Особливості питальних конструкцій в художньому тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ВИВЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

1.1 Заперечення в сучасних лінгвістичних дослідженнях

1.2 Мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові

1.3 Структурно-семантичні особливості простого речення та підходи до класифікації питальних речень

РОЗДІЛ 2. ПИТАЛЬНА КОНСТРУКЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПЛІЦИТНОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

2.1 Засоби вираження імпліцитного заперечення в сучасній англійській мові

2.2 Специфіка імпліцитних засобів вираження оцінки у висловлюванні

2.3 Відмінність в структурі заперечення в англійській та українських мовах

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

ВСТУП

Володіння англійською мовою вимагає від людини здатності не тільки правильно будувати висловлювання- ствердження, але й надати заперечного змісту тому же висловлюванню.

Навчання іноземній мові полягає не лише в навиках читання і письма а передусім в розумінні і вмінні виразити свої думки і переживання даною мовою. Вивчення типів заперечення в англійській мові забезпечує правильне володіння мови, яка вивчається.

Заперечення є однією з парадигм сучасної англійської мови. Багато лінгвістів минулого і сьогодення намагаються дослідити це багатогранне явище. Беручи до уваги дослідження, які вже зроблені у цій галузі мовознавства, можна встановити певні закономірності прояву заперечення в англійській мові.

Актуальність теми. Протягом багатьох століть заперечення є об'єктом дослідження цілої низки наук, таких як: логіка, лінгвістика, філософія, соціологія та психологія. У лінгвістиці заперечення є однією з основних категорій. Незважаючи на зростаючу кількість наукових досліджень, присвячених проблемі заперечення, вона продовжує залишатися одним із головних об'єктів дослідження вчених різних шкіл і напрямів.

В галузі перекладознавства питанням перекладу заперечних конструкцій займалися М. Аполова, В. Комісаров, Л. Латишев та ін. Однією з основних проблем перекладу є проблема досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі присвячено багато наукових праць таких вчених як Ю. Найда, В. Комісаров, Л. Моліна, А. Швейцер та ін.

Категорія заперечення в мові характеризується розгорнутою, складною системою засобів вираження й неоднорідністю семантики, що продовжує привертати увагу дослідників, не дивлячись на багатолітню традицію в її вивченні: Е. Кліма, Е. Шендельс, Е. Падучева, А. Бахарев, В. Бондаренко, Л.Бархударов, Д. Штелінг, В. Комісаров, Г. Левітова та інших.

Проте до цих пір в науковій літературі немає єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В. Бондаренко), граматична (Е. Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е. Шендельс), понятійна (О. Есперсен) категорія.

Багато відомих лінгвістів сучасності і минулого, такі як Б. А. Ільїш, Л.С. Бархударов, В.Н. Бондаренко, О. Есперсен вважають заперечення мовною універсалією, яка проявляється на всіх рівнях структури мови. І, вивчаючи кожний розділ, кожну галузь мови, ми мусимо вводити заперечення як складову частину тієї чи іншої ланки лінгвістики.

Об'єкт дослідження - мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові.

Предметом дослідження є питальна конструкція як один із засобів реалізації імпліцитного заперечення в англійській мові

Мета дослідження - визначити особливості питальних конструкцій в художньому тексті на прикладах творів А.Конан-Дойля.

Мета роботи реалізується шляхом вирішення наступних завдань:

- здійснити аналіз відповідної методичної літератури з метою визначення сучасного стану вивчення заперечення в англійській мові;

- визначити основні засоби вираження заперечення в англійській мові;

- розглянути способи і засоби заперечення в структурі речення;

- визначити підходи до класифікації птальних речень;

- визначити сутність поняття « імпілцитне заперечення»;

- з'ясувати засоби вираження імпліцитного заперечення в сучасній англійській мові;

- визначити специфіка імпліцитних засобів вираження оцінки у висловлюванні;

- знайти відмінності в структурі заперечення в англійській та українських мовах.

Матеріалом дослідження послужили праці відомих лінгвістів-германістів минулого і сьогодення, які проводили дослідження англійської мови на базі вивчення її граматики, синтаксису, морфології, та лексики. За основу практичного застосування досліджувального явища взята значна кількість різного роду заперечних висловлювань з класичної англійської літератури, зокрема, оповідання А.Конана Дойла «Спілка рудих» та «П'ять апельсинових зерняток».

У роботі використані такі методи дослідження:

- порівняльно - історичний метод ( порівнюється виникнення і розвиток заперечних структур англійської мови з початку її становлення і особливості їх вживання на сучасному етапі);

- метод порівняльної характеристики (порівнюються окремі випадки вживання заперечення у перекладі на українську мову);

- описовий метод;

- метод контекстуального аналізу ( проводиться аналіз і синтез певних видів і засобів вираження заперечення в сучасній англійській мові);

- тезаурусний (для аналізу значення лексичних одиниць).

Теоретична цінність роботи полягає у чіткому визначенні засобів вираження заперечення в сучасній мові, а також - в загальній характеристиці видів заперечення та їх місця у висловлюванні.

Практична значимість роботи полягає в тому, що результати даного дослідження можуть бути використані під час написання, статей, курсових робіт із даної теми. Також, матеріали даного курсового дослідження можуть використовуватися вчителями шкіл з поглибленим вивченням англійської мови, а також вчителями загальноосвітніх шкіл на різних типах уроків з граматики, лексики і морфології.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ВИВЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Заперечні за формою речення протиставляться стверджувальним реченням в будь-якій мові. Це загальновідомо. Проте,в гноселогічному плані дослідження, як зазначаі Гегель « те, що відоме, ще не є від цього пізнане » [3,192]. І дійсно, багато питань, які пов'язані з запереченням, є спірними або взагалі не вирішеними,про що говорить існування цілого ряду концепцій в формальній логіці і лінгвістиці.

