Лексика традиційного господарювання в говорах Центральної Слобожанщини (Харківщини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 811.161.228

ЛЕКСИКА ТРАДИЦІЙНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

В ГОВОРАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ СЛОБОЖАНЩИНИ (ХАРКІВЩИНИ)

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сердега Руслан Леонідович

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Сагаровський Анатолій Ананійович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гриценко Павло Юхимович, Інститут української мови Національної академії наук України, завідувач відділу діалектології;

кандидат філологічних наук, доцент Стасевський Станіслав Борисович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, доцент кафедри української мови.

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться „ 29 ” березня 2005 р. о 15 годині національного засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.20 Харківського на університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. II-37.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розіслано „ 21” лютого 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Г. Савченко

АНОТАЦІЯ

Сердега Р.Л. Лексика традиційного господарювання в говорах Центральної Слобожанщини (Харківщини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2004.

У дисертації вперше на основі значного фактажу здійснено опис тематично окресленої групи лексики центральнослослобожанських говорів. Це дозволяє виробити цілісні уявлення про лексико-семантичну систему діалектів української мови, зокрема про лексико-семантичні особливості південно-східного наріччя.

У роботі виконано лексикологічний опис і виявлено особливості складу лексики традиційного господарювання у центральнослобожанських говорах, уведено до наукового обігу новий фактичний матеріал; скартографовано кілька елементів системи лексики традиційного господарювання, схарактеризовано їх просторову поведінку; розглянуто суфіксальне словотворення сільськогосподарських назв (збірних найменувань на позначення листя і стебел сільськогосподарських культур, сингулятивних назв, найменувань поля і соломи, агентивних номенів).

Ключові слова: центральнослобожанські говори, тематична група лексики, лексика традиційного господарювання, лексико-семантична група, найменування, семема, лексема.

АННОТАЦИЯ

Сердега Р.Л. Лексика традиционного хозяйствования в говорах Центральной Слобожанщины (Харьковщины). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2005.

Наиболее чёткое представление о живых процессах современного украинского языка даёт диалектный материал. Основу собранного фактажа составляют слова, которые с тем же значением употребляются и в других украинских диалектах, большинство из них является общенародными и нормативными, однако значительная часть имеет фонетические и морфологические отличия. Очевидно, и наш материал это подтверждает, лексика традиционного хозяйствования сформирована на базе средненадднепрянских говоров при частичном взаимодействии с полесскими и юго-западными диалектами. Собранный материал имеет большую научную ценность для изучения процессов межъязыкового (междиалектного) контактирования, потому что явление интерференции в центральнослобожанском ареале играет большую роль, поскольку влияние русского языка отразилось на всех слобожанских говорах из-за территориальной близости с Россией. Однако наличие русскоязычных вкраплений ни коим образом не уменьшает степени оригинальности лексико-семантического состава этого территориально-языкового образования.

В диссертации выполнено описание состава и частично семантической структуры лексики традиционного хозяйствования в говорах Центральной Слобожанщины (Харьковщины) как тематической группы, которая состоит из лексико-семантических групп, микрогрупп и отдельных вербальных компонентов. Исследуемая тематическая группа отражает быт и культуру носителей диалекта, важные компоненты лингво-этнографического контактирования. На фоне относительной стойкости фонетико-грамматической системы центральнослобожанских говоров обращает на себя внимание динамичность трансформации их лексического состава, которая проявляется в образовании параллелей, обогащении словарного запаса, изменении функциональной активности элементов. Изменение состава лексики традиционного хозяйствования и динамизм семантической структуры обусловлены экстралингвистическими факторами (изменениями в социально-экономической и культурной жизни региона) и внутриязыковыми процессами, среди которых особенная роль принадлежит межъязыковым и междиалектным контактам и нивеляционным процессам.

Лингвистические карты свидетельствуют о том, что центральнослобожанские говоры дифференцированы слабо. Наибольшее количество отличий связано с неодинаковым репертуаром лексем отдельных семем в разных микроареалах региона, наличием лексических параллелей в одном говоре, разной функциональной активностью лексем. Картографирование показало, что для Центральной Слобожанщины характерно несколько типов ареального поведения: 1) минимальная дифференцированность, обусловленная функционированием общеизвестных в украинском языке репрезентантов семем; 2) мозаичный характер пространственного „поведения” отдельных лексем, обусловленных влиянием говоров юго-восточного, северного и юго-западного типов и межъязыковыми контактами. Очевидно, что дальнейшая работа в этом направлении позволит выделить на основе лексических данных и микроареалы.

Одним из наиболее активных и важнейших процессов обогащения словарного запаса является словообразование. Для создания новых слов в центральнослобожанском ареале активно используются суффиксы. Суффиксация -- самый распространённый способ образования слов. Активность разных суффиксальных морфем в создании новых слов неодинаковая.?Наиболее продуктивными для образования центральнослобожанских сельскохозяйственных названий (собирательных названий листьев и стеблей культурных растений, единичных наименований, названий полей, на которых росли сельскохозяйственные культуры, наименований соломы и лиц, выполняющих аграрные работы) являются: а) для собирательных названий листьев и стеблей культурных растений суффикс -ин?(н?)-а; б) для центральнослобожанских единичных наименований аффикс -ин-а; в) для названий поля, на которых росли сельскохозяйственные культуры, суффикс -ишч-е; г) наименований соломы -анк-а, однако, на Харковщине описательные формы более распространены, чем названия соломы, образованные суффиксальным способом; д) для наименований исполнителей сельскохозяйственных работ мужского рода суффикс -ник и производные от него -л?ник, -(а) л?ник, -ил?ник; е) для аналогичных названий женского рода суффиксальные морфемы -ниц?-а и -к-а. лексичний суфіксальний діалект словотворення

Ключевые слова: центральнослобожанские говоры, тематическое объединение лексики, лексика традиционного хозяйствования, лексико-семантическая группа, название, значение слова, лексема.

SUMMARY

Serdega R.L. The vocabulary of traditional managing in the dialects Central Slobozanshiny (Kharkiv). Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Kharkiv National University by name V.N. Karazin, Kharkiv, 2005.

In the dissertation, for the first time, on the basis of a significant material the description of a significant fragment of the vocabulary of Ukrainian Central-Slobozanskiy dialects is carried out. It promotes the creation of the exhaustive characteristic of the dialect system of the Ukrainian language, gives the material for finding out the laws of formation and development of the south-easten adverb at a lexical level.

