Мовотворчість поетів - "неокласиків" та її роль у збагаченні виражально-зображальних засобів української мови

Оригінальними та самобутніми в поетичній мовотворчості “неокласиків” є порівняння. Захоплення й любов до художнього слова М. Зеров висловлює в порівнянні: Книжки, як дзвін сонетного катрена (М. Зеров). Самотність, що стала невід'ємною частиною життя, М. Рильський влучно зіставляє із тінню. Лише вона невідступно супроводжує людину. Цей образ доповнює порівняння як пес сліди лиже, що підкреслює відчуття приреченості на вічне одиноцтво. Митцеві воно здається схожим на відданого собаку, який завжди мовчки йде за хазяїном: Як тінь, як пес, холодна самота / Мої сліди в тумані вогко лиже (М.Рильський).

За обсягом порівняльні конструкції, вживані “неокласиками”, досить різні - від однієї лексеми до поширених та ускладнених речень: Немов оту з пожовклими листами / Дитячих років книгу - і казок, / Ти розгорнула осені сторінки (П. Филипович); Розлила осінь так багато світла, - / Мов щастя, перед смертю надто щедре, / Щоб нашвидку, за кілька днів, / Позбутися своїх скарбів, / Спорожнює над нами повні відра (Ю.Клен). У таких конструкціях відображається нестандартність поетичного мислення. Так, наприклад, Ю. Клен порівнює свою тугу із громом. Природна стихія, яка поволі наростає, несподівано зіставляється із цвітінням кактуса. Побудована на градації перша частина - І туга, що співала в снах, / Що зріла і росла роками, / Що пломенилася в очах, / Уже доходячи нестями, / Враз вибухла, як грім, - підтримується змістом другої частини: Так кактус іноді сто літ / В корінні потай копить сили, / Щоб раптом викинути квіт / На диво всім - єдиним стрілом (Ю.Клен). Так створюється асоціативний зв'язок між несумісними поняттями туга - грім - кактус.

Поетичне мовлення “неокласиків” характеризується численними повторами, які виступають як фігури (анафори, полісиндетон, поліптотон, градація, а також - зіткнення, симплока, звертання), як симетричне розташування слів у реченні, прикладка тощо.

Часто поети вживають тавтологічні звороти. М. Рильський за допомогою таких повторів створює образ минулого, сповненого суперечливих і легендарних подій, постатей і вчинків: По-простому: в минулому є терни, / Але є також і вінки тернові, / Царі у зброї зради і війни / І бунтарі із зброєю любові (М. Рильський).

Основні результати дослідження сформульовані в загальних висновках.

1. “Неокласичний” стиль М. Зерова, М. Рильського, П. Филиповича, Ю. Клена, М. Драй-Хмари формувався на кращих традиціях світової та української культури, що знайшло відображення в поетичному доробку кожного з митців та в їхній мовотворчості.

2. Особливе місце в поетичному лексиконі “неокласиків” посідають кольоративи як одна зі складових системи художнього вираження. Домінуючими в мові поетів є лексеми на позначення червоного, чорного, блакитного та жовтого кольорів, традиційних у народних віруваннях українців. Для створення негативно забарвлених образів митці послуговуються лексемами на позначення чорного, сірого, іноді червоного кольорів. З кольоративами ж блакитний, синій, зелений, жовтий створюють високопоетичні та життєдайні картини.

3. Виваженим у мовотворчості “неокласиків” є добір традиційних образів: земля, небо, вітер, сонце, криниця, лебідь та ін. Поети переосмислюють їх у контексті сучасної дійсності, хоча індивідуально-авторська інтерпретація цих реалій ґрунтується на усталеній символіці.

4. Значну роль в організації поетичної мови “неокласиків” відіграє пропріальна лексика. Широке застосування онімів є однією з визначальних рис мовотворчості “неокласиків”. Власні назви (античні, біблійні, літературні, історичні та казкові), серед яких переважають антропоніми й топоніми, стають засобами відображення культурологічних, естетичних та політичних поглядів митців.

5. Чимало творів у поетичному доробку “неокласиків” пов'язано з історичним минулим країни, особливо періоду Київської Русі та козаччини. Цим пояснюється широке використання численних архаїзмів та історизмів. У поезіях “неокласиків” ці лексеми набувають нового звучання.

6. Наслідком індивідуальної мовотворчості “неокласиків” є трансформація фразеологічних зворотів. Використовуючи фразеологізми з художньою метою, поети вдаються до їх семантико-стилістичного оновлення. Вони варіюють позицію слів та логічні наголоси, вводять до складу зворотів уточнювальні або пояснювальні слова, скорочують чи замінюють синонімами один чи більше компонентів, що сприяє створенню оновлених, самобутніх образів. Часто фразеологічний зворот стає засобом алегорії, характеризуючи певні ситуації чи обставини, які хвилювали поетів.

