Вивчення стійких народних порівнянь на означення зовнішності на уроках українознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»

Кафедра української філології та методики навчання фахових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з методики викладання українознавства

на тему: Вивчення стійких народних порівнянь на означення зовнішності на уроках українознавства як вияву національного менталітету

студентки 5 курсу 1 групи

Зарук Ксенії Олександрівни

Керівник:

канд. філол. наук, доцент

Марчук О.І.

Одеса - 2014



План

Вступ

1. Сутність та структура стійких народних порівнянь на означення зовнішності як одиниць вияву української ментальності. Їхні різновиди

2. Методика вивчення фразеологізмів на уроках українознавства

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Мова є універсальним засобом спілкування, збереження історичної пам'яті, надбань духовності, самоусвідомлення та ідентифікації народу. Саме вона посідає перше місце серед національно специфічних компонентів культури. Національна специфіка виявляється на різних мовних рівнях, але лише за стійкими мовними одиницями закріпилися такі характеристики, як „душа мови”, „культурний компонент”.

Актуальність роботи зумовлена потребою в умовах національного відродження українського суспільства підвищити ефективність навчально-виховного процесу на уроках українознавства, знайти вагомі засоби педагогічного впливу на особистість учнів з метою збагачення їх мовлення українською фразеологією. „Власне українські лексеми і фразеологізми упродовж багатьох десятиліть витіснялись із сфер суспільного життя, виробництва, побутового мовлення” [1]. Це спричинювало нерозуміння учнями самобутності рідного народу через вияв фразеології, а отже, втрачався вплив на духовну і національну культуру школярів, формування свідомого громадянина України.

Окремі аспекти збагачення мовлення учнів українською фразеологією здавна цікавили учених, методистів, передових учителів. Так, ефективні шляхи збагачення мовлення учнів пропонували учені-психологи І.О.Синиця, Г.С. Костюк, Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, Д.Б. Ельконін, Л.І. Айдарова та ін.

Сучасна методика збагачення мовлення учнів українською фразеологією будується на основі здобутків українського теоретичного мовознавства (праці О.О. Потебні, Ф.І. Буслаєва, І.І. Срезневського, К.Д. Ушинського, В.О. Богородицького, О.О. Шахматова, П.Ф. Фортунатова, С.І. Абакумова, С.Х. Чавдарова, В.І. Масальського, С.М. Дмитровського, І.С.Олійника, О.М. Біляєва, В.Д. Ужченка, Л.І. Скрипника, Г.М. Удовиченка, О.О.Бистрової, М.Т. Баранова, М.І. Пентилюк, В. Я.Мельничайка, М.Г. Стельмаховича та ін.) і передового педагогічного досвіду школи.

Різноаспектному вивченню питання опису зовнішності присвячені праці В.Богуславського, Д. Терехової, В. Маслової, В. Харченкової, Ю.Шашкова. Вагомий внесок у дослідження стійких народних порівнянь зробили такі мовознавці, як І.Кучеренко, М. Алефіренко, І. Гурин, М. Рожило, О.Юрченко, А.Івченко.

Мета нашого дослідження - визначити методи та прийоми вивчення стійких народних порівнянь на позначення зовнішнього вигляду людини як прояву ментальних рис на уроках українознавства.

Справді, цей мовний матеріал (фразеологія) найбільш тісно пов'язаний з духовною і матеріальною культурою народу. У його семантичній структурі зафіксовані тисячолітні традиції етносу, звичаї, обряди, міфологічні і релігійні уявлення, в яких виявляються культурно-історичні духовні цінності й пріоритети [4]. Без дослідження культурологічного компонента фразеологічного складу мови неможливо створити повне уявлення про культурно-національний менталітет, про „дух народу” [8].

Мета дослідження визначає низку завдань, що потребують розв'язання:

· розглянути типологію питомих українських фразем на позначення зовнішності людини;

· на основі розглянутих фразеологізмів виявити ментальні риси характеру українського етносу;

· окреслити методи вивчення фразеологізмів на позначення зовнішності як вияву українського менталітету на уроках українознавства у середній та старшій школах.



1. Сутність та структура стійких народних порівнянь на означення зовнішності як одиниць вияву української ментальності. Їхні різновиди

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги. „У лексем домінанта, як правило, належить до нейтрального стилю, а у фразео-логізмів вона звичайно виходить за межі нейтрального стилю й тяжіє до стилістично забарвлених функціональних різновидів” [14].

Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно-функціональних стилях, виявляючи свою приналежність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення [12]. Наприклад, про бідну людину - голий як бубон; посваритися - розбити глек; бути неуважним - ловити гав.

Фразеологія „формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики”[13]. Найбільш яскраве своє виявлення фразеологізми знаходять у живому мовленні народу як в усній, так і в письмовій формі, адже справжнє життя слова здійснюється тільки в мовленні. Більшість фразем виражають радість і страждання, сміх і сльози, любов і гнів, чесність і обман, працьовитість і лінощі (основні риси, прийманні людині).

Фразеологія (від гр. phrasis - вираз, зворот і logos - слово, вчення) - „сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження” [15].

Отже, термін фразеологія має два значення: розділ мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення; сукупність стійких сполучень слів - фразеологічних одиниць певної мови.

Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються.

Фразеологізм складається не менше як із двох слів -- компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.

Серед мовознавців поки що немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів.

