Семантико-синтаксична організація речень з дієслівними предикатами мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М.П. ДРАГОМАНОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЧЕНЬ З ДІЄСЛІВНИМИ ПРЕДИКАТАМИ МОВЛЕННЯ

Спеціальність: Українська мова

НІКОЛАЄВА НАТАЛІЯ ГЕННАДІЇВНА

Київ, 2003 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Речення як предикативна одиниця є складною структурою в ієрархічній системі мовних одиниць. Саме складність природи цієї лінгвістичної реалії і привела багатьох дослідників до виокремлення різних відносно самостійних її аспектів, а отже, зумовила формування різноманітних напрямків у її вивченні. Так, починаючи з другої половини ХХ ст. у лінгвістичній науці спостерігається активна семантизація синтаксису, пов'язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом "від значення до форми". Посилений інтерес до смислового аспекту мови визначається насамперед прагненням поглибити уявлення про закономірності її організації та специфічні особливості, що надають їй можливість бути знаряддям пізнання і комунікації.

Формування поняття системних зв'язків у фонетиці дало можливість припустити, що інші рівні мови також мають системну організацію, і таким чином сформувалось уявлення про мову як про систему систем. Посилений інтерес у галузі семантичного синтаксису викликають проблеми типології речень та їх структурних компонентів.

Дослідження семантико-синтаксичних функцій предикатів мовлення заслуговує на увагу як з теоретичного, так і практичного погляду.

Воно передбачає з'ясування глибинної суті відповідних одиниць як взаємопов'язаних у процесі мовленнєвої комунікації.

Замість статичного, занадто узагальненого й ізольованого тлумачення лінгвістичної природи і функціонального навантаження синтаксичних конструкцій на перший план виступають динамічні процеси, що є визначальними для реалізації синтаксичних одиниць у мовленні. Вивчення мови як системи неможливе без реалізації двопланового принципу її аналізу "від форми до семантики" і "від семантики до форми". Вибір об'єктом дослідження ЛСГ дієслів мовлення зумовлений складністю, суперечністю та різноманітністю самої семантичної категорії мовлення.

Структурно-семантичний опис речень із дієсловами-предикатами ЛСГ мовлення має безпосередній зв'язок з такими важливими питаннями синтаксичної теорії, як співвідношення семантичної і формальної структури речення, з'ясування загальної типології простого речення і виділення тих часткових (конкретних) структур, на варіюванні яких і ґрунтується узагальнене розуміння його структурних схем (моделей).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науковим напрямком Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова "Дослідження проблем гуманітарних наук", входить до плану науково-дослідної роботи кафедри української мови і є складовою частиною комплексної теми "Лінгводидактичний опис функціонування української мови".

Об'єктом дослідження є семантико-синтаксична структура простих речень з дієслівними предикатами мовлення у сучасній українській літературній мові. При вивченні синтаксичних побудов речень з дієсловами мовлення за одиницю плану вираження приймається елементарне речення, за одиницю плану змісту - пропозиція.

Мета роботи. На ґрунті сучасних здобутків науки про мову, пов'язаних з вивченням речення як багатоаспектного явища - не тільки формально-граматичного, а й семантико-синтаксичного і комунікативного, визначити і з'ясувати специфіку типів структурної та семантичної організації речень з дієслівними предикатами, що характеризуються загальним значенням мовленнєвої діяльності у сучасній українській літературній мові.

