Інтонаційні засоби виразного усного ділового мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Сумський національний аграрний університет

Кафедра державно-правових дисциплін та українознавства

Реферат

з дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”

Інтонаційні засоби виразного усного ділового мовлення

Виконав:

студент групи ЗТК1202-2

Білий Є.О.

Перевірила:

Шестакова С.О.

Суми 2014

Вступ

риторика інтонаційний граматичний

Професійна діяльність сучасного фахівця передбачає оволодіння навичками риторики, тобто навичками побудови, підготовки і доведення до слухачів публічного викладу матеріалу в різних формах - повідомлення на службових нарадах, доповіді на конференціях і семінарах, лекції, виступи на переговорах, презентаціях і т.п.

Багато в чому навички публічного виступу обумовлені загальним рівнем виховання, освіти, наявністю певних особистісних якостей людини. Разом з тим навички риторики відпрацьовуються в процесі накопичення професійного досвіду при наявності знань про основні їх правила.

Знання цих правил дозволяє людині подати свій виступ в більш вигідному світлі - як з точки зору ефективного сприйняття слухачами, так і з точки зору позитивної оцінки аудиторією професійних якостей виступаючого.

Слід зазначити, що основні правила риторики є універсальними, тобто вони застосовні в більшості ситуацій, при яких виникає необхідність публічного виступу.

Встановленню контакту оратора зі слухачами сприяють, в першу чергу, цікава тема виступу і продумана смислова структуризація. Однак, навіть якщо достатньо офіційний, діловий виступ не буде підкріплений умінням оратора втілити добре підготовлений з точки зору логіки текст в живу, немонотонну мову, активність сприйняття слухачами сенсу виступу явно знизиться, і його мета буде досягнута не повністю.

При підготовці до виступу і при виході на трибуну не варто забувати, що спілкування з аудиторією - свого роду можливість заявити про себе, і від того, наскільки вдало це станеться, багато в чому залежать ваш авторитет та можливості подальшого службового розвитку. Не можна випускати з уваги, що можливості ефективного сприйняття усної інформації обмежені, особливо якщо виступ значний за своєю тривалістю. У зв'язку з цим великого значення набувають деякі прийоми та засоби підвищення виразності мови, що дозволяють зробити нашу мову більш виразною, яскравою та емоційною. Ці засоби спрямовані на те, щоб аудиторія не втрачала інтересу до виступу і не залишалася при цьому на рівні пасивного сприйняття почутого, а відчула причетність до того, про що говорить виступаючий.

В даному рефераті мова піде про інтонаційні засоби та доцільність їх застосування у діловому мовленні.

1. Основні характеристики інтонації

Інтонація (від лат. intono - голосно виголошую), сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, наголосу, тембру та інших елементів мови. У вузькому змісті інтонація розуміється як "рух голосового тону" і збігається з поняттям мелодики мовлення. У широкому змісті термін "інтонація" означає складне явище, що представляє собою сукупність мелодики мовлення (тобто підвищення або зниження основного тону в межах висловлення), інтенсивності, темпу мовлення й пауз. У якості додаткових складових інтонації виступають тембр мовлення (при вираженні іронії, сумніву, наснаги й т.д.) і ритм. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення. За допомогою емоційного забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення: чи то піднесено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі і т.п. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова.

Надсегментні одиниці накладаються на лінійне мовлення не по одному, а в цілому, формуючи таким чином явище, що дістало назву інтонація, одиницею якої часто називають інтонаційну конструкцію. Інтонацію вивчає інтонологія.

Інтонація надає мовленню семантики, експресії, модальності, стилістичного забарвлення тощо. Відповідно виконує такі функції:

* Комунікативна функція, тобто функція реалізації комунікативних типів висловлення (розповідні, питальні, спонукальні речення).

* Функція модальності. Вираження ставлення мовця до того, про що говориться.

* Емоційна функція. Вираження за допомогою мови психічного стану мовця, а також надання емоційних значень висловлення.

