Практична спрямованість вивчення частин мови в початковій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА ФІЛОЛОГІЇ

Курсова робота з української мови

Практична спрямованість вивчення частин мови в початковій школі

Виконавець студентка 3 курсу, 321 групи,

Спеціальності "Початкова

освіта. Спеціалізація:

англійська мова"

денної форми навчання

Азаренкова А.

Науковий керівник

Нагребельна И.А.

Херсон - 2012



ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1 Вивчення української мови на сучасному етапі

1.1 Загальні поняття про частини мови

1.2 Підходи до вивчення частин мови

РОЗДІЛ 2 Ознайомлення з частинами мови в початкових класах

2.1 Система вивчення іменника в молодших класах. Опрацювання прикметника

2.2 Методи вивчення прислівника. Ознайомлення з прийменником

2.3 Робота над дієсловом. Формування поняття про займенник

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



ВСТУП

Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних грунтовних знань та умінь з української мови. український мова іменник прикметник

Неперервна мовна освіта, починаючи з материнської (родини) школи і закінчуючи професійною, спеціальною освітою, має бути орієнтована на виховання мовної особистості, на природне бажання повернутися в щоденному побутовому спілкуванні до призабутих родинних традицій, на створення українського середовища в усіх сферах суспільного життя, на прагнення удосконалити високо- культурне інтелігентне спілкування літературною мовою.

Щоб знати, що оновлювати, щоб знати, чим замінити і що додати, необхідно глибоко ввійти в реальний стан сучасного мовлення у кількох основних сферах: державній, суспільній, культурно-освітній і власне мовній.

Мовна освіта повинна забезпечувати інтелект державі. Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно - чуттєвого до постійно - абстрактного пізнання світу, як "канал зв'язку” для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття - є основним чинником формування інтелекту. Тому в школі викладання українською мови аж не може зводитися до етнографічного рівня, хоча включати його в навчальний процес треба. Мова має виховувати духовно - емоційну сферу україномовних громадян через організаційний зв'язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально - естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання молодої людини.

Що дає громадянам України вивчити державної мови - сучасної літературної української мови?

Найперше - гарантію реалізувати всі права і свободи в межах Української держави на всіх виробничих, державних, виробничих посадах. Можливість реалізувати творчі здібності в усіх сферах культурно - освітнього життя.

Вивчення української мови молодшими школярами є початковий стану виховання мовної особистості.

Відомий лінгвіст, основоположник системи навчання дітей рідної мови Ф.І. Буслаєв вказував, що „мета має полягати у засвоєнні мовної культури народу через систему спеціальних мовленнєвих вправ, які є основою для розвитку природженого дару слова й умовою мовленнєвого розвитку дитини”. Для його формування, на думку Д.М.Богоявленського, „слід працювати над оволодінням словом як одиницею мовлення; оволодінням граматичною будовою мови; розвитком зв'язного мовлення”. На думку Є.Котока, Л.Кутенко, О.Лобчук, А.Супруна, М.Успенського, О.Хорошковської та ін., за допомогою лінгводидактичних принципів можна реалізувати конкретні завдання формування в учнів словотвору, лексики, синтаксису, зв'язного мовлення,вивченні частин мови, всіх видів мовленнєвої діяльності.

Мета курсової роботи: поняття про практичну спрямованість вивчення частин мови в початковій школі.

Об'єкт дослідження: систематизація та узагальнення знань і вмінь учнів з української мови як засіб активізації їх пізнавальної діяльності.

Предмет дослідження: формування знань про частини мови на уроках української мови.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



РОЗДІЛ 1 ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

1.1 Поняття про частини мови

Слова як одиниці граматичні та лексичні групуються в частині мови, т. е. в граматичні класи слів, об'єднані за трьома ознаками: узагальненим граматичним значенням (предметність, ознака, дія); однаковим складом постійних і змінних граматичних ознак; спільністю основних синтаксичних функцій.

Іншими словами, кажучи про частини мови, мають на увазі граматичну угруповання лексичних одиниць мови, тобто виділення в лексиці мови певних груп або розрядів, якi характеризуються тими чи іншими ознаками.

Узагальнене значення, що характеризує всі слова тієї чи іншої частини мови, є абстрактне уявлення того загального, що є присутнім у лексичних і морфологічних значеннях конкретних слів даного класу. Найбільш узагальненими значеннями для частин мови є значення предмета (субстанції) і ознаки - процесуального (яку представляють як дію або стан) і непроцесуального (яку представляють як якість або властивість).