Для реалізації поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

1) з'ясувати концептуальний апарат різних течій семантико-синтаксичного аналізу, визначити ступінь ефективності застосування різних варіантів семантико-синтаксичного аналізу до речень з дієсловами ЛСГ мовлення;

2) з'ясувати семантичну сутність предикатів мовлення, окреслити межі їх класифікаційної рамки;

3) виділити ЛСГ мовлення у складі дієслівної лексики сучасної української літературної мови, здійснити класифікацію дієслівних предикатів із значенням мовленнєвої діяльності, враховуючи їх семантико-синтаксичні диференційні ознаки і функціональні особливості як предикатів у семантичній структурі простого речення;

4) визначити валентнісні та інтенційні характеристики предикатів мовлення, розмежувати на їх основі лінгвістичну природу обов'язковості (облігаторності)/факультативності компонентів у структурі аналізованих речень;

5) обґрунтувати розуміння мінімальної структурної схеми речення;

6) виявити типи реалізації структурних схем речень з цими предикатами, встановити варіанти структурно-морфологічного їх втілення;

7) описати основні типові значення цих схем, а також різні форми їх реалізації;

8) обґрунтувати співвідношення семантичної і формально-граматичної структури речення, встановити фактори, які впливають на асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на звітно-наукових конференціях викладачів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2000-2003 рр.), а також на засіданнях кафедр української мови та психолого-педагогічної профорієнтації. Зміст роботи викладений у трьох публікаціях.

Матеріали дисертаційного дослідження були використані у процесі викладання української мови студентам Київського інституту соціальних та культурних зв'язків (довідка про впровадження №57 від 26.03.03 р.), Київської державної академії водного транспорту імені П. Конашевича-Сагайдачного (довідка про впровадження №193-01 від 24.04.03 р.), учням середньої загальноосвітньої школи №13 м. Києва (довідка про впровадження №157 від 27.03.03 р.).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, лінгвістичної бібліографії (282 найменування), списку використаних текстових джерел (69 найменувань), списку умовних скорочень та додатків. Обсяг дисертації без списку використаної літератури та додатків - 198 сторінок, загальний обсяг роботи - 233 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито стан наукової проблеми у сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі - "Дієслівні предикати мовлення як центральні компоненти семантично елементарного речення" - розглядається проблема семантичної класифікації дієслівних предикатів у лінгвістичній літературі, з'ясовується статус мовлення як універсальної семантичної категорії, обґрунтовуються принципи виділення ЛСГ предикатів мовлення у складі дієслівної лексики сучасної української мови та визначається її склад, описуються валентнісно-інтенційні характеристики предикатів мовлення.

Протягом останніх десятиліть ХХ століття активізувалися системні дослідження місця та функцій мови у процесі пізнання людиною навколишнього світу і свого місця у цьому світі, зумовлені стійкою тенденцією до антропоцентризації в усіх галузях науки. Провідними стали не дослідження формальної структури синтаксичних одиниць, а аналіз особливостей взаємовідношення мови та її носіїв у процесі комунікації.

Огляд лінгвістичної літератури з аналізованої проблеми показав, що новітній синтаксис характеризується розбіжністю у поглядах на структуру дієслівного предиката, відсутністю єдиної загальноприйнятої класифікації предикатів, що свідчить про складність семантико-синтаксичної природи досліджуваного об'єкта. Отже, для виділення певної ЛСГ дієслівних предикатів передусім необхідно обґрунтувати класифікаційні межі цієї семантичної категорії, чітко відокремити її від подібних за семантичними показниками інших категорій.

Клас дієслів, що називають і кваліфікують мовленнєву дію, дуже об'ємний, надзвичайно розгалужений і складний у семантичному плані. Існуючі класифікації дієслів мовлення ґрунтуються на різних критеріях, які важко звести до спільного показника. Автори досліджень виділяють у дієсловах на позначення мовленнєвої дії цілу низку диференційних ознак, відмінних як за обсягом, так і за співвіднесеністю між собою.

У дисертаційному дослідженні словниковий матеріал виокремлюється та класифікується на логіко-семантичних засадах. Аналіз дієслівної лексики здійснювався на матеріалі конкретних синтаксичних конструкцій, бо ознаки семантичного класу виявляються насамперед у складі конкретних речень. При цьому ЛСГ можна визначити як групу слів, об'єднаних спільною семантичною ознакою, яка реалізується як ізольоване виявлення в окремо взятій лексичній одиниці.

