Лінгвостилістичний потенціал фразеології у творах В. Стефаника

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Одним із пріоритетних напрямків сучасних студій у мовознавстві є звернення уваги до проблеми мовлення і особистості мовця, що зумовило інтенсивний розвиток антропоцентричної лінгвістики щодо розширення розуміння значення слова і врахування його когнітивного аспекту.

Художній текст є специфічним філологічним засобом осмислення буття. Об'єктивна реальність світобудови перебуває в основі відтвореної автором реальності і втілюється в усій його мовній палітрі, характерними ознаками якої є водночас асоціативно-смислові навантаження та дискурсивно-прагматичне мислення. Ці визначальні складові об'єктивуються в семантиці мовних зворотів непрямої й похідної номінації - фразеологічних одиниць (ФО). Фраземоутворювальний потенціал (виділено нами - Т.Є.) дискурсивного та асоціативного мислення закладено природою дискурсу - вербалізованої мовномисленнєвої діяльності, що містить як лінгвальні, так і екстралінгвальні компоненти.

Фразеологічний масив художніх текстів експліковано в наукових роботах Л. Авксентьєва, Н. Бабич, І. Білодіда, В. Білоноженко, М. Богдана, Л. Добржанської, С. Ганжі, І. Гнатюк, Л. Скрипник, Н. Сологуб, В. Ужченка, В. Чабаненка, М. Коломійця, Ю. Прадіда, С. Бибик, А. Супрун, Л. Щербачук, Ю. Кохана, В. Папіш та ін. Лінгвісти переважно зосереджують увагу на структурно-семантичних, функціонально-стилістичних, фразеотворчих, зіставних аспектах дослідження фраземіки художніх творів Т. Шевченка, М. Коцюбинського, М. Стельмаха, О. Вишні, О. Довженка, М. Рильського, О. Гончара, П. Загребельного, І. Чендея та ін.

Дослідницький інтерес до вивчення фразеологізмів у художніх творах митців слова свідчить, що фразеологія як матеріал для вдосконалення культури береже кращі зразки індивідуально-авторської письменницької майстерності. Вивчення фразеологічної системи української мови на рівні творів художньої літератури дає змогу з'ясувати активні процеси в різних функціональних умовах, простежити стилістичний потенціал оказіональних трансформацій ФО, осмислити глибинні взаємозв'язки їхньої семантики і прагматики.

Мова новел В. Стефаника в цьому аспекті становить значний науковий інтерес. Словесна творчість письменника - багатомірний комплекс взаємопов'язаних елементів. Художнє бачення В. Стефаником світу не загальноінформативне, а мистецьки загострене й неповторно індивідуалізоване. Саме тому мову новел В. Стефаника досліджували як сучасники письменника, так і науковці ХХ ст.: І. Франко, Б. Лепкий, В. Морачевський, Г. Гершелес, І. Петличний, Б. Кобилянський, І. Ощипко, В. Лесин, Р. Зорівчак, Ф. Погребенник, Я. Баран, З. Бичко, М. Коцюбинська, Я. Чорненький, М. Щербак, Б. Яцків та ін. Звернуто увагу на південно-західні говори, кольористичну лексику, словотворення, експресію синтаксису. Проаналізовано і фразеологію як важливий елемент мови новелістичних творів письменника в аспекті відтворення ФО в англійських, німецьких, російських і французьких перекладах.

Але до цього часу поза увагою мовознавців залишається цілісне вивчення в художньо-мовленнєвій організації новелістичних текстів В. Стефаника фразеологізмів, які використовує письменник не як засіб механічного перефразування, а як результат динамічної реакції на довкілля, спрямованої на пошуки найкращого втілення думки. Стилістичні потенції ФО, що зумовлені метафоричністю, образністю, емоційною наснаженістю, відіграють особливу роль у системі індивідуально-авторського стилю. Головною стилістичною ознакою ФО в новелах В. Стефаника є їх глибинна семантика, яка об'єктивована ключовими концептами. Саме це й зумовило вибір теми дисертації, яка у сфері дослідження фразеологічного наповнення новелістики В. Стефаника є, по суті, першою спробою цілісного аналізу художніх творів письменника.

Окреслений підхід видається науково перспективним на сучасному етапі розвитку антропоцентричної лінгвістики, оскільки аналіз мовностилістичного потенціалу фразеології у творах В. Стефаника із застосуванням концептуального підходу у вітчизняних студіях практично не здійснювався. Актуальність обраної теми зумовлена активізацією уваги мовознавців до з'ясування психолінгвальної природи складників ідіолектного простору митців слова, які уособлюють яскраві приклади національного світобачення; відсутністю ґрунтовних досліджень, присвячених вивченню художньої мови В. Стефаника на рівні фразеології; утвердженням цілісної концепції інтерпретування фразеологізмів як лінгвоментальних маркерів новелістики письменника; вивченням індивідуальних особливостей експлікації ФО у мовотворчості В. Стефаника; з'ясуванням фраземної вербалізації концептів; визначенням динаміки і стилістичного потенціалу оказіональних трансформацій ФО творів майстра соціально-психологічної новели. Актуальним є і створення Словника фразеології, який унаочнить і систематизує фразеологічне багатство творів В. Стефаника.

Мета роботи полягає у з'ясуванні світобачення письменника на фразеологічному рівні; опис концептосфери письменника, яка перетинається з фразеологією. Для досягнення цієї мети розв'язано такі завдання:

1) окреслено особливості функціонування ФО в художніх текстах;

2) схарактеризовано діалектну фразеологію В. Стефаника;

3) класифіковано ФО за семантико-граматичним принципом, а також за кількісними характеристиками;

4) виокремлено концепти, що репрезентують концептосферу письменника, адекватну фразеологічній підсистемі його індивідуального мовлення;

5) розглянуто специфіку фразеологічної вербалізації суперконцептів “людина”, “земля”, “дійсність” у прозі В. Стефаника;

6) з'ясовано експресивно-емоційну динаміку фразеологізмів під впливом контексту;

7) визначено стилістичний та прагматичний ефект семантичних та структурно-семантичних способів трансформацій ФО в новелах В. Стефаника;

8) укладено пробні статті словника фразеовживань В. Стефаника.

Об'єктом дисертаційного дослідження стала мова прозових творів В. Стефаника.

Предметом дослідження є фразеологічні одиниці, що функціонують у художніх творах В. Стефаника.

Методи дисертаційної роботи. Для досягнення поставленої мети використано описовий, компонентний і контекстний методи, які дають змогу зосередити увагу на всіх наявних ФО у новелістиці В. Стефаника та з'ясувати структуру, значення, функції та роль фразеологізмів у художніх творах письменника; застосовано концептуальний аналіз логічного плану, який уможливлює перспективне моделювання концептосфери митця. Крім того, використано кількісний метод для доведення типовості та значущості досліджуваних фразеологізмів; частоти вживання й продуктивності тієї чи іншої ФО.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що у пропонованій роботі вперше цілісно проаналізовано фраземіку новелістичної творчості письменника; схарактеризовано ключові концепти на рівні фразеологічної вербалізації у мовній картині світу В. Стефаника; запропоновано класифікацію способів трансформацій ФО як вияву індивідуального стилю митця; визначено стилістичний та прагматичний потенціал загальномовних та оказіональних ФО у мовотворчості В. Стефаника.

Теоретичне значення роботи полягає в удосконаленні теорії класифікації фразеології, зокрема її функціонально-когнітивного аспекту на матеріалі прози письменника, що дає можливість простежити активні процеси у фразеологічній системі, пов'язані з фразеовживанням у конкретних мовленнєвих ситуаціях. Результати цілісного аналізу концептосфери В. Стефаника сприятимуть поглибленню уявлення про національно-мовну картину світу, про специфіку етнічної свідомості, а також можуть слугувати базою для вивчення мовної репрезентації особливостей письменницького світосприйняття. Системний підхід до аналізу фразеологічного складника художніх творів В. Стефаника може прислужитися в дослідженнях із фразеологічної стилістики.

Практичне значення виконаного дисертаційного дослідження полягає в можливості впровадження результатів роботи у практику вищої школи, зокрема його матеріали можуть знайти застосування у викладанні курсу сучасної української літературної мови (розділи “Лексика і фразеологія” та “Стилістика”), у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених дослідженню індивідуально-авторських особливостей образно-мовного світу В. Стефаника. Функціонально-семантична сфера ФО письменника дає змогу оновити змістовий запас фразеологічних словників.

1. Теоретичні засади вивчення фразеологізмів як виражальних засобів художньо-прозової мови

Проаналізовано фразеологічні концепції ХІХ - ХХІ століття. Відзначимо, що не можна однозначно стверджувати, що на сьогодні з'ясовано суперечливу природу ФО як мовного знака вторинної номінації, як елемента художнього тексту. Основну увагу приділяємо вивченню наукових джерел 60 - 90 років ХХ ст., тому що в цей період якраз і сформувалися основні напрями дослідження ФО. У зазначений період мовознавці наголошують на потребі синтезу методів аналізу фразеологізмів, зокрема у лінгвістиці народжується якісно новий напрямок вивчення ФО - антропоцентричний, що застосовують при тлумаченні мовних явищ як продукту людської діяльності, призначеного для потреб людини посередника спілкування, засобу зберігання її досвіду, знань, культури.

У руслі нової когнітивної парадигми ФО розглядають як культурно зумовлену знакову репрезентацію інтеріоризованого етносвідомістю світу із притаманною їй категоризацією, субкатегоризацією, диференціацією й інтеграцією, як когнітивну форму оброблення інформації у свідомості людини, як невід'ємну й органічну складову людського розуму.

Акцентуємо увагу також на колі дискусійних проблем щодо категоріальних ознак ФО (цілісне значення, відносна стабільність компонентного складу, валентність, відтворюваність і стійкість, ідіоматичність, емоційно-експресивна характеристика фразеологічної семантики, компаративність, тотожність, відмінність зі словом) та їх класифікації.

На підставі аналізу поглядів мовознавців на фразеологізм та на основі дослідження цього мовного явища у прозі В. Стефаника інтерпретуємо фразеологічні одиниці як нарізно оформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, що своїм виникненням і функціонуванням зобов'язаний фраземотворчій взаємодії одиниць усіх рівнів мови. Фразеологізм є діалектично суперечливою єдністю змісту і форми, раціонального, емоційного й образного, експліцитного й імпліцитного (Л. Мельник), тому в роботі виходимо із вузького розуміння фразеології. Підкреслимо, що ФО виконують не стільки номінативну функцію, скільки експресивно-оцінну, прагматичну, когнітивну, коли вербалізують елементи матеріальної і духовної культури.

Зосереджуючись на бінарності експліцитних та імпліцитних властивостей фразеологізмів, розглядаємо ФО в аспекті контекстної реалізації як однієї з умов їх повноцінного функціонування, оскільки вивчення ізольованої фраземи не дає повної інформації про різноманітні зв'язки, в які вона вступає в тексті. Таким чином, дослідження ФО художніх текстів не можливо розглядати без урахування ролі контексту, з яким пов'язується сприйняття семантики та використання ФО. Під контекстом розуміємо частину тексту, яка дає можливість визначити стилістичне значення мовної одиниці.

Зупиняємося на поширених способах використання ФО в узуальній та оказіональних формах. У нашому дослідженні ми спираємося на класифікацію В. Білоноженко та І. Гнатюк (семантичні та структурно-семантичні трансформації ФО).

Фразеологічний рівень художнього твору є акумулятивним центром, який здійснює зв'язок мовних явищ з культурою певного етносоціуму; є джерелом і носієм країнознавчої, етнокультурної інформації. У лінгвістиці виокремлено закономірності знакової переінтерпретації ФО української мови у мережі культурних кодів етносвідомості (соматичного, біоморфного, просторового, предметного, духовного тощо).

Отже, сутність викладеного в дисертації теоретичного матеріалу дає змогу інтерпретувати ФО як складнокомпоновану мовну і мовленнєву сутність, що відтворює відношення мовного знака до дійсності, особистості тощо; тому її аналіз вимагає функціонально-семантичного й когнітивного підходу. Відзначаємо доцільність застосування апробованої в лінгвістиці семантико-граматичної класифікації фразеологічного матеріалу (О. Молотков, М. Демський, Л. Щербачук, Г. Кузь, В. Папіш).

2. Фразеологічна одиниця як світоглядна категорія художньо-словесного простору В. Стефаника: діалектний, семантико-граматичний та когнітивний аспекти

Окреслено структурно-граматичні параметри ФО, визначено специфіку художньої картини світу митця крізь призму фразеологізмів.

Народнорозмовна форма й психологічна вмотивованість фразеологізмів зумовлена експресивно-характеристичною формою покутської говірки, що становить мовленнєве тло новел В. Стефаника. Проаналізовано фразеологічні діалектизми, до яких ми уналежнюємо такі ФО, що містять хоч би один діалектний елемент будь-якого мовного рівня (балу та балу, як дитина за мамов, умиваєси сльозами, вже-м на росході, лице би-с мала, ба сеї ба тої).

Відтворюючи в художніх творах індивідуальне бачення світу, В. Стефаник уводить у літературний текст різні ФО, співвідносні зі структурою словосполучення і речення. Фразеологізми новел В. Стефаника розподілено на дієслівні (426 фразеовживань), адвербіальні (275 фразеовживань), вигукові (156 фразеовживань), ад'єктивні (98 фразеовживань), субстантивні (65 фразеовживань).

Дієслівні ФО у творчому доробку В. Стефаника переважно називають дії й процеси, джерелом яких є людина (сісти маком, маю в Бозі надію, хрестом стелилася, розсипатися на сажу, нема виходу). Численними є дієслівні конструкції ФО із семами мати (31 приклад), нема (22 слововживання) та компонентами дати - давати (46 фразеовживань). ФО цього семантико-граматичного розряду називають предикативну ознаку суб'єкта, характеризуючи його з експресивно-образним відтінком: А мені ж оця їда має йти в смак, як я знаю, що вони без мене в стодолі нічого не роблять.

Адвербіальні ФО поділяємо на ряд підгруп: якісно-означальні (дув як на пінку, шпурляв мішками як галушками), способу (витріщив очі як баран), міри (тяжка, що залізо під нев пішло би в порох), місця (Бог вість куда), часу (минув вік як у батіг траснув). Усі вони об'єднуються спільною синтаксичною роллю обставини способу дії, часу, місця: Сиджу я та так реву, якби з ні хто паси дер.

Використання вигукових ФО у прозі В. Стефаника зумовлене потребою регламентувати різноманітні ситуації людського спілкування, увиразнюючи тяжіння автора до стихії розмовної мови. Поширенішими є емоційні (що ей де, Боже милий, йдіть собі з Богом), імперативні (най мене Бог боронить, най твої голови дідько причепиться) та формули соціального етикету (дякувати Богу, дай Боже здоров'я, Славайсу Христу) вигукових ФО, у структурі яких найчисленними є лексема Бог - Боже (65 прикладів) та особові форми дієслова дати (18 слововживань).

Ад'єктивні ФО новелістики автора поділяємо на якісні (що в ворота не влізали, як з фунтової муки, цицька коло рота не обісхла, тверда на серце), відносні (з вашої кості і крові) та займенникові (хліб і до хліба, що до крішки, де що на світі є, сороки й ворони, бісе чи чорте). У реченні вони виражають непредикативну ознаку істоти чи предмета: Якась там була така люта звір змальована, що в казці би не склав; входять до складу складеного присудка: Якби-с умерла, та й би-м стали як серед води.

Серед субстантивних ФО в художній спадщині В. Стефаника виокремлюємо ФО - назви істот чи ірреальних істот (мудра голова, старий птах, сема кістка, семе коліно, чужий язик, нечиста сила), ФО - назви власне предмета (дар Божий, старе гніздо, Божа водиця, павутина павутинов) і ФО з абстрактною семантикою (манна небесна, Боже слово, воля Божа, кара Божа). У сполученні зі словами субстантивні ФО можуть бути суб'єктом чи об'єктом дії і виступають у синтаксичній функції підмета: Таже то дуплава верба, кини пальцем, та й маком сяде; додатка: Ти зійшов, старигане, на діточий розум, та лиши дитину в супокою, не підтикай ним, як гарбузом; іменної частини складеного присудка: Воно добре, що єднаються, бо як приповідають, що громада - великий чоловік, але я не піду.

Отже, ядром корпусу Стефаникових ФО є дієслівні, адвербіальні та вигукові звороти, а периферійну зону займають фраземи ад'єктивної і субстантивної семантики. Частиномовна співвіднесеність ФО зумовлює їх синтаксичну та функціонально-стильову роль у реченні.

Фразеологізми мають імпліцитне концептуальне навантаження. Вони створюють широкі можливості для ідентифікації та кваліфікації об'єктів довкілля. ФО втілюють концепти глибинного рівня і в такий спосіб точніше актуалізують індивідуально-мовну картину світу майстра слова. Поняття картини світу зумовлює репрезентацію навколишньої дійсності за допомогою свідомості людини (В. Гумбольдт, О. Потебня. Д. Лакофф, Е. Сепір, В. Постовалова, Ж. Соколовська та ін.). Згідно з теорією Р. Гжегорчикової, однією зі складових мовної картини світу є можливість пов'язання цього поняття з баченням світу, зафіксованим у текстах шляхом багатокодового відображення (Ю. Лазебник).

Фразеологічна одиниця - динамічний принцип мислення і мови. Розглядаючи її як оптимальний засіб вербалізації концепту, реконструйовано художню картину світу В. Стефаника, зумовлену світоглядом автора. Універсальними є три фразеологізованих суперконцепти (О. Селіванова): людина, земля, дійсність, що моделюються у словесному просторі новелістичних творів письменника. Ці концепти як форми феноменологічної перцепції набувають значення “вічних тем”, активізують чуттєві враження і є носіями ідіостилю митця.

Багатоплановим і значущим у творчості В. Стефаника як володаря дум селянських є художній суперконцепт людина, який репрезентовано ФО, що характеризують людину (галицького селянина чи селянку) в соціумі, її внутрішній стан та біологічне буття. За допомогою концептуального аналізу логічного плану (С. Жаботинська, О. Селіванова) ми розглядаємо суперконцепт людина як цілісну одиницю свідомості високого ієрархічного рангу, інкорпоровану меншими за обсягом елементами - концептами, підконцептами, слотами.

Репрезентантами ядерної зони концепту людина в соціумі є матеріальна і соціальна сфери людини. Матеріальна сфера експлікована фраземами, компонентами яких є лексеми гроші, їжа, одяг (геть з усего вішли, зерна одного нема коло хати, зламаного грейціра нема, зав'єваємо на барабулі, павутина все павутинов). Цей концепт зумовлений тогочасними життєвими реаліями: якщо селянин втрачав землю, для нього була одна дорога - прислуговувати (капарити цілий вік по чужім полі, пішла по жидах, жидам воду доносювати). Художній світ автора створює універсальна концептуальна опозиція слотів “свій - чужий” (з вашої кості і крові, ци я з ним свині пас).

Універсальність концепту психіка людини відзначається підконцептами (ментальність, психофізіологічний світ, оцінка характеристики) і ядерними, периферійними слотами (душа людини, зовнішній вигляд, психофізіологічні відчуття, риси характеру та ін.). Серед фразеологізмів зовнішності людини продуктивнішими є ФО із соматизмом очі. Оскільки зовнішній і внутрішній стан Стефаникових героїв, як “у краплині води”, відбивається саме в очах.

Особливістю ФО, уживаних В. Стефаником на позначення зовнішності людини, є те, що вони не стільки увиразнюють деталі зовнішності, скільки служать засобом психологічної характеристики чи стану героя. Цим вони зближуються із фразеологізмами, які передають суб'єктивні емоційні процеси негативних емоцій, - слоти переживання, душевна мука (кров із серця капає, кров моя застигла, серце кранче, серце трясеться як павутина на вітрі). Зазначені ФО виступають також інтенсифікаторами межового стану Стефаникових героїв, роблять зображуване максимально достовірним, у деяких випадках навіть дещо натуралістичними - це периферійні слоти хворобливості (то чорно, то жовто перед очима; вітер ні з ніг згонит; в голові як коли би цигани клевцами гатили).

ФО духовної сфери людини, зокрема слоти богошанування, пов'язані з вірою у Бога, визнанням і відчуттям його всюдиприсутності: Бог взяв на свої коліна; Я вертаю додому, най си діє Божа воля.

Панорамним є ряд оцінних ФО, народнорозмовних за формою, до складу більшості з них входять діалектні елементи (побожні лиш хвоста на заді хибує, зателепаний як колєра, чмакає як штири свині, ходила як сновавка, не хлоп, а зальопана баба, халаснув аж єму очі вилазили, штудерний такий, як старий, зійшов на дитячий розум).

У межах фразеологічного суперконцепту людина ми виокремили і такий аспект, як її біологічне буття, представивши його концептами життя і смерть.

Увага В. Стефаника зосереджена переважно на трагічних моментах у житті покутського селянина (прьиду, аж пушки спухають; колінкую, аж шкіра з колін обскакує). Серед концептів на позначення фаз життя переважає концепт старість, який перетинається з поняттям фізичного безсилля. Образи Бога, вічного спокою, Божої дороги, сирої землі, могили створюють семантичну парадигму, яка формує структуру концепту смерті (моє оранє скінчилоси, час вже, душа з мами пішла, з Богом правдається, помандрував на могилу, голова впаде з пліч, на лаві лежати). В. Стефаник використовує для позначення і концепту життя, і концепту смерті образ “світу білого” через протиставлення присвійних займенників: цей світ (світ живих) - той світ (світ мертвих).

Помітне місце у творчому доробку письменника належить ФО, що відображають суперконцепт земля. Компонент земля вносить у значення ФО семи “батьківщина; земля, на якій живеш”: наша красна земля; “земля-годувальниця”: ...ниви як вівці добре годовані, “земля - останнє пристанище фізичного тіла покутського селянина”: аби наші кості зогнили в нашій землі. У хліборобській свідомості персонажів В. Стефаника земля є абсолютом краси і молодості: Земля все молода, вона як дівка, свято є - вбереси, будний день - то вона по-вбраному вбрана, а все дівочить - відколи світа та сонця. Типовою для фольклорної поетичної свідомості автора антропоморфністю прикметна не тільки портретна характеристика землі, але й її поведінковий репертуар на лексичному і фразеологічному рівнях: Земля до нього під колоссєм лящала, співала, словами говорила. Специфічним є й уведення цього суперконцепту в діалоги персонажів новел, у яких відображається взаємопроникнення суперконцептів людина і земля, а саме: земля як людина і людина як земля: А ти, небого ниво, малий спасибіг будеш мати з цеї старої крові, бо стара кров, як старий гній, ніц не родит; мені утрата, а тобі ніякого зиску.

Ще один Стефаників суперконцепт, вербалізований у ФО, - це дійсність. Його можна подати у вигляді концептів простір і час.

Простір - один із ключових концептів мовної картини світу майстра соціально-психологічної новели, який відбиває риси ідіостилю письменника в зображенні реальної дійсності. Дослідженню художнього простору і часу присвячені праці вчених М. Бахтіна, А. Григор'єва, Ю. Лотмана, Н. Гей, С. Єрмоленко, Д. Лихачова, В. Чередниченка, Л. Лисиченко, Н. Сологуб, Т. Радзієвської та ін. Ми опрацьовали понад 50 прикладів функціонування ФО у новелах В. Стефаника, в яких постає концептосфера простору. Деякі фразеологізовані концептуальні моделі мають у своємі складі соматизми - чоло (2), рука (3), нога (2), ніс (2) голова, бік (4).

На основі семантико-логічного критерію (Н. Сабурова) досліджувані ФО мовотворчості В. Стефаника об'єднано архісемою “ділянка простору” або “місце у просторі”. Поширенішою є концептуальна модель місце у просторі.

ФО з архісемою “ділянка простору” містять якісні, а не кількісні ознаки (старе дупло, невидіний світ). Низка фразеологізмів, окрім якісної характеристики ділянки простору, актуалізують концепт чужина (чужа чужиниця, аж під сонцем). Уживані фразеологізми просторової семантики вказують також на відстань чи напрямок у просторі (на край світа, Бог вість куди, на всі боки, у свій бік). Архісема “місце у просторі” актуалізується за допомогою сем “наявність об'єкта”, “місцезнаходження об'єкта із вказівкою на близькість” (підкидати під ніс, стає у Бога коло порога, під рукою), “місцезнаходження без вказівки на ступінь близькості об'єкта” (або туда або сюда, чи взад чи вперед).

Спостереження над функціонуванням ФО концепту час (65 фразеовживань) у соціально-психологічній новелі В.Стефаника дає підстави говорити про їх здатність диференціювати це складне поняття. У межах фразеологізованого концепту час ми виокремлюємо два типи фразеологізмів: ФО, що передають часові реалії повторюваності та тривалості (і ніч і день, без кінця й міри, з рода в рід), і ФО на позначення часу відносно певного моменту (до сьомого коліна, як сьоме коліно мине, поки світа, чекає аж очі відивила, допоки єго живота, за молодих літ).

Продуктивною у часопросторі В. Стефаника є художня парадигма часових моментів у межах доби: час - зоря, захід/ схід сонця, спів півнів. Такі ФО об'єднуються семою обмеженої тривалості та можливістю виміру часу: дуже ранній час позначають ФО разом з сонцем, перед сходом сонця, до схід сонця, ще кури не піяли; пізній - ФО із заходом сонця.

Діапазон авторської парадигми сльози - вода - час забезпечується ще давніми уявленнями про водну течію як архетипний символ плинності, руху (Д. Трессідер): сльози плили, як вода з нори; сльзи капали і пропадали, як вода у піску. У ФО із компонентом вода реалізується сема “плинність”, “тривалість існування у часі”, що дає можливість В. Стефанику звести час у цих контекстах майже до однієї миті.

Виявлено ФО, які репрезентують хронологію подій: Та заки ти обернешси, то пороги в хаті поскривлюютьси, то вугли погниють; висхідну градацію минуле - сучасне - майбутнє: від початку світа та до суду-віку, відколи світа та сонця, яка набуває зв'язку і з концептами біологічного буття людини - життя і смерті, засвідчуючи одну з прикметних рис ідіостилю автора - використання наділеного сакральною семантикою історичного уявлення про час, яке пов'язане з поняттям долі, призначеної кожній людині.

Таким чином, фразеологізм є одиницею художньої картини світу В. Стефаника, яка відповідає мовним світоуявленням письменника. Виходячи із специфіки аналізованих ФО як світоглядних категорій автора, вважаємо, що фразеологізовані суперконцепти людина, земля, дійсність семантично місткі й естетично значущі.

3. Новелістична фразеологія у художній мовотворчості В. Стефаника

Описано функціональну специфіку фразеологізмів у складі творів письменника з детальним доведенням характерного посилення експресивно-стилістичного звучання та динаміки забарвлення ФО під упливом контексту. Використано системний підхід до з'ясування лінгвістичної природи емоційної виразності ФО.

