Модус і диктум у структурі речення

Диктумна з'ясувальна частина виступає здебільшого в постпозиції щодо пояснюваного члена. Позиція модусної і диктумної частини в МД-структурах зі з'ясувальними відношеннями залежить від цілої низки чинників, зокрема:

1. Основне змістове навантаження припадає на диктумну частину речення, тому вона звичайно постпозитивна, напр.: Тепер я знаю, що весна надворі (Леся Українка); Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити (Ю.Яновський); Касандро, рідна, ти не знаєш, яка нещаслива я (Леся Українка). Модусно-диктумна схема цих речень: М?Д.

2. Якщо потрібно виділити диктумну частину, її ставлять у препозиції до модусної, напр.: Що це не проста балачка, він зразу ж зрозумів (А. Головко); Що ви так скажете, я був у цьому певний (О.Корнійчук). Модусно-диктумна схема цих речень: Д?М.

3. Для посилення питального значення диктумну частину із сполучником чи або сполучними словами переставляють у препозицію до модусної, напр.: Чи довго плив Еней, - не знаю (І.Котляревський); Що в пам'яті нести могли, ми зберегли (Т.Масенко); Де ділась тінь - і не вгадає (Л.Глібов). Модусно-диктумна схема цих речень: Д?М.

4. В інтерпозиції виступає диктумна частина, якщо після пояснюваного дієслова в модусній частині вживається ще одне дієслово, напр.: Змія знає, що нічого не вдіє, та й пішла (П.Тичина). Модусно-диктумна схема цього речення: М?[Д]?М.

До МД-структур із з'ясувальними відношеннями прилягає кілька різновидів перехідних структур, тобто тих, у яких на основне з'ясувальне відношення накладається ще якийсь тип відношень. Це МД-структури із з'ясувально-причиновими відношеннями між модусною і диктумною частиною. У формуванні цього різновиду перехідних МД-структур бере участь лексично обмежена група предикативних одиниць, що виконують роль пояснюваного слова модусної частини. До них належать дієслова, прикметники (дієприкметники), прислівники та іменники, що визначають стан особи (радіємо, сумуємо, радий, засмучений, радісно, сумно, погано, жаль і под), та прислівники оцінної семантики (добре, погано тощо). Напр.: Щиро радіємо, що до спілки приходять талановиті молоді поети, прозаїки, критики ("Літературна Україна"); Сумно, що я тільки уривками довідуюсь про ваші справи… (Леся Українка); Палагна прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив (М. Коцюбинський).

Другий різновид перехідних МД-структур становлять ті, модусна частина яких пов'язана з диктумною з'ясувально-умовними відношеннями. Характерно, що в позиції пояснюваного дієслова їхньої модусної частини виступає та сама лексична група предикативних одиниць, що й у МД-структурах із з'ясувально-причиновими відношеннями. Відмінним є лише те, що ці предикативні одиниці вживаються у формі синтаксичного умовного способу, на яку вказує дієслівна власне-зв'язка бути. Крім того, диктумна частина виражає гіпотетичну дію або гіпотетичний стан і пов'язується з модусною сполучником якби чи коли б, напр.: Був би радий, якби Ви надіслали мені книжку; Було б сумно, якби молодь не поїхала з нами; Було б добре, якби Ви взяли участь у засіданні нашої вченої ради; А як би добре було, коли б усі жили по ній [правді]! (Панас Мирний).

Основний тип МД-структур становлять також складнопідрядні речення займенниково-співвідносного характеру несиметричної структури, що містять у модусній частині найбільш знівельоване семантично співвідносне слово те, з яким корелюють майже всі сполучні слова, а також асемантичні сполучники що, щоб. Лексичне наповнення пояснюваного дієслова в них те саме, що й МД-структур із з'ясувальними відношеннями, пор.: Чорнобиль попередив про те, що може статися на Землі (О. Пахльовська); Я часто думаю над тим, що почув із вуст цієї таємничої людини (О.Бердник); Його вистачило на те, щоб і тепер не забути свою скрипку… (Є.Гуцало). У таких МД-структурах може вживатися в модусній частині займенникова пара все те або тільки займенник все, напр: Хіба б я висловив словом все те, що серцем відчував (Олександр Олесь).

