Звертання у творчості Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Інститут української філології та літературної творчості імені А. С. Малишка

Кафедра стилістики української мови

Звертання у творчості Тараса Шевченка

Повідомлення зі стилістики

Української мови

Студентки 402 - УА групи

Пильгун Наталії

Київ - 2014



Вступ

Однією з важливих особливостей мови художніх творів Т. Г. Шевченка є широке вживання різноманітних звертань, дослідження яких дає змогу не тільки повніше схарактеризувати мовностилістичну систему поета, визначити певні риси його індивідуального стилю, а й встановити важливі граматичні і структурні властивості звертань та їх стилістичні функції у загальнонародній українській літературній мові, розкрити їхню роль як ефективного зображувального прийому. Шевченко і це копіював механічно фольклорні і розмовні зразки, а творчо переробляв і вдосконалював їх, підносячи на вищий рівень ті чи інші мовностилістичні особливості народної мови, зокрема звертання. шевченко поет мовностилістичний твір

Звертання в українській мові набувають особливої специфічності і виразності у зв'язку з тим, що в однині вони здебільшого виражаються кличною формою іменника. У мові творів Т. Г. Шевченка звертання часто мають образне, переносне, здебільшого метафоричне звучання і відзначаються великою експресивною насиченістю. Звертання можуть мати при собі теж яскраві і образні, експресивно забарвлені пояснюючі слова, особливу інтонацію; вони повторюються або утворюють групи, поєднуються з частками і вигуками тощо. Це надає звертанням великої експресивної сили, робить їх ефективним стилістичним образним засобом.

Усі звертання за їх призначенням слід поділити на два типи: власне звертання і риторичні звертання. Власне звертання позначають об'єкт, до якого спрямовується мовлення, і мають на меті привернути його увагу до того, що говориться, спонукати до відповіді на поставлені запитання, до дії або застерегти від її виконання та ін. Отже, ці звертання розраховані на певне реагування тих, до кого вони адресовані. Власне звертання властиві певне реагування тих, до кого вони адресовані. Власне звертання властиві діалогам у розмові й в художніх творах, використовуються у публіцистичному і офіційно-діловому мовленні, а також у листуванні. Ці звертання можуть бути нейтральними в експресивно-стилістичному плані, і тоді їхня стилістична роль полягає лише у виділенні і підкресленні об'єктів, до яких спрямоване мовлення і від яких очікується певне реагування. Такі звертання можна назвати звичайними. Але власне звертання, будучи живомовною категорією, часто відзначаються образністю та експресивністю, виступаючи засобом вираження почуттів мовців та їхнього ставлення до тих, кому адресується звертання. Власне звертання, як правило, спрямовуються до людей, рідше (при персоніфікації) -- до інших живих істот: птахів, тварин тощо, а в окремих випадках (теж при персоніфікації) -- до неживих предметів.

Основною ознакою риторичних звертань є те, що вони не розраховані на реагування об'єкта, до якого спрямовані, а служать головним чином для вираження почуттів мовця або автора твору, для образного, емоційно напруженого зображення подій, отже, для створення у слухача або читача відповідного ставлення до змісту розповіді або твору. Риторичні звертання здебільшого адресовані до різних уособлених неживих предметів: явищ природи, географічних назв, абстрактних понять типу воля, горе, дума, доля і под., а також до назв живих істот наприклад тварин, і зрідка -- до людей, від яких не очікується реагування на звертання, наприклад, звертання автора або мовця до померлих історичних діячів, міфологічних істот, літературних персоналій тощо. Риторичні звертання обов'язково відзначаються певним експресивно-стилістичнимзабарвленнямівикористовуютьсяяк зображувавальний засіб у художніх і публіцистичних творах.



1. Специфіка звертань у Т. Шевченка

Тарас Щевченко, може, більше, як хто інший з українських поетів, послуговувався літературною формою звертання. Досить сказати, що лише в поемі «Гайдамаки» вжито 167 звертань, при цьому за одиницю бралися цілі гнізда, в яких з різною метою подано розширене звертання із прикладкою, епітетами, із характеристикою оціночною, експресивно-емоційною та ін.

Як ніхто інший наш великий поет мав право і всі підстави вести мову про всенародне лихо -- кріпацтво, введене в Україні російським самодержавством, що тяжко гнітило народ.

