Інтонація переконування в публічному мовленні (експериментально-фонетичне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Автореферат

Інтонація переконування в публічному мовленні (експериментально-фонетичне дослідження)

10.02.01 - українська мова

Вербич Наталія Сергіївна

Київ - 2007

Дисертація є рукописом

Роботу виконано у відділі граматики та фонетики Інституту української мови

НАН України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, профессор Багмут Алла Йосипівна, Київський університет економіки і технологій транспорту, професор кафедри української та іноземних мов.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, профессор Баранник Дмитро Харитонович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри української мови; кандидат філологічних наук, доцент Бас-Кононенко Оксана Василівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, науковий керівник лабораторії експериментальної фонетики.

Провідна установа - Київський національний лінгвістичний університет, кафедра фонетики і граматики слов'янських мов, Міністерство освіти й науки України, м. Київ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Публічне мовлення - один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, своєрідний за своєю природою, якісними характеристиками, місцем серед інших видів мовлення. Увага лінгвістів до публічного мовлення зумовлена тим значенням, якого воно набуває насамперед завдяки своїй багатофункціональності та поширенню актуальної інформації.

У сучасному українському мовознавстві проблема публічного мовлення привертає увагу дослідників у багатьох аспектах. Питанням розвитку жанрів і видів виступів та їхнім структурним характеристикам присвячено праці В.В.Молдована, С.Д.Абрамовича, І.П.Чепіги, Г.М.Сагач та ін. Функціонування та оптимальне використання різних мовних засобів і композиційно-стилістичних структур для ефективного вираження думки були предметом досліджень А.Й.Багмут, Д.Х.Баранника, М.І.Скуленка, В.В.Різуна, Л.П.Жаркової та ін. Усні виступи у сфері співвідношення їхнього змісту з намірами промовця проаналізовано у студіях Л.Ю.Куліш, М.І.Лауфер, В.І.Здоровеги.

Найменш дослідженими лишаються питання реалізації усного виступу. Характер публічного виступу залежить не лише від дібраних і відповідним чином витлумачених фактів, але й від самої мовленнєвої форми їхнього викладу. Провідна роль у цьому процесі належить інтонаційним засобам мови, у яких виразно виявляються мовні особливості. Інтонація - важливий складник усного тексту, його структурний компонент, носій семантичних значень, засіб вияву і передання емоційно-експресивного характеру фрази, виразник певного функціонального навантаження тексту. Виокремлення прагмалінгвістичної функції усного тексту (функції впливу, регулятивної функції) засвідчує існування просодичної одиниці, яка бере участь у реалізації інтонаційного оформлення та прагматики тексту. Ідею про існування інтонаційної одиниці, яка має певне значення, встановлення акустичних характеристик, що уможливлюють відмежування цієї одиниці від іншої та одночасно одне значення від іншого, висловлювали фонетисти ще з початку XX ст. Таку одиницю називають інтонаційним варіантом, інтонаційною конструкцією, просодемою, інтонемою тощо. Спільним для всіх визначень є те, що цю одиницю переважно кваліфікують як особливу модель звучання.

В інтонаційній структурі усного публічного тексту функцію переконування виражає просодична одиниця, яка є семіологічно релевантною комунікативному наміру мовця та для якої характерні частотні, динамічні й темпоральні модифікації. Інтонаційна одиниця, співвідносна з функцією переконування, локалізується на ядерному мовленнєвому сегменті, який у процесі мовлення набуває прагматичного спрямування і який за допомогою відповідного просодичного оформлення відповідає намірам промовця.

Актуальність роботи зумовлена насамперед потребою дослідити засоби впливу на слухацьку аудиторію на фонетичному рівні та виявити текстові функції просодії. Незважаючи на значний інтерес лінгвістів до засобів мовленнєвого впливу, на матеріалі української мови публічний виступ та його основні функції вивчено недостатньо. Зокрема, немає експериментально-фонетичних праць з аналізу функції переконування та її реалізації в тексті. Установлення акустичних характеристик інтонації переконування дає об'єктивний мовний матеріал для визначення засобів цієї функції. інформування переконування текст слуховий

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з планом науково-дослідної роботи Інституту української мови НАН України та виконане в межах планової теми відділу граматики та фонетики української мови „Сегментно-просодична характеристика українського мовлення" НДР № 0203U000999.

Основна мета роботи - комплексно вивчити мовні засоби, які реалізують функцію переконування в усних текстах, експериментально дослідити акустичні характеристики публічного виступу. Окреслити засоби, що роблять мову промовця виразною, переконливою, дохідливою.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Визначити основні засоби переконування, які є головним складником впливу промовця на аудиторію.

2. Установити принципи відбору текстів, що реалізують функцію інформування (І тип), та текстів, що реалізують функцію переконування (ІІ тип).

3. Розробити методику проведення слухового та інструментального аналізів для визначення характеру варіювання акустичних показників у текстах обох типів.

4. Окреслити загальні риси просодії усного тексту на рівні слухового аналізу.

5. Виявити спільні та диференційні акустичні ознаки інтонаційної організації текстів різних жанрів.

6. Дати лінгвістичну характеристику інтонаційної реалізації функції переконування в усному політичному виступі та науковій доповіді.

7. Схарактеризувати варіативність інтонації авторських публічних виступів та текстів, реалізованих дикторами радіо у студійних умовах.

Об'єктом дослідження стали макротематичні єдності (далі - МакТЄ), що реалізують функцію інформування, та МакТЄ, які реалізують функцію переконування у текстах публічних виступів.

Предметом дослідження є інтонаційна структура усного тексту, яку досліджуємо інструментально задля вияву її участі в реалізації функції переконування.

У роботі використано комплексний метод аналізу, який охоплює методи наукового спостереження, слухового та електроакустичного (комп'ютерного) дослідження, прийоми математично-статистичного опрацювання числових значень акустичних характеристик.

