Стилістичне використання антонімів у текстах засобів масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ПРАКТИЧНА СТИЛІСТИКА»

НА ТЕМУ: “СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ АНТОНІМІВ У ТЕКСТАХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ”

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

1.2 Класифікація антонімів за типом протиставлення

1.3 Структурна класифікація антонімів

1.4 Явище полісемії та антоніми

Висновки до розділу І

2.1 Реалізація загальномовних та контекстуальних антонімів у сучасній публіцистиці

2.2 Стилістичні функції антонімії в інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрах

2.3 Антоніми як засоби творення стилістичних фігур у журналістському тексті

Висновки до розділу ІІ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

антонім друкований публіцистичний

ВСТУП

І. ЯВИЩЕ ЛЕКСИЧНОЇ АНТОНІМІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

1.1 Загальна характеристика антонімів

Розвиток антонімічних відносин в лексиці відображає наше сприйняття суперечливої та взаємозумовленої дійсності. Тому контрастні слова, як і позначені ними поняття, не тільки протиставляються одне одному, але й тісно пов'язані між собою: «Антонімічні відношення буквально пронизують мову» [23, с. 12]. За допомогою контрастного зіставлення фактів найяскравіше вимальовується їх глибина. Антоніми - найпродуктивніші лексичні засоби, що допомагають автору протиставляти певні факти. «Антоніми (від гр. Ьхфй… - префікс, що означає протилежність, протидію, і пхмб, ьхпмб - ім'я, назва) - слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, твсно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями» [30, с. 27].

З цього випливає, що антонімами не можуть називатися слова, які мають значення протилежності, але належать до різних частин мови (нічний - день, ворожий - дружба, повага - зневажливий ). Крім того, антоніми повинні мати співвідності значення, вони мають позначати логічно сполучувані поняття, які мають спільну семантичну частину, відносно якої протиставляється ряд ознак. Наприклад, антоніми перебільшувати і применшувати мають спільний елемент значення «говорячи, передаючи що-небудь, додавати свої міркуваннія, які не відповідають дійсному стану речей». Ці слова протиставляються значеннями «збільшувати» або «зменшувати» у порівнянні з дійсністю. Слова, що не мають спільного семантичного компонента, не протиставляються.

Таким чином, не всі слова мають антоніми, а лише ті, які виражають якісні або кількісні ознаки. Найбільш поширені антонімічні відношення серед якісних прикметників та прислівників, менше - серед дієслів та іменників.

Основна ознака антонімії - полярність слів, що означають: якості (дорогий - дешевий, допитливий - байдужий, нестримний - врівноважений, особистий - безсторонній ), дії та стани ( переночувати - переднювати, осідати - кочувати, нападати - оборонятися, куйовдити - пригладжувати ), природні та соціальні явища і процеси ( правда - брехня, ліво - право, спокій - рух, щирість - криводушність ). Крім того, в антонімічних парах слова можуть перебувати й тоді, коли одне з них є нейтральною назвою , а друге - емоційно забарвленою (добрий - гадючий, дійсність - забобон).

Антонімів не мають слова з конкретним значенням, також числівники, більша частина займенників - слова, без ознак оцінності, безпосередньої співвіднесеності з поняттям про певне явище.

Антоніми найповніше і найвиразніше виявляються в лексиці. Їх поділяють:

- у семантичному плані - на кілька основних класів за типом протиставлення;

- у структурному - на різно- і спільнокореневі;

- у стилістичному - на загальномовні і контекстуальні.

Свідченням системності антонімії в загальній системі лексики може бути співвідношення анонімів із синонімами. «Це співвідношення виявляється насамперед у багатстві синонімії та антонімії» [26, с. 15]. Велика кількість лексем синонімічного гнізда зумовлює різноманітність складових антонімічних пар (сміятися - плакати, реготати - ридати, хихікати - рюмсати).

Прояви антонімії поширені в уснорозмовній, суспільно-політичній та художньо-белетристичній лексиці; в офіційно-діловій та науковій - її своєрідним проявом є наявність термінів, що позначають протилежні явища, процеси (діяння - бездіяльність, дозволяти - забороняти, відцентровий - доцентровий).

У офіційно-діловоому стилі хоч і є потреба щось протиставляти, проте антоніми використовуються рідко: «Журніліст має право поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно)» [12, с. 64].

У науковому стилі, зокрема в його різновидах, антоніми використовуються як засіб посилення впливу інформації на того, хто її сприймає, а також, під час вибудови автором логічних роздумів.

