Конструкції малого синтаксису в сучасній російській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Конструкції малого синтаксису в сучасній російській мові

Романець Наталія Іванівна

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі лінгвістичної підготовки іноземців Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Столярова Любов Прохорівна, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри лінгвістичної підготовки іноземців

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Бріцин Віктор Михайлович, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України заступник директора

кандидат філологічних наук, доцент Бобиль Світлана Володимирівна, Дніпропетровський державний технічний університет залізничного транспорту доцент кафедри українознавства

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, кафедра російської мови та загального мовознавства, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент М.С. Ковальчук

Анотація

синтаксис мовлення типологічний

Романець Н.І. Конструкції малого синтаксису в сучасній російській мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02. - російська мова. - Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 2002.

У дисертації описані конструкції малого синтаксису в їх типологічному і функціональному аспектах. Визначена роль малого синтаксису в організації і здійсненні самого процесу спілкування. Введено поняття синтаксичної конструкції для малого синтаксису, яке реалізується в широкому спектрі будь-яких граматично і семантично зв'язаних груп слів. Сурядні ряди інтерпретуються тільки як синтаксичні конструкії через їх понятійну об'ємність. З'ясована типологічна класифікація конструкцій малого синтаксису, що інтерпретуються як самостійні синтаксичні одиниці, самодостатні за своїми структурними і функціональними параметрами, не регламентованими ні реченням як комунікативною одиницею, ні словом як одиницею номінативною.

Визначена сфера функціонування конструкцій малого синтаксису в самостійній позиції, що виводить їх у ранг комунікативно значущих компонентів мовної реальності. Синтаксична конструкція виконує у певних умовах комунікативну функцію й інколи виступає як переважний і навіть єдиний засіб спілкування. Сфера функціонування різних типів синтаксичних конструкцій дуже широка і різноманітна, починаючи від назв закладів, вузів, комплексів і закінчуючи рекламними слоганами.

Мобільність, об'ємність, змістовність синтаксичної конструкції забезпечують їй статус оперативної ланки малого синтаксису і дозволяють грати в процесі комунікації суттєву і незалежну роль. Це обумовлює логічність виділення малого синтаксису.

Ключові слова: малий синтаксис, словосполучення, синтаксична конструкція, повна номенклатура детермінантів, типологічна класифікація, комунікативна значущість.

Аннотация

Романец Н.И. Конструкции малого синтаксиса в современном русском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02. - русский язык. - Днепропетровский национальный университет. Днепропетровск, 2002.

В диссертации представлены и описаны конструкции малого синтаксиса в их типологическом и функциональном аспектах. Номинативная ориентация традиционно толкуемого словосочетания вызывает меньше всего дискуссий в лингвистике, ставит его в зависимое положение от слова и предложения и закрепляет за словосочетанием статус промежуточной категории, которая структурно тяготеет к предложению, а функционально - к слову.

Введено понятие синтаксической конструкции для малого синтаксиса как грамматически упорядоченного ряда слов, образованного путем детерминации некоторого лексико-грамматического разряда слов (части речи, парадигматического класса) не только отдельными словами и их аналогами, но и синтаксически связанными словесными группами: субстантивная, глагольная, адъективная, адвербиальная, деепричастная, квантитативная и т.д. конструкции. Сочинительные ряды интерпретируются только как синтаксические конструкции в силу их понятийной объемности. Введенное понятие синтаксической конструкции для малого синтаксиса, вызванное осознанной научной потребностью, сыграло большую роль в систематизации единиц малого синтаксиса, заставило по-новому рассмотреть вопрос об их функциональной и информативной значимости, позволило внести некоторые коррективы в существующую иерархию коммуникативных единиц.

Словосочетание и синтаксическая конструкция - базовые единицы малого синтаксиса не только с характерными для них номинативной и конституирующими функциями, но и определенные лингвистические образования, структурно и коммуникативно значимые как в парадигматике, так и в синтагматике языка. И словосочетание, и в еще большей степени синтаксическая конструкция репрезентируют синтаксические параметры соответствующих частей речи как стержневых компонентов, вскрывая потенциальные и реализуемые возможности детерминации отдельного слова в терминах полной номенклатуры определяющих компонентов и указывая на степень гибкости линейной структуры речевых цепей. Представлена типологическая классификация конструкций малого синтаксиса, интерпретируемых как самостоятельные и самодостаточные синтаксические единицы.

Определена сфера функционирования конструкций малого синтаксиса в самостоятельной позиции. Синтаксическая конструкция выполняет в известных условиях коммуникативную функцию, выступая зачастую в качестве преимущественного и даже единственного средства общения. Сфера функционирования различных типов синтаксических конструкций особенно в последнее время чрезвычайно широка и разнообразна, начиная от названий учреждений, вузов, комплексов и заканчивая рекламными слоганами. Мобильность, объемность, содержательность синтаксической конструкции (подчинительной: субстантивной, глагольной, адъективной, адвербиальной, прономинальной, квантитативной и др.; сочинительной: открытой, закрытой и т.п.) обеспечивают ей статус оперативного звена малого синтаксиса и позволяют играть в процессе коммуникации значимую и вполне независимую роль. Это обусловливает логичность выделения малого синтаксиса.

Ключевые слова: малый синтаксис, словосочетание, синтаксическая конструкция, полная номенклатура детерминантов, типологическая классификация, коммуникативная значимость.

Annotation

Romanets N.I. The Constructions of Minor Syntax in the Modern Russian Language. - Manuscript.

Dissertation to be registered for the Degree of Candidate of Sciences in speciality 10.02.02 - Russian language. - Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2002.

The constructions of minor syntax are introduced and described in the proposed dissertation in their typological and functional aspects. There was determined the role of minor syntax in organization and accomplishment of the intercourse process itself. The notion of syntactical construction was introduced for minor syntax, which is realized in a wide spectrum of any word groups built on the grammatical and semantic basis. Coordinate lines are only interpreted as syntactical constructions by dint of their notional capacity. There is introduced the typological classification of minor syntax constructions, being interpreted as independent syntactical units, self-sufficient units in their structural and functional parameters. These units are regulated neither by sentence as a communicative unit, nor by word as a nominative unit.