In the work it is executed the lexical description and it is revealed the features of the vocabulary structure of traditional managing in Central-Slobozanskiy dialects, it is entered into the scientific reference (manipulation) a new actual material; it is mapped some elements of the vocabulary system of traditional managing, it is characterized their geographical behaviour; suffixal word-formation of agricultural names (collective names on a designation of leaves and stalks of agricultural crops, single names, names of a field of cultural plants and straw of cereal cultures, names of the persons who are carrying out agricultural works) is considered.

Key-words: Central-Slobozanski dialects, thematic vocabulary groups, vocabulary of traditional managing, lexico-semantic group, the name, a sememe of a word, a lexeme.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Діалектна лексика має велику евристичну цінність для багатьох галузей науки -- лінгвістики, зокрема історії мови, етнографії та етнології, що пов'язані з вивченням історії та сучасного стану матеріальної й духовної культури українського етносу, оскільки вона безпосередньо відображає процеси, що відбуваються в політичному, соціально-економічному та культурному житті народу.

Лексика традиційного господарювання (сільськогосподарські ботанічні номени, назви аграрних виробничих процесів та їх виконавців, найменування різних сільськогосподарських знарядь і деяких засобів транспортування, назви господарських приміщень) є одним із найдавніших і найстійкіших шарів словникового складу української мови. Цю лексику в межах окремих териториторіально-мовленнєвих утворень досліджували О.Бабичева (Сеймське межиріччя), З.Бичко (Наддністрянщина), П.Гриценко (Одещина), Я.Вакалюк (Прикарпаття), В.Ващенко (Наддніпрянщина), Т.Вороніна (українські говірки Воронежчини), Й.Дзендзелівський (Закарпаття), Т.Заворотна (наддунайські говірки), Г.Козачук (волинсько-поліський ареал), Ф.Непийвода (Черкащина), М.Никончук (правобережне Полісся) й ін.

Однак українська діалектологія й досі не має системного наукового опису та загальнонаціонального словника лексики традиційного господарювання, оскільки матеріали аналізованої тематичної групи українського діалектного континууму зібрані й представлені нерівномірно. Однією з найменш вивчених є сільськогосподарська лексика з центральнослобожанського ареалу.

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю фіксації діалектного матеріалу з Центральної Слобожанщини і введення його до наукового обігу, відсутністю монографічного опису лексики центральнослобожанських говорів.

Зв'язок із науковими програмами і планами. Дослідження виконано в руслі Загальнодержавної комплексної програми широкомасштабного вивчення лексики різних тематичних груп народної термінології, створення „Словника українських народних говорів” та „Лексичного атласу української мови”. Воно входить як органічна частина до плану науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна над укладанням „Діалектного словника Центральної Слобожанщини”.

Метою дослідження є визначення складу, характеристика семантичної структури та просторової поведінки названої лексики в говорах Харківщини. Для досягнення поставленої мети слід розв'язати такі завдання:

1) увести до наукового обігу новий фактичний матеріал;

2) з'ясувати склад аналізованої тематичної групи і частково семантичну структуру елементів системи лексики традиційного господарювання в межах окресленого ареалу;

3) скартографувати елементи системи лексики традиційного господарювання та подати характеристику їх просторової поведінки;

4) розглянути суфіксальне словотворення сільськогосподарських найменувань.

Об'єкт дослідження -- лексика центральнослобожанських говорів. Предметом є найменування традиційного сільського господарювання.

Матеріалом роботи слугували записи говіркової лексики Центральної Слобожанщини (Харківщини), виконані викладачами і студентами філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Значну частину фактажу здобув сам автор. Матеріал збирався за власним, спеціально розробленим питальником (545 позицій). Використовуються в дисертації і відповіді на питання „Програми для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови” Й.О.Дзендзелівського. Усього обстежено 185 населених пунктів.

Інформаторами добиралися типові носії говірки, тобто люди, які довго не перебували поза своїм говірковим оточенням. У кожному селі досліджувалися, як правило, акти мовлення 6-9 інформаторів різних вікових груп (не менше ніж по двоє від кожної). Розподіл за групами такий: 1) мовці до 25 років (школярі, молодь із середньою та професійно-технічною освітою); 2) діалектоносії від 25-ти до 60 років (із неповною середньою та середньою освітою); 3) мовці старші за 60 років (як правило, з початковою освітою або неповною середньою освітою). Для забезпечення повноти, правильності відповідей на окремі питання залучалися для консультацій-корекцій місцеві фахівці (агрономи, механізатори, будівельники й ін.).

Дослідження проведено з урахуванням різноманітної здиференційованості діалектоносіїв (залежно від віку, освіченості, професії, соціальної і мовленнєвої активності тощо). Зібрані польовим методом матеріали відображають особливості змін лексико-семантичної системи найменувань традиційного господарювання на сучасному етапі розвитку центральнослобожанських говорів.

Крім того, для зіставлення і порівняння використовуються матеріали „Словника діалектної лексики Луганщини” (2002 р.), „Словника українських східнослобожанських говірок” (2002 р.) та монографій М.Никончука „Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся” (1985) і Я.Закревської „Нариси з діалектного словотвору в ареальному аспекті” (1976).

Принцип подачі лексичного матеріалу семасіологічний. Після кожного розглядуваного слова індексами населених пунктів відзначається його територіальне поширення. У міру потреби до більшості з них подано ілюстрації. Фактичний матеріал подано спрощеною транскрипцією, оскільки ми не ставили перед собою завдання детально дослідити фонетичні особливості аналізованого шару лексики (різноманітні асимілятивні зміни, наближення ненаголошеного е до и, оглушення приголосних).

Для опрацювання матеріалу використано описовий, порівняльно-зіставний і лінгвогеографічний методи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дисертації вперше на основі значного за обсягом фактичного матеріалу описано важливий фрагмент лексики центральнослослобожанських говорів. Це дозволяє виробити цілісні уявлення про лексико-семантичну систему діалектів української мови, зокрема про лексико-семантичні особливості південно-східного наріччя.

Теоретичне значення дослідження в тому, що воно доповнює характеристику українських діалектів, дає матеріал для з'ясування закономірностей функціонування і розвитку лексики південно-східного наріччя й (опосередковано) літературної мови.

