Вигуки як окремий специфічний лексико-граматичний клас слів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вигуки як окремий специфічний лексико-граматичний клас слів

Вигуки як окремий специфічний лексико-граматичний клас слів уперше були виділені в латинській граматиці Варрона (1 ст. до н. е.). І з того часу вже більше, ніж 2 тисячоліття, не припиняються наукові пошуки та дискусії з приводу місця цього розряду слів у системі мови. Ще на початку XIX століття вигукам відмовляли не лише в статусі частини мови, але й просто слів (К.С. Аксаков, Ф.І. Буслаєв), а з середини XIX ст. вони стали вважатися словами, які стоять поза частинами мови.

І лише в "Синтаксисі" академіка А.А. Шахматова вперше зроблено спробу ґрунтовного розгляду вигуків з граматичної точки зору, що, зрештою, призвело до визнання вигуків окремою частиною мови.

Однак питання наявності / відсутності у вигуків лексичного значення, синтаксичної функції, приналежності до цього класу звуконаслідувальних слів залишаються дискусійними.

Семантична своєрідність інтер'єктивів виявляється у тому, що вони не називають, а виражають індивідуальне ставлення мовця до ситуації чи сприйняття ним об'єктивної дійсності. Як реченнєві одиниці, що є узагальнено-усвідомленими мовними знаками, вигуки передають надзвичайно широкий спектр емоцій і почуттів, які створюються не самими вигуками, а контекстуальним оточенням і відповідною інтонацією. Цей факт, а також те, що більшість вигуків є полісемічними, зумовлює виникнення проблеми функціонально-семантичної їх класифікації.

Сучасна мовознавча наука дотримується традиційного поділу інтер'єктивів (на емоційні, імперативні, вокативні, одиниці мовного етикету, слова прикликання та відгону тварин і звуконаслідування). Однак у цьому питанні серед мовознавців одностайності немає. Наприклад, К.Г. Городенська поділяє інтер'єктиви на емоційні, наказово-спонукальні, апелятивні та звуконаслідувальні слова, відносячи одночасно до апелятивних слова для прикликання тварин і птахів, слова мовного етикету. “Русская грамматика” за ред. Н.Ю. Шведової класифікує вигуки за семантичними функціями, розподіляючи їх на кілька груп:

1) вигуки, що обслуговують сфери емоцій та емоційних оцінок;

2) вигуки, що означають волевиявлення;

3) вигуки, які функціонують у сфері етикету;

4) звуконаслідування.

Більш детальну семантико-граматичну класифікацію інтер'єктивів знаходимо у В.В. Виноградова, який, крім названих вище, окремими групами подає вигуки, що походять з інших частин мови (напр.: Страх! Біда! Горе! Жах! та ін.), вигуки на позначення лайки, кличні вигуки (типу Боже! Господи! Матінко!), “вигукові дієслівні форми” з яскравим експресивним відтінком миттєвості (напр.: Бах! Хлоп! Шасть! Фью!). Ірина Жагаляк зазначає, що: «З огляду на неоднозначність критеріїв та різноманітність класифікацій інтер'єктивів виникає потреба, взявши за основу існуючі наукові розробки, дещо впорядкувати, поглибити й розширити класифікацію інтер'єктивів, внести необхідні доповнення й уточнення».

Хоча Л.І. Мацько виділяє проміжні явища, коли "первинні емоційні вигуки характеризуються звуконаслідувальним походженням і ще зберігають за собою звуконаслідувальне значення для передачі інстинктивних викриків і рефлекторних звуків (наприклад:" Та раптом болісний крик прокотився вже з іншої палати:"А-а-а-аа! О-ой! о-ой!" - О. Довженко)".

