Структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості інтрасуб’єктних мовленнєвих актів (на матеріалі англійської мови)

Розгортання інтрамовленнєвої аксіологічної дії і семантико-прагматична звязаність реплік, ступінь їх смислової єдності детерміновані смислом реалізованого в мовленнєвому акті аксіологічного предиката або характером оцінного оператора. Розгортання фрагмента ІК у двоспрямований аксіологічний дискурс можливе під час винесення негативної загальної самооцінки.

Інтрасуб'єктні діалогічні дискурси, утворені на основі аксіологічних комунікативних стратегій, в яких репліки узгоджуються за семантико-прагматичним типом "оцінка - підтвердження оцінки" та "запит стосовно оцінки - експлікація оцінки", відповідно до типу комунікативно-інтенціональних настанов комунікантів є унісонними. Внутрішнім діалогам унісонного типу властива спільність вихідних аксіологічних настанов, яка досягається шляхом "заповнення" своєрідних інформаційних "лакун" щодо кінцевої кваліфікації оцінюваного і базується на пресупозиції провини чи, навпаки, позитивної ознаки або виникає під час поступального руху від усвідомлення певного факту до кінцевого приписування йому аксіологічного знака. В унісонному інтрасуб'єктному дискурсі самооцінки обидва компоненти мають однаковий оцінний знак і однаковою мірою беруть участь у творенні єдиного ілокутивного потенціалу мовленнєвого акту. Реактивна репліка, маючи той самий прагматичний смисл, що й стимулятивна, перебуває з останньою у комплементарному смисловому відношенні: доповнює, поглиблює, розкриває її зміст або виконує функцію інтенсифікації загального комунікативно-інтенціонального значення схвалення, осуду, виправдання тощо. Інтрасуб'єктні діалогічні дискурси, організовані на основі інтенційного значення самооцінки, прагматична узгодженість реплік-конституентів яких відбувається за формулою "оцінка - спростування вихідної оцінки", та ті, в яких відображено поєднання двох форм семантико-прагматичної єдності компонентів "оцінка - відхилення вихідної оцінки" + "оцінка - підтвердження вихідної оцінки", є конфронтаційними. Репліки конфронтаційних дискурсів виражають різні прагматичні смисли, становлять своєрідну діаду комунікативних дій "самозвинувачення - самовиправдання", "самоосуд - самопохвала" тощо.

Побудовані на протилежних комунікативних стратегіях аксіологічні інтрасуб'єктні дискурси самооцінки практично ніколи не досягають абсолютно опозиційного способу ведення "внутрішньої дискусії". Врешті-решт загальна "стратегія" субєкта ІМА полягає в тому, аби знайти своєрідну "рівнодійну", яка так чи інакше інтегрує аксіологічні та комунікативні позиції внутрішніх співрозмовників. Послаблення опозиційності впливає на стратегії комунікантів і прагматичну структуру інтрасуб'єктного дискурсу, що дає змогу виділити групу частково конфронтаційних аксіологічних інтрасуб'єктних дискурсів.

Умови інтрасубєктної комунікації не накладають обмежень на функціонування мовних засобів передання аксіологічних смислів, до вираження яких залучаються як експліцитні, так і імпліцитні лінгвістичні засоби, що дає підстави говорити про прямі/непрямі аксіологічні ІМА. Найтиповішою формою передання ставлення субєкта ІМА до себе та оцінюваного обєкта є використання лексичних одиниць оцінної семантики або лексичних одиниць, в яких потенційний аксіологічний компонент актуалізується в межах контексту. Аксіологічні ІМА можуть набувати залежно від їхньої цілеспрямованості інтенсифікації позитивного/негативного оцінного значення за рахунок насичення висловлювання одиницями емоційно-оцінного, афективного значення, взаємовплив яких посилює загальний ілокутивний потенціал ІМА, та за рахунок експресивних синтаксичних структур. Типовою формою непрямої оцінки в ІМА є питальні висловлювання. Питання, що набуває аксіологічного смислу, спрямоване на запит про зміст і характер оцінюваних дій субєкта або на виявлення їхніх причин і цілей. Смисл осуду, незадоволення, каяття, що виражений у питальній формі висловлювань, заснований на презумпції провини або гіпотетичному припущенні про певні негативні характеристик субєкта. Oh God, she thought, Oh God. What have I done? (Beauman. Destiny, 335). …”How do I ever come to do such thing? “ a voice like a song was asking over and over (Glasgow. Barren Ground, 264).