Менш уживаним є той різновид МД-структур займенниково-співвідносного типу, у модусній частині яких вживаються співвідносні слова з означально-обмежувальною семантикою, зокрема такий (така, таке, такі), єдиний (єдина, єдине, єдині), один (одна, одне, одні) і под., а в диктумній - асемантичні сполучники що, щоб. З попереднім різновидом його єднає з'ясувальний тип відношень між модусною і диктумною частиною, а відрізняє - додаткове атрибутивне значення, пор.: Зазначу єдине, що Сонце Весні не зрадило навіть в зрадливому сні (Олександр Олесь); Одного бажаєм, щоб ви одужали (І.К. Карпенко-Карий); … не буде такого, щоб хто сказав тобі слово накриво (Панас Мирний).

МД-структури, що за своєю будовою є складнопідрядними реченнями займенниково-співвідносного типу симетричної структури, є найменш уживаними. У модусній частині цих речень може виступати вказівний займенник той або означальний займенник такий, а в диктумній - співвідносні слова, відповідно відносні займенники що, який, напр.: Бажаємо Вам того, чого Ви самі собі бажаєте; Сприймайте його таким, яким він є.

Особливістю МД-структур із з'ясувальними відношеннями ускладненої будови є те, що неускладнена МД-структура зі з'ясувальними відношеннями з однією простою модусною та однією простою диктумною частиною розширюється за рахунок додавання однорідних з'ясувальних частин. Здебільшого вживається дві однорідних з'ясувальних частини із диктумним значенням, що пов'язані між собою безсполучниковим зв'язком, а з пояснюваним членом - тим самим повторюваним сполучником, напр.: Він повчав себе, що мріяти - це дурниця, що треба діяти, невтомно переборюючи всі перепони на шляху, зосереджуючи всі сили на черговій відповідній точці (В.Підмогильний); Я запитав Адамцевича - чи багато є на Україні кобзарів, чи не перевелися вони? (О.Бердник). Модусно-диктумна схема цих речень: М?Д₁?Д₂. В однорідному ряду може бути три з'ясувальних диктумних частини, напр.: Я зацікавлений у тому, щоб до нашої організації з виру життя приходила найталановитіша молодь, щоб вона знала життя не з екранів телевізорів, а з живих його картин, щоб вона мала що розповісти (Із газети); Будем слухати з тобою, як степи співають, як шумлять широкі ріки, як вітри гуляють (Олександр Олесь). Модусно-диктумна схема цих речень: М?Д₁?Д₂?Д₃.

Експліцитний модус речення характеризується і за відношенням до диктуму -- як набір різних суб'єктивних змістів (значень), і незалежно -- як визначений тип подій і конструкцій. М-події характеризуються спільністю: вони містять у собі компонент внутрішньої діяльності; МД-структура має у своєму складі компоненти різного ступеня залежності диктуму від модусу.

У висновках подано теоретичне узагальнення результатів дослідження категорій модусу і диктуму.

Речення охоплює дві сфери значень - модусну, яка містить інтерпретації суб'єктом думки об'єктивного змісту речення, різноманітні оцінки мовця, його почуття й волевиявлення, і диктумну сферу значення, що стосується інформації про світ та його пізнання.

Диктумні значення співвідносяться з модусними як обов'язкові з факультативними. Це сприяє розмежуванню двох типів значень: 1) невіддільного від самого поняття речення як такого і 2) значення, зумовленого бажанням мовця, його волею. Вони відображають два різних типи відношень, але ця відмінність між ними не вичерпується обов'язковим характером першого і факультативним характером другого. Якщо у вираженні ставлення мовця до повідомлюваного його присутність можна виявити в цілком визначених мовних формах (у модальних словах, частках, вигуках, синтаксичних конструкціях), то у вираженні відношення повідомлюваного до дійсності мовець прихований предикативною основою речення.