There was determined the functioning sphere of these minor syntax constructions in independent position, which allows to put them in a row of communicatively meaningful components of language reality. Syntactical construction under certain circumstances performs communicative function and sometimes acts as preferential and even the only means of communication. The functioning sphere of different types of syntactical constructions is very wide and diverse, starting from names of institutions, higher educational establishments, complexes and finishing with advertising slogans.

Mobility, capacity and pithiness of syntactical construction provide for its status of efficient link of minor syntax and allow it to play considerable and independent part in the process of communication. This accounts for logicality of minor syntax distinguishing.

Key words: minor syntax, word-combination, syntactical construction, complete nomenclature of determiners, typological classification, communicative meaningfulness.

1. Загальна характеристика роботи

Російській мові, яка відображає у своєму “дзеркалі” нову суспільно-політичну й економічну ситуацію, особливо останнього десятиріччя ХХ століття, властиві процеси, що призводять до структурних та змістовних змін мовних одиниць, до їх перерозподілу на шкалі значущості і вживаності. Яскравою ілюстрацією цих процесів є конструкції малого синтаксису, що беруть свій початок у словосполученні з його багатоаспектним описом, відмежуванням від суміжних явищ або, навпаки, таким розширенням цього поняття, що синтаксис обмежувався тільки одним своїм предметом - словосполученням.

У переважній більшості фундаментальних досліджень словосполучення розглядається все ж таки як одиниця другого плану, одиниця на периферії синтаксису взагалі, котра виконує, як, скажімо, і слово, номінативну функцію. І потрібно відзначити, що така номінативна орієнтація словосполучення викликає найменше дискусій у лінгвістиці, тим самим ставлячи його в залежність від слова і речення та закріплюючи за словосполученням статус проміжної категорії, яка структурно тяжіє до речення, а функціонально - до слова (В.В. Виноградов, М.М. Прокопович).

Проте частини мови, наділені різноманітними властивостями і потенціями, як лексико-граматична реальність організують різні за складом конструкції і, з одного боку, називають явища, ознаки, дії, предмети об'єктивної дійсності, з іншого ж - безпосередньо беруть участь у побудові повідомлень, а точніше, в процесі спілкування. Звідси і та роль малого синтаксису, якою він все більше наділяється в процесі спілкування, роль не тільки і не стільки, можливо, наповнення деякої моделі висловлювання, скільки організації, а також втілення самого процесу спілкування. Звідси і та логічність виділення малого синтаксису, що дозволяє досліджувати словосполучення, якщо можна так висловитись, не у зв'язку з…, а незалежно від…

Створенню загальної теорії словосполучення присвятили свої роботи багато синтаксистів, і констатація цієї синтаксичної одиниці в цілому продовжує залишатись справедливою. При цьому теоретичні положення ряду праць ознаменували собою важливі кроки на шляху від словосполучення до синтаксичної конструкції, що знайшло відображення у відповідних класифікаціях, котрі, безумовно, сприяли більш глибокому проникненню у сутність явища, що вивчається, оскільки експліцитно слід було вказати, які ознаки є провідними і для класифікацій, що створюються, і для інтерпретації одиниць малого синтаксису як функціонально значущих (В.О. Бєлошапкова, Л.П. Столярова, В.П. Сухотін, Т.А. Туліна).

Лінгвістика, як і будь-яка наука, розвивається шляхом виходу за раніше окреслені межі. При цьому виявляється ніби “нова реальність”, і власне до неї вчений адресує свої питання. Навіть добре вивчене явище підлягає різним переоцінкам, класифікаціям і навіть не тому, скажімо, що воно складне, багатоаспектне, а тому, що цього вимагає таке поняття, як звичайний процес розвитку.

Традиційне розуміння суті словосполучення закріпилося у відповідних класифікаціях і перш за все за характером складових компонентів словосполучення і за типами синтаксичних зв'язків між ними. Грунтувались ці класифікації на визначенні словосполучення як об'єднання двох і більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку. А звідси, мабуть, і певний ступінь теоретичної незавершеності більшості робіт у галузі словосполучення як у структурному, так і в функціональному плані.

Можна зауважити, що при будь-якому з цих двох підходів до систематизації словосполучень запроваджувались і менш важливі, за висловом О.Б. Сиротініної, типи класифікацій, наприклад, за кількістю компонентів, які входять до складу словосполучення, за ступенем злитості цих компонентів, за ступенем їх обов'язковості. Широке розуміння словосполучення аж до дефініції його як синтаксичної конструкції призвело до того, що постало питання і про відповідну класифікацію конструкцій, і про їх функціональний статус, котрі, природно, відображають нові досягнення і тенденції в теорії малого синтаксису.

Відсутність монографічного опису усталених і знову зафіксованих класифікацій словосполучення, еволюція поглядів на структурні та функціональні особливості цієї синтаксичної одиниці, яка відображається у відповідних типологічних класифікаціях та в реальних фактах мови, визначають актуальність цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є частиною науково-дослідної роботи кафедри лінгвістичної підготовки іноземців Дніпропетровського національного університету “Комунікативно-функціональні і прагматичні аспекти опису мови” за реєстраційним номером 1486.

Метою запропонованого дисертаційного дослідження є опис синтаксичних конструкцій малого синтаксису як самостійних одиниць і як самодостатньої системи, орієнтованої на процес мовлення.

Коло завдань, спрямованих на досягнення поставленої мети, ми бачимо в таких основних питаннях, які поставлені і розглядаються в дисертації:

- обгрунтування логіки виділення “малого синтаксису”;

- обгрунтування важливості словосполучення і синтаксичної конструкції в малому синтаксисі;

- побудова й опис типологічної класифікації підрядних синтаксичних конструкцій малого синтаксису в контексті повної номенклатури означальних компонентів;

- подання системи сурядних конструкцій;

- визначення характеру комунікативної важливості конструкцій малого синтаксису.