Особливо часто для вираження непрямого аксіологічного змісту використовують висловлюваня-асертиви, які не містять індикаторів оцінного значення, а їхню семантику і тип ілокуції визначає контекст і знання про стереотипні субєктивні уявлення мовця. Непрямі оцінки, оформлені як асертивні висловлювання, виражають констатацію певного факту і належать до часового плану минулого або теперішнього: You deserve whatever happened to you, he thought (Hemingway. The Bell, 253). Імпліцитна оцінка, як правило, завжди присутня в тих ІМА, які функціонують у контексті адресації "Я-Я", призначені невідокремленому адресатові і відображають спосіб оцінювання з гіпотетичним субєктом оцінки та в змісті тих самооцінних ІМА, що засновані на ідеї зіставлення субєкта ІМА з іншим субєктом (субєктами). And the old woman as soon as Connie had gone rushed to the bit of mirror in the scullery and looked at her face. Seeing it she stammed her foot with impatience. “Of course, she had to catch me in my coarse arpon and a dirty face! Nice idea she'd get of me!” (Lawrence, 61). Прагматичне значення оцінки в непрямих аксіологічних ІМА може зазнавати інтенсифікації за рахунок парцеляції, еліпсису, окличних структур, емфази, повторів.

Висновки

Аналіз досліджуваної проблеми та теоретичні передумови його проведення на основі комунікативно-функціонального підходу до вивчення мови, вивчення мовного матеріалу дозволяють стверджувати, що:

1. Завдяки різноплановості рецепції та адресації за умов ІК в межах антропокомпонентної структури ІМА можна виділити рівень рецепції, що кількісно представлений одним учасником, а якісно характеризується співвідношенням "мовець - реципієнт", виконання функцій яких належить суб'єктові мовлення, та рівень адресації, що кількісно представлений двома (і більше) учасниками взаємодії, якісно характеризується співвідношенням "адресант - адресат", функції яких належать агентам мовленнєвого акту. Неоднорідність адресатної спрямованості мовленнєвих дій призводить до функціонування в межах рівня адресації двох адресатних систем "Я-Я" і "Я-ТИ", кожній з яких властивий певний тип адресата. Адресатна система "Я-Я" включає внутрішнього відокремленого і внутрішнього невідокремленого адресата; адресатна система "Я-ТИ" включає уявного, прогнозованого, реального та потенційного адресата.

2. Інтрасуб'єктний мовленнєвий акт передає мовленнєву дію регулятивно-рефлексивного характеру і є одиницею самовпливу. Функція самовпливу визначає сутнісний характер інтрасуб'єктної комунікації як самоспілкування та вказує на специфіку втіленого в інтрасуб'єктному висловлюванні перлокутивного ефекту: його вектор завжди спрямований на самого мовця, тобто є автоцентричним. Відповідно до характеру впливу, реалізованого інтрамовленнєвою одиницею, серед інтрасуб'єктних мовленнєвих актів вирізняються семантико-прагматичні класи деонтичних та аксіологічних інтрасуб'єктних мовленнєвих актів, до яких входять мовленнєві одиниці з різноманітними прагматичними значеннями, об'єднані на основі актуалізованої в них базової ілокутивної функції спонукання та оцінки. Реалізація конкретних комунікативних смислів у висловлюваннях, що входять до виділених семантико-прагматичних класів, зумовлена характером адресатної системи, в межах якої здійснюється мовленнєвий акт, типом адресата, комунікативно-інтенціональним призначенням мовленнєвої одиниці, співвідношенням складових деонтичної та аксіологічної ситуації за умов інтрасуб'єктної комунікації.

