Українські говірки Запорізького Надазов'я

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 808.3-087.2(477.64)

УКРАЇНСЬКІ ГОВІРКИ ЗАПОРІЗЬКОГО НАДАЗОВ'Я

Спеціальність 10. 02. 01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПАЧЕВА Валентина Миколаївна

Запоріжжя - 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального і слов'янського мовознавства Запорізького державного університету .

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Чабаненко Віктор Антонович, завідувач кафедри загального і слов'янського мовознавства Запорізького державного університету.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, кафедра українознавства Юридичної академії МВС України м. Дніпропетровська

кандидат філологічних наук, доцент Бухтій Микола Володимирович, Херсонський державний педагогічний університет

Провідна установа: Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “25” жовтня 2002 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус ІІ, ауд. 230.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького державного університету (69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корпус ІІ).

Автореферат розіслано “24” вересня 2002 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Хом'як Т.В.

Пачева В.М. Українські говірки Запорізького Надазов'я. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. Запорізький державний університет. Запоріжжя, 2002.

Дисертацію присвячено комплексному аналізу структури та особливостей запорізько-надазовської групи українських говірок на фонетико-фонологічному, морфологічному (словозміна) та синтаксичному рівнях. Розглянуто чинники формування та функціонування досліджуваних говірок. Завдяки детальному порівнянню мовлення всіх вікових груп від найстаршої (яка виділяється вперше) до молодшої виявлено тенденцію до зникнення окремих діалектних явищ. Найбільшу увагу зосереджено на особливостях, у яких простежується збереження давніх рис, а також на ті, що відрізняють говірки від літературної мови.

Виявлені факти дозволили класифікувати говірки Запорізького Надазов'я як окремий різновид степового говору, що увібрав не лише середньонаддніпрянські риси, а й східнополіські, слобожанські та інші. Наведений в роботі матеріал допомагає розширити уявлення про ареали окремих діалектних явищ в українських говорах і може бути використаний при складанні регіональних та загальноукраїнських діалектологічних атласів, хрестоматій та словників.

Ключові слова: українська діалектологія, степовий говір, вокалізм. консонантизм, словозміна, синтаксис, запорізько-надазовські говірки.

АННОТАЦИЯ

Пачева В.Н. Украинские говоры Запорожского Приазовья. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Запорожский государственный университет. Запорожье, 2002.

Диссертация посвящена комплексному анализу структуры и особенностей запорожско-приазовской группы говоров на фонетико-фонологическом, морфологическом (словоизменение) и синтаксическом уровнях. Выяснено, что происхождение переселенцев, основавших украинские сёла региона, было неоднородным: среди них были выходцы с Полтавщины (большинство), Черниговщины, Харьковщины, Киевщины, Воронежщины, Южной Бессарабии и Добруджи (Румыния). Учитывая, что украинские сёла в Приазовье расположены не сплошным массивом, а вперемешку с русскими, болгарскими и албанскими, всё это создаёт предпосылки для междиалектных и межъязыковых контактов. Запорожское Приазовье географически относится к ареалу распространения степного говора, который изучен недостаточно, а запорожско-приазовские говоры до настоящего времени оставались вообще неисследованными.

Анализ говоров Запорожского Приазовья показал, что они имеют 6-фонемную структуру вокализма и 32-х (в отдельных говорах 35-фонемный) состав консонантизма. Выявлено ряд особенностей, большинство из которых наблюдаются в безударной позиции, некоторые имеют место и под ударением. Говорам присущи интересные моменты в реализации отдельных фонем, например /и/ выступает не только соответственно древним *[ы] и *[і] ([и]), но и замещая *[о],*[е],*[ь] как следы древней левобережнополесской основы. В говорах, сформированных при участии переселенцев из Воронежщины, зафиксировано “аканье”. В некоторых случаях сохранение этимологического *[о] привело к широкому использованию фонемы /о/. Выявлено депалатализацию [р] и мягкие согласные [ж'], [ш'] перед [а] з *[к] в глаголах и существительном. Фонетические изменения (афереза, синкопа, апокопа, протезы, гиперизмы, метатезирование, эпентезы) в большей мере присущи представителям старейшей возрастной группы.

Хотя особенности словоизменения в ряде случаев касаются фонетического оформления словоформ и не отображаются на флексиях, однако основное внимание было уделено частям речи, образующим значительно больше вариантных форм сравнительно с украинским литературным языком. Установленные особенности в падежных формах, нередко вызваны своеобразием фонетики тех говоров, которые были основными в начальном периоде формирования говоров запорожско-приазовской группы. На уровне словоизменения, как и фонетики, в речи носителей говоров зафиксировано функционирование ряда параллельных вариантов. говірка надазовський синтаксичний фонетичний

В синтаксисе наблюдаются явления, которые последовательно выступают в употреблении главных и второстепенных членов предложения, сложносочинённых, союзных сложноподчинённых и бессоюзных сложных предложений, а также вводных конструкций только в речи старших и старейших представителей говоров. Выяснено, что сложносочинённые предложения чаще употребляются при описании явлений природы, событий или характеристике действующих лиц и встречаются чаще, чем сложноподчинённые. Из бессоюзных сложных чаще употребляются предложения, близкие к подчинённым причины и дополнительным.

Наибольшее внимание привлекают особенности, в которых прослеживается сохранение древних черт (с родственных говоров). Как особенно ценные выделены явления, в функционировании которых замечено четкую тенденцию к исчезновению. Сделан вывод, что обследованные говоры есть отдельной разновидностью степных - запорожско-надазовских - говоров, которые вобрали в себя не только среднеподнепровские черты, но и восточнополесские, слобожанские и другие. Приведенный в работе материал может быть использован при составлении региональных и общеукраинских диалектологических атласов, хрестоматий и словарей и значительно расширить представления о распространенности отдельных диалектных явлений.

Ключевые слова: украинская диалектология, степной говор, вокализм, консонантизм, словоизменение, синтаксис, запорожско-приазовские говоры.

ANNOTATION

Pacheva V.M. Ukrainian dialects of Zaporizhzhya Nadazovja. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree of Philological sciences by specialty 10.02.01. - ukrainian language. - Zaporizhzhya State University. Zaporizhzhya, 2002.

The thesis is dedicated to comprehensive analysis of frame and features of zaporizhzhya-nadazovja group of Ukrainian dialects on phonetic-phonological, morphological (word change) and syntactical levels. Is reviewed the factors of formation and operation investigated of dialects. Due to detail consideration of speech of all age-grades from oldest (which one is pic out for the first time) up to low is detected the tendency to petering separate dialect phenomena. The greatest attention is given to the description of features, which one distinguish studied dialects from a literary language, in which one the preservation of ancient features is tracked.

