Історична довідка та загальні відомості про мову їдиш

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Їдиш (їд. ййДгйщ , також трапляється написання ідиш) -- мова з германської групи мов, мова євреїв-ашкеназі тобто "німецьких", центрально- та західноєвропейських євреїв. Сформувалася на базі німецької мови як мова людей іудейської віри, що зумовило значний вплив богослужбового, біблійного, літературного івриту, присутність специфічної богослужбової термінології. Також, у порівнянні з іншими мовами германської групи, зазнала значного впливу слов'янських мов (у деяких діалектах - до третини лексики). Мова застосовує стародавню арамейсько-гебрейську абетку. Сьогодні мовою їдиш володіє більш як 2 млн. людей, переважно у Європі, Ізраїлі та США. До масового знищення євреїв під час Другої світової війни мовою їдиш говорило 11--12 мільйонів осіб, значна частина носіїв мови проживала в Східній Європі, зокрема на Україні. Їдиш склався на ґрунті верхньонімецьких діалектів у взаємодії з семітським (давньоєврейським) і слов'янським елементами. Мова їдиш має багату і драматичну історію Вона склалася в результаті взаємодії і синтезу чотирьох компонентів: давньоєврейського, романського, німецького і слов'янського. Зберігши в основі морфологічну будову німецької мови, їдиш належить до західногерманських мов. Їдиш заслуговує на вивчення не тільки як оригінальний засіб спілкування і мова класичної художньої літератури, але і як благодатний об'єкт лінгвістичної науки. Однак багато питань історії і теорії їдишу залишаються дискусійними або недостатньо дослідженими. Серед них - питання про його походження, про співвідношення етимологічних шарів його лексики, про риси схожості і відмінності між їдишем та іншими західногерманськими мовами. У нашій роботі йдеться про відмінності між їдишем та німецькою мовою, про спільні риси їдишу й англійської мови, про риси, які притаманні тільки мові їдиш і відрізняють її від названих мов.

1. Схожість їдишу з німецькою мовою

Насправді їдиш і німецька мова мають спільного предка в діалектах середньовічної Німеччини. За влучним висловом У. Вайнрайха, твердження про те, що їдиш походить від німецької мови, не менш помилкове, ніж твердження, що людина походить від мавпи.

Між їдишем та німецькою мовою існують розходження на всіх рівнях мовної структури. Наведемо приклади.

На фонетичному рівні вони виявляються, зокрема, у сфері вокалізму:

німецькому [a:] в їдиші відповідає [o] (sagen - zogn); німецькому [o:] відповідає [oi] (Brot - broit); німецькому [e:] відповідає [ei] (Rede - reid).

На лексичному рівні розходження між їдишем і німецькою мовою виявляються, зокрема, в зміні значення деяких слів германського походження:

нім. Teich "ставок" - їд. taix "ріка";

нім. Bein "нога" - їд. bein "кістка";

нім. Haus "дім" - їд. hoiz "сіни" (також і "дім");

нім. Maul "морда" - їд. moil "рот".

На морфологічному рівні відмінності між їдишем і німецькою мовою виявляються, зокрема, в тому, що схожі за звучанням іменники часто належать до різних родів:

нім. der Kopf (ч.рід) - їд. di kop (ж.р.),

нім. die Zunge (ж.рід) - їд. der zung (ч.р.),

нім. das Dach (c.рід) - їд. der dax (x.р.),

нім. der Ort (ч.рід) - їд. das ort (с.р.),

нім. das Bett (с.рід) - їд. di bet (ж.р.).

Оскільки на відміну від німецької мови в їдиші немає претерита, різниця між сильними і слабкими дієсловами полягає в способі утворення дієприкметника.

2. Історія виникнення та розвиток

Їдиш склався на ґрунті верхньонімецьких діалектів у взаємодії з семітським (давньоєврейським) і слов'янським елементами.

Їдиш почав формуватися в XII--XIII століттях, коли ним розмовляли євреї областей навколо річки Рейн. У цей час у різних куточках Німеччини вже були великі єврейські поселення, що їхні мешканці послуговувалися в побуті німецькою мовою з використанням низки давньоєврейських слів і виразів. З давньоєврейської мови до розмовної мови середньоверхньонімецькими діалектами ввійшла також низка словотворчих моделей і службових слів.

Крім того, в мовленні німецьких євреїв рейнських міст і Південної Німеччини, що підтримували тісні стосунки з містами Італії таФранції, побутували також запозичення з романських мов.

Євреї жили переважно в містах, зазвичай в окремих кварталах, жили з ремества, крамарства, лікарства, підприємництва, фінансових операцій тощо. Внаслідок цього, а також через численні гоніння, євреї часто переїжджали з місця на місце, осаджуючи нові селища. У мовленні євреїв відмінності місцевих німецьких діалектів стиралися набагато швидше, ніж у мовленні німців, переважна маса котрих мешкала в селах феодально подрібненої країни. У справі зближення діалектів значним був чинник друкарства, що набуло в євреїв значного розвитку. Зацікавлені в найширшому розповсюдженні своїх видань, автори й видавці прагнули уникати діалектних висловів або супроводжували їх перекладом іншими діалектами.

