Напрям лінгвометафорології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут іноземної філології

Кафедра російської філології

Реферат

Лінгвометафорологія

Студентка Леміш А.

Київ - 2014

План

Вступ

1. Метафора як засіб мови та мовлення

2. Лінгвометафорологія

2.1 Історія появи напряму

2.2 Напрями вивчення метафори в лінгвометафорологічних дослідженнях

2.3 Завдання лінгвометафорології

Вступ

Актуальність теми реферату зумовлена потребою вивчення метафори як засобу мови та мовлення. Адже незважаючи на те, що вивчення метафори сходить до Аристотеля, до цих пір не можна сказати, що існує остаточно сформована система поглядів на це явище. До вивчення метафор звертаються не лише лінгвісти, а й філософи (О. Лосєв та ін.), і психологи (З. Фрейд та ін.). Більш того, в останні два з половиною десятиліття відбувається підйом інтересу до метафори - поняттю, існуючому вже більше двох тисяч років.

Однак саме як напрям лінгвістики, що прямолінійно займається вивченням метафори, лінгвометафорологія існує відносно недавно (сформувалася в останнє десятиліття ХХ ст.) і великий вклад у розвиток цього напряму, формування теоретичної бази зроблений такими дослідниками, як Лагута О.Н., Кравцова Ю.В.

Загалом проблематика лінгвометафорологічних досліджень останніх двох десятиліть вимагає ще більш грунтовнішого наукового осмислення і прогнозування динаміки подальшого розвитку лінгвістичної теорії метафори.

Мета даного реферату - характеристика лінгвометафорології як галузь лінгвістики, що досліджує метафору, опис основних напрямів та завдань лінгвометафорології.

У зв`язку з поставленою метою вирішуються такі завдання:

1) описати сутність метафори як засіб мови та мовлення;

2) викласти суть лінгвометафорології;

3) окреслити основні завдання лінгвометафорології;

Практичне значення даного реферату полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані при читанні спецкурсів з лінгвістики у вищих навчальних закладах та при написанні рефератів з даної теми.

1. Метафора як засіб мови та мовлення

Метафора - художній засіб, що полягає в переносному вживанні слова або виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово або вираз, ужиті в такий спосіб.

Метафора вважається багатьма найголовнішим тропом і настільки характерна для поетичної мови, що саме слово це іноді вживається як синонім образності мови, як вказівку на те, що слова діють тут не в прямому, а в переносному значенні. Метафорична мова часто означає "алегоричну" або "образну" мову (в перекладі з давньогрецької метафора і означає "перенесення").

В широкому культурному полі розуміння метафори присутнє в лінгвістиці, філософії, психології, літературознавстві.

Проблема філософського трактування метафори присутня в працях Х. Ортеги-і-Гассета, П. Рікера, О. Лосєва, О. Фрейденберг, Е. Соловей та ін. На думку Ю. Тимошенка, "у рамках філософського дискурсу метафора здебільшого розглядається в контексті проблем пізнання та мови" . П. Рікер, чільний представник сучасної феноменології та онтологічної герменевтики, постулює, що людський досвід має яскраво виражений мовний (символічний) характер. І цю символічну функцію найповніше репрезентує метафора, значення якої постає через конфлікт у фразі. Метафора притаманна творчій свідомості загалом - такого висновку доходить П. Рікер. Ортега-і-Гассет підсумовує, що "метафора розширює кордони мислення".

Метафору у філософському дискурсі розуміють як специфічну особливість мислення, що реалізується в мові через символічні концепти, що часто існують на рівні ядерних (архетипних) метафор.

Система знань про метафору закріпилась і в психології. Проблема психологічного трактування метафори присутня в працях З. Фрейда, Г. Блума, В. Ротенберга, І. Вачкова, Д. Гордона, А. Ваганова та ін.

З. Фрейд пов'язував її із сферою несвідомого, зокрема з дотепністю як видом душевної діяльності, спрямованою на отримання задоволення, котре випливає з економії психічної енергії. Метафора схоплює схожість між несхожими поняттями, втілює контрастність уявлень, виявляє "сенс у безглузді". За Фрейдом найархаїчнішою метафоричною формою втілення несвідомого є сновидіння. Саме у сні приховані думки і бажання реалізуються у символічних формах - метафорах і метоніміях. .

Після З. Фрейда, як зазначає І. Вачков, в межах психоаналітичного підходу з'явились концепції К.-Г. Юнга та Е. Берна, які розкривали роль казкових метафор в людському житті і запропонували психотерапевтичні технології з використанням метафор (В останні роки особливу увагу приділяють метафорі такі напрямки психологічної науки як нейролінгвістичне програмування (НЛП) та гештальт-теорія. Сьогодні можна говорити без перебільшення: ні один психотерапевтичний напрямок не обходиться без використання метафор.