«Якщо судити з гостроти останніх теоретичних, критичних полемік, з суспільного резонансу гендерних студій, то потреба паритетності у стосунках між статями, паритетного представлення жіночих і чоловічих пріорітетів, жіночого і чоловічого голосу в мистецтві - нині одна з найгостріший в українській культурі» [1, с. 15].

Антонімія як стилістичний засіб найчастіше використовується у художньо-белетристичному та публіцистичному стилях для створення прямого і переносного значення слова, відображення несподіваного зіткнення різнорідних понять: «…було собі два брати, Каїн і Авель, одного батька-матері діти, не від роду ж їм було приділено, одному статися жертвою, а другому - вбійником?»(СС, с. 103).

Антоніми реалізуються в усіх стилях мови, але різною мірою. Вони є одним із важливих стилістичних засобів завдяки їх внутрішнім семантичним властивостям, пов'язаним із називанням семантично протилежних реалій. Для антонімів характерні прогресивність та необмеженість.

1.2 Класифікація антонімів за типом протиставлення

Антоніми за семантичними відношеннями неоднорідні, тому виділять градуальні, комплементарні, векторні та координатні антоніми.

Найбільший клас - це градуальні антоніми, що позначають два діаметрально протилежні за мірою або ступенем вияву видові значення певного родового поняття (контрарна протилежність):

- якості (жирний - пісний, брюнет - блондин, багач - бідняк);

- кількості ( все - ніщо, надлишок - брак, завжди - ніколи);

- дії (поспішати - зволікати, палати - тліти, переспати - недоспати);

- ознаки дії або якості (дуже - злегка, надто - недотатньо).

Таке родове поняття характеризується можливістю ступеневого зростання

або спаду, відповідні антоніми не повністю покривають його, тому між його крайніми виявами можливі проміжні ланки - мезонізми - «слова, які за своїм лексичним значенням знаходяться на семантичні осі між двома антонімами» [30, с. 332]. Явище мезонімії властиве всім самостійним частинам мови, крім числівників. Більшість з мезонімів спільнокореневі з антонімами. Вони можуть деталізувати просторові поняття, вказувати на неповноту вияву ознаки, передавати незавершеність дій або станів. Між двома антонімами може бути не один, а кілька мезонімів, тому їх можна умовно поділити на дві групи: одні - ті, що семантично тяжіють до першого антоніма, інші - до другого.

В таких випадках заперечення одного з антонімів не є ствердженням іншого. Наприклад, антоніми гарячий («Який має високу температуру, сильно нагрітий, жаркий, душний» [26; с. 105]) - холодний («Який має низьку температуру, слабо нагрітий, зимний, студений, морозний» [30; с. 105] ) мають проміжні, середні члени: гарячий - теплий - прохолодний - холодний.

За семантичними відношеннями виділяють також комплементарні антоніми. «Комплементарні (від лат. сomplementum - доповнення) - це такі антоніми, що позначають два взаємнодоповнювальні видові поняття, які разом становлять певне родове поняття, без проміжних ланок» [30; с. 28]. Наприклад, антоніми з корелятивною протилежністю (брат - сестра, чоловік - дружина), винятки з правил (допускати - виключати), контрадикторною протилежністю (присутній - відсутній, зрячий - сліпий, разом - окремо). Заперечення одного із антонімів є ствердженням іншого.

У мові функціонують також векторні антоніми. Вони позначають дві протилежно спрямовані або взаємно зворотні дії, явища, ознаки, напрями (зачиняти - відчиняти, підніматися - опускатися, туди - звідти, за - проти, світати - смеркати). До цього класу також належать антоніми із загальним значенням «дія або стан - їх припинення» (шлюб - розлучення, життя - смерть), антоніми конверсиви, що позначають протилежно спрямовані, «зустрічні» дії або відношення в межах однієї спільної ситуації (складати - приймати, давати - брати, продавати - купувати). «Конверсія (лат. сonversio - обертання, перетворення) - це зміна перспективи мовного подання позамовної ситуації на протилежну, зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін зі зміною логічно-комунікативних акцентів у її висвітленні» [30; с. 265].

Координатні антоніми позначають дві протилежні точки певного просторового або часового відрізка (захід - схід, ранок - вечір, початок - кінець, перший - останній) і суміжні з цими полюсами поняття (старт - фініш). Цей тип антонімів споріднений тематично з векторними, а за структурою опозиції - можливою наявністю проміжного члена - з градуальними.

1.3 Структурна класифікація антонімів

Антоніми класифікують також за структурою. Вони поділяються на різнокореневі та спільнокореневі. У різнокореневих (власне лексичних) антонімах протилежність виражається різними коренями (основами). Вони різні щодо походження (вірність - зрада, релігійність - атеїзм, допитливий - байдужий, забуття - прозріння). Л. М. Полюга відносить сюди і ті антоніми, які хоч і мають різні корені, але антономічність їх підсилюється відповідними префіксами (піднімати - опускати, переганяти - відставати).

