Україномовна термінологічна концепція доктора медицини Мартирія Галина

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Україномовна термінологічна концепція доктора медицини Мартирія Галина"

Мартирій Андрійович Галин - лікар-хірург, доктор медицини, один із засновників Українського наукового товариства та голова його медичної секції, голова термінологічної комісії, автор перших наукових хірургічних праць, опублікованих українською мовою,а також діяч українського відродження 19-20 ст. Людина великої сили, що взяла на свої плечі тягар, який випав на долю кожного хто обрав українську сторону.

В 1882 р. закінчив курс у Новоросійському університеті і був удостоєний ступеня "кандидат природничих наук".

Казенокоштним студентом, як стипендіат морського відомства, поступив до Імператорської військово-медичної академії, яку успішно закінчив у 1886 р. За час навчання виконав дві роботи: "Качественное и количественое определение пищи, употребляемой крестьянами сел: Гура, Роши и Староказачьего Аккерманского уезда, Бессарабской губернии" і "О всасывании грануляционными поверхностями" удостоєні конференцією академії золотими медалями у 1885 р. Це мало не аби яке значення, адже ще імператором Олександром I академію було зведено в ранг "перших навчальних закладів Імперії": вона отримала права Академії наук, їй дозволено обирати своїх академіків. Тобто навчатися у цій академії було дуже престижно. А отримати від неї нагороди,тим паче.

30 листопада 1886 Найвищим наказом за № 51 М.А. Галин був визначений на службу в Чернігівський 29-й піхотний полк молодшим лікарем, проте, 13 грудня 1886 р., так і не відправившись на визначене місце служби, був переведений головним військово-медичним інспектором в Тираспольський 131-й піхотний полк, розташований у Києві.

За розпорядженням корпусного лікаря 42-го армійського корпусу 8 вересня 1887 р. направлений для несення служби в Київський військовий госпіталь.

23 листопада 1888 р. на засіданні медичного факультету Університету Святого Володимира М. А. Галин захистив докторську дисертацію на тему: "К вопросу о всасывании и о путях всасывания грануляционными поверхностями".

З 21 вересня 1888 р. по 23 березня 1890 р. Мартирій Андрійович був направлений до Київського військового госпіталю, а пізніше, за розпорядженням Київського окружного військово-медичного інспектора, - до Київського Володимирського кадетського корпусу для несення служби молодшим лікарем корпусу. медичний термін галин

13 січня 1891 р. затверджений в чині Колезького асесора.

7 лютого 1893 р. переведений в Надвірні радники.

28 листопада 1896 р. М. А. Галин призначений старшим ординатором Київського військового госпіталю. В цьому ж році підвищений в чині у Колезькі радники.

У вересні 1899 р. був відряджений за казенний кошт з метою "высшего научного образования" в Німеччину і Францію на один рік. Де мав змого навчатися у одного з найвідоміших хірургів того часу Є.Т. Кохера та багатьох інших.

Наступним важливим етапом, стало його відрядження на Далекий Схід та участі в медичному забезпеченні експедиційних військ Російської імперії при придушені "боксерського" повстання в Китаї.

Після придушення повстання в Китаї повернувся додому. За відзнаки "в делах против китайцев" 17 березня 1901 р. нагороджений орденом святого Станіслава 2-го ступеню (Ця орденська нагорода була найнижчою за рангом і наймасовішою в Російській імперії). Нею нагороджувались практично всі державні службовці, як цивільні, так і військові, що мали класні чини і прослужили бездоганно встановлений термін. Цю нагороду міг отримати навіть домашній вчитель, що прослужив не менше 15 років і мав класний чин) і срібною медаллю "За поход в Китай".

В 1903 р. М.А. Галин призначений виконуючим обов'язки Головного лікаря Київського військового госпіталю.

Ще навчаючись у університеті М. Галин почав захоплюватися громадською діяльністю , що мала на меті створення таємного гуртка українських соціал-революціонерів. Але це потім, спочатку студент медичного інституту був зовсім не свідомим того, що він є українцем. Як пригадує сам Галин : "…Спочатку ми не знали що ми українці ,та й цього слова тоді і чути не було, а нас називали - та й ми себе - малоросами."[3.50] Майже все студентство навіть не замислювалось над цим. Збираючись у своїх наукових класах студенти дуже часто співали українських пісень, це і захопило майбутнього талановитого клініциста.

