Просторічні слова та професіоналізми як різновид виробничо-професійної лексики у творах сучасних українських письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Мова нації - універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську гідність. На повістці дня сьогодні - розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона - елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії, «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій - знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країни насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Мовні знання - один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Тема нашої роботи «Просторічні слова та професіоналізми як різновид виробничо-професійної лексики у творах сучасних українських письменників»

У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною, виробничо-професійною лексикою актуальність

Мета роботи: провести дослідження застосування професіоналізмів у сучасній українській літературній мові, проаналізувати вживання просторічних слів та професіоналізмів у творах сучасних українських письменників.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

– проаналізувати склад лексики сучасної української мови зі стилістичного погляду;

– дослідити професіоналізми як складові частини виробничо-професійної лексики;

– прослідкувати просторічні слова у складі української мови;

– дослідити професіоналізми та просторічні слова у творах І. Андруховича;

– охарактеризувати просторічні слова у системі розмовних форм побутування української мови;

– Зробити виснивки.

Об'єкт нашого дослідження - процес використання просторічних слів та професіоналізмів у творах сучасних письменників.

Предмет дослідження - склад пофесіоналізмів у сучасній мові.

Методи дослідження:

– студіювання наукової літератури;

– аналіз джерельної бази;

– синтез зібраного матеріалу;

узагальнення та висновки

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у практичній діяльності видавця, кореспондента, вчителя тощо.

Джерельна база дослідження ґрунтується на художній, навчальній і публіцистичній спадщині української мови. .

Джерельна база дослідження ґрунтується на художній, історичній і публіцистичній спадщині друкарства.

Структура роботи включає вступ, ІІ розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

1.1 СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗІ СТИЛІСТИЧНОГО ПОГЛЯДУ

Уживана в мові лексика у стилістично-функціональному плані поділяється на стилістичні групи. Виділяється стилістично нейтральна (загальновживана, міжстильова) лексика і обмежена певними сферами вживання та стилями (стилістично забарвлена).

Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика - загальновживана лексика, що не пов'язана з певними функціональними різновидами мови і не має експресивного забарвлення. Вона охоплює слова, якими послуговуються всі, хто володіє мовою. Ці слова пов'язані з повсякденним життям, із спільними для більшості носіїв мови поняттями, є звичайними, зрозумілими для всіх назвами явищ природи (сніг, дощ, вітер), тварин і рослин (корова, кіт, соловей, пшениця, соняшник, груша, дуб), родинних стосунків (батько, мати, дід, баба), речей, пов'язаних із життям людини і їх частин - предметів побуту, страв, предметів одягу (хата, стіл, стеля, ніж, ложка, хліб, сіль, борошно, борщ, каша, костюм, пальто, сорочка), органів людського тіла (голова, рука, око, нога, ніс), кольорів (червоний, зелений, рожевий, білий), дії і стану (плакати, летіти, бігти),місця, часу (там, сьогодні, завтра), чисел, числових понять (три, чотирнадцять, сотня, половина), службових елементів (і, але, якщо, бо, в, на, перед, під, через) тощо. Стилістично нейтральна лексика - основа усного й писемного мовлення. Вона характеризується стійкістю, хоча може зазнавати змін, поповнюючись новими поняттями, що стають загальновідомими (президент, атомний, політика).

Чіткої межі між стилістично нейтральною і стилістично забарвленою немає. Деякі багатозначні слова в одних значеннях можуть бути нейтральними (вода - безбарвна рідина), а в інших - закріпленими за певним стилем (у книжці багато води).

Лексику, закріплену за певними функціональними стилями, поділяють на розмовну, експресивно забарвлену та книжну, в якій розрізняють такі групи: суспільно-політична, виробничо-професійна, науково-термінологічна, офіційно-ділова.

Розмовна лексика - це слова, якими послуговуються мовці в щоденному неофіційному спілкуванні. До таких належать слова з виразними експресивно-оцінними позитивними і негативними значеннями (базіка, вайло, чимчикувати) та розмовні варіанти лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники.

Розмовна лексика має типові словотвірні ознаки: суфікси -ій, -уга, -юка, -ака в назвах осіб (мамій, тюхтій, хапуга, злюка, писака, читака), префікс попо- (попобігати, попозаглядати). Вона об'єднує слова, що входять до загальномовного словника, не порушуючи літературної норми: бос, велик, відик, завучка, нулівка, телик.

Розмовну лексику використовують у художніх творах як засіб відтворення особливостей живого мовлення та характеристики героїв.

Експресивно забарвлена лексика - це слова, що містять у своєму значенні компонент оцінювання, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності: тяжко, гніватися, теревенити, матінка.

За способом вираження емоційності, образності експресивно забарвлена лексика поділяється на такі групи:

1) органічно емоційні слова - такі, що містять емоційне забарвлення у своєму лексичному значенні. Вони здебільшого називають психічні, внутрішні стани, характер, переживання, емоційні кваліфікації дій людини (любов, радість, здоров 'я, сум, гнів, щирий, веселий, тяжко, радіти, базікати);

2) слова, емоційність яких досягається за допомоги суфіксів зі значенням пестливості, здрібнілості, згрубілості: -к-, -ик-, -ок-, -очок-, -оньк-,

-еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -ищ(е), -езн(ий); татко, шнурок, лебідонька, чорнявенький, малесенький, землище, старезний.

