Становлення парадигми темпоральності в давньогрецькій мові

Для гомерівських текстів характерними є форми аориста з морфологічною ознакою ітеративності, що підтверджує тезу про темпоральну немаркованість основ аориста. Значення повторюваної дії аористних форм недарма підкреслюється інфіксом ітеративності -??- (на кшталт і т.п.), оскільки вже в часи Гомера помітне коливання в аспектуальному визначенні аористних форм з поступовим підпорядкуванням їх семантиці доконаного виду.

За своєю семантикою деякі перфектні форми можуть бути зіставлені з формами аориста, як еffectivus et perfectus, так і historicus. Результативного значення аористні форми набувають у міфологічних фабулах, розповідях про вчинки богів, які пов'язані з теперішнім станом речей серед людей; для прикладу у діахронії:

VIIІ ст. (30,2%): Homeri Ilias цей закон встановив людям Кроніон;

VII ст. (33,8%): е?рейдз? Жех?т рбфз?с ?Плхмрй?щн е?изке нх?кф' б?рпксх?шбт цб?пт з?лй?пх лб?мрпнфпт ??Archilochus?????коли батько олімпійців, сховавши ніч, дав сонячне світло;

VI ст. (12,8%): ???нпн гб?с Уеме?лбт кбй? Дй?пт хй?пт лбийкб?деб б?нисщ?рпйуйн е?дщк' ?Alcaeus???? для забуття син Семели і Зевса дарував людям вино;

Vст. (16,3%):

(Xenophontis Memorabilia неписані закони встановили для себе не люди, але боги дали їх людям.

Сукупність перфектних значень, які первісно розподілялися поміж формами власне перфекта й аoristus-perfectum з часом усе більше стає прерогативою граматичних форм перфекта. Витіснення форм аoristus-perfectum морфологічними перфектними формами засвідчує, з одного боку, категоріальну “фіксованість” форм аориста з конкретизацією домінанти доконаного виду на противагу видовій результативності форм перфекта, тобто процес видової впорядкованості, а з іншого, - включення перфекта у систему дієвідмінювання з категоріальною семантикою теперішньої результативності минулої дії.

Перфект із семантичною домінантою претеритальності легко сполучується і виступає навзаєм з аористом. У Гомера це, зазвичай, форми/

У післягомерівські часи використання перфекта у функції аориста йде на спад, у VI ст. навіть не зафіксовано жодного випадку, оскільки на період поміж архаїчною та класичною добою припадає інтенсивна семантична еволюція перфектних форм, визначення їх функціональної специфіки, яка закріплюється за ними у класичний період. Нечітка категоріальна визначеність перфектних форм в архаїчну добу призводила до суміщення ними доволі суперечливих часових та видових характеристик. Однією з таких функцій, значно віддалених як від первісного, так і класичного навантаження перфектних форм, є функція минулого часу недоконаного виду. Спостерігаємо:

у Гомера (4, 1%): Homeri

Ilias ?????? коли кров ще тепла з рани текла;

у класичну добу (1,4%): Lysias????????я п'ять разів очолював трієри і чотири рази бився на морі.

Літературні пам'ятки гомерівського періоду засвідчують, що плюсквамперфект виступає в ролі категорії, яка перебуває на стадії свого становлення, як у граматичному, так і функціонально-семантичному плані. Для гомерівських часів характерною є нечисленність граматичних форм плюсквамперфекта і семантична рівноцінність цих форм переважно категоріальній семантиці аориста, який теж перебував на стадії категоріального визначення. Це виражається й у паралелізмі використання граматичних форм плюсквамперфекта й аориста з ідентичним функціонально-семантичним

навантаженням минулого часу доконаного виду, наприклад: plusquamperf. ?Homeri Ilias ???????крик рознісся військом троянців / Homeri Odyssea ?? ???? здійнявся великий шум і крик.

Прагматика мови як перерозподіляє, так і витворює нові функціонально-семантичні моделі референції претеритальності. Таким новотвором післягомерівської доби є форми praesens historicum, які поєднують категоріальні характеристики складників претеритального часового плану. Презенс для опису минулих подій у Гомера цілком лексично залежний від наявності прислівника ?????, що відповідає parв аналогічної конструкції у санскриті (В.Дельбрюк). Потреба в експлікації лексичними засобами форм презенса з функціональною семантикою минулого часу обумовлюється й гносеологічним підґрунтям часової перцепції. Сприйняття часу в архаїчну добу багато в чому ґрунтувалося на міфологічних уявленнях вічного nunc, яке в своїх межах розподілялося на окремі часові проміжки, для конкретизації яких залучалися різні лексико-граматичні засоби. Граматичними репрезентантами аморфного міфологічного уявлення часу виступали форми презенса та аориста (недарма їх частки в загальному темпоральному розподілі форм індикатива є високими).