"… у вечорі ми збиралися в хімічних лабораторіях…Розташовувались коло своїх шафок з реактивами,з пробірками і колбами в руках ,хто-небудь заводив : - " Ой, у полі билинонька коливається", так другий підхоплює: "нехай мене не ховають ні попи, ні дяки"…або "Ой, гук, мати, гук"… Оці наші пісні й були тим початковим ланцюжком ,який стягав поволі нас, українців,один до другого".[3.49]

Але це все не ще, що привабило М. Галина, одного разу він знайшов "Кобзаря" і згадав знайомі з дитинства слова, це врізалося йому у серце і він вже ніколи не розлучався зі збірником. Про це він пише у своїх мемуарах.

Проте головним, що остаточно схилило науковця на проукраїнську сторону стали Роковини Шевченка на яких М. Галин намітив собі майбутній шлях. І ось пряме цьому підтвердження.

"Одного разу, - як пише у своїх мемуарах Галин,- на роковинах говорили про Шевченка, а потім наводилися факти з історії України й героїчної боротьби козацтва за волю України. Історія й факти були для мене несподіваною новиною, якимось "откровенієм", бо ні я, ні, певен мої товариші не знали тоді дійсної правдивої історії нашого народу. Вчилися ми російської історії … і вчителі впевняли нас ,що то правдива історія й тим збивали нас з пантелику…

…Ще раз, тай ще,тай ще,впродовж кількох днів перемелював я своєю головою всі ті думки і вчув нарешті, що той хаос думок почав впорядковуватися, та що я стаю на свої власні ноги і в духовному своєму життю. Шлях цього життя почав визначатися, і далі я вже пішов свідомо, ніколи не схибнувши. Цим шляхом ". [3.51-52]

Йшли роки і М. Галин розширював своє коло знайомства, так він познайомився з великою кількістю проукраїнсько налаштованих вчених, літераторів, політичних діячів. Його знайомими стали Л. Українка, М. Грушевський, І. Франко, М. Костомаров, М. Драгоманов та інші. Леся Українка навіть гостювала Мартирія Андрійовича, як у гарного друга :

"… Сказала мені пані Комарова, що тепер тут, у Шабі, живе Галин з жінкою, і обіцяла дістати їхню достотну адресу, щоб я могла їх тута одшукати, бо я таки хотіла б їх знайти".

Саме ці люди вплинули на подальший розвиток української мови. За їхньої ініціативи було створено УНТ. У яке з самого початку його заснування увійшли усього 16 членів. Серед них був і М. Галин. З часом кількість членів товариства росла, що зумовило необхідність виділити окрему медичну секцію, яку очолив Мартирій Андрійович. Вперше за багато років у Києві пролунало повідомлення на медичну тематику українською мовою - доповідь М. Галина "Симуляція в хірургії". Протягом 1908 р. відбулося десять засідань медичної секції. В 1909 р. доктор виступив із доповідями: "Походження кіл" і "Хірургічні спостереження і примітки". Всі доповіді, зроблені на засіданнях медичної секції, з часом були опубліковані в "Збірнику медичної секції УНТ в Києві" (редакційний комітет - М.А. Галин, О.Г. Черняхівський). Члени медичної секції УНТ працювали також над питанням української медичної термінології, і вже з тих років М. Галин займався складанням термінологічного словника.

Маючи за плечима велику кількість досвіду, що був придбаний у військових шпиталях під час війни, Мартирій Андрійович стає відомим хірургом, якому за наказом ("Наказ військового Міністра Армії Української Держави в імені Гетьмана ч. 12 від 30 травня 1918 p.") було доручено стати генерал-хорунжим санітарної служби армії України.

Але почати продуктивну роботу генерал-хорунжому не вдалося адже медицина була повністю русифікована і латинізована, а потрібно було створити терміни, які будуть зрозумілими кожному українцю.