Семантику процесу мовлення можна визначити як "…активний, цілеспрямований, мотивований, предметний (змістовний) процес видачі та прийняття, сформульованої за допомогою мови думки, інформації, спрямований на задоволення комунікативно-пізнавальної потреби людини у процесі спілкування". Дані дослідження дозволили сформулювати такі класифікаційні ознаки дієслівних предикатів мовлення:

Для виділення ЛСГ предикатів мовлення дієслівна лексика сучасної української мови підлягала аналізу з позицій вищезазначених критеріїв. До складу виділеної групи увійшли одиниці такої семантики:

1) дієслова зі значенням загального процесу говоріння - базікати, балакати, висловлювати, говорити, казати;

2) дієслова зі значенням манери і способу говоріння - волати, гаркавити, заїкатися, лементувати, шепелявити;

3) дієслова, які позначають особливу форму і спосіб вимовляння - белькотати, бубоніти, декламувати, лепетати, скандувати;

4) дієслова, що характеризують комунікативний аспект усного мовлення - бесідувати, дискутувати, інформувати, питати, розповідати;

5) дієслова зі значенням спонукання, що виражається за допомогою усного мовлення агітувати, благати, командувати, просити, радити;

6) дієслова зі значенням позитивного ставлення - дякувати, жартувати, лестити, рекомендувати, хвалити;

7) дієслова зі значенням негативного ставлення - глузувати, грубіянити, картати, критикувати, лаяти;

8) дієслова "нарікання" - бідкатися, жалітися, нарікати, ремствувати.

Згідно з вербоцентричною теорією дієслівні предикати відіграють головну роль у процесі формування структури речення. Найважливішими при цьому виступають валентнісні та інтенційні характеристики, бо ними програмується макет майбутнього речення як з кількісного, так і з якісного погляду.

Результати аналізу значної кількості (близько 10000) конкретних синтаксичних моделей, що бралися з текстів художнього стилю сучасної української літературної мови, дали можливість виділити такі групи дієслівних предикатів залежно від їх валентності.

У роботі досліджуються особливості функціонування дієслів мовлення у синтаксичних структурах і з позицій теорії інтенції, причому аналізуються як субстанціальні, так і несубстанціальні їх характеристики.

Зовні теорія інтенції дієслівної дії має багато спільного з теорією валентності. І перша, і друга досліджують питання сполучуваності дієслів з іншими частинами мови у складі синтаксичних одиниць, обидві теорії називають роль дієслова визначальною у формуванні синтаксичної структури. Разом з тим, ці теорії мають багато відмінного у формах кваліфікації і опису однакових лінгвістичних фактів.

Основою валентнісної кваліфікації є поділ дієслів на групи за числом необхідних аргументів, але, здійснюючи кількісну кваліфікацію, ця теорія нічого не говорить про їх якість, тобто про семантичну функцію. Теорія інтенції, навпаки, основним критерієм кваліфікації дієслів ставить конкретизацію їх семантичних поширювачів, разом з тим вона не зважає на кількість аргументів, розглядаючи лише загальну програмованість об'єктів семантикою дієслова. Отже, інтенція і валентність є співвідносними поняттями, що характеризують дієслово на конструктивному синтаксичному рівні і на рівні семантики. Саме це і зумовлює необхідність розгляду питання сполучуваності дієслівних лексем як з погляду теорії валентності, так і теорії інтенції дієслівної дії.

У другому розділі дисертації - "Структурно-семантичні типи речень з дієслівними предикатами мовлення" - аналізується структурне оформлення і семантична організація простих речень з дієслівними предикатами мовлення.

Структурна організація і семантична наповнюваність речення утворюють діалектичну єдність: іншими словами синтаксична конструкція набуде статусу речення тоді, коли вона відповідатиме існуючим у мові законам синтаксичної і семантичної валентності. Отже, для структури речення однаково важливим є формально-граматична будова, яка пов'язується з граматичним мінімумом, і семантична наповнюваність, що базується на смислових відношеннях між його конституентами.

