Теорія та практика молодограматизму в українському і російському мовознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Проблема впливу молодограматизму на розвиток наукової думки в українському та російському мовознавстві - одна з важливих і цікавих проблем лінгвістичної історіографії. Розв'язання її видається дуже перспективним. Разом з тим немає лінгвоісторіографічних робіт, безпосередньо пов'язаних з даною проблематикою в цілому. Бракує спеціальних праць, присвячених комплексному аналізу студій українських та російських компаративістів кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст., у яких відбився вплив ідей молодограматиків, не встановлені причини розбіжностей у ряді трактувань між дослідниками цього періоду.

При такому підході цілком природно виникає питання про вплив молодограматиків (тобто вчених Лейпцизької школи) на розвиток мовознавства взагалі та в тій або іншій країні.

Усупереч тенденції розглядати 70-і рр. XIX ст. - першу чверть XX ст. як молодограматичний етап в історії мовознавства (у межах якого молодограматикам, звичайно, відводиться провідна роль), у лінгвістичній історіографії склалася протилежна тенденція: кваліфікувати наукову творчість молодограматиків як головним чином продовження традицій мовознавства 20-х - 60-х рр. XIX ст. (Е. Кернер, К.Р. Янковскі).

Погоджуючись з К.Р. Янковскі в тому, що при розв'язанні кардинальних проблем компаративістики новаторство молодограматиків виявилося насамперед у „вдосконаленні” найбільш перспективних тверджень попереднього мовознавства, зокрема тези про безвинятковість фонетичних законів і про роль чинника аналогії у мовних змінах (ми назвали б цю особливість молодограматизму послідовністю у проведенні та втіленні ряду тверджень, уже висунутих попередниками молодограматиків), відзначимо, що заслуга молодограматиків полягає також у дослідженні конкретних явищ історії індоєвропейських мов. При цьому молодограматики не обмежувалися емпіричними спостереженнями, а розв'язували й теоретичні проблеми (вчення Г. Пауля про койне, про змішування мов, про відсутність чітких меж діалектів та ін). І в цьому плані молодограматики також впливали на сучасників і мовознавців наступних поколінь.

Поряд з безперечними досягненнями молодограматизм мав і певні вади, які були експліковані вже сучасниками молодограматиків. Вони виразно виявилися у кінці XIX ст. - на початку XX ст.

На думку більшості дослідників, починаючи з кінця 20-х - початку 30-х рр. XX ст. вже не можна говорити про значний вплив молодограматизму на мовознавство (і про полеміку навколо тверджень молодограматиків), хоча окремі молодограматичні тези (поза загальним „контекстом” досліджень учених Лейпцизької школи) зберігають актуальність протягом усього XX ст. Виходячи з цього, ми окреслили хронологічні межі нашого дослідження 70-ми рр. XIX ст. - 30-ми рр. XX ст.

Студії молодограматиків мали суттєвий вплив на розвиток українського і російського мовознавства цього періоду. Цей вплив відбився в науковій діяльності Московської та Казанської лінгвістичних шкіл, а також таких українських і російських мовознавців, як О.І. Соболевський, С.Й. Смаль-Стоцький, А.Ю. Кримський, Є.К. Тимченко, П.О. Бузук, К.Т. Німчинов, П.М. Селіщев, М.С. Трубецькой та ін. Найбільш значним був вплив 1) у теоретичному плані (загальні питання розвитку мови) і 2) у дослідженні історико-фонетичних явищ. Разом з тим методологія досліджень багатьох українських і російських лінгвістів, насамперед учених Московської та Казанської шкіл, істотно відрізняється від методології молодограматиків.

Викладені зауваження дозволяють дати найважливіші характеристики дисертаційного дослідження.

Актуальність обраної нами теми зумовлена необхідністю всебічного й об'єктивного висвітлення питання про вплив теорії і практики молодограматизму на українське та російське мовознавство 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. XX ст., значністю молодограматичної традиції, що поєднувалася в студіях українських і російських компаративістів з оригінальністю ідей та інтерпретацій.