Загальні тенденції, пов'язані з процесом визначення й закріплення функціональної специфіки перфекта, темпорально-аспектуальним категоріальним визначенням аориста та плюсквамперфекта, взаємоперерозподілом функціональних сфер аориста й імперфекта в цілому показують масштабність змін у мові та свідомості носіїв давньогрецької мови впродовж досліджуваних хронологічних зрізів. Загальна картина співвідношення сегментів плану претеритальності, поєднаних з презентним планом чи дистанційованих від нього, показує відчутне зростання частки роз'єднано-претеритального плану (з 72% у VIII ст. до 83% у V ст.), що підтверджує тезу про сприйняття часу носіями давньогрецької мови не лише як безперервного, континуального явища дійсності (що домінувало в архаїчну добу), а й усвідомлення носіями мови й відтворення мовними засобами дискретності часу (за даними матеріалу класичної доби).

Четвертий розділ “Динаміка розвитку репрезентації футуральності в давньогрецькій мові” присвячений дослідженню діахронних змін часових форм - репрезентантів часового плану футуральності. Семантика майбутнього виражає різний ступінь передбачуваності, евентуальності майбутніх подій. Парадигматична сема футуральності носить певний відтінок гіпотетичності, що визначає аморфність плану футуральності, розмитість меж центру й периферії. Поєднання логічного й афективного у темпоральному моделюванні майбуття впливає на функціональну специфіку вираження семи “майбуття” як у синхронному, так і в діахронному аспекті. Залежно від сполучення чи розмежування з функціонально-семантичним полем презентності футуральні дії розподіляються у відповідних сегментах футурального плану: з'єднано-футуральному та роз'єднано-футуральному.

Граматична форма давньогрецького майбутнього часу не завжди виражає поняття футуральності чи проспективності дії, часто вживання цих форм носить модальний відтінок. Всі види вираження майбутнього в давніх індоєвропейських мовах виникають як переосмислення форм кон'юнктива та оптатива чи похідних від них (А.Мейє, Й.М.Тронський). Показово, що у Гомера функціонально-семантичним еквівалентом майбутнього часу виступає проспективний кон'юнктив: (Homeri Ilias Б 262) я ж не бачив і не побачу таких мужів.

З розширенням ужитку кон'юнктива й оптатива і закріплення за цими способовими формами семантики бажання, спонукання, необхідності, можливості, вагання тощо футуральні форми поступово вивільняються від модальних нашарувань, проте семантика футуральних форм не може повністю позбавитися модального компонента, оскільки сама сема майбуття нерозривно пов'язана з факторами об'єктивної та суб'єктивної модальності. Форми футурума з модальним навантаженням, які розглядаються як сполучені з презентним темпоральним планом, демонструють презентно-футуральну конексію. Підтвердженням стійкого поєднання у свідомості носіїв давньогрецької мови сприйняття сьогодення і майбуття є практично рівновеликі сегменти футурального плану, з'єднані з презентним планом, на початку (44%) й наприкінці (46%) досліджуваного часового зрізу.

Варто зауважити, що синкретизм презентного й футурального часових планів із їх спільним сегментом знаходить свою лексико-морфологічну реалізацію й у перифрастичних конструкціях, що вплине на аналітизм формотворення футуральних форм у наступні періоди розвитку грецької мови. Двоїстість логічного й чуттєвого у підході до ідеї майбуття простежується в ході історичного розвитку цих конструкцій. Так, у значенні модального допоміжного дієслова ????? хотіти у Гомера не зустрічається, але є приклади такого формально-граматичного значення ????? в аналітичній конструкції для вираження майбутньої дії в Гесіода: (Hesiodi Opera et dies 38) які будуть судити. У Піндара та Геродота спостерігається граматикалізація ?????, яка виражається у наданні йому морфологічних ознак майбутнього часу, що свідчить про виділення пріоритетності часової семантики у цих формах: (Pindari Olympiaca 7.20) я поведу мову; (Herodoti Historiae?1.207) якщо ми схочемо прийняти в нашій країні ворогів.

Cемантичний потенціал плану футуральності збігається зі складом ядра роз'єднано-футурального плану, оскільки семантична ідентифікація граматичних форм футурума в обох випадках вказує на найвищу концентрацію категоріальних ознак семи “майбуття”. Дані аналізу засвідчують поступове зростання частки форм проспективного футурума, вільних від модального нашарування - з 58,9% у VIII ст. до 70,5% у V ст. Таким чином, з розмежуванням сфер ужитку часових і способових форм для передачі семантики футуральності темпоральна сема форм майбутнього часу поступово граматикалізується, i процес часового й способового розподілу засобів для передачі семантики майбутнього у класичну добу набирає відповідності дихотомії темпоральної і модальної логіки.

Певна неусталеність часових граматичних моделей футурума на позначення майбутнього часу також сприяє тому, що значну частку плану футуральності складають граматичні форми інших часів (презенса, аориста, перфекта) з імпліцитною семантикою майбуття (див. табл. 3):

Таблиця 3

Динаміка діахронних змін плану футуральності

Видова індиферентність футуральних форм спричиняє потребу відповідної експлікації (промовистими в цьому відношення є запроваджена стоїками назва для граматичних форм майбутнього невизначений майбутній час). Транспонування у футуральну площину форм презенса, аориста, перфекта додатково засвідчує як первісне нечасове значення їх основ, так і пізніший витвір футуральних форм (оскільки транспозиція є односторонньою, а зворотньої метафоризації граматичних форм футурума в іншочасові плани не було).