Об'єктом дослідження є словосполучення і синтаксичні конструкції, які реалізують свої структурні та змістовні характеристики в різних класифікаціях і сферах функціонування. Ми зібрали і проаналізували приклади з художньої прози, поезії, наукових текстів, газетних, журнальних та рекламних текстів, а також із телевізійних передач.

Предмет дослідження - типологічна та функціональна еволюція конструкцій малого синтаксису як фактор, що визначає їх самостійність і самодостатність.

Методи дослідження визначаються специфікою матеріалу, а також метою і завданнями його вивчення. У роботі в основному використовувались описовий і класифікаційний методи, а також метод структурного аналізу. Методологічною основою є категорія загального і окремого, елементів і структури, зв'язності, системності, співвіднесеності та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

- в роботі запропоновано обгрунтування малого синтаксису як комунікативно значущого рівня мови;

- обгрунтована важливість словосполучення і синтаксичної конструкції як базових понять малого синтаксису;

- подана і описана типологічна класифікація підрядних конструкцій у контексті десяти різнокатегоріальних означальних компонентів, які утворюють повну номенклатуру детермінантів;

- виділені сурядні конструкції як самостійні одиниці малого синтаксису з подальшою їх класифікацією;

- визначений статус конструкцій малого синтаксису як самодостатніх у комунікативному процесі синтаксичних утворень.

Теоретичне значення роботи полягає в подальшій розробці загальних проблем малого синтаксису, в прогнозуванні актуальних, перспективних шляхів розвитку синтаксичної науки, в доповненні знань, які стосуються визначення синтаксичної конструкції, орієнтованої в малий синтаксис. Подані й описані класифікації з подальшою їх систематизацією дають багатий матеріал для уточнення наших знань про об'єкт опису, який необхідний і для системи комунікативного синтаксису, і для функціональної лінгвістики.

Практичне значення цієї роботи полягає в можливості використання її матеріалів у лекційних курсах і на практичних заняттях із синтаксису сучасної російської мови, а також із комунікативістики, з лінгвістики засобів масової інформації, при розробці спецкурсів, при написанні курсових та дипломних робіт з питань малого синтаксису.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації і практичні результати доповідались на VI Міжнародній науково-практичній конференції “Франція та Україна: практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2000); на підсумкових професорсько-викладацьких наукових конференціях Дніпропетровського національного університету, Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ (Дніпропетровськ, 2000, 2001, 2002).

Дисертація в цілому та окремі її розділи обговорювались на засіданні кафедри лінгвістичної підготовки іноземців Дніпропетровського національного університету (Дніпропетровськ, 2001, 2002).

Зміст дисертації відображено в 4 статтях і 1 тезах наукової доповіді.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 156 с. Список використаних джерел складає 205 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступній частині обгрунтовується вибір теми наукової роботи, її актуальність, формулюється мета й основні завдання дослідження, визначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення, вказуються методи та методика дослідження, коментується ступінь апробації основних положень дисертації.

Перший розділ “Метамова малого синтаксису” висвітлює коло теоретичних засад, на основі яких проведене дослідження; описано термінологічний апарат малого синтаксису; обгрунтовано логічність та доцільність статусу малого синтаксису як інформативно важливого розділу мови в комунікативному процесі.

Серед великої кількості метамовних одиниць, якими користується мовознавство, термін “синтаксис” отримав широке розповсюдження і зайняв важливе місце. І дійсно, синтаксис виступив, мабуть, як найважливіша ланка не тільки вивчення й опису мови, але і її функціонування. Без синтаксису немає власне спілкування, а всі мовні одиниці досинтаксичного рівня -- фонеми, морфеми і навіть слово - це тільки будівельний матеріал, до якого ми звертаємося при створенні тієї архітектурної будівлі, якою виступає наша мова (Л.П. Столярова). Багато авторів, розглядаючи мову в широкому контексті комунікативних можливостей людини, виділяють синтаксис із ряду інших мовних галузей як такий рівень мови, який має безпосередній зв'язок з процесом комунікації (М.В. Всеволодова, Г.О. Золотова, Т.О. Туліна та ін.).

Найновіші дослідження показали, що оцінка речення як основної синтаксичної одиниці дещо перебільшена. Мало в кого зараз викликає сумнів той факт, що функціональне протиставлення словосполучення реченню реалізується тільки в ідеалізованих, абстрактних синтаксичних одиницях. Якщо ж говорити про конкретику словосполучень, то їх функції виходять далеко за межі того типу номінації, яку знаходять у слові. Словосполучення можна визначити як центри, як основні одиниці пам'яті; в них міститься така інформація, на якій носій мови може зосередитись цілком. Усе це обумовлює використання поряд з терміном словосполучення більш широкого терміна - синтаксична конструкція.

Малий синтаксис сучасної російської мови займає особливе місце не тільки у вивченні та описі мови, але і в її функціонуванні. Розглядаючи мову в широкому контексті комунікативних можливостей людини, виділяємо малий синтаксис із ряду інших мовних галузей як такий рівень мови, котрий особливо зараз має безпосередній зв'язок з процесом комунікації. В малому синтаксисі своя метамова, метамова складна і не стабілізована в багатьох своїх аспектах, метамова, яка вимагає глибоких і ретельних теоретичних та практичних досліджень. Єдиним, що не підлягає будь-яким сумнівам, є репрезентація великого та малого синтаксису відповідно реченнями та словосполученнями, тобто тими синтаксичними одиницями, які у своїх загальних характеристиках містять відмінності, достатні для виділення великого та малого синтаксису.