Матеріалом дослідження є усні тексти двох жанрів - наукової доповіді та політичного виступу, записані в 1996-2005 рр. в умовах безпосереднього спілкування промовця з аудиторією. Для порівняння та встановлення акустичних даних деякі тексти записано в студійних умовах від носіїв української літературної мови - професійних дикторів українського радіо. Для аналізу інтонаційних характеристик з текстів відібрано уривки, що реалізують функцію інформування та функцію переконування.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній на матеріалі української мови встановлено особливості інтонаційної організації публічного мовлення. Уперше подано системний опис інтонаційних засобів вираження функції переконування в публічному виступі, зокрема частотних і темпоральних параметрів, які виявилися релевантними в реалізації досліджуваного звукового тексту. Доведено, що просодичні характеристики відбивають комунікативно-прагматичне навантаження структурних частин виступу, його жанрові особливості тощо.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є конкретним комплексним дослідженням проблеми співвідношення просодичних засобів в організації усного публічного мовлення, що має функції інформування та переконування. Удосконалення методики аналізу інтонації публічного виступу має безпосереднє відношення як до питань теоретичної фонетики, так і до питань, пов'язаних із культурою мовлення. Доробок роботи може бути основою для опрацювання теоретичних положень про структуру й функціонування різних жанрів усного тексту, зокрема публічного мовлення як одного з провідних різновидів усної комунікації. Результати роботи сприятимуть подальшій розробці проблем інтонології, фоностилістики, теорії комунікації.

Практичне значення дослідження полягає у випрацюванні конкретних рекомендацій щодо інтонаційного оформлення публічних промов для політиків, викладачів, діячів культури й науки. Структура просодичної одиниці, що реалізує функцію переконування, може бути моделлю просодичної організації текстів, побудованих із метою ефективного впливу на свідомість і мислення людини, активізацію її діяльності. Результати роботи можна використати для написання практичних посібників з культури українського мовлення, у процесі викладання сучасної української мови у вищій школі, зокрема у курсах із теоретичної фонетики й фоностилістики, риторики тощо.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України. Основні результати дослідження викладено на міжнародних і регіональних конференціях: „Актуальні проблеми металінгвістики" (Черкаси, 20-21 травня 2005 р.), „Функционализм как основа лингвистических исследований" (Ялта, 3-7 жовтня 2005 р.), „Київські лінгвістичні школи" (Київ, 11 листопада 2005 р.), "Лінгвізація світу: теоретичний і методичний аспекти" (Черкаси, 25 травня 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 6 статтях, 5 із яких опубліковано в журналах і збірниках наукових праць, визнаних ВАК України фаховими.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури й додатка.

Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, із них 159 сторінок основного тексту. Робота містить 12 таблиць, 9 діаграм, 14 графіків. Список використаної літератури налічує 221 позицію. У додатку (24 сторінки) представлено зразки текстів публічних виступів, структурні таблиці та інтонограми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено його об'єкт, предмет, методи, теоретичну та практичну цінність, наукову новизну, окреслено джерела досліджуваного матеріалу.

У І розділі „Публічний виступ як об'єкт лінгвістичного аналізу. Теоретичні передумови дослідження" подано загальну характеристику усного виступу, встановлено його функціональне призначення, визначено головні ознаки переконування як фактора впливу на аудиторію, інтонаційні характеристики усних текстів, релевантні для диференціації різних жанрів та різного функціонального спрямування.

Публічний виступ - це монолог, що має прямо-контактну або опосередковано-контактну форму реалізації, функціональний характер якого полягає в тому, щоб в умовах безпосереднього спілкування з аудиторією, разом із констатацією необхідної інформації, логічно переконати слухачів у правильності оцінки фактів дійсності, висунутих положень або ж змінити переконання аудиторії, закликати до дії. Отже, оратор постає перед аудиторією, щоб передати інформацію, передати свій емоційний стан, залучити аудиторію до співпереживання, до своїх поглядів і розуміння об'єктивної реальності. Виступ промовця як засіб досягнення мети зрештою спрямовано на вплив на аудиторію.

Публічний виступ характеризують такі ознаки: а) наявність одного мовця та багатьох слухачів при неможливості заміни ролі "мовець - слухач"; б) орієнтація на певний склад слухачів; в) зворотній зв'язок, тобто інформація про характер і ступінь впливу промови оратора на аудиторію; г) офіційні умови комунікації; ґ) усна форма реалізації, підготовано-імпровізаційний характер викладу.

Характер класифікації виступів залежить від їхніх функціональних, виразових і ситуативних параметрів. Відповідно виступи поділяють на: соціально-політичні, академічні, судові, соціально-побутові, богословсько-церковні, військові, дипломатичні, торговельні.

Ефективність промови залежить від ступеня реалізації цільової настанови мовця, тобто від відношення досягнутого результату до поставленої мети. Як спосіб впливу на свідомість слухачів переконування характеризують засоби, за допомогою яких відбувається вплив; і функції, що їх виконують певні засоби впливу. Переконування, як вербальний спосіб впливу, передбачає усвідомлення, осмислення інформації, яку сприймає аудиторія, активний, творчий підхід до її змісту. Відповідно механізмами переконування є логічність побудови виступу, доведення висловлюваних положень і емоційність вираження.

Фонетичний бік реалізації усного мовлення відіграє здебільшого провідну роль в оптимізації мовленнєвого впливу. Останнім часом помітно збільшилася кількість досліджень у галузі експериментальної фонетики, присвячених виявленню специфіки просодичної реалізації повідомлення та мовленнєвого впливу на матеріалі різних мов, які доводять, що навіть під час читання інтонація, за умови активної комунікативної настанови мовця, актуалізує такі категорії, як підтекст, суб'єктивна модальність, образність тощо. Показовим є те, що інтонація, перебираючи на себе роль прагматичного актуалізатора, членує та організовує вихідну вербальну послідовність не так, як при нейтральному її озвучуванні: різко зростає кількість пауз, збільшується контрастність темпу, гучності, помітна значна варіативність тонального малюнка.