Уживання презентних форм як функціонального еквівалента форм майбутнього часу стрибкоподібно збільшується впродовж досліджуваних періодів: з 7,2% у VIII ст. до 27,4% у V ст., що залежить від різних факторів. Значною мірою це пояснюється лексико-граматичною специфікою презентних форм дієслів ????????? та ????????, які демонструють відносність часового значення з переходом у підпорядкування футуральним структурам. Не останнє місце серед причин темпоральної транспозиції у сферу майбутнього презентних форм є ментальні моделі сприйняття майбуття античними людьми, яке під впливом філософсько-міфологічного світогляду тривалий час входило до модусу сьогодення. Оскільки тенденція до вивільнення від модальної залежності футуральних граматичних форм так і залишилася остаточно не реалізованою, а сфера вжитку презентних форм значно ширша, ніж граматично детермінована, то використання презентних форм з футуральним значенням було актуальним у всі описувані періоди, причому з тенденцією значного росту.

Внаслідок історично обумовленої специфіки транспозиційного використання різночасових форм, вони можуть вільно поєднуватися, незважаючи на різне часове категоріальне навантаження. Так, форми футурального перфекта сполучаються з функціонально-семантично футуральними формами презенса: фп?н д' п?лпцх?спнфбй praes. ме?н п?мщ?т не?пй з?де? ге?спнфет Tyrthaeus?????????? і застогнуть усі без винятку: і юнаки, і старики, і скорботою сповниться все місто. Витоки футуральної семантики перфектних форм слід шукати і в первісному значенні основи перфекта, яка позначала не дію, а стан без його часової конкретизації.

Оскільки перфектна парадигма була започаткована дієсловами з семантикою “інактивності, фізичного чи психічного стану, які не містять ідеї про зміну чи трансформацію” (К.Бругманн), це знайшло своє відображення у семантичній домінанті дієслів, перфектні форми яких набули здатності передавати майбутнє значення. Лексичний розряд дієслів для вживання у такій функції обмежується афективно забарвленими словами, з явно вираженим характером патетики (наприклад: (Sophoclis Philoctetes 75) якщо він довідається, що я володію луком, я загину).

Як свідчать дані нашого дослідження, з еволюцією функціональної специфіки перфекта нерозривно пов'язаний процес зменшення питомої частки форм perfectum-futurum. До того ж, значення результативного виду, властиве граматичним формам перфекта, у системі футурума має свого аспектуального відповідника - форми футурума третього, що теж зменшує потребу у використанні іншочасових форм для передачі результативності дії у майбутньому. Окрім того, саме поняття видової результативності стосовно такої невизначеної сфери буття, як майбутнє та її репрезентації мовними засобами є певною мірою не релевантним. Оскільки сфера майбуття є гіпотетичною апріорною моделлю, то стосовно майбутньої дії логічно вести мову в аспекті щонайбільше доконаності, завершеності її у майбутньому, а констатація результату заміреної чи обумовленої дії суперечить досвіду сприйняття людиною поняття результативності як апостеріорної категорії. Таким чином, у процесі розвитку мови вживання форм перфекта з футуральним семантичним навантаженням, яке займало відчутне місце серед з'єднано-футуральних форм в архаїчну добу, в класичний період зменшується вдвічі, заміщуючи цю частку транспонованими формами переважно презенса та дещо меншою мірою аориста (див. табл. 3).

Взаємоперерозподіл транспонованих форм з футуральною семантикою свідчить про постійний розвиток моделі функціонально-семантичного поля, нестійкість кордонів поміж сегментами плану футуральності, лабільність мовної архітектоніки в цілому.

У п'ятому розділі “Пантемпоральні та атемпоральні часові форми в давньогрецькій мові” розглядається специфіка всечасових та позачасових форм, їх витоки та вживання впродовж досліджуваного часового зрізу. На нашу думку, неактуалізованість хронологічної характеристики дії у часових форм можна пояснити продовженням давнього стану дієслова, коли його форми не мали власне часового значення, а позначали дію-стан у будь-якій часовій площині, а час дії усвідомлювався за мовною ситуацією та лексичними індикаторами. Лише у процесі історичного розвитку мови видові дієслівні основи набували темпорального значення, яке кожну з основ почало вирізняти у відношенні до часового значення іншої (Я.Сафаревич, А.В.Десницька, Й.М.Тронський, І.А.Перельмутер). А оскільки розвиток мови сягає своїми початками й дописемної доби (і не лише на прагрецькому ґрунті), звідки бере витоки і давня темпорально нелокалізована семантика дієслівних форм, то можна припустити, що пан- та атемпоральна семантика граматичних часових форм - явище праіндоєвропейського мовного стану.

Додатковим доказом на підтвердження цього припущення є те, що механізм транспозиції використовує первісну темпоральну невизначеність дієслівних основ, а транспоноване використання граматичних часових форм, які належали до діаметрально протилежних (як аорист і футурум) або віддалених (як перфект і футурум) часових площин, ґрунтується на видовому протиставленні (оскільки вони виконували функцію певної аспектуальної експлікації футуральних форм), а тому також має своїми витоками праіндоєвропейський мовний стан видової опозитивності та часової індиферентності. Абстрагованість від темпоральної семантики, поєднання часових планів, значення константності дій чи ознак передаються різночасовими граматичними формами. Задіяність практично усіх граматичних часових форм у сфері все- та позачасовості, їх темпоральна “паритетність” також підтверджують думку про зв'язок пантемпоральної та атемпоральної семантики з нечасовим значенням дієслівних основ, а отже - з її витоками з праіндоєвропейського мовного стану.