The detected facts have allowed to classify dialects of Zaporizhzhya-Nadazovja as separate type steppe dialect, which one has incorporated not only medinaddnieperan of feature, but also eastpolessky, slobozhan and other. Reduced in activity the material helps to expand submission about geographic ranges of spreading a separate dialect phenomenon in Ukrainian dialects and can be utilised at compiling regional and general Ukrainian dialectological of the atlases, readers and dictionaries.

Keywords: Ukrainian dialectology, steppe dialect, vocalism, consonantism, word change, syntax, zaporizhzhya-nadazovja dialects.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним із різновидів вияву національної мови, поряд із літературною, є місцеві діалекти, що мають свої специфічні риси на різних структурних рівнях. Особливе місце посідають говори нової формації, до яких належать також і степові. Сформовані з неоднорідних діалектних елементів, новостворені говори є різнотипними, різносистемними у своїй генетичній основі, а тому можуть дати цікавий матеріал для наукових досліджень.

Актуальність теми зумовлена своєрідністю і, водночас, майже цілковитою невивченістю говорів такого цікавого регіону степової України, як Запорізьке Надазов'я. Його територія охоплює 5 районів Запорізької області (Бердянський, Приморський, Приазовський, Мелітопольський та Якимівський). Однак означений нами ареал не пов'язуємо із сучасним адміністративним поділом, а лише із історико-етнографічною цілісністю і, насамперед, мовними процесами в говорах, які тут мають місце.

Запорізьке Надазов'я відрізняється строкатістю національного складу, що робить цей край ареною багатосторонніх інтенсивних етнічних контактів. Крім українців та росіян, значний прошарок тут становлять болгари, існують місця компактного проживання албанців, чехів, кримських татар та представників інших етносів. Хоча українці і займають тут перше місце за чисельністю, однак вони складають приблизно тільки половину населення (48%-53,0%). Для порівняння, у сусідніх районах частка українців значно вища (80,6% - 89,1%)1. З іншого боку, етнокультурний ареал українців тут є неоднорідний, оскільки частина їх прийшла з різних куточків України. Все це заклало передумови для міжмовних та міждіалектних взаємовпливів.

Говірки Запорізького Надазов'я ще не були об'єктом монографічного, тим більше комплексного (на різних структурних рівнях), дослідження. Лише С.П.Самійленко фрагментарно використав матеріали, зібрані у селах Приазовського району. Все це робить актуальним вивчення названих говірок.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до наукового напрямку кафедри загального і слов'янського мовознавства Запорізького державного університету “Слов'янські мови в їх історичному розвиткові”.

Мета роботи - проаналізувати фонетико-фонологічну, морфологічну (на рівні словозміни) та синтаксичну систему українських говірок Запорізького Надазов'я для виявлення їх особливостей у порівнянні із літературною мовою та відповідними фактами інших діалектів української мови, що зумовлює потребу виконання таких завдань:

1) зібрати польовим методом та систематизувати фонетико-фонологічні, морфологічні (словозмінні), синтаксичні засоби мови носіїв говірок;

2) зробити опис структури вокалізму та консонантизму, словозміни, синтаксису;

3) з'ясувати особливості функціонування фонем у говірках, уживання словоформ та синтаксичних конструкцій;

4) визначити чинники формування та функціонування українських говірок обраного ареалу;

5) виявити генетичний зв'язок досліджуваних говірок з питомими говірками і говорами та їх місце серед українських діалектів.

Об'єктом дослідження є українські говірки Запорізького Надазов'я у межах зазначених вище 5 районів.

Предметом дослідження є структура та особливості цих говірок на рівні фонетики і фонології, морфології (словозміни) та синтаксису.

Методологічну основу дисертації склали діалектичні принципи пізнання: принцип історизму, відзначений підходом до діалектологічних явищ та процесів з позицій динаміки, а не сталості, заглибленням у детермінованість; принцип всебічності та об'єктивності, виявлений через сукупний аналіз говірок на різних рівнях у їх взаємозв'язку; принцип багатофакторності, що дав можливість визначення об'єктивних та суб'єктивних чинників впливу на формування українських говірок Запорізького Надазов'я.

Названі принципи було реалізовано через залучення комплексу методів, серед яких важливу роль відіграли польовий, описовий, порівняльно-типологічний, ретроспективний, статистичний .

Матеріалом дослідження послужили польові записи, зібрані протягом 1997-2002 рр. Враховуючи історико-етнографічну особливість регіону, основними критеріями відбору населених пунктів для обстеження говірок були національний склад та час заснування. Тобто, по-перше, це села, де українці складають не менше 70 % жителів (села з меншим відсотком українців значно зросійщені). По-друге, з цього числа відібрані порівняно старі села, що виникли у ХІХ - на початку ХХ ст. і в яких корінне українське населення живе постійно протягом кількох поколінь.

У процесі вивчення історії заселення та національного складу досліджуваної території використано також матеріали Управління статистики Запорізької області, Державного архіву Запорізької області та Центрального державного архіву Автономної Республіки Крим.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перша спроба комплексного дослідження структури фонетики, фонології, морфології (словозміни) та синтаксису українських говірок Запорізького Надазов'я на значному фактичному матеріалі.

У дисертації вперше виділено поряд із молодшою, середньою та старшою, ще й найстаршу вікову групу інформаторів (більше 80-ти років), яка в силу соціально-історичних факторів сьогодні найбільшою мірою зберігає всі скарби та розмаїтість усної народної мови.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній досліджено одну із груп говірок південно-східного наріччя української мови на сучасному хронологічному зрізі, виявлено говіркові риси та особливості, а структурно-функціональний підхід до вивчення живого мовлення носіїв говірок розширює наше уявлення про фонетико-фонологічну, морфологічну (на рівні словозміни) та синтаксичну системи української національної мови, її функціональні можливості. Робота має загальнотеоретичне значення, оскільки дозволяє визначити ареали поширення певних діалектних явищ, з'ясувати чинники формування і функціонування українських говорів пізнього виникнення, закономірності їх розвитку в цілому.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що наведений у роботі матеріал може бути використаний при впорядкуванні регіональних та загальноукраїнських діалектологічних атласів, хрестоматій і словників, у синтетичних працях з української діалектології, а також при вивченні цього курсу у вищих навчальних закладах. На основі звукозаписів зразків зв'язного мовлення та результатів опитування носіїв говірок упорядковано хрестоматію текстів, яка використовується при викладанні української діалектології та спецкурсу в МДПУ. У загальноосвітній школі він може бути корисним у процесі роботи над діалектними помилками учнів. Дослідження має також вихід на міжпредметний рівень - вивчення говорів українських переселенців може послужити джерелом для історичних студій.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи й дисертацію в цілому обговорено на засіданнях кафедри загального та слов'янського мовознавства Запорізького державного університету в 1998-2000 рр. Висновки та основні положення дисертації знайшли відображення в доповідях на 4-х щорічних науково-практичних конференціях викладачів та студентів МДПУ (1999-2002), Всеукраїнській науковій конференції “80-річчя відродження української державності: минуле і сучасне” (Сімферополь, 1997), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 350-річчю відродження української державності (Сімферополь, 1998), на Всеукраїнській науковій конференції “Культурологічні та етносоціальні процеси на Півдні України ХVІІІ-ХХ ст.”(Бердянськ, 2001), Міжнародній науковій конференції “Роль антропологічного фактора в освітніх технологіях ХХІ ст”(Мелітополь, 2002)

Окремі аспекти досліджуваної проблеми відображені у 8 публікаціях автора загальним обсягом 2,2 друкованих аркушів.

