Стилістика сонгів у Бертольта Брехта

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.КАРАЗІНА

УДК 830Б - 2.076

СТИЛІСТИКА СОНГІВ У БЕРТОЛЬТА БРЕХТА

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВОЗНЕНКО Наталя В'ячеславівна

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор НАУМЕНКО АНАТОЛІЙ МАКСИМОВИЧ, Запорізький державний університет, завідувач кафедри перекладу германських мов

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент ПІХТОВНІКОВА ЛІДІЯ СЕРГІЇВНА, Харківський державний технічний університет сільського господарства, завідувач кафедри іноземних мов

кандидат філологічних наук, доцент ПЕРЛИНА ЮЛІЯ ГЕОРГІЄВНА, Дніпропетровський національний університет, кафедра германської філології, доцент

Провідна установа: Київський національний лінгвістичний університет, кафедра німецької філології, Міністерство освіти і науки України, м.Київ

Автореферат розісланий “14” жовтня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради СОЛОЩУК Л.В.

АНОТАЦІЯ

Возненко Н.В. Стилістика сонгів у Бертольта Брехта. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2002.

Дисертацію присвячено вивченню лінгвостилістичних особливостей сонгів у п'єсах Бертольта Брехта. Встановлено місце сонгів як різновиду коментуючої ремарки у брехтівській системі лінгвістичних засобів “епізації” драми. Визначено головну лінгвостилістичну функцію сонгів як певного типу тексту в драматичних текстах Брехта (тексто- або жанротвірна) та три підфункції (текстодоповнююча, текстопродовжуюча та текстокоментуюча). Розроблено класифікацію сонгів на основі функціонального критерію. Виявлено тришаровість функціональної структури сонгів. Встановлено кількісне співвідношення між окремими функціональними елементами сонгової структури та між трьома типами сонгів. Розглянуто специфіку взаємовідносин між окремим сонгом та текстом відповідної сцени, між усією сукупністю сонгів однієї драми та її діалогічним текстом як цілісністю, між текстами сонгів як елементами макро- та мікросистеми, місце сонгів у композиції твору. Проаналізовано здатність сонгів утворювати своєрідний коментуючий контекст відносно діалогічного тексту драми.

Ключові слова: сонг, текст, тип тексту, лінгвостилістичні особливості, лінгвостилістичні функції, тексто- (жанро-)твірна функція, макро- і мікросистема, композиція, коментуючий контекст.

АННОТАЦИЯ

Возненко Н.В. Стилистика сонгов у Бертольта Брехта. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2002.

Диссертация представляет собой комплексное лингвостилистическое исследование сонгов как своеобразного явления в языке драматических произведений Бертольта Брехта. Предложенный в работе анализ брехтовских сонгов находится в русле современной лингвистической дисциплины - семантики художественного текста, что позволило изучить сонги как эпично-комментирующий текст в пределах драматического текста и оценить их как разновидность поэтичкского дискурса.

Актуальность темы исследования определена тем, что лингвостилистический анализ брехтовских сонгов находится в русле распространенных в современной лингвистике направлений коммуникативности, прагматики текста, когнитивности и др., которые позволяют объективно оценить языковое назначение этих лиро-эпических элементов в драматических текстах Б.Брехта. Выбор темы обусловлен необходимостью восполнить пробел в изучении лингвистических средств “эпизации” драматического текста у Б.Брехта, среди которых сонги занимают главное место, так как именно в них художественное слово претерпевает настолько сильные семантические трансформации, что инвариантные семы предыдущих и последующих по отношению к сонгам диалогов воспринимаются реципиентом как совершенно иные концепты.

В диссертации определено место сонгов как особой формы комментирующей ремарки в системе лингвистических средств “эпизации” драматического текста у Б.Брехта; выявлена степень исследованности лингвостилистических особенностей сонгов в трудах зарубежных и отечественных брехтоведов; описаны лингвистические источники происхождения и языковая природа брехтовских сонгов; определена их основная лингвостилистическая функция как текстотворная (=жанротворная) и выделены три подфункции в составе главной: текстодополняющая, текстопродолжающая и текстокомментирующая; разработана классификация сонгов на основе функционального критерия.

В результате проведенного анализа установлено, что функциональная структура большинства сонгов Б.Брехта представляет собой единство трех компонентов или трех пластов функции: текстодополняющего, текстопродолжающего и текстокомментирующего, т.е. в тексте практически каждого сонга имеются элементы, которые взаимодействуют с диалогическим текстом драмы таким образом, что дополняют, продолжают и комментируют его. Количественное соотношение отдельных элементов в тексте сонга неодинаково. Преобладающее количество сем определенного содержания (55 - 60 %) является определяющим фактором в формировании функциональной направленности сонга.

В ходе исследования выявлено, что характер отношений между структурно-функциональными компонентами сонга и диалогическим тестом драмы определяется отношениями синонимии и антонимии (т.е. наличием или отсутствием инвариантной семы между элементами сонга и единицами диалогической речи). В качестве основных стилистических средств образования элементов первых двух типов у Б.Брехта выделены: словарные и контекстуальные синонимы, звуковые и лексические повторы, риторические и синтаксические фигуры, тропы, некоторые виды комического и др., для образования текстокомментирующих элементов широко использован прием нарушения когерентности слов, словарные и контекстуальные антонимы, некоторые стилистические фигуры синтаксиса и тропы.

Наряду с изучением характера взаимоотношений отдельного сонга с текстом соответствующей сцены и особенностей сосуществования всей совокупности сонгов одной драмы с ее главным, диалогическим, текстом, определены и проанализированы отношения между текстами самих сонгов, что позволило сделать вывод о системном характере брехтовских сонгов. Такой подход к анализу сонгов позволил выделить в них два системных уровня: макросистемный (т.е. взаимосвязанность сонгов из всех “эпических” пьес в единое целое) и микросистемный (т.е. взаимосвязанность сонгов отдельной “эпической” пьесы). Важной особенностью сонгов как элементов системы определена их способность к образованию своеобразного комментирующего контекста, в котором единицы диалогической речи приобретают модифицированное значение.

Ключевые слова: сонг, текст, тип текста, лингвостилистические особенности, лингвостилистические функции, тексто- (жанро-)творная функция, макро- и микросистема, композиция, комментирующий контекст.

