Культура мовлення майбутнього вчителя-словесника в умовах українсько-російської двомовності

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Одним із стратегічних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, є створення умов для формування професійної культури вчителя. Від цього залежить успішність розв'язання комплексу проблем модернізації всієї системи освіти на сучасному етапі її розвитку. Тому серед пріоритетних напрямів педагогічної науки вагоме місце посідає дослідження широкого кола питань якісної підготовки педагогічних кадрів. Відтак особливої значущості набуває проблема мовленнєвої культури вчителя-словесника, яку слід удосконалювати на етапі його професійного становлення, у період навчання у вищих закладах освіти.

В умовах орієнтації вищої освіти на посилення зв'язку змісту навчання з обраною професією особливого значення для формування мовної й мовленнєвої культури студентів-філологів набуває вдосконалення змісту вищої освіти, спрямованого на забезпечення всебічної мовленнєвої компетенції особистості, що виявляється в нормативності та правильності мовлення.

Показниками правильного мовлення є значний обсяг активного словника, різноманітність лексико-граматичних форм і конструкцій, точність, лаконічність, чистота, багатство, комунікативна доцільність тощо. Одним із основних виявів порушення нормативності мовлення є наявність інтерферентних помилок як наслідок білінгвальної ситуації в Україні. Українська і російська мови, що перебувають у безпосередньому контактуванні, подібні за своїм лексичним складом і граматичною будовою. Така структурна схожість створює сприятливі умови для виникнення явища інтерференції, якої зазнає не лише друга (російська), але значною мірою і перша (українська) мова білінгва. Причини інтерферентних помилок учені вбачають у несформованості навичок нормативного мовлення рідною мовою, негативному впливі мовленнєвого середовища, відсутності чи недостатній сформованості навичок самоконтролю. Тому одним із важливих напрямів підготовки вчителів є вдосконалення культури мовлення студентів, формування мовленнєвих умінь і навичок майбутніх фахівців в умовах українсько-російського мовного середовища та підвищення практичної значущості цих результатів. Адже досконале володіння українською літературною мовою є одним із засобів успішної професійної діяльності вчителя-словесника.

Лінгводидактичні засади навчання другої мови в умовах білінгвізму в різні часи вивчалися багатьма вченими: теоретичні аспекти методики навчання російської мови на теренах України (Є. Голобородько, В. Іваненко, Н. Місяць, Н. Пашковська, М. Успенський та ін.), психологічні та лінгвістичні аспекти явищ інтерференції (У. Вайнрайх, Є. Верещагін, Ю. Жлуктенко, В. Розенцвейг, А. Супрун, Л. Щерба та ін.), дисертаційні дослідження, присвячені проблемі подолання явищ інтерференції в російському мовленні, спричинені впливами рідного мовлення білінгвів (Л. Барановська, О. Бугайчук, А. Войцещук, Ю. Гулей, Ж. Горіна, Б. Маруневич). Натомість лінгводидактичний аспект удосконалення культури мовлення студентів-філологів, які перебувають у білінгвальному мовному середовищі, ще не був предметом спеціального дослідження вчених. Потреби у формуванні мовної особистості, яка досконало володіє нормами української літературної мови, уміннями й навичками вільно й комунікативно виправдано користуватися усіма мовними засобами під час спілкування, необхідність наукових і методичних розробок щодо подолання інтерферентних впливів другої (російської) мови, що збереглися у мовленні студентів після вивчення ними шкільного курсу української мови, зумовили вибір дисертаційного дослідження “Культура мовлення майбутнього вчителя-словесника в умовах українсько-російської двомовності”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної теми кафедри українського мовознавства та основ журналістики “Особливості навчання рідної (державної) мови в освітніх закладах півдня України”, яка входить до загальноуніверситетської теми Херсонського державного університету “Актуальні проблеми підготовки вчителя сучасної школи” (реєстр. № 0198U007532) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 09.02.99 р.).

Об'єкт дослідження: процес удосконалення культури мовлення студентів-філологів у білінгвальних умовах.

Предмет дослідження: лінгводидактичні умови удосконалення культури мовлення майбутнього вчителя-словесника в українсько-російському мовному середовищі.

Мета дослідження: розробити, науково обґрунтувати та експериментально перевірити методику вдосконалення культури мовлення студентів-філологів з урахуванням умов білінгвізму.

Гіпотеза дослідження: рівень культури мовлення студентів-філологів підвищиться, якщо:

створити умови для усвідомлення студентами необхідності досконалого володіння нормами літературної мови, що сприятиме підвищенню культури їхнього мовлення, забезпечити позитивну мотивацію процесу учіння;

розробити інтенсивну методику вдосконалення культури мовлення студентів шляхом: а) опори на комунікативно-діяльнісний принцип навчання; б) пошуку ефективних методів засвоєння фонетичного та лексико-граматичного матеріалу, що має високий ступінь інтерферованості; в) опори на випереджальний розвиток усного мовлення студентів; г) побудови спеціальної системи вправ, спрямованих на корекцію мовлення студентів з урахуванням помилок інтерферентного характеру;

упроваджувати в навчальний процес нові педагогічні технології (модульну систему, інтерактивні імітаційні методи навчання, комунікативні завдання, спрямовані на підвищення рівня культури мовлення студентів-філологів у білінгвальних умовах);

у процесі мовленнєвої підготовки студентів ураховувати специфіку національної аудиторії та соціальних чинників південно-східного регіону України;

забезпечувати міжпредметні зв'язки лінгвістичних дисциплін;

Відповідно до мети та гіпотези визначено завдання дослідження:

