Складносурядне речення в сучасній німецькій мові: синтактика, семантика, прагматика

При асиметричному контрасті спостерігається недомірне співвідношення компонентів зіставлення в обох частинах паратаксису. Слід розрізняти кількісну та якісну асиметрію. У першому випадку вирішальним є факт наявності в обох кон'юнктах різної кількості КЗ ((21) Hinter den Baracken standen Zelten, und hinter den Zelten sah man einen langen schmalen Teich /E. Neutsch/), а у другому - хоч і однакової, проте з різними семантичними параметрами ((22) Ich sitze wieder in der vollgestellten Kьche, und meine Studenten streichen das Wohnzimmer /I. Noll/). Когнітивна схема зіставності є засобом мовної фіксації діалектики єдності та боротьби протилежностей, а її семантико-синтаксична сутність віддзеркалює ідею дискретної єдності.

Концептуалізація відношень зумовленої відповідності здійснюється за допомогою тернарного фрейма СИТ1 ПК|+cond/+cor| СИТ2 і спирається на два види смислів - а) невиключеність мовцем альтернативного тлумачення причиново-наслідкових залежностей, б) протиставні конотації. Обидва вони пов'язані між собою через імплікацію силогізму (якщо-то-база), який проявляється через опозицію афірмативність / негативність. Така когнітивно-семантична специфіка зумовленої відповідності є тією дистинктивною ознакою, що відрізняє каузальний зміст паратаксису від каузального змісту гіпотаксису, оскільки останній не допускає жодної альтернативи у тлумаченні факту взаємозалежності денотативних ситуацій. Відношення зумовленої відповідності конкретизується у вигляді власне-каузальних, наслідково-каузальних та селективно-розділових ССР, інтегруючим моментом смислової організації яких є наявність причиново-наслідкового ланцюга Пр1 > Нс1 > Прn > Нсn, в якому одна ситуація поперемінно виступає антецедентом, а друга - консеквентом.

Сурядні каузативи втілюють ідею ?обґрунтування'. Їх корпус складається із закритих бінарних структур власне-каузального та каузально-наслідкового типів, кожен із яких є віддзеркаленим антиподом іншого. При всьому багатстві зв'язкових засобів каузально-наслідкові номінації використовуються для вербалізації лише одного значення - результату, мотивованого причиною (7а). Бідність значеннєвого потенціалу зумовлює низьку продуктивність вживання каузально-наслідкових ССР у мовленні порівняно з високою продуктивністю власне-каузальних ССР.

Вживання власне-каузальних ССР рефлектує активне втручання мовної особистості у процес тлумачення симптоматики. Вони здібні концептуалізувати такі смисли, як причина-передумова (7), причина-висновок (11, 40), причина-доказ (доведення тези до рангу істинності - (23) Diese Dienstreisen sind unentbehrlich, denn unser Betrieb braucht dringend neue Vertrдge /Focus/, (41, 42)), причина-перешкода (умови нереалізованості наміру - (24) Busbeck konnte ihr nicht wiedersprechen, denn die redete so, dass einem der Rock platzte /S. Lenz/), причина-припущення (ґрадація істинності умовиводу - (25) Am schwersten wogen offenbar Hilkes Worte, denn sie kamen nicht davon weg, sich zu bemitleiden /S. Lenz/).

Значеннєвий діапазон власне-каузальних ССР відображає дедуктивні та індуктивні можливості ментальної діяльності людини у верифікації істини. Спираючись на когнітивно-логічні операції типу ?судячи з того, що', ?це видно із того, що', власне-каузальні ССР містять вказівку на те, що саме стало основою для умовиводу. Вони використовуються там, де наявна певна ентропія епістемічного світу мовця: маючи у своєму розпорядженні лише одну доступну спостереженню ситуацію, він “добудовує” іншу, через що остання виступає як його штучний витвір, як результат його ментально-пошукової діяльності і як його суб'єктивний діагноз. Підставою для цього служать спостереження над певною об'єктивно існуючою ситуацією, гносеоінформаційний ресурс мовця та його інтелектуальні здібності видобувати смисл із неповного набору даних.

Верифікація істини є також когнітивною основою селективно-розділових ССР. Вони використовуються там, де йдеться про обмежений, бінарний вибір між двома взаємовиключеними можливостями ((26) Entweder war Frau Hardekopf nicht zu Hause, oder sie hatte das Klingeln nicht gehцrt /W. Bredel/). Змістова палітра селективно-розділового паратаксису характеризується стійкими кондиційними конотаціями. Серед інших диз'юнктивів лише він відбиває “психологію нерішучості” (Б. Рассел), основою якої є ЕСт “не знаю”. І психологічний стан нерішучості, і ментальний стан незнання пов'язані з необхідністю зробити вибір між двома альтернативами.

За моделлю зумовленої невідповідності СИТ1 ПК|+cond/-cor| СИТ2 продукуються ССР власне-протиставного, компенсаційно-протиставного та опозитивно-розділового типів. Протиставне ССР є по суті псевдокаузальним біномом, який описує факт перерваного причиново-наслідкового ланцюга у вигляді протиріччя - невідповідності між антецедентом та консеквентом. Зокрема, в (8) фіксується заперечення каузального стереотипу ?дощова погода погана відпустка' та стверджується реальний стан речей - ?дощова погода гарна відпустка'.

У роботі доводиться, що когнітивно-семантична організація каузального речення базується на двох, а протиставного - на чотирьох денотативних ситуаціях, причому дві з них вербалізуються, а дві залишаються поза межами висловлювання. З урахуванням цього факту семантична структура власне-протиставного ССР типу (8) при його інкорпоруванні у відповідний контекст матиме такий вигляд: Es regnete oft (СИТ1 / Пр1), deshalb mьЯte der Urlaub schlecht sein (СИТ2 / Нс1), aber (ПР|advers|) er war schцn (СИТ3 / Нс2), denn es war lustig (СИТ4 / Пр2).