Огляд літератури засвідчив, що категорія інтонаційного виділення виявляється в контрастному, порівняно з фоном, інтонаційному маркуванні ядерних компонентів (наголошеного складу акцентно виділеного слова; синтагми, що містить таке слово; фрази, що є семантичним центром тексту), в актуалізації таких компонентів та встановленні взаємозв'язків між ними. Існує певний набір фонетичних засобів, які допомагають адекватній передачі змісту усного тексту та сприяють реалізації прагматичних завдань мовця. До таких просодичних засобів відносимо: частотний діапазон, інтервали початку та кінця фраз, частотний рівень, темп, паузацію, локалізацію елементів виділення. Поєднання або контрастне співвідношення максимальних і мінімальних значень окремих просодичних одиниць на певних сегментах усного тексту сприяє оптимізації мовленнєвого впливу.

У ІІ розділі „Матеріал і методика експериментально-фонетичного дослідження інтонації публічного мовлення" обґрунтовано вибір методів і методик дослідження інтонації усного публічного мовлення.

Методика аналізу інтонації усного тексту ґрунтується на головних засадах, вироблених фонетистами упродовж історії створення і розвитку інтонології як науки. Головними завданнями, що стояли перед нами, були: а) критичний аналіз літератури з питань теорії та практики мовленнєвої комунікації, фонетичного аспекту функціонування текстів у науковій і політичній діяльності людини; б) магнітофонний запис усного виступу в авторській реалізації та запис текстів у студійних умовах; в) відбір потрібного для подальшого аналізу матеріалу; г) транскрибування усних текстів у писемну форму; ґ) проведення слухового аналізу дібраних текстів; д) узагальнення результатів анкет аудиторів; е) опрацювання за допомогою спеціальних комп'ютерних програм (Speech Analyzer, Sound Forge) відібраного звукового матеріалу для поліпшення якості його звучання; є) сегментація відібраних для аналізу фраз; ж) складання таблиць акустичних даних (зокрема, часових рядів і ЧОТ), узагальнення показників інструментального аналізу у вигляді графіків, діаграм і таблиць абсолютних і відносних значень; з) лінгвістична інтерпретація результатів інструментального та слухового аналізу.

Для повного опису інтонаційних характеристик усного мовлення обрано контурне представлення інтонації фрази з аналізом основних ділянок: передтакту, такту, корпусу, ядра та затакту, оскільки необхідно з'ясувати не лише загальні закономірності розподілу інтонаційних характеристик у фразі, але й певні нюанси змін на всіх ділянках інтонаційної кривої, що дало б змогу визначити спільні та диференційні просодичні ознаки текстів двох типів. Під час дослідження інтонації публічного вступу доцільно описати її темпоральний (загальний час звучання фрази, середню тривалість складу у фразі, тривалість звучання складів акцентно виділеного слова, характер і тривалість пауз) і частотний компоненти (форму тонального контуру, рух частоти основного тону та розміщення частотного піку, частотний діапазон фраз, інтервал ЧОТ промінантних складів).

Більшість досліджень структури інтонації та її комунікативного значення, проведена на матеріалі української мови, ґрунтувалася на аналізі дикторського мовлення. Це пов'язано з необхідністю одержати технічно високоякісні записи усного мовлення, придатні для подальшого експериментально-фонетичного опрацювання. Сучасні технічні можливості нових комп'ютерних програм для дослідження фонетичних особливостей мови дають змогу опрацювати зашумлений звуковий матеріал. Зокрема, для отримання об'єктивних результатів: а) виставлено середній рівень сигналів на приблизно однаковій величині; б) зведено до мінімуму вплив шумів, які виникають під час запису публічних виступів і перезапису їх у студії (що зумовлено особливостями записувальної апаратури).

Отже, головним масивом матеріалу для нас були тексти виступів (28 текстів), записані в авторській реалізації у безпосередній ситуації їхнього виголошення. Для виявлення інтонаційних характеристик переконувальних виступів обрано тексти двох жанрів - політичного виступу і наукової доповіді (загальний час звучання - 4,5 год.). Під час відбору матеріалу важливими для нас були такі характеристики публічного мовлення, як орієнтація на велику аудиторію, певне обмеження в часі, контактна форма спілкування, попередня підготовка тексту тощо. Відібрані для аналізу тексти відносимо до квазіспонтанних публічних виступів, які протиставлені спонтанному мовленню й читанню. Поняття „квазіспонтанного виступу" витлумачуємо як виступ, який промовець попередньо готує та виголошує з опорою на написаний текст (не читає готовий текст, а лише стежить за послідовністю виступу, можливо, зачитує фрагменти, де є цифри, цитати тощо). Тексти виступів подано у тому варіанті, як їх було виголошено перед аудиторією, із збереженням особливостей мовлення промовців, без редагування відхилень від мовних норм.

Для перевірки гіпотези про достатність / недостатність використання студійних записів для дослідження публічного мовлення записано 20 уривків із авторських текстів, що представляють функцію переконування, реалізовані працівниками українського радіо, дикторами першої категорії І.К.Рябоштаном, С.І.Горловою, А.І.Єчком (тривалість звучання - 1 год. 45 хвилин). Запис проведено в Лабораторії експериментальної фонетики Інституту української мови НАН України. За настановою експериментатора звуковий текст у дикторській реалізації мав відповідати публічно виголошеній промові, з виявом авторського зацікавлення в дієвості усного виступу.

У публічному усному тексті під впливом прагматичних факторів відбувається членування на змістовні компоненти, послідовність яких визначає комунікативна стратегія й тактика промовця. Інтонація переконування локалізується на ядерному компоненті частини тексту - макротематичній єдності (МакТЄ). Для виявлення значущих характеристик досліджуваної просодичної одиниці здійснено порівняння інтонації фонової та ядерної інформації. МакТЄ, що реалізують функцію переконування, відібрано з основної частини текстів. Такі МакТЄ виділяємо на підставі змістових і просодичних ознак. Переконання кваліфікуємо як психічний стан, що охоплює не лише власне інтелектуальну, а й емоційну, вольову сфери та сферу поведінки особистості. Це можна виразити характеристикою звороту "Я переконаний" (порівняно зі зворотами "Я знаю", "Я припускаю"). Наявність цього звороту, який виступає певним "змістовим пунктом" окремої частини тексту, покладено в основу виділення МакТЄ, що реалізують досліджувану функцію. Важливо враховувати також просодичні ознаки. За спостереженнями дослідників, це насамперед контрастне інтонаційне оформлення ключових фраз, порівняно з фоновими, у межах МакТЄ. Лише за умови збігу змістових і просодичних (контрастних, порівняно із контекстом) ознак у певній МакТЄ ми сприймаємо її як переконувальну.