Оскільки вигуки, як відомо, більше спрямовані у сферу мовлення, а не мови, то з цієї позиції запропоновані інтер'єктиви належать до емоційних вигуків на позначення афективних реакцій (тобто емоцій, що виникають завжди несподівано і є настільки сильними, що впливають на фізіо-психічний стан людини і можуть виводити її з-під усвідомленого контролю). На відміну від інших емоційних станів, які усвідомлюються мовцем, стан афекту є мимовільним, неусвідомленим, а отже, мовець не здатний свідомо добирати мовні засоби для вираження своїх емоцій і почуттів. Наприклад: - Ой! - зойкнула вона й була б з перестраху впала лицем до землі, але зараз потім зачула крик за рятунком (О. Кобилянська), - Ай, - зойкнула панночка і стрибнула, як несамовита (О. Довженко),.Коли це хтось як тьохне мене билом межи в'язи, так я тільки - ой! (Остап Вишня). З огляду на специфіку виникнення та використання наведених інтер'єктивів з'являється необхідність виокремлення їх в окрему підгрупу - афективних вигуків. Загальна семантика афективних вигуків накладається на семантику інших емоційних вигуків, однак у реальному мовленні відрізняється від неї ступенем усвідомленості трансмісором та абсолютною відсутністю експресивності. У той час, як іншим підвидам емоційних вигуків притаманна властивість не тільки виражати емоції та почуття мовця, але й впливати на реципієнта, тобто враховується фактор адресата і припускається можливість певного впливу на нього.

Окрему підгрупу емоційних вигуків становлять вокативні одиниці, до яких належать відіменникові вигуки, що виникли шляхом інтер'єктивації кличних форм іменників, наприклад: Господи! Боже! Матінко! Леле! Доленько! Людоньки! та інші. - Та ні, матушко. Господи!. (М. Коцюбинський), Боже! Дійсно, чого ж вона ще хотіла? (О. Кобилянська), - Матінко! Рятуйте! - верещав пронизуватий жіночий голос, покриваючи шум боротьби (М. Коцюбинський), Повернулась.Людоньки! (О. Довженко). Варіантів поєднання слів у вигукових фразеологізмах безліч (Боже милий!Господи великий! Господи ти Боже! Боже ж ти мій! та ін.), однак існують випадки, коли фразеологізований вигук у контексті повертає собі лексичне значення і перетворюється у вокативне речення, в якому не розчленовано виражаються емоції, почуття у поєднанні з називанням того, до кого звернена мова. Наприклад: Ох, Боже наш, Боже милосердний! Тяжкі гріхи наші перед тобою! (М. Коцюбинський), - Ой, Господічку любий та добрий, та солодкий! - приповідає вона і з свічки ока не зводить (Марко Черемшина). До вокативних емоційних вигуків належить і частина магічних волюнтативів, а саме: "Сохрани Боже!", "Не приведи Господь!", "Слава тобі, Господи!", - які, фразеологізувавшись, поступово втратили своє первісне магічне значення і на-були додаткових емотивно-експресивних якостей. Наприклад: Хвильовий ходить та тільки в руки хукає: - Ех і подобається ж мені, накажи мене Бог! (Остап Вишня), Чого вже він не оповідав!. Боже, змилуйся! (М. Коцюбинський), А хліб же тепер - не дай, Господи, - дорогий, не знати, чи кусати його, чи дивитись на його. (М. Коцюбинський). Семантика вираження емоцій, ставлення до висловленого у наведених інтер'єктивах переважає над семантикою волевиявлення, тому, їх краще віднести до групи емоційних, а не імперативних вигуків.