Специфіка речення як основної синтаксичної одиниці виявляється в сукупності суб'єктивних значень, у яких реалізовано комунікативний намір, передано ставлення мовця до відображуваного в реченні фрагмента дійсності. Мовець передусім актуалізує передаваний у реченні об'єктивний зміст, тобто “прив'язує” його до ситуації мовлення, а також наповнює речення іншими суб'єктивними значеннями.

Модус - це вербалізована суб'єктивна інтерпретація диктумної події, яка може подаватися в аспекті модальності, тобто можливості, вірогідності події і ступеня достовірності повідомлення про неї, чи в аспекті характеру психічного оброблення інформації про диктумну подію. У модусі, оскільки він завжди уявляється як висловлений, виражено факт усвідомлення суб'єктивного ставлення до події, про яку йдеться. Характерно, що суб'єкт свідомості (усвідомлення) може не збігатися з суб'єктом мовлення. Усвідомлення такого ставлення і вербалізація цієї роботи свідомості є те, що називають терміном “рефлексія”. Серед понять, пов'язаних із рефлексією, одним із центральних є широко зрозуміле поняття оцінки. У формах модусу виражена різна оцінка диктумної події: модальна, емоційна, істинна, етична та інтелектуальна.

Через комунікативно-прагматичні інтенції мовця на узагальнене уявлення актуального об'єкта мовлення проектується значення ідентифікації чи характеризації цього об'єкта з боку мовця. У змісті речення формується два плани вираження: модально-комунікативний (модусний) і номінативно-репрезентативний (диктумний), які мають у мові різні, але й співвідносні водночас засоби експлікації.

Внутрішня диференціація модусу зумовлює виділення модусних категорій, які згідно з їхнім призначенням у реченні становлять дві основних групи: кваліфікативні та соціальні. Основним критерієм їх розмежування є протиставлення позицій комунікантів у процесі спілкування, що дало підстави виділити кваліфікативні модусні категорії, орієнтовані на мовця (вони кваліфікують події та інформацію про них), і орієнтовані на адресата соціальні модусні категорії, що виражають різні соціальні відносини між учасниками комунікації.

Кваліфікативні модусні категорії у реченнях здебільшого експліковані. Вони мають свій потенціал мовних засобів, до яких належать модусні дієслова, дієслівні еквіваленти і предикативи модальної та оцінної семантики, а також модальні слова у складі різних синтаксичних структур.

Соціальні категорії модусу виражають ставлення мовця до співрозмовника -- поважливе чи фамільярне, офіційне чи дружнє. На відміну від кваліфікативних соціальні модусні категорії використовуються для передавання соціальних і особистих стосунків між учасниками комунікації. Формулюючи висловлення, мовець розраховує на певного адресата й свідомо використовує мовні засоби, спираючись на їхній впливовий потенціал. Фактор адресата є найважливішим у виборі соціальних модусних категорій. Він може визначатися будь-яким складом комунікативно-релевантних ознак адресата.

Модус репрезентують різні мовні засоби, які відповідно до ярусів мовної структури поділяємо на лексико-граматичні (модальні слова й словосполучення, частки, вигуки), морфологічні (модусні дієслова, роди дії, особа, час), синтаксичні (структури різних типів) та фонетико-графічні (авторські розділові знаки). Крім того, в українській мові розрізняємо модусні експліцитні категорії, коли значення модусу виражене за допомогою лексичних засобів, й імпліцитні, значення яких можна встановити лише із пресупозиції й контексту речення.

Диктум відображений у поняттєвих категоріях і мовних значеннях через мовну семантичну інтерпретацію відношень об'єктивної дійсності.

Семантико-синтаксичні відношення між модусом і диктумом встановлюються внаслідок варіативної мовносемантичної інтерпретації поняттєвих категорій (референтів). Сукупність модусу і диктуму формує інформативно-референційний зміст речення. Конструктивним носієм об'єктивних значень, виразником “об'єктивної реальності” у реченні є диктум.