Національний образ зовнішності як феномен народної культури відіграє важливу роль у процесі спілкування. Цей феномен - складне концептуальне явище, що формується за зовнішніми (тими, що сприймаємо зором), фізичними та інтелектуальними ознаками, до яких долучаємо певний знаковий зміст.

Національний образ зовнішності - сукупність уявлень і асоціацій, що склалися історично і тому є достатньо стійкими. Вони відображають пізнавальний, соціальний і культурний досвід народу, включають також емоційний, прагматичний та естетичний аспекти його сприймання й оцінки. Національний образ зовнішності, як і сама зовнішність людини, є комунікативним в широкому розумінні поняття комунікації.

Фразеологічні одиниці - безеквівалентні і конотативні в лексиці кожної розвиненої мови. Отже, наявність безеквівалентних фразеологізмів зумовлює необхідність уважного вивчення національно-культурного характеру фразеології.

Є.Верещагін та В.Костомаров вважають, що фразеологізми можуть відображати національну культуру трояко [2].

По-перше, комплексно, тобто своїм ідіоматичним значенням, усіма компонентами разом, що складає суть будь-якої фразеологічної одиниці.

По-друге, розчленовано, тобто елементами свого складу. Зазвичай стрижневим словом таких фразеологізмів є екзотизм для іншомовної аудиторії.

По-третє, фразеологізми відображають народну культуру своїми прототипами, що описують звичаї, свята, деталі побуту і культури в житті народу. До цієї групи належить велика кількість анімалістичних фразеологізмів, що розповідають про представників тваринного світу.

Стійкі народні порівняння як мовне вираження світогляду українського народу - цікавий матеріал для лінгвокраїнознавчих досліджень. Загалом у порівняннях розрізняють суб'єкт (те, що порівнюють), об'єкт (те, з чим порівнюють) і ознаку, за якою один предмет (суб'єкт) порівнюють з іншим (об'єктом) [8].

Голова. У порівняннях особливу увагу звертають на голову - її форму, зазвичай, вона кругла та велика. Голова асоціюється із предметами побуту: голова як виварка (макотра), головатий як чіп. Головату людину також порівнюють із совою та гарбузом: головатий як сова, голова як гарбуз, а якщо у людини ще й широкий рот, тоді це за виглядом - бабка, бабець: головатий як бабка (бабець).

Обличчя. Обличчя, як і голова, також є круглим. Людина „повновида”, „пиката”, „круглолиця” - виглядає як місяць уповні, пика як чавун (полумисок), круглий як яблочко. Обличчя має певний колір, який часто залежить від фізичного чи емоційного стану людини. Здорова людина, яка має білу, незасмаглу шкіру обличчя - білий як сметана (молоко, молоком улита), біленька як нитка (кров з молоком); чорнява або засмагла - іронічно - білий як арап (орап), чорний як циган; руда, веснянкувата - рябий як гороб'яче яйце. Людина, яка хворіє, має жовту шкіру - жовтий як віск (вощина), жовтенький як вощок, як у комині завуджений, дуже бліду - білий як полотно (папір, глина, крейда, коліно), блідий як стіна, побілів як хустка, як на дощі вимоклий. Худий, зблідлий від напливу емоцій - білий як смерть, виглядає як смерть (труп), поблід як труп, побілів як Пилат. Почервонілий, засоромлений - як огонь зайнявся, спалахнув як вогонь, побілів як вільхова довбня.

Дуже гарне, вродливе обличчя порівнювали із росою та водою - як із роси й води. Про людину з запухлим обличчям і хрипким голосом говорили: як під забором виспався, опух як бабак.

Брови і вуса. Брови і вуса найчастіше стають об'єктом порівняння уже сивими, порівнюються вони із молоком, голубом, снігом, інієм: сивий як молоко (голуб), білий як сніг (іній).

Очі. Очі переважно асоціюються із цибулею, жабою - очі як цибулі. Про лупату людину говорять: вирячкуватий як жаба. Звертають увагу на погляд. Тупий, здивований - вип'яв очі неначе баньки, вилупив (витріщив) очі як жаба (баран на нові ворота, сова, індик, цибулі, чорт на фігуру, коза на різника); пронизливий - гляне мов окропом обпікає; сердитий - глянув мов жару сипнув; грізний - подивився як би батька убив; підозрілий - глипа як аллах на п'яницю; злодійкуватий - водить очима наче злодій по ярмарку; безпорадний, розгублений - водить очима як блудна вівця; переляканий - дивиться як босий на гадюку, про людину, яка має переляканий вигляд - виглядає як заєць у ступі (верші), виглядає як сам не свій.

Ніс. Ніс у порівняннях є круглим, великим: ніс як бульба (сокира, як за сім гривень сокира); гачкуватим - ніс як кочерга; опуклим - ніс як кушка. Характеристика носа є іронічною, над його формою і розміром найбільше насміхається народ.

Рот. Про широкороту людину говорили: писок як відси до Львова, а про губату- губи як вареники.

Зуби. Стійкі народні порівняння характеризують зуби як здорові, великі, гострі, білі: зуби як у коня (теслиці), зуби здорові як часник. Білизна зубів у народних порівняннях відображена зіставленням із овочами, молоком: зуби білі як ріпа (молоко).

Борода. Про бороду кажуть: борода як у владики, а сумління як у шибеника.

Волосся. Світле, сиве волосся описують, використовуючи порівняння: білий як сніг (лунь, іній, сметана, пух), побілів як молоко (як трава на морозі), сивий як циганський король (як молоко, голуб); чорне - чорний як галка (крук, циган). З іронією про руду дівчину говорили: чорнобрива як риже теля. Колір волосся людей зіставляли із забарвленням пташиного пір'я, шерсті тварин, явищами природи, продуктами харчування.