Своєрідний ряд інтер'єктивів утворюють вигуки, які не стільки безпосередньо виражають почуття, настрої, емоції, скільки дають емоційну характеристику або оцінку події, стану, явища. До них належать такі вигуки: «лихо! горенько! кінець!край! дарма! чудасія! дива! штука! жах! краса! амінь! под». Наприклад: То ж як я тепер житиму? - Дива! (Л. Костенко), А винесеш зимою надвір - показує холод. Чудасія! (М. Коцюбинський), Мчитесь ви вперед, а назустріч вам і "Москвичі", і "Побєди", і автобуси, і різних марок та конструкцій вантажні машини. Кр-р-расота! (Остап Вишня). У відповідному контексті до підгрупи оцінних вигуків можуть переходити інші емоційні вигуки. Це відбувається у тих випадках, коли семантика оцінки накладається на емоційну й при підтримці контексту домінує над нею. Наприклад: Вже хоч достатку й чортма, так люди зате ай-яй-яй!. (О. Довженко), Паршивеньке чудо! Пхе чудо! (Остап Вишня), Так красно поховала бідного, та такі поминки справила - що ей де! Нічого не жалувала (О. Кобилянська). Невелику підгрупу емоційних вигуків становлять так звані заперечні вигуки. Особливістю їх є те, що вони містять у собі семантику емоційного заперечення і при умові зниження емоційного навантаження можуть бути замінені іншою частиною мови з часткою "не" або однією заперечною часткою "ні". Наприклад: - Тото, любєтка, не наша голова до такого розуму, ей-де!. тото очима треба биїсти. (Марко Че ремшина), Покохалися ми - побрати б ся, одружити б ся, та ба! Не поставиш хати з лободи, як кажуть, а іншої немає. (М. Коцюбинський), Але гадаєш, що побачила в тім натиску я кого? Але де! Хоч би і хлопчину якого!(М. Коцюбинський). Інтер'єктиви «ей-де! де там! але де!» за своїм значенням у наведених контекстах співвідносності із заперечною часткою "ні", однак семантика заперечення у них виражена слабше, ніж у відповідних часток, вона прихована у контексті і визначається ним. Крім того, у подібних вигуках домінує елемент вираження почуттів та емоцій, чому сприяє ситуація мовлення та інтонація вигуковості.

Як окрема підгрупа емоційних вигуків виступають мовні одиниці на позначення лайки, прокляття. Ці так звані лайливі інтер'єктиви, незважаючи на їхній негативний потенціал, функціонують у кожній мові. Вони складають досить широке коло виразів, різноманітне за своїми інтонаційно-семантичними відтінками і граматичними властивостями. За структурними ознаками сюди належать вигуки, які складаються з одного слова, словосполучення чи становлять собою окремий фразеологізований вислів. Наприклад: "Тьфу, чорт", - пошепки вилаявся Кочетов і сердито швиргонув цигарку в кут (Г. Тютюнник), Треба було сказати Мотрі. Чорт побери! (М. Коцюбинський), "Бий тебе нечиста сила!" - думаю собі. А сам, розуміється ж, радий! (Остап Вишня). Звичайно, у мові існує дуже багато подібних виразів-"побажань", однак до вигуків, на наш погляд, слід зараховувати лише стійкі, фразеологізовані одиниці, які відтворюються мовцями в готовому вигляді і несуть максимальне емотивно-експресивне навантаження. Наприклад: "Ху, пек ті та цур!. Невже заснув?" (М. Коцюбинський), - О, які файні чоботи, шляк би тебе трафив! (С. Пушик), - А тебе б качка копнула, - вилаявся Гуляка і підставив вищерблене горнятко (Г. Тютюнник). Про багатство виражальних можливостей цього ряду вигуків свідчить і той факт, що, на перший погляд, протилежні за суб'єктивним значенням висловлення можуть мати ідентичну семантику. Наприклад: - Га! А бодай вам добра не було, вовки б вас загризли. По-да-айте!!! (О. Довженко), А стара Чайківська стояла, як заворожена, та й крикнула йому вслід: - Аби тобі добро було! (С. Пушик).

Таким чином, у групі емоційних вигуків можна виділити такі підгрупи: емотивно-експресивні, афективні, вокативні, оцінні, заперечні, лайливі. Зауважимо, що в основу найменування кожної з підгруп покладено домінантну семантико-граматичну ознаку. До окремої групи, можна віднести рефлекторні вигуки, тобто одиниці, які використовуються для позначення фізіологічного стану чи реакції організму на подразнення (кашель, позіхання, плач, дихання, нестримний сміх тощо) і не виконують експресивної функції, оскільки мовець не має на меті вплинути на співрозмовника. До рефлекторних належать такі вигуки: ха-ха, кха, апчхи, ху, тьфу та інші. Наприклад: Тьху, пилюка яка! (О. Довженко), - Кахи-кахи! - скрипів Каленик (М. Коцюбинський), Антон Іванович прокинувся мокрий од холодного поту: - Ху! Який кошмар! Це не те, що кросворди вгадувати! (Остап Вишня).