Виходячи з цього, їдиш (що раніше називався «їдиш-тайч», «івре-тайч») став різнитися від німецьких говірок не лише наявністю семітизмів, але й своєрідною інтеграцією германських слів, граматичних форм і низки фонетичних особливостей, що стало найважливішою спонукою для самостійного розвитку мови. Цей процес був складний і тривалий. Почався він у Німеччині, а продовжився в слов'янських і деяких інших країнах.

Шляхи розвитку їдишу й німецької мови особливо стали розходитися з XVI століття. Значні групи євреїв осідали на теренахПольщі, Литви, Галичини, Поділля, Волині та деяких містах Білорусі. Відбувалося подальше змішування єврейських говірок, посилився вплив давньоєврейської та слов'янських мов, згодом виникли нові територіальні діалекти їдишу, котрі сприяли самостійному розвиткові літературної мови -- нового їдишу, що виник на ґрунті цих діалектів.

З другої половини XVIII століття на теренах Західної Європи їдиш поступово витісняється місцевими літературними мовами, але натомість він зберігається й надалі розвивається в Польщі, Литві, Білорусі, Україні, Молдові, Румунії, де було зосереджене компактне єврейське населення.

Наприкінці XVIII й на початку ХІХ століття починається новий етап розвитку мови їдиш. Він пов'язаний з поширенням ідей Просвітництва (Гаскали), світської освіти й літератури, зрозумілої народові. Значний внесок у зближення літератури з живим мовленням народу зробили просвітники М. Левін (Лефін), Х. Гурвіц, І. Аскельфельд та інші.

У 30-ті роки XVIII серед українських євреїв виникає релігійно-містичний рух хасидизм. Його прибічники також удалися до використання народних говірок для проповідування хасидизму. Елементи, що раніше мали грубу конотацію чи вважалися нелітературними, широким потоком вливаються в писемність і літературну мову. Значно зросла кількість слов'янізмів у мові їдиш.

Від середини ХІХ століття разом з українськими, польськими, російськими та іншими лексемами та словоформами до їдишу проникає велика кількість інтернаціоналізмів. Усе це призвело до збагачення мови, але також і до невиправданого запозичення викривлених німецьких слів, невдалого калькування з російської та польської мов.

Засновник класичної літератури їдишу Ш.Я. Абрамович (Менделе Мойхер-Сфорім) мусив чимало попрацювати над очищенням мови від зайвих форм, надаючи їй більшої виразності й краси. Багато зробили в цьому напрямі Шолом-Алейхем і Перец. Друга половина ХІХ століття характеризується збагаченням і розвитком їдишу.

У 1991 році професор мовознавства Тель-Авівського університету Пол Векслер на основі дослідження структури й словника їдишу висунув гіпотезу, що зараховує їдиш до групи слов'янських мов, а не германських. Пізніше, в книжці «Ашкеназійські євреї: слов'яно-тюркський народ у пошуках єврейської ідентифікації» Векслер запропонував переглянути всю теорію походження ашкеназів -- східноєвропейського єврейства, шо використовувало їдиш. Він розглядає їх не як нащадків вихідців з Близького Сходу, а як місцевий європейський народ, що походить від нащадків західних слов'ян -- лужицьких сорбів, полабівта ін. Пізніше Векслер долучив до числа можливих предків східноєвропейських євреїв також хазарів і численних слов'ян, що жили в Київській Русі в IX--XII століттях.

Теорія Векслера не мала широкої підтримки в науковому співтоваристві, але його висновки багато що змінили в германоцентричних поглядах теорії походження мови їдиш. Останнім часом багато дослідників відкидають «рейнську гіпотезу» походження їдишу й разом з Векслером вважають, що їдиш склався на слов'янських землях у Богемії та на Дунаї і роль слов'янської складової значніша, аніж вважалось досі.

3. Лінгвогеографія

Визначити сучасне число мовців на ідиш дуже непросто. Більшість ашкеназскіх євреїв протягом XX століття перейшло на мову тих країн, де вони проживають. Проте із переписів деяких країн можна отримати чисельність мовців на ідиш.

· Ізраїль - 215 тис. чол. за оцінкою Ethnologue на 1986 рік (6% від чисельності євреїв в Ізраїлі).

· США - 178 945 чол. говорять вдома на ідиш (приблизно 2,8% від усіх євреїв США, при 3,1% говорять на івриті).

· Росія - 30 019 чол. говорять на ідиш по перепису 2002 року (13% від усіх євреїв у Росії).

· Канада - 17 255 чол. назвали ідиш рідною мовою за переписом 2006 року (5% від осіб єврейського походження).