ABSTRACT

Voznenko N.V. The stylistic of the songs by Bertolt Brecht. - Manuscript.

Thesis for the Candidate of Philologie Degree, speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kharkiv Vasyl Karazin National University, Kharkiv, 2002.

The dissertation focuses on the linguostylistic characteristics of the songs in the plays of Bertolt Brecht. The place of the songs in the Brecht's system of linguostylistic means of the main dialogic text of drama are determined. The linguostylistic functions of songs as to the main dialogic text of drama are defined. The classification of songs is developed on the functional criterion basis. The dissertation highlights the role of the songs as structural elements of the epic Brecht's plays. The functional structure of the songs is determined. The fact of text's interaction in the songs not only with the dramatic text of the play but with each other by means of general invariant seme and the creation of the commenting context are confirmed in this dissertation.

Key words: song, text, text's type, linguostylistic characteristics, linguostylistic fukctions, makro- and mikrosystem, composition, commenting context.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація становить собою комплексне лінгвостилістичне дослідження сонгів як текстотвірного явища у драматичному мовленні Бертольта Брехта (1898-1956), німецького засновника нового для світової літератури типу драми - “неарістотелівської”, “епічної”. Запропонований у даній дисертації аналіз брехтівських сонгів знаходиться у річищі сучасної лінгвістичної дисципліни - семантики художнього тексту. Саме вона дозволяє розглянути сонги як особливу форму драматичного мовлення, як епічно-коментуючий текст у межах драматично-дійового тексту і через безпосередню прагматичну спрямованість сонгів на читача оцінити їх як різновид поетичного дискурсу.

У теорії дискурсу активно акцентується думка, що на відбір мовного матеріалу для вербального втілення задуму мовця впливають позалінгвальні фактори, якими у галузі брехтівських сонгів виступають інтенція автора, поведінка співця, ефект ошукуваного чекання читача тощо.

Вказані та інші риси сонгу взагалі і брехтівського сонгу зокрема, а також сонг як різновид коментуючої ремарки були предметом аналізу у низці філологічних праць (Ю.Баб, М.Векверт, Т.Візенгрунд-Адорно, М.Дітріх, К.Мюно, Н.І.Філічева, І.М.Фрадкін, В.Хінк, О.Царек, П.Чіаріні, М.К.Ян та ін.).

Разом із тим лінгвостилістичні особливості сонгів у Б.Брехта як цілісного компонента його драматичних текстів залишаються поза увагою дослідників. Маловивченою є і мовно-функціональна структура брехтівських сонгів, бо серед праць вказаної проблематики переважають розвідки літературознавчого характеру (Р.Гейслер, Г.Ієрінг, Г.Кан, Г.Каразек, Г.Майєр, С.Ф.Соколовська, Л.Фейхтвангер та ін.), соціологічного (Р.Арнхейм, К.Германн, А.Еренштейн, О.Манн, Г.Г.Штукеншмідт та ін.), музичного (Й.Лукхезі, Р.К.Шуль, Й.Шебера та ін.) тощо.

Лінгвостилістичний аналіз брехтівських сонгів є вагомим ще й через те, що вони виконують у неарістотелівських драматичних текстах Б.Брехта тексто-, або жанротвірну функцію, наповнюючи текст відвертою прагматичною спрямованістю на аналітичну позицію реципієнта.

Актуальність теми даної дисертації визначається тим, що лінгвостилістична характеристика брехтівських сонгів знаходиться у межах найпоширеніших у сучасній лінгвістиці напрямів прагматики тексту, його когнітивності та комунікативності тощо, що дозволяє об'єктивно оцінити мовне призначення ліро-епічних елементів у драматичних текстах Б.Брехта.

Вибір теми обґрунтовується також нерозробленністю питання про стилістику сонгів, необхідністю заповнити прогалину у вивченні лінгвістичних засобів “епізації” драматичного тексту у Б.Брехта, серед яких сонги посідають найголовніше місце, бо саме в них художнє слово одержує такі міцні семантичні трансформації, що концепти попередніх і подальших діалогів сприймаються реципієнтом як зовсім інші, ніж без сонгів.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Семантико-функціональний аспект вивчення основних одиниць німецької мови”, яка розробляється кафедрою німецької філології Запорізького державного університету, номер державної реєстрації 11-11-98.

Мета дослідження полягає у визначенні лінгвостилістичних особливостей структури і функціонування сонгів у брехтівських драматичних текстах.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

розв'язання питання про лінгвістичні джерела виникнення та природу сонгів у драматургії Б.Брехта;

визначення місця сонгів у мовній будові брехтівських “епічних” п'єс та розгляд їх взаємовідносин з іншими структурними елементами цих творів;

установлення лінгвостилістичних функцій сонгів як типової риси драматичного мовлення Б.Брехта та класифікація їх як мікро- і макросистем;

виділення характерних ознак сонгу як одного з головних лінгвостилістичних компонентів брехтівських засобів “епізації” драматичного тексту на лінгвістичному рівні.

Об'єктом дослідження у даній дисертації постають сонги у “епічних” п'єсах Б.Брехта.

Предмет дослідження становить стилістика сонгів як лінгвістичного засобу “епізації” драми.

Матеріалом дослідження слугують тексти 142 сонгів із 17 “епічних” п'єс Б.Брехта.