МакТЄ, що реалізують функцію інформування, відібрано зі вступної частини виступів, де головні завдання мовця - це повідомлення теми, напрямків її розвитку, перерахування тих питань (проблем), які буде розглянуто в основній частині; визначення актуальності й суспільної значущості теми, пояснення цільової настанови промови.

ІІІ розділ „Експериментально-фонетичне дослідження інтонації публічних виступів" присвячено встановленню основних інтонаційних ознак переконувальних текстів у двох жанрах - політичному виступі й науковій доповіді.

Слуховий аналіз інтонаційних характеристик є важливим елементом у визначенні структурно організаційних і змістових компонентів. Важливий він насамперед тому, що публічні тексти розраховані саме на слухове сприйняття. Розгляд акустичних ознак фрази виходить із перцептивних характеристик, що є першоджерелом відомостей про те, які акустичні характеристики є суттєвими для реалізації фонологічного протиставлення (результати слухового аналізу відображено в табл. 1).

На слуховому рівні для інформувальних МакТЄ (І тип) характерний середній ступінь гучності звучання із посиленням гучності на інформативно важливих фразах чи синтагмах у межах МакТЄ. У переконувальних МакТЄ (ІІ тип) спостерігаємо послідовне збільшення ступеня гучності, порівняно з попередніми та наступними МакТЄ.

Синтаксемна сегментація МакТЄ обох типів має свої особливості. У МакТЄ І типу переважають складні речення різних видів (складнопідрядні зі щонайбільше чотирма підрядними, складносурядні та безсполучникові речення) - 44%. У досліджуваних текстах зафіксовано чимало складних синтаксичних конструкцій (37%). У текстах політичного виступу найбільше простих речень - 41% та майже однакова кількість складних речень різних видів і складних синтаксичних конструкцій - 30% і 29% відповідно.

МакТЄгучністьсинтагмаАРФтемппаузипомірнанормальназначнакороткасереднядовгаоднослівнаправильнанеправильнауповільненийсереднійпришвидшенийкороткісереднідовгінаукова доповідьІ16453944401617493486329434017ІІ1050406032828648-554552435політичний виступІ55045284725155035-584249474ІІ-3565503812246511-47536436-

Для переконувальних МакТЄ характерний дещо інший тип фразоподілу. Аудитори відзначали в таких текстах збільшення кількості простих речень (у науковій доповіді їх 35%, у політичному виступі - 45%) і зменшення кількості складних синтаксичних конструкцій (10% і 11% відповідно). Серед складних речень переважають, як і в першому типі текстів, складнопідрядні, однак кількість підрядних частин у них зменшується до двох.

Отже, особливістю переконувальних текстів є змінність середніх і коротких фраз із незначною кількістю довгих у межах МакТЄ, що, очевидно, зумовлено основними ознаками переконувального мовлення: чіткою логічною послідовністю і взаємозалежністю причинно-наслідкового типу в системі висловлювання в поєднанні з емоційно-аксіологічними компонентами.

Кількість елементів у синтагмах, виділених аудиторами в МакТЄ, становить від 1 до 9 фонетичних слів. Відповідно для опису результатів аналізу було прийнято такі визначення: коротка синтагма - 1-2 слова (або 1-6 складів), середня - 3-5 слів (або 7-15 складів) і довга - від 6 слів (або від 13 складів). Середня довжина синтагми в науковій доповіді становить 2,9 слова, у політичному виступі - 3,2 слова. У фразах, що мають виразне переконувальне спрямування, середня довжина синтагми зменшується: для наукової доповіді вона становить 2,4 слова, для політичного виступу - 2,1 слова.

Одним із важливих елементів, що утворюють ритм промови, є динаміка складів, чергування певних акцентно-ритмічних фігур (АРФ). Для ритмічних малюнків переконувальних фраз обох жанрів характерна спільна ознака: змінність правильних АРФ різних типів у межах фрази. У науковій доповіді спадні й висхідні фігури можуть повторюватися не більше ніж у двох синтагмах; якщо у фразі є неправильні АРФ, то зазвичай одного типу. Ядерний компонент здебільшого оформлений спадною АРФ. У політичному виступі чергуються правильні фігури різних типів, а неправильні ніколи не трапляються поряд. Ключова синтагма частіше однослівна або оформлена висхідним чи спадним типом правильної АРФ. Ритмічність переконувальних МакТЄ посилюється не лише через збільшення однослівних і правильних фігур, а й через контрастне протиставлення з ритмічною організацією сусідніх фраз. Установлено, що у фразах, які стоять поряд із ключовими, зменшується відсоток однослівних АРФ, але збільшується кількість неправильних фігур (особливо тих, що мають цілком неправильний, ламаний характер - 43% і 45% відповідно за жанрами). По-іншому, ніж загалом у тексті, виглядає співвідношення різних типів правильних фігур. У всіх виступах зменшується кількість фігур висхідного й рівномірного типів, натомість збільшується - спадного типу. На фоні непослідовного, ламаного ритму таких фраз ритмічний малюнок наступних висловлювань (тих, що реалізують функцію переконування) рівномірний, чіткий, послідовний. Питання про вплив мовленнєвого ритму на аудиторію особливо важливе з огляду на те, що ні слухачі, ні сам мовець зазвичай не надають ритмічній структурі промови якогось значення. Це означає, що інформація, структурована за допомогою ритмічних засобів, потрапляє до підсвідомості слухачів без попереднього аналізу і свідомої її оцінки. Ритмічні елементи, що функціонують у переконувальному мовленні, збільшують виразність мовного матеріалу та ступінь його запам'ятовування слухачами, а отже, забезпечують найоптимальніший вплив на аудиторію.

МакТЄ І типу властиві зміни темпу з перевагою нормального (середнього), з уповільненням вимови інформативно та семантично вагомих елементів фраз і прискоренням менш важливих елементів повідомлення. У МакТЄ ІІ типу спостерігаємо пришвидшення вимови фраз.