Деякі вчені, спираючись на різноманітність цього типу антонімів та їх чітко визначене протиставлення вважають антонімами тільки різнокореневі слова. Але така думка ігнорує виражальні можливості мови, вона не враховує інших можливих способів вираження протиставлення і не відображає справжнього стану речей в мові.

Тому другим структурним різновидом антонімічних пар є спільнокореневі антоніми (граматичні або афіксальні), в яких протилежність виражається приєднанням до того самого слова або основи антонімічних афіксів (переважно префіксів) чи афіксоїдів (в'їхати - виїхати, англофіл - англофоб, зацвісти - відцвісти) або префікса з заперечним та протилежним значенням (революція - контрреволюція, бородатий - безбородий ), а при родових кореляціях - додаванням або забиранням афікса зі значенням протилежної статі (прибиральник - прибиральниця, кум - кума).

Префікси, суфікси, частини складних слів впливають на семантику цілого слова і виражають його антонімічність. Анатомія префіксальних морфем зумовлена і семантикою коренів. Наприклад, префікси від- (префікс іменників, що вказує на зняття чогось) та над - (префікс іменників, дієслів; вказує на рух, накривання чогось). За допомогою цих префіксів можуть утворюватися антонімічні пари (відкривання - накривання, відклеювати - наклеювати). Прослідкуємо як інші префікси сприяють утворенню антонімічних пар: недо- та пере- (недобрати - перебрати, недоважувати - переважувати); недо- та про- (недоггнилий - прогнилий); перед- і після- (передвоєнний - післявоєнний).

Про антонімію суфіксів можна говорити умовно. Суфікси, крім семантичних виявів, можуть ще вказувати на більшу або меншу інтенсивність якості, яка залежно від контексту виявляється з різною силою і яку чітко розмежувати не завжди вдається: -еньк- та -езн- (грубенький - грубезний);

-ець- та -ище- (вітерець - вітерище); -ісіньк- та -езн- (товстісінький - товстезний ).

В українській мові також функціонує антонімія компонентів складних слів: багато… - мало… (багатоводний - маловодний), бистро… - тихо… (бистроводний - тиховодний). Пари складних слів з антонімічними компонентами займають проміжне місце між різно- і спільнокореневими антонімами.

Слова, утворені за допомогою префіксів не- і без- заперечують значення твірного слова, тому до антонімів не належать, адже виражають не крайню, а неповну протилежність (молодий - немолодий - старий). Антонімами слід вважати лише ті слова із префіксом не-, які створюють нове значення, нове поняття. Спільнокореневі антоніми виникають внаслідок приєднання до однакових основ антонімічних префіксів та як результат приєднання префікса із заперечним значенням.

1.4 Явище полісемії та антоніми

Українська мова відображає характер і хід пізняння та «мовного освоєння дійсності» шляхом асоціативних процесів і є свідченням своєї схильності до систематизації, тенденції до позначання нескінченного світу відносно обмеженою кількістю лексем. Тому їй властива полісемія - «(від гр. рплэт - численний і узмб - знак) - наявність у семантичній структурі мовної одниці двох і більше значень об'єктів означення» [30, с. 502]. Полісемія найширше виявляється у лексиці, де лексичні значення, порівняно з іншими типами мовного значення, більш індивідуальні та конкретні. За підрахунками дослідників у сучасній українській мові серед полісемічних іменників слова з двома лексично-семантичними варіантами ставновлять близько 68%.

Багатозначне слово може мати кілька антонімів. Однозначні компоненти антонімічних пар характеризуються простою сполучуваністю, проте антонімії багатозначних слів властиві значно багатші відношення. Розглянемо антоніми щедрий - скупий. Кожен з них має свою систему значень, при зіставленні яких можна зауважити, що антонімічність існує і в окремих значеннях цих слів.

Якщо побудувати такий ланцюжок антонімічних пар щедрий -скупий чоловік, щедре - скупе дитя, то тут протиставляються такі семантичні відношення: «Щедрий - який охоче ділиться своїм майном, коштами і т. ін., не шкодує витрачати що-небудь. Скупий - який уникає витрат, надміру, до жадібності ощадливий» [26, с. 19]. В антонімічних компонентах щедра - скупа земля, осінь, природа, росліинність ми протиставляємо кількісні семантичні відношення.

