Лінгвоконцептологія: завдання та головні поняття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київ-2014

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

ОСНОВИ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: ЛІНГВОКОНЦЕПТОЛОГІЯ

Студентки: Кузько Вероніки Едуардівни

Викладач: Кравцова Юлія Валентинівна

Зміст

Вступ

1. Лінгвоконцептологія: завдання та головні поняття

2. Базові характеристики лінгвокультурних концептів

3. Методологія концептуальних досліджень

4. Методика концептуального аналізу

5. Проблема концепту в сучасній лінгвістиці

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Лінгвоконцептологія - наука молода, що виділилася шляхом партеногенезу з лінгвокультурології відносно недавно, але вже виробила свій досить складний категоріальний апарат і свою специфічну дослідницьку методику.

На сьогоднішній день це цілком зрілий науковий напрям, про що свідчить, крім наявності усталеного категоріального апарату та напрацьованих методологічних алгоритмів дослідження, цілий ряд непрямих ознак: поява навчальних курсів та посібників, вихід в лексикографічну практику - поява словників концептів (концептуаріїв), осмислення в термінах лінгвоконцептологіі практики перекладу.

Складні і багатовимірні семантичні утворення, лінгвокультурні концепти в принципі не піддаються типологізації на основі якої-небудь єдиної класифікаційної ознаки, і, як наголошується, побудова вичерпної і несуперечливої класифікації концептів вельми проблемно.

Наслідком багатовимірності К-концептів, як якісного розмаїття їх змісту, очевидно, є виділення в їх семантиці окремих складових, які отримують в залежності від використовуваної євристичної моделі назви компонентів, верств, страт, секторів тощо. В даний час в лінгвоконцептології звичайно згадуються понятійна, образна, ціннісна і значуща складові, причому більш-менш узгоджена єдність думок - і то з певними застереженнями - існує лише щодо двох з них - понятійної та образної.

ЛК-концепт за визначенням - це якийсь культурно-значущий зміст, що знаходить вираження у мові, де під "вираженням" розуміється сукупність мовних засобів, що ілюструють, уточнюють або розвивають зміст цього концепту.

Мовні засоби тут визнаються невід'ємною частиною лінгвокультурного концепту вже за замовчуванням, але, тим не менш, відокремлюються від власне змісту концепту, в той час як "висновки лінгвіста про структуру та зміст описуваних концептів обмежені лінгвістичним матеріалом", а вивчення етимології і "внутрішньої форми" імен-виразників концепту стало обов'язковим атрибутом лінгвоконцептологічного дослідження. Однак кошти вербалізації концепту - це, переважно, слова, а слова як повноцінні знаки мають свою власну концептуальну частину - план змісту, семантику, з якою потрібно якось визначатися: вирішити, чи входить вона в зміст концепту або ж існує сама по собі.

1. Лінгвоконцептологія: завдання та головні поняття

Наприкінці 90-х р. р. ХХ ст. у складі когнітивної лінгвістики виокремилася нова галузь - лінгвоконцептологія, метою якої став опис концептів і мовних засобів їхньої репрезентації. Завданнями лінгвоконцептології є: 1) дослідження процесів концептуалізації світу;

2) аналіз залежності концептуалізації від різноманітних чинників: етносвідомості, соціуму, культури; 3) визначення параметрів концептосистеми і її зв'язку з концептуальною й мовною картинами світу;

4) опис констант культури як системи культурних концептів народу;

5) обгрунтування поняття концепту, його співвідношення з поняттям і значенням; 6) з'ясування структури концепту; 7) вироблення методики концептуального аналізу; 8) створеннями типології концептів;

9) характеристика текстових і художніх концептів у творах і творчості майстрів слова тощо.

Головним поняттям лінгвоконцептології є концептуалізація - один із процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні й упорядкуванні результатів внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об'єкти, явища дійсності та їхні ознаки.

Концептуалізація сприяє формуванню концептуальної системи, складниками якої є концепти - інформаційні структури свідомості. Дослідники вважають, що концептуалізація є результатом довербальної стадії розвитку людини.

Лінгвісти та психологи функціональної орієнтації уважають, що дитина

Опановує і поповнює концепт систему протягом життя як на підставі мови, так і власної взаємодії з довкіллям за допомогою органів чуття. Концептуалізація здійснюється у процесі соціалізації дитини.

