Історія акцентуації дієприслівників української мови

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О. ПОТЕБНІ

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Історія акцентуації дієприслівників української мови

Тішечкіна Катерина Вікторівна

Київ - 2006

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, академік НАН України Скляренко Віталій Григорович, директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Винницький Василь Михайлович, завідувач кафедри української мови Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка;

кандидат філологічних наук Кобиринка Галина Степанівна, науковий співробітник відділу діалектології Інституту української мови НАН України.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра історії української мови, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться 17 жовтня 2006 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано 15 вересня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук, профессор Н. Г. Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Щоб осмислити сучасні акцентуаційні норми, треба знати історичні тенденції розвитку наголошування. Основи для наукового вивчення історії українського наголосу були закладені Л. А. Булаховським. У своїх дослідженнях відомий учений розглянув широке коло питань, що стосуються теорії праслов'нського наголосу та історії акцентуації окремих лексико-граматичних груп. Значний внесок в історичне вивчення українського наголосу зробили І. І. Огієнко та З. М. Веселовська.

Над вивченням наголосу сучасної української мови плідно працює В. М. Винницький (систематизація наголосу літературної мови шляхом вивчення лексикографічних джерел, мови творів письменників, усного літературного мовлення, пояснення лексико-граматичних функцій наголосу).

Значні здобутки української історичної акцентології пов'язані з науковими дослідженнями академіка В. Г. Скляренка. Він розглядає історію акцентуації кожного лексико-граматичного класу слів української мови від пізньопраслов'янського періоду до нашого часу і встановлює основні тенденції в їх наголошуванні. Приділено увагу встановленню природи балтослов'янських і праслов'янських інтонацій, що дозволило вченому по-новому пояснити цілий ряд акцентологічних явищ та процесів у праслов'янській мові.

Актуальність дослідження. Вивчення історії українського наголосу дає можливість встановити тенденції в наголошенні слів протягом історичного розвитку мови, а отже, дозволить глибше зрозуміти літературні акцентні норми. Тому актуальність і необхідність історичного дослідження наголосу не викликає сумніву. Особливо це стосується дієприслівників. Дієприслівники дуже рідко наводяться в словниках, тому для встановлення їхнього наголошення в сучасній українській мові необхідно було дослідити наголошення дієприслівників в українській класичній поезії.

Слід зазначити, що старі форми на -ши дієприслівників минулого часу в давніх українських пам'ятках XVI - XVIІІ ст. (тим більше в сучасній українській мові), як правило, не збереглися. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи (-и-, -і-, -а-, -ну-, -ова-) виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. Форми дієприслівників минулого часу на -в зовсім вийшли з ужитку. Дуже рідко трапляються в українській мові також дієприслівники теперішнього часу на -а/-я. У зв'язку з цим ми вирішили зосередитися на дослідженні історії акцентуації в українській мові дієприслівників теперішнього часу на -чи та дієприслівників минулого часу на -ши / -вши.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає плану наукового дослідження відділу загальнославістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України “Слов'янська лексика: етимологія, акцентологія, словотвір”, номер державної реєстрації (0101 002817).

Мета дослідження - дослідити історію акцентуації українських дієприслівників теперішнього часу на -чи та дієприслівників минулого часу на -ши / -вши від пізньопраслов'янського періоду до нашого часу.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

встановити наголошення дієприкметників на -tji та -љі у пізньопраслов'янський період;

дослідити наголошення дієприслівників у давніх пам'ятках української мови;

досліджувальний матеріал зіставити з акцентуацією дієприслівників у сучасній українській літературній мові;

детально проаналізувати випадки розбіжностей у наголошуванні дієприслівників у давніх пам'ятках і в сучасній українській літературній мові.

Об'єктом дослідження є дієприслівники на -чи та -ши / -вши української мови. дієприслівник акцентуація наголошення

Предмет дослідження - наголошування дієприслівників на -чи та -ши / -вши в давніх пам'ятках у зіставленні з сучасним літературним.

Основним джерелом дослідження послужили дані 20 українських акцентованих пам'яток XVI - XVIІІ ст. У роботі використовуємо також діалектологічні джерела, у яких наводиться наголошення дієприслівників української мови. Для зіставлення наголошування дієприслівників у давніх українських пам'ятках і в сучасній українській літературній мові використовуємо такі видання: Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. - К., 1964; Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник. - К., 1973; Погрібний М. І. Орфоепічний словник. - К., 1984; Орфографічний словник української мови. - К., 2002; Орфоепічний словник української мови. - К., 2001 - 2003. - Т. 1 - 2; Інтегрована лексикографічна система „Словники України”, версія 1.05 / НАН України Інститут мовно-інформаційних досліджень. - К., 2001 - 2005 та інші джерела. Широко використовуємо українську класичну поезію (поетичні твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Глібова, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, П. Грабовського, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана, С. Олійника, Д. Павличка, Ліни Костенко).

Методи дослідження. При дослідженні наголошення дієприслівників у давніх акцентованих пам'ятках використано описовий метод. При виявленні розбіжностей наголошення дієприслівників у давніх пам'ятках і в сучасній літературній мові застосовано зіставно-порівняльний метод. У роботі використано також порівняльно-історичний метод.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві досліджено історію акцентуації українських дієприслівників теперішнього часу на -чи та дієприслівників минулого часу на -ши / -вши від пізньопраслов'янського періоду до нашого часу.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що історія акцентуації дієприслівників є складовою частиною історичної акцентології української мови, необхідність створення якої є безсумнівною.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані при написанні історичної акцентології української мови, підручників з історичної морфології української мови, при укладанні словника наголосів української літературної мови, при читанні курсів з історії української мови на філологічних факультетах навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу загальнославістичної проблематики і східнослов'нських мов Iнституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. З теми дисертації виголошено доповіді на Міжнародній конференції „Мова та культура” (Київ, 2005) та на Всеукраїнській науковій конференції „Феномен А. Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (Київ, 2006).

Публікації. Основні положення й висновки дослідження відбито у 4 унормованих працях, опублікованих у наукових виданнях, затверджених ВАК України, список яких наведено на стор. 18 автореферату.

Структура й обсяг роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку скорочень використаних джерел, бібліографії (147 позицій) та покажчика аналізованих лексем. Повний обсяг дисертаційної праці - 198 сторінок. Обсяг дисертації (без списку скорочень використаних джерел, бібліографії та покажчика аналізованих слів) - 165 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі вказується на теоретичне і практичне значення вивчення історії українського літературного наголосу, обґрунтовується актуальність дослідження наголосу дієприслівників української мови, визначається мета і завдання роботи, вказуються методи і джерела дослідження.