У мові не завжди багата семантична система одного антоніма відповідає семантичній системі іншого, наприклад, коли один із компонентів має значно більше значень, ніж інший, тому до різних значень одного з компонентів приєднується кілька антонімів.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

Антоніми - це слова, що називають протилежні за змістом поняття і мають спільну семантичну частину, на основі якої розрізняються максимально протилежними значеннями.

Антонімів не мають числівники, більша частина займенників та слова з конкретним значенням. Найбільше їх серед прикметників та прислівників. Найповніше і найвираніше вони виявляється в лексиці.

Антоніми поділяють у сементичному відношенні на кілька основних класів за типом протиставлення: градуальні (антоніми, що позначають два діаметрально протилежні видові поняття), комплементарні (антоніми, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття), векторні (позначають два протилежно спрямовані або взаємно зворотні відношення), координатні (позначають дві протилежні точки певного просторового або часового відрізка).

За структурою антоніми поділяються на різно- та спільнокореневі. До різнокореневих антонімів належать не лише різні за походженням слова, але й такі, що мають різні корені та відповідні префікси, що підсилюють їх антонімічність. Спільнокореневі антоніми (граматичні або афіксальні) виникають внаслідок приєднання до однакових основ антонімічних префіксів, як результат приєднання префікса із заперечним значенням до такої самої кореневої морфеми. Суфікси, крім значення, можуть виражати також інтенсивність якості, тому про їх антонімічність можна говорити умовно.

Антонімія пов'язана з полісемією. Багатозначне слово може мати і кілька антонімів і вступати в полісемічні зв'язки не всіма, а тільки одним зі своїх значень. Антоніми використовуються в усіх стилях мови: науковому, офіційно-діловому, художньо-белетристичному та публіцистичниму, але з різним ступененем продуктивності.

Здатність слів у різних контекстах, залежно від асоціативного сприймання дійсності, метафоризації та їх полісемічності передавати нові семантичні відтінки дають змогу на основі закону протиставлення, виявляти нові відношення.

ІІ. АНТОНІМІЯ У СИСТЕМІ ЗАСОБІВ ВИРАЗНОСТІ МОВИ ДРУКОВАНИХ ЗМІ

2.1 Реалізація загальномовних та контекстуальних антонімів у сучасній публіцистиці

Призначеня публіцистичного стилю - формування суспільної свідомості та громадської думки. Його визначальна риса - поєднання логічності викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Якщо офіційно-діловий та науковий стилі прагнуть до максимальної інформативності, а художньо-белетристичний визначається високою експресивністю, то публіцистика одночасно має впливати на емоції читача та інформувати його. «Публіцистика - вид журналістської діяльності, в якій досліджуються, узагальнюються та оцінюються суспільно значимі проблеми на підставі логічного переконання та емоційного впливу» [16, с. 56].

Об'єктом публіцистики є реальність в різних її проявах: від побуту до історичних та політичних подій світу. Тому перед нею стоїть проблема пошуку оптимальних засобів упливу на громадську думку, зокрема, експресивних засобів. Публіцистичний матеріал не буде впливовим та дієвим, якщо автор знехтує засобами стилістичної виразності тексту. Цього недостатньо. Журналіст повинен проаналізувати факти, правильно витлумачити їх читачам і дати (в окремих випадках) свою оцінку тим чи іншим подіям, що лягли в основу публіцистичного твору.

Загальномовні та контекстуальні антоніми часто використовуються у текстах сучасних засобів масової інформації як засоби експресії. Загальномовні антоніми - це такі пари слів, антонімічність яких очевидна і поза контекстом. Вони часто використовуються в заголовках журналістських матеріалів.

Лексичними антонімами у заголовках можуть виступати не лише прикметники («З великої хмари - малий дощ»(УТ4), «Багата держава - бідні громадяни» (УТ8), «Уявні та реальні загрози» (УТ8), «Україна капіталістична чи феодальна?» (УТ9), «Дитячі майданчики для дорослих ігор» (УТ10), а й прислівники ( «Крок вперед і два назад» (УТ3), «Вліво - вправо» (УТ11), дієслова («І промовчали, і сказали» (УТ6) та займенники («Зима ваша, весна наша» (УТ7).

Для публіцистичного тексту характерне безпосереднє зверення до читача, діалогічне мовлення, тому журналісти часто використовують питальні форми для утворення інтригуючих заголовків, які б апелювали безпосередньо до респондента і спонукали його разом із автором дати відповідь на поставлене питання. В таких випаках важливу стилістичну роль можуть відігравати лексичні антоніми, які допомагають створити контрастну характеристику понять («Спільний старт, а фініш?» (УТ11).