Структура роботи зумовлена поставленими метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури та використаних джерел (316 позицій), а також додатків (5). У додатках містяться карта, таблиці та зразки текстів зв'язного мовлення інформаторів. Загальний обсяг дисертації - 271 сторінка машинопису.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її наукову новизну, теоретичне й практичне значення, об'єкт, предмет, методи дослідження, структуру, мету та дослідницькі завдання, наведено відомості про апробацію роботи.

розділ "Говірки Запорізького Надазов'я як об'єкт діалектології" складається з трьох параграфів, у яких послідовно характеризуються заселення і етнічне оточення українських сіл регіону (як фактори формування мовного ареалу), етапи та напрямки вивчення степових говорів в українській діалектології, методологічні й теоретичні проблеми дослідження фонетико-фонологічних і граматичних особливостей говірок.

Територія Запорізького Надазов'я залюднена ще з часів кам'яного віку. До кінця XVIII ст. н.е. цей край населяли переважно кочівники. В різні епохи тут проживали племена сурсько-дніпровської, середньостогівської, катакомбної та інших археологічних культур, а також кімерійці, скіфи, сармати, гуни, авари, протоболгари, печеніги, половці, ногайці. Із ліквідацією Кримського ханства у 1783 р. ця територія була приєднана до Російської імперії. Вищесказане не означає, що до того тут не було взагалі українського населення. Ще за часів Кримського ханства запорозькі козаки займалися рибними, соляними та іншими промислами у надазовських степах. Однак постійні українські села, що збереглися до наших часів, були утворені тільки на рубежі XVIII-XIХ ст. переселенцями з Полтавської та частково Чернігівської й Київської губерній. Тоді ж з'явилися російські, німецькі, меннонітські поселення. Але до 1860 р. більшість становили ногайські аули.

Основна маса українських сіл, говірки яких стали об'єктом нашого дослідження, виникла у 60-ті рр. ХІХ ст. після еміграції ногайців до Туреччини. У дозаселенні краю тоді взяли участь також росіяни, болгари, албанці, молдавани, гагаузи. Походження українських переселенців 1860-63рр. було різноманітним - з сусідніх сіл Таврійської губернії, з центральних губерній та із-за кордону (з Південної Бессарабії і Добруджі). Найбільше було переселенців з Полтавської (понад 1300 сімей), Харківської (понад 800 сімей), Чернігівської, Київської, а також з Воронезької губернії. У подальшому, протягом другої половини ХІХ та в ХХ ст., відбувалося дозаселення існуючих сіл поодинокими прибульцями з різних місць.

Говірки Запорізького Надазов'я географічно належать до ареалу поширення степового говору, у дослідженні якого можна назвати два етапи. На початковому (XIX ст.- 30-ті роки ХХ ст.) мовознавцями було виділено степовий говір з-поміж інших говорів південно-східного наріччя та закладено основу для його подальшого вивчення. Окремі згадки про степові говірки зустрічаємо в працях М.О.Максимовича, Ф.М.Піскунова. Всі попередні матеріали та ряд відомих фактів допомогли К.П.Михальчуку виокремити “степове піднаріччя”.

У післявоєнний період (з кінця 40-х років ХХ ст.) відбулося цілеспрямоване вивчення степових говорів України. Одним із перших комплексних досліджень стала дисертація Й.О.Дзендзелівського “Українські говори Нижнього Подністров'я'' (1951), у якій подано опис фонетики, словотвору, словозміни та синтаксису. У вивченні наступної групи говірок значний внесок було зроблено В.П.Дроздовським, зокрема працею “Українські говірки Бессарабського Примор'я” (1962). Ученим доведено, що послідовні місцеві діалектні особливості характерні, в основному, для звукової системи і морфологічної будови.

Увагу мовознавців привертають і говірки Запорізького краю. Зокрема, С.П.Самійленко в статті “Фонетичні особливості говірок Запорізької області” (1956) наголосив на їх майже цілковитій невивченості у той період. З-поміж ряду помічених ним рис, найбільш цікавими є “акання” та нахил до сильного “укання” у мовленні старшого покоління. В.А.Чабаненко в дисертації “Говірки долини ріки Кінської” (1965) детально характеризує фонетичну систему, словотвір та словозміну, особливості синтаксису дослідженого ареалу в порівняльно-історичному плані. Наукові пошуки В.А.Височиної у дисертації “Український говір долини річки Мокрої Сури'' (1972) присвячені дослідженню фонетики та морфології говірок Нижньої Наддніпрянщини. Отже, здобутки української діалектології у вивченні степового говору дають необхідний матеріал для порівняння та узагальнення під час дослідження говірок Запорізького Надазов'я.

Головним джерелом дослідження було сучасне усне розмовне мовлення носіїв говірок. Проведено як відсторонене, так і включене спостереження за їх мовленням, а також інтерв'ювання за спеціальною програмою (як допоміжне). Основними в роботі були тексти розмовно-побутового мовлення, що не порушувало стилістичної рівноцінності зібраного матеріалу. При ретельному відборі інформаторів ураховувалися мовне оточення, рівень освіти, професія та інші фактори впливу на їх мовлення. Виходячи із часового виміру 20 років (за який сформовується покоління) здійснено класифікацію інформаторів на 4 вікові групи: молодшу (20-40 років), середню (40-60 років), старшу (60-80 років), а також найстаршу (більше 80-ти років). Остання в силу соціально-історичних умов виявилася відносно стійкою (особливо жінки) щодо сторонніх впливів, тому її мовлення можна розглядати як базове.

Ми скористалися системним підходом, але опору зробили на вияв опозиційних, протиставних діалектних рис. Зважаючи на цілковиту невивченість обраного ареалу, нам довелося взяти за основу монографічний опис. Це дало можливість одержати більш повну різнобічну емпіричну інформацію про об'єкт дослідження, його структуру, внутрішні зв'язки.

Проблема визначення типів, різновидів ще недосліджених груп говірок полягає також і в тому, що в науці поки що немає повного опису новостворених говорів, побудованого на ґрунті єдиних принципів. Проблему міжмовних і міждіалектних контактів, як окремий напрямок у вивченні українських переселенських говорів, розглядає В.С.Ващенко у статті “Переселенські говори як джерело вивчення активних міжмовних контактів" (1965). У російській діалектології визначенню говорів пізньої формації присвячено різні праці, зокрема й Л.І.Бараннікової “Говоры территорий позднего заселения и проблема их классификации” (1975), в якій зроблено висновок, що при групуванні переселенських говірок врахування сукупності лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів значно необхідніше, ніж при класифікації говорів старожитніх (споконвічної території).