Важлива роль у структуруванні виступу належить паузам. Більшість міжсинтагмових пауз семантично зумовлена; внутрішньосинтагмові паузи трапляються рідко, вони виконують у текстах функцію виділення окремих відрізків мовлення та служать засобом привернення уваги слухачів до певної інформації. Найуживаніші в цих текстах короткі та середні паузи.

Поява значної кількості логічно виділених наголошених складів у переконувальних текстах - типове явище в просодичній організації прагматично орієнтованого мовлення. Призначення акцентного виділення полягає у виявленні інформативно важливих елементів фрази - ключових компонентів, а також композиційних опор (службових слів, займенників, анафоричних форм, потрібних для зв'язку між елементами фрази), які вказують на введення у виступ нових змістових частин. Просодична виділеність більшості синтагм утворює особливу ритмічну структуру тексту, орієнтовану на змістову та просодичну актуалізацію максимальної кількості номінативних одиниць. Характерна ознака ритмічності - чергування синтагм із різною кількістю наголошених складів у межах фрази. Крім цього, спостерігаємо наявність контрасту між синтагматичними та логічними наголосами за ступенем виділення, а також регулярну появу сильних логічних наголосів у текстах. Порівняння даних про місце розташування слова, виділеного логічним наголосом, у фразі (синтагмі) засвідчує, що в науковій доповіді таке слово найчастіше є останнім словом синтагми (42%) або виділене в окрему синтагму (33%). У політичному виступі ключове слово частіше виділено в окрему синтагму (46%). Певна стабільність розташування акцентно виділеного слова зумовлює й стабільність позиції наголошеного складу. У науковій доповіді наголошений склад акцентно виділеного слова - це найчастіше другий (34%) або третій (25%) склад синтагми; у політичному виступі - третій (36%) склад.

Найактивнішими ознаками виділення, на думку аудиторів, є наголос і посилення гучності, на другому місці - зміни темпу мовлення (його уповільнення, дещо розтягнена вимова) та виділення за допомогою пауз. Таке співвідношення дієвості зазначених компонентів є не лише особливістю мовлення певного жанру, а й властивістю переконувального публічного мовлення. Зазначені компоненти діють переважно не відокремлено, а в певних комбінаціях (найчастіше: наголос - гучність - темп, наголос - гучність - паузація). Яскраве контрастне виділення семантичного центру фрази внаслідок дії ряду просодичних компонентів організовує мовленнєві одиниці, сприяє чіткому членуванню мовленнєвого потоку та водночас привертає увагу слухачів до найвагоміших слів, допомагає сприйняти зміст промови, підвищує емоційний вплив текстів.

Комп'ютерний аналіз акустичних даних засвідчив, що значну роль у просодичному оформленні МакТЄ, які реалізують функцію переконування, відіграє темпоральний компонент, бо саме темп, швидкість вимови, відносна часокількість звучання фрази найбільшою мірою стосуються змісту висловленого. Темп багато в чому залежить від індивідуальних якостей промовця, змісту виступу, важливості й значущості інформації. Результати акустичного аналізу підтверджують спостереження аудиторів щодо вимови текстів у середньому та прискореному темпі. Темп МакТЄ ІІ типу зазвичай відрізняється (іноді досить різко) від темпу сусідніх МакТЄ І типу. Темп мовлення змінюється в межах окремої фрази, він дещо вповільнюється в сильній позиції (рема фрази), тобто коли промовець дає можливість слухачам зафіксувати найбільш важливі положення виступу. І навпаки, темп мовлення пришвидшується, коли промовець оперує менш важливою інформацією - при повторах, у слабкій позиції (тема фрази, тобто інформативно слабша, порівняно з ремою, частина). Отже, функціональне призначення зміни темпу в тексті, мета якого - переконати, полягає у виділенні слова або синтагми для підкреслення їхньої важливості, приверненні уваги до найбільш семантично вагомої частини повідомлюваного.

Часокількість складів є релевантною характеристикою виокремлення МакТЄ ІІ типу. Середньоскладова тривалість фраз у досліджуваних МакТЄ відносно стабільна, сусідні фрази мають досить близькі показники середньої тривалості складу, порівняно з МакТЄ І типу, де цей показник варіативніший. Однак середньоскладова тривалість фраз у МакТЄ ІІ типу значно, а іноді різко, відрізняється від таких самих показників у сусідніх МакТЄ І типу. Деяке пришвидшення темпу в переконувальних МакТЄ зумовило зменшення показників середньоскладової тривалості наголошених і, особливо, ненаголошених складів і відповідно зменшення їхнього протиставлення за часом звучання. Максимальні показники тривалості послідовно характеризують склади акцентно виділеного слова; подовженими є передпаузальні склади, хоча їхня тривалість дещо менша за тривалість таких самих складів у МакТЄ І типу. Тривалість 1-го наголошеного складу фрази у МакТЄ ІІ типу значно менша за тривалість такого складу в МакТЄ І типу (табл. 2). Ці акустичні ознаки утворюють особливу ритмічну структуру, притаманну саме переконувальному мовленню.

Для текстів, начитаних дикторами, характерне збільшення тривалості промінантних складів. У співвідношенні часу звучання окремих складів спостерігаємо ті ж тенденції, що й у виступах, виголошених мовцями. Спільним виявилося значне збільшення часу звучання наголошеного складу акцентно виділеного слова. Однак на відміну від виступів у реалізації мовців, у цих текстах зафіксовано майже однакові значення тривалості ядерних складів у різних жанрах - 2,22 в.о. у науковій доповіді та 2,16 в.о. у політичному виступі. Тривалість цих складів значно більша, ніж тривалість таких же складів у текстах, виголошених в умовах безпосереднього спілкування промовця з аудиторією. Показово, що в досліджуваних текстах тривалість першого наголошеного складу фрази є більшою за тривалість передпаузальних ненаголошених складів.