Мета дослідження полягає в усебічному розкритті впливу теорії та практики молодограматизму на українську та російську компаративістику 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. ХХ ст.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) дослідити зв'язок поглядів українських і російських мовознавців на принципи та мету порівняльно-історичного дослідження з поглядами молодограматиків; 2) розкрити особливості застосування молодограматиками прийомів і процедур порівняльно-історичного методу (на історико-фонетичному матеріалі) та їх вплив на українську та російську компаративістику; 3) показати те нове, що було внесене молодограматиками та українськими і російськими лінгвістами 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. ХХ ст. в порівняльно-історичне мовознавство; 4) дослідити відповідні питання максимальною повно й об'єктивно з урахуванням еволюції поглядів учених; 5) розкрити недостатню об'єктивність і невиправданий „критицизм” деяких дослідників на адресу молодограматиків; 6) виявити, які твердження молодограматиків та українських і російських компаративістів 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. ХХ ст. виявилися перспективними для мовознавства ХХ ст. - початку ХХІ ст.

1. Огляд літератури

Стисло проаналізовано стан дослідження проблеми впливу молодограматизму на українське та російське мовознавство 70-х рр. XІX ст. - 30-х рр. XX ст. у сучасній лінгвістичній історіографії.

Вплив Лейпцизької школи на російське мовознавство, відмінності в поглядах молодограматиків і вчених Московської та Казанської шкіл відбилися в студіях таких дослідників, як М.С. Чемоданов, В.А. Звегінцев, Ф.М. Березін, В.В. Колесов, Т.О. Амірова, Б.А. Ольховиков, Ю.В. Рождественський, В.К. Журавльов, А.В. Десницька, Л.Г. Зубкова, Т.С. Шарадзенідзе, Г.Т. Хухуні, В.А. Глущенко.

Значно меншу увагу приділено традиціям молодограматизму в українському мовознавстві. Бракує спеціальних праць, присвячених комплексному аналізу студій українських та російських компаративістів 70-х рр. XІX ст. - 30-х рр. XX ст., у яких відбився вплив ідей молодограматиків, не встановлені причини розходжень у ряді трактувань між дослідниками цього періоду.

2. Метод і напрямки дослідження

Присвячений розгляду загальнотеоретичних питань.

Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження в нашій роботі застосовано актуалістичний метод. Саме так у ряді наукознавчих праць (Г.О. Подкоритов, Н.П. Французова) називається загальнонауковий метод теоретичного рівня, без якого неможливе існування історіографії будь-якої науки. Він базується на тому, що об'єкти, які не стали предметом актуальної діяльності та сприйняття, можуть бути вивчені шляхом порівняння їх з подібними об'єктами, які потрапили в поле сприйняття й діяльності суб'єкта. Об'єкти вивчають у часі, у розвитку, у становленні їх як певних систем. Минуле об'єкта досліджується на основі його відбиття в сучасному.

У лінгвістичній історіографії термін актуалістичний метод уперше використав В.А. Глущенко. Про застосування актуалістичного методу у своїх працях з історії української та російської компаративістики пишуть В.М. Овчаренко та О.Л. Жихарєва. Як відзначає В.А. Глущенко, операціональний компонент актуалістичного методу може бути експлікований як сукупність таких прийомів і процедур: аналіз джерел (лінгвістичних текстів) і синтез одержаних даних, порівняння, абстрагування та логічна історико-наукова реконструкція, що посідає центральне місце серед прийомів і процедур та протистоїть "асиміляції минулого".

З метою повного й різнобічного розкриття зв'язків молодограматизму з українським і російським мовознавством матеріал у нашій дисертації досліджується за такими напрямками: 1) принципи та мета порівняльно-історичного дослідження в працях молодограматиків та українських і російських компаративістів 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. XX ст.; 2) прийоми та процедури порівняльно-історичного методу в їх студіях.

3. Теорія і практика молодограматизму

Визначено внесок молодограматиків у компаративістику.

Принципи та мета порівняльно-історичного дослідження.

Розкрито погляди молодограматиків на принципи історизму, причиновості, системності та загального зв'язку явищ. Спираючись на досягнення компаративістів 20-х - 60-х рр. ХІХ ст., молодограматики на передній план висували принцип історизму. Вони намагалися докладно й усебічно розкрити внутрішні закономірності розвитку мови, причиновий і системний характер мовних змін.

Разом з тим молодограматики (насамперед Г. Пауль) відзначали зв'язок мовних змін із змінами в житті народу, з особливостями спілкування мовців, зосереджували увагу на соціальних чинниках.

У лінгвістичній історіографії набув певного поширення погляд, згідно з яким для більшості компаративістів ХІХ ст., у тому числі для молодограматиків, був характерним брак системного підходу до мови (С.Д. Кацнельсон, А. Хайнц, В. Брьондаль, В.А. Звегінцев). Однак аналіз свідчить про те, що про “атомістичне”, ізольоване вивчення окремих мовних елементів в працях молодограматиків можна говорити лише в плані відсутності зв'язків між реконструйованими архетипами та фонетичними законами.

