Формування і розвиток української музичної термінології

Размещено на http://allbest.ru

2

Размещено на http://allbest.ru

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Формування і розвиток української музичної термінології

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

український музичний термінологія

У наш час, коли українська мова стала державною, актуальними завданнями національного мовознавства є створення і внормування терміносистем, міжнародне узгодження термінів, теорія і методика термінологічної роботи.

Упродовж останніх десятиліть українська термінологія є об'єктом широкого зацікавлення науковців, які досліджують її в синхронному та діахронному аспектах з метою впорядкування та систематизації.

Дослідження галузевих термінологій пов'язані з розглядом вузькоспеціальних питань про зміст та історію тієї чи іншої науки, з вирішенням загальних проблем лексикології, дериватології, граматики та історії літературної мови, а також найбільш складних проблем загального мовознавства (проблеми знака, значення, слова і поняття).

В українському мовознавстві знаходимо значну кількість праць, присвячених дослідженню галузевих термінологій. Мовознавці аналізують терміносистеми різних видів мистецтва - образотворчого (Б. Михайлишин), театрального (А. Костюк), художнього розпису (Ю. Рисіч).

Музична термінологія - один із значних за обсягом пластів спеціальної лексики, вона має свої специфічні особливості, а також риси, що поєднують її з терміносистемами інших галузей та із загальновживаною лексикою.

Ґрунтовно та різноаспектно розглядали музичну термінологію російські вчені (Ж. Назарова, Ш. Самушиа, В. Філіппов), польські (Г. Добковський, К. Пісаркова), німецькі (Г. Еґґебрехт) та ін.

Українська музична термінологія вже була предметом наукового зацікавлення. У праці “З історії української церковно-музичної термінології” О. Горбач скрупульозно проаналізував музичну лексику, зафіксовану в писемних джерелах ХІ-ХVІІІ ст.; у центрі зацікавлень З.Булика була діалектна музична лексика; окремі аспекти музичної термінології фрагментарно висвітлювали В. Ярмак і М. Шекера; певні спостереження над музичною термінологією наведено у колективній монографії Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк “Українське термінознавство”; проблеми російської музичної термінології розглядала І.Саєвич, в окремих випадках порівнюючи її з українською. Однак системного діахронно-синхронного наукового лінгвістичного дослідження музичної терміносистеми української мови ще не здійснено.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю простежити формування, розвиток, а також сучасний стан української музичної термінології, з'ясувати теоретичні засади її вироблення, обґрунтувати шляхи термінотворення у цій галузі й унормувати музичну терміносистему.

Пропонована робота - це перша спроба системного вивчення процесу становлення української музичної термінології, її сьогоднішнього стану, а також лексико-семантичних і словотвірних особливостей, структурно-граматичної будови.

Cучасна українська музична термінологія містить велику кількість окремих слів і словосполучень, які називають різноманітні предмети і явища, пов'язані з цим видом мистецтва. За нашими підрахунками, вона налічує понад п'ять тисяч одиниць, з яких лише незначна частина подана й пояснена у словниках. Визначити межі музичної термінології та назвати точну кількість термінів важко, оскільки фахові слова створювалися різними народами світу і формувалися протягом багатьох віків. Тому в українській музичній терміносистемі маємо назви з різних історичних епох і значну кількість запозичень.

Музична термінологія української мови - це терміносистема, ядро якої складають музичні терміни - слова або словосполучення, які співвідносяться з музичними поняттями, мають наукові визначення і вступають у системні відношення з іншими подібними одиницями мови, утворюючи разом з ними особливу систему - термінологію.

У мовознавчій літературі спостерігаємо різне трактування понятть „термінологія” і „термінологічна лексика”: 1) термінологія і термінологічна лексика - це тотожні поняття (Є. Кротевич, Н. Родзевич); 2) термінологія - це частина термінологічної лексики, нормативна, штучно оброблена, свідомо відібрана й затверджена з метою правильного професійного спілкування або просто загальноприйнята термінологічна лексика (М. Кузькін); 3) термінологічна лексика містить терміноїди - лексичні одиниці, які або ще не стали термінами, або не задовільняють вимог, поставлених до термінів, або вживаються в нетермінологічних матеріалах і після втрати термінної функції фактично детермінологізуються і перестають бути термінами (А. Хаютін).

У дисертації використовуємо поняття музичної термінології як сукупності термінів, пов'язаних із системою музичних понять. Цей пласт лексики піддається свідомому регулюванню та впорядкуванню. Термінною лексикою називаємо сукупність фахових слів, які перебувають на периферії термінології, вони втрачають чіткість системи, можуть уживатися і як побутові, загальновживані слова. У музичній термінолексиці відсутні чіткі дефініції назв, наявна значна кількість синонімів. У межах музичної термінолексики перебувають діалектні найменування, застарілі назви, професіоналізми. Дослідники спорадично використовують названі пласти лексики у наукових музикознавчих працях та словниках, ширше застосовується термінолексика в розмовному, публіцистичному та художньому стилях української мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію написано згідно з темою кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка „Лексико-граматична система української мови”. Робота продовжує і розвиває традиції Львівської термінологічної школи.