Нечасове використання основ презенса на позначення перебігу дії без часової конкретизації та аориста - для вказівки на факт дії без її темпоральної характеристики у найдавніший період грецької мови (а також і на праіндоєвропейському мовному ґрунті) давали широкі можливості цим основам набувати все- та позачасової семантики. Визначення та закріплення за основами презенса та аориста часової семантики, починаючи з гомерівської доби, не вплинули на здатність граматичних форм цих часів передавати все- та позачасову дію чи стан, оскільки часова полівалентність презенса та аориста теж створює найкращі можливості реалізації семантики часового узагальнення. Часовий потенціал перфекта, усталений у класичну добу, також не суперечив пріоритетно видовому навантаженню все- та позачасових, так званих гномічних форм.

Діахронний розподіл вживання гномічних форм упродовж досліджуваного періоду можна побачити за даними наведеної таблиці 4:

Таблиця 4

Діахронний розподіл всечасових / позачасових часових форм

Широке вживання гномічного презенса у давньогрецькій мові пов'язане з ментальними особливостями її носіїв. Міфологізація буття, світосприйняття античних людей (особливо архаїчної доби), тісно пов'язане з модусом сьогодення, “розтягувало” площину презентності на іншочасові площини аж до всечасового безмежжя вчинків міфологічних постатей, небожителів, яке детерміноване самою сутністю їх вічного існування. Презенс передає семантику всечасовості законів буття, дієвості етичних принципів, перманентності коловороту як людського життя, так й існування об'єктивного світу. Класичними у цьому відношенні є відомі вислови - квінтесенція світосприйняття античних людей:

Все- та позачасові презенс, аорист та перфект виступають із значеннями відповідно:

недоконаного виду: смeртним боги посилають і добро, і зло;

доконаного виду: сказане зрозуміє й немовля;

результативного виду: Hesiodi Opera et dies той, хто довірився жінці, повірив шахраям.

Їх аспектуальне значення також підтверджує тезу про витоки темпорально абстрагованого значення з часів, коли дієслівні основи мали лише видові характеристики. Панхронний та ахронний футурум є видово індиферентним, і це дає йому змогу певною мірою замінювати інші часові форми, уникаючи їх видової конкретизації.

Деякі часові форми демонструють певну специфіку у відтворенні пантемпоральної та атемпоральної семантики.

Звичаєвий стан, етнічні характеристики сприймаються як певні історичні константи, стереотипи мислення і поведінки; вживання імперфекта підкреслює історичну спадковість традицій, їх походження з глибин часів (напр.: Крез поховав за звичаєм (досл. як був звичай) свого сина. Все- та позачасовими є імперфектні форми на позначення природних чи фізичних явищ, об'єктивність існування чи перебігу яких не береться під сумнів і які темпорально постійні. Форми імперфекта додатково підкреслюють перманентну тривалість у часі, який є вічним, але людям уявляється, що десь у глибині віків захований terminus initialis коловороту життя: Xenophontis Cyri anabasis) вони прибули до ріки, яка розмежовувала (= розмежовує) землі макронів і скіфів.

У формах всечасового та позачасового перфекта домінує аспектуальна характеристика результативності, яка логічно пов'язана з часовою ретроспективою, оскільки поняття наслідку дії передбачає її попередність (у діахронії: Hesiodi Theogonia (Тартар)

оточений мідним муром; (Platonis Apologia Socratis??? А)? наклеп і заздрість, які багатьох хороших людей згубили (sc. гублять і будуть губити).

Футуральні форми, які з-поміж інших часових форм мають найбільш відчутні нюанси часового значення, надають додаткового відтінку дієвості вічних істин і в майбутньому (у діахронії: Homeri Odyssea одне нам дає, іншого позбавляє своєвільний Зевс; добра і чесна людина гарно житиме, нечесна - ганебно. Частково темпоральне навантаження таких форм футурума також засвідчує їх дещо пізніший витвір, можливо, уже на прагрецькому мовному ґрунті, паралельно з виокремленням формально-граматичної парадигми футурума.

Функціонально-граматична парадигма все- та позачасових форм відзначається значною історичною стабільністю з майже рівновеликими частками всіх складників на рубіжних історичних зрізах. Це додатково свідчить на користь твердження про те, що семантика граматичних часових форм сформувалася на ґрунті видової диференціації дієслівних основ до їх часового розподілу і є явищем праіндоєвропейського мовного стану.

Висновки

Наше дослідження було спрямоване на аналіз розвитку парадигми темпоральності в давньогрецькій мові як системи засобів часової референції та еволюції стратегії часової параметризації носіїв цієї мови. Організуючою системою відображення природи часу як феномену буття в різних формах існування давньогрецької мови є категорія темпоральності. Оскільки мовна референція часу змінюється залежно від ментально-сенситивного сприйняття, онтологічних та гносеологічних уявлень мовців про фізичний час, категорія темпоральності є етнолінгвістичним явищем історичного характеру.

