Географічна апелятивна лексика східностепових говірок Центральної Донеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький Національний Університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Географічна апелятивна лексика східностепових говірок Центральної Донеччини

Сіденко Н.П.

Донецьк 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Донецького національного університету.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Фроляк Любов Дмитрівна, Донецький національний університет, доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти

- доктор філологічних наук, професор Лисиченко Лідія Андріївна, Харківський державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди, професор кафедри української мови;

- кандидат філологічних наук, доцент Лєснова Валентина Володимирівна, Луганський державний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка, установа доцент кафедри української філології та загального мовознавства.

Провідна - Інститут української мови НАН України, відділ діалектології.

Захист відбудеться 22 жовтня 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, конференц-зал.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано 19 вересня 2003 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради д. філол. н., проф. Сенів М.Г.

1. Загальна характеристика роботи

Географічна номенклатура є одним з найбільш архаїчних і сталих шарів лексики. У ній зафіксовані не лише відомості про географічні умови певної місцевості, а й історичні, мовні, соціальні та ментальні ознаки народу, який тут проживає.

Українську географічну номенклатуру на діалектному матеріалі досліджували І. Верхратський, С. Грабець, Т. Громко, О. Данилюк, Й. Дзендзелівський, Т. Марусенко, Я. Рудницький, М. Толстой, П. Тутковський, Є. Черепанова, М. Юрковський. Найменування географічних об'єктів зібрані у тематичних регіональних словниках І. Верхратського, Я. Рудницького, С. Грабця, Є. Черепанової, О. Данилюк, Т. Громко, В. Лучика, Т. Поляруш. Географічна апелятивна лексика була зафіксована у діалектних словниках або проаналізована при розгляді інших тематичних груп, зокрема, у лексикологічних та лексикографічних працях Г. Аркушина, В. Ващенка, П. Гриценка, Б. Грінченка, Я. Закревської, П. Лисенка, М. Никончука, М. Онишкевича, Є. Тимченка, Л. Фроляк, В. Чабаненка, В. Шульгача та ін.

Однак українська діалектологія досі не має системного наукового опису та загальнонаціонального словника географічної апелятивної лексики, оскільки матеріали аналізованої тематичної групи українського діалектного континууму зібрані й описані нерівномірно, що стосується й ареалу східностепових говірок.

Отже, актуальність дослідження зумовлена необхідністю фіксації та введення до наукового обігу свідчень про найменування географічних об'єктів Центральної Донеччини, відсутністю монографічного опису географічної апелятивної лексики східностепових говірок.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Напрямок дисертації пов'язаний із комплексною науковою темою кафедри української мови Донецького національного університету “Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (Г 00/12) і затверджений фаховою координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 11 від 7 листопада 2002 року).

Метою дослідження є системний структурно-семантичний опис географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини.

Основні завдання дослідження:

1) зібрати географічну апелятивну лексику східностепових говірок Центральної Донеччини;

2) встановити структуру тематичної групи лексики географічних найменувань та визначити її специфіку;

3) виявити чинники формування та функціонування системи географічної номенклатури на досліджуваній новожитній території;

4) дати лексикографічну характеристику географічної номенклатури східностепових говірок;

5) виконати картографування географічної апелятивної лексики в межах тематичної групи та подати характеристику її просторової поведінки в досліджуваному діалектному масиві.

Об'єктом дослідження є географічна апелятивна лексика східностепових говірок Центральної Донеччини.

Предметом дослідження є семантика, структура та ареальне варіювання географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини.

Матеріалом дослідження послужили польові записи географічної апелятивної лексики, здійснені в 70 н.п. Центральної Донеччини упродовж 1997 - 2002 рр. (зв'язні тексти та відповіді на запитання авторського питальника, що містить 379 запитань). У дисертації використані також матеріали діалектної фонотеки кафедри української мови Донецького національного університету, свідчення хрестоматій, словників, атласів.

Для опрацювання зібраного матеріалу використовуються метод наукового опису та прийоми моделювання сегментів мовної системи, картографування, лексикографічного опису.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим дослідженням географічної апелятивної лексики східностепових говірок; це сприяє створенню вичерпної характеристики діалектної системи української мови, дає матеріал для з'ясування закономірностей формування й розвитку південно-східного наріччя на лексичному рівні.

Теоретичне значення дисертації полягає в подальшій розробці й систематизації теоретичної й практичної бази дослідження лексики новостворених східностепових говірок, у з'ясуванні закономірностей збереження в часі лексики географічних найменувань в умовах досліджуваних говірок; у спробі ареального представлення моделей елементів географічної апелятивної лексики.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його матеріали можуть бути використані для укладання Лексичного атласу української мови й регіонального лексичного атласу, Словника українських народних говорів, Словника східностепових говірок; магнітофонні записи ввійдуть до фонотеки українських говорів, а тексти - до діалектної текстотеки. Результати та теоретичні положення дисертації будуть корисними у викладанні курсу української діалектології, лексикології та спецкурсів у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача в отриманні наукових результатів, викладених у дисертаційній роботі, полягає у тому, що всі матеріали, на основі яких виконана робота, зібрані автором у польових експедиціях, результати дослідження одержані дисертантом самостійно.