Перший розділ присвячено аналізу наголошення дієприслівників, утворених від дієслів на -umu, -ить та -іти/-ати, -ить.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -tji, утворені від дієслів на -іti, -itь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *b'avкtji, *и'adкtji, *и'istкtji, *gl'adкtji,*gotтvкtji, *xm'urкtji, *x'ylкtji, *j'мzdкtji, *(j)'кtrкtji, *l'adкtji, *l'agodкtji, *l'azкtji, *moєМzкtji, *m'Qикtji, *mъпМvкtji, *mъnтћкtji, *m'yslкtji, *n'udкtji, *p'arкtji, *p'мnкtji, *p'мstкtji, *pl'avкtji, *pl''uљикtji, *pr'avкtji, *pьпММnкtji, *r'anкtji, *sl'avкtji, *sl'inкtji, *sm'aћкtji, *st'avкtji, *sv'arкti, *t'мљкtji, *t'iљкtji, *tr'atкtji, *v'abкtji, *v'adкtji, *v'мrкtji, *v'isкtji, *zn'aикtji та ін.

Акцентний тип В (з рецесивним наголосом: переміщеним з дієприслівникового суфікса на останній склад кореня) мали дієприкметники *bммlкtji, *иiмslкtji, *dбvкtji, *gnммzdкtji, *g'olкtji, *g'onкtji, *grммљкtji, *x'odкtji, *xoєМММnкtji, *xvбlкtji, *krбsкtji, *kr'ьstкtji, *krQмtкtji, *kuмpкtji, *kuмrкtji, *kъєМmкtji, *l'omкtji, *lъpкtji, *l'ъbкtji, *mммnкtji, *mмммsкtji, *m'oикtji, *m'odlкtji, *moпМtкtji, *m'otrкtji / *sъmтtretji, *mQмtкtji, *n'osкtji, *oєМММbкtji, *'ostrкtji, *pбlкtji, *plбtкtji, *pr'osкtji, *s'elкtji, *slъћкtji, *sQмdкtji, *str'ojкtji, *svммtкtji, *љи'epкtji, *tQмћкtji, *traмvкtji, *trQмbкtji, trQмsкtji, *tv'orкtji, *v'odкtji, *voпМикtji, *v'ozкtji, *ћ'enкtji та ін.

Акцентним типом С (з первісним кінцевим наголосом) характеризувалися дієприкметники *blQdкtjм, *boєnкtjм, *brodкtjiМ, *cмdкtjм, *иinкtjм, *dмlкtjм, *dojкtjм, *druћкtjм, *durкtjiМ, *duљкtjм, *gasкtjм, *gatкtjм, *gluљкtjм, *godкtjм, *goпsкtjм, *goєdкtjм, *govorкtjм, *gubкtjм, *kadкtjм, *klonкtjм, *kopъtкtjм, *kosкtjм, *kotкtjм, *krмpкtjм, *krivкtjм, *kropкtjм, *krQћкtjм, *krъљкtjм, *lмpкtjм, *lovкtjм, *manкtjм, *mastкtjм, *morкtjм, *mostкtjм, *oєstкtjм, *peпnкtjм, *plodкtjм, *pojкtjм, *pylкtjм, *rodкtjм, *sadкtjм, *slмpкtjм, *smalкtjм, *smмљкtjм, *smolкtjм, *solкtjм, *soпdкtjм, *spмљкtjм, *straљкtjм, *studкtjм, *suљкtjм, *љикdкtjм, *topкtjм, *tQpкtjм, *tulкtjм, *tvьєdкtjм, *uикtjм, *valкtjм, *varкtjм, *voєћкtjм, *zoпtкtjм, *zvonкtjм, *ћivкtjм, *ћurкtjм та ін.

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентованого типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос: бамвлячи, вамблячи, вамдячи, вімрячи, вимсячи, гламдячи, готомвлячи, ламгодячи, ламдячи, ламзячи, мномжачи, моромзячи, мумчачи, мимслячи, пімнячи, пламвлячи, плюмщачи, помвнячи, прамвлячи, рамнячи, слимнячи, смамжачи, стамвлячи, трамтячи, тімшачись, химлячи, хмумрячи, чамдячи, чимстячи та ін. Дієприслівники їздячи, значачи, мовлячи, нудячи, парячи, пестячи, сварячи, славячи, ятрячи також, як правило, зберігають первісний кореневий наголос. Випадки кінцевої акцентуації цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках та в сучасній українській мові пояснюються впливом дієприслівників акцентного типу С. Деякі з наведених дієприслівників (значачи, пестячи, сварячи, славячи) поряд з кінцевим отримали суфіксальне наголошення (двояке наголошення відбито в граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера), що сталося під впливом акцентуації відповідних інфінітивних форм (значимти, пестимти, сваримти, славимти). Що ж стосується поодиноких випадків суфіксального наголошення дієприслівника мовячи, то його слід, очевидно, пояснити впливом польської мови (активного дієприкметника mуwi№cy).

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентного типу В зберігає давній (пізньопраслов'янський) кореневий наголос (на складі перед дієприслівниковим суфіксом): бімлячи, вомзячи, воломчачи, гомлячи, дамвлячи, жемнячи, комрмлячи, крумтячи, куммрячи, ломмлячи, лумплячи, люмблячи, мімнячись, мімсячи, моломтячи, момчачи, семлячи, трамвлячи, трумблячи, трумсячи, тумжачи та ін. На наголошення цілого ряду дієприслівників акцентного типу В помітний вплив справили дієприслівники акцентного типу С. Саме цей вплив і спричинив набуття рядом дієприслівників флективного наголошення в давніх українських пам'ятках (гонячим, крестячим, куплячим, молячим(ся), носячим, просячим, світячим, служачим, смотрячим, строячим, судячим, творячим, хвалячим, ходячим, хоронячим) і в сучасній українській літературній мові (водячим, мутячим, щеплячим). Вплив дієприслівників акцентного типу С на дієприслівники акцентного типу В, розпочавшись у староукраїнській мові, поступово зростав у деяких південно-західних говорах української мови. Тому в говорах, відбитих у граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, ряд дієприслівників акцентного типу В отримав виключно кінцевий наголос (роблячим, ходячим) або двоякий - кінцевий і суфіксальний (гніздямчим, грішамчим, красямчим, острямчим, палямчим, платямчим, хвалямчим, числямчим).

В українській мові лише частина дієприслівників акцентного типу С послідовно зберігає первісний кінцевий наголос: коптячим, пилячим, ростучим, смішачим, страшачим, твердячим та ін. Дієприслівники боронячи, валячи, варячи, гасячи, говорячи, городячи, доячи, ліплячи, садячи, чинячи також вживаються переважно з первісним кінцевим наголосом. Випадки кореневого наголошення цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках або в сучасній українській мові зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу А та акцентного типу В.

