Українська термінологія в професійному спілкуванні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Історія і сучасні проблеми української термінології

Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках. Зросійщеність основних термінів і термінних слів термінологи й філологи пов'язують передусім з термінологічними бюлетенями Інституту мовознавства 1934-1935 років, які вилучили з ужитку 14,5 тисяч українських термінів і замінили їх термінами, нашвидкуруч створеними на зразок російських.

На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя, бо внаслідок кілька вікового чужомовного панування її понівечили та перетворили в суржик, а сферу вживання обмежили побутом, красним письменством і піснями.

У 1992-1994-х роках термінологію розробляли (і фінансували) у межах “Державної програми розвитку української мови”, далі ця тема та згадка про відродження поступово зникли, а проблем не вирішували, чому сприяли, зокрема, двомовні (російсько-українські) та чисто російські стандарти.

Напрями діяльності Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ), оперті на засадах відродження української науково-технічної термінології та розвитку фахової мови, не втратили своєї актуальності й сьогодні - в розрізі вимог Конституції України (статті 10, 11) та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 998 про “Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”, бо “Нині мовна ситуація в Україні характеризується низкою негативних явищ і тенденцій. Українська мова як державна ще не дістала належного застосування в галузях права, освіти, культури, науки, інформатики, військової справи, судочинства тощо” (цитата зі згаданої Постанови).

2. Теоретичні засади термінознавства та лексикографії

Термінологічне словникарство кінця 40-50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф. Книпович).

У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, освіти, видання українською мовою значної кількості наукової та навчальної літератури з різних галузей знань зумовили потребу створити словники, які, крім свого прямого призначення - подати український відповідник поняттю, - були покликані сприяти упорядкуванню і нормалізації української науково-технічної термінології. Враховуючи гостру потребу в російсько-українських й українсько-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 році створила спеціальну Словникову комісію, до складу якої входили провідні вчені під головуванням академіка Й.З. Штокала. Завдання комісії полягало у визначенні основних принципів складання словників, організації авторських колективів, доборі спеціалістів-редакторів, а також у пильному контролі за їх працею й затвердженні словників до друку. Комісія залучила до складання словників фахівців різних галузей знань, максимально використовуючи при цьому допомогу лінгвістів-лексикографів. Передбачали підготувати спочатку 18 російсько-українських, а згодом українсько-російських словників.

Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік П.С. Погребняк. З його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування і нормалізації наукової термінології. Завдання, поставлені нарадою, передбачали підведення підсумків багаторічної праці, накреслення шляхів подальшої розбудови термінології, дослідження її розвитку, укладання словників. Особливо наголошувано на ролі Словникової комісії як координаційного, науково-методичного центру в термінологічній та термінографічній роботі наукових закладів України. Протягом 60-70-х років термінографічна праця переживає певне піднесення. У складанні словників комісія керувалася положеннями, що термінологічні словники мають: відбивати сучасний рівень розвитку науки і техніки; закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами; упорядкувати використання термінів певних галузей знань. До термінологічних словників рекомендовано вводити і деякі загальновживані слова (номенклатурну лексику), що обслуговують певну галузь знання, а також поширені синоніми до них, крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів вузького вживання. Розвиток лексикографії у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 -- поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато -- 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом української мови на державний рівень. Проте словники, що з'являються в цей час, неоднакові за наук. рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, -- перекладні рос.-укр. і рідше укр.-рос., здебільшого спрямовані на задоволення практичних потреб соціального і виробничого життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато з'явилося термінол. словників. По-друге, прагненням відшукати і максимально повно подати народну, питомо укр. лексику (звідси, зокрема, насичення укр. частини статті в перекл. словниках не тільки синонімічними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разі потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з іноземних мов.

3. Термін та його ознаки

Термін (від латин. terminus - межа, кінець) -- це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

-- нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

-- відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит - прибуток - зиск - вигода);

-- інтернаціональний характер;

-- стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

-- здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.

4. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на 3 основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і под. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Наприклад, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, технополіс, приватна власність.

3. Вузькоспеціальні терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: ресори, стіжок, десерт і под.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці -- професіоналізми та номенклатурні назви.

5. Термінологія обраного фаху

У 1983 році в СРСР було перероблено державний стандарт "Діловодство і архівна справа. Терміни і визначення". Формування розділу "Діловодство" стало завершенням термінологічних досліджень в означеній галузі. Це дозволило, якоюсь мірою, накреслити напрям подальшого формування терміносистеми діловодства як одного з практичних напрямів документознавства. пов'язаних зі сферою документування ділової інформації, яка є підвидом спеціальної інформації.