конкретизувати поняття “культура мовлення” в контексті комунікативної компетенції студентів-філологів;

Визначити лінгвістичні, психологічні, соціолінгвістичні, психолінгвістичні та лінгводидактичні засади удосконалення культури мовлення майбутнього вчителя-словесника в українсько-російському мовному середовищі;

виявити рівні сформованості мовленнєвої культури студентів-філологів, їхню психологічну готовність до удосконалення мовлення в білінгвальних умовах;

окреслити змістові та функціональні зв'язки курсу “Основи культури мови” з іншими лінгвістичними дисциплінами;

розробити й експериментально перевірити модульну і блокову репрезентацію матеріалу, спрямовану на удосконалення мовленнєвих умінь і навичок студентів-філологів;

створити комплекс завдань і вправ, що сприяють подоланню інтерферентних помилок;

експериментально перевірити ефективність запропонованої методики удосконалення культури мовлення студентів-філологів із застосуванням інтерактивних імітаційних методів.

Вирішення поставлених завдань і необхідність перевірки вихідних припущень дослідження зумовили використання таких методів:

теоретичні - вивчення й аналіз лінгвістичної, соціо- та психолінгвістичної, лінгводидактичної літератури; встановлення рівнів і розробка критеріїв сформованості культури мовлення студентів-філологів, зіставлення та узагальнення одержаних даних дозволили систематизувати теоретичний матеріал з досліджуваної проблеми;

емпіричні - цілеспрямоване педагогічне та соціолінгвістичне спостереження над мовленням студентів у процесі аудиторної та позааудиторної роботи; анкетування; тестування з метою виявлення їхнього мовленнєвого досвіду та створення передумов для подолання інтерферентного впливу другої (російської) мови; пошук ефективної методики удосконалення культури мовлення студентів-філологів у білінгвальних умовах; аналіз навчально-методичної документації; вивчення й узагальнення досвіду роботи, даних соціолінгвістичного дослідження забезпечило практичне вивчення стану проблеми; експериментальні педагогічний експеримент (констатуючий та формуючий) дали змогу виявити рівні сформованості культури мовлення студентів у білінгвальних умовах; статистичні методи кількісного і якісного аналізу й обробки експериментальних даних довели ефективність запропонованої методики удосконалення культури мовлення майбутнього вчителя-словесника в умовах білінгвізму.

Методологічною основою дослідження є праці з лінгвістики, психолінгвістики та лінгводидактики в галузі культури мови; положення про взаємозв'язок мови, мовлення, мислення і свідомості, пріоритетну роль теорії мовленнєвої діяльності в інтелектуальному та духовному розвитку особистості; законодавчі акти й новітні концепції з проблем мовної освіти в Україні.

Теоретичними засадами дослідження стали праці лінгвістів щодо змісту понять “мова”, “мовлення”, “культура мови” і “культура мовлення”, “норми літературної мови” (О. Ахманова, І. Білодід, В. Виноградов, Б. Головін, П. Дудик, М. Ілляш, М. Жовтобрюх, М. Пилинський, Л. Щерба); погляди лінгвістів і психологів на феномени “двомовність”, “міжмовне контактування” “білінгвізм”, “інтерференція” (У. Вайнрайх, В. Верещагін, Ю. Жлуктенко, Г. Їжакевич, Ю. Розенцвейг, С. Семчинський, А. Супрун); наукові розвідки психологів і психолінгвістів про мовленнєву діяльність, породження і сприймання мовлення (Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О. Лурія, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, І. Синиця та ін.); ключові положення лінгводидактичних досліджень (О. Біляєв, М. Вашуленко, Є. Голобородько, В. Мельничайко, Г. Михайловська, Н. Пашковська, М. Пентилюк, М. Успенський, І. Хом'як, О. Хорошковська );

Дослідження проводилося в три етапи.

На першому етапі - пошуковому - ( 1996-1998 рр.) вивчалася, аналізувалася й узагальнювалася лінгвістична, психолінгвістична та лінгводидактична література з проблеми удосконалення культури мовлення студентів-філологів, які знаходяться у білінгвальному середовищі; конкретизувалася мета, предмет і завдання дослідження, формулювалася робоча гіпотеза, визначався основний напрямок роботи, уточнювалися завдання, методи наукового дослідження й методика констатуючого експерименту; проводився попередній пошуковий зріз та анкетування студентів.

На другому етапі - основному - (1998-2000 рр.) аналізувалися програми з предметів лінгвістичного циклу для студентів-філологів; досліджувалися фонетичний та лексико-граматичний аспекти правильності мовлення студентів-філологів, визначалися рівні сформованості їхньої культури мовлення, проводився педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий етапи), апробовувалася програма формуючого експерименту, визначався зміст технології удосконалення культури мовлення студентів, з'ясовувалися умови, принципи, вимоги щодо ефективності розробленої методики удосконалення культури українського мовлення студентів філологічних факультетів, яка забезпечила б високий рівень сформованості мовленнєвих умінь і навичок майбутніх учителів-словесників; систематизувалися, аналізувалися й узагальнювалися експериментальні дані в теоретичному та прикладному аспектах, а також упроваджувалися одержані результати в практику роботи Херсонського державного університету.