"Поряд з цією науковою термінологією, що панує тільки по медичних школах і стала інтернаціональною, існує у кожного народу ще й народна номенклатура, утворена кожним незденаціоналізованим народом самостійно, незалежно, яка складається теж з двох галузей: анатомічної та патологічної. Таке утворення власної термінології було й є конечно духовною потребою дати кожному явищу своє умовне, але йому зрозуміле назвисько. Звичайно, що ніяка народна термінологія не в силі задовольнити сучасних потреб: кожна з них бідна на вирази і беззмістовна. Але право існування її, право, що виникає з самого факту існування і потреби, в ньому, не може підлягати жад-ному сумніву". Так пише Галин у передмові до свого латинсько-українського словника.

Проте, латинсько-український словник це не єдина робота відомого хірурга-науковця :

· О всасывании грануляционными поверхностями. - Киев, 1887

· О грыжах паховой области травматического происхождения. Клинические наблюдения и экспериментальное исследование на трупах // Летопись русской хирургии. - 1899

· О смещении яичка под кожу паховой области // Хирургия. - 1899

· Происхождение и диагностика искусственных грыж // Военно-медицинский журнал. - 1908

· Про симуляції в хірургії // Записки Українського наукового товариства. - Київ, 1908

· К вопросу об процентном соотношении грыж живота у мужчин, а также водянок брюшного отростка // Университетскте известия. - 1910

· Походження кіл, відсоткові взаємини та осібності їх // Збірник Медичної секції українського наукового товариства. - Київ, 1910

· Хірургічні спостереження і примітки. Хробаково-паросткова кила Нук'ївого проводу // Там само.

· Передмова автора // Медичний латинсько-український словник / Д-р мед. М. Галин. - Прага, 1926. - С. VII-XII.

· Спостереження й враження військового лікаря з часів великої війни й революції (Спомини) // За державність - Каліш: Вид-во Українського воєнно-історичного тов-ва, 1934. - № 4. - С. 227-266; № 5. - С. 227 - 242; № 6. - С. 162-168; № 7. -С. 181-212.

· Галин М. Російсько-український медичний словник. - К., 1920

Праці Галина були оцінені низкою тогочасних вчених але не тільки хірургів, а й науковців, бо, по суті, його роботи це перші україномовні посібники для майбутніх українських лікарів.

Майже всі ці праці були надруковані за кордоном, адже були високо оцінені не тільки українськими знайомими, а й спілками закордонних лікарів, як ґрунтовні праці у області хірургії. Але серед робіт є і такі, що були видані у Києві. Багато з праць було видано у Польщі, Австрії, Чехословаччині. Деякі з робіт були перевидані. Так відомий усім "Латинсько-український словник", був виданий у Чехословаччині у 1926 році, а перевиданий українською діаспорою у Америці 1956 року, через його заборону й знищення у СРСР.

"Латинсько-український словник" був виданий "Спілкою українських лікарів у Чехословаччині" за редакцією проф. Матюшенка. Проте слід зазначити, що словник був трохи змінений, замість пропонованих 2-3 синонімів, на сторінках було розміщено по одному українському відповіднику, як у В. Наливайка.

1) Редакція не поділила думок шановного автора відносно того, що латинське закінчення itis відповідає українському -иця, і що тому закінчення -иця, додане до назв окремих органів чи тканин, має означати поняття запалення. Для визначення цього поняття редакція вважала придатнішим вживати "запалення такого-то орану чи тканини". Одначе ті, хто поділяли б погляди автора, легко можуть йти його шляхом та, користуючись вказівками його передмови, самі творити відповідні терміни.

Редакція уникала також запровадження в нашу термінологію складних неологізмів, зложених з трьох-чотирьох і більше окремих іменників. Такий спосіб творення неологізмів, - цілком допустимий, напр., для німецької мови, де складні "кілька-поверхові" іменники це звичайна річ, - для нашої мови, на думку редакції, не надається".

Так пише редакція у своїй передмові.

Сам М. Галин 1920 р. у передмові до "Російсько-українського медичного словника" відкидав можливість такого терміновживання:

"Там, де науковий термін закінчується на "itis", німці додають закінчення Entzьndung (иноді Krankheit), що властиво відповідає латинському inflammatio, phlogosis, а не "itis", і таке закінчення не тільки здовжує неологізм, а й надає йому прикмету тлумачення. Але іншої ради тут німці не могли собі дати, як що бажали новоскладеному термінові надати зрозумілий зміст. Про переклади на російську або польську мову треба зазначити, що в цих мовах, особливо московській, власних медичних термінів сливе не має, тому й вони, по зразку німецькому, перекладають не itis, а inflammatio - "воспаление", "zapalenie".[1.IX]

Праця Мартирія Андрійовича спиралася на його концепції про народну термінологію.

