Документознавча термінології в наукових текстах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДОКУМЕНТОЗНАВЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

1.1 Періодизація розвитку документознавчої термінології

1.2 Походження документознавчої термінології

1.2.1 Формування власне української документознавчої термінології

1.2.2 Запозичення документознавчих термінів з інших мов

РОЗДІЛ 2. ДОКУМЕНТОЗНАВЧА ТЕРМІНОЛОГІЇ В НАУКОВИХ ТЕКСТАХ

2.1 Різновиди та жанри наукового стилю

2.2 Наукова стаття як жанр наукового стилю

2.3 Використання документознавчої термінології в науковій статті Г.М. Швецової-Водки “Історіографічне дослідження документознавства”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

документознавчий термінологія науковий стаття

Еволюція української документознавчої термінології безпосередньо пов'язана із дією екстралінгвальних чинників: виробничо-технічного, історико-політичного та соціально-комунікативного, що у своєму діалектичному зв'язку зумовили хід та особливості певних періодів розвитку термінології.

Українська документознавча термінологія формувалася як узагальнена, інтегративна сукупність термінологічної лексики, яка називає головні, визначальні поняття наукових дисциплін документно-комунікаційного циклу.

Сучасна українська документознавча термінологія сформована як цілісна система ієрархічно організованих мовних одиниць, що забезпечує номінативними засобами поняттєву базу науки і техніки. Їй властива генетична різнорідність мовних одиниць, що відтворює тривалий історичний процес розвитку терміносистеми. Вона створена переважно на українській власній лексичній основі. Формування термінології в умовах зростання наукових і міжмовних інтеграційних процесів зумовило наявність значної кількості іншомовних запозичень.

Українське термінознавство, розвиваючись у напрямі дослідження окремих галузевих термінологічних систем, набуває ознак цілісної, сформованої галузі знань. Творення та функціонування української документознавчої термінології є важливим чинником розвитку літературної мови загалом. Таке значення документознавчої термінології зумовлює актуальність теми.

Дану тему досліджували: Комова М. В., Кулешов С. Г., Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. та інші.

Об'єктом дослідження є українська документознавча термінологія.

Предметом дослідження є використання документознавчої термінології в науковому тексті.

Мета дослідження - дослідити основні етапи становлення української документознавчої термінології та використання її у науковому тексті.

На основі сформульованої мети, слід розв'язати такі завдання:

проаналізувати періодизацію розвитку української документознавчої термінології;

дослідити походження документознавчої термінології;

аналізувати різновиди та жанри наукового стилю;

дати загальну характеристику науковій статті;

дослідити використання документознавчої термінології в науковій статті;

Матеріалом для дослідження стала стаття Г.М. Швецової-Водки “Історіографічне дослідження документознавства”, яка взята із журналу «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія».

Для написання курсової роботи були використані наступні методи: аналізу та синтезу, історичний, термінологічний.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (24 найменування), двох додатків.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ДОКУМЕНТОЗНАВЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

1.1 Періодизація розвитку документознавчої термінології

На різних етапах української історії, залежно від політичних і соціально-економічних обставин, розвиток документознавчої термінології не був планомірним, систематичним. Це пояснюється тим, що на становлення термінології справляли вплив зміни, які відбувалися не лише в правописі і лексиці, а й у наукових підходах до термінотворення, у ставленні державних структур до проблем розвитку українського словникарства. У кожен історичний період свого розвитку українська документознавча термінологія зазнавала певних змін. У процесі формування сучасної української документознавчої термінології (далі - УДТ) дослідниця Марія Комова виділяє такі періоди розвитку УДТ:

I період (XI-XVIII ст.). Першооснову української документознавчої термінології становили терміни старослов'янського походження. Термінологічний документознавчий матеріал раннього періоду в Україні нечисленний. Літописи відтворюють лексичний склад старослов'янської мови, пов'язаний з книгою: словеса книжная, многочьстьныих бжствьных книг, книг княжьих, святым книгам, не книжен [10].

Переклад старослов'янською мовою християнських книг, формування значних книжкових зібрань при монастирях, княжих дворах, а також призначення спеціальних осіб, які відповідали за їх писання та збереження, зумовили творення відповідних термінів. У “Матеріалах для словаря древнерусского языка ” I.I. Срезневського відтворюється поява у перекладах та інших документах XIV-XV ст. власномовних термінів на позначення приміщення для книг: кънигохранительница, кънижъница; осіб: кънигохранительникъ, кънигохранитель, къниголюбець, кънижьникъ [9]. У перекладі Біблії 1499 р. вперше з'являється термін бібліотека. Це слово грецького походження, спочатку воно означало сховище книг, тому розроблення питань, пов'язаних з будівництвом, обладнанням книгосховищ, а головне, з наповненням їх книгами і збереженням цих книг, розпочалося значно раніше, ніж створення вчення про бібліотеки і бібліотечну справу. Термінологію пізнішого періоду - XVII ст. відображає “Лексикон славено-латинський” Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського. У ньому наявні певні групи термінів на позначення понять, пов'язаних із створенням, зберіганням та використанням рукописних документів: назви жанрів літератури: баснь, притча, письмо; назви видів писемних пам'яток: календарь, молитвєнникь, словник; назв осіб, їх занять, професій: книгочій, чтєць, друкар; назв професій, занять: читаю, храню, писаниє.