Метафору в поетичному тексті Г. Блум називає захистом від буквального значення слова - різновиду смерті творчої особистості. Страхом творчої смерті вмотивовує дослідник несвідоме прагнення поета до оригінальної тропеїчної образності, бо саме через неї той чи той митець відокремлює себе від інших поетів. Таким чином, метафора служить засобом індивідуального вираження творчої суті митця.

В сучасній мовознавчій науці яскраво проявляється тенденція використовувати метафору в різних напрямах: семіотиці, психолінгвістиці, соціолінгвістиці, когнітивному мовознавстві, структурній лінгвістиці і, звичайно, стилістиці. Мовознавці виробили ряд теоретичних підходів до розуміння метафори. До них належать: інтерпретаційна модель, герменевтична модель, лінгвоаксіологічна інтерпретація метафори, інтерпретація метафор в лінгводидактиці і теорії перекладу, лексикографічний підхід. лінгвістика мова метафора

Для когнітивного напряму сучасної мовознавчої науки характерне розуміння метафори не лише як лінгвістичний, а як ментальний факт, що концептуалізує нашу картину світу. Він отримав назву концептуального аналізу. Основні положення цього підходу полягають у тому, що метафора відноситься не до рівня мовної техніки, а до рівня мислення і діяльності. Людський досвід виступає основою для творення метафоричних концептів. Суть метафори полягає в розумінні і досвідному переживанні одного роду речей в термінах іншого саме базові (архетипні) метафори творять сталі образні константи, що проходять часом через усю поетичну творчість митця і стають символічною основою художнього світу. Майстерність художника слова полягає у творенні власного неповторного образного сенсу, який він відкриває у базовій метафорі або через її присутність, і через це сам реалізується в тексті.

Цікаво, що саме мовознавці вперше провели термінологічне розмежування метафори на мовну і художню. Суть цього відокремлення у тому, що мова художньої літератури, окрім реального і логічного змісту, має ще й естетичний об'єкт. Сугестивність тексту і взаємозумовленість всіх його елементів визначають характер метафори в мові художньої літератури - її багатовимірність відрізняє від мовної метафори. Таке розмежування є принципово важливе для науки про метафору, оскільки, таким чином, окреслюються семантичні межі - об'єктом дослідження у мовознавстві є, в основному, мовна метафора, метафоричне поле, набір сем і т.д.

Поступове варіювання асоціативного поля метафори дозволяє говорити про семантичне зближення метафори і міфу. Мова міфологічного періоду була наскрізь метафоричною, тому метафора мала світоглядне значення у розумінні світу, була відображенням реальності на певному етапі сприйняття.

Про закоріненість метафори в поетичному мисленні, зокрема у первісному міфологічному мисленні, говорить О. Фрейденберг. Метафора є своєрідною перехідною ланкою між образом і поняттям. Вона не ототожнює об'єкти через ототожнення їхніх "властивостей", а дає змогу літературними засобами встановлювати подібність предметів, залишаючи їх тотожними собі, працюючи лише на рівні подібності властивостей. Те, що раніше розумілося як ритуальна, тотемістична та міфічна (генетична) тотожність, на рівні метафори стає лише тотожністю ілюзорною. Тезу про взаємототожність поетичних образів і міфу продовжує філософ Е. Кассірер. На оригінальності, несподіваності метафори наголошує О. Лосєв.

Оскільки метафора є втіленням прихованих сенсів, мова метафори є символічною мовою людського спілкування і одним з важливих засобів мистецтва, зв'язною ланкою між різними семантичними просторами (в когнітивному аспекті), вона вводить в дію приховані механізми несвідомого, використовуючи архетипні елементи, то простір для залучення метафори з метою психологічного впливу є надзвичайно широким.

Таким чином, у філософському аспекті метафора, пов'язуючись з ігровим первнем, з міфом, специфікою пізнання світу, тлумачиться як важлива форма проникнення у внутрішню природу і суть речей. Вона безпосередньо відображає структуру осмислення, людський досвід, що втілений в метафорі у символічній формі. а оскільки, метафора є певною символічною мовою (за Рікером), вона є складовою символічного світу людини. Окрім того, пізнавальні можливості метафори представляються оптичною метафорою (метафорою дзеркала) та метафорою сновидіння.

2. Лінгвометафорологія

2.1 Історія появи напряму

Вивчення метафори як засобу мови та мовлення сягає Аристотеля, однак до цих пір існують проблеми з визначенням цього явища, немає остаточно сформованої системи поглядів.

В кінці 1990-х рр. остаточно оформилася як самостійна наука метафорологія (термін Х. Блюменберга), основною проблемою якої було визначення сутності метафори і механізмів її утворення.

Самостійним же об'єктом лінгвістичної теорії метафора стала лише в другій половині XX в. у зв'язку з пошуками наукового її обґрунтування як мовного феномена. У цей період і почала складатися лінгвометафорологія (термін О.Н. Лагути) як окрема галузь лінгвістики, хоча відповідний статус вона придбала тільки в останнє десятиліття.