Методологічною основою концепції М.Галина є думка, що "українська народна медична термінологія" має багато споріднених рис із греко-латинською:

"Мимохіть спадає на думку, що український нарід йшов в утворенню своєї медичної термінології тим же шляхом, що й греко-латинці, і зберіг її ще з давніх часів свого вільного національного життя, відколи вона заховується в його мові і до тепер".

За М. Галиним, в народній мові існує системність в номінуванні хвороб, як от:

1) ціла низка "народних термінів для хвороб осередніх оруддь і тканин, на ґрунті запалу їх", що закінчуються на -иця, напр.: пропасниця, підвійниця, трясовиця, мот(и)лиця, жовтяниця, порплиця, попілиця, нежитиця і т.д.;

2) багато слів на позначення "хвороб шкіри і новоутворів", що закінчуються на -ак, -як, -ка, напр.: боляк, гнояк, пістряк, жиляк, чиряк, щипак, сверблячка, вразка, осипка, гнояночка тощо;

3) ряд термінів, "що стосуються то до хвороб кісток (гостець), то до хвороб м'язів (ломець, камчук), то до хвороб суглобів (гризь), то з різноманітними закінченнями": грець, багровець, підвій,телій, кошуля, ґуля, протрит, завина, сухоти, остуди, уломи, мимохід, причинна, (в)огник, спалень, оход, жабур, чемір тощо.

Ці спостережені закономірності підказують вченому той шлях, "котрим виявилася власна творчість українського народу, шлях, яким і ми мусимо йти при перекладі медичної наукової термінології, щоб наблизити її до розуміння народу".

Далі порівнюючи "народну українську термінологію, в її патологічній галузі, з такою ж греко-латинською", М.Галин робить висновок, що "українське закінчення -иця для хвороб осередніх оруддь і хвороб загальних організму, відповідає латинському itis, іноді ia, is; українське -ак, -як, -ик має таке ж значіння як грецьке oma, ema, а решта термінів з закінченням -ець, -ень, -ій, -на, -ка, -ти, -ми, -ат, -ур, -ір і т.д. відповідатимуть греко-латинським закінченням us, um, is, ma, in і т.д.". Крім того, вчений виявляє ще й такі паралелі між префіксами двох мов: peri відповідає укр. о, напр. о-кіст(я) - peri-ostum, "коли хоче зазначити, що на кістці ще щось є, щось її обгортає"; para - при, коло; endo - середно або осеред; epi - на; extra - поза; hyper - над (… мірно)…".

Спираючись на виявлені закономірності, М. Галин пропонує для заповнення великих лакун в народній термінології будувати терміни із суто українського мовного матеріалу (коренів та відповідних словотвірних афіксів) за зразком греко-латинських термінів (структурне калькування). М.Галин виробляє певні семантико-словотвірні правила "перекладу наукової греко-латинської медичної термінології на властиву народові мову". Згідно з ними, у самому слові має міститися вказівка як на характер захворювання (позначається суфіксом або закінченням), так і на хворий орган, частину тіла (позначається коренем слова). Якщо латинський термін утворено способом складання основ, то таку саму будову повинен мати й український термін, з відповідними афіксами. Головна вимога при цьому - "щоб пні новоскладеного терміну були не вигадані, а суто українські і зрозумілі".

Відповідно до цього, напр., термін pneumonia, pneum(o)n-ia-itis (рос. пневмония) треба перекласти леген(я)-иця, легенниця; pericystitis, peri_cyst_itis (рос. перицистит) - о-сеч(ник)-иця,осечниця; periostitis, peri_ost_itis (рос. периостит) - о-кіст-иця, окістниця; paraproctitis, para_proct-itis (рос. парапроктит) - коло-кутн(я)-иця, коло-прикутниця; endocarditis, endo_card_itis (рос. эндокардит) - середно-серд(це)-иця, середносердниця; hyperaemia, hyper-aem-ia (рос. гиперемия) і hyperaesthesia, hyper-aesthes-ia (рос. гиперестезия) - надукровлення і надпочутення;epithelium, epi-thel(a)-ium (рос. эпителий) - на-ткан(ь)-ець, натканець і т. д.