Об'єктом дослідження є процес формування і розвитку української музичної термінології.

Предметом дослідження є українські музичні терміни, подані у словниках різних типів, у музикознавчих та етнографічних працях, а також записані у діалектологічних експедиціях.

Мета дослідження - простежити історію формування і розвитку української музичної термінології, з'ясувати основні джерела її поповнення на етапах зародження, становлення і розвитку, виявити провідні тенденції відбору термінів та їх використання у музикознавчій літературі.

Поставлена мета визначає такі завдання роботи:

охарактеризувати основні періоди становлення і розвитку української музичної термінології, визначити провідні тенденції термінотворення на кожному з досліджуваних історичних етапів;

виявити лексико-семантичні особливості музичної термінології української мови;

розглянути структурно-граматичну будову музичних термінів української мови;

проаналізувати джерела поповнення української музичної термінології, ввести в науковий обіг термінний матеріал із джерел, які до цього часу ще не були об'єктом спеціального лінгвістичного дослідження;

з'ясувати способи і засоби термінної деривації, охарактеризувати словотвірні моделі термінів;

описати іншомовні запозичення та кальки в музичній терміносистемі української мови;

простежити входження діалектної лексики в українську музичну термінологію;

виявити проблеми сучасної української музичної термінології та запропонувати способи їх розв'язання;

подати конкретні пропозиції щодо унормування музичної терміносистеми української мови на сучасному етапі.

Джерельною базою роботи є праці українських музикознавців та етнографів, словники різних типів термінні, тлумачні, етимологічні, історичні, діалектні, перекладні. Використано також власні записи музичного сленгу та матеріали діалектологічних експедицій (особисті та З.Булика) у Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Рівненську області.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у роботі завдань застосовано описово-аналітичний та порівняльно-історичний методи, а також частково методи синхронних зрізів та компонентного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві музичну термінологію проаналізовано в діахронному аспекті. Це дає можливість детально дослідити періоди зародження, становлення і розвитку музичної термінології української мови, ввести в науковий обіг термінний матеріал із джерел, які ще не були об'єктом спеціального мовознавчого аналізу. Вперше музичні терміни зіставлено з діалектною та сленговою лексикою. У дисертації здійснено системний опис з огляду на лексико-семантичну, структурно-граматичну та генетичну характеристики української музичної термінології.

Вивчення музичної термінології в діахронному аспекті має теоретичне та практичне значення. Отримані результати сприятимуть подальшому розвиткові українського термінознавства. Вони можуть бути використані в науковій і педагогічній роботі: для підготовки відповідних розділів підручників, лекційних курсів з лексикології української мови, функціональної стилістики, для розробки спецсемінарів та практичних занять із термінології. Зібрані матеріали послужать у лексикографічній практиці - для створення термінних та загальномовних словників, тезаурусів української наукової термінології. Крім того, вивчення музичної термінології стане вагомим джерелом поглиблення знань з історії та культури українського народу.

Апробація результатів дисертації. Окремі розділи та дисертацію в цілому обговорено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні результати дослідження оприлюднено на таких конференціях та наукових засіданнях: 1.Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1999, 2000, 2001). 2.Засідання мовознавчої секції НТШ (Львів, 1999). 3.Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 2000). 4.Всеукраїнська наукова конференція “Українська мова як чинник формування національної свідомості молоді” (Львів, 1995). 5.Міжнародна наукова конференція “Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, 1996). 6.Всеукраїнська наукова конференція “Проблеми словотвірної дериватології”, присвячена пам'яті професора І.Ковалика (Дніпропетровськ, 1999). 7. Міжнародна наукова конференція “И ничєгожє бысть” (Львів, 1999). 8.Філологічна конференція молодих науковців (студентів та аспірантів) “Semper tiro” на пошану професора І.Денисюка (до 75-літнього ювілею вченого) (Львів, 1999). 9.Міжнародна наукова конференція “Спадщина акад. В.Борковського і сучасна філологія на межі тисячоліть”, присвячена 100-річчю від дня народження акад.В.Борковського (Львів, 2000). 10.Міжнародна наукова конференція “Сучасні проблеми термінології та термінографії” (Київ, 2000). 11.Міжнародна наукова конференція “Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя М.Наконечного” (Харків, 2000). 12.6-а Міжнародна наукова конференція “Проблеми української термінології” (Львів, 2000). 13. VІ Міжнародна наукова конференція “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000). 14.7-а Міжнародна наукова конференція “Проблеми української термінології” (Львів, 2002). 15. Міжнародна науково-практична конференція „Мова. Культура. Бізнес” (Київ, 2002).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлено у 15 публікаціях: у тринадцятьох статтях та двох тезах.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, висновків (174 с.), переліку джерел (8 с.), списку використаної літератури (26 с., 285 позицій) та індексу проаналізованих термінів (103 с.). Загальний обсяг роботи 311 с.

