Когнітивна лінгвістика

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Мова, як об'єкт когнітивної лінгвістики

Деякі лінгвісти вважають, що мовна система утворює окремий модуль. Проте частіше мовна діяльність сприймається як одне із модусів «когніції», що становить вершину айсберга, під аркушами якої лежать когнітивні здібності, які є суто лінґвістичними, але дають передумови для останніх. До таких здібностям ставляться: побудова образів і логічний висновок з їхньої основі, отримання нових знань з наявних відомостей, впорядкування і реалізація планів. Прикладом когнітивістського стилю є «когнітивна фонологія», у якій опис відбувається у термінах правил побудови структури, «працюючих» у взаємодії з «когнітивними схемами». Наголос робиться на функціональність, а чи не на формальну простоту.

З кількох конкуруючих дослідницьких гіпотез про структуру пропозиції, предиката, тексту тощо. вибирається той, що у найбільшою мірою відповідає, на думку дослідника, когнітивної реальності. Це становище протилежно принципу прямого відповідності, за яким елементи репрезентації прямо відповідають сутностям у мирі та відбивають істинні умови, чи умови задоволення. Наприклад, словосполучення «Бруклинский міст» має референцію до конкретного предмета насправді, якщо є об'єкт цієї дійсності («референт»), зрозумілу вимогам даної дескрипції: такий предмет виглядає як міст, та її прийнято називати «Бруклинским» (можливо, й розташований він у Брукліні). Інакше висловлюючись, він задовольняє всі вимоги.

За принципом ж когнітивного відповідності, «Бруклінський міст» поєднана ні з конкретним предметом у світі (поза «когниции» людини), і з деякою сутністю в когнітивному поданні цього дивного світу, в «проекції» світу на когніцію людини. З огляду на принципу когнітивного відповідності, когнітивна структура закладена й у значеннях мовних висловів.

2. Основні поняття когнітивної лінгвістики

Когнітивна лінгвістика - одне з нових когнітивних наук, об'єктом дослідження якого є природа і сутність знання і набутий пізнання, результати сприйняття дійсності і пізнавальною діяльності, нагромаджених вигляді осмисленої і відповідальної наведеної у певну систему інформації. Знайдемо вихідні поняття нової дисципліни.

Пізнання - процес відблиски і відтворення мисленні дійсності, у результаті якого відбувається накопичення знань; це взаємодія систем сприйняття, розуміння, уявлення (репрезентації) і породження інформації.

Інформація - повідомлення про факти, подіях, процесах; дані, відомості, знання, які надходять до людини через канали знання, представлені і передані мовними структурами у процесі комунікації.

Знання - базисна форма когнітивної організації результатів відображення об'єктивних властивостей і ознак неминучого у свідомості нашого народу, оскільки він є важливий чинник упорядкування їх повсякденні та банківської діяльності. Знання - частина пам'яті, які у свідомості відомості, результати відображення об'єктів навколишнього світу, об'єднані у певну впорядковану систему. Це дані отримані під час таких розумових процесів, як індукція і дедукція, умовивід міркування, асоціація, і навіть операцій порівняння, ідентифікації, розпізнавання, категоризації і класифікації об'єктів; дані, репрезентовані (представлені) різними когнітивними структурами: фреймами,скриптами, сценаріями,пропозиціями, образами тощо. саме актуальності й важливості в життєдіяльності людини знання стає елементом культури. Водночас знання є продуктом культури, оскільки процес освоєння людиною правил, і стереотипів мислення, вироблених попередніми епохами, відбувається шляхом включення знань у реальну історичну практику людей, що належать відповідному етнокультурному співтовариству.

У цих правилах, нормах і стереотипах мислення зображений досвід освоєння і осмислення навколишнього світу, закодована певна культура, організована як мову (а чи не форма життєдіяльності людини!).

Форми мови культури та форми знання утворюють синергетичну єдність, яке мають історичної мінливістю, тобто. кожному на новому етапі історичного поступу сутність цього єдності постає у новій конфігурації, з нового образі. Наприклад, практичне свідомість характеризується таких форм своїм внутрішнім організації, які відрізняються від структуруваннями поетичної свідомості людини та т.д. відповідно до цим знання а) по-різному входить у архаїчну чи сучасну систему культурного свідомості людини та б) виконує на громадському життєутворенні різні функції.

У лингвокогнітивному дослідженні знання є особливою об'єктом виявляємому у мові культури, що у ціннісно-коммунікативних системах, що організують свідому діяльність людини, знання грає провідної ролі. Цим даний тип знання відрізняється від знання практичного, методологічного чи філософсько-теоретичногоо. Об'єктом лінгвокультурологічного аналізу є вербалізованное знання прагматичного типу.

Відповідно до виділеними типами знання вироблені спеціальні підходи до вивченню: структурні, формально-логічна і прагматичний. Усі вони вивчаючи знання з певною погляду, має своїми перевагами. Усі типи знання співвідносні з об'єктивною реальністю і коїться з іншими типами знання. Тому можна припустити, що вони взаємно доповнюють одне одного й у цій взаємодоповнюваності у тих життєдіяльності людини мають особливої значимістю. Інтегрування різних моделей знання можливе лише за наявності загального підстави їх розуміння (наприклад, розуміння знання як феномена культури).

