Формально-синтаксичні і семантико-функціональні параметри дієприслівникових зворотів у структурі речення

На значення супровідної характеристики дії або стану дієприслівників недоконаного виду нашаровуються різні обставинні відтінки, зокрема причини, часу, способу дії, наслідку, допусту і мети, напр.: Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур (Гуц.) - гілляка не падала, тому що вперто трималася за стовбур; „Не моя це дитина, не моя!” - казала стара собі, стежачи очима за Романом (Коцюб.) - казала собі і одночасно стежила за Романом; Гомін підіймався все вище й вище, заповнюючи кожен закуток і вибалок… (Шевчук) - гомін підіймався, так що заповнював кожен закуток.

Можливе одночасне поєднання двох різних обставинних відтінків, а саме: способу дії і наслідку, напр.: З плавнів знявся білий туман, сивими хмарами покотився по тихому Дунаю, закриваючи блакитні гори, заступаючи світло сонця… (Коцюб.); способу дії і причини, напр.: Можливо, що в паніці люди просто забули про них і руки їхні вже самі собою прикипіли до мішків, не випускаючи їх (Гонч.); причини і допусту, напр.: В повітрі запахло справжнім димом, і небо стало таке низьке, що кат таки спам'ятався, відірвався од землі і встав, відчуваючи на плечах важезний тягар (Шевчук).

Значення „супровідність + атрибутивність” реалізують постпозитивні щодо головного присудка дієприслівники, які виступають безпосередньо після підмета-суб'єкта, напр.: Перед нею стояв бідно вдягнений, немолодий, з виснаженим худим обличчям чиновник, тримаючи в руках потріпаний портфельчик (Іваненко).

Дієприслівники недоконаного виду зі значенням супровідної характеристики можна замінити також фінітними дієсловами (із збереженням змісту), що приєднуються до дієслів теперішнього або минулого часу дійсного способу сурядними сполучниками або перелічувальною інтонацією. Це свідчить про можливість вираження відношень рівноправної предикації між основною і другорядною (але лише у синтаксичному плані, а не з погляду семантики) діями, напр..: Твої очі - тихий вечір, Що спускається безгучно, Несучи на землю спокій на своїх сріблястих крилах (Олесь) - вечір спускається і несе спокій.

Паралельно з відношеннями супровідної і рівноправної предикації між основною і другорядною діями встановлюються відношення атрибутивної та мотиваційної предикації, й тому можлива заміна дієприслівникової конструкції підрядними реченнями з атрибутивною й обставинною семантикою. Серед обставинних значень найбільш поширеними є: спосіб дії, напр.: Чарівниця іде, осяваючи бір (Павл.); причина, напр.: Вона замовкла, думаючи про своє (Іваненко); час, напр.: Болото невдоволено зітхнуло, випускаючи свою здобич, але відразу ж схаменулося і потягло ту здобич ще з більшою силою (Загр.); допуст, напр.: І чому вона мусить так тяжко працювати на шматок хліба,... коли панночка, дочка дідича, живе в розкоші, нічого не роблячи? (Коцюб.); наслідок, напр.: Заграва поза хатами повільно росте, підсвічуючи низькі снігові хмари (Тют.); мета, напр.: Зловтіха, дикий екстаз, хвороблива цікавість до того, як згоряє вечорова краса, народжуючи іншу красу цього ж таки вечора, - невже всі ці гріхи притаманні митцю і мають своє виправдання (Гуц.).

Реалізація відношень власне мотиваційної предикації, які встановлюються між головною і другорядною діями, зумовлена семантикою поєднуваних компонентів, а також контекстом. Препозитивні та постпозитивні дієприслівники недоконаного виду набувають різних обставинних значень мотиваційного характеру, а саме: причини + (означальний відтінок), напр.: О, скільки ми ще робимо дурниць, міряючи добро своїми мірками (Мушк.); причини + часу + (означальний відтінок), напр.: Дядько в молодості, шукаючи заробітків, обійшов усю Росію (Гуц.); часу + умови, напр.: Безмежний діапазон можливостей свободи оцінюєш і пізнаєш, позбуваючись її навіть на короткий час (Загр.); допусту, напр.: Не дивлячись на небо, він уявив його на коротку мить, побачив сірим, низьким... (Гуц.); способу дії, напр.: Сутінки тяглися з Дніпра, лягали на воду, вкриваючи її теплою ковдрою (Шевчук); мети + причини, напр.: Десь на селі глухо ударили бубни, скликаючи всіх на карнавал (Гонч.); часу + допусту, напр.: Ще не вміючи читати, зовсім хлоп'ям, він гортав єдину книгу, що прикрашала божницю дядькової хати... (Підм.).