* Видільна функція. Полягає в інтонаційному виділенні певних частин висловлення, наприклад, головніших порівняно з другорядними в інформаційному плані.

* Конструктивна (конститутивна) функція. Завдяки інтонаційним засобам сегментні одиниці мовлення формуються у висловлення.

Комунікативна функція інтонації вважається провідною. За метою висловлювання в українські мові розрізняються такі комунікативні типи висловлювань, як розповідь, питання, спонукання.

Інтонаційна конструкція розповідного висловлювання має висхідно-спадний або спадний рух основного тону, що означає завершеність думки. Разом зі спадом тону спадає і сила і темп вимови.

Інтонаційна конструкція питального речення зазвичай характеризується висхідним, висхідно-спадним і спадним тоном. Темп вимови питання як правило вищий за відповідь на нього в розповідній інтонації. Для запитання відчутними є особливості зміни інтонації на початку і в кінці вислову, швидкість спаду інтонації та інтенсивності. Побудова інтонаційної моделі питального типу речення ускладнюється різними видами питання: питання про нову інформацію, питання-перепит, альтернативне питання, риторичне питання.

Інтонаційний контур спонукального речення визначається висхідно-спадним, рідше - спадним характером руху інтонації. Такий тип речення теж неоднозначний - може бути наказ, вимога, пропозиція, прохання, порада тощо.

Фраза вичленовується інтонацією і паузами. Інтонація буває комунікативна (спрямована на увиразнення змісту висловлювання) й емоційна (призначена для передавання різних почуттів).

Інтонація кожної мови своєрідна. Загальновідомо, як важко, наприклад, вловити висловлений чужою мовою жарт або іронію чи виразити різні відтінки здивування, невдоволення, презирства, поваги, довіри, недовіри тощо, які здебільшого передаються лише інтонацією. Інтонація є невід'ємною складовою частиною мови.

За допомогою інтонації мовець може передати настрій, виділити важливе в повідомленні, привернути увагу слухача (слухачів) до певної думки, дати зрозуміти, що висловлювання закінчене або буде продовжене і т. д. Інтонаційний малюнок, як і вимова окремих звуків у мовленнєвому потоці, має свої усталені загальноприйняті норми, порушення яких призводить до неадекватного сприйняття висловлювання. За допомогою інтонації, неадекватної до змісту, створюється підтекст.

Слід пам'ятати, що дуже швидке мовлення утруднює сприйняття, а надто повільна, тягуча мова послаблює увагу слухача. Безпричинне надто голосне мовлення дратує слухача, а непомірно тиха мова змушує над силу напружуватися, щоб зрозуміти сказане. Порушення загальноприйнятої норми втомлює слухача і, отже, справляє на нього негативне враження.

2. Види інтонаційних засобів

Інтонація української мови включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

б) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

в) збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);

г) певне чергування наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);

д) виділення слова у фразі особливим наголосом - фразовим, логічним та емфатичним.

Мелодика - це зміна (підвищення або зниження) висоти тону голосу протягом висловлювання. Вона є головним компонентом інтонації, іноді її називають інтонацією у вузькому сенсі слова або фразовою інтонацією, що спостерігається в рамках синтаксичних одиниць - словосполучення і речення. Цей рух створює тональний контур висловлювання і його частин і таким чином пов'язує і членує мову.

В українській мові виділяють декілька типів мелодики, основними з яких є:

* Мелодика завершеності, яка характеризується зниженням висоти голосу до кінця висловлювання і властива оповідним реченням;вона свідчить про закінчення висловлювання або його значної частини;

* Питальна мелодика, яка характеризується підвищенням висоти тону і властива питальним;

* Мелодика незавершеності, яка близька до питальної, але характеризується меншим підйомом висоти тону і створює відчуття майбутнього продовження.

Гучність - це характеристика сприйняття слухачем інтенсивності висловлювання. Звичайно більш важливі в смисловому відношенні частини висловлювання характеризуються більш високою інтенсивністю, вимовляються більш голосно, ніж менш значущі частини. Крім того, інтенсивність висловлювання зазвичай зменшується до кінця висловлювання.