Розрізняють знання мовні (знання мови - граматики, лексики тощо.; знання про вживання мови; знання основ мовного спілкування) і немовні - обізнаність з ситуацією, адресата (мети клієнта, планів, поглядів на котра говорить про оточуючої обстановці), знання про мир. У центрі уваги когнітивної лінгвістики перебувають мовні знання.

3. Становлення когнітивної лінгвістики

Когнітивну лінгвістику деякі дослідники визначають як «семантику» і розглядають її природний розвиток семантичних ідей. Вони бачать за категоріями мовної семантики загальніші понятійні категорії, які можна видати за результат освоєння світу у процесі пізнання його людиною.

Увага когнітивної лінгвістики до семантичної проблематики і методологічна близькість її до лінгвістичної семантикою пояснює прагнення низки авторів, особливо у Росії, говорити саме про когнітивної семантикою, та не когнітивної лінгвістиці чи граматиці.

У Росії її нерідко використовується термін «когнітивна семантика», який би однією із джерел даного дослідницького напрями.

Термін «когнітивна граматика» вперше виник 1975 р. у статті Дж. Лакоффа і Р. Томпсона «Надаємо когнітивну граматику». У 1907 р. були опубліковані перший тому «Підстав когнітивної граматики» Р. Лангакера (другий - 1991 р.), і навіть етапні для цього напряму книжки «Жінки, вогонь і небезпечні предмети» Дж. Лакоффа і «Тіло в мисленні» M. Джонсона.

Хоча когнітивна лінгвістика зародилася і найактивніше розвивалася США, у Європі також склалося власне напрям досліджень. Це насамперед німецька і австрійська школи когнітивної лінгвістики, представники найбільш активно займаються проблемою обробки інформації в час породження і сприйняття промови. Однією з головних вони стала проблема розуміння й виведення інформації з тексту, і навіть проблеми ментального лексикону (знання над словами), когнітивна семантика, у межах якої паралельно розвивалися прототипическая семантика і фреймова семантика.

На початок 90-х років зарубіжна когнітивна лінгвістика являла собою сукупність індивідуальних дослідницьких програм, слабко пов'язаних чи взагалі які пов'язані між собою. Це дослідницькі програми Дж. Лакоффа, Р. Лэнакера, Т. ван Дейка, Дж. Хэймана та інших.

У 90-х років у Європі вийшли перші підручники з когнітивної лінгвістиці: Ф. Унгерер і Х. Шмідт «Введення у когнітивну лінгвістику» (1996) і Б. Хайне «Когнитивные підстави граматики» (1997).

На російській мові вперше у 1985 р. когнітивна граматика було подано читачеві в огляді В.І. Герасимова. Він сказав значної ролі становлення науки таких та напрямів і програм дослідження, як психосемантика.

Ці дослідження дали поштовх розвитку вітчизняної когнітивної лінгвістики. Для її формування значної ролі зіграли також такі роботи з моделювання розуміння природної мови: російські переклади книжок Т. Винограду «Програма, розуміє природний мову» (1976, оригінал 1972) і Р. Шенка «Обробка концептуальної інформації» (1980, оригінал 1975), і навіть XXIII тому «Нового у закордонній лінгвістиці», присвячений когнітивним аспектам мови. Вагомим внеском у розвиток вітчизняної когнитивистики внесли роботи таких учених, як Н.Д. Арутюнова, Е.С. Кубрякова, Ю. С. Степанов, І.А. Стернин, В.М. Телия та інших., котрі підкреслювали значення «людського» у мові, і навіть тісний зв'язок лінгвістики з філософією і психологією.

4. Проблеми та завдання когнітивної лінгвістики

Передмовного знання, про його засвоєнні про те, як його уживає. Тому дослідження ведуть переважно за такими напрямами:

а) види й типи знань, які у цих знаках (гносеологія = теорія пізнання), і механізм вилучення з знаків знань, тобто. правила інтерпретації (когнітивна семантика і прагматика);

б) умови виникнення та розвитку знаків і закони, регулюючі їх функціонування;

в) співвідношення мовних знаків і культурних реалій у яких що проглядали.

Центральної проблемою у російській когнітивної лінгвістиці стала категоризація людського досвіду. Категоризація міцно пов'язана з усіма когнітивними здібностями людини, ні з різними компонентами когнітивної діяльності - пам'яттю, уявою, увагою та інших. Категоризация сприйнятого - цей найважливіший спосіб впорядкувати що надходить до людини інформацію.

Концепт як базове поняття когнітивної лінгвістики. Усю пізнавальну діяльність людини (когніцію) можна як розвиваючу вміння орієнтуватися у світі, а ця діяльність пов'язана з необхідністю ототожнювати і розрізняти об'єкти: концепти виникають задля забезпечення операцій цього були. Отже, формування концептів пов'язані з пізнанням світу, з формуванням поглядів на ньому.