До дієприслівника як компонента головної частини речення безпосередньо або опосередковано через інші слова-компоненти дієприслівникової конструкції можуть приєднуватися предикативні частини, внаслідок чого формуються складнопідрядні структури нерозчленованого і розчленованого типу. У складнопідрядних реченнях нерозчленованої структури продуктивними виступають фразово об'єктні дієприслівники - головні компоненти для структурно обов'язкової залежної частини з семантикою з'ясування. Функціональна своєрідність таких речень у тому, що підрядна предикативна частина, яка виступає у ролі прямих об'єктів другорядної дії, уточнює дієприслівникове опорне слово у спосіб з'ясування його обставинної характеристики, напр.: Лисиця, зрозумівши, що заєць уже далеко не той, що був, набралася впевненості, піддала ходи; Мені було соромно, я червонів, не знаючи, як порятуватися з цього становища (Гуц.).

Опорним словом для структурно обов'язкових підрядних частин з атрибутивною семантикою та підрядних займенниково-співвідносних речень виступають відповідно іменники та займенники, які входять до складу дієприслівникової конструкції як валентно зумовлені дієприслівником компоненти, напр.: Вона похитнулась, схопившись рукою за кахельний камін, який тільки й зберігся від цілої хати (Гонч.); Вона спитала, як проспівала, підходячи назустріч і стаючи так, наче брала його в полон (Іваненко).

До дієприслівникового звороту можуть приєднуватися структурно факультативні підрядні частини з обставинною семантикою, які доповнюють або уточнюють значення дієприслівника, вказують на обставини, за яких відбувається другорядна дія. Найчастіше дієприслівникова конструкція виступає головним компонентом для підрядних речень мети, причини, рідше - допусту і порівняння, напр.: Стояли собі, позакладавши руки назад і закусивши губи, щоб не сміятись (Гонч.); Він підіймався під гору, часто спиняючись, бо чавила його ядуха (Шевчук); Сівши в автобуса, хоч їхати було тільки два квартали, він дістався Володимирської вулиці (Підм.); Свічечки... окреслювали кола, півкола, залишаючи по собі в повітрі довгі сліди, як то полишає падуча зірка (Гуц.).

Непродуктивними є синтаксичні структури, в яких залежні від дієприслівника підрядні частини виявляють семантику часу, напр.: Сидів, тиснучи долонями на очі, доки не заспокоївся (Шевчук). Не підпорядковуються дієприслівниковій конструкції підрядні частини з семантикою умови та наслідку. Структурно факультативні підрядні частини завжди постпозитивні, поєднуються з дієприслівниковим зворотом за допомогою семантичних сполучників, які реалізують закріплені за ними семантико-синтаксичні відношення.

Маловживаними є синтаксичні структури, в яких із семантикою дієприслівникового звороту співвідносяться предикативні частини, що приєднуються сурядним зв'язком і виражають лише значення зіставно-протиставних відношень, напр.: Кучмієнко... надимав щоки, намагаючись підтутукувати під мелодію танцю, але музика була невідома, в нього нічого не виходило (Загр.).

У ряді випадків дієприслівниковий зворот і предикативна частина поєднуються безсполучниковим зв'язком, реалізуючи з'ясувально-об'єктні, пояснювальні, умовні, наслідкові, причинові відношення, а також відношення мети, способу дії, міри і ступеня, напр.: Ліна Іванівна вже зовсім розчулилася, забувши істину-парадокс: великі полководці також були здебільшого карликами; Я стояв на сугорбку, дивлячись на ту дівчину широко розплющеними очима - мене поступово проймав страх (Шевчук); Незручно було так виїжджати, не сказавши навіть слова на розвітання: справді, ніби тікає (Гонч.).

Виконуючи функцію слів автора, дієприслівник виявляє здатність організовувати конструкції з прямою мовою, напр.: Над дитиною схилилась, Сон рожевий зовучи: „Спи, мій сину, спи, маленький, Треба спати уночі...” (Олесь).