Заперечення і ствердження стоять в іншому ряді, чим такі категорії мислення, як якість і кількість, простір і час, причиніа і наслідок. Навряд чи хтось буде заперечувати, що заперечення - це компонент думки і речення, яке ії виражає. Не випадково воно є в однаковій мірі об'єктом дослідження мовознавства і формальної логіки.

1.1 Заперечення в сучасних лінгвістичних дослідженнях

Заперечення являє собою важливу категорію мови, будучи однією з основних розумових операцій. Універсальність заперечення зумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності й відбиттям цього процесу в мові.

В лінгвістиці найчастіше заперечення розглядається як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує або, що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове [7, с. 249].

Проблема заперечення являє собою одну з основних категорій філософії та логіки. Термін «заперечення» у філософію ввів Гегель, але він вкладав у нього ідеалістичний зміст. Він вважав, що в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки [7, с.45]. Заперечення як реальний аналог логічного, уявного заперечення при цьому розглядалося як обов'язковий момент, який багаторазово повторюється у будь-якому процесі, де має місце зміна фаз, періодів, етапів зміни того або іншого об'єкта [14, с. 38].

З погляду формальної логіки заперечення являє собою «… логическую операцию, противопоставляющую истинному суждению неистинное, ложному суждению неложное суждение, указывающую на несоответствие предиката субъекту или образующая дополнение к данному классу…» [22, с.76]. При цьому відзначається, що до запереченого судження веде не просте невиявлення очікуваного іншого певного об'єкта, тому що небуття одного складається в бутті іншого [14, с.40]. Інакше кажучи, заперечення - це не пряме відбиття дійсності і її зв'язків, а спосіб нашого їхнього пізнання, заснованого на контрасті з вихідними позитивними фактами.

Являючись універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення одержує окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

Заперечення - елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове [32, с. 49]. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було зроблено раніше або входить у загальну презумцию мовців.

Заперечення - одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи [12, с. 63].

Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення - категорія, властива тільки реченню. Так, наприклад, В. В. Лебедев висловлює думку, що « минимальной языковой единицей, в пределах которой функционирует отрицание, является предикативная конструкція» [37, с. 56]. Така позиція відбиває більш вузьке розуміння даного мовного явища й не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

З формальної точки зору заперечення може виражатися заперечними словами (рос. «не»); заперечним префіксом (нім. «unbekannt»); заперечними формами окремих частин мови: дієслова (англ. «І don't want» - аналітична заперечна форма, араб, літер, «lam yaktub»), займенника (рос. «никто», ірак. діал. «lahhad») та ін. Заперечення може бути формально невираженим компонентом значення слова (рос. «отказаться» = «не согласиться») або тим, що мається на увазі - формально невираженим компонентом значення речення (рос. «много ты понимаешь») [37, с. 56].

Отже, заперечення є не лише проблемою лінгвістів. Термін «заперечення» широко застосовується і в інших науках, таких як логіка чи філософія, що говорить про багатоаспекність цього поняття.

1.2 Мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові

Заперечення як мовна універсалія отримує своє вираження в системі засобів, які умовно можна поділити на імпліцитні та експліцитні. Експліцитні засоби вираження заперечення об'єднують словотвірні та лексичні, серед імпліцитних виділяють лексичні та інтонаційно-просодичні засоби.

Словотвірні елементи із заперечною семантикою створюють нові слова за допомогою різних способів словотворення, найпродуктивнішими з яких є морфологічні префіксальний та префіксально-суфіксальний. За семантикою всі значення, виражені заперечними префіксами, можна поділити на три групи:

1) зі значенням «позбавлення чого-небудь»;

2) слова із заперечно-стверджувальним значенням;

3) слова, що виражають різний ступінь неповноти ознаки, якості, дії.

Продуктивними засобами експлікації заперечення є лексичні, серед яких можна виділити повнозначні та неповнозначні, похідні та непохідні. Найважливішим та найчастотнішим засобом вираження заперечення є частка не, яка, крім лексичної, виконує й синтаксичну функцію: залежно від її позиції речення поділяються на загальнозаперечні та частковозаперечні. Деякі з експліцитних засобів утворюють синонімічні ряди, члени яких диференціюються лише за сферою вживання та стилістичними відтінками.

Значення імпліцитного заперечення зумовлене особливою інтонацією, порядком слів, контекстом у цілому і рядом екстралінгвістичних чинників. Завдяки цьому практично кожний тип речення можна трансформувати в заперечний.

За характером вираженого в реченні ставлення до дійсності їх поділяють на стверджувальні й заперечні [43, с.63]. Заперечення й твердження - явища взаємозалежні. За змістом усяке заперечення є твердження протилежного.

Так, заперечення наявності якої-небудь особи, предмета, дії, ознаки є твердження її відсутності: затверджуючи, що (він ходить - he goes), (він у школі - he is at school), ми заперечуємо те, що (він не ходить - he doesn't go), (він не в школі - he is not at school); і навпаки, заперечуючи той факт, що (він ходить - he goes), (він у школі - he is at school), ми затверджуємо, що (він не ходить - he doesn't go), (він не в школі - he is not at school). Твердження й заперечення в мові функціонують у тісному зв'язку й слугують для вираження таких протилежних понять, як (дія - недія), (наявність - відсутність), (існування - неіснування) та ін. [39, с. 8].

Тож, будь-яке явище, ознака, характеристика в мові можуть бути представлені як ті, що стверджуються і як ті, що заперечуються.

Заперечення бувають різних видів і можуть проявлятися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) залежно від виду.

На лексичному рівні заперечення виражається словами, які мають «успадковане» значення, історично марковані. Тобто слова, які не мають заперечного афікса, але мають заперечне значення.

Граматичні заперечення не викликають труднощів, бо при перекладі заперечна частка not в оригіналі відповідає заперечній частці не при перекладі. Обидві частки відносяться до граматичного рівня.