Терміносистема документознавства відбиває рівень знань про предмет цієї науки, в тому числі коливання наукової думки, все розмаїття поглядів дослідників окремих питань, тому в теоретичному плані терміни відображають багатогранність поняття, яке ними позначається, а також їхнє різне розуміння вченими.

Кожен термін конкретної наукової дисципліни розглядається з позицій адекватного відбиття глибини семантики конкретного поняття, розкриття суті його відмінності від інших понять, виражених у подібних термінах.

ДСТУ 2732--94 "Діловодство і архівна справа. Терміни і визначення" в розділі "Загальні поняття" закріпив узагальнююче визначення терміну "документ": "Матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному і має у відповідності з чинним законодавством юридичну силу". Такий підхід до закріплення в стандарті суті конкретного поняття сприяється не на розроблення теорії документа як специфічного матеріального об'єкта, створеного суспільством (у прямому розумінні груп, родів, видів), а на використання узагальнюючих мовних норм, які відображені у словниках, посібниках, є зібранням використовуваних у тих або інших професійних сферах, але з точки зору конкретної сфери діяльності -- справочинства.

Нормативною базою, на яку спираються дослідники є "Словарь русского языка" С. Ожегова, який перевидається з доповненнями (а не переробками) з 1949 року. В словнику термін "документ" має три значення:

* діловий папір, що підтверджує якийсь факт або право на щось;

* те, що офіційно підтверджує особу пред'явника;

* письмове свідчення про щось.

Перше значення чітко визначає функцію предмета, до якого може бути заснований означений термін "документ" -- суспільна, службова діяльність. У такому випадку термін "документ" потребує функціонального уточнення на основі існуючих норм мови -- "діловий документ", де "діло", (справа) за означеним словником визначається як "робота, діяльність, спеціальність, коло знань" і виступає коренем слова "діловий", що означає "той, що відноситься до суспільної, службової діяльності, роботи" і є однокореневим словом, що означає суспільну службу діяльність "діловодство", ("справочинство") -- "ведення канцелярських справ", що відбувається в канцелярії -- "відділі установи, що відповідає за службове листування" оформлення його поточної документації. А "службовий" -- "призначений для виконання обов'язків по службі", -- "яка-небудь спеціальна галузь роботи".

Означені системні зв'язки мовних норм вимагають чіткого визначення поняття і його закріплення в правильно лінгвістично сформованому терміні "діловий документ", де визначення поняття асоціюється зі сферою службових обов'язків, виконання яких неможливе без використання спеціальних груп документів, що забезпечують здійснення управлінської функції будь-якого структурного підрозділу установи, підприємства, організації.

6. Способи творення термінів

Наукові терміни української мови, зокрема економічні, утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: чиста конкуренція, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перепродукція), суфіксів (оподаткування, оборотність), складанням слів і основ (матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони).

3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.

4. Запозичення -- називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж.

7. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів

Кодифікація термінів це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології це вироблення термінів еталонів, зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

7. Українські електронні термінологічні словники

термінознавство науковий лексикографія

У списку словників представлені лише найважливіші й найповніші словники української мови всіх видів. Список структурований за схемою українського лексикографа і бібліотекаря Т.Ю. Кульчицької, розширений за рахунок нових видань і доповнений електронними словниками.

Список організований за типами словників, а в межах певної рубрики -- за хронологічним принципом.

Окрім комерційних фірм, нині видання словників здійснює Національна академія наук України, відповідно до затвердженої президентом України ще 7 серпня 1999 р. програми «Словники України». А точніше одним із її підрозділів - Українським мовно-інформаційним фондом НАН України. І словники, що виходять у цій серії (це видання НАН) вважаються академічними, себто еталонними.

Із серії «Словники України» у першу чергу необхідно відмітити двотомний «Словник синонімів української мови», нове видання «Орфографічного словника української мови». На увагу також заслуговує ціла серія двомовних словників. З інших видань, здійснених Українським мовно-інформаційним фондом, у першу чергу треба відзначити перевидання «Пересопницької Євангелії».

Програмою «Словники України», окрім традиційних, себто виданих на папері, передбачалося і створення їх електронного відповідника для інформаційних комп'ютерних систем. Наявність енциклопедій та словників на електронних носіях - вважається одним із показників інтелектуального рівня нації.