Хвилясте волосся людини порівнюють із зовнішнім виглядом барана: кучерявий як баран. Влучно висловлюються про негарну зачіску: у голові як чорт копійку шукав, як у дурного на хаті, волосся на голові як на чорту хата, розпатлана як овечка. Зовсім лиса людина асоціюється із макогоном, бубоном, коліном: лисий як макогін (бубон, коліно), облисів як макогін, голова як пляшка.

Шия. У народі про худошию, тонкошию людину говорили: шия як на мотузочці.

Руки. Дуже худі руки порівнюють із лопаточками для розмішування тіста - руки як кописточки.

Ноги. Довгі, худі, криві, товсті ноги у народі висміювали. Наприклад, про довгоногу людину говорили: довгоногий як журавель. Ноги зустрічаються великі: ноги як у поліського (курячого) злодія, нога як під дурним старцем (під тамбовським старцем); криві ноги порівнювали із гринджолами - як гринджоли; худі - як патички; товсті, опухлі - як кадовбята. Кульгаву людину порівнювали із нечистою силою - кривий як дідько.

Серед ознак, які засвідчено на матеріалі Словника стійких народних порівнянь, виділяємо такі опозиції:

красивий / потворний

Зовнішній вигляд людини пов'язаний із сприйняттям таких понять, як врода (краса, привабливість) і неврода (потворність, миршавість, бридкість).

Дівчина дуже гарна (вродлива, ладна, брава, красна, цвітна, гожа, червона, хороша) сприймається українською національною свідомістю як щось недосяжне (як сонце, зіронька на небі), або пов'язане з тим прекрасним, що є у природі - гарна як квітка навесні (в полі, лузі), як чічка в городі, як маків цвіт, як мак городній, як квітка (гайова), як рожа, як маківка (ягідка, писанка, калина, весна, джерелянка, вітка, лебідка, кукла).

Дуже гарно одягнена дівчина - як лялька (лялечка), гожа як панна, гарна мов цариця; струнка - як липочка, гарна як лебідка, ладна як цвіріньок, примітна -цвітна як джерелянка, гарна, щиросердна - гожа як чиста вода; зграбна, невелика - гарна як печеричка. Про вродливу дівчину, що живе у невідповідному оточенні, кажуть: красується наче квітка на болоті, про милу, симпатичну - жартівливо: гарна як киця з бантиком.

Народний образ досконалої краси пов'язаний із певними діями: ладна як з воску виллята, красна як з каменя вибита, гарна мов змальована, як намальований.

Хлопець гарний на вроду: гарний як вогонь (іскра, сіно в годину); гарно вбраний - гарний як павич.

Невродливу, негарну людину порівнюють з неприємними природними чи надприродними об'єктами і створіннями. Наприклад, із деякими тваринами, птахами, плазунами: красива як вівця сива, гарний як пес базарний, хороший як собака на морозі, красива як свиня сива, хороша як свиня у порошу, скверна як свиня, виглядає як паця за сороківця, потний як баран, зачмоканий як мокра курка, вродлива як сова, гидкий як поплазка, а ще - як за кущ пелена. З іронією говорять - виглядає як Михайлове чудо, хорош як Бабин Ярош, хороший як Микитина свита навиворіт, ладна як із болота лялька, гарненький як у Петрівку яглиця, гарний як Панькові штани.

Дуже страшна людина - виглядає як холєра, як би з гака зірвався, як Борис-баборіз, потворна - страшний як атомна війна, як відьма, погана як ніч, красива як відьма з Лисої гори, бридкий як паплюга.

здоровий / хворий

Символом сили, міцності, здоров'я, насамперед, є тварини: дужий як ведмідь (слон, бугай, тур, віл), великий як ведмідь, здорова як корова, баба як тур, здоровий як бугай (бик, віл), виглядає як оґер, сильний як віл (лев), здоров як кінь, міцний (моцний) як кінь (медвідь), а ще сила асоціюється із рибою - дитиночка як линочок; із зброєю - баба як гармата; із будівлею - здоровий як сарай; із орлом - дужий як орел; народним героєм - дужий як Довбуш. Міць людини, особливо чоловіка, порівнюють з деякими рослинами: здоров (міцний) як дуб, жилавий як дубчак, здоров як горіх, здоровий як лузан (цвик), як пеньок. Із могутньою водою, сильним морозом порівнювали міцну, дужу, здорову людину: дужий як вода, росте як з води, дужий як мороз; про людину з міцним здоров'ям, яка прикидається хворобливою - слабий як учетверо (увосьмеро) мотуз (мотузок).

Про слабосилу, немічну, мляву людину кажуть: сильний як муха (комар), має моці як жаба в хвості, держиться як пісок на вилах, задужий як павутина, охлялу, безсилу - охляв як в дощ щеня, як би три доби не їв; охляв як циганська кобила; виснажену, втомлену, змарнілу, вимучену - як у диму буджений, як з хреста знятий, як із домовини встав, як вичавлений лимон, змотикав сі як кінь у кираті, наробився як кобила, виглядає як три дні не ївши (мара), як з глини зліплений, лежить як кулик після яйця, як з гробу встав.

Хвору, нещасну, схудлу людину порівнюють із тінню (марний як тінь), воском (жовтий як віск (вощина, вощок)), колодою(лежить як колода), динею(здоровий гий диня на морозі, виглядає як змерзла диня).