На третьому етапі - підсумковому - (2000-2002 рр.) упроваджувалися в навчальний процес методичні рекомендації щодо оволодіння студентами-філологами сталими мовленнєвими уміннями; продовжувалося спостереження й аналіз занять дисциплін лінгвістичного й нелінгвістичного циклів щодо удосконалення культури мовлення студентів на міжпредметній основі; розроблялися контрольні тести для визначення рівнів сформованості культури мовлення майбутніх учителів-словесників; здійснювалася статистична обробка даних експериментального навчання; формулювалися й теоретично обґрунтовувалися висновки дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дисертаційне дослідження проводилося на базі Херсонського, Миколаївського державних університетів, Луганського національного педагогічного університету. Всього експериментальною роботою було охоплено 10 груп (398 осіб: 358 студентів та 40 викладачів університетів), було проаналізовано понад 500 робіт (у тому числі 220 анкет студентів і викладачів).

Наукова новизна здобутих результатів:

уперше виявлено та класифіковано типові фонетичні та лексико-граматичні помилки інтерферентного характеру українського мовлення студентів-філологів, діагностовано причини їх виникнення; визначено критерії рівнів сформованості культури мовлення студентів, що знаходяться у білінгвальних умовах;

розроблено технологію удосконалення мовленнєвої культури майбутнього вчителя-словесника, адекватну його майбутній професійній діяльності;

створено поетапну систему вдосконалення культури мовлення студентів-філологів на заняттях дисциплін лінгвістичного та нелінгвістичного циклів; набули подальшого розвитку наукові положення про культуру мовлення майбутніх фахівців в українсько-російському мовному середовищі.

Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні процесу формування мовної особистості майбутнього вчителя-словесника, розробці системи вправ і завдань, спрямованих на формування стійких мовленнєвих навичок; з'ясуванні тенденцій, закономірностей удосконалення мовленнєвих умінь і навичок у білінгвальних умовах з використанням інтерактивних імітаційних методів навчання.

Практична цінність дослідження полягає в створенні ефективної методики роботи, спрямованої на удосконалення культури мовлення студентів філологічних факультетів. Основний науково-дослідний матеріал, результати дослідження, висновки та методичні рекомендації можуть бути використані вчителями, викладачами-словесниками на практичних заняттях дисциплін лінгвістичного циклу, факультативах, у роботі над підвищенням культури усного і писемного мовлення студентів та учнів середніх шкіл.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням його вихідних положень, застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження; дослідно-експериментальною роботою, кількісним та якісним аналізом емпіричних даних, результатами педагогічного експерименту.

Особистий внесок полягає у розробці, апробації та впровадженні у навчальний процес системи вправ і завдань, спрямованих на удосконалення культури мовлення студентів філологічних факультетів в українсько-російському мовному середовищі.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлювалися в доповідях та повідомленнях на всеукраїнських науково-методичних конференціях (Херсон, 1998, 1999, 2000, 2001, 2003 рр. Черкаси, 2003 р.), загальноуніверситетській науково-практичній конференції “Проблеми вищої школи” (Херсон, 2001), обговорювалися на засіданнях кафедри українського мовознавства та основ журналістики, на міжкафедральних науково-практичних семінарах Херсонського державного університету. Теоретичні положення, висновки та методичні рекомендації впроваджено в навчально-виховний процес Херсонського державного університету (довідка № 03-11/847 від 04.07.2003 р.), Миколаївського державного університету (довідка № 01/392-1 від 12.05.2003 р.), Луганського національного педагогічного університету (довідка № 12- 546/13 від 13.06.2003 р.).

Публікації. За результатами дослідження надруковано 11 наукових праць, із них вісім статей - у фахових виданнях, що відповідають вимогам ВАК України; три науково-методичні розробки (1 навчальний посібник одноосібно та 2 - у співавторстві).

лінгвістичний український російський мовний

1. Теоретичні основи удосконалення культури мовлення студентів-філологів в українсько-російському мовному середовищі

Проаналізовано стан досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі (уточнено сутність понять “мова”, “мовлення”, “культура мови”, “культура мовлення”, “якості мовлення”, “норми літературної мови”); лінгвістичні та лінгводидактичні засади вдосконалення культури усного і писемного мовлення студентів-філологів; психолінгвістичний аспект досліджуваної проблеми ( обґрунтовано роль теорії мовленнєвої діяльності в удосконаленні культури мовлення студентів); висвітлено проблему інтерференції у засвоєнні норм літературної мови (уточнено сутність понять мовної взаємодії, як-от: “запозичення”, “калькування”, “русизми”, “мовні покручі”, “суржикове мовлення”); з'ясовано причини інтерферентних впливів контактуючої мови на першу (рідну) мову студентів, які знаходяться в двомовному середовищі.

Аналіз лінгвістичних праць дав змогу визначити коло понять, засвоєння яких майбутніми учителями-словесниками сприятиме удосконаленню культури їхнього мовлення. Це розмежування понять “культура мови” і “культура мовлення”, вчення про мову, мовлення, норми української літературної мови, комунікативні якості мовлення.

Хоча мовою як чинником суспільного життя дослідники цікавилися давно (починаючи з античних часів), наукова думка наблизилася до розуміння суті проблеми лише після того, як І. Бодуен де Куртене та Ф. де Соссюр увели в науковий обіг опозицію “мова - мовлення”. Переважна більшість учених (Н. Бабич, І. Білодід, В. Виноградов, Б. Головін, О. Леонтьєв, І. Синиця, Т. Панько) розглядають мову як систему знаків із закодованими в ній результатами пізнання дійсності, а мовлення - як реалізацію цієї системи у процесі комунікації. Проте складний діалектичний зв'язок між мовою і мовленням спричиняється до того, що часто ці поняття не розмежовуються (І. Білодід, В. Дорошевський, О. Мельничук, О. Потебня, В. Русанівський та ін.) У працях, що стосуються якості володіння мовними засобами та нормами літературної мови, вживається то “культура мови” (Д. Ганич, Д. Олійник, І. Білодід, С. Єрмоленко, Л. Струганець), то “культура мовлення” (Н. Бабич, О. Біляєв, В. Мельничайко, М. Пентилюк). Оскільки в нашому дослідженні йдеться про удосконалення нормативного мовлення майбутніх учителів-словесників, ми послідовно вживаємо термін “культура мовлення”.