Книжна лексика - це слова, що вирізняються вузькою сферою вжитку та вносять у спілкування відтінок офіційності, науковості, урочистості. У словниках біля цих слів є позначення "кн." (книжне).

Серед книжної лексики вирізняють суспільно-політичну лексику, що охоплює слова, пов'язані з політичним, громадським життям суспільства: народ, партія, інтелігенція, держава, мир, війна, сесія, страйк, Верховна Рада, політика, пікетування, свобода, декларація, суверенітет, парламент, народний депутат, демократизація, економіка, преса, Хартія прав людини, поступ, збройні сили. Суспільно-політична лексика постійно поповнюється новими словами, що позначають поняття, пов'язані з суспільним та економічним будівництвом у державі.

Кількісно велику групу слів охоплює виробничо-професійна лексика - це слова на позначення виробничих процесів, знарядь і матеріалів праці, приміщень, характерних для різних професій і спеціальностей: боронування, косовиця, плуг, хімічні добрива (для сільського господарства), вугілля, штрек, лебідка, трос, вагонетка (для шахтарів), школа, гімназія, урок, учитель, кабінет, абітурієнт, студент, професор (для педагогів).

Виробничо-професіна лексика поділяється на групи залежно від галузей виробництва, які вона обслуговує: медична, педагогічна, металургійна, харчова тощо. їх стільки, скільки є галузей виробництва. Звичайно ж, усі галузі мають певну кількість спільних слів, наприклад: назви підрозділів (сектор, відділ, управління, департамент), назви посад (директор, керівник, бухгалтер, юрист) тощо.

З виробничо-професійною лексикою тісно межує науково-термінологічна лексика, що охоплює слова, які вживаються у науковій літературі та у мовленні працівників наукових і науково-дослідних установ.

Основну частину цієї лексики становлять терміни. Термін - це слово чи словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки. Найважливішою ознакою термінів є їх однозначність. Найбільше у мові термінів спеціальних, що характерні для певної галузі науки, культури, наприклад: мовознавчі терміни (звук, азбука, морфеміка, просте речення, номінація), історичні (історія, історіографія, феодалізм), ботанічні, технічні, медичні, психологічні, музичні, економічні. Є певна кількість загальних термінів, що вживаються у будь-якій галузі науки: аналіз, аналізувати, аргумент, система, систематизувати, класифікувати тощо.

Офіційно-ділова лексика - це слова, що вживаються в офіційно-діловому стилі літературної мови: офіційне спілкування між установами, окремими особами та установами, ділові взаємини на виробництві. Вона вживається у різного типу ділових паперах - указах, договорах, законах, актах, кодексах, наприклад: постанова, заява, інструкція, статут, свідчення, апеляція, експерт, конвенція, розпорядження, витяг, ухвала.

Значна частина офіційно-ділової лексики вже стала загальновживаною: автобіографія, доручення, квитанція, таблиця тощо.

До експресивно забарвленої лексики належать діалектизми, ар-готизми, вульгаризми.

Діалектизми - це слова, що вживаються у мовленні не всіх людей - носіїв певної мови, а лише їх частини, яка проживає в одній з місцевостей території, де поширена ця мова: хтіти, меї, свеї, легінь (парубок), перун (грім), тайстра (торба), бане, просе.

Жаргонізми - один з різновидів соціальних діалектів, слова і вирази, властиві мовленню певної групи людей, об'єднаних спільністю інтересів, родом занять: коза (зразок), хата (квартира), хвіст (академ-заборгованість), дирик (директор).

Близькими до жаргонізмів є аргоризми - нелітературні слова і сполучення слів, які вживаються у мовленні декласових та антисоціальних елементів (злодію, рекетирів, бомжів, шулерів тощо). Ці слова стоять поза межами літературного вжитку: кишки (речі), карточка (обличчя).

За певних обставин спілкування уживаються вульгаризми - грубі або лайливі слова, не прийняті в літературній мові: рило, морда, пика замість обличчя, здохнути замість померти.

Жаргонізми, арготизми, вульгаризми належать до вузьковживаної лексики і в багатьох випадках нечітко розрізняються між собою. Кожен мовець ретельно добирає слова, що відповідають літературній нормі.

Сучасна українська літературна мова використовується в багатьох сферах. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури; нею здійснюється навчання в різних типах шкіл, ведеться пропаганда технічних та наукових знань, виходять книжки з художньої літератури, науки, техніки, видаються газети й часописи, вона лунає в театрах, на радіо й телебаченні. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі.

Функціональний стиль -- різновид літературної мови, який визначається сферою вживання і характеризується особливими лексичними, граматичними, фразеологічними та іншими засобами. Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів та висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування. Зразок стилю: «Підвищувати свою кваліфікацію лікарям України надасть можливість кафедра діагностики та медичної інформатики, що почала діяти в Рівненському діагностичному центрі. Засновником її став Тернопільський медінститут, викладачі якого визнали базу в Рівному придатною не лише для навчального процесу, а й для дослідницької роботи» (газ.).

