Етномовний компонент поетичного тексту давньогрецької трагедії як перекладознавча проблема (на матеріалі давньогрецьких трагедій та їхніх українських перекладів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК. 821.14'02 03.161.2

Етномовний компонент поетичного тексту давньогрецької трагедії як перекладознавча проблема (на матеріалі давньогрецьких трагедій та їхніх українських перекладів)

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Головач Уляна Володимирівна

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент СОДОМОРА Андрій Олександрович, доцент кафедри класичної філології Львівського національного університету ім. І.Франка

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор НОВИКОВА Марина Олексіївна, професор кафедри російської та зарубіжної літератур Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

кандидат філологічних наук, професор ШАНІН Юрій Вадимович, завідувач кафедри латинської мови Київського національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

Провідна установа:

Запорізький державний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії і практики перекладу

Захист відбудеться 21 лютого 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 14.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 15 січня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради канд. філол. наук, доцент І.В. Смущинська

старогрецька переклад літературний національний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Розуміння перекладу як особливого виду мовленнєвої діяльності, як породження мовлення, зорієнтованого на іншомовного комуніканта, дало змогу переглянути традиційні проблеми перекладознавства. Нові підходи пов'язані з гуманізацією його наукової парадигми: у центрі уваги опинилася діяльність людини, складний акт мовленнєвої комунікації, учасники якої користуються різними мовами для обміну інформацією. У світлі теорії комунікації переклад вивчають і в плані мовлення, і в плані мови. Однак вихідним пунктом аналізу стають мовленнєві аспекти перекладу, тимчасом як власне мовні досліджують у контексті теоретичного аналізу мовленнєвих явищ. У вивченні, аналізі й оцінці перекладу важливе місце надається процесам розуміння та інтерпретації тексту іншомовним реципієнтом.

Актуальність дисертації зумовлено тим, що в сучасному перекладознавстві усе вагомішими стають дослідження різномовних дискурсів, спрямованих на вивчення проблеми відтворення семантики художнього тексту, зокрема етномовної специфіки структурно-семантичних і функціонально-прагматичних особливостей оригіналу засобами цільової мови.

Специфіці перекладу античної грецької поезії присвячено дотепер лише окремі наукові розвідки. Ще не опрацьовано проблематику і методику аналізу етномовних компонентів у структурі словесних образів поетичних текстів. Виявлення, вивчення і лінгвістичний аналіз етномовних компонентів сприяє глибшому розумінню художньо-образної тканини віршованого тексту, осмисленню шляхів і способів розв'язання лінгвостилістичних проблем перекладу віршованого твору, випрацюванню методики перекладознавчого аналізу поезії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з комплексною науковою темою кафедри перекладознавства і контрастивної лінвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка "Ключові проблеми перекладознавства і контрастивної лінгвістики" (код 0102U006100, затвердженої Міністерством освіти і науки України).

Мета дисертації полягає в тому, щоб через визначення дивергентних і конвергентних структурних ознак старогрецької та української мов проаналізувати і вивчити мовну природу трансформацій, яких зазнає оригінальний текст у перекладі. Загальна мета дослідження зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

1. Систематизувати національно-специфічні елементи у структурі словесних образів оригіналу та дослідити їх функціонування у міжмовній літературній комунікації.

2. Вивчити природу етномoвних компонентів через визначення мовних чинників, що їх породжують.

Розробити методику відтворення функцій етномовних компонентів у структурі синсемантичних і автосемантичних образів оригіналу засобами цільової мови.

Простежити вплив літературних традицій на трансформацію перекладацьких підходів до відтворення етномовного компонента у перекладах.

Об'єктом дослідження обрано поетичні тексти давньогрецької трагедії та їхні українські переклади, а предметом - відтворення функцій етномовних компонентів засобами цільової мови.

Матеріалом дослідження слугувало понад 650 етномовних одиниць поетичного мовлення, що відображають етномовну специфіку віршованих текстів давньогрецької трагедії. Їх зібрано методом вибірки з 30 трагедій Есхіла, Софокла і Еврипіда та їхніх українських перекладів, що належать П. Ніщинському, І. Франкові, Борису Тену та А. Содоморі. В окремих випадках до порівняння залучаються переклади давньогрецьких трагедій російською мовою -- С. Шервінського та І. Анненського. Загальний обсяг проаналізованого текстового матеріалу становить 40940 віршованих рядків.

Методологічну основу дослідження становить антропоцентричний принцип текстового аналізу, що базується на загальній стратегії сучасної лінгвістики - переходом від вивчення текстової інтегрованої структури до аналізу тексту як комунікативної системи, яка зорієнтована на інтерпретацію діалогічного співвідношення суб'єкта, що пізнає, та тексту як об'єкта пізнання (праці В. фон Гумбольдта, Г. Ґадамера, Р. Інґардена, В. Ізера, Р. О. Якобсона, М. М. Бахтіна, Ю. М. Лотмана).

Багатоаспектність роботи зумовила комплексний характер методики дослідження. Специфіка аналізу перекладу полягає в тому, що його структура пізнається лише у зіставленні зі структурою оригіналу і повинна бути її адекватним відтворенням. В основі дослідження лежить зіставний лінгвостилістичний і перекладознавчий аналіз семантико-стилістичних функцій словесних образів оригіналу і перекладу, а також контекстуальний аналіз. Окрім того, застосовується метод семантичної моделі аналізу і породження висловлювань, компонентний та дистрибутивний аналіз і елементи кількісного аналізу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою комплексного, системного дослідження етномовної специфіки давньогрецького віршованого тексту при зіставленні його з перекладом українською мовою. Проблеми творення, сприйняття і перекладу словесного образу розглядаються з позицій функції мовних знаків, які пов'язані з семантичним, прагматичним і синтаксичним рівнями відношень.