Практичне значення роботи визначається тим, що до наукового обігу вводиться значний обсягом лексичний матеріал, який може бути використаний в укладанні обласного та загальноукраїнського діалектних словників, Лексичного атласу української мови, у синтетичних працях і вузівських курсах з української діалектології, лексикології тощо.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження, теоретичні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри української мови філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (2003 р., 2004 р.). Основні висновки і положення роботи викладено в доповідях і виступах на міжнародних наукових конференціях „Теоретичні та методологічні засади сучасної діалектології” (Житомир, 4-6 жовтня 2002 р.), „Традиції Харківської лінгвістичної школи в світлі актуальних проблем сучасної філології” (Харків, 5-7 жовтня 2004 р.).

Результати дослідження відбито в 4 статтях, надрукованих у збірниках, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку літератури (363 позиції) і додатків, які містять список обстежених населених пунктів (185), алфавітний покажчик слів-об'єктів дослідження. До другого розділу подано 9 карт (7 лексичних і 2 семантичних). Повний обсяг роботи -- 266 сторінок, текстова частина викладена на 197 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, завдання, предмет і об'єкт, наукову новизну, окреслено практичне та теоретичне значення, вказано методи і джерела дослідження.

Перший розділ „Аспекти вивчення лексики традиційного господарювання” містить 4 підрозділи. У першому -- „Стан дослідження говорів Слобожанщини” розглянуто ступінь дослідженості цього територіально-мовленнєвого утворення, зазначено, що різні структурні рівні Центральної Слобожанщини вивчали: Л. Бузник (фонетичний та граматичний матеріал російських говірок Дергачівського району), О. Володимирська (деякі особливості взаємодії російських говірок Балаклійського району з українською мовою), Г. Карнаушенко (географічна термінологія російських говорів Центральної Слобожанщини), Л. Лисиченко (основні фонетичні і морфологічні особливості українських говірок Дворічанського та Куп'янського районів), А. Сагаровський у лексикографічних розвідках на матеріалі українських говорів Центральної Слобожанщини. Подальше вивчення лексики цього територіально-мовленнєвого утворення передбачає аналіз багатьох тематичних груп, які не були предметом розгляду. Серед них, зокрема, і досліджувана нами лексика традиційного господарювання.

У другому підрозділі „Лексика традиційного господарювання як об'єкт вивчення” обґрунтовано вибір тих або інших лексико-семантичних груп, здійснено огляд наукових праць, присвячених вивченню сільськогосподарської лексики (В. Ващенко, К. Глуховцева, П. Гриценко, Й. Дзендзелівський, М. Никончук й ін.).

У третьому підрозділі „Чинники формування й функціонування тематичної групи лексики в досліджуваному регіоні” зазначено, що формування й функціонування системи лексики традиційного господарювання відбувається під дією природного, внутрішньомовного та інших чинників. Природний чинник є одним з основних у виникненні й функціонуванні досліджуваної номенклатури, оскільки наявність тих або інших реалій і можливість розвитку певної галузі народного господарства багато в чому залежить від ґрунтово-кліматичних умов краю і географічного положення регіону. Обрана ж для обстеження територія має сприятливі умови для розвитку сільського господарства, що відповідно стимулювало появу розгалуженої системи сільськогосподарських найменувань у центральнослобожанському ареалі. Важливим для дослідження зазначеної групи лексики є й історичні відомості, зокрема дані про розвиток цієї галузі, процеси заселення і дозаселення краю, його контакти з сусідніми та іншими землями.

У четвертому підрозділі „Методичні засади дослідження лексики традиційного господарювання” розглядаються аспекти вивчення лексики традиційного господарювання та подано методичні настанови дисертації.

Другий розділ „Лексико-семантичні групи найменувань традиційного господарювання” містить 8 підрозділів.

У першому підрозділі „Назви сільськогосподарських культур” подано аналіз ЛСГ, що посідає центральне місце в цьму дослідженні. Назви основних сільськогосподарських рослин є переважно загальновідомими і загальновживаними. Ці найменування, як правило, мають незначну кількість варіантів, проте деякі з них характеризуються великою різноманістю форм: ог'ірук, огурйц?, огерук, огирук, гирук, г'ірук, огурук, гурук, уг'ірук; суйашник, сун?ашник, подсулнух, сон, сун?ачник, подсунух, сун?ах, подсулн?ечник, падсунух, п'ітсунух, пац?унух. Більшою, порівняно з назвами самих рослин, варіантністю відзначаються найменування їх частин і видів: „вічко картоплі, невеличке заглиблення з брунькою на картоплині” -- в'нчко, глазук, учко, очку, пбросток, пбг'інец?, гн?іздйчко, гн?уздишко, кл?эчка; „стовбур редьки” -- стуўбур, стоўбуръна, стоўбурън?:а, стеблу, ц?нўка, стр?нлка, стоўбър, стуўб'ір, стуўбор, бадилъна, ботвб, рйд?ка; „квасоля з витким стеблом (тичкова)” -- витэха, квасул?а, вйэшча, плитэча, тичковб, плитэха, плитэшча, повитэха, вйэшка, вйэш':а, вйэча, вйункб, витковб, крэчена, тъчна квасул?а, тъчна фасул?а, тичъна, фасул?а. Ядро цієї лексико-семантичної групи становлять назви, успадковані з праслов'янської мови: rъїь „жито”, pьљеnica „пшениця”, eиьmy ”ячмінь”, оvьsъ „овес”, proso „просо”, kropъ „кріп”, lukъ „цибуля”, lьnъ „льон”, gorьиica „гірчиця”, xrenъ „хрін” й ін., проте є й запозичення, зокрема, з тюркських мов: кавун, гарбуз, баклажан, із латинської -- меліса, цибуля, з німецької -- картопля.

У другому підрозділі „Назви сортів сільськогосподарських рослин” з'ясовано мотиви номінації. Називання сортів реалізується за різними ознаками. Значна кількість рослин має найменування, що співвідносяться з тією або іншою географічною територією, з якої було завезено чи на якій було виведено той або інший сорт: одйсґка, хбрґк'iўcґка, украйннґсґка, донйцґка, днґiпруўсґка (кукурудза); хбрґк'iўcґкий, йэжний (соняшник); голбнка, къйiўсґка, слаўйбнка, слаўйбнґсґка, америкбнка, куб'ннка (картопля); хбрґк'iўcґкий, къйiўсґкий, красносґйлґсґкий, швйцґкий, б'iлоцерк'нўcґкий, б'нлий полтбўcґкий (буряк); нбнґcґка, хбрґк'iўcґка (морква); одйсґка (редька); хбрґк'iўcґкий, украйннґcґкий, куббнґcґкий (часник); днґiпропетруўcґка, лугбнґсґка, хбрґк'iўcґка (цибуля); хбрґк'iўcґкий (крiп); мелґiтуполґcґкий, хбрґк'iўcґка скоросп'нлка (кавун); хбрґк'iўcґка рбнґ:а, украйннка (диня); хбрґк'iўcґка (капуста); далґнґевостучний (далекосх'ндний), голбнґсґкий, нґнжинґсґкий, донґсґкъй (огiрок); волгогрбцґкий, донйцґкий, кременчэцґкий (помiдор); болгбрсґкий, одйсґкий (перець).