На синтаксичному рівні заперечення виражається за допомогою інтонації, риторичних запитань, повторів чи емфаз. Головна функція - це підсилення емоційності.

На думку Г. Левітової [38, с. 185] за допомогою риторичних запитань можна передати заперечення, навіть якщо в самому складі речення відсутні будь-які формально-граматичні ознаки заперечення. Тобто заперечне значення в реченнях такого типу імплікується: You are too young to understand it. = Ти занадто молодий, щоб зрозуміти[38, с. 189].

Отже, заперечення можуть виражатися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному та синтаксичному) залежно від виду. На кожному з цих рівнів є свої особливі засоби вираження заперечень, які при перекладі з оригіналу передаються українською мовою як лексичними, граматичними, так і синтаксичними засобами. Ці рівні в оригіналі та перекладі не обов'язково будуть співпадати, що можна пояснити тим, що в англійській мові можливе лише одне заперечення на відміну від української.

1.3 Структурно-семантичні особливості простого речення та підходи до класифікації питальних речень

Речення - мовний знак й двостороння сутність: субстанційний бік речення - означальне або форма, інший бік - це те, що позначається, або зміст. На формально-синтаксичному рівні речення виступає як синтаксичний ряд словоформ із безперервністю формальних зв'язків. Семантика речення, перш за все, визначається як комплексне утворення, тож має структуру. Структура змісту речення - семантична структура, яка є відображенням мовної свідомості типових функцій і відносин об'єктів реальної дійсності, визначають структуру позамовного стану речей (семантична структура ізоморфна щодо структури ситуації, відображеної в реченні) і структуру судження про нього: семантичну структуру розглядають як систему предметних перемінних (предикатних предметів, аргументів), пов'язаних певним відношенням (функцією) [2, с. 35]. Увага до змістового боку речення зумовила розгляд питання про семантичну типологію речень, що має на увазі об'єднання семантичних моделей у групи на підставі репрезентації загального для відповідних речень стану речей позамовної дійсності, що слугує підґрунтям для семантики речення загалом. Семантична типологія речень має пов'язуватися із семантичною класифікацією предикатів, що описують певне відношення предметів реального світу.

Визначаючи речення частиною знакової системи мови, розуміємо його як самостійну одиницю із відповідними диференційними ознаками. До знаків мови належать не лише речення, а й слова. Лінгвісти надають чітко окреслені граничні ознаки для їхнього розмежування: “як складний знак стосовно простих знаків - слів, як номінацію особливого роду, денотатом якої є не предмет, а ціла ситуація, факт” [40, с. 59]; О. С. Кубрякова підкреслює: “Як референт слова - окремо узятий об'єкт, як референт речення - зв'язки між окремими об'єктами або між об'єктом і його ознаками” [34, с. 41].

Щоб відрізнити речення від звичайного слова чи словосполучення, до визначення речення, як правило, вводиться функціональна ознака, яка найчастіше формулюється як властивість виражати "закінчену думку", рідше - як вираження логічного чи психологічного судження, бажання, ще рідше - як вираження подій, станів, тощо. Залежно від критеріїв, що кладуться в основу існуючих визначень речення, поняття "речення" виявляється то вужчим, то ширшим, а за межами категорії речення залишається певна група структур, функціонально подібних до речення або і зовсім однакових з реченням. Так, наприклад, відомим лінгвістом Дж. Рісом було нараховано біля 140 визначень речення.

На думку сучасних дослідників основна синтаксична одиниця мови як речення буде досліджуватися i надалі, а нові визначення "речення" щоразу з'являтимуться [21, с. 9]. А оскільки речення виділяються у кожній з відомих науці мов, має бути встановленим єдине визначення речення, яке б можна було застосувати до всіх відомих людських мов.

Взявши до уваги найбільш поширені у сучасній лінгвістиці визначення речення, визначимо речення як основну синтаксичну одиницю мови, яка граматично и інтонаційно оформлена за законами певної мови, служить засобом формування, вираження i повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій i передає ставлення мовця до висловлюваного. Речення виражає судження, ствердження, заперечення, може бути простим (двоскладовим і односкладовим, поширеним / непоширеним, повним/неповним) і складним. За метою висловлювання речення поділяютъся на розповідні, спонукальні і питальні, іншими словами, речення є основною синтаксичною одиницею мови, яка має власні структурно-семантичні особливості (предикативність завершеність та модальність).

З'ясування синтаксичних зв'язків між головними та другорядними компонентами речення вказує на наявність предикативності, інтонаційної завершеності, модальності та певного порядку слів в кожному iз речень, в залежності від комунікативного типу.

За існуючими у сучасній лінгвістиці джерелами, питальні речення англійської мови поділяються на загальні, альтернативні, розділові та спеціальні, а питальні речення української мови поділяються на власне питальні і риторично питальні [8, c. 123].

Аналіз вище вказаних класифікацій дав змогу встановити наявність єдиної класифікації для обох мов, як англійської так і української, оскільки в англійській мові існують випадки вживання питань з питальним словом (спеціальні) та питань без питального слова (загальні, альтернативні, розділові), що відповідає класифікації в українській мові.

Отже, заперечення, як компонент думки і способу ії вираження,є в однаковій мірі об'єктом дослідження мовознавства і філософіії. Значна кількість лінгвістів розглядають заперечення як окрему мовну категорію, яка є компонентом категорії ствердження.

Цілий ряд авторів пов'язує заперечення з суб'єктивною оцінкою змісту висловлювання, а саме з характером вираженого в реченні ставлення мовця до дійсності. Але формально - логічне і мовне запречення не завжди співпадають, хоча і те і інше властиве всім мовам без винятку. Беручи до уваги заперечення, як лінгвістичне явище, воно має свої прояви на різних рівнях мовознавства : морфології, лексиці, граматиці, фонетиці.

