Стилі сучасної української літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний технологічний університет

Реферат

на тему: «Стилі сучасної української літературної мови»

Підготувала: Куліш Вікторія Олексіївна

Перевірила: Литвинчук О.В.

Житомир -- 2014

План

Вступ

1. Поняття стилю мовлення

2. Характеристика основних функціональних стилів

3. Використання в мовленні стилістично забарвлених засобів мови

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Стиль (від латин. Stilus - паличка для письма). Сталь літературної мови - різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на власному місці.

Кожний стиль має:

сферу поширення і вживання (коло мовців);

функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною, мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вони не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей - надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

1. Поняття стилю мовлення

Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови - спілкування, повідомлення і діяння. впливу.

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших - переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства - забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди - підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

2. Характеристика основних функціональних стилів

стиль мовлення літературний розмовний

Розмовний стиль. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побутів, у сім'ї, на виробництві.

Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше - нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

безпосередня участь у спілкування;

усна форма спілкування;

неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

невимушеність спілкування;

непідготовленість до спілкування (неформальне);

використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

емоційні реакції;

потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Типові форми мовлення - усні діалоги та полілоги.

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Основні ознаки:

найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності - образність (образ - персонаж, образ колектив, образ - символ, словесний образ, зоровий образ);

поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;

естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного;

експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;

відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;

визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а)епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г)комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Науковий стиль.

Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об'єктивний аналіз;

точність і лаконічність висловлювань;

аргументація та переконливість тверджень;

однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

докладні висновки.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

а) власне науковий )із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний - застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль.

Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;

активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Епістолярний стиль.

Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.).

Основні ознаки - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. (Р.S. - приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби - поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Конфесійний стиль.

Сфера використання - релігія та церква.

Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

- суто церковна термінологія і слова - символи;

непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;

значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;

наявність архаїзмів.

Організаційно-діловий стиль.

Його функціональні підстилі.

У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.

Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Важливою характеристикою ділового спілкування є контракт на адресність інформації.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

офіційний характер;

адресність;

повторність;

тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

документальність(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову;

сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в те5стах ділових (управлінських) документів.

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.

Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах та ін.

Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж).

Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

між підприємствами, організаціями та установами;

між державою та приватними особами;

між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

3. Використання в мовленні стилістично забарвлених засобів мови

Стилістична забарвлення використовуваних мовних засобів вказує на можливість їх використання в тому чи іншому функціональному стилі. Однак це не означає, що функціональна закріпленість мовних засобів за певним стилем виключає їх вживання в інших стилях. Для сучасного розвитку російської мови характерно взаємовплив і взаємопроникнення стилів, а це сприяє переміщенню лексичних засобів одночасно з іншими мовними елементами з одного стилю в інший. Так, у наукових творах нерідко з термінологічної сусідить публіцистична лексика. Це можна спостерігати на прикладі літературознавчих праць: «Публікація« Північної повісті »К.Г. Паустовського датується 1939р. Це романтичне оповідання про людей різних поколінь і національностей, чиї долі тісно і часом хитромудро переплітаються між собою. Героїв повісті об'єднують спільні риси - боротьба за соціальну справедливість і свободу, моральна чистота. ... Ідейний задум письменника визначив особливості композиції і сюжету повісті. Сюжетний паралелізм першої та другої - третьої частин, своєрідний повтор фабульної лінії не випадкові »(А. Н. Новіков).

Науковий стиль не виключає емоційної промови, а це зумовлює використання у ньому оцінної лексики, високих і знижених слів. Ще більш відкритий для проникнення іностілевие коштів публіцистичний стиль. У газетній статті нерідко можна зустріти терміни поруч з розмовної і навіть просторічної лексикою.

З книжкових стилів лише офіційно-діловий непроникний для розмовної лексики, для емоційно-експресивних слів. Хоча в особливих жанрах цього стилю можливе використання публіцистичних елементів, а, отже, і оцінної лексики (але з групи книжкових слів). Наприклад, у дипломатичних документах (заявах, нотах уряду) така лексика може висловлювати ставлення до обговорюваних фактами міжнародного життя: «знайти вихід з глухого кута», «дивитися з оптимізмом», «гігантська еволюція у відносинах».

Прикметою часу стало вживання за межами наукового стилю термінологічної лексики в переносному значенні: «черговий раунд переговорів», «вірус байдужості», «коефіцієнт щирості», «ейфорія пройшла» і т.д. У цьому випадку спостерігається не тільки метафоричне перенесення значення, в результаті чого відбувається детермінологізація, а й перенесення стилістичний: слово виходить за межі його породила терміносистеми і стає загальновживаним.

Однак не завжди залучення іностілевие лексики укладається в стилістичну норму. Значної шкоди культурі мови завдає недоречне використання:

Високої книжкової лексики (наприклад: «Журавльов виступив як поборник економії будматеріалів»).