· Молдавія - 17 тис. чол. назвали ідиш рідною мовою (1989), тобто 26% від загального числа євреїв.

· Україна - 3213 чол. назвали ідиш рідною мовою за переписом 2001 року (3,1% від чисельності євреїв).

· Білорусія - 1979 чол. говорять вдома на ідиш за переписом 1999 року (7,1% від чисельності євреїв).

· Румунія - 951 чоловік назвали ідиш рідною мовою (16,4% від чисельності євреїв).

· Латвія - 825 чоловік назвали ідиш рідною мовою (7,9% від чисельності євреїв).

· Литва - 570 чоловік назвали ідиш рідною мовою (14,2% від чисельності євреїв).

· Естонія - 124 особи назвали ідиш рідною мовою (5,8% від чисельності євреїв).

· Згідно з результатами перепису Угорщини з 701 єврея 276 осіб (40%) вдома говорять на івриті. Можливо, що це помилка інтерпретації поняття "мову своєї національності" і або всі вони мали на увазі ідиш, або частина - ідиш, а частина - іврит (як і в перепису Росії).

Значна кількість носіїв ідиш проживають також в Великобританії, Бельгії, Франції, меншою мірою в Австралії,Аргентині і Уругваї.

На основі вищенаведених даних загальну чисельність мовців на ідиш в світі можна оцінити в 500 тисяч чоловік. Близькі дані наводяться в деяких інших джерелах: 550-600 тис. [8] У той же час існують набагато вищі оцінки: 1762320 (Ethnologue, 16-е видання [9]) і навіть 2 мільйони (КЕЕ), однак не пояснюється, на основі якої методології вони отримані.

Ідиш складається з великої кількості діалектів, що прийнято поділяти на західне і східне наріччя.

Західний ідиш, які деякі дослідники (напр. П. Векслер) розглядають як окрема мова, на якому євреї говорили в західних областях Німеччини, Швейцарії та Нідерландів, сьогодні практично мертвий.

Східне наріччя ділиться на три основних діалекти:

· північний (т. зв. білорусько-литовський діалект: Прибалтика, Білорусь, північно-східні області Польщі, захід Смоленської області Росії та частина Чернігівської області Україна),

· південно-східний (т. зв. український діалект: Україна, Молдова, східні області Румунії, передусім - Молдова і Буковина, південна частина Брестської області Білорусі та Люблінського воєводства Польщі)

· центральний (або південно-західний, т. зв. польський діалект: центральна і західна Польща, Трансільванія, прикарпатські райони Україна).

Існують і перехідні діалекти.

На початку ХХ століття був створений єдиний клав Шпрах - спільну мову, що одержав поширення в основному в університетах.

У Північній Америці в середовищі хасидів викристалізувався загальний діалект на основі "угорського" ідишу, поширеного раніше в Трансільванії.

У СРСР граматичної основою літературного стандарту послужив український діалект, тоді як фонетика базувалася на північному діалекті.

Театральний ідиш, відповідно до традиції, яка веде свій початок від А. Гольдфадена, відповідає усередненимукраїнському діалекту (іноді в даному контексті іменованого волинським).

Обласні варіанти ідишу виявляють великі відмінності в системі голосних, починаючи від опозиції між коротким відкритим i і довгим закритим i і закінчуючи моделями з повними паралельними рядами коротких і довгих голосних. У діалектах зустрічаються також і дифтонги, що закінчуються на-w. Однак у системі приголосних найбільшу різноманітність виявляє літературний ідиш. У деяких діалектах відсутня фонема h, в деяких розрізняється меншу кількість палатальности, а в західному ідиш відсутня відмінність за дзвінкості. Артикуляція r варіює в різних районах від r апікального до (переважно) r увулярного.

Висновок

їдиш мовний діалект фонетичний

Хоча перші спроби вивчення ідиш сходять ще до 16 ст, аж до 1920-х рр. цим займалися лише окремі особи, що володіли різною науковою підготовкою. У 1920-х рр. в деяких країнах були створені наукові установи, присвячені повністю або частково дослідженню ідиш (при Академії наук Української і Білоруської РСР, єврейський науковий інститут ІВО у Вільнюсі). Ці установи стали центрами систематичного збору лінгвістичних матеріалів і підготовки фундаментальних робіт, у тому числі словників і діалектологічних атласів. Публікації цих установ з'явилися науковим форумом для дослідників ідиш; вперше стала можливою підготовка наукових кадрів, що спеціалізуються на вивченні ідиш. Деякі з цих установ грали роль авторитетів, що встановлювали норми орфографії і єдину термінологію. Придушення єврейської культури в Радянському Союзі і Катастрофа європейського єврейства привели до знищення значної частини наукових кадрів, ідиш, що займалися вивченням. Після Другої світової війни центром вивчення ідиш стають США. У Єврейському університеті в Єрусалимі здійснюється вивчення ідиш в тісній координації з вивченням інших єврейських дисциплін.

Размещено на Allbest.ru