Теорії походження української мови

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

З навчальної дисципліни

«Українська мова професійного спрямування»

На тему:

«Теорії походження української мови»

Вступ

Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української мови, тобто тієї, яку вони чують щодня по радіо й телебаченню і використовують у щоденному спілкуванні між собою, яку вивчали в школі, якою читають книжки, газети й часописи.

Проте слід пам'ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, і мови народної, яка досить відрізняється в різних діалектних ареалах. Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам'яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індоєвропейських мов.

Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Ангатов та ін. Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов.

Розділ 1. Походження української мови

Зіставляючи різні мови, учені дійшли висновку, що деякі з них дуже близькі одна до одної, інші є родичками більш віддаленими. А є такі, котрі взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, установлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджикська, гінді, англійська тощо. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та інші з українською чи, скажімо, іспанською ніяк не пов'язані. Доведено, що кілька тисячоліть до нової ери існувала така собі спільнота людей (племен), які розмовляли близькими діалектами. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3-5 тисяч років до н.е.

Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор'ї, можливо навіть, у Подніпров'ї. Індоєвропейська прамова не збереглася до наших часів. Найдавніші письмові пам'ятки, що дійшли до наших днів, написані були тисячу літ до нової ери мовою давніх жителів Індії, що має назву “санскрит”. Як найдавніша, ця мова вважається найближчою до індоєвропейської. Учені реконструюють прамову на основі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, у зворотному напрямку: від сучасних мов - до спільної мови.

Реконструйовані слова наводяться в етимологічних словниках, давні граматичні форми - в літераторі з історії граматик. Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів прадавньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям. Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день - day, ніч - night, сонце - sun, матір - mother, син - son, око - eye, дерево - tree, вода - water, два - two.

Тож українська, як і решта індоєвропейській мов, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами - грецькою, ісландською, давньоперською, вірменською тощо, не кажучи вже про близькі слов'янські - російську, словацьку, польську...

Унаслідок переселення народів, воєн, загарбань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, утворювалися нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі й проникли в Азію (тому й дістали таку назву). Праслов'янська мова, отримавши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нъ ліє-съ шу-ми-тъ (читається “зе-ле-ни ліє-со шу-ми-то” - зелений ліс шумить); къ-де і-доун-тъ медъ-віє-дъ і влъ-къ? (читається “ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та... тра-та-та... тра-та-та...

Наше сучасне вухо навряд би чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова. Деякі вчені вважають, що субстратною мовою для праслов'ян, котра “запустила” в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мова трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова - поглинута мова, яка залишила в мові-переможниці фонетичні та інші сліди). Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки.

І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний - голосний), як мо-ги-ла ко-би-ла та деякі інші. Мовляв, від трипільської мови українська - через посередництво інших мов та праслов'янських діалектів - успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у-в, і-й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків). На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки якихось достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. Водночас відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних “епох”, навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов'янських наріч проіснувала до V-VI століття нової ери. Де мешкали праслов'яни - достеменно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря - у Подніпров'ї, Подунав'ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. У середині першого тисячоліття внаслідок бурхливих міграційних процесів праслов'янська єдність розпалася. Слов'яни заселили всю центральну Європу - від Середземного до Північного моря. Відтоді почали формуватися прамови сучасних слов'янських мов. Точкою відліку творення нових мов став занепад закону відкритого складу.

Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що спричинило цей занепад - черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов'янської єдності. Проте в жодній слов'янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча й залишив у кожній з них глибокі сліди.

Розділ 2. Теорії походження української мови

Коли ж зародилася українська мова? На це питання ще й сьогодні відповісти вкрай складно. Існують кілька версій щодо походження мови.