Лексичні антоніми можуть функціонувати у публіцистичних текстах як складові фразелогізму: «Ні дати, ні взяти: міжнародні фінансові організації не вважають Україну вигідним партнером» (УТ7).

Лексичні антоніми застосовують не лише в заголовках публіцистичних матеріалів, а й безпосередньо, в текстах: «Але для наполегливих є інший шлях. Не екстенсивний - інтенсивний» (УТ5; с.63).

Загальномовні антоніми активно реалізуються в журналістських матеріалах як засоби стилістичної виразності публіцистичного тексту, ажде вони створюють контрастні характеристики понять.

Крім цього типу антонімів існують і такі, що в прямому значенні не мають антонімічних відповідників, проте у переносному вступають в антонімічні стосунки з іншими словами: «На жаль, з огляду на попередній досвід, не факт, що йдеться саме про руки, а не лише про язик» (УТ7). Антонімічний відповідник до слова руки - не язик, а ноги, проте в цьому контексті автор протиставляє дію бездіяльності. В основі протиславлення лежить фразеологізм - хто багато говорить, той мало робить.

Контекстуальні антоніми - це «слова, що стають антонімими в певному контексті внаслідок переносного вживання» [27; с. 66].

Антоніми - важливі стилістичні засоби не тільки завдяки своїм внутрішнім семантичним властивостям, пов'язазаним із називанням протилежних за значенням реалій. Автор може використовувати їх залежно від особливостей власного світосприйняття, не обмежуючи себе усталеною в мові схемою: «Як виховати україномовну дитину в російськомовному або змішаному середовищі?» (УТ15).

Контекстуальні антоніми виникають в результаті індивідуального творення, це не загальномовні явища. Порівняймо загальномовні антоніми в публіцистичних текстах: «Упродовж наступних двох десятиліть «червона» пропаганда всіляко протиставляла порядну й високоморальну радянську жінку аморальній західній» (УТ). І контекстуальні антоніми, які послуговують засобом творення образності, емоційності, експресивності та нових відношень між словами: «Тоді як світові виробники відеоігор почали отримувати мільярдні прибутки від продажів своєї продукції, найвідоміший український гравець ігрової індустрії може припинити своє існування» (УТ14).

Антоніми у публіцистиці використовуються і для відтворення шляху логічних роздумів як художній прийом зіткнення понять еволюційного контрасту: «Але в останні роки довкола унікальної пам'ятки вирують пристрасті, в яких переплелось усе: новітні наукові досягнення та старі, радянської доби, ідеологеми, інтереси чиновників та забудовників і науковців та киян» (УТ9).

Антонімія як стилістичний засіб у публіцистичному стилі більш продуктивна, ніж у науковому та офіційно-діловому. Вона дає невичерпні можливості у текстах засобів масової інформації для створення картин об'єктивної дійсності, де використовується пряме і переносне значення слова, різке і несподіване зіткнення різнорідних понять. Зокрема, загальномовні та контекстуальні антоніми реалізовуються у заголовках журналістських творів як засоби експресії.

2.2 Стилістичні функції антонімії в інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрах

Антонімічні відношення пов'язуються зі стилістичними функціями, які виконують слова-антоніми в певному контексті - середовищі, в якому існує об'єкт. Значення та стилістичні функції антонімів у публіцистичних матеріалах визначаються мовним оточенням, ситуацією й соціальними, політичними умовами об'єктивної реальності, національно-культурним середовищем.

У різних жанрах публіцистики функції антонімів мають різний ступінь продуктивності. Це обумовлено тим, що жанри відрізняються своєрідністю відображення та пізнання об'єкта; робочими функціями, пізнавальними та виховними завданнями; форматом, спектром висвітлення дійсності й, відповідно, масштабом висновків, узагальнень; образотворчими засобами.

Критеріями поділу творів журналістики на жанри є об'єкт відображення, призначення твору, масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення, літературно-стилістичні особливості. «Жанр - вид журналістського твору, що історично склався і має свої особливі риси та ознаки залежно від мети написання, наявності фактологічного матеріалу та особливостей авторського стилю» [16, с. 23]. Різні жанри журналістики прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні.

Традиційно до інформаційних жанрів належить замітка в усіх її різновидах, звіт, інтерв'ю, репортаж, інформаційна кореспонденцію. Головне завдання цих матеріалів повідомити, відтворити, описати факт, подію, явище та передати думки людей з актуальних питань життя.