Наукова новизна предмета дисертації визначає його теоретичну і практичну цінність. Виявлення функціонально значущих компонентів специфіки національної форми і встановлення їх ієрархічної залежності дало змогу розробити концепцію етномовного компонента у структурі словесних образів поетичного тексту, а також дійти певних висновків щодо способів відтворення етномовних компонентів словесних образів на різних рівнях мовно-текстуальної ієрархії. Висновки дисертації можуть бути певним внеском до комунікативної концепції перекладу, їх можна застосовувати при випрацюванні теоретичних питань когнітивістики, лінгвостилістики та лінгвістики тексту. Спостереження та наслідки дослідження дадуть можливість виробити низку практичних рекомендацій стосовно методики художнього перекладу давньогрецької поезії. Їх можна буде використовувати в лекційних курсах з теорії і практики перекладу, при складанні спецкурсів з перекладознавчих дисциплін, у практиці викладання старогрецької мови, у науково-дослідній роботі студентівНа захист виносяться такі твердження:

1. Етномовні компоненти тексту ---- це зумовлені особливостями національної мови ритмічні, фонічні, лексичні, граматичні елементи поетичного мовлення оригіналу, які не мають відповідників у ритміці, фоніці, лексиці та граматичній структурі поетичного мовлення перекладу.

2. Етномовні компоненти відображають природу мови. Поетичні засоби і прийоми, які стають у віршованому тексті елементами словесних образів, не творять окремої системи, а ґрунтуються на системних зв'язках і відношеннях національної мови і не можуть повторюватися поза межами її функціонування.

3. Виявлення, вивчення і аналіз етномовних компонентів у структурі словесних образів оригіналу дає змогу встановити мовну природу трансформацій, що їх зазнає оригінальний текст при перекладі.

Розуміння взаємодії між мовним матеріалом, поетичними засобами та їх функціональними можливостями приводить до висновку, що при відтворенні етномовного компонента в структурі синсемантичних образів оригіналу рівновартного впливу на читача можна досягти лише з допомогою аналогії форми.

При відтворенні автосемантичних образів найуживанішими формами перекладу на семантичному рівні є смислова інтерпретація та денотативна парафраза. При застосуванні цих форм перекладу можна говорити про трансформаційну співвіднесеність та прагматичну адаптацію текстів оригіналу і перекладу.

6. Перекладацька традиція -- категорія історична. Виростаючи на ґрунті національної літератури, вона не є справою індивідуального художнього смаку, а віддзеркаленням панівних літературних канонів, що формують естетичний досвід і з огляду на тяглість формування традиції дозволяють говорити про систему традиційних образів, порівнянь, символічного вжитку певних денотатів, функції мовних і текстових стереотипів, що відповідають літературним смакам реципієнтів перекладу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи висвітлено на звітних наукових конференціях викладачів Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів 1995, 1996, 1997), засіданнях методологічного семінару з проблем перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені проф. Ю.О. Жлуктенка (Львів 1997-2002), наукових конференціях Наукового товариства імені Шевченка у Львові (Львів 1994, 1999, 2002), науковій конференції “"Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія”" (Київ 2000).

Текст дисертації обговорено на розширеному засіданні кафедри класичної філології та кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура факультету іноземних мов Львівського національного універсистету імені Івана Франка 30 квітня 2002 року.

Публікації. Результати дисертаційної роботи знайшли відображення у восьми публікаціях -- наукові статті (7), тези (1).

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі Вступу, трьох розділів, Висновків, Списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки, з них 164 cторінки основного тексту. Список використаної літератури налічує 238 позицій, з них 205 різномовні науково-критичні праці, 22 літературні джерела і 11 довідкова література.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об'єкт і предмет, окреслено тему, завдання і методику дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне завдання роботи; сфомульовано основні твердження, що виносяться на захист.

У Розділі І “"Етномовний компонент поетичного тексту як перекладознавча проблема. Історія питання”" досліджено специфіку поняття етномовного компонента щодо інших понять перекладознавства та контрастивної лінгвістики, які пов'язані з національними особливостями інокультурного тексту. Серед термінів, що використовуються в поняттєвому апараті сучасного перекладознавства для означення тих елементів оригінального тексту, які можна виділити як специфічні у зіставленні з текстами перекладу, в дисертації розглянуто терміни реалія (А.В. Федоров, О.Л. Кундзіч, В.В. Коптілов, С.П. овганюк, С. Влахов і С. Флорін, Р.П. Зорівчак), структурно-конотативна реалія (Р.П. орівчак), етноейдема (Л.А. Шейман, Н.М. Варич), лакуна (Г.О. Антипов, І.Ю. Марковіна, І.Ю. Сорокін), лексичний фон (в лінгвокраїнознавчій теорії Є.М. Верещагіна і В.Г. Костомарова), національна маркованість фразеологічних компонентів (в етнокультурному підході до фразеологізмів Б.М. Ажнюка). На відміну від останніх, що якнайкраще надаються для вивчення національно-культурної специфіки лексичного та фразеологічного складу мов, лексичного значення окремих слів, а також національно-забарвлених компонентів значення слова, етномовний компонент поетичного тексту позначає національні особливості самого мовного матеріалу, з якого твориться текст. Визначальними й органічними елементами образної структури віршованого тексту є закорінені в мові елементи форми ---- це передусім ритмічна і фонічна організація вірша, своєрідна система синтаксичних фігур і композиційних побудов, а також типові для поезії способи поєднання слів, що породжують поліфонію поетичних смислів. Втілені у текст, вони можуть розташовуватися на різних рівнях мовно-текстуальної ієрархії. Для їх вивчення потрібний термін, який би описував специфічні елементи поетичного мовлення під кутом зору етномовного висвітлення. Таким терміном є етномовний компонент поетичного тексту. Його перевага над усіма іншими, якщо йдеться про вивчення специфічних особливостей віршованого мовлення, полягає в тому, шо цей термін можна використовувати як єдиний інструмент для опису й аналізу етномовної специфіки структурно-семантичних і функціонально-прагматичних особливостей поетичного тексту. Цей термін впровадила в поняттєвий апарат сучасного українського перекладознавства Н.І.Кушина. Розробляючи концепцію етномовного компонента як етнолінгвальної і перекладознавчої категорії на матеріалі української народної казки та її англомовних перекладів, дослідниця визначає етномовний компонент художнього тексту як сукупність етномовних одиниць чи мікрокомпонентів різних рівнів, що надають текстові яскраво вираженого національного характеру. Враховуючи специфіку структурних ознак поетичного тексту, пропонуємо таке перекладознавче визначення етномовного компонента. Етномовними компонентами поетичного тексту називаємо зумовлені особливостями національної мови ритмічні, фонічні, лексичні, граматичні елементи поетичного мовлення оригіналу, які не мають відповідників у ритміці, фоніці, лексиці та граматичній структурі поетичного мовлення перекладу. Із запропонованого визначення випливає, що етномовний компонент ---- категорія змінна і відносна. Його можна виявити лише при бінарному контрастивному вивченні мов шляхом зіставлення конкретного текстового матеріалу. Методологічну вартість такого визначення вбачаємо передусім у тому, що воно ґрунтується на розумінні перекладу як специфічної мовленнєвої діяльності і передбачає функціональний підхід при вивченні досліджуваного явища.