А тому вся система поетичної оповіді велася на крок ближче до народних устремлінь. Поет найчастіше веде мову від першої особи (займенник Я вжито у «Кобзарі» 2856 разів). Звідси й необхідність, природна потреба частіше використовувати форму звертання, Можна визначити одну характерну особливість усіх без винятку звертань, що зустрічаються у «Кобзарі» -- сильна експресивна емоціональна та оцінна тональність. Як правило, звертання є в контексті помітним емфатичним моментом.

«Це -- злом, перехід в інтонаційній організації мікроструктури тврру. Особливо в цьому плані виділяються звертання чисто емоційного плайу» (За Богданом Леськів).

Наприклад: «Ой Боже мій милий». Близькими до цього є звертання такого типу:

Плач же, серце, плачте очі,

Поки не заснули,

Голосніше, жалібніше,

Щоб вітри почули.

«Думка»

Типове Шевченківське звертання пісенного характеру:

Грай же, море, мовчіть, гори!

Гуляй, буйний, полем!

Плачте, діти козацькії, --

Така ваша доля.

«Тарасова ніч»

Приклад розгорнутого звертання-характеристики:

Ой талане, талане,

Удовиний поганий!

Чи ти в полі, чи ти в гаї,

Обідраний цигане,

З бурлаками гуляєш?

Звертання, заглушене через надмірну узагальненість:

Схаменіться:

Усі на сім світі --

І царята, і старчата --

Адамові діти.

«Сон». Комедія

Ще більш ускладнений випадок маємо у «Гайдамаках»:

Як небо блакитне -- нема йому краю,

Так Душі почину і краю немає,

А де вона буде? Химерні слова.

Згадай же хто-небудь її на сім світі,

Безславному тяжко сей світ покидать.



Очевидно, Хто-Небудь тут є особа, до якої звертається поет. Зразок звороту, у якому ціле гніздо звертань:

Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!

Багато ти, батьку, у море носив

Козацької крові і ще понесеш, друже!

Червонив ти синє, та не напоїв.

«Гайдамаки»

2. Класифікація звертань

Світ постав зі Слова, і Україна постала зі Слова, і те Слово було Шевченковим.

Слово Поета росло із чорнозему пісні і думи, з глибинних коренів українського народу і первісної чистоти його духу. І це Слово заяскріло на верховинах світової слави мудрістю поета-пророка. Шевченко відкрив світові Україну, а українцям - дорогу в світ. Він був і залишився з народом, і вдячні нащадки увінчали його за це найвищим знанням - вічного сучасника. «Як трагічно мало прожив поет, - писав Михайло Стельмах, - але й цього досить було йому, щоб перейти у віки…Шевченко є чи не найбільшим борцем проти всьго, що окайданювало людину, нівечило рабством, лжею, криводушієм її дух і тіло»,[2:7 ] Кожна нова генерація нації закономірно претендує на свої узагальнення і прагне з огляду на інформаційні та інтелектуальні процеси країни та планети пропонувати обґрунтоване власне бачення історії, культури,модерністської,постіндустріальної міфології, культових імен, намагаючись створити високоякісні сучасні технократичні концепції, котрі мають відповідати найновітнішим формам духовного буття, як окремої нації, так і людства в цілому.

Звертання в «Кобзарі» Т.Г.Шевченка можна класифікувати таким чином.

1) Назви термінів родинності

а) Звернення до рідних батьків

Так, мамо, так.- І знов ходила,

А мати плакала, ждучи…[6,335 ]

2) Звернення до куми

Великомученице кумо!

Дурна еси та нерозумна!...[6, 573 ]

3)нар-поет. Епітет лисиці у казках, байках [6,202].

3) Звернення до дитини

Ой люлі, люлі моя дитино

В день і в ночі…[6, 425 ]

4) Звертання до волхва

Заворожити мене, волхве

Друже сивовусий![6 , 211 ]

5) Звертання до Бога

Чи ти мене, боже милий,

Навіки забуваєш,…[6, 286 ]

6) Узагальнене звертання до Всесвіту (світ).



Звернення до світу

Світе тихий!світе ясний!

Світе вольний, несповитий!...[6,561 ]

7) Звертання до діброви

Ой діброво-темний гаю!