повний / худий

Ознаки тілобудови у народних порівняннях відображені в антонімічних парах високий/низький, повний/худий. Про людину, яка швидко, несподівано розтовстіла, говорили: обдувся як барило; про ситу, вгодовану дитину - гладкий як опецьок; про здорову товсту дівчину - дівка як муц, здорова як горохова копиця; про огрядну жінку - баба (груба) як фаса; про товсту, повільну людину - повертається як дрофа. Худенький як різницький стовпчик, круглий як ковбичка (галушка), котиться як баривка з іронією казали про товсту та кремезну людину і невеликого на зріст товстуна.

Ставлення до повної людини залежало від ставлення до неї самої, але в більшості випадків народ з посмішкою описував надмірну вгодованість: випас сі як бик, годований як пацюк, товстий як бодня (кабан, ведмідь, копиця), як кадовб, як копиця сіна, годований як на заріз, жирна (гладка) як піч, змарнів ніби має свинські сухоти, спасся як медвідь, гладкий як кабан (кіт, слимак), товстий як міх (чан), випас сі як пацюк, виглядає як пацюк годований, ситий як чабанський віл. Про надмірну худорлявість теж говорили з іронією: худий як шкапа (терниця, трясця), тонкий як гілляка (бадилина, чехоня, швабра), сухий як гілляка (скіпка, тріска, тарань, хрущ, драбина, кочерга, верства), перепався як скажена собака. Про худу, виснажену людину кажуть: худий як доска (дошка), як стиральна дошка, худий як смерть; дуже худу, бліду - як з того світа встав; худорляву, струнку - як хлудина; про дуже тонку в стані дівчину - тонка як нитка.

високий / низький

Більшість ознак зросту людини характеризують рослини і їхні елементи - особливо дерева: високий як тополя (хворостина, дуб), високий як дуб, довгий як хвоя. Високу людину порівнюють із драбиною, тичкою, жердиною, віхою, оборожиною, дзвіницею, телеграфним стовпом: довгий як тичка (віха, жердка, оборожина), високий як тика (жердина, драбина, дзвінниця, оборожина),як телеграфний стовп, здоровий як лут.

Для підкреслення дуже високого зросту в порівняннях використовували похідні прикметникові утворення від географічних назв: виріс як поліський злодій, є і традиційні для інших слов'янських народів, наприклад: високий як верства, як чугуївська верства, високий (довгий) мов пирятинська верства, як мальована верства; про високу на зріст, але нерозумну жінку казали: здорова як ногайська кобила; а ще - як на болоті ріс, як півтораївана (про дуже високу людину).

Малий зріст рідко коли прямо висміювався, щоб не образити людину. Серед порівнянь є багато жартівливих: виріс як кіт навсидячки, як воша, великий як пес за ґрейцар на сидячи, дрібний як вівсик, низький як пуцвілок, як котячий недогризок.

У народних порівняннях відображені негативні характеристики статури, непоказний вигляд людей згорблених: високий як дуга, скулений (зігнув сі) як гак, згорбив сі як дід столітній, скривився як кульбака, перегнувся як Орішкова хата, неприродно виструнчених: як аршин (кілок) проковтнув.

схожий / несхожий

Подібних людей порівнювали з воском, краплинами води: вилився як з воску, як би вилляв, як викапаний, як (наче) вилитий, як з ока викапав, якби з ока випав, як з ока викапаний, подібний як крапля води (дві краплі води). Про однакових людей говорили: як з однієї глини зліплені, наче на одному сукачі зсукані. Несхожість людей описують через порівняння цілком несхожих предметів, тварин, птахів, понять: наприклад, похожий як макогін на ночви, подібний як свиня на коня, похожий як сова на яструба, але найбільш виразними є порівняння, у яких зіставляється предмет побуту або свійська тварина із назвою релігійного поняття, назвою сучасного поняття: похожий як личак на реактивного літака, похожий як свиня на великий піст, подібні як гвіздок на панахиду. порівняння фразеологізм українознавство мова

пихатий / бундючний

Народна спостережливість дає змогу поєднати вигляд людини, її характерні риси, прояви поведінки з відповідними тваринами. Пихатість, бундючність приписують корові: пишається (чваниться) як корова в хомуті; кобилі: запишався як кобила до будяка, дере голову як попова (цісарська) кобила, киває головою як кобила гривою, чваниться наче тая кобила, що віз побила, жабі: надувся як жаба (ропуха), надувся як жаба на купині (пеньку), дметься як жаба в болоті (на лопуху), наприндився як жаба на призьбу; індику: надутий (надувся) як індик, ходить як індик переяслівський; зайцю: величається як заєць хвостом; кулику: надувся мов кулик на вітер; гусакові: гордий як гусак; гусці: несе голову високо як гуска; курці: надувся як квочка. Пихату людину порівнювали не тільки з тваринами, але й із іншими реаліями: надувся як йорж, (дується) надувся як лопух на огні (вогні), надутий як пухир (міхур), як пишної Явдохи ковток, сидить як турецька паша, надув сі як Мойса, як міх надутий (надиманий), роздувся як ковальський міх, сидить як на помості, величний як жидівський патинок, дметься (дується) як легке в борщі (горшку), неначе з неба звізди знімає, дує ся як гайно на морозі, як на вилах ходе, надувся як тісто на опарі (шкіра на вогні), гордиться як піп у вівтарі, завеличався як жид на родинах.