Номінація сортів реалізується і за кольоровою ознакою (прямою чи опосередкованою): б'нла, крбсна (кукурудза); б'нла, синґоглбзка, рузова, цигбнка, крбсна (червуна), красноглбзка, негритґбнка (негритуска), жуўта, сънґа (картопля); крбсний, б'нлий полтбўсґкий (буряк); б'iлокрбйка, крбсна (червуна), б'нла, червуний вйлетенґ (редиска); чурна, б'нла, жоўтувбта, ф'iолйтова (редька); чорнэшка (чернэшка), сънґа, б'нла, золотъста (цибуля); огонґук, рґабъй, чурний, (кавун); цв'ітнб, б'iлокачбн:а (б'iлокачбнка), сънґа, б'iлоснґнжка, б'нла (капуста); рузовий велъкий, жуўтий, чурний принц (помiдор); крбсний (червуний), зелйний, жуўтий (перець).

Такі найменування будовою можуть бути простими, складними і складеними. Прості номінації - це назви, що безпосередньо вказують на той або інший колір (фактично найменування сорту одночасно є і назвою кольору). Наприклад, жуўта, сънґа, крбсна (червуна), рузова (картопля); б'нла, чурна, ф'iолйтова (редька) й ін. До простих віднесемо й номен „жовтувата” (сорт редьки), що, крім указівки на сам колір, означає частковий вияв забарвлення плоду цієї рослини.

Складні ж найменування -- це номінації, у яких перша частина містить указівку на колір, а друга, як правило, на ту частину рослини, яка має це забарвлення: б'iлокачбн:а (б'iлокачбнка) -- капуста; б'iлокрбйка -- редиска; синґоглбзка, красноглбзка - картопля. Цікавим є номен „білосніжка” (сорт капусти), перша частина якого прямо вказує на колір (білий), а друга - опосередковано (плід, що схожий кольором на сніг).

До складених віднесімо двослівні найменування чурний принц (помідор) і червуний вйлетен? (картопля). В останньому факті номінація реалізується не тільки за кольором, а й за розміром.

Називання сортів реалізується і за розміром: крэпний, м'йлкий (соняшник); коруткий, длґнн:ий (буряк); дуўга, куцйнґка (морква); крэпна (редиска); малъш, дуўгий (огірок); рузовий велъкий (помідор); за формою: к'ннґсґкий зуб (кукурудза); пузанук (соняшник); сорокозэбка, кушчуўка (цибуля); крэгла, (диня); колобук, камйанб головб (капуста); гладкъй (огірок); слъўка, волуве сйрце, йбблучко (помідор); пуўний (мак); крэгла (редька); лґодґанб сосэлґка (редиска); стрґучковъй, шишковбтий (перець); за смаком: сбхарна (кукурудза); сбхарний (цукрувий) (буряк); солудка, густра, нап'iўгустра (цибуля); г'iркъй (гурґкий), солудкий (слбдкий) (перець); за часом висіву або садіння: зъмнґа (зимува), веснґанб (редька); зъмнґій (зимувий, озъмий), веснґбний (в'есґйнґій), йбрий (йаровъй) (часник); за часом достигання і збирання: сорокадйнка (сорокоднґйўка), скоросп'нлка (картопля); серйднґа (редиска); рбнґ:а (цибуля); скоросп'нлка, п'нзнґій (кавун); хбрґк'iўcґка рбнґ:а (диня); рбнґ:а, серйднґа, п'нзнґа (капуста); рбнґ:ій (огірок); рбнґ:ій, среднґорбнґ:ій (помідор); за призначенням: кормовб, сълосна, зерновб (кукурудза); кормовъй, сахбрний (цукрувий), столувий (столув'iй), боршчовъй (боршчевъй) (буряк); салбтна (цибуля); звичбйний (кріп); десйртна (диня); за ароматичними властивостями культури: аромбтна (кукурудза); за способом розмноження рослини: самосґнйний (мак); за генетичними ознаками: г'iбрґнд (кукурудза); за якимось антропонімом (як правило, за іменами чи назвами відомих біблійних, міфічних і легендарних героїв та істот): енйй, ной (соняшник); івбн-да-мбрйа, червуна шбпка, йла (картопля): йарослбўна, колобук (капуста); айбкс, фйнікс (огірок); агбта, прометйй (помідор) та за іншими менш прозорими, часом невиразними і дещо загадковими ознаками.

Найпродуктивнішими є мотиви кольору і географічної території.

У третьому підрозділі „Назви хвороб і шкідників сільськогосподарських рослин” заналізовано найменування хвороб і шкідників сільськогосподарських рослин. Ці номени відомі не всім діалектоносіям. Деякі назви вживають лише фахівці, зокрема агрономи. Наприклад, аскох'ітуз, бактер?іуз, переспоронуз, септар?іуз. Проте такі найменування, як ф'ітофторуз (хв'ітофторуз), ф'ітофтура (хв'ітофтура) відомі не тільки спеціалістам, а й звичайним діалектоносіям, але для рядових мовців природнішими є форми хв'ітофторуз, хв'ітофтура. Своєрідна мовленнєва диференціація, залежно від професійної приналежності мовців, спостерігається й у використовуванні назв слъзистий бактер?іуз і слиз. Уживання першої характерно для мовлення сільських спеціалістів, другої -- для усіх інших діалектоносіїв.

У четвертому підрозділі „Найменування різних періодів росту і достигання сільськогосподарських культур” описано й заналізовано ці назви. Номінація етапів росту й достигання сільськогосподарських рослин засвідчує наявність різної кількості елементів і характеризується неоднаковою деталізацією спільного для ряду денотатів семантичного простору. Навіть сегментація зовсім вузького фрагмента цього семантичного простору має відмінності відповідно до різних рослин.