Категорія ствердження - заперечення, як мовна універсалія, яка належить усім мовам без винятку, змушена володіти певними засобами для свого вираження в мові. В багатьох мовах заперечення виражається синтетично - за допомогою заперечних афіксів, головним чином префіксів. В більшості мов існують, так звані, заперечні займенники і прислівники. Цілий ряд мов використовує також службові частини мови - сполучники, прийменники, і допоміжні дієслова.

Більшість з цих способів вираження заперечення знаходять своє місце в англійській мові. За кількістю заперечень в одному судженні сучасна англійська мова є мононегативною

РОЗДІЛ 2. ПИТАЛЬНА КОНСТРУКЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ІМПЛІЦИТНОГО ЗАПЕРЕЧЕННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Вивчення мови як діючої, функціонуючої системи, типологічні дослідження когнітивного характеру, а також психолінгвістичні дослідження одиниць і категорій різних рівнів підтверджують той факт, що мова є такою системою, у якій постійно здійснюється органічний баланс експліцитних та імпліцитних засобів. Останні не є інформацією, що являє собою щось другорядне або випадкове.

Імпліцитні мовні засоби виявляються як закономірна, істотна, властива мові форма функціонування. Проблемам імпліцитного завжди приділялася велика увага, але не можна стверджувати, що його природа вивчена повною мірою. Ще багато питань стосовно психологічних, логічних та когнітивних основ імпліцитності лишаються нез'ясованими. Механізми її вияву, типи невираженості та їх співвідношення, способи і закономірності кодування імпліцитного мовцем і декодування слухачем також є не повністю вивченими і становлять великий науковий інтерес.

Що стосується імпліцитного заперечення, то ця сфера є ще менш дослідженою, оскільки в лінгвістиці не вироблено єдиного підходу як до імпліцитності, так і до категорії заперечення. У філософській та логічній літературі немає загальноприйнятної послідовної відповіді на запитання про сутністьзаперечення та заперечного судження.

2.1 Засоби вираження імпліцитного заперечення в сучасній англійській мові

Заперечення є однією з категорій сучасної англійської мови. Багато лінгвістів минулого і сьогодення намагаються дослідити це багатогранне явище. Беручи до уваги дослідження, які вже зроблені у цій галузі мовознавства, можна встановити певні закономірності прояву заперечення в англійській мові.

Намагаючись прослідкувати розвиток і становлення англійського заперечення, ми виділили основні теоретичні підходи до цієї категорії. Як кожна мовна категорія, заперечення має свої засобами вираження і підпорядковується певним правилам вживання в англійській мові. Пошук матеріалу показав, що велика кількість лінгвістів досліджувала дане явище, а саме: М. Аполова, В. Комісаров, Л. Латишев, Л. Моліна, Ю. Найда, А. Швейцер та інші. Вивчення англійської мови, зокрема лексики та граматики потребує детальнішого розгляду цієї мовної категорії.

Лексичні заперечення можуть бути виражені і не явним шляхом - імпліцитно. До імпліцитного вираження заперечення відносяться деякі слова, словосполучення і фразеологічні звороти з негативною семантикою. Найчастіше слова з імпліцитним заперечним значенням перекладають за допомогою антонімічного перекладу, що є прикладом перекладацьких трансформацій [5, c. 63]:

«Nothing but energy can save you» .- Тільки енергія може врятувати вас; «He drank more than ever, and he was less inclined for any sort of society» [51]. - Він почав пити ще більше і зробився ще більшим відлюдником; «`Pooh!' said he, gripping hard at his courage» [51].- Ми живемо в цивілізованій країні й не можемо надавати значення подібним дурощам; «The bridge, no doubt, was too crowded, even on such a night, for their purpose» [51]. - На мосту, безумовно, навіть у таку препогану погоду було багатолюдно, отож здійснити там свій задум вони не могли.

Варто підкреслити, що слова seldom, rarely, scarcely, hardly, barely,little, few передають негативне значення («майже, але не... »), значення невідповідності дійсності або проблематичності (імовірності): «You have shown your relish for it by the enthusiasm which has prompted you to chronicle, and, if you will excuse my saying so, somewhat to embellish so many of my own little adventures». - «Доказом цього є той ентузіазм, з яким ви записуєте і, пробачте, якоюсь мірою прикрашуєте мої незначні пригоди»[50].

В англійській мові, так само як і в інших мовах світу, виділяються негативні займенники і прислівники, що виражають значення відсутності (неіснування тощо) того, що позначене кореневою морфемою відповідного питально-відносного займенника і прислівника: «He wore rather baggy gray shepherd's check trousers, a not over-clean black frockcoat, unbuttoned in the front, and a drab waistcoat with a heavy brassy Albert chain, and a square pierced bit of metal dangling down as an ornament» [50]. - На ньому були бахматі штани в дрібну білу й чорну клітинку, не надто охайний чорний сюртук, незастебнутий спереду, жовтаво-сірий жилет з важким мідним ланцюжком, на якому теліпався квадратний шматочок металу, просвердлений посередині, що правив за прикрасу.

Заперечення в англійській мові може виражатися також і за допомогою займенників no «ніякий», none of «ніхто з», «ніщо з», neither «ні ні»: "Except yourself I have none," he answered. "I do not encourage visitors."- Крім вас, у мене немає друзів,- відповів Холмс.- А в гості я не запрошую; «This is no time for despair» [51]. - Зараз не час впадати у відчай; «There were no signs of violence, no footmarks, no robbery, no record of strangers having been seen upon the roads» [51]. - Не було ні ознак насильства, ні слідів на землі, ні пограбування, на дорогах ніхто не бачив чужаків.