У результаті взаємодії вербалізованих і невербалізованих компонентів висловлення виникає когнітивна ентропія епістемічного світу адресата, завдяки чому стимулюється ментальний процес встановлення істини, пов'язаний з необхідністю обстеження перед- і/або післятексту. Протиставні релятиви на чолі з aber виступають своєрідними ментальними стимуляторами для пошуку прийнятних рішень, пояснень, висновків з метою приведення розлагодженої когнітивної системи мовної особистості у стан спокою і тим самим поповнення її ЕСв квантами нового знання.

Ентропійний субстрат ССР зумовленої невідповідності спричиняє наявність в їх семантико-синтаксичній структурі константних і перемінних компонентів смислу. Константною частиною власне-протиставних (контрадикторних) відношень є концепт ?очікується Пр1 Нс2', а перемінними - ?відбувається Пр1 Нс2', ?відбувається Нс1 Пр2', ?відбувається Пр1 Пр2', ?відбувається Нс1 Нс2'. У такий спосіб протиріччя виникає або між вербалізованим наслідком і невідомою причиною (8), або між вербалізованою причиною і непрогнозованим наслідком ((27) Іch hatte Hunger, aber ich aЯ nicht /M. Frisch/. Компенсаційно-протиставні відношення фіксують невідповідність між суміжними величинами - двома причинами ((28) Er war schmaler geworden, dafьr von der Sonne gebrдunt und gut in Form /H. Bцll/). {Also die Blicke der Passanten konnte er kaum vermissen} або двома наслідками ((9), (29) Die Hauptsache leugnet er hartnдckig, dagegen gibt er Einzelheiten zu /G. Zifonun/. {Es geht ja um seine Freiheit}). У такий спосіб компенсаційно-протиставні відношення обтяжуються аксіологічною оцінкою, яка може варіюватися в бік послаблення негативної (28, 29) або в бік обмеження позитивної ((9), (30) Die Azteken haben Tempel erbaut, dagegen aber kannten sie das Rad nicht /M. Frisch/) характеристики ситуації, що описується лівим кон'юнктом.

Прихованим контрадикторним характером відрізняються й опозитивно-розділові ССР, семантична структура яких обтяжується взаємодією фінальних, кондиційних і протиставних конотацій, що сприяє їх функціональному зближенню з умовним гіпотаксисом (10, 13, 14, 39, 43). У такий спосіб опозитивно-розділові диз'юнктиви корелюють як з логікою кон'юнкції, так і з матеріальною імплікацією, що зайвий раз свідчить про відсутність ізоморфізму між співвідносними величинами у формальній логіці та у природній мові.

З точки зору когнітивної тернарності традиційно виокремлювані семантико-синтаксичні типи паратаксису виявляються, з одного боку, певним чином співвіднесеними з логічними судженнями диз'юнкції (розділові) та імплікації (каузальні), а з другого - розчиненими в них. В останньому йдеться про копулятивність, протиставність, зіставність та ґрадаційність, які корелюють із кон'юнктивними висловлюваннями. Більш того, значна кількість ССР, які, згідно постулатів формальної логіки, мають трактуватися як кон'юнктиви або диз'юнктиви, виявляються обтяженими відношеннями матеріальної імплікації.

Цей факт спростовує розхожу думку про рівноправність, одноранговість, неієрархічність координативного зв'язку на противагу субординативному. Координативному принципу формально-граматичної та когнітивно-семантичної самостійності, незалежності, одноранговості повністю відповідають ССР, частини яких поєднуються згідно з принципами незумовленої відповідності (комітативно-єднальні, адитивно-єднальні, власне-розділові, лімітативно-протиставні) та незумовленої невідповідності (зіставні). Когнітивна нерівноправність поєднуваних частин намічається в надрах ґрадаційних ССР - тих із них, які втілюють ідею співіснування ситуацій у режимі різнозначності. Повний вияв вона має серед ССР, які конституюються за схемами зумовленої відповідності (власне-каузальні, наслідково-каузальні, селективно-розділові) і зумовленої невідповідності (власне-протиставні, компенсаційно-протиставні, опозитивно-розділові). Ці ССР є семантично ієрархічними конструктами, оскільки їх частини пов'язуються в єдине ціле не на основі значеннєвої автономності, а на підставі когнітивної залежності предикативних частин.

У третьому розділі (“Комунікативно-функціональні настанови складносурядного речення”) доводиться, що функціонування досліджуваного об'єкта в дискурсі тісно пов'язане з когнітивним, інформаційно-епістемічним аспектом мовленнєвої діяльності, який детермінується зв'язком мовної особистості з соціально-інтелектуальним середовищем (логосферою) та її волевиявленням. Когнітивно-семантична специфіка паратаксису напряму співвіднесена з особливостями його функціонування у мовленні, де він виступає засобом аранжування складних мовленнєвих актів - композитних і комплексних.

Використання паратактично оформлених композитних мовленнєвих актів у дискурсі зумовлене чинниками епістемічно-інтерпретативного порядку - сприйняттям і відображенням життєвого світу людини. Їх перлокутивний потенціал визначається “трансферною” інтенцією мовця - передачею або отриманням інформації. Цій меті підпорядковується і стратегічно-мовленнєва програма, і тактико-операційні засоби її виконання. Мовленнєва програма реалізується у межах ініціюючої респонсивної інтеракційних функцій, а шляхи її втілення - в інтровертивному або в екстравертивному режимах спілкування. Комбінація цих параметрів дає три прагмапсихологічних конфігурації використання КзМА у дискурсі: екстравертивність + ініціювання, екстравертивність + респонсивність, інтравертивність + ініціювання. Поряд із головною метою КзМА можуть переслідувати й допоміжні перлокутивні цілі - активізуючу або коригуючу.

У режимі екстравертивного ініціювання функціонують копулятивні ((31) Er lieЯ die Mьnze in den Schlitz fallen und wдhlte die Nummer der amerikanischen Botschaft /H. Konsalik/) та каузальні ССР ((8б) Der Urlaub war schlecht, denn es regnete oft), які виконують функцію активізації фраґментів епістемічного світу адресата. За їх сприянням мовець може довести до відома останнього кванти нового знання, не пропонуючи жодних умов, обмежень або пропозицій щодо їх використання. Вживання каузального паратаксису цілком доцільне там, де верифікація істини може бути дистанційованою від моменту мовлення.