Наприкінці ХХ століття лінгвісти зрозуміли, що носій мови - це носія певних концептуальних систем. Концепти - ментальні сутності. У кожному концепті зведені воєдино принципово важливі людини знання світ і водночас відкинуті несуттєві уявлення. Система концептів утворює картину світу (світобачення, світосприйняття), у якій відбивається розуміння людиною реальності, її особливий концептуальний «малюнок», з урахуванням якого людина мислить світ.

Термін концепт в лінгвістиці та старий і розпочнеться новий одночасно. С.А. Аскольдов-Алексєєв ще 1928 р. статтю «Концепт і слово», але незалежності до середини ХХ століття поняття «концепт» не бралося, як термін у науковій літературі.

Нині у лінгвістичної науці можна визначити три основних підходи до розуміння концепту, які базуються спільною для становищі: концепт - те, що зміст поняття, синонім сенсу.

Перший підхід, представником якої є Ю. С. Степанов, під час розгляду концепту більшої уваги приділяє культурологічному аспекту, коли вся культура тлумачать як сукупність концептів та відносин між ними. Отже, концепт - це основний осередок культури у ментальному світі людини. Вони займають ядерне становище у колективному мовному свідомості, тож їх дослідження стає надзвичайно актуальним.

Другий підхід (Н.Д. Арутюнова, Т.В. Булыгина, А.Д. Шмельов та інших.) залучення до когнітивну лінгвістику семантики мовного знака представляє єдиним способом формування змісту концепту.

Прихильниками третього підходу Д.С. Лихачов, Е.С. Кубрякова та інших., хто вважає, що концепт не безпосередньо виникає з значення слова, а є наслідком зіткнення значення слова з особистим і народним досвідом людини, тобто. концепт є посередником між словами і дійсністю.

Цікава теорія концепту запропонована Ю.Д. Апресяном, вона полягає в таких положеннях:

а) кожна природна мова відбиває певний спосіб сприйняття й організації світу; висловлені у ньому значення укладаються у якусь єдину систему поглядів; свого роду колективну філософію, яка нав'язується мовою всім носіям;

б) властивий спосіб мови концептуалізації світу почасти універсальний, почасти національно специфічний;

в) погляд поширювати на світ (спосіб концептуалізації) «наївний» тому, що він відрізняється від наукової картини світу, але ці не примітивні уявлення.

Спільним, тих підходів є затвердження незаперечної зв'язку мови та культури; розбіжність зумовлено різним баченням ролі мови у формуванні концепту.

Цей термін досі немає єдиного визначення, але він міцно утвердився у сучасній лінгвістиці.

Отже, поняття концепту прийшов з філософії й логіки, але останні 15 років воно переживає період актуалізації і переосмислення.

Останнім часом дискутують про кількість концептів. Якщо А. Вежбицька фундаментальними російській культурі вважала всього три концепту («Доля», «Туга» і «Воля»), то Ю. С. Степанов вважає, що й число сягає чотирьох-п'яти десятків. Це «Вічність», «Закон», «Беззаконие», «Слово», «Любов», «Віра» та інших. Концептуальна система спирається існувати цих первинних концептів, у тому числі розвиваються й інші. Спостереження показують, що кількість концептів перевищує кілька сотень, й визначення точного кола національних концептів - завдання нерозв'язна.

Предметом пошуків в когнітивної лінгвістиці є суттєві для побудови всієї концептуальної системи концепти - ті, які організують саме концептуальне простір і виступають як головні рубрики його членування.

5. Перспективи когнітивної лінгвістики

Нині з упевненістю твердити про, що в когнітивної лінгвістики представлені такі розділи:

1. Дослідження процесів виробництва та розуміння природної мови

Історично це найбільш ранній розділ, багато в чому що сформувався з участю фахівців із комп'ютерного моделювання розуміння і породження текстів. З головних лінгвістів когнітивного профілю найважливіші результати у цій галузі має У.Чейф, який розробив категорії поточного свідомості людини та активації, і навіть ряд похідних від нього понять.

2. Дослідження принципів мовної категоризації

Їм приділив значну увагу Дж.Лакофф, який розвивав ідеї Елеонори Рош. Остання показала неадекватність традиційних (висхідних ще до Арістотелеві) поглядів на категоріях як безліч з чіткими межами, котрою певний об'єкт може або належати, або належати, причому всі члени деякою категорії всі мають однакову статус. Експерименти показують, що у насправді кордону категорій розмиті, не бажаючи категорії мають внутрішню структуру: деякі з елементи представляють категорію краще, ніж інші, тобто. є прототипическими її членами. Поняття прототипу має дуже широку придатність: її використовували для інтерпретації співвідношення фонеми і аллофона, для описи морфологічних і синтаксичних процесів, спираючись нею, можна запропонувати інтуїтивно прийнятне розмежування поняття мови та діалекту та інших. Усередині категорії члени може бути пов'язані різними відносинами, які теж прокуратура вивчила. Понад те, самі категорії теж неоднакові: засвідчили, що є привілейовані, яким відповідають звані концепти базового рівня категоризації.