По-особливому виявляється експресивність ФО в новелах автора шляхом накопичення декількох фразеологізмів у рамках функціонального контексту. Прикладом цього є висвітлення екзистенційного модусу крайньої бідності: Ой, не твоя. Я собі без тебе раду дала, я собі торби пошила та й межи люди пішла. Нисхідна ієрархія ФО аналізованого діалогу сприяє підсиленню емоційної виразності фразем. При такій ієрархічній організації ФО кожна наступна одиниця ніби тисне одна на одну, утворюючи градацію за ступенем дії.

З метою збільшення експресії В. Стефаник вдається інколи до насичення контексту синонімічними ФО: Я в ясла, а ти мене за гирю, ти в шию, та буком: а марш старий псе! Виразною є контрастна порівняльна конструкція, яка характеризує стан мужиків у новелі “Палій”: Голодняки падали, як дуби, а підносилися, як глина. Для підсилення експресивності автор в одному контексті вміщує порівняльні ФО, які створюють гумористичний ефект. Характерно, що в системі мови ці фразеологізми не є антонімами (маємо на увазі контекстуальні антоніми).

Як інтегранти структурно-смислового ядра висловлення, ФО є носіями актуально-конотативної інформації. За допомогою ФО новеліст емоційно відтворює поведінку людини, підкреслює злидні та голод, уживає емоційні абстракції з ознакою соціальної нерівності.

У художніх текстах В. Стефаника спостерігаємо процес актуалізації фразеологізмів, їх функціональні трансформації. Удаючись до трансформацій ФО, автор, з одного боку, досягає оновленої образності, експресивності, а з другого, - сприяє перебудові традиційних ФО. Фразеологічні трансформації в новелах В. Стефаника відображають індивідуально-авторське сприйняття дійсності, є параметрами ідіостилю автора. На основі проаналізованого матеріалу виявляємо два різновиди трансформацій фразеологізмів у творчому доробку письменника: семантичні та структурно-семантичні. Серед семантичних трансформацій ФО помічено: 1) власне семантичні - ФО, які в контекстуальних умовах змінюють фразеологічне значення: А то один з другим такий дурний, хоть му око виколи; ФО, які розширюють свою семантику за рахунок збільшення сполучних можливостей: Кажуть, що болото зробив із жінки; 2) подвійна актуалізація фразеологізмів - ФО, із семантизацією компонентів у створеному автором контексті: Потім починів геть, а пашіло від него вогнем! Як би хто під ним вогонь розіклав, а його кісточки, як полінця, накидав, аби горіли; ФО, в яких відзначено обігрування семантики одиниці у цілому в спеціально створеному новелістом контексті: Потім на мене такий туск напав, що-м чи колонки гриз і чупер на собі микав, качав-єм на соломі, як худобина.

У дисертаційній роботі виокремлюємо такі різновиди структурно-семантичних оказіональних змін ФО в мовотворчості В.Стефаника: граматична зміна ФО - Лежав, як рибка, і все ротик роззявляв (пор.: як риба); лексична субституція компонентів ФО - Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові (пор.: не мати клепки в голові), поширення компонентного складу ФО - Бувало, що озме в руки, та й горит-му у тих руках (пор.: горить у руках), фразеологічний еліпсис - Мой, та же цего ще ніхто не видів, відколи світ! (пор.: відколи світу та сонця), фразеологічна контамінація - Все йшло єму з рук, а нічо в руки, фразеологічний каламбур, синтаксичні і комбіновані способи трансформації ФО - Мой, таже ти сміхом став по селу (пор.: смішити людей). Майстерне використання способів трансформацій ФО увиразнює висловлювання, має прагматичне спрямування і є авторською творчою знахідкою.

Проаналізований фактичний матеріал свідчить, що ФО у творах В. Стефаника мають різний ступінь експресивності й емоційної конотації. Фразеологічні трансформації і індивідуально-авторські фразеологічні звороти в межах контексту новел В.Стефаника відображають авторське сприйняття дійсності, що дає змогу вважати їх параметрами ідіостилю автора.

Висновки

фразеологічний діалектний стефаник прозовий

У висновках систематизовано основні теоретичні й практичні результати дисертаційного дослідження.

У дисертації дається теоретичне узагальнення й пропонується нове вирішення наукової проблеми вивчення масиву фразеовживань у творчості В. Стефаника, що виявляється у їх цілісному аналізі, зокрема в дослідженні діалектного, семантико-граматичного, когнітивного і функціонального аспектів. Фразеологізми у новелах письменника є маркерами індивідуального стилю автора, своєрідними концептами художньої картини світу В. Стефаника.

