Аспекти мовної ситуації в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Лекція на тему

Аспекти мовної ситуації в Україні

Ідея: утвердження думки про підтримку національної мови на державному рівні

Розробила: Чорна Тетяна

Сучасна мовна ситуація в Україні зумовлена її тривалим перебуванням у складі тоталітарної наддержави, метою якої була русифікація всього населення. У роки, що передували розпаду Радянського Союзу, за допомогою жорстких адміністративних і дискримінаційних заходів було асимільовано значну частину українського етносу, передусім у великих промислових центрах східної, південної і частково центральної України. Таким чином і мовна асиміляція українців набула загрозливих масштабів.

Нині це вилилося у двомовність населення. Хоча і двомовністю це назвати складно. Одні розмовляють не російською мовою, а пристосованим до українських фонетичних особливостей російським суржиком. Інші ж послуговуються суржиком, в якому превалює українська розмовна лексика з безліччю русизмів та інших іноземних слів-запозичень. Безумовно, є і люди які розмовляють саме однією з мов - українською чи російською грамотно. Проте таких одиниці. І всі ці мовці чудово розуміють один одного. А чубитися через свої мовні звички і вподобання починають (у більшості випадків) з легкої руки влади чи правителів сусідніх держав, зацікавлених в розколі держави української.

І справді - мовна проблема в Україні надмірно сполітизована. І стосується вона не мови, а іншого питання - чи кланятися «старшому братові», чи вже жити , нарешті, як повноцінна світова держава? За роки незалежності України було написано низку нових законів на догоду правителям сусідніх «братських» народів. Люди ж, які ідентифікують себе як українців, протестують проти такого усвідомленого плебейства.

Згідно з соціологічним дослідженням, що було проведене в червні 2012 року соціологічною службою Центру Разумкова лише 7,6% українських громадян серед пріоритетних проблем, що підлягають негайному вирішенню владою, вважають мовне питання. На першому місці залишалися питання підвищення соціальних стандартів та боротьби з корупцією. Проте того ж 2012 року влада приймала рішення, які мали на меті відволікти суспільність від реальних проблем. Так немовля, що плаче, відволікають брязкальцем. І «забряжчали» нові мовні закони…

Закон «Про засади державної мовної політики» (неофіційно -- закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон») -- закон, прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року у першому читанні з безліччю порушень у процедурі голосування. мовний асиміляція українець

Законопроект внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 7 лютого 2012 року. Він набув чинності 10 серпня 2012 року. Ми не будемо торкатися теми цілої хвилі народних протестів, яку спричинив цей закон, а розкриємо його сутність.

Закон встановлює, що державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10% від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10%. Так, частина 7 статті 7 закону зобов'язує громадян, які проживають на території, де функціонує регіональна мова або мова меншин, розвивати та використовувати таку мову -- «У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, …, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов'язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.»

Дія закону розповсюджується на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську і кримчацьку.

Закон містить неоднозначне визначення терміну «рідна мова», трактуючи його таким чином: «рідна мова -- перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві». Згідно з висновками Головного науково-експертного управління ВРУ визначення терміну «рідна мова» в законі є неточним і некоректним, оскільки із нього, як вказано у висновку, випливає, що рідною мовою може бути чужа мова, якщо за певних обставин людина оволоділа нею першою.

Закон містить 17 помилкових посилань на неналежну статтю закону (ч. 3 ст. 8, замість ч. 3 ст. 7).

Складається враження, що це не закон, а дійсно оте «брязкальце». І народ вирішили чи то потішити, чи то пошити у дурні. Театр одного актора. Даруйте, двох акторів - Ківалова і Колесніченка. Браво!

Але ж є люди, які мають здоровий глузд - високоосвічені, інтелігентні. І яка ж їх реакція на цей закон?

Під час свого перебування в Україні народний артист України та Росії, депутат російської Держдуми Йосип Кобзон розкритикував прийняття мовного закону.

Законопроект та порушення процедури його прийняття категорично розкритикував президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт.

Також законопроект піддав критиці екс-Президент та екс-Прем'єр-міністр України Віктор Ющенко.

Колишній президент Європейського парламенту Єжи Бузек вважає, що ухвалення закону про мовну політику націлене на зближення з Росією.

Перший Президент та перший Голова Верховної Ради України, Герой України Леонід Кравчук розкритикував ухвалений Верховною Радою Закон «Про засади державної мовної політики» та зазначив, що прийнятий закон розширює застосування російської мови за рахунок української -- «цього не можна допустити», заявив він.

Також розкритикувала мовний закон українська співачка, народна артистка України, Герой України Ніна Матвієнко. «Як можна у державі, де є народ, де є нація, де є мова, де є пісня, робити двомовність? Це осквернення. Наче це робить хтось інший, наче це не діти нашого народу, а якісь окремі виродки. І вони десь окремо збираються, і їм не можна дати ради в цій Верховній Раді» -- обурилась вона.

Нині ми маємо єдину мовну проблему - це тотальна мовна БЕЗГРАМОТНІСТЬ, незалежно від того, якою б мовою не послуговувався мовець. То, може, спочатку вивчимо рідну мову так, як слід, а потім вже будемо говорити про якусь ДВОмовність. Доведімо до ладу ту - єдину, рідну. А потім - говорімо про розширення лінгвістичних горизонтів.

Кінець другого тисячоліття подарував нам, українцям, історичний шанс на власну державну незалежність. Ми вважаємо, що українська державність, власне її життєздатність, залежить від того, чи ввійде національна ідея в повсякденну свідомість громадян, а мові належить особливе місце в процесі етнонаціональної консолідації.

Саме питання повноправного функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя нашої молодої держави має стати пріоритетним у веденні мовної політики.

А якою мовою послуговуєтесь ви?

Чи вважаєте за необхідність введення кількох державних мов?

Чи готові приділити якусь частину вільного часу для покращення своїх мовних навичок?

Размещено на Allbest.ru