Типологія епідигматичних відношень полісемічних флороназв та їх похідних у лексиці сучасної української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 811. 161. 2' 373. 611

ТИПОЛОГІЯ ЕПІДИГМАТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ ПОЛІСЕМІЧНИХ ФЛОРОНАЗВ ТА ЇХ ПОХІДНИХ У ЛЕКСИЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність: 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Пітель Віра Мирославівна

Івано-Франківськ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Ґрещук Василь Васильович, Прикарпатський національний університет ім.В.Стефаника, завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Струганець Любов Василівна, Тернопільський національний педагогічний університет ім.В.Гнатюка, завідувач кафедри методики викладання української мови і культури мовлення

- кандидат філологічних наук, доцент Білоус Марія Прокопівна, Львівський національний університет ім.І.Франка, доцент кафедри української мови

Провідна установа - Київський національний університет ім.Т.Шевченка, кафедра сучасної української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 28 жовтня 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Прикарпатському національному університеті ім.В.Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського націнального університету ім.В.Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розіслано 26 вересня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Н.Я.Тишківська

Загальна характеристика дисертації

Сучасний етап розвитку лінгвістики характеризується посиленою увагою до проблем семантики. Не є винятком і дериватологія, яка на сьогодні має значний досвід опрацювання ряду проблем, пов'язаних із словотвірною семантикою. Наприклад, розробка теорії словотвірного значення, опис словотвірної системи за словотвірними типами, розрядами, категоріями та класами, дослідження семантичної структури словотвірного гнізда або окремих словотвірних ланцюжків шляхом компонентного аналізу твірних і похідних слів, виявлення дериваційного потенціалу різних класів твірних одиниць, вивчення ролі словотворення у формуванні мовної картини світу взагалі й національних картин світу зокрема тощо (І.І.Ковалик, В.В. Ґрещук, М.І.Голянич, Н.Я.Тишківська, Л.І.Коржик, М.Д.Голєв, Т.В.Новикова та ін. ). Вагомими є і здобутки вчених в аналізі семантичної основи процесів внутрішньослівної деривації (О.О.Тараненко, Ю.Д.Апресян, І.А.Самойлова, О.Д.Огуй, М.В.Никитин, Л.А.Кудрявцева та ін.).

Зміна акцентів у дериватологічних студіях у бік дослідження значень дериваційних одиниць і категорій, розробка проблематики, пов'язаної з семантичною сферою у словотворі - усе це є важливою передумовою формування окремого напрямку науки про утворення слів - семантичної дериватології.¹¹ Ґрещук В.В. Семантична дериватологія: передумови формування і перспективи // Вісник Прикарпатського університету. Філологія, Вип.V. - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С. 83 - 86.

Актуальність теми дослідження. У зв'язку із посиленою увагою сучасної лінгвістики до змістового боку мовних знаків актуальною є проблема так званих епідигматичних або асоціативно-дериваційних зв'язків у лексиці, зокрема вивчення їх семантичного аспекту.

Як і будь-яка інша система, лексика базується на певних відношеннях. Якщо наявність парадигматичних і синтагматичних зв'язків у ній є традиційно визнаною, то питання про існування епідигматичних відношень - мало досліджене й дискусійне.

Незважаючи на те, що думку про функціонування в системі лексики епідигматичних зв'язків, окрім Д.М.Шмельова (він увів поняття “епідигматики” в науковий апарат системного опису лексики й визначив ці відношення як “третій вимір” семантики слова поряд із синтагматикою й парадигматикою), висловлювали Л.А.Кудрявцева, О.Д.Огуй, П.М.Денисов, В.М.Телія, Н.Д.Голєв, А.А.Уфімцева, І.І.Степанченко, Л.М.Васильєв та ін., ці зв'язки поки що не ставали об'єктом ґрунтовних лінгвістичних студій. Тільки фрагментарно досліджувалася природа виникнення асоціативно-дериваційних відношень, дискусійним залишається питання про їх належність до “третього виміру” семантики слова чи функціонування цих зв'язків як різновиду парадигматики, не визначено, що належить до даного явища, а що знаходиться поза ним. Більше того, не сформульовано єдиної чіткої дефініції цієї лінгвістичної категорії, немає одностайності й у тому, в межах яких лексичних парадигм існують епідигматичні зв'язки.

У роботі особливості епідигматичних відношень простежуються на прикладі макроепідигм з вершиною “назва рослини”. Це дає змогу охарактеризувати інтра- та інтервербальні мотиваційні відношення флоролексем та їх спільнокореневих слів і показати взаємозв'язок обох видів мотиваційних епідигматичних відношень - внутрішньослівної й міжслівної деривації.

Вибір флоролексем як вершини аналізованих макроепідигм не випадковий. Перші спроби пізнання світу людиною й визначення нею свого місця в цьому світі пов'язані з природою, яка на початкових стадіях розвитку людства усвідомлювалась як антропоморфне божественне начало. Зв'язок українців зі світом флори сягає ще часів язичництва, коли древні слов'яни поклонялись рослинам як божествам, і зумовлений проживанням значної частини населення в лісовій та лісостеповій зонах, а також веденням землеробства. Паралельність площин людського життя й світу флори сприяла тому, що назви рослин (їх більшість) належать до найдавнішого пласта лексики й становлять значний відсоток загальновживаного словникового фонду української мови.

Спостереження людини за світом флори та використання рослин у господарській діяльності й різноманітних ритуальних дійствах сприяли закріпленню за флористичними найменуваннями широкого поля фонових знань, які детермінують процеси міжслівної та внутрішньослівної деривації назв рослин і є одним із чинників формування мовної картини світу.

Лексика на позначення світу флори неодноразово привертала увагу лінгвістів. Так, досліджувалися функціонально-стилістичні особливості флоролексем як одиниць поетичного мовлення, визначалася дериваційна спроможність назв рослин, аналізувалася мотиваційна основа флоролексем у первинному та вторинному семіозисі та описувалась історія формування української ботанічної номенклатури (І.І.Коломієць, Р.О.Бачкур, А.М.Сердюк, І.В.Сабадош та ін.). Популярним є аспект вивчення флоролексем на матеріалі кількох лінгвальних систем (І.Е.Подолян, Н.Д.Петрова, О.І.Потапенко та ін.). Однак дослідження асоціативно-дериваційних відношень флороназв і їх спільнокореневих слів на семемному й семному рівнях, тобто з урахуванням лексико-семантичної структури цих одиниць, ще не було об'єктом лінгвістичних студій в Україні.

Аналіз слів, які належать до однієї тематичної сфери - “рослини”, дозволяє простежити певну аналогію в розвитку їх інтра- та інтервербальних зв'язків і вивести узагальнені моделі асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах флористичних найменувань.

Вивчення саме полісемічних назв рослин зумовлене тим, що окремі ЛСВ цих слів позначають різні фрагменти дійсності, а це призводить до специфіки наповнення словотвірних парадигм семем та особливостей утворення дериватів на першому й наступних дериваційних кроках.

Вибір вершиною аналізованих макроепідигм непохідних (із синхронної точки зору) лексем зумовлюється тим, що вони не підлягають ретроспективним асоціативно-мотиваційним зв'язкам (за винятком народноетимологічних зіставлень) і їх семантика є першоосновою в розвитку семантики похідних від них одиниць.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження типології асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах із вершиною “назва рослини” відповідає науковій проблематиці кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Мета дослідження - виявити та описати типологію епідигматичних відношень полісемічних назв рослин і їх похідних у лексиці сучасної української мови.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

з'ясувати сутність явища епідигматики;

дослідити природу внутрішньослівних та міжслівних зв'язків, їх мовну та позамовну зумовленість;

охарактеризувати народну етимологію як вияв “асистемних” епідигматичних зв'язків і простежити її вплив на слова, що належать до макроепідигм рослинних номінацій;

встановити й описати типологію формальних і семантичних інтра- та інтервербальних відношень досліджуваних лексем шляхом виведення їх тематичних і семних моделей;

проаналізувати співвідношення семантичного обсягу вихідних і результативних слів у макроепідигмах флоролексем;

виявити спільні й відмінні ознаки семотвірних і словотвірних мотиваційних зв'язків як репрезентаторів епідигматичних відношень у лексиці.

Об'єктом дисертаційного дослідження є макроепідигми непохідних полісемічних рослинних номінацій, а предметом дослідження - внутрішньослівні та міжслівні асоціативно-дериваційні відношення в макроепідигмах флоролексем.

Методи дослідження мали комплексний характер. Описовий метод використовувався для розкриття сутності явища епідигматики та характеристики асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах із вершиною “назва рослини”. Для здійснення семного аналізу досліджуваних слів, реконструкції дериваційних актів, які відбивають наявні в лексичній системі зв'язки між твірними й похідними одиницями, виведення семних моделей внутрішньослівних та міжслівних відношень і виділення спільних семантичних компонентів ЛСВ, які перебувають між собою у відношеннях мотивації, а також для виявлення специфіки таких процесів семотворення і словотворення, як метафора, метонімія і гіпо-гіперонімія, застосовувалась методика компонентного аналізу. З метою визначення кількісних характеристик окремих виявів процесів утворення слів і ЛСВ та встановлення процентного співвідношення семних і тематичних моделей інтра- та інтервербальних епідигматичних зв'язків використано статистичні підрахунки. лексика семантичний лексема епідигматичний

Матеріалом дослідження послужила картотека макроепідигм полісемічних флоролексем (210 багатозначних непохідних назв рослин, макроепідигми яких містять 1854 семеми), укладена на основі одинадцятитомного тлумачного Словника української мови, Етимологічного словника української мови (1 - 4 тт), Великого тлумачного словника української мови, Нового тлумачного словника української мови (1 - 4 тт), Словника української мови за ред. Б.Грінченка та Словника синонімів української мови.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що робота є одним із перших в українському мовознавстві комплексних досліджень явища епідигматики в лексиці. Уперше виявлено й описано типологію асоціативно-дериваційних інтра- та інтервербальних відношень твірних і похідних одиниць у макроепідигмах непохідних флоролексем шляхом виведення їх тематичних і семних моделей. Проаналізовано співвідношення семантичного обсягу вихідних і результативних слів у макроепідигмах назв рослин.

Практичне значення дисертації виявляється в тому, що за її зразком можна встановлювати типологію епідигматичних відношень слів різних лексико-семантичних груп. Теоретичні положення й отримані результати знайдуть застосування в лекційних та спеціальних курсах зі словотвору, лексикології та семасіології, а також можуть бути використані для написання відповідних підручників і посібників та укладання словотвірних словників.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри української мови Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника та апробована на щорічних науково-звітних конференціях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2001, 2002, 2004), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002), Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003), Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов'янських мов” (Вінниця, 2003).

Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у 6 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація загальним обсягом 314 сторінок складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (243 найменування) та додатків у вигляді 6 таблиць, словника макроепідигм непохідних полісемічних флоролексем і переліку мікроепідигм непохідних багатозначних назв рослин, які не утворюють дериватів. Обсяг текстуальної частини - 177 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації та її актуальність, аналізується стан опрацювання проблеми епідигматичних відношень у лексиці, визначаються предмет та об'єкт дослідження, мета, основні завдання, структура роботи й методи аналізу фактичного матеріалу, вказується на зв'язок дисертації з науковою проблематикою установи, в якій її виконано, розкривається наукова новизна, теоретичне й практичне значення дослідження, наводяться дані про апробацію роботи.

У першому розділі -- “Епідигматичні відношення в лексиці” - з'ясовується сутність явища епідигматики, досліджується природа внутрішньослівних та міжслівних зв'язків, їх мовна й позамовна зумовленість, характеризується народна етимологія як вияв “асистемних” епідигматичних зв'язків.

Епідигматичні відношення визначаємо як асоціативно-дериваційні зв'язки за формою і за змістом, що виявляються на рівні слів та окремих значень і об'єднують в систему генетично пов'язані твірні й похідні одиниці, а також слова, відношення між якими базуються на псевдомотиваційному зв'язку (явище хибної етимології).

У межах багатозначного слова асоціативно-дериваційні відношення об'єднують у систему (мікроепідигму) твірні й похідні значення. Кожне слово, взяте у сукупності генетично похідних від нього значень і слів, а також одиниць, які перебувають із ним у псевдомотиваційному зв'язку, може розглядатись як зосередження системно зумовлених епідигматичних відношень (макроепідигма).

Епідигматичні зв'язки належать до сфери парадигматики, бо парадигматичні й епідигматичні відношення характеризуються спільною локалізацією в мозку, однаковим механізмом утворенням зв'язків. У їх основі лежать одні й ті ж асоціації, а одиниці цих відношень віртуально об'єднуються у просторові схеми й підлягають подібним типам опозиційних зв'язків. Однак віднесення епідигматичних зв'язків до сфери парадигматики не означає їх повного ототожнення. Парадигматичні та епідигматичні відношення базуються на спільності окремих семних компонентів (асоціації за подібністю), але асоціативно-дериваційні зв'язки зумовлені не лише подібністю семного набору вихідних і результативних слів або значень. Це відношення похідності, мотивованості, коли одна одиниця породжується іншою й похідне слово чи значення, акумулюючи у своєму складі семи твірного, здатне зберігати “дериваційну пам'ять” про вихідну одиницю. Окрім того, епідигматичні зв'язки виникають внаслідок залучення до процесу асоціювання за подібністю всієї білатеральної структури слова - плану змісту й плану вираження. Полісемія характеризується тотожністю звукової оболонки ЛСВ і подібністю їх семантики, а словотворення - подібністю плану змісту й плану вираження твірної і похідної одиниць. Це дає підстави розглядати епідигматику як окремий різновид парадигматики.

Доцільність використання терміна “епідигматика” поряд із терміном “дериватика” зумовлюється тим, що перше поняття є ширшим від другого, оскільки охоплює і явища хибного мотивування генетично не пов'язаних слів. Такі випадки також зумовлені дією дериваційних зв'язків у лексиці за принципом аналогії до них.

Хоча відношення між членами семантичного й словотвірного гнізд базуються на похідності, спільності семантичних компонентів, однак характер інтра- та інтервербальних зв'язків, їх природа має свою специфіку. Вона зумовлена матеріальною фіксованістю (міжслівні відношення) чи нефіксованістю (внутрішньослівні зв'язки) новизни. Всі інші диференційні ознаки або є її наслідком, або ж тісно пов'язані з нею. З іншого боку, існує принципова подібність семотворення й словотворення, яка виявляється, наприклад, у збігу тематичних моделей інтра- та інтервербальної деривації: “рослина її деревина” (берека 1 берека 2, горіх 1 горішина 2)¹¹ Цифрами позначено семеми слів., “рослина інша рослина, схожа на неї чи її частини за нюховими властивостями” (розмарин 1 розмарин 2, лавр 1 лавровишня 1), “рослина група рослин, до якої вона належить” (папороть 1 папороть 2, черсак 1 черсакові) та ін.

Розкриття природи інтра- та інтервербальних епідигматичних відношень передбачає звернення до особливостей сприймання реципієнтом полісемічних слів і похідних лексем, адже саме під час їх декодування у свідомості людини активізуються мотиваційні епідигматичні зв'язки між окремими ЛСВ багатозначного слова й спільнокореневими лексемами.

У будь-якому акті ретроспективного мотивування асоціювання за формою й за змістом виступає як єдиний процес. Спільність звукової оболонки для ЛСВ багатозначного слова та подібність морфемного складу твірних і похідних лексем сприяє тому, що в цих двох випадках форма слова стає початковим пунктом виникнення мотиваційних відношень, їх пусковим механізмом. Далі семантика визначає остаточний вибір мотиватора. Не обов'язковість, а ймовірність актуалізації інтра- та інтервербальних зв'язків під час реципіювання полісемічних слів і похідних лексем є спільною ознакою ретроспективного внутрішньослівного та міжслівного мотивування лексичних одиниць.¹¹ Див.: Залевская А.А. Введение в психолингвистику. - М.: Российский гос. гуманит. ун-т, 2000. - С. 174 - 196; Голев Н.Д. Динамический аспект лексической мотивации. - Томск: Изд-во Томск ун-та, 1989. - 252с.

Схожість семотвірних і словотвірних мотиваційних процесів показує й аналіз причин детермінації ретроспективних інтра- та інтервербальних зв'язків та факторів, які регулюють процеси появи нових значень і слів (зокрема потреба в певній номінації, загальнокатегоріальне значення вихідної одиниці, її семемний обсяг, вік номінатора/реципієнта, його стать, рід занять, національні особливості сприйняття світу тощо).

Однак існує й специфіка прояву окремих причин у актах семотвірної й словотвірної деривації. Так, виникнення полісемії зумовлене прагненням до економії мовних засобів, спробою реалізації образних, персоніфікаційних та інших характеристик об'єктів дійсності тощо. З іншого боку, аналізуючи передумови виникнення похідних слів, необхідно брати до уваги роль у цьому процесі твірної основи та словотворчих формантів, зокрема стилістичні й формальні правила поєднання морфем, обмеження на утворення надто складних та громіздких у морфемному відношенні лексем і т. ін.

Необхідність існування мотиваційних зв'язків між лексичними одиницями в мові й виконання ними мнемонічної, системоутворювальної та саморегулювальної функцій підтверджують непоодинокі випадки народноетимологічних зіставлень слів (наприклад, помилкове асоціювання слова барвінок, яке є запозиченням з німецької мови й означає “ведмежий куток”, із лексемою нашої мови барва, внаслідок чого з'являються діалектні варіанти назви рослини: барвінець, барвінина, барвін-зіллє та ін.¹¹ Сабадош І.В. Прояв народної етимології в українських діалектних назвах флори // Дослідження лексики і фразеології говорів українських Карпат (тематичний збірник). - Ужгород: Радянське Закарпаття, 1982. - С. 72.). Оскільки поштовхом до народного етимологізування зазвичай стають мотиваційні психосемантичні зв'язки за формою (іноді й за змістом) між словами, які не є генетично спорідненими й насправді не повинні утворювати системи, ці зв'язки є проявом специфічних “асистемних” епідигматичних відношень у лексиці.

Чинники детермінації народноетимологічних процесів часто збігаються з факторами, які впливають на актуалізацію епідигматичних ретроспективних міжслівних та внутрішньослівних зв'язків, а також на виникнення нових значень і лексем. Зокрема це фонетичне оформлення слова, належність його до центру чи периферії лексичного складу мови, до певної тематичної групи, частини мови, лексико-граматичні ознаки слова, особистість мовця, який здійснює народноетимологічні зіставлення, його вік, національність, соціальний статус і т. ін. Однак є специфічні причини прояву народної етимології, а саме - наявність чи відсутність у мовній системі слів, які би могли стати мотиваторами або псевдомотиваторами до певної лексеми і т. ін. Так, психолінгвістичні експерименти показують, що слова орхидея, трущоба та ін. у російській момі не асоціюються ні з якими лексемами й тому не входять у сферу народноетимологічних зіставлень.²² ГолевН.Д. Динамический аспект лексической мотивации. - Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1989. - С. 116 - 117.

Здійснений у першому розділі дисертаційної роботи аналіз наукової літератури з проблеми, визначення й уточнення понятійного апарату та окремих теоретичних положень стали підгрунтям для дослідження епідигматичних зв'язків у макроепідигмах рослинних номінацій у наступному розділі.

У другому розділі - “Типологія інтра- та інтервербальних епідигматичних відношень у макроепідигмах із вершиною “назва рослини” - встановлюється й описується типологія формальних і семантичних інтра- та інтервербальних зв'язків досліджуваних лексем шляхом виведення їх тематичних і семних моделей, аналізується співвідношення семантичного обсягу вихідних і результативних слів у макроепідигмах флоролексем, виявляються спільні та відмінні ознаки семотвірних і словотвірних мотиваційних зв'язків як репрезентаторів епідигматичних відношень у лексиці та простежується вплив народної етимології на слова, що належать до макроепідигм рослинних номінацій.

Серед 210 проаналізованих непохідних полісемічних флоролексем, які стали вершинами досліджуваних макроепідигм, слова з двома семемами становлять 80,5%, трьома - 18%, чотирма, п'ятьма й шістьма - всього по 0,5%. Для них характерний зв'язок підпорядкованої залежності, де одне значення - твірне, а інші (інше) - похідні. У словах із трьома та більше значеннями, окрім зв'язку підпорядкованої залежності, за спрямованістю мотивації й характером організації їх семем виявлено такі топологічні типи полісемії: радіальна (вона є найбільш чисельною й становить 61% від загальної кількості слів із більше ніж двома семемами), ланцюжкова (34,1%) та радіально-ланцюжкова (4,9%). Переважання радіальної полісемії засвідчує домінувальну роль первинного значення в організації семантем назв рослин.

У семантичній структурі 210 багатозначних флороназв метонімічні переноси становлять 72,4%, метафоричні - 22,2% і гіпо-гіперонімічні - 5,4%.

На семантичному рівні механізм метонімізації ґрунтується на заміні однієї архісеми іншою, коли вихідна семема індукує родосему похідного ЛСВ, а сама стає його гіпосемою чи потенційною частиною значення. Архісема результативного значення виникає внаслідок переходу в неї видосеми твірного ЛСВ (такий процес простежується у 43,4% актів метонімічного семотворення в семантичній структурі назв рослин) або ж індукується периферією інформаційного потенціалу вихідної семеми (56,6%). Наприклад: юка - “1. Південна вічнозелена деревна рослина родини лілійних з довгим колючим листям і жовтувато-білими квітками; вирощується як декоративна” “2. Волокна цієї рослини, з яких виготовляють канати, рогожі і т. ін.” (СУМ, Т.XI, С. 613)¹¹ СУМ - Словник української мови: В 11-ти томах. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980. (інтенсіонал вихідного значення імплікує родосему “волокно”, родосема1 “рослина” переходить у видосему2²² При описі механізмів утворення похідних значень на семному рівні цифрою 1 позначено семи твірного значення, а цифрою 2 - семантичні ознаки похідного ЛСВ.).

Семний аналіз механізмів утворення похідних метафоричних значень показує, що процес метафоризації характеризується заміною родового семантичного компонента твірного значення або ж простежується переймання родової семи вихідного ЛСВ похідною семемою за умови, коли реалії дійсності, позначувані ними, належать до однієї тематичної сфери. Основою метафоричного переосмислення є актуалізація тієї ознаки (або ознак) твірного значення, яка виявляється спільною для зіставлюваних реалій дійсності, представлених твірною та похідною семемою. 10,8% від загальної кількості метафоричних переносів у семантичній структурі флороназв становлять випадки, коли така ознака репрезентована експліцитно, 10,6% - імпліцитно, й 78,6% - експліцитно-імпліцитно. Наприклад: реп'ях - “2. Колюча чіпка головка, суцвіття цієї рослини” “3. перен., розм. Про причіпливу людину” (СУМ, Т.VIII, С. 512) (заміна архісеми1 “головка, суцвіття” родосемою2 “людина”; ознака - спільність фізіолого-психологічного сприйняття експліцитно представлена диференційною семою1 “чіпкий” і гіпосемою2 “причіпливий”).

Гіпо-гіперонімічні класифікаційні зв'язки базуються на родо-видовому включенні ознак одного ЛСВ у інше значення. У семантичній структурі назв рослин виявлено 13 ексклюзивних (видо-родових) зв'язків ЛСВ і 1 інклюзивний (родо-видовий).

На семантичному рівні основою процесу звуження значення є збереження, модифікація або конкретизація родосеми вихідного значення, а розширення семеми - збереження, модифікація чи узагальнення архісеми твірного ЛСВ. Процес звуження значення в семантичній структурі рослинних номінацій супроводжується модифікацією родосеми вихідного ЛСВ, а розширення семем характеризується збереженням (23,1%), узагальненням (15,4%) або модифікацією (61,5%) архісеми твірного значення. Так, відношення “вид рід” виявляється в семантичній структурі слова салат: “2. Холодна страва, приготовлена із листя цієї рослини, приправлена оцтом, сметаною тощо” “3. Холодна страва з дрібно нарізаних сирих або варених овочів, зелені, яєць, іноді з мґясом або рибою, приправлена олією, оцтом, сметаною, майонезом і т. ін.” (СУМ, Т.ІХ, С. 18). Тут простежуємо збереження архісеми1 “страва” в похідному значенні.

Із 210 полісемічних назв рослин 172 слова утворюють похідні семеми (аґрус, виноград, ячмінь тощо). Значення 38 флоролексем не стали основою для виникнення нових слів (бульденеж, пачулі, фейхоа та ін.). Від 172 іменників утворено 1122 похідні з 1387 значеннями. Кількість дериватів у макроепідигмах полісемічних рослинних номінацій коливається від 1 (нард, маїс, персик тощо ) до 59 (дерево), а дериваційних кроків - від 1 (шпинат, алое, грейпфрут та ін.) до 5 (дерево).

Семантичні відношення між твірними та похідними словами ґрунтуються на співвіднесеності їх семантики. У зв'язку з цим виділяємо наступні типи співвідношень семантичного обсягу вихідних і результативних лексем: 1) похідне виникає на основі однозначного слова (168 дериватів: травинка, лишайниковий, ганусівка тощо); 2) результативна лексема мотивується тільки одним ЛСВ вихідної полісемічної одиниці (499 слів: розарій, малиново, рожевокрилий та ін.); 3) дериват базується на двох і більше (але не всіх) значеннях твірного (49 одиниць: хмелик, рожево, чайхана тощо); 4) похідне повністю засвоює семантику полісемічного твірного й семантично пов'язане з усіма його значеннями (344 лексеми: льонокомбінат, ванілевий, гіацинтовий та ін); 5) результативне слово успадковує від твірного слова одне чи більше своїх ЛСВ і на базі них самостійно розвиває похідні семеми (39 слів: маківка, гречкосій, Котигорошок тощо); 6) деривати з множинною мотивацією їх значень (22 лексеми: оливка, березина, грибок та ін.), 7) полісемант, первинне значення якого повністю засвоює семантику твірного слова, а інші ЛСВ є наслідком множинної та інтравербальної мотивації (горошок). Так, перша семема слова гречкосій (“той, хто сіє гречку” [СУМ, Т.ІІ, С. 165]) розвинулась із первинного значення його твірного гречка (“однорічна трав'яниста медоносна рослина, із зерен якої виготовляють високопоживну крупу та борошно” [СУМ, Т.ІІ, С. 164]), а похідна семема цього слова - гречкосій 2 (“людина, що займається хліборобством; хлібороб, землероб” [СУМ, Т.ІІ, С. 165]) виникла внаслідок внутрішньослівної деривації:

гречка 1 гречкосій 1

гречкосій 2

Серед похідних полісемічних лексем, які належать до макроепідигм рослинних номінацій, 73,7% становлять сурядні структури, між ЛСВ яких відсутні відношення семантичної підпорядкованості, однак відчуваються смислові зв'язки (каштановий, лозина, сливовий та ін.), 14,8% - структури з підрядним зв'язком (тернослива, кукурудзянка, лавровишня тощо) і всього 11,5% полісемантів із змішаним зв'язком між семемами (пшеничка, зільник, виноградарство та ін.). Наприклад, перше значення слова з сурядним зв'язком між ЛСВ каштановий (“прикметник до каштан” (СУМ, Т.IV, С. 126)) мотивується семемами його твірної лексеми каштан (1 “дерево з видовжено-ланцетними листками й спрямованими догори суцвіттями” і 2 “брунатного кольору горіхоподібний плід цього дерева” (СУМ, Т.IV, С. 126)), а друге значення (“який має колір каштана; брунатний” (СУМ, Т.IV, С. 126)) - похідним значенням твірного слова:

каштан 1 каштановий 1

каштан 2 каштановий 2.

Домінувальним процесом інтравербальної деривації похідних від флоролексем виступає метафора, далі йде метонімія та гіпо-гіперонімія.

Більшість словотвірних процесів виникає як наслідок мовного оформлення відношень, які встановлюються у свідомості людини між поняттями предметності, дії, ознаки тощо, які перебувають між собою у зв'язках суміжності, а не подібності. Так, словотвірна метонімія між рослинними номінаціями та їх похідними на першому ступені словотворення становить 76% і 41,9% між дериватами наступних дериваційних тактів. Наприклад, слово хмеляр (“той, хто вирощує хміль” (СУМ, Т.ХІ, С. 97)) утворено від іменника хміль 1 (“однорічна або багаторічна витка рослина родини шовковицевих, деякі види якої використовують у пивоварінні” (СУМ, Т.ХІ, С. 96)) за метонімічною моделлю “рослина особа, яка її вирощує”.

Поряд із власне словотвірною метонімією виявлено ряд метонімічних переходів із метафоричним напластуванням. Метафора тут діє тільки на рівні індивідуально-лексичних значень слів як допоміжний процес, основою ж деривації є метонімічний перехід на рівні загальнокатегоріальних значень слів. Так, прикметник вишневий 2 (“темно-червоний кольору стиглої темної вишні” (СУМ, Т.І, С. 543)) походить від іменника вишня 2 (“соковита темно-червона (рідше ясно-червона) ягода з кісточкою - плід цього дерева” (СУМ, Т.І, С. 544)) за метонімічною моделлю “плід рослини - ознака, повґязана з ним”. Однак даний процес ускладнюється метафоричним переосмисленням слова вишневий, так званим імпліцитним порівнянням “плід рослини - колір як плід рослини”.

Метафора виступає семантичною основою словотворення за умови, якщо вона діє лише в межах лексичного значення слова, а загальнокатегоріальне значення похідної й твірної одиниці збігається. Наприклад, назва тварини гливка (“жовто-коричнева мурашка” (СУМ, Т.І, С. 524) утворилось від флороназви глива 1, 2 (“сорт груші” й “печіночник” (СУМ, Т.ІІ, С. 524)). Тут відбувся метафоричний процес на основі подібності кольору цих рослин і тварини.

Метафоричні словотвірні зв'язки становлять 5% від загальної кількості дериваційних відношень, пов'язаних із формуванням словотвірних парадигм флороназв і 1,8% метафоричних зв'язків виявлено між словами наступних дериваційних кроків.

Всього 3% похідних першого ступеня словотворення з'явилось внаслідок процесів розширення або звуження значення їх вихідних одиниць. Явище звуження значення характерно для 2,1% дериваційних актів, пов'язаних із утворенням похідних другого й наступних ступенів словотворення. Так, вторинна семема слова липовий (“у знач ім. липові… Родина листяних дерев з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом” (СУМ, Т.IV, С. 489)) виникла шляхом розширення первинного значення слова липа (“дерево з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом” (СУМ, Т.IV, С. 487)) за моделлю “рослина група рослин, до якої вона належить”.

Міжслівні дериваційні процеси, зумовлені відношеннями подібності й суміжності між самими мовними одиницями, в межах словотвірних парадигм назв рослин становлять 16%, а між похідними другого й наступних дериваційних кроків - 54,2%. Сюди належать випадки суфіксації, за якої вихідні та результативні одиниці позначають ідентичні денотати, але останні містять семантику зменшеності, пестливості, збільшеності, зневажливості, фемінності та недорослості (чайник чайничок, пшениця 1,2 пшениченька, м'ята 1,2 м'ятка, дуб 1 дубище, тютюн 1 тютюнисько, льонар льонарка, букодірка букодірча та ін.), універбації (кавунова наливка кавунівка тощо) та префіксації (буряковіти побуряковіти та ін.). Наприклад: чайник (“посудина з ручкою та носиком, у якій заварюють чай або кип'ятять воду” [СУМ, Т.ХІ, С. 265]) чайничок (“зменш.-пестл. до чайник” [СУМ, Т.ХІ, С. 265]).

Аналіз тематичних моделей інтра- та інтервербальних зв'язків у макроепідигмах рослинних номінацій засвідчує, що 22 з цих моделей виявляють регулярність прояву в процесах семотворення й словотворення (“рослина її плід”, “дія інша дія, схожа на неї за фізіолого-психологічним сприйняттям”, “група рослин рослина, яка належить до неї” тощо).

Така аналогія найчастіше простежується у сфері гіпо-гіперонімічних зв'язків (на 13 моделей припадає 3 регулярні моделі), меншою мірою це стосується метонімії (із 172 моделей 15 виявляють повторюваність у процесах інтра- та інтервербальної деривації) і метафори (серед 59 моделей зафіксовано 4 моделі, за якими проходять акти семотворення та словотворення).

Зі 105 моделей міжслівних метонімічних зв'язків флороназв та їх безпосередніх похідних 7 збігаються із тематичними видами епідигматичних внутрішньослівних зв'язків флоролексем (“рослина її плід”, “рослина її деревина”, “плід рослини харчовий продукт, виготовлений із нього” та ін.). Таку ж тенденцію виявляють 2 із 13 моделей інтравербальних метафоричних зв'язків (“рослина інша рослина, схожа на неї чи її частини” (за рядом ознак) і “рослина особа, схожа на неї за фізіолого-психологічним сприйняттям”) та 2 із 3 типів внутрішньослівних гіпо-гіперонімічних відношень (“рослина група рослин, до якої вона належить” і “група рослин рослина, яка належить до неї”), що засвідчує схожість деяких семотвірних і словотвірних процесів у слів, які належать до однієї тематичної сфери.

Зазвичай моделі, що виявляють регулярність прояву в міжслівних і внутрішньослівних зв'язках, відзначаються й високою продуктивністю. Наприклад, за 11 із 22 таких регулярних моделей утворено значну кількість похідних одиниць. Зокрема, це наступні моделі: “рослина її плід”, “дія інша дія, схожа на неї за фізіолого-психологічним сприйняттям”, “група рослин рослина, яка належить до неї” тощо.

Найвищим рівнем продуктивності характеризуються метонімічні типи інтра- та інтервербальних зв'язків. Так, на 172 метонімічні тематичні моделі припадає 83 моделі, за якими утворено по одному ЛСВ, на 13 гіпо-гіперонімічних моделей - 7 таких типів зв'язків і серед 58 метафоричних моделей виявлено 45 моделей із найнижчою продуктивністю. Усе це свідчить про здебільшого позитивну кореляцію показників регулярності та продуктивності тематичних моделей інтра- та інтервербальних асоціативно-дериваційних відношень у макроепідигмах рослинних номінацій, а також про регулярніший характер імплікаційних зв'язків у порівнянні з класифікаційними, яким, особливо метафорі, властивий більший діапазон варіювання на тематичному рівні.

Слова, що належать до аналізованих макроепідигм рослинних номінацій, активно входять у сферу народноетимологічних зв'язків. Явища народної етимології флороназв і їх похідних розрізняються за багатьма параметрами: розмаїттям функціонально-тематичних груп, достовірністю формально-семантичних асоціацій, причинами етимологічних зіставлень, сферою вживання лексем, які зазнали впливу народної етимології тощо.

Виникнення окремих лексем або розвиток полісемії деяких слів макроепідигм назв рослин є наслідком народноетимологічних зіставлень (Маковій¹, камка, кизлик², лозниця, гливляк та ін.). Наприклад, іменник Маковій¹ (“назва дня 14 серпня, коли відзначається церковне свято мучеників Маккавеїв”¹¹ Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К., Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. - С. 505.) вважають похідним від мак. Однак він є видозміненою формою біблійного імені Маккавей (іудейський жрецький рід, який винищив Ірод) під впливом народної етимології через формальну подібність з “мак віяти” бо в серпні, коли відзначають це християнське свято, достигає мак.²² Етимологічний словник української мови: В 7- ми томах. - Т. 3. - К.: Наукова думка, 1982. - С. 366. Народна етимологія впливає не тільки на назву релігійного свята, але й на ритуальні дійства, які відбуваються під час його (посвята маку, який згодом використовують проти злих чарів, вживання страв з маку тощо).

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Відзначено, зокрема, таке:

Епідигматичні асоціативно-дериваційні зв'язки за формою й за змістом, що виникають на рівні слів та окремих значень, належать до сфери парадигматики. Однак специфічність епідигматичних відношень дозволяє виділити їх в окремий різновид парадигматичних зв'язків.

З'ясування природи інтравербальних та інтервербальних епідигматичних відношень, їх зумовленості мовними та позамовними чинниками показує принципову подібність між семотворенням та словотворенням і тими типами відношень у лексичній системі, які виникають за принципом аналогії до них (народна етимологія).

Звґязок між мотиваційно повґязаними семемами чи словами забезпечується спільністю/подібністю їх окремих сем і звукового форматива. В основі процесів семотворення, як і словотворення, лежать асоціації за подібністю (класифікаційні звґязки, представлені метафорою й гіпо-гіперонімією) та суміжністю (імплікаційні звґязки, зокрема метонімія) реалій дійсності, позначуваних твірними та похідними лексемами. Окремі процеси утворення нових слів зумовлені асоціаціями за подібністю й суміжністю самих мовних одиниць.

Непохідні полісемічні назви рослин характеризуються ієрархічністю структурної організації їх семантики. Вона виявляється в топологічній структурі семантем і тих типах семантичних звґязків, які встановлюються між мотиваційно повґязаними ЛСВ.

У семантичній структурі багатозначних дериватів, що належать до макроепідигм рослинних номінацій, виявлено, окрім відношень підпорядкованості (дериваційної залежності), звґязки дериваційної паралельності й змішаний тип відношень між ЛСВ.

Узагальнюючи наявні мотиваційні звґязки між словами чи семемами в макроепідигмах із вершиною “назва рослини”, можна вивести окремі формули (моделі) семантичних епідигматичних відношень між вихідними й результативними одиницями. Їх аналіз показує, що в кількісному відношенні й за рівнем регулярності метонімія є найбільш важливим джерелом номінації в порівнянні з іншими типами дериваційних процесів. Далі йде метафора й гіпо-гіперонімія.