Проблема загальної мовленнєвої культури досліджувалася й досліджується багатьма мовознавцями та лінгводидактами (Н. Бабич, І. Білодід, О. Біляєв, І. Дроздова, С. Єрмоленко, М. Ілляш, М. Жовтобрюх, В. Мельничайко, Т. Панько, М. Пентилюк, Л. Струганець та ін.). Культура мовлення розглядається ними як володіння нормативним літературним мовленням в усній і писемній формах, в усіх видах мовленнєвої діяльності, здатність доречно користуватися мовними засобами, оптимальними для певної ситуації мовлення.

Важливе місце в удосконаленні культури мовлення студентів-філологів посідають мовні норми, що закріплюються в практиці й узагальнюються нормативними документами, стаючи важливим чинником професійної підготовки майбутнього фахівця.

Цілком зрозуміло, що в центрі уваги удосконалення мовленнєвої культури студентів повинні знаходитись якості мовлення, які були предметом уваги багатьох дослідників (Н. Бабич, О. Біляєв, А. Васильєва, В. Виноградов, Б. Головін, І. Ілляш, В. Мельничайко, М. Пентилюк, М. Пилинський та ін.). Хоч у трактуванні проблеми повного збігу між ними немає (розглядали якості мовлення, що містили від чотирьох до п'ятнадцяти позицій), загальновизнано, що регулятором культури мовлення є не тільки норма, а й комунікативна доцільність, що існує на рівні мовної культури - правильність мовлення і мовна майстерність. Мовлення студентів, які знаходяться в українсько-російському мовному середовищі, в першу чергу повинно характеризуватися правильністю, точністю, логічністю, чистотою, багатством і різноманітністю мовних засобів.

Дотично до цього проблема культури мовлення в Україні тісно пов'язана з явищами міжмовного контактування та взаємного впливу двох мов. Українсько-російський білінгвізм, що має місце в південно-східному регіоні України, визначено нами як природний, масовий, двобічний, контактний. Учені лінгвісти та лінгводидакти (О. Біляєв, Є. Голобородько, І. Дроздова, Ю. Жлуктенко, Н. Пашковська, М. Пентилюк, А. Супрун, О. Хорошковська, М. Успенський) стверджують, що не може бути двомовності без інтерференції, яка є результатом сприйняття однієї мови через призму іншої. Лінгвістичні засади інтерференції досліджувалися багатьма вченими (У. Вайнрайх, Б. Гавранек, Ю. Жлуктенко, В. Іваненко, С. Семчинський, Е. Хауген). Домінуючим у лінгводидактиці є визначення інтерференції як негативного впливу однієї мови на іншу (О. Біляєв, Є. Голобородько, Н. Пашковська, М. Пентилюк, А. Супрун, І. Хом'як, О. Хорошковська та ін.). Таким чином, урахування явищ інтерференції під час вивчення всіх рівнів мови значною мірою визначає методику вдосконалення культури мовлення майбутнього вчителя-словесника.

Подано аналіз наукової літератури, що розглядає психологічні закономірності мовленнєвої діяльності як форми активної взаємодії людини з об'єктивною дійсністю (Б. Ананьєв, Є. Верещагін, Л. Виготський, М. Жинкін, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.). Учені доводять, що мовленнєва діяльність - складний психічний процес, який визначається рядом характеристик і становить операційний механізм діяльності та автоматизм здійснення мовленнєвої діяльності.

Засвоюючи мову, людина “привласнює” засоби пізнання дійсності, задовольняючи пізнавальні, комунікативні, соціальні та інші потреби. Відповідно мовленнєва діяльність включає засоби пізнання, мовні здібності й мову як систему (соціальну норму), котрі реалізуються у мовленні. Такий підхід до мовлення дозволяє довести, що мовленнєва діяльність розглядається не як глобальна, а як індивідуальна, як засіб і спосіб формування й формулювання власної (говоріння і письмо) і чужої (слухання, читання) думки, які поряд із мовленнєвою діяльністю виступають як процес активної, опосередкованої мовою і зумовленої ситуацією спілкування взаємодії мовців між собою. Звідси студенти навчаються не якоїсь мовленнєвої діяльності як мовного явища, а оволодівши засобами і способами реалізації кожного з її видів, загальними і частковими її механізмами формують власну мовленнєву діяльність, що розглядається як об'єкт навчання, включаючи мовленнєву активність і мовленнєву практику.

Процес удосконалення культури мовлення студентів в українсько-російському мовному середовищі передбачає не формування нової системи мислення, а її засвоєння, що взаємодіє із сформованим мовним кодом рідної (української) мови. Працюючи над удосконаленням культури мовлення, необхідно дбати про те, щоб студенти під час спілкування мислили цією мовою. На думку дослідників (Г. Костюк, О. Леонтьєв, А. Лурія), за допомогою мовлення закріплюються в пам'яті результати пізнання дійсності й цим самим об'єктивується свідомість, що є основою спілкування й пізнання.