У Розділі ІІ “"Етномовний компонент у структурі синсемантичних образів поетичного тексту. Композиційні особливості поетичних текстів оригіналу”" проаналізовано особливості поетичного образотворення, що зумовлені дивергентними явищами у фонетичних, просодичних і синтаксичних структурах старогрецької та української мов. Кожна мова встановлює для поетів власні закони та обмеження, уможливлює ті або інші відхилення від системи норм, диктує притаманні їй ритми і звукові гармонії. Для позначення породжених специфікою національної мови ритмічних, фонічних та синтаксичних особливостей поетичної мови оригіналу, які не мають відповідників у ритміці, фоніці і синтактико-композиційних структурах мови перекладу, користуємося поняттям етномовного компонента.

Ритмічну специфіку вірша, яка виявляється у зіставленні оригіналу і перекладу, в роботі досліджено з погляду просодичних особливостей зіставлюваних мовних систем, що виражаються у структурі слова і пов'язані з кількісними характеристиками звуку - висотою тону, тривалістю, силою. Залежно від того, яку ознаку складів беруть за основу, є різні системи віршування. У старогрецькій мові з її опозицією довгих і коротких голосних, що зумовила музичний характер наголосу, словесну конструкцію сприймали як ритмічну в тому випадку, коли була певна закономірність у чергуванні довгих та коротких складів. У більшості європейських мов, серед них і в українській, визначальною для ритміки віршованої структури є не довгота, а сила, з якою склад виголошується. Довгота і короткість якоюсь мірою наявні в українській системі віршування, але не як визначальні чинники, а на рівні суб'єктивного фактора, як передумова для різних можливостей інтонаційного прочитання вірша у реалізації його метричної схеми. На відміну від грецької поезії, де кожна метрична схема реалізується чітко, як нотний текст у музиці, для української поезії метр творить лише певну мовленнєву канву: український вірш вільний щодо інтерпретації і залежно від звукового образу, синтаксичного членування фрази реалізується вільно.

Для старогрецької мови саме на основі протиставлення довгих і коротких складів характерні часті модифікації метричного розміру, поєднання в одному вірші найрізноманітніших стіп. Грецькі трагіки вдаються до чергування метрів, щоб увиразнити мовлення. У поетичній мові модифікацію метричного розміру можна розглядати як спричинений мовним чинником образотворчий елемент грецького поетичного тексту. У зіставленні з українським віршем, якому властивий принцип рівноскладності, дотримання строгих метрів, згаданий образотворчий елемент грецького поетичного тексту розглядаємо як етномовний компонент старогрецької поетичної мови щодо українського ритмічно-однорідного вірша.

Відмінності старогрецької та української систем віршування, попри головний і визначальний мовний чинник, зумовлені також літературними і фольклорними традиціями. Українська народнопоетична творчість була сприятливим ґрунтом для розвитку характерної мелодики вірша, що позначається якісним та кількісним багатством рим, синтаксичними та ритмічними паралелізмами. До рими, цього формального елемента ритму в силабо-тоніці, з невеликими винятками природно тяжіє український вірш. Можливості римування в українській мові, спричинені флективністю її природи, рухомістю наголосу в слові і вільним порядком слів у реченні, такі ж безмежні, як у грецькій мові можливості найрізноманітніших метричних побудов, що випливають з протиставлення довгих і коротких складів. Тому й природно, що серед перших українських перекладів творів античної поезії переважають римовані вірші. Рима наче відвернула увагу від багатої палітри експресивних засобів грецького оригіналу. Органічно пов'язана з ритмічною однорідністю, рима привела до того, що в римованих перекладах важко зауважити навіть віддалену імітацію античних метрів.

Невід'ємною частиною естетичної цілісності поетичного тексту грецької трагедії поряд з ритмікою є фонічна організація вірша. Звучання поетичного твору є такою ж складовою, як і зміст. Наше завдання полягало в тому, щоб визначити й проаналізувати основні способи організації звукового потоку оригінального тексту і порівняти їх з можливими способами відтворення фонічних явищ першотвору в перекладі. Оскільки специфіка використання взаємовідношень звуку і змісту характеризується особливостями, які залежать від фонетичної системи мови, найбільші труднощі під час перекладу поезії з чітко вираженою організацією звукового потоку виникають через непереборний опір іншомовного фонетичного матеріалу. Серед основних способів організації звукового потоку в роботі проаналізовано:

1. Особливості поєднання і чергування звуків у їх синтагматичній послідовності (асонанси й алітерації). Схильність мов до тих чи інших прийомів звукової організації не буває випадковою. Зокрема, лінгвістичне пояснення інтенсивного асонантизму грецького вірша треба шукати у багатому вокалізмі фонетичної системи старогрецької мови, яка знала розгалужений ряд довгих та коротких голосних і дифтонгів. У перекладі згаданий асонантизм часто відтворюється алітераційним звуковим рядом, що будується на звуках низької частотності у фонетичній системі української мови.