Апробацію роботи здійснено на міжнародній науковій конференції “Функціональна граматика” (Донецьк, 1999), на Всеукраїнському діалектологічному семінарі (Житомир, 2000), на всеукраїнському семінарі “Актуальні питання української лінгвогеографії” (Луганськ, 2001), на міжнародному діалектологічному семінарі “Українська мова поза межами України” (Львів, 2001), на симпозіумі, присвяченому пам'яті професора Л.М.Орлова (Волгоград, 2002), на сесії міжнародної школи гуманітарних наук Центральної і Східної Європи (Варшава, 2002), на всеукраїнських науково-теоретичних Граматичних читаннях - ІІ (Донецьк, 2002), на міжнародній науковій конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2003). Окремі розділи та вся дисертація обговорювались на діалектологічному семінарі та засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету (1998 - 2003). Результати дослідження відбито в 10 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літератури (248 позицій) та використаних джерел (58 позицій) і додатків, які містять список обстежених населених пунктів; фрагмент програми-питальника для збору географічної апелятивної лексики; тексти (99 текстів); фрагмент словника географічної апелятивної лексики (75 словникових статей) та тематичний атлас (14 карт). Повний обсяг дисертаційного дослідження - 261 сторінка, текстова частина викладена на 169 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, завдання, предмет і об'єкт, наукову новизну, окреслено практичне та теоретичне значення, вказано методи і джерела дослідження.

Перший розділ “Аспекти вивчення географічної апелятивної лексики” містить п'ять підрозділів. У першому підрозділі “Стан дослідження східностепових говірок” визначено основні особливості українських східностепових говірок, зазначено, що опис різних структурних рівнів східностепових говірок здійснювали: Ф. Горчевич на фонетичному й граматичному матеріалі говірок Ольгинського району Донецької області; З. Омельченко в дисертаційному дослідженні морфологічної системи східностепових говірок; В. Познанська в дослідженні складу й функціонування антропонімів у східностепових говірках; Л. Фроляк на матеріалі ботанічної лексики Північного Надазов'я; Н. Клименко у дослідженні групи найменувань одягу, взуття й прикрас; В. Дроботенко на матеріалі лексики сімейних обрядів Донеччини; Л. Білик у системному дослідженні дієслівних словосполучень східностепових говірок Донеччини. Подальше вивчення лексики передбачає аналіз інших тематичних груп, які ще не були предметом розгляду. Серед них і географічна апелятивна лексика.

У другому підрозділі “Географічна номенклатура як об'єкт вивчення в українській діалектології та славістиці” здійснено огляд наукових праць, присвячених вивченню географічної апелятивної лексики. Наведено характеристику аналізу географічної термінології в слов'янських мовах: сербохорватській (Й.Шутц), польській (П.Нітше), чеській і словацькій (Р.Малько), болгарській (Е. Григорян); македонській (М. Агрировський); російській (В. Дьякова, Г. Карнаушенко, П. Маштаков, В. Мокієнко, Е. і В. Мурзаєви, Л. Невська та ін.); білоруській (І. Яшкін). Українську діалектну географічну лексику на різних семантичних та структурних рівнях вивчали в говірках південно-західного наріччя - І. Верхратський, О. Данилюк, Й. Дзендзелівський, К. Дубняк, В. Левицький, М. Сумцов, П. Тутковський, М. Юрковський; на лексичному матеріалі північного наріччя - Т. Громко, Т. Марусенко, К. Мошинський, М. Толстой, Є. Черепанова; географічна номенклатура південно-східних говорів української мови на сьогодні залишається невивченою.

У третьому підрозділі “Чинники формування й функціонування тематичної групи лексики в досліджуваному регіоні” зазначено, що формування й функціонування системи географічних апелятивів відбувається під дією природного (об'єктивного), внутрішньомовного та інших чинників.

Природний чинник є одним з основних у виникненні й функціонуванні географічної номенклатури, адже постання географічних номенів зумовлюють насамперед особливості реалемного плану. Адміністративно територія обстеження охоплює вісім районів Донецької області: Великоновосілківський, Красноармійський, Ясинуватський, Мар'їнський, Волноваський, Старобешівський, Амвросіївський, Шахтарський. Обмеження досліджуваної території центральними районами Донеччини, які знаходяться у географічній зоні степу, зумовлено прагненням уникнути опису груп говірок, лексичні системи яких містять непротиставні явища, викликані відмінністю реалемного плану.

Обрана для обстеження територія характеризується високорозвиненою видобувною промисловістю, розвиток якої спричинив появу географічних об'єктів антропогенного походження, а отже й зміну реалемного плану регіональної географічної номенклатури досліджуваного діалектного масиву, що зумовило виникнення лексичних інновацій.

Внутрішньомовний чинник формування й функціонування географічної апелятивної лексики виявляється в наслідках взаємодії різних діалектних систем-основ, принесених на новожитню територію переселенцями з інших місцевостей.

Індивідуальний чинник функціонування географічної апелятивної лексики досліджуваних говірок виявляється у семантичній трансформації принесених з інших говірок географічних найменувань та у виникненні індивідуальних новотворів на позначення географічних об'єктів.

У четвертому підрозділі “Методика дослідження діалектної географічної апелятивної лексики” подано методику дослідження географічної номенклатури як тематичної групи, розроблену з урахуванням досвіду вивчення географічної та інших тематичних груп лексики в різних мовних (діалектних) системах.

У п'ятому підрозділі “Структурна організація тематичної групи географічної лексики як об'єкт монографічного опису” умотивовано вибір тематичного підходу до вивчення географічної апелятивної лексики як такого, що дає можливість якнайповніше описати географічну апелятивну лексику, виявити зв'язки між компонентами реалемного плану та елементами діалектної мовної системи. Основними структурно-семантичними одиницями вивчення апелятивної географічної лексики є тематична група лексики (ТГЛ), лексико-семантична група (ЛСГ), диференційна ознака (ДО). Термін лексико-семантична група вживається в значенні: частина тематичної групи лексики, що об'єднує найменування певної спільності предметів. Виділення лексико-семантичних об'єднань базується на врахуванні внутрішніх зв'язків компонентів, структурних типів лексики і типів позначених ними предметів та явищ навколишньої дійсності.

Компоненти ЛСГ об'єднуються за спільними семантичними рисами і протиставляються за диференційними ознаками. Основні ДО, за допомогою яких формується тематична група географічних найменувань: `підвищення / зниження рельєфу'; `наявність / відсутність води'; `наявність / відсутність рослинності'. Додатковими є ознаки, які диференціюють географічні апелятиви за походженням реалії, розміром, формою, місцем розташування, важливістю / неважливістю для життєдіяльності людини та ін.