У режимі переважно інтровертивного ініціювання функціонують власне-протиставні (8) та власне-розділові ССР (18). Обтяжені чинником нерозуміння, перші передбачають залучення ментального архіву адресата для встановлення істинного консеквента. Другі, сигналізуючи незнання або “неповну правду”, навпаки, передають інформацію симптоматичного порядку і мають на меті отримання від комунікативного партнера інформації стосовно істинного антецедента.

У режимі екстравертивної респонсивності здійснюється корекція фраґментів ЕСв адресата. Тут використовуються переважним чином ґрадаційно оформлені КзМА, інтенціональний пласт яких складається з двох прошарків - констатування хибності / неповноти попереднього висловлення комунікативного партнера та пропонування знання, оціненого як “повна правда”. Успішність такого мовленнєвого акту уможливлюється корекцією знання по лінії підтвердження або заперечення презумпції його істинності, що дає підставу говорити про чотири тактико-методичні моделі корекції - доповнення (32) Die Sonne scheint, dazu / auвerdem zwitschern die Vцgel; (32а) Nicht nur die Sonne scheint, sondern auch die Vцgel zwitschern), поновлення ((32б) Sowohl die Sonne scheint, als auch die Vцgel zwitschern), виправлення ((32в) Die Sonne scheint nicht, sondern zwitschern die Vцgel), глобального заперечення ((32г) Weder die Sonne scheint, noch zwitschern die Vцgel).

Когнітивно-дискурсивна специфіка композитного мовленнєвого акта визначається тим, що мовна особистість, сприймаючи інформацію, яка надходить або виходить із її ЕСв, постійно здійснює її оцінну кваліфікацію не тільки на предмет істинності за шкалою ?знаю - гадаю - не знаю', але й на предмет її раціональної оцінки у вимірах розуміння, віри, усвідомлення, нерозуміння. Комбінації цих елементів, описаних в роботі у вигляді когнітивних схем трансферу знання, є досить специфічними для кожного виду паратактично оформлених КзМА, які, поєднуючи однорідні прагматичні значення, виступають у мовленні як подвійні констативи, подвійні квеситиви та подвійні директиви. Їх головне дискурсивне призначення - служити засобом епістемічного впливу суб'єктів на об'єкти мовлення.

Паратактично оформлений КзМА у скопусі повідомлення виступає як композитний констатив (конст - конст). Його функціонування спирається на такий набір когнітивних схем, які співвідносяться з параметром ?якість знання' та мають вплив на вибір того чи іншого виду ССР у момент мовлення. Це дає підстави говорити про чітку епістемічно-модальну спеціалізацію паратаксису: об'єктивно-достовірне знання сигналізується копулятивними (1, 5, 15, 16), зіставними (6, 20-22) та протиставними (8, 17, 28-30) номінаціями, суб'єктивно-достовірне (вивідне) знання - каузальними (7, 11, 23-25), а незнання - власне-розділовими (18).

Стимулом для використання композитних квеситивів (квес - квес) у скопусі питання є ентропія епістемічного світу мовця, його “недоінформованість”, яка може варіюватися у вигляді різних когнітивних схем, але в межах єдиної мовленнєвої стратегії - інтродукції питання. Остання здійснюється шляхом посилання на спільні епістемічні презумпції учасників інтеракції, які або включаються до одного із двох рівноправних складників КзМА, або виносяться за дужки двоактової єдності. Прагматичний сенс вживання композитних квеситивів полягає у верифікації істини, що реалізується різними тактико-методичними прийомами (одна, дві, жодної версії).

За наявності однієї версії позиційно перший МА-квеситив є ізофункціональним констативу, бо виражає не власне питання, а наголошує його пропозиціональний зміст, тоді як самй питання містить позиційно другий МА, який і накреслює програму видобування нового знання. Висунення двох і більше версій передбачає істинність однієї з них та хибність інших. Такі КзМА застосовуються, як правило, у фатичних дискурсах, коли ідентифікація істини на тлі декількох версій супроводжується потребою в моральній підтримці або розумній пораді ((33) Nдhern wir uns wohl der Erkenntnis? Oder gehen wir vielleicht im Kreise? /H. Hesse/). Відсутність будь-якої версії “прив'язується” до дискурсів, де йдеться про невербальні наміри співрозмовника, які важко прогнозувати ((34) Aber was willst du denn tun? Oder willst du gar nichts tun? /A. Ayren/).

Іллокутивно-епістемічний субстрат композитних директивів (дир - дир) у скопусі спонукання визначається інтересами мовця або інституціональними інтересами, а також соціально-рольовим статусом комунікантів. Функціонування композитних директивів у дискурсі пов'язано з необхідністю заповнення периферійних позицій у системі трансферу знання. У такий спосіб репрезентація останнього відсувається ніби на задній план, тоді як на передній виходить спонукальний імпульс ((35) Schlafen Sie und ruhen Sie sich erst mal richtig aus! /E. Neutsch/), внаслідок чого композитні директиви мають досить розпливчату іллокутивну базу, окреслену дифузією наказу, поради, прохання, вимоги тощо.

Більш-менш однозначно можна говорити про два іллокутивні їх різновиди - композитну вказівку, яка здійснює відсилку до існуючих конвенцій ((36) Beehren Sie uns bald wieder, und bringen Sie Ihre Arbeitskollegen mit! /S. Zweig/, особливо у випадках їх порушення ((37) Mann, reden Sie endlich vernьnftig, oder halten Sie Ihre Klappe /K.-P. Wolf/), та композитну інструкцію, яка служить для започаткування процесу конвенціоналізації у певній сфері сумісної діяльності ((38) Halten Sie die MOD-Taste gedrьckt und betдtigen Sie die Suchwort-Taste). Обидва типи композитних директивів об'єднуються спільною перлокутивною метою - досягненням оптимального результату в креативній діяльності людини.

Між структурно-семантичними типами складносурядного речення та набором його потенційних епістемічних параметрів існує системний зв'язок, який проявляється в тому, що певному семантико-синтаксичному типу речення відповідає певний набір прагмаепістемічних (іллокутивних і перлокутивних) ознак. Наявність такої кореляції дозволяє мовцю за поточних умов спілкування обирати структурно і семантично найбільш виразні конструкції, а адресату - декодувати їх саме так, як задумано і сплановано мовцем.