Звуження чи, навпаки, розширення поняття словосполучення спричинило появу цілої низки нових термінів, як-от: граматичний ряд, інкорпоровані комплекси, ланцюжки словосполучень, аналог словосполучення, граматична конфігурація, граматичний ряд, синтагма, номінема, синтагмоїд, синтаксична група, група іменника (або іменна група), комплекс підмета, група дієслова (або дієслівна група) та ін. Таке багатство термінів характеризуємо певною мірою як позитивне явище, оскільки можна говорити про прагнення вчених удосконалити теорію словосполучення, внести відповідні раціональні корективи і доповнення та знайти адекватний мовній реальності термін, який, якщо можна так сказати, увібрав би в себе всі конструкції, що не є реченнями. Зазначаючи позитивність моменту у використанні наведених термінів, ми, проте, не можемо не відзначити їх вузьку спеціалізацію, а саме орієнтованість в основному на підрядні словосполучення, нехай навіть і ускладненої структури.

Багато проблем, які торкаються і об'єму словосполучення, і характеру його складових компонентів, і специфіки зв'язків між цими компонентами, дозволяє по-новому поставити питання упровадження в синтаксис словосполучення поняття “синтаксична конструкція”. Під синтаксичною конструкцією в малому синтаксисі розуміємо граматично впорядкований ряд слів, утворений шляхом детермінації певного лексико-граматичного розряду слів (частини мови, парадигматичного класу) не тільки окремими словами та їх аналогами, але й синтаксично зв'язаними словесними (вербальними) групами (субстантивна конструкція, дієслівна конструкція, ад'єктивна конструкція, адвербіальна конструкція та ін.), а також об'єднання однофункціональних слів на основі сурядного зв'язку (сурядні конструкції відкриті та закриті). Наприклад: луна, несущаяся вдоль рваного края тучи; модель дворца, изготовленная из золота и серебра; процессия музыкантов, танцовщиц и младших жрецов; глагол как конструктивный центр; чистая, как талый снег; влюбляясь снова и снова; краса и гордость; ни вина, ни женщин, ни песен; красное и черное; … и Гете, свищущий по вьющейся тропе, И Гамлет, мысливший пугливыми шагами і под.

Поняття синтаксичної конструкції, викликане свідомою науковою потребою, відіграло велику роль у систематизації одиниць малого синтаксису, примусило по-новому розглянути питання про функціональну й інформативну важливість синтаксичних одиниць, дозволило внести деякі корективи в існуючу ієрархію комунікативних одиниць. При всій численності термінів для називання словосполучення все ж тільки два закріпилось у лінгвістиці для відображення відповідного явища: словосполучення і синтаксична конструкція (субстантивна, дієслівна та ін.), які отримали, природно, в різній мірі охоплення все ж ретельний комплексний опис. І яскравим показником адекватності цих двох термінів реаліям, їх усталеності стали існуючі класифікації. Інші ж терміни виявились скороминущими номінаціями.

Словосполучення і синтаксична конструкція - це синтаксичні одиниці не тільки з характерними для них функціями номінації та конституювання, але й певне лінгвістичне утворення, структурно і комунікативно важливе як у парадигматиці, так і в синтагматиці мови. І словосполучення, і ще більшою мірою синтаксична конструкція репрезентують власне синтаксичні параметри відповідних частин мови, розкриваючи потенційні та реалізовані можливості детермінації окремого слова або класу слів і вказуючи на ступінь гнучкості лінійної структури мовних ланцюжків. Синтаксична конструкція виконує, нарешті, до певної міри і комунікативну функцію, нерідко виступаючи як переважний і навіть єдиний засіб спілкування. Мобільність, об'ємність, змістовність синтаксичної конструкції (підрядної: субстантивної, дієслівної, ад'єктивної, адвербіальної, квантитативної та ін.; сурядної: відкритої, закритої) забезпечують їй статус базової ланки малого синтаксису і дозволяють відігравати в процесі комунікації значну і досить незалежну роль.

Якщо оцінювати численні дослідження з теорії словосполучення, то можна відзначити, що в них приділяється увага більшою чи меншою мірою всім типам словооб'єднань, але все ж таки доволі значне місце відводиться підрядним словосполученням. Фактично на цьому типі словосполучень можна простежити всю історію розвитку цієї синтаксичної одиниці, та якщо й говорити про історію розвитку - то це перш за все історія підрядних словосполучень з їх розгалуженою системою класифікацій, які, звичайно, важливі, але різною мірою.

На підставі проведеного аналізу теоретичних розробок можна зробити висновок про те, що система тлумачених традиційно словосполучень являє собою шестичленну парадигму, побудовану відповідно до шести повнозначних частин мови, при цьому як стрижневі компоненти виділяються дієприкметник та дієприслівник, але вони входять до дієслівної системи. Система підрядних словосполучень виглядає таким чином (із введеними відповідними символами):

словосполучення зі стрижневим словом іменником (С) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прикметник (П); займенник (М); дієприкметник і дієприкметниковий зворот /невідокремлений/ (Р); числівник (О); прислівник (Н); інфінітив (И);

словосполучення зі стрижневим словом дієсловом (Г) і компоненти, що його визначають: іменник (С); інфінітив (И); прислівник (Н); дієприслівник (Т);

словосполучення зі стрижневим словом прикметником (П) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прислівник (Н); інфінітив (И); займенник (М);

словосполучення зі стрижневим словом прислівником (Н) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прислівник (Н); займенник (М); інфінітив (И);

словосполучення зі стрижневим словом займенником (М) і компоненти, що його визначають: іменник (С); прикметник (П); дієприкметник (Р); займенник (М);

словосполучення зі стрижневим словом числівником (Ч) і компоненти, що його визначають: іменник (С); займенник (М); прикметник (П).

Через певні обмеження в трактуванні словосполучення, в характері та наборі залежних компонентів, у працях вчених виділяються ті означення, які відповідають вимогам непредикативності сполучень слів. Частково лінгвісти звернули увагу тільки на ті компоненти у словосполученнях, які найчастіше вживаються і, якщо можна так висловитись, “на видноті”.

Ця система, яка прийнята багатьма лінгвістами, визначила характер функціонального опису словосполучень перш за все як будівельного матеріалу для речень, але залишила поза увагою багато конструкцій, залежні компоненти яких начебто не відповідають уже прийнятим та унормованим у лінгвістиці. Через це словосполучення більш складної структури залишались ніби без імені і як наслідок - функціональна специфіка словосполучення була так само штучно звужена. Разом з тим традиційний опис словосполучення став теоретичним і практичним фундаментом, на якому розгортались, удосконалювались, збагачувались специфічні ознаки цієї одиниці малого синтаксису.