Культура, до якої занурений індивід, також опосередкує процеси концептуалізації, формуючи символьну мережу матеріального й духовного рівнів і визначаючи оцінки, норми, цінності, життєдіяльність людини в певному культурному й соціальному середовищі. Мовна й культурна ідентичність у процесах концептуалізації є визначальними і взаємно детермінованими. Концепт є «головним осередком культури в ментальному світі людини», тим, через посередництво чого людина входить до культури і впливає на неї [Степанов].

Результатом концептуалізації є формування концептуальної системи - системи концептів у свідомості людини або колективній свідомості етносу, що відтворює у вигляді структурованих й упорядкованих знань уявлення про світ. Концептуальна система фіксує інформацію, яка поступає до неї в мовній і невербальній формі різним шляхом: від органів чуття, у результаті осмислення, на підставі інтуїції.

У межах концептуальної системи представники когнітивної семантики виокремлюють концептуальні сфери, або домени. Вони репрезентують певну предметну галузь (наприклад, рослин, тварин, політики, музики тощо). Колективна концепт система представлена в етносвідомості як узагальнення колективного досвіду певного етносу. У такому розумінні поняття концептуальної системи в російській гуманітарній традиції відповідне терміну «концептосфера», уведеному Д. Лихачовим, який розглядав її як сукупність концептів нації й зауважував, що чим багатшими є культура нації, її фольклор, література, наука, образотворче мистецтво, історичний досвід, релігія, тим багатшою є концептосфера народу.

Фрагментом концепт системи є концептуальна картина світу. Термін «картина світу» вперше застосовується фізиком В. Герцем на межі XIX і XX ст. у значенні сукупності внутрішніх образів зовнішніх об'єктів, які служать для виведення логічних суджень щодо поведінки цих об'єктів. До логіки й філософії термін «картина світу» був транспонований

Л. Вітгенштейном. Згодом картина світу перетворюється на універсальну категорію природничих і гуманітарних наук.

Останнім часом під впливом комп'ютерної науки картина світу замінюється термінами «когнітивна модель світу», «ментальна репрезентація», які позначають універсальне концептуальне представлення дійсності в різноманітності її зовнішніх і внутрішніх зв'язків, що існує у вигляді певної системи понять (час, простір, причина, наслідок, число, частина й ціле тощо). У системах штучного інтелекту картина світу перетворюється на модель репрезентації знань в інтелектуальному середовищі і служить для розв'язання інтелектуальних завдань.

Дослідники розмежовують мовну й концептуальну картини світу. Положення про існування мовної картини світу належить В. фон Гумбольдту, який вважав, що за допомогою мови людина здійснює інтерпретацію світу, що зумовлює утворення його картини.

Межа між концептуальною й мовною картинами світу є нечіткою через неможливість відокремлення процесів когніції відь вербалізації [Уфимцева].

У науковій літературі висувається положення про те, що мовна картина світу передує концептуальній і формує її, тому що людина здатна розуміти світ і саму себе завдяки мові; саме в мові закріплюється суспільно-історичний досвід.. Мовна картина як фіксація результатів концептуалізації та категоризації світу в колективній свідомості детермінує пізнавальні механізми індивіда.

Відкритим залишається питання щодо взаємодії мовних знань і концептуальної організації свідомості в пізнавальних процесах.

2. Базові характеристики лінгвокультурних концептів

До числа найважливіших характеристик лінгвокультурних концептів представляється можливим віднести наступні.

1. Комплексність побутування. Лінгвокультурний концепт - це умовна

ментальна одиниця, спрямована на комплексне вивчення мови, свідомості і

культури (Степанов, 1997). Свідомість - це область перебування концепту, культура - детермінує концепт (концепт - ментальна проекція елементів культури), мова - це сфера, в якій лінгвокультурний концепт упредметнюється. Концепти можуть упредметнюватися і в інших сферах (наприклад, художні концепти - в образах музики, живопису, скульптури, театру і кінематографії).

2. Ментальна природа. Лінгвокультурний концепт відрізняється від інших

одиниць, використовуваних в лінгвокультурології, своєю ментальної природою. Якщо пропонована Є. М. Верещагін і В. Г. Костомаровим (1999) логоепістема є по суті елементом значення слова і локалізується в мові, а введена В. В. Воробйова (1997) лінгвокультурема визначається як одиниця між рівнями, тобто не має певної локалізації, то концепт знаходиться в свідомості. Саме у свідомості здійснюється взаємодія мови і культури, тому будь-яке лінгвокультурологічне дослідження є одночасно і когнітивне дослідження.