Результати наших спостережень засвідчили, що мовна репрезентація феномену часу в давньогрецькій мові значною мірою ґрунтується на хронотопології античного світу: переважання сприйняття часу як універсального континууму в архаїчний період та референція його як результату усвідомлення носіями мови його дискретних характеристик у класичний період.

Діахронне дослідження парадигми темпоральності в давньогрецькій мові продемонструвало різні зміни та загальну мовну направленість у граматичному відтворенні часових відношень та функціонально-семантичному діапазоні граматичних засобів референції часу. Процеси формування та стабілізації граматичних засобів категорії темпоральності демонструють лабільність розвитку, іноді різнонаправлені тенденції на проміжних часових зрізах (період VII-VI ст.), що додатково засвідчує перебування на етапі становлення, а не усталеності.

Реалійно детермінована часова дискретність передбачає відповідну мовну репрезентацію. Врахування континуальності та дискретності часу як референта категорії темпоральності, ментальної специфіки відображення об'єктивних часових універсалій та їх втілення в мовному матеріалі давньогрецької мови дозволили розширити традиційний трихотомічний часовий розподіл на пентатомічний із синкретичних часових планів з диференціацією їх темпоральних параметрів: роз'єднано- та з'єднано-претеритальний, презентний, з'єднано- та роз'єднано-футуральний). Використовуючи пентатомічну модель часового простору, можна визначити приналежність часових форм до роз'єднаних або з'єднаних сегментів претеритального, презентного та футурального планів і тим самим з'ясувати їх задіянність у референції континуально-дискретних характеристик феномену часу.

Визначено, що парадигматично-категоріальний статус часових форм і відповідної смислової універсальної сутності обумовлений механізмом відображення часу носіями мови на основі синтезованого досвіду пізнання його континуально-дискретних характеристик; функціонально-семантичний діапазон кожної з часових форм, їх участь у референції синкретичних часових планів змінюються в процесі історичного розвитку грецької мови. Кореляція закономірностей мовного відображення характеристик феномену часу з розвитком пізнання носіями давньогрецької мови універсальних часових відношень дійсності є феноменом історичного характеру.

Дослідження процесів розвитку функціональної семантики часових форм дозволили створити цілісну картину розвитку граматичних засобів часової референції, подати функціонально-семантичну характеристику кожної часової форми, визначити характер основних та неосновних функцій певної часової форми, діахронної динаміки їх розвитку та співвідношення з розвитком пізнання носіями давньогрецької мови універсальних часових відношень дійсності.

Семантичним ядром категорії темпоральності і центром граматичних відношень вираження часу в давньогрецькій мові є форми індикатива; часові форми інших способів (кон'юнктива, оптатива й імператива) мають пріоритетно видове значення при переважно футуральному скеруванні дії. Форми verborum infinitorum, конструкції в їх складі, часові форми системи гіпотаксису, лексико-граматичні засоби вираження часових відношень пов'язані з семантикою таксису та мають відносно-часове значення.

Упродовж досліджуваного періоду семантична еволюція граматичних форм призвела до функціонально-семантичного розмежування в системі темпоральної опозиції часових форм та чіткішого оформлення категоріального змісту граматичних часових форм.

Аналіз розвитку парадигми темпоральності підтверджує, що функціонально-семантичний діапазон часових форм на кожному синхронному зрізі та в діахронії репрезентує організацію в давньогрецькій мові базових часових планів, які вони моделюють: претеритальності, презентності і футуральності в їх з'єднанні та роз'єднанні; особливості взаємодії та зміни характеру зв'язків поміж центральними і периферійними компонентами планів претеритальності, презентності, футуральності також мають діахронний характер.

У структурі плану презентності при кількісно доволі однотипній моделі ядра спостерігається зовсім не гомогенне функціонально-семантичне наповнення периферійних зон. Діахронний аналіз засвідчив різке зменшення питомої ваги (з 25% до 13%) параядерного в архаїчну добу компонента - форм perfectum-praesens - з перетворенням його у класичну добу на периферійну модель. У цілому тенденція оформлення функціонально-граматичної диференціації часових форм, чіткішої категоризації їх темпоральної семантики з розширенням сприйняття феномену часу не лише як безперервного, а й перервного все більше звужує сферу вживання тих самих форм дієслова як у презентному, так і претеритальному значенні. Збільшення ужитку граматичних форм презенса для часової конкретизації та локалізації у сфері теперішнього підтверджує й збільшення маси ядра функціонально-семантичного поля презентності, яке становлять форми презенса (з 73% у VIII ст. до 85% у V ст.).

Процеси функціонально-семантичної еволюції граматичних засобів плану претеритальності демонструють еквівалентний перерозподіл своїх ядерних складників (імперфект, аорист), що свідчить про компенсаторні можливості системи мови, синергетику її функціонально-семантичних засобів для передачі відповідної часової характеристики. Периферія плану претеритальності в процесі історичного розвитку зазнала значних змін. На відміну від стартового періоду досліджуваного матеріалу (VIII ст.), коли не зафіксовано форм praesens historicum, у фінальну добу (пер. пол. IV ст.) вони складають доволі відчутну частку периферійних моделей. Натомість питома вага perfectum historicum відчутно зменшується (з 8% до 3%), що пов'язано із семантичною еволюцією перфектних форм, закріпленням у класичну добу їх функціонально-семантичної специфіки з акцентом на результативності в теперішньому.