2.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан її опрацювання і вивчення в науковій літературі, з'ясовано мету та завдання дисертації, вказано на джерела та методи опрацювання, визначено об'єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, а також зазначено виступи і публікації за матеріалами дисертації.

У першому розділі “Історія формування української музичної термінології” простежено основні періоди зародження, становлення і розвитку української музичної термінології та з'ясовано провідні тенденції термінотворення й основні напрямки досліджень на кожному з історичних етапів.

Формування української музичної термінології є складовою частиною розвитку всієї лексичної системи мови. Розглядаючи становлення системи музичних термінів української мови, виділено шість періодів, які яскраво ілюструють зв'язок розвитку лексичної системи мови з історією матеріальної і духовної культури українського народу.

І. У донауковому періоді розвитку музичної лексики української мови (від найдавніших часів до ХVІ ст.) закладено основу, на якій починає базуватися, виформовуватися і вдосконалюватися українська музична терміносистема. На українському мовному ґрунті виникли і закріпились назви жанрів та окремих музичних творів, народних музичних інструментів (гаївка, знаменний розспів, клепало, сопілка); на основі грецької мови сформувались церковно-музичні назви (гексахорд, ірмос, кондак, номоканон).

ІІ. Зародження системи музичної лексики відбулося у ХVІ-ХVІІІ ст., коли на розвиток музичної культури в Україні мала значний вплив європейська музика. Відзначено вагомий внесок у розбудову української музичної терміносистеми Миколи Дилецького, теоретичний трактат якого “Граматика музикальна” сприяв утвердженню музичної термінології. Розмаїття музичних назв засвідчено у лексикографічних працях П. Беринди, Є. Славинецького, А. Корецького-Сатановського, І. Срезневського, Л. Зизанія, І. Максимовича. В основу формування музичної термінології закладено плідну ідею поєднання національних мовних ресурсів із запозиченнями з різних мов світу. У ХVІ-ХVІІІ ст. в українську музичну термінологію увійшла значна кількість латинських (композитор, нота) та італійських запозичень (бас, концерт).

ІІІ. З кінця ХVІІІ ст. низка термінів вийшла за межі вузькоспеціальної сфери і влилась у річище загальновживаної лексики, широко використовувалась у творах художньої літератури („Енеїда” І.Котляревського). Наукові музичні терміни і народна музична лексика представлені в лексикографічних працях українських учених, зокрема у “Словарі російсько-українському” М. Уманця і А. Спілки, у “Малорусько-німецькому словарі” Є. Желехівського та С. Недільського, у “Словарі української мови” за редакцією Б. Грінченка. Важливе значення для впорядкування назв музичних інструментів та їх деталей мали музикознавчі праці М. Лисенка (“Народні музичні інструменти на Україні”) та В. Шухевича (“Гуцульські струменти”). У Галичині в другій половині ХІХ ст. вийшли друком статті М. Вербицького, І. Кипріяна, С. Воробкевича, В. Матюка, П. Бажанського, І. Левицького, М. Колесси, які сприяли виробленню та усталенню музичної термінології.

У другій половині ХІХ ст. започатковано народницький підхід до термінотворення, провідними стали тенденції творення музичних назв на основі народної мови, використання діалектних ресурсів, підбір національних відповідників до іншомовних термінів.

ІV. У період 1923-1933 років українська музична термінологія досягла найвищого розвитку. При Інституті української наукової мови було утворено Музичну секцію, члени якої уклали й у 1930 р. опублікували проєкт “Словника музичної термінології”. У Стрию 1933 р. було видано “Музичний словник” З.Лиська, який став базовим для написання українських підручників у галузі музики. Ці праці є найбільшим надбанням української музичної лексикографії, адже вони фіксували самобутню українську музичну термінологію. До запозичених термінів автори знаходили українські відповідники, подавали іншомовну номінацію як один з варіантів (брівка, корона, фермата; відголосник, голосник, резонатор). Лексикографи утворювали вдалі терміни-неологізми (антиципація - передголос, аплікатура - пальцепозначення, нотний стан - нотостан). Діяльність ІУНМ та музично-теоретичної комісії у Львові сприяла виробленню вимог до термінів та поглядів на шляхи і способи термінотворення.

V. У радянський період (1934-1989 роки) національну термінологію формально не забороняли, але її розвиток коригували у певному політичному напрямку. Словник-довідник “Музиканту-любителю” (1965) С.Павлюченка (переклад з російської мови Є. Дроб'язка) та “Словник музичних термінів” (1971) Ю.Юцевича зорієнтовані на російську термінологію. Автори вводять до реєстру кальки з російської мови (скрипичний ключ, оркестровка) й іншомовні запозичення через її посередництво (капельмейстер, хабанера), уникають фіксації власне українських назв, наслідком чого стало вилучення з фахового спілкування музикантів значної кількості українських термінів. Одновекторність поглядів укладачів стала причиною збіднення української музичної терміносистеми. Водночас доступність та популярність зазначених лексикографічних праць сприяли усталенню та систематизації української музичної термінології.