II період (XIX - поч. XXст.). У XIX - на початку XX ст. розпочалося цілеспрямоване формування української наукової термінології. Термінологія документознавства ще не набрала чітких рис розвитку. Характерною рисою термінотворення цього періоду була орієнтація на лексику рідної мови. Вагомий внесок у розбудову українського термінознавства цього періоду зробили науковці Інституту української наукової мови, інших наукових інституцій 20-х років ХХ ст. До реалізації завдання вперше в історії української мови унормувати наукову, технічну, виробничу терміносистеми на вироблених лінгвістами наукових засадах доклалися визначні вчені - А. Кримський, Г. Холодний, О. Яната, Я. Лепченко Т. Секунда та ін. [6]. Також появі нових понять та їх науковій номінації сприяли критико-бібліографічні праці М. Ф. Комарова. І.О. Левицького, І. Франка, Б. Грінченка, які публікувалися в львівських журналах “Зоря”, “Друг”, “Світ”, “Народ”, “Життє і слово” [10]. Термінологічний словник науковців охоплює вже, крім українських слів, іншомовні запозичення. Чітко окреслюється тематичне спрямування термінів: назви видів видань: збірник, додаток, том; назви бібліографічних, видавничих процесів: добір статей (книг), друк, передплата; назви критико-бібліографічної, оглядової продукції: покажчик, огляд, стаття, замітка; назви професій, амплуа: книгар, писатель, белетрист, автор, читач; назви закладів: читальня, бібліотека, редакція; назви жанрів літератури: критика, драма, поезія. Здобутки термінотворців у ці десятиліття, дозволяють вважати цей період формування УДТ визначальним у процесі вироблення загальноукраїнського термінологічного усного та писемного мовлення.

III період (20-ті роки). Тенденції формування української книгознавчої термінології у 20-х роках XX ст. були логічним продовженням термінологічної праці у попередні десятиліття. 20-ті роки позначені сумлінною працею над укладанням словника української термінології документно-комунікаційного циклу. У словнику поряд із широким відтворенням термінів з греко-латинськими коренями була зроблена спроба уникнути термінів-запозичень шляхом заміни їх українськими відповідниками: материалы - знадоби, знахідки; художественная литература - красне письменство; издание (тираж) - наклад. У словнику поряд із запозиченнями було подано їх українські синоніми: автограф, власнопис; дефект, вада; афоризм, вислів.

Не всі тогочасні терміни увійшли у сучасну термінологічну систему, деякі з них змінювали своє значення, інші випали з активного вжитку, але підвалини УДТ були закладені в 20-х роках на наукових засадах, які можна звести до таких положень: термінологія має бути всеукраїнською; термін має відповідати внутрішній структурі української мови; терміни мають характеризуватися однозначністю, точністю, стислістю, мотивованістю; Отже, у 20-ті роки процес термінотворення у документознавства набув рис свідомої і цілеспрямованої діяльності.

IV період (30-50-ті роки). Нищення української наукової термінології відбувалося під гаслом розкриття класової суті теорії у книгознавстві, бібліотекознавстві та бібліографії, що одночасно таврувало як "націоналістичну", "буржуазну" відповідну термінологію: український бібліографічний репертуар, міжнародна децимальна класифікація, вільний доступ до фонду та інші.

Нехтування науково-теоретичними, методологічними надбаннями українського книгознавства, бібліотекознавства і бібліографії, здобутих у часи українізації, в поєднанні із появою у 1933 р. статті А. Хвилі "Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті" та загальнодержавною політикою зруйнування української термінології стало підставою для корекції розвитку документознавчої терміносистеми у потрібному політичному напрямку.

Як зазначає дослідниця М. Комова, у 1933 р. на зміну "Бібліологічним вістям" УНІКом видається перший том "Наукових записок" під назвою "Проти буржуазних теорій в книгознавстві", де нищівної критики зазнали методологічні засади українського бібліотекознавства, бібліографії, книгознавства, які активно розвивалися у 20-х роках. Автори статей - Я. Керекез, М. Городков, І. Фогельман, І. Тітельман, В. Тарнавський, Кость Довгань, - у розбудові науки і практики не залишили помітного сліду, проте під гаслом боротьби проти буржуазних теорій стали активними виконавцями зруйнування української школи книгознавства, бібліотекознавства, переслідування найактивніших її фундаторів.

В українській термінології цього періоду з'явились тенденції:

1) обмеження використання термінів іншомовного походження: бібліологія - книгознавство;

2) ігнорування мови - продуцента терміна як джерела творення нового україномовного терміна і подвійне калькування термінів іншомовного походження з російських. Наприклад, термін детермінанта, що належить до Міжнародної десяткової класифікації і в ній самій називається subdivision de (фр.) - підрозділ, англійською мовою sing of - знак, трансформується у визначник (рос. определитель). Український термін класифікаційний (децимальний) знак був замінений на індекс відповідно до російської термінології, де, за свідченням Л. Б. Хавкіної, він почав уживатися внаслідок неправильного перекладу французького терміна indeece (лат. indecium - прикмета, позначення, знак). Цей термін був ототожнений з латинським словом index, яке в європейських мовах вживається у значенні "покажчик до книги, до періодичного видання" тощо. Звідси ж - англійський термін Indexing - складання покажчиків;

3) відбір та вживання термінів, максимально наближених до російської термінрлогії ( предметовий - предметний, зав'язок бібліотечного фонду - ядро бібліотечного фонду, опрацювання - обробка, розміщення - розстановка);

4) поява зідеологізованих термінів ( пропаганда літератури, масова бібліотека, літературний суд);

5) підміна дефініцій термінів шляхом введення у них з понять, пов'язаних із завданнями політпросвітроботи ( керування читанням, тематична повнота фонду).