Тематична група географічної апелятивної лексики розглядається як складне утворення, до якого входять центральні ЛСГ найменувань рельєфу суші, гідрорельєфу та рельєфу, вкритого рослинністю, і периферійні мікрогрупи на позначення дотичних реалій, а також вербальні елементи дискурсивного характеру, які групуються за співвідношенням з певними семантичними мікрополями.

Другий розділ дисертаційного дослідження: “Найменування рельєфу суші” містить чотири підрозділи. У першому підрозділі “Загальна характеристика рельєфу суші Центральної Донеччини” схарактеризовано реалемний план, відбитий у лексиці аналізованих ЛСГ, особливу увагу звернено на регіональні географічні особливості рельєфу досліджуваної території як такі, що спричиняють появу лексичних локалізмів.

У другому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань підвищеного рельєфу” подано аналіз ЛСГ, що посідає центральне місце серед інших у тематичній групі географічної номенклатури як сукупність найменувань певних географічних орієнтирів, якими переважно є форми підвищеного рельєфу.

ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу в обстежених населених пунктах Центральної Донеччини складають лексеми: бугор, бугорок, бугорчик, бугр'ака, висота, височина, гора, горб, горка, звалишче, кр'аж, круча, курган, куча, кучка, могили, могилки, наклон, нанос, насип, обвал, отвал, пригорок, скала, скел'а, т'ер'ікон (терекон, терикон); неоднослівні найменування: бугриста зеимл'а, бугриста м'есност', возвишене м'істо, гори шахтнийе, зеимл'а буграми, красна гора, син'а гора, лиса гора, м'елов'і гори, неир'івна зеимл'а та ін.

Найменування підвищеного рельєфу в складі аналізованої ЛСГ корелюються за основною для досліджуваного лексико-семантичного об'єднання ДО `природний / штучний географічний об'єкт'.

Ядром ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу в досліджуваних східностепових говірках є лексема бугор, зафіксована зі спільним для всього ареалу значенням `підвищення на місцевості природного походження'. У семантичній структурі лексеми бугор відбулось узагальнення семантики, тенденція до якого спостерігається в інших новожитніх говірках, у яких ця лексема має широку амплітуду значень. Номен бугор у досліджуваних говірках утворює чіткий мікроареал на півночі та сході Центральної Донеччини (Красноармійський, Ясинуватський, Шахтарський, Амвросіївський райони, які розташовані на вершині Донецького кряжу), що ілюструє об'єктивний чинник функціонування географічної апелятивної лексики (див. к. 2.1.).

Інші лексеми - найменування підвищеного рельєфу на наддіалектному рівні розташовуються у такій послідовності від ядра до периферії (з урахуванням частотного вияву на обстеженій території): гора (горка) (20 н.п.), скел'а (скала) (13 н.п.), круча (5 н.п.), височина, висота, кр'аж, курган, нанос, наклон, пригорок. Паралельно функціонують лексеми: куча, кучка, могили, могилки, мусорник (мусорн'ік), насип, обвал, отвал, звалишче, т'ер'ікон (терекон, терикон) зі значенням `підвищення антропогенного походження'. Лексеми цього ряду побутують як паралелізми до назв підвищень природного походження (наприклад, гора - т'ер'ікон, горб - могила, круча - обвал, бугор - насип та ін.), але їх семантика не дає можливості побудови градаційного ряду, подібного до того, який утворюють найменування природних підвищень.

Назви географічних об'єктів антропогенного походження можна віднести до периферії ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу, оскільки семи `підвищення', `географічний орієнтир', завдяки яким вони входять до географічної номенклатури, не є основними у семантичній структурі цих лексем.

Природні географічні об'єкти підвищеного рельєфу номінуються в досліджуваному діалектному масиві переважно питомою українською лексикою. Назви географічних об'єктів антропогенного походження можуть позначатися впливом російської мови, що функціонувала в час виникнення реалії та її найменування як офіційна мова виробництва на досліджуваній території.

Аналізовану ЛСГ складають переважно однослівні номени. Неоднослівна номінація, паралельне вживання загальновживаної лексики та професійної номенклатури спостерігається переважно у номінації об'єктів антропогенного походження.

Однослівні номени, які формують мікрогрупу назв підвищеного рельєфу природного походження, можуть функціонувати також у складі неоднослівних найменувань на позначення антропогенних об'єктів як такі, що є загальновживаними й відомими усім носіям досліджуваних говірок. Функціонування назв підвищення антропогенного походження у складі неоднослівних найменувань природних географічних об'єктів у досліджуваних говірках не спостережено.

У третьому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань низинного рельєфу” здійснено аналіз однослівних географічних найменувань низинного рельєфу: балка, балочка, берег, болото, вибалок, вибалочок, дирка (д'ірка), йама, йамка, йар, йарок, калдибан', калдийама, калйер, (кал'ійер, карйер), кал'ужа, капусник, котлован (катлован), круча, кручка, кувет, ланок, левада (леивада), латка, лиман, лошчина, луг, луговина, лужа, луки, набережн'а, низ, низи, низина (низина), низовина, нора, обрив, п'ідработка, п'ідривка, пл'ажик, пр'ад'іво, р'івчак, р'івчачок, спуск, тунел', ходок, ходки, шахта, шурх (шурф); та неоднослівних найменувань: зеимл'а йаром, йасенова балка, дубова балка, карйер кам'ін:ий, понижен'і м'іста та ін.

Аналізовану ЛСГ складають мікрогрупи репрезентантів таких семем: `низинна місцевість (у загальному значенні)', `низинна місцевість біля річки', `низина, поросла травою', `мокра заболочена низина', `заглиблення на місцевості', - протиставлених за семами `походження', `розмір географічного об'єкта' та деякими ін.