Головна прагманастанова паратактично оформлених комплексних мовленнєвих актів полягає у здійсненні регулятивно-суґестивного впливу (тиску) суб'єктів на об'єкти мовлення. Вона зумовлюється певним співвідношенням екстра- та інтралінгвістичних чинників, які визначають досить конкретні цілі використання КлМА в дискурсі - превентивну, прохібітивну, профітивну, анулятивну.

Оскільки перлокутивний ефект регулятивів детермінується віссю контрадикторної напруги між вольовими мотивами комунікантів, яка постійно коливається між необхідністю виконання (перспектива мовця) та можливістю невиконання (перспектива адресата), мовна свідомість передбачила цілу низку специфічних когнітивно-дискурсивних засобів для підвищення “шансів” мовця в досягненні мети. До них слід віднести: можливість апеляції до свідомості адресата шляхом залучення важелів аргументування і мотивування, заохочення вибором між доцільним / недоцільним, корисним / некорисним, обов'язковим / необов'язковим, стимулювання особистих інтересів адресата, моніторинг виконання (підлеглість / непідлеглість контролю, послаблення / скасування контролю), наявність / відсутність логіко-імплікаційної “якщо-то-бази”, а також нормативно-оцінного імпульсу.

Іллокутивний репертуар регулятивів окреслюється домінуючим впливом у складі КзМА актомовленнєвих функцій спонукального типу - директивної та квеситивної. Він складається із п'яти базових моделей - директивно-констативної, директивно-комісивної, квеситивно-констативної, квеситивно-директивної, квеситивно-комісивної (табл. 1). Внаслідок контракції (контамінації) різних іллокутивних сил комплексний мовленнєвий акт-регулятив - у порівнянні з простим директивом - набуває здатності до вираження дифузних, а тому більш нюансованих прагматичних значень, що уможливлюється широким синергічним потенціалом мови, детермінованим її когнітивно-дискурсивним призначенням.

Директивно-констативні регулятиви (дир > конст) мають алетично-епістемічне підґрунтя і можуть виступати в дискурсі у вигляді аргументованої поради або мотивованого заклику. Основною прагманастановою перших є відвернення небезпеки, яка чекає на адресата у разі невиконання превентивного ((14), (39) Machen Sie doch in diesem Semester Ihre Zwischenprьfung, oder Sie verlieren ein Semester! /D. Schwanitz/) або прохібітивного ((40) Stelle keine Fragen, und du wirst keine Lьgen hцren) спонукання. У руслі цієї прагманастанови виникають різні мовленнєві модифікації аргументованої поради (попередження, застереження, нагадування, наставляння), які, будучи принципово відкритими для інтеракційної взаємодії, спрямовані на досягнення консенсусу.

Комплексні директиви зі смислом `мотивований заклик' використовуються в дискурсах, де виникає потреба в заохоченні адресата до здійснення певних невербальних дій, а тому завжди містять вказівку на виграш (профітивний режим спонукання). Два їх різновиди - заклик, умотивований наслідком ((41) Vertrauen Sie auf Technik Loewe Aconda, und Sie entdecken ungeahnte Mцglichkeiten! /Із реклами/), та заклик, умотивований причиною (42) Lerne nur das Glьck ergreifen, denn das Glьck ist immer da /J.W. Goethe/) - характеризуються високою емотивністю і закритістю для подальших мовленнєвий дій.

Директивно-комісивні регулятиви (дир > коміс) базуються на деонтично-епістемічному субстраті та спеціалізуються на вираженні аргументованих наказів. Останні продукуються на підставі контракції двох перформативних схем - “Вимагаю, щоб”, “Обіцяю, що”, на перехресті яких і утворюється головний мовленнєвий тип аргументованих наказів - ультимативний. Серед них слід вирізняти ультимативні погрози ((43) Tun Sie Ihre Pflicht, oder Sie werden entlassen /Н. Moers/), ультимативні попередження (13), ультимативні застереження (44) Noch ein Wort von dir, und du bist tot! /D. Noll/). В ультимативних КлМА має місце нехтування кодексом кооперації і максимами ввічливості, а соціальне партнерство відходить на задній план.

Ультимативи виступають елементом деспотичного дискурсу, який відзначається монологічністю, категоричністю оцінок, неприхованим нав'язуванням адресатові стереотипів соціальної поведінки тощо. Отож, їх іноді небезпідставно називають “координацією примусу” (coordinate structure constraint) та навіть вважають перехідним явищем між паратаксисом і гіпотаксисом. Звичайно, це досить категорична точка зору, але наявність певних ієрархічних відношень семантико-синтаксичного порядку не підлягає сумніву. Неізоморфність граматичної і прагмасемантичної організації паратаксису свідчить про те, що традиційний погляд на паратаксис як на одиницю з рівноправним, незалежним характером відношень між складовими є дещо перебільшеним.

Паратактично оформлені комплексні мовленнєві акти можуть використовуватися не тільки в деспотичних, але й у “демократичних” дискурсах. Останні характеризується діалогічністю та інтерактивністю, повагою до соціальних і культурних запитів тих, до кого звернуто слово. Саме в таких дискурсах функціонують констативно-квеситивні та директивно-квеситивні регулятиви.

Квеситивно-констативні регулятиви (конст < квес) застосовуються в тих еротетичних конситуаціях, де виникає потреба в переперевірці, переоцінці, евалюації істини, яка вимагає посилання на спільну епістемічну базу комунікантів ((12), (45) Da ist ein Campingplatz. Oder suchen Sie ein Hotelzimmer? /J. Berndorf/). Інтродуктивна тактика отримання “оновленого” знання реалізується на базі невід'ємної когнітивно-логічної складової КзМА - умовно-наслідкової імплікації. На тлі останньої констатив вводить тему і маркує межу між достовірним та недостовірним знанням, а квеситив безпосередньо здійснює запит на отримання актуалізованої інформації.