Цілий ряд дієприслівників акцентного типу С в українській мові втратив кінцеве наголошення і отримав кореневе під впливом дієприслівників акцентного типу А та акцентного типу В: блумдячи, бромдячи, воромжачи, гамтячи, глумшачи, гомдячи, голомсячи, гумблячи, дзвомнячи, дімлячи, друмжачи, думрячи, думшачи, жимвлячи, жумрячись, камдячи, кломнячи, комсячи, комтячи, кримвлячи, кримшачи, кромплячи, крумжачи, ломвлячи, мамстячи, момрячи, момстячи, пломдячи, поломнячи, помячи, ромдячи, слімплячи, смамлячи, смомлячи, соломдячи, сомлячи, стумдячи, сумшачи, томплячи, тумлячи, тумплячи, цімдячи, цімнячи та ін. У дієприслівниках акцентного типу С заміна кінцевого наголосу кореневим, що виникла в староукраїнській мові, не поширилася на всі говори української мови. У багатьох південно-західних говорах, зокрема, відбитих у граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, кінцевий наголос нерідко співіснує з новим суфіксальним (валямчим, варямчим, гасямчъ, золотямчим, кріп(л)ямчим, манямчим, садямчим, учамчим), що зумовлено впливом відповідних інфінітивів (валимти, варимти, гасимти, золотимти, кріпимти, манимти, садимти, учимти). Цим впливом пояснюються й інші випадки суфіксального наголошення дієприслівників акцентного типу С: блудямчи (блудимти), щадямчи (щадимти).

У пізнопраслов'янскій мові дієприкметники на -ьљі, утворені від дієслів на -іti, -itь, мали три акцентні типи: акцентний тип А - з кореневим наголосом, напр. *st'аvjьљі (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В - з суфіксальним наголосом, напр. *noљьММљi (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С - з кінцевим наголосом, напр. *lovjьљм (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Проте старі форми більшості дієприслівників на -ши / -вши, утворені від дієслів на -ити/-ить, у давніх пам'ятках української мови не збереглися. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже, як правило, безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи -и- виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники переймали наголос відповідних дієслів.

Незважаючи на таку трансформацію, переважна більшість дієприслівників акцентного типу А зберігає в українській мові первісний кореневий наголос, крім тих випадків, коли інфінітив змінив первісну кореневу акцентуацію на суфіксальну: бамвивши, вамбивши, вамдивши, вімривши, гламдивши, знамчивши, їмздивши, ламгодивши, ламдивши, ламзивши, мимсливши, мномживши, момвивши, моромзивши, мумчивши, пімнивши, пламвивши, плюмщивши, прамвивши, рамнивши, сламвивши, слимнивши, смамживши, стамвивши, стамрівши, тімшивши, чимстивши, хмумривши, але хилимвши.

Дієприслівники акцентного типу В, перейнявши наголос відповідних інфінітивів, характеризуються в українській мові наголошенням на суфіксі основи інфінітива: білимвши, водимвши, возимвши, волочимвши, гніздимвши, голимвши, гонимвшись, грішимвши, давимвши, женимвши, кормимвши, крутимвши, куримвши, лупимвши, любимвши, місимвши, молимвшись, молотимвши, мочимвши, мутимвши, носимвши, палимвши, платимвши, просимвши, робимвши, світимвши, селимвши, служимвши, судимвши, творимвши, травимвши, трубимвши, трусимвши, тужимвши, хвалимвши, ходимвши, хоронимвши та ін. Якщо дієслово у формі інфінітива змінило суфіксальну акцентуацію на кореневу, то аналогічної зміни зазнали й дієприслівники минулого часу (крамсивши, чимсливши та ін.).

Дієприслівники акцентного типу С, перейнявши наголос відповідних інфінітивів, також характеризуються в українській мові наголошенням на суфіксальному голосному -и-: блудимвши, боронимвши, бродимвши, валимвши, варимвши, ворожимвши, гасимвши, гатимвши, глушимвши, говоримвши, годимвши, голосимвши, городимвши, губимвши, дзвонимвши, ділимвши, доїмвши, дружимвши, дуримвши, душимвши, живимвши, журимвши, золотимвши, кадимвши, клонимвши, коримвши, косимвши, котимвши, кривимвши, кришимвши, кріпимвши, кропимвши, кружимвши, ловимвши, манимвши, мастимвши, моримвши, мостимвши, плодимвши, поїмвши, полонимвши, родимвши, ростимвши, садимвши, сліпимвши, смішимвши, солимвши, солодимвши, спішимвши, страшимвши, студимвши, сушимвши, топимвши, тулимвши, учимвши, цідимвши, цінимвши, чинимвши, щадимвши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -tji, утворені від дієслів на -мti/-ati,-itь, мали два акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *и'adкtji, *d'ymкtji, *sl'yљкtji, *v'іdкtji, *v'isкtji та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) мали дієприкметники *bмћкtjм, *blьљикtjм, *bojкtjм(sк), *bolкtjм, *brкикtjм, *drъћкtjм, *dyљкtjм, *dьєћкtjм, *glкdкtjм, *gorкtjм, *grьmкtjм, *xripкtjм, *(j)кикtjм, *kriикtjм, *kypкtjм, *letкtjм, *leћкtjм, *mьпижtjм, *piљикtjм, *sмdкtjм, *skripкtjм, *smьєdкtjм, *stojкtjм, *svistкtjм, *sъpкtjм, *љipкtjм, *љumкtjм, *trмљикtjм, *trьmtкtjм, *tьєpкtjм, *veєљикtjм, *vьєtкtjм, *zьrкtjм та ін.

В українській мові лише дієприслівник чбдячи акцентного типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос. Дієприслівники видячи, висячи, слышачи також, як правило, зберігають первісний кореневий наголос. Випадки кінцевого наголошування цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу С. У сучасній українській літературній мові згаданим впливом пояснюється втрата кореневого наголосу і набуття кінцевого дієприслівником акцентного типу А димлячим.

В українській мові переважно більшість дієприслівників акцентного типу С послідовно зберігає первісну кінцеву акцентуацію: біжачим, блищачим, брячачим, верещачим, вертячим, горячим, гримлячим, дрожачим, зрячим, киплячим, кричачим, мовчачим, пищачим, свистячим, скриплячим, смердячим, сплячим, терплячим, тріщачим, хриплячим, шиплячим, шумлячим, ячачим та ін. Дієприслівник держачи також характеризується переважно кінцевим наголошенням. Випадки кореневого наголошування цього дієприслівника в давніх пам'ятках та в сучасній українській мові зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу А.

Дієприслівники акцентного типу С лежачи, сидячи, стоячи, які в українській мові характеризуються і кореневою, і кінцевою акцентуацією, набувають кореневого наголосу переважно в прислівниковому їх ужитку, а зберігають кінцевий - переважно в суто дієприслівниковому вжитку з ознаками прийменникового керування.

Поодинокі випадки суфіксального наголошення дієприслівників боячи(ся), держачи, летячи, сидячи, тремтячи слід, очевидно, пояснити впливом акцентуації відповідних інфінітивів, від яких утворено наведені дієприслівники (боямти(ся), держамти, летімти, сидімти, тремтімти).

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ьљі, утворені від дієслів на -мti/-ati, -itь, мали два акцентні типи: акцентний тип А - з кореневим наголосом (від дієслів з акцентною парадигмою а) і акцентний тип С - з кінцевим наголосом (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Старі форми на -ши досліджуваних дієприслівників у староукраїнській мові XVI - XVIII ст. не збереглися. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи (-і- або -а-) виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники акцентного типу А зберігають первісний кореневий наголос. Випадки суфіксального наголошування дієприслівників видhвше, слышавше в давніх українських пам'ятках слід пояснити впливом дієприслівників з наголошеним суфіксальним голосним типу лежамвши, стоямвши.