3. Дослідження типів понятійних структур та його мовних відповідностей

Ці праці також були розпочаті рамках штучного інтелекту (Р. Абельсоном, Р. Шенком, М. Мінським - авторами таких популярних категорій, як фрейм і сценарій), проте адаптовані потреб лінгвістичного дослідження Ч. Филлмором. У дослідженнях такого типу когнітивна лінгвістика взаємодіє зі соціологією і культурологією.

4.Дослідження когнітивно-семантичних суперкатегорій пов'язано, передусім, з лінгвістом Л.Талми, який робить спробу визначити набір ієрархічно упорядкованих образоформуючих систем - категорій, з яких природний мову здійснює концептуальне структурування поглядів на дійсності (це категорії когнітивного стану, конфігураційної структури, динаміки сил, розподілу уваги та інших., кожна з яких має власну складну структуру).

5. Дослідження просторових відносин також типів концептуалізації руху на мові

Це те точка, у якій перетинаються майже всі основні програми когнітивної лінгвістики. Лакоффом було розроблено поняття образною схеми і розглянуті деякі важливі типи схем (вмістилище, частина-ціле, шлях, зв'язок) та його мовні відповідності; серед образоформуючих схем Талми найбільш докладно розроблена категорія конфігураційної структури, у межах якої розглядаються такі граматично зафіксовані понятійні категорії, як збільшується кількість, роздільність, протяжність, обмеженість, членування простору й ін.; докладно розглядається просторове свідомість у численних публікаціях Джэкендоффа і Лэнекера.

6. Дослідження тілесного базису людської свідомості й мови

У тому основі лежить ідея з так званого концептуального втілення, відповідно до якої пристрій понятійного світу людини (і семантики природної мови), включаючи по крайнього заходу що з найбільш абстрактних його фрагментів, зумовлено біологічної природою людини її досвідом взаємодії з фізичною та соціальним світом. Поняття ставлення до тілі виступають опосредкованою ланкою між тілесної природою людини її мовою. Розробка відповідного кола уявлень ведеться від кінця 70-х років, передусім такими дослідниками, як Дж. Лакофф, М. Джонсон, Ф. Варела, Еге. Рош; у вітчизняній лінгвістиці подібні уявлення формулюються в термінах антропоцентричності мови (Ю.Д. Апресян). Доктрина концептуального втілення передбачається сумісної з загальним поданням щодо у розуму тілесного носія (звідси її апеляції до сучасної нейронауками), але практично оперує з семіотичнии фактами.

7. Дослідження метафоричних взаємин у мові

Це - «фірмову страву» Дж. Лакоффа, перетворив традиційну проблематику однієї із найпопулярніших дослідницьких сфер в лінгвістиці й низка суміжних наук. Теорія, сформульовану у книзі Метафори, якими живемо, опублікованій Лакоффом що з філософом М.Джонсоном в 1980, трактує метафору як інструмент осмислення нових понятійних сфер в термінах сфер, що стоять ближчі один до з безпосередньому досвіду людини. Вже 1989 для англійської Лакоффом із колегами підготували Базовий список метафор, більшість із яких представлено, наприклад, й у російській мові.

Наведений список, зрозуміло, не вичерпує всім результатам когнітивної лінгвістики, але свідчить у тому, що нині сформувалося певне уявлення про завданнях дослідження та рішеннях з завдань. І наступного ученые-лингвисты займатимуться б цими питаннями.

На когнітивну лінгвістику надавали чи надають безсумнівну вплив роботи низки представників ширшим області - когнітивної науки, психологів Еге. Рош, Д. Слобина, З. Палмера; філософів М. Джонсона, Д. Деннета, Дж. Серля, П. Черчланда; фахівців із штучного інтелекту; нейрофізіологів П. Черчланд й О. Дамасио.

Історично когнітивна лінгвістика виступала як альтернативу генеративизму М. Хомского. Нині гострота протистояння багато в чому знизилася (над останню внаслідок реваншу генеративизма в кінця 1980-1990-х роках, який зняв із порядку денного питання научно-социальном пріоритеті) і навіть намітилися шляху синтезу, проте звернення когнітивної лінгвістики до внелингвистическим пояснювальними конструктам, зрозуміло, як і поділяє ці дві напрями теоретичної лінгвістики і приковує тих, хто принципово не сприймає теорію Хомского.

Основними центрами когнітивної лінгвістики є відділення Каліфорнійського університету у Берклі і Сан-Дієго, і навіть Центр когнітивної науки Університету штату Нью-Йорк в Буффало. У Європі когнітивна лінгвістика успішно розвивається насамперед у Голландії й Німеччини. Проводяться регулярні міжнародні конференції. У Росії її у руслі когнітивної лінгвістики працюють О.Н. Баранов, А.Є. і А.А. Кибрик, І.М. Кобозева, Е.С. Кубрякова, Є.В. Рахилина та інших. дослідники; ще, термін «когнітивна лінгвістика» є популярним гаслом, що використовуються широким колом мовознавців.