Поставивши метою дослідження комплексний опис синтаксичної та семантичної структури певної групи простих речень, насамперед необхідно виділити базові схеми, які формують дану групу. Це питання тісно пов'язане з поняттям про мінімальний структурний тип речення (структурний мінімум), який і є виразником базової схеми. Виділивши вищеназвані основні типи мінімальних структур, синтаксичні компоненти яких програмуються валентністю дієслівних предикатів, варто зазначити, що факультативна реалізація валентності породжує ще цілу низку складніщих схем, які розглядаються як варіанти базових.

У виборі відмінкових форм конституентів речення існують певні закономірності: так, відповідно до диференційних ознак називний відмінок як прямий оформлює лівовалентний компонент, тобто підмет. Непрямі відмінки оформлюють правовалентні компоненти: об'єктні та обставинні поширювачі. У зв'язку з використанням різних прийменниково-відмінкових варіантів формуються різні модифікації структурних моделей. Отже, іменникові і дієслівні категорії організують синтаксичні зв'язки слів і словоформ у реченні і визначають типи їх структурних моделей.

У другому розділі розглядаються морфолого-синтаксична реалізація і варіанти виділених мінімальних базових структур речення.

Двокомпонентна структурна схема S Praeddic реалізується у сучасній українській мові на основі дієслів, які вимагають участі у дії лише лівого актанта - агенса.

У позиції підмета виступають іменники (займенники), а предиката - дієслова. Іменники позначають істот, а дієслова - різні мовленнєві дії. Реалізацією цієї структури на морфолого-синтаксичному рівні є структурна модель N1.

Варіантів структурної моделі не існує, бо позиція підмета передбачає лише одну форму N1 і не сполучається з прийменниковими модифікаціями.

Семантика аналізованої структурної схеми різноманітна, виділяється сім семантичних різновидів, що конкретизують основне значення мовлення.

Морфолого-синтаксичне втілення цієї схеми різне, бо об'єктна позиція додатка реалізується у формах непрямих відмінків, утворюючи при цьому ряд прийменниково-відмінкових варіантів.

Спільним для двох цих різновидів є те, що своєю семантикою вони передбачають обов'язкове поширення структури речення суб'єктом і двома об'єктами, яким при формально-граматичному аналізі відповідають підмет і додатки. Морфолого-синтаксична реалізація даної схеми різноманітна, бо позиція додатка реалізується у різних формах усіх непрямих відмінків.

У морфологічному оформленні залежних компонентів (двох додатків) цієї структури беруть участь безприйменникові і прийменниково-відмінкові форми. При цьому можливі такі варіанти поєднання: обидва додатки мають безприйменникову форму, один додаток має безприйменникову форму, а другий - прийменниково-відмінкову, обидва додатки мають прийменниково-відмінкову форму.

Спільним для всіх них є те, що своєю семантикою вони програмують обов'язкове поширення структури речення суб'єктом і трьома об'єктами, яким при формально-граматичному аналізі відповідають підмет і додатки.

У другому розділі дисертаційної роботи розглядається також питання про співвідношення семантичної і формально-граматичної структур речення, аналізуються чинники, що призводять до асиметрії цих двох нерозривних сторін речення. З-поміж яких варто виділити такі:

1. Компресія двох і більше пропозицій у синтаксично простому реченні. Стискання двох і більше семантичних одиниць у одній синтаксичній структурі відбувається за рахунок згортання однієї з них та функціонування у реченні як обставини або означення. Причиною такої трансформації є збіг двох відносин характеризації за одним референтом, що виступає у реченні суб'єктом. Напр.: А вартові оружні, здоровецькі, щось говорили не по-грецьки (Костенко): А вартові щось говорили не по-грецьки + Вартові оружні, здоровецькі, В одному закутку співають старовинних козацьких пісень, в другому - якийсь мисливець розповідає анекдоти (Хвил.): Мисливець розповідає анекдоти + Мисливець в другому закутку. Основою семантики вищеназваних речень є конденсат двох пропозицій. Формою вираження згорнутих предикацій можуть бути як одиничні лексеми, так і дієприслівникові конструкції, відокремлені і невідокремлені. Напр.: Хлоня говорив це натхненно і чітко вимовляючи слова (Хвил.): Хлоня говорив це + Хлоня натхненно і чітко вимовляв слова;