Дослідження ЛСГ найменувань низинного рельєфу встановило, що основною ДО, за якою здійснюється протиставлення компонентів аналізованої ЛСГ, є походження географічного об'єкта - `природний / штучний'.

Лексичні інновації, зафіксовані в східностепових говірках Центральної Донеччини, виявляються у розширенні семантики географічних апелятивів на позначення низинного рельєфу суші порівняно з лексемами, які функціонують у інших, особливо старожитніх говірках, а також у диференціації лексем, які прийшли з говірок-основ, за ознакою `природне / антропогенне походження об'єкта' або у появі нових слів.

Нерідко лексеми на позначення низинного рельєфу суші завдяки складній семантичній структурі належать до інших ЛСГ географічної та негеографічної лексики. Аналіз найменувань низинного рельєфу виявляє широке функціонування дедемінутивів як одну з особливостей словотвору східностепових говірок.

У четвертому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань рівнинного рельєфу” проаналізовано однослівні: плантац'ійі, поле, р'івна (р'івне, р'івно), р'івнина, р'івнота (р'імнота), степ, степа; та неоднослівні найменування: пол'а р'івн'і (пол'а ровнийе), р'імний степ, село р'івне, що позначають рівнинність у говірках Центральної Донеччини.

Кількісний склад лексико-семантичної групи на позначення рівнини порівняно з ЛСГ підвищеного і низинного рельєфу характеризує першу як найменшу за кількістю номінативних одиниць, які входять до її складу, незважаючи на те, що за загальними географічними характеристиками досліджувана територія є рівнинною. Таке кількісне співвідношення складників ЛСГ свідчить про те, що для мовця важливим є не загальний характер рельєфу, а географічні особливості певної місцевості, які вирізняють її з-поміж інших.

Географічні апелятиви, які складають ЛСГ найменувань рівнинного рельєфу, містять спільну сему `рівнинність'. Основною ДО, за якою здійснюється протиставлення найменувань аналізованої ЛСГ, є `спосіб використання' географічного об'єкта.

У східностепових говірках ядром ЛСГ на позначення рівнинної місцевості є лексема степ, яка утворює суцільний ареал на всій обстеженій території. Внутрішня семантична опозиція лексеми степ виявляється у репрезентації семем `безліса рівнина, рівний великий простір' та `поле, на якому вирощують зернові та інші сільськогосподарські культури'.

Просторова поведінка найменувань рівнинного рельєфу виявляє мікроареали, що співвідносяться з адміністративними районами Центральної Донеччини, розташованими на західному схилі Донецького кряжу, який має найбільш рівнинний географічний характер з-поміж інших на обстеженій території.

Картографування лексики на позначення географічних об'єктів рельєфу суші виявило кілька типів ареальної поведінки репрезентантів семем. Мінімальну диференціацію на обстеженій території виявляє лексема степ зі значеннями `безліса рівнина, рівний великий простір' та `поле, на якому вирощують сільськогосподарські культури'. На північному сході Центральної Донеччини (Красноармійський, Ясинуватський, Шахтарський, Амвросіївський райони) утворюють мікроареали найменування підвищеного рельєфу природного (бугор, бугорок, бугорчик, бугр'ака) та антропогенного (т'ер'ікон, терекон, терикон, тереикон) походження і найменування низинної місцевості з коренем низ- (низ, низи, низина, низина, низовина). На північному заході (Великоновосілківський, Красноармійський, Ясинуватський райони) мікроареал утворює лексема балка зі значенням `різновид земельної ерозії з водою на дні'. Ареальною мозаїкою характеризуються репрезентанти семеми `підвищення на місцевості, утворене господарськими або промисловими відходами' (звалишче, см'ітник) та неоднослівні найменування підвищеного рельєфу.

Третій розділ дисертаційного дослідження: “Найменування гідрооб'єктів та їх частин” містить три підрозділи. У першому підрозділі “Загальна характеристика реалемного плану ЛСГ найменувань гідрооб'єктів, їх частин і об'єктів, пов'язаних з водою” схарактеризовано реалемний гідроплан, відбитий у лексиці аналізованих ЛСГ, констатовано, що об'єктивний чинник формування й функціонування географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини полягає у відображенні в складі й структурі ЛСГ особливостей природної водної мережі Донеччини, яка складається головним чином з невеликих природних прісноводних об'єктів та різних штучних гідрооб'єктів. Дія власне лінгвістичного чинника виявляється у специфіці відбиття об'єктивних реалій у мовній свідомості діалектоносіїв, в адаптації лексики діалектів-основ до нових умов та в наявності результатів інноваційних процесів у складі досліджуваної тематичної групи лексики.

У другому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань проточних водойм” проаналізовано однослівні компоненти ЛСГ: артез'іан (артиз'іан, артеиз'іан, артиз'ан), балка, бурун, вода, водичка, водопровод, джерело (джеирело, джеиреило, жерело), істочник (істочн'ік), канава, канавка (канаўка), канавочка, канал, криниц'а (крин'іца), криничка, приток, притока, р'ічка (р'ечка), р'ічечка, (р'ечечка), р'ічка-крик, родник (родн'ік), рукав, ручей, ручейок, ручейочок, струмок, струмочок; та неоднослівні найменування: вода джеирел'на, вода кранова, вод'аний стовп, вода родникова (родникова вода), добра вода, жерлова вода, живайа вода, золота вода, погана вода, подз'емнойе оз'еро, р'ічка родн'іковайа, тиха вода, отм'ен:а вода, хароша вода та ін.

Лексико-семантична група назв проточних гідрооб'єктів характеризується внутрішньою опозицією за ДО `походження водойми', завдяки чому утворюються мікрогрупи найменувань природних проточних водойм та штучних проточних водойм. Найбільшу мікрогрупу найменувань природних проточних водойм складають репрезентанти семеми `річка' (див. к. 3.1.), завдяки великій кількості географічних апелятивів на позначення її структурних частин, а також лексем, що характеризують стан водойми в різні пори року.