6. Диференціація когнітивної лінгвістики

Для когнітивної лінгвістики характерні такі загальні принципові настанови, як експансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення всього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ). Якщо лінгвістику XX ст. можна представити як «як-лінгвістику» (як побудована мова), то когнітивну лінгвістику як «для чого/чому-лінгвістику», в основі якої буде примат пояснення (Кибрик 1995)

Не всі структури репрезентації знань мають лінгвальний характер. Диференціація різних структур знань, визначення загальних принципів їх формування, виявлення ролі мови в їх репрезентації, розумінні та інтерпретації становить предмет когнітивної семантики -- найбільш важливого і найбільш опрацьованого розділу когнітивної лінгвістики.

Представниками когнітивного підходу в семантиці є переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Ланга-кер, Р. Джекендофф, Ч. Філлмор, Л. Талмі, А. Гольд-берг, Дж. Тейлор, Ж. Фоконьє, Б. Рудзка-Остін, А. Чен-кі та ін. Відомою є праця Р. Джекендоффа «Семантика і когнітивна діяльність» (1983), в якій обґрунтовано зв'язок семантики з психологією. Зокрема у ній доводиться, що при сприйнятті мовлення людина користується тими самими механізмами, що й при сприйнятті загалом (зоровому, музики тощо).

Представники когнітивної семантики вважають, що їх головне завдання -- виявити і пояснити, як організоване знання про світ у свідомості людини і як формуються та фіксуються поняття про світ. Тому вони розглядають семантику і мовні проблеми загалом через призму пов'язаних із лінгвістикою наук -- герменевтикою (від грец. herme~neutik6s «пояснювальний»; мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації); Гештальтпсихологією (одна з основних шкіл зарубіжної, переважно німецької, психології першої половини XX ст., яка висунула принцип цілісності (ґештальт) як основу в дослідженні складних психічних явищ), когнітивною психологією (один із напрямів переважно американської психології, що розглядає всі психічні процеси як опосередковані пізнавальними (когнітивними) чинниками) та ін. Такий симбіоз різних наук у дослідженні мовних явищ, з одного боку, сприяє всебічному їх вивченню, а з іншого -- призводить до втрати автономності лінгвістики як науки.

Когнітивісти висунули кілька теорій і ввели в науковий обіг нові поняття і, відповідно, терміни. когнітивний лінгвістика семантичний

Новою є когнітивна теорія категоризацій -- теорія систематизації значень слів у мовній свідомості людини, яка здійснюється у межах сформованої в її свідомості наївної картини світу./В_її основу покладено ідею Б. Уорфа про членування світу на категорії за допомогою мови./ Виділення такої категорії можливе лише тоді, коли Для її назви у мові є відповідне слово. Когнітивний погляд на категоризацію ґрунтується на припущенні, що здатність людини до категоризації пов'язана з її досвідом та уявою, особливостями сприйняття, культурою, а також зі здатністю створювати образи, метафори, метонімії тощо. На думку Е. Рош, категоризація є одним із найважливіших складників механізму пізнання і полягає в тому, що для кожного слова окреслюється семантичне коло споріднених слів за «принципом родинної подібності» та встановлюється узагальнювальний репрезентант (прототип). Метою категоризації є пояснення нового через уже відоме та структурування картин світу за допомогою узагальнень. Категорія -- когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів -- членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю». Об'єкти -- члени категорії не є рівноправними: всередині кожної категорії одні об'єкти є психологічно більш значущими, ніж інші. Людина сприймає будь-яку семантичну категорію як таку, що має центр і периферію і, відповідно, «більш прототипічних» і «менш прототипічних» представників. Наприклад, прототипічним птахом для європейців є горобець, а страус і курка є периферією; яблуко -- прототипічний фрукт, а банан -- периферія; прототипом стільця є стілець для стола, а не крісло в перукарні чи стілець для фортепіано. Правда, в різних етносів прототипи можуть не збігатися. Так, для американців прототипом птаха є малинівка (вільшанка), а прототипом фрукта -- апельсин. Отже, прототип -- це такий центральний член категорії, який є її найкращим, найяскравішим представником, головним репрезентантом. Навколо такого прототипу в свідомості індивіда об'єднуються всі інші об'єкти, що входять до категорії (Rosen 1977).

Дещо іншу концепцію прототипів запропонувала австралійська дослідниця польського походження А. Вежбицька. Прототипами, на її думку, є не самі об'єкти, а їх ідеалізовані, еталонні образи, ментальні утворення, які не належать до об'єктів, що піддаються спостереженню, але які концептуально відображають суттєві властивості нашого уявлення про об'єкт (типова чашка, типове вікно, типовий велосипед, типова школа тощо). Так, наприклад, до прототипу «велосипед» не належать такі предмети, як фари і дзвінок. Деякі дослідники (Р. Фрумкіна) вважають, що назване Вежбицькою прототипом правильніше йменувати стереотипом і говорити, відповідно, про стереотипний образ певного об'єкта.