Теоретико-методологічну базу дисертації становлять філологічні концепції художнього тексту, а також різні принципи структурування змісту: праці провідних вчених з питань стилістики та лінгвістики тексту (І.В.Арнольд, М.М.Бахтін, І.К.Білодід, М.П.Брандес, В.В.Виноградов, О.Г.Винокур, І.Р.Вихованець, І.Р.Гальперін, В.М.Жирмунський, О.Д.Пономарів, О.О.Потебня, О.О.Реформатський, Е.Г.Різель та ін.), дослідження фахівців у галузі історії розвитку та теорії драми як типу тексту (О.А.Анікст, А.С.Близнюк, В.М.Волькенштейн, М.М.Горюнова, О.Б.Новобранець, С.І.Радциг, І.М.Тронський, В.Є.Халізєв) та ін.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і розв'язання конкретних завдань було використано низку методів лінгвостилістичного аналізу: через застосування етимологічного та порівняльного (у синхронії та діахронії) методів встановлюється історичний компонент семантики лексем та з'ясовуються мовні джерела виникнення сонгів, методами компонентного та структурно-семантичного аналізу визначається характер взаємовідносин між окремими структурними елементами текстів сонгів та певними одиницями мовлення діалогічного тексту твору на рівні семантики (відносини контекстуальної синонімії/антонімії на підставі існування/відсутності інваріантної семи), системно-функціональний метод забезпечує виявлення особливостей функціонування текстів брехтівських сонгів як елементів мікро- та макросистеми, методами дистрибутивного та контекстуального аналізу розкривається здатність текстів сонгів утворювати єдине семантичне ціле, тобто своєрідний контекст щодо діалогічного тексту драми, шляхом застосування елементів кількісного аналізу встановлюється процентне співвідношення між окремими типами компонентів функціональної структури сонгів, з одного боку, та між типами сонгів у запропонованій класифікації, з іншого.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше використано цілісний філологічний, тобто єдиний інтра- й екстрамовний, підхід до виявлення та оцінки особливостей структури і функцій сонгів як різновиду коментуючої ремарки у текстах “епічних” п'єс Б.Брехта. Новим у роботі є визначення мовностилістичних ознак сонгу як різновиду тексту в тексті. Удосконалено розуміння сонгів як головного структурного компоненту мовлення брехтівських “епічних” драм. У дисертації дістала подальший розвиток гіпотеза про лінгвостилістичні засоби “епізації” тексту драми.

Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена у наступних положеннях, що виносяться на захист:

Брехтівські сонги, які за лінгвістичними джерелами виникнення та своєю мовною природою виказують певні риси схожості з давньогрецьким хором та піснями у творах інших драматургів, з одного боку, і деякими типами творів пісенного або ліро-епічного жанрів (балада, пісня вуличного співця, шансон тощо), з іншого, суттєво відрізняються від них своїми мовно-змістовними та прагматико-комунікативними функціями.

Cонги в п'єсах Б.Брехта становлять собою різновид коментуючої ремарки і належать до брехтівської системи лінгвістичних засобів “епізації” драми. Як цілком специфічна форма висловлювання у драмі сонги посідають значне місце у мовній будові “епічних” п'єс Б.Брехта.

Провідною для стилістики драматичного мовлення Брехта постає текстотвірна (=жанротвірна) функція сонгів, в якій виділяємо три підфункції (компоненти): текстодоповнюючу, текстопродовжуючу та текстокоментуючу. За функціональним критерієм сонги розподіляються на три групи: текстодоповнюючі, текстопродовжуючі та текстокоментуючі.

У функціональній структурі більшості сонгів наявні елементи трьох підфункцій. Співвідношення цих елементів у тексті окремого сонгу не є однаковим: завжди визначається превалюючий тип, який є достатньою підставою для зарахування сонгу до однієї із зазначених груп.

У межах однієї п'єси тексти сонгів взаємодіють не тільки з текстами відповідних сцен, а й між собою (завдяки існуванню інваріантної семи) і утворюють своєрідний коментуючий контекст, котрий виступає як мікросистема і в якому діалоги й монологи твору набувають модифікованого значення. Аналогічно функціонують і сонги всіх “епічних” драм Б.Брехта, складаючи макросистему.

Теоретична значущість роботи полягає у виявленні та аргументуванні структурних компонентів драматичного мовлення Б.Брехта (текст діалогічний, авторський та сонговий); в обґрунтуванні залежності лінгвістичного наповнення кожного з цих компонентів від функції останнього; у запровадженні тришарової моделі сонгів з текстодоповнюючими, текстопродовжуючими та текстокоментуючими компонентами.

Результати дослідження роблять певний внесок у розвиток стилістики художнього мовлення взагалі й стилістики драматичного мовлення Б.Брехта зокрема.

Практична цінність одержаних результатів зумовлена тим, що вони можуть бути використані у лекційних курсах загального мовознавства, лінгвістики тексту, стилістики тощо, під час вивчення питань теорії інтерпретації художнього тексту взагалі, в практиці лінгвостилістичного аналізу текстів драматичних творів зокрема, а також у наукових дослідженнях студентів і аспірантів.

Особистий внесок дисертантки полягає в тому, що в дослідженні виявлено, описано, систематизовано і проаналізовано складний і недосліджений матеріал, що дозволило встановити лінгвістичні особливості драматичного тексту Б.Брехта, визначити функції авторського мовлення у коментуючих ремарках взагалі та сонгах зокрема.

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів та студентів Запорізького державного університету (Запоріжжя, 20-22 квітня 2000, 25-27 квітня 2001, 23-25 квітня 2002), на Всеукраїнській науковій конференції “Культурологічні аспекти вивчення мов” (Херсон, Херсонський державний педагогічний університет, 26-28 квітня 2000), на Міжнародній науковій конференції “Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства і мистецтвознавства” (Севастополь, Севастопольський державний технічний університет, 12-14 вересня 2001), на ІІ міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, Черкаський державний університет ім. Б.Хмельницького, 9-10 жовтня 2001), на Міжнародній науковій конференції “Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, Херсонський державний педагогічний університет, 11-12 грудня 2001), на Всеукраїнській науковій конференції “Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, Херсонський державний педагогічний університет, 25-26 березня 2002).

Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено у 7 публікаціях автора у фахових виданнях України без співавторів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків по кожному з них, загальних висновків, списків використаної літератури та джерел ілюстративного матеріалу.

Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок, з яких 162 сторінки складає основний текст, 22 сторінки - список використаних джерел з 255 найменувань та 2 сторінки - джерела ілюстративного матеріалу з 20 позицій.

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, головні завдання, об'єкт і предмет наукового пошуку, описано матеріал, теоретико-методологічну базу і методи дослідження, розкрито теоретичну значущість і практичну цінність роботи, сформульовано основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Сонги як характерна риса мовностилістичного аспекту “епічної” драми Б.Брехта” визначено місце сонгів як різновиду коментуючої ремарки у системі лінгвістичних засобів “епізації” драматичного тексту у Б.Брехта; охарактеризовано ступінь дослідженості стилістичних рис сонгів зарубіжними, російськими та вітчизняними брехтознавцями; встановлено лінгвістичні джерела походження й мовну природу брехтівських сонгів; визначено головну сонгову функцію і три її підфункціїї, запропоновано класифікацію сонгів за функціональним критерієм.