Тембр, інакше тембральне забарвлення мови - специфічна, яка сприймається людиною, характеристика звучання промови, яка залежить частково від фізичних параметрів мовного апарату (низький, хрипкий тембр, високий пронизливий голос і т.п.), частково регулюється мовцем за рахунок особливих змін стану органів мови (в основному у зв'язку з різним емоційним станом у момент мовлення). Часто тембр голосу визначають як додаткове артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит. У порожнині рота в результаті більшого чи меншого напруження органів мови і змін обсягу резонатора утворюються обертони, тобто додаткові тони, які надають основного тону особливий відтінок, особливого забарвлення. Тому тембр називають ще «кольором» голоси. За тембром голосу встановлюють його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано та ін. Тип голосу може бути загальним, але в кожної людини свій тембр, як і відбитки пальців.

Темп мовлення - це швидкість, з якою оратор вимовляє слова, речення, весь текст у цілому. Він залежить від індивідуальних особливостей промовця, його темпераменту, від теми та змісту промови, а також від умов, за яких виголошується промова, та особливостей аудиторії. Темп мовлення може змінюватися. Це залежить від змісту висловлення, емоційного настрою мовця, життєвої ситуації. Тому, звісна річ, одна й та ж промова повинна бути викладена різним темпом в аудиторіях, що відрізняються за рівнем освіти, статі, віку, професії і т. ін. Нормальний темп української мови близько 120 слів на хвилину. Одна сторінка машинописного тексту, надрукованого через півтора інтервали, повинна читатися за дві чи дві з половиною хвилини. Темп мовлення має велике значення для успіху виступу.

Ритм промови має за основну зміну певних частин промови за довжиною звучання, а також чергування мови, що звучить, та пауз. Розрізняють декілька типів пауз залежно від того, за якої причини і з якою метою переривається виголошення промови. Фізіологічні паузи викликані необхідністю вдихнути повітря. Як правило, вони збігаються з іншими паузами - граматичними, логічними і психологічними.

Граматичні паузи - це засіб граматичного упорядкування тексту. Призначення психологічної паузи - емоційна інтерпретація тексту, розкриття психологічного навантаження думки. Така пауза пов'язана з підтекстом промови, її сутність є зрозумілішою, якщо порівняти її з паузою логічною. В той час, як логічна пауза механічно формує такти, цілі фрази і саме цим допомагає виявити їх сенс, психологічна пауза дає життя цій думці, фразі і тексту, намагаючись передати їх підтексти. Якщо без логічної паузи мова безграмотна, то без психологічної вона нежиттєздатна. Логічна пауза пасивна, формальна, недійова; психологічна, - безперечно, завжди активна, багата внутрішнім змістом. Логічна пауза слугує розуму, психологічна - почуттю. Логічні паузи пов'язані зі змістом, логікою промови. За їх допомогою оратор здійснює роздрібнювання потоку слів на змістовні частини. Це нібито поділ або поєднання слів у мовні такти.

Мовний такт - відрізок фрази, цілісний за значенням, об'єднаний інтонаційно і відокремлений з обох боків паузами. Щоб набути навичок логічного виразного звучання мови, необхідно спочатку навчитися розбивати фрази на мовні такти, швидко визначаючи в них основне за змістом. Розмічування мовних тактів і читання по них необхідні тому, що вони змушують аналізувати фрази і доходити до їх суті. Без цього не скажеш правильно фрази. Звичка говорити по тактах зробить мову не тільки стрункою за формою, зрозумілою за передачею, але й глибокою за змістом.

Фразовий наголос - звукове виділення одного зі слів фрази (переважно кінцевого). Такий наголос підкреслює завершеність висловлювання й спонукає слухача до певної реакції.

Логічний наголос - це виділення важливого для змісту слова підсиленням і підвищенням його наголошеного складу в тоні. Логічна точність і виразність мови досягається постановкою логічних наголосів. За допомогою логічного наголосу тому самому реченню можна надати цілу низку найрізноманітніших смислових відтінків.