3. Деонтичні та аксіологічні інтрасуб'єктні мовленнєві акти характеризуються здатністю до семантичної та прагматичної багатозначності, що досягається внаслідок злиття деонтичного та аксіологічного значень або кількох прагматичних варіантів спонукальних та оцінних смислів, за рахунок модифікації ілокутивної сили мовленнєвого акту та потенційної здатності досліджуваних мовленнєвих одиниць набувати додаткової комунікативної значущості. Основними факторами породження смислового синкретизму інтрасуб'єктного мовленнєвого акту є неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата, різноманітність лінгво-когнітивних процесів, що лежать в основі спонукальних та оцінних мовленнєвих дій, участь інтрасуб'єктного мовленнєвого акту у творенні дискурсу.

4. Дискурсивною характеристикою інтрасуб'єктних мовленнєвих актів є їхня потенційна здатність функціонувати в статусі репліки-конституента інтерактивної одиниці вищого порядку - діалогічного інтрасуб'єктного дискурсу як комплексної інтерактивної одиниці, в якій послідовність і форма семантико-прагматичної зв'язності компонентів задається відповідно деонтичними та аксіологічними комунікативними стратегіями. Домінантним каузатором діалогічного інтрасуб'єктного дискурсу є неунісонність вихідних когнітивних настанов учасників інтрасуб'єктної комунікації, що виникає через відокремленість внутрішнього адресата в системі "Я-Я" та "Я-ТИ".

5. Неоднорідність комунікативних та онтологічних характеристик адресата інтрасуб'єктних мовленнєвих актів зумовлює різноманітність мовних засобів передання їх провідних ілокутивних значень. Специфіка вираження прагматичного потенціалу та характер мовної субстанції, залученої до формування комунікативно-інтенціональних смислів мовленнєвих актів, уможливлюють виділення прямих та непрямих інтрасуб'єктних мовленнєвих актів спонукання та оцінки.

Комунікативно-когнітивна настанова на дослідження процесу самоспілкування є перспективним напрямком сучасної лінгвістики. Подальшого дослідження потребує проблематика інтрасуб'єктного дискурсу, розгорнених інтрамовленнєвих блоків рефлексивного, епістемічного, аналітичного спрямування, участь інтрамовленнєвої дії у реалізації пізнавальної та мнемонічної функцій ІК. Актуальним є вивчення змістових і формальних характеристик інтрасуб'єктного висловлювання в контексті зовнішнього спілкування, зіставний аналіз способів реалізації інтенцій спонукання та оцінки в інтра- та інтеркомунікативних умовах.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. До проблеми класифікації інтрасуб'єктних мовленнєвих актів // Молодіжний науковий вісник. Журнал Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - 1998. - № 2. - С. 75 - 80.

2. Комунікативно-прагматичні особливості самодирективних мовленнєвих актів // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. - 1999. - № 3. - С. 70 - 72.

3. Деякі особливості функціонування інтрасуб'єктних мовленнєвих актів // Матеріали всеукраїнської наукової конференції "Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності". - Львів: Літопис, 1999. - С. 235 - 239.

4. Семантичний потенціал висловлювань самооцінки в умовах інтрасуб'єктної комунікації // Філологічні студії. - Луцьк, 2001. - № 2. - С. 121 - 127.

5. Дискурсивні особливості висловлювань самооцінки // Вісник Харківського національного університету. Серія Філологія. - 2001. - № 520. - Вип. 33: Філологічні аспекти дослідження дискурсу. - С. 113-119.

6. Комунікативно-прагматичні особливості самоспонукального мовленнєвого акту // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. - 2001. - № 10. - С. 251 - 260.

Анотація

Романишин Наталія Іванівна. Структурні, семантичні та комунікативно-прагматичні особливості інтрасуб'єктних мовленнєвих актів (на матеріалі англійської мови). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, спеціальність 10.02.04 - германські мови. - Львівський Національний Університет імені Івана Франка. Львів, 2003 р.