Цікавою проблемою є визначення явища “акання”, яке характерне також російській, білоруській, словенській мовам, деяким болгарським, сербо-хорватським та частково кашубським і полабським діалектам. Розробці теорії “акання” присвятили праці О.О.Шахматов, Р.І.Аванесов, В.К.Журав-льов, В.І.Собіннікова, В.І.Георгієв, П.Ю.Гриценко та ін. На це явище в україн-ських говірках звертали увагу О.О.Потебня, Ю.Безкровний, Л.А.Булахов-ський, О.Курило, Ф.Т.Жилко, П.С.Лисенко, Т.В.Назарова, О.С.Біла, А.А.Сага-ровський та інші, а у степовому говорі - В.П.Дроздовський, С.П.Самійленко.

Недостатня вивченість синтаксису степових говорів зумовлена найменшою диференціацією говорів і навіть близькоспоріднених мов на цьому рівні. Окрім того, фіксація синтаксичного говіркового матеріалу є відносно складною. Потреба у дослідженні синтаксису є не лише, власне, ді-алектологічною, але й диктується вимогою вивчення історії української мови.

У другому розділі “Фонологічна і звукова структура” аналізується вокалізм, консонантизм та звукові зміни у говірках Запорізького Надазов'я. При порівняльному розгляді якісного вияву фонем установлено, що ці говірки за структурою вокалізму та консонантизму відчутно близькі до літературної мови та інших говорів південно-східного наріччя. Зокрема, їм властивий шестифонемний наголошений і ненаголошений вокалізм такого складу:/і/-/и/ - /е / - /а / - /о / - /у /.

У вживанні голосних простежуються особливості, що переважно виступають у ненаголошеній позиції, хоча нерідко спостерігаються і під наголосом. В обох позиціях говіркам характерне заступлення одних звуків іншими. Так, звук [і] виступає у межах двосторонньої взаємозаміни із голосним [и]: ін|дик - ин|дик. Уживається він і на місці голосного [и], що походить з давніх *[ы] та *[и](і): |в'ім'а(йа)(н/а). Заступається [и] голосним переднього ряду високого ступеня підняття [і] у дієсловах, які позначають тривалу дію: ўм'і|рали, насоб'і|рали. В іншомовних словах [и] переходить в [і]: са|т/ін, с/іг|нал. У словах із префіксом під- маємо замість /і/ звук [о]: по|д:ержуйе, под|н/ат/. Відсутнє історичне чергування [о] з [і] у формах слів во|iна - во|йин, звон - з|вони і т.п. У багатьох говірках фонема /и/ в обох позиціях реалізується не тільки відповідно до давніх *[ы] та *[і](и), а й заступаючи давні *[о], *[е] та *[ъ]: ви|вис/уйу, всих, ка|лоши, ни|де, пит:|русино, що можна розглядати як прослідки давньої лівобережно-поліської основи. Приставний [і] заступається [и] та [о] в слові ир|жа - ор|жа.

У ненаголошеній позиції фонема /и/ чи (її варіант [иі]) виступає на місці давнього *[о] у префіксі по- та прийменникові-префіксі під-: пи|шоў, пид |ним, пит|кат (будівля). У заперечній частці не на місці [е] вживається лише [и], має місце нерозрізнення ни < не і ні < ни: нина|жера, нирозлиі|ч'айу, ни|йакого, ни в'ін, ни во|на. Лише в окремих говірках фонема /е/ у наголошеній позиції після [хв] та шиплячих може набирати розширеної і дещо обниженої артикуляції, переходячи в [а]: |хварма, ми|жайу, ду|шайу. За законами звукової гармонії ненаголошений [е] переходить в [і] у словах у |Бот/ів'і, м'і|н/і та ін.. Найчастіше в слабкій позиції /е/ репрезентується звуками [і],[о],[а]: |компл/ікс, компл/ік|туйут/, |л/охко, |фел/дшар. У переднаго-лошеній позиції після губних фонема /а/ виступає як [і] у складних числівниках: п'іт|сот та ін.

“Акання” виявляється переважно у говірках сіл, у заснуванні яких брали участь переселенці із Воронезької губ.: Ну йак йа пасту|пала / с|разу нас да|вали дв'і|нац/:ат/ га|лоў/ а та|д/і вас/ім|нац/:ат/ //. Найчастіше спостерігається [а] на місці [о] в переднаголошених складах із наступним наголошеним [а], що очевидно зумовлено законом гармонійної асиміляції (ас|талас/а), але може вживатися і перед іншими голосними: па|шол, ха|дили, пад|руга. У переході секундарного [о] з [е] при “аканні” має місце залежність від наголошеності чи ненаголошеності складу: пша|но (зрідка), але п|шонка.

Етимологічний *[о] зберігається: у новому закритому складі повноголосних звукосполучень -оро-, -оло- (ко|роў, го|лоў); у складі звукосполук -ов-,-овл- (пу|т/оўка, тор|гоўл/а); у закритому складі давно запозичених власних імен, жіночих назв по батькові та географічних назвах: (|Ф(Хв)едор, Бог|даноўна, С/і|м'оноўка); у префіксах до-, по- перед складом із колишнім зредукованим *[ъ] і *[ь] у ненаголошеній позиції (дож|далис/а, пош|ла); у префіксах перед двома приголосними, що стоять на початку кореня, після котрих та між якими в давньоруській мові зредукованого не було зовсім (дос|таў, поз|нала); не під наголосом у новозакритих складах в абстрактних іменниках з суфіксом -осьць (|гордос/ц/) та в основах дієслівних форм (за|конч'или) тощо. За законами вокальної гармонії на місці [o] виступає [у]: гу|дуйе, кус|т/ум.

У системі консонантизму говірок Запорізького Надазов'я також спостерігається чимало рис. Так, губні [б],[п],[в],[ф],[м] перед [е] та [о] утворюють напівпом'якшені варіанти (Б'ер|д/анс/к, ж'і|в'ом, пири|п'етки, |Ф'одороўка та ін.). Перед [а] з *[к] маємо напівм'яку їх вимову (|в'ажимо, |жаб'ачиi, |ім'а, ки|п'ач'а). Тверда щілинна /ф/ реалізується переважно у звукосполуках [хв],[кв] та [х],[в],[п] (бу|хвет, |Векла, |тухл/і, кв(хв)а|сол/а, Пи|лип). Передньоязикові /ж/, /з/, /с/, /н/, /л/ стають напівпом'якшеними перед м'якими (з'в'ін/о|ва, |Мурман'с/к, прийіж'|д/айут/, пос'|т/іл, по та|р/іл'ц/і). Зберігається давній палатальний *[р/] в абсолютному кінці слова чи в кінці складу (ба|зар/, |Хар/к'і(о)ў). В окремих говірках є випадки палаталізації приголосного [р] у сполуці рю (кр/у|ч'ок, стр/у|ч'ок), паралельно до яких виявляються варіанти із депалаталізованим [р] (кру|ч'ок, стру|ч'ок).

