Питання щодо вживання запозичень (на прикладі будь-якої мови чи споріднених мов)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди

Реферат на тему:

«Питання щодо вживання запозичень (на прикладі будь-якої мови чи споріднених мов)»

Виконала:

Студентка 1-го курсу

Філологічного факультету

Групи А-14

Тимченко Лілія

Переяслав-Хмельницький - 2012 рік

Зміст

Вступ

1. Причини появи запозиченої лексики

2. Проблеми класифікації та встановлення хронології запозичень

3. Загальна характеристика запозиченої лексики

4. Структурні типи слів іншомовного походження

Висновки

Література

Джерела використаної інформації

Вступ

Тема цього реферату «Питання щодо вживання запозичень (на прикладі будь-якої мови чи споріднених мов)».

Ця тема є актуальною, тому що різні народи, в тому числі й український, постійно контактують між собою. В процесі обміну інформації відбувається й обмін мовними елементами. Тому вивчення розвитку української мови вимагає дослідження іншомовних елементів, їх місця та ролі у мові, що приймає. Ціла низка лінгвістів займалася цим питанням, але й досі воно залишається вивченим лише частково.

Об'єктом мого дослідження є іншомовні, зокрема англійськомовні, лексичні запозичення в сучасній українській мові.

Предметом дослідження є шляхи пристосування іншомовних лексичних запозичень до системи сучасної української мови.

Основна мета роботи - розглянути та дослідити іншомовні лексичні запозичення в українській мові.

Теоретичне значення цієї роботи полягає в тому, що вона сприяє вирішенню проблеми щодо історичних шляхів становлення, формування та розвитку сучасної української мови. Щодо відкритості її структури для запозичень та її адаптуючих властивостей, щодо шляхів поповнення лексичного складу мови.

Практичне значення полягає в подальшому використанні наслідків роботи при вивченні теми "Запозичення" у вузі.

Причини появи запозиченої лексики

Загальновідомим є той факт, що запозичена лексика у складі сучасної української мови посідає значне місце і сягає своїм корінням у далеке минуле.

У сучасній мовознавчій літературі з питань запозичень розрізняють екстралінгвістичні та інтерлінгвістичні причини появи запозиченої лексики. До причин зовнішніх насамперед належать контакти між народами, зумовлені як близькістю географічного розташування (що не є обов'язковим), так і потребами спільного розв'язання певних політичних, економічних питань, культурним та науковим обміном.

Суто лінгвістичними причинами запозичування є:

а) потреба у поповненні, а то й створенні якоїсь лексико-семантичної групи, відсутньої або недостатньої в певний історичний момент у мові, що запозичає;

б) потреба у семантичному обмеженні питомого слова, усуненні його багатозначності;

в) вищий ступінь термінологічної визначеності запозичуваного слова, яка склалася в мові- (чи мовах)-джерелі, порівняно з існуючим у приймаючій мові відповідником.

Для української літературної мови важливою причиною запозичування була необхідність створити абстрактну лексику, здатну обслуговувати різні сфери суспільного життя. Нарешті, на цей час припадають і перші спроби в українській художній літературі розширити межі охоплення дійсності, показати життя і побут інших народів. Важливу роль у появі запозичувань відігравала тенденція до диференціації слів за їх значенням і сферами вживання, зумовлена в свою чергу загальною тенденцією до досконалішого вираження понять.

У сучасній мовознавчій літературі широко вживається термін «мовні контакти», під яким розуміють використання двох (і більше) мов одними і тими ж людьми. Таких людей прийнято називати двомовними, а саму практику вживання двох мов -- двомовністю. Вона властива, як правило, не цілим народам, а певним групам, окремим представникам його: державним і політичним діячам, письменникам, публіцистам. Володіючи одночасно двома мовами, вони переносять окремі елементи чужої мови в рідну і, внаслідок свого впливу на колектив, сприяють поширенню і засвоєнню цих елементів широким загалом. При цьому перенесення елементів чужої мови відбувається як усним шляхом, так і через посередництво писемної мови, найефективніше - через переклад.