Основними ДО, що структурують аналізовану ЛСГ є: `природність / штучність', `ціле / частина від цілого'.

Дослідження ЛСГ найменувань проточних водойм дозволяє зробити висновок про те, що об'єктивний чинник виникнення й функціонування географічних найменувань часто зумовлює зміну семантики гідрографічних апелятивів східностепових говірок порівняно з іншими діалектними системами і є причиною появи лексичних новотворів, зумовлених гідрографічними особливостями реалемного плану досліджуваної території.

У третьому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи найменувань непроточних водойм” встановлено, що модель ЛСГ найменувань водойм з непроточною водою відображає внутрішню диференціацію компонентів ЛСГ за ДО `штучність / природність', `спосіб створення', `спосіб використання', що дозволяє виділити основні мікрогрупи сем у складі аналізованої ЛСГ: `непроточна водойма (НВ) з питною водою', `НВ з водою для поливу сільськогосподарських культур', `НВ, призначена для розведення риби', `НВ, призначена для купання людей', `НВ, призначена для відстоювання забрудненої після промислового використання води'. Досліджувану ЛСГ складають зафіксовані в східностепових говірках Центральної Донеччини однослівні географічні номени: верховодка, водосховище, карйер (калйер, кал'ійер), колод'аз' (коалод'ас', колод'ас', колод'ец, колод'ац'), копанка, криниц'а (крин'іц'а), криничка (крин'ічка), отстойник (отстойн'ік), скважина, став, ставок, ставочок; та неоднослівні найменування: вод'аний стовп, опшчеств'ен:ий колод'ас', опшчий колод'ас', подз'емнойе оз'еро, стойача вода, тиха вода.

Для складників ЛСГ найменувань непроточних вод характерна полісемія, спостерігається також їх трансполяція в інші ЛСГ. Лексичні новотвори на позначення непроточних антропогенних водойм часто характеризуються впливом географічної термінології та російської мови.

Аналіз просторової поведінки географічної апелятивної лексики на позначення гідрооб'єктів у східностепових говірках Центральної Донеччини виявив, що гідрографічні апелятиви характеризуються мінімальною диференціацією, викликаною функціонуванням загальнопоширених на досліджуваній території назв джерело (джеирело, джеиреило, жерело), криниц'а (крин'іца), криничка (крин'ічка), колод'аз', (коалод'ас', колод'ас', колод'ец, колод'ац'), приток, притока, р'ічка (р'ечка), р'ічечка (р'ечечка), став, ставок, ставочок. Найменування гідрооб'єктів антропогенного походження (артез'іан, артиз'іан, артеиз'іан, водопровод, канал, водосховище, карйер (калйер, кал'ійер), отстойник (отстойн'ік), скважина) виявляють мозаїчний характер просторової поведінки. Мікроареали на північному заході (Красноармійський, Великоновосілківський райони), в центрі (Мар'їнський район) та на північному сході (Шахтарський район) утворює лексема плот'іна зі значеннями `споруда, що перегороджує русло ріки' та `водойма, що утворилася внаслідок спорудження греблі'.

Четвертий розділ дисертаційного дослідження: “Найменування географічних об'єктів, укритих рослинністю” містить чотири підрозділи. У першому підрозділі “Загальна характеристика реалемного плану ЛСГ найменувань географічних об'єктів, укритих рослинністю” зазначено, що територія Центральної Донеччини характеризується наявністю невеликих острівків природних лісів та штучних насаджень, які виконують захисну функцію.

Найменування географічних об'єктів, укритих рослинністю, утворюють ЛСГ та мікрогрупи, які корелюються за видом рослинності, що вкриває географічний об'єкт.

У другому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи репрезентантів семеми `ліс' ” зазначено, що характеристика реалемного дендроплану досліджуваної території, бідної на природні ліси, передбачає внутрішню опозицію в структурі аналізованої ЛСГ (семема `ліс, великий простір, зарослий деревами і кущами') за походженням дендрооб'єкта, виявляючи в межах аналізованого лексико-семантичного об'єднання релевантність ДО `природний / штучний географічний об'єкт'. Маніфестантами семеми `природний дендрооб'єкт' є лексеми: балка, гл'од, дрова, дубки, жолуд'і, заросл'і, кружок, кустарник (кустарн'ік), л'іс (л'ес), л'ісок (л'есок), л'ісочок (л'есочок), сосна, сосни, терен, терник, терники, тернин':а, терновник, хворост'анка, чагарник, шипшина, шиповник (шиповн'ік) та ін. Семему `дендрооб'єкт антропогенного походження (ліс)' в досліджуваних говірках репрезентують номени: абрикоси (обрикоси), акаційа (окаційа), акаційі, вишн'ак, вишн'і, запов'ідник (запов'едн'ік), зашчитка, зашчитки, л'іс (л'ес), л'есхоз, л'есн'ичество, л'ісок (л'есок), л'ісочок (л'есочок), л'ісополоса, л'есопосадка, маслина, парк, питомник (питовник), посадка (поасадка), сосна, сосни, сушн'аки та ін.

Основними ДО, що структурують ЛСГ репрезентантів семеми `ліс' є `природність / штучність', `географічний орієнтир'; додатковими - `місцезнаходження', `ціле / частина від цілого', `важливість / неважливість для життєдіяльності людини' та ін.

Дослідження ЛСГ репрезентантів семеми `ліс' виявляє залежність функціонування системи найменувань географічних об'єктів, укритих рослинністю, від реалемного плану, що відбивається у кількісній перевазі на обстеженій території найменувань штучних дендрооб'єктів.

Значна кількість лексем, які складають ЛСГ репрезентантів семеми `ліс' утворена шляхом метонімії за ботанічним видом рослинності, що є реалізацією загальномовної моделі вторинної номінації `рослини - місце, яке займають рослини'. Специфікою аналізованої ЛСГ є композитні лексичні новотвори, часто позначені впливом професійної лісотехнічної номенклатури.