У межах плану футуральності відзначається зменшення частки ядра (з 74% у VIII cт. до 60% у V ст.) і збільшення сумарної питомої ваги складників периферії. Звуження і темпоральна конкретизація семантики перфекта як претеритально-презентної часової моделі призводить до вивільнення граматичних форм перфекта від футурального функціонально-семантичного навантаження. Збільшення вживання презентних та аористних форм у футуральному значенні свідчить про потребу видової експлікації футуральних основ.

Стабільність ужитку все- та позачасових моделей, їх аспектуальне значення підтверджує тезу про витоки темпорально абстрагованого значення з того періоду розвитку праіндоєвропейської мови, коли дієслівні основи мали лише видові характеристики. Участь практично всіх граматичних часових форм у цій функціональній сфері також підтверджують думку про зв'язок позачасової семантики з нечасовим значенням дієслівних основ. Додатковим доказом на підтвердження цього положення є те, що механізм транспозиції використовує первісну часову невизначеність дієслівних основ, а транспоноване використання часових форм у давньогрецькій мові ґрунтується на видовому протиставленні, а тому також має своїми витоками праіндоєвропейський мовний стан видової опозитивності та часової індиферентності дієслівних основ.

Загальні процеси функціонально-семантичного розвитку категорії темпоральності в давньогрецькій мові свідчать про тенденцію до сприйняття феномену часу в єдності його безперервності і перервності. Якщо домінуючими граматичними репрезентантами міфологічного уявлення аморфного часу в архаїчну добу виступали форми презенса та аориста, то у класичну добу часова референція набуває більшої відповідності характеристикам категорії часу.

Поняття з'єднання та роз'єднання часових планів тісно пов'язане з поняттями часового континууму та часової дискретності. Спостереження за функціонально-семантичним розвитком конституентів часових планів у давньогрецькій мові виявило певний ізоморфізм: зменшення з'єднаного сегменту як у плану претеритальності (з 26% у VIII ст. до 17% у V cт.), так і футуральності (відповідно - з 56% до 54%). Динаміка змін з'єднаних та роз'єднаних сегментів плану футуральності не є настільки показовою, що залежить від специфіки сфери майбутнього та семи майбуття, яке в свідомості людини невід'ємнe від теперішнього.

Збільшення обсягу відмежованого часового складника свідчить про те, що в міру усвідомлення носіями давньогрецької мови розподільності часу, збільшуються можливості мовного відтворення дискретності часу. Розщеплення часового континууму, розмежування часових планів свідчить, що мовна репрезентація діалектичної єдності безперервності і перервності часу набуває таким чином чіткіших форм.Отже, для давньогрецької мови класичного періоду порівняно з архаїчним періодом визначальними є чіткіша категоризація часових форм та переважання функціонально-семантичних їх різновидів, які належать до роз'єднаних сегментів часових планів претеритальності та футуральності, для точнішої передачі дискретних характеристик часу.

Функціональний аспект дослідження категорії темпоральності як засіб доступу до пізнання ментальних та когнітивних процесів засвідчив, що зміни, які відбуваються в парадигмі темпоральності давньогрецької мови відображають результати розвитку пізнання її носіями характеристик феномену часу. У цілому часова параметризація та її кореляції з етноментальним розвитком пізнання однієї з базових універсальних категорії буття - категорії часу - онтологічно і епістемологічно виступає змінною категорією, яка зазнає еволюції разом із зміною людських уявлень про часові відношення та виміри світобудови.

Основні положення дисертації висвітлені у публікаціях автора

1. Звонська Л.Л. Генеза парадигми темпоральності у давньогрецькій мові: Монографія. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. 256 с.

2. Звонська Л.Л. Вираження часових відношень у системі давньогрецького дієприкметника // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2002. №7. С. 175-179.

3. Звонська Л.Л. Різновідмінкове вираження іменної частини присудка в давньогрецькій мові // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. №6, кн. 1. С. 161-164.

4. Звонська Л.Л. Неіндикативне вираження часу в системі давньогрецького дієслова // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. Вип. VIII. C. 30-37.

5. Звонська Л.Л. Темпоральна семантика давньогрецького оптатива // Літературознавчі студії. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. Вип. 4. С. 276-280.

6. Звонська Л.Л. Футуральність і вираження мети у давньогрецькій мові // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. ? Вип. VII. C. 48-56.

7. Звонська Л.Л. Діахронні зміни у системі футурума грецької мови // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. Том 7, № 2. К., 2004. C. 102-108.

8. Звонська Л.Л. Лексико-граматичні засоби вираження часових відношень у давньогрецькій мові // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2004. Вип. 10. C. 163-170.

9. Звонська Л.Л. Особливості функціонального синтаксису відмінкової системи давньогрецької мови // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 2004. С. 33-35.