Мету iсторико-лiнгвiстичного дослiдження Г. Остгоф, К. Бругман і Г. Пауль усвідомлювали широко, не звужуючи її до прамовної реконструкцiї. У їх трактуванні мета дослідження має методологічний характер і полягає в реалiзацiї принципу загального зв'язку явищ на конкретному iсторико-мовному матерiалi.

Прийоми та процедури порівняльно-історичного методу.

Йдеться про прийом генетичного ототожнення фактів і процедуру лінгвістичної реконструкції, а також про прийоми хронологізації та локалізації явищ у студіях молодограматиків.

Значну увагу молодограматики приділяли лінгвістичній реконструкції архетипу, фонетичного закону та певним чином прамови як системи (переважно на фонетичному та морфологічному рівнях). Разом з тим центр уваги молодограматиків поступово переноситься на дослідження розвитку прамовних елементів в історії кожної окремої мови або групи споріднених мов за даними давніх писемних пам'яток.

Аналіз праць молодограматиків показує, що реконструкція ними архетипів і фонетичних законів мала субстанціональний характер. При цьому для більшості молодограматиків (А. Лескіна, К. Бругмана, Г. Остгофа, Г. Пауля) було характерним трактування реконструкції як відтворення мовних фактів минулого в буквальному тлумаченні. Цьому протистояла протилежна позиція Б. Дельбрюка - сприймання архетипів і фонетичних законів реконструйованих прамов як фікцій, наукових абстракцій, видобутих дедуктивним шляхом.

Мовна еволюція, як вважали молодограматики, має переважно дивергентний характер (обмежено даються й конвергентні пояснення). Разом з тим дивергентну за своїм характером теорію “родовідного дерева” А. Шлейхера молодограматики вважали занадто прямолінійною, хоча й не заперечували її методологічної цінності.

Значну увагу молодограматики приділяли проблемі просторово-часової співвідносності мовних фактів минулого. Студії А. Лескіна, К. Бругмана, Г. Остгофа, Г. Пауля, Б. Дельбрюка свідчать, що проблеми локалізації мовних явищ минулого для молодограматиків були ще більш складними, ніж проблеми хронологізації. У працях учених Лейпцизької школи неодноразово підкреслюється, що для мовознавства переважне значення мають факти відносної, а не абсолютної хронологізації та локалізації мовних явищ. У працях молодограматиків прийом відносної хронологiзацiї відбився у встановленні послiдовностi мовних процесів i в синхронiзацiї архетипiв i фонетичних законів.

4. Молодограматизм і українське та російське мовознавство

Присвячений впливу молодограматичної традиції на українських і російських компаративістів, встановленню причин розходжень у ряді трактувань і в методологічних питаннях між дослідниками цього періоду.

Принципи та мета порівняльно-історичного дослідження.

Розкрито погляди українських та російських мовознавців на принципи історизму, причиновості, системності та загального зв'язку явищ у зіставленні з поглядами молодограматиків.

Українських і російських компаративістів об'єднувало з молодограматиками трактування розвитку мови як взаємодії iндивiдуального i соціального. Разом з тим учені Московської та Казанської шкіл значно більш глибоко й широко, ніж молодограматики, аналізували суспільну природу мови та соціальні чинники її розвитку.

Для вчених Московської школи теза про системнiсть мови стала одним з найважливiших тверджень, розроблених як у теоретичному, так i в практичному аспектi. Поняття мовної системи вони розглядали i в синхронiї, i (переважно) в діахронії (О.О. Шахматов). І.О. Бодуен де Куртене виходив з уявлення про внутрішню цілісність мови як системи. Однак він не обмежувався цим і йшов далі, ніж його попередники й сучасники, у виявленні мовних одиниць і відношень між ними. Розмежовуючи мовне і позамовне, І.О. Бодуен де Куртене в той же час показував, що фонетична, семасіологічна і морфологічна сторони мови тісно взаємодіють.

Мету iсторико-лiнгвiстичного дослідження вчені Московської та Казанської шкіл, П.М. Селіщев, М.С. Трубецькой, П.О. Бузук, як і молодограматики, усвідомлювали широко, убачаючи її в реалiзацiї принципу загального зв'язку явищ.

Прийоми та процедури порівняльно-історичного методу.