М'які [ж/],[ш/] виступають перед *[а] з [к] в дієсловах б'і|ж/ат/, ли|ж/ат/ та в іменникові ло|ш/а в окремих говірках, де вони продовжують підтримуватися завдяки впливу граматичної аналогії. Африкати [дз],[дз/] заступаються відповідними фрикативними свистячими [з],[з/] (зв'ін/о(йо)|ва, з/в'і(о)|нок). Лише у Воскресенці виявлено [дж] (освобо|джали), що зберігся, ймовірно, за аналогією до давньоруського зраджаю .

Щілинний [i] втрачається (окрім на початку складу та на початку слова перед приголосним) |вин/али, дири|в'ан/і, |м'ати, |пон/али. Проривний задньоязиковий [ґ] є маловживаним. Внаслідок дії багатьох чинників, одним із яких був тривалий вплив орфографії, що призвів до нерозрізнення проривного [ґ] та фарингального [г], у говірках характерним є дуже обмежене функціонування фонеми /ґ/. Глухий [к] внаслідок асиміляції щодо голосу перед дзвінкими приголосними інколи переходить у проривний [ґ]: воґ|зал, йаґ|би. Приголосні [к],[х],[г] часто не чергуються із [ц],[с],[з] перед [і] з давнього *[ь]: по балк'і, на но|г'і. Співіснують і паралельні форми (на до|рог'і - на до|роз/і).

У говірках спостерігається 32-фонемний склад консонантизму, а в певних позиціях (виділяються с.Карла Маркса і с.Новомиколаївка Приазовського р-ну) - 35 приголосних: ло|ш/а, мидви|ж/а, хлоп|ч/а; во|ни пово|лоч/ат, по|держ/ат, пока|ч/айут - ду|ша, са|жа, ка|чан. У зв'язку із позицією шиплячих /ш/, /ж/, /ч/ перед *[а]<*[к] на зіткненні кореня та флексії можна говорити про часткову систему приголосних фонем, яка обмежена позиційно і лексичним складом.

Звукові зміни є важливою складовою частиною фонетико-фонологічної системи досліджуваних говірок. Найбільшу увагу привертають усічені слова: афереза у власних іменах (Дмит|ро - Мит|ро) та у запозичених словах (інстру|мент - стру|мент), синкопа зц/і|л/а, кау|ни, апокопа зна, смі|йут/. Окрім усічення слова у говірках спостерігається прикривання початкових голосних протетичними приголосними. Більшості говірок властива така ж поширенісь протез, як і літературній мові. Однак у ряді випадків є відмінності. Так, [в] перед [а],[о],[у] у відкритому складі (|варм'ійа, во|б'ід, |вутка) та [г] у словах гин|дик, го|райут/ спостерігаємо як вкраплення в ареалі. Також зафіксовано гіперизми - “окання” як наслідок відштовхування від “укання” (о|т/ух - бо|мага), “окання” як відштовхування від “акання” (обри|коса, о|кац/ійа, оп|тека), “ікання” відповідно до нормативних [о] та [е] (с/і|ло, с/ім'і|р/ічне, хво|р/іб) і т.п. Спостерігаємо метатези: алт/і|р/ер/ійа (артилерія), мед|в'ід/ (ведмідь), е(а)ку|вац/ійа (евакувація) і т.п. Найпоширенішими є епентетичні [л] після в та [н] після м, які заступили власне епентезу [й]: |в'імн/а, здо|роўл/а, м|н/асо, |памн/ат/. Внаслідок прогресивної асиміляції губний [м] може змінювати наступний [л] на [н]: нимоў|л/ата - нимоў|н/ата. Досліджувані говірки розширюють ареал цього явища.

У третьому розділі “Словозміна” аналізується відмінювання іменників, прикметників, числівників, займенників, у дієслові - дієвідмінювання, які при словозміні утворюють значно більше варіантних форм, ніж у літературній мові. Система словозміни досліджуваних говірок також виділяється рядом характерних рис та особливостей. Зокрема, іменники, що в літературній мові мають чол. або середн. р., у деяких говірках мають жін. р. і відмінюються відповідно до твердої чи м'якої групи І відміни: у Н.в.одн. ба|сеiна(-/а), г|рама, |л/ітра. У відмінюванні іменників І та ІІ відміни спостерігається вплив твердої групи на м'яку, або м'якої на тверду групу. У багатьох говірках іменники І відміни одн. з твердим кінцевим основи -ц мають м'який і твердий зразок відмінювання: бол/|ниц/а/-ца/-ци/-ц/і/-ц(ц/)ейу /-ц/ойу, а в множ. - іменники з твердим основи -р: і|дут/ |пари(-р/і)(флексію -і та м'якість попереднього -р маємо тільки у Н.в.), к(о)і|нец/-ц/а(-ца) і т.д. В іменниках з основою на -г,-к,-х та шиплячі найбільш поширені флексії О.в. -ойу, -оi: до|рогойу(-оi),ду|шойу(-оi),|кожойу(-оi),к|руч'ойу(-оi), які характерні й іменникам з м'якими приголосними основи. Флексія -оi функціонує послідовно в “акаючих” говірках. У Д.в. іменників ІІ відміни маємо форми на -ов'і, -ев'і: с'ікр/іта|р/ов'і(-ев'і). Спостерігаються іменники чол.р. О.в. із флексією -ом (після основ з м'якими та стверділими приголосними) та -ем: дош|ч'ом(-ем), кура|йом(-ем), |сахар(р/)ом(-ем). У системі відмінкових форм множини іменників із м'якими та стверділими приголосними основи виступає флексія Н.в. -а (вч'ити|л/а, колод/а|з/а), а в іменниках твердої групи -а(-и): вихо|да(-и), холо|да(-и). Словозміна іменників ІІІ та ІV відмін у говірках містить менше відмінностей порівняно з літературною. Зокрема, виділяються форми Р.в. та О.в. на -і(-и),-у(-йу),(-ойу): |радост/і(-ти),(-т/у),(-т/йу), |сол/і(-и),(-л/:у),(-л/йу) та |т/інийу(-н/ойу). Іменники ІV відміни, що в літературній мові мають форми Р.в. на -ені, в окремих говірках залишаються незмінними (то|го |с/імйа).