Кожна частина мови має свій власний комплекс граматичнихкатегорій, в яких представлено те узагальнене значення, яке властиве всім словам цієї частини мови. Так, значення предметності, властиве іменнику, грамматично представляється морфологічними категоріями роду, числа і відмінка; значення процесу, властиве дієслову, - категоріями виду, застави, способу, часу та особи.

Службові слова не називають предметів, ознак чи інших явищ дійсності, а вказують на відносини, що існують між ними. Службові слова позбавлені номінативної (називних) функції. Вони є своєрідним граматичним засобом для вираження відношень і зв'язки між словами і реченнями (прийменники, сполучники), а також для передачі певних смислових і емоційних відтінкі взначень, виражених самостійними частинами мови (частки). Службові слова на основі спільності виконуваних функцій групуються в наступні частини мови: прийменники; спілки; частинки.

Виділені в особливу групу модальні слова, як і службові частини мови, не мають номінативний функцією. Вони виражають оцінку мовцем свого висловлювання з точки зору ставлення сообщаемого до об'єктивної дійсності (безумовно, на жаль і ін.).

Вигуки також позбавлені функції називання. Вони є виразниками певних почуттів (ох! чу! Фу! На жаль! Тощо) і волевиявлень (вон! стоп! Тс! І т.д.).Як і модальні слова, вигуки незмінні і звичайно не є членами речення, хоча інтонаційно завжди пов'язані з пропозицією, до якого примикають.

Звуконаслідувальні слова є за своїм звукового оформлення відтворенням вигуків, звуків, криків та ін (кря-кря, ку-ку, му-у, дзень-дзень і т.д.). За своїм синтаксичними функціями вони схожі з вигуками, але навідміну від останніх не висловлюють жодних почуттів чи волевиявлень.

У процесі розвитку мови слова з однієї лексикограматичної категорії можуть переходити в іншу.

1.2 Підходи до вивчення частин мови

Навчання в школі - один із найважливіших періодів соціального становлення особистості. Пережитий саме в цей час успіх може суттєво вплинути на подальшу долю учня, стати свого роду пусковим механізмом подальшого руху особистості, особливо якщо це стосується навчання - найголовнішого сподівання дитини.

“Прагнення до знань, - відзначав В.Сухомлинський, - живиться тисячами невсипущих, невтомних корінців нелегкої, але радісної, привабливої, жаданої для дитини праці”.

Дати кожній дитині щастя - ось у чому вбачав свою місію педагог і вчений В.Сухомлинський. Але дитина не може бути щасливою, якщо їй у школі нецікаво, погано, нудно, якщо вона не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Тому, щоб зробити дитину щасливою, педагог, перш за все повинен допомогти їй вчитися, відчути “смак” успіху, навчити дітей працювати, думати, спостерігати, усвідомлювати, що таке розумова праця. “Успіх у навчанні, - зазначав В.Сухомлинський, - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися”.

Не секрет, недостатня матеріальна база шкіл утруднює роботу вчителів. Мало хто з педагогів може похвалитися використанням комп'ютерної техніки. Але вчитель завжди у пошуку нових форм і методів викладання свого предмета. Цьому сприяють нестандартні підходи у викладанні.

Нестандартні підходи у викладанні української мови і літератури здійснюються через проведення так званих нестандартних уроків (структура уроків нетрадиційна), організацію нестандартних завдань чи запитань, нетрадиційних форм повторення, закріплення чи перевірки виучуваного матеріалу.

У педагогічній практиці частіше проводяться такі нестандартні уроки - як урок-семінар, урок-лекція, урок-конференція, урок-гра (ділова чи рольова), урок-подорож, рідше - урок-змагання, урок-консультація, урок-діалог, урок-аукціон, урок-“суд”, бінарні чи комп'ютерні уроки, уроки пошуку істини, уроки “без дзвінка”, уроки-концерти та інші.

При виборі типу уроку важливо враховувати вікові особливості учнів, їх бажання і вміння, а також той фактичний матеріал, який вивчатиметься на даному уроці.

Нестандартні підходи можна застосовувати на різних етапах стандартних (традиційних) уроків, а саме: при сприйманні та усвідомленні виучуваного матеріалу, при актуалізації знань та вмінь учнів, при закріпленні тощо.