Теорія за «Велесовою книгою»

Сьогодні надзвичайно популярними є думки дослідників «Велесової книги». Зазначимо, що проблема автентичності цього героїчного епосу України-Руси була актуальною довгий час. Зараз аргументів щодо справжності книги накопичилося вдосталь. За пам'яткою, початок життя нашого народу (отже, і його мови) сягає ХІІ ст. до н. е., коли складалися слов'янські племена. Дослідник книги Борис Яценко стверджує, що наша історія «починається не з Аскольда, Рюрика чи Олега Віщого, приблудних вояків. Вона сягає в глибину приблизно двох тисяч років». До речі, написана книга була до кириличним підрядковим письмом (так писалися давньоіндійські веди на санскриті).Отже, українська мова, за «Велесовою книгою»

Теорія Ф.Буслаєва

Російський мовознавець, професор Петербурзького університету, відомий мовознавець Ф.Буслаєв, дослідивши лексику і фразеологію «Слова о полку Ігоревім», інші писемні пам'ятки давньоруської доби, пам'ятки чеської літератури, дійшов до висновку, що українська мова значно древніша від мови російської.

Теорія І.П.Ющука.

Ще однією сенсаційною є теорія професора Київського лінгвістичного університету Івана Ющука. Зіставивши українську мову з латинською (найдавнішою індоєвропейською мовою), стверджує, що українська мова є архаїчною. А формуватися вона почала «водночас з латинською, якщо не раніше. Адже українська мова зберегла багато того, що вже класична латинь утратила». У своїй статті «Подолаймо комплекс меншовартості» (УМЛ березень 2008, №12) вчений подає прямі і опосередковані докази давності української мови:

1.Українська мова напрочуд близька до латинської: розрізняються звуки г і Ґ (genus - рід, hostis - ворог); в обох мовах однакова система голосних звуків: чергування звуків у-в в словах ( nauta-моряк, navis - корабель, наука-навчання); в архаїчній латині було 8 відмінків, у тому числі кличний і два місцевих. Їхні значення і навіть закінчення збереглися в укр.. мові. (І ти, Бруте, проти мене et tu Brute contra me зрозуміло і без перекладу) найдавніші українські іменники мають той самий рід, що і латинські ( хоча в латинській domus жін роду, а в українській дім - чол., але у Неуя-Левицького читаємо «Куди ж я піду, коли в мене немає своєї доми).

Дитячі слова часто співвідносяться з латинськими ( тато-tata мама - mamma, папа (хліб) - panis, кака (брудне, погане) - cacare (випорожнятися). Усі ці приклади, на думку І.Ющука, свідчать про одне: українська мова в окремих своїх рисах почала формуватися ще 2500-3000 років тому, можливо, ще раніше, ніж латина.

2. Візантійський мандрівник Пріск Палійський 448р., перебуваючи у таборі гунського вождя Аттіли, записав слова МЕД і СТРАВА - це вже українські слова.

3. 1500 років тому(коли серби і хорвати переселялися з України на Балкани) мова наших предків мала багато специфічних рис, які становлять визначальні особливості сучасної укр. Мови: У серб. і хорв. мовах (у діалектах) на місці колишнього ять звучить і: діло, літо, дід; Відбувається чергування нога-нози, рука-руци, муха-муси; Однаково звучить кличний відмінок: лекар-лекару, сестра-сестро, друг-друже, сестрица-сестрице; Власне українські слова вживаються у сербській мові: китица, коливо, кутній, калюжа, вир, кожух, Відтак 1500 років тому вже була українська мова, -хоча,певна річ, вона ще так не називалася.

4. До нашого часу дійшли писані на пергаменті два Ізборники Святослава (1073 і 1076р) Перший - копія з болгарського оригіналу, у якій переписувач примудрився зробити чимало помилок: ужив замість закономірної ять букву и: нимая, видома, исцили; Сплутував и з ы. Писав чоловђка, замість человђка; дав, уставив, замість дал, уставил, Вжито українські слова: ворог 1 раз ( враг 21 раз) морок, полон, вітрила, краса, свита, вчинити, сваритися, дивися, лишися.

5. Важливим свідченням про мову княжої Русі є графіті (видряпані надписи) на стінах Київської Софії (закінчив будівництво Ярослав Мудрий у 1037р). Ці написи дуже лаконічні і є молитовними зверненнями до Бога. Написані старослов'янською мовою.