Більшість дієприслівників акцентного типу С послідовно перейняла в українській мові наголос інфінітива (на суфіксі основи): блищамвши, верещамвши, глядімвши, горімвши, гримімвши, держамвши, дрожамвши, зрімвши, кипімвши, кричамвши, летімвши, пищамвши, свистімвши, сидімвши, скрипімвши, стоямвши, терпімвши, тремтімвши, тріщамвши, хрипімвши, шипімвши, шумімвши та ін.

У другому розділі розглядається акцентуація дієприслівників, утворених від дієслів на -mu, -е/-є, -ати, -е/-є та вiд атематичних дієслів.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -tji, утворені від дієслів на -ti, -etь/-jetь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *b'ьjQtji, *b'or'Qtji, *b'QdQtji, *и'ujQtji, *d'ujQtji, *gr'мjQtji, *k'ol'Qtji, *kr'adQtji, *kr'yjQtji, *l'мzQtji, *m'el'Qtji, *m'yjQtji, *n'yjQtji, *r'yjQtji, *st'anQtji, *љ'ijQtji, *t'ьrQtji, *v'yjQtji, *zn'ajQtji, *ћ'ьnQtji та ін.

Акцентний тип В (з давнім кореневим наголосом) мали дієприкметники *j'ьdQtji, *m'ogQtji та ін.

Акцентним типом С (з первісним кінцевим наголосом) характеризувалися дієприкметники *beєgQtjм, *bмgQtjм, *bredQtjм, *gnьjQtjм, *gQdQtjм, *grebQtjм, *gryzQtjм, *kladQtjм, *klьnQtjм, *lьjQtjм, *nesQtjм, *pasQtjм, *pьjQtjм, *pletQtjм, *pьпzQtjм, *revQtjм, *skrebQtjм, *skubQtjм, *steєgQtjм, *trкsQtjм, *vedQtjм, *vezQtjм, *ћivQtjм та ін.

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентованого типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос: вимючи, грімючи, думючи, комлючи, кримючи, лімзучи, мемлючи, мимючи, нимючи, римючи, стамнучи, чумючи, шимючи та ін. Дієприслівники борючи, будучи, знаючи також, як правило, зберігають первісний кореневий наголос. Випадки кінцевого наголошування цих дієприслівників у давніх пам'ятках української мови і в поезії ХІХ - ХХ століття пояснюються впливом дієприслівників акцентного типу С. Втрата первісного кореневого наголосу і отримання кінцевого деякими дієприслівниками акцентного типу А (б'ючим, жнучим, стаючим та ін.) теж зумовлена впливом дієприслівників акцентного типу С.

Українська мова лише зрідка зберігає первісний кореневий наголос дієприслівників акцентного типу В. Випадки кінцевого наголошування дієприслівника могучим у давніх пам'ятках зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу С. У поетичній практиці ХІХ - ХХ століття дієприслівник акцентного типу В ідучи втрачає первісний кореневий наголос і набуває кінцевого наголошення (під впливом дієприслівників акцентного типу С) або акцентуацію на суфіксальному голосному -у- (за аналогією до форми третьої особи множини теперішнього часу - ідумть).

Дієприслівники акцентного типу С послідовно зберігають первісний кінцевий наголос в українській мові: бережучим, бредучим, ведучим, везучим, гудучим, живучим, клянучим, ллючим, плетучим, повзучим, скребучим, скубучим, стерегучим та ін. Дієприслівники бігучи, гниючи також вживаються переважно з первісним кінцевим наголосом. Випадки кореневого наголошення цих дієприслівників в українській мові зумовлені впливом відповідних інфінітивних форм (бімгти, гнимти).

Втрату кінцевого наголошення і набуття наголосу на суфіксальному голосному дієприслівниками гребучи, гризучи, кладучи, несучи, пасучи, ревучи, трясучи, на нашу думку, можна пояснити впливом акцентуації відповідних форм третьої особи множини теперішнього часу (гребумть, гризумть, кладумть, несутьм, пасумть, ревумть, трясумть).

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ъљi / -vъљi, утворені від дієслів на -ti, -etь/-jetь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в) та акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) був властивий дієприкметникам *b'ivъљi, *boєМvъљi, *br'ivъљi, *и'uvъљi, *d'avъљi, *d'Qvъљi, *gr'мvъљi, *koпМvъљi, *kr'avъљi, *kr'yvъљi, *l'мzъљi, *meпМvъљi, *m'yvъљi, *n'yvъљi, *p'adъљi, *poєМvъљi, *r'yvъљi, *s'мvъљi, *st'avъљi, *љ'ivъљi, *v'yvъљi, *zn'avъљi, *ћ'кvъљi та ін.

Акцентний тип В (з наголосом на редукованому голосному суфікса) мали дієприкметники *lеgъМљi, *mеєМvъљi, *mogъМљi та ін.

Акцентним типом С (з первісним кінцевим наголосом) характеризувалися дієприкметники *gnivъљм, *grebъљм, *gryzъљм, *kladъљм, *klкvъљм, *livъљм, *nesъљм, *pasъљм, *pekъљм, *peпvъљм, *pivъљм, *pletъљм, *prкgъљм, *pьпzъљм, *ruvъљм, *skrebъљм, *skubъљм, *steєgъљм, *strigъљм, *trкsъљм, *vedъљм, *veпkъљм, *vezъљм, *ћivъљм та ін.

Дієприслівники на -ши / -вши акцентного типу А послідовно зберігають в українській мові первісний кореневий наголос: бимвши, боромвши, бримвши, вимвши, грімвши, дамвши, думвши, жамвши, знамвши, коломвши, крамвши, кримвши, лімзши, мимвши, моломвши, нимвши, памвши, поромвши, римвши, сімвши, стамвши, чумвши, шимвши та ін.

У давньоруській мові дієприслівники минулого часу акцентного типу В у зв'язку із занепадом редукованих голосних у слабкій позиції зазнали переміщення наголосу на попередній кореневий голосний. В українській мові дієприслівники на -ши / -вши акцентного типу В, як правило, зберігають рецесивний кореневий наголос: взямвши, вмемрши, лімгши, мімгши та ін.

На ґрунті української мови дієприслівники минулого часу акцентного типу С втратили первісне кінцеве наголошення і набули кореневої акцентуації під впливом дієприслівників минулого часу акцентних типів А і В: вімвши, вімзши, волімкши, гнимвши, гримзши, грімбши, жимвши, кламвши, клямвши, лимвши, німсши, памсши, пимвши, пімкши, плімвши, помвзши, рімвши, рімсши, скрімбши, скумбши, стерімгши, стримгши, трямсши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам, утвореним від дієслів на -ati, -etь/-jetь, були властиві три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) мали дієприкметники *и'ajQtji, *d'мjQtji, *d'yљQtji, *g'ajQtji, *j'мdQtji, *k'ajQtji, *kl'iиQtji, *kr'ajQtji, *l'ajQtji, *m'aћQtji, *pl'aиQtji, *r'мћQtji, *s'мjQtji, *s'ypjQtji, *t'ajQtji, *v'мjQtji та ін.