Узагалі ж найменування основних етапів росту і дозрівання сільськогосподарських культур не виявляють тенденцій до зникання, хоч і дуже давні. Проте останнього часу спостерігаємо певну уніфікацію назв у складі цієї ЛСГ, що пов'язано з проникненням до говіркового мовлення ряду термінізованих слів і словосполучень або ж терміноподібних утворень: формэйец?:а пл?ід , йде ў рост стеблу, формэйец?:а кушч, ростй корнеплуд й ін. Такі найменування є універсальними, оскільки використовуються для називання стадій росту різних сільськогосподарських рослин. Так, наприклад, утворення формэйец?:а пл?ід може означати період розвитку плодів пшениці, проса, вівса, картоплі, буряків, огірків і гарбузів. Ці форми свідчать і про те, що зазначена лексико-семантична група, внаслідок упливу літературної мови, зазнає певної уніфікації. Однак, поряд зі згадуваними вище найменуваннями функціонують і спеціальні утворення, які називають стадію росту тільки однієї конкретної сільськогосподарської культури або ж період, спільний для рослин лише однієї ботанічної групи. Наприклад, етап формування плодів злакових рослин передається такими спеціальними назвами -- набирбйе зерну, полов'нйе; капусти -- зб'нл?шуйец?:а качбн; картоплі -- вилйжуйец?а. Специфічність таких найменувань залежить від особливостей розвитку тих або інших культур.

ЛСГ „найменування етапів росту і достигання сільськогосподарських рослин” загалом має такі елементи: 1) загальновживані слова й словосполучення -- схуде, проростбйе, дозр?івайе, достигбйе, колосъц?:а, сп'нйе та ін.; 2) прототерміни або ж термінізовані чи терміноподібні елементи: молучна, молучно-вускова (восковб) зр?нл?іс?т?, молучна і пуўна сп'нл?іс?т? (сп'йлос?т?), пуўне формувбн?:а голуўки, формэйец?:а корневъшче, формэйец?:а пл?ід, ростй корнеплуд; молочку, молучний воск, затверд'нн?:а (прикінцеві стадії достигання огірків); 3) говіркові утворення -- кабачкъ посп'івбйут? (насіння соняшника), ростй гич, падсунух досп'івбйе, викидбйе гр?бнку, заўйбзуйец?:а гр?ннка (гр?бнка), зйаўл?бйец?:а сон, ростй свеклб (свйкла) (листя буряків), вибрбсуйе м'ітлъчку, вибрбсуйе почбтки.

У п'ятому підрозділі „Найменування сільськогосподарських робіт” розглядається лексика на позначення дій, пов'язаних з обробітком землі, вирощуванням сільськогосподарських культур, збиранням і збереженням урожаю. Вона має досить складну структуру й об'єднує декілька лексико-семантичних мікрогруп із різнорідною структурною організацією -- „орання”, „посівні роботи”, „жнива”, „заготівля сіна”, „перевезення снопів, сіна з поля”, „молотіння”, „городництво”.

Найменування сільськогосподарських робіт передаються дієсловами або ж іменниками віддієслівного походження, семантика яких має переважно безпосередній зв'язок із рільництвом і процесами, що його супроводжують.

У досить значній кількості випадків процес позначається у говірковому мовленні одним дієсловом. Назви таких дій усталені й загальнозрозумілі. На їх позначення в мовленні опитаних носіїв діалекту функціонують такі слова, як орбти (-т?), с?нйбт?, поливбт?, копбти, жбти, косът?, вйазбт?, гребтъ, в'нйат?, молотът?, возът? й ін.

Великий інтерес для розгляду у сфері найменувань сільськогосподарських робіт становлять також іменники, що творяться від дієслів за допомогою різних словотвірних засобів (суфіксів -- полъўка, поливбн?:а; пулка, пол?нн?:а, купка, копбн?:а; нульового афікса -- обмолут, полъў, основоскладаня -- с?інокус). Назви аграрних трудових процесів і дій, пов'язаних із ними, утворюються переважно за допомогою суфіксального і безафіксного способів словотвору. Найпродуктивнішим для цих найменувань є суфіксальний спосіб.

У шостому підрозділі „ЛСГ „агентивів” описується ця група лексики.У її складі функціонують як традиційні елементи (орбч, с?ійбч, молотбр?), так і новіші назви (тракторъст, комбайнйр), поява яких зумовлена змінами, що відбулися у системі сільського господарства у зв'язку з його механізацією. У роботі ми звертаємо увагу переважно на ті явища, які еволюціонували протягом тривалого часу. У сучасному українському мовознавстві найменування виконавців дії характеризуються в першу чергу з огляду на словотвірний формант. Ми, йдучи за цією лінгвістичною традицією, також розглядаємо назви агентивів у словотвірному ракурсі.

У сьомому підрозділі „Назви сільськогосподарських знарядь” заналізовано структуру ЛСГ „назви сільськогосподарських знарядь”, яку складає набір багатьох лексико-семантичних мікрогруп (примітивні землеробські знаряддя для орання, плуг та його частини, ручні знаряддя обробітку ґрунту, знаряддя для збирання врожаю, засоби транспортування, знаряддя обмолоту, сільськогосподарські машини, пристрої і механізми), для яких спільною є єдність ідеографічної сфери. Відзначимо, що кількість найменувань знарядь праці у досліджуваних говорах більша від кількості самих реалій. Така невідповідність породжена тривалим збереженням у мовленнєвій практиці номенів зниклих реалій, які належали цьому ж колу речей. Тому до опозиції лексем на позначення синхронно співвідносних реалій додається опозиція часово маркованих елементів. У говорах Харківщини лексично виражена детальна сегментація переважної більшості знарядь праці, зокрема частин плуга, коси; на семантичній структурі багатьох назв деталей сільськогосподарських знарядь позначилася динаміка реалій, зміна зв'язків між ними.

Розгалужену семантичну структуру мають лексеми „ручка” і „держак”, яким не властива однозначна закріпленість номена за денотатом. Реалізація цієї моделі у центральнослобожанських говорах дає підстави вбачати причину відмінного розподілу між різними лексемами у дії двох конкуретних тенденцій: генералізації і диференціації, кожна з яких має свої межі виявлення. Якщо при диференціації виявляється однозначна закріпленість лексеми за реалією (причому основою-мотиватом є назва самого знаряддя -- ц?іпълно, ципълно; к'іс?:а, к'ісцй, кос?йу), то при генералізації виявляєтьсяться конкуренція опорних лексем. Генералізацію може стримувати опорна конкурентна лексема як репрезентант іншого складника цієї ж реалії. Наприклад, серед назв деталей коси відзначено лексему „ручка”, що виключає можливість використання цього слова при номінації держака коси.