У другому розділі “Від словосполучення до синтаксичної конструкції” обгрунтовано граматичний статус синтаксичної конструкції і показана сучасна типологія конструкцій малого синтаксису, яка стала результатом широкого розуміння словосполучення. Охоплюючи будь-які граматично зв'язані групи слів, ця синтаксична одиниця становить оптимальну структурну побудову з різноманітним за характером набором залежних компонентів і зв'язків між ними.

Розрізняти і виділяти в синтаксисі два розділи: сполучення однотипних одиниць і сполучення означуваного із означенням, як вважає Л.А. Булаховський, є важливим для усвідомлення цілісної картини синтаксичної системи російської мови, а точніше, системи малого синтаксису з відповідною внутрішньою класифікацією кожної з цих двох конструкцій.

Класифікація підрядних конструкцій принципово не відрізняється від підрядних словосполучень, і до них можна застосувати всі способи класифікації словосполучень, прийнятих у російському синтаксисі. Але цікавість викликає перш за все різноманітність і характер залежних компонентів при тому чи іншому стрижневому слові, а це, звичайно, розширює типологічну і структурну класифікацію підрядних конструкцій малого синтаксису.

Уведення поняття “повної номенклатури детермінантів” для кожної частини мови дозволяє поставити питання про розширення змістовної інтерпретації словосполучення, про логічність використання терміна синтаксична конструкція і про розширення класифікаційної системи відповідної конструкції. Повна номенклатура детермінантів включає 10 означальних компонентів: П - прикметник (включаючи порядкові числівники), К - ад'єктивний займенник, Р - дієприкметник (дієприкметниковий зворот), О - кількісний числівник, С - іменник, М - субстантивний займенник, Н - прислівник (включаючи і компаратив), Т - дієприслівник (дієприслівниковий зворот), И - інфінітив (інфінітивний зворот), У - підрядне речення.

Більш ніж природнім, але частіше необхідним є те, що будь-який із стрижневих компонентів характеризується не поодинокими компонентами, а відповідними конструкціями. Якщо виходити із повнокомпонентної десятичленної парадигми означальних компонентів, то можна описати типологію синтаксичних конструкцій за допомогою досить простої, але в той же час показової таблиці, в якій указані означувані й означальні компоненти конструкції, а у відповідних клітинках знаком “+” або “-” позначена можливість або неможливість відповідної конструкції. Ось ця узагальнююча таблиця, яка відображає як валентність різнокатегоріальних стрижневих компонентів, так і повну типологічну класифікацію відповідних підрядних конструкцій. Відзначимо, що система побудована не на шести лексико-граматичних розрядах слів, а на семи, оскільки в ролі стрижневого слова виступає не займенник взагалі, а субстантивний та ад'єктивний. Система підрядних конструкцій: субстантивна, дієслівна, ад'єктивна, прономінальна (субстантивна), прономінальна (ад'єктивна), квантитативна, адвербіальна.

Не всі конструкції, які показані в таблиці, продуктивні, часто використовуються, але ця система конструкцій є тією базою, на основі якої будуються конструкції будь-якої складної структури, при цьому складність визначається, з одного боку, нанизуванням одних і тих же означальних компонентів на стрижневе слова, з іншого боку (що є більш інформативним), -- функціонуванням різнокатегоріальних компонентів при одному головному слові. Кожний із залежних компонентів може в свою чергу також становити відповідну конструкцію. Наведемо тут приклад складної конструкції: вернувшийся раньше обычного из командировки, заболевший еще в дороге, уставший и поэтому не захотевший идти на работу, а позже пожалевший об этом, но раскаявшийся не до конца и объяснивший наконец-то все при встрече преподаватель (РРРРРРРС).

У сурядних конструкціях немає підпорядкованості між належністю їх компонентів до певного лексико-семантичного класу і їх структурою. Ці конструкції потрібно розділяти на групи за типом сурядного зв'язку між компонентами. Достатньо прогресивним і важливим у класифікації сурядних конструкцій є сам факт їх виділення в окремий автономний клас словооб'єднань, які відрізняються за своєю структурою, але за своїми синтаксичними функціями наближаються до конструкцій підрядних. Однією з головних ознак, завдяки якій ми відносимо сурядні об'єднання слів до синтаксичних конструкцій, а не до словосполучень, є те, що вони не узгоджуються з традиційним визначенням словосполучень, які позначають єдине, але розчленоване поняття. І дійсно, ніяк не можна побачити єдине поняття в таких об'єднаннях слів, як столы и стулья; не только петь, но и танцевать; и смех, и слезы, и печаль; или тучи, или солнце; строгий, но справедливый; не мытьем, так катаньем. Вони позначають два поняття, а не одне. Кожний компонент сурядного словосполучення є автономним і не служить ні для поширення, ні для визначення іншого слова. Тут виступають тільки такі однорідні або схожі явища реальної дійсності, які або об'єднуються, або протиставляються, або чергуються, і тому вони перебувають в однакових відношеннях з іншими явищами. Такі об'єднання слів без будь-яких протиріч співвідносяться з поняттям синтаксичної конструкції.

Сурядні конструкції становлять так само, як і підрядні реально функціонуючі об'єднання слів, загальною формулою яких є - “форма + однофункціональна з нею і поєднана з нею сурядним зв'язком форма іншого слова (форми інших слів)”. Цій синтаксичній одиниці властиві всі ті важливі принципи, які покладені в основу класифікації інших типів словосполучень: потенційна кількість компонентів, характер сурядних відношень, засоби зв'язку, які репрезентують ці відношення.

У третьому розділі “Сфера функціонування конструкцій малого синтаксису в сучасній російській мові” показана їх поліфункціональність, ступінь комунікативної важливості в процесі спілкування.