Квеситивно-директивні регулятиви (дир < квес) застосовуються там, де виникає потреба в переорієнтації комунікативної мети безпосередньо у ході продукування мовленнєвої дії, що можливе за умов високої кооперативної готовності мовця. Ці обставини не передбачають впливу на епістемічний світ адресата і не вимагають відсилки до умовно-наслідкової бази, а також оцінки й, відповідно, вказівки на доцільність виконання. У різних скопусах вони можуть варіюватися як відкладений наказ ((46) Steck nun die Sachen in den Rucksack, oder wie hast du dir das gedacht? /I. Noll/), відкладена пропозиція ((47) LaЯ uns tanzen. Оder willst du erst mal essen? /E.M. Remarque/), прихована пропозиція ((48) Bitte, schicken Sie mir Ihre Rechnung - oder darf ich in Naturalien bezahlen? /H. Martin/). Такі модифікації мають прагмапсихологічне підґрунтя - запізнене повертання уваги мовця до інтересів адресата, яке фактично призводить до скасування первісної прагманастанови.

Запізненим зволіканням мовця на інтереси адресата характеризуються й квеситивно-комісивні регулятиви (коміс < квес), інтенціональна база яких полягає у виваженні обіцянки, що, у свою чергу, потребує знань про міру зацікавленості адресата в отриманні винагороди ((49) Die Eintrittskarten beschaffe ich selbst. Oder hast du keine Lust mehr? /B. Kellermann/; (50) Ich schenke dir ein Handy. Oder haste schon wieder was eingebrockt? /S. Schumacher/). У такий спосіб обіцянка обставляється низкою умов, за яких вона може бути виконаною, не виконаною або заміненою на іншу обіцянку.

Контракція в одному мовленнєвому кроці різних іллокутивних сил свідчить про посилення об'єднавчих зусиль різних мовленнєвих актів. Іллокутивний потенціал директивного КлМА надає суб'єкту мовлення можливість обрати за поточних умов спілкування найбільш оптимальні стратегії й тактики примусу об'єкта впливу до здійснення накресленої суб'єктом програми діяльності, які одночасно сприяють полегшенню декодування адресатом інтенціонального змісту мовленнєвого сигналу. Комплексні іллокутивні схеми є відбитком збагачуючого впливу таксисної семантики на дискурсивно-функціональні характеристики мовленнєвого акту.

Локутивна організація регулятивів характеризується неізоморфністю структури і функцій - перш за все, парадоксальною підлеглістю на комунікативно-прагматичному рівні законам субординації, а на структурно-семантичному - координації. Топологічна специфіка складових регулятива підкоряється синергічним та контракційним можливостям природної мови.

Висока активність процесів контракції у сфері КлМА свідчить про те, що вони є не тільки семантично, але й прагматично значущими, бо охоплюють як систему мови, так і систему мовлення. Паратаксис у функції КлМА є яскравим прикладом тих одиниць, у яких ієрархія граматичних відношень не ізоморфна ієрархії прагматичних відношень, а синкретизм мовленнєвого смислу детермінується прагмасемантичною дискретністю їх компонентів - простих мовленнєвих актів, на перехресті яких вони утворюються.

Головна різниця між паратактично оформленими КзМА і КлМА полягає у способах маркування дискурсивних відношень між їх складовими - власне координативному (композитні) та субординативному (комплексні). Якщо використання композитних мовленнєвих актів асоціюється в концептуальному світі мовця насамперед із коректними комунікативними стратегіями, то вживання комплексних МА є можливим як у режимі адекватної, так і неадекватної соціальної поведінки, як в умовах кооперативного, так і конфліктного спілкування, як егалітарного, так і авторитарного дискурсів.

Висновки

Необхідність системного дослідження функціонально-комунікативного статусу складносурядного речення з позицій новітніх здобутків мовознавства зумовило його розгляд у трихотомії ?форма - зміст - функція', що диктується потребою вивчення шляхів і способів реалізації головних функцій мови - когнітивної та комунікативної. Такий підхід вимагає, у свою чергу, опису синтаксичних, семантичних і прагматичних параметрів мовних одиниць, а також шляхів, механізмів, умов, причин і наслідків їх генерування та використання в мовленні.

Формально-граматичний інваріант складносурядного речення визначається як бінарно організована структура, елементами якої є два прості речення-кон'юнкти плюс феномен зв'язку (синдетичний або асиндетичний). Принцип бінарності як атомарної першооснови ССР забезпечує збереження конструктивного інваріанта за будь-яких модифікацій (симетрії / асиметрії, зворотності / незворотності) та будь-якому варіюванні його будови - спрощенні (еліпсизація, асиндезація, парцеляція, редукція) або ускладненні (розгорнення, розширення).

На семантико-синтаксичному рівні складносурядне речення постає як мовна одиниця, здатна виражати цілу палітру відношень-смислів, інтегрованих у систему більш високого рівня абстракції - когнітивну квадратичну матрицю, вузли якої конституюються концептами зумовленості / незумовленості та відповідності / невідповідності. Вирізнення на цій підставі чотирьох когнітивно-семантичних типів ССР втілює найузагальненіші шляхи структурування мовною свідомістю онтології життєвого світу, за допомогою яких вербалізується колективний досвід фіксації суттєвих і комунікативно необхідних значень.

З точки зору когнітивної семантики традиційно виокремлювані семантико-синтаксичні типи ССР (копулятивні, протиставні, розділові, ґрадаційні, каузальні) виявляються, з одного боку, співвіднесеними з логічними судженнями диз'юнкції (розділові) та імплікації (каузальні), а з другого, - розчиненими в них. В останньому йдеться про копулятивність, протиставність, зіставність та ґрадаційність, які корелюють із кон'юнктивними висловлюваннями. Більше того, значна кількість ССР, які згідно з постулатами формальної логіки, мають трактуватися як кон'юнктиви або диз'юнктиви, виявляються обтяженими відношеннями матеріальної імплікації.

Когнітивно-семантична специфіка ССР прямо співвіднесена з особливостями його функціонування у мовленні, де воно виступає засобом аранжування складних мовленнєвих актів - композитних і комплексних.