Диктум пов'язується з поняттям пропозиції, яка лежить в основі семантичної структури речення. Пропозиція являє собою семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення і похідних від речення конструкцій - словосполучень, зворотів тощо. Це стабільне семантичне ядро, об'єктивна семантична константа речення, яка відображає структуру ситуації, події. Структуру ж пропозиції визначає предикат, що вказує на характер ситуації (виражає дію, процес, стан або якість предмета) і на відповідні місця для предметів - учасників ситуації (аргументів), зумовлюючи їх кількість та семантичні функції (ролі).

Модусна подія може бути виділена лише щодо диктумної. Поза зв'язком із нею вона стає диктумною.

Семантико-синтаксичні категорії диктуму, характеризуючи об'єктивний зміст речення, неоднорідні за своєю природою і формують дві групи: центральні та периферійні. Центральні категорії диктуму об'єднують два типи: предикатні і непредикатні (субстанційні). Основним є предикатний тип категорій, тому що предикат виступає організаційним центром семантично елементарного речення. Своєю семантикою він зумовлює залежні непредикатні компоненти, на основі яких сформовані відповідні субстанційні категорії.

Предикатні категорії становлять надкатегорію предикатності, а непредикатні - надкатегорію субстанційності.

Надкатегорія предикатності об'єднує категорії предиката дії, предиката процесу, предиката стану, предиката якості, локативного стану та кількості, що грунтуються на відповідній семантиці предикатів. Категорія предиката дії є центральною і найпоказовішою як серед інших категорій предикатності, так і категорій дієслівних предикатів, бо вона означає діяльність, яку породжує суб'єкт-діяч, виражений іменниками-назвами осіб та інших істот. Крайню периферію предикатності становить категорія предиката кількості, що визначає кількісну характеристику власне-предметів та істот.

Надкатегорія субстанційності має підпорядкований характер. Її категорії породжені семантикою різних типів предикатів. До них належать категорії суб'єкта, об'єкта, адресата, локатива та інструменталя. Домінанту субстанційних категорій становить категорія суб'єкта, що зумовлено найтіснішим зв'язком суб'єктної семантики з предикатною. Семантична диференціація суб'єкта залежить від значення предикатів. Основним семантичним варіантом суб'єктної синтаксеми є суб'єкт дії, найпериферійнішим - суб'єкт кількісної ознаки, що спричинено відповідною ієрархією предикатів дії та предикатів кількості в семантико-синтаксичній структурі речення.

Групу периферійних диктумних категорій становлять персоналізація, часова локалізація, часова нелокалізація та просторова локалізація.

Семантико-синтаксичні відношення між модусною і диктумною частинами речення мають специфічний характер. Ці відношення з'єднують в одне ціле компоненти мовного і “метамовного” рівнів. Модусні події відрізняються від диктумних тим, що вони завжди дефектні, бо в них не вистачає того фрагмента, який має диктумна природа.

Типову МД-структуру репрезентує складнопідрядне речення з підрядною з'ясувальною частиною, у якому модусною є головна, а диктумною - підрядна з'ясувальна частина. На з'ясувальному типові відношень між предикативними частинами ґрунтуються МД-структури перехідного характеру, що об'єднують складнопідрядні речення із з'ясувально-причиновими та з'ясувально-умовними відношеннями. З'ясувальні відношення є базовими і для тих МД-структур, що за своєю будовою є складнопідрядними реченнями займенниково-співвідносного типу, для них характерна кореляція між семантикою опорного співвідносного займенникового слова в головній (модусній) і семантикою підрядної (диктумної) частини. Домінанту таких МД-структур становлять складнопідрядні речення несиметричної структури.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Категорії модусу і диктуму у структурі речення: Монографія.- Чернівці: Рута, 2002.- 272 с.

2. Актуалізаційні категорії модусу // Проблемні питання синтаксису: Збірник наукових праць.- Чернівці: ЧДУ, 1997.- С.66-70.

3. Співвідношення диктуму і модусу у структурі речення // Мовознавство.- 1998.- №6.- С.46-52.

4. Диктум і модус у висловленнях з підрядним зв'язком // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: Науковий щорічник.- Тернопіль: Збруч, 1999.- С.220-224.