У лінгвістичній науці чітко окреслився напрямок, який розглядає власне словосполучення, синтаксичну конструкцію, а не речення як одиницю елементарного змісту. І цей напрямок розвивається в найрізноманітніших теоретичних і практичних аспектах, але безперечно одне: в ньому синтезувались найбільш плідні ідеї різних лінгвістичних шкіл, все те, що адекватно відображає людська мова, - явище, яке не допускає при своєму відображенні абсолютизації будь-якого підходу.

Лінгвістична важливість тієї чи іншої синтаксичної конструкції визначається не лише структурними параметрами відповідної будови, її граматичними характеристиками, але й функціональним навантаженням цієї конструкції в мові, її реальною можливістю забезпечувати процес комунікації як з точки зору змістовної сторони цього процесу, так і з точки зору нормативно стилістичного аспекту. Тому природно, що поняття лінгвістичної ваги будь-якої синтаксичної одиниці обов'язково включає поняття комунікативної ваги. І якщо мова йде про малий синтаксис, то комунікативна значущість тут визначається, з одного боку, ступенем втілення його в конструкціях комунікативної функції, з іншого ж - тим, наскільки точно й однозначно ця конструкція показує нам відповідне явище об'єктивної дійсності.

Термін “комунікативна функція” в системі словосполучень і синтаксичних конструкцій вважається начебто некоректним стосовно речення, хоча, очевидно, виконувати комунікативну функцію ще не означає бути комунікативною одиницею. Цей термін на рівні малого синтаксису наповнюється дещо іншим змістом: функціональне навантаження, змістовна визначеність, інформативна цінність, що в принципі має на меті - зафіксувати роль синтаксичних конструкцій малого синтаксису в комунікативному процесі.

Сфера самостійного функціонування синтаксичних конструкцій надзвичайно широка і різноманітна, як широка і різноманітна функція відповідного стрижневого слова з того чи іншого лексико-граматичного розряду. Разом з тим необхідно підкреслити, що з точки зору сучасної синтаксичної теорії номінативність властива не тільки слову, але й реченню. Проте номінативність указаних мовних одиниць далеко не однозначна: і якщо у слові ця функція виявляється в назві предмета, явища, процесу; в реченні - у назві явища або ситуації, то в словосполученні, і особливо в синтаксичній конструкції, ця функція знаходить специфічну контамінацію (пор.: Прослушивание - Многократное прослушивание эталонной фонограммы - Многократное прослушивание эталонной фонограммы, не принесшее ожидаемого эффекта). В результаті народжується нове уявлення про якості або ознаки відповідного предмета, про явище і його якості, про процес і його протікання, про дію і її обставини і т. ін.

Синтаксичні конструкції, що утворюються з різних частин мови, складають основний зміст малого синтаксису російської мови. З огляду на змістовні і функціональні характеристики ці конструкції виконують перш за все номінативну функцію і є певним структурним компонентом у складі речення. І це положення викликає зараз найменше дискусій, хоча і ставить словосполучення лише на рівень проміжної одиниці, яка тяжіє в структурному плані до речення, а в функціональному - до слова. Але синтаксична конструкція і навіть словосполучення в його традиційній інтерпретації цілком самостійні синтаксичні одиниці, одиниці самодостатні за своїми власне структурними та функціональними параметрами, не регламентованими ані реченням як комунікативною одиницею, ані словом як одиницею номінативною.

Досить загальний підхід до системи словосполучень, досить загальні характеристики цієї синтаксичної одиниці поширюються беззастережно на всі типи словосполучень. Тим часом їхні загальномовні і граматичні функції серйозно відрізняються навіть у основних типів словосполучень - субстантивних і дієслівних, не кажучи вже про інші, менш продуктивні типи.

Субстантивна конструкція є основною ланкою малого синтаксису. Охоплючи будь-які за кількістю компонентів утворення, ця конструкція спроможна передати цілком об'ємну інформацію, яка і створює перш за все змістовну перспективу речення. Проте субстантивна конструкція може функціонувати самостійно і незалежно від речення. Більше того, ситуації і жанри спілкування, що постійно змінюються, розширили межі самостійного функціонування цієї конструкції, починаючи від сфери функціонування, яка вже стала класичною - від назв вузів, установ, книг, брошур, статей, фільмів і до надзвичайно актуалізованих останнім часом рекламних слоганів: Парламентская комиссия по законодательному обеспечению свободы слова и средствам массовой информации; Днепропетровский национальный университет, Днепропетровский государственный технический университет железнодорожного транспорта; “Сила мысли в деловой и повседневной жизни” (назва розділу); “Классификация сложных эпитетов по характеру смысловых отношений между их компонентами (на материале произведений Л.Н. Толстого)” (назва статті); “Семь убийств по одному заказу”, “Угон по-американски”, “Приказ огонь не открывать”, “Попугай, говорящий на идиш” (назви фільмів) і т.ін.

За допомогою субстантивної конструкції реалізується комунікативна потреба людини в найменуваннях різноманітних явищ і дій повсякденного життя, при цьому такі найменування буквально увірвались в наше життя і супроводжують нас усюди: “Профессиональная установка антенн любой сложности и в любом районе”, “Доставка питьевой минеральной негазированной воды, очищенной самой природой, из Знаменовского месторождения” , “Срочная регистрация, ликвидация, перерегистра-ция предприятий”, “Авторемонт у дяди Юры” і т.ін.

Про змістовний ефект, інформативну специфіку субстантивних конструкцій, як і інших типів, свідчить сам факт самостійного їх уживання в ролі заголовків. Це не є щось нове, але конструкції, які функціонували в цій позиції часто ставали безіменними, про їх комунікативний ефект почали говорити тільки останнім часом. Наприкінці 80-х-на початку 90-х років газет читали більше, ніж будь-яких інших видів писемності. Телебачення дивилися і слухали всі. Заголовок був названий особливою одиницею комунікативного синтаксису, а відповідно, і конструкції, які функціонують як заголовки, набули комунікативної ваги. Аналіз матеріалу показав, що найбільш уживаною серед конструкцій малого синтаксису в заголовках є субстантивна конструкція (80% на 1000 заголовків).