2. Звукові повтори ---- анафори, етимологічні фігури, внутрішні рими. Характерною особливістю звукових повторів, зокрема анафор та різних етимологічних фігур є те, що у текстах грецької трагедії вони виступають важливим стилістичним засобом індивідуально-авторської манери письма. В українських перекладах так інтенсивно і густо анафори не відтворюються. І причина тут не в природі мови перекладу, а в літературних смаках сучасного читача: звиклий до іншої стилістики поетичного твору, він сприймає часті повтори, зокрема на початку віршованих рядків, як естетично невиправданий і банальний засіб творення поетичного стилю. Внутрішня рима, впроваджена у текст, часто набуває сили заклинання, тим виразнішого, що в грецькій поезії цей елемент віршованої форми трапляється рідко.

3. Використання експресивних звуків або звуконаслідування. Особливої уваги заслуговують звуконаслідування через добір слів, які самі собою не є ономатопеями. Впровадження їх у текст приводить до відтворення природних звуків через звуки мовлення в контексті і є художнім засобом, який свідчить про високу майстерність автора.

На рівні синтаксично-композиційної структури поетичного мовлення оригіналу виявлено і вивчено структурно-конотативні реалії (термін Р.П.Зорівчак). Вони зумовлюють гру конотацій і посилюють семантичну наповненість висловлювання. Більшість структурно-конотативних реалій у поетичних текстах грецької трагедії відображають стилістичну тенденцію хорової лірики класичного періоду до послідовного уникання будь-яких паралелізмів і симетричних побудов. Це передусім стилістично-синтаксичні фігури гіпербатону, хіазму і протгістерону, а також численні вияви синтаксичної асиметрії форм - різнотипні структури у межах паралельних членів синтагм, синтаксичні контамінації, еналаги та анаколуфи. Подібні стилістичні фігури, в яких експресивне начало домінує над логічним, властиві всім мовам. Однак у кожній мові вони мають різні, часто неповторні форми вираження, а тому розглядаємо їх у роботі як етномовні компоненти поетичного тексту.

На особливу увагу з погляду етномовної специфіки тексту оригіналу заслуговує гіпербатон, в якому стандартна група слів розбивається особливим розміщенням прийменника, що часто стоїть між означенням і означуваним словом у різних конфігураціях, а також гіпербатон з 10-13 слів. Узус українського поетичного мовлення з його коротшими, ніж у грецькій мові моделями речень, не допускає подібного масштабу віддаленості. У роботі розглянено деякі найхарактерніші для поетичної мови грецьких трагіків вияви синтаксичної контамінації, що полягає у схрещуванні двох структурно подібних і семантично тотожних синтаксичних конструкцій. У кожному окремому випадку синтаксичні контамінації мають чітко задане автором функціональне навантаження. Для увиразнення подаємо її різновиди схематично.

1. a. ejkfugei`n a[nakt j aujto;n ajkouvomen.

b. ejkevfugen a[nax aujto;s, wJs ajkouvomen.

a.+b. tutqa; d j ejkfugei`n a[nakt j aujto;n wJs ajkouvomen

[Aesch. Pers. 562].

2. a. dei` se ejkklevyein.

b. dei` o{pws ejkkleivyeis.

a.+b. th;n Filokthvtou se dei` yuch;n, o{pws lovgoisin ejkkleivyeis levgwn

[Soph.Phil. 54].

3. a. aujto;s h\n oJ marturw`n tau`t j jOrevsthn drw`nta mh; blavbas e[cein.

b. aujto;s h\n oJ marturw`n, wJs tau`t j JOrevsths drw`n mh; blavbas e[cei.

a.+b. aujto;s h\n oJ marturw`n wJs tau`t j jOrevsthn drw`nta mh; lavbas e[cein [Aesch.Eum.786].

Серед поширених у мові грецьких трагіків неправильних мовних зворотів у роботі проаналізовано різні типи еналаги - художнього засобу що посилює експресію і надає виразу певного колориту розмовного стилю. Автор, ніби випробовуючи свою поетичну майстерність, тонким співвідношення елементів творить образ на небезпечній грані порушення граматичної і семантичної гармонії. Це передусім невідповідність в узгодженні відмінків між означеннями і означуваними словами: e[mole d j aJ tavlain j JErmiovnas dovmous ejpi; fovnw/ camaipetei` matrovs [Eur.Or.1490]. Досл.: Герміона ввійшла в дім якраз в момент падаючого на землю вбивства матері. Інший різновид еналаги полягає у невідповідності в узгодженні числа й особи головних членів речення: kai; pevlas g j oJra`/s, o{s s j ejs ta; Troivas pediv j ajpostelw` biva/ [Soph. Phil. 1296]. Онде причаївся той, // Хто силою до Трої повезе (досл.: повезу) тебе (пер. А. О. Содомори). Окремо проаналізовано також невідповідність категорії числа у звертанні: w\ scevtlie (Агамемнон) h\ ejtolmhsate (ви Атріди) ajnt j ejmou` tini dou`nai ta; teuvch tajmav; [Soph. Phil. 369]. Як сміли ви, зі мною не порадившись, // Поганці (досл. поганче), дати мою зброю іншому? Подібна граматична непослідовність ---- виразно функціональна. Складається враження, що думка випереджує вираження ---- так часто буває під час сильного емоційного збудження в стані афекту. Стилістичною фігурою еналаги є також вживання граматичної форми множини замість логічної для цього контексту однини, що виконує різні функції в художньому тексті. В одних випадках множина засвідчує надмірну повагу або самоповагу. Це pluralis majestatis, множина величальна ---- часто звучить з уст можновладця, коли він говорить про себе ( пор. Soph. Ant. 734). В інших випадках, коли мовець говорить про себе, вдаючись до 1-ї особи множини, ця форма засвідчує його підкреслену скромність, намагання приховати свою особу, розчинитися в якійсь уявній, вагомішій, ніж він сам, більшості. Це pluralis modestiae, множина скромності. У трагедії спостерігаємо вживання такої множини почергово з логічно обґрунтованою формою однини: eij sev g j ejn lovgois peivsein dunhsovmesqa mhde;n w|n levgw [Soph. Phil. 1392-93]. Ну що, коли я справді не схилю тебе (в оригіналі: якщо не зможемо переконати тебе словами), // Завзятого, то краще змовкну (пер. А. О. Содомори).