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причиново-наслідкові зв'язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика. Зразок стилю: «До Словника додасться індекс використаних лексем, який ділиться на три частини: кириличну, латинську й грецьку. В основу розміщення матеріалу, в якому домінує ономастика, покладено зведені алфавітнотранскрипційні ряди, створені за графіко-фонетичним принципом з охопленням тих знаків, що за їхньою допомогою оформлено використаний лексикон» (підручник).

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку. Тут широко використовується суспільно-політична лексика, залучаються емоційно-оцінні засоби інших стилів. Зразок стилю: «Олена Пчілка, як і її мужня дочка, і в апогеї найвищої трагіки могла висловитись про себе: "Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?" Тікала від горя і втрат у вир праці -- й мужньо стояла на своєму посту. З самопожертвою трудилася як журналістка... Олена Пчілка жила в редакції журналу "Рідний край", а властиво редакція та жила в її хаті. Усе це вимагало великих коштів, та жінка з роду Драгоманових ніколи не знала, де кінчається особисте, а починається громадське» (газ.).

У художньому стилі , тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання всіх засобів виразності лексичних, синтаксичних, фразеологічних, широкий вияв авторської індивідуальності. Зразок стилю: «Дрімають скелі, і чорні сідала піній застигли у тиші. Здається, ми всі розпустилися в ній. Тягне опуститися на каміння і пити так само сонце, як і вони, так само купати зір свій у небі. Хіба не добре було б дрімати, подібно терасам, кам'яним кошикам виноградних садів? Стати подібним до жилавих лоз, що наче вирубувались глибоко в землю, щоб витягти звідти злотистий сік, яким колись мають налляти грона? Сонце бродить серед інкрустації тіней -- чорне по золотому, а я чую тихе шемрання голого винограду, одвітітхання землі і бачу жилаві руки, подібні до лоз, бронзові обличчя, що вихиляються раз у раз, аби кинуть мені щире золото привітання...» (М. Коцюбинський).

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, задовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне чи полілогічне мовлення в художніх творах. Зразок стилю: «Тепер забутий Курінь мовчав день у день і рік у рік, бо ніхто його вже нікуди не возив і не носив. Навіть не згадував ніхто, як колись бувало:

-- Ой, рятуйте, яка хмара насуває! Гайда, людоньки, до Куреня!»

Або:

« -- Де се воно вогнище так виграє в степу?

-- А то коло Куреня сторожі вечерю варять.

Тепер -- ні. Тепер хіба, мо' хтось проїжджий чи перехожий спитає в селян:

-- Що воно ото чорніє в тумані серед поля?

-- То був колись Курінь, -- одкажуть йому.-- Тепер там ніхто не живе» (Г. Тютюнник).

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи. До першої належать ті, які вживаються в усіх стилях (стилістично нейтральні), до другої -- слова, використовувані лише в окремих стилях чи в одному з них (стилістично забарвлені).

Стилістично нейтральна, або міжстильова, лексика охоплює назви родинних стосунків: батько, мати брат, сестра, дід, баба, син, дочка; органів людськога тіла: голова, ніс, нога, око, рот; будівель та їхніх частин: будинок, вікно двері, дах, поріг; меблів:ліжко, стіл, стілець; страв: борщ, ряжанка, печеня; явищ природи: вітер, дощ, сніг, грім, блискавка; рослин: явір, верба, вишня, порічки, жито, пшениця; тварин: кінь, віл, корова, ведмідь, вовк, соловей, зозуля; кольорів: білий, блакитний, жовтий, зелений, червоний; дій та станів: бігати, кидати, рухати, стояти, думати, мріяти, спати, радіти; місця й часу: там, тут, далеко, близько, сьогодні, завтра, невдовзі; способу дії: повільно, зацікавлено, добровільно, примусово. До нейтральної лексики належить також більшість числівників: один, два, десять, двадцять, сто; займенники: я, ти, він, свій, наш, такий, той; сполучники: і, та, щоб, але, проте; прийменники: у, в, над, під, за, на, про тощо.

Слова вужчого стилістичного призначення пов'язані не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Сюди належать книжна, розмовна, просторічна лексика, терміни, професіоналізму жаргонізми, арґотизми, діалектизми.

Книжна лексика включає в себе слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність, трудомісткість, добродійництво, бентежність, обрання, схиляння, мистецтво; слова з забарвленням урочистості: воїн, корифей, стражденний, мадонна, серед яких і більшість старослов'янізмів: благовісний, благословенний, благочестивий, храм; застарілі слова, що використовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, драгоман, лучник, ясир; поетичні слова: блакить, борня, вітровіння, злотокосий, захмарний, легіт, яса, живодайний та ін.

Книжна лексика переважає в писемному варіанті того чи того стилю. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає. З розвитком науки й культури, з підвищенням освітнього рівня, із змінами в житті народу слова, колись книжні, стають міжстильовими, нейтральними: газ, електрика, дозиметр, реактор і под.