Йдеться про прийом генетичного ототожнення фактів і процедуру лінгвістичної реконструкції, а також про прийоми хронологізації та локалізації явищ у студіях українських та російських мовознавців у зіставленні з працями молодограматиків.

Якщо студіям молодограматиків бракує внутрішнього зв'язку між реконструйованими архетипами та фонетичними законами, то в працях О.О. Шахматова реконструйовано саме їх системи. Найбільш повно це реалізовано в шахматовськiй концепції взаємодії вокалізму і консонантизму в історії слов'янських (насамперед східнослов'янських) мов.

Із субстанціональним характером реконструкції в студіях учених Московської школи пов'язана її надмiрнiсть, що полягає у вiдтвореннi рiзноманiтних вiдтiнкiв звуків. Це базувалося на впевненості, що багато сучасних вiдмiнностей між мовами та діалектами можна пояснити вiдмiнностями, які існували в прамові. Як приклади таких вiдтiнкiв - компонентiв довгих ланцюжкiв найтонших переходiв - можна навести розрiзнення коротких, напiвкоротких, довгих, напiвдовгих голосних, голосних ц та о, м'яких i напiвм'яких, лабiалiзованих i напiвлабiалiзованих приголосних.

У ряді праць українських і російських компаративістів, як і в студіях молодограматиків, міститься критика теорії “родовідного дерева”. Її недоліки експлікували І.О. Бодуен де Куртене, М.С. Трубецькой, С.Й. Смаль-Стоцький, П.О. Бузук, К.Т. Німчинов та ін. Подальшим розвитком теорії “родовідного дерева” стала теорія дивергентно-конвергентної еволюції мови П.Ф. Фортунатова.

Однією із заслуг І.О. Бодуена де Куртене перед компаративістикою є висунення ним принципів відносної хронології. Як приклад блискучого застосування прийому відносної хронологізації в межах зовнішньої реконструкції звичайно наводять установлення П.Ф. Фортунатовим послідовності здійснення першої та другої палаталізації задньоязикових у праслов'янський мові.

Якщо більшість російських і українських мовознавців будувала відносну хронологію історико-мовних процесів за „колінами” родовідного дерева (з установленням у їх межах відносної хронології мовних процесів), то П.О. Бузук запропонував принципово новий принцип хронологізації, заснований на даних відносної хронології всіх найбільш суттєвих фонетичних процесів праслов'янської мови в тримірній системі координат: 1) вісь відносної хронології; 2) вісь абсолютної хронології; 3) вісь лінгвістичної географії. Новаторським був здійснений П.О. Бузуком поділ “передісторії” слов'янських мов на епохи переваги діалектних індоєвропейських ізоглос (1), балто-слов'янських ізоглос (2), спільнослов'янських ізоглос (3), діалектних слов'янських ізоглос (4). Велике значення мало формулювання К.Т. Німчиновим принципів вивчення історії ізоглос і виділення П.О. Бузуком і К.Т. Німчиновим низки фонетичних ізоглос давнього періоду.

Висновки

мовознавець молодограматичний український російський

1. Вплив молодограматизму на українське та російське мовознавство 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. XX ст. був значним і відбувався в межах порiвняльно-iсторичного методу, його компонентів - онтологічного, телеологічного та операціонального. Ступінь впливу в межах різних компонентів і різних проблем був неоднаковим. Проведене дослідження підтвердило, що вплив Лейпцизької школи на Московську та Казанську був, безперечно, значним, проте значною була й оригінальність ідей представників цих шкіл. Вони багато в чому по-новому підходили до мови в синхронії і діахронії, випереджаючи молодограматиків саме в методологічних питаннях. Проаналізований нами матеріал підтверджує, що діяльність Московської та Казанської шкіл становить якісно новий етап у розвитку мовознавства і що ці школи не можна розглядати як різновид молодограматизму. Вплив студій молодограматиків відбився й у працях О.І. Соболевського, М.М. Каринського, А.Ю. Кримського, Є.К. Тимченка, П.О. Бузука, Л.Л. Васильєва та ін. Ступінь впливу був різним: від дуже значного (О.І. Соболевський) до порівняно невеликого (П.О. Бузук, Л.Л. Васильєв тощо). Проте в студіях жодного з лінгвістів погляди молодограматиків на мову не відбилися в усьому їх обсязі. Отже, проведене дослідження на матеріалі українського та російського мовознавства підтвердило доцільність трактування терміна молодограматизм у вузькому смислі, при якому до молодограматиків відносять лише вчених Лейпцизької школи.