Специфіка сучасної доби в житті нашого суспільства характеризується свободою від різного роду обмежень, а мова стала осереддям тих процесів, які відбуваються в різних сферах мови -- від галузей нейтральних до знижених, навіть грубуватих. Аналізуючи різні заголовки, ми відзначили певну тенденцію до того, що більшість з них становить так звані прецедентні конструкції, які нерідко є другорядними за своєю природою. Ці конструкції мають у своїй основі елементи якихось цитат і використовуються для передавання певних позицій того, хто говорить. Наприклад: “Широко закрытые глаза”, “Ласковый суровый муж”, “Йог на грани нервного срыва”, “Для пьяных метро по колено” (Московский Комсомолец, № 4, 2001), “Операция “Ы” со смертельным исходом”, “Блицкриг Варягов” (Московский Комсомолец, № 23, 2001). Журналісти стали активно використовувати пласт цитат, їх обігрування. У ряді випадків перефразування цитат носить різко оцінюючий характер, пор. заголовки: “Под знаменем марксизма-зюганизма” (АиФ, 17, 2000); “Плюс омонимизация всей страны” (АиФ, 27, 2000); “Плюс ваучеризация всей страны” (Телебачення).

Найбільш яскравим прикладом функціональної широти цієї синтаксичної одиниці є її надмірне використання у вигляді рекламних слоганів. Можна стверджувати, що це найпродуктивніший спосіб їх утворення. Ця галузь самостійного використання синтаксичної конструкції є досить специфічною, але вона інтенсивно розвивається і безперервно удосконалюється. Слогани позаконтекстні, а значить конструкції, які їх репрезентують, повинні бути інформативно ємними і в той же час компактними, а найголовніше - чітко передавати необхідну інформацію, тому вони повинні бути й оформлені відповідним чином. Рекламні слогани, саме як слогани, яскраві, точні, емоційні, найбільш поширені на телебаченні. І саме тут сфера функціонування тільки субстантивної конструкції: Новый “Педигри” (Pedigree). Густая блестящая шерсть; “Рич Эксес ” (Reach Access). Самая проникновенная щетка; Плиты “Гефест” Рецепт счастья для всей семьи; Компания технических товаров “Арус”. Надежность, проверенная временем; Событие, которое нельзя пропустить (лозунг виставки); Шоколад “Рафаэлло” (Rafaello). Идеальное сочетание вкусов для идеального подарка; “Ярило”. Живой квас, сваренный для вас і под.

Власне такі ж нескладні конструкції використовуються й у рекламних газетах: Новые уютные квартиры современной планировки; Оперативная широкоформатная печать; Ортодонтическое лечение детей и взрослых і т. ін. Ми помітили і конструкції (правда, вони нечисленні) досить складної структури. Ось приклад однієї з них: Новая целевая жилищная программа банка “Аркада”. Удобная и выгодная система накопления средств на целевом вкладе в течение трех лет, позволяющая получить льготный кредит на срок до 30 лет по процентной ставке 2% или 4% годовых для покупки квартиры или инвестирования строительства жилья.

Цікаві в плані використання субстантивних конструкцій і закріплення за ними комунікативної функції різні рубрики в рекламних газетах. Рубрика, як відомо, обумовлює характер кореспонденції, загальну спрямованість її змісту. Крім того, рубрика виконує подвійну лінгвістичну функцію: називну (виступає в ролі узагальнюючої номінації) і комунікативну (інформує про спрямованість змісту реклами). Назва рубрики може складатися з одного іменника, що вказує на предмет реклами (Недвижимость, Оборудование, Здоровье, Финансы і т. ін.), з двокомпонентної конструкції “іменник + прикметник” (Деловые предложения, Полезные советы, Автомобильная техника, Промышленное оборудование та ін.), а також з різних більш складних сполучень (Бытовая и компьютерная техника, Объекты жилищной программы, Ремонт сложной оргтехники, Особо выгодное предложение та ін.).

При найменуванні рубрик досить продуктивними є різноманітні способи економії сегментних засобів. Вербалізований сегмент речення (як правило, це субстантивна конструкція), виділяючись із речення, набуває самостійності і, виступаючи в ролі назви рубрики, може фокусувати увагу або на адресаті реклами (Для всей семьи, Российским предпринимателям, Вниманию оптовых и розничных покупателей і под.), або на сфері застосування товарів і послуг, що рекламуються (В наш дом, Для вашего дома і под.)

Було б, зрозуміло, неправильним зв'язувати відображення в мові картини світу, діяльності людини в цьому світі тільки із субстантивними конструкціями. У цьому беруть участь й інші одиниці малого синтаксису, не говорячи вже про одиниці великого синтаксису, але субстантивні конструкції усе-таки переважають порівняно з подібними до них. Проте й усі інші типи можуть також відігравати значну роль у процесі спілкування. При цьому слід відразу ж зазначити, що сферою абсолютного функціонування лише субстантивних конструкцій є назви установ, вузів, комплексів і под., в інших же сферах буття з різним ступенем частоти використовуються всі типи синтаксичних конструкцій малого синтаксису.

Досить часте використання дієслівних конструкцій у самостійній позиції, причому найрізноманітнішої структури, лінгвісти пояснюють демократизацією літературної мови, що спричиняє інтенсивне проникнення на сторінки мас-медіа синтаксичних моделей живої розмовної мови. Ми не схильні аргументувати актуалізацію дієслівних конструкцій як самодостатніх зазначеною тенденцією. Справа в тім, що інфінітив у ролі стрижневого слова конструкції насправді аналогічний іменнику, тобто в ньому теж наявне, якщо можна так висловитися, “опредмечування” явищ дійсності. Тому і сфера функціонування дієслівних конструкцій досить широка. Це і заголовки газетних статей: Бороться не за личную власть, а за сильное государство; Не выживать, если выжидать; Жить, чтобы верить; журнальних статей: И посмеяться не грех; Поверить в любовь і под.