У третьому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи репрезентантів семеми `поле' ” досліджено, що ЛСГ репрезентантів семеми `поле' складають однослівні та неоднослівні найменування, об'єднані в лексико-семантичні мікрогрупи за ДО `наявність / відсутність рослинності', `вид рослинності, що вкриває географічний об'єкт', `ціле / частина від цілого', `спосіб використання', `місцезнаходження' та ін.

Мікрогрупу найменувань, які репрезентують у східностепових говірках Центральної Донеччини семему `поле, велика безліса рівнина' складають номени: веилик'і пари, гектари, гони, земл'а, земл'і, лан, неугодійа, неудобйе, пар, пари, пахота, пахот', поле, пустин'а, пустир, пустота, р'іл:'а , свободне, степ, степа, стерн'а, стерн'і, ц'ілина та ін.

Ядро мікрогрупи найменувань `поле, велика безліса рівнина' в говірковому мовленні утворюють лексеми: земл'а, земл'і, земел'ка, поле, степ. Лексема земл'а в досліджуваних говірках (як і в українській літературній мові) є полісемантичною (див. табл. 4.1.), вона функціонує на обстеженій території з такими значеннями: `ґрунт', `земельна ділянка, призначена для вирощування сільськогосподарських культур', `земельна ділянка, що є приватною власністю', `територія з угіддями, що перебуває в суспільному користуванні', `планета', `батьківщина, місце народження й проживання, рідна земля', `грунтова дорога'.

Таблиця 4.1 Модель семантичної структури лексеми зеимл'а

Окрему мікрогрупу найменувань у складі ЛСГ репрезентантів семеми `поле' складають лексеми: бакша, бакш'і, бахча, баштан, бур'аки, бурйан, бурйани, город, городчик, горох, жито, йачм'ін', кабачки, кавуни, капуста, капусти, картошка, картошки, кв'ітник, клумба, кол'учки, конопл'і, кукуруза, кукурузи, л'уцерка, овес, озима, пал'ісадник (пал'ісадн'ік), полусадник (полусадн'ік), пар, пари, пахота, пахот', подсолнух, пом'ідори (помидори), пустин'а, пустир, пустота, пшениц'а, р'іл:'а, с'емочки, сойахи, сон'ахи, сон'ашники, стерн'а, стерн'і, суданки, цв'ітник, цв'ітничок; неоднослівні найменування веилик'і пари, чисте поле, чорний пар (чорн'і пари) та ін. Аналізована мікрогрупа характеризується внутрішньою опозицією за ДО `вид рослинності, що вкриває географічний об'єкт'. Так, семему `земельна ділянка, на якій ростуть зернові культури' в обстежених говірках репрезентують номени: жито, овес, озима, пос'еви, пшениц'а, хл'іб, серед яких лексеми пос'еви, хл'іб є гіперонімами (родовими назвами), а лексеми жито, овес, озима (озимка), пшениц'а - гіпонімами (видовими назвами), що ілюструє привативну опозицію між зіставлюваними номенами. Паралельне функціонування лексем озима і пшениц'а характеризує особливості реалемного плану: провідною зерновою культурою на досліджуваній території є озима пшениця. Репрезентантами семеми `земельна ділянка, на якій ростуть фуражні культури' є номени: йачм'ін', кукуруза (кукурузи), л'уцерка, суданки. Семему `земельна ділянка, на якій ростуть технічні культури' маніфестують в обстежених говірках лексеми: с'емочки, сойахи, сон'ахи, сон'ашники, подсолнух. Репрезентантами семеми `земельна ділянка, на якій ростуть овочеві культури' є апелятиви: бур'аки, город (огород), кабачки, капуста, капусти, картошка, картошки, пом'ідори (помидори) та ін. Лексема город та її фонетичні варіанти в аналізованій сукупності найменувань є родовою назвою відносно інших перелічених лексем.

Семему `земельна ділянка, на якій ростуть баштанні культури' в досліджуваних говірках репрезентують лексичні дублети: бакша, бакш'і, бахча, баштан, кавуни. Функціонування великої кількості найменувань-репрезентантів аналізованої семеми свідчить по-перше, про наявність відповідного реалемного плану, по-друге, про вияв особливостей різних говірок-основ у номінації денотата. За частотністю на обстеженій території перевага надається запозиченому номену бакша, який інформанти часто вважають питомим, наприклад: Це вже по рус'ки / баштан / а ў нас бакша // с.Олексієво-Орловка Шахтарського району Донецької області, інші номени вживаються спорадично.

Основним способом словотвору географічних найменувань земельних ділянок за ДО `вид рослинності, що вкриває географічний об'єкт' в обстежених говірках є лексико-семантичний.

На позначення семеми `земельна ділянка' в обстежених говірках Центральної Донеччини функціонує також полісемантична лексема левада. Наддіалектна модель семантичної структури лексеми левада в східностепових говірках Центральної Донеччини передбачає поєднання основних ДО, реалізація яких зумовила формування окремих семантичних мікрогруп (див. табл.4.2.).

У четвертому підрозділі “Склад, структура та ареальне варіювання лексико-семантичної групи репрезентантів семеми `луг' ” констатовано, що лексико-семантична група репрезентантів семеми `луг' складається з мікрогруп та окремих найменувань, об'єднаних семами `луг, земельна ділянка, поросла травою', `пасовище, земельна ділянка, призначена для випасання худоби', `сінокіс, земельна ділянка, де косять сіно' та ін.

Таблиця 4.2 Наддіалектна модель семантичної структури лексеми левада

Нерідко лексеми, які складають аналізовану ЛСГ, завдяки складній семантичній структурі можуть належати до інших лексико-семантичних груп географічної та негеографічної лексики.