До складу розмовно ї лексики належать слова, що, будучи літературними, надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення. Ця лексика відтворює прохання, спонукання, наказ, ствердження, заперечення, різні життєві імпульси: упрохувати, під'юджувати, сіпатися, чухмаритися, белькотіти, маніжитися, репетувати, ліжма, навстоячки, навкидя, мастак, мудрак, гультяй, крутій, скиглій, завидющий, хитрющий, хрясь, бах, геп, бух. Сюди входять також уживані в переносному, здебільшого образному значенні слова, які в прямому значенні є нейтральними: ведмідь, заєць, лисиця (у застосуванні до людей), роздзвонити -- «проговоритися», промахнутися -- «помилитися», розплатитися -- «помститися», охрестити -- «назвати»; слова з додатковими стилістичними відтінками -- жартівливості, іронії, зневаги, осуду: бовкати, бухикати, варнякати, приндитися, забрьоха, мандрьоха, придзиґльований, підтоптаний, довготелесий, хвойда. До слів розмовного характеру в лексичному складі української мови існують нейтральні відповідники: мастак -- митець, мудрак -- мудрець, періщити -- бшли, перехнябитися -- зігнутися, ліжма -- лежачи, навстоячки -- стоячи, довготелесий -- високий. Для надання розмовного забарвлення ця категорія лексики застосовується також у художній літературі та публіцистиці:

Пливли ми ввечері лиманом.

Моторчик чахкав спроквола.

Десь там за морем, за туманом

Уже Туреччина була... (Л. Костенко).

Просторічна лексика перебуває на грані літературного вжитку і часто виходить за межі літературної мови. Сюди належать слова, перекручені, спотворені з погляду норм літературної мови: звиняйте, оберкос, піраміндон, скомпроментувати, санаторія, хвершал, хвігіль, булгахтер, лаболаторія, інциндент; слова з різко зниженим, експресивним забарвленням:злигатися, знюхатися, пика, рило, стерво. До просторічних слів приєднуються вульгаризми, які стоять поза літературною мовою і включають до свого складу лайки, прокльони тощо.

Просторічними елементами в українській мові є невмотивовані росіянізми типу діжурний, зобилля, ізячний, канешно, невдобно. Така лексика, крім усного розмовного мовлення людей з низькою мовною культурою, використовується для надання текстові жартівливо-іронічного забарвлення, а ще частіше для негативної характеристики персонажів: «Хто вас, босяцюги, на чужу землю просив? Забирайтесь к чортовій матері, поки ребра цілі, поки голова на в'язах стирчить. Забирайтеся, злидні чортові!» (М. Стельмах).

Термінологія (від лат. Terminus -- божество меж, кордонів та гр. logos -- слово) -- розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя; сукупність усіх термінів якоїсь мови.

Терміном називається одиниця історично сформованої термінологічної системи, що виражає поняття та його місце серед інших понять, позначається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов'язаних між собою єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується всім її законам. Термін уживається для точного вираження поняття з певної галузі знань: клітина, вітамін, вена, аорта, скерцо, лібрето, клас, терц, модель, водень, сполука, кут, діагональ, інформаційна структура, породжувальний алгоритм, вовча паща. Крім термінів-слів та термінів-словосполучень, бувають терміни-речення. Як правило, це військові та спортивні команди: Віддати швартови! Кроком руш!

Сучасна українська термінологічна лексика неоднорідна. В її складі є терміни, утворені на питомому матеріалі (деякі з них являють собою кальки іншомовних слів): речовина, кислота, кисень, теплостійкість, надбудова, розпилювач, напівпровідник, теплообмін, іменник, займенник, відмінок; велика кількість термінів -- слова іншомовного походження: ват, вектор, генератор, евфонія, суфікс, синус, урбанізація, політологія, біоніка. Чому так? З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена. З другого боку -- при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної та граматичної структури, її самобутнього обличчя.

Найпоширенішим способом творення термінів є афіксація; використовуються суфікси -ння, -ість, -ит (з його фонетичними варіантами -іт, -їт), -изм (-ізм, -їзм), префікси та префіксоїди суб-, інтер-, полі-, псевдо-, анти-, супер- та ін.: додавання, віднімання, ділення, множення, варіантність, гастрит, менінгіт, монізм, архаїзм; субконтинент, інтеркосмос, полігібрид, псевдонародність, антиречовина, супермодернізм. Творяться терміни й шляхом абревіації: агролісомеліорація, біохімія, гідропоніка, термодинаміка, цитодіагностика. Серед термінів переважають іменники. На другому місці щодо кількості стоять прикметники, здебільшого субстантивовані: безхребетні, двокрилі, чотириногі, земноводні, героїчне, комічне, одиничне, типове, рідше в цій функції виступають інші частини мови -- прислівники: піанісимо, фортисимо, дієслова: рости (у ботаніці), вивітрюватися (у геології).

Вживаються терміни переважно в науковому й офіційно-діловому стилях, рідше в публіцистичному та художньому і подекуди -- у розмовній мові.