Слід зазначити, що негативні займенники no, neither не мають категорії числа і відмінку і використовуються лише в якості означення перед іменником.Наприклад: "Not at all. This gentleman, Mr Wilson, has been my partner and helper in many of my most successful cases, and I have no doubt that he will be of the utmost use to me in yours also." [50] - Ні, ні... Цей джентльмен, містере Вілсоне,- мій партнер та помічник у багатьох моїх найбільш вдалих розслідуваннях; я не сумніваюсь, що він буде надзвичайно корисний і у вашій справі. You have no further evidence, I suppose, than that which you have placed before us - no suggestive detail which might help us?" [51]- У вас, я думаю, немає більше ніяких відомостей, крім тих, які ми зараз від вас почули - якихось там красномовних деталей, що могли б нам допомогти?

Також заперечення граматично виражають похідні від no займенники no one, nobody «ніхто», nothing «ніщо», nowhere «ніде»: "I have nothing to do to-day» [51]. - Я сьогодні вільний; «I have had nothing since breakfast» [51] .- Після сніданку у мене в роті й ріски не було; «Altogether, look as I would, there was nothing remarkable about the man save his blazing red head, and the expression of extreme chagrin and discontent upon his features» [50]. - Коротко кажучи, хоч як я вдивлявся, але не бачив у цьому чоловікові нічого незвичайного, крім вогненно-рудої чуприни й дуже засмученого виразу обличчя. заперечення лінгвістичний речення імпліцитний

У вираженні заперечення беруть участь і деякі сполучники, зокрема протиставні, яким властиве значення протилежності або відмінності елементів, які ними з'єднуються. Такі сполучення слів виражають не «чисте» заперечення, а негативно-стверджувальне значення. Загальним у всіх цих союзів є те, що вони виражають відносини одночасного заперечення і ствердження або ствердження і заперечення (негативно-стверджувальні відносини)»: «My friend was an enthusiastic musician, being himself not only a very capable performer but a composer of no ordinary merit» [50]. - Мій друг кохався в музиці і був не лише добрим виконавцем, але й неабияким композитором.

Відзначимо, що такі союзи можуть бути названі негативно-стверджувальними тільки за формою, але не завжди за змістом. Не всі вони виражають саме заперечення (його не виражають, наприклад, сполучення слів neither… nor, not only but and, but, however, unless, or, otherwise, although та ін.). Але вони наділяють речення прихованим негативним змістом.

До засобів вираження заперечення відносяться і прийменники типу without, out, instead of, only тощо. Прийменник without дійсно виражає в англійській мові відсутність чого- або кого-небудь і має суто іменниковий характер. А прийменники типу instead of, only, out, before - надають реченню прихованого негативного відтінку, тим самим виражають імпліцитне заперечення. Наприклад:

«With an apology for my intrusion, I was about to withdraw when Holmes pulled me abruptly into the room and closed the door behind me» [50]. - Вибачившись за свої непрохані відвідини, я хотів був уже піти геть, аж раптом Холмс мало не силоміць втяг мене до кімнати й замкнув двері; «I can deduce nothing else"[51]. - Крім цього, я не можу більше зробити ніяких висновків.

Таким чином, негативні займенники і прислівники виражають заперечення існування об'єкта (тобто його відсутність, неіснування) взагалі або в тій чи іншій його кількісній (наприклад, nobody) чи якісній визначеності.

Найбільш розповсюдженим засобом граматичного вираження заперечення в англійській мові є негативні частки - not та no. Найчастіше ми можемо зустріти негативну частку no в реченнях-відповідях на питання. При цьому стверджувальна або заперечувальна форма відповіді залежить від ситуації. В англійській мові неможливі відповіді, аналогічні українським: "Have you never --" said Sherlock Holmes, bending forward and sinking his voice --"have you never heard of the Ku Klux Klan?"

"I never have." [51]- Хіба ви ніколи не чули про Ку-клукс-клан? - спитав Холмс, нахилившись уперед і притишивши голос. - Ніколи не чув.

«It is not so impossible, however, that a man should possess all knowledge which is likely to be useful to him in his work, and this I have endeavoured in my case to do» [51] - А втім, немає нічого неможливого в тому, щоб володіти усіма знаннями, які були б корисні людині для її роботи, і що стосується особисто мене, то я намагався досягти цього;

«We have not yet grasped the results which the reason alone can attain to» [51] - Ми ще не усвідомлюємо, яких наслідків можна досягти виключно роботою думки;

«Most of his time he would spend in his room, with the door locked upon the inside, but sometimes he would emerge in a sort of drunken frenzy and would burst out of the house and tear about the garden with a revolver in his hand, screaming out that he was afraid of no man, and that he was not to be cooped up, like a sheep in a pen, by man or devil» [51].- Майже весь час він проводив у своїй кімнаті, замкнувшись ізсередини, але інколи в якомусь п'яному оскаженінні вибігав з будинку, гасав по саду з револьвером у руці і горлав, що нікого не боїться і нікому - ні людині, ні дияволу - не дозволить тримати себе в клітці, наче вівцю в кошарі; « And yet I need not tell you that my mind was far from at ease, and that I was well-nigh certain that some foul plot had been woven round him» [51]. - I все ж мені не треба вам казати, що я був далекий від душевного спокою і майже вірив, що батько потрапив у сіті якоїсь підлої змови; «The body exhibited no traces of violence, and there can be no doubt that the deceased had been the victim of an unfortunate accident, which should have the effect of calling the attention of the authorities to the condition of the riverside landing-stages» [51]. - На тілі немає ніяких слідів насильства, отож не викликає сумніву, що покійний став жертвою нещасного випадку, і це повинно привернути увагу міської влади до стану річкових причалів"; «It is a petty feeling, no doubt, but it hurts my pride» [51].- Звичайно, це дріб'язкове почуття, але мою гідність ображено.