Але у звертаннях послідовно вживається кличний відмінок: святий Фоко, свята Софие, Андрониче, небоже. Чоловічі імена на о: Марко, Дмитро, Гаврило, Володимир (з повноголоссям) Трапляється така форма дсл. Аз молив, а не молил, помилуй мене, а не помилуй мя; Поряд були і сучасні укр. Слова: хрест, геть, порося…

6. Єврейські теологи у 8 столітті у коментарях до Талмуду дає таке пояснення: Дерева, або колоди, зв'язані у великій кількості, що в Біблії називається рафсодот, по-німецьки влос, а руською мовою пліт». Виходить, що чергування о з і в українській мові відбулося ще у сер.8 ст, а не у 15, як засвідчують найдавніші наші пам'ятки.

Виходячи з цього, професор Ющук припускає, що у 6-7 ст. українська мова мала вже окреслено сучасні обриси, нею розмовляло населення княжої русі, вона опанувала великі простори центрально-східної Європи.

Радянська теорія український мова давність

Офіційною теорією радянських часів є теорія про походження трьох братніх слов'янських мов - української, російської та білоруської ( 8-9 ст.) російського вченого О.Шахматова. За цією теорією, довгий час походження української мови висвітлювалося за схемою: індоєвропейська мова - праслов'янська мова - східнослов'янська (або давньоруська) мова - українська. Мовознавці, на думку вчених, змушені були підхопити публіцистичну метафору про походження східнослов'янських народностей і їхніх мов із спільної колиски - Київської Русі, що не мала під собою жодних підстав. Ця метафора перетворилася на штамп, що не вимагав доказів.

Теорія І.Огієнка та М.Грушевського

Особливої уваги заслуговують теорії М.Грушевського та І Огієнка. І. Огієнко стверджував: «Три східнослов'янські мови: українська, білоруська й російська - зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і т.зв. «праруської» спільної мови ніколи не було». Безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов'янських мов, виступає праслов'янська мова, розпад якої розпочинається орієнтовно в VІІ ст. У пам'ятках другої половини ст. фіксуються виразні українізми, тому цей період можна вважати початком самостійної історії нашої мови. А в діалектах ці явища виникли значно раніше - в VІ - ІХст.

Як бачимо, з'ясування питання походження української, як і будь-якої іншої, мови надзвичайно складне. Своє вагоме слово у розв'язанні цієї проблеми ще мають сказати порівняльно-історичне мовознавство, археологія, історія.

Висновки

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика ; праслов'янські слова ; власно українські слова, наявні тільки в українській мові ; запозичення з інших слов'янських мов. Решту лексики складають більш пізні запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов - давньогрецької, латини і старослов'янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Але загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих, творчість, якого ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Чого тільки не застосували губителі нашої мови!

І офіційно забороняли, і оголошували неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської чи польської мови, і тримали в мовних гетто, й оцінювали як "хлопську", "колхозну" і підлаштовували її під іншу мову з метою прискорення її злиття в ім'я світлого майбутнього всього людства, і прославляли її "небувалий розквіт" завдяки дружнім впливам, - а вона таки живе. Тому відроджуймо і бережімо нашу рідну укр. мову, бо саме нею ми звертаємося до у своїх щоденних молитвах до Бога, просимо Його про допомогу та дякуємо Йому за опіку і ласки; саме цією мовою Господь промовляє до нас через св. Письмо і намагається донести до нас свої слова.

Як бачимо, з'ясування питання походження української, як і будь-якої іншої, мови надзвичайно складне. Своє вагоме слово у розв'язанні цієї проблеми ще мають сказати порівняльно-історичне мовознавство, археологія, історія.

Список використаної літератури

Історія української мови. Фонетика. - К.: Наукова думка, 1979. - С. 30.

Німчук В.В. Мовознавство. К., 1999

Семчинський С.В. Загальне мовознавство. К., 1996

Шахматов О.О., Кримський А.Ю. Нариси історії української мови. К., 1992.

Размещено на Allbest.ru