VІ. На сучасному етапі розвитку української лінгвістичної науки простежуємо зацікавлення термінознавством, фахівці різних ділянок знань і мовознавці намагаються унормувати галузеві термінології. Словник “Естрада. Рок-музика.Джаз” (1993) В.Откидача містить терміни, що називають музичні напрями, течії, стилі, жанри, не зафіксовані у жодному раніше виданому словнику української мови, проте, на жаль, має низку недоліків. “Російсько-український словник музичних термінів” (1994) В.Іванова містить понад дві тисячі російських музичних термінів та українських відповідників, а також їх стисле тлумачення. “Словник термінів і слів українського церковного співу (посібник-довідник)” (1998) В.Іванова відображає українське церковне музичне мистецтво Х-ХХ ст. Автор вводить в обіг давні назви, почерпнуті з рукописної літератури Середньовіччя та з публікацій дослідників вітчизняного церковного співу.

На сучасному етапі розвитку музичної термінології спостерігаємо дві тенденції: використання неологізмів-запозичень (геві-метал, гіт, диск-жокей) та відродження давніх українських термінів (дуда, підструнниця, призвук).

Аналізуючи українську музичну термінологію в діахронному та синхронному аспектах, виявлено низку проблем, які потребують вирішення.

Особливо актуальною є проблема творення і запозичення термінів. У процесі стандартизації та уніфікації музичної термінології слід надавати перевагу українським термінам, зокрема народним, і таким чином збалансовувати використання запозичених і національних номінацій (варган (гр.) - дримба (укр.). Необхідно уникати словотворчих моделей, запозичених з російської мови, зокрема, віддієслівні іменники з суфіксом -к- (аранжировка, оркестровка) слід послідовно замінювати термінами з суфіксом -н:'- (аранжування, оркестрування). Виникає потреба переглянути та виправити терміни, які потрапили в українську мову через російську, наприклад, рос. хормейстер, хард-рок - укр. хормайстер, гард-рок.

Актуальною видається проблема української музичної термінографії, адже наявні словники фіксують не всі музичні терміни, подають різні авторські тлумачення гасел, неоднакове орфографічне оформлення термінів. Досі не створено української музичної енциклопедії, деякі словники музичних термінів стали раритетними, інші видано незначним тиражем. Необхідно об'єднати зусилля музикознавців та лінгвістів для створення нових словників та енциклопедій, доопрацювати, виправити й перевидати старі музичні термінографічні праці.

У другому розділі „Лексико-семантична характеристика української музичної термінології” окреслено склад та специфіку системної організації досліджуваної термінології, виділено основні тематичні групи, визначено особливості лексико-семантичних відношень, охарактеризовано зміни, які відбулися у складі музичної термінології української мови.

У першому підрозділі „Основні тематичні групи сучасної української музичної термінології” описано музичну термінологію як лексико-семантичне поле, яке розпадається на тематичні групи, в кожну з яких входять терміни зі спільною загальною ознакою. За тематичним принципом виділено 20 груп музичних термінів: назви музичних інструментів та їх деталей; професій, спеціальностей, амплуа; співацьких голосів та їх реґістрів; музичних колективів та їх груп; дій і процесів праці в галузі музики; напрямів, стилів, течій, шкіл у музиці; видів і жанрів музики, окремих музичних творів та їх складових частин; нотного письма; музичних форм та їх елементів; назви, що означають інтервали, співзвуччя та їх складові частини; назви ладів і тональностей; метроритмічних понять; музичних темпів; динамічних відтінків і позначення характеру виконання; прикрас мелодичого рисунка; прийомів і способів виконання музики; музичних звуків, їх властивостей і музичних систем; наукових і навчальних музичних дисциплін та їх розділів; різновидів музичного слуху; музичних навчальних закладів і концертних організацій.

Музичні терміни неоднорідні за обсягом понять, які вони виражають. Це дозволяє встановити гіперо-гіпонімічні відношення між термінами у межах виділених тематичних груп. Наприклад, у групі “професії, спеціальності, амплуа” родовим є поняття музикант, видовим - виконавець, композитор, музикознавець (за характером занять). Родо-видові відношення між предметами та явищами, з одного боку, і поняттями, з іншого, сприяють структуризації складу музичної терміносистеми.

Другий підрозділ „Полісемія та омонімія в українській музичній термінології” присвячено аналізові зазначених явищ. У музичній термінології української мови спостерігаємо тенденцію до однозначності термінів, наявність багатозначності та омонімії є безсумнівним фактом, хоча й небажаним. У межах музичної термінології характерна полісемія (нона - один із складених інтервалів, який охоплює дев'ять ступенів; дев'ятий ступінь від того, що заданий), а омонімія не властива (гармонія¹ - закономірне поєднання тонів при одночасному звучанні, співзвуччя; злагоджене звучання, приємне для слуху, милозвучність; гармонія² - пневматичний музичний інструмент (ручний, губний) з металевими язичками, що приводяться в рух струменем повітря). Багатозначними є номінації, вживані в різногалузевих терміносистемах (елегія - вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру; ліричний вірш задумливого, сумного характеру; смуток, меланхолія). Музичні терміни, утворені шляхом термінологізації загальновживаних слів, стають омонімами (доля¹ - частина чого-небудь, зокрема частина розміру музичного такту; доля² - хід подій, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; майбутнє чогось).

У третьому підрозділі „Синонімія в українській музичній термінології” описано явище синонімії, яке виявилося найпоширенішим на всіх етапах розвитку української музичної термінології. У межах музичної терміносистеми виділено лексичні синоніми, які виникли внаслідок паралельного вживання запозиченого й українського термінів (демпфер (нім.) - глушник) або кількох запозичених термінів (плектр (гр.) - медіатор (лат.). Терміни вступають у синонімічні відношення і з термінолексикою: застарілий - сучасний (ікт - акцент, наголос), діалектна лексема - термін (дримля, дрімля, дрімка, дрімки, дрімливиці, дрімота, доромба, турумба (Бойківщина) - дримба, варган), професіоналізм - термін (кляпа - клавішний інструмент (піаніно), лабати - грати). В аналізованій терміносистемі наявні словотвірні синоніми: омоосновні (барабанник - барабанщик) та гетероосновні (інструментування - оркестровка), структурні синоніми (нотний стан - нотоносець), а також синоніми на міжзнаковому рівні (D7 - домінантсептакорд). Синонімію вважають небажаною в термінології, вона свідчить про етап формування терміносистеми. Але, зважаючи на несприятливі умови для української наукової мови в період національної бездержавності, синонімічні найменування вважаємо позитивним явищем. За сприятливіших умов для розвитку музичної термінології постане можливість відібрати найвдаліші з-поміж синонімічних назв для позначення музичних понять.

У четвертому підрозділі „Антонімія в українській музичній термінології охарактеризовано різнокореневі терміни-слова (вступ - фінал), спільнокореневі терміни-слова (тональність - атональність) і терміни-словосполучення (професійний ансамбль - аматорський ансамбль). В українській музичній термінології виявлено антонімічні відношення між термінами, які протиставляються за такими ознаками: властивості явищ, предметів (головні голоси - супровідні голоси), наявність чи відсутність ознаки (звучання - беззвучність), кількісні відношення (одноголосся - багатоголосся), локалізація (надструнник - підструнник), спрямованість дій чи ознак (висхідна секвенція - низхідна секвенція), розмір (великий симфонічний оркестр - малий симфонічний оркестр).

Антонімічні відношення сприяють глибокому проникненню в сутність протиставлюваних понять, дають змогу цілісно та системно сприймати наукову інформацію, визначаючи місце кожного терміна в музичній термінології. Антонімія відіграє позитивну роль в організації музичної терміносистеми.

У п'ятому підрозділі „Зміни у складі української музичної термінології” зазначено, що музична термінологія як невід'ємна частина лексичної системи мови належить до найбільш відкритих систем, вона постійно перебуває у стані динамічного розвитку. Процес удосконалення музичної термінології безпосередньо пов'язаний з розвитком музичної культури. Тому кількісні та якісні зміни у межах української музичної термінології є результатом взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних факторів і закономірностей.

У складі української музичної термінології відбуваються такі зміни:

1) виходять з активного вжитку а) музичні терміни, які сприймаються у наш час як історизми (авлос, зінґшпіль, знамено, лірник), б) архаїчні назви (ес, піканда, чвертка в'язаная), в) терміни-синоніми, які вживались у певний період як назви одного поняття (музика - мусикія, музика веселого тону - мажор);

2) поповнюється склад музичної терміносистеми завдяки а) дериваційним процесам (інструментування, в'язка, мажорний тризвук), б) залученню діалектних назв (дуда, катеринник, космачанка), в) використанню запозичених термінів (рок-н-рол, свінґ, фонограма).

У третьому розділі “Структурна, граматична та генетична характеристики української музичної термінології” досліджено структурно-граматичні особливості музичних термінів та джерела поповнення аналізованої термінології, виявлено закономірності й тенденції у музичному термінотворенні, подано пропозиції щодо уніфікації та унормування музичної мікросистеми на сучасному етапі розвитку української літературної мови.

Перший підрозділ „Структурна характеристика української музичної термінології” присвячено класифікації музичних термінів за словотвірною структурою. У процесі дослідження виділено 1) терміни-однослови: непохідні (звук, ріг), похідні афіксальні (затакт, розробка), похідні складні (інструментознавство, нотоносець), складені композити (опера-балет, техно-поп), абревіатури (ЕМ, музстудія); 2) терміни-словосполучення: вільні (вокальна музика, вокальна партія) та зв'язані (головна партія, сильний акцент). Значну кількість музичних наукових понять виражено не словесними засобами, а графемами-символами, які позначають ключі, знаки альтерації, паузи, мелізми, динамічні відтінки, ноти, штрихи, тактові розміри (d, ).