Негативні за формою речення можуть мати позитивну семантику. Заперечення може бути підсиленим, подвійним, частковим і загальним. Наприклад: «I ask you not merely because my friend Dr Watson has not heard the opening part but also because the peculiar nature of the story makes me anxious to have every possible detail from your lips» [50]. - «Я прошу вас про це не лише тому, що мій друг доктор Вотсон не чув початку, але й тому, що через її своєрідність мені страшенно хочеться довідатись про всі подробиці з ваших уст»; «I did not gain very much, however, by my inspection» [50]. - «Однак розглядини дали мені не дуже багато»;

«Do not think of revenge, or anything of the sort, at present» [51]. - Про помсту або щось подібне поки що навіть не думайте.

Отже, заперечення - одна із притаманних всім мовам світу семантично смислових категорій, які не піддаються визначенню через простіші семантичні елементи. Однак, не простеживши історичний шлях розвитку категорії заперечення в англійській мові неможливо до кінця зрозуміти її суть, а тому, точно визначити її значення та застосування у мові.

2.2 Специфіка імпліцитних засобів вираження оцінки у висловлюванні

Для експліцитних мовних засобів вираження згоди/незгоди обов'язковою є повна реалізація в структурі речення елементів значення згоди/незгоди, в імпліцитній реакції значення згоди/незгоди не отримує словесного оформлення в структурі речення.

Відповідно до рівня їх формальної організації, усі мовні засоби вираження згоди/незгоди поділяються на однослівні та надслівні (фрази та речення). Об'єктом значної кількості досліджень є саме однослівні комунікативи.

Ще одним важливим аспектом дослідження негопозитивних висловлювань є їх семантичне забарвлення. Він дозволяє виділити одиниці зі значенням ствердження, припущення, сумніву, невпевненості та заперечення.

Висловлювання поділяються на експліцитні та імпліцитні. Під експліцитними засобами вираження ми розуміємо висловлювання, у семантичній структурі яких присутня сема очевидної згоди, підтвердження або очевидної незгоди, заперечення. Усі інші висловлювання ми відносимо до імпліцитних позитивів і негативів. Експліцитну згоду/незгоду виражають лише комунікативи, адже наявність семи очевидної згоди/незгоди характерна для замкнутого ряду одиниць, яким притаманний високий ступінь рекурентності.

Імпліцитна ж згода/незгода може виражатися як певними комунікативами: «We cannot spare time even to discuss what you have told me»; «Well, to come to an end of the matter, Mr. Holmes, and not to abuse your patience, there came a night when he made one of those drunken sallies from which he never came back» [51].- Отож, аби швидше закінчити цю історію, містере Холмсе, і не зловживати далі вашим терпінням, скажу, що одного разу настала ніч, коли він зробив чергову п'яну вилазку, з якої вже не повернувся; «We are in a civilized land here, and we can't have tomfoolery of this kind» [51].- Ми живемо в цивілізованій країні і не можемо надавати значення подібним дурощам, - так і вільномодельованими утвореннями, які передають значення згоди/незгоди ситуативно. Такі утворення мають форму реактивних типів: «I shall take no notice of such nonsense» [51]. - Я навіть не хочу звертати на такі дурниці уваги; «There is, however, one of these last which was so remarkable in its details and so startling in its results that I am tempted to give some account of it in spite of the fact that there are points in connection with it which never have been, and probably never will be, entirely cleared up» [51]. - А втім, з-посеред останніх є одна справа, настільки неповторна в своїх подробицях і така приголомшлива за наслідками, що мені просто важко побороти спокусу розповісти про неї, незважаючи на той факт, що з нею пов'язано обставини, які не було і, мабуть, ніколи вже не буде з'ясовано до кінця.

Імпліцитно виражати заперечення можуть і деякі морфологічні категорії. Вони реалізуються в стверджувальних структурах, при цьому стверджувальне значення висловлювання частково нейтралізується. Так, умовний спосіб дієслова стає засобом вираження імпліцитного заперечення завдяки своїй здатності описувати не реальні, а уявні факти: «They may do what they like, but I'll checkmate them still,' said he with an oath» [51]. - "Нехай вони роблять що хочуть, але я все одно зірву їхні плани,- заявив він, додавши кілька прокльонів.

Існує декілька теоретичних підходів до категорії заперечення: прагматична концепція заперечення (заперечення як засіб вираження відсутності об'єктивного зв'язку), заперечення як вираження об'єктивної негативності, заперечення як вираження об'єктивної відокремленості, концепція особливої негативної модальності, перечення як особливий вид предикативності.

Підводячи підсумок, хочеться сказати, що володіння англійською мовою вимагає від людини здатності не тільки правильно будувати висловлювання - ствердження, але й надавати заперечного змісту тому же висловлюванню. Вивчення типів заперечення в англійській мові забезпечує правильне володіння мовою, яка вивчається.

2.3 Відмінність в структурі заперечення в англійській та українських мовах

З синтаксичної точки зору англійське речення носить аналітичний характер, тобто існує певний, встановлений порядок слів у реченні. І негатор, який визначає заперечний зміст цілого речення або окремого його члена, змушений підпорядковуватись загальним правилам побудови речень. В залежності від того, який член речення заперечується, явище негації може бути виражене в підметі, в присудкові, додатку, обставині.

У присудкові в англійській мові заперечення виражене за допомогою частки not. В більшості випадків у реченнях в Present і Past Indefinite заперечна форма утворюється допоміжним дієсловом do / did e.g.: «You will ask me why I did not dispose of it?» [51]. - Ви спитаєте мене, чому я не позбувся його?; «Do not lose an instant. And, above all, take care of yourself in the meanwhile, for I do not think that there can be a doubt that you are threatened by a very real and imminent danger» [51]. - Не гайтеся і хвилини. А понад усе бережіть себе, бо, на мою думку, на вас насувається цілком реальна небезпека.