40-і - початок 50-х років характеризується спадом у формуванні української термінології, що пояснюється воєнними часами, а також жорстокою цензурою. В “Українсько-німецькому словнику” Зенона Кузелі та Ярослава Рудницького вміщено тематичні групи слів, які охоплюють систему понять документознавства: бібліотека, книгозбірня, альманах, газета, журнал, список, книгарня та ін.

V період (60-80-ті роки). П'ятий етап розпочався зі становленням України як суверенної держави. У документознавчій термінології спостерігається прагнення фахівців відновити національну ідентичність на всіх мовних рівнях: лексичному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному. Видання збірників наукових праць та підручників українською мовою, формування нових документознавчих дисциплін у навчальних закладах держави, вихід національних термінологічних стандартів та становлення фахової періодики заклали передумови для збагачення терміносистеми власними номінаціями як новими, так і забутими. Цей етап унормування документознавчої термінології позначений виходом цілого ряду лексикографічних видань. серед яких слід відмітити “Короткий російсько-український словник поліграфічних і видавничих термінів”. В цьому словнику вміщено терміни, що утворені за словотвірними моделями російської мови: виставочний (замість виставковий), внутрікнижковий (замість внутрішньокнижковий), поличний (замість поличковий).

З 70-х років розпочалася уніфікація та стандартизація термінології та поняттєвого апарату всіх дисциплін, на основі яких сформовано категоріально-поняттєвий апарат документознавства як інтегрованої метанауки: бібліотечної справи, бібліографії, інформатики, видавничої та книготорговельної діяльності.

Другий аспект розвитку термінологічної системи пов'язаний з вивченням та уточненням поняттєвого апарату документознавства у зв'язку із становленням та розвитком усіх дисциплін документно-комунікаційного циклу.

У 60-80-х роках активний розвиток бібліотекознавства, зростання його соціального значення викликали появу багатьох нових понять і відповідних їм термінів. Вплив інтеграційних процесів на терміносистему бібліотекознавства спричинив широке використання суміжногалузевої термінології. У бібліотечну справу ввійшли терміни соціології: анкета, анкетування; психології: стимули читання, бібліотечна настанова; педагогіки: стажист, бібліотечний урок, бібліотечна естетика; статистики: бібліотечна статистика, статистика друку, середні показники. Із активним входженням інформатики у практичну роботу сучасних бібліотек, які створюють інформаційно-пошукові системи - як локальні, так і інтегровані - бібліотечна термінологія особливо широко поповнюється термінами науково-інформаційної діяльності, комп'ютерної справи: інформаційний пошук, комунікативний формат, дескриптор тощо. Дослідниця Валентина Бездрабко твердить, що «період становлення документознавчої термінології відбувається під знаком активного обговорення необхідності провадження тематичних досліджень і припадає саме на 60-і роки» [1].

На кінець 80-х років практично завершився процес номінації понять бібліотечної справи, які охоплюють традиційні, суто бібліотечно-бібліографічні форми і методи роботи. Окреслилася чітка тенденція до активного поповнення термінології бібліотекознавства термінами науково-інформаційної діяльності.

VI період (з 90-х років). На початок 90-х років назріла необхідність у створенні науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Сучасний етап унормування УДТ позначений процесами відродження українського термінотворення та застосування наукових підходів до проблем термінології. На початку 90-х років опубліковано ряд підручників, навчально-методичних посібників, наукових збірників, продовжуваних видань.

Багато сучасних науковців, таких як С.Г. Кулешов, М. С. Слободяник, В. В. Бездрабко, Н. Б. Зінов'єва, досліджують сучасний етап розвитку УДТ. Проводяться термінологічні семінари, під час яких обговорюються термінознавчі та термінологічні проблеми документознавства [1].

1.2 Походження документознавчої термінології

УДТ сформовано переважно на національній лексичній основі. Разом з тим, вона постійно поповнювалася шляхом прямих і непрямих лексичних запозичень з генетично споріднених і неспоріднених мов, що зумовлювалося економічними, політичними, культурними зв'язками носіїв. За походженням документознавчі терміни дослідниця Комова поділяє на три типи ( див. табл. 1.2).

Табл. 1.2

Типи термінів

№п/п	Типи термінів	Приклади
1.	Українські терміни, що утворилися на основі власних словотворчих засобів	визначник, розділювач, опис, список, покажчик, назва та ін.
2.	Терміни-запозичення з інших національних мов	англійської: текст, дайджест, фільм; французької: журнал, буклет,альбом; німецької:,форзац,шрифт,лясе, фоліант; італійської: газета, сценарій та ін.
3.	Терміни, утворені на основі греко-латинських елементів	бібліотека, бібліографія, картотека та ін.