А ще про людину, яка поводиться пихато, казали: гнеться (шквереться, пнеться, дметься, надимається, вертиться, величається, крутиться, бодриться, бадьориться, жеться) як (мов) шкурат (шкураток, шкурлат) на вогні (огні, жару, жарках), надувся як шкурка на вогні. Гордовита, пихата людина - як вош: надувся як вош на мороз, надув (здув) сі як (гий) вош на морозі, а набундючена - як сова: виглядає як сова.

незграбний / зграбний

Вайлуватість, незграбність, повільність асоціюється із дикою твариною - ведмедем: як ведмідь, біжить як ведмідь, спішить (повертається, хуткий, проворний) як ведмідь за горобцями, швидкий (жвавий) як ведмідь до карит (за мухами, перепелицями, до перепелиць), а ще із пнем - повертається (спритний) як пень за гороб'ями (горобцями). Про неповоротку людину висловлювалися: повертається як віл; вайлувату - стрункий як міх.

Зграбну, невеличку дівчину порівнювали з грибом - гарна як печеричка.

Багато порівнянь присвячено саме одягу людини. Український народ висміює одяг пом'ятий (як псу з зубів виймив), обідраний(обдертий як циган, ходит як дід остатній, оббивсь як билина, виглядає як би з шибениці урвав, оббивсь як крем'ях), неохайний (підтикана як віник з дерези, як баба Глинянка, як Дунька з бомбоскладу), недоладний і незвичайний (убрався (прибравсь) як чорт на утреню (водохрище), виступає як чапля в пантофлях, красива як свиня в коралях, вбрався як чорт у вершу, нарядився як піп в рясу), незугарний (вбрався як чорт (марасуда), вирядилася як свиня в наритники, нарядилась як теля в мішку, впуталась як Настя в лапті, вирядилась як сліпа на ордань). Святковий одяг викликав у людей радість, похвалу (як лялька, лялечка), легкий гумор: вирядився (чепуриться) як на весілля, вирядили як старшу дружку, убрався як піп на утреню, прибрався як піп на службу, прибравсь як чорт до утрені, блищить як нова копійка, убрали як на смерть, гладкий як вилизаний (би корова облизала), прибравсь як алілуйко на утреню. Химерний смак жінки в одязі осуджували словами: прибралась як бура на сабаш або виглядає як мара.

колірна ознака

У складі стійких народних порівнянь трапляються кольороназви: білий, білий як коліно (папір, смерть, полотно, глина, стіна), блідий (побілів) як стіна, біленька як нитка, біла як молоко (молоком улита), поблід як полотно; чорний: чорний як циган (галка, крук, земля); сивий: сивий як молоко(голуб, циганський король); (білий як (мов) іній (сніг, пух, лунь, крейда, сметана), побілів як трава на морозі (молоко) - про сиву людину; червоний: червоний як кат (про людину вбрану в одяг червоного кольору), (скраснів як іскра, спалахнув як вогонь, побілів як вільхова довбня - почервонів); жовтий: жовтий як вощина, жовтенький як вощок; рудий: рябий як гороб'яче яйце, чорноброва як риже теля; синій: синій (посинів) як той (курячий) пуп, посинів як печінка (жаба); зелений: позеленів як пуп.

Аналізовані стійкі народні порівняння характеризують такі ознаки, як колір, форму, якість, розмір. Яскраво і повно народ описує красу та потворність зовнішності людини, що засвідчено найбільшою кількістю порівнянь. Серед інших ознак - колірну ознаку частіше містять порівняння з назвами тварин, птахів, рослин, предметів. Менш продуктивним типом означень на позначення кольору є зіставлення з назвами людей, абстрактними поняттями. Зовнішній вигляд людини найкраще описувати через характеристику її частин тіла. Серед соматизмів найбільш часто натрапляємо на опис голови, волосся, обличчя. Стійкі народні сполуки характеризують як позитивні, так і негативні ознаки зовнішності, але більше засвідчено негативних. Проте більша частина порівнянь із негативним значенням звучить з легкою іронією, позначена народним гумором, що свідчить про незлобливість українців, їх добродушність, толерантність.

Дослідивши стійкі народні порівняння на позначення зовнішності людини, можемо стверджувати, що їхня національно-культурна специфіка відображена по-різному: 1) комплексно, усіма своїми ідіоматичними значеннями (наприклад, використанням стійких мовних одиниць для позначення понять “красивий/потворний зовнішньо); 2) одиницями свого складу (тобто до структури багатьох фразеологізмів входять лексеми, які потребують додаткового лінгвокраїнознавчого коментаря в іншомовній аудиторії, наприклад: калина, журавель, макітра, постоли та ін.); 3) своїми прототипами (оскільки відображають звичаї, свята, деталі побуту українців).

Українці в порівняннях дуже влучно передають оцінні характеристики певних істот чи предметів, які стають своєрідними оцінними еталонами української лінгвокультурної спільноти. Серед еталонів можемо виділити 10 тематичних груп об'єктів порівнянь. Це назви тварин, птахів, рослин, людей, явищ природи, предметів, грошових одиниць, одиниць виміру, назв міст і природних об'єктів, абстрактних понять. Найбільш чисельними семантичними типами об'єктів є назви предметів (98), людей (56) та тварин (54).

Більшість порівнянь, в яких описано зовнішній вигляд, відображають певну опозицію: гарний/негарний; охайний/неохайний; схожий/несхожий, високий/низький; повний/худий та ін. При цьому український народ виявляє велику спостережливість, обираючи об'єкт для зіставлення у навколишньому рослинному і тваринному світі, особливо серед свійських тварин, предметів побуту, знарядь праці.