Виразно представлені й активно функціонують на всій обстеженій території Харківщини традиційні найменування сільськогосподарських знарядь: плуг, боронб, косб, серп, въла, лопбта та ін. Вони є загальновідомими, хоч сфера їх ужитку й дещо звужена, оскільки ця лексика широко репрезентована переважно в мовленні тих людей, які мають безпосередній стосунок до сільськогосподарських трудових процесів і пов'язаних із ними дій, відповідно, й до знарядь праці, якими їх виконують.

Поряд із традиційними назвами сільськогосподарського реманенту функціонують і сучасні найменування, які увійшли в побут мовців відносно недавно, у зв'язку з розвитком аграрного виробництва й появою нової, досконалішої техніки: трбктор, комббйн, кул?тивбтор, кул?т?івбтор, молотбрка, в'нйалка, жнивбрка, жбтка, косбрка, лобогр?нйка, лобогр?ййка, сноповйбзка, с?нйалка й ін. Більша частина цих назв збігається з літературно-нормативною системою, проте є й певні відмінності, в основному на фонетичному рівні, що, нашу думку, значною мірою зумовлено впливом на центральнослобожанський говір сусідніх російських діалектів: кул?т?івбтор, лобогр?ййка. Однак поряд із російськомовними варіантами слів функціонують й українські лексеми, які, як правило, представлені ширше.

Деякі з реалій, зокрема въла, в'із, рбло, мають значну кількість різновидів, а відповідно -- й назв на їх позначення. Номени „вила”, „віз”(воз) й інші глибоко ввійшли в живе мовлення як загальноприйняті, загальновживані, проте слово „рало”, як, до речі, й „соха”, сприймається як архаїзм і вживається дуже рідко поодинокими мовцями з характерною примовкою колъс? булу чи булб (про соху). Це пояснюється тим, що згадані реалії давно вийшли з активного господарського ужитку і вже не застосовуються селянами через появу досконалішого знаряддя, зокрема плуга тощо. Що ж до воза, то його фактично також замінили сучасніші засоби транспортування, проте ця назва активно функціонує в мовленні мешканців села, оскільки реалія не зникла, як рало і соха, а й досі використовується в господарстві.

У восьмому підрозділі „Назви господарських приміщень” з'ясовано склад цієї лексико-семантичної групи (найменування будівель для худоби, для зберігання й обробляння урожаю та інших потреб) і семантичну структуру. Зіставлення репертуару аналізованих семем виявило лексеми, що виступають у центральнослобожанських говорах репрезентантами кількох значень.

Отже, найширшу семантичну структуру має лексема сарбй, яка у говорах Харківщини має значну кількість значень. Дещо меншу розгалуженість структури має слово „хлів”. Лексема кошбра охоплює кілька лексико-семантичних груп -- назви приміщень і загород для худоби, проте її активність у центральнослобожанському ареалі значно послаблена. Слово „клуня” поширене в трьох значеннях. Найчастіше на Харківщині воно вживається на позначення будівлі для зберігання полови, снопів, соломи, зрідка ця лексема виступає репрезентантом семи „приміщення для їстівних припасів та різних речей”. Слова „сінник”, „кладовка”, „комора”, ”повітка” мають у говорах Центральної Слобожанщини кілька значень, проте вони, як правило, активно функціонують в одному з них. Так, наприклад, лексема с?ін:ък майже в усіх обстежених пунктах є репрезентантом семеми „приміщення для сіна”, але в деяких говірках це слово може використовуватися на позначення будівлі для зберігання снопів, полови, соломи. Винятком є лексема пов'нтка, яка не має значного поширення на території Харківщини, і тому жодне з її значень не є панівним.

Назви господарських приміщень у центральнослобожанських говорах є досить стійкими. Ці найменування численні й різноманітні, відзначаються незначною варіантністю. Зміни в складі назв господарських приміщень тісно пов'язані зі зміною самих реалій -- появою побудов нового типу і зникненням старих.

Лексико-семантична система найменувань сільськогосподарських споруд зазнала в центральнослобожанському говорі протягом існування (у зв'язку з соціально-економічними явищами, розвитком техніки, лінгвоетнічними контактами) певних змін. Є тут і давні найменування спільнослов'янського походження, як обура, ув'ін, які виходять з активного ужитку, так і відносно нові для села номени -- гарбж, п'ідвбл.

Найпродуктивнішимм для творення найменувань господарських приміщень і деяких їх частин, є суфікс -ник: свинбрник, свинэшник, дроўнък, с?ін(н)ък, птъчник, въгул?ник, курнък (кэрник), оўчбрник, в'іўчбрник, коруўник, погр?ібнък, полуўник, свинэшник й ін. Проте на Харківщині наявні утворення і з іншими суфіксальними морфемами. Загальнопоширеним є дериват кон?эшн?а. Зрідка зустрічаються й інші утворення з суфіксом -н?: погребн?б, cвинбрн?а, коруўн?а, овйчн?а, в'іўчбрн?а.

Третій розділ дисертаційного дослідження „Ареально-словотвірна характеристика сільськогосподарської лексики” має такі підрозділи -- „Суфіксальне словотворення сільскогосподарської лексики в ареальному аспекті” і „Ареальне виявлення елементів системи сільськогосподарської лексики у говорах Харківщини”. У першому підрозділі заналізовано збірні назви на позначення листя і стебел сільськогосподарських культур, сингулятивні назви, найменування поля і соломи, назви агентивів чоловічого і жіночого роду.

Зазначені сільськогосподарські назви у говорах Харківщини мають такі особливості:

а) для творення найменувань стебел і листя культивованих рослин найчастіше уживається суфікс -ин?(н?)-а (бур'ачън?(н?)а, гарбузин?(н?)а, кукурузън?(н?)а), який в українській літературній мові є нормативним; значною мірою поширені назви, утворені від етимологічно інших основ (немотивовані найменуваннями самих рослин): гъчка (гич), бадъл'(л')а. Рідко для творення номінацій листя і стебел сільськогосподарських культур застосовуються суфікси -ин-а (гарбузъна, стоўбуръна, фасолъна), -ник (гарбэзник, квасул'ник, тъквеник);

б) для центральнослобожанських одиничних назв характерними є суфікси -ин-а (горошъна, коноплъна, часничъна) і -к-а (який здебільшого приєднується до форм на -ин-а): зернънка, морквънка, цибулънка. Узагалі ж сингулятивних найменувань із суфіксальною морфемою -к-а, порівняно з утвореннями на -ин-а, у центральнослобожанському ареалі значно менше;