Серед запозичень В. С. Гриньов виділяє такі різновиди:

1. Оригінальні запозичення:

а) лексичні запозичення, при яких запозичується матеріальна форма слова з його змістом: кадр, детектив, сценарій;

б) запозичення матеріальної форми слова з наповненням його новим змістом: абонемент, індекс;

в) морфемні запозичення, при яких використовуються кореневі і дериваційні морфеми для утворення нових слів: бібліо+тека, мікро+фільм, фільмо+тека, перфо+тека, авто+граф. Найбільшою продуктивністю в українській документознавчій термінології відзначаються греко-латинські терміноелементи: бібліо-, авто-, мікро-, фото- та ін.

2. Кальки:

а) словотвірне калькування, при якому запозичується структура іншомовної лексичної одиниці і утворюється нове слово за допомогою відповідних українських словотворчих засобів: бібліотека - книгозбірня, оригінал - первотвір, манускрипт - рукопис;

б) семантичне калькування, при якому національне слово набуває нового значення відповідно до семантики іншомовного слова;

в) калькування стійкого словосполучення. Калькування стійких словосполучень є одним із найпродуктивніших способів утворення стандартизованих термінів.

3. Змішане запозичення, при якому один із словотворчих компонентів слова запозичається, а інший існує в українській мові [10, с. 74].

Отже, формування і функціонування української документознавчої термінології у період зростання наукових і міжнародних інтеграційних процесів, в історично-політичних умовах, не завжди сприятливих для розвитку україномовного середовища, зумовило наявність значної кількості іншомовних елементів в українській документознавчій термінології.

1.2.1 Формування власне української документознавчої термінології

На формування української термінології впливало багато факторів, як і на усю українську культуру та науку. До найсуттєвіших належать історичні та політичні умови, соціальне становище суспільства, а також вплив культури й мови інших націй.

Українська документознавча термінологія укладалась значною мірою неорганізовано, свідком чого є її словниковий склад, в котрому з'являються «загальновживані слова, які зазнали переосмислення, і слова, утворені від українських і запозичених морфем, і кальки, і запозичення з класичних і сучасних мов та ін» [11, с. 16].

Від середини ХІХ ст., із початком етапу українського національного відродження, розвивається наука, техніка й літературна мова. У зв'язку з цим фактом дуже актуальним стало питання про власне українську термінологію. До цих часів українська наукова термінологія не була сформованою, тому що вся наукова діяльність реалізувалась у російських, німецьких або польських інституціях. На цю нестандартність термінології впливало також соціальне становище України та її національної мови. Отже, з піднесенням мови й культури виникла потреба створення української термінології. Перші опрацювання проблеми термінології знайдемо в середині ХІХ ст. у М. Левченка в статті журналу Основа за 1861 р. На його думку, треба «укладати нові терміни у дусі народної мови» [15]. М. Левченко, крім теоретичної обробки цієї справи, уклав словник інтернаціоналізмів із власним перекладом їх. Його пізніше поповнив П. Єфименко.

Значна кількість власне українських термінів, які виникли на основах зазначених мов, з'явились в документознавчі термінології в середині ХІХ століття. Йдеться саме про такі терміни, як читальня, читач, бібліотека, видання. До слів, створених в українському середовищі без безпосереднього впливу іншої мови, можна включити також такі терміни: визначник, розділювач, опис, список, покажчик, ядро, скринька, повідомлення, склад, заголовок, назва, наклад.

Переважна більшість простих українських термінів має свій початок ще в добі праслов'янської мовної спільності (приблизно 80% усіх термінів). У меншій кількості представлені слова старослов'янсього та українського походження. Дослідниця Г. Миронова зазначає, що «хоча нові терміни створені вже в українській мові, їх джерелами постійно залишились давні слова» [5].

1.2.2 Запозичення документознавчих термінів з інших мов

Проникнення іншомовних компонентів у терміносистему викликане тим, що національна загальновживана лексика не може відбивати всі здобутки людського досвіду у пізнанні навколишнього світу. Перші явища запозичення іншомовних слів в УДТ сягають періоду християнізації східних слов'ян, розвитку староукраїнської літературної мови. Найвагомішу частку серед іншомовних термінів становлять запозичення з класичних - старогрецької та латинської мов. В українську мову вони потрапляли переважно через посередництво польської та російської мов. Посередником у поширенні слів та компонентів латинської та інших романських мов стала німецька мова.

Найвагомішу частку серед іншомовних термінів становлять запозичення з класичних - старогрецької та латинської мов. Серед грецизмів виділяють такі терміни: енциклопедія, хрестоматія, каталог, дискета, бібліографія, автобіографія, хроніка, пергамент і т. д. Латинізми представлені такими термінами: документ, календар, кодекс, патент, публікація, індекс, рубрика, архів і т. д.

Німецька мова дала терміни на позначення назв предметів, процесів книгодрукування, елементів оформлення книги: абзац, верстання, курсив, штемпель, фоліант, форзац, шпальта, шрифт.