Тактовий логічний наголос - наголос, який діє в межах тільки одного мовного такту і виділяє в ньому лише одне слово, що підпорядковує собі всі інші і є виразником змісту всього речення.

Головний логічний наголос - наголос, який діє у межах усієї фрази, усіх мовних тактів і в єдності зі спадною мелодикою виділяє одне слово серед уже виділених і ним завершує зміст даної фрази. На письмі позначається двома горизонтальними рисками знизу.

Емфатичний наголос - емоційне виділення слова у фразі. В українській мові він виражається, як правило, подовженням наголошеного голосного й підвищенням тону.

3. Застосування інтонаційних засобів у діловому мовленні

Виступаючому не слід забувати, що усна мова відрізняється від письмового тексту. Це створює додаткові проблеми у взаєминах з аудиторією, якщо доповідач просто зачитує текст.

У той же час усна мова має цілий ряд переваг, що вигідно відрізняють її від письмової. Ці переваги треба використовувати, щоб оточуючі сприймали ваш виступ як мову хорошого фахівця і цікавого оратора.

Мовленнєва поведінка проявляється в процесі спілкування і має наступні характеристики: тембр голосу, манера мови, швидкість мови, гучність голосу, вимова слів, забарвлення звучання голосу, модуляція мови, ритмічне говоріння.

Голос, манера мови сильно впливають на загальне враження, яке виробляє співрозмовник в процесі спілкування. У масових дослідженнях було отримано від 60 до 90% правильних суджень щодо величини тіла, повноти, рухливості, внутрішнього стану і віку людини, що грунтуються лише на голосі й манері говорити.

Значна частина людей розмірковує під час бесіди над змістом своїх слів більше, ніж над способом, яким вони вимовляються. Мовна поведінка є джерелом нефальсифікованої інформації і має на практиці велике значення для вірного розуміння думок і намірів співрозмовника.

Будь-який виступ, навіть досить офіційний, не повинен бути монотонним, позбавленим особливостей подачі різних його структурних частин. У практиці виділяють кілька різновидів тональності виступу. Тональність може бути: мажорна, мінорна, урочиста, жартівлива, сувора.

Варіювання тональністю виступу залежить від загальної тематики і спрямованості виступу, смислового акценту, що падає на його різні структурні частини.

Тональність виступу обумовлена і складом аудиторії (наприклад, віковим або посадовою), її загальним настроєм на сприйняття мови. Вибір тієї чи іншої тональності у процесі виступу служить більш яскравому розкриттю основної думки, закладеної оратором в різні частини або у виступ в цілому.

Як правило, будь-яке повідомлення, що говорилось з трибуни, має різне смислове навантаження, мінливе по ходу виступу. Одні частини доповіді можна розглядати в якості його основних тез, інші слід віднести до розряду коментарів, пояснень. У інтонації мови поєднуються мелодія (модальність), тембр, гучність голосу, темп розмови, паузи, інтонаційні та смислові наголоси. Фактично всі елементи інтонації, що характеризують мовну поведінку, можуть бути об'єктивно виміряні.

Швидкість мови відповідає пануючому стану темпераменту. Її важко довільно змінити, в кращому випадку це можна зробити лише на короткий час. При щирій внутрішній включеності у розмову специфічний темп мови знову відновиться.

Жвава, (аж до квапливої) манера говорити, швидкий темп мови вказують на те, що ваш співрозмовник - людина темпераментна, імпульсивниа, жива, упевнена у собі, безперешкодно самовиражається (при непорушеному перебігу мови).

У той же час неспокійна, кваплива, безладна манера говорити, майже завжди супроводжується надмірним жестікулюванням, і голос, що зривається свідчать про боязкость (можливо, тільки в даній ситуації), непевность або квапливість, непостійність, некерованость.

Спокійна, повільна манера говорити вказує на спокій, незворушність, вдумливість, розсудливість співрозмовника. У той же час уповільнена мова може свідчити про бездіяльність, млявость, тупість.