Із теорією катетеризації пов'язане поняття ментальних репрезентацій, під якими розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний світ у свідомості, втілюють знання про нього і почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення [Штерн 1998: 214--215]. Процеси свідомості й мислення розглядаються як оперування ментальними репрезентаціями. На думку американського мовознавця А. Пайвіо, ментальні процеси у свідомості опосередковані не тільки мовою (словесними формами), а й уявою (образами). Порівняльний аналіз мови й уяви як засобів репрезентації показує, що хоча вони в багатьох випадках виконують різні функції, однак гармонійно доповнюють одна одну. За Дж. Фодором, ментальна репрезентація є специфічною мовою мислення. Відчуття, які виникають у людини в процесі взаємодії з довкіллям, спричинені інформацією, що надходить до неї сенсорними каналами (зоровим, слуховим, тактильним). Сенсорні механізми перетворюють ці матеріальні стимули на символічні утворення, які і є ментальними репрезентаціями.

7. Категорія «концепт» в когнітивізмі

Основним семантичним поняттям у когнітивній лінгвістиці є «концепт», і саме цим когнітивна лінгвістика найбільшою мірою відрізняється від інших напрямів дослідження семантики (логічного, структурного тощо). Поняття концепту поки що не має однозначного визначення. Під ним розуміють ментальний прообраз (нерозчленоване уявлення про об'єкт), ідею поняття і навіть саме поняття. Він має двоїсту сутність -- психічну та мовну. З одного боку, це ідеальний образ, чи, точніше, прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з іншого -- він має певне ім'я у мові.

А. Вежбицька розрізняє концепт-мінімум, концепт-максимум і енциклопедичний додаток (доповнення). Концепт-мінімум -- це неповне знання смислу слова (мовцеві відома реалія, але далеко не все, що її стосується; у життєвій практиці вона для нього не є важливою або ж він з нею ніколи не стикався). Концепт-максимум охоплює всебічне (повне) знання мовцем смислу слова (реалія йому відома в усіх аспектах), у тому числі енциклопедичні відомості, професійні знання про реалію. Так, якщо для мешканця України концепт «яблуко» є концептом-максимумом, то концепт «ківі» є концептом-мінімумом (мовці не знають, на кущі чи на дереві ростуть ці фрукти, як ці рослини доглядають, як вони цвітуть, коли дозрівають плоди тощо).

Кожен концепт має ідеалізовану когнітивну модель (Lakoff 1987), під якою розуміють усі наші уявлення про об'єкт зразу, в цілому, якийсь «нерозчленований образ», що зумовлює певну поведінку мовного знака (рольову структуру). Так, англ. jogging «біг підтюпцем» і running «біг» мають різні «ідеалізовані когнітивні моделі». Jogging асоціюється зі здоровим способом життя, фізичною формою людей середнього класу, які досягли успіху в суспільствах розвинутих країн. Концепт цього слова виключає змагання, цільові ситуації, а також несумісний з малолітніми дітьми, людьми похилого віку, тваринами та іншими концептами, звичайними для running (не кажуть jog to catch the bus «бігти підтюпцем, щоб устигнути на автобус», jog after someone «бігти підтюпцем за кимсь», a run to catch the bus «бігти, щоб устигнути на автобус», run after someone «бігти за кимсь»).

Зміна поняття значення на поняття концепту засвідчує зміну орієнтацій від трактування смислу як абстрактної сутності, репрезентація якої не пов'язана з мовцем і адресатом, до його інтерпретації як ментальної сутності, що з'єднує зовнішній світ із внутрішнім світом людини. Тут мовознавство повернулося до гумбольдтівського розуміння мови як «третього, проміжного світу». Отже, когнітивна семантика вивчає не значення слів, а концепти. Це абсолютно новий підхід до вивчення семантики.

Дослідження концептів у мові стало предметом багатьох студій когнітивістів. Можна констатувати, що нині існує декілька різновидів концептуального аналізу (словосполучення концептуальний аналіз набуває функції терміна, і концептуальний аналіз можна якоюсь мірою трактувати як метод когнітивної лінгвістики). Як правило, концепти досліджуються на основі сполучуваності, переважно предикативної, рідше атрибутивної, комплементарної, а інколи враховуються різноманітні широкі мовні контексти (фольклорні, художні, публіцистичні та інші твори). Уже досліджено чимало соціально-політичних, ідеологічних, філософських, культурних, ментальних, міфологічних концептів: «свобода», «справедливість», «істина», «доля», «душа», «дух», «серце», «шлях», «жінка», «чоловік» тощо (дослідження Н. Арутюнової, Т. Булигіної, О. Шмельова, К. Рахіліної, Т. Радзієвської, Г. Яворської, С. Жабо-тинської та ін.).

Серед різних методик концептуального аналізу вирізняються етноцентрична концепція А. Вежбицької, яка виходить із того, що значення зумовлене ментальністю певного етносу. Кожна мова специфічна, в ній відображений своєрідний національний характер. Способи концептуалізації світу закладені в мові. Завдання лінгвіста -- реконструювати властивості національного характеру через мову. Оскільки різні мови концептуалізують світ неоднаково, то через зіставлення мов виявляються відмінні концептуальні структури світу. Однак концептуальні структури не є статичними. Російські мовознавці А. Баранов і В. Сергеев, аналізуючи соціально-політичні й ідеологічні концепти типу «свобода», «справедливість» тощо, які є ціннісними категоріями суспільної свідомості, встановили кореляції між історичними змінами у значенні цих концептів і змінами суспільних ідеологій.