Серед запозичень з французької мови виділяють такі: фонд, репертуар, жанр, дублет, журнал, кадр, касета, буклет, афіша, анкета, бланк, блокнот, брошура, преса, паспорт, альбом.

У другій половині XX століття розпочалося активне поповнення термінології інформатики термінами англійської мови, які входили в терміносистему разом з поняттям: байт, біт, блок, інтерфейс, маркер, файл, курсор, стандарт, фільм, дайджест, стенд, сейф і т. д.

Поодинокі терміни на позначення документознавчих понять запозичені в українську терміносистему з таких мов: з італійської мова: газета, лібрето, трафарет, сценарій; з польської мови: аркуш, предмет; через посередництво європейських мов в українську терміносистему увійшли слова арабського походження: альманах, цифра, шифр.

Отже, проникнення іншомовних компонентів у терміносистему викликане тим, що національна загальновживана лексика не може відбивати всі здобутки людського досвіду у пізнанні навколишнього світу [10].

РОЗДІЛ 2. ДОКУМЕНТОЗНАВЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ У НАУКОВИХ ТЕКСТАХ

2.1 Різновиди та жанри наукового стилю

Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Він є засобом спілкування в галузі науки та навчально-наукової діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю -- монолог. При складанні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль - функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки [4].

Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей - таких як попереднє обдумування висловлювання,монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови [3].

Для наукової мови характерні такі стильові риси: ясність і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; об'єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; докладні висновки.

Морфологічними рисами наукового стилю є такі:

1) переважання іменників;

2) використання у множині іменників, що не мають у звичайному вживанні форм множини (вартості);

3) вживання іменників однини для узагальнених понять;

4) вживання майже виключно форм теперішнього часу у позачасовому значенні, вказує на постійний характер процесу.

Поява і розвиток наукового стилю пов'язані з прогресом наукових знань у різних сферах життя і діяльності природи і людини. Науковий стиль мовлення має кілька різновидів (табл. 2.1.).

Табл. 2.1

Різновиди наукового стилю

№п/п	Різновиди наукового стилю	Визначення	Жанри
1.	Власне науковий	характеризується суворою, академічною манерою викладу; його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко у цікавій формі	монографія, дисертація, доповідь,стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези
2.	Науково-популярний	його особливість -це поєднання полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози, в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів та інших власне наукових засобів.	виклад наукових даних для нефахівців -- книги, статті у неспеціальних журналах
3.	Науково-навчальний	поєднує в собі риси власне наукового підстилю та науково-популярного викладу; із власне науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом.	навчальний посібник, лекція, семінарська доповідь, відповідь на іспиті, реферат, реферативне повідомлення.

Різноманіття видів наукового стилю мови базується на внутрішній єдності і наявності загальних позамовних і власне лінгвістичних властивостей цього виду мовної діяльності, які виявляються навіть незалежно від характеру наук (природничих, точних, гуманітарних) і власне жанрових відмінностей.

Спільними позамовними властивостями наукового стилю мови, його стильовими рисами є такі:

1) наукова тематика текстів;

2) узагальненість, абстрактність, абстрактність викладу (майже кожне слово виступає як позначення загального поняття або абстрактного предмета);

3) логічність викладу (між частинами висловлювання є впорядкована система зв'язків, виклад несуперечливо і послідовно);

4) доказовість викладу (міркування аргументують наукові гіпотези та положення);

5) об'єктивність викладу (виявляється в викладі, аналізі різних точок зору на проблему, в зосередженості на предмет висловлювання і відсутності суб'єктивізму при передачі змісту, в безособовості мовного вираження);

6) насиченість фактичної інформацією, що необхідно для доказовості та об'єктивності викладу.

Найважливіше завдання наукового стилю мови - пояснити причини явищ, повідомити, описати суттєві ознаки, властивості предмета наукового пізнання.

До основних жанрів наукового стилю належать монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація, тези, підручники, посібники та ін.

Монографія - наукова праця (книга), в якій досліджується одна проблема, обмежене коло питань [18].

Стаття - невеликого розміру наукова праця, присвячена певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у тій темі [4].

Реферат - це короткий виклад великого дослідження або кількох праць з якоїсь наукової проблеми [4].

Анотація - стисла характеристика роботи з погляду змісту і призначення [4].

Дисертація - наукова праця, підготовлена для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня [3].

Тези є одним із найстійкіших жанрів. Вони мають суворо нормативну змістово-композиційну структуру, в якій виділяються: преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза (висновок). Чітке логічне членування змісту тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках - і виділенням абзаців під однією рубрикою.

За змістом дослідниця Мацько Л. І. поділяє тези на три типи:

1. Тези визначення проблеми (короткий вступ про актуальність теми).

2. Тези, що висвітлюють результати дослідження.

3. Тези, що репрезентують нову методику роботи [24].

Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати нормам наукового стилю. Це, зокрема, висока насиченість висловлювання предметно-логічним змістом, термінами і абстрактними словами, абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор, інверсій тощо.

Підручник і посібник як жанри науково-навчального підстилю мають багато спільного і відмінного у текстотворенні. До спільних ознак належать: науковість, об'єктивність викладеного матеріалу, відповідність його навчальній програмі, наступність і перспективність у процесі розгортання навчального курсу. Відмінність підручника і навчального посібника стосується способів додавання матеріалу і мовного викладу.