Реферована дисертація спрямована на узагальнення і нове вирішення проблематики комунікативної природи інтрасуб'єктного мовлення. Розгляд інтрамовленнєвої діяльності як комунікативного процесу вможливив комплексне дослідження структурних, семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей інтрасуб'єктних мовленнєвих актів як мінімальної смислоносної одиниці процесу самоспілкування, розкриття основних когнітивних та лінгвістичних чинників формування їхніх комунікативно-інтенціональних смислів. Отримані під час дослідження результати поглиблюють теоретичні аспекти лінгвістики спілкування, теорії мовленнєвих актів, синтаксичної семантики, прагмасинтаксису і полягають у розробленні антропокомпонентної моделі інтрасуб'єктного мовленнєвого акту, розкритті своєрідності феномена адресації в умовах інтрасуб'єктної комунікації, встановленні основних типів і форм адресата, що бере участь в інтракомунікативній взаємодії, аналізі смислового потенціалу мовленнєвих одиниць та їхніх дискурсивних характеристик.

Ключові слова: інтрасуб'єктна комунікація, інтрасуб'єктний мовленнєвий акт, адресатна система, внутрішній відокремлений/невідокремлений, зовнішній уявний/ реальний/ прогнозований/ потенційний адресат.

Аннотация

Романишин Наталия Ивановна. Структурные, семантические и коммуникативно-прагматические особенности интрасубъектных речевых актов. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук, специальность 10.02.04 - германские языки. - Львовский Национальный Университет имени Ивана Франко. Львов, 2003 год.

Представленная диссертация направлена на обобщение и новое решение проблемы интрасубъектной речи. Рассмотрение интрасубъектной речи как коммуникативного процесса делает возможным комплексное исследование семантических и коммуникативно-прагматических особенностей интрасубъектных речевых актов как минимальной смыслонесущей единицы процесса общения, освещение основных лингвистических и когнитивных факторов формирования их коммуникативно-интенциональных смыслов. Полученные в ходе исследования результаты способствуют углублению теоретических аспектов лингвистики общения, теории речевых актов, синтаксической семантики, прагмасинтаксиса и заключаются в разработке антропокомпонентной модели интрасубъектного речового акта, раскрытии специфики феномена адресации в условиях инрасубъектной коммуникации, установлении основных типов и форм адресатов, участвующих в интракоммуникативном взаимодействии, анализе смыслового потенциала речевых единиц и их дискурсивных характеристик.

Ключевые слова: интрасубъектная коммуникация, интрасубъектный речевой акт, адресатная система, внутренний отделённый/неотделённый, внешний воображаемый/ реальный/ прогнозированный/ потенциальный адресат.

Resume

Romanyshyn Natalia Ivanivna. Structural, Semantic, Communicative and Pragmatic Peculiarities of Intrapersonal Speech Acts. - Manuscript.

The Dissertation for the Scholerly Degree of Candidate of Philology in speciality 10.02.04 - Germanic languages. - Ivan Franko L'viv National University. - L'viv, 2003.

The submitted dissertation deals with a comprehensive study of intrapersonal speech acts as specific units of communication. The thesis is aimed at a thorough investigation of the structural, semantic and pragmatic properties of the intrapersonal speech acts. A special attention has been paid to the discoursal features of these speech acts and to the main cognitive and linguistic determinants of their performance. The thesis consists of introduction, three chapters, conclusions and bibliography.