Надуманих, штучних термінів, що створюють псевдонауковості мови (наприклад: «Одна голова великої рогатої худоби жіночого роду має бути використана, перш за все, для подальшого розведення потомства»).

Публіцистичної лексики в нейтральному тексті, що надає помилковий пафос висловом (наприклад: «Колектив магазину № 3, як і все прогресивне людство, став на трудову вахту на честь Першотравня»).

Порушенням стилістичної норми стає:

Необгрунтоване змішання різностильних мовних засобів, у результаті якого виникає недоречний комізм (наприклад: «Щоб отримати вагомі докази зловживання владою, прихопили з собою і фотокореспондента»).

Введення розмовних елементів у книжкову мова (наприклад: «недільники поклали початок благоустрою райцентру, однак, у цій справі в нас ще роботи непочатий край»).

Комічний ефект від змішування мовних засобів різних стилів використовують гумористи, свідомо вживаючи контрастують з стилістичній забарвленням слова. Наприклад: «Через кілька днів молодий медик гуляв з дівчиною по сильно пересіченій місцевості» (Ільф і Петров).

Бюрократизація всіх форм життя нашого суспільства в застійний період призвела до того, що в російській мові надмірно посилився вплив офіційно - ділового стилю. Елементи цього стилю, невиправдано вживаються за його межами, називаються канцеляризмами. До них належать характерні слова і вирази («наявність», «через брак», «на сьогоднішній день» і т.д.), безліч віддієслівних іменників («взяття», «роздуття», «недокомплект» і т.д.) , отименние прийменники («у справі», «по лінії», «за рахунок» і т.д.).

Формулювання, що рясніють канцеляризмами і мовними штампами, допомагали йти від прямої розмови на гострі теми, називати речі своїми іменами.

Канцеляризми проникають не тільки в книжкову, але і в розмовну мову, в якій можна відзначити часом безглузді поєднання стилістично несумісних слів. Абсурдність насичення розмовної мови канцеляризмами стає очевидною, коли зустрічається їх пародійне вживання. Наприклад, уявімо собі, що чоловік за обідом запитує дружину, ніж вона сьогодні займалася. У відповідь він чує: «В першу половину дня я прискореними темпами забезпечила відновлення належного порядку на житловій площі, а також у призначеному для приготування їжі підсобному приміщенні загального користування. У наступний період мною було організовано відвідування торговельних підприємств з метою придбання нових товарів ».

Останнім часом в розмовній мові відзначається високий ступінь вживання знижених слів, які втрачають в цьому випадку відтінки зверхності, грубості (наприклад: «дівчатка», «хлопчаки», «баба», «тітка»).

Іншою відмітною особливістю розмовної мови нашого часу стало насичення її зменшувально - пестливими формами без стилістичної мотивування. Дослідники відзначають «стилістичне спрощення» цієї групи оцінної лексики, яка нерідко сприймається говорять як своєрідна прикмета невимушено - розмовної мови: «Привіт!»; «Дайте довідочку»; «Ковбаски півкіло» і т.д. У подібних випадках мова йде не про розміри предметів, не висловлюється також особливо ніжне до них ставлення, іншими словами, оцінність експресивно забарвлених слів втрачається. Звернення до таких форм обумовлено чи хибним пропозицією про «ввічливому стилі», або приниженим становищем прохача, боїться отримати відмову від особи, до якого змушений звертатися. Подібне використання експресивно - емоційних мовних засобів часто відображає розподіл соціальних ролей у суспільстві.

Висновки

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства - забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди - підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Список використаної літератури

1. Бабич Н. М. «Місцеві мови» у сучасному релігійному стилі / Бабич Н. М. // Християнство й українська мова. - Л. : Свічадо, 2000. - С. 20-26.

2. Баранник Д.Х. До питання про «інформаційний стиль» мови / Баранник Д.Х. // Сучасна українська літературна мова: Стилістика / за заг. ред. І.К.Білодіда. - К. : Видавничий центр «Академія», 1983. - С. 3-10.

3. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. - К. : Видавничий центр “Академія”, 2005. - 368 с.

4. Єрмоленко С.Я. Стилістика. Категорії стилістики / Єрмоленко С.Я. // Нариси з української словесності та культури мови. - К. : Центр навчальної літератури, 1999. - С. 260-342.

5. Нелюба А.М. Теорія і практика ділової мови / А. М. Нелюба. - X. : Акта, 1997. - 192 с.

6. Пилинський М.М. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / М.М. Пилинський. - К. : Наукова думка, 1990. - 216 с.

7. Шимко Л. Культура мови. Функціональні стилі української літературної мови [Електронний ресурс] / Л. Шимко. - Режим доступу: http://moy-bereg.ru/kultura-rechi/kultura-russkoy-rechi.-funktsionalnyie-stili-literaturnogo-yazyika-3.html - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru

...