На семному рівні метонімія ґрунтується на заміні архісеми вихідного значення, коли твірна семема індукує родосему похідного ЛСВ, а сама переходить у розряд периферійних семантичних компонентів. При метафоризації спостерігається заміна або переймання архісеми твірного значення. В основі даного процесу, як і гіпо-гіперонімії, - актуалізація тієї ознаки (ознак), яка виявляється спільною для реалій дійсності, позначуваних базовим і похідним ЛСВ. Гіпо-гіперонімія, окрім виявлення однакової ознаки (ознак) обґєктів світу, характеризується збереженням, модифікацією, узагальненням або конкретизацією родосеми вихідної семеми в похідному значенні.

Окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлено в 6 публікаціях

Народна етимологія як вияв епідигматичних відношень у лексиці // Українознавчі студії. 2001. №3. С. 50 - 59.

Природа словотвірних асоціацій: ретроспективний аспект // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Випуск VI. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С. 150 - 157.

Епідигматика: різновид парадигматики чи “третій вимір” семантики слова? // Українське мовознавство. Збірник наукових праць. Випуск 27. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. С. 141 - 145.

Природа інтравербальних епідигматичних зв'язків // Актуальні проблеми українського словотвору. Івано-Франківськ: Плай, 2002. С. 177 - 189.

Фактори детермінації словотворення // “Наукові записки” Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського: Збірник наукових праць. Серія: Філологія. 2003. Випуск 6. Вінниця: Вид-во Вінницького держ. пед. ун-ту, 2003. С. 192 - 198.

Екстра- та інтралінгвальні фактори детермінації полісемії // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип.VIII. Івано-Франківськ: Плай, 2001. С. 150 - 157.

Анотація

Пітель В.М. Типологія епідигматичних відношень полісемічних флороназв та їх похідних у лексиці сучасної української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 01. - українська мова. Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2005.

У роботі з'ясовується сутність явища епідигматики, досліджується природа внутрішньослівних та міжслівних відношень, їх мовна та позамовна зумовленість. Характеризується народна етимологія як вияв “асистемних” епідигматичних зв'язків і простежується її вплив на слова, що належать до макроепідигм із вершиною “назва рослини”.

Вперше встановлено й описано типологію формальних і семантичних інтра- та інтервербальних відношень слів макроепідигм флоролексем шляхом виведення їх тематичних і семних моделей, проаналізовано співвідношення семантичного обсягу вихідних і результативних одиниць.

Дослідження мотиваційних зв'язків між словами чи семемами у макроепідигмах флороназв засвідчило, що у кількісному відношенні й за рівнем регулярності найбільш важливим типом асоціативно-дериваційних епідигматичних зв'язків є метонімія, далі іде метафора та гіпо-гіперонімія. Також виявлено процеси словотворення, які зумовлені відношеннями подібності й суміжності між самими мовними одиницями (окремі випадки префіксації, суфіксації та універбації).

Ключові слова: твірне слово (значення), похідне слово (значення), сема, семема, семантема, полісемія, епідигматика, мікроепідигма, макроепідигма, інтра- та інтервербальні зв'язки.

Аннотация

Питель В.М. Типология эпидигматических отношений полисемических флороназваний и их производных в лексике современного украинского языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01. - украинский язык. Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2005.

В работе исследуется явление эпидигматики, сущность внутрисловных и междусловных связей, их языковая и внеязыковая обусловленность. Характеризируется народная этимология как проявление “асистемных” эпидигматических связей и отслеживается ее влияние на слова, которые относятся к макроэпидигмам с вершиной “название растения”.

Впервые установлено и описано типологию формальных и семантических отношений слов макроэпидигм флоролексем путем выведения их тематических и семных моделей, проанализировано соотношение семантического объема исходных и результативных единиц.

Поскольку парадигматические и эпидигматические отношения характеризируются общей локализацией в левом полушарии человеческого мозга, в их основе лежат одни и те ж ассоциации, а единицы этих отношений виртуально объединяются в пространственные схемы, ассоциативно-деривационные эпидигматические ассоциации по форме и содержанию, которые возникают между словами и семемами, относятся к сфере парадигматики.

Однако специфичность эпидигматических связей, в частности их обусловленность не только общностью семного набора языковых единиц, но и отношениями производности, мотивированности между ними, а также приобщение к возникновению этих связей всей билатеральной структуры слова - плана содержания и плана выражения - позволяет считать их отдельной разновидностью парадигматических отношений.

Необходимость использования термина “эпидигматика” вызвана тем, что это понятие шире понятия “дериватика”, так как оно включает и случаи так называемых “асистемных” народноэтимологических сближений слов на основе ложной мотивации.

Изучение природы интра- и интервербальных эпидигматических отношений и их обусловленности языковыми и внеязыковыми факторами показывает принципиальное сходство между словообразованием и теми видами отношений в лексической системе, которые действуют по принципу аналогии к ним (народная этимология).

Связь между мотивационно связанными семемами или словами обеспечивается общностью/схожестью их отдельных сем и звукового форматива. В основе процессов семообразования и словообразования лежат ассоциации за сходством (классификационые связи, представленные метафорой и гипо-гиперонимией) и смежностью (импликационные связи, в частности метонимия) реалий действительности, обозначенных исходными и производными лексемами и ЛСВ. Отдельные процессы образования слов обусловлены ассоциациями за сходством и смежностью самых языковых единиц.

Непроизводные полисемические названия растений характеризируются иерархичностью структурной организации их семантики. Она проявляется в топологической структуре семантем и тех типах семантических связей, которые возникают между мотивационно связанными ЛСВ.

В семантической структуре многозначных дериватов, которые относятся к макроэпидигмам с вершиной “название растения”, выявлено кроме отношений подчиненности и деривационной паралельности смешанный тип отношений между ЛСВ.