10. Звонська Л.Л. Прийменниково-відмінкові конструкції на позначення часу в класичних мовах // Українське мовознавство: Міжвід. наук. зб. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. Вип. 31. С. 37-42.

11. Звонська Л.Л. Темпоральний дейксис відмінкових форм у давньогрецькій мові // Українське мовознавство: Міжвід. наук. зб. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. Вип. 29-30. С. 76-79.

12. Звонська Л.Л. Функціонально-граматичні зміни у системі грецького дієслова післякласичної доби // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. Вип.14., кн. 1. С. 148-152.

13. Звонська Л.Л. Розвиток претеритального значення форм презенса у давньогрецькій мові // Новітня філологія. Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2005. Вип. 23. С. 12-21.

14. Звонська Л.Л. Розвиток темпоральних перифрастичних конструкцій у грецькій мові // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. Вип. XI. C. 25-30.

15. Звонська Л.Л. Функціональна семантика футуральності презентних форм у давньогрецькій мові // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. Вип. 18, кн. 1. С. 157-160.

16. Звонська Л.Л. Гномічне значення часових форм у давньогрецькій мові // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. пр. К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006. Вип. 12. С. 262-267.

17. Звонська Л.Л. Діахронні зміни функціонального навантаження аориста у давньогрецькій мові // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2006. Вип. 9. С. 95-99.

18. Звонська Л.Л. Індикативна система часових форм давньогрецького дієслова // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. Вип. XIII. C. 32-40.

19. Звонська Л.Л. Розвиток функціональної семантики плюсквамперфекта у давньогрецькій мові // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. Вип. XII. C. 34-42.

20. Звонська Л.Л. Функціонально-граматичні панхронні та ахронні моделі у давньогрецькій мові // Новітня філологія. Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2006. Вип. 24. С. 19-25.

21. Звонська Л.Л. Футуральне значення претеритальних форм у давньогрецькій мові // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. К.: Логос, 2006. Вип. 10. С. 109-113.

22. Звонська Л.Л. Мовний феномен аттикізму і койне Нового Завіту // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2007. Вип. 21, кн. 1. С. 271-276.

23. Звонська Л.Л. Темпоральний дейксис перфектних основ у давньогрецькій мові // Актуальные проблемы вербальной коммуникации: Сб. науч. тр. К: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. C. 432-435.

24. Звонская Л.Л. Функциональная семантика апофатических моделей в древнегреческом языке // Евразия на перекрестке языков и культур. Проблемы сравнительной лингвокультурологии: Ежегодные международные чтения памяти кн. Н.С.Трубецкого (17-18 апреля 2000 г.). М.: МГЛУ, 2000. С. 34-35.

25. Звонська Л.Л. Функціонально-граматичне вираження ітеративності у давньогрецькій мові // Лексико-граматичнi iнновацїї у сучасних слов'янських мовах: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Днiпропетровськ: ПБП “Економіка”, 2003. C. 114-118.

26. Звонська Л.Л. Функціонально-семантична характеристика предикативного дієприкметника у давньогрецькій мові // Актуальні дослідження іноземних мов і літератур: Матеріали міжвузівської наукової конференції. Донецьк: ДонНУ, 2003. С. 114-116.

27. Звонська Л.Л. Діахронні зміни темпоральної семантики у системі давньогрецького суб'юнктива // Компаративістика і типологія у сучасній науці: здобутки і проблеми: Матеріали ІІІ Міжнародного лінгвістичного семінару. Донецьк: ДонНУ, 2004. С. 178-186.

28. Звонська Л.Л. Діахронний аспект дослідження категорії темпоральності // Розвиток наукових досліджень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Полтава: ІнтерГрафіка, 2005. С. 100-104.

29. Звонская Л.Л. Инхоативная семантика временных форм в древнегреческом языке // Лингвистическая компаративистика в культурном и историческом аспекте: Тезисы докладов V международной научной конференции (31 января - 3 февраля 2006 г.) - М.: Изд-во Московского университета, 2006. С. 36-38.

30. Звонська Л.Л. Синтаксична семантика дієслівно-іменних конструкцій у давньогрецькій мові // Актуальні проблеми перекладознавства та навчання перекладу в мовному вузі: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. С. 76-78.

31. Звонська Л.Л. Історія грецької мови: Підручник. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. 302 с.

Анотація

Звонська Л.Л. Становлення парадигми темпоральності в давньогрецькій мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.14 - класичні мови. Окремі індоєвропейські мови. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню становлення та динаміки діахронних змін парадигми темпоральності давньогрецької мови. Розглянуто структурну організацію і проаналізовано особливості функціонування та напрямки еволюції системи граматичних засобів референції часу в діапазоні розвитку давньогрецької мови від архаїчної до класичної доби.

Проведено систематизацію й типологічну інтерпретацію фактів становлення функціональної семантики часових форм, розкрито основні закономірності динамічних процесів формування та стабілізації їх темпорального потенціалу.

Доведено, що зміни в парадигмі темпоральності давньогрецької мови відображають еволюцію мовної стратегії часової параметризації та є результатом синтезованого досвіду пізнання носіями мови характеристик часу. Встановлено, що взаємовідношення між з'єднаними та роз'єднаними сегментами синкретичних часових планів засвідчують зміни у мовній референції феномену часу та тенденцію до відтворення його континуально-дискретних характеристик. Створено цілісну картину розвитку граматичних засобів категорії темпоральності та виявлено її кореляції з етноментальним розвитком пізнання часу як феномену буття.