Центральним питанням у вивченні запозичень є їх пристосування, адаптація до системи приймаючої мови. У науковій літературі з цього питання виділяються такі показники освоєності запозиченого слова:

1) фонетико-графічна передача іншомовного слова засобами мови, що запозичає;

2) фонетичне освоєння слова, яке не обов'язково повинно бути повним і в процесі якого можуть з'явитися нові фонеми або периферичні підсистеми фонологічної системи приймаючої мови;

3) граматичне освоєння, головними показниками якого є входження іншомовного слова до певного граматичного класу слів приймаючої мови і набуття у зв'язку з цим відповідних морфологічних і синтаксичних ознак;

4) словотвірна активність, яка полягає в здатності іншомовних слів служити базою для творення нових слів;

5) семантичне освоєння запозичень - це питання про включення їх в лексико-семантичну систему приймаючої мови.

Проблеми класифікації та встановлення хронології запозичень

Питання про місце і роль слів іншомовного походження, про межі їх уживання в українській мові неодноразово піднімалося протягом зазначеного періоду, зумовлюючись кардинальною проблемою того часу: створення такої літературної мови, яка б, не втрачаючи своєї народної основи, була б здатна обслуговувати вищі сфери людської думки, стати мовою нації, освіти. Можливості ж української мови щодо цього не викликали сумнівів у передової частини української й російської інтелігенції.

У 70 - х роках ХІХ ст. питання про ставлення до іншомовних слів, про принципи творення української термінології знайшло прогресивне розв'язання в працях М.П. Драгоманова. Він вважав, що утворення наукової термінології може відбуватися різними шляхами: "Тут можуть стати у пригоді й одноплемінні мови, і переклад слів, і виробка нових коренів, а часом потрібно буде зоставити і слова романські або германські, коли вони вже вжились скрізь, увійшли у громадську мову, прийняли народну фонетику і дали од себе походні".

Надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку української літературної мови мали погляди і мовна практика І.Я. Франка, який в своїх наукових працях, публіцистиці, активно використовував інтернаціональну лексику і, в силу свого полілінгвізму, вводив нові іншомовні слова, які або залишались на рівні екзотизмів, або приживалися на українському ґрунті.

Виразно пуристичну позицію щодо розвитку української літературної мови зайняв Б.О. Грінченко, який у статті "Галицькі вірші" докоряв галицьким поетам, що вони насичують свою мову "москалізмами", "полонізмами" та "провінціалізмами". Цю ж думку повторив він і в іншій статті. Наголосивши, що "…позичання річ дуже небезпечна і може пошкодити мові…" Б.О. Грінченко радив письменникам "пошукати, чи нема в народній мові справжнього нашого слова на те розуміння, на яке вони беруть слово польське чи московське" (там же). А. Кримський наголосив на тому, що ті іншомовні слова, наприклад, польські чи російські, які "давно вже стали рідними", викидати не слід, бо народ їх розуміє краще, ніж деякі так звані "щиро-народні". Він не погоджується з закликом Б.О. Грінченка вишукувати усі потрібні слова лише в народній, діалектній мові і наводить арабську приказку "Зрозумілий барбаризм краще, ніж незрозумілий пуризм". "Нехай собі якесь "вибандурювати" буде щиро народним, а "визискувати" - польським, коли ж друге зрозуміти можна, а перше - ні!"

За підрахунками О.Г. Муромцевої, з 60-х років ХІХ ст. по перше десятиріччя ХХ ст. включно, в українську літературну мову ввійшло понад 1000 лексем інтернаціонального вживання для вираження різних понять суспільної, ідеологічної, філософської, культурної сфери. Якщо ж враховувати лексику інших груп, то ця цифра сягатиме близько 25000 лексем. Найбільш повне уявлення про обсяг запозиченої лексики дають спеціальні словники іншомовних слів (В.М. Доманицького та З.Ф. Кузелі, М.А. Чайковського). Окремо вона зупиняється на принципі встановлення джерела запозичень, оскільки переважна їх більшість має інтернаціональний характер, визначення джерела становить значні труднощі. При цьому йдеться не про первісне етимологічне джерело, а найближче - ту мову, в якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цим значенням безпосередньо або через посередництво іншої мови в мову приймаючу.

