Синтаксис писемного мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Основна функція писемного мовлення - фіксація мовлення, що має за мету зберегти її в просторі та часі.

Основна властивість писемного мовлення - здатність до тривалого зберігання інформації.

Письмова мова розгортається не в тимчасовому, а в статистичному просторі, що дає авторові можливість продумувати мова, повернутися до вже написаного, перебудувати пропозиції і частини тексту, замінити слова, уточнити, здійснити тривалий пошук форми вираження думки, звернеться до словників і довідників. У зв'язку з цим письмова мова має свої особливості. Письмова мова використовує книжна мова, вживання якого досить строго нормовано і регламентованим. Порядок слів у реченні закріплений, інверсія (зміни порядку слів) не типова для письмової мови, а в деяких випадках, наприклад в текстах офіційно - ділового стилю мови, неприпустима. Пропозиція, що є основною одиницею писемного мовлення, висловлює складні логіко - смислові зв'язку за допомогою синтаксису, тому, як правило, писемного мовлення властиві складні синтаксичні конструкції, причетні і дієприслівникові звороти, поширені визначення, вставні конструкції і т.п. При об'єднанні пропозицій в абзаци кожне з них суворо пов'язане з попереднім і наступним контекстом.

Письмова мова є основною формою існування мови у науковому, публіцистичному, офіційно - діловому та художньому стилях.

1. Просте речення

Враження стрункості викладу, чіткості й логічності тексту досягається за рахунок синтаксису, точніше - через бездоганне дотримання правил, обов'язкових для ділового стилю. У чому ж особливості синтаксису ділового тексту? Діловий папір має, за звичаєм, розповідний характер. Питальні, а особливо окличні речення зустрічаються в документах досить рідко. Переважає тут прямий порядок слів, який передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Його основні ознаки:

* група підмета ставиться перед групою присудка;

* узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, неузгоджене - одразу після нього;

* вставні слова в ділових паперах виносяться на початок речення.

Вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерела та ін.

У документах значного поширення набули пасивні конструкції. У них вибір присудка часто буває досить обмежений і тісно пов'язаний із лексичним значенням підмета, наприклад: вимоги до якості - задовольняються (не задовольняються); показники плану - встановлюються, розраховуються; розміри відрахувань - визначаються; прибуток - одержується, розраховується; проект плану - розробляється, обговорюється і т.ін. Іншими словами, ці речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевіряється тривалою практикою (легко помітити, що важливими в реченнях такого типу будуть не самі підмет і присудок, а ті цифрові дані, які їх супроводять: дати, обсяг та ін.).

Одним із характерних проявів ділового стилю є нанизування відмінкових форм, розміщення підряд кількох слів в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному. Родовий відмінок виражає значення приналежності: (братова книжка, книжка брата), частину від цілого та ін. Орудний відмінок виражає найчастіше значення знаряддя та засобу дії: яблунею, хатою, містом, селом і т.п. Хоч нагромадження слів у родовому чи орудному відмінках і ускладнюють речення, вони в діловому стилі (іменниковому за своїм характером) незамінні: наприклад: охорона малих рік від виснаження, забруднення, засмічення та замулювання.

Довжина і складність будови простого речення зростає також за рахунок віддієслівних іменників і тих слів та зворотів, яких ці іменники вимагають після себе. Цілком очевидно, що речення, в якому є віддієслівні іменники, буде об'ємним, багатослівним.

Синтаксис ділової документації важко уявити собі без інфінітивних конструкцій. Насамперед місце їх у резолюціях: адже у розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми: зобов'язати, затвердити, попередити. Як ми вже говорили, дієслова в наказовій формі (наказую, пропоную) доречні лише в тих документах, які відображають принципи єдиноначальності. Типовими для ділових текстів є дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Це відбувається насамперед тому, що вони дають змогу чітко виявити логічне підпорядкування частин висловлюваної думки, а водночас і економніше висловити її, беручи на себе функції підрядного речення. Ось кілька рекомендацій щодо їх вживання:

* дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини, умови; отже - якщо треба зберегти смисловий відтінок одного з цих типів підрядних речень, його не слід замінювати дієприслівниковим зворотом;

* не бажано розпочинати кожне речення або кожний абзац дієприслівниковим зворотом (це аж надто u1079 засушує текст);

* якщо в діловому папері при його остаточному доопрацюванні виявилося забагато зворотів, частину з них можна замінити підрядними реченнями.

Особливістю ділового мовлення є також явне переважання непрямої мови. До прямої мови звертаються лише тоді, коли дослівна передача чужих слів необхідна (це може бути цитування розпорядчих документів, законодавчих актів та ін.).

Досі ми говорили про специфіку простих речень у діловому папері, однак просте речення не завжди може від творити всю складність взаємозв'язків між фактами, їхню послідовність; тоді доводиться вдаватися до складних, зокрема складнопідрядних речень. Ось що писав із цього приводу Л. В. Щерба: “Основний різновид канцелярського стилю має своїм завданням представити всі обставини справи в усіх її логічних взаємозв'язках разом з висловленим в одному цілому. Звідси виникає культура складних речень за способом підрядності в канцелярському стилі”).

Серед наявних у мові типів підрядних речень у діловому стилі переважають з'ясувальні, означальні, мети й умови. Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення зви чайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчастіше стоять поряд із присудком. Обставинні речення мети й причини розміщуються перед головним або після нього, залежно від призначення; якщо треба підкреслити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставиться попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює або підсилює головну думку, то воно може стояти і після головного.

Труднощі сприймання документа не завжди пояснюються тим, що в ньому громіздкі складні речення, ускладнені різними зворотами, переважають над простими. І в межах простого речення укладачі ділових паперів уміють часом так “академізувати” виклад, що простеньку думку й не впізнати одразу: При експлуатації атракціону суворо забороняється виносити за габарити кабіни руки й ноги відвідувача. Увага: відвідувачі настільного тенісу столами обслуговують себе самі.

2. Віддієслівні іменники

Жива практика діловодства свідчить, що віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю і що заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами неможлива. Якщо подивитися на віддієслівні іменники в реченні з точки зору естетичних і експресивних норм, то ці іменники не витримують критики. Вони ведуть за собою цілі ряди означень і додатків у родовому відмінку, через їх вживання збільшується кількість пасивних зворотів; з'являються “пусті” слова - слова без достатнього змістового наповнення: справа здійснення, з метою створення, шляхом відновлення, питання забезпечення, ряд заходів, робота по вивченню та ін.

Зловживання віддієслівними іменниками навіть у межах ділового стилю викликає цілком справедливі нарікання. Так, часто без достатніх для нього підстав подовжують і ускладнюють речення словосполученнями, які розпочинаються словами з метою: Вивчення стану справ з метою подальшого виробничого процесу...

Тому можна вважати цілком слушними рекомендації замінювати словосполучення з метою на прийменник для або перебудову вати або перебудову вати речення з простого на складнопідрядне мети: щоб вивчити стан справ, необхідно... Тоді довгий ряд іменників у родовому відмінку відпадає й речення стає чіткішим, прозорішим. Проте деякі властивості віддієслівних іменників роблять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. Насамперед - це здатність віддієслівного іменника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї. По рівняймо: давати вказівки - вказувати, провести операцію - оперувати; зробити огляд - оглянути; дати доручення - доручити; дати розпорядження - розпорядитися; здійснювати управління - - управляти та ін. Як бачимо, тут відбувається своєрідне смислове розмежування: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу, а це саме поняття, “розщеплене” на допоміжне дієслово та віддієслівний іменник, - дію широку, узагальнену: шукати - вести пошук.

Є ще одна причина широкого вживання в діловому стилі віддієслівних іменників. Справа в тому, що такі категорії дієслова, як вид, стан, час створюють зовсім недоречну в діловому стилі атмосферу вільної невимушеної розмовності. Саме через відсутність цих категорій віддієслівні іменники забезпечують потрібну діловому стилю однозначність і в той же час узагальненість змісту. Ця однозначність і узагальненість створює атмосферу офіційності. Найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових усталених кліше ділового стилю.

3. Розщеплення присудка

Розщеплення присудка - це заміна однослівного присудка двослівним: замість допомогти - надати допомогу, перемогти - здобути перемогу. Це стало в ділових паперах усталеним. Тому з цим явищем треба познайомитися ближче. Причин популярності розщепленого присудка у діловому стилі кілька:

1. Далеко не всі словосполучення “дієслово + іменник”, вживані в ділових текстах, мають однослівний дієслівний відповідник, тому тут немає вибору. Так, не мають однослівного відповідника словосполучення здійснити (провести) захід, встановити порядок, виявити увагу, ви правити брак, вести справу, визнати провину, заподіяти ускладнення, відвернути правопорушення та ін. та ін.

2. Навіть у тих випадках, коли однослівний дієслівний відповідник у мові є, заміна неможлива, бо дієслово і “дієслово + іменник” далеко розійшлися за своїми значеннями. Порівняймо: провести операцію і оперувати; зроби ти огляд і оглянути; проводити змагання і змагатися; на дати допомогу і допомагати. Розщеплені присудки набули значення, близького до термінологічного, а дієслова зберегли свою багатозначність, широке загальномовне смислове наповнення.

3. У розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії - воно ще може виражати деякі додаткові смислові відтінки. Порівняймо, наприклад, значення таких дієслів: давати й надавати; вести й проводити; проводити й здійснювати та ін.

4. До складу розщепленого присудка часто входить віддієслівний іменник-термін, який точно кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення. Цього не може зробити звичайне загальновживане слово. Наприклад, наїхати (загальновживане слово) і зробити наїзд (назва певного типу правопорушень); переговорити з кимось про щось і вести переговори (дипломатичний термін) та ін.

5. Розщеплений присудок може бути розширений за рахунок одного або кількох означень: надати - грошову, матеріальну, технічну, юридичну допомогу; вести - дипломатичні, торговельні, попередні - переговори. Спробуємо замінити розщеплений присудок однослівним, дієслівним: допомогти матеріально - так сказати можна, допомогти технічно - не можна.

6. І ще одна цікава деталь: громіздкий, багатослівний розщеплений присудок начебто зупиняє, затримує увагу читача документа; інформація в цьому ви падