Українська афористика: структурно-семантичний та функціональний аспекти

Оптимальну інтенсивність вияву афористичності мають АВ-еквіваленти ПР і СР, які мають незалежну позицію в тексті й здатні функціонувати поза ним: Любов - почуття одноразове (М.Бриних). Уведення афоризму до макротексту спричинене авторською інтенцією: з метою розгорнути подальші судження або для підсумку певного твердження. Оптимальний ступінь найвиразніше виявляється у випадку введення афоризму до тексту на правах самостійного мікротексту (як абзацу): Переможець дає закони! (Р.Іваничук). Перехідність типів градації представлена в контекстах з образними АВ типу Дар Божий! Не купити його ні за які гроші! (П.Загребельний) як конструкцій експресивного синтаксису.

АВ-еквіваленти НФЄ характеризуються наявністю внутрішніх мікротекстових зв'язків, засвідчують високий ступінь автосемантії й відповідають максимальному показнику градації афористичності: Оливина дає плід аж за десятки літ. Довго ждати, а треба (П.Загребельний). АВ може становити частину речення + самостійну синтаксему: Військо, що наймитує, то не оборона народу <…>. Чужу правду, чужі скарби захищає за плату (Р.Іваничук). Найвищу позицію займають АВ-еквіваленти НФЄ, що вводяться на правах абзацу.

У підрозділі 3.2. „Емотивність української афористики” подано опис загального емоційно-смислового поля національної афористики й систематизовано експресивні засоби образності й оцінності в структурі АВ.

Функціональні блоки реалізації почуттєвої сфери (переживання, внутрішні психічні стани, світовідчуття) становлять емоційно-смислове поле української афористики. АВ є емотивним знаком ситуацій, що екстраполює різні почуття: 1) АВ-експресема позитивних емоцій (репрезентують радість, захоплення, щастя, любов, гордість, упевненість, виправдання, мудрість-софійність): Любов - не зло (М.Вінграновський); Добро твориться просто - ні за так (І.Драч); 2) АВ-експресема негативних емоцій, емотивна експресія котрої позначена семантикою суму, недовіри, тривоги, болю, страху, безнадії, іронії, гніву, обурення, ненависті: Життя - це мука, безперервна мука (М.Руденко); Найкраще на Україні живе той, хто найкраще руйнує, розкрадає і розпродує (П.Загребельний).

Засобами емотивності виступають одиниці фонетичного, морфологічного, лексичного, фразеологічного й синтаксичного мовних рівнів. Для АВ характерним є вживання фонетичного явища алітерації, психологічно вмотивованих слів: а) експресем-реакцій (вигуків, видільних, підсилювальних часток): Гей, не можна всього до кінця продумати, зате все можна витримати (П.Загребельний); Але це таки правда, що нікому так не є погано, як нашим ворогам, коли нам добре (М.Матіос); 2) експресем-стимулів (як репрезентантів почуттів): Як це добре, коли можна помітити, як народжується думка в того, хто говорить (О.Левада); Немає гіршого, ніж доброму чоловікові мутиться розум від підозри жінки у зраді (М.Матіос). До складу АВ, окрім слів із „самодостатнім (загальномовним) емоційно-оцінним змістом” (В.Чабаненко), входять також лексеми з емоційно-оцінною семантикою, експресивність яких виявляється лише в контекстуальному оточенні: Отак живу: як мавпа серед мавп чолом прогрішним із тавром зажури все б'юся об тверді камінні мури, як їхній раб (В.Стус). Найпродуктивнішим засобом емотивності з позиції морфології виступають займенники різних семантичних груп (відносні, питальні, вказівні, означальні), прислівники, частки, що посилюють вираження різних почуттів та їх відтінків: У кожного я є своє ім'я (В.Симоненко); Хто керує, той не читає. А хто читає, той не керує (П.Загребельний). Усі синтаксичні засоби емотивності диференціюємо на два різновиди: 1) компоненти структурної схеми речення, на базі якого функціонує афоризм: Душа прозора. Світ скляний (О.Пахльовська); 2) позаструктурні компоненти (звертання, вставні слова, словосполучення, речення): Мабуть, ніщо на сім світі не повторюється, окрім нещасть та лиха (П.Загребельний). Найбільшим ступенем емоційної напруги позначені еквіваленти окличних речень: Істина - у жінці! (П.Загребельний).

У підрозділі 3.3. „Категорія адресантності в українських афоризмах” характеризується комунікативний аспект афористики з огляду на опозицію „автор - навколишній світ” й описується функціональна типологія АВ.

Категорія антропоцентричності як комунікативне ядро афоризму визначається відповідно до активності / пасивності ставлення мовця до навколишнього світу. За характером референції АВ поділяються на такі типи: 1) афоризми-активні структури; 2) афоризми-нейтральні структури; 3) афоризми-пасивні структури.

Афоризми, у яких позиція автора щодо висловлюваного характеризується високим ступенем референції, розглядаються нами як утворення активної структури (43,4%): Хіба можна полюбити мачуху дужче, ніж рідну матір? (Р.Іваничук). Деривація АВ відбувається за допомогою маркерів суб'єктивної модальності: а) інтонації (окличної, питальної): Нехай твоя зламається рука, що за добро добра собі чека! (І.Драч); б) звертань Боже, якби земля справді мала лице - то був би суцільний закривавлений синяк (М.Бриних); в) вставних конструкцій (окрім таких, що мають семантику джерела повідомлення: Життя, мабуть, як і люди, - мстиве за радість. А особливо - якщо радість для двох - величезна (М.Матіос); г) вигуків: Ой, велика річ пропорції (Л.Костенко); ґ) часток різних видів Отож, радій вечірній днині, допоки в ребра серце б'є (В.Стус).

Афоризми з репрезентацією нейтральної позиції автора щодо висловлюваного кваліфікуємо як утворення нейтральної структури (54,6%): Кров не сховаєш, кров і крізь землю проступить (В.Дрозд); Друг ще простить, зате сама доля може часом помститися (Р.Іваничук). Цей тип АВ нами розглядається як узуальні афоризми, що за структурно-семантичними особливостями схожі з власне пареміями й здатні входити до когнітивної бази комунікантів без трансформацій.

За умов посилання на іншого адресанта АВ не виявляють прямої референції, а характеризуються низьким рівнем адресантної активності - АВ-утворення пасивної структури (2%): Кажуть, що людина літає в дитинстві уві сні, коли росте (П.Федотюк); Минуле ж, як відомо, завжди наявне і корисне людині тим, що ним легко можна поєднати своє горе (П.Загребельний). Афористична деривація ґрунтується на використанні вставних конструкцій із семантикою об'єктивного, авторитетного джерела повідомлення. Цей тип АВ позначається накладанням двох планів: актуальна ситуація порівнюється з відображеною у вислові. Істинність адресант підкріплює посиланням на авторитет, актуалізуючи в когнітивній базі готовий афоризм, адекватний комунікативній ситуації.

У висновках формулюються результати наукового дослідження:

1. Афоризм - оригінальний засіб номінації позамовної дійсності, що вражає реципієнта глибоким філософським осмисленням явища. У національній афористиці відтворено загальнолюдські й етнічні світоглядні канони та ідеали. Універсальні культурні смисли афористики виявляються в кодуванні суспільно важливої інформації про реальний і віртуальний світ. У межах АВ наявна кореляція лінгвальних і психокогнітивних феноменів, пов'язаних з етнічною мовною картиною світу й орієнтованих на специфічний, індивідуальний спосіб світобачення.

2. Теоретичний аспект української афористики ґрунтується на засадах інноваційної наукової парадигми, яка визначає місце АВ у складі пареміології, яка обіймає власне паремійний і афористичний масиви. Афоризм розглядається нами як логічне, образне судження узагальненого характеру, що в категоріях раціонального / парадоксального відображає навколишній світ і виступає еквівалентом предикативної конструкції.

3. Мовний статус афоризмів у контексті пареміологічного рівня визначається їх семіотичною й лінгвальною природою. Знакова специфіка АВ окреслена сукупністю онтологічних ознак, стереотипною відтворюваністю, співвіднесенням із прецедентними феноменами. АВ ідентифікується як еталонний мовний знак. Диференційними рисами афоризму є комплекс властивостей, які відмежовують його від інших мовних одиниць. Інтерпретація у п'яти мовних аспектах - власне семантичному, комунікативному, формально-граматичному, семантико-синтаксичному, текстовому розкриває лінгвальні особливості АВ.

4. Афористична деривація відбувається на основі прогнозованого й сингулярного типів лексичної валентності. Семантична структура АВ визначається відношеннями між конструктивними центрами, що дозволяє диференціювати їх на опозитивний і неопозитивний різновиди. Засобами вираження категорії узагальненої особи є форми Н. в. іменника, займенників (особового, означального, відносного, вказівного, неозначенного, відносно-питального).

5. За ступенем вираження смислової домінанти систематизуємо АВ на логічні та образні. Універсальні вислови, які в імперативній / дефінітивній формі подають розгорнуті судження про навколишній світ і мають семантику логічного умовиводу, кваліфікуються як логічні афоризми. Образні АВ - це вислови, де відбувається асоціативно-образна констатація явищ навколишньої дійсності.

6. Диференціація афоризмів за психоментальними механізмами адекватного відображення світу в людській свідомості передбачає раціональний і парадоксальний типи. Раціональні АВ номінують особливості нормативної, еталонної аперцепції довкілля в людській свідомості. АВ, що адекватно відтворюють реалії буття з його численними парадоксами, розглядаємо як парадоксальні.

7. За структурою судження класифікуємо АВ на такі різновиди: 1) еквіваленти ПР; 2) еквіваленти СР; 3) еквіваленти НФЄ. Афоризми-еквіваленти ПР і СР організовані за схемами на позначення різних семантико-синтаксичних відношень (зіставно-протиставних, означальних, умовних, пояснювальних тощо). Афоризми-еквіваленти НФЄ поділяються на двокомпонентні й багатокомпонентні різновиди.

8. Внутрішній (інтелектуальний) модус визначається способом існування й роллю в побудові дискурсивних одиниць - макротекстів. Зовнішній модус АВ (емотивний, аксіологічний) розкриває певні прагматичні установки й характеризує позицію адресанта щодо повідомлюваного.

9. Інтерпретація АВ на текстовому рівні визначає їх функціональну специфіку. Відповідно до кореляції з частинами макротексту шкала градації афористичності включає мінімальний, оптимальний, максимальний ступені.

10. АВ розкривають емотивний фонд української літературної мови й виступають емотивними знаками стереотипних ситуацій. Афоризми включають експресеми на пряме позначення позитивних / негативних емоцій та експресеми з амбівалентним значенням. Найпродуктивнішими засобами емотивності в АВ є морфологічні (займенники, прислівники, частки) і синтаксичні засоби (структурні / позаструктурні компоненти).

11. Категорія адресантності в комунікативній будові АВ реалізується з огляду на опозицію „автор - навколишній світ” і детермінує функціональну парадигму АВ як утворень активної / нейтральної / пасивної структури.

Зміст дисертації висвітлено в наукових публікаціях

1. Шарманова Н.М. Логічні афоризми-еквіваленти надфразової єдності (на матеріалі сучасної української поезії) // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. праць / Відп. ред. В.І.Гончаров. К.: Знання України, 2003. С. 268-271.

2. Шарманова Н.М. Логічні афоризми-еквіваленти простого речення (на матеріалі творів Ліни Костенко) // Лінгвістичні студії. ІІ-Граматичні читання. Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 2003. С. 240-246.

3. Шарманова Н.М. Логічні афоризми-еквіваленти складного речення (на матеріалі сучасного українського дискурсу) // Мандрівець. 2003. № 5. С. 31-34.

4. Шарманова Н.М. Особливості афористики Уласа Самчука // Мандрівець. 2004. № 1. С. 38-40.

5. Шарманова Н.М. Постмодерністська аксіологічна площина сучасної афористики (на матеріалі роману П.Загребельного „Брухт”) // Мова й культура. К.: Вид. Дім Д.Бураго, 2004. Вип. 7. Т. ІV. Ч. 2. Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. С. 83-90.

6. Шарманова Н.М. Диференційні ознаки афоризму як одиниці пареміології // Ucrainistica: Зб. наук. праць. Кривий Ріг, 2002. С. 131-135.

7. Шарманова Н.М. Прислів'я, приказка, афоризм: лінгвістичний аспект жанру // Актуальні питання філології: Зб. наук. праць. Кривий Ріг: КДПУ, 2002. С. 170-172.

8. Шарманова Н.М. Духовний вимір національної афористики // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. Вип. 16 / Відп. ред. А.В.Козлов. К.: Твім інтер, 2003. С. 690-699.

9. Шарманова Н.М. Соціально-психологічне наповнення пареміологічних одиниць (на матеріалі творів Уласа Самчука) // Актуальні проблеми філології і методики викладання мов: Зб. наук. праць. Кривий Ріг: КДПУ, 2003. С. 187-192.

10. Шарманова Н.М. Афоризм у структурі макротексту // Актуальні проблеми філології і методики викладання мов: Зб. наук. праць. Кривий Ріг: КДПУ, 2004. С. 128-137.

11. Шарманова Н.М. Інноваційні теоретичні засади сучасної афористики // Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах: Матеріали ІІ Міжнар. наук. конфер. / Упорядн. Т.С.Пристайко. Дніпропетровськ: Пороги, 2005. С. 455-459.

Анотація

Шарманова Н.М. Українська афористика: структурно-семантичний та функціональний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2005.

У дисертації здійснено комплексне дослідження структурно-семантичної та функціональної типології афоризмів у сучасній українській літературній мові в парадигмі антропоцентричного, когнітивного й прагматичного підходів. У роботі розширено концепцію пареміологічної сутності афоризму, обґрунтовано його мовний статус і специфіку, висвітлено основні підходи до лінгвістичної ідентифікації афоризмів. Узагальнено комплекс семантичних явищ, що лежать в основі структурного моделювання афоризмів, досліджено зв'язки між їхньою семантичною, формально-граматичною організацією та комунікативною спрямованістю. У руслі функціональної парадигми висвітлюються комунікативні особливості мовних одиниць: місце афоризму в структурі макротексту, загальне емоційно-смислове поле та експресивні засоби образності й оцінності, реалізація категорії адресантності. Українська афористика аналізується в тісному зв'язку її структурно-семантичних, функціональних, комунікативно-прагматичних особливостей із залученням даних філософії, етнолінгвістики, етнокультурології, літературознавства, психології.

Ключові слова: афоризм, афористика, пареміологія, лінгвальна природа, лінгвістичний статус, структурно-семантична будова, функціональна парадигма.

Summary

Sharmanova N.M. Ukrainian aphorism studies: structural-semantic and functional aspects. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate's Degree by speciality 10.02.01 - the Ukrainian Language. - The Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2005.