Найбільшу увагу привертають відмінювані (повні) прикметники, в яких спостерігаються такі найхарактерніші риси: нерозрізнення твердих і м'яких основ, що відбувається саме в уніфікації словозміни за м'яким зразком і поширене не на всі члени парадигми (у Р.в.-З.в. і Д.в.множ.) |дик'іх(-ім), кол|хозн/іх(-ім). Словоформи М.в. одн. повних прикметників на -ом (-ому) на гус/і|н/ічн/ом(-ому) більше властиві старшим мовцям, а на -оi (-ойі, -ойу, -іi) Р.в., Д.в., О.в., М.в. прикметників жін.р. |б'ілоi(-ойі), |доброi(-ойі) - молодшим. Як вкраплення маємо флексію -и Н.в.множ. (|боси, га|лодни) та -ийе/-ійе |добр/ійе(-ийе), -іми О.в. множ.(|добр/іми, |с/ірин/к/іми).

Словозміна числівників у говірках Запорізького Надазов'я дуже близька до літературної. Однак і в ній є особливості, що спостерігаються в 7-ми типах парадигм, з-поміж яких виділяються уживання словоформ одн. жін. р. Р.в. і Д.в. одн/і|йі та од|нойі, Р.в. та М.в. множ. на -іх (на од|н/іх). Числівник два у Р.в.,Д.в.,З.в.,М.в. утворює варіанти двух - двум - на двух лише в окремих говірках, а в Н.в. - дв'і (дв'е) у всіх говірках. Числівники від п'яти до десяти у Н.в.-З.в. виступають у різних співіснуючих фонетичних варіантах (п'ат/, пйат/, ш'іс'ц/, шес'ц/, шис'ц/, ... |дев'ат/, |д/еўйат/, |д/ев'ат/ - ш'іс|ти, д/ев'а|т/і(-ох) деўйа|т/і(-ох), д/ев'а|т/і(-ох)), що можуть бути спричинені різними факторами: рефлексаціями давніх *[e], *[е], *[о], інноваціями, які відбуваються у говірках, фонетичними позиціями тощо. У Р.в.,Д.в.,З.в. та М.в. числівників на -десят спостерігаються словоформи із флексією -і (-и): п'ід/іс/а|т/і(и), с/ем'іс/а|т/і(и). Числівники сорок і сто в непрямих відмінках (крім соро|ка, ста) мають ще й інші форми О.в.: сороко|ма, сорок|ма, сто|ма, с|тами. Найбільшу увагу привертає збірний числівник обоє, обидві, який у непрямих відмінках змінюється за зразком: о|бох - о|бом - обо|ма - на о|бох та за умови наголошеності першого складу маємо: |об'іх - |об'ім - обо|ма - на |об'іх. При швидкому темпі мовлення - |оба сто|ла, |об'і(|об'е) ру|ки і т.д. Це, очевидно, пов'язано із збереженням цими числівниками ознак прикметників.

Як і системі словозміни займенника української літературної мови, говіркам також властивий змішаний характер відмінювання. У словозміні зворотного та деяких питально-відносних, займенників 1-ї, 2-ї, 3-ї особи спостерігаються характерні риси та особливості. Зокрема, в особових займенниках я, ти в Д.в. та М.в. одн. спостерігаються флексії -е(-і), а в О.в. --оi (-ойy): (на)мн/е - (на)м'і|н/і - (на)миі|н/і, мноi - м|нойy, (на)т/і|б'е - то|боi - то|бойy. Займенники 3-ї особи у Р.в., З.в. та М.в. вживаються без початкового звука [н] навіть у прийменникових конструкціях: йі|йі - йіi, на йіi, йо|го - йо|му - на |йому тощо. В окремих випадках відбувається перенесення форм Р.в. на Д.в. одн.: даў йійі |грош'і. Особливості словозміни прикметникових займенників відображаються в парадигмах відмінювання вказівних, присвійних, питально-відносних, означальних, неозначених та заперечних займенників. Зокрема, виявами вказівних займенників цей, той у Н.в.-З.в. є форми: о|цеi, о|тоi, |етот, о|тетот - тот (сеi, с/а, се, с/і лише в Миколаївці). Форми Р.в. і О.в. одн. цих займенників жін. р. т/і|йейі(-йу), ц/і|йейі(-йу) з'явились за аналогією до відповідних присвійних і мають стягнені архаїчні форми в окремих говірках: |тойі, с |тойі - от |тойі, |тойу, |ц/ойі - до |ц/ойі, |ц/ойу, |цейі - до |цейі.

Дієслова І дієвідміни в 3-ій особі множ. майбутнього часу та 3-ій особі одн. теперішнього часу утворюють словоформи: о|райут/ - зо|райут/ - зо|райе у Берестовому та Лозанівці. У найстарших мовлян спостерігаються форми 1-ї особи множ. теперішнього та майбутнього часу І дієвідміни з основою на -д, який втратив чергування із шиплячими: ви|сад/уйим - ро|с:ад/уйим - |буде ро|с:ад/уват лише у Дмитрівці Бердянського р-ну. У формах 1-ої особи одн. дієслів ІІ дієвідміни з основою на передньоязикові -д,-т,-з,-с за аналогією до форми 3-ої особи множ. відбулося вирівнювання форм 1-ої особи одн., яке виявилося в утраті чергування -д,-т,-з,-с з шиплячими: ат|в'іт/у, бу|д/у, во|з/у, |йізд/у, но|с/у. В окремих говірках виявлено форми даш, йіш ізольованого типу дієвідмінювання атематичних дієслів, що тут виникли, мабуть, під впливом старожитніх українських говорів (очевидно полтавських). У ненаголошеній парадигмі дієслів ІІ дієвідміни 3-ої особи множ. виявлено форми на -ать, -уть: |дойат/, |кос/ат/ (всі говірки) - |дойут/, |кос/ут/ (у багатьох). Зрідка виступають форми давноминулого часу (бу|ли да|ли).

У четвертому розділі “Синтаксичні особливості” послідовно аналізуються головні та другорядні члени речення, особливості будови та вживання простих і складних речень, вставні конструкції тощо.

Підмет, виражений іменником, нерідко повторюється вказівним або особовим займенником з метою виділення чи логічного підсилення: Хвед/ / цеi ба|гато |може роска|зат/ //. Підмет нерідко виражений особовим займенником, що уточнюється загальним іменником: Во|на / сист|ра мо|йа/ а д|руже з |бабушкойу //. Роль підмета виконує займенник воно найчастіше тоді, коли про суб'єкт говориться із зневагою: А моло|д/ош йа|ка п'іш|ла / шо х'і|ба во|но пос|луха с|тарших ч'и бат/|к'іў там //. У значенні підмета також вживаються субстантивовані прикметникові займенники мій (твій), наші: Мо|йа скан|дал/на / а тво|йа ни та|ка //. Часто в ролі підмета виступає прикметник: О|тоИж дур|не ў |голову увіiш|ло йійі //. Спостерігається вплітання модальних або вказівних часток між основною та допоміжною частинами дієслівного складеного присудка: Це ўже ў с|тарших к|ласах / там шис|тиi / |пйатиi / ўже там гра|мат/іки нач'али от шо зу|ч'ат/ // Замість основної частини - інфінітива - вживається частка тот (то): Йа ўже ни змог|ла тот / а так би |можеИi шч'е до|йілаИб //.

У говірках спостерігаються узгоджені означення, виражені присвійними прикметниками: б|ратове ти|л/а, |з/атовиi мото|цикл. Прямий додаток, виражений іменниками - назвами неістот, у словосполученнях із запереченням вживається у формах Р.в. та З.в.: ни по|бач'иў д|вер/і та ни по|бач'иў двие|реi. Якщо об'єкт дії виступає у значенні “тимчасового користування" або частини від цілого, то незалежно від заперечення він має лише форму Р.в.: В под|вал/і брат/ кар|тошки / бур/а|ка / |моркви на боршч' //. Спільні колись для всіх говорів східних слов'ян конструкції із З.в.-Н.в.множ. від іменників - назв істот (окрім осіб), що найбільше властиві південно-західним говорам, виявлено в окремих говірках: А ў пони|д/ілок |кур/і соби|рали //. Обставини часу, виражені прислівниками взимку, вночі і т.п. у говірках не спостерігаються, замість них використовуються адвербіалізовані форми О.в.: ЙаИж |ноч':оуйу |б'ігала //.

Складнопідрядні речення менш поширені, ніж складносурядні. В єднальних складносудрядних розрізняють: 1) власне єднальні відношення, що виявляються при вираженні одночасності дій чи явищ за допомогою сполучників і, й, та, а (і), які самостійно не можуть передавати значення одночасності (вона виражається присудками-дієсловами недоконаного виду): І так |бат/ко за|робе |риби / і йа в'ід|ра два нахва|тайу //; 2) послідовність дій чи явищ передається не лише за допомогою сполучників і, а, а там, а потім, а також виражається порядком предикативних частин складносурядного речення та співвідношенням дієслів-присудків (частіше у формах минулого часу доконаного виду): Ми ў хвиўра|л/і пожи|нилис/ / а то|д/і йа у|же ос|талас/а ва|г'ітна / йак то |кажут/ //. Єднально-перелічувальні відношення виражаються за допомогою повторюваних сполучників і...і, ні...ні, ані...ані, що вживаються також і перед першою частиною складносурядного речення, й оформляють перелік кількох близьких за змістом тверджень: А|н/і в'ін |добрим с|ловом ни о|б'ізвиц/а / а|н/і во|на ни ба|лакайе//. Предикативні компоненти складносурядного речення із зіставно-протиставними відношеннями поєднуються за допомогою сполучників а, та, зате, однак: Йа до воi|ни так ма|нен/ка бу|ла / а то|д/і |писл/а воi|ни нач'а|ла хо|дит/ у ш|колу //.

У складнопідрядних реченнях підрядні частини, які приєднуються до головних за допомогою сполучних слів який, чий, найчастіше знаходяться перед головними. Після головної частини, як правило, ставляться підрядні з усіма іншими сполучниками та сполучними словами: Свик|руха у |мени ни та|ка бу|ла / шоб йа із |нейу |лайалас/ там ч'и шо //.

Досить часто сполучник шо в означальній підрядній частині може підсилюватися вказівною часткою ото : Ну а та|к'і бу|ли хварту|хи / о|то шо там кар|мани бу|ли / п|хали ту|ди ўсе //. Підрядна частина зі значенням мети приєднуються до головної сполучниками шоб, для того шоб: Ну до|йаркойу ро|била / ў три ч'а|са ўста|вали / шоб на ч'і|тир/і там бу|ли //.

Підрядні частини умови поєднуються з головними за допомогою сполучників і сполучних слів як, якшо, якби, аби, шоб ("якби"), якшо, як тіки. Підрядна частина може знаходитися перед головною частиною, в середині її чи після. Підрядні частини наслідку поєднуються із головними нерозчленованим сполучником так шо, так шо аж, так шоИi. Підрядна частина завжди стоїть у постпозиції: |В'ікна пови|мазувалис/а / так шо аш |темно у |хат/і |стало //. Підрядні супровідні частини приєднуються до головних у складному за допомогою сполучного слова шо, яке може стояти у будь-якій відмінковій формі. Підрядна частина частіше стоїть після головної: З/і|мойу |доўго ни бу|ло с|н/ігу / шо ўже биспо|койіло нас //.

Із безсполучникових складних найчастіше, як нам видається, уживаються речення, близькі до підрядних причини та додаткових: П'іш|ли ми то|д/і у мага|з/ін ра|н/іше / п'із|н/іше х|л/іба ни зас|талиИб //. Речення з кількома підрядними також характерні, однак вони вживаються не так часто: Та ўже |поiн/аў |т/іки то|д/і / йак по|бач'иў / шо во|на зм'і|н/айе / от //.

Найбільш поширеними вставними словами й словосполученнями є: на щастя, жалко, на горе (для емоційної оцінки повідомлюваних фактів): Ну / |жалкоу / так зби|ралас/я |первого |сина ожи|нит/ //; одним словом, як кажуть, якто каже (для вказівки на способи оформлення думок тощо): А то|д/і ўже м'іi цеi / |йакто |каже / х|лопиц/ / шо ос/у|ди вз/аў мие|не…//; бачиш (бач), розумієш, уявіть, послухай, ви знаєте (для активізації уваги співбесідника): Бач' / |кажут/ |Бога ни|ма / бач' / шч'о так во|на |рада то|д/і / а п'іўто|ра |м'іс/ац/а ни |йіла ни|ч'ого //.

ВИСНОВКИ

1. Завдяки аналізу фонетико-фонологічної, словозмінної та синтаксичної структури говірок, детальному порівнянню мовлення всіх вікових груп, від найстаршої до молодшої, виявлено як риси спільні із літературною мовою та іншими українськими говорами, так і особливості, що дозволяють виокремити запорізько-надазовську групу говірок. Зокрема, з'ясовано, що особливості ці проявляються на всіх структурних рівнях досліджених говірок, але найбільше їх спостерігається на фонетико-фонологічному рівні.

Органічною рисою говірок Запорізького Надазов'я є функціонування паралельних форм, в яких простежується поступовий перехід від частотного вживання одних форм до послаблення частоти реалізації інших, що зумовлено внутрішніми законами розвитку мови. Говіркам властиві специфічні місцеві риси на всіх рівнях діалектного мовлення, поряд з якими функціонують літературні. За частотою вживання виділяються два різновиди паралельних форм: паралелізм із значним переважанням одних форм над іншими та паралелізм однаковий у вживанні (без помітної переваги).

У першому різновиді спостерігаються як найуживаніші, так і рідкісні, зокрема: переважаючі варіанти слів із [йі] над словоформами із [і] (|дойіш - |доіш); словоформи із звуком [і] на місці [а] у переднаголошеній позиції у числівниках дв'і|нац:/ ат/, п'іт|сот; варіанти м'якого відмінювання іменників з твердим кінцевим основи -ц (пши|ница); словоформи іменників жін. р. з флексією -оi голо|воi; словоформи са|довимо і т.п.; варіанти типу па|су ко|неi; конструкції з О.в. місця і|дут/ до|рогойу, що переважають над конструкціями з М.в. із прийменником по (і|дут/ по до|рог'і).

У другому різновиді можна виділити: фонетичні дублети (|ікалка - |икалка); варіанти дв'і|нац:ат/(ц/:ат/) - два|нац:ат/(ц/:ат/); словоформи із повноголосними звукосполуми -оро-, -оло- як із збереженням давнього *[о], так із зміною його на [і] (ко|рова - ко|р/іў); варіанти односкладових слів із збереженням давнього *[о] та словоформи із кореневим [і] (гос/ц/ - г'іс/ц/); варіанти із палатальним [р /] та із твердим кінцевим [р] в кінці складу чи слова (ба|зар/ - ба|зар); форми Н.в. множ. іменників з кінцевими -р, -ц твердого та м'якого типів відмінювання |курици(ц/і),х|мари(р/і); форми Р.в., Д.в., М.в. одн. присвійних займенників на -ейі,-оi (|нашойі - |нашоi) як вкраплення.

2. Говіркам властиві спорадичні риси, які можуть бути поширеними у мовленні всіх чи різних вікових груп мовців і водночас спостерігатися лише в окремих селах. Так, лише в одній чи кількох говірках засвідчено: словоформи із [и] та [е] в закритих та відкритих складах на місці давнього наголошеного і ненаголошеного *[е]: |веч'ир, |камин/ - |кам'ен/, |осин/ ; структура хрон із [о] на місці *[ь]; варіант бл/оск; перехід /е/ в /а/ в наголошеній позиції після [хв] та шиплячих у словах |хварма, ми|жайу, ду|шайу; збереження початкового [йе] (Йеўдо|к'ійа); давній *[о] у префіксах до-, по- перед складом із зредукованим *[ъ], *[ь] переважно у ненаголошеній позиції: дож|далис/а, пош|ла; варіант ч'м'іл/ із напівм'яким [ч'] на місці [дж]; форми Р.в. іменників ІІ відміни множ.середн. роду із флексією -іў (|кол/ц/іў) та ІІІ відміни (|ноч'іў); словоформи Р.в.,Д.в.,З.в.,М.в.: двух - двум - на двух; форми О.в. одн. з н/ім - з ним та М.в. на ниi - на н /іi; варіанти Н.в. одн. та|к'е, та|койе, Р.в. та|койі-та|коi; форми дієслів І дієвідміни 3-ої особи множ. майбутнього часу та 3-ої особи одн. теперішнього часу о|райут/-зо|райут/-зо|райе; форми на -ать,-уть: б'і|жат/- б'і|жут/.

3. Із північних діалектних рис у говірках Запорізького Надазов'я, як і в інших степових, мають місце певні східнополіські риси: вимова ненаголошеного [о] як [у] в словах у|нук, ук|р'іп; приставний [і] в словах типу і|голка, із|боку; форми 1-ої особи множ. наказового способу дієслів хо|д/ом, б'е|р/ом; уживання прийменника са в значенні зі (са м|нойу); форми Н.в. одн. прикметників середн.р. на -ойе (|целойе); збереження основ на -г,-к при дієвідмінюванні у 1-ій особі одн. і в 3-ій особі множ. (мо|гу, |могут/, пе|ку, пе|кут/); форми 3-ої особи множ. теперішнього часу ІІ дієвідміни на -ють (|кол/ут/, |уч'ут/). Із західнополіських засвідчено форму на -и Н.в.множ. прикметників (боси, галодни) і т.п. У багатьох випадках живучість цих рис підтримується впливом російської мови.

4. Окремі риси можна розглядати як наслідок впливу східнополтавської та середньонаддніпрянської основ, зокрема м'якість приголосних [ж'], [ш'] перед [а] з *[к] у словах б'і|ж'ат/, ло|ш'а. Засвідчено кілька рис, що мають спільність із полтавською основою: а) стягнені форми від займенників та, ця (т/і|йу, ц/і|йу); б) утворення паралельних варіантів - форм дієслів 1-ої особи одн. ІІ дієвідміни з основою на д,-т,-з,-с без чергування із шиплячими та з основою на кінцеві шиплячі; в) форми даш, йіш.

5.Спостерігаються окремі говіркові риси, спільні із південно-західними: “укання” (пу|бач'іў, ху|т/іла, ту|б'і); звукова будова іменників ог'і|рок - оги|рок - огу|рок (в ряді говірок) та роз|вал'ини як вкраплення; фонетична структура в|к'ину та безособова дієслівна форма із|робл'ино; вживання твердого [р] у дієслові рату|вати; форми Р.в. одн. іменників жін. та середн. р. на -іў (ба|б'іў, |коз/іў, |ноч'іў); м'який варіант іменників у формі Р.в. одн. |жизн'и, ба|сеiн/и; форми 2-ої особи одн. теперішнього часу від дієслів їсти, дати - йі|сиш, да|сиш; нестягнена форма прикметника середн. р. Н.в. одн. |целойе; займенник, що вказує на близький предмет сеi, с/а, се, с/і; займенникова форма оцеi від вказівного займенника жіночого роду ця (за о|цеi у|ч'итил/коi).

6. Найістотнішими своїми рисами досліджувані говірки співвідносяться із східностеповими: вживання рефлексу *[і] на місці давнього *[ъ] (|с/іно); рефлекс *[і] на місці давніх *[о] та *[е] в історично нових закритих складах (с/іл/, с/ім, |ос/ін/); наближення у слабкій позиції /е/ до /и/ (сеи|бе, сеист|ра); вживання форми Н.в. числівника ч'о|тир'і; домінування закінчень -ов'і, -ев'і у Д.в. іменників чол. роду вихо|ватил'о(е)в'і, ко|н'о(е)в'і; функціонування паралельних варіантів дієслівних форм типу гукає і гука; вживання паралельних конструкцій за зразком |пасти |гуси та |пасти гу|сеi; типовість конструкцій і|ти по |воду.

7. Мають місце і форми, що є наслідками українського літературно-нормативного впливу, або ж російського, який був реальним для говірок з початку їхнього формування. Це простежується, зокрема, наявністю в різноговірковій суміші російськомовного елемента (переселенці з центральних губерній Росії), який мав певний вплив на формування та розвиток українських говірок Запорізького Надазов'я, а також соціально-історичні умови, в яких перебувала обстежувана територія. Міжмовні контакти спостерігаються на рівні запозичень з російської мови (доку|м'енти, абста|йат/іл/ства, коi-хто). Окремі діалектні риси, можливо, підтримуються російськомовним впливом, з яким вони якісно співвідносяться (ха|рош'і, |каждиi, з/і|ма і т.п.).