Велика увага була приділена статті С.В. Гриньова щодо термінологічних запозичень. Автор зазначає, що існує багато класифікацій запозичень з урахуванням різних аспектів їх розгляду. Найбільш явними підставами класифікації є: час запозичення, мова - джерело запозичення і сфера вживання запозичень. Досить конкретною є і класифікація запозичень за областями людської діяльності (сферам вживання запозичень). При цьому, мабуть, можна виділити два основні класи лексики, які поповнюються таким чином: загальнорозмовна лексика і професійна лексика (термінологія).

Також Ю.В. Малахова у своїй роботі «Японські лексичні запозичення у контексті міжкультурної комунікації» умовно поділила всі запозичення на загальновживані та спеціальні, проте вона зазначає, що межа між ними нечітка, оскільки зміна умов життя, моди й інших екстралінгвальних чинників сприяє тому,що запозичення з вузькоспеціальної сфери переходять до загальновживаної лексики.

Дуже близькою до наведеної вище класифікації є типологія запозичень, що базується на структурній диференціації запозичених слів. Згідно цієї типологією, автор виділяє три основні різновиди іноземних слів:

а) слова без морфемної заміни, що переносять в мову, що запозичує, окрім значень, весь свій морфемний склад;

б) слова з частковою морфемною заміною, або гібриди, напівзапозичення, що лише частково складаються з іншомовних елементів;

в) слова з повною морфемною субституцією, тобто кальки або семантичні запозичення.

Загальна характеристика запозиченої лексики

Щоб зрозуміти причину «масових» запозичень з інших мов, потрібно визначити способи освоєння цих слів. Характеризуючи соціально-економічну лексику, виділяються матеріальні запозичення, а також калькування. Так, слово менеджмент в українській мові є матеріальним запозиченням з англійської: українське слово відтворює не лише значення англійської management, а також її звучання й написання. Матеріальними запозиченнями є англізми мерчандайзинг (merchandising), офшор (off-shore), пірсинг (piercing) тощо.

Серед матеріальних запозичень розрізняють запозичення усні, які проходять «на слух» без урахування письмового образу слова в мові-джерелі, і запозичення з письмових текстів, чи з урахуванням письмового образу слова.

Запозичене слово може підлягати, з його більш повним засвоєнням,новим перетворенням, які знищують риси чужинності, воно «обростає» похідними словами й набуває певних семантичних змін. Ступінь трансформації (графічної, фонетичної, граматичної, семантичної) залежить від шляхів проникнення лексем в українську мову, від форми засвоєння.

Графічним освоєнням іншомовного слова вважають його написання засобами української графіки відповідно до правил українського правопису наприклад, англійське business передають українською як бізнес.

Під час фонетичного освоєння запозичених слів іншомовні фонеми передають близькими до них українськими, наприклад, фонему h передають як х (hall - хол) чи як г (hotel - готель, hospital - госпіталь) тощо.

Граматичне освоєння запозичених слів полягає в набутті ними граматичних значень української мови, наприклад, відмінювання: manager - менеджер, менеджера; killer - кілер, кілерам; scanner - сканер, у сканері; дієвідмінювання - менеджерять, менеджерити; сканувати, сканують; додаванні українських афіксів: менеджеритися, антипіаритися тощо.

Поширеним явищем є зміна частиномовного статусу слів іншомовного походження, наприклад, дієслова, які в англійській мові мали закінчення -ing, в українській мові набули категорію іменника: to tune (tuning) - тюнинг, to consult (consulting) - консалтинг, to monitor (monitoring) - моніторинг.

Запозичення слів - це активний процес. Українська мова не пасивно сприймає чужі слова, а певним чином перебудовує, переробляє їх, пристосовуючи до своїх внутрішніх закономірностей, включаючи до сітки власних системних відношень.

В англійській мові граматичного роду немає, але за законами української мови іменники, запозичені з англійської, одержують той чи інший рід, наприклад, фарма-маркет - чол. рід, картингіст - чол. рід, арт-бізнес - чол. рід, маркет-мейкер - чол. рід, герла - жін. рід).

У процесі переходу з іноземної мови до української слова іноді змінюють і своє лексичне значення. Так, англійське слово fly-lady - це скорочення від finaly love yourself - «нарешті покохай себе», але в українській мові флайледі означає «домогосподарка, у якої все до ладу». Спостерігаємо зміну семантики в англійській мові - це «жінка, яка себе любить», а в українській - «домогосподарка».