The thesis deals with the complex investigation of the structural-semantic and functional typology of aphorisms in modern Ukrainian. The investigation was held in the paradigm of anthropocentric, cognitive and pragmatic approach. The concept of aphorism's idiomatic essence is widened in the thesis, the status and specific character of aphorisms are substantiated, the ties between their semantic, formal-grammatical organization and communicative orientation are investigated. Communicative peculiarities of language units are highlighted in the functional paradigm aspect: the place of an aphorism in the macrotext structure, general emotional-semantic field and expressive means of figurativeness and evaluation, the category of address in particular. Ukrainian aphorism studies is analyzed in close connection with its structural-semantic, functional and communicative-pragmatic peculiarities, with enlisting materials from philosophy, ethnolingvistics, ethnocultural studies, literature studies and psychology.

Key words: aphorisms, aphorisms studies, paremiology, language aspect, language entity, structural-semantic organization, functional paradigm.

Аннотация

Шарманова Н.Н. Украинская афористика: структурно-семантический и функциональный аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина, Харьков, 2005.

В диссертации проведено комплексное изучение структурно-семантической и функциональной типологии афоризмов в современном украинском литературном языке в парадигме антропоцентрического, когнитивного и прагматического подходов. В работе расширена концепция паремиологической природы афоризма, освещены основные подходы к его лингвистической идентификации.

Национальная афористика отображает общечеловеческие каноны и идеалы. Теоретической основой украинской афористики является инновационная научная парадигма, которая определяет место афористических высказываний в структуре паремиологии. Афоризм рассматривается как логическое, образное суждение обобщающего характера, которое в категориях рационального / парадоксального отображает действительность и является эквивалентом предикативной единицы.

Статус афоризмов в контексте паремиологического уровня языка определяется их семиотической и лингвальной природой. Знаковую специфику афористических выражений составляют совокупность онтологических особенностей, стереотипная воспроизводимость, соотношение с прецедентными феноменами. Афоризм идентифицируется как эталонный знак языка.

Интерпретация в пяти аспектах - собственно семантическом, формально-грамматическом, семантико-синтаксическом, коммуникативном и текстовом - раскрывает лингвальные особенности афористических выражений.

Афористическая деривация основывается на прогнозированном и сингулярном типах лексической валентности. Семантическая структура афоризмов выражается на основе корреляции между конструктивными центрами, что позволяет дифференцировать афористические выражения на оппозитивные / неоппозитивные.

Степень выраженности смысловой доминанты лежит в основе классификации афоризмов на логические и образные. Универсальные выражения, которые в императивной / дефинитивной форме представляют развёрнутые суждения об окружающем мире и имеют семантику логического умозаключения, квалифицируются как логические афоризмы. Образные афоризмы - выражения, в которых раскрывается ассоциативно-образная констатация окружающего мира. Дифференциация по психоментальным механизмам адекватного отражения действительности в человеческом сознании включает рациональный типы афоризмов. Рациональные афоризмы выступают номенами нормативной, эталонной апперцепции. Афоризмы, которые адекватно отображают реалии бытия с его парадоксами, рассматриваем как парадоксальные. За структурой суждения классифицируем афоризмы на эквиваленты простого, сложного предложений, надфразного единства.

В диссертации обобщён комплекс семантических особенностей, исследована связь между семантической, формально-грамматической организацией и коммуникативной направленностью афоризмов.

В русле функциональной парадигмы освещены коммуникативные особенности языковых единиц: роль в структуре макротекста, общее эмоционально-смысловое поле украинской афористики, экспрессивные приёмы образности и оценочности, реализация категории адресантности. Внутренний модус определяется способом функционирования афоризмов в макротексте. Внешний (аксиологический, эмотивный) модус афористики раскрывает определённые прагматические установки и характеризует позицию адресанта относительно сообщаемой информации.

Украинская афористика анализируется в тесной связи её структурно-семантических, функциональных и коммуникативно-прагматических особенностей на основе данных философии, этнолингвистики, этнокультурологии, психологии, литературоведения.

Ключевые слова: афоризм, афористика, паремиология, лингвальная природа, лингвистический статус, структурно-семантическая организация, функциональная парадигма.

Размещено на Allbest.ru