У другому розділі “Структура і функції сонгів у драматичних творах Б.Брехта” проаналізовано структурно-функціональну тришаровість текстів сонгів; виявлено лінгвостилістичні особливості сонгів кожної з груп у запропонованій класифікації; визначено кількісне співвідношення як між окремими функціональними елементами сонгової структури, так і між трьома групами сонгів.

У третьому розділі “Системність сонгів у Б.Брехта” досліджено характер взаємодії окремого сонгу з текстом відповідної сцени, з одного боку, всієї сукупності сонгів у межах одного драматичного твору з його діалогічним текстом, з іншого, та виявлено специфіку взаємовідносин між текстами сонгів як елементами мікро- і макросистем.

У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження, сформульовано рекомендації щодо їх використання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Драматичні твори Бертольта Брехта є втіленням головних положень розробленої ним теорії “епічної” драматургії. Мовлення в брехтівських “епічних” п'єсах структурно і функціонально відрізняється від мовлення у творах традиційної, “аристотелівської”, драматургії наявністю певних коментуючих прийомів, які є за суттю лінгвістичними засобами “епізації” драми. Завдяки цим коментуючим засобам адресант (автор) отримує можливість будь-коли “втручатися” в художню дію і безпосередньо, тобто експліцитно (а не лише через художній образ, себто імпліцитно) давати свою оцінку зображеним подіям, підсумовувати та коментувати їх, спонукаючи тим самим адресата (читача) до аналітичного сприйняття тексту. В цьому полягає прагматична мета брехтівського процесу “епізації” драми.

Для досягнення цієї мети Б.Брехт, поряд із такими традиційними засобами “епізації” як авторська передмова і післямова, підтекст, монтаж, заголовки сцен тощо (І.Ф.Борисова, М.М.Горюнова, І.М.Фрадкін), вводить до діалогічної основи тексту своєрідні “монологи” від автора, так звані коментуючі ремарки. Ці ремарки значною мірою руйнують традиційну цілісність тексту п'єси, перериваючи коментарем і без того складну семантику діалогів, але утворюють водночас іншу, монологічну систему, поряд із головною, діалогічною. Брехтівські ремарки мають і власну архітектоніку по відношенню до діалогів та інших типів ремарки: вони можуть з'являтися між репліками дійових осіб, передувати їм, а також знаходитися у межах традиційних авторських настанов тощо. У п'єсах “Тригрошова опера”, “Свята Іоанна скотобоєнь”, “Життя Галілея”, “Страх і відчай у Третій імперії” та ін. такі ремарки складаються з декількох речень і становлять собою невеличкі тексти у тексті, головна функція котрих полягає у коментуванні змісту наступної сцени. Коментуючі ремарки, які відрізняються семантикою, мовленнєвою структурою і позамовним оформленням від інших компонентів драматичного тексту, є характерними елементами системи мовних засобів “епізації” в драматургії Б.Брехта.

Різновидом коментуючої ремарки в брехтівських п'єсах постають так звані сонги, тобто пісні (обов'язково пісні, а не взагалі вірші, як, наприклад, віршовані ремарки перед початком окремих сцен у “Житті Галілея” тощо), які виконуються персонажами твору або хором за ходом дії. Сонги як цілком своєрідна форма авторського коментарю в драмі заслуговують на глибинний аналіз їхньої стилістики.

У реферованому розділі міститься критичний огляд найважливіших наукових досліджень, присвячених драматургії Б.Брехта. Зарубіжними, російськими та вітчизняними брехтознавцями зроблено чималий внесок у вивчення художнього стилю драматурга, досить ґрунтовно висвітлено питання про особливості функціонування та форми реалізації “ефекту очуження” у брехтівських творах, проаналізовано граматико-стилістичні особливості драматичної мови Б.Брехта та визначено деякі мовні засоби “епізації” в його драматургії тощо. При цьому брехтівські сонги як явище, притаманне насамперед мовленню його творів, або вивчались дослідниками виключно з позицій літературознавства та естетики (Д.В.Затонський, Г.Каразек, О.С.Чирков та ін.), або взагалі лишилися поза межами їхнього наукового пошуку (Т.О.Брандт, О.Б.Кошляк, В.Міттенцвай та ін.). Внаслідок цього нерозв'язаними лишилися, зокрема, питання про мовну природу і лінгвістичні джерела походження сонгів та про лінгвостилістичні особливості їх функціонування в драматичних текстах Б.Брехта; досі не визначено лінгвостилістичні риси функціональної структури сонгів як складової частини драми; відсутні системний опис сонгів та їхня класифікація тощо.

Б.Брехт не був винахідником сонгу, бо останній був розповсюджений у Німеччині на початку ХХ століття (після Першої світової війни) як кабаретно-сатиричний, агресивно-глузливий пісенний твір (зазвичай доволі простий щодо тексту та музики) і набув популярності як одна із форм суспільної критики і політичної боротьби проти мілітаризму. Б.Брехт не був також першим, хто ввів сонги до літератури, і навіть першим, хто використав їх як коментуючу ремарку (цю функцію вони виконують уже в п'єсі австрійського сатирика К.Крауса “Останні дні людства”, 1915-1918). Але Брехт був першим із драматургів, хто зробив сонг складовою частиною великої системи засобів “епізації” драми як аналітичного коментування дії з боку автора, бо з виходом у світ його п'єси “Тригрошова опера” (1928), в якій він широко використав як раніше створені, так і написані спеціально для цього твору пісні та балади, слово “сонг” набуло в німецькій мові дещо модифікованого значення - від тепер воно асоціювалося лише з піснями із цієї надзвичайно популярної в ті часи п'єси.