Актуальним є розвиток нового напрямку - лінгвометафорології, що дозволить уніфікувати різноманітність у системі тлумачень метафори і систематизувати існуючі інтерпретаційні підходи, здійснити опис способів і джерел творення метафор як у мовній практиці спілкування, так і в літературній творчості.

2.2 Напрями вивчення метафори в лінгвометафорологічних дослідженнях

В лінгвометафорологіческіх дослідженнях останніх років виділяється більше десяти напрямів вивчення метафори. Це наступні: семасіологічній, ономасіологічний, психолінгвістичний, логічний, гносеологічний, лексикологічний, мовностилістичний, лінгвістико- літературознавчий, експресіологічний, лексикографічний. О.Н. Лагута вказує на існування в сучасній лінгвометафорологіі таких напрямків, як лексикологічний, лінгвокогнітивний, лінгвопоетичний, соціолінгвістичний, лінгвокультурологічний, нейролінгвістичний, онтолінгвістичний, герменевтичний, ідіолектний, прагматичний, семіотичний, комунікативний, лексікографічний. Аналіз теоретичних і прикладних досліджень останніх двох десятиліть в області лінгвометафорологіі свідчить про те, що найбільш продуктивно здійснюється вивчення метафор в семасіологічному, ономасіологічному, психолінгвістичному, лінгвокогнітивному та лінгвокультурологічному напрямках.

В сучасних семасіологічних дослідженнях метафора розглядається як результат вторинної номінації. Для сучасних ономасіологічних досліджень, де метафора розуміється як процес утворення переносного сенсу, вторинна номінація та аналізується поряд з іншими семантичними моделями мови, характерне прагнення проникнути в механізм метафоризації і описати типові метафоричні моделі, однак спеціальних робіт в області власне метафоричної номінації до теперішнього часу немає.

Таким чином, семасіологічне вивчення метафори здійснюється насамперед у напрямі встановлення її семній структури і структурно-семантичного опису метафорики на тому чи іншому матеріалі з метою розширення бази даних для створення загальної об'єктивної класифікації метафор. В ономасіологічних дослідженнях актуалізуються проблеми метафоричного моделювання та метафоричної мотивації, що відбивають процеси метафорогенній діяльності людини. Психолінгвістичні дослідження метафори орієнтовані на вирішення традиційних питань про сутність метафори, породженні, розпізнаванні й розумінні метафоричного сенсу, створенні моделей розуміння метафори, що сприяє глибшому вивченню механізмів метафоризації. Лінгвокогнітивні дослідження метафори направлено на встановлення взаємозв'язку ментальних і семантичних структур, виявлення і опис метафоричних моделей, що відображають особливості індивідуального, національного та загальнолюдського мислення. В лінгвокультурології активно розробляються питання метафоричної картини світу і метафоричного концепту.

2.3 Завдання лінгвометафорології

Лінгвометафорологія об'єднує в своїй предметній сфері цілий ряд дослідницьких підходів, і відповідна проблематика пов'язана з вирішенням особливого комплексу завдань, а саме: визначення основних дослідницьких підходів до опису метафори як лінгвістичного об'єкта. Особливу увагу потребує аналіз асоціативно-когнітивних, інтерпретаційних (у тому числі і герменевтичних), лінгвоаксіологічних, лінгводидактичних та лексикографічних напрямків, однак найбільш актуальним за своїми дослідницькими можливостям є структурно-семантичне напрямок в лінгвометафорологіческіх дослідженнях: результати таких описів можуть бути застосовані при вивченні метафори, метафоризації-кодування та декодування з усіх інших дослідницьких позицій.

До найважливіших завдань лінгвометафорологіі можна віднести наступні: 1) уніфікація лінгвометафорологічної терміносистеми; 2) поліаспектне вивчення мовних метафор; 3) системне дослідження метафорики різних ідіолектів; 4) зіставний опис метафорики ідіолектів, соціолектів; 5) визначення специфіки національних метафоричних картин світу; 6) порівняльне дослідження метафоричних картин світу різних етносів; 7) діахронічний опис національних метафоричних систем; 8) подальша розробка принципів лексикографічного опису метафорики наступним складанням тлумачних словників національних метафор.

Отже, поле досліджень, пов'язаних так чи інакше з метафорою постійно збільшується. Метафора торкається чи не усіх сфер людських відносин. В термінологічному сенсі вона існує у двох основних значеннях - метафора у контексті мислення (думки) і у площині мови (художнього слова).

На сучасному етапі термін "метафора" - це вже далеко не простий переніс за подібністю чи аналогією, а складна багатофункціональна дискурсивна категорія з тенденцією до відокремлення як самостійний науково-міждисциплінарний термін.

Размещено на Allbest.ru