Велику кількість прикладів складають речення з часткою not при модальних дієсловах. Хоча вони і не завжди виражають цілковите заперечення, але все ж таки надають негативного значення твердженню: «“I won't insult your intelligence by telling you how I read that, especially as, rather against the strict rules of your order, you use an arc-and-compass breastpin”[50].- Мені не хотілося би образити вас, пояснюючи такі очевидні речі, але ви, всупереч суворим правилам свого ордену, носите шпильку для краватки із зображенням дуги й кола; «He didn't mind me; in fact, he took a fancy to me, for at the time when he saw me first I was a youngster of twelve or so» [51].- Та він нічого не мав проти мене, навпаки, він мене навіть полюбив, хоч мені було років з дванадцять, коли ми з ним уперше побачилися; «Yet I could not shake off the vague feeling of dread which it left behind, though the sensation grew less keen as the weeks passed and nothing happened to disturb the usual routine of our lives» [51].- А проте мені не вдавалося позбутися невиразного почуття страху, залишеного мені цим випадком, хоч воно й слабшало в міру того як минав тиждень за тижнем і ніщо не порушувало звичайного плину нашого життя.

Здебільшого заперечення в обставині виражається прислівником
never.

Відмінність трактування заперечення в англійській і українській мові виявляється в загальновідомому явищі, яке можна ілюструвати таким прикладом : українському реченню - Він ніколи не ставить нікому ніяких запитань - в англійській мові буде відповідати речення He never asks anybody any questions.

Отже, в полігамній українській мові не завжди знаходиться еквівалент в моногамній англійській. Один прислівник never повністю заміняє чотири різновиди заперечення : never = ніколи, не ставить, нікому, ніяких [36, c. 239].

В англійській мові в простому реченні можливе тільки одне заперечення (тобто одне заперечне слово або частка), тоді як в українській мові просте речення може мати два або кілька заперечень (Не never comes late. Він ніколи не спізнюється. Nobody knows anything about it. Ніхто про це нічого не знає) [20, c. 18].

В англійському реченні заперечення найчастіше входить до складу присудка (I haven't yet done my homework. This book isn't interesting. He cannot play chess) [20, c. 38].

Заперечення може також входити до складу інших членів речення, причому в цьому випадку присудок завжди стоїть у стверджувальній формі. Заперечення може бути виражене в підметі або додатку за допомогою заперечних займенників (no, none, по one, nothing, neither) або частки not (Nobody agreed to his proposal. There's nothing interesting in the book. He answered nothing. (He didn't answer anything. He showed no interest in his work. (He didn't show any interest in his work)) [24, c. 16].

Замість речень із запереченням у додатку часто вживаються відповідні речення із запереченням у дієслові і неозначеними займенниками anything, anybody та ін. Наприклад, замість I know nothing about it частіше говорять I don't know anything about it [24, c. 11].

Заперечні прислівники часу і місця також є одним із способів вираження заперечення. В цьому випадку заперечення є обставиною.

Основним способом вираження заперечення в розповідному реченні є вираження заперечення в складі присудка. Є два типи таких заперечних речень.

Тип І. Заперечні речення з присудком, в якому є дієслова to be або to have, допоміжні дієслова shall,will, should, would або модальні дієслова can, may, must, should, need, ought. Ці речення утворюються за допомогою заперечної частки not, яка ставиться після першого допоміжного дієслова, модального дієслова або дієслів to have і to be і в розмовній мові часто зливається з ними, утворюючи скор очені форми: haven't, hasn't, aren't, isn't, wasn't, weren't,shan't, won't, shouldn't, wouldn't і т. д.

Заперечні речення з присудком, вираженим смисловим дієсловом to have (мати, володіти), утворюються так: за допомогою частки not, якщо прямий додаток до дієслова супроводиться артиклем, займенником або числівником (a, the, any, much, many, your, this): ( haven't a red pencil. Tom hasn't any money) [20, c. 13].

Заперечні речення утворюються за допомогою заперечного займенника nо; в цьому випадку артикль або займенник не вживаються: (I have no fountain-pen. (I haven't a fountain-pen.) We have по lessons today. (We haven't any lessons today)) [20, c. 11].

Аналогічно утворюються заперечні речення з присудком there is (there was):за допомогою частки not при наявності артикля, неозначеного займенника або числівника перед підметом (There isn't a single picture in the book. There weren't any people in the street) [20, c. 10].

Тип ІІ. Заперечні речення з присудком, який не має дієслів to be, to have, а також допоміжних і модальних дієслів (крім модального дієслова have). В цьому випадку присудок виражений будь-яким смисловим дієсловом (крім to be і to have) у Present Indefinite або Past Indefinite.

У заперечних реченнях цього типу вживається допоміжне дієслово to do у відповідному часі, особі і числі (do, does, did) із заперечною часткою not; воно ставиться між підметом і основою інфінітива смислового дієслова (або модального дієслова have). Частка not у розмовній мові звичайно зливається з допоміжним дієсловом do (don't, doesn't, didn't) [14, c. 12].

Отже, ми з'ясували, що в сучасній англійській мові в основному для вираження заперечення в межах даного речення використовуються три види засобів :

- лексичні засоби вираження заперечення;

- граматичні засоби вираження заперечення;

- лексико - граматичні засоби вираження заперечення.

Отже, як мовна універсалія, заперечення розглядається дослідниками на лексичному, морфологічному, граматичному і семантичному рівнях мовознавства. В семантиці мови існують, так звані,антонімічні групи слів в яких один елемент протиставляєтьсяіншому.

В англійській лексиці є цілий ряд префіксів - in, -ir,- im,- un,- non, -dis,- mis,- і суфікс less, які надають заперечного значення стверджувальній основі.

На морфологічному рівні існує цілий ряд слів - негаторів, які забезпечують заперечний зміст цілому реченню.Залежно від належності негатора певному членові речення, розрізняють:

Загальне заперечення, де заперечується діслово - присудок і таким чином ціле речення набуває негативного значення.