Антоніми мають деякі особливості функціонування у замітці - «матеріалі художньо-публіцистичного жанру, в якому стисло, оперативно, правдиво, з пізнавальною метою повідомляється про суспільно-значимі факти, події» [16; с. 25-26]. Наприклад: «В Росії дехто сприймає Україну як ворожу, а не як дружню державу, -- Грищенко» (ДТ). Автор використав загальномовні антоніми у заголовку до замітки для позначення протилежності характеристик, якими наділяють нашу державу вітчизняні та закорднонні політики. Часто в коротких публіцистичних матеріалах антоніми використовуються для влучного та лаконічного відображення контрасту економічних, політичних, соціальних та інших реалій минулого і сучасності. «Розуміючи, що на парламентських виборах восени українці гідно оцінять усі ці „ініціативи“, окупаційний режим вдався до тактики, випробуваної ще 2004 року: ті, хто тотально пограбували державу і народ, тепер обіцяють кинути українцям кістку», -- упевнені голови облрад» (ДТ). Автор використав контекстуальні антоніми пограбували державу - обіцяють кинути кістку.

Прямі, або загальномовні та контекстуальні антоніми використовуються в замітках для протиставленя якостей, ознак, тенденцій тощо. Антоніми вживаються для розмежування понять і реалій за семантичними ознаками. «До ночі індекс Kp пішов у «зелену» зону, однак вранці в суботу знову почалося зростання активності» (ДТ).

У замітках продуктивні антоніми, які виконують функцію зіставлення, адже вони допомагають порівнювати різні реалії та поняття: «Промовці свідчили про порушення на президентських виборах 4 березня, вимагали нових виборів -- як президента, так і депутатів парламенту»(ДТ).

Стилістична функція антонімічної градації базується на відокремленні понять, виражених антонімами, на розмежуванні їх одне від одного в часі, просторі. «Двополюсний світ канув у Лету. Туди ж подівся і однополюсний» (ДТ). Продуктивність антонімів у замітках підтверджується тим, що з десяти матеріалів, вісімдесят відсотків містили антоніми, зокрема контекстуальні.

Антоніми функціонують у звіті - «матеріалі інформаційно-публіцистичного жанру, у якому дія виражена словом - ідеться про перебіг суспільно значимої події» [16, с. 26]. Оскільки звіт містить денотативно-десигнативну інформацію про з'їзди, конференції, наради, концерти, творчі зустрічі, спортивні змагання, то продуктивність функції антонімів як засобів експресії мінімальна. В цьому жанрі здебільшого використовуються загальномовні антоніми, які відображають часові, якісні відношення, різницю в обсягах виконаної роботи у порівнянні з минулими роками тощо. «Нові та старі політичні сили мають розпочати діалог для досягнення консенсусу, згідно з правилами політичного ангажування» (Д).

Продуктивність антонімії в інтерв'ю визначається метою цього жанру: отримати з достовірних джерел та правдиво повідомити про нові важливі відомості, факти; ознайомити читача з громадською думкою щодо подій, фактів, проаналізованих із посиланням на співбесідника, який і продукує основний текст матеріалу. Тому семантика антонімів цього жанру залежить від теми, обраної журналістом, індивідуальності респондента та мети публікації. У інтерв'ю-діалозі Алли Лазаревої антоніми стають основою для утворення такого художнього засобу як епітет-оксюморон: «Не здається мені, що затримання мітингувальників посилює страх, це радше поглиблює зневагу до режиму й нелюбов до старого-нового лідера, який, певне, й сам у депресії» (УТ7). У інтерв'ю на економічну тему антоніми виконують функцію протиставлення, використовуються для вираження контрастної характеристики соціально-економічного становища. «Треба пам'ятати, що багатою державою Україна зможе стати тільки за умови, що населення не буде бідним і від його зростаючих трудових доходів наповнюватимуться бюджети всіх рівнів. Основою середнього класу має стати людина праці»(УК1).

У репортажі - «матеріалі інформаційно-публіцистичного жанру, в якому оперативно, динамічно, образно, емоційно відбивається перебіг суспільно значимої події, очевидцем чи учасником якої був автор» антоніми можуть використовувати функцію протисталення: «У цій «малій купі невеликій» годі й зрозуміти, де рідні діти Олени та Сергія Герасимчуків, а де названі»(УТ13).

Функція зіставлення проявляється через використання антонімів, що допомагають порівнювати якісні характеристики. «Різняться як технології, так і сюжети та настрої, постановка чергується із вуличним та документальним фото, проте голову не полишає провокативне питання: що би лишилось від цієї величі, якби зменшити масштаби та витягти слайди із лайтбоксів, лишивши майстра сам-на-сам із камерою та друком формату, скажімо, А5..?»(УТ4).