3. Цінність. Лінгвокультурний концепт відрізняється від інших

ментальних одиниць, що використовуються в різних галузях науки (наприклад, когнітивний концепт, фрейм, сценарій, скрипт, поняття, образ, архетип, гештальт, мнем, стереотип), акцентуацією ціннісного елемента. Центром концепту завжди є цінність, оскільки концепт служить дослідженню культури, а в основі культури лежить саме ціннісний принцип (докладніше: Карасик, 2002). Показником наявності ціннісного ставлення є застосування оціночних предикатів. Якщо про якийсь феномен носії культури можуть сказати «це добре» (погано, цікаво, нудно і т.д.), цей феномен формує в даній культурі концепт.

4. Умовність і розмитість. Лінгвокультурний концепт - це умовна

одиниця в тому сенсі, що свідомість синкретична і його членування проводиться в дослідницьких цілях. Концепт групується навколо якоїсь «сильної» (тобто ціннісної акцентованої) точки свідомості, від якої розходяться асоціативні вектори (Слишкін, 2004). Найбільш актуальні для носіїв мови асоціації складають ядро концепту, менш значущі - периферію. Чітких меж концепт не має. Мовна одиниця, якою актуалізується центральна точка концепту, служить ім'ям концепту.

5. Мінливість. В ході життя мовного колективу актуальність концептів (тобто інтенсивність оцінки) може змінюватися. Концепт навіть може міняти оцінний знак з негативного на позитивний або з позитивного на негативний. Змінюються також образна і понятійна (фактуальна) складові концепту. Так, за радянських часів в російський лінгвокультурний концепт «інженер» входила не тільки ознака «фахівець з вищою технічною освітою», а й ознака «довго вчився, але мало заробляє».

6. Обмеженість свідомістю носія. Лінгвокультурний концепт

існує в індивідуальному чи колективній свідомості. Можна виділити індивідуальні, групові (соціокультурні), етнокультурні та загальнолюдські концепти. Індивідуальні концепти багатші і різноманітніші, ніж будь-які колективні, від мікро групових до загальнолюдських, оскільки колективна свідомість і колективний досвід є умовна похідна від свідомості і досвіду окремих індивідів, що входять в колектив. Ця похідна утворюється шляхом редукції всього унікального в персональному досвіді і підсумовування збігів.

7. Трикомпонентність. У складі лінгвокультурного концепту можна

виділити ціннісний, образний (образно-перцептивний і бразноетафорический) і поняттєвий (фактуальний) компоненти. Фактуальний компонент концепту зберігається у свідомості у вербальній формі (це те, як ми можемо позначити концепт, розкрити його місце в системі концептів). Образний же компонент невербален і піддається лише опису та інтерпретації.

8. Поліапелліруємість. Існує багато способів мовної апеляції до будь-якого лінгвокультурного концепту («входів в концепт»). До одного й того ж концепту можна апелювати за допомогою мовних одиниць різних рівнів: лексем, фразеологізмів, вільних словосполучень, пропозицій. Можна використовувати і невербальні засоби для апеляції до певних концептів (наприклад, «краса», «любов», «гроші»). У різних комунікативних контекстах одна і та ж одиниця може бути входом в різні концепти. Способи апеляції до одного і того ж концепту в різних культурах, як правило, різні, і це становить основні труднощі міжкультурної комунікації.

9. Багатомірність. Лінгвокультурний концепт багатовимірний (Ляпін, 1997). Традиційні одиниці когнітивістики (фрейм, сценарій, скрипт і т.д.), маючи більш чітку, ніж концепт, структуру, можуть використовуватися дослідниками для моделювання концепту (часто використовуються фрейми та концептуальні метафори для моделювання концептів).

10. Методологічна відкритість і полікласифікація. Лингвокультурология - наукова галузь міждисциплінарного характеру, тому в її рамках вітається використання як лінгвістичних, так і нелінгвістичних методів.

Протиставлення мови і мовлення в рамках лінгвокультурології не є релевантним. Лінгвокультурні концепти можуть класифікуватися на різних підставах, наприклад, за тематикою, за носіями, за типами дискурсу, за типами трансльованих.