Нестандартні за змістом запитання, незвичний погляд на проблему створюють певну емоційну обстановку на уроці, активізують учнів, сприяють розвиткові логічного мислення, бажання пізнати явища чи проблему не однобоко, а багатогранно.

На відміну від звичайного уроку, мета якого оволодіння знаннями, уміннями та навичками, нетрадиційні заняття спрямовані на повніше врахування вікових особливостей, інтересів, нахилів, здібностей кожного учня.

Адже основним завданням для кожного вчителя є підключити учня до активної та самостійної діяльності, поставити його в позицію суб'єкта цієї діяльності. Практична самостійна діяльність - це найважливіша умова формування працьовитості та відповідальності. Ось чому таким важливим фактором є взаємодія вчителя та учня на уроці. Зацікавленість, викликана вчителем на уроці, як тимчасовий психологічний стан, за певних умов може перерости в стійкий інтерес до знань чи предмета.

Тому використання й проведення різних нестандартних уроків є найефективнішим засобом, для організації колективної пізнавальної діяльності в дослідній роботі школярів, що сприяє досягненню високих результатів у роботі. Емоційному настрою учнів на таких уроках сприяють стимулюючі репліки вчителя: “Правильно, молодці”, “Оцінимо відповідь разом”, “Давайте поміркуємо”. Такі звернення налаштовують на атмосферу співпраці: учень виступає дослідником, шукає і знаходить відповіді, запрошуючи вчителя як консультанта.



РОЗДІЛ 2 ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ЧАСТИНАМИ МОВИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові займенники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником (без уживання термінів "самостійні” і "службові” частини мови), усвідомлення того, що кожне слово є назвою предметів того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дій і відповідає на питання хто? Що? Яка? Який? Яке? Що робить? І под., застосування форми словозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного і письмового мовлення учнів шліхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови).

Значну роль у реалізації завдань навчання учнів мають уроки української мови, яка є не лише предметом вивчення, а й інструментом пізнання, засобом корекції інтелектуального розвитку школярів. Як писав В.Сухомлинський, мова належить до предметів, “у яких знання тісно зливаються з уміннями і виявляються насамперед в уміннях”. Тому важливим завданням навчання учнів рідної мови є формування у них умінь більш-менш вільного володіння мовленням. Для цього необхідно посилити практичну спрямованість уроків української мови, постійно виявляти неослабну увагу до тих аспектів навчально-методичної роботи, від яких залежить розвиток комунікативних умінь школярів.



2.1 Система вивчення іменника в молодших класах. Опрацювання прикметника

Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменників в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів по вищих іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку. Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.

Система роботи над вивченням теми "Іменник”, має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови; а також поступове ускладнення вправ, спрямоване на формування навичок точного виживання іменників у мовленні і правильне їх написання.

Формування у молодших школярів граматичного поняття "іменник складається з кількох станів. Перший - підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття "іменник” передбачає навчання розрізнити предмет і його назву, розвиток умінь класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо)”.

Другий стан формування поняття "іменник” передбачає знайомлення учнів із граматичним ознаками слів у єдності з їх смисловими значеннями (відповідають на питання хто? що?., називають предмети) й закріплення їх у терміні "іменник”. Ця робота потребує від учня більше високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому стані.

Третій стан полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форми роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширене знання про власні і загальні назви.

Четвертий стан передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висвітлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.

Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? що ?, знайомляться із словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін "іменник”, розкриває поняття "слова, які означають назви предметів”, проводжується робота над диференціацією назв істот і неістот, без уживання термінів "однина - множина” формуються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюються уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводиться терміни для позначення тих понять, які раніше розглядається практично.

Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користувалися прийомом "один - багато”, то в 3 класі формується граматичне поняття один (множини). Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізнити іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно, чи мій, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів назв предметів кого? Чого? Кому? Чому? І над., будувати речення і словосполучення з іменниками в перших відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінюваних іменників, що є основним у програмі 4 класу.

Загальне поняття про іменник починає формуватися у дитини ще у до букварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Подальше формування поняття” іменник” передбачає роботу над лексичними значеннями іменника і його граматичною ознакою - відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів - назви предметів запитання хто? чи? Що? Прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти.

У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які позначають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів предметів, тобто виділяє, групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники - назви істот і неістот.

Поняття "число” засвоюються дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. Терміни однина/множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1-2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у третьому класі продовжується формування поняття "число іменників” на більш високому рівні.Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу.

Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка - здатність виражати за допомогою закінчень та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами. Вивчення відмінків і типів відмінювання іменників за програмою передбачається в четвертому класі. Однак грунт для формування цього поняття готується поступово ще з першого класу. Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні.Подання вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які передбачають визначення відмінків іменників у поданому тексті, постановку іменників у відповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками.

Отже, вивчений іменник в початковий класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, мови, усвідомлення роду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному і пасивному мовленні школярів.

Опрацювання прикметника.

Завдання вивчення прикметника в 1-4 класах полягають у формуванні граматичного поняття "прикметник” як частини мови, що пов'язана з іменником, у вироблені навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному і пасивному мовленні.

Учні повинні засвоїти, що прикметник:

- називає ознаку предмета,

- залежить від іменника,

- відповідає на запитання який? Яка? Яке?

- робить мовлення більш точним, емоційним і багатим.

Вивчення прикметника здійснюється поступово.

Прикметник вивчається протягом усіх чотирьох років навчання. У 1 класі в період навчання грамоти діти практично займаються зі словами, що є ознаками предметів (без уживання терміна "прикметник”). У 2 класі водиться термін і додається визначення прикметника. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, змінювати прикметники разом з іменниками за зразками "один, багато”, (без уживання термінів "однина - множина”).

У 3 класі розглядається зв'язок іменників з прикметниками, вводиться терміни "однина - множина”, формується поняття змінювання прикметників.

За родами в однині, усвідомлюється неможливість такого змінювання у множині. Нарешті, в 4 класі діти вчаться змінювати прикметники за відмінками, практично (без уживання термінів) знайомляться з прикметниками твердої і м'якої групи.

Г. Дульнев, В.Петрова, З.Смірнова зазначають, що деякі школярі використовують лише невелику групу прикметників; багато прикметників вони вживають неправильно, не розуміючи їх значення. Практичне вивчення прикметників, як зазначав М. Гнєзділов, спрямоване на збагачення й уточнення словникового запасу учнів, а також вироблення умінь правильного використання і правопису прикметників.

2.2 Методи вивчення прислівника. Ознайомлення з прийменником

Методичні матеріали знайомляться з прислівником як з частиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.

Завдання вчителя під час формування поняття "прислівник" полягає в тому, щоб:

· - щоб досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;

· - навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;

· - формувати вміння вживати цю групу слів у практиці усному і писемного мовлення;

· - домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передбачених програмою.

Формування граматичного поняття "прислівник" починається з виявленням в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами.

Учні роблять висновок, що є мова, які показують ознаку дій і є незмінними. Учитель вводить перший на позначення слів такого типу прислівника.

У ході методичної роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. В наслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають ще й на запитання де? куди? коли?, починаються дієслова, у реченні є другорядними іменами.

Вправи на вивчення теми "Прислівник".

Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

- виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які запитання відповідають виписані прислівники?);

- утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (усно складіть з ними реченнячи словосполучення);

- замініть однокореневими прислівниками слова, подані в дужках (веселий, радісний) і под.

· 3. Які прислівники запитують про себе? (Щотижня, щогодини, щороку, щоденно).

· 4. Який прислівник вживається з серцем? (натщесерця).

Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.

Ознайомлення з прийменником.

Як самостійна частина мови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний період навчання грамоти діти практично знайомляться з ціює частиною мови під час читання вміщених у букварі текстів і запису речень. Отже, ще в цей час у вчителя з'являється нагода пяснити дітям роздільне написання прийменників ("маленьких слів") з іншими словами.

У 3 і 4 класах учні знову повертаються до вивчення прийменників з метою зіставлення їх із префіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написання прийменників і злитого-префіксів. Крім того, вивчаючи відмінювання іменників, діти дізнаються, з якими применниками вживаються окремі відмінки.

Головне завдання вчителя під час опрацювання прийменника полягає у:

*- формуванні уміння виділяти прийменники з мовного потоку;

*- показі ролі прийменників у реченні;

*- формування навичок роздільного написання прийменників із наступними словами.

Уміння виділити прийменники з мовного потоку учитель прищеплює ще в період навчання грамити, коли учні ділять речення на слова або читають речення, до складу яких входять прийменники.

На цьому етапі ознайомлення дітей з прийменниками учитель ще не показує їх ролі у реченні. У 2 класі цьому завданню підпорядковуються вся робота над засвоєнням прийменника. Тут слід підвести дітей до усвідомлення того, що:

· - слова у, до, на, над та інші називаються прийменниками;

· - прийменники служать для зв'язку слів у реченні.