7. У процесі творення поетичних образів помітною є роль епітетів. У мовотворчості “неокласиків” художні означення виконують не тільки естетичну функцію. За їх допомогою створюються різні за емоційним забарвленням образи та картини. “Неокласики” значно розширили семантичні межі епітетів, збагативши арсенал експресивних засобів поетичної мови. Кожен епітет ретельно підібраний для конкретної ситуації й підкреслює ті ознаки чи риси, на яких автор намагається акцентувати особливу увагу.

8. Значну за кількістю групу становлять індивідуально-авторські композитні неологізми, що складаються переважно з двох слів/основ. Побудовані на незвичних, суто суб'єктивних психологічних чи зорових асоціаціях, подібні новотвори відображають різноманітну гаму кольорів та почуттів. Вони можуть мати гумористично-іронічне, сатиричне, саркастичне забарвлення або набувати відтінку піднесеності, урочистості, чим посилюють відповідний стилістичний колорит висловлювання.

9. Чільне місце в поетичному мовленні “неокласиків” посідає метафора, яка є одним із основних стилетворчих засобів. Характерним для всіх поетів є тяжіння до асоціативно-ускладнених метафоричних образів, що допомагає митцям загострити відчуття, повніше відтворити всю гаму переживань. Часто “неокласики” персоніфікують явища природи чи предмети. Надаючи їм функцій живих істот, вони ніби стверджують взаємозв'язок і взаємозалежність між людиною і природою.

10. Характерною ознакою мовотворчості поетів-“неокласиків” є широке використання прийомів алюзії та ремінісценції. Митці по-новому переосмислюють образи античних, біблійних персонажів та фольклору, історичних постатей минулого й сучасності.

11. Високий рівень майстерності митців виявився в користуванні звертанням. Апелюючи до таких реалій , як земля, небо, сонце, Україна, сокіл, поети стверджують любов до рідного краю та його традицій. У звертаннях до історичних осіб відображається захоплення поетів минулим, повага до діяльності видатних постатей. Велика кількість риторичних звертань та запитань, що містяться у віршованих контекстах, свідчить про філософський характер поетичного мовомислення.

12. Світобачення кожного з митців відбито в порівняннях. У поетичній мові “неокласиків” структури з порівняльними зворотами відзначаються особливою інформативністю та різноманітністю. Поети широко вживають порівняння фольклорного типу (порівняння-паралелізми, порівняльні конструкції з орудним відмінком), а також порівняння, у складі яких функціонують лексичні компоненти народнопоетичного плану: чайки, маки, орел, ворон тощо. Це свідчить про нерозривний зв'язок поетичного мовомислення митців із кращими фольклорними традиціями.

13. Важливим організуючим засобом у поетичній мові “неокласиків” є повтор. За допомогою повторюваних елементів здійснюється розбудова лейтмотивів та наскрізних тем. Вони створюють асоціативну канву твору, що сприяє більш глибокому розумінню віршованого тексту та поетичного задуму в цілому. Вживання повторюваних лексем зумовлене прагненням митців якомога виразніше передати найчуттєвіші моменти та відповідний їм настроєвий тон.

14. Мовотворчість “неокласиків” є взірцем високої художньої майстерності, віртуозного використання виражального потенціалу мовних засобів. Своїм поетичним доробком митці поповнили скарбницю сучасної української літературної мови та національної культури в цілому, а також засвідчили, що українська мова (зокрема поетична) розвивалася й розвивається в тісному зв'язку з мовою світового письменства і завжди у кращих своїх зразках спирається як на мову українського фольклору, так і уснопоетичну творчість інших народів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Мовотворчість “неокласика” Миколи Зерова // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. -Запоріжжя: ЗНУ, 2005. - № 1. - С. 109-112.

2. Кольористична лексика в мовотворчості “неокласиків” // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗНУ, 2005. - №3 - С. 63-66.

3. Трансформація фразеологізмів у аспекті поетичного мовомислення “неокласиків” // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Соціально-економічна трансформація суспільства в умовах глобалізації”. - Мелітополь, 2005. - С.183-185.

4. Індивідуально-авторське переосмислення “неокласиками” традиційного поетичного словника // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна: Збірник наукових статей. Серія філологія. - Харків: ХНУ, 2005. - № 707. - С.66-69.

5. Індивідуально-авторське переосмислення фразеологізмів у поетичній мові “неокласиків” // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. -Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - №. 1. - С.95-99.

6. Вплив українського фольклору на мовотворчість “неокласиків” // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції “Нові виміри сучасного світу”. Том 2. - Мелітополь, 2006. - С.15-17.

Размещено на Allbest.ru