Кількість пауз та їхній характер у досліджуваному матеріалі зумовлені різною значущістю окремих синтагм у фразі. Найуживаніші в текстах публічних виступів короткі (до 300 мс) і середні (300-900 мс) паузи. Характерною рисою переконувальних публічних виступів є поява значної кількості семантично зумовлених пауз. Одним із засобів виділення вагомих, з погляду мовця, слів є паузація, причому тривалість пауз залежить від ступеня важливості зазначених слів. Найбільший відсоток пауз, викликаних емоційним станом, зафіксовано в текстах політичного виступу, що можна пояснити особливостями цього різновиду текстів (мовець може звернутися до слухачів, згадати про якісь не дуже суттєві деталі, подробиці, описати свої почуття й думки). Чергування пауз різної тривалості сприяє злиттю тексту в єдине ціле й водночас слугує засобом привернення й утримання уваги слухачів, а отже, допомагає адекватно сприйняти текст.

Відмінність тонального оформлення МакТЄ обох типів полягає не так в кількісному представленні контурів різних типів (хоч загалом для переконувальних МакТЄ характерне зменшення типів контурів у некінцевих та особливо в кінцевих синтагмах), а в їхній варіативності / повторюваності в сусідніх синтагмах. Закономірним є переважне використання висхідно-спадних тонів у синтагмах, адже відомо, що такий тон - це універсальний засіб оформлення різного роду інформації як в українській, так і в багатьох інших мовах. Однак характер змін найпоширенішого контуру у МакТЄ ІІ типу дещо інший, ніж у МакТЄ, що реалізують функцію інформування. Зокрема, підвищення тону часто триває до ядра (головного наголошеного складу), спад починається на ядрі або на післянаголошеному складі й триває в затакті; тоді як у МакТЄ І типу підвищення тону спостерігаємо на початку синтагми, а його спад після 1-го наголошеного складу.

Спостережено, що в текстах наукової доповіді (попри досить обмежений набір контурів) не зафіксовано частого повторення однакових контурів у сусідніх синтагмах; поряд можуть траплятися висхідні або спадні контури, але обов'язково або різних типів, або ж вимовлені в межах різних тональних рівнів. У текстах політичного виступу в сусідніх синтагмах можуть повторюватися лише висхідно-спадні контури, але зазвичай вони відрізняються за рівнем ЧОТ. Отже, варіювання контурів відрізняється не лише за рухом тону, але й за рівнем вимови.

Найбільше відмінностей в тональному оформленні текстів обох жанрів виявлено в МакТЄ І типу. Це, зокрема, переважне використання різних контурів на різних ділянках інтонаційної кривої (особливо корпусу та ядра), різні частотні рівні, зміни максимальних показників ЧОТ у сусідніх фразах тощо

У МакТЄ ІІ типу, виділених із текстів різних жанрів, навпаки, виявилося більше спільних ознак, як-от: змінність контурів у сусідніх синтагмах, підвищений тональний рівень вимови, певне розширення діапазону фраз, схожий характер змін ЧОТ на ядрі, реалізація максимального значення ЧОТ на наголошеному складі акцентно виділеного слова (табл. 3).

Особливість МакТЄ ІІ типу - наявність в одній синтагмі кількох (найчастіше двох) окремих контурів, причому як однакової конфігурації, так і різних. Такі ускладнені контури трапляються в багатовершинних синтагмах, де мовці майже кожне слово виділяють за допомогою наголосу. У МакТЄ, що реалізують функцію інформування, такі контури не зафіксовано.

Інтонаційну модель МакТЄ І типу за змінами ЧОТ можна представити так: рівний тон або поступове піднесення на початкових ненаголошених складах, плавне підвищення на першому наголошеному, змінність різнотипових конфігурацій тону в межах корпусу, підвищення на ядрі та поступовий спад (можливий з незначними підвищеннями) або рівний тон на заядерній частині. Максимальний пік ЧОТ локалізується в межах першого наголошеного складу фрази або наголошеного складу виділеного слова.

У МакТЄ ІІ типу спостерігаємо різкіші зміни ЧОТ на різних ділянках фрази, зокрема, стрімкіше піднесення тону на початку фрази, наявність різних конфігурацій тону в корпусі з повторенням спадного руху тону на ядрі, локалізацію максимального значення ЧОТ переважно на головному наголошеному складі, поступовому спаді на затакті (графік 2).

У текстах, реалізованих дикторами, суттєвих відмінностей інтонаційної організації досліджуваних жанрів не виявлено. Більшість фраз характеризує стрімкий висхідний рух у межах передтакту, спадний або висхідний рух у корпусі (з обов'язковою зміною контурів у корпусах сусідніх синтагм), спадний або висхідно-спадний у ядрі (причому зміни ЧОТ на ядрі зазвичай повторюються в кількох синтагмах) та поступовий спад у заядерній частині. Загалом інтонаційна модель переконувальних МакТЄ в реалізації дикторів схожа на оформлення таких же МакТЄ в реалізацій мовців. Однак спостерігаємо й певні відмінності, зокрема, реалізація фрази на нижчому частотному рівні порівняно з фразами, виголошеними промовцями.

МакТЄ І і ІІ типу, виділені в науковій доповіді, мають більше відмінностей, ніж МакТЄ І і ІІ типу, виділені в політичному виступі. Деяку подібність МакТЄ обох типів у політичній промові можемо пояснити певним обмеженням у часі для виголошення виступу. Виступи в парламенті мають чіткий регламент, відповідно мовець швидше переходить від однієї мікротеми до іншої, що, безперечно, відображається на їхньому інтонаційному оформленні.

Спостережено деякі особливі риси інтонаційного оформлення текстів жінками й чоловіками. Зокрема, жінки (і науковці, і політики) використовують ширший набір контурів, зміни частотних показників на різних ділянках контуру динамічніші, різкіші, часто нестандартні (як-от поєднання елементів різних видів корпусу). Варіативність інтонаційного малюнка надає їхньому мовленню різноманітності, що зумовлює сприйняття таких промов як емоційних.