Тебе одягає…[6 , 552 ]

8) Звернення до поля

Йо чого ти почорніло,

Зеленеє поле?...[6, 426 ]

9) Звернення до гір

Гори мої високії,

Не так і високії…[6, 341 ]

10) Звернення до категорій духовного

а) Звернення до думи

Думи мої, думи мої

Лихо мені з вами[ 6, 39 ]

Шевченкова мова є простою й ясною. Він створив свій, власний поетичний ідіолект, фактором котрого є формули звертання,а саме: звертанзвертання до рідних батьків, куми, дитини,

Бога, світу, природи, категорії духовного тощо.



3. Власне та риторичне звертання

У творах Т. Г. Шевченка представлені як власне звертання, так і риторичні, обсяг і характер яких змінюються залежно від жанрові різновидів творів. Так, найширше і з різними стилістичними функціями виступають звертання, спрямовані до широкого кола об'єктів, у художніх творах, причому найбільше у поезіях; обмежено вживаються риторичні звертання у драматичних творах і ще менше у повістях, написаних російською мовою. «Журнал (щоденник Шевченка) містить порівняно незначну кількість звертань, а в листуванні їх досить багато.

Серед власне звертань у Шевченкових художніх творах значне місце посідають звичайні звертання, вживані у діалогах; стосуються вони здебільшого персонажів творів, які спілкуються один з одним. У ролі цих звертань найчастіше зустрічаються власні імена героїв, при чому здебільшого в кличній формі: Ярино, Яремо, Оксано, Миколо, Галайдо, Максиме, Залізняче, Катерино, Петре, Насте, Маріє і багато інших.

Власні імена людей в ролі звертань у монологічному мовленні, яке безпосередньо не спрямоване до співбесідника, набувають риторичного характеру і служать для вираження почуттів. Так, з великою майстерністю використовує Шевченко цього типу емоційно забарвлені риторичні звертання у внутрішніх монологах своїх героїв, передаючи їхній психічний стан.

Наприклад: «Петрусю! Друже мій єдиний! Моє ти серце Мій ти сину! Рятуй Наприклад: «Петрусю! Друже мій єдиний! Моє ти серце Мій ти сину! Рятуй мене, рятуй! рятуй!» («Петрусь»).[6]

Риторичні звертання, спрямовані до історичних діячів, назв міфологічних та інших істот, допомагають поетові розкрити його задуми та висловити своє ставлення до героїв і подій. Такі звертання можуть також мати алегоричне значення або служити для сатиричного зображення. Наприклад: «Прийди, батьку, з Межигір'я, Семене Палію, подивися ти на Швачку, що він ляхам діє» («Швачка»).[6] «...О Нероне! Нероне лютий! Божий суд, правдивий, наглий, серед шляху тебе осудить...» («Неофіти»). «Тільки ми, Адаме, твої чада преступнії, не одпочиваєм... гриземося, мов собаки за маслак смердячий, та тебе ще зневажаєм, праотче ледачий!» («Неофіти»).

Не менш широко, ніж власні імена людей, у поетових творах виступають як власне звертання різні родинні назви, як-от: дядьку, дочко, брате, батьку, тату, сину, сестро, мати, мамо, діду, бабо, дитино, діти і под.

Вони часто мають суфікси, що надають словам емоційного забарвлення (бабусю, бабусенька, братику, батечку, синочку та ін.).

Значно ширше, ніж у прямому значенні, виступають у ролі звертань родинні назви з переносним значенням. Це слова, що означають назви спорідненості: дочко, брате, сине, дядьку, тітко, діду. дитино та інші, вони спрямовані (залежно від віку) до людей, з якими мовець не має родинних зв'язків. Наприклад: «-- Ні ти нас не знаєш, ні ми тебе; а поживеш, роздивишся в хаті, та й ми тебе побачимо -- отоді й за плату. Чи так, дочко?--Добре, дядьку» («Наймичка»).[6]

Слова батьку, мамо, брате, дитино адресовані до різних осіб, а зрідка і до неживих предметів, щоб виразити до них різноманітні позитивні почуття--повагу, любов, ніжність, пестливість, що посилюється вживанням у цих словах емоційних суфіксів: “-- Скажи мені, мій братику, королевий цвіте! -- Я не знаю, моя сестро.. .” («Лілея»).