Кожен концепт пов'язаний з деякими іншими концептами, і разом вони утворюють домени, тобто фони, із яких вичленовується концепт. Так, концепт «дуга» сприймається з опорою на уявлення про коло, концепт «гіпотенуза» -- з опорою на поняття про трикутник. Співвідношення між концептом і доменом Р. Лангакер інтерпретує в термінах профіль і база (Langacker 1987). Він вважає, що семантику можна зображати у вигляді схем, де виділена жирною лінією чи іншим знаком частина буде профілем мовної одиниці, а все інше -- її базою. Так, наприклад, гіпотенузу можна зобразити як[^, а дієприкметник gone «який прийшов» якt

Для gone профілем є результативний стан, а все інше (рух, переміщення) -- базою.

Упорядковане поєднання концептів у свідомості людини становить її концептуальну систему. Ці концепти можуть бути картиноподібні й мовоподібні. Концептосистему, таким чином, не можна зводити до ментального лексикону, тобто системи вербалізованих (ословлених) знань, яку ще називають внутрішнім лексиконом, тезаурусом, мовною пам'яттю. Концептосистема і ментальний лексикон перебувають у відношенні «ціле -- частина», оскільки концептосистема -- це єдиний рівень представлення знань, що поєднує мовну, сенсорну й моторну інформацію (Селіванова 1999)

Концептосистема не є стабільною. Навпаки, вона динамічна, весь час змінюється під впливом постійного процесу пізнання. Водночас слід зазначити: концептосистеми в різних людей не збігаються, що залежить не тільки від їхнього інтелектуального рівня, а й від життєвої практики.

Компонентами концептосистеми є фрейми. Фрейм (від англ. frame «каркас, остов», «будова, структура, система», «рамка», «окремий кадр фільму» та ін.) -- це структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості (пам'яті) людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому ж ситуативному шаблоні.

Поняття фрейму введено М. Мінським у 1974 р. За Мінським, фрейм -- це ієрархічно впорядкована репрезентація певної стандартної ситуації дійсності. У пам'яті людини зберігається великий набір різноманітних фреймів, які актуалізуються під час сприймання нових сцен. Як і вся концептосистема, фрейм має мовну й позамовну сутність. Він репрезентує у свідомості людини стереотипну ситуацію і зв'язки цієї структури з деякими іншими видами інформації, наприклад, як користуватися фреймом і що робити, коли певні плани не здійснилися. Фрейм не є закритою структурою. Він може доповнюватися шляхом поглиблення інформації про ситуацію, образного (символічного, метафоричного та ін.) уявлення про неї.

Ідея фреймів знайшла своє застосування в дослідженні механізмів розуміння природної мови. Ч. Філлмором уведено поняття інтерпретувального фрейму як інструмента опису семантики лексем, граматичних категорій та тексту. Р. Шенк застосовує фреймовий аналіз до аналізу розуміння смислу зв'язного тексту. Зокрема, він розрізняє два різновиди фреймів -- сценарії та плани. Сценарії описують стандартні, типові ситуації в їх розвитку. До сценаріїв входять назва ситуації, імена учасників ситуації, перелік причин виникнення ситуації та набір сцен (певних дій). Плани служать для встановлення причиново-наслідкових зв'язків між сценаріями (послідовності дій). Вони складаються зі сцен і сценаріїв, які ведуть до певної мети. Д. Поспелов скористався фреймами для формування прикладної семіотики як нової парадигми штучного інтелекту, а А. Баранов для моделювання процесів метафоризації на когнітивному рівні.

У багатьох працях когнітивістів використовуються поняття фігури і фону, запозичені з гештальтпсихології. Л. Талмі, який увів ці терміни в лінгвістику [Talmy 1978], звернув увагу на те, що звичайно, наприклад, кажуть човен біля верби, автомобіль поруч з будинком, а не *верба біля човна, *будинок поруч з автомобілем. Рухомі об'єкти у просторі й часі -- це фігури, а нерухомі -- фон. Фігури, маючи просторові й часові межі (об'єкт на фоні простору, факт на фоні процесу), тяжіють до визначеності (англійською мовою не можна сказати *А table is near the wall, а тільки The table is near the wall). Отже, фоном є нерухомі, громіздкі об'єкти, не обов'язково визначені (певні) і які часто не мають просторових і часових меж.

Поняття фону і фігури знайшли застосування в описі семантики прийменників і в аспектології (розділі граматики, який вивчає дієслівний вид і суміжні з ним видо-часові категорії та способи дії). На думку Талмі, їх можна застосувати й у дослідженні відмінкової граматики (за Філлмором), де агенс, інструмент і пацієнс будуть інтерпретуватися як мобільні, а джерело, кінцева межа, маршрут, місцеположення як статичні.