Особливість МакТЄ ІІ типу - поступовий спад просодичних характеристик у напрямі до ключових фраз та контрастне протиставлення частотних показників фонових та ключових фраз. Така інтонаційна структура адекватно реалізує логіко-семантичний зміст висловленого, оскільки значні перепади ЧОТ у публічному мовленні зумовлені емоційно-вольовою настановою мовця, його намаганням певним чином вплинути на аудиторію, привернути її увагу до поставленої проблеми, спонукати до роздумів.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Аналіз структури просодичної одиниці, яка репрезентує функцію переконування, підтвердив думку про наявність певної програми, закладеної в людській пам'яті, що складається із сукупності просодичних засобів, які слугують для творення та сприйняття текстів із переконувальним спрямуванням. Інтонаційна одиниця, співвідносна з досліджуваною функцією, локалізується на ядерному мовленнєвому сегменті (ключові фрази), який у процесі мовлення набуває прагматичного спрямування за допомогою певного просодичного оформлення. Однак для встановлення особливостей інтонації переконування доцільно розглядати акустичні характеристики не лише ключових фраз, але й усієї МакТЄ, оскільки виявлено, що сприйняття переконувальної інтонації ґрунтується на принципі протиставлення, контрасті просодичних характеристик різних сегментів тексту.

Спільними ознаками, які характеризують усний виступ, є перевага нормальної гучності (до 60% випадків), синтагм із двох-чотирьох слів, логічного або емоційного наголосу (до 60%), середнього темпу (до 58%), пауз середньої тривалості (до 55%), висхідно-спадних частотних контурів у некінцевих синтагмах та спадних - у кінцевих, змінність темпу, уповільнення часу звучання значущих, з погляду мовця, частин виступу, підвищення частотного рівня й збільшення гучності на логічно виділених словах або синтагмах. Спостерігаємо в текстах варіювання середньоскладової тривалості сусідніх фраз; подовження передпаузальних складів; наявність усіх видів пауз за тривалістю (від дуже короткої до дуже довгої); середній та широкий діапазон фраз; частотний пік характеризує 1-й наголошений склад фрази (51%) або ядерний склад (49%).

Проведене дослідження виявило, що такі жанри усного публічного мовлення, як політичний виступ і наукова доповідь, окрім спільних інтонаційних характеристик, мають свої фонетичні особливості, що виявляються у їхньому загальному інтонаційному оформленні.

Основними рисами інтонації наукової доповіді є:

на рівні сприйняття: середній ступінь гучності з послідовним посиленням гучності на інформативно важливих елементах тексту; чергування в тексті речень різних типів: складнопідрядних (44%), складних синтаксичних конструкцій (37%), простих (нерідко ускладнених) (18%); перевага коротких (44%) і середніх (40%) синтагм; повторюваність однотипних синтагм у межах фрази; середня довжина синтагми - 2,9 слова або 8,3 складу; значна перевага пауз, зумовлених синтаксичними особливостями тексту (71%); змінність різних за тривалістю пауз (коротких, середніх і довгих) у межах фрази; значний відсоток довгих пауз (17%); перевага одновершинних тональних контурів;

на рівні часового оформлення: найбільше протиставлення тривалості наголошеного / ненаголошеного складів (1,31 в.о. - 0,95 в.о.); найтривалішими у фразі є наголошений склад виділеного слова, передпаузальний і 1-й наголошений склад фрази; загальний відсоток пауз у тексті більший, ніж у політичному виступі; переважають середні та довгі міжфразові й міжсинтагмові паузи; найбільший відсоток внутрішньосинтагмових пауз;

на рівні частотної організації: змінність контурів у межах фрази; відсутність фраз, реалізованих у вузькому частотному діапазоні; чергування фраз, вимовлених у різному діапазоні; рух тону в корпусі найчастіше спадний або висхідно-спадний; максимальні значення ЧОТ можуть повторюватися в сусідніх фразах.

Особливостями інтонації політичного виступу є:

на рівні сприйняття: середній ступінь гучності, але дещо вищий, ніж у текстах наукової доповіді; перевага простих речень (41%); зафіксовано найбільше середніх синтагм (47%) і найменше - коротких (28%); середня довжина синтагми більша за такий показник у текстах наукової доповіді - 3,2 слова або 9,2 складу; перевага середнього темпу вимови і відсутність фраз, вимовлених уповільнено; зафіксовано дещо більший, на відміну від текстів наукової доповіді, відсоток психологічних пауз (34%); повторюваність однакових за тривалістю пауз у межах фрази; поява у фразах дво- і багатовершинних тональних контурів;

на рівні часового оформлення: менше протиставлення наголошеного / ненаголошеного складів; найтривалішими у фразі є передпаузальний і 1-й наголошений склад фрази; перевага середніх міжфразових і коротких міжсинтагмових пауз; відсутність довгих пауз;

на рівні частотної організації: повторюваність синтагм із однаковими контурами; повторюваність фраз, вимовлених в однаковому діапазоні; реалізація синтагм у вузькому (55%) і середньому (30%) діапазонах; рух тону в корпусі зазвичай спадний або рівний; максимальні значення ЧОТ різних фраз можуть суттєво відрізнятися за своїм рівнем.

Проведене інструментальне дослідження дало змогу визначити роль компонентів просодії у вираженні функції переконування. Установлено наявність інтонеми переконування в текстах обох жанрів. Виявлено, що, незалежно від жанру тексту, така інтонаційна одиниця має виразні особливості як на рівні сприйняття, так і на рівні акустичного вираження.

Результати акустичного аналізу частотних характеристик засвідчили:

* широкий частотний діапазон публічного мовлення;

* у текстах зафіксовано обмеженіший набір тональних контурів, на відміну від МакТЄ І типу, однак зі змінністю при цьому контурів у сусідніх синтагмах;

* досліджувані фрази мають складну конфігурацію тонів; контури - значну зламаність кривої частоти основного тону;

* частотний рівень початку фраз визначено як високий; частотний рівень завершення цих самих фраз представлений низькою та середньою реалізаціями;

* різнорівнева вимова перед'ядерних і ядерних частин окремої фрази;

* рух тону в ядрі (найчастіше спадний або висхідно-спадний) повторюється в кількох сусідніх синтагмах;

* розподіл максимумів ЧОТ зумовлений семантичною значущістю елементів фрази. Максимум ЧОТ реалізується переважно на складах акцентно виділеного слова.