Лінгводидактична наука не накопичила спеціальних досліджень у галузі вдосконалення культури мовлення студентів вищих закладів освіти. Окремі аспекти навчання мови, мовлення досліджувалися вченими-методистами (О. Біляєв, Є. Голобородько, І. Дроздова, В. Капінос, В. Мельничайко, Г. Михайловська, Н. Пашковська, М. Пентилюк, І. Хом'як, О. Хорошковська та ін.). Важливою для нашого дослідження є проблема відбору принципів удосконалення мовленнєвих умінь і навичок, які за своїми функціями передбачали б успіх у навчальному процесі. Окрім загальнодидактичних, що відповідають специфіці курсу “Основи культури мови”, ми виділили принципи: комунікативно-мовленнєвого спрямування, урахування особливостей рідної мови, домінуючої ролі вправ, навчання на мовленнєвих зразках, поєднання мовного тренування з мовленнєвою практикою, взаємозв'язку основних видів мовленнєвої діяльності, професійного спрямування навчального матеріалу. Це дало нам можливість уточнити й дібрати навчальний матеріал для студентів філологічних факультетів.

Удосконалення культури мовлення значною мірою залежить від методів і прийомів організації навчальної роботи. Серед традиційних методів (репродуктивного, проблемного, оперативного, продукування мовлення (комунікативного), контролю і самоконтролю) учені виділяють метод зіставлення (О. Біляєв, Н. Пашковська, О. Хорошковська), розвитку творчих здібностей мовців (О. Біляєв, М. Вашуленко, М. Пентилюк та ін.). Ефективними методами проведення практичних занять виступають різні види інтерактивного імітаційного навчання (розігрування ролей, моделювання ситуацій спілкування, рольові ігри), покликані забезпечити творче професійне мислення, пізнавальну мотивацію і професійне застосування знань у навчальних умовах. Саме ці методи є ефективними в методиці удосконалення культури мовлення студентів-філологів: сприяють активному мовленнєвому спілкуванню студентів; копіюванню мовних зразків, побудові власних висловлювань, відкривають широкі можливості для усунення з мовлення студентів помилок інтерферентного характеру; виводять особистість за межі штампованих завдань, формують самостійність, ініціативу, сприяють професійному та загальному росту майбутнього фахівця, успішному засвоєнню фахових дисциплін, формуванню національної свідомості, української ментальності, моральних переконань.

2. Методика вдосконалення культури мовлення студентів філологічних факультетів в українсько-російському мовному середовищі

Теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено педагогічні умови вдосконалення культури мовлення студентів у білінгвальних умовах, зроблено аналіз науково-методичного забезпечення практичного курсу української мови та курсу “Основи культури мови”, визначено рівні мовленнєвої підготовки студентів на констатуючому етапі експерименту. На цьому етапі досліджувалися соціокультурні та екстралінгвістичні впливи на якість мовлення студентів; вивчалася самооцінка студентами культури мовлення, відповідності мовним нормам, їхня готовність до роботи над удосконаленням мовленнєвої культури, виявлялася сформованість правильності усного і писемного українського мовлення, аналізувалися фонетичні та лексико-граматичні інтерферентні помилки, діагностувалися причини їх виникнення.

Розкрито теоретичні засади побудови експериментального навчання, подано результати формуючого експерименту.

Констатуючий експеримент поводився у два етапи.

Перший етап - орієнтовно-пошуковий - передбачав виявлення загального ставлення студентів до української мови, визначення їх світоглядної позиції. Це питання вивчалося за допомогою анкетування, опитування, бесід зі студентами-першокурсниками, спостереження за рівнем сформованості культури їхнього мовлення, контрольного зрізу.

Проведена робота дала підстави для висновку про психологічну готовність студентів до підвищення рівня культури власного мовлення, з'ясування провідних мотивів, що спонукають майбутнього вчителя-словесника до оволодіння високим рівнем культури мовлення.

Другий етап - діагностуючий - був пов'язаний із процесом удосконалення культури мовлення першокурсників, визначення рівня їхньої мовленнєвої підготовки і складався із 6 завдань, що ставили за мету виявити реальні мовленнєві уміння студентів, ступінь сформованості навичок усного і писемного мовлення, шляхи подолання інтерферентного впливу російської мови на українське мовлення першокурсників.

Пропоновані завдання констатуючого зрізу мали різний рівень складності і вимагали від студентів певних умінь і навичок - від аудіювання до продукування тексту. Виявлення й аналіз помилок здійснювався в два етапи. На першому визначалася питома вага фонетичних, лексичних, фразеологічних, граматичних помилок інтерферентного характеру серед загальної кількості мовленнєвих недоліків під час фіксації й аналізу усного мовлення студентів. На другому визначалася градація цих же помилок за їх поширенням, стійкістю та частотністю в їхньому усному та писемному мовленні.

Перевіривши і проаналізувавши усні відповіді та письмові роботи, ми дійшли висновків, що питому вагу посідають фонетичні (10% з них 6% інтерферентних), лексичні (6,0% з них 4,0% інтерферентних) й орфографічні (5,8% - 1,1% інтерферентних) помилки.

Результати проведених досліджень дозволили стверджувати, що явище інтерференції властиве обом формам мовлення (усній і писемній). Найбільшу кількість помилок допущено студентами в усному мовленні, що зумовлено його психологічними особливостями: швидким темпом продукування, непідготовленістю, невмінням стежити за власним (чужим) мовленням, неможливістю відредагувати власне мовлення. Порівняльний аналіз виявів інтерференції у двох формах (усній і писемній) подано в таблиці.