Складні слова-терміни вчений також рекомендує калькувати, напр. перекладати fibrosarcoma, fibro-sarc-oma (рос. фибросаркома) як волокно_мняс_ак, волокно-мнясак.

За цим самим принципом, на думку М. Галина, можна відтворити й інші медичні терміни: "патологічні", бактеріологічні, а також анатомічні, гістологічні й фізіологічні, - адже "українська мова досить багата на власні вирази і досить гнучка, щоб можна було зберегти в стислому перекладі властивий їх характер, не додаючи кожного разу тлумачення".

Хоча в концепції М. Галина основна вимога до терміна - зрозумілість, доступність, проте вчений не відкидає усталених в мові слів із "втраченою" внутрішньою формою, мотивованості яких мовці-немедики і нефілологи не відчувають, а саме: іншомовних, які "так увласнилися мовою, що вже годі їх викидати": палюх (лат. pollex, рос. большой палец руки), ни(і)рка (нім. Nieren, рос. почка), к(ґ)ила (грец. чейлпд, рос. грыжа), гостець (лат. ostitis, рос. остит); деяких питомо українських: мотлиця (лат. cirrhosis, рос. цирроз), перелоги (лат. eclampsia, рос. эклампсия),причинна (лат. hysteria, рос. истерия), бирса (лат. hysteroepilepsia, рос. истеро-эпилепсия), жабур (лат. anthrax, рос. сибирская язва). "Хоч вони й незрозумілі самі по собі, але як умовні терміни, котрими нарід колись звик відзначати певний підсумок ознак деяких хвороб, вимагають свого права до вжитку", - зазначає М. Галин.

М.Галин застосовує такі критерії у підході до терміна: доступність, відповідність специфіці національної мови, міжнародна відповідність, мотивованість, системність, раціональна стислість.

Концепція М. Галина мала на меті використати досвід інтернаціональної медичної термінології для розбудови української терміносистеми, сприяти піднесенню медичної освіти українського народу, оптимізації спілкування в медичній галузі, насамперед лікаря та пацієнта.

Проте, цього так і не сталося. Причиною цього була оманливі дії радянського уряду на українських землях. Мова йде про українізацію.

З метою закріплення влади, більшовики взялися за реалізацію програми коренізації - заміни російської мови на мови національних меншин в адміністрації, освіті і сфері культури. Усі робітники і службовці підприємств і установ були зобов'язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи. У липні 1930 року президія Сталінського окрвиконкому ухвалила рішення "притягати до кримінальної відповідальності керівників організацій, формально відносяться до українізації, що не знайшли способів українізувати підлеглих, які порушують чинне законодавство у справі українізації". Українізувалися газети, школи, вузи, театри, установи, написи, вивіски і т. д. В Одесі, де учні-українці становили менше третини, були українізовані всі школи. У 1930 р. в Україні залишалося тільки 3 великі російськомовні газети.

Однак у постанові ЦК КП (б) У від 19 квітня 1927 вирішено "визнати особливе значення російської мови". У наступні роки, зокрема починаючи з 1930, в партійних колах посилюється активне протистояння українізації. У 1932-1933 роках українізація була тимчасово припинена.

Поряд з українізацією аналогічна політика коренізації проводилася і в інших республіках. У процесі згортання коренізації ця політика була розкритикована як"націонал-ухильництва" та багатьох діячів, які її підтримували, згодом виключили з комуністичної партії і репресували.

Розпочався тотальний розгром української національної науки, у тому числі медицини. ВУАН зазнала нищівного удару, було ліквідовано повністю секцію історії України, Інститут української наукової мови та інші установи та групи, що розвивали українську національну науку. Одночасно партійні та владні органи провели відвертий наступ на українізацію. 14 грудня 1932р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову про ліквідацію на території Росії всіх українських навчальних закладів, більшість українських викладачів і науковців було заарештовано і заслано в концтабори. А незабаром 18 листопада 1933р. рішення про припинення українізації повторив пленум ЦК КП(б)У. Навіть була знайдена мотивація - нібито процес українізації загрожує існуванню єдиного СРСР .