Професіоналізми -- це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей. Сюди входять назви знарядь праці, трудових процесів, різних гатунків сировини, специфічні професійні вислови тощо. За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу, бо не фахівцеві досить щось назвати, не вдаючись до його опису. Часто професіоналізми є неофіційними замінниками термінів і вживаються там, де надто складна термінологія (для спрощення спілкування) або там, де термінологія ще не усталена чи її немає (як системи кодифікованих назв), наприклад, у мисливстві, рибальстві, у деяких видах спорту. Більшість професіоналізмів є словами загальнонародної мови, вжитими в переносному значенні: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті). Професіоналізми творяться також шляхом скорочення словосполучень, уживаних у літературній мові: прогресивка (прогресивна оплата праці), літучка (літуча нарада), телевізійник (працівник телебачення або студент телеспеціалізації); перенесенням наголосу атумний, компбс, рапуртпри загальновживаних варіантах бтомний, кумпас, рбпорт. Професіоналізми деталізують мовний словник, розширюють його там, де є в цьому потреба. Наприклад, люди, пов'язані з поліграфією, розрізняють такі види шрифту: антиква (шрифт із заокругленими контурами), баскервіль

(шрифт, що відзначається чіткістю малюнка), діамант (шрифт, кегль якого дорівнює чотирьом пунктам), капітель (шрифт, у якому літери мають обриси заголовних, а розміри малих), петит (шрифт, кегль якого дорівнює восьми пунктам), курсив (похилий шрифт для виділення в тексті). За межами середовища друкарів більшість цих назв невідома.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі вони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва (буклети, інструкції тощо). Професіоналізми є також засобом створення гумористичних ситуацій: «Для качок потрібні тороки, чи, як їх іще називають, "удавки" -- коротенькі шкіряні стьожечки з кільцем на кінці -- робити петлю. В ту петлю просовується качача голова, петля зашморгується, й качка гордо висить у вас біля пояса. Ясно, що чим більше ви візьмете з собою таких "удавок", тим більше вб'єте качок» (Остап Вишня).

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон -- сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов'язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом, мистецтвом, колекціонуванням, картярством і под.). Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських: пара -- «двійка», філологиня -- «студентка філологічного факультету», засипатися -- «не скласти іспиту», здирати-- «списувати в когось», шпори --«шпаргалки», хвіст -- «академічна заборгованість», історичка -- «вчителька історії».

Отже, більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні. Крім того, до цієї категорії лексики входять слова, деформовані або скорочені всупереч загальномовним моделям: губа -- «гауптвахта», маг --«магнітофон», велик -- «велосипед», універ -- «університет». На відміну від соціально нейтральних жаргонізмів арґотизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго (фр. argot -- жаргон) -- це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Цією говіркою користуються злодії, рекетири та інші антисоціальні елементи, що хочуть приховати свої наміри від суспільства. Словник арго включає в себе елементи іншомовної лексики, зокрема грецької: мікрий -- «малий», ставровшини -- «молитви», кимарити -- «спати». Сюди входять також українські слова, які зазнали семантичних, словотвірних

та інших видозмін: пописати --«порізати», батузник -- «мотузка», кудень -- «день», кузавтра -- «завтра», пасорити -- «пасти» (заміна окремих звуків, переставляння та додавання складів тощо). Жаргонізми й арґотизми перебувають за межами літературної мови, вони зрідка вживаються в красному письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної характеристики персонажів: «Біля панорами в машину сіли дві дівиці. Обидві їхали до Палацу " Україна" і розмовляли про шикмодерн і дермантин. -- Твій дермантин ще не повернувся? -- питала та, котра в джинсах. З дальшої розмови Микола зрозумів, що "дермантином" вона звала чоловіка або коханця, а "шиком-модерном" пригоду з якимсь Аліком» (газ.).

1.2 ПРОФЕСІОНАЛІЗМИ ЯК СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ВИРОБНИЧО-ПРОФЕСІЙНОЇ ЛЕКСИКИ

Професіоналізми -- слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів.

З-поміж професіоналізмів можна вирізнити: науково-технічні професійно-виробничі просторічно-жарґонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни -- це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми -- конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок -- кухар; камбуз -- кухня; кубрик -- кімната відпочинку екіпажу; бак -- носова частина корабля; чалитися -- приставати до берега; ходити в море -- плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

Назви фіґур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін. Професіоналізми користувачів ПК: мама -- материнська плата; клава -- клавіатура; скинути інформацію -- переписати; вінт -- вінчестер (жорсткий диск накопичення інформації).

Професіоналізми музикантів: фанера -- фонограма; ремікс -- стара мелодія з новою обробкою; розкрутити (пісню, ім'я) -- розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

В ОДС професіоналізми використовують із певними застереженнями.

Канцеляризми -- слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення, наприклад:

восени й узимку -- в осінньо-зимовий період

хвилюватися -- переживати стан занепокоєння

зголодніти -- відчувати потребу в харчуванні.

Отже, професіоналізми -- слова, що їх уживають люди, об'єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії: забій, врубмашина, на-гора (шахтарі); сталеплавильна груша, мартен, плавка, проба, болванка, вагранка, затискач (сталевари); оранка, косовиця, скирдування, силосування (сільські трудівники); курсив, петит, набір, гранки (працівники поліграфії), перкусія, пальпація, ремісія, кома (медики).