Таблиця 1. Інтерферентні помилки, допущені студентами в усному і писемному мовленні

За даними таблиці більшу кількість інтерферентних помилок допущено студентами в усному мовленні, що становить 9,2% із 10,4% - загальної кількості допущених помилок в ЕГ та 8,1% інтерферентних помилки з 9,6% загальної кількості помилок у КГ. У писемному мовленні частка інтерферентних помилок була набагато меншою і становила порівняно з усним 45,6% в ЕГ та 37% у КГ.

Унаслідок пошукового зрізу було визначено основні зони фонетичної, лексико-фразеологічної, граматичної інтерференції, у яких можна очікувати порушення норм української літературної мови. Було визначено типологію інтерферентних помилок, яких припускаються студенти в усному і писемному мовленні та визначено групи помилок:

Орфоепічні помилки, пов'язані з ототожненням звуків української і російської мов.

Лексичні помилки, пов'язані з уживанням слів ненормативних для української мови, що виявляється в переносі окремих слів і словосполучень з російської мови в українську.

Словотвірні помилки характеризуються сплутуванням суфіксів і префіксів подібних мов та відсутністю чергування приголосних при творенні слів.

Морфологічні помилки, що виявляються в сплутуванні граматичних категорій роду і числа, порушенні відмінювання і дієвідмінювання, недотриманні правил чергування приголосних у відмінкових формах іменників, у невластивому для української мови вживанні слів і словосполучень з прийменниками.

Синтаксичні помилки, що виявляються в порушенні керування, у прийменникових конструкціях, неправильному вживанні дієприкметникових зворотів, а також іменного і дієслівного складених присудків.

Кількісний аналіз допущених помилок дозволив визначити рівні сформованості культури мовлення студентів: високий, достатній, середній, низький. Констатуючий зріз показав, що переважна більшість випускників загальноосвітньої школи (94%) має середній та низький рівні сформованості культури мовлення, дані яких узагальнено в таблиці.

Таблиця 2. Рівні сформованості культури українського мовлення студентів до експериментального навчання

Здійснена градація студентів за рівнями сформованості культури українського мовлення на початку експериментального навчання засвідчила, що під час контрольних зрізів вони виявили невисокий рівень сформованості культури українського мовлення. Переважна більшість респондентів ЕГ - 80% і 76% КГ перебувала на середньому рівні, що характеризувався нечіткою артикуляцією звуків, порушенням норм наголошування слів, несформованістю навичок самокорекції та самоконтролю. На достатньому рівні перебувала найменша кількість учасників експерименту (6% - ЕГ і 8% - КГ), які показали найвищий рівень сформованості культури мовлення серед усіх студентів, що брали участь в експерименті. Вони майже не допускали орфоепічних, лексичних та граматичних помилок під час спілкування, виявили достатні навички самокорекції та самоконтролю.

14% - ЕГ і 16% - КГ респондентів виявили низький рівень сформованості, їхнє мовлення характеризувалося значними відхиленнями від норм літературної мови, невмінням створювати власні висловлювання, дотримуватися точності, логічності, доречності мовлення, несформованістю навичок самоконтролю та самокорекції. Студенти цієї групи виявили слабкі уміння застосовувати на практиці теоретичний матеріал, засвоєний у середній школі.

Проведена на цьому етапі робота дозволила встановити, що переважна більшість студентів-першокурсників у загальноосвітній школі мала середній та низький рівень мовленнєвої підготовки. Вони мають неглибокі знання норм української літературної мови, несформовані мовленнєві уміння й навички, нестійкі навички монологічного та діалогічного мовлення.

Анкетування, опитування, тестування студентів дали підставу стверджувати, що невисокий рівень їхньої підготовки пояснюється об'єктивними причинами: на рівень мовленнєвої підготовки й культуру мовлення студентів має суттєвий вплив мовне середовище, в якому вони знаходилися до навчання у вищій школі; у них переважає “суржикове” мовлення, зумовлене впливом російськомовного оточення, що стало причиною недосконалого володіння нормами української літературної мови і як наслідок - інтерфероване мовлення. На подолання цих недоліків у мовленні студентів і було спрямовано дослідне навчання.

В основу експериментального навчання було покладено такі принципи: опора на свідомий характер навчання, врахування особливостей роботи над удосконаленням фонетичної, лексичної та граматичної правильності мовлення, комунікативного підходу до побудови вправ, спрямованих на подолання інтерференції; опора на визначену номенклатуру фонетичних та лексико-граматичних інтерферентних помилок усного та писемного мовлення студентів.

До початку експериментального навчання нами була спроектована лінгводидактична модель, що передбачала комплексну роботу з подолання фонетичної та лексико-граматичної інтерференції в усному і писемному мовлення студентів філологічних факультетів. Дослідне навчання проводилося в чотири етапи: опорно-диференційний, оперативний, репродуктивно-діяльнісний, контрольно-корекційний.

Перший - опорно-диференційний - охоплював лінгвістичний курс “Практикум української мови” і спрямований на повторення, узагальнення й систематизацію теоретичних знань (засвоєних у загальноосвітній школі) першокурсників про мову, мовлення, норми літературної мови, комунікативні якості мовлення (забезпечив інформативний аспект навчання).Основною формою роботи були практичні заняття, Цей етап можна назвати пропедевтичним, бо він передбачав удосконалення навичок мовленнєвої культури студентів, набутих у середній школі, вміннями правильно, дотримуючись норм літературної мови, говорити і писати, зіставляти, порівнювати і диференціювати аналогічний мовний матеріал контактуючої мови. На цьому етапі широко застосовувалися рецептивні вправи імітаційного характеру.