Крім того, удосконалюються вміння учнів писати прийменники окремо від інших слів. Термін "прийменник" учитель вводить після того, як діти усвідомлять функцію цієї частини мови.

У 3 класі робота над вивченнями прийменника спрямовується на розвиток в учнів уміння розрізняти прийменники і префікси.

Учні повинні свідчити, що:

· - прийменники служать для зв'язку слів у реченні, а префікси служать для зв'язку слів у реченні, а префікси - для утворення слів;

· - прийменники пишуться окремо із словами, а разом (вони є частиною слова);

· - між прийменником і наступним словом можна постановити допоміжне слово, а між префіксом і корнем - ні.

· - Отже, вивчення прийменників у початкових класах передбачає не тільки формування правописних умінь, а й усвідомлення учителя учителя ролі прийменників при складанні словосполучень і речень.



2.3 Робота над дієсловом. Формування поняття про займенник

Дієслово - досить сказати граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форми і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподіляється за класами.

У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? Або що роблять?, і визначають можливих виконавців пермічних дій.

У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на запитання що робити? Що робить? Що роблять? що робив? Що будеш робити? Називається дієсловом.

Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовим формами дієслова й формами однини (множини).

Під час вивчення теми "Дієслово" слід:

· - сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови?

· - Розвинути уміння свідомо вживати дієслова в цінному і пасивному мовленні.

· - Виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів 1 і 2 дієвідмін.

Усі ці завдання розв'язуються одночасно.

Формування загального поняття про дієслово.

Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:

· - дієслово - це слова, що називають дію;

· - дієслова відповідають на питання що робити? Що зробити? І т.д.

під час вивчення дієслова систематично проводиться робота над усвідомленням учнями смислового значення дієслів і їх точними вживання. З цією метою організовувати спостереження учнів за використанням у слові дієслів синонімів і дієслів - антонімів, а також за вживанням дієслів у переносному теперішньому значенні.

Вивчення числа і роду дієслів.

У процесі застосування числа дієслів учні усвідомлюють, що:

· - дієслово змінюється за числами;

· - дієслова мають два числа - однину і множину.

· - При зміні дієслова за частинами змінюється його закінчення, а лише змінюється той же самий.

· - У реченні дієслово - присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет - іменник (займенник).

Підготовча робота до сприйняття учнями поняття "число дієслів" починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робити? А іншому що робить? Можна провести спостереження за кількістю виконавців дій.

Формуючи поняття роду дієслів, учень досягає розуміння учнями того, що:

· - форми мають тільки дієслова минулого часу однини;

· - рід дієслів залежить від роду пов'язаних з ними іменниками (займенниками).

Опрацьовуючи часові форми дієслова, учні засвоюють, що:

· - дієслова змінюються за часами;

· - дієслова мають три часи, теперішній, минулий, майбутній;

· - дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять;

· - дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять;

· - дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбувається після того як про неї сказали.

Підготовча робота до вивчення часів дієслова починається ще в 2 класі, коли діти вагаються ставити до слів ряд питань, серед яких: що робить? Що роблять? Що зробив? Що буде робити?

Свідоме застосування учнями часових форм готує грунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.

Внаслідок ознайомлення з особливими дієвідмінювання учні повинні знати, що:

· - дієслова теперішнього і минулого часу змінюються за особами і числами;

· - дієслова мають 1-му, 2-гу, 3-тю особу однини і множини;

· - існують два типи дієвідмін - І-ІІ

· - до І дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення - уть (ють), що і визначає написання букв е, є в особових закінченнях;

· - до ІІ дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення ать (ять), що й визначає написання букв, и, і в особових закінченнях.

Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє що дієслова поділяються в залежності від особових закінчень на дві дієвідміни.

Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того що ця форма не має часу, числа, особи і роду.

Вивчення теми "Дієслова" дає великі можливості для одночасної роботи над розвитком усного і писемного мовлення учнів.

Формування поняття про займенник.

Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових школах вивчаються лише особові займенники.

Формування граматичного поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старших класах.

Програмою 1-4 класів передбачено ознайомлення дітей з загальними поняттями про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю. Поряд з цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь оперувати займенниками при складанні словосполучень і речень, а також на удосконалення текстів введенням займенників на місці лексичних повторів.

Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:

· - займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;

· - займенники не називають того, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;

· - визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома;

· - займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ої особи ще й за родами;

· - займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів.

Починається формування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його.

Розширюючи уявлення школярів про особові займенники, учитель організовує спостереження за вживанням їх у різних текстах.

Вводяться терміни "перша, друга, третя особи". Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно, співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони, співвідносяться з множиною іменників; займенники він співвідносяться з іменниками чоловічого роду, вона - жіночого, воно - середнього, інші особові займенники форми роду не мають.

Опрацьовуючи загальні відомості про займенник, треба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.Наступна робота по формуванню граматичного поняття "займенник" спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто відмінюваними.

Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:

· - займенники змінюються за відмінками;

· - зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;

· - називний і давальні відмінки ніколи не вживаються без прийменників;

· - решта відмінків можуть вживатися як з прийменниками, так і без них.

Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою - це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками.

Подаючи формування навичок відмінювання особових займенників 3-ї особи.

Ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахідного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, учням давати не слід. Потрібно, щоб вони запамятали, що н з'являється у займеннику тоді, коли він вживається з прийменником (у нього, але його),. В орудному відмінку наявність н є постійною ознакою.

У процесі подальшого опрацювання відмінювання займенників учням пропонується засвоїти порядок визначення відмінка займенника: 1) знаходжу в реченні слово, з яким зв'язаний займенник; 2) від цього слова до займенника ставимо питання; 3) за питанням визначаєм відмінок займенника.



ВИСНОВКИ

Ось молодші школярі і ознайомились з такими частинами мови: іменнник, прикметник, дієслово, займенник, прислівник, числівник і прикметник.

На нашу думку, найважливішим у початкових класах є те, щоб учні здобули практичні знання, усвідомили функціональну роль кожної частини мови та їх найважливіших граматичних категорій у мовленні. На вивчення частин мови вчитель повинен звертати особливу увагу. Адже в ході опрацювання цих тем в учнів закріплюються та вдосконалюються вміння граматично правильно будувати словосполучення і речення, вводити їх у зв'язні висловлювання, продовжують формуватися орфоепічні уміння і навички.

Надзвичайно важливим є підбір цікавих вправ, мовних ігор, загадок, ребусів на уроки вивчення частин мови. Вчитель повинен завжди пам'ятати про це. Адже цікаві вправи та ігри з словами полегшують розуміння нового матеріалу, його закріплення, сприяють розвитку в дітей вміння аналізувати синтезувати, класифікувати, порівнювати, робити нові висновки, вони активізують, поширюють словниковий запас в дітей, прищеплюють інтерес і любов до мови.

Спостереження Л.С.Виготського та О.Р.Лурія показують, що „мовлення дітей може включати несвідоме, вільне використання багатьох елементів і явищ рідної мови”.

На нашу думку, надзвичайно важливо навчити учнів відбирати мовний матеріал, зміст і форма якого відповідали б меті висловлювання, будувати висловлювання у відповідності до правил граматики та конкретної мовленнєвої ситуації, активно використовувати різні частини мови, особливо прикметники.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гольдберг А.М. Особливості оволодіння учнями молодших класів лексикою рідної мови. - К.: Радянська школа, 1979. - 160 с.

2. Дорошенко С.І. Основи культури і техніки усного мовлення. - Харків: ОВС, 2002. - 144 с.

3. Дорошенко С.І. Розвиток мовлення молодших школярів. - К.: Освіта, 1987. - 124 с.

4. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. - К.: Вища школа, 1992. - 380 с.

5. Канакина В.П. Особенности лексики младших школьников // Начальная школа. - 1997. - №6. - С. 72-77.

6. Методика і практика викладання рідної мови в початковій школі / Зб. статей. - Львів, 2001. - 132 с.

7. Олійник Т. Виправлення недоліків мовлення в учнів перших класів // Питання філології. - Вип. 1. - Тернопіль: ТДПУ, 1997. - С. 91-93.

8. Сидор Е. Вправи для розвитку в учнів загальномовленнєвих, комуніка-тивних і творчих умінь // Початкова школа. - 2001. - №6. - С. 19-23.

9. Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2003. - 264 с.

10. Старагіна З.П. Про мовний розвиток молодших школярів // Педагогіка і психологія. - 2000. - №1. - С. 10-16.



ДОДАТОК 1

3 клас

Тема: Закріплення навичок правопису власних і загальних іменників.