Функції антонімії у репортажі залежать від його виду, теми та особистості самого автора, його здатності оперативно висловити свою оцінку описуваної події, швидко проаналізувавши і зробивши власні висновки, зайнявши певну позицію. В репортажі чітко виражається авторське «я», оскільки журналіст був на місці події і у нього виникли певні враження щодо побаченого, які він втілив у публіцистичний текст. Якщо автор добре ерудований, він може зіставляти та протиставляти факти, використані в своєму матеріалі. В такому випадку антоніми будуть виконувати саме ці функції у тексті.

Аналітичні жанри поликані не просто повідомляти про те, що, коли, де і як відбувалося, а і спробувати відповісти на питання, чому так сталося, які причини і наслідки події чи явища, що треба чекати і чого бажано уникнути у певних процесах. Внутрішньо інформаційні та аналітичні жанри відрізняються ступенем проникнення у суть явища. Якщо в інформаційних жанрах репортер використовує антоніми для протиставлення і зіставлення якісних, кількісних ознак, дій чи вчинків, які зумовили появу того чи іншого явища, факту, то в аналітичних - журналіст протиставляє і зіставляє точки зору, думки експертів, гіпотези, припущення, доводи з метою докопатися до істини, віднайти причину того чи іншого явища. Ось у чому полягає основна різниця між функціями антонімії в цих двох групах жанрів. В аналітиці антоніми мають більш сильне стилістичне забарвлення, тут вони дійсно загострюють «конфлікти», створюють контрастність точок зору.

Важливе значення для автора цієї групи жанрів має аналітичне мислення, яке полягає у аналізі та синтезі, порівнянні, узагальненні та абстрагуванні певної інформації. «Аналітичні жанри - це одна із груп системи журналістських жанрів, яка включає кореспонденцію, статтю, рецензію, огляд, лист» [16, с. 8 ]. Інформація в таких жанрах функціонує у вигляді суджень, оцінок, образів.

Кореспонденція відображає інформацію обмежену у просторі і часі - це най простіший аналітичний жанр, в якому на тлі реальної історії, «фрагменту із життя» героя розкривається суспільно значима проблема. Для цього жанру характерна емоціність та експресивність, які не варто ототожнювати, оскільки «емоційність не завжди є експресивною, вона може мати нейтральне вираження, а експресивність породжується не тільки емоціями, а й мисленням, інтелектом, волею, етикою та естетикою, конкретнішим світосприйняттям мовців»[29, с. 189]. В кореспонденціях використовуються протиставлення і зіставлення, зокрема, контекстуальних антонімів. «Багато з тих практик - шаманських, езотеричних, «магічних», котрі ще якісь півстоліття тому розглядалися матеріалістичною наукою як казки і пережитки темного минулого, сьогодні активно використовуються в сучасній психотерапії і доводять свою ефективність». (УТ2)

Найбільш універсальний жанр журнілістики - стаття, для якої характерний дослідницький підхід до життєвих явищ, що допомагає співвідносити певні факти, явища, погляди. Це основна відмінність статті від коментаря, оскільки в другому журналіст має справу лише з одним явищем.

Стаття - це «такий журналістський виступ, у якому автор аналізує факти і явища життя, доносить за допомогою відповідних аргументів певну думку, ідею»[10, с. 202]. Стаття має широкі стилістичні можливості, композиційну гнучкість, дозволяє автору реалізовувати вільну асоціативну будову тексту. У будь-якій статті є свій внутрішній конфлікт, зіткнення, вир думок і пристрастей. Тому антоніми відіграють важливу стилістичну роль, сприяючи підсиленню та увиразненню внутрішніх і тематичних суперчностей теми, проблеми, думок.: «Сьогодні в Україні майже 54% населення - жінки. Їх умовно можна поділити на дві групи: ті, котрі усвідомили свою суспільну роль і значимість, і ті, які про це навіть не задумувалися» (УК2).

У цьому фрагменті статті контекстуальні антоніми виконують функцію протисталення. Адже публіцист у статті стверджує або заперечує певне явище. Саме конфлікт тримає читача в напруженні. Він може бути гострим, життєвим, прихованим, але зіткнення окремих думок, живих картин неможливо відобразити без антонімів: «Чимало жінок вважають: я слабка -- він сильний, я відповідаю за побут -- він заробляє гроші, я прислухаюся і виконую -- він вказує і керує. З усього цього виходить, що вона боягузка, а він безстрашний, вона слабка, а він сильний» (УК2).