3. Методологія концептуальних досліджень

Дослідження культури окремого народу можливо в рамках такого явища, як самопізнання. Мова - складова частина культури, її знаряддя. Мова народу є не лише інструмент спілкування і впливу, а й засіб освоєння культури, отримання, зберігання та передачі культурно-значимої інформації.

Когнітивний підхід до дослідження семантики слова полягає у вивченні самого значення слова, в якому фіксуються не тільки ознаки, необхідні і достатні для ідентифікації означеного, але й повсякденні знання про означене, реалізовані в метафорах і метонімії. Такий комплексний підхід до вивчення концептуальної структури дозволяє реконструювати концепт через його мовне вираження.

В основі концептуальних метафор знаходяться когнітивні моделі. Під когнітивною моделлю розуміється деякий стереотипний образ, за допомогою якого організовується досвід, знання про світ. Когнітивні моделі, так чи інакше реалізовані в мовних знаках, виявляють відносну простоту структурних типів і являють собою послідовну систему, побудовану на універсальних законах. Всі когнітивні моделі знаходять своє відображення в мовних схемах, які носії мови вживають для опису актуальних подій. Мовні схеми - це різні форми і способи вираження у відповідній мові знань про окремі 43 фрагменти світу. Всі концепти реалізуються в закріплених і вільних формах, у слів-репрезентантів концептів відзначені обмеження на сполучуваність.

Аналіз фрагментів картини світу відбувається на основі виділення мовних одиниць, які репрезентують досліджувані концепти. Концепти - це одиниці концептуальної системи в їх відношенні до мовних виразів, в них полягає інформація про світ. Ця інформація відноситься до актуального або віртуального стану світу. Концепт - це уявлення про фрагменти світу. Таке уявлення (образ, ідея, символ) формується загальнонаціональними ознаками, які доповнюються ознаками індивідуального досвіду та особистої уяви. Концепт - це національний образ (ідея, символ), ускладнений ознаками індивідуального уявлення. На матеріалі мовних одиниць розглядаються способи подання концептів у функціональному аспекті і за допомогою їх ознак.

Ознака концепту - це загальна підстава, за якою порівнюються деякі несхожі явища. Дослідження ознак і зіставлення фрагментів картин світу в різних мовах - одна з основних цілей концептуальних досліджень. Дивовижною закономірністю, що характеризує мову, є здатність мови зберігати і передавати те, що століттями закріплювалося у вигляді стійких виразів, когнітивних моделей. Ознаки концептів, що представляють національну картину світу, консервативні. І в той же час картина світу народів змінюється, структура ознак концептів розширюється за рахунок подальшого пізнання світу. Розвиток науки, культурні процеси доповнюють відомості про світ, у тому числі про світ внутрішній. Аналіз концептів призводить до виявлення архаїчних знань про світ. Ці знання не відносяться до розряду наукових, це народні, повсякденні уявлення. На ці буденні уявлення накладають відбиток мінливі релігійні та наукові погляди соціуму.

Мовна картина світу - це давно сформована і збережена донині національна картина світу, доповнена асимілюючими знаннями, відбиває світогляд і світосприйняття народу, зафіксована в мовних формах, обмежена рамками консервативної національної культури цього народу.

Методика дослідження концептів внутрішнього світу людини полягає в інтерпретації значення конструкцій, об'єктивують ті чи інші особливості таких концептів; у виявленні частотних (властивих багатьом концептам) таксономічних характеристик і визначенні за цими характеристиками загальних типологічних ознак досліджуваних концептів. Потім - на їх основі - узагальнення особливостей концептів, а також виділення концептуальних структур, когнітивних моделей і мовних схем актуалізації досліджуваних концептів у мові. Дослідження концептуальної структури дозволяє виявити більш глибокі й істотні властивості предмета чи явища. Такі властивості представляють узагальнені ознаки предмета чи явища, які вважаються найбільш важливими і необхідними для їх впізнання.

Ознаки предмета або явища формують структуру концепту. Структура концепту - це сукупність узагальнених ознак, необхідних і достатніх для ідентифікації предмета або явища як фрагмента картини світу. Вивчення мови і окремих його одиниць здатне відкрити таємниці пізнання світу народом.

Інтерпретація мовних засобів, службовців для таксономії окремих фрагментів внутрішнього світу, є одним з методів дослідження процесів категоризації суб'єктивної дійсності і відображення цих процесів в мовних структурах. Те, що існує і адаптується в мові, відповідає ментальності народу. У мові асимілюються тільки ті знання, які відповідають існуючій в ньому 44 понятійній сітці. Неможливо говорити про мовну ментальності, не проникнувши в суть духовного простору мови.