Акцентним типом В (з давнім кореневим наголосом) характеризувалися дієприкметники *br'eљQtji, *drммmjQtji, *и'eљQtji, *xбpjQtji, *x'otjQtji, *kбћQtji, *klopoМtjQtji, *kolэљQtji, *kQмpjQtji *kQмљQtji, *kr'eљQtji, *lбmjQtji, *lнћQtji, *mбљQtji, *m'etjQtji, *pнљQtji, *skбиQtji, *st'onQtji, *st'el'Qtji, *svнљиQtji, *љинpjQtji, *љьpъМtjQtji, *tъpъМtjQtji, *vкмћQtji, *z'objQtji та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) був властивий дієприкметникам *berQtjм, *bl'ujQtjм, *dajQtjм, *kl'ujQtjм, *or'Qtjм, *perQtjм, *rujQtjм, *snujQtjм, *zovQtjм, *ћenQtjм, *ћidQtjм, *ћujQtjм та ін.

В українській мові переважна більшість дієприслівників акцентного типу А послідовно зберігає первісний наголос: вімючи, димшучи, дімючи, їмдучи, камючись, климчучи, крамючи, ламючи, мамжучи, рімжучи, симплючи, сімючи, тамючи, чамючи та ін. Дієприслівник плачучи також характеризується переважно кореневим наголосом. Випадки кінцевого наголошення цього дієприслівника зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу С.

Дієприслівники акцентного типу В досить послідовно зберігають в українській мові давній наголос: бремшучи, в'ямжучи, зомблючи, камжучи, клопомчучи, колимшучи, кремшучи, лимжучи, мемчучи, свимщучи, стемлючи, томпчучи, чемшучи, шемпчучи та ін. Дієприслівники пишучи, скачучи, хотячи також вживаються переважно з давнім кореневим наголосом. Кінцева акцентуація у ряді випадків цих дієприслівників у давніх пам'ятках або в сучасній українській мові зумовлена впливом дієприслівників акцентного типу С. Дієприслівник стогнучи у поезії І. Франка поряд з кореневим наголошенням набуває наголосу на суфіксальному голосному -у- (стомгнумчи), що пояснюється впливом форми інфінітива (стогнамти).

Нові дієприслівникові форми дрімамючи, колихамючи, купамючи, кусамючи, ламамючи, махамючи, хапамючи, хотямчи, щипамючи, які виникли під впливом відповідних інфінітивних форм (з суфіксом -а-), отримали суфіксальну акцентуацію, тобто акцентуацію інфінітивів.

В українській мові цілий ряд дієприслівників акцентного типу С зберігає первісне кінцеве наголошення: блюючим, жуючим, клюючим, ревучим, снуючим та ін. Дієприслівники беручи, даючи, ждучи, зовучи, перучи також, як правило, зберігають первісний кінцевий наголос. Випадки кореневого наголошування дієприслівника даючи в українській мові зумовлені впливом дієприслівників акцентного типу А та акцентного типу В. Перенесення наголосу на один склад вліво (або дефіналізація) у дієприслівниках беручи, ждучи, зовучи, перучи, яке відбито в граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера, на нашу думку, відбулося за аналогією до форми третьої особи множини теперішнього часу (берумть, ждумть, зовумть, перумть).

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -vъљі, утвореним від дієслів на -ati, -etь/-jetь, були властиві три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною с).

Акцентний тип А (з первісним кореневим наголосом) мали дієприкметники *и'ajavъљi, *d'мjavъљi, *d'yxavъљi, *j'мxavъљi, *g'ajаvъљi, *k'ajavъљi, *k'aљ(ь)l'avъљi, *kl'ikavъљi, *kr'ajаvъљi, *kr'apavъљi, *l'ajavъљi, *m'azavъљi, *pl'akavъљi, *r'мzavъљi, *s'мjavъљi, *s'ypavъљi, *t'ajavъљi, *t'ykavъљi, *v'мjavъљi та ін.

Акцентним типом В (з наголосом на тематичному глосному -а-) характеризувалися дієприкметники *breхaМvъљi, *иesaМvъљi, *drмmaМvъљi, *xapaМvъљi, *xotмМvъљi, *kazaМvъљi, *klopotaМvъљi, *kolyxaМvъљi, *kQpaМvъљi, *kQsaМvъљi, *lamaМvъљi, *lizaМvъљi, *maxaМvъљi, *metaМvъљi, *nizaМvъљi, *poпskaМvъљi, *pisaМvъљi, *rъpъtaМvъљi, *skakaМvъљi, *stonaМvъљi, *stradaМvъљi, *љиipaМvъљi, *љьpъtaМvъљi, *trepaМvъљi, *tъpъtaМvъљi, *vкzaМvъљi та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) був властивий дієприкметникам *bl'ьvavъљiМ, *bьravъљiМ, *davavъљiМ, *gъnavъљiМ *kl'ьvavъљiМ, *kovavъљiМ, *oravъљiМ, *pьravъљiМ, *snovavъљiМ, *zъvavъљiМ, *ћьdavъљiМ, *ћьvavъљiМ та ін.

В українській мові більшість дієприслівників на -вши акцентного типу А послідовно зберігає первісний кореневий наголос: вімявши, гамявши, димхавши, дімявши, їмхавши, камшлявши, камявши, климкавши, крампавши, крамявши, ламявши, мамзавши, пламкавши, рімзавши, симпавши, сімявши, тамявши, тимкавши, чамявши та ін.

Дієприслівники акцентного типу В послідовно зберігають в українській мові давнє наголошення на тематичному голосному -а-: брехамвши, в'язамвши, дрімамвши, казамвши, клопотамвши, колихамвши, купамвши, кусамвши, ламамвши, лизамвши, махамвши, метамвши, низамвши, писамвши, полоскамвши, роптамвши, скакамвши, стогнамвши, страждамвши, топтамвши, тріпамвши, хапамвши, хотімвши, чесамвши, шептамвши, щипамвши та ін.

На ґрунті української мови дієприслівники акцентного типу С втратили первісний кінцевий наголос і набули суфіксальної акцентуації, що зумовлено впливом форми інфінітива: блювамвши, брамвши, гнамвши, давамвши, ждамвши, жувамвши, звамвши, клювамвши, кувамвши, орамвши, прамвши, снувамвши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -tji, утвореним від атематичних дієслів *b'yti,*d'ati, *(j)'мsti, *jьmммti був властивий акцентний тип С, а від дієслова *v'мsti, *v'мdмti - акцентний тип А: *sQtjм, *dadQtjм, *(j)мdQtjм, *jьmQtjм, але *v'мdQtji.