Мета: вдосконалювати вміння учнів правильно писати власні та

загальні іменники; удосконалювати навички підбору спільнокореневих

слів; сприяти розвитку зв'язного мовлення учнів, розширенню

словникового запасу; сприяти вихованню любові до рідного

міста, шанобливого ставлення до людей, , виховувати

почуття взаємодопомоги.

Обладнання: картки для виконання самостійної роботи.

Хід уроку

I.Організація класу до уроку

Встаньте, діти, всі рівненько

Підрівняйтеся гарненько.

Посміхніться до гостей,

Привітайтесь: "Добрий день!”

II. Перевірка домашнього завдання

- Вдома ви виконували вправу 33. (Перевіряю, як учні виконали домашнє завдання). - Що нового дізналися провідому українську поетесу, яка довгий час жила на Волині - Лесю Українку?

- Які нові слова ви зустріли у вправі?

- Які слова написали з великої букви? Чому? (Повторюємо правило про правопис власних і загальних іменників).

III. Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення мети уроку.

Девіз уроку: Будемо на уроці дружно працювати,

Власні і загальні іменники правильно писати.

- Сьогодні ми продовжимо подорож країною "Іменник "і закріпимо вміння правильно писати власні і загальні іменники.

- Що цікавого ви очікуєте від сьогоднішньго уроку?(Діти висловлюють власні сподівання щодо уроку).

- Чи справдяться ваші очікування, ми побачимо у кінці уроку.

IV. Узагальнення і повторення системи понять.

Гра " Хто більше знає?”

а) Перш, ніж грати гру,пригадаємо, де можна знайти багато цікавої інформації? Правильно, в газетах, "Енциклопедіях”, Інтернеті.

б) Зараз я роздам вам картки з завданням,яке вам потрібно виконати:

До загальних назв іменників підберіть іменники - власні назви

Міста: , _, _, , , _, _.

Річки: _, _, _, _, , _, .

Письменники: _, _, _, _, .

Країни: , , , _, , .

Як напишемо слова: річка Західний Буг? Чому?

в) Щоб бути впевненим, чи правильно написали іменник - власну назву, ми можемо звіритись зі словниками. Я роздаю вам словники,а ви самостійно перевіряєте.

V. Виконання різних видів творчих вправ.

1.Робота з підручником

а) Проблемна ситуація (підготовка до виконання вправи 34).

(На дошці виставлено портрети Лесі Українки, П.Чайковського,

П.Поповича)

- Що об'єднує всі ці портрети? (Це портрети відомих людей)

- Назвіть відомих вам людей, використовуючи спочатку тільки власні іменники, а потім - загальні та власні іменники.

б) Самостійна робота по варіантах.

Списати по 2 речення.

- Які слова вставили у реченнях? ( Взаємоперевірка)

2. Вибірковий диктант

(Троє учнів працює за індивідуальними завданнями: у поданих словах вставити першу букву: велику чи малу, залежно від того, власний іменник чи загальний)

Завдання для всіх учнів класу:

- Виписати у два стовпчики іменники. Перший стовпчик - власні назви, другий - загальні.

Львів, річка, співак, Карпати, Стир, озеро, Оленка, Світязь, Франко, вулиця,країна, Пушок, котик, ім”я. ( Перевірка за записом на дошці)

- Хто допустив одну помилку? Дві? Потрібно пригадати правило і бути більш уважними. Сподіваюсь, наступного разу ви не допустите помилок.

3. Робота в парах

(Для роботи в парах роздаю 4 види завдань)

1. Дописати власні іменники.

Ми живемо у місті _. Неподалік, біля кордону з протікає річка _.Нам добре відомі історичні пам'ятки Волині: замок , Козацькі могили під _ , а також чудове озеро . На провела свої дитячі роки поетеса .

2. Виправити деформований текст

Нам завжди допомагає песик Дружок.

Там у мене багато друзів.

Я дуже люблю відпочивати у бабусі Каті в селі Озерне.

Але найбільше мені подобається разом з дідусем Павлом пасти корову Лиску.

3. Про що можуть розповісти слова.

Літо, відпочинок, Чорне море, вода, сонце, друг Сергій, Карпати.(Складають міні-оповідання).

4. Назвати вулиці Нововолинська, де знаходяться:

Пам'ятник Т.Г.Шевченку - .

Дитячий юнацький центр - .

Наша школа - .