Модним стало називання різних передач дієслівними конструкціями: Быть женщиной (передача на УТ-1); називання фільмів (художніх і документальних): Тридцатого уничтожить; Любить по-русски; Вспомнить все; Поднять “Титаник” і т. ін. Рекламні слогани -- також та галузь, у якій активно використовуються дієслівні конструкції: рекламний слоган жіночої білизни - Вызвать у него головокружение и трепет; слоган для нового відеомагнітофона -Увидеть, чтобы поверить; для цигарок з Японіїі - Заглянуть за пределы совершенства та ін.

Досить часто можна спостерігати використання інфінітивних конструкцій у повсякденному житті: Остановку называть громко и заранее; Выходить из маршрутки осторожно; Дверью не хлопать і под.; в магазинах на вивісках застерігаючого характеру: Руками не трогать. До речі, в цих позиціях можна відзначити перевагу дієслівної конструкції над субстантивною (пор. Просьба остановку называть громко; Просьба руками не трогать).

Прислівникові конструкції у функціонально-комунікативному аспекті майже не висвітлені, мабуть, через їхнє нечасте вживання, а скоріше, через удавану ненормативність їх використання у самостійній позиції. Однак останнім часом ці конструкції набувають усе більшого поширення завдяки своїй емоційній насиченості. Це пояснюється й усе більш інтенсивним розвитком такого роду діяльності людини, як реклама товарів і продукції, що вимагає, якщо можна так висловитися, винайденню коротких і емоційно насичених слоганів: Легче легкого; Больше чем для кино (слогани для відеомагнітофонів у журналі “Стерео и видео”).

Адвербіальні конструкції нерідко використовуються в назвах газетних статей: “Слаще сладкого”; “Опять в никуда”; у назвах фільмів: “Однажды в Америке”; “Замужем за мафией”. Досить активним можна вважати їхнє використання і для назв усіляких передач: “Вкусно с Борисом Бурдой”; “Совершенно секретно” і т. ін. Здається, що адвербіальні конструкції мають дійсно комунікативний ефект і саме в цій сфері їхнього функціонування. Ніяка інша конструкція, на наш погляд, не має в зазначеній позиції подібного ефекту привернення уваги до того, про що повідомляється.

Можна відзначити і вживання квантитативних, прономінальных, партиципних, ад'єктивних конструкцій знову ж таки або в назвах фільмів: “Восемь в половиной”; “Танцующая в темноте” або в рекламних слоганах: “Колгейт” (Colgate).Три в одном; рубрикаціях: Всем, кто желает хорошо отдохнуть і та ін. Звичайно, у всіх наведених конструкціях можна вбачати чітку субстантивацію стрижневих слів, але у формальному відношенні стрижневі слова - це кількісні числівники, займенники, дієприкметники і прикметники.

Досить активно стали вживатися в самостійній позиції конструкції з дієприслівником у ролі стрижневого компонента. Таке використання дієприслівникових конструкцій лінгвісти вважають анормальним, однак при цьому мовне чуття масово визнає допустимими все більше типів такого вживання. Ось кілька прикладів назв статей: “Сохраняя устойчивое равновесие” (Стерео и видео, 4, 2002); “Разбирая почту” (АудиоМагазин, 3(38), 2001); “Теряя волосы…” (Теленеделя, 4, 2002); назв фільмів: “На древо взгромоздясь” та ін.

У дисертації зазначено достатню активізацію сурядних конструкцій як самостійних для називання різних рубрик: Автомобили, оборудование, строительство; Жалюзи, гардины и услуги дизайнера. Сурядні конструкції часто використовуються і в різних назвах книг, журналів, статей, фільмів, заголовків: “Щит и меч”, “Человек и закон”, “Любовь и голуби”, “Кордье и сын”, “Четыре свадьбы и одни похороны”. В цих випадках вони не є складними утвореннями. Такі компактні конструкції - це результат вирішення певних лінгвістичних та екстралінгвістичних завдань у специфічних умовах.

Факт їх реального використання в самостійній позиції в найрізноманітніших сферах людського буття зафіксований, і це надає право в цілому говорити про важливість ролі конструкцій малого синтаксису в мовній поведінці нашого сучасника.

Висновки

Робота закінчується висновками, в яких узагальнюються основні результати здійсненого дослідження.

1. Проблема словосполучень у російській синтаксичній науці має давню історію, проте свій завершений вигляд вона знайшла в працях В.В. Виноградова, котрий при визначенні словосполучення не з речення, а зі слова, трактував словосполучення не як будь-яке об'єднання слів, а як групу неоднорідних слів, утворену на основі непредикативного зв'язку. Це трактування стало класичним і закріплене в багатьох підручниках і посібниках російської мови, словосполучення беззастережно ввійшло в систему основних синтаксичних одиниць зі своїм основним параметром: як об'єднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку. Такий підхід дозволив побудувати в цілому несуперечливу теорію словосполучення у визначеній системі, включаючи і його типологічну класифікацію, оскільки при ієрархічних відношеннях можна визначити і стрижневе слово, і синтаксичну домінанту, кваліфікуючи відповідне словосполучення як словосполучення зі стрижневим словом дієсловом, іменником, прикметником і т. ін.

2. У сучасному мовознавстві змінилося саме визначення словосполучення, що спричинило створення “оновлених” типів класифікацій. Розширюється уявлення про словосполучення відповідно до трактування підрядного зв'язку як формальної граматичної залежності одного слова від іншого, при якій наявність залежного слова (або слів) у заданій формі (або формах) зумовлюється категоріальними властивостями стрижневого слова. Виділення словосполучень з багатьма залежними, включаючи і напівпредикативні та предикативні залежні компоненти, спричинило необхідність визначити місце цих одиниць у системі синтаксису і знайти для них узагальнюючу термінологічну назву -- синтаксична конструкція як будь-яка граматично зв'язана група слів, утворена будь-якою лексико-граматичною категорією на основі її детермінації якими-небудь словами або синтаксичними конструкціями. Виділяються і сурядні словосполучення в окрему групу з подальшим їх вивченням.