Отже, в науковому стилі діють суворі стильові норми, порушення яких свідчить про низький рівень мовно-наукової культури автора. Щоб уникнути цього, необхідно дотримуватися всіх основних вимог стилю і конкретного його жанру.

2.2 Наукова стаття як жанр наукового стилю

Серед різних жанрів наукового стилю особливе місце належить науковій статті.

Стаття - найважливіший аналітичний жанр журналістики, що на підставі розгляду та зіставлення значної групи фактів чи ситуацій ґрунтовно й глибоко, з науковою точністю трактує, осмислює й теоретично узагальнює проблеми соціальної дійсності [3].

Стаття - науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті [4].

Стаття - важливий публіцистичний жанр, який відзначається ґрунтовним аналізом матеріалу, високим ступенем узагальнення, чіткістю висновків. Використовуючи різноманітні факти, яскраві приклади, статистичні дані, автор статті досліджує злободенні суспільно-політичні або морально-етичні проблеми [17].

Стаття - невеликого розміру наукова праця, присвячена певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у тій темі [18].

Стаття -- це невеликого розміру надрукована в часописі або збірнику наукова робота, присвячена певній проблемі, питанню і розрахована на фахівців, які розв'язують цю проблему[20].

Наукова стаття - один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань. У ній поєднуються аналіз, опис, критичне осмислення стану дослідження проблеми [3].

Наукова стаття - вид наукової публікації, у якій описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань [20].

Наукова стаття - твір невеликого розміру, в якому автор викладає результати власного дослідження [4].

Наукові статті виконують дослідницьку (подають наукові результати), презентаційну (представляють дослідника в науковому товаристві), оцінну (оцінюють стан наукових досліджень з певної проблеми) та комунікативну (слугують засобом спілкування дослідників) функції. Ознаками мови наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність розкриття одного або кількох питань), логічність і обґрунтованість висновків, наявність міркувань і посилань. Розрізняють різні види наукових статей (табл. 2.1) [4].

Табл. 2.2

Види наукових статей

№п/п	Вид статті	Пояснення
1.	Повідомлювальна	інформує про нові результати дослідження
2.	Оглядова	аналізує подій, явищ тощо, зіставляє їх, виявляє найважливіші напрямки у розвитку науки
3.	Аналітична	всебічний аналіз досить репрезентативних фактів, які виводять на розв'язання наукової проблеми
4.	Дискусійна	статті про спірні питання

Також є інші класифікації наукових статей. Так, дослідниця О. М. Семеног поділяє їх за змістом, за кількістю авторів, за галузевим призначенням, за науковим завданням, за способом розкриття [4].

За змістом наукові статті класифікують на власне наукові статті (виклад основних результатів роботи); науково-популярні статті (орієнтують на читацьку аудиторію, серед якої можуть бути непрофесіонали); науково-навчальні та науково-методичні статті (містять практичний виклад закономірностей, досліджуваних об'єктів, методи їх застосування у практичній діяльності); науково-публіцистичні статті (присвячені актуальним для наукової громадськості проблемам).

За кількістю авторів наукові статті Олена Миколаївна Семеног поділяє на одноосібні (один автор) або колективні (колектив авторів).

За галузевим призначенням вона виокремлює мовознавчі, літературознавчі, педагогічні, психологічні та історичні статті та ін.

За науковим завданням - теоретичні і прикладні.

За способом розкриття статті Семеног О. М. поділяє на оглядові, проблемні і методологічні. Оглядові статті містять характеристику стану і перспектив наукових досліджень у тій чи іншій предметній галузі. У проблемних статтях наявний аналіз проблеми, яка не одержала всебічного осмислення. Методологічні статті подають обґрунтування методології розв'язання проблеми.

Отже, одним з жанрів наукового стилю є наукова стаття. Вона характеризується глибоким аналізом події чи явища, містить узагальнення фактів, розкриває закономірності в розвитку явищ, досліджує причинно-наслідкові зв'язки між ними.

2.3 Використання документознавчої термінології в науковій статті Г. М. Швецової-Водки «Історіографічне дослідження документознавства»

Наукова стаття Г. М. Швецової-Водки «Історіографічне дослідження документознавства» розміщена в науковому фаховому виданні «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» за 2009 рік (див. ДОДАТОК А) [22].

У цьому підрозділі я аналізувала статтюГ. М. Швецової-Водки. У статті вона розкриває роль науковцяВ. В. Бездрабков організації термінологічних досліджень із документознавства. Подає характеристику її наукових досліджень. Автор репрезентує монографію В. В. Бездрабко «Документознавство в Україні: інституалізація та сучасний розвиток»

З цієї статті виписано і подано тлумачення основних документознавчих термінів: автор (лат.) - це фізична особа, творчою працею котрої створено твір [18]; архів (гр.) - це організація чи її структурний підрозділ, який здійснює прийняття і зберігання документів з метою використання ретроспективної документаційної інформації [18]; бібліографія (гр.) - галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ [18]; дискусія(лат.) - це форма колективного обговорення, мета якого виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми [18]; документ (лат.)- це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу [18]; інформація (лат.)- це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей [18]; нумерація (лат.) - це числове чи за допомогою літер позначення послідовності розташування його складових частин [18]; патент (лат.) - це документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку [18]; редактор (фр.) - це людина, що редагує, вносить зміни й покращення без суттєвої переробки [18]; сюжет (фр.) - це система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору [18] (див. ДОДАТОК Б).