У творчій палітрі автора фіксуємо загальноукраїнську і місцеву, гуцульську ідіоматику (фонетичні відлуння в окремих компонентах; наявність лексичних діалектів у складі ФО та іншомовних запозичень і регіональних фразем, не зафіксованих лексикографічними джерелами).

Моделюючи індивідуальну картину світу засобами рідної мови, В. Стефаник уводить у художню тканину текстів різні види (семантико-граматичні розряди) ФО. Продуктивнішими є лаконічні дієслівні конструкції ФО із семами мати, нема, компонентами дати - давати. Висока емоційна та експресивна насиченість, відносна стабільність, місткість форми спричиняють активне використання письменником вигукових і порівняльних ФО. Однією з домінант образної структури вигукових фразеологізмів є образ Бога. Відсоткове співвідношення семантико-граматичних розрядів ФО від загальної кількості розглянутих прикладів у новелістиці В. Стефаника таке: дієслівні - 41,7%; адвербіальні - 27%; вигукові - 15,3%; ад'єктивні - 9,6%; субстантивні - 6,4%.

У мовній картині світу В. Стефаника ми виокремлюємо три універсальних фразеологізованих суперконцепти: людина, земля, дійсність, крізь призму яких у новелах постає індивідуально-авторське бачення світобудови. Семантичну місткість аналізованих сеперконцептів зумовлює багаторівнева динамічна структура.

Аналіз функціональних властивостей досліджуваних ФО виявляє специфіку їх мовленнєвої поведінки, а також розмаїття семантичних і структурно-семантичних складників.

Виступаючи структуротвірним центром художніх текстів В. Стефаника, фразеологізми здатні утворювати стилістичні прийоми градації й ампліфікації; вони є невичерпним джерелом посилення емоційності та експресивності художнього мовлення. Оказіальні трансформації ФО у художньому континуумі В. Стефаника стилістично мотивовані, є одним із визначальних параметрів індивідуального стилю автора.

Словесно-художніми знахідками в новелістичній палітрі В. Стефаника є індивідуально-авторські вирази, які збагачують українську мову. Ці утворення ФО підпорядковані ідеї створення реального світу образів, побудованих на селянських уявленнях і поняттєвому апараті його героїв.

Отже, дослідження функціонально-мовленнєвої парадигми фразеології художніх текстів В. Стефаника дає можливість зробити висновок, що фразеологічна одиниця, відображаючи світоглядну позицію письменника, виступає основним засобом об'єктивізації концептосистеми художньої картини світу автора.

Проаналізовані в дисертаційній роботі фразеологізми (понад 1000 одиниць) слугуватимуть основою Словника фразеологізмів мови В. Стефаника, фрагменти якого наведено в Додатку А до дисертації. Перспективним напрямом нашого дослідження є також порівняльний аналіз фразеології новел Василя Стефаника з фразеотворчістю двох інших представників "покутської трійці" - Леся Мартовича й Марка Черемшини.

Література

1. Євтушина Т.О. До питання співвіднесення сполучуваності і типу семантики із фразеотворчим компонентом “як” (на матеріалі творів В. Стефаника) // Вісник Прикарпатського університету ім. В. Стефаника: Зб. статей VІ Міжнародної конференції. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С. 187 - 191.

2. Євтушина Т.О. Семантико-стилістичні особливості фразеологічних одиниць у мистецькій скарбниці В. Стефаника // Філологічні студії. - Луцьк, 2000. - № 1. - С. 83 - 87.

3. Євтушина Т.О. Фразеологізми в загальнонародній мові та новелістиці В. Стефаника // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2001. - Вип. 3. - Т.2. - С. 80 - 85.

4. Євтушина Т.О. Нотатки про художні трансформації фразеологічних одиниць у творах В. Стефаника. // Проблеми славістики. - Луцьк, 2002. - №3. - С. 66 - 71.

5. Євтушина Т.О. Оказіонально-стилістичне використання фразеологічних одиниць у художніх текстах (на матеріалі творів В. Стефаника). // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2002. - Вип. 5. - Т.6. - С. 97 - 103.

6. Євтушина Т.О. Семантичний аспект фразеології новел В. Стефаника // Культура народов Причорноморья: Научный журнал. - Ялта, 2002. - № 32 (сентябрь). - С. 47 - 51.

7. Євтушина Т.О. Фразеологізми як мовні одиниці вторинної номінації (на прикладі прози В. Стефаника) // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки ДДПУ імені Івана Франка. - Дрогобич: НВЦ “Каменяр”, 2002. - Вип. 10. - С. 239 - 250.

Размещено на Allbest.ru