Велика увага зосереджена на обличчі, але якщо волосся, очі, губи описують мило, приємно, то більшість інших частин обличчя - жартівливо й іронічно саме через їх неправильну, недосконалу форму. Водночас простежуємо тактовність в означенні багатьох негативних проявів зовнішності. Сама ж людина крізь призму порівнянь є частиною великої і різноманітної образної картини світу, створеної українським народом.

2. Методика вивчення фразеологізмів на уроках українознавства

1. Вивчення фразеології у середній школі.

Засвоєння фразеологічних понять відбувається в основному практично. Учні знайомляться з багатством української фразеології в процесі вивчення всього шкільного курсу мови, вчаться відрізняти фразеологізми від вільних синтаксичних словосполучень і вживати їх у власному мовленні.

У ході вивчення фразеології у середній школі можна запропонувати завдання на знаходження образних висловів у реченні й тексті, пояснення їх значень, порівняння (зіставлення) фраземи зі словом, побудова речень із фразеологізмами, усний переказ за поданими фраземами, укладання фразеологічних словничків, робота з фразеологічними малюнками, прислів'ями і приказками. Пропонуються також вправи на переклад фразеологізмів, зіставлення міжмовних фразем, пояснення розходжень у значеннях, групування за синонімічними рядами, добір фразем-антонімів і синонімів.

Українознавство як інтегрований курс про державу, народ, культуру посідає особливе місце у складі варіативного навчання. Чільною програмою з українознавства є «Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українознавство: 5-12 класи» (автори: Кононенко П.П., Касян Л.Г., Семенюченко О.В.). Навчальний матеріал у кожному класі подано за такими тематичними блоками: 1.Я - українець. 2.Моя родина, мій рід. 3.Мій український народ. 4.Моя держава - Україна. 5.Україна та українці у світі, що відбивають основні концентри програми: Україна - етнос; Україна - природа, екологія; Україна - мова; Україна - культура; Україна - ментальність, доля; Україна - нація, держава; Україна у міжнародних відносинах; Україна - історична місія.

Стійкі народні порівняння на означення зовнішності як вияв українського менталітету доцільно вивчати під час розгляду концентру «Україна - мова» та «Україна - ментальність». Відповідні завдання можна включити до таких тем:

· Українська мова - головний чинник існування української національної особистості.

· Влучність і образність української мови у передачі відчуття та розуміння світу у його багатоманітних проявах.

· Мова як виразник мого я.

· Українська мова - головний чинник існування української особистості.

· Мудрість у мові роду. Передача досвіду поколінь.

· Мова - вічна ріка буття українського народу.

· Функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя від давнини до сьогодення (явища, події, постаті).

· Мовна особистість як особистість, представлена в текстах (усних та письмових).

· Ментальність як сукупність почування, вірування, мислення, що створює картину світу і скріплює єдність спільноти, народу.

· Архетип як першообраз, типовий універсальний засіб структурування людського досвіду, що має надособистісну природу.

· Ментальність українського народу, його архетипи, вплив української мови на їхнє формування.

· Мудрість українського народу в різних життєвих ситуаціях як прояв його ментальності.

· Історичні події, явища, їхній вплив на ментальність українського народу.

· Вплив української мови на форму вираження ментальності та архетипів.

На нашу думку, у всі ці теми можна включити завдання зі стійкими порівняннями та пов'язати це з ментальністю, віруваннями українців, виражених у мові.

До методичних принципів відбору фразеологізмів можна віднести такі:

· ступінь засвоєння учнями фразеологізмів;

· доступність фразеологізмів для розуміння їх школярами;

· наявність фразеологізмів у творах, рекомендованих для позакласного читання;

· виховна вага фразеологізмів.

Для вивчення стійких порівнянь ми можемо користуватися такими загальнодидактичними принципами навчання:

· наочність;

· доступність;

· зв'язок навчання з вихованням;

· розвивальний характер навчання тощо.

Що ж до методів, то ми можемо послуговуватися як традиційними (розповідь, бесіда, робота з текстом, виконання творчіх завдань тощо) так і інтерактивними (робота в парах, ротаційні трійки, робота в групах тощо).

Наведемо приклади тих завдань, котрі можна використовувати на уроках в середній школі для пояснення ментальності та світогляду українців через стійкі народні порівняння на означення зовнішності.

Завданя 1.

Заповніть таблицю, підібравши пару. Поясніть, чому на вашу думку, саме з тією чи іншою істотою порівнюють певну рису людини?

брудний	як дід столітній
незграбний	як воша
надутий	як тінь
високий	як ведмідь
згорблений	як на болоті ріс
схожі	як чорт
малий	як з однієї глини зліплені
марний	як йорж

Завдання 2.

Підберіть до порівнянь прикметники-синоніми. Поясніть, чому саме з такими тваринами порівнюють ці риси і скажіть, чи випадково це?

(Сильний) - як ведмідь, як корова, як кінь, як тур, як віл, як лев, як лин тощо.

(Красивий) - як лебідка, як пава,павич, як голубка, як киця з бантиком тощо.

(Гладкий) - як медвідь, як пацюк годований, як чабанський віл, як кабан, як свиня тощо.

Завдання 3.

Творче завдання. Клас поділити на групи по чотири учні. Завдання: вигадайте та запишіть міні-твір на одну з тем, використовуючи при цьому стійкі народні порівняння. Свій вибір обґрунтуйте.