Часткове заперечення, де заперечується будь - який член речення, крім присудка. Виходячи звідси, існує :заперечення підмета,з аперечення присудка, заперечення додатка, заперечення обставини.

В ролі засобів вираження заперечення в реченні виступають такі частини мови, як :

заперечна частка not, яка за своєю частотою вживання перевищує всі інші негатори англійської мови. Вона є показником як загального, так і часткового заперечення, оскільки може належати будь - якому членові речення.

заперечна частка no, яка стоїть на другому місці за частотою використання. Проте, вона може заперечувати тільки іменники, прикметники або займенники, а отже, вона є негатором часткового заперечення.

заперечні займенники : nothing, nobody, no-one, none, які самі виступають членами речення і розглядаються як показники не гативності в частковому запереченні підмета і додатка.

заперечні прислівники never і nowhere, які в основному вживаються в частковому запереченні обставини часу і місця.

заперечні сполучники : neither, nor, neither... nor, які надають негативного значення реченню, заперечуючи синонімічні групи слів.

Заперечного змісту висловлюванню можуть надавати стверджувальні речення, які виражають негацію за допомогою інтонації.

ВИСНОВКИ

Заперечення як компонент думки і способу ії вираження - речення, є в однаковій мірі об'єктом дослідження мовознавства і філософії. Значна кількість лінгвістів розглядають заперечення як окрему мовну категорію, яка є опонентом категорії ствердження. Цілий ряд авторів пов'язує заперечення з суб'єктивною оцінкою змісту висловлювання, а саме з характером вираженого і реченні ставлення мовця до дійсності.

Але формально - логічне і мовне заперечення не завжди співпадають, хоча і те і інше властиве всім мовам без винятку. Беручи до уваги заперечення, як лінгвістичне явище, воно має свої прояви на різних рівнях мовознавства : морфології, лексиці, граматиці, фонетиці.

У результаті аналізу основних підходів до вивчення категорії заперечення встановлено, що заперечення є складовою логіко-філософської та мовної систем, але основні його значення в цих науках не є тотожними. На відміну від логічної, мовна має ширший обсяг, передає градацію значень, має дифузні зони з іншими мовними категоріями.

При з'ясуванні категорійної сутності заперечення встановлено, що воно відображає узагальнене уявлення про негативні зв'язки між предметами та явищами об'єктивної дійсності. Заперечення виявляється на різних рівнях мовної системи та відображається в експліцитних та імпліцитних засобах його вираження.

Експліцитні засоби вираження заперечення об'єднують словотвірні та лексичні, серед імпліцитних виділяють лексичні та інтонаційно-просодичні засоби.

Продуктивними засобами експлікації заперечення є лексичні, серед яких можна виділити повнозначні та неповнозначні, похідні та непохідні. Найважливішим та найчастотнішим засобом вираження заперечення є частка не, яка, крім лексичної, виконує й синтаксичну функцію: залежно від її позиції речення поділяються на загальнозаперечні та частковозаперечні.

Значення імпліцитного заперечення зумовлене особливою інтонацією, порядком слів, контекстом у цілому і рядом екстралінгвістичних чинників. Завдяки цьому практично кожний тип речення можна трансформувати в заперечний.

Таким чином, негативні займенники і прислівники виражають заперечення існування об'єкта (тобто його відсутність, неіснування) взагалі або в тій чи іншій його кількісній (наприклад, nobody) чи якісній визначеності.

Найбільш розповсюдженим засобом граматичного вираження заперечення в англійській мові є негативні частки - not та no.

У ході проведеної роботи були досліджені і проаналізовані найбільш уживані засоби вираження заперечення в англійській мові. Були вивчені приклади з художніх творів зарубіжних авторів, що дозволило максимально достовірно і чітко визначити коло використовуваних у літературі засобів, що дозволяють висловити категорію заперечення на різних рівнях мови; також були використані приклади і витяги з навчальних посібників з діалогічного мовлення, що також виявилося корисним при виявленні актуальних способів заперечення у мовній ситуації.

Заперечення бувають різних видів і можуть проявлятися на будь-якому мовному рівні (лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному) залежно від виду.

На лексичному рівні заперечення може проявлятися у вигляді слів, які не мають формально-граматичних ознак заперечення, але маєть негативне значення. Такі слова найчастіше перекладаються українською мовою за допомогою антонімічного перекладу, що призводить до того, що заперечення в оригіналі, яке було виражено на лексичному рівні в перекладі буде відтворюватися на граматичному рівні, зокрема заперечного префікса не або заперечної частки не.

На лексичному рівні перекладачі доволі часто використовують різні граматичні трансформації. Це можна пояснити тим, англійська та українська мови відносяться до різних граматичних груп. Тому, інколи слова, які мають імпліцитне заперечне значення в оригіналі не мають лексичного заперечного відповідника українською мовою. В таких випадках перекладач змушений нехтувати формою. Але існують слова заперечне значення яких співпадає в англійській та українській мовах.

Особливість імпліцитного заперечення полягає в асиметрії плану змісту та плану вираження. Тому перед перекладачем постає питання, що є найважливішим, відтворити форму чи зміст при перекладі, у кожному окремому випадку.

Інколи перекладачі застосовують метод компонентного аналізу для того, щоб вичленити в слові сему заперечення перш ніж перекладати.

Граматичний рівень представлений афіксацією, заперечними займенниками, прислівниками, заперечними конструкціями та ін. цей рівень є одним з найлегших мовних рівнів в плані перекладу українською мовою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аполлова М.А. Грамматические трудности перевода / А. М. Аполлова . - М.: “Междунар. Отношения”, 1977 - 352 с.

2. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика (синонимические средства языка) / Ю. Д. Апресян - Изд.2-е доп. - М.: Наука, 1974 - 493 с.

3. Арнольд, И.В. Основы научных исследований в лингвистике. - М.: Прогресс, 1991. - 342 с.

...