Більшість найменувань географічних об'єктів, укритих рослинністю, відзначаються літературно-нормативною семантикою й характеризують досліджувані говірки як такі, що склалися на основі південно-східного діалектного типу та відзначені впливом північних говірок та волинського говору південно-західного наріччя. Деякі зафіксовані номени відзначаються розширенням або звуженням семантики порівняно з іншими діалектними системами або літературною мовою, що є специфічною ознакою новожитніх говорів.

Картографування показало, що в східностепових говірках Центральної Донеччини найменування географічних об'єктів, укритих рослинністю, характеризуються мінімальною диференціацією, зумовленою функціонуванням загальнопоширених в українській мові репрезентантів семем. Мозаїчний характер просторової поведінки окремих лексем спричинений впливом говірок південно-східного, північного та південно-західного типів.

Висновки

У Висновках узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є такі.

Географічна апелятивна лексика східностепових говірок Центральної Донеччини становить багату й складну систему. У межах названої тематичної групи виділяються такі лексико-семантичні групи: ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу, ЛСГ найменувань низинного рельєфу, ЛСГ найменувань рівнинного рельєфу, ЛСГ найменувань проточних водойм, ЛСГ найменувань непроточних водойм, ЛСГ репрезентантів семеми `ліс', ЛСГ репрезентантів семеми `поле', ЛСГ репрезентантів семеми `луг'.

Основними ознаками, що диференціюють найменування географічних об'єктів у складі лексико-семантичних груп найменувань рельєфу є `наявність / відсутність підвищення / зниження рельєфу'; у складі лексико-семантичних груп найменувань водойм - `проточність / непроточність водойм'; у складі лексико-семантичних груп репрезентантів семем `ліс', `поле', `луг' - `наявність / відсутність рослинності та її характер'. Чіткий вияв протиставлення лексики всіх компонентів аналізованої тематичної групи за додатковою ДО `природність / штучність походження географічного об'єкта' виявляє специфіку регіональної системи географічної номенклатури східностепових говірок Центральної Донеччини порівняно зі старожитніми.

Характерною ознакою системи географічних найменувань східностепових говірок Центральної Донеччини є семантична трансформація аналізованої номенклатури, спричинена взаємодією різних діалектних систем-основ на досліджуваних новожитніх територіях. Специфіку діалектної системи географічних найменувань Центральної Донеччини порівняно з іншими говірками становить розподіл лексики між ядром, навколоядерною та периферійною зонами кожної ЛСГ. Для компонентів лексико-семантичних груп географічних найменувань характерна полісемія, спостерігається їх трансполяція до інших ЛСГ та ТГЛ. Щодо семантичних зв'язків між географічними найменуваннями досліджуваних східностепових говірок Центральної Донеччини, то їм властиві нульова, привативна та еквіполентна різновиди опозицій.

Систему географічної номенклатури східностепових говірок Центральної Донеччини формують такі шари лексики: відомі старожитнім говіркам географічні номени; лексичні новотвори, що виникли внаслідок змішування різних говіркових систем при переселенні на новожитні території, та діалектні інновації на позначення переважно реалій антропогенного походження. Більшість географічних апелятивів східностепових говірок Центральної Донеччини є загальнонародними, нормативними назвами, прийнятими в сучасній географічній номенклатурі, відомими в інших українських говорах, а також в інших слов'янських мовах. Діалектні інновації, зафіксовані в досліджуваних говірках, виявляються у розширенні, звуженні або зміні семантики географічних апелятивів порівняно з лексемами, які функціонують у інших, особливо старожитніх говірках, у диференціації лексем, які прийшли з говірок-основ, а також у появі нових слів.

Аналізовану ТГЛ складають переважно однослівні номени, що є ознакою сформованості системи географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини. Співвідношення однослівної та неоднослівної номінації в лексико-семантичних групах становить відповідно: ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу - 74: 26 %; ЛСГ найменувань низинного рельєфу - 92 : 8 %; ЛСГ найменувань рівнинного рельєфу - 75 : 25 %; ЛСГ найменувань проточних водойм - 74 : 26 %, ЛСГ найменувань непроточних водойм - 78 : 22 %; ЛСГ репрезентантів семеми `ліс' - 92 : 8 %; ЛСГ репрезентантів семеми `поле' - 74 : 26 %; ЛСГ репрезентантів семеми `луг' - 83 : 17 %. Неоднослівна номінація, паралельне вживання загальновживаної та професійної лексики спостерігається здебільшого у найменуваннях об'єктів антропогенного походження. Спостерігається також диференціація лексики за віковими та соціальними категоріями діалектоносіїв.

Формування й функціонування системи географічних апелятивів відбувається під дією природного, внутрішньомовного, соціально-економічного та інших чинників, які впливають на кількісний набір, якісний склад та вживаність географічних номенів діалектоносіями залежно від їх соціально-демографічних ознак.

Картографування географічної апелятивної лексики показало, що для східностепових говірок Центральної Донеччини характерними є кілька типів ареальної поведінки: 1) мінімальна диференціація, зумовлена функціонуванням загальнопоширених в українській мові репрезентантів семем; 2) мозаїчний характер просторової поведінки окремих лексем, спричинений впливом говірок південно-східного, північного та південно-західного типів та реалемним планом; 3) виділення мікроареалів. Просторова поведінка географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини дозволяє виділити мікроареали в межах досліджуваного діалектного масиву: західний (красноармійсько-великоновосілківсько-мар'їнський), південний (волновасько-старобешівський), північно-східний (ясинуватсько-шахтарсько-амвросіївський). Визначені на матеріалі географічної апелятивної лексики мікроареали до певної міри повторюють окремі мікрозони, виділені на діалектному матеріалі ботанічної лексики та тематичної групи найменувань одягу, взуття і прикрас у східностепових говірках Донеччини. Така диференціація досліджуваної території зумовлена насамперед лінгвістичними чинниками (типом говірки) і підтримується реалемним планом.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Географічна апелятивна лексика говірки села Куйбишевого Матвіїв-Курганського району Ростовської області // Діалектологічні студії 2: Мова і культура. - Львів, 2003. - С. 112 - 119.