Знаючи, що і комп'ютер, і оптичний диск - це витвір українського інтелекту, мені важко було зрозуміти, чому українських словників так довго не було, а енциклопедії, мапи належать поки що до рідкості. Від програмістів часто доводилося чути, що українська мова є настільки складною для роботи з комп'ютером, що найближчим часом годі чекати появи електронних варіантів українських словників. Однак факт існування електронного варіанту словника польської мови, рясно присутніх на українському ринку електронних словників російської мови переконали мене, що тут не йдеться про мовну складність, а про свідоме небажання братися за цю проблему, оскільки вона не належить до комерційно вигідних проектів.

На щастя, в Україні є чимало ентузіастів, які розуміли, що електронні словники - це, окрім зручності, також і престиж. Тому люди, зібрані в Українському мовно-інформаційному фонді НАН України, який існує від 1991 р., з появою оптичних дисків активно взялися за створення словникових програм. Коли відповідна база була напрацьована, директор фонду Володимир Широков став активно «стукати» у двері високих посадовців, щоб включити у видавничі плани серії «Словники України» електронні словники. І ці клопотання увінчалися успіхом. А відтак ще в кінці 2001 р. тиражем 30 тисяч примірників появився електронний словник української мови. Це - інтегрована лексикографічна система «Словники України», яка об'єднує п'ять словників: орфографічний, орфоепічний, синонімічний, антонімічний та фразеологічний, а також функцію словозміни. Цю фундаментальну працю присвячено 10-річчю незалежності України. Про її фундаментальність наглядно говорить хоча б той факт, що коли роздрукувати на папері усю інформацію, яка є на диску, то це зайняло б сорок тисяч сторінок, себто 40 словників по 1000 сторінок кожний.

За допомогою системи «Словники України» користувач може дізнатися про написання, наголошення, вимову близько 152 тисяч слів української літературної мови, а також одержати повну інформацію про відмінювання цих слів в усіх граматичних значеннях (відмінках, числах, особах тощо). Отже, на екрані при розкриванні парадигми слова, над кожним із них є наголос, що є дуже важливим для тих, хто не проживає в українському природному середовищі.

Коли відомий український акцентолог академік Віталій Скляренко побачив, що у словнику на кожному слові стоїть наголос, то був просто шокований. Адже ж у повній парадигмі є десь до 3 мільйонів словоформ. І побудову парадигми та розстановку наголосів робить програма. «І розв'язання цієї проблеми - наш винахід», - каже директор Українського мовно-інформаційного фонду НАН України В. Широков.

Крім того, в електронному словнику української мови можна дізнатися про синоніми (слова з близькими значеннями) та антоніми (слова з протилежним значенням), а також про вживання заданого слова у цілісних виразах зі спеціальним значенням (фразеологізмах). На диску міститься інформація про 2200 антонімічних пар, 9200 синонімічних рядів та 56 тисяч фразеологічних одиниць.

Користувач може легко переходити з однієї системної функції в іншу. Особливістю системи є суцільна індексація текстів словників, що дає змогу виходу в реєстр та отримання інформації про будь-яке слово з текстів словників (в тому числі літературних ілюстрацій тощо) за допомогою подвійного натиснення мишкою на це слово. При цьому автоматично реконструюється вихідна (словникова) форма слова, а далі можна провадити пошук за будь-яким з п'яти словників.

Система «Словники України» укладена на основі сучасних академічних словників української мови за допомогою словозмінної класифікації та комп'ютерних програм, розроблених фахівцями Українського мовно-інформаційного фонду. Авторами цього електронного словника є В. Широков, І. Шевченко, О. Рабулець, О. Костишин, М. Пещак.

І хоч вимоги до комп'ютера, з яким може працювати система, є досить високі: машина на базі процесора Intel Pentium-II 300, 64 Mb RAM, 4-x CD-ROM, 20 Mb вільного дискового простору, операційна система Windows 2000, проте праця унікальна під кожним оглядом. Це захоплююча подорож у багатство української мови. Розкоші від цієї подорожі, коли на наших очах повстають цілі словникові ряди, ніяк не можуть дати традиційні словники.

Тому можна вважати, що окрім пізнавально-практичної вартості, ця праця повинна також прийти на заміну багатьом комп'ютерним іграм, більшість з яких не розвивають інтелекту.

Размещено на Allbest.ru