Серед багатокомпонентних речень, у яких із дієприслівником (дієприслівниковим зворотом) поєднуються дві (і більше) предикативні частини, представлені складні синтаксичні конструкції з послідовною підрядністю, з однорідною і неоднорідною супідрядністю, із сурядністю і підрядністю. Найбільшу продуктивність виявляють складнопідрядні багатокомпонентні речення з послідовною підрядністю, напр.: Легко минав квартал по кварталу, неуважно спиняючись перед вітринами й афішами, щоб показати самому собі, що нікуди не поспішає (Підм.).

У висновках узагальнено основні результати дослідження, що стосуються параметрів функціонування дієприслівникових зворотів у структурі простого ускладненого і складного речень, їхньої структурно-функціональної своєрідності, а також особливостей внутрішньої формальної організації дієприслівникової конструкції.

Висновки

Дієприслівники у мові є засобом вираження обставинної детермінації дій, процесів і станів. Їм властиве поєднання семантики активно здійснюваної підметом-суб'єктом дії з обставинними характеристиками основного присудка-предиката чи змісту всього речення.

У сучасній українській мові дієприслівник являє собою граматично відокремлену дієслівну форму з другоряднопредикативною синтаксичною функцією. Відокремлення реалізує дієслівні ознаки дієприслівників і характерні для них семантико-синтаксичні значення.

Речення, що містять дієприслівниковий зворот, з погляду формальної структури є простими, однак із семантичного погляду вони ускладнені компонентом з другоряднопредикативним значенням, тобто за семантико-синтаксичним принципом аналізу такі структури розглядаються як семантично неелементарні, складні.

Дієприслівник як морфологічна форма повнозначної частини мови наділений специфічними синтаксичними властивостями зовнішнього і внутрішнього синтагматичного зв'язку, які виявляються у закономірностях його сполучуваності з тими чи іншими компонентами в умовах конкретних мовленнєвих реалізацій. Для дієприслівника (вербьїда) характерне збереження усіх семантико-синтаксичних позицій правобічної валентності фінітного дієслова. Внутрішня валентність дієприслівника виявляє особливості внутрішньої формальної організації дієприслівникового звороту. Валентна активність дієприслівника мотивується ступенем його інформативності (автосемантичністю чи синсемантичністю), конкретними комунікативними завданнями та участю дієприслівникового компонента у внутрішньосинтаксичній організації речення.

Дієприслівники у сучасній мові можуть уживатися як одновалентні чи як полівалентні лексичні одиниці. Дієприслівникові конструкції, яким властива значеннєва і структурна поліфункціональність, об'єднують у своєму складі усталені моделі словосполучень: P₂+Obj; P₂+Adv; P₂+P.d; P₂+Obj₁+Obj₂; P₂+Obj+Adv; P₂+Adv₁+Adv₂; P₂+Obj₁+Obj₂+Adv; P₂+Obj+Adv₁+Adv₂; P₂+Obj₁+Obj₂+Obj₃; P₂+Adv₁+Adv₂+Adv₃; P₂+Obj₁+Obj₂+Adv₁+Adv₂, P₂+Adv₁+Adv₂+Adv₃+Adv₄. Кожна модель має конкретні реалізації, за нею в мові закріпилося певне лексико-семантичне наповнення з боку детермінованого і детермінуючого членів, на основі яких встановлюються різні семантико-синтаксичні відношення.

Специфіка дієприслівника як вторинної предикатної синтаксеми полягає у позначенні ним другорядної дії, яка супроводить основну дію, виражену дієсловом-присудком. В основі часового зв'язку між двома діями лежить не стільки видове значення дієприслівника, скільки семантика формальних центрів дієприслівникової і головної частин речення. Завдяки семантичному і частково позиційному чинникам передаються у реченні часові значення передування, наступності чи одночасності основної і другорядної дій.

Семантико-синтаксичні відношення дієприслівника і дієслова-присудка мають імпліцитний характер, їх виявленню сприяють різноманітні трансформації дієприслівникового звороту. У структурі простого неелементарного речення з дієприслівниками доконаного і недоконаного виду встановлюються відношення мотиваційної, атрибутивної предикації, супровідної та обставинної характеризації, а також відношення рівноправної та „фонової” предикації (у випадку, коли обставинний компонент виражений дієприслівниками недоконаного виду). Межі між різними типами відношень нечіткі, оскільки функціональні значення дієприслівників зумовлюються різними чинниками, найголовнішим з яких є семантика основного і другорядного предикатів.

Більшість дієприслівників сучасної української мови характеризується багатозначністю, що пояснюється відсутністю експліцитно вираженого відношення дієприслівникового компонента до головного присудка.

Дієприслівник зберігає здатність дієслівного слова розширювати структурний мінімум організованої ним складної конструкції шляхом приєднання однієї чи кількох предикативних частин, унаслідок чого формуються складнопідрядні речення нерозчленованого і розчленованого типу, а також складносурядні, безсполучникові, багатокомпонентні складнопідрядні речення та конструкції з різними видами і засобами зв'язку.ерозчленованої структури рталу, неуважно спиняючись перед вітринами й афішами, щоб показати самому собі, що нікуди не поспішає.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Комарова З. Семантична валентність і синтаксична сполучуваність дієприслівника // Збірник наукових праць. Вісник Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка. Випуск 5 (19). Серія „Філологічні науки”. Полтава, 2001. С. 71-76.

2. Комарова З.І. Семантико-синтаксична структура складнопідрядних речень із підрядними присубстантивно-атрибутивними, залежними від дієприслівникового звороту // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць. К.: Т-во „Знання” України, 2002. С. 31-36.

3. Комарова З.І. Місце дієприслівника у граматичній системі мови // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць. НПУ імені М.П. Драгоманова. К.: НПУ, 2002. С. 104-110.

4. Комарова З.І. Моделі дієприслівникових конструкцій з об'єктним поширювачем // Наука і сучасність: Збірник наукових праць НПУ імені М.П. Драгоманова. Т. ХХХІV. К.: Логос, 2002. С. 183-195.

5. Комарова З.І. Семантико-синтаксичні структури складнопідрядних придієприслівникових з'ясувальних речень // Вісник Черкаського університету. Випуск 42. Серія „Філологічні науки”. Черкаси, 2002. С. 99-102.

6. Комарова З.І. Особливості функціонування дієприслівникових зворотів в офіційно-діловому стилі // Методика вивчення ділового мовлення в середній та вищій школі: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. Умань, 24-25 травня 2001 р. К.: „Знання України”, 2001. С. 55-56.

7. Комарова З. Семантико-синтаксична структура складнопідрядних з'ясувальних речень із головним компонентом, вираженим дієприслівником // Мова в слов'янському культурному просторі: Тези доповідей і повідомлень Міжнародної. наукової. конференції. Умань, 23-25 травня 2002 року. Умань: Графіка, 2002. С. 20-21.

Анотація

Комарова З. І. Формально-синтаксичні і семантико-функціональні параметри дієприслівникових зворотів у структурі речення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню внутрішньої формально-синтаксичної організації дієприслівникових зворотів та параметрів їхнього функціонування у структурі простого ускладненого і складного речень. У роботі уточнено граматичний статус дієприслівників і дієприслівникових зворотів; виявлено валентнісні ознаки дієприслівника як другорядного предиката; виділено конкретні моделі дієприслівникових словосполучень; запропоновано методику трансформування простих речень з обставинним компонентом - дієприслівниковим зворотом з метою з'ясування особливостей реалізації семантико-синтаксичних відношень у структурі простого неелементарного речення; комплексно описано різні типи складних речень і складних синтаксичних конструкцій, організованих шляхом поєднання з дієприслівником (дієприслівниковим зворотом) однієї-двох (і більше) предикативних частин.

Ключові слова: дієприслівниковий зворот, внутрішня формально-синтаксична структура звороту, другорядна предикація, валентнісні ознаки дієприслівника, модель словосполучення, семантико-синтаксичні відношення, придієприслівниковий зв'язок у складному реченні.

Аннотация

Комарова З. И. Формально-синтаксические и семантико-функциональные параметры деепричастных оборотов в структуре предложения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова, Киев, 2003.

Диссертация посвящена изучению внутренней формально-синтаксической организации деепричастных оборотов и параметров их функционирования в структуре простого и сложного предложений.

В работе уточнен грамматический статус деепричастий и деепричастных оборотов. В связи с тем, что в современном языкознании в квалификации деепричастия учитываются, прежде всего, особенности его функционирования в предложении, в диссертационном исследовании принято традиционное определение этой единицы как морфологической формы глагола (вербьида). Установлено, что деепричастие, выступая особым распространителем состава предложения, вступает в двойные связи и отношения с предикативной основой предложения и реализует второстепенную предикативную функцию (второстепенного сказуемого), а на формально-синтаксическом уровне - функцию обстоятельств.

Определено, что деепричастию свойственно сохранение валентностных признаков личного глагола (способности к программированию правосторонних семантико-синтаксических позиций). Внутренняя валентная активность деепричастия мотивируется степенью его информативности, участием деепричастного компонента во внутренней синтаксической организации предложения, конкретными коммуникативными задачами.

Анализ деепричастных конструкций с учетом традиционных и современных концепций описания словосочетаний по структурно-семантическим признакам дал возможность определить структурные особенности второстепенного предиката и закономерности построения моделей словосочетаний, в результате чего выделены основные структурные схемы деепричастных конструкций, установлены их семантика, конкретные морфологические репрезентации, определены лексико-семантические группы опорного и зависимых от него компонентов.

Деепричастные конструкции, которым свойственны смысловая и структурная полифункциональность, объединяют в своем составе модели словосочетаний с одним, двумя, тремя или четырьмя зависимыми компонентами в функциях объекта, локатива, темпоратива, медиатива, каузатива, предикатива. Моделей с пятью, шестью зависимыми от деепричастия элементами не зафиксировано. Каждая модель имеет конкретные реализации, за ней в языке закрепилось определенное лексико-семантическое наполнение со стороны детерминированного и детерминирующего членов, в результате взаимодействия которых устанавливаются те или иные семантико-синтаксические отношения. Морфологическими репрезентантами деепричастных словосочетаний выступают беспредложные и предложные формы имени существительного и местоимения, наречия, инфинитивы.

Особенности внутренней формальной организации деепричастного оборота отражают модели словосочетаний с субъектной синтаксемой, которая может реализоваться самостоятельно или в сочетании с объектом второстепенного действия. В современном украинском языке такие построения непродуктивны, поскольку деепричастие всегда соотносится семантически с субъектом основного действия, выраженного глаголом-сказуемым, и не требует его наличия в составе деепричастной конструкции.

В диссертационной работе описаны основные типы реализаций семантико-синтаксических отношений, которые устанавливаются между основным составом предложения и деепричастным оборотом и имеют имплицитный характер. В структуре простого неэлементарного предложения с деепричастиями совершенного и несовершенного вида выявлены отношения мотивирующей, атрибутивной, сопровождающей и обстоятельственно-характеризующей предикации, а также отношения равноправной и “фоновой” предикации (в случае, если обстоятельственный компонент выражен деепричастиями несовершенного вида). Определено, что границы между разными типами отношений относительны, что обусловлено семантикой основного и второстепенного предикатов.

С целью выяснения функциональных значений деепричастий, характеризующихся в большинстве случаев многозначностью, предложена методика трансформационного анализа простых усложненных предложений - замена деепричастного оборота придаточным предложением, падежной формой имени существительного, сочетанием причастия с именем существительным, личным глаголом.

В исследовании рассмотрены особенности реализации фразовой валентности деепричастия, в связи с чем определены и проанализированы разные типы сложных предложений с компонентом придеепричастной связи, а также сложных синтаксических конструкций, в которых с деепричастием (деепричастным оборотом) сочетаются две (и более) предикативные части; выяснена структурно-функциональная своеобразность таких построений.

Ключевые слова: деепричастный оборот, внутренняя формально-синтаксическая структура оборота, второстепенная предикация, валентностные признаки деепричастия, модель словосочетания, семантико-синтаксические отношения, придеепричастная связь в сложном предложении.

Annotation

Komarova Z. I. Formal Syntactic and Semantic Functional Parameters of Participial Constructions in the Structure of the Sentence. - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Philological Science degree in speciality 10.02.01. - Ukrainian Language. - M. Dragomanov National Pedagogical University, Kyiv, 2003.

The dissertation is devoted to the elucidation of the internal formal syntactic organization of participial constructions and parameters of their functioning in the structure of simple extended and complex sentences. The work specifies the grammatical status of participles, verbal adverbs and participial constructions; determines the combinability of the participial as a secondary predicative; specifies the models of participial constructions; suggests a method for transforming simple sentences with the adverbial component - the participial construction and on its basis the elucidation of semantic syntactic relations in the structure of the simple non-elementary sentence; describes various types of complex sentences and complex participial constructions combined with one or more participial predicative parts.

Key words: participial construction, internal formal syntactic structure of the construction, secondary predication, combinability of the participle, model of word combination, semantic syntactic relations, participial connection in the complex sentence.

Размещено на Allbest.ru