Близьким за жанровими ознаками до статті є огляд. Він хронологічно ширший, тому в цьому жанрі антоніми можуть виконувати функцію зіставлення часових, якісних ознак, певних дій чи бездіянь, порівнюючи зміни, що відбулися в певних часових рамках. Предметом огляду є ціла низка однорідних явищ, які відбулися протягом певного часу - тижня, місяця, року тощо. Його головна мета ? з'ясувати певні тенденції розвитку явища, процесу. «Хоча структури незрілого ще вітчизняного громадянського суспільства поволі охоплює параліч, культурні осередки й середовища не лише демонструють певний рівень стабільності, а й навіть оновлюються»(УТ1).

Мистецтво критики виявляється в такому аналітичному жанрі як рецензія. В ній автор дає читачеві відповідь на запитання: що це за твір, які його переваги і недоліки, яке місце займає він у науці, мистецтві, літературі, яка його естетична вартість, наскільки він відповідає потребам дня. «Рецензія - один із найпоширеніших літературно-критичних жанрів, мета якого аналіз, оцінення художнього, мистецького, публіцистичного, наукового твору, зіставлення його з життям, а також розгляд порушених у творі суспільних проблем»[10; с. 210]. У ній осмислюється дійсність, відшукується типове або закономірне. Рецензія співвідносить твір, який став об'єктом матеріалу, із тими проблемами, які хвилюють суспільство зараз. Тому антоніми тут виконують функцію зіставлення. Крім того автор рецензії має активно втручатися в проблему, яка є суттю твору, підтримуючи позицію автора, або суперечачи йому. Залежно від оцінки рецензента твору мистецтва, проявляються стилістичні функції антонімії. «Це справжнє кінодиво, цікаве для глядача і критика, жанрове, багатошарове»(УТ4).

Антонімія у рецензії може відображати суперечність і в сутності самого об'єкта рецензування, внутрішній конфлікт рецензованого об'єкта: «Теми, порушені Джорджем Лукасом, зажили такої популярності завдяки своїй універсальності, адже у фільмі йдеться про боротьбу добра і зла, технології та людства» (УТ5; с. 54).

У групі художньо-публіцистичних жанрів стилістичні можливості антонімії значно ширші, ніж у аналітичних матеріалах. Вони зумовлюються авторським завданням, способом мислення та індивідуального літературного обдарування автора. Сьогодні художня публіцистика зникає зі шпальт газет, вона стає рідкісним явищем у журналістиці. Проте деякі з цих жанрів активно функціонують у сучаних засобах масової інформації, зокрема, в блогосфері. Це такі художньо-публіцистичні жанри як нарис та есе.

Нарис - це «художньо-публіцистичний жанр, у якому автор, органічно поєднуючи елементи белетристики та публіцистики, досліджує виразні життєві явища через відтворення ділових, моральних якостей особистості, колективу» [17, с. 108]. Для нього характерна авторська оцінка, авторське «я», його критичне ставлення до певної особи, угрупування, соціальної групи, явища, події. Автор може робити припущення, в яких певну роль відіграють і антоніми, що загострюють конфлікт. «Думаю, що вже мінімум років із сім він наяву і уві сні очікує на пост глави Кабміну» (Т1).

Якщо нарис подієвий, в ньому можуть протиставлятися або ж зіставлятися певні вчинки чи факти, що мали місце в обраній автором події. Якщо це проблемний нарис, то в ньому не обійдеться без антитез, антонімічної іронії, епітетів-оксюморонів.

Близьким до нарису є есе - «журнілістський твір літературно-публіцистичного жанру, в якому в невимушеній, довільній формі подаються авторські міркування, погляди» [16, с. 22]. Цей жанр поєднує підкреслено індивідуальну позицію автора з невимушеним, часто парадоксальним викладом. Він зорієнтований на розмовне мовлення. «Одне слово, прощай старенька і благонадійна Європо, здрастуй край вічної мерзлоти та дрімучої каторги наших нещасних батьків і прадідів!» (Т2).

У художньо-публіцистичних жанрах антоніми виконуєть не лише функції протиставлення та зіставлення, але й антонімічної градації: «На думку Ірини Бондаренко, координаторки Асоціації велосипедистів Києва, у вирішенні цієї проблеми мають бути ініціативи і знизу, і згори»(УТ-7).

Таке розмаїття стилістичних функцій антонімів пояснюється ширшими можливостями жанрів, їхніми стилістичними особливостями, ознаками форми та змісту, функціями, наміром автора матеріалу, його обізнаністю, ерудованістю, здатністю творчо мислити, давати власну оцінку подіям та явищам, спираючись на зібрану і проаналізовану інформацію. У художньо-публіцистичних жанрах антонімія продуктивна і більш експресивна, адже автор має більше свободи для творчості, право на висловлення оцінного судження.