Когнітивно-дискурсивний потенціал паратактично оформлених композитних мовленнєвих актів визначається тим, що суб'єкт пізнання і суб'єкт мовлення в одній особі, сприймаючи інформацію, яка надходить або виходить із його епістемічного світу, здійснює її оцінку з точки зору істинності (знання, опінія, незнання) та раціональності (розуміння, віра, усвідомлення, нерозуміння). Комбінації цих параметрів дозволяють говорити, з одного боку, про широкі можливості ССР у вираженні епістемічно-модальних рефлексій при сприйнятті мовцем свого життєвого світу, а з другого, - про те, що головне дискурсивне призначення паратактично оформлених композитних мовленнєвих актів полягає у здійсненні епістемічного впливу суб'єктів мовлення на об'єкти мовлення. Останнє пов'язано з виконанням не тільки комунікативної, але й когнітивної функцій мови.

Повною мірою когнітивно-дискурсивна специфіка ССР розкривається у відтворенні різноманітних картин світу, фреймів і сценаріїв життєдіяльності людини, а побудовані на їх основі композитні мовленнєві акти служать основою для відображення не лише відношень усередині окремих сценаріїв, але й механізмів трансформації суб'єктивних картин світу в об'єктивну картину дійсності. У такий спосіб забезпечується когнітивний рух мовної особистості від стану незнання до стану знання.

Паратактично оформлені композитні мовленнєві акти так чи інакше спрямовані на усунення когнітивної ентропії, на збагачення епістемічного світу мовної особистості, що зрештою відповідає самій природі людини, життєвий світ якої не в останню чергу окреслюється задовольнянням поточних інформаційних потреб. Іллокутивні можливості композитних МА прийнятні насамперед для інтелектуально активного мовця, який володіє знаннями процедурного порядку - навичками адекватної соціальної поведінки, кооперативного спілкування, максимами ввічливості тощо.

Композитні мовленнєві акти вирізняються ізоморфізмом своєї номінативної та комунікативної організації, оскільки і семантико-синтаксичні відношення між кон'юнктами, і дискурсивні відношення між актомовленнєвими функціями є чинниками координативного порядку. Навпаки, ССР, які втілюють комплексні МА (регулятиви), є гетероморфними мовленнєвими одиницями, бо ієрархія граматичних відношень не ізоморфна ієрархії прагматичних відношень між їх частинами, а синкретизм мовленнєвого значення детермінується прагмасемантичною дискретністю їх компонентів.

Застосування паратактично оформлених регулятивів у дискурсі детермінується творчою активністю людини, яка стимулюється її епістемічними уявленнями щодо правильності та неправильності, корисності та шкідливості, добра і зла тощо. У межах цього глобального телеологічного сенсу людської діяльності регулятивним висловленням відводиться роль засобу вербального волевиявлення мовця - спонукально-суґестивного впливу однієї людини на іншу.

Схема взаємодії окремих концептуально-понятійних типів складносурядного речення з певними іллокутивними моделями складних мовленнєвих актів у скопусі повідомлення, питання, спонукання, обіцянки - важливий показник можливостей активної участі паратаксису в процесах вербальної комунікації. Паратаксис німецької мови є одним із ефективних засобів відтворення дифузних прагматичних значень, оскільки він здатний реалізовувати комунікативні наміри шляхом контракції різних іллокутивних сил в одній граматичній структурі, що дозволяє вираження досить гнучких, в міру виважених, іноді неоднозначних інтенцій.

Семантико-синтаксична палітра складносурядного речення уможливлює використання складних мовленнєвих актів у режимі як дотримання, так і нехтування кодексом кооперації. Застосовуючи сурядні номінації зумовленої невідповідності та незумовленої відповідності, мовець може дотримуватися максим інформативності, правдивості, релевантності, чіткості повідомлення. Сурядні номінації невідповідності, навпаки, дозволяють мовцю здійснювати оперативний перехід від ввічливого до неввічливого, від некатегоричного до категоричного, від експресивно витриманого до ультимативно-деспотичного дискурсів.

У плані плідності впливу на свідомість комунікантів явище субординації з його авторитарним підґрунтям володіє більшою аргументуючою силою, ніж явище координації. Разом з тим, низька частотність ієрархічно організованих сурядних номінацій у реальному мовленні порівняно з високою частотністю номінацій з рівноправними відношеннями між кон'юнктами утримує баланс авторитарних і егалітарних векторів дискурсу, урівноважує процес спілкування, стратегічною метою якого є консенсус, порозуміння.

Результати опису явища ?складносурядне речення' на матеріалі німецької мови у єдності його синтаксичних, семантичних і прагматичних параметрів відкривають широку перспективу для подальших досліджень шляхів і способів вираження складних прагматичних смислів у синтаксичних одиницях іншого категоріального статусу - надфразових єдностях, складнопідрядних реченнях, напівпредикативних конструкціях, у т. ч. й у різних за функціональними, стилістичними та жанровими особливостями мовних повідомленнях. Вони можуть стати ефективним інструментом у вивченні різних типів дискурсу і мають прямий вихід у проблематику загальної теорії тексту.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Складносурядне речення в сучасній німецькій мові. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 292 с. (Монографія).

2. Текст в аспекті мовленнєвої дії // Вісник Дніпропетр. держ. ун-ту. Мовознавство. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. - Вип 4. - С. 163-170.

3. Каузальний зміст сурядної форми // Проблеми семантики слова, речення та тексту / Зб. наук. статей. - К: КДЛУ, 2000. - Вип. 3. - С. 230-238.

4. Протиставний смисл сурядного речення // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Зб. наук. праць. - Донецьк: ДонДу, 2000. - Вип. 3. - С. 133-144.

5. Розділовий смисл сурядної форми // Проблеми семантики слова, речення та тексту / Зб. наук. статей. - К: ВЦ КДЛУ, 2000. - Вип. 4. - С. 138-147.

6. Семантико-синтаксична організація копулятивного речення // Вісник Запорізьк. держ. ун-ту. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - № 1. - С. 151-156.

7. Семантико-синтаксична організація зіставних паратаксисів в німецькій мові // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: Логос, 2000. - С. 288-298.

8. Логіко-семантична специфіка сполучників сурядності як складних предикатів першого рангу // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. - Харків: Константа, 2000. - № 500. - С. 181-191.

9. Лексико-семантична специфіка сполучників сурядності як складних предикатів другого рангу // Вісник Запорізьк. дер. ун-ту. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2001. - № 2. - С. 90-96.