Концепт як складний комплекс ознак має різний рівень представленості в мові. Найбільш інформативним з цієї точки зору виступає лексичний рівень. Спираючись на цей рівень дослідження можливо виявити набір груп ознак, які формують структуру того чи іншого концепту. Такі групи складаються з більш-менш поширеною сукупністю ознак, які, об'єднуючись на основі родової або видової характеристики, висловлюють той чи інший спосіб концептуалізації.

4. Методика концептуального аналізу

Поширення концептологічних описів у сучасному мовознавстві набуло характеру епідемії, хвороби, яку лінгвісти жартома назвали концептовітом. Звідси випливає питання стосовно правомочності існування концептуального аналізу як методу лінгвістики. Концептуальний аналіз є новим конструктивним лінгвістичним методом, загальними процедурами якого є формалізація, ідеалізація й моделювання. Головною метою цього методу є реконструкція когнітивних механізмів індивідуальної чи колективної свідомості.

У сучасній лінгвоконцептології метод концептуального аналізу розглядається, з одного боку, як аналіз концептів, з іншого, як аналіз за допомогою концептів.

У науковій літературі існує чимало підходів до опису концептів. Моделювання концепту повинне застосовувати принцип двовекторності, постульований ще Л. Виготським - рух від думки до слова і від слова до думки, тобто від зовнішнього мовного позначення до структури знань про позначене і навпаки. Цей принцип убезпечує від абсолютизації мовного чи концептуального, уможливлює встановлення зв'язків між ними.

О, Кубрякова висловлює думку про роз'яснювальний відносно слова характер семантичного аналізу і відносно знань про світ характер концептуального. Вона зазначає: «Якщо перший спрямований на експлікацію семантичної структури слова, уточнення денотативних сигніфікативних і конотативних значень, які реалізують її, то концептуальний аналіз являє собою пошук тих загальних компонентів, що підведені під один знак».

Методика, концептуального аналізу повинна ураховувати насамперед досвід моделювання різноманітних структур репрезентації знань апробованих на мовному й текстовому матеріалі. Визначальною для моделей концептуального аналізу є демонстрація зв'язків різних пізнавальних механізмів свідомості й позасвідомого, кореляція різних компонентів моделей.

5. Проблема концепту в сучасній лінгвістиці

Термін «концепт» є запозиченням із лат. Соnсерtus -- поняття, від соnсіреrе - «збирати, вбирати у себе».

Класичне тлумачення концепту О. Кубряковою: «Концепт - термін, що служить поясненню одиниць ментальних і психологічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, що відображає знання й досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, всієї картини світу, відображеної у психіці людини.

Головними дискусійними проблемами сучасної лінгвоконцептології є: 1) розмежування концепту й поняття; 2) залежність концепту від мовної вербалізації; 3)зв'язок концепту та значення; 4) наявність у структурі концепту оцінно-емотивних, ціннісних і прагматичних компонентів;

5) належність концептів індивідуальній або колективній свідомості; 6)типологія концептів; 7)їхня структура; 8) методи та процедури опису й аналізу концептів тощо.

Розглянемо деякі з цих питань, що є найважливішими для усвідомлення природи концепту.

Першим дискусійним питанням лінгвоконцептології є співвідношення концепту, поняття та значення. У науковій літературі наявні різні судження стосовно відношень між цими сутностями. Концепт і поняття нерідко ототожнюються. Дослідники в галузі лінгвоконцептології намагаються розвести поняття й концепт. Стверджується, що «всякий концепт - це поняття, але не всяке поняття - концепт» [Карпенко-Иванова]. Поняття здебільшого розглядають як частину концепту, його ядерну структуру, сукупність інтегральних і диференційних ознак у ряді понять одного класу. Концепт передбачає залучення ще й чуттєвої, оцінно-емотивної, образної інформації. М. Алефіренко розглядає концепт як поєднання ядра (інтенсіоналу поняття) з імплікаціонало -асоціативно-образним макро компонентом значення.