В українській мові дієприслівники на -чи від атематичних дієслів не збереглися.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ъљі, утворені від атематичних дієслів *b'yti, *d'ati, *(j)'мsti, *jьmмммti, мали акцентний тип С, а від дієслова *v'мsti, *v'мdмti - акцентний тип А: *byvъљiМ, *davъљiМ, *(j)мvъљiМ, *jьmмvъљiМ, але *v'мdмvъљi.

В українській мові лише дієприслівник відавши зберіг первісне кореневе наголошення. Дієприслівники бувши, давши, ївши втратили первісний кінцевий наголос і набули кореневої акцентуації (бумвши, дамвши, їмвши), що зумовлено впливом форми інфінітива (бумти, дамти, їмсти).

У третьому розділі досліджується наголошення дієприслівників, утворених від дієслів на -нуmu, -не та -овати(-увати), -ує.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -tji, утворені від дієслів на -nQti, -netь, мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною парадигмою с).

Акцентним типом А (з первісним кореневим наголосом) характеризувалися дієприкметники *g'asnQtji, *g'ybnQtji, *k'ysnQtji, *m'кknQtji, *mьєМznQtji, *pr'agnQtji, *r'inQtji, *s'unQtji, *t'isknQtji, *v'кdnQtji, *v'isnQtji та ін.

Акцентний тип В (з наголосом на останньому складі кореня) мали дієприкметники *gl'ъxnQtji, *grQмznQtji, *m'oknQtji, *mьпМknQtji, *sl'ьpnQtji, *s'ъxnQtji, *tкмgnQtji, *tuмхnQtji, *vкмznQtji та ін.

Акцентний тип С (з первісним кінцевим наголосом) був властивий дієприкметникам *linQtjм, *plynQtjм та ін.

В українській мові дієприслівники акцентного типу А послідовно зберігають первісний кореневий наголос: вимснучи, в'ямнучи, гамснучи, гимнучи, кимснучи, мемрзнучи, м'ямкнучи, прамгнучи, римнучи, сумнучи, тимснучи та ін.

На ґрунті української мови більшість дієприслівників акцентного типу В зберігає давнє кореневе наголошування: в'ямзнучи, гломхнучи, грумзнучи, момвкнучи, момкнучи, слімпнучи, сомхнучи, тумхнучи та ін. Дієприслівник тягнучи також характеризується переважно кореневим наголошенням. Поодиноке вживання суфіксального наголошення цього дієприслівника пояснюється, очевидно, впливом форми інфінітива (тягнумти).

У сучасній українській мові дієприслівники акцентного типу С послідовно втрачають первісне кінцеве наголошення. Так, наприклад, дієприслівник линучи набув кореневого під впливом акцентуації відповідної форми інфінітива лимнути.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметники на -ъљi / -vъљi, утворені від дієслів на -nQti, -netь мали три акцентні типи: акцентний тип А (від дієслів з акцентною парадигмою а), акцентний тип В (від дієслів з акцентною парадигмою в), акцентний тип С (від дієслів з акцентною с).

Старі форми на -ши / -вши досліджуваних дієприслівників у староукраїнській мові XVI - XVIIІ ст. не збереглися. На той час дієприслівники минулого часу утворювалися вже безпосередньо від основи інфінітива: після суфікса основи -ну- виступав дієприслівниковий суфікс минулого часу -вши. При цьому дієприслівники акцентного типу А зберігають первісний кореневий наголос: в'ямнувши, вимснувши, гамснувши, гимнувши, кимснувши, мемрзнувши, мямкнувши, прамгнувши, римнувши, сумнувши, тимснувши та ін.

В українській мові частина дієприслівників акцентних типів В і С перейняла наголос інфінітива на корені: в'ямзнувши, гломхнувши, грумзнувши, лимнувши, момвкнувши, момкнувши, плимнувши, слімпнувши, сомхнувши, тумхнувши та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -tji, утвореним від дієслів на -ovati, -ujetь, були властиві акцентний тип А та акцентний тип С. Акцентний тип А мав два варіанти: з наголосом на корені (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -и- (акцентний тип АІІ).

Акцентний тип АІ був властивий дієприкметниками *x'ytrujQtji, *kr'asujQtji, *l'asujQtji, *m'ilujQtji, *p'мstujQtji, *r'adujQtji, *s'ilujQtji, *v'мrujQtji, *ћ'alujQtji та ін.

Акцентний тип АІІ мали дієприкметники *kupщjQtji, *l'utщjQtji, *mQdrщjQtji, *vojщjQtji та ін.

Акцентним типом С (з наголосом на суфіксальному голосному -и-) характеризувалися дієприкметники *cмlщjQtji, *cмnщjQtji, *иarщjQtji, *darщjQtji, *divщjQtji, *godщjQtji, *goпdщjQtji, *jьmenщQtji, *not'щjQtji, *pol'щjQtji, *tоrщjQtji, *tъєgщjQtji, *zimщjQtji, та ін.

Дієприслівники акцентного типу АІ досить послідовно зберігають в українській мові первісний кореневий наголос: вімруючи, жамлуючи, мимлуючи, пемстуючи, рамдуючи, симлуючи та ін. Нову акцентуацію дієприслівників красумючи, хитрумючи (на суфіксальному голосному -у-), а також випадки суфіксальної акцентуації дієприслівника ласуючи можна пояснити, на наш погляд, впливом дієприслівників акцентного типу АІІ і акцентного типу С.

Дієприслівники акцентного типу АІІ послідовно зберігають в українській мові первісний наголос на суфіксальному голосному -у-: воюмючи, купумючи, лютумючи, мудрумючи та ін.

Дієприслівники акцентного типу С також послідовно зберігають в українській мові наголошення на суфіксальному голосному -у-: годумючи, голодумючи, дарумючи, дивумючи, зимумючи, іменумючи, ночумючи, полюмючи, торгумючи, торумючи, цілумючи, цінумючи, чарумючи та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -vъљi, утвореним від дієслів на -ovati, -ujetь, були властиві акцентний тип А та акцентний тип С. Акцентний тип А мав два варіанти: з наголосом на корені (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -о- (акцентний тип АІІ).

Акцентний тип АІ був властивий дієприкметниками *l'asovavъљi, *m'ilovavъљi, *p'мstovavъљi, *s'ilovavъљi, *v'мrovavъљi, *ћ'alovavъљi та ін.

Акцентний тип АІІ мали дієприкметники *kupoМvavъљi, *l'utoМvavъљi, *mQdroМvavъљi, *vojeМvavъљi та ін.

Акцентним типом С (з наголосом на суфіксальному голосному -а-) характеризувалися дієприкметники *cмlovaМvъљi, *cмnovaМvъљi, *иarovaМvъљi, *darovaМvъљi, *divovaМvъљi, *godovaМvъљi, *goпdovaМvъљi, *notevaМvъљi, *pol'evaМvъљi, *torovaМvъљi, *tъєgovaМvъљi, *zimovaМvъљi та ін.