2. До питання про методику збирання діалектної географічної апелятивної лексики // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. - 2001. - № 12. - С. 141 - 148.

3. Исследования лексики восточностепных говоров украинского языка: географическая номенклатура // Вопросы региональной лингвистики: Сб. науч. тр. - Волгоград: Перемена, 2002. - С. 170 - 175.

4. ЛСГ найменувань низинного рельєфу в східностепових говірках Центральної Донеччини // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. - 2003. - № 3 (59). - С. 268 - 276.

5. ЛСГ найменувань підвищеного рельєфу в східностепових говірках Центральної Донеччини // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 9. - Донецьк: ДонНУ, 2002. - С. 213 - 218.

6. Матеріали до словника діалектної географічної лексики с. Землянки Донецької області // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. - 2000. - № 4 (24). - С. 70 - 73.

7. Семантична структура гідрографічних апелятивів у говірках Донеччини // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - Вип. 6. - Житомир, 2001. - С. 100 - 102.

8. Склад і семантична структура ЛСГ найменувань простору, вкритого рослинністю, у східностепових говірках Центральної Донеччини // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 11. - Донецьк: ДонНУ, 2003 - С. 595 - 601.

9. Фактори виникнення і функціонування діалектної географічної номенклатури // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 6. - Донецьк: ДонДУ, 2000. - С. 253 - 255.

10. Функціонування географічних апелятивів у складі власних назв // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 5. - Донецьк: ДонДУ, 1999. - С. 216 - 218.

Анотація

Сіденко Н.П. Географічна апелятивна лексика східностепових говірок Центральної Донеччини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Донецький національний університет, Донецьк, 2003.

У дисертації виконано системний опис складу й семантичної структури географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини та подано її ареальну й лексикографічну характеристику; встановлено специфіку географічної номенклатури як тематичної групи, визначено центральні й периферійні лексико-семантичні групи та мікрогрупи. З'ясовано чинники формування й функціонування географічної апелятивної лексики. Досліджено функціональне співвідношення однослівної й неоднослівної номінації географічних найменувань.

Створено Словник географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини, що нараховує близько 1000 лексем; Атлас географічної апелятивної лексики східностепових говірок Центральної Донеччини; введено в науковий обіг новий емпіричний матеріал, який розширює джерельну базу Словника українських говорів та Лексичного атласу української мови.

Ключові слова: українські східностепові говірки, тематична група лексики, географічна апелятивна лексика, семантична структура, ареальне варіювання.

Аннотация

Сиденко Н.П. Географическая апеллятивная лексика восточностепных говоров Центральной Донетчины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2003.

В диссертации выполнено системное описание состава и семантической структуры географической апеллятивной лексики восточностепных говоров Центральной Донетчины как тематической группы, которая состоит из лексико-семантических групп, микрогрупп и отдельных вербальных компонентов. Основными признаками, по которым дифференцируются наименования географических объектов в составе лексико-семантических групп наименований рельефа являются `наличие / отсутствие повышения / понижения рельефа'; в составе лексико-семантических групп наименований водоемов - `проточность / непроточность вод'; в составе лексико-семантических групп репрезентантов семем `лес', `поле', `луг' - `наличие / отсутствие растительности и ее характер'. Строгий учет противопоставленности лексики всех компонентов анализируемой тематической группы по дополнительному дифференциальному признаку `естественность / искусственность происхождения географического объекта' выявляет специфику региональной системы новой географической номенклатуры восточностепных говоров Центральной Донетчины в сравнении со старинной.

Характерным признаком системы географических наименований восточностепных говоров Центральной Донетчины является семантическая трансформация проанализированной номенклатуры, обусловленная взаимодействием разных диалектных систем-основ на обследованных новозаселенных территориях. Специфика диалектной системы географических наименований Центральной Донетчины в отличии от других говоров составляет распределение лексики между ядром, околоядерной и периферийной зонами каждой ЛСГ. Для компонентов лексико-семантических групп географических наименований характерна полисемия, наблюдается их трансполяция к другим лексико-семантическим и тематическим группам лексики. Для семантических связей между географическими наименованиями исследованных восточностепных говоров Центральной Донетчины характерны нулевая, привативная и эквиполентная разновидности оппозиций.

Систему географической номенклатуры восточностепных говоров Центральной Донетчины формируют следующие лексические слои: известные древним говорам географические номены; лексические новообразования, возникшие вследствие редукции говоровых систем при переселении на новые территории, и диалектные инновации для обозначения реалий преимущественно антропогенного происхождения. Большая часть географических апеллятивов восточностепных говоров Центральной Донетчины представляют собой общенародные, нормативные названия, номены, принятые в современной географической номенклатуре, известные в других украинских говорах, а также в других славянских языках. Диалектные инновации, зафиксированные в исследованных говорах, проявляются в расширении, сужении или смене семантики географических апеллятивов в сравнении с лексемами, которые функционируют в других, особенно древних говорах, в дифференциации лексем, пришедших из говоров-основ, а также в появлении новых слов.

Исследованную тематическую группу лексики составили преимущественно однословные номены, что является признаком сформированности системы географической апеллятивной лексики восточностепных говоров Центральной Донетчины. Неоднословная номинация, параллельное использование общеупотребительной и профессиональной лексики наблюдается как правило в наименованиях объектов антропогенного происхождения. Выявлена также дифференциация лексики в зависимости от возрастных и социальных различий носителей диалектов.

Формирование и функционирование систем географических апеллятивов происходит под влиянием естественного, внутриязыкового, социально-экономического и других факторов, которые влияют на количественный набор, качественный состав и употребительность географических номенов носителями диалектов в зависимости от их социально-демографических характеристик.