The first chapter discusses the communicative nature of the intrapersonal speech act, shapes the structure of its anthropocomponental model and provides some insights into the nature of addressation in the context of intrapersonal communication. It presents an exhaustive typology of the addressee participating in the intrapersonal discourse. In this chapter the most recurrent communicative functions of the intrapersonal speech acts have been singled out and the basic semantic and pragmatic classes of utterances have been defined. The second chapter is dedicated to the study of the structural, semantic, pragmatic and discoursal features of the imperative intrapersonal speech acts. It specifies the main characteristics of the imperative situation within the context of intrapersonal communication and describes the language means by which the imperative meaning of these speech acts is realized. The third chapter focuses on the category of value in the context of intrapersonal communication. In this chapter the structural, semantic, pragmatic and discoursal properties of the evaluative intrapersonal speech acts are investigated and the language markers that facilitate the realization of the evaluative meaning in the utterance are analyzed.

The consideration of the intrapersonal speech as a specific type of communication allows to conclude that the transference of the communicative situation into the confines of a person's mind modifies the quantitative and qualitative aspects of the speech act anthropocomponental structure. The intrapersonal speech act is produced by one person who simultaneously performs the functions of the speaker and recipient and can address his utterance either to himself or to any other object. This fact enables to state that in the context of inrapersonal communication the reception and addressation are distinct categories. Owing to this specific distinction between the basic communicative categories the anthropocomponental model of the intrapersonal speech act includes the levels of reception and addressation. The level of reception is represented by one component - a speaker. The level of addressation consists of two components - an addresser and an addressee and due to the heterogeneity of the addressee incorporates the systems of autodirected inner addressation and outer addressation. Each of them has its own addressee defined according to its situational features and communicative characteristics. Within the system of inner addressation the types of inner separated and inner nonseparated addressee are distinguished. Within the system of outer addressation the types of outer real, imaginary, potential and anticipated addressee are defined.

The intrapersonal speech act is a unit of self-influence. The function of outoimpact determines the character and direction of the perlocution of the speech act and outlines its communicative purpose. According to the pragmatic meanings realized in the utterance the classes of deontic and evaluative intrapersonal speech acts have been defined. Within the system of inner addressation the deontic intrapersonal speech acts realize the self-imperative and paraimperative meanings, the evaluative intrapersonal speech acts realize the meanings of self-evaluation and evaluation of the other person or thing. The group of inner addressed evaluative speech acts also includes wishes and threats. Within the system of outer addressation the deontic intrapersonal speech acts realize the imperative meaning, the evaluative intrapersonal speech acts realize the meaning of self-evaluation and evaluation of the addressee.

The diversity of the communicative and cognitive characteristics of the addressee influences the selection of language means which actualize the basic pragmatic meaning of the utterance. The analysis of the language markers used to express the intention of the speaker makes it possible to single out direct and indirect deontic and evaluative intrapersonal speech acts.

The pragmatic polysemy is a distinctive feature of the deontic and evaluative intrapersonal speech acts. This polysemy occurs as a result of combination of the imperative and evaluative meanings in the semantic structure of the utterance or appears due to the ability of the speech act to acquire certain additional pragmatic functions. The realization of a particular pragmatic meaning of the utterance, its polysemantic character and discoursal peculiarities are determined by the system of addressation within which the speech act is performed, by the type of addressee and the correlation between the components of the communicative situation. The variety of linguistic and cognitive processes that are the basis of the speech act performance also become the factors of its polysemy.

The discoursal feature of the intrapersonal speech act is its ability to function as a constituent of a dialogic intrapersonal discourse where the sequence of the pragmatically correlated utterances and the type of their semantic cohesion are outlined by the general imperative or evaluative communicative strategies and reflect the difference in the initial intentions of the participants. The position of the deontic and evaluative speech act in the discourse, the character of its semantic relation with the preceding and the following speech acts are of crucial importance to the modification of its pragmatic meaning and its potential ability to acquire additional communicative functions.

The practical value of the dissertation consists in the possibility to apply its results in the study of linguistic pragmatics, text linguistics and the theory of discourse. This work can also be conductive to a better understanding of the different forms in which the verbal communication can be embodied and will contribute to the development of the general theory of communication.

Key words: intrapersonal communication, intrapersonal speech act, system of addressation, inner separated/nonseparated, outer imaginary/ real/ anticipated/ potential addressee.

Размещено на Allbest.ru