2. Наявність детермінантів. Детермінант - це самостійний семантико-синтаксичний поширювач усього складу речення чи його предикативного ядра. Наявність детермінанта у структурі речення зумовлюється певними особливостями семантико-синтаксичної будови речення, його комунікативними завданнями, функціональною спрямованістю реченнєвої синтаксичної конструкції. Характерною особливістю їх функціонування у реченні є синтаксична і семантична автономність, - не маючи синтаксичного зв'язку з будь-яким членом речення вони належать до всього речення в цілому. Проте ця незалежність не виключає існування семантичних відношень між детермінантом і рештою речення. Характер цих відношень може бути різноманітним: локальні характеристики, темпоральні тощо. Елімінація детермінанта не породжує структурної неповноти висловлювання, бо детермінант не є структурно обов'язковим членом речення - обставиною. Речення як комунікативна одиниця не руйнується з вилученням детермінанта, проте втрачає свою семантичну конкретність. Тим-то детермінанти як компоненти семантичної структури речення одночасно становлять факультативні елементи формально-граматичної будови речення, бо їх елімінація не призводить до категоріальних змін у формально-граматичній структурі речення. Напр.: В понеділок раненько попрокидались гості й балакали, лежачи в клуні на сіні (Н. - Лев.). Пропозитивна функція детермінантів у реченні очевидна, незважаючи на свободу їх функціонування у синтаксичній структурі. Отже, синтаксично прості речення з такими словоформами мають поліпредикативну семантичну структуру;

3. Лексичні особливості компонентів структури. Хоч значення речення це його основа, а структурна схема - лише матеріальна реалізація цього значення, функціонування деяких лексем у структурі речення вносить зміни у загальні закономірності. Так, наприклад, маючи однакову структурно-морфологічну реалізацію речення: І воєнком, і дружина його вже звикли, що, коли син приїздить у відпустку, в них - ніби клуб, щовечора приходять синові друзі, заклопотані якісь юнаки, годинами дискутують (Гонч.), Олесь глянув убік і побачив комісара, той командував червоногвардійцями (Підмог.) суттєво різняться своєю семантикою. Семантична формула першого речення S, Vf, Praeddic, Adv, Temp, другого - S, Vf, Praeddic, Obj.

Семантика першого речення репрезентована як "часова кваліфікація мовлення суб'єкта", а другого - "спонукання суб'єктом мовлення об'єкта шляхом наказу". Отже, якщо позицію N5 займає лексема з темпоральним значенням (година, день, рік і под.), дана структура втрачає свій суб'єктно-об'єктний характер і позначає часову кваліфікацію мовлення. Основний підсумок дисертаційного дослідження полягає у виявленні і описі структурних схем і типових значень речень з дієслівними предикатами мовлення у сучасній українській літературній мові, що не дістали на сьогодні ґрунтовного висвітлення у лінгвістичній літературі.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило зробити такі загальні теоретичні і практичні висновки…

Семантична структура речення має дві сфери виявлення: загальномовну (або власне-семантичну) і конкретномовну (семантико-синтаксичну). Семантико-синтаксичний рівень представляє семантичну структуру речення в тісному зв'язку з його формально-синтаксичною організацією і, базуючись на семантико-синтаксичних відношеннях та виділених на їх основі компонентах, виступає проміжною ланкою, що з'єднує глибинну і поверхневу структури.