ІІ етап - операційно-розвивальний - охоплював курс “Основи культури мови”, що реалізовувався у формі лекцій, практичних та семінарських занять, науково-дослідної роботи студентів-філологів. Він передбачав (спираючись на знання студентів, одержані в загальноосвітній школі, узагальнені і систематизовані на заняттях з практикуму української мови) удосконалення культури мовлення студентів з урахуванням двомовного середовища (забезпечував впливовий аспект); вироблення стійких мовленнєвих навичок, що повинні були витіснити старі, неправильно сформовані. На цьому етапі вправи мали рецептивний або репродуктивний характер, були спрямовані на удосконалення мовленнєвої культури майбутніх учителів-словесників, розробку ділових ігор з елементами корекції мовлення та реалізацію навчальної програми курсу.

ІІІ етап - репродуктивно-діяльнісний - охопив такі лінгвістичні дисципліни: “Сучасна українська літературна мова”, “Ділова українська мова”, “Стилістика”, “Виразне читання”, “Риторика”, “Лінгвістичний аналіз тексту”, а також “Шкільний курс української мови та методика її навчання” (ІІ-ІV курси). Він був спрямований на формування мовної майстерності (забезпечував впливовий аспект); передбачав вироблення сталих навичок нормативного мовлення під час вивчення спеціальних дисциплін шляхом використання комунікативно-мовленнєвих міждисциплінарних та внутрішньопредметних зв'язків, що спираються на спільність розв'язання проблеми удосконалення культури мовлення студентів у двомовному середовищі. Основні форми роботи: лекції, практичні, семінарські та лабораторні заняття, де велася робота над автономним фонетичним, лексико-фразеологічним, граматичним матеріалом, що була спрямована на удосконалення культури усного і писемного мовлення студентів на заняттях з лінгвістичних дисциплін. Студенти знайомилися з основними вимогами до культури мовлення вчителя й учнів, організацією педагогічного спілкування. На цьому етапі найбільш ефективними виявилися ситуативні вправи репродуктивного, комунікативного, творчого характеру, спрямовані на автоматизацію умінь нормативного мовлення майбутніх учителів-словесників.

ІV етап - контрольно-корекційний - охоплював спецкурс шкільного курсу української мови та методики її навчання “Нові технології у підготовці вчителя-словесника” (V курс) і передбачав формування мовної особистості учителя (забезпечував контрольно-стимулювальний аспект); мав на меті вироблення в майбутнього вчителя-словесника навичок аналізу якості та ефективності продукту мовленнєвої діяльності (свого і партнерів по комунікації); удосконалення вмінь здійснювати мовленнєві дії, наближені до реальних. На цьому етапі переважали лекційно-семінарські форми занять. Діапазон вправ, що пропонувався, був досить широким: від складання монологів та діалогів на означену тему до проведення ігор (рольових, ділових, імітаційних).

На прикінцевому етапі було проведено контрольний зріз для з'ясування ефективності запропонованої методики удосконалення культури мовлення студентів експериментальних і контрольних груп, що здійснювався за тими ж критеріями, що й на етапі констатуючого експерименту.

Порівняльно-кількісні дані рівнів сформованості культури мовлення студентів-філологів в українсько-російському мовному середовищі на констатуючому і прикінцевому етапах подано в таблиці.

Таблиця 3. Порівняльний аналіз рівнів сформованості культури мовлення студентів до навчання та на І, ІІ і ІІІ етапах

Як бачимо, позитивні зрушення рівнів сформованості культури мовлення студентів-філологів ЕГ та КГ засвідчили, що відносна кількість студентів із високим рівнем мовленнєвої підготовки в ЕГ на кінець дослідного навчання зросла на 20%, а в КГ - на 12 %, з достатнім - на 37% в ЕГ та на 26% - КГ, із середнім зменшилася на 43% - ЕГ та 27% - КГ, із низьким - на 12% - ЕГ та 11% - КГ.

Таким чином, маємо підстави стверджувати, що розроблена методика удосконалення культури мовлення студентів філологічних факультетів, які знаходяться у білінгвальних умовах, буде ефективною, якщо зміст мовних знань підпорядковується корекції й удосконаленню вмінь усного і писемного мовлення, теоретичний матеріал репрезентуватиметься блоками, а практичні завдання і вправи будуть пов'язані з усіма видами мовленнєвої діяльності, що забезпечуватиме професійні потреби студентів.

Висновки

Культура мовлення - інтегративне утворення в структурі підготовки студентів філологічних факультетів до практичної діяльності. З огляду на це формування та вдосконалення культури мовлення в українсько-російському мовному середовищі слід вважати одним з важливих напрямів професійної підготовки сучасного вчителя-словесника.

Аналіз наукової літератури дозволив визначити теоретичні (лінгвістичні, соціолінгвістичні, психологічні, психолінгвістичні та лінгводидактичні) засади удосконалення культури мовлення студентів-філологів у білінгвальних умовах: культура мовлення в цілому підпорядковується загальним вимогам вербального спілкування, структурними компонентами якого є: правильність мовлення (досконале володіння нормами літературної мови, точність, логічність), мовна майстерність (навички добору із співіснуючих варіантів найточнішого, найбільш доречного у певній комунікативній ситуації), мовна свідомість (уміння оцінювати й удосконалювати мовленнєву діяльність комунікантів на кожному етапі навчання). Критеріями сформованості культури мовлення майбутніх учителів-словесників вважаємо:

а) досконале володіння нормами літературної мови на всіх рівнях мовної системи в усному і писемному різновидах;

б) обізнаність з комунікативними якостями мовлення та врахування їх вимог під час складання усних висловлювань та написання творчих робіт;

в) уважне ставлення індивіда до мови і мовлення;

г) наявність стійкої мовленнєвої навички та контрольно-стимулюючих умінь.