Ключові слова: категорія часу, категорія темпоральності, діахронний аспект, функціонально-семантичне поле, з'єднані та роз'єднані сегменти часових планів, презентність, претеритальність, футуральність, пантемпоральність/ атемпоральність.

Аннотация

Звонская Л.Л. Становление парадигмы темпоральности в древнегреческом языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.14 - классические языки. Отдельные индоевропейские языки. - Институ филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию становления и динамики диахронных изменений парадигмы темпоральности древнегреческого языка. На основе комплексной методики проведен анализ функционально-семантической сферы грамматических временных форм и рассмотрена их эволюция как языковых репрезентантов объективных универсалий временных отношений.

Рассмотрена структурная организация категории темпоральности, проанализированы особенности функционирования и направления эволюции системы грамматических средств референции времени в диапазоне развития древнегреческого языка от архаического до классического периодов. Исследован основной массив разновременных форм глагола на материале 115 разножанровых произведений древнегреческих авторов (объем выборки свыше 60 тыс. словоформ).

В работе проведена систематизация и типологическая интерпретация фактов становления темпоральной семантики временных форм с точки зрения языковой репрезентации когнитивного временного смысла семантической категории темпоральности. Раскрыты основные закономерности динамических процессов формирования и стабилизации функционально-семантического диапазона временных форм с учетом вариативности и функционального параллелизма темпоральних моделей. Установлены особенности транспозиции временных форм и интеграционных процессов в системе грамматических средств выражения темпоральных планов. Подана функционально-семантическая характеристика каждой временной формы в диахронии и рассмотрена их задействованность в референции временных планов презентности, претеритальности и футуральности в их соединении и разъединении.

Анализ подтверждает, что изменения в парадигме темпоральности древнегреческого языка отображают эволюцию языковой стратегии временной параметризации как результат ментально-когнитивных процессов восприятия и познания характеристик феномена времени носителями языка.

В диссертации проанализированы динамика развития, закономерности изменений и характер эволюции семантики временных форм, представляющих организацию в языке синкретических временных планов презентности, претеритальности и футуральности, и как следствие - определена специфика эпистемологических моделей отображения временных универсалий и их воплощения в языковом материале древнегреческого языка.

Понятие соединения и разъединения временных планов тесно связано с понятиями временного континуума и временной дискретности. Увеличение объема разъединенных сегментов планов претеритальности и футуральности свидетельствует, что в меру осознания носителями древнегреческого языка распределенности времени, увеличиваются возможности языковой референции реалийной прерывности времени. Установлено, что взаимоотношения между соединенными и разъдиненными сегментами синкретических временных планов свидетельствуют об изменениях языковой референции феномена времени в соответствии с познанием и осознанием носителями языка его континуально-дискретных характеристик.

При рассмотрении функциональной специфики пантемпоральности и атемпоральности временных форм в древнегреческом языке, их происхождения и употребления на протяжение исследуемого временного среза обосновывается предположение об истоках все- и вневременности временных форм в древнегреческом языке с праиндоевропейского языкового состояния видовой оппозитивности и временной индифферентности глагольных основ.

Создана целостная картина развития грамматических средств референции времени в древнегреческом языке с архаического до классического периода и установлены ее корреляции с этноментальным развитием познания времени как категории бытия носителями этого языка.

Ключевые слова: категория времени, категория темпоральности, диахронный аспект, функционально-семантическое поле, соединенные и разъединенные сегменты временных планов, презентность, претеритальность, футуральность, пантемпоральность/атемпоральность.

Resume

Zvonska L.L. The formation of paradigm of temporality in ancient Greek language. - Manuscript.

Dissertation for a Doctoral degree in Philology: Speciality 10.02.14 - classical languages. Particular Indo-European languages. - Taras Shevchenco Kyiv National University Institute of Philology. - Kyiv, 2007.

The dissertation focuses on the study of genesis and dynamic of diachronic changes of the paradigm's temporality in ancient Greek language. The structural organization is studied and the features of functioning and the tendencies evolution of grammatical temporal forms in diapason of development ancient Greek language from archaic to classic period are analyzed.

The systematization and the typological interpretation formation's facts of temporal semantic tenses forms is carried out, the basic regularities of the dynamic processes of forming and stabilization his temporal potential are disclosed.

It is proved, that the chances in the paradigm's temporality reflect evolution of language's strategy of the tenses measurement as a result of synthesize experience of cognition of the characters of time. It has also been established that the relations among connect and disconnect segments of the syncretical temporal plans shows us change in lingual reference of time phenomenon and tendency of the representation of his continual-discrete characters. Complete picture of grammatical means the category's temporality in diachronic aspect is made and discovered her correlations with ethnomental development cognize of time like category of existence.

Key words: category of time, category of temporality, diachronic aspect, functional-semantic field, connect and disconnect segments of temporal plans, present time, past time, futurity, pantemporality/atemporality.

Размещено на Allbest.ru