5. Диктум і модус у плані синтаксичної номінації й номінативної деривації // Актуальні проблеми менталінгвістики: Науковий збірник.- Черкаси, 1999.- С.261-263.

6. Модальність як категорія модусу // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.- Донецьк: ДонДУ, 1999.- Вип.5.- С.125-128.

7. Репрезентації модусних категорій в сучасній українській мові // Мовознавство.- 1999.- № 2-3.- С.50-56.

8. Особливості соціальних категорій модусу // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 1999.- Вип.52-53.- С.188-192.

9. Модальні значення у структурі персуазивності та засоби їх вираження // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 1999.- Вип.81.- С.166-176.

10. Структури із соціальним змістом категоричності // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Серія: Філологія.- Вінниця, 1999.- № 1.- С.91-94.

11. Семантична структура персуазивності як категорії модусу // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова.- К., 1999.- С.72-75.

12. Референційний підхід до вивчення диктуму і модусу // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного университету ім. В.Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство).- Кіровоград, 2000.- Вип. 23.- С.171-176.

13. Персоналізація і категорія особи як засіб формування і реалізації предикативності (на матеріалі текстів Нового Завіту і Книги Псалмів) // Біблія і культура: Збірник наукових статей.- Чернівці: Рута, 2000.- Вип. 1.- С.228-233.

14. Співвідношення диктуму і модусу у висловленнях з підрядним зв'язком // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. Серія: Філологія.- Вінниця, 2000.- Вип. 2.- С.129-132.

15. Особливості умовно-наслідкового відношення між диктумом і модусом у структурі речення // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2000.- Вип.83.-С.220-226.

16. Особливості комунікативних типів директивної модальності та засоби її вираження // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2000.- Вип.87.-С.170-177.

17. Авторизація як категорія модусу та засоби її вираження // Ономастика і апелятиви: Збірник наукових праць.- Дніпропетровськ: ДДУ, 2000.- Вип. 9.- С.160-168.

18. З'ясувальні відношення між диктумом і модусом // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2000.- Вип.93.- С.197-205.

19. Семантичні типи оцінних модусів //Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту.- Ізмаїл, 2000.- Вип. 8.- С.193-197.

20. Функціонально-семантичний підхід до вивчення модальності як категорії модусу // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство.- Тернопіль: ТДПУ, 2000.- Вип. ІІ.- С.250-257.

21. Диктум і модус з причиновими відношеннями // Науковий часопис Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні студії.- 2000.- № 1.- С.244-248.

22. Диктум і модус з недиференційованими двобічними відношеннями частин // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Серія:Філологія.- Вінниця, 2001.- № 3.- С.224-226.

23. Семантико-синтаксичні відношення між диктумом і модусом у структурі речень з сурядним зв'язком // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2001.- Вип.106.- С.149-159.

24. Диктум і модус у структурі складного речення з часовими відношеннями // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2001.- Вип.116.- С.101-109.

25. Засоби вираження модусів із емоційно-оцінним значенням // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2001.- Вип.107.- С. 100-109.

26. Семантико-синтаксичні відношення між диктумом і модусом у структурі речень з недиференційованим зв'язком // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2001.- Вип. 108.- С.180-192.

27. Змістові відношення між диктумом і модусом у структурі умовно-наслідкового безсполучникового складного речення (на матеріалі мови праць В.Гнатюка) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство.- Тернопіль: ТДПУ, 2001.- Вип.5.- С.93-102.

28. Особливості директивних висловлень в сучасній українській мові // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова.- К.: НПУ, 2001.- С.136-148.

29. Функціонально-стилістичні особливості фразеологізованих речень закритого типу з релігійним компонентом // Біблія і культура: Збірник наукових статей.- Чернівці: Рута, 2001.- Вип. 3.- С.297-299.

30. Умовність як один із різновидів диктумних значень у структурі речення // Південий архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць.- Херсон: Айлант, 2002.- Вип. XIV.- С.308-312.

31. Диктум як номінативно-репрезентативна одиниця // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія. - Чернівці: Рута, 2002.- Вип. 140.- С. 145-155.