Темп мови, що прискорюється вказує на те, що промовець весь занурений у предмет розмови, натхненний тим, про що говорить. Мовлення, яке сповільнюється свідчить про роздумування, "включення" внутрішніх гальм з приводу сказаного, втрату впевненості, покірності через втому чи виснаження сил. Помітні коливання швидкості мови можуть бути ознакою нестачі врівноваженості, збудливості людини.

Велика чи мала гучність голосу - це прояв, по суті, великої або малої початкової життєвої сили. У той же час, збільшивши чи зменшивши гучність, співрозмовник хоче приховати свій справжній стан (наприклад, явно гучний голос нерідко покликаний приховати слабкість і невпевненість).

Велика гучність голосу говорить або про справжню силу спонукань, або про хизування чи недостатнє володіння собою. Мала гучність голосу при спокійному перебігу мови вказує на прагнення "не виходити з себе", стриманість, скромність, такт, ненав'язливість і в той же час на брак життєвої сили, слабкість людини.

Малі зміни в гучності вказують на здатність керувати емоціями (особливо при великій гучності) або ж на брак жвавості почуттів.

Нерегулярні коливання слабкої гучності голосу можуть свідчити про брак життєвих сил, схильність до швидкої капітуляції при перших же труднощах.

Підкреслення (акцентування) вказує на слабку внутрішню включеність у обговорювану справу, недолік інтересу і навіть відсутність душевної жвавості.

Особливості вимови слів, артикуляції часто створюють враження твердого, певного, чіткого, впевненого або ж неясного, розпливчастого, невпевненого голосу.

Ясна і чітка вимова слів, виразне вимовлення звуків, а також закінчень і частинок (тобто чітка артикуляція) вказують на внутрішню дисципліну, усвідомлену життєву позицію, в той же час можуть бути відображенням нестачі динаміки.

Неясна і нечітка вимова контурів слів (нижня щелепа не рухається зовсім або рухається мало) вказує на брак критичного ставлення до самого себе, поступливість, невпевненість, м'якість, млявість волі, любов до спокою, відсутність установки на співрозмовника в спілкуванні.

Ясна і легко зрозуміла, але не дуже чітка артикуляція характерна для природно і щиро включеної до спілкування людини, врівноваженої по натурі.

Висновки

Отже, з усього сказаного випливає, що інтонація являє собою досить складне, багатопланове і надзвичайно важливе явище в загальному контексті мовленнєвої діяльності людини. Саме інтонація фактично організовує усну мову в цілому, в тому числі й читання. За допомогою інтонації висловлюванням надається значення питання, спонукання, прохання, повідомлення ... Інтонація дозволяє передати емоційно-смислові відтінки тексту, висловлюючи стан, настрій автора (сум, тривога, радість), його ставлення до описуваного (іронія, повагу, гордість, ніжність і т.д.).

У традиційному підході під інтонацією розуміють сукупність змін відносної висоти тону в складі, слові, словосполученні і в цілому висловлюванні, передавальну суб'єктивне ставлення мовця до вислову. Найважливіша функція інтонації - визначення модальності висловлювання.

Виконання цієї і всіх інших функцій інтонації визначається особливостями її структурної організації, в якій найчастіше виділяють шість основних компонентів: наголос, мелодику, темп, тембр, силу звучання і паузу. Всі ці компоненти, об'єднані в інтонації, створюють відчуття живого потоку людської мови. Тому знання природи інтонації має таке важливе значення для кожної людини. Уміння виразно говорити або відтворювати художній текст, виконуючи вимоги декламационного мистецтва, називають умінням малювати інтонацією.

Список літератури

1. Українська мова. Енциклопедія. - К., 2000.- С. 752.

2. Багмут А.Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П., Плющ Н.П. Типологія інтонації мовлення. - К., 1977. - С. 405.

3. Прокопова Л.І. Тональні акценти у німецькій та українській мовах - вступ до контрастивного вивчення просодичних систем // Нариси з контрастивної лінгвістики. - К., 1979.

4. Культура ведення дебатів. - Харків, 1988.

Размещено на Allbest.ru