Відсутність дефініції сонгу як цілком своєрідного явища в драматургії взагалі, та “епічній” драматургії Брехта зокрема призвела до того, що не тільки велика кількість дослідників (С.К.МакЛін, З.Ступінскі, Б.Толе та ін.), а й більшість словників, довідників та енциклопедій або вказують на певну спорідненість сонгу із шансоном, шлягером, баладою, куплетом, піснею вуличних співців тощо, або ототожнюють брехтівський сонг з хором у античній трагедії, піснями у драмах різних часів та напрямків і под. (Р.Гейслер, Е.І.Глумова-Глухарева, Ю.Екхардт, В.Є.Халізєв тощо), з чим можна погодитися лише частково. Адже, по-перше, сонги у Б.Брехта є структурним елементом мовлення його драм і становлять собою, на відміну від вище зазначених пісенних жанрів, явище перш за все вербальне, а вже потім - музичне, соціальне і т. ін., а по-друге, риси схожості між брехтівським сонгом та давньогрецьким хором і піснями в п'єсах інших драматургів можна вважати лише суто формальними, бо художні функції цих двох явищ у тексті драми не є однаковими (про що свідчать думки Арістотеля про поетику драми, зауваження самого Б.Брехта та висновки Й.Мюллера, М.Пфістера, С.І.Радцига, І.М.Тронського, частково також В.Є.Халізєва та ін.).

Сонг розглядається нами насамперед як змінена форма висловлювання у драматичному тексті, котра характеризується здібністю впливати певною мірою на семантику твору, тобто виконувати конкретні текстотвірні функції. Такі функції стосуються не тільки змістовної площини тексту драми, а і його структури взагалі. На засадах такого підходу зроблено висновок про те, що з'явлення сонгів як ліро-епічних елементів у п'єсі означає не процес руйнування та занепаду драматичного тексту як жанрового різновиду, а навпаки, поширення меж та збагачення традиційної і, отже, дещо застиглої форми драми.

У зв'язку з цим у дослідженні наголошено, що сонг, який насправді за своєю структурою та функціями є дуже складним, відносно самостійним і водночас тісно пов'язаним із текстовим цілим п'єси утворенням, не може бути досліджений поза межами драматичної дії, бо в цьому випадку він утрачає деякі свої змістовні і функціональні властивості (роль структурного елементу драми тощо), перетворюючись на суто ліричний різновид тексту, але стає цілком зайвим як різновид драматичного тексту. Адже в сонгі поєднані якості як ліричного, так і драматичного тексту, котрі, хоча і знаходяться у деякому протистоянні за мовленнєво-жанровою приналежністю, та все ж таки співіснують і взаємодіють у ньому водночас, утворюючи нову форму художнього мовлення у драмі.

Результати дослідження лінгвостилістичних особливостей функціонування сонгів у текстах “епічних” п'єс Б.Брехта свідчать, що головною функцією брехтівських сонгів є текстотвірна (=жанротвірна) функція, завдяки котрій драматичний текст набуває рис епічного. Поряд із цим, у ході аналізу текстів сонгів визначено три підфункції (компоненти) у складі головної: текстодоповнюючу, текстопродовжуючу та текстокоментуючу, а не лише останню, на якій наполягає більшість дослідників (Я.Кнопф, Б.Толе, І.М.Фрадкін, П.Хакс та ін.). На основі виявлених підфункцій розроблено класифікацію брехтівських сонгів, яка складається, відповідно, із трьох груп: текстодоповнюючої, текстопродовжуючої та текстокоментуючої.

У другому розділі реферованої роботи доводиться, що функціональна структура більшості сонгів Б.Брехта становить собою єдність компонентів трьох вище зазначених підфункцій: текстодоповнюючого, текстопродовжуючого та текстокоментуючого. Це означає, що в тексті майже кожного окремого сонгу наявні елементи, які взаємодіють із текстовим цілим драми таким чином, що доповнюють, продовжують та коментують його.

При цьому мовленнєві одиниці сонгу (окремі слова, словосполучення, прості й складні речення тощо) або його рядки (як компоненти архітектоніки) вважаються текстодоповнюючими елементами, якщо вони постають контекстуально синонімічними до попередніх реплік своїх виконавців та відповідних указівок автора і певним чином “дублюють” діалогічний текст драми у віршованому тексті пісні. До текстопродовжуючих елементів у брехтівських сонгах відносимо мовленнєві одиниці останніх або їхні рядки, які є контекстуально синонімічними до діалогів та монологів персонажів з наступних сцен п'єси і, отже, деякою мірою “провіщають” можливий розвиток подій на драматичній площині твору. Як третій тип елементів розглядаються такі одиниці мовлення сонгів або компоненти їхньої архітектоніки, які становлять собою контекстуальні антоніми до попередніх або наступних реплік персонажів-виконавців пісень та тотожних настанов драматурга і не можуть через це “належати” дійовим особам п'єси. Ці елементи, зазвичай, містять у собі оцінну, експресивну, лексику або є контекстуально синонімічними до висловлювань самого автора щодо головного змісту відповідної сцени або всього драматичного твору тощо.

Хоча майже у кожному брехтівському сонгі (як про те свідчать результати проведеного аналізу їхніх текстів) завжди присутні всі три зазначені підфункції, кількісне співвідношення окремих елементів є різним, тобто в тексті сонгу виявляється превалюючий функціональний шар, який дозволяє умовно, за логічними чинниками, віднести сонг до однієї з груп у вище наведеній класифікації. Переважна кількість сем певного змісту (55 - 60 %) є визначальним фактором у формуванні функціональної спрямованості сонгу. Характер зв'язку між структурно-функціональними компонентами сонгу та діалогічним текстом драми визначається насамперед відносинами синонімії або антонімії (тобто наявністю інваріантної семи між елементами сонгу та певними одиницями драматичного мовлення з попередніх або наступних сцен твору, яка зумовлює стилістичну функцію перших як текстодоповнюючу / текстопродовжуючу, або відсутністю такої семи, що зумовлює текстокоментуючу функцію сонгів).