Отже, у ряді наукових робіт диференційним параметром поняття й концепту постає образність, емотивність, оцінка. М. Болдирєв пропонує єдиний шлях руху при створенні поняття - від концепту, який «відбиває одну чи більше не обов'язково істотних ознак об'єкта», до формування поняття, що «відображає найзагальніші, істотні (логічно сконструйовані) ознаки предмета чи явища». Відносно зв'язку концепту та значення, лінгвісти й когнітологи розглядають їхню повну тотожність «під дахом» одного знака, або відношення перетину значення й концепту, або включення першого до другого, або активацію значення в концептуальній структурі залежно від контексту й ситуації.

Значення мовної одиниці повинне бути колективно прийнятним, адже це забезпечує взаєморозуміння у процесах спілкування. Індивідуальні змісти при позначенні й передачі інформації стають також колективним надбанням. Концепти ж містять індивідуальні відчуття, почуття, образи, ментальні структури, однак вони багато в чому детерміновані процесами соціалізації. Тому при аналізі концептів треба враховувати як індивідуальні особливості, так і етнічну, групову, колективну репрезентацію.

Друге питання стосується залежності концепту від мовної вербалізації.

Одні дослідники вважають їх повністю вербалізованими. Інші мовознавці розглядають концепт як частково вербалізовану одиницю концепт системи. О. Кубрякова вважає, що «найважливіші концепти виражені в мові, але частина інформації представлена у психіці принципово іншим способом, тобто ментальними репрезентаціями іншого типу - образами, картинками, схемами».

Способи вербалізації концептуальної інформації визначає мова, її система, що склалася протягом тривалого часу і багато в чому сприяла концептуалізації. Однак концептуалізація є динамічним і більш нестійким процесом, ніж мовні зміни. Кожний історичний період у житті етносу вносить відповідні корекції до процесів концептуалізації згідно зі змінами світоглядних позицій, ідеології, норм моралі, оцінок і цінностей.

Третім питанням є кваліфікація концепту за його належністю певному суб'єктові концептуалізації: індивіду, групі, етносу, людству. З огляду на це виокремили типи концептів за параметром суб'єкта копцептуалізації, поділяючи їх на ідіоконцепти, властиві свідомості окремого індивіда; узуальні концепти, характерні для певної групи (наприклад, науковців певного фаху, представників певної професії або роду занять і т. ін.); етноконцепти, властиві всім представникам етнічної спільноти; загальнолюдські концепти, відомі всьому людству й репрезентовані в різних мовах [Селиванова].

Четвертим складним і дискусійним питанням лінгвоконцептології є структура концепту. В основу структури концепту покладені різноманітні ментальні репрезентації, ідеалізовані когнітивні моделі: пропозиції, схеми, фреймові мережі, сценарії, ментальні простори тощо. Більшість дослідників обстоюють польову модель концепту, яка містить ядро та переферію. Ядерна зона нерідко ототожнюється зі значенням відповідної ключової лексеми [Попова, Стернин], з поняттям, яке також постає у вигляді семного набору ключового слова; з образом предмета чи явища. Периферія концепту представлена також по-різному: асоціативними зв'язками з іншими концептами. І. Стернін пропонує у якості ядра концепту базовий шар як чуттєвий образ. На чуттєвий образ нашаровуються інші концептуальні ознаки

Ознаками концепту є не ізольованість, тобто зв'язаність з іншими концептами; відкритість як невичерпність їхнього змісту; наявність їх у межах певним чином організованих концептуальних доменів; цілісність і нежорстка структурованість; динамізм і креативність як здатність змінюватися, поповнюватися новим знанням, уточнюватися.

П'яте питання лінгвоконцептології передбачає обґрунтування типології концептів. Дослідники виокремлюють такі типи концептів: уявлення як узагальнені чуттєво-наочні образи, що розглядаються як ядро концепту; схеми як абстрактні конфігурації образів; поняття як найбільш істотні його ознаки; фрейми різних типів як способи представлення стандартних знань і т. ін., а також пізнавальні та художні концепти. Залежно від ролі концептів у структурі свідомості вони непослідовно диференціюються на культурні, ментальні, міфологічні, ідеологічні, філософські.

Висновок

На рубежі ХХ-ХХІ ст. у лінгвістиці та суміжних із нею науках активізувалися поняття, що стали наскрізними для багатьох молодих дисциплін (антропоцентричної та когнітивної лінгвістики, глибинної і ситуаційної семантики, дискурсознавства, лінгвокультурології, етнопсихолінгвістики тощо). Одним із них є поняття концепту.