Взявши за основу різні вияви розмовного мовлення з його виразними інтонаціями, які “оголюють” сам процес народження і розвитку думки-переживання, автори грецької трагедії нерідко вдаються також до анаколуфу - граматичної непослідовності, що полягає в навмисному відхиленні в структурі речення, коли синтаксична конструкція має граматичний початок, але не має свого логічно-синтаксичного завершення. Тією чи іншою мірою анаколуф властивий усім мовам. Зразки анаколуфу знаходимо в українській поезії - “Енеїді” І. Котляревського, в поезії Т. Шевченка, В. Свідзинського, Б.-І. Антонича. І все ж граматичний розрив, аналогічний анаколуфові у грецькій мові, не має відповідників в українському перекладі, тому й розглядаємо його як етномовний компонент поетичного тексту оригіналу.

У Розділі ІІІ “"Етномовний компонент у структурі автосемантичних образів поетичного тексту”" етномовний компонент вивчається на рівні внутрішньої структури і функцій лексичного значення слова. Цей шлях, який передбачає переведення аналізу в площину порівняльної семасіології, видається найперспективнішим, оскільки саме лексичне значення слів є матеріалом, з якого творяться і в якому функціонують поетичні тропи. Розглядаючи семантичну структуру слова як сукупність окремих варіантів його лексичного значення (лексико-семантичних варіантів за термінологією О. І. Смирницького), і розрізняючи три типи лексичного значення слова - референційне (за відношенням до предмета), прагматичне (за відношенням до свідомості) і внутрішньомовне (за відношенням до іншого лексичного значення), досліджуємо сутність етномовного компонента, виходячи зі згаданої типології. У результаті проведеного аналізу національної специфіки лексичного значення встановлено, що збережність прагматичних значень у перекладах нижча, ніж референційних. Ще нижчий ступінь перекладності властивий внутрішньомовному значенню. Саме тут, у сфері прагматичних і внутрішньомовних значень, етномовний компонент актуалізується найінтенсивніше і найяскравіше.

Розуміння тексту як системно-структурної одиниці і як комунікативно-прагматичного феномена, в якому реалізується семантико-прагматичний і семантико-синтактичний синтез значення і смислу, дає змогу не відмежовувати в дослідженні етномовного компонента референційного значення. Наявність особливого, змодельованого поетичним текстом смислу, передбачає такий семантичний механізм структурування смислу, в якому актуалізуються всі ресурси слова і відбувається взаємопроникнення референційно-внутрішньомовних і референційно-прагматичних значень.

Прагматику перекладу розглядаємо в широкому й вузькому розумінні. Виходячи з усталеного в перекладознавстві розуміння системи прагматичних значень як складної структури, що охоплює якісно неоднорідні види прагматичних значень, в роботі аналізуємо: 1) прагматичні відношення, що виходять за межі прагматичних компонентів семантичної структури лексичних одиниць і фразеологізмів; 2) суб'єктивні компоненти значення, які входять до складу лексичного значення й формують прагматичний аспект семантичної структури слова чи фразеологічної одиниці.

Перші з них ---- це прагматичні компоненти змісту висловлювання; їх вивчаємо в контексті ширшої проблеми прагматичного аспекту перекладу. Серед них є такі, які на рівні інтерпретації не можуть адекватно сприйматися в системі мислення народу, мовою якого здійснюється переклад. У роботі вони визначені як прагматично зумовлені етномовні компоненти оригінального тексту. Їх виявлення і аналіз передбачає вивчення всіх питань, що пов'язані з різним ступенем розуміння учасниками комунікативного процесу тих чи інших знаків і повідомлень і різним їх трактуванням залежно від мовного та позамовного досвіду учасників комунікації, а також їхнього знання вертикального контексту словесних образів.

Зіставлення поетичних текстів грецької трагедії та відповідних українських перекладів дає багатий матеріал для аналізу і вивчення етномовних компонентів вихідного тексту. Йдеться передусім про здатність читача перекладу розшифровувати в іншомовному тексті тезаурус культури автора, своєрідну культурну пресупозицію, що визначає спосіб творення поетичної образності. А цей спосіб, крім формальних елементів, зумовлених специфікою семантичної системи мови, характеризується також властивими певному історичному зрізові індивідуальними художніми засобами - системою традиційних образів, порівнянь, символічного вжитку певних денотатів, функцій мовних і текстових стереотипів. Невід'ємною і найсуттєвішою ознакою мовних засобів, які створюють образну канву поетичних текстів грецької трагедії, є те, що всі вони відображають системно організований міфологічний код як культурну пресупозицію автора. У результаті механізми передачі тексту у перспективі іншої мови ускладнюються. Відбувається переакцентування параметрів: багато з того, що зрозуміле й очевидне для читачів оригіналу, виявляється малозрозумілим або й взагалі невідомим для читачів перекладу. Це створює передумови для іншої інтерпретації мовних знаків оригіналу у перекладі, породжує можливості іншого сприйняття й оцінки однієї і тієї ж сутності.

Окремо розглядаються суб'єктивні компоненти, які входять до складу лексичного значення й формують прагматичний аспект семантичної структури слова чи фразеологічної одиниці. Для означення цього компонента, який закріплюється за певним знаком і входить як постійний компонент до його семантичної структури, користуємося терміном прагматичний компонент значення. Основна функція прагматичного компонента значення - це функція впливу, вона безпосередньо і нерозривно пов'язана з прагматикою тексту.