Особливу увагу когнітивісти приділяють вивченню метафори, вважаючи, що вона займає в когнітивній моделі мови центральне місце. Так, Дж. Лакофф і М. Джонсон указують, що повсякденні метафори служать для структурування навколишньої дійсності й керують інтелектуальною діяльністю людини та її вчинками [Лакофф, Джонсон 1987; див. також: Мак-Кормак 1990]. Водночас метафора є знаряддям формування нових ментальних категорій, утворення нових концептуальних систем, формування нового знання. На думку когнітивістів, усі значення (лексичні, словотвірні, граматичні) пов'язані між собою метафоричними перенесеннями. У кожній метафорі є донорська і реципієнтна зони. Донорська зона завжди конкретна й антропоцентрична: для її породження широко використовується людина, зокрема її тіло (ручка, ніжка, горло, вушко, ніс, око (очко), чоло тощо), місцезнаходження у просторі та рух (укр. він у жаху І його охопив жах; дійти висновку; рос. он в ярости І пришел в ярость).

У когнітивній семантиці метафора стала робочим інструментом, методом опису полісемії, її типів, способів переходу від одного значення до іншого. Більше того, за допомогою метафори відтворюється історія значень, причини і послідовність їх появи, тобто досліджується діахронічна семантика. Це є ще одним свідченням того, що когнітивна лінгвістика повертається до історико-філологічних, доструктуралістських традицій. Когнітивісти вважають, що діахронічний опис є дуже важливим для інтерпретації полісемії в синхронії. Вони принципово не диференціюють закони історичного розвитку мови і їх синхронної будови.

Схеми, які показують зв'язки між значеннями, М. Джонсон назвав топологічними схемами (image schema) [Jonson 1987], а напрям, який вивчає відношення між окремими значеннями слова, -- топологічною семантикою. Типова модель схем (pattern) типу «контейнер» (вмонтовані один в одного об'єкти; об'єкти як вмістилища), «шлях», «поверхня», «перешкода», «контакт», «шкала» та ін. застосовується до опису багатьох слів зразу. Кожна схема відштовхується від форм і рухів людського тіла, які переносяться на навколишню дійсність (це явище, що засвідчує антропоцентричність семантики, отримало назву embodiment «втілення, уособлення»).

Крім когнітивної семантики в когнітивній лінгвістиці існує низка когнітивно-граматичних теорій та концепцій. До них належать відмінкові граматики (case grammars), «когнітивна граматика» Р. Лангакера, «теорія ґештальтів» Дж. Лакоффа, «конструкційна граматика» Ч. Філлмора.

Особливою оригінальністю характеризується конструкційна граматика Філлмора. На думку вченого, є чимало таких мовних виразів, у яких форма або зміст не виводяться зі значення або форми їхніх складників (одиниць, що до них уходять). Тому потрібно ще враховувати значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники конструкції. Згідно з цією ідеєю, вихідною (початковою) є конструкція, а не дієслово. Конструкція, властива для певного класу дієслів, здатна «втягувати» дієслова інших класів. Дієслово ніби вмонтовується в різні конструкції (за умови, що воно відповідає передбачуваним цими конструкціями обмеженням на дієслівне місце) й отримує властиве конструкції значення:

Диліжанс їхав {плив, чесав) через село.

Іди {шуруй, мотай, чеши) звідси.

Як інструмент опису когнітивісти використовують поняття «blending», під яким розуміють неправильне суміщення. Згідно з blending'oM породження речення і тексту завчасно не запрограмоване, а є спонтанним процесом, за якого мовець може припускатися помилок. Заповнення аргументних місць когнітивісти пропонують представляти як blending предикатної структури та імені.

Таким чином, у когнітивній лінгвістиці стираються межі, встановлені структуралізмом, між семантикою і психологією, синхронією і діахронією, мовою і мовленням, словниковою й енциклопедичною інформацією, значенням і смислом, різними значеннями полісемічних слів і навіть різними концептами. Заперечується принцип мовної економії та принцип алгоритмічної побудови речення. Стверджується, що мова не є економною, вона не тільки допускає дублювання, а й вимагає його, і функціонує не за алгоритмічними законами. Мовознавство якоюсь мірою повернулось назад -- до історико-філософських традицій кінця XIX -- початку XX ст. (Рахилина 2000: 378)

Такий поворот науки про мову є цілком закономірним, що відповідає розвитку думки згідно із законом заперечення заперечення. Жодна наукова парадигма не може претендувати на статус абсолютно правильної і єдино можливої, однак кожна з парадигм -- це новий (інший) погляд на таке складне, багатовимірне явище, як мова.

Безумовно, не все в когнітивістиці витримає перевірку часом. Когнітивістів нині критикують за відхід від проблеми значення, підміну значення значно ширшим поняттям інформації, а також за звуження (вузьке розуміння) поняття антропоцентричності, що теж зводиться до чистої інформації, тоді як насправді найважливішою рисою людського інтелекту є воля, яку когнітивісти ігнорують. Синтактика символів, якою когнітивісти найчастіше обмежуються, не може адекватно відобразити ментальність людини (Демьянков 1994)

Размещено на Allbest.ru