Посилений інтерес науковців до цієї універсалії, осмислення її природи, структурно-змістової організації як мовно-ментальної, когнітивної та лінгвокультурної одиниці, вербальних та невербальних форм її вираження, специфічних властивостей, статусних характеристик, типологічних різновидів та архітектоніки в різних картинах світу, продукування нового методу дослідження - концептуального аналізу і т. ін. - усе це засвідчує той факт, що на сьогоднішній день можна прогнозувати становлення лінгвістичної концептології (лінгвоконцептології), у завдання якої ввійде, преш за все, визначення свого об'єкта та розроблення методологічної бази його дослідження.

У контексті сучасних лінгвоконцептологічних проблем особливо привертає на себе увагу проблема концептуальної репрезентації фрагментів знання, коли до опису вербальних форм вираження концептуальних структур (лінгвістичний аспект) залучається ще й аналіз екстралінгвальних чинників. Це можуть бути, наприклад, відомості про особливості життя й побуту того чи іншого етносу , його історію, географічне розташування, культуру, звичаї, традиції, менталітет, художню творчість тощо (зв'язок лінгвоконцептології з культурологією, етнологією, етнографією, фольклористикою, мистецтвознавством, країнознавством, історією); про взаємозв'язок явищ природи, суспільства й людського мислення залежно від властивостей, потреб та поведінки індивіда / соціуму / етносу як в онтогенезі, так і філогенезі (зв'язок лінгвоконцептології з антропологією, психологією, етнічною психологією, соціологією, праксеологією, палеонтологією) та ін. Відтак концептуальний підхід до вивчення окремих мовних об'єктів або явищ має потенційну можливість укорінення передовсім у лоні межових дисциплін - лінгвофольклористики, психолінгвістики, етнопсихолінгвістики, лінгвософії, філології (лінгво-літературознавства), соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, антрополінгвістики, лінгвогеографії, лінгвогносеології, лінгвопраксеології, лінгвопалеонтології, лінгвокраїнознавства і т. ін., що продукують крос-галузеве бачення тієї чи іншої проблеми.

Зазначимо також, що лінгвоконцептологічний напрям досліджень в українській термінології поки що не представлений фундаментальними працями, а тому видається актуальним у цьому контексті розроблення теоретичних положень щодо лінгвістичного опису ментально-змістової організації, типології й топології, а також вербальних та невербальних репрезентацій наукових концептів, опираючись на які, можна було б описати мовну концептуалізацію фрагментів знання тієї чи іншої конкретно-наукової картини світу. Одним із чинників утвердження цього напряму, що формується як інтегральна дисципліна, є загальна тенденція до глобалізації, яка активно виявляє себе в міждисциплінарних зв'язках майже в усіх ланках людського життя.

лінгвістика концепт мовний засіб

Список використаних джерел та літератури

1. Бабушкин А.П. Концепты разных типов в лексике и фразеологии и методика их выявления // Методологические проблемы когнитовной лингвистики. - Воронеж, 2001.

2. Воркачев С.Г. Методологические основания лингвоконцептологии // Теоретическая и прикладная лингвистика. Вып. 3: Аспекты метакоммуникативной деятельности. - Воронеж, 2002. - С. 79-95.

3. Воркачев С.Г. Лингвоконцептология и межкультурная коммуникация: истоки и цели. // Филологические науки. - 2005. - № 4. - С. 76-83

4. Воркачев С.Г. Лингвокультурная концептология: становление и перспективы // Известия РАН. Серия литературы и языка. 2007. Т. 66, № 2. С

5. Карасик В. И., Слышкин Г. Г. Базовые характеристики лингвокультурных концептов // Антология концептов. М., 2007. С. 12-13.

6. Карасик В.И. Культурные доминанты в языке // Языковая личность: Культурные концепты. -- Волгоград, Архангельск, 1996.

7. Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма. Лингвистика - психология - когнитивная наука // Вопросы языкознания. - 1994. -- №4.

8. . Маслова В.А. Когнитивная лингвистика: Учебное пособие. - Минск, 2004

9. Селиванова Е.А. Принципы концептуального анализа // Актуальні проблеми менталінгвістики. - К.-Черкаси, 1999.

10. http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/3724/1/Vorkachev.pdf

11. http://lincon.narod.ru/articles.htm

12. http://www.vestnik.vsu.ru/pdf/lingvo/2006/01/2006-01-24.pdf

Размещено на Allbest.ru