Правда, не всі професіоналізми можна віднести до високої лексики. Зрозуміло, що такі вирази, як крутити бублика чи російською : мотор барахлит, мотор чихает - належать не до високої, а низької лексики.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів.

До загальновживаної лексики належать слова, які називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: рука, голова, хліб, земля, писати, ходити, червоний, десятий тощо.

Інші групи слів можна назвати лексикою вузького стилістичного призначення, характерною для одного стилю або для кількох. До стилістично маркованої лексики можна віднести науково-термінологічну, виробничо-професійну, офіційно-ділову та інші.

Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки, виробничо-професійної діяльності та офіційно-ділового спілкування. Терміном називають спеціальне слово, що вживається в певній галузі знань для точного найменування певного поняття науки. Кожній галузі властиві свої терміни: косинус, діаметр, трикутник; молекула, клітина, атом; відмінок, прикметник, орфографія; грип, аспірин, пневмонія тощо.

Вчені ставлять такі вимоги до терміна :

1) термін повинен бути однозначним у межах однієї наукової системи;

2) термін повинен точно називати поняття, риси, ознаки позначуваного поняття (явища);

3) термін повинен бути позбавленим емоційно-експресивного забарвлення і має бути стилістично нейтральним;

4) термін не повинен мати синонімів, принаймні у межах однієї терміносистеми;

5) термін повинен узгоджуватися із внутрішніми законами мови, яка ним користується, від нього мають легко утворюватися похідні терміни;

6) термін повинен бути стандартним (загальновизнаним) і зафіксованим у термінологічному словнику.

Науково-термінологічна лексика української мови формувалася і продовжує поповнюватися такими шляхами:

Внаслідок запозичення слів із інших мов. Саме слово "термін" є запозиченням з латинської мови, де означає "кінець, кордон, межа" тобто слово вказує на чітку межу значення, що є особливо важливим для науки.

Приклади запозичених термінів: кворум, діалог, теорема, радіус, реакція тощо.

Терміни утворюються за чинними у мові словотвірними моделями від власних слів та іншомовних коренів:

ділити - дільник - дільниця - поділка та інш.

кристал - кристалічний - кристалізація - перекристалізація

Дуже часто терміни та термінологічні сполучення утворюються на ґрунті переосмислення значення уже відомих слів, у якому криється подібність між відомими і новими речами, явищами, ознаками, функціями. Основою для переносу може бути подібність зовнішнього вигляду (лапка машини, крило автомобіля, диск гальмівний ) чи подібність певної функції (електрозварювальний шов, меню комп'ютера) тощо.

Виробничо-професійна лексика (професіоналізми) вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів і знарядь, предметів виробництва. Кожна професія має свій перелік професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і ділова лексика, і загальновживані слова, що набувають фахового значення, і професійний жаргон.

Наприклад, баранка («кермо»), маршрутка («маршрутне таксі»), технічні оливи, човник ткацького верстата.

Виробничо-професійна лексика утворюється за допомогою об'єднання словосполучення в одне поняття вантажівка («вантажна машина»), товарняк («товарний потяг», вишка («вища математика»); зміною наголосу: компбс, рапурт; переосмислення значення слів: вікно (час, вільний від занять), козел (пристосовування для ремонту); порушенням граматичної норми слова: геологічні тиски, коксівні вуглі.

Досить часто для утворення професіоналізмів використовують префікси за-, не-, недо, до- (запроцентувати, дообладнати, недопідписання угоди) або суфікси -ість,- ація, -ат та інш. (ударність верстата).

Виробничо-професійна лексика спрощує спілкування фахівців, але оскільки дуже часто вона емоційно забарвлена (зробити ляп) та утворюється з порушенням граматичних норм слова або словосполучення, то вживати її в писемному мовленні слід дуже обережно, віддаючи перевагу загальновживаній термілогічній лексиці та уникаючи професійного жаргону.

1.3 ПРОСТОРІЧНІ СЛОВА У СКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Просторічними називаються слова та форми мовлення, вживання яких, за висловом Б. Томашевського, «не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному, непублічному мовленні охоче вживаються». Наприклад: двера, звиняйте, урем'я, жисть і т. д. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури -- фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою -- створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення колориту розмовної невимушеності і т. п. Від усіх інших шарів усного не літературного мовлення (діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми) просторічні слова відрізняються тим, що їх уживаність не обмежена ні певною територією, ні формами спілкування, прийнятими в певних соціальних чи професійних групах людей. Емоційний же ефект від уведення таких слів до літературно нормованих текстів пов'язаний переважно з тим різким контрастом, який вони створюють, відступаючи від норми. В художній літературі просторічні форми використовуються здебільшого для мовленнєвої характеристики дійових осіб, а також для створення колориту невимушеності, живої розмовності, дуже часто з метою комічного увиразнення мовлення. Наприклад: «-- Сховай собі Бога в кишеню! -- зареготавши, гукнув він (начальник міліції). -- Покажи документи! Де твоя посвідка?» (В. Підмо-гильний); «І це має бути та сама Ганнуся? У штанях, одна колоша вище підкачана за другу, у якійсь дурацькій куртці із ідіотським написом через усю спину -- ось яке чупирадло зробилося з нашої Ган-ночки. <...> Як мати не соромиться йти поруч такої дочки? Але не раз сама я чула, що не мама дочки, а дочка матері, особливо ж бабки, соромилась. „Ти тільки мовчи... Ти тільки нічого не говори на вулиці, бо мені встид, що ти по-англійському не вмієш"» Д. Гуменна

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані сленг та вульгаризми.

Термін «сленг» використовується у двох значеннях. У першому -- ним позначають жаргонізми переважно англомовного походження. В другому -- такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних шарів просторічної лексики. З цієї причини слова сленгового утворення можна назвати інтержаргонізмами, «наприклад, „ажур" у мовленні бухгалтерів означає „на сьогодні", поза бухгалтерським середовищем -- „усе гаразд"; „пасувати" в жаргоні картярів має значення „відмовлятися від гри до наступної роздачі карт", у ширшому вжитку -- „ухилятися від виконання своїх обов'язків"».

Найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів називаються вульгаризмами (від лат. vulgaris -- звичайний, простий), наприклад: паскуда, стерво, харя і т. д.

лексика стилістичний просторічний професіоналізм

РОЗДІЛ 2. СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ ПРОФЕСІОНАЛІЗМІВ ТА ПРОСТОРІЧНИХ СЛІВ У ТВОРА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

2.1 ПРОФЕСІОНАЛІЗМИ ТА ПРОСТОРІЧНІ СЛОВА У ТВОРАХ І. АНДРУХОВИЧА

Для характеристики творчості І. Андруховича візьмемо роман «Дванадцять обручів». Роман писався після тривалої творчої паузи у 2001-2003 роках.

Всі, без перебільшення, публікації письменника викликають бурхливі дискусії в пресі. Дослідженням роману «12 обручів» займались Ключковська Я., Вега М., Перепадя В., Скиба Р., Калинська Л. [9, с.88-93].

Окремі фраґменти «Дванадцяти обручів», опубліковані в «Потязі» та «Критиці», тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й

доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує).

Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому «деміюргові», і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр. Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої [9, с. 103-107].

Отже, найважливішим структуротвірним мотивом досліджуваного роману є мотив мандрів, який пов'язаний з пошуками не тільки кращої долі, а й сенсу життя, духовних засад суспільства. Тому мандри героїв відбуваються не тільки в географічно окресленому просторі, а передусім у просторі психологічному, стаючи мандрами духу людини [9, с. 110].

Художній світ „Дванадцяти обручів” представлений різновекторними мотивами мандрування, які дозволяють розглядати його у різних площинах: соціально-історичній, екзистенціальній, філософській тощо.

Роман наскрізь просякнутий мотивами подорожі, пов'язаними з міфологічними і філософськими джерелами, а також з особливостями світобачення самого митця. У художньому часопросторі письменника органічно поєднані дійсне та уявне, історичне та міфічне, свідоме та несвідоме, реальне та оніричне. У зв'язку з цим мотиви набувають різноманітного забарвлення й функціональності, але всі вони сфокусовані на характерній для письменника проблемі пошуку людиною самоідентичності втраченої в абсурдному світі. У зв'язку з цим можна стверджувати, що мотивна організація роману „Дванадцять обручів” дає можливість письменникові розкрити складність духовного світу сучасної людини та її стосунків із природою, суспільством, історією, культурою, собою.[9, с. 115].

У романі „Дванадцять обручів” Юрій Андрухович актуалізує тип мандрівного поета, торкаючись екзистенціальних проблем. У центрі роману людина, яка перебуває в пошуках себе, кращого життя. Головний герой, „громадянин Австрійської Республіки Карл-Йозеф Цумбруннен” , тікає від своїх проблем, від себе самого до України.

Письменник зосереджує увагу на внутрішньому конфлікті свого героя, який вирушає в подорож для вирішення певних життєвих проблем. У мандрування відправляється поет, творча та інтелектуальна людина, для якої подорож стає порятунком від того маленького світу, в якому йому некомфортно.

Навколишнє середовище є концептуально важливим фактором для розвитку самосвідомості мандрівника, оскільки саме перехід від статичності до динамічності призводить до трансформації світогляду. Проте, демонструючи життя головного героя, Ю. Андрухович залишає невизначеність мотиву мандрування.

Найбільш поширеним засобом вираження емоційного стану в романі Ю. Андруховича є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, яка слугує для опису почуттів, а також передачі емоційних відтінків в оцінці явищ, подій, людей тощо [9, с. 120].

Стилістична характеристика лексичних одиниць сучасної української мови, які Ю.Андрухович використовує в романі «12 обручів» (розшарування цих

лексичних одиниць), і система функціональних стилів не збігаються. Пояснюється це насамперед специфікою слова як одиниці мови, багатофункціональністю його (у слові виділяються номінативна, термінологічна, субститутивна, службово-граматична, образно-характеризуюча і емотивна функції).