Практика роботи та спостереження за навчально-виховним процесом студентів-філологів показали, що активним чинником впливу на культуру мовлення студентів вищих закладів освіти півдня України є двомовне середовище. Зважаючи на це, удосконалення культури мовлення майбутніх учителів-словесників необхідно розглядати, враховуючи соціолінгвістичні умови, пов'язані з впливом другої (російської) мови на культуру мовлення студентів.

Аналіз результатів констатуючого зрізу засвідчив, що випускники загальноосвітніх шкіл недостатньо володіють культурою мовлення, порушують норми літературної мови під час спілкування, не усвідомлюють важливості дотримання комунікативних якостей мовлення. Спостереження за навчально-виховним процесом та практика роботи зі студентами-філологами довели, що основними чинниками, які впливають на рівень сформованості культури їхнього мовлення є соціолінгвістичні умови, серед яких важливе місце посідає білінгвальне середовище. Зважаючи на це, удосконалення культури мовлення майбутніх учителів необхідно проводити спираючись на лінгводидактичні принципи, що сприяють формуванню стійких мовленнєвих навичок та удосконаленню комунікативних умінь.

Аналіз проведених за експериментальною програмою практичних занять дав підстави стверджувати необхідність застосування раціональних методів і прийомів навчання, спрямованих на удосконалення культури мовлення студентів у білінгвальних умовах; використання завдань і вправ комунікативного характеру з метою формування умінь і стійких навичок будувати висловлювання в усній чи писемній формі, корекції власного мовлення, уникаючи помилок, зумовлених впливом російської мови.

Формуючий експеримент довів, що найбільш ефективною методикою вдосконалення культури мовлення майбутніх словесників є застосування інтерактивних форм і методів навчання: застосування технології модульного навчання, що сприяє досягненню гарантованого кінцевого результату, саморозвитку та самовдосконаленню студентів; подачі теоретичного матеріалу укрупненими частинами-блоками; застосування імітаційних рольових та навчальних ігор, моделювання навчальних ситуацій, які забезпечують високий рівень засвоєння знань та формування стійких мовленнєвих навичок.

У процесі дослідного навчання встановлено, що роботу з удосконалення культури мовлення студентів-філологів не можна обмежувати лише корекцією мовленнєвої поведінки окремих студентів чи студентських груп, оскільки викладач не в змозі контролювати весь обсяг недоліків у мовленні студентів, бо така навчальна діяльність потребує багато часу і передбачає лише усунення недоліків. Натомість найсуттєвішим має бути постійний вплив на причини їх появи. Про ефективність сформованості культури мовлення можна говорити лише в тому випадку, коли поряд з успішним засвоєнням навчального матеріалу простежується свідоме прагнення майбутніх учителів до мовленнєвого самовдосконалення. Тому сприяє цілеспрямована робота з удосконалення культури мовленнєвої підготовки студентів позитивно впливає на рівень сформованості їх умінь і навичок: переважна більшість учасників експериментально-дослідного навчання досягла високого і достатнього рівня мовленнєвого розвитку. Одержані результати засвідчили ефективність пропонованої методики.

Проведене нами дослідження не претендує на вичерпне розв'язання проблем удосконалення культури мовлення студентів філологічних факультетів в українсько-російському мовному середовищі. Складність досліджуваної проблеми, значний обсяг і новизна проблеми підтверджують, що не всі порушені питання одержали достатнє обґрунтування й доведення. Деякі з них тільки поставлені, а деякі проаналізовані і висвітлені неповно. Запропонована нами методика удосконалення культури мовлення студентів-філологів є лише частиною складної та багатогранної роботи у межах підготовки майбутніх фахівців.

Література

Формування мовленнєвої культури студентів І курсу на заняттях з практикуму української мови: Матеріали і методичні рекомендації всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарна освіта і проблеми виховання молоді”. - Херсон, 1995. Вип. 2. - С. 80-81.

Виховання творчої особистості майбутнього вчителя-словесника // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. Випуск ІІ. - Херсон, 1998. - С. 171-175.

Піднесення мовної культури учнів старших класів ( на матеріалі поетичних творів Миколи Чернявського). - Творчі обрії Миколи Чернявського. - Херсон, 1998. - С. 41-48.

Удосконалення усного мовлення студентів-філологів // Зб. наук. праць. Південний архів. Випуск І. - Херсон, 1998. - С.149 - 155.

Нові технології організації навчання студентів // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. Випуск 19. - Херсон, 2001. - С. 44-51.

Культура мови вчителя-словесника: Методичні рекомендації до вивчення курсу “Культура мови” для студентів-філологів. - Херсон: Олді-Плюс, 2001. - 44 с.

Методичні рекомендації до курсу “Культура мови”. - Херсон: Айлант, 2001. - 72 с.

Формування культури мовлення студента-філолога засобами творів образотворчого мистецтва // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. Випуск 30. - Херсон, 2002. - С. 234-237.

Робота над корекцією помилок інтерферентного характеру у студентів-філологів // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. Випуск 31. - Херсон, 2002. - С. 233-237.

Основні принципи формування культури мовлення студентів-філологів в українсько-російському мовному середовищі // Таврійський вісник освіти. Науково-методичний журнал. - Херсон, 2003. - №1. - С. 150-157.

Практикум з методики навчання української мови в загальноосвітніх закладах: Посібник для студентів педагогічних університетів та інститутів. - К.: Ленвіт, 2003. - 302 с.

Размещено на Allbest.ru