Вживаються також властиві козацькому побуту слова: батьку у звертанні до старших або літніх козаків, брате -- між козаками, сину, як звертання старших до молодих козаків, брати, братця, братія--як позначення сукупності козацької громади: “Не мені вас, братця, на ляха водити» (“У неділеньку у святую»). «А Залізняк:--Гуляй, сину, поки доля встане» («Гайдамаки»).[6]

Слова брате, брати, братія, дитино, діти, батьку часом вживаються з узагальненим, а іноді й стертим іменниковим лексичним значенням. Наприклад: «Будем, брате, з багряниць онучі драти... а кропилом будем, брате, нову хату вимітати!» («Світе ясний, світе тихий»).

Втрата в родинних назвах, що виступають як узагальнені звертання або прикладки, їхнього іменникового лексичного значення яскраво позначається при віднесенні двох або кількох різних таких іменників до однієї особи. Пор. «Хома. Назаре! сину! батьку рідний! заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай» («Назар Стодоля»). «Якщо є у тебе такий чолов'яга з теплою хатою, то напиши мені, батьку, брате мій рідний!» (З листа до М.Щепкіна)

Крім власних імен і родинних назв, з функцією власне звертання виступають численні інші іменники, що являють собою назви професій, рід занять (кобзарю, шинкарю, шинкарко, хазяйко); назви людей за віком і статтю (хлопче, хлопці, хлоп'ята, молодице, дівчата); соціальні назви (пане, панове, отамане, царю, титарівно); національну приналежність (ляше, чеше і чеху, волохи, цигане) та ін.

До однієї з найширших груп власне звертань належать метафоричні народнопоетичні звертання типу серце, цвіте, орле, голубе, соколе, лебедонько та інші, які здебільшого зустрічаються з постійними епітета ми або з займенником мій (моя, моє). Наприклад: «Мене шукав, мене найшов, орел сизокрилий! Прилітай же, мій соколе, мій голубе сизий!» («Гайдамаки»). «Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте» («Маленькій Мар'яні»).[6]

Великою експресивною силою та образністю відзначаються власне звертання, виражені субстантивованими прикметниками (чорноброві, проклятий, скажені, сизокрилий, злая, чистая, безталанна, убога та ін.).

Усі ці різновиди власне звертань властиві діалогам і лише частково монологам. Коли ж монологічне мовлення безпосередньо не сприймається об'єктом звертань, то вони набувають риторичного характеру, будучи засобом вираження думок і почуттів мовця.

Численні риторичні звертання стосуються здебільшого різних неживих предметів. Це іменники, що позначають явища природи: море, гори, вітре.

Шевченкові персонажі звертаються не лише один до одного, а й до самого автора. Так, варнак з «Москалевої криниці» розповідає поетові про своє гірке життя, вживаючи звертання сину; сину мій єдиний; сину мій друже єдиний; голубе мій сизий: мій друже, мій брате; моя ти дитино, що сприяє посиленню експресивності мови твору.

Введення таких прийомів свідчить про свідоме прагнення автора до широкого застосування звертань як дійового експресивно-зображувального засобу.

Поет часто звертається до своїх героїв, до осіб, яких безпосередньо стосується зміст твору, ті події, які в ньому описуються: «Ножі солдати сполоскали в дитячій праведній крові! Такеє-то на світі сталось! Дивітеся ж, о матері! що роблять іроди царі» («Марія»). У багатьох творах, де описується дівоча доля, кохання, Шевченко, ніби розмовляючи і розказуючи певну історію своїм слухачкам, часто вживає узагальнене звертання дівчата.

Звертається Шевченко, іноді з відтінком іронії, і до самого себе: «Чого ж тепер заплакав ти? Чого тепер тобі, старому, у цій неволі стало жаль -- що світ зав'язаний, закритий, що сам єси тепер москаль, що серце порване, побите, і що хороше-дороге було в йому, то розлилося, що ось як жити довелося?! -- Чи так, лебедику?!--Еге... («Ну що б, здавалося, слова...»).

З найширшим узагальненням виступають звертання, спрямовані до людей:

«Вибачайте, люди добрі! Може, не до ладу, та прокляте лихо, злидні кому не завадять?.. Лихо, люди. всюди лихо, нігде пригорнуться...» («Гайдамаки»).