З кінця ХVІІІ століття склад інтернаціоналізмів поповнився термінами, які стосуються суспільно-політичного життя: meeting - мітинг, club - клуб, leader - лідер, interview - інтерв'ю, reporter - репортер; міжнародної торгівлі й організації виробництва: import - імпорт, export - експорт, trust - трест, cheque - чек; словами, що характеризують побут: comfort - комфорт, service - сервіс, toаst - тост тощо. Іноді запозичення замінюють уже наявні мовні одиниці, наприклад, англізми сленг, дисплей, мейкап витіснили французькі слова жаргон, екран, макіяж.

Структурні типи слів іншомовного походження

Класифікуючи соціально-економічну лексику, запозичену з інших мов, потрібно зважати на етапи запозичення, через які пройшло слово до того, як воно потрапило до української мови.

У зв'язку з цим запозичення соціально-економічної лексики розподіляється на дві групи. Перша з них - це запозичення безпосередні, які перейшли в українську мову без посередництва інших мов. Друга група - запозичення, що перейшли в нашу мову через посередництво інших мов.

До групи безпосередніх запозичень відносяться слова, що містять кілька іншомовних елементів. Це лексика, утворена шляхом безпосереднього з'єднання двох чи кількох іншомовних коренів: рингтон (ring + tone), ноутбук (note + book), прайм-тайм (prime + time), прайс-лист (price + list), прес-клуб (press + club), прес-конференція (press + conference).

До другої групи відносяться слова, що ввійшли до складу української мови через посередництво іншої мови, у нашому випадку переважно через російську (найчастіше власні назви: Hemingwey - Хемінгуей, слід було б по-українськи: Гемінґвей). Нині словники фіксують лексему Гельсінкі, а в радянську добу - Хельсінки.

Слова латинського чи грецького походження, запозичені спочатку в англійську, а потім через неї - в українську мову, наприклад, асиситанс, ірейта, триплікат.

Лексика, штучно створена в англійській мові з латинських чи грецьких елементів: телепроект, трансген, парамедик.

Слова, які виникли в англійській мові на основі грецького чи латинського елемента й англійської частини, наприклад, суперхіт, телебос, мультилок, інтерфейс.

Лексичні одиниці інших мов (турецької, малайської, ірландської, шведської, арабської, французької, німецької, італійської), які спочатку було запозичено в англійську, а потім через її посередництво - в українську, наприклад, франкування, кетчуп, зомбі, журі.

До окремої групи відносимо змішані запозичення. За якісним складом вони розподіляються їх на кілька підгруп.

Окрему групу становлять змішані запозичення, до якої належить лексеми, що складаються з іншомовного й українського елементів. Умовно цю лексику розподілено на дві підгрупи. До першої належать слова, у яких лише твірну основу запозичено, а саме слово утворено за українськими моделями. Отже, тут є часткове запозичення - основа чи корінь, а афікс використано український. Наприклад: бізнесовий - business, бойкотувати - boycott, венчурний - venture, демпінговий - dumping, паркуватися - park, менеджеритися - manager, інтернетівський - Internet.

До другої підгрупи відносяться слова, що складаються з іншомовного елемента й українського, але український елемент раніше був також запозичений з іншої мови, а тепер уже, утворюючи українські слова, постає як питомий. Це такі слова, як рирпроекція - rear + проекція; мегатайп - мега + tipe; мікропринтування - мікро + print.

Запозичена соціально-економічна лексика іншомовного походження є динамічною підсистемою (компонентом) лексики української мови, її склад залежить від змін у суспільно-політичному та економічному житті нашої країни. Деякі нові слова стають функціонально активними, наприклад, прайм-тайм, ньюс-мейкер, бізнес, пі-ар, лейбл, кастинг-директор, іміджмейкер, промоутер, дистриб'ютор, VIP-ложа, саміт, гудвіл та ін.; застарілі слова втрачають своє першочергове комунікативне значення, відходять на другий план і зникають з ужитку чи стають маловживаними: баронет, хіпі.