У другому підрозділі „Граматична характеристика української музичної термінології” виявлено низку граматичних ознак музичних термінів: самостійно і як елементи складених термінів вживаються іменники (бандура, хроматична гама), дієслова (співати, акомпанувати на фортепіано) та прикметники (гармонічний, альтовий ключ); особливістю музичної термінології є наявність прислівників (що не характерно для інших терміносистем), які позначають темпи, характер і прийоми виконання, динамічні відтінки (престо, кантабіле, фортисимо); у межах складених термінів використовують числівники (перша октава).

Третій підрозділ „Джерела поповнення української музичної термінології” базується на генетичній характеристиці української музичної термінології, яка засвідчила два різновиди термінів: слова, що потрапили в термінологію як готові мовні одиниці, і слова та словосполучення, створені як спеціальні найменування.

Поповнення складу української музичної термінології відбувається завдяки використанню вторинної номінації, синтетичної й аналітичної деривації, іншомовних запозичень та діалектної лексики.

Термінотворення здійснюється тими ж способами, що й деривація загальновживаної лексики, проте цей процес відбувається свідомо: термін, виникаючи, входить у терміносистему, займає своє фіксоване місце й одержує чітку дефініцію. Найбільш продуктивними при творенні музичних термінів виявились морфологічний, аналітичний та семантичний способи.

Унаслідок застосування способу вторинної номінації - використання наявної в мові назви для позначення наукового поняття - термінологія поповнюється кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами) та якісно (відбувається звуження або розширення семантики й зміна обсягу понять). Термінізація здійснюється на основі метафоричних процесів, що ґрунтуються на переосмисленні назв за подібністю форми, розміру, розташування частин (підставка - предмет, на який ставлять що-небудь або який підставляють під щось, і деталь струнних музичних інструментів, що має вигляд вертикальної дерев'яної пластинки, на яку спираються струни), на функціональній подібності (вождь - поводир війська, племені й тема фуги, що проводиться в головній тональності), на зовнішній та функціональній подібності (язичок - зменш. до “язик” і деталь духових музичних інструментів), на основі метонімічного перенесення назви з процесу на результат (аранжування - дія або її результат за значенням „аранжувати”), з процесу на властивість (гучність - дзвінке звучання, далека чутність і відчуття, створене вухом при сприйнятті звукових хвиль), з родового поняття на видове (веснянка - музичний жанр і музичний твір).

Морфологічний спосіб використовує різні засоби творення термінів: афікси (суфікси, префікси, суфікси і префікси одночасно) і складання основ. Найширше представлене суфіксальне творення музичних термінів. Продуктивними виявились такі моделі творення іменників: для назв осіб - іменникова твірна основа + суфікси -ач- (зурнач), -ник- (лірник), -ар- (дримбар), -ець- (дудець), дієслівна твірна основа + суфікси -ак- (співак), -ач- (скрипач), -ець- (гудець), -ун- (співун); для назв з предметним значенням - дієслівна твірна основа + -ник- (глушник), -ик- (пищик), прикметникова твірна основа + -ак- (верхняк), -ик- (пісенник), іменникова твірна основа + -ок- (смичок); для назв з абстрактним значенням - прикметникова твірна основа + -ість- (віртуозність), віддієслівна твірна основа + -нн'- (детонування). Прикметники творяться від іменникових твірних основ за допомогою суфіксів -ов- (баритоновий), -н- (сонатний), -ал'н- (тональний), -ічн- (гармонічний), -с'к- (консерваторський); дієслова - від іменникових твірних основ за допомогою суфіксів -ува- (акцентувати), -и- (барабанити).

Незначну кількість термінів утворено префіксальним (затакт), префіксально-суфіксальним (підборідник) і безафіксним (спів) способами. На ранніх етапах розвитку музичної термінології продуктивним був спосіб основоскладання, він характерний для термінів, які вже вийшли з ужитку (піснеписець) або продовжують функціонувати (голосоведення).

Одним із найпродуктивніших шляхів поповнення музичної термінології є аналітична деривація. Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні розкладні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (обернення теми), прикметник + іменник (мелодичний мінор), порядковий числівник + іменник (другий голос), дієслово + іменник (виконувати п'єсу), дієслово + прислівник (виконувати пристрасно); прикметник + прикметник + іменник (великий мажорний септакорд), іменник + прикметник + іменник (діапазон музичного інструмента), прикметник + іменник + іменник (буквена назва звуків), прислівник + прикметник + іменник (рівномірно темперований лад); кількість багатокомпонентних музичних термінів обмежена (лінійна система запису музичних звуків). Аналітична деривація сприяє побудові структурної ієрархії: три- і багатокомпонентні терміни утворюються на основі двокомпонентного словосполучення (німецька комічна опера, сильна доля такту) або на базі одного слова (підвищення діатонічних звуків).

У розвитку української музичної термінології спостерігаємо давню традицію входження іншомовних запозичень. Вони наявні у пам'ятках ХІ ст. (арфа, ліра). У радянський період запозичення в українській мові уподібнювали до відповідних термінів російської мови (капельмейстер). Тому сьогодні необхідно переглянути й виправити неточності, правильно транслітерувати нові запозичення.