У роботі це положення обґрунтовано шляхом конкретного аналізу образних елементів оригінального тексту. Особливу увагу тут звернено на специфіку античного художнього мислення. Класичне мистецтво античної Греції, ще не знало художніх понять, які були б абстраговані від конкретної міфологічної предметності. Аттічна грецька трагедія була власне тим етапом на шляху розвитку античного художнього мислення, коли міфологічні образи поступово перетворювалися в поетичні, і читач сприймав їх в органічному зв'язку з реальністю. Проілюструємо це твердження на прикладі поняття патріотизму, зосередивши увагу на способах його вираження в тексті грецького оригіналу і сучасного українського перекладу. Це поняття, як універсальне і загальнолюдське, адекватно і повно передається в обох мовах, але образний спосіб його вираження в кожній мові -- свій і неповторний. Щоб художньо виразити поняття патріотизму, який мав дарувати героєві твору перемогу у битві за Фіви, Есхіл наділяє його низкою епітетів, що творять в особі Меланіппа логічний образ переможця. Герой Есхіла вийде переможцем бо він spartw`n d ajp ajndrw`n - з племені засіяних. Ці слова сигналізують факт включення у текст міфу про походження фіванців з племені мужів, яких зродила Фіванська земля із зубів переможеного Кадмом дракона. Вони мають ще й додатковий підтекст, бо дракон, із зубів якого зроджений gevno? spartw`n, був сином Ареса. Отже, цей атрибут несе в собі інформацію про божественне походження Меланіппа, і передбачає йому підтримку з боку непереможного бога-войовника. Меланіпп переможе, бо він kavrta d ejst ejgcwvrio? ---- корінний житель землі, яку йому випало захищати. Актуальний смисл прикметника ejgcwvrio? зводиться в цьому контексті до поняття патріотизму, але такого, що закорінений у самій природі Меланіппа. Він переможе, бо Divkh d Omaivmwn kavrta - єдинокровне право, поклик крові посилає його відвернути ворожий спис від tekouvsa mhvthr - матері, що його породила. У контексті фіванського міфу вирази Divkh d Omaivmwn kavrta, tekouvsa mhvthr, як і згаданий вище епітет Меланіппа ejgcwvrio?, набувають цілком конкретного сенсу. Натомість у перекладі вірний краю син, як і батьківщина-матір, замість оригінального tekouvsa mhvthr, переносять зміст висловлюваного у площину абстрактних узагальнень. Думка, виражена словом оригіналу, є водночас образом, що містить “таємницю” міфу, і тільки в площині міфу вона розкриває свій поетичний смисл. Думка, виражена словом перекладу, є поняттям, абстракцією, для розуміння якої присутність міфу не передбачена.

У дослідженні специфічних елементів поетичної мови оригіналу, які не мають відповідників у поетичній мові перекладу, в роботі звернено особливу увагу на внутрішньомовні значення лексичних одиниць, які займають, мабуть, останнє місце на шкалі перекладності поетичного тексту. Поетика слова народжується у своєрідній точці перетину: передусім - на зіткненні значення слова із значенням сусідніх слів і слів віддалених, на взаємодії із контекстом (так звана iunctura verborum у Горація). Не менш важливою є взаємодія слова із його значеннями в інших контекстах, тобто з більшою чи меншою кількістю асоціацій.

На внутрішньомовних відношеннях будується, зокрема, такий характерний для грецької трагедії засіб, у якому поетичний смисл актуалізується на відношенні звукової подібності між словами. Так виникає гра слів у тексті, для якої найуживанішою формою перекладу на семантичному рівні є парафраза. У парафразі, що здійснюється на основі денотативного значення, денотативна тотожність одиниць мови перекладу і мови оригіналу досягається ціною нехтування семантико-функціональних ознак, що відображають неповторний в іншій мові спосіб відображення у свідомості властивостей денотата. Однак збережність денотативного значення у такій формі перекладу є достатньою підставою для ствердження трансформаційної співвіднесеності текстів оригіналу і перекладу.

Внутрішньомовними відношеннями зумовлена також можливість реалізації полісемії лексичних одиниць, коли поетичний смисл породжується одночасною актуалізацією кількох значень слова. З полісемією органічно пов'язана здатність слів поєднуватися з іншими словами мови. Валентнісно зумовлені механізми синтагматичних перетворень, що породжують поетичний смисл, у різних мовах зберігають той чи інший ступінь обмеженості. Часто метафоричне поєднання лексем є неможливим для перенесення в матеріал іншої мови, з іншою смисловою потенцією слів.

Досліджуючи поетичний смисл, зумовлений внутрішньомовними відношеннями лексичних одиниць, не можна залишити поза увагою також характерологічні власні імена, в яких на основі процесів семантичної мотивації, тобто внутрішньомовних відношень семантичної подібності / неподібності між словами, відбувається актуалізація внутрішньої форми. У результаті власне ім'я набуває лексичного значення і виконує у тексті семантико-естетичну функцію.

Невипадково Еврипід називає Алкестою, тобто відважною, жінку, яка з любові до чоловіка знайде в собі силу віддати за нього своє життя (гр. ajlkhv -? відвага). Невипадково чоловік Алкести, який прийме цю жертву, називається Адметом -a[dmhtos (від дієслова damavzw -приборкувати, підкоряти з заперечним префіксом aj-) означає, мабуть, той який не підкорився велінню Мойри, і живе, parelqw;n th;n peprwmevnhn tuvchn, переступивши, встановлену долею межу (Eur. Alc. 695) [13, c.195]. Маловідомий грецький поет Ксант, про якого згадує Афіней, вказує на причину, чому Лаодіка, Laodivkh, отримала в трагіків ім'я Електра: вона довго лишалася незаміжньою - a[lektros, досл.: такою, що не знала шлюбного ложа. В імені Федри знайшло глибоке відображення суперечливе співвідношення суб'єктивних ідеалів з об'єктивними етичними нормами і пов'язана з цим філософська проблема esse - vіderi,бути і видаватися, закладена у специфіці людської поведінки. Щоб розкрити мотивацію імені Fai`dra, мало вказати на його етимологічний зв'язок з прикметником faidrovs, блискучий. Треба проаналізувати семантичну структуру цього прикметника; вона ж - у сукупності його системних семантичних зв'язків з іншими одиницями мови. Етимологічний зв'язок з дієсловом faivnomai (спільний корінь fa-) вносить у семантичну структуру прикметника faidrovs сему “зовнішньої зумовленості блиску”. Ця ж сема з потенційної в лексичному значенні аналізованого слова стає диференційною також у зіставленні лексико-семантичних структур прикметника faidrovs та іншого члена синонімічного ряду - прикметника aijglhveis, сяючий. Етимологічний зв'язок останнього з дієсловом ai[qw, горіти, вказує на наявність в його лексичній структурі семи “внутрішньої зумовленісті блиску” (пор. aijglhveis Oluvmpos [Il. I, 532], aijglhveis oujranovs (Eur. Hipp. 67). Визначивши значення слова faidrovs через сукупність його етимологічних зв'язків і діалогічних відношень контрасту з іншими членами лексичних парадигм у мові, можна говорити про своєрідний тип мотивації імені Федра, визначаючи її як таку, що зумовлена асоціативним семантичним полем.