У сучасній українській літературній мові дієприслівники на -вши акцентного типу АІ зберігають первісне кореневе наголошення: вімрувавши, жамлувавши, мимлувавши, пемстувавши, симлувавши та ін. Лише дієприслівник ласувавши характеризується подвійним наголошенням (ламсувамвши), що, очевидно, зумовлено подвійним наголошенням форми інфінітива (ламсувамти).

В українській мові дієприслівники минулого часу акцентного типу АІІ набули нової суфіксальної акцентуації (наголошеним виступає суфіксальний голосний -а-) під впливом акцентуації форм інфінітива: воювамвши, купувамвши, лютувамвши, мудрувамвши та ін.

Дієприслівники акцентного типу С послідовно зберігають в українській мові первісний наголос на суфіксальному голосному -а-: годувамвши, голодувамвши, дарувамвши, дивувамвши, зимувамвши, ночувамвши, полювамвши, торгувамвши, торувамвши, цілувамвши, цінувамвши, чарувамвши та ін.

Четвертий розділ присвячено акцентуації дієприслівників, утворених від дієслів на -аmu, -ає; -іти, -іє.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -tji, утвореним від дієслів на -ati, -ajetь; -мti, -мjetь, був властивий один акцентний тип А, але з двома варіантами: з наголосом на кореневому голосному (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -а- або -м- (акцентний тип АІІ). У акцентному типі АІІ злилися колишні акцентний тип В та акцентний тип С.

Акцентний тип АІ мали дієприкметники *b'мgajQtji, *b'yvajQtji, *d'мlajQtji, *dv'igajQtji, *d'yxajQtji, *gn'мvajQtji, *хv'astajQtji, *k'apajQtji, *k'aљ(ь)l'ajQtji, *kl'an'ajQtji sк, *k'QtajQtji, *k'ydajQtji, *l'ysмjQtji, *p'adajQtji, *pl'avajQtji, *r'adмjQtji, *s'мrмjQtji, *s'inмjQtji, *s'ivмjQtji, *sl'abмjQtji, *sl'uљajQtji, *sta'rajQtji sк, *st'arмjQtji, *sv'atajQtji, *s'yrмjQtji, *t'iskajQtji, v'мљajQtji, *ћ'alмjQtji та ін.

Акцентний тип АІІ був властивий дієприкметникам *baћаjQtji, *иitаjQtji, *иuvаjQtji, *иьєnмМjQtji, *durмМjQtji, *gadаjQtji, *gan'аjQtji, *gul'аjQtji, *xvorмМjQtji, *jьgrаjQtji, *karаjQtji, *kopаjQtji, *linаjQtji, *lкkаjQtji, *mмn'аjQtji, *mмљаjQtji, *motаjQtji, *nмmмМjQtji, *pytаjQtji, *pьxаjQtji, *rQbаjQtji, *rudмМjQtji, *sedьlаjQtji, *stQpаjQtji, *stradаjQtji, *strмl'аjQtji, *sьjаjQtji, *tvьєdмМjQtji, *tьlмМjQtji, *umмМjQtji, *voпdмМjQtji, *vьєtаjQtji, *zelenмМjQtji, *ћкdаjQtji, *ћьпtмМjQtji та ін.

В українській мові більшість дієприслівників акцентного типу АІ послідовно зберігає первісне кореневе наголошення: бімгаючи, вімшаючи, гнімваючи, двимгаючи, димхаючи, кампаючи, камшляючи, кимдаючи, кламняючи, кумтаючи, памдаючи, пламваючи, свамтаючи, слумхаючи, тимскаючи, хвамстаючи та ін. Дієприслівники жаліючи, сивіючи, стараючись, старіючи також досить часто вживаються з первісним кореневим наголосом. Випадки акцентуації на суфіксальному голосному цих дієприслівників у давніх українських пам'ятках і в сучасній літературній мові зумовлені, на нашу думку, наголошенням інфінітивів (жалімти, сивімти, старамтись, старімти). Повною втратою первісного кореневого наголосу і набуттям суфіксального в українській мові характеризуються дієприслівники бувамючи, лисімючи, радімючи, синімючи, сирімючи, сірімючи, слабімючи. Наведені вище дієприслівники отримали наголос інфінітива. Слід зазначити, що у формах інфінітивів бувамти, жалімти, лисімти, сивімти, слабімти, старамтись, старімти, радімти наголос також вторинний (суфіксальний замість первісного кореневого).

В українській мові дієприслівники акцентного типу АІІ послідовно зберігають первісне наголошення на суфіксальному голосному: бажамючи, вертамючи, володімючи, гадамючи, ганямючись, грамючи, гулямючи, дурімючи, жадамючи, жовтімючи, зеленімючи, карамючи, копамючи, линямючи, лякамючи, мінямючи, мішамючи, мотамючи, німімючи, питамючи, пхамючи, рубамючи, сідламючи, сіямючи, страждамючи, стрілямючи, ступамючи, твердімючи, тлімючи, умімючи, хворімючи, читамючи, чорнімючи, чувамючи та ін.

У пізньопраслов'янській мові дієприкметникам на -vъљi, утвореним від дієслів на -ati, -ajetь; -мti, -мjetь, був властивий один акцентний тип А, але з двома варіантами: з наголосом на кореневому голосному (акцентний тип АІ) і з наголосом на суфіксальному голосному -а- або -м- (акцентний тип АІІ). У акцентному типі АІІ злилися колишні акцентний тип В та акцентний тип С.

Акцентний тип АІ мали дієприкметники *b'мgavъљi, *d'мlavъљi, *dv'igavъљi, *gn'мvavъљi, *xv'astavъљi, *k'apavъљi, *kl'an'avъљi sк, *k'Qtavъљi, *k'ydavъљi, *p'adavъљi, *pl'avavъљi, *r'adмvъљi, *s'мrмvъљi, *s'inмvъљi, *s'ivмvъљi, *sl'abмvъљi, *sl'uљavъљi, *st'aravъљi sк, *st'arмvъљi, *sv'atavъљi, *s'yrмvъљi, *t'iskavъљi, *v'мљavъљi, *ћ'alмvъљi та ін.

Акцентний тип АІІ був властивий дієприкметникам *baћаvъљi, *bolмМvъљi, *иitаvъљi, *иuvаvъљi, *иьєnмМvъљi, *durмМvъљi, *gadаvъљi, *gan'аvъљi, *gul'аvъљi, *хvorмМvъљi, *jьgrаvъљi, *karаvъљi, *kopаvъљi, *lкkаvъљi, *lin'аvъљi, *mмn'аvъљi, *mмљаvъљi, *motаvъљi, *nмmмМvъљi, *pustмМvъљi, *pytаvъљi, *pьxаvъљi, *rQbаvъљi, *sedьlаvъљi, *stQpаvъљi, *strмl'аvъљi, *tvьєdмМvъљi, *tьlмМvъљi, *umмМvъљi, *voпdмМvъљi, *vьєtаvъљi, *zelenмМvъљi, *ћкdаvъљi, *ћьпtмМvъљi та ін.