Іншомовні терміни поділяємо на власне лексичні запозичення (акорд (італ.), бекар (фр.), туш (нім.), кальки (багатоголосся - гр. поліфонія, poli - багато, phone - звук, голос) і напівкальки (затакт - нім. Auftakt; auf - за, Тakt - такт). Виділяємо велику групу інтернаціоналізмів, до яких зараховуємо значну кількість термінів грецького (гімн, канон) та латинського (інтонація, квінта) походження. До інтернаціональної скарбниці музичної термінології належать також терміни, запозичені з таких мов: італійської (аріозо, балада), німецької (балетмайстер, горн), французької (ансамбль, деташе), іспанської (кадриль, романс), англійської (джаз, геві-метал).

У процесі впровадження іншомовних найменувань в українську терміносистему відбувається звуження значення слова-продуцента, тому що запозичується лише термінне значення (в італійській мові лексема volta має такі значення: повтор, раз і черга; в українській мові термін вольта вживається зі значенням повтору частини музичного твору з іншим закінченням); змінюється структура термінів (похідний характер основи терміна амбушур можна встановити лише після проведення етимологічного аналізу цієї лексеми у мові-продуценті: фр. embouchure, від bouche - рот); іншомовні терміни узгоджуються з фонетичними та орфографічними нормами української мови (італ. fortissimo - укр. фортисимо); змінюється граматичне оформлення (лат. clavis - укр. клавіша і клавіш); запозичені терміни стають продуктивними в термінотворенні (від запозиченого з грецької мови терміна ліра в українській мові утворено лексему лірник).

У музичній термінології наявні слова, характерні для побуту й культури окремих народів, тобто екзотизми, які увійшли в нашу мову без суттєвих змін (дайна, кавал, пандурі). Проте ці терміни не вживають активно в музичній термінології української мови, а використовують лише в працях, присвячених мистецтву окремих народів.

Музична термінологія української мови тісно пов'язана з іншими пластами мови, зокрема з народною лексикою, адже в аналізованій терміносистемі наявна значна кількість назв, які позначають народні інструменти та їх деталі; музикантів, які грають на цих інструментах; народні пісні й танці.

Уживання діалектних назв у термінній функції - особливість музичної термінології. Назви народних музичних інструментів утворено такими способами: семантичним (катеринка, корба, підкова) і морфологічним: суфіксальним (басівка, деркач, дудиця) та суфіксально-префіксальним (приструнник, підбородок). Назви музикантів, які грають на народних інструментах, утворено переважно суфіксальним способом (горній, ґайдаш, трубайло), інколи морфолого-синтаксичним (басистий, органістий, цимбалістий). Називання жанрів та окремих музичних творів здійснюється семантичним (гарбуз, аркан, коло), суфіксальним (шумка, гаївка, триндичка) й аналітичним (гуцульський козачок, раковецький кручений) способами творення. Для найменування нових наукових понять у царині музики сьогодні застосовують найпродуктивніші словотвірні моделі, одна з яких - входження народних назв.

ВИСНОВКИ

1. Становлення української музичної термінології відображає процес розвитку мови, її модифікацію, зумовлену витворами нашої духовності. Формування української музичної термінології тісно пов'язане з еволюцією музичної культури, науки, освіти, спричинене соціально-історичним поступом людства (екстралінгвальний чинник), підпорядковане внутрішньомовним законам та міжмовним контактам (інтралінгвальний чинник).

2. У розвитку української музичної термінології виділено шість основних етапів: перший (від найдавніших часів до ХVІ ст.), другий (ХVІ-ХVІІІст.), третій (1798-1922 роки), четвертий (1923-1933 роки), п'ятий (1934-1989 роки), шостий (1990-і роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

У донауковий період розвитку музичної лексики закладено підґрунтя, на якому в ХVІ-ХVІІІ ст. зароджується музична терміносистема української мови. Становлення наукової музичної термінології пов'язане з працею Миколи Дилецького „Граматика музикальна”.

Словники музичних термінів ХХ ст. свідчать про українську музичну термінологію як систему, яка є сформованою, але потребує унормування. Проєкт “Словника музичної термінології” та “Музичний словник” З. Лиська стали першими і найбільш вдалими спробами систематизації та впорядкування музичної лексики української мови; словники С. Павлюченка і Ю. Юцевича зорієнтовані на російську термінологію, автори уникають фіксації власне українських назв; лексикографічна праця В. Откидача цінна через введення термінів на позначення нових музичних напрямів, течій, стилів, інструментів; словники В. Іванова збагачують лексикографічні здобутки в галузі музики, фіксуючи давні церковно-музичні назви та терміни-неологізми.

3. Музична терміносистема української мови перебуває у безперервному розвитку, оскільки в її межах відбуваються такі процеси, як зникнення одних і поява інших термінів, вживання старих термінів у новому значенні, заміна одних термінів іншими, ліквідація паралельних термінів. Розвинута національна музична термінологія є свідченням високої духовної культури, що дає підставу прогнозувати її збагачення як новими, так і забутими чи напівзабутими номінаціями.