32. Часова локалізація як основна ознака реально-індикативного значення диктуму // Біблія і культура: Збірник наукових статей.- Чернівці: Рута, 2002.- Вип. 4.- С. 239-243.

33. Семантика предикатів модусу і предикатів диктуму в структурі речення // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов'янська філологія.- Чернівці: Рута, 2002.- Вип. 146-147.- С.78-85.

34. Співвідношення диктуму і модусу в семантико-синтаксичній структурі складнопідрядного речення // Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька.- Чернівці: ЧДУ, 1997.- С.133-134.

35. Часова і просторова локалізації як категорії модусу (на матеріалі буковинських письменників) // Українська мова на Буковині: минуле і сучасне: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції.- Чернівці: Місто, 1998.- С.212-215.

36. Оцінність як кваліфікативна категорія модусу // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць.- К., 1998.- Вип.42.- С.3-6.

37. Співвідношення диктуму і модусу в структурі складного речення // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Романська філологія.- Чернівці: ЧДУ, 1998.- Вип.21.- С.118-121.

38. Проблема диктуму та модусу: конфліктність у поглядах науковців // Творче розв'язання конфліктів у педагогічному процесі: Матеріали регіональної науково-практичної конференції.- Чернівці: Прут, 1999.- С.94-98.

39. Погляди С.Смаль-Стоцького і сучасні підходи до розвитку української літературної мови: змістовий аспект речення // Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції.- Чернівці, 1999.- С.198-202.

40. Модуси із загально- і частковооцінними значеннями // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць.- К., 1999.- Вип.44.- С.8-11.

41. Оцінний модус у висловленнях із модальним значенням повинності та бажаності // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць.- К., 1999.- Вип.45.- С.11-14.

42. Оцінні модуси прислівникового типу (на матеріалі мови творів Тараса Шевченка) // Тарас Шевченко і Поділля: Збірник наукових праць за матеріалами ІІ Всеукраїнської наукової конференції.- Кам'янець-Подільський, 1999.- С.170-173.

43. Диктум і модус у висловленнях з недиференційованим зв'язком // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць.- К., 1999.- Вип. 49.- С.3-7.

44. До питання про категорійний статус модальності // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті.- Львів: Світ, 1999.- Частина 2.- С.365-369.

45. Диктум і модус з недиференційованими відношеннями частин із значенням пояснення // Тези Всеукраїнської наукової конференції „Граматичні категорії української мови”.- Вінниця,2000.- С.124-126.

46. Проблема модальності в сучасній українській мові // Доповіді та повідомлення на IV Міжнародному конгресі україністів 26-29 серпня 1999р., м.Одеса. Мовознавство.- К.: Університетське видавництво „Пульсари”, 2002.- С.63-69.

АНОТАЦІЯ

Шинкарук В. Д. Модус і диктум у структурі речення.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України.- Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню модусу й диктуму як двох основних рівнів у змістовій організації речення: 1) модусного, що відображає ставлення мовця до повідомленого, тобто як він сприймає, оцінює чи кваліфікує певну мікроситуацію, відображену реченням; 2) диктумного, що репрезентує реальну дійсність.

Уперше в україністиці визначено критерії розмежування модусу й диктуму та їхнє співвідношення в семантико-синтаксичній структурі речення, встановлено категорії модусу і диктуму та засоби їх вираження. Обґрунтовано взаємозв'язок лексичних, морфологічних та синтаксичних виразників модусних і диктумних значень у структурі речення.

У науковий обіг уведено поняття модусно-диктумної синтаксичної структури (МД-структури). Встановлено типові синтаксичні МД-структури в сучасній українській літературній мові, серед яких складнопідрядні речення із з'ясувальними та перехідними з'ясувально-причиновими й з'ясувально-умовними відношеннями, а також складнопідрядні речення займенниково-співвідносного типу несиметричної і зрідка - симетричної структури.

Ключові слова: модус, диктум, категорії модусу, категорії диктуму, модусно-диктумна структура, модусно-диктумні відношення, диктумне значення, модальне значення, предикатність, пропозиція.