· Три брати-молодці.

· Сестриці-вродливиці.

· Пригода старого діда-ворчуна.

Завдання 4.

Виберіть з порівнянь застарілі слова та поясніть їх значення. До порівнянь підберіть прикметники-синоніми:

Товстий як міх (чан), круглий як ковбичка (галушка), жовтий як вощина(віск), чваниться (пишається) як корова в хомуті (упряжі), пристало як свині наритники (засіб пересування), обмок як шуляк (вовк).

Завдання 5.

Які риси зовнішнього вигляду порівнював український народ із цими тваринами? Поясніть, чому? (дод. №1)

Завдання 6.

Згрупуйте порівняння навколо потрібного слова.

Слова: очі, обличчя, очі, волосся, ноги.

Порівняння: виглядає як місяць уповні; як кадовбята; кривий як дідько; як на чорту хата; розпатлана як овечка; чорний як циган; чорний як галка; сивий як циганський король; чорнобрива, як риже теля; глянув мов жару сипнув; вирячкуватий як жаба; облисів як макогін; як баран на нові ворота; білий як полотно; як огонь зайнявся; спалахнув як вогонь; круглий як яблучко.

Запропонована система вправ на завершальному етапі навчання включає пояснення змісту фразем, їх призначення і ролі в текстах (відшукування, підкреслювання, виписування); практичне оволодіння і закріплення в активному словнику учнів (складання речень, повідомлень, використання у творчих роботах); збагачення фразеологічного складу мовлення учнів (добір за аналогією, за контрастом, добір синонімів та антонімів).

2. Вивчення фразеології у старшій школі.

Фразеологія української мови дає багатий матеріал для формування в учнів естетичного чуття, вміння бачити в мові і мовленні прекрасне, захоплюватися ним. Прекрасне закладене у самій природі фразеологізмів, у їх виражальних можливостях, в експресивності фразеологічних одиниць, у доречному їх уживанні в різних стилях мови.

Важливу роль в організації фразеологічного значення відіграє внутрішня форма. О.О. Потебня зазначав, що внутрішня форма становить собою єдність двох елементів: мотивуючої ознаки і чуттєвого образу. Внутрішня форма - це образна основа фразеологізму, його безпосередня семантика, а також той спосіб, яким ця семантика виражається.

Школярі повинні усвідомити, що відтворюваність є спільною ознакою для всіх фразеологізмів, які використовуються у мовленні як готові формули, а не як такі мовні одиниці, що створюються і організовуються за відповідними граматичними законами кожного разу заново. Усе це дає підстави для того, щоб віднести відтворюваність до числа диференційних ознак фразеологічної одиниць. Учні засвоюють фразеологізм як окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, певними граматичними категоріями, відтворюваністю. Фразеологізм - це самостійна мовна одиниця, яка характеризується відповідними диференційними ознаками. На вступному етапі опрацювання фразеологізмів у п'ятому класі слід переконливо доказати ці співвідношення і наголосити на тому, що у фразеологізму сукупність цих ознак інша, ніж у слові.

Пропонуємо завдання, які доцільно було б виконувати учням старшої школи.

Завдання 1.

Прочитайте фразеологічні звороти, поясніть їх значення. Розкажіть, яку рису характеру, що притаманні українському народу, вони відтворюють; на якій основі виникли.

Поблід як труп, пика як чавун, головатий як сова, сивий як молоко, водить очима наче злодій по ярмарку, виглядає як заєць у ступі, ніс як кочерга, зуби як у коня.

Завдання 2.

Підберіть до поданих слів-антонімів синонімічні фразеологізми, запишіть їх антонімічними парами. Вкажіть, до якого стилю належить кожний зворот.

Красивий - потворний;здоровий - хворий; повний - худий; високий - низький; схожий - несхожий; похожий як свиня на великий піст; вилився як з воску; зграбний - незграбний; охайний - неохайний.

Довідка: тонкий як гілляка; виглядає як холера; росте як з води; як з глини зліплений; виріс як кіт навсидячки; убрався як піп на утреню; здорова як горохова копиця; довгий як тичка; гожа як чиста вода; як чорт в боклазі; гарна як печеричка; спритний як пень за гороб'ями.

Завдання 3.

Схарактеризуйте людину за поданими фразеологізмами. Поясніть,чому саме у порівняннях згадуються ті чи інші явища та істоти? З чим це пов'язано?

Прибралась як бура на сабаш; спалахнув як вогонь; обдертий як циган; чистий як жидівський пантофель; білий як циганський сир; повертається як віл; надувся як вош на мороз; сидить як турецька паша; надув сі як Мойса; похожий як макогін на ночви.

Завдання 4.

До поданих фразеологізмів підберіть синоніми й антоніми. Витлумачте значення. З виділеними складіть речення.

Як гвіздок на панахиду; як на болоті ріс; як аршин (кілок) проковтнув; як пацюк годований; виглядає як три дні не ївши; хороший як собака на морозі; дере голову як попова (цісарська) кобила; славна (гарна) як свиня в дощ.

Завдання 5.

Доберіть образні порівняння. Складіть із ними речення.

Гарний як…; виглядає як…; нарядилась як…; швидкий як…; надувся як…; подібний як…; худий як…; високий як…; гладкий як…; сильний як….

Завдання 6.

З'ясуйте, сліди яких часів або явищ відбито в цих фразеологізмах.