4. Українська музична термінологія становить сформовану підсистему літературної мови, яка репрезентує відповідну систему понять і характеризується добре розвиненою лексико-семантичною організацією. У тематичних групах, які існують у межах музичного термінологічного поля, наявна єдність термінів, яка ґрунтується на специфічних кореляціях гіпонімії, синонімії, антонімії, полісемії та омонімії.

5. Музична термінологія представлена різними за структурою одиницями. Словесними засобами вираження наукових музичних понять є терміни-слова (непохідні, похідні афіксальні, похідні складні, абревіатури) і терміни-словосполучення (вільні та зв'язані). Широкого застосування в українській музичній термінології набули несловесні позначення (графеми-символи).

6. Джерелами поповнення української музичної термінології є використання вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація), наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи), словосполучень (аналітичний спосіб), запозичень з інших мов і діалектних назв. Процес найменування спеціальних музичних понять безпосередньо пов'язаний з мовною номінацією. Збагачення музичної термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та запозичення. Творення української музичної термінології підпорядковується загальним словотворчим процесам мови.

7. Спосіб вторинної номінації характерний для раннього етапу формування музичної мікросистеми - більшість термінів, утворених цим способом, відома вже в XVIII ст. (головка, колибка, стрибок). Семантичний спосіб особливо продуктивний при найменуваннях народного музичного інструментарію різних реґіонів України (коза, міх, ребро).

8. Морфологічний спосіб є одним із найбільших джерел збагачення української музичної термінології. Серед способів термінної деривації провідна роль належить суфіксації; менш характерними є префіксальний, творення за допомогою нульової морфеми та основоскладання.

9. Аналітична деривація - один із найпродуктивніших шляхів поповнення української музичної термінології. Складені номінації походять із синтаксично оформленого сполучення слів і утворюють вільні та зв'язані словосполучення. Найпоширенішими виявились двокомпонентні розкладні терміносполуки, утворені за моделями прикметник + іменник, іменник + іменник, числівник + іменник, дієслово + прислівник.

10. Сучасна українська музична термінологія неоднорідна за своїм походженням. Значну її частину становлять терміни, запозичені з різних мов, проте основою є власне українські номінації. Негативним явищем в українській музичній термінології ХХ ст. є значний спад активності дериваційних процесів, що призводить до дисбалансу між термінотворенням та входженням запозичень. Позитивним процесом вважаємо міграцію діалектної лексики до периферії музичної терміносистеми. Завдяки введенню діалектизмів у термінологію зберігається її національний колорит, відбувається процес самоутвердження української культури.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

український музичний термінологія

Українська музична термінолексика XVII-XVIII ст. // Мова та її функціонування. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 1995. - Вип. 25. - С. 45-47.

Семантичний спосіб творення українських музичних термінів // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології). - Дніпропетровськ, 1999. - Вип. 7. - С. 19-24.

Традиція запозичень в українській музичній термінології // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Збірник наукових праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. - Львів, 1999. - Ч. 2. - С. 89-99.

Зміни у складі української музичної термінології // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 2000. - Вип. 28. - С. 65-69.

Морфологічний спосіб творення як джерело поповнення складу української музичної термінолексики // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів, 2000. - Вип. 29. - С. 259-271.

Назви народних духових інструментів у музичній терміносистемі української мови // Вісник Державного університету „Львівська політехніка”. Проблеми української термінології. Матеріали 6-ї міжнародної наукової конференції. - Львів, 2000. - № 402. - С. 349-354.

Назви українських народних музичних ударних інструментів у мовній картині світу // Семантика мови і тексту. Збірник статей VІ міжнародної конференції. - Івано-Франківськ, 2000. - С. 84-89.

Синонімія в українській музичній термінології // Вісник Харківського національного університету. Серія філологічна. Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Ф.Наконечного. - Харків, 2000. - № 491. - С. 264-267.

Граматична характеристика музичних термінів української мови // Semper tiro. Збірник наукових праць молодих учених на пошану професора І.О.Денисюка. - Львів, 2002. - С. 200-203.

Діалектна лексика як джерело поповнення української музичної термінології // Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. Проблеми української термінології. - Львів, 2002. - № 453. - С. 373-378.

Дослідження галузевих термінологій на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка у 50-70-х роках ХХ століття // Мовознавчі студії. Праці сесій, конференцій, симпозіумів, „круглих столів” НТШ. Т.13. - Львів, 2002. - С. 206-214.

З історії становлення системи української музичної термінології // Мовознавчі студії. Праці сесій, конференцій, симпозіумів, „круглих столів” НТШ. Т.13. - Львів, 2002. - С. 154-161.

Формування і розвиток української музичної термінології // Українська термінологія і сучасність. Збірник наукових праць. Вип. V / Відп. ред. Л.О.Симоненко. - К.: КНЕУ, 2003.- С. 41-45.

Проблеми сучасної української музичної термінології // Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні. Матеріали міжнародної наукової конференції 28-29 листопада 1996 року. - К., 1998. - С.218-220.

Музична термінологія в українській термінографії // Сучасні проблеми термінології та термінографії. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. - К., 2000. - С. 62-63.

Размещено на Allbest.ru