Простим та ефективним уважають запозичення вже наявних номінацій. Запозичення назви відбувається разом із запозиченням поняття чи предмета. Через те, що передові технології сконцентровано на Заході, а англійська мова є міжнародною, український словник поповнюють переважно за рахунок англо-американізмів. Практично в кожній лексико-тематичній групі більшу частину запозичених слів складають лексеми, що з'явилися в українській мові як наслідок задоволення потреби найменування нової речі або поняття.

У зв'язку з поширенням в Україні американських фантастичних фільмів в українській мові з'явилися такі англізми: кіборгізація (cyborgization - «заміна окремих органів людського тіла кібернетичними пристроями в значенні науково-технічної проблеми») і кіборг (cyborg - «людина, яка перебуває під впливом кіборгізації»).

Уживання запозичень має бути виваженим і мотивованим, тому що «українська мова цілком спроможна гнучко й точно перекласти, по-своєму осмислити і власними фонетико-морфологічними засобами відтворити те чи інше запозичене поняття».

Отже, упродовж усього періоду розвитку української мови спостерігаються зміни в лексико-семантичній системі, виявлені в оновленні словника іншомовними словами. Ці процеси й сьогодні є суперечливими, тому чіткої дефініції поняття «запозичення» немає, хоча загальновизнаною є думка, що переймання з інших мов - це природний процес збагачення мови.

Вважається, що іншомовні слова - це слова з іншої мови, не засвоєні повністю мовою, що їх успадкувала, та усвідомлювані мовцями як чужо-рідні. Запозичені слова - іншомовні лексеми, відомі широкому загалові. Під значенням слова розуміється специфічно мовне відображення предмета, явища чи відношення у свідомості мовця, що входить до семантичної структури лексеми як внутрішня його форма.

Висновки

Запозичення мали великий вплив на розвиток української літературної мови. Лексичні запозичення є одним із способів поповнення словникового складу будь-якої мови протягом усієї історії її існування. Проблеми дослідження запозиченої лексики не нові, але й досі вони залишаються розглянутими лише частково.

Інтенсивне переймання іншомовних слів зумовлюють інтерлінгвістичні (комунікативні, наукові, виробничі, словотворчі) та екстралінгвістичніні (економічні, суспільно-політичні, культурні, наукові, соціально-психологічні), облігаторні й факультативні чинники, які на сучасному етапі розвитку мови підтримувані інтеграційними процесами.

Проникаючи в мову, лексеми проходять кілька етапів адаптації іншомовного слова в українській мові, серед яких найважливішими є такі:

1) початковий (чи етап проникнення іншомовної лексеми до мови-рецептора);

2) період запозичання;

3) підпорядкування законам сучасної української літературної мови;

4) реєстрація іншомовних слів у словниках та фіксація їхнього входження до складу фразеологічних зворотів.

Під час з'ясування особливостей графічної, фонетичної, граматичної чи семантичної адаптації виявляється невпорядкованість цього процесу, про що свідчать випадки відхилення від норми, наприклад, передача англійських g, h українською х, англійської w - українською у. Активна деривація, яка відбувається на базі новозапозиченої соціально-економічної лексики, актуалізує й робить продуктивними низку словотворчих суфіксів (-ник, - ик, - ець, - к), суфіксоїдів, префіксоїдів, що активізують словотворчі процеси в українській мові.

запозичений лексика іншомовний фонетичний

Література

1. Самійленко - 1918; Самійленко В. Чужомовні слова в українській мові/В. Самійленко. - К.: Шлях, 1918.

2. Акуленко - 1959; Акуленко В. В. Про історичні джерела лексичних інтернаціоналізмів/В. В. Акуленко//Питання історичного розвитку української мови: тез. доп. - Х., 1959.

3. Битківська - 2008; Битківська Я. В. Тенденції засвоєння і розвитку семантики англізмів у сучасній українській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова»/Я. В. Битківська. - Івано-Франківськ, 2008.

4. Історія української мови: Лексика і фразеологія/В. О. Винник, В. Й. Горобець, В. Л. Карпова та ін.; редкол.: В. М. Русанівський (відп. ред.) та ін. - К.: Наук. думка, 1983.

5. Історія української мови: хрестоматія: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів/упоряд. С. Єрмоленко, А. Мойсієнко. - К.: Либідь, 1996

6. Лисиченко - 1997; Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови/Л. А. Лисиченко. - Х.: ХДПУ, 1997.

Размещено на Allbest.ru