Більшість дієприслівників української мови на -вши акцентного типу АІ зберігає первісний кореневий наголос: бімгавши, вімшавши, гнімвавши, двимгавши, дімлавши, кампавши, кимдавши, кламнявши, кумтавши, памдавши, пламвавши, свамтавши, тимскавши, хвамставши та ін. Двояке наголошення дієприслівника стамрімвши в сучасній українській мові, а також суфіксальне наголошення дієприслівників радімвши, слабімвши зумовлено акцентуацією інфінітива (стамрімти, радімти, слабімти). Ряд дієприслівників акцентного типу АІ втратив кореневу акцентуацію і під впливом інфінітива отримав наголошення на суфіксальному голосному -і- або -а-: жалімвши, сивімвши, синімвши, сирімвши, сірімвши, старамвшися та ін.

В українській мові дієприслівники минулого часу акцентного типу АІІ послідовно зберігають первісне наголошення на суфіксальному глосному -а- або -і-: бажамвши, болімвши, вертамвши, володімвши, гадамвши, ганямвши, грамвши, гулямвши, дурімвши, жадамвши, жовтімвши, зеленімвши, карамвши, копамвши, линямвши, лякамвши, мінямвши, мішамвши, мотамвши, німімвши, питамвши, пхамвши, рубамвши, сідламвши, стрілямвши, ступамвши, твердімвши, тлімвши, умімвши, хворімвши, читамвши, чорнімвши, чувамвши та ін.

У заключній частині роботи сформульовані основні загальні висновки:

1. Більшість дієприслівників теперішнього часу на -чи зберігають в українській мові первісне наголошення.

2. В українській мові значна частина дієприслівників на -чи акцентного типу А, зберігаючи загалом первісний кореневий наголос, отримала в ряді випадків кінцеве наголошення, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Це стосується дієприслівників, утворених від дієслів на -ити, -ить (їздячим, значачим, мовлячим, нудячим, парячим, пестячим, сварячим, славлячим, ятрячим), на -іти/-ати, -ить (видячим, висячим, слышачим), на -ти, -е/-є (борючим, будучим, знаючим).

3. Деякі дієприслівники на -чи акцентного типу А повністю втратили в українській мові кореневу акцентуацію і набули кінцевої, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Такого впливу зазнав дієприслівник димлячим, утворений від дієслів на -іти/-ати, -ить, та дієприслівники б'ючим, жнучим, стаючим, утворені від дієслів на -ти, -е/-є. Первісну кореневу акцентуацію втратили також деякі дієприслівники на -чи акцентного типу АI, утворені від дієслів на -овати (-увати), -ує (красумючи, хитрумючи), що зумовлено, на наш погляд, впливом дієприслівників акцентного типу АІІ і акцентного типу С.

4. В українській мові ряд дієприслівників на -чи акцентного типу В, зберігаючи переважно давній кореневий, отримав у ряді випадків кінцевий наголос, що сталося під впливом дієприслівників акцентного типу С. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ити, -ить (водячим, гонячим, крестячим, куплячим, молячим(ся), мутячим, носячим, просячим, світячим, служачим, смотрячим, строячим, судячим, творячим, хвалячим, ходячим, хоронячим, щеплячим), на -ти, -е/-є (могучим), на -ати, -е/-є (пишучим, скачучим, хотячим).

5. Частина дієприслівників на -чи акцентного типу В, утворених від дієслів на -ати, -е/-є, втратила в українській мові старі дієприслівникові форми (втративши разом з тим давній кореневий наголос) і під впливом інфінітивів набула нових дієприслівникових форм, отримавши наголос на суфіксальному голосному -а- (дрімамючи, колихамючи, купамючи, кусамючи, ламамючи, махамючи, хапамючи, хотямчи).

6. В українській мові деякі дієприслівники на -чи акцентного типу В, утворені від дієслів на -ати, -е/-є (стогнучи) та від дієслів на на -нути, -не (тягнучи), зберігаючи загалом давнє кореневе наголошення, набули в поодиноких випадках наголосу на суфіксальному голосному -у-, що пояснюється впливом відповідних форм інфінітива (стогнамти та тягнумти).

7. В українській мові цілий ряд дієприслівників на -чи акцентного типу С втратив кінцевий наголос і отримав кореневий, що сталося під впливом дієприслівників акцентних типів А та В. Це стосується дієприслівників, утворених від дієслів на -ити, -ить (блумдячи, бромдячи, воромжачи, гамтячи, глумшачи, гомдячи, голомсячи, гумблячи, дзвомнячи, дімлячи, друмжачи, думрячи, думшачи, жимвлячи, жумрячись, камдячи, кломнячи, комсячи, комтячи, кримвлячи, кримшачи, кромплячи, крумжачи, ломвлячи, мамстячи, момрячи, момстячи, пломдячи, поломнячи, поромшачи, помячи, ромдячи, слімплячи, смамлячи, смомлячи, соломдячи, сомлячи, стумдячи, сумшачи, томплячи, тумлячи, тумплячи, цімдячи, цімнячи). Деякі дієприслівники акцентного типу С набули кореневого наголошення, зберігаючи в цілому ряді випадків кінцеве: дієприслівники, утворені від дієслів на -ити, -ить (боронячи, валячи, варячи, гасячи, говорячи, городячи, доячи, ліплячи, садячи, чинячи та ін.), на -іти/-ати, -ить (держачи), на -ти, -е/-є (бігучи, гниючи), на -ати, -е/-є (даючи).

8. Частина дієприслівників на -чи акцентного типу С втратила в українській мові первісне кінцеве наголошення й отримала наголос на суфіксальному голосному -у- під впливом акцентуації форм третьої особи множини теперішнього часу відповідних дієслів. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ти, -е/-є (гребумчи, гризумчи, кладумчи, несумчи, пасумчи, ревумчи, трясумчи), на -ати, -е/-є (берумчи, ждумчи, зовумчи, перумчи).

9. Ряд дієприслівників на -чи акцентного типу С, зберігаючи в українській мові загалом первісне кінцеве наголошення, отримав у ряді випадків наголос на суфіксальному голосному -я- під впливом акцентуації відповідних інфінітивів. Такого впливу зазнали дієприслівники, що походять від дієслів на -ити, -ить (блудячи, учачи, щадячи) та на -іти/-ати, -ить (боячи(ся), держачи, летячи, сидячи, тремтячи). Цілому ряду дієприслівників на -чи акцентних типів А, В та С, утворених від дієслів на -ити, -ить, властива двояка акцентуація - суфіксальна і кінцева, відбита в граматиці С. Смаль-Стоцького і Т. Гартнера (валямчим, варямчим, гасямчим, гніздямчим, грішамчим, значамчим, золотямчим, красямчим, кріп(л)ямчим, манямчим, острямчим, палямчим, пестямчим, платямчим, садямчим, сварямчим, славямчим, учамчим, хвалямчим, числямчим). Флективне наголошення тут є давнім лише в дієприслівниках акцентного типу С, суфіксальне - нове в усіх випадках (воно виникло під впливом відповідних інфінітивів).

...