Часом між автором і персонажами виникає діалог: «Гайдамаки встали, помолились, одяглися, кругом мене стали, сумно, сумно, як сироти, мовчки похилились. «Благослови,--кажуть,--батьку, поки маєш силу...»--«Пострівайте... Світ--не хата, а ви малі діти, нерозумні. Хто ватажком піде перед вами? Хто проведе? Лихо, діти, лихо мені з вами!.. Ходім, сини, ходімо, попросим!» («Гайдамаки»),

На основі прихованого діалога автора і його поетичної музи оригінально і майстерно побудовано з багатьма звертаннями останній вірш Шевченка «Чи не покинуть нам, небого».

Повторення звертань, як і багатьох інших слів,-- це улюблений поетів стилістичний прийом, яким досягається більше підкреслення об'єкта звертання, його властивостей, значно збільшується експресія. Можна виділити такі різновиди цих звертань. Окличні непоширені і поширені власне звертання характеризуються специфічною оклично-кличною інтонацією: «Кинулася до Ганнусі і в коси впилася.-- Мамо! мамо! Що ти робиш?!.. Хвиля роздалася» («Утоплена»).

Найбільшою силою виразності відзначаються тропеїчні звертання. Вони по-різному, образно і поетично, характеризують об'єкт звертання. Так, у вірші «Г. З.» поет звертається до Ганни Закревської з такими словами: «А ти, доле! А ти, мій покою! Моє свято чорноброве! І досі між ними тихо, пишно походжаєш?... Свято моє! Єдинеє свято!...» («Г. 3.»). Звертань, що виражають негативні емоції--зневагу, презирство, грубість тощо, у діалогах значно менше, ніж тих, що пов'язані з позитивними емоціями--любов'ю, ніжністю та ін. Стилістично знижені звертання здебільшого використовуються Шевченком для характеристики негативних персонажів. Так, конфедератам з поеми «Гайдамаки» властиві такі звертання, як свине, чортів сине, іудо, шельмо, псявіро, собача шкуро, собако.

В авторській мові знижені звертання набувають важливого соціального звучання, служать для таврування царів і інших гнобителів. Так, глибоко саркастичне спрямоване до цариці звертання цяце: «А я дурний, не бачивши тебе, цяце, й разу, та й повірив тупорилим твоїм віршомазам» («Сон»). Гнівом і обуренням пашить звертання до цієї ж лютої реакціонерки: «Тебе ж, о суко! і ми самі, і наші внуки, і миром лоди прокленуть» («Хоча лежачого й не б'ють»).

Порівняно часто Шевченко вживає як звертання тавруючі слова кати, гади і под., фамільярно-лайливе дурню (іноді до самого себе), поодинокі у мові персонажів: пройдисвіте, п'яний лобуре, свиняче ухо, собака скажена та ін.

Сатиричний характер мають звертання у вірші «Умре муж велій в власяніце», дружнім жартом пройняті звертання до поетової знайомої Надії Тарновської у вірші «Н. Т.», який починається жартівливими словами «Великомученице кумо! Дурна єси та нерозумна!» і в такому ж дусі витримується до кінця.

Крім сталих народних метафоричних звертань типу орле, голубе, серце і под., у Шевченка є і власні тропеїчні звертання, наприклад, цвіте у поєднанні з різноманітними епітетами: мій цвіте новий; нерозвитий цвіте! («Маленькій Мар'яні»); знівечений цвіте («Княжна») [20]; цвіт зельний («Марія»).



Список використаної літератури

1. Булаховський Л.А. Мовні засоби в поезії Т.Г.Шевченка. Звертання // Наук зак. Інституту мови і літератури. - № 4 1996. - Т.1. - 432с.

2. Либідець А.Г. “Граматика російської мови”. - Т.1. - М. - 1952. - 721с.

3. Мосюкевич О.М. Звертання в мові художніх творів Т.Г. Шевченка //Українська мова і література в школі - 1996. - №4. - с.17-23

4. Опанасюк А.Р. Курс історії літературної мови - К., 1958. - 240с.

5. Шахматов А.А. Синтаксис російської мови. - Л. - 1941. - 459с.

6. Шевченко Т.Г.Кобзар. - К.: Дніпро, 1989 - 640 с.

Размещено на Allbest.ru

...