в) назви ж поля на досліджуваній території утворюються переважно за допомогою суфіксальної морфеми -ишч-е: жътнишче, коноплъшче, сойашнъшче. Поряд із цією у центральнослобожанських говорах функціонують і словотвірні формації з суфіксами -ин-а, -ник, -анк-а (кукурэзник, прос'бнка, картошън'(н')а, кукурузън'(н')а, сойашнън'(н')а. Із них найпоширенішою є -ин?(н?)-а, проте на Харківщині вона продуктивніша для творення найменувань листя і стебел сільськогосподарських рослин. Утворення з суфіксальними морфемами -ник, -анк-а спорадичні. Функціонує на території Центральної Слобожанщини й значна кількість аналітичних форм;

г) найпродуктивнішим суфіксом для творення назв соломи у центральнослобожанському ареалі є -анк-а: в'іўс'бнка, горохл'бнка, гречбнка. Інші афікси, зокрема -ин?(н?)-а і -к-а, утворюють ці номінації від назви однієї конкретної рослини -- -ин?(н?)-а -- від гороху (горохвън'(н')а, гороховън'(н')а, горохлън'(н')а, горошън'(н')а, а -к-а -- від ячменю (йачм'ннка, йбчка). Однак на Харківщині описові форми поширеніші за найменування соломи, що утворені суфіксальним способом: солума (з) жъта, гречбна солума, йбчнева солума, солума з оўсб.

ґ) назви агентивів чоловічого роду утворюються у говорах Центральної Слобожанщини за допомогою суфіксів -ник, -л?ник, -(а)л?ник, -іл?ник, -ач, -шчик, -ец?, -ар(-ар?). Із них найпродуктивнішою є морфема -ник та похідні від неї -л?ник, -(а)л?ник, -іл?ник: копбл'ник, молотнък, молотъл'ник, молот'нл'ник, пол'нл'ник. Значна кількість таких найменувань утворюється за допомогою суфіксів -шчик, -ач: збуршчик, с'івбл'шч'ік, с'нйал'шчик, копбч, орбч, с?івбч, с?ійбч. До малопродуктивних належать форми з -ец? і -ар?: косбр?, молотбр', жнец';

д) найменування агентивів жіночого роду утворюються від відповідних назв чоловічого роду, за винятком номінацій, що позначають суто чоловічі професії чи заняття, які не є (і ніколи не були) жіночими. Найпродуктивніші на території Харківщини форми з -ниц?-а і -к-а: вйазбл'ниц'а, вибирбл'ниц'а, пол'нл'ниц'а, сапбл'ниц'а, жбчка, копбчка. Утворення з суфіксами -шчиц?-а, -их-а є спорадичними: збуршчиц'а, копачъха.

У другому підрозділі „Ареальне виявлення елементів системи сільськогосподарської лексики у говорах Харківщини” скартографовано кілька показових одиниць системи, подано характеристику їх просторової поведінки.

Для обстежуваного регіону характерними є кілька типів ареальної поведінки лексем. Це, зокрема, мінімальна диференціація досліджуваних говорів, яка спостерігається переважно в тих ситуаціях, коли кількість синонімічних утворень є незначною, а репрезентантами семем у більшості говірок є лексеми, спільні з літературною мовою, а тому і функціонально підтримувані нею. Так, наприклад, значення „один зубок часнику” репрезентоване майже в усіх обстежених населених пунктах лексемою зубук, інші репрезентанти мають незначне виявлення -- зэбчик (у двох селах -- Токарівці Дворічанського і Шестаковому Вовчанського району) і дул?ка (в одному населеному пункті -- Новій Іванівці Лозівського району). Репрезентантом семеми „часник”, як правило, виступає лексема часнък, рідше -- часнук, форми ч'існук і ч'еснук є спорадичними. Значення „цибуля, сплетена в косу” передається переважно назвою в'інук, лексема косъц?а виявлена в 9 населених пунктах, репрезентант плйтенка є спорадичним (Федорівка Великобурлуцького району). Семема „хрін” представлена в 47 селах лексемою хр?ін, у 10 населених пунктах -- хрон, і в трьох -- хрен. Репрезентантом значення „м'ята” в 52 обстежених селах є мйбта, в 6 населених пунктах -- мн?бта, в 2-х пунктах (Федорівка Великобурлуцького і Олександрівка Золочівського району) -- м'бта.

Мінімальна диференціація харківських говорів може бути зумовлена і функціонуванням майже в усіх говірках досліджуваного континууму однієї назви як лексичного маніфестанта певної семеми. Наприклад, семема „пастернак” на Харківщині має такі вияви: пастернбк (у всіх досліджених пунктах) і зрідка б'нлий кур?ін? (Зарічанка і Солоницівка Дергачівського району). Тільки однією назвою репрезентоване значення „салат”: салбт (у всіх обстежених пунктах). Семема „держак сапи” представлена у центральнослобожанських говорах лексемою держбк, а в селах Валківського району -- Черемушній і Яблунівці -- поряд із цим словом функціонує номен черенук.

Харківщині властивий і мозаїчний характер просторової поведінки лексичних елементів, що зумовлено перш за все однією з найхарактерніших особливостей словникового складу центральнослобожанських говорів -- розгалуженими синонімічними рядами найменувань у межах говірки та наявністю значної кількості ареальних опозитів на позначення тієї ж семеми. Наприклад, окремі значення, пов'язані з номінацією сільськогосподарських рослин, можуть мати у харківському ареалі від10 до 19 репрезентантів. До таких належать, зокрема семеми „квасоля з витким стеблом” -- 19 репрезентантів, „середина розрізаного кавуна” -- 17, „насінний пагін часнику” -- 15, „соняшник” -- 11, „стовбур редьки” -- 12, „листя молодої цибулі” -- 10.

Семеми, пов'язані з номінацією сільськогосподарських робіт, мають у центральнослобожанських говорах, як правило, від 3 до 7 (в окремих випадках і більше) репрезентантів. Наприклад, „знімати зерно з качанів кукурудзи”-- 8 маніфестантів, „копання городу” -- 7, „перевертати вилами покіс на другий бік, щоб повністю просушити його”-- 6, „виконувати весняні сільськогосподарські роботи”-- 5, „оранка”-- 4, „обробляння городу після скопування” -- 4, „полив городини”-- 4, „час і процес перевезення снопів, сіна з поля”-- 3.