Головними стилістичними засобами утворення елементів двох перших типів у Б.Брехта постають: словникові та контекстуальні синоніми, звукові та лексичні повтори (асонанс, алітерація, плеоназм, тавтологія та ін), риторичні й синтаксичні фігури (риторичні запитання, синтаксичний паралелізм, анафора, епіфора, градація тощо), тропи (метафора, метонімія, синекдоха, порівняння, перифраз, уособлення, алегорія, гіпербола, літота та ін.), деякі види комічного (гумор, іронія, сарказм та ін.), тоді як для утворення текстокоментуючих елементів слугує насамперед прийом порушення семантичної сполученості слів, а також словникові та контекстуальні антоніми, деякі стилістичні фігури синтаксису і тропи.

Прикладами текстодоповнюючих сонгів слугують: балада “Про вчення Галілея” з п'єси “Життя Галілея” (сцена 10), “Гарматний сонг” (сцена 2) з “Тригрошової опери”, “Пісня про дружину нациського солдата” (сцена 1) із “Швейка на Другій світовій війні”, “Пісня водоноса під дощем” (сцена 3) з “Доброї людини із Сичуані” тощо; текстопродовжуючих - “Ранковий хорал Пічема” (сцена 1) з “Тригрошової опери”, “Пісня про жінку-дружину й солдата” (сцена 2) з “Матінки Кураж”, “Пісня про Молдову” (сцена 6) із “Швейка на Другій світовій війні” тощо; текстокоментуючих - сонги Чорних Солом'яних Капелюхів (сцена 2, 5, 10) зі “Святої Іоанни скотобоєнь”, сонг червоного Сурккали (сцена 9) з “Пана Пунтіли та його слуги Матті”, сонги Співця з “Кавказького крейдяного кола”, “Пісня про восьмого слона” (сцена 8), “Пісня про безпорадність богів та добродіїв” (сцена 10) з “Доброї людини із Сичуані” тощо.

За нашими даними, текстодоповнюючі сонги складають 27% від загальної кількості сонгів у “епічних” п'єсах Б.Брехта, текстодоповнюючі - 12%, а текстокоментуючі - 61%. Отримані результати дозволили зробити висновок про те, що текстокоментуючі пісні відіграють найголовнішу роль у сонговій структурі будь-якої п'єси Б.Брехта. Це пояснюється не лише тим фактом, що вони є кількісно найбільш уживаними, а змістовно (тобто за своїм семантичним наближенням до інваріантної семи п'єси) найбільш вагомими, але також і тим, що одна з функцій будь-якого брехтівського сонгу (як різновиду коментуючої ремарки) завжди полягає саме в коментуванні зображених подій.

Лінгвостилістичний аналіз усіх брехтівських сонгів надав можливість виявити характер взаємовідносин не тільки між текстом сонгу та діалогічним текстом відповідної сцени, не лише між сукупністю всіх сонгів твору, з одного боку, та його текстом як цілісністю, з іншого, а й поміж самими сонгами як системою в межах усіх драматичних текстів Б.Брехта.

Із багатьох існуючих у мовознавстві дефініцій терміну “система” (М.П.Брандес, В.В.Виноградов, Г.А.Уфімцева та ін.) для практичного аналізу сонгів Б.Брехта у третьому розділі дисертації було вибрано дефініцію, в якій під системою розуміється “комплексне ціле”, що “складається з великої кількості елементів, котрі об'єднані різноманітними взаємозв'язками і відокремлені від того, що їх оточує, певними межами” (І.С.Шевченко). Такий підхід до аналізу сонгів у Б.Брехта дозволив побачити в них два системних рівні: мікросистемний (тобто взаємозв'язок сонгів у межах окремої “епічної” п'єси) та макросистемний (тобто взаємопов'язаність сонгів з усіх “епічних” п'єс до єдиної цілісності). При цьому елементами зазначених мікро- і макросистеми виступають безпосередньо тексти сонгів (або певні компоненти їхньої функціональної структури), які пов'язані між собою на змістовному рівні насамперед завдяки наявності інваріантних сем (тобто через відносини контекстуальної синонімії), а на структурно-функціональному рівні - завдяки існуванню вище розглянутої універсальної тришарової моделі текстів сонгів, з одного боку, та через мовне втілення однієї з трьох підфункцій (текстодоповнюючої, текстопродовжуючої та текстокоментуючої) поряд із головною - текстотвірною (=жанротвірною) функцією, з іншого.

Разом із цим, певним чинником, який об'єднує сонги до системної цілісності, визначаємо загальну здатність елементів мовлення сонгів (або їх текстів у цілому) до утворення своєрідного коментуючого контексту, в котрому одиниці діалогічного мовлення (а через те - й певні концепти) набувають іншого, модифікованого значення. При цьому важливою рисою сонгів як структурного компоненту мовлення брехтівської “епічної” драми є їхня відокремленість від діалогічного тексту, по-перше, через графічно виражену віршовану форму (зовнішній, формальний аспект), а по-друге, завдяки функціональній спрямованості сонгів на коментування діалогів п'єси (внутрішній, прагматико-комунікативний аспект).

Обидві системи сонгів є структурно, семантично, функціонально і лінгвостилістично типологічними, бо їм притаманні однакові риси і виконують вони однакові художньо-мовленнєві функції з тією лише різницею, що сонги у мікросистемі репрезентують текстотвірну (=жанротвірну) функцію у межах окремого тексту, а сонги у макросистемі втілюють те ж саме завдання для всіх епічно-драматичних текстів Б.Брехта як текстожанрової цілісності.

У реферованій праці ми виходили з твердження про те, що типологією цієї системності слугує не тільки вся драматургічна творчість Б.Брехта як гіпертекст, а й текст однієї конкретної п'єси. Такий підхід дозволяє також дослідити весь спектр функціонування сонгів у текстах брехтівських “епічних” драм. П'єса “Матінка Кураж та її діти” обрана для аналізу не лише через те, що становить собою один з найвідоміших і найпопулярніших драматичних творів Б.Брехта, а насамперед тому, що її текст є справжнім взірцем брехтівського драматично-епічного мовлення, а її сонги - найбільш повнозначною мікросистемою у порівнянні із сонгами з інших драм.