Будинок міської адміністрації- _.

Будинки, де живе переважна більшість учнів нашого класу-

. .

(Перевіряємо роботи.Пропоную назвати власні назви у кожному завданні)

4. Гра "Пригадай іменник”(" Мікрофон”)

Назвати щонайбільше іменників, які починаються на букву К (перший ряд), на букву М ( другий ряд), на букву Н( третій ряд).

( Діти по парах назвивають іменники: один учень -власний іменник, другий-загальний)

VI. Домашне завдання

VII. Підсумок уроку

- Пригадайте, що ви очікували від уроку. Чи збулися ваші очікування?

1)Роздатковий матеріал

До загальних назв іменників підберіть іменники - власні назви

Міста: , _, _, , , _, _.

Річки: _, _, _, _, , _, .

Письменники: _, _, _, _, .

Країни: , , , _, , .



ДОДАТОК 2

План -схема до вивчення теми “Прислівник”.

При вивченні теми « прислівник » доцільно використати вірш Л. Лужецької

Ознаку дій називає,

А також місце, час, причину,

Цієї дії визначає,

І кожен цю частину знає

Бо це прислівник - всім відомий

Незмінна ця часина мови

На запитання як? коли?

Готова всім відповісти.

Сміється сонце як - ласкаво,

Мандрує небом величаво,

А небо голубіє дивно,

Пливуть хмарини тихо, мрійно.

Дзвенить кохана мова чисто,

А кожне слово - урочисто,

Земля стрічає нас святково,

Сміються зорі загадково.

Сади цвітуть коли? - весною,

У літку трав моря шовкові,

А восени врожай збирають,

У зимку снігу всі чекають.

Прислівників багато в мові,

Всі яскраві, всі чудові!

Щоб здобути знань основи,

Вивчім цю частину мови!



ДОДАТОК 3

Вправи на вивчення теми “Прислівник”.

Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:

- виписування з тексту дієслів з прислівниками (на які запитання відповідають виписані прислівники?);

- утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (усно складіть з ними реченнячи словосполучення);

- замініть однокореневими прислівниками слова, подані в дужках (веселий, радісний) і под.

1. Гра “Спіймай прислівник”.

Учитель проказує речення. Учні, почувши прислівник, Плескають у долоні.

Виграє той, найменше помилитиметься.

Для гри можна використати такі речення:

1. Сьогодні чудова погода. 2. Тихо, тихо Дунай воду несе. 3. Вдома вчи уроки пильно, ранком вчасно йди до школи, точним будь і акуратним, не затримуйся ніколи. 4. Був коваль. І удень і вночі він кував дивовижні ключі.

2. Гра “Хто швидше”?

Учитель пропонує написати п'ять прислівників, що відповідають на питання як? і п'ять прислівників, що відповідають на питання коли?

Наприклад: бадьоро, весело, сумно, смішно, уважно; восени, влітку, взимку, навесні, вранці.

Виграє той, хто першим правильно виконає завдання.

3. Гра “Допиши прислівник, протилежний за значенням.”

Учитель пише на дошці десять прислівників. Учні списують їх і до кожного дописують протилежні за значенням (антоніми), наприклад: назад-вперед, вночі-вдень, тихо-голосно, мало-багато, сьогодні-завтра.

Виграє той, хто правильно і швидко виконає завдання.

4. Гра “Лото прислівник”.

Учні одержують картки, на кожній з яких написано три речення з пропущеним прислівником. цІ прислівники написані на окремих картках, які тримає вчитель і запитує з ним речення.

На картках можуть бути такі речення:

1. Посідали діти на траві (навколо) вогнища. (Зненацька) прилетів вологий вітер. Пострибав горобець (навпростець).

2. (Невдовзі) в стелі підземелля одчинився люк. (Нишком) вибрався він з-під листя. (Багато) шкідливих комах винищують шпаки.

3. Пив тигр (повільно), певний у своїй силі й могутності. Назбирали ми їх (чимало). Я (швиденько) опустився снопові на спину.

5. Загадки-жарти.

1. Який прислівник однаково читається зліва направо і справа наліво? (зараз)

2. В яких прислівниках є три-чотири приголосних і один голосний? (Вдень, вверх, вниз).

3. Які прислівники запитують про себе? (Щотижня, щогодини, щороку, щоденно).

4. Який прислівник вживається з серцем? (натщесерця).

Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.

Размещено на Allbest.ru

...