Семантична категорія мовлення знаходить своє вираження у системі дієслівних значень. Ця категорія має ряд класифікаційних ознак, що дозволяють з достатньою точністю відмежувати її від інших категорій. Науково обґрунтоване виділення мовлення у системі значень дієслівних предикатів базується на логіко-семантичній основі. Разом з тим, класифікація дієслівних значень має свої особливості у тому, що повинна враховувати також синтагматичні і парадигматичні зв'язки дієслів.

Осмислення наявності/відсутності визначальних сем обов'язково повинно підкріплюватися перевіркою сполучувальних властивостей дієслова. Основним показником належності дієслова до лексико-семантичної групи мовлення є наявність у його значенні базової архісеми "усно висловлювати думки, почуття". Разом з тим, розмаїтість дієслівних значень у межах уже виділеної ЛСГ зумовлює необхідність зведення їх до детальніших смислових підгруп. Ця операція здійснюється на другому етапі ідентифікації дієслівних значень із застосуванням сем вищих рівнів ототожнення, таких, як "адресованість - неадресованість мовлення", взаємність - невзаємність мовленнєвої дії", наявність позитивної - негативної оцінки адресата". Відношення між смисловими підгрупами являють собою ієрархічно організовану систему, що формує усю ЛСГ мовлення.

Формування структурних типів речень з дієслівними предикатами мовлення зумовлюється такими факторами:

а) валентнісними особливостями предикатів;

б) несубстанціальними характеристиками предикатів;

в) типом варіантної актуалізованості валентності предиката (для предикатів, що мають варіантну реалізацію валентності).

Валентнісні особливості предикатів, що полягають у спроможності програмування кількості і якості конституентів речення, є основою формування мінімального структурного типу речення.

Несубстанціальні характеристики виступають релевантними при заповненні структури речення визначеннями, які можуть бути як суттєвими для реалізації семантики предиката, так і несуттєвими, тобто є одиницями вільного входження.

Валентнісна реалізація певної частини предикатів у реальному синтаксичному оточенні може мати два варіанти. Розв'язанням цієї проблеми є створення класифікації, яка передбачає групи дієслів з варіативною валентністю: одновалентні, одно-двовалентні, двовалентні, двотривалентні, тривалентні. Структурний мінімум речення становлять компоненти облігаторні з погляду комунікації. В основі виділення структурних типів речення з дієслівними предикатами мовлення лежать їх валентніснонтенційні характеристики. Так, структурні схеми аналізованих речень поділяються на дво-, три-, чотири- і п'ятикомпонентні. Проте варто зазначити, що п'ятикомпонентні структури можна розглядати і як такі, в основі яких лежить не одна мінімальна реченнєва структура, а кілька. Ознакою суб'єктності позначені усі речення з дієслівними предикатами мовлення. Наявність об'єктної лексеми може бути продиктована як інформативною недостатністю дієслова мовлення, так і усього речення. Тому об'єктні позиції і їх лексичне заповнення розкривають специфіку як самих дієслів мовлення, так і речень із цими дієсловами. Ця специфіка полягає у пропозиційному змісті дієслів мовлення. Ототожнення компонентів семантичної структури речення і синтаксичних функцій цих же членів речення можна здійснювати тільки у межах двоскладних речень, де суб'єкт співвідноситься з підметом, об'єкт з додатком.

Різноманітна морфолого-синтаксична реалізація структурних схем зумовлюється можливістю різного відмінкового вираження компонентів. Виділені при цьому структурні моделі можуть мати від 2 до 14 типів смислових різновидів, що зумовлюються семантикою предиката, типом його валентнісної реалізації, лексичними особливостями складників.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Ніколаєва Н.Г. Лексико-семантична група предикатів мовлення у складі дієслівної лексики української мови // Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - С. 159-166. мовлення лексичний дієслівний

2. Ніколаєва Н.Г. Валентнісно-інтенційні характеристики у складі семантико-синтаксичних відношень // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - С. 36-41.

3. Ніколаєва Н.Г. Зумовленість синтаксичних структур з дієсловами мовлення валентнісно-інтенційною характеристикою предиката // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - С. 36-42.

Размещено на Allbest.ru