Дужий як Довбуш; побілів як Пилат; писок як відси до Львова; ноги як у поліського (курячого) злодія; гарненький як у Петрівку яглиця; як з хреста знятий; гордиться як піп у вівтарі; умастився як (наче) сутана (сатана).

Такими завданнями на уроках українознавства ми можемо не лише звернути увагу учнів на ті риси ментальності та оцінки зовнішності, які притаманні суто українству. Ми можемо торкнутися й історій, й побуту, й, навіть, демонолого-міфічних уявлень наших пращурів за допомогою лише одного класу стійких українських порівнянь.



Висновки

Вивчення порівнянь на означення зовнішності людини має вагоме значення для виховання майбутніх патріотів та знавців традицій та звичаїв рідної країни. Знання та вивчення фразеологічних скарбів української мови, розуміння їх, правильне вживання є безсумнівним показником емоційного мовлення. Але, при вивченні таких фразем, поповнюється не лише синонімічне мовлення учнів, а й розвивається чуття учнів як представників українського етносу, що на уроках українознавства репрезентується через народні порівняння. Фразеологізми несуть не тільки предметну, а й естетичну інформацію. Тому необхідно виробляти навички вмілого вживання фразеологізмів у повсякденній мовній практиці. Робота з фразеологізмами дозволяє розширити фразеологічний запас учнів, довести важливість вживання правильного порівняння як вияву ґречної поведінки людей у суспільстві, ознайомити з особливостями українського національного етикету, сприяє реалізації комунікативної та діяльнісної змістових ліній навчання українознавства.

Проблема використання стійких народних порівнянь вирішується у процесі використання системи вправ. Запропонована система вправ виконує такі функції: комунікативну (підготовка до мовленнєвої діяльності з урахуванням ситуації спілкування); мотиваційну (формування інтересу до засвоєння фразеологізмів; спонукання до використання їх у мовленні; пізнавальну (засвоєння нових знань з культури спілкування); актуалізаційну (актуалізація опорних знань і умінь з культури спілкування); формувальну (формування умінь вживати у мовленні фразеологізми); розвивальну (забезпечення розвитку здібностей мовленнєвої особистості); організаційну (включення у різні ситуації спілкування); виховну (виховання особистості, здатної до комунікації); корекційну (сприяння попередженню і усуненню помилок).

Фразеологічні вправи, які спрямовані на усвідомлення основних правил культури спілкування, активізують і збагачують фразеологічний запас учнів, виховують у них увагу до стійкого сполучення слів, його значення, розвивають мислення, формують мовленнєві вміння й навички, сприяють розвиткові логічного і художнього мислення молодших школярів.

Глибинне проникнення у семантику народних порівнянь дозволить учням сповна зрозуміти значення української душі, українських рис ментальності як таких, що викарбувалися у характері українців на генетичному рівні, що виформовувалися століттями, різноманітними чинниками. В наслідок цього вони зможуть ідентифікувати себе як представника саме українського етносу, з усіма рисами характеру, що є неповторними і притаманні саме йому.



Список використаних джерел

1. Бакум З. Фонетико-стилістичні вправи як засіб підвищення мовної культури учнів // Українська мова і література в школі. - 2007. - № 1. - 2-4 С.

2. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. М., 1990, - 68 С.

3. Гребницький Г. Формування в учнів мовленнєвих умінь засобами фразеології // Українська мова і література в школі. - 2001. - №5. - 5-8 С.

4. Даниленко Л. Українська та чеська фразеологія в контексті етнічної культури // Мовознавство. Третій міжнародний конгрес україністів 26-29 серпня 1996р. Х., 1996. - 201-212 С.

5. Демський М. Українські фраземи і особливості їх творення. - Львів, 1994. - 62 С.

6. Забуранна О. Антропоцентризм у сфері фразеологічного значення // Мовознавство. - 2003. - №1. - 55-59 С.

7. Наумчук М.М., Лушпинська Л.П. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови. - Тернопіль: Астон, 2003. -132 С.

8.Онкович Г. В. Українознавство і лінгводидактика. К., 1997. - 179 С.

9. Онкович Г.М. Фразеологізми як національно-культурний компонент українознавства/ Г.М. Онкович// Дивослово.- 1994.-№ 9. 12-16 С.

10. Орищенко М.О. Синтаксична функція фразеологізмів сучасної української мови // Славістичні записки. - 1999. - №1-2. - 32-36 С.

11. Потебня О.О. З лекції по теорії словесності. Байка, прислів'я, приповідки / О. О. Потебня. - Х. : Держвидав України, 1990. - 110 С.

12. Плющ М.Я. Орудний порівняння в українській мові // Українська мова і література в школі. - 1977. - № 4. - С. 29 - 36.

13. Совак Р.О. Етнокультурознавчий аспект змісту фразеологічних одиниць української мови // Придніпровський науковий вісник. - 1998. - №11. - С.42-48.

14. Соловець Л.О. Збагачення мовлення учнів фразеологізмами // Українська література в загальноосвітній школі. - 2003. - №4. - С.44-49.

15. Соловець Л. Фразеологізми як засіб формування культури спілкування школярів // Початкова школа. - 2006. - №6. - С. 19-22

16. Українська мова: Енциклопедія / Ред. кол.: В.М. Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К., 2000, - 496 С.

17. Українські прислів"я, приказки та порівняння з літературних пам"яток/ Упоряд.М,М,Пазяк. - К.:Наук.думка, 2001. - 392с.:портр.-(Сер."Укр.нар.творчість")

18. Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. Х., 1993.

Размещено на Allbest.ru

...