В статті містяться власне українські та іншомовні терміни. Серед власне українських є такі слова: видання, висновок,галузь, джерело, джерелознавство, діловодство, довідковий апарат, дослідження, дослідник, збірник, зміст, книга, підручник, покажчик, примітка, читач. Серед іншомовних є запозичення з латинської: автор, архів, архівна справа, архівознавство, дискусія, документ, нумерація, об'єкт, патент, редактор, рецензія, термін, термінологія; грецької: бібліографія,бібліотека, монографія, теза; англійської: посилання, посібник; французької: інформація, сюжет; польської: предмет.

Серед термінів є одно-, дво- та трикомпонентні терміни. До однокомпонентних термінів належать такі слова: автор, архів, бібліографія, бібліотека, видання, висновок, галузь, джерело, джерелознавство, дискусія, діловодство, документ, документознавство, документологія, дослідження, дослідник, зміст, інформація, книга, літописознавство, монографія, нумерація, об'єкт, папір, патент, підрозділ, підручник, покажчик, посилання, посібник, примітки, редактор, рецензія, розділ, скорочення, стаття, теза, термін, термінологія, читаю.

До двокомпонентних термінів належать: архівна справа, бібліографічний опис, бібліографічний покажчик, використані джерела, довідковий апарат, документна інформація, документознавча наука, документознавча освіта, документознавчі дослідження, документознавчі центри, документознавчі ідеї, зегальне документознавство, інфраструктура документознавства, історія документознавства, картографічний документ, класифікація документів, наукова монографія, теорія джерелознавства, управлінська документація, управлінські документи, фахові видання.

До трикомпонентних термінів належать: документально-комунікаційна діяльність, класифікація систем документації, класифікація управлінської документації, книгознавчо-бібліотекознавча дисципліна, теоретичні проблеми документознавства.

Дво- і трикомпонентні терміни утворені різними зв'язками:

1) прикметник+іменник: архівна справа, бібліографічний опис, бібліографічний покажчик, документна інформація, документознавча наука, документознавча освіта, документознавчі дослідження, документознавчий центр, документологічна ідея, загальне документознавство, картографічний документ, наукова монографія, наукові дослідження, термінологічні дослідження, фахові видання;

2)іменник+іменник: історія діловодства, історія документознавства, класифікація документів, теорія джерелознавства, теорія документознавства, термінологія документознавства;

3) дієприкметник+іменник: використані джерела, довідковий апарат, управлінська документація, управлінське документознавство, управлінські документи;

4) прикметник+(прикметник+іменник): документальна-комунікаційна діяльність, книгознавча-бібліотекознавча дисципліна;

5) прикметник+(іменник+іменник): історіографічне дослідження документознавства, теоретичні проблеми документознавства;

6) іменник+(прикметник+іменник): класифікація управлінської документації;

7) іменник+(іменник+іменник): класифікація систем документації.

Отже, у статті більшість термінів, які запозичені з інших національних мов. Переважають запозичення з латинської та грецької мов.

ВИСНОВКИ

УДТ формувалась залежно від різних чинників. Визначальним чинником розвитку УДТ були ідеологічно-політичні умови існування української державності; активізація позитивного впливу історичних обставин на термінотворчий процес збігається з пожвавленням виробничо-технічних чинників (кінець XIX ст. в Галичині; 20-ті роки XX ст.; 90-ті роки); зміна напрямку державної політики, позбавлення пріоритетності україномовної науки спричиняє занепад УДТ (30-50-ті роки); унормування та розвиток термінології відбувається майже винятково шляхом наслідування та калькування з російської мови (60-80-ті роки).

Праця українських діячів науки і культури у галузі бібліотечної справи (кінець XIX - початок XX ст.) була зумовлена їх усвідомленням ролі книги та бібліографії для поширення національно зорієнтованих світоглядних, мовознавчих ідей, пробудження національної свідомості народу і засвідчує сповідування ними ідей єдності, спадкоємності літературного та мовного, зокрема термінологічного, процесів на Наддніпрянщині та Галичині.

У курсовій роботі досліджено особливості становлення та розвитку української документознавчої термінології. Відповідно визначено шість періодів.

У I періоді (XI--XVIII ст.) сукупність документознавчих термінів, професійної лексики, створена на власних і зрідка запозичених коренях, мала риси стихійно складеної системи, яка у наступні століття із розвитком мови і суспільства зазнала докорінних еволюційних змін.

У II періоді (XIX - початок XX ст.) розпочалося свідоме формування УДТ; характерною рисою термінотворення цього періоду була орієнтація на лексику рідної мови.

У III періоді (20-ті роки) термінотворчий процес набув рис цілеспрямованої наукової діяльності; характеризується орієнтуванням на рідномовний ґрунт у поєднанні з використанням іншомовних слів та їх компонентів.