Підтвердженням високої художньої майстерності Брехта-письменника постає органічне поєднання в лінгвістичній тканині цієї п'єси різних форм висловлювання: поряд з головною драматичною формою, яка представлена традиційно діалогами та монологами персонажів, важливе місце займають епічна (у вигляді коментуючих ремарок перед початком кожної сцени та між репліками дійових осіб) і лірична або, точніше, ліро-епічна форми, остання з яких втілена у сонгах. Ці форми, які в межах тексту твору взаємодіють, певною мірою доповнюючи одна одну, а іноді й утворюючи своєрідне протиставлення, складають драматичну стилістику Брехта, бо постають невід'ємними компонентами мовлення його “епічних” п'єс.

Використання автором першої з вище названих форм мовлення (діалогічно-монологічної) є цілком виправданим для творів драматичного роду взагалі і не потребує будь-якого пояснення. Застосування певних епічних елементів (наприклад, прологів, епілогів, заголовків сцен, прямих звернень до публіки та навіть деяких видів коментуючої ремарки тощо) у текстах драм не є чимось новим у драматургії, бо, за доречним зауваженням деяких дослідників (В.Міттенцвай, А.М.Науменко, М.Сулима та ін.), п'єси, написані у цій техніці, існували завжди, достатньо пригадати твори Еврипіда, Шекспіра, Гете, Шіллера, драми українських письменників (починаючи з XVII-XVIII ст.) та австрійських авторів тощо. Отже, було б помилкою, розглядати вище згадані коментуючі ремарки перед початком сцен у п'єсі “Матінка Кураж” як безперечний винахід Брехта-драматурга, хоча вони і належать до характерних стильових ознак мовлення цього твору. На відміну від цього сонги, як ліро-епічний (а через те - дещо чужорідний для драматичного тексту) елемент, становлять собою особливе й важливе явище, бо притаманні лише “епічній” драматургії Б.Брехта. Таким чином, саме сонги, які є найхарактернішою рисою мовлення п'єси “Матінка Кураж та її діти”, потребують цілісного лінгвостилістичного аналізу.

В ході такого аналізу в третьому розділі було встановлено, що сонги як структурний елемент тексту твору займають значне місце у будові “Матінки Кураж”. Про це свідчить вже їхня кількісна частка у композиції твору: у драмі, що складається з дванадцяти сцен, міститься дванадцять сонгів, при цьому кожна сцена, окрім п'ятої та одинадцятої, має по одному сонгу, а третя та дванадцята - по два. Той факт, що текст однієї зі сцен драми - десятої - містить у собі лише сонг в оточенні авторських ремарок і не має жодної репліки персонажів, тобто жодного речення в діалогічній формі, також вказує на значущість ліро-епічних елементів у структурі “Матінки Кураж” зокрема та “епічних” п'єс Брехта взагалі.

Крім цього результати проведеного аналізу дозволили зробити висновок про те, що сонги в “Матінці Кураж” розрізнюються між собою не тільки змістом та архітектонікою, а й функціями, які вони виконують відносно діалогічного тексту твору: у п'єсі було виявлено текстодоповнюючі, текстопродовжуючі та текстокоментуючі сонги, але головну стилістичну та прагматико-комунікативну роль відіграють текстокоментуючі сонги та текстокоментуючий елемент із сонгів інших груп, бо їхні інваріантні семи є контекстуально синонімічними до інваріантної семи твору. Цей аспект постає дуже важливим для визначення лінгвостилістичних ознак драматичного мовлення Брехта.

У даному розділі доведено справедливість твердження про те, що тексти сонгів взаємодіють у п'єсі не тільки з текстами відповідних сцен, а й між собою, бо інваріантна сема “війна несе простим людям лише лихо” об'єднує їх на семантичному рівні в єдине ціле (у сонгах “Про ділових людей”, “Про братання”, “Про Велику капітуляцію” таку інваріантну сему мають рядки рефрену, в “Пісні про жінку-дружину й солдата” - рядки, які є прямою мовою жінки, в “Пісні солдата перед шинком” - останній рядок кожної строфи тощо). Поряд із цим виявлено низку інших зовнішніх та внутрішніх зв'язків між текстами сонгів як елементами мікросистеми в аналізованому творі. Це означає, з одного боку, що сонги мають системний характер, а з іншого, що сукупність сонгів у “Матінці Кураж”, як і в інших “епічних” п'єсах Б.Брехта, утворює систему своєрідного коментуючого контексту, в котрій діалогічний текст драми набуває модифікованого значення.

ВИСНОВКИ

Лінгвостилістичний аналіз сонгів у п'єсах Б.Брехта свідчить, що вони є найхарактернішою рисою стилістики його драматичного мовлення, бо, як різновид коментуючої ремарки, вони становлять собою цілком своєрідне явище щодо брехтівської “епічної” драматургії зокрема і мовлення творів драматичного роду взагалі. Головні результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Художньому мовленню Брехта-драматурга притаманні певні коментуючі прийоми, які слід вважати лінгвістичними засобами “епізації” драми. Поряд із традиційними “епізуючими” елементами (авторські передмови, підтекст, монтаж, заголовки сцен тощо), важливу - з боку стилістики - роль авторського коментарю у брехтівських п'єсах відіграють так звані коментуючі ремарки, які відрізняються від звичайних режисерських настанов своєю прагматичною спрямованістю: спонукати адресата до аналітичного сприйняття тексту твору. Цілком специфічною формою і системним компонентом коментуючої ремарки у Б.Брехта постають сонги. Під брехтівськими сонгами слід розуміти пісні, які виконуються дійовими особами п'єси або спеціально введеними персонажами за ходом дії і виконують ряд важливих функцій відносно діалогічного тексту твору.

2. Лінгвістичні джерела походження й мовна природа сонгів зумовили наявність деяких формальних рис схожості між ними і давньогрецьким хором або піснями у драмах різних часів та напрямків, з одного боку, та між ними і деякими творами пісенного жанру (балада, пісня вуличного співця, шансон тощо), з іншого, але при цьому брехтівські сонги суттєво відрізняються насамперед своїми мовно-змістовними та прагматико-комунікативними функціями, котрі й дозволяють їм (сонгам) перетворювати традиційний жанр драматичного тексту на “епічно-драматичний”. Головною функцією сонгів у драмах Брехта постає текстотвірна (=жанротвірна) функція, в котрій можна виділити три підфункції: текстодоповнюючу, текстопродовжуючу та текстокоментуючу. Функціональний критерій покладено до основи запропонованої авторкою даної дисертації класифікації брехтівських сонгів: відповідно до того, яку з трьох підфункцій виконують сонги відносно діалогічного тексту п'єси, їх було поділено на три групи - тестодоповнюючі, текстопродовжуючі та текстокоментуючі сонги.