Специфікою цього виду інтер'єктивів є те, що, залежно від істинності свого походження, вони можуть переходити у розряд емоційних, відповідно повертаючи собі емотивну та експресивну функції, які реалізуються залежно від ситуації та прагматичної настанови висловлення. Наприклад: Кха-кха! - можна до вас (розм.), Нема на світі страшнішої пустки, як та, що зветься людьми. Люди! Ха-ха! (М. Коцюбинський), Є ще порох у порохівницях! Тьху, тьху! Щоб не наврочити! (Остап Вишня).

У наведених контекстах вигуки з розряду рефлекторних переходять до розряду емоційних, оскільки їх поява викликана "штучно", з метою виразити певні емоції, показати своє ставлення до висловленого, привернути увагу співрозмовника. Третю групу вигуків (після емоційних і рефлекторних) становлять вигуки імперативні, серед яких за ступенем інтенсивності спонукальної ознаки прийнято виділяти наказові, спонукальні та апелятивні.

У наказових вигуках спонукання виражене найбільш інтенсивно, воно звучить категорично, як наказ чи вимога виконати якусь дію, наприклад: - Геть! Геть! Геть! - закричала вона, стиснувши руки в кулачки і кусаючи губи. В очах її кипіли сльози (Г. Тютюнник), - Годі! - гукає отаман. - Підпалити комиші! (М. Коцюбинський), - .А як дід зверху костуром? - Не бійсь, не влучить! Гайда! (М. Коцюбинський). Семантика спонукальних вигуків характеризується нижчим ступенем емотивного волевиявлення, більшою узагальненістю. Це вигуки типу ну! ану! нумо! нумте! та інші. "Їх змістом є спонукання до здійснення дії, але оскільки вони через загальність спонукальної семантики не вказують на конкретну дію, то порівняно легко допускають сполучуваність з інфінітивами, лексична семантика яких указує на конкретну дію чи стан" (Мацько Л.І.). Наприклад: Ну-бо, люди, ну!. давайте-бо, що милість ваша! (О. Довженко), - Ану-ко, ану-єк би ваша ласка, ходіт та глипнете (Марко Черемшина). До апелятивних належать вигуки, що використовуються у мовленні з метою привернути чиюсь увагу, встановити контакт з потенційним співрозмовником (типу: алло! ау! гей! гов! агов! ади! ей!). Такі вигуки у процесі мовлення можуть вживатися як у репліці-звертанні, так і у репліці-відповіді. Наприклад: - А-го-гов! Капітане! - гукали з другого берега (С. Пушик), - Куме, гив! - крикнув він двічі своїм дрантивим голосом. - Агив! - відозвався кум (Марко Черемшина). До апелятивних вигуків іноді зараховують одиниці мовного етикету, що виражають подяку, вибачення, привітання, прощання, божбу тощо.

Особливості етикетних вигуків конкретизувала Л.І. Мацько: "Ці одиниці формують етичну рамку спілкування, вони стаціонарні для типових ситуацій, лаконічні за формулою і стандартні за вживанням, вказують на соціальний контекст і роль у ньому мовця, завжди зумовлені антиномією "мовець-слухач". У певній ситуації спілкування етикетні вигуки можуть набувати вторинної (найчастіше - протилежної) семантики і відповідно змінювати значення всього висловлення. Наприклад: Даю п'ять. ну, десять карбованців до складки на запомогу голодному, але встромити палець межи двері. уклінно дякую (М. Коцюбинський), А ви тяглися на трієчках та мерщій хочете до скальпеля добратися? Е ні, даруйте (Г. Тютюнник).

Традиційно виділяють ще одну групу вигуків - слова прикликання та відгону тварин. Ці одиниці ще не знайшли чіткого місця в класифікації інтер'єктивів, оскільки одні мовознавці пропонують виділити їх в окрему групу (Л.І. Мацько), інші зараховують їх до апелятивів (К.Г. Городенська). Варто зазначити, що вигуки, які входять до цієї групи, використовуються не лише для прикликання чи відгону домашніх тварин, а орієнтовані взагалі на встановлення контакту між мовцем і твариною (в тому числі й дикою), зумовлені намаганням людей керувати поведінкою тварин. Специфіка цього виду комунікації дає підстави виділити подібні одиниці в окрему групу зооапелятивів, до яких можна буде віднести й вигуки, подібні до наведених нижче. Наприклад: Свисток. Сетер підбігає. - Лягай! Куш! Піль! Візьми! Тубо! Не руш! (Остап Вишня), Не ліс там у загонщиків, а пекло. - Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та-ра-ра-ра! - Пекло це прямує на вас (Остап Вишня).