10. Семантико-прагматичні модифікації зіставних відношень // Вісник Сумськ. держ. ун-ту. Сер.: Філологічні науки. - Суми: СумДУ, 2001. - № 5 (26). - С. 155-161.

11. Зіставність чи протиставність? // Мовні і концептуальні картини світу. Зб. наук. праць. - К.: Логос, 2001. - С. 381-389.

12. Ґрадація єднальних відношень у сурядному реченні // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка: Іноземна філологія. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. - Вип. 31. - С. 28-33.

13. Епістемічний світ і епістемічний стан мовця // Вісник Черкас. ун-ту. Сер. Філологічні науки. - Черкаси: ЧДУ, 2001. - Вип. 24. - С. 6-12.

14. Прагмаепістемічний аспект складних мовленнєвих актів // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: Логос, 2001. - Вип. 5. - С. 185-189.

15. Семантико-епістемічний аспект німецького паратаксису // Наукові записки Кіровоград. держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка: Філологічні науки (Мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. - Вип. 35. - С. 217-226.

16. Прагмаепістемічний потенціал німецького паратаксису // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. статей. - К.: ВЦ КНЛУ, 2001. - Вип. 7.- С. 207-212.

17. Семантико-прагматична організація диз'юнктивного висловлення // Записки з романо-германської філології. - Одеса: ОНУ, 2001. - Вип. 10. - С. 143-156.

18. Комплексні мовленнєві акти з підпорядковуючим директивом // Науковий вісник Чернівецьк. ун-ту: Германська філологія. - Чернівці: Рута, 2001. - Вип. 115. - С. 87-96.

19. Німецькі комплексні регулятиви: перлокутивний потенціал та іллокутивна типологія // Вісник Харківськ. нац. у-ту. - Харків: Константа, 2001. - № 537: Комунікативні та когнітивні проблеми дискурсу. - С. 30-38.

20. Складносурядне речення у формально-граматичному аспекті // Вісник Запорізьк. держ. ун-ту. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - № 1. - С. 116-124.

21. Композитні мовленнєві акти і когнітивні схеми трансферу знання // Культура народов Причерноморья. - Симферополь: Изд-во Таврического нац. ун-та, 2002. - № 29. - С. 23-28.

22. Координація як основа формування паратаксису // Вісник Запорізьк. держ. ун-ту. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - № 2. - С. 83-89.

23. Прагматическая вариативность сложных речевых актов // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Зб. наук. праць. - Донецьк: ДонДу, 2002. - Вип. 6. - С. 92-98.

24. Концепт діяльності в комунікативній філософії // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - Вип. 2 (13). - С. 288-290.

25. Рецензія на книгу: Вихованець I.Р., Городенська К.Г., Русанiвський В.М. “Семантико-синтаксична структура речення”. - К.: Наукова думка, 1983 // Мовознавство. - 1985. - № 2. - С. 69-71.

26. Семантика синтаксичних структур // Нові підходи до вивчення й викладання філології у вищій школі. Т.2. - Мелітополь: МДПІ, 1996. - С. 99-106.

27. Причинные отношения в тексте // Материалы III Всеукраинской научной конференции. - Мелитополь: МГПИ, 1996. - С. 91-92.

28. Zur Syntaxvermittlung an germanistischen Fakultдten // Нові підходи і шляхи у підготовці викладачів і вчителів німецької мови, германістів і перекладачів в Україні. Тези доповідей на IV конф. асоціації германістів України. - Донецьк: ДонДУ, 1996. - С. 33-34.

29. Копулятивний смисл сурядної форми // Тези доповідей на конф. ”Лінгвістика і вербальна комунікація”. - К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2000. - С. 60.

30. Пропозиція як одиниця семантичного синтаксису // Наукова спадщина Ю.О. Жлуктенка та сучасне мовознавство. Зб. наук. праць. - К.: КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2000. - С. 205-209.

31. Ьbungsbuch zur Syntax des zusammengesetzten Satzes (Практикум iз синтаксису складного речення): Навч. посібник. - Запоріжжя: ЗДУ, 1992. - 251 с.

32. Die Syntax des zusammengesetzten Satzes fьr Germanisten (Синтаксис складного речення для германістів): Навч. посібник. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - 295 с.

АНОТАЦІЯ

Приходько А.М. Складносурядне речення в сучасній німецькій мові: синтактика, семантика, прагматика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002. - 461 с.

Робота присвячена комплексному аналізові паратаксису німецької мови, який розглядається у трьох лінгвістичних площинах - синтаксичній, семантичній і прагматичній. У формально-граматичному плані досліджуване явище інтерпретується як біпредикативне утворення, між частинами якого встановлюється координативний зв'язок. Інваріантно задана бінарність дозволяє паратаксису бути конструктивно гнучкою одиницею, уможливлюючи варіювання його внутрішньої структури. Аналіз когнітивно-семантичної організації складносурядного речення проводиться на підставі конституентів вищого рівня абстракції - зумовленості / незумовленості, відповідності / невідповідності. Одночасно здійснюється значеннєва субкатегоризація його основних семантико-синтаксичних типів як феноменів другого рівня абстракції, а також опис семантико-синтаксичної структури окремих типів паратаксису. На комунікативно-прагматичному рівні досліджуються шляхи і способи актуалізації когнітивно-семантичного ладу складносурядного речення в мовленні. Його інтерпретація як форми втілення складних мовленнєвих актів дозволило розкрити комунікативно-функціональний потенціал паратаксису та здійснити опис його іллокутивних і перлокутивних настанов. У дисертації дається нове, когнітивно-дискурсивне витлумачення понятійної структури складносурядного речення, прийнятне не тільки для німецької, але й інших природних мов.

Ключові слова: паратаксис, кон'юнкт, ситуація, пропозиція, релятив, тернарний фрейм, епістемологія, когнітивна семантика, складний мовленнєвий акт, скопус.

ABSTRACT

речення когнітивний семантичний абстракція

Prykhod'ko A.M. The Compound Sentence in Modern German: Syntactics, Semantics, Pragmatics. Manuscript.

Dissertation for a doctoral degree in of philology: speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2002. - 461 р.