В умовах іншомовного контексту, тобто у тексті перекладу, характерологічні власні імена втрачають свою семантику і перестають бути естетичним засобом вираження думки. Промовляючи в оригіналі, вони стають у перекладі лише способом ідентифікації тієї чи іншої особи, асемантичним набором звуків, позбавлених естетичної вартості та здатності пробуджувати значення.

Розглянені способи актуалізації внутрішньомовних відношень, на основі яких структурується поетичний смисл оригіналу, звичайно, не вичерпують собою, навіть наближено, всіх тих різноманітних і усебічних зв'язків між одиницями мови оригіналу, які реалізуються в поетичному тексті першотвору і лише мінімально піддаються відтворенню в матеріалі іншої мови.

Цікавий матеріал для дослідження етномовного компонента в поетичних текстах грецької трагедії дають фразеологічні вирази. Хоч загалом питома вага фразеологізмів у творах грецьких трагіків невисока і вони не мають етнокультурно-маркованих компонентів, хоч в плані змісту через відсутність національного колориту для більшості аналізованих фразеологічних одиниць можна знайти рівновартний відповідник у мові перекладу, однак в плані вислову вони характеризуються денотативною образністю, що закорінена в мові певної етнолінгвальної спільноти. Часто при перекладі фразеологічної одиниці доводиться брати до уваги такий параметр фразеологізму як ступінь звичності, освоєності носіями мови. А тому можна говорити про ідіоетнічну прагматичну адаптацію їх іншомовного відтворення.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Розуміння взаємовідношення різних образотворчих чинників у структурі поетичного твору, виявлення на їх основі функціонально значущих компонентів специфіки національної форми і встановлення їх ієрархічної залежності дало змогу розробити концепцію етномовного компонента у структурі словесних образів поетичного тексту, а також дійти певних висновків щодо способів відтворення специфіки словесних образів на різних рівнях мовно-текстуальної ієрархії.

Оскільки елемент форми у віршованому тексті домінує над предметно-змістовим, то, відповідно, і в перекладі віршованого твору рівновартного впливу на читача можна досягти лише з допомогою аналогії форми. Але тут важливі не окремі явища, а цілі системні ряди, безпосердньо пов'язані з формуванням поетичного смислу.

Дослідження мовної природи специфічних елементів поетичного мовлення оригіналу дозволило прослідкувати механізм відтворення художніх образів у перекладі, виявити ті чинники, які відіграють вирішальну роль у процесі іншомовної трансформації.

Вивчення законів просодії, що існують у зіставлюваних мовах, допомогло розкрити взаємодію між мовним матеріалом, поетичними засобами та їх функціональними можливостями. Тут потрібно враховувати, що українські перекладачі представляють цілком іншу природу віршованого ритму. Головні ритмічні принципи українського вірша - силабічність і наголос - дозволяють лише на віддалену імітацію античних метрів. Спроби наслідування модифікованих метричних схем оригіналу часто породжують естетичні проблеми, пов'язані з тим, що метричні схеми давньогрецького вірша набувають в українському мовному матеріалі відмінних ритмічних форм і зовнішньо навіть дуже подібні ритмічні реалізації оригінального метру породжують іншу, інколи протилежну стилістичну якість, що негативно позначається на семантиці вірша перекладу. Окрім цього, необхідно враховувати, що між національними літературами існують розходження в історичній зумовленості ритмічних форм, які складаються відповідно до особливостей національної мови на ґрунті певних історико-літературних традицій. Яскравим виявом такого розходження є перевага фольклорного елементу у ритмічній організації поетичного мовлення перших українських перекладів. У процесі розвитку національної літератури та збагачення її версифікаційної системи ритмічні варіанти метра змінюються, однак у межах, окреслених можливостями мовного матеріалу. При пошуках ритмічного еквівалента розмірові оригіналу важливо пам'ятати про такі мовні обмеження і відтворювати не формальну схему, а реальну динаміку вірша формою, функціонально наближеною до оригіналу.

На рівні фонічної організації давньогрецького вірша виявлено і вивчено різноманітні звукові ефекти - послідовність розташування звуків та співвідношу-я звукової і семантичної структури вірша. При передачі фонічних засобів у перекладі не йдеться про збереження формальних схем, а про відтворення образу із зосередженням уваги на звуковому матеріалі вірша. Оскільки практична реалізація і сила впливу звукових образів залежить від особливостей фонетичної системи національної мови, співвідношення між фонетичними структурами зіставлюваних мов позначається на процесі перекладу. Фоніка вірша стає семантично значущою і набуває сили естетичного впливу на читача тільки тоді, коли розташування і повторюваність звуків відрізняються від норми, характерної для тої чи іншої мови. Найлегше побудувати звуковий образ на повторенні звуків, які доволі часто зустрічаються у фонетичній системі мови. Зокрема, лінгвістичне пояснення інтенсивного асонантизму давньогрецького вірша знаходимо у багатому вокалізмі старогрецької мови, яка знала розгалужений ряд довгих і коротких голосних та дифтонгів. Передумовою можна вважати також можливість використання неконтрагованих форм і широке їх застосування, зокрема, в епічній поезії. Естетично ж найдієвішими бувають звукові повтори, які рідко зустрічаються в мові. Тому в перекладі згаданий асонантизм давньогрецького вірша часто відтворюється алітераційним звуковим рядом, що будується на звуках низької частотності у фонетичній системі української мови.