З другого боку, в слові закладені такі компоненти його змісту, як інформація, яка ототожнює предмет, вказує на окрему ознаку його, інформація про приналежність предмета думки до певної категорії явищ - лексичної, лексико-граматичної, інформація про переважне вживання слова у певній сфері («кубло», «гранчак», «шуруй»), про емоційно-експресивні якості слова («хлоп'ята», «хлопчисько», «синочок»), інформація про наявність образних, асоціативних зв'язків, про антонімічні особливості, про сполучуваність, кількість значень та ін. [9, с. 127].

В романі мають місце слова і звороти стилістично немарковані, вживані в усіх сферах мовного спілкування, і стилістично марковані, тобто такі, що мають більш або менш обмежену сферу вживання, а також чіткі ознаки належності до певного стилю.

Ця особливість і покладена в основу поділу лексики на загальновживану, стилістично нейтральну і лексику вузького стилістичного призначення.

Загальновживана лексика є основою лексичного складу роману «12 обручів».Це слова, що називають загальновідомі предмети, явища, якості і дії, вони не викликають уявлення ні про вужчу сферу спілкування, ні про якусь історичну епоху, ні про певне професійне чи соціальне середовище.

Ю. Андрухович використовує загальновживану лексику як засіб створення персоніфікації. При такому вживанні навіть нейтральні слова набувають експресивного забарвлення, не кажучи вже про слова емоційно-експресивного типу «ковтаючи вітер», «заметіль накрила білим ковпаком» [9, с. 140-154].

Цілого ряду змін зазнають нейтральні загальновживані слова і в розмовній мові. Характерною рисою розмовної мови є те, що в ній широко вживаються слова з переносним образним значенням. Сфера вживання переносних значень таких слів надзвичайно різноманітна. Переносного значення набувають слова з різних галузей природознавства («ріки пива, струмки горілки», «нора непорозуміння й невизначеності»), театру(«ватага актрис»,«бутафорія життя»), військової справи («снайперівський зайчик») та ін.

Певну групу слів з переносним значенням Ю. Андрухович використовує для оцінної характеристики осіб. Характеристика ця завжди емоційна й безпосередня. Вона може бути позитивною - «голубка» і негативною -- «звізда», «нарцис», «казьол», «свиня», «бик».

Слова загальновживаної лексики можуть поповнювати собою склад професіоналізмів і жаргонізмів: «цвірінькати», «зона».

До слів вузького стилістичного призначення належать терміни, професіоналізми, жаргонізми, розмовно-просторічні слова, застарілі, слова поетичні неологізми. Всі перераховані групи Ю.Андрухович використовує у романі «12 обручів».

Експресивна лексика роману Ю. Андруховича «12 обручів» неоднорідна. Вона поділяється на велику кількість семантичних груп слів, за кожною з яких закріпились певні індивідуально-авторські функції. Так, лексику роману ми розділили на такі [10, с. 179-180] групи:

1. Загальновживана лексика (тропи, омоніми, каламбури, іншомовні слова, групи слів, що вступають у контрастні відношення - антоніми, синоніми, пароніми);

2. Пасивна лексика і лексика вузького стилістичного призначення (неологізми, застаріла лексика, діалектизми, професіоналізми і терміни, розмовно-просторічна лексика);

3. Стилістично забарвлена лексика (емоційна лексика, морфологічні варіанти експресивної лексики, емоційно-експресивне словотворення лексики)

Проаналізувавши лексику роману, ми можемо зазначити кількісні переваги у вживанні автором таких лексичних груп [10, с. 180-181] як:

- розмовно-просторічна лексика, яка є засобом мовленнєвої характеристики осіб, створення колориту невимушеності, живої розмовності, комічного увиразнення мовлення; У романі «12 обручів» жаргонізми використовуються з метою створення відповідного описуваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких йдеться;

- індивідуально-авторські новотвори, що є основою творення експресивно забарвлених індивідуально авторських тропів (епітетів, метафор, неологізмів). Вони є своєрідним втіленням індивідуального стилю автора, вживаються для «оновлення» мовлення, як засіб збагачення мови, створення образності;

- професіоналізми, терміни, які Ю. Андрухович вживає для створення необхідного колориту зображуваної епохи, описів, пейзажів, портретів.

Менш численними в романі є іншомовні слова, синоніми й антоніми, але вони все ж таки відіграють роль експресивно забарвлених елементів, які формують індивідуальний стиль автора. Вони є засобом емоційного насичення мови роману. Ці лексичні одиниці роблять мову роману багатшою та досконалішою [10, с. 181-182].

Історизми, архаїзми та діалектизми становлять пасивний склад лексики роману «12 обручів». Це можна пояснити тим, що ці лексичні одиниці вживаються для позначення певних реалій певної доби і слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, по які йдеться, а в основі роману «12 обручів» лежить неісторична тематика [9, с. 160 - 168].

Засобом вираження емоційного стану в романі є емоційно забарвлена лексика, за допомогою якої описуються почуття, а також емоційні відтінки в оцінці явищ, подій, людей тощо. Широко в романі вживаються тропи. Ці одиниці мовної експресії надають літературі образності, полемічної сили та гостроти, сприяють створенню гумористичного чи іронічно-сатиричного ефектів, підкреслюють унікальний індивідуально-авторський стиль.

...