This research deals with German parataxis, namely, to its syntactic, semantic and pragmatic aspects. From the formal grammar perspective, the phenomenon analyzed is assumed to be a bi-predicative formation with coordinative relations among its parts. Binal character makes parataxis a constructively flexible unit with a variable structure. Cognitive-semantic organization analysis of German parataxis is carried out on the basis of the highest level abstraction constituents of motivation vs. non-motivation, correspondence vs. non-correspondence. At the same time the semantic-syntactical typology is considered to be a second level abstraction phenomena, that describes semantic-syntactical structure of specific types of parataxis. The communicative-pragmatic aspect is studied by taking into account ways and means of implementing the cognitive-semantic organization of compound sentences in speech. Its interpretation as a form of embodiment of complex speech acts gives a possibility to reveal a communicative-functional potential of parataxis and describes its illocutionary and perlocutionary aims and directions. A new, cognitive-discours interpretation of the compound sentences is presented that is relevant not only to German but to other natural languages as well.

Key words: parataxis, conjunct, situation, proposition, relative, ternary frame, epistemology, cognitive semantics, complex speech act, scopus.

АННОТАЦИЯ

Приходько А.Н. Сложносочиненное предложение в современном немецком языке: синтактика, семантика, прагматика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002. - 461 с.

Работа посвящена комплексному анализу сложносочиненного предложения (ССП, паратаксиса) в немецком языке, который рассматривается в трех лингвистических плоскостях - синтаксической, семантической и прагматической. В формально-грамматическом плане исследуемое явление понимается как бипредикативное образование, между частями которого устанавливается координативная (синдетическая или асиндетическая) связь. Инвариантно заданная бинарность позволяет паратаксису быть конструктивно гибкой языковой единицей, допускать варьирование своей структуры в рамках симметрии / асимметрии, обратимости / необратимости, а также в рамках деривационных процессов упрощения (эллипсизация, парцелляция, конъюнктная редукция, асиндезация) и усложнения (модели развертывания, включения и расширения).

Анализ когнитивно-семантической организации ССП проводится на основе конституентов высшего уровня абстракции - каузальной (обусловленность / необусловленность) и эпистемической оппозиций (соответствие / несоответствие нормативным представлениям коммуникантов об устройстве жизненного мира и нормам человеческого поведения в нем). Одновременно проводится смысловая субкатегоризация основных семантико-синтаксических типов паратаксиса как феноменов второго уровня абстракции, а также описывается семантико-синтаксическая организация отдельных его типов с учетом собственно-грамматических, формально-логических (конъюнкция, дизъюнкция, импликация) и модально-эпистемических факторов (истинность / ложность, достоверность / недостоверность, осознанность / неосознанность, понимание / непонимание и др.).

Диапазон качественных измерений ССП на номинативном уровне содержит информацию о жизненном мире человека с его ценностными ориентациями. Используясь в речи как единица эпистемического порядка, главное предназначение которой состоит в реализации гносеологической функции языка, оно призвано формировать у адресата новое знание. В аспекте когнитивной семантики ССП отображает идею типизированного, нормативного знания, соотнесенного с концептуальным миром говорящего.

На коммуникативно-прагматическом уровне исследуются пути и способы актуализации когнитивно-семантического устройства ССП в речи, интерпретируемого как форма воплощения сложных речевых актов, - дискурсивных единиц, которые, будучи оформленными одной синтаксической структурой, объединяют в себе путем прагматической контаминации несколько элементарных речевых актов. В диссертации описываются два вида сложных речевых актов - композитные и комплексные, основное различие между которыми состоит в способах маркирования дискурсивных отношений между составляющими - собственно координативном (композитные) и субординативном (комплексные).

Композитные речевые акты способны объединять однородные прагматические значения и выступать в дискурсе как двойные констативы, двойные квеситивы и двойные директивы, главное функционально-коммуникативное предназначение которых заключается в том, чтобы служить средством эпистемического влияния субъектов речи на объекты речи и тем самым делу трансфера знания. Отличаясь номинативной и коммуникативной изофункциональностью, композитные речевые акты ассоциируются в языковом сознании, прежде всего, с корректными коммуникативными стратегиями и тактиками, с соблюдением норм кооперативного общения и политеса.

ССП, воплощающие комплексные речевые акты (регулятивы), являются гетероморфными речевыми единицами, поскольку иерархия грамматических отношений не изоморфна иерархии прагматических отношений между их частями, а синкретизм речевого смысла детерминируется прагмасемантической дискретностью их компонентов. Комплексные речевые акты строятся по директивно-констативной, директивно-комиссивной, квеситивно-констативной, квеситивно-директивной и квеситивно-комиссивной иллокутивным схемам. Их использование в речевой деятельности возможно как в режимах адекватного, так и неадекватного социального поведения, как в условиях кооперативного, так и конфликтного общения, как эгалитарного, так и авторитарного дискурсов.

В диссертации дается новое, когнитивно-дискурсивное толкование сложносочиненного предложения, приемлемое не только для немецкого, но и для других естественных языков. А именно: ССП является такой семиотической единицей, которая характеризуется формально-синтаксической бинарностью автономно сочлененных конструктивных частей; семантико-синтаксической тернарностью, обусловливающей его разделение на синтаксические образования с фиксацией либо когнитивно автономных, либо когнитивно иерархических отношений между пропозициями; способностью выступать в скопусах повествования, вопроса, побуждения и обещания в форме сложных речевых актов, дискурсивные отношения внутри которых могут определяться как в параметрах функциональной независимости (композитные), так и функциональной зависимости (комплексные); возможностью образовывать коммуникативно-функциональное единство, служащее средством репрезентации знания и волеизъявления субъектов речи.

Ключевые слова: паратаксис, конъюнкт, ситуация, пропозиция, релятив, тернарный фрейм, эпистемология, когнитивная семантика, сложный речевой акт, скопус.

Підписано до друку 08.10.2002 р. Формат 60х90/16

Папір офсетний. Друк різографічний.

Умовн. друк. арк. 1,9. Об.-вид. арк. 2,0

Наклад 100 прим. Замовл. № 438

Видавництво Запорізького державного університету,

69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66

Размещено на Allbest.ru