У IV періоді (30-50-ті роки) відбувалося гальмування розвитку національної наукової термінології та її коректування відповідно до внутрішньополітичних завдань держави; характеризується наближенням української термінології до російської.

У V періоді (60--80-ті роки) була сформована сучасна УДТ; безпосередній вплив на її унормування мали процеси стандартизації та лексикографічного опрацювання російської термінології, активна розбудова поняттєвого апарату, міжгалузеві інтеграційні процеси,' передусім з інформатикою.

З 90-х років розпочався VI період формування УДТ; характеризується процесами поповнення існуючої термінології Новими термінами, що відповідають структурі української мови,, структурного калькування оригінальних термінів, усунення подвійного калькування.

У першому розділі курсової роботи досліджено періодизацію розвитку та походження української документознавчої термінології. У другому розділі охарактеризовано науковий стиль та наукову статтю як жанр наукового стилю, проаналізовано статтю Г. М. Швецової-Водки “Історіографічне дослідження документознавства”

Отже, на сучасному етапі творення УДТ стоїть питання про чіткі концептуальні засади новацій: відповідність структурі мови, доцільність запозичень за умови збереження національної специфіки терміносистеми, недопустимість подвійного калькування, безпосереднє структурне калькування з мови-оригіналу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бездрабко В.В. Сучасне документознавство в Україні: концепції, перспективи розвитку // Український історичний журнал. - 2008. - № 6. - С. 165-183.

2. Вартанян Л.И., Делопроизводство / Л.И. Вартанян, Я.З. Лившиц, К.Г. Митяев, В.А. Цикулин. - Москва: Просвещение, 1964. - 224с.Вікіпедія.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.)/Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.-- К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005.-- 1728 с.

4. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%B1. -- Заголовок з екрана.

5. Документознавчі термінологічні семінари та збірки наукових праць: нові здобутки документознавців / В.В. Бездрабко // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2008. - №3. - С. 64-66

6. Дяков А. С., Кияк Т. Р., Куделько З. Б. Основи термінотворення. Семантичні та соціолінгвістичні аспекти. - К.: КМ Академія, 2000. - 218 с.

7. Загорецька О. Основні поняття та терміни // Архівознавство: Підручник для студентів іст. ф-тів вищ. навч. закладів України / За заг. ред. Я. С. Калакури та І. Б. Матяш. - К.: ВД "КМ Академія”, 2002. - С. 319-330.

8. Загорецька О. Теорія діловодства як галузь наукових знань // Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України. УДНДІАСД. - К., 2002. - Т. 8. - С. 139-141.

9. Комова М. В. Документознавство: навч. посіб./ М. В. Комова - К.: Тріада плюс, 2007. - С. 274-280.

10. Комова М. В. Українська документознавча термінологія / Марія Комова.; Національний ун-т "Львівська політехніка". -- Л. : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2011. -- 316 с.

11. Кочан І. Українська термінологія 90-х років XX ст. // Українська термінологія і сучасність: Матеріали II Всеукр. наук. конф. - К., 1997. - С. 17-18.

12. Кулешов С.Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / Український держ. НДІ архівної справи та документознавства; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. -- К., 2000. -- 162с.

13. Кулешов С. Г. Управлінське документознавство: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. культури і мистецтв / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. -- К. : ДАКККіМ, 2003. -- 58с.

14. Науково-технічна термінологія [Текст]: Навч. посіб. Для дистанційного навчання / А.В. Ліпінська; за ред. акад. М.І. Жалдака. - К.: Університет "Україна", 2007. - 219 с.

15. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект) [Текст]. - К.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1997. - 303 с.

16. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство: підручник. - Львів: Світ, 1994. - 216 с.

17. Симоненко Л. Українська термінологія кінця XX століття // Українська термінологія і сучасність: Матеріали II Всеукр. наук. конф. - К., 1997. - С. 10-14.

18. Словник іншомовних слів / Морозов С.М., Шкарапута Л.М., укл. - К.: Наукова думка, 2000. - 680 с. - (Словники України.)

19. Словник іншомовних слів.: 23000 слів та термінологічних словосполучень. / Пустовіт Л.О., Скопненко О.І., Сюта Г.М., Цимбалюк Т.В., укл. - К.: Довіра, 2000. - 1018 с. - (Бібліотека державного службовця. Державна мова і діловодство.). - 1015-1016.

20. Тараненко О. Лінгвістичні проблеми української термінології // Уряд. кур'єр. - 1998. - 27 січня.

21. Тлумачний словник української мови: понад 12 500 статтей (близько 40 000 слів) / за ред. д-ра філологічних наук, проф. В. С. Калашника. -- 2-ге вид., випр. і доп.-- Х.: Прапор, 2004. -- 992 с.

22. Циткіна Ф. А. Термінознавство в Україні й аспекти зіставлених досліджень // Мовознавство. - 1993. - №2.

23. Швецова-Водка Г. М. Історіографічне дослідження документознавства / Г.М. Швецова-Водка // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2009. - №4. - С. 44-49.

24. Шенемета О. В. Українська мова: термінологія і стилістика: методичні вказівки. - Івано-Франківськ, 2002. - 71 с.

Размещено на Allbest.ru

...