2. Розробляючи основні принципи порiвняльно-iсторичного дослідження: історизму, причиновостi, системності, загального зв'язку явищ - українські та російські мовознавці 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. XX ст. враховували досягнення компаративістів 20-х - 60-х рр. XIX ст. та молодограматиків. Це виявилося у висуванні на передній план принципу історизму, у націленості на встановлення історичних, причинових і системних зв'язків. О.І. Соболевський, М.М. Каринський, А.Ю. Кримський, С.Й. Смаль-Стоцький, Є.К. Тимченко орієнтувалися переважно на традиції мовознавства 20-х - 60-х рр. XIX ст. та молодограматиків, що спричинилося до певної обмеженості у трактуванні ними принципів порiвняльно-iсторичного дослiдження. Найбільш повно ці принципи відбилися в працях учених Московської та Казанської шкіл, М.С. Трубецького, П.О. Бузука тощо.

3. У працях українських і російських мовознавців 70-х рр. XIX ст. - 30-х рр. XX ст. поглиблено характеристики процесу розвитку мови, подані в студіях компаративістів 20-х - 60-х рр. XIX ст. і молодограматиків: об'єктивність, закономірний характер, безперервність, наступність i поступовість. Як і в працях молодограматиків, ці характеристики було інтерпретовано в психологічному плані, а розвиток мови розглядався як взаємодія iндивiдуального i соціального. Разом з тим учені Московської та Казанської шкіл значно більш глибоко й широко, ніж молодограматики, аналізували суспільну природу мови та соціальні чинники її розвитку. Соціальний аспект мовної еволюції відбився у вченні про внутрішню і зовнішню історію мови П.Ф. Фортунатова та І.О. Бодуена де Куртене.

4. Якщо І.О. Бодуен де Куртене кваліфікував мовознавство як природничу й разом з тим психологічно-соціальну науку, то учені Московської школи, О.І. Соболевський, А.Ю. Кримський, Є.К. Тимченко, П.О. Бузук та ін. дотримувалися домінуючого для XIX ст. - початку XX ст. (притаманного й молодограматикам) погляду на мовознавство як на історичну науку. Історизм було інтерпретовано як провідний методологічний принцип не тільки в працях з iсторiї мови, а й у студіях, присвячених сучасному її стану. За цієї умови описове вивчення мови є, як й iсторичне, науковим (Г. Пауль, О.О. Шахматов, М.М. Дурново). Протиставлення описового та історичного дослідження мови трактувалося як відносне (О.О. Потебня, Г. Пауль, І.О. Бодуен де Куртене, О.О. Шахматов, М.М. Дурново), на відміну від тези Ф. де Соссюра про абсолютний характер протиставлення синхронії і діахронії. Історичне дослідження мови в студіях українських і російських мовознавців, як і молодограматиків, є описом станів мови в певні періоди її розвитку. Українських і російських мовознавців об'єднувало з молодограматиками й визнання необхідності органічного поєднання порівняльних та історичних даних у вивченні історії мови.

Література

1. Долгова О.М. Вплив молодограматизму на українське і російське мовознавство (постановка питання та огляд літератури) // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. - Славянск: СГПУ, 2002. - Вып. Х. Ч. 1. - С. 86-96.

2. Глущенко В.А., Долгова О.М. Лейпцизька, Казанська та Московська школи про фонетичний закон і аналогію // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Зб. наукових праць / Відп. ред. В.Д. Каліущенко. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2004.- Вип. 9.- С. 86-97.

3. Абрамічева О.М. Прийоми та процедури порівняльно-історичного методу в студіях молодограматиків // Вісник Черкаського університету: Філологічні науки / Відп. ред. В.П.Мусієнко. - Черкаси, 2004. - Вип. 59. - С. 15-29.

4. Абрамічева О.М. Хронологізація та локалізація мовних явищ в студіях молодограматиків та українських і російських компаративістів 70-х рр. ХІХ ст. - 30-х рр. ХХ ст. // Східнослов'янська філологія: Зб. наукових праць / Відп. ред. С.О. Кочетова.- Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2004. - Вип. 5. - С. 23-40.

5. Абрамічева О.М. Розвиток та історія мови в концепції молодограматиків і вчених Московської та Казанської шкіл // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Научно-методический сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. - Славянск: СГПУ, 2005. - Вып. ХІІІ. Ч. 1. - С. 3-17.

Размещено на Allbest.ru