Результати аналізу темпоральних ознак засвідчили:

* пришвидшений темп; відсутність фраз, вимовлених повільно;

* темп вимови стабільний із суттєвим протиставленням середньоскладової тривалості у ключових і фонових фразах;

* пришвидшення темпу вимови синтагм із менш важливою інформацією при вповільненні темпу семантично вагомих (першої або середньої) синтагм фрази та кінцевих синтагм;

* зменшення середньоскладової тривалості наголошеного і, особливо, ненаголошеного складів;

* найбільша тривалість наголошеного складу семантично виділеного слова;

* наявність міжсинтагмових пауз на стиках, зумовлених синтаксично та семантично, збільшення кількості психологічних пауз;

* перевага коротких (до 300 мс) і середніх (300-900 мс) міжсинтагмових і середніх міжфразових пауз;

* виокремлення більшості акцентно виділених слів за допомогою пауз;

* перевага коротких синтагм (1-2 слова).

Слуховий та інструментальний аналіз мовлення дикторів підтвердив нашу гіпотезу про недостатність використання студійних записів для дослідження інтонації публічного мовлення. Інтонаційні характеристики дикторського мовлення зазвичай ближчі до інтонації МакТЄ, що реалізують функцію інформування. Таку особливість інтонаційного оформлення текстів у вимові дикторів пояснюємо відсутністю широкого контексту, зв'язку із ситуацією мовлення й типом мовлення (реалізація готового тексту). Отже, дослідження усних публічних виступів вимагає широкого залучення текстів, виголошених в умовах безпосереднього спілкування мовця з аудиторією.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Валькова Н.С. Інтонаційні особливості речень з однорідними членами за даними перцептивного аналізу // Записки з українського мовознавства: Зб. наук. праць. - Одеса, 2000. - Вип. 10. - С. 30-34.

2. Валькова Н.С. Паузація в усному публічному виступі // Культура слова. - К., 2000. - Вип. 55-56. - С. 87-91.

3. Вербич Н.С. Функція переконування як компонент усного публічного виступу // Філологічні студії. - Луцьк, 2000. - № 4. - С. 54-58.

4. Вербич Н.С. Просодичні одиниці у публічному мовленні // Українська мова. - 2003. - № 2. - С. 110-118.

5. Вербич Н.С. Принципи дослідження тексту публічного виступу // Актуальні проблеми менталінгвістики: Збірник наукових статей за матеріалами IV Міжнародної наукової конференції. - Черкаси, 2005. - С. 165-167.

6. Вербич Н.С. Напрямки дослідження інтонації // Українська мова. -2006. - № 1. - С. 82-89.

АНОТАЦІЯ

Вербич Н.С. Інтонація переконування в публічному мовленні (експериментально-фонетичне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2007.

У дисертації комплексно досліджено інтонацію публічного мовлення, що має за мету переконати слухачів у певних поглядах промовця. Визначено особливості інтонаційної організації публічних виступів (наукової доповіді та політичного виступу) на підставі ґрунтовного аналізу основних просодичних характеристик, зокрема часової та частотної організації усного тексту. Установлено комплекс інтонаційних ознак, що характеризують досліджувані жанри. З'ясовано, що ті сегменти тексту, які реалізують функцію переконування, мають спільну картину інтонаційного оформлення у виступах різних жанрів. На підставі порівняльного аналізу інтонації текстів, записаних в авторській та дикторській реалізаціях, підтверджено гіпотезу про недостатність залучення мовлення дикторів для аналізу публічного мовлення.

Ключові слова: інтонація, публічне мовлення, виступ, функція переконування, функція інформування, акустичні показники мовлення.

Вербич Н.С. Интонация убеждения в публичной речи (экспериментально-фонетическое исследование). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена комплексному исследованию интонации публичной речи, цель которой - убедить слушателей в правильности взглядов оратора.

Для определения основных интонационных особенностей публичного выступления разработана методика исследования, которая предусматривает комплексный анализ интонации текста. Выбор материала исследования связан прежде всего с такими характеристиками устного выступления, как ориентация на большую аудиторию, контактная форма общения, определенное ограничение во времени, направленность на достижение конкретной цели - убеждение слушателей. Таким образом, материалом исследования выбраны однородные по ситуативным характеристикам тексты - научный доклад и политическое выступление. Для сравнения интонационных характеристик, а также проверки гипотезы о важности учета в подобных экспериментах экстралингвистических параметров, были исследованы тексты выступлений в реализации дикторов украинского радио в студийных условиях.

Анализ структуры просодической единицы, которая представляет функцию убеждения, подтвердил гипотезу о существовании определенной программы, заложенной в памяти человека, состоящей из совокупности интонационных характеристик, служащих порождению и восприятию текстов с воздействующей направленностью. Интонема, соотносимая с функцией убеждения, локализуется на ядерном речевом сегменте (ключевой фразе) и выявляет прагматическую направленность при помощи определенного интонационного оформления.

В исследуемых текстах определены степень сходства и различия интонации в зависимости от представленного жанра. Общими для исследуемых жанров являются следующие интонационные характеристики: средняя степень громкости звучания, членение текста на синтагмы из двух-четырех слов, средний темп произнесения, паузы имеют среднюю длительность. В текстах наблюдается вариативность среднеслоговой длительности соседних фраз, продление предпаузальных слогов, средний и широкий частотный диапазон большинства фраз, частотный пик на 1-ом ударном или ядерном слогах.

Аудитивный анализ интонации политического выступления и научного доклада показал, что отличительными чертами исследуемых текстов стали:

- степень громкости произнесения: научный доклад звучит несколько тише, с бoльшей вариативностью громкости в различных его частях;

- синтаксическое членение текстов: однотипные синтагмы в научном докладе со средней длиной 2,9 слова (8,3 слога); более разнообразные синтагмы в политическом выступлении, средняя длина их больше и составляет 3,2 слова (9,2 слога);

- темпоральное оформление: значительная вариативность темпа в научном докладе; отсутствие медленно произнесенных фраз в политическом выступлении;

- паузальное членение: для научного доклада характерно преобладание пауз, обусловленных синтаксическими особенностями текста, и чередование пауз различной длительности в отдельной фразе. В политическом выступлении зафиксирован значительный процент психологических пауз при достаточно частом их повторении во фразе;

...