Значення, пов'язані з найменуваннями сільськогосподарських знарядь, мають на Харківщині переважно від 4 до 9 репрезентантів, а в окремих випадках -- 10-11. Так, наприклад, семема „залізні вила з чотирма ріжками” має 11 репрезентантів, значення „залізні вила з трьома ріжками”-- 10, „частина плуга, що сполучає між собою чепіги”-- 9, „коваделко, на якому клепають косу”-- 7, „верхній потовщений край полотна коси”-- 6, „один із зубів на валку граблів”-- 4.

Міжговіркові відмінності центральнослобожанського територіально-мовленнєвого утворення можуть бути пов'язані й з функціонуванням у різних говірках Харківщини неоднакової кількості значень одного і того ж слова. Наприклад, „оранка” у центральнослобожанських говорах має такі значення: 1) „обробка землі плугом, сохою”; 2) „рілля”; 3) „час орання”. У першому з них це слово вживається майже в усіх обстежених пунктах; у другому „рілля” -- в Солоницівці й Зарічанці Дергачівського району, у Мирному Краснокутського, у селі Мала Комишуваха Ізюмського р-ну, у Токарівці Дворічанського, у селі Новоолександрівка (Сахновщинський район), у Шевченковому і Малих Кринках Шевченківського району; у третьому „час орання” -- у Пархомівці, Мирному, Слобідці Краснокутського, Яблунівці, Черемушній і Старому Мерчику (Валківський район), Костянтівці Зміївського, у селі Першотравневе і Губарівці (Богодухівський район), Шестаковому Вовчанського, у Токарівці Дворічанського району, Шевченковому, Солоницівці й Зарічанці Дергачівського району, Новій Іванівці Лозівського, Новоолександрівці Сахновщинського, у селі Шляхове (Коломацький район), Федорівці Великобурлуцького, у селі Мала Комишуваха (Ізюмський район).

Очевидно, що подальше картографування діалектного матеріалу дозволить виділити мікроареали за власне лексичними даними.

ВИСНОВКИ

1. Основу зібраного фактажу (понад 500 лексичних одиниць) становлять номени, які з тим же значенням уживаються і в інших українських діалектах, багато з них є загальнонародними і нормативними, проте значна їх кількість має фонетичні і морфологічні відмінності. Очевидно, і наш матеріал це підтверджує, лексика традиційного господарювання центральнослобожанських говорів утворена на основі середньонаддніпрянських говорів при частковій узаємодії їх із поліськими і південно-західними діалектами. Зіставлення досліджуваної лексики з відповідною лексикою правобережнополіських, східнослобожанських і південно-західних говорів свідчить, що більшість номенів є спільними для цих діалектів, проте правобережнополіські і південно-західні найменування характеризуються, як правило, значнішою фонетичною варіативністю і розгалуженішою системою лексем на позначення тих або інших предметів, пов'язаних із сферою традиційного господарювання. Центральнослобожанські назви сільськогосподарських реалій мають меншу кількість фонетичних варіантів і незначну, порівняно з правобережним Поліссям, групу репрезентантів семем для їх називання.

Наявність у центральнослобожанських говорах загальних репрезентантів семем, характерних і для середньонаддніпрянських, і для центральнослобожанських лексико-семантичних систем, збереження давніх лексем свідчить про спільність складу і семантичної структури сільськогосподарських назв для побуту середньонаддніпрянського і центральнослобожанського континуумів.

Зібраний матеріал становить велику наукову цінність і для вивчення процесів міжмовного (міждіалектного) контактування, тому що явище інтерференції на теренах Центральної Слобожанщини відіграє помітну роль, оскільки вплив російської мови тією чи іншою мірою позначився на всіх слобожанських говорах через територіальну близькість Слобожанщини з Росією. Проте наявність російськомовних украплень аж ніяк не применшує ступеня оригінальності лексико-семантичного складу цього мовленнєвого ареалу.

2. Центральнослобожанська лексика традиційного господарювання є цілісним утворенням, що складається з великої кількості взаємопов'язаних елементів. Вона становить багату і складну систему. Вивчення словникового складу говорів є найефективнішим, якщо останній аналізувати за тематичними і лексико-семантичними групами.

У межах названої тематичної групи виділяються такі лексико-семантичні групи: ЛСГ „найменувань зернових, технічних і городніх культур”, ЛСГ „назв хвороб та шкідників сільськогосподарських рослин”, ЛСГ „найменувань сортів городніх культур”, ЛСГ „назв сільськогосподарських робіт і процесів, пов'язаних з обробкою землі, доглядом, збиранням і збереженням урожаю”, ЛСГ „найменувань виконавців процесів”, ЛСГ „найменувань етапів росту і достигання врожаю”, ЛСГ „назв cільськогосподарських знарядь і їх частин”, ЛСГ „найменувань господарських приміщень”, ЛСГ „назви поля з-під сільськогосподарських рослин”. Узагалі виділення тих або інших груп певною мірою є умовним, однак важливим для досягнення чіткого і послідовного аналізу досліджуваного матеріалу. Зіставлення лексичних значень та форм їх вираження виявило лексеми, що виступають у центральнослобожанських говорах репрезентантами кількох лексико-семантичних варіантів.

3. Лінгвістичні карти свідчать, що центральнослобожанські говори є слабко диференційованими. Найбільша кількість відмінностей пов'язана з неоднаковим репертуаром лексем окремих семем у різних мікроареалах регіону, різною функціональною активністю репрезентантів семем, існуванням лексичних паралелізмів в одному говорі. Картографування лексики традиційного господарювання показало, що для досліджуваних говорів характерними є кілька типів ареальної поведінки лексем. Це, по-перше, мінімальна диференціація, яка спостерігається переважно в тих ситуаціях, коли кількість синонімічних утворень є незначною, а репрезентанти семем у більшості говірок є лексеми, спільні з літературною мовою, а тому і функціонально підтримувані нею. Мінімальна диференціація харківських говорів може бути зумовлена і функціонуванням майже в усіх говірках досліджуваного континууму однієї назви як лексичного маніфестанта певної семеми. По-друге, Харківщині властивий і мозаїчний характер просторової поведінки лексичних елементів,?що зумовлено, перш за все, однією з найхарактерніших особливостей словникового складу центральнослобожанських говорів -- розгалуженими синонімічними рядами найменувань у межах говірки та наявністю значної кількості ареальних опозитів на позначення тієї ж семеми. Очевидно, що подальше картографування словесного діалектного матеріалу дозволить виділити мікроареали за власне лексичними даними.