1931р. була ліквідована медична секція ВУАН, очолювана акад. О. Корчак-Чепурківським та проф. О. Черняхівським.

У 1932р. рішенням ЦК ВКП(б) було ліквідовано нейрофізіологічні лабораторії Інституту народної освіти та Інституту політичної освіти в Харкові; офіційно введено курс "марксистсько-ленінської психології" як предмет викладання і дослідження. В Україну прислано з Москви професорів Леонтьєва, Лурія і Лебединського для ліквідації українських наукових напрямків і поширення цих псевдонаук.

В цьому ж році організовано страхітливий голодомор українського народу. 22 жовтня 1932р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення "в целях усиления хлебозаготовок, командировать на две декады т. Молотова на Украину с группой в составе тт. Калмановича, Саркиса, Маркевича, Кренцеля". Для постійного нищення українців 14 січня 1933р. московське керівництво прислало на Україну Постишева. Майже 90 % українських комуністів було позбавлено партійних і державних посад, переслідувано і репресовано. На їх місце були прислані інонаціональні кадри, переважно з Росії. Голодомор 1932-1933 рр. забрав життя біля 10 млн. українських селян, завдавши незагойні рани генофонду і здоров'ю української нації. Прийнявши рішення про припинення українізації, влада адміністративними заходами змінила правопис, розроблений в 20-х роках і прийнятий 1929р. в Харкові; його названо "націоналістичним", а укладача правопису Григорія Голоскевича заслано до ГУЛАГу, де він загинув. Без будь-якого обговорення і висновків фахівців-мовознавців запроваджено новий русифікований правопис української мови, складений в напрямку "злиття" української та російської мов, що повинен був використовуватися також у медичній літературі. Почалася насильна русифікація медичних словників, виключення багатьох українських термінів і слів, заборонено літеру "ґ", багато українських медичних термінів замінено російськими кальками, українським словам надано російськомовного звучання.

Вся робота, яку проводили О.В Корчак-Чепурківський якого М. Галин знав, як міністра народного здоров'я Української Народної Республіки , О.Г. Черняхівський, з якими М. Галин познайомився у НТШ і який допомагав йому у створенні словників. Була знищена, а самих вчених було звільнено з посад і засуджено. Така доля чекала всіх, хто був у опозиції до нової влади. Якби М. Галин не виїхав до Бессарабії його очікувало таке ж.

Як і більшість людей у еміграції Мартирій Андрійович намагався допомогти Україні з-за кордону, проте, всі спроби були марні. Над Україною нависла важка залізна завіса "совецького" режиму, котра знищувала все що їй було не зрозумілим і чужим.

Та живучі за кордоном, кожен сумує за рідною землею, тому тут він брав участь у культурно-національній діяльності Південної Бесарабії, працював в товаристві "Просвіта". З 1933 р. був членом-кореспондентом Українського лікарського товариства у Львові, публікувався у виданнях Українського наукового Інституту у Берліні. В 30-х роках у виданні Українського воєнно-історичного товариства у Польщі - журналі "За державність" - вийшли його спомини "Спостереження й враження військового лікаря з часів великої війни й революції".

Матеріали

1. Передмова автора // Медичний латинсько-український словник / Д-р мед. М. Галин. - Прага, 1926. - С. VII-XII.

2. Спостереження й враження військового лікаря з часів великої війни й революції (Спомини) // За державність - Каліш: Вид-во Українського воєнно-історичного тов-ва, 1934. - № 4. - С. 227-266; № 5. - С. 227 - 242; № 6. - С. 162-168; № 7. -С. 181-212.

3. Короткий В., Галин Мартирій (1856-1943) / В. Короткий, В. Ульяновський // З іменем Святого Володимира : Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників : у 2 кн. / [упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський]. - Київ : Заповіт, 1994. - Кн. 2. - С. 404. - ISBN 5-7707-1062-4

4. Я.В. Ганіткевич. Українські лікарі-вчені першої половини XX століття та їхні наукові школи // - Львів, 2002 - С. 250-259

5. Передмова редакції // Медичний латинсько-український словник / Д-р мед. М. Галин. - Прага, 1926.- С.III-VI.

6. Лист Л. Українки до матері 19(31).08.1891

Размещено на Allbest.ru