АННОТАЦИЯ

Шинкарук В.Д. Модус и диктум в структуре предложения.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию модуса и диктума как двух основных уровней смысловой организации предложения: 1) модусного, отражающего отношение говорящего к сообщаемому, а именно: его восприятие, оценку или квалификацию той или иной микроситуации, отраженной в предложении; 2) диктумного, репрезентирующего реальную действительность.

Впервые в украинистике определены критерии разграничения модуса и диктума, а также их соотношение в семантико-синтаксической структуре предложения, установлены категории модуса и диктума, способы их выражения. Обосновывается взаимосвязь лексических, морфологических и синтаксических выразителей модусных и диктумных значений в структуре предложения.

В научную терминологию введено понятие модусно-диктумной синтаксической структуры (МД-структуры). Выделены типовые синтаксические МД-структуры в современном украинском литературном языке: сложноподчиненные предложения с изъяснительными, переходными изъяснительно-причинными, изъяснительно-условными модусно-диктумными отношениями, а также сложноподчиненные предложения местоименно-соотноси-тельного типа несимметричной и симметричной структуры.

Ключевые слова: модус, диктум, категории модуса, категории диктума, модусно-диктумная структура, модусно-диктумные отношения, диктумное значение, модальное значение, предикатность, пропозиция.

SUMMARY

Shynkaruk V.D. Modus and Dictum in the Structure of a Sentence. - Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of Doctor of Philology. Speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Institute of Ukrainian language. National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2003.

The dissertation is a comprehensive study of the modus and dictum categories, that are viewed as two main levels in the contents organisation of a sentence: 1) subjective, that reflects the speaker's attitude to the utterance, that is the way in which he perceives, names, evaluates or qualifies a certain micro-situation, reflected by a sentence (modus level), and 2) objective, that represents actual reality (dictum level).

Modus and dictum are investigated in the aspect of nominative derivation, that is nomination of an event, fact or situation of reality in its close relation to the process of grammatical structuring. Analysis of modus and dictum in a sentence structure from the point of view of the communicative activity of the speakers is closely connected with the theory of syntactical nomination.

While elucidating the informative and referential contents of a sentence, the role of subjective and pragmatic factors, related to the speaker's personality was taken into account.

The criteria of differentiating modus and dictum and their correlation in the semantic and syntactical structure of a sentence have been defined, the contents of notions that are directly connected with them is verified, the hierarchy of means of modus and dictum expression in a sentence structure has been established. The correlation between lexical, morphological, syntactical means of modus and dictum meanings in a sentence structure has been substantiated, the contents and scope of invariant modal meanings of reality, potentiality and irreality have been defined. Different means of modal meaning presentation (discreet and non-discreet; explicit and implicit) are differentiated and described.

Two classes of predicatives have been defined and substantiated: M-predicatives, that contain interpretations of objective contents of a sentence, different evaluations of the speaker, his feelings and volition, and D-predicatives, that express objective information. Dictum predicatives present a “stretch” of extra-linguistic existence, while modus predicatives unlike D-predicatives are not independent, they function as a frame of objective information, provide information about speech situation, interpret dictum.

M-predicatives have been differentiated into six semantic varieties: thought, speech, sensation, mental state, imagination, existence.

A notion of modus-dictum syntactical structure (MD-structure) has been introduced into scientific use and classification of MD-structures, built with consideration of special functional features and sentence internal analytical features has been created.

MD-structures with modus-dictum relations of clarification, cause, clarification-cause, clarification-condition, condition-result, concession, purpose have been singled out.

Means of explication of actualised connective syntactical ties have been traced and modus-dictum relations in the aspect of communicative status of sentence units and their components have been analysed.

The understanding of MD-correlation with consideration of presentations that exist in the theory of reference and semantic syntax has been formed.

Key words: modus, dictum, categories of modus, categories of dictum, modus-dictum structure, modus-dictum correlation, modus-dictum relation, dictum meaning, modal meaning, dictum-predicative, modus-predicative, proposition, valency.

Размещено на Allbest.ru