У відповідному контексті зооапелятиви можуть втрачати своє пряме значення і використовуватись на позначення тривалого у часі процесу, повторюваних одноманітних дій. Другий об'ємний розряд інтер'єктивів - звуконаслідування - характеризується значною умовністю, суб'єктивністю відображення дійсності, оскільки кожне звуконаслідувальне слово виникає в результаті поєднання особливостей чуттєвого сприйняття мовця з виражальними можливостями кожної конкретної мови. Беручи за основу джерело виникнення звуків, які намагається відтворити мовець, усі звуконаслідувальні інтер'єктиви можна поділити на три групи:

1) акустичні (характеризують звукові ознаки предметів і явищ);

2) артикуляторні (імітують артикуляційні особливості звуків тварин, птахів, людини);

3) дієслівні (передають звукові ознаки дій, рухів).

Акустичні звуконаслідування є відтворенням у мовленні звуків неживої природи так, як їх почув мовець. Наприклад: - Фів, фів, фів! - запищала жандармська трубочка під хвірткою (Марко Черемшина), - Ціх! Ціх! Ціх! - дзвінкіше забулькало джерельце, зрадівши, що на нього звернули увагу (С. Пушик). До артикуляторних належать звуконаслідування, які є імітацією звуків живої природи (тварин, птахів, людини), тобто намаганням людини за допомогою свого артикуляторного апарата відтворити результат роботи органів мовлення названих істот. Наприклад: Чуєте, як у нас соловейки співають! Тьох-тьох-тьох! (Остап Вишня), Прудка гутірка "гуцулії" злилась в оден безладний гук, в одно безконечне "май - май -май!" (М. Коцюбинський). Дієслівні звуконаслідування характеризують звукові ознаки дій, рухів і в контексті легко можуть бути замінені відповідним дієсловом (кап! - капнути, стук! - стукнути, трісь! - тріснути). Наприклад: Коли знову в двері і вже не "стук-стук", а: - Грюк - грюк! (Остап Вишня), "Човги-човги, човги-човги, - каже Орисин чобіток. (Г. Тютюнник).

Окремі інтер'єктиви можуть виступати у контексті як поліфункціональні одиниці, одночасно виконуючи функції акустичних, артикуляторних звуконаслідувань та зооапелятивів. Наприклад: Біжиш і знаєш, що в діда Махтея в кишені вже манок отой, що так робить: "Сюр-сюр! Сюр-сюр!", - так, як перепілочка до себе перепела кличе. Дід тоді витягають манок і починають: - Сюр-сюр! Сюр-сюр! Сюр-сюр! І на кожне дідове "сюр-сюр"- все ближче, все ближче нервове "пать-па-дьом"(Остап Вишня). Звуконаслідування "сюр-сюр" у наведеному прикладі є відтворенням звуків неживої природи (манка), одночасно воно імітує голос перепілки та виконує функції одиниць прикликання тварин чи птахів. Таким чином, семантичну класифікацію інтер'єктивів схематично можна зобразити так:

Література

лексичний семантичний мовознавство

1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. - К.:"Либідь". - 1993.

2. Виноградов В.В. Междометия, их грамматические особенности и их семантические разряды // Виноградов В.В. Русский язык, - 1986.

3. Дарвин Ч. Выражение эмоций у человека и животных. Сочинения. Т. 5. - М.: АН СССР. - 1953.

4. Жагаляк І.І. Семантичні особливості інтер'єктивів / І. Жагаляк // Українська мова та література. - 2005. - № 10. - С. 15-18.

5. Лингвистический энциклопедиче ский словарь. // За ред. В.Н. Ярцевой. - М.:"Сов.энциклопедия". - 1990.

6. Мацько Л.І. Інтер'єктиви в українській мові. - К.: КДПІ. - 1981.

7. Мацько Л.І. Семантика вигуків і звуконаслідувань // Українська мова і література в школі. - 1985. - №2. - С. 56-62.

Размещено на Allbest.ru