Основна функціональна властивість поетичного мовлення - ритмічна організація і особлива інтонаційна структура - великою мірою впливає на функції інших елементів вірша, зокрема синтаксичних. При перекладі важливо зберегти домінантну семантичну тенденцію оригіналу, уникнути відхилень там, де послабленість синтаксичних зв'язків виконує стилістичну функцію, сформулювати фразу так, щоб її експресивні якості, задані конструкцією оригіналу, функціонально відповідали синтаксичній формі першотвору. При відтворенні семантики структурно-конотативних реалій можливі, навіть бажані, творчі експерименти, які автор оригіналу реалізував у матеріалі своєї мови, суттєво розширюючи при цьому межі допустимих синтаксичних норм.

Специфіка національного поетичного мовлення особливо виразно та інтенсивно виявляє себе на рівні лексики та фразеології. У дисертації проаналізовано найтиповіші для давньогрецького поетичного мовлення особливості слововжитку з урахуванням специфіки прагматичних відношень, що пов'язані з характером і формами рецепції всередині різних культур, епох і цивілізацій. Особливу увагу звернено на специфіку античного художнього мислення, яке ще не знало художніх понять, абстрагованих від конкретної міфологічної предметності. Міфологічні образи у класичній грецькій трагедії продовжують говорити конкретною мовою і водночас передають поняттєвий смисл. Натомість, в українських версіях засобами сучасної поетики зміст висловлюваного переноситься в площину абстрактних узагальнень. На рівні сприйняття відбувається смислова реінтерпретація, що приводить до зміщення функції оригінального тропу: задана автором реалізація міфологічного підтексту, трансформуючись у метафору, значною мірою затрачується.

Ще більше проблем виникає при перекладі тих специфічних елементів поетичної мови оригіналу, в основі яких лежать внутрішньомовні значення лексичних одиниць. Питання про те, як співвідносяться між собою значення різних слів у системі мови, та в які парадигматичні семантичні відношення вступають між собою лексеми для реалізації поетичного смислу, важливе передусім тому, що його вивчення дає змогу розкрити мовну природу трансформацій, що їх зазнає оригінальний текст у перекладі. Оскільки внутрішньомовні відношення актуалізуються у своєрідній точці перетину --- передусім на зіткненні значення слова із значенням сусідніх слів і слів віддалених, кожне з яких характеризується неповторною в іншій мові смисловою зарядженістю, їм притаманний найвищий ступінь обмеженості на шкалі перекладності поетичного тексту. У більшості випадків, коли йдеться про відтворення поетичного смислу, породженого відношенням знака до іншого знака в системі мови, доводиться говорити лише про трансформаційну співвіднесеність оригіналу і перекладу, що досягається шляхом смислової інтерпретації, денотативної парафрази чи віддаленої дескриптивної перифрази.

Проблему відтворення етномовних компонентів оригіналу у перекладі досліджено також з літературознавчого погляду в плані діахронії. Зіставлення українських перекладів П.Ніщинського, І.Франка, Бориса Тена та А.Содомори, порівняльно-історичний аналіз зібраного на їх основі фактичного матеріалу показує, як підхід перекладача до відтворення етномовних компонентів першотвору відображає той чи інший етап у розвитку українського перекладу. Уважне ставлення до етномовного компонента першотвору “настроює” інтерпретатора саме на переклад у нинішньому розумінні слова; неувага до нього неминуче веде до одомашнення змісту і форми перекладного тексту відповідно до поетичних канонів цільової літератури.

Сама перекладацька традиція -категорія історична. Вона виходить з перспективи сучасного їй читацького сприйняття. Це справа не індивідуального смаку, а літературних канонів, які завжди внутрішньо властиві поетиці перекладів. Звідси виразний характер фольклорної трансформації оригіналу в перекладах П. Ніщинського з переведенням оригінальних смислових одиниць в цільові етномовні компоненти, що відображають цільову мовну картину світу та змінюють прагматичне спрямування на актуальне для цільового читача. Звідси народнопоетичні елементи в перекладах І.Франка, для яких характерна діалектична взаємодія нового і традиційного у перекладацьких методах і пошуках.

Принципово інший підхід до відтворення етномовних компонентів поетичного тексту у сучасних перекладачів. Їхні перекладацькі принципи характеризуються увагою до ритму і точністю у відтворенні деталей, намаганням перевиразити засобами мови перекладу кожний стилістичний штрих, кожний елемент форми оригіналу шляхом пошуку для нього функціонального еквівалента в поетиці цільової літератури.

Висновки, до яких приводять конкретні приклади, пов'язані з відтворенням у перекладі етномовних компонентів оригінального твору, важко піддаються узагальненню. Складність і багатогранність проблеми заперечує можливість чіткої схематизації чи впорядкування шляхів її розв'язання. Форму оригіналу не можна при перекладі зберегти механічно, можна лише відтворити її смислову і естетичну вартість для читача. З цього випливають і основні принципи сучасних перекладацьких підходів щодо проблеми відтворення етномовного компонента оригінального тексту в перекладі. Серед напрямків подальших наукових пошуків доцільно виділити вивчення етномовних компонентів поетичного тексту оригіналу як формантів індивідуальних авторських стилів та аналіз особливостей відтворення їх семантики при перекладі конкретних художніх творів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Деякі мовностилістичні проблеми відтворення давньогрецької поезії українською мовою // Теорія і практика перекладу. Респ. наук. зб. - К.: Вища школа, 1992. - Вип.18. - С. 94-104.

2. Із спостережень над етнокультурним компонентом в українських перекладах старогрецької поезії // Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові. - Т. CCXXIX. - Львів, 1995. - С. 362-367.

3. Ритміко-фонічна організація віршованого твору як проблема перекладу // Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові. - Т. CCXXXIX. - Львів, 2000. - С. 316-331.