3. Функціональна структура більшості сонгів становить собою єдність трьох зазначених підфункцій, оскільки в тексті сонгу наявні елементи, котрі взаємодіють з діалогічним цілим драми таким чином, що доповнюють, продовжують та коментують його. Характер цих відносин визначається наявністю або відсутністю інваріантної семи між елементами сонгу та певними одиницями мовлення діалогічного тексту твору, тобто відносинами синонімії та антонімії. У структурі сонгу завжди можна визначити превалюючий тип функціонального компоненту, який становить зазвичай близько 60 % від загальної кількості виділених елементів, компоненти двох інших типів займають при цьому приблизно по 15-25 %. Переважна питома вага елементів певної групи у функціональній структурі конкретного сонгу визначає його загальну функціонально-стилістичну спрямованість, що й дозволяє зарахувати сонг до однієї з груп у вище наведеній класифікації.

Процентне співвідношення між трьома зазначеними групами сонгів не є однаковим: текстодоповнюючі сонги складають приблизно 25-27 %, текстопродовжуючі - 10-12 %, текстокоментуючі - біля 55-60 % від загальної кількості сонгів у брехтівських драмах. Як виняток у Брехта існують також сонги з однією підфункцією, котрі становлять собою близько 2-3 % від сукупності сонгів. Той факт, що група текстокоментуючих сонгів є найчисленнішою, свідчить, з одного боку, про переважну стилістичну значущість сонгів саме цього типу, а з іншого, є підтвердженням правильності визначення брехтівського сонгу як насамперед різновиду коментуючої ремарки, або авторського коментарю в драмі.

4. У сонгі до засобів лінгвістичного втілення підфункції першого типу належать такі одиниці мовлення, які знаходяться у відносинах контекстуальної синонімії з деякими елементами драматичного тексту з попередніх сцен твору. Саме тому вони виконують текстодоповнюючу функцію. До засобів лінгвістичного наповнення структурно-функціонального компоненту другого типу було віднесено мовленнєві елементи сонгу, які постають контекстуальними синонімами до реплік персонажів із наступних сцен драми. Через це їхню функцію відносно діалогічного тексту п'єси було визнано текстопродовжуючою. Третій тип структурно-функціонального компоненту сонгів складається з таких елементів мовлення, котрі виявляються контекстуально антонімічними до висловлювань персонажів-виконавців з попередніх або наступних сцен драми. Натомість ці мовленнєві одиниці можуть бути контекстуально синонімічними до думок самого автора щодо головного змісту або прагматичної мети тексту даної сцени чи всього твору. Характерною мовленнєвою особливістю компонента третього типу, який було названо текстокоментуючим, постає, зазвичай, наявність стилістично забарвленої лексики, яка виконує оцінну функцію.

5. Сонг слід вважати не лише важливим структурним елементом мовлення у брехтівських драматичних творах, а і його системним компонентом, котрий дозволяє розглядати сонги як мовленнєву мікро- і макросистеми. Цей висновок проілюстровано на матеріалі найрепрезентативнішої “сонгової” п'єси Б.Брехта - “Матінка Кураж та її діти”. В текстовому цілому п'єси представлені сонги всіх вище зазначених груп, але головну стилістичну роль відіграють текстокоментуючі сонги та текстокоментуючий елемент із сонгів інших груп, бо їхні інваріантні семи є контекстуально синонімічними до головної інваріантної семи твору. Тексти сонгів у п'єсі взаємодіють не тільки з основним, діалогічним, текстом, доповнюючи, продовжуючи або коментуючи його, а й між собою: загальна інваріантна сема об'єднує їх через відносини контекстуальної синонімії у єдине змістовне ціле. Результатом такого поєднання постає утворення своєрідного коментуючого контексту, в якому діалогічний текст (тобто зображені драматичні події) набуває модифікованого значення.

Брехтівські сонги, хоч і мають мовностилістичну цінність як автономне, системне, явище драматичного мовлення Б.Брехта, виступають у межах, з одного боку, усієї творчості Б.Брехта як гіпертекстної мікроцілісності (насамперед його лірики) і, з другого боку, сонгів як жанру тексту взагалі (тобто сонгів у інших драматургів, зокрема, Ф.Дюрренматта, П.Хакса та ін.) лише як частина художнього функціонального стилю. Аналіз брехтівських сонгів з цієї перспективи (тобто сонги і лірика Б.Брехта, сонги Б.Брехта і сонги інших авторів тощо) безперечно становить інтерес для наступних досліджень.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Возненко Н.В. Стилістика зонгів у п'єсі “Матінка Кураж та її діти” // Гуманітарний вісник. Серія іноземна філологія. Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики. - Черкаси. - 2000. - Число четверте. - С. 17-21.

Возненко Н.В. Художня стилістика зонгів у “Тригрошовій опері” Б.Брехта // Південний архів (Філологічні науки): Збірник наукових праць. - Херсон: OLDI. - 2000. - Випуск 10-11. - С. 207-213.

Возненко Н.В. Лінгвостилістичний аспект брехтівської “епізації” драми // Гуманітарний вісник. Серія іноземна філологія. Проблеми сучасної зарубіжної літератури. Проблеми сучасної зарубіжної лінгвістики. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. - Число 5. - С.24-27.

Возненко Н.В. Лінгвостилістичні особливості структури і функціонування брехтівських сонгів (на прикладі “Пісні про восьмого слона” з п'єси “Добра людина із Сичуані”) // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗДУ. - 2001. - № 2 (11). - С. 179-194.

Возненко Н.В. Функціональна структура текстодоповнюючих сонгів у п'єсах Б.Брехта // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. - Херсон: Айлант. - 2002. - Випуск XІV: За матеріалами Всеукраїнської наукової конференції “Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті”. - С. 327-331.

Возненко Н.В. Сонги як найхарактерніша ознака драматичної мови Б.Брехта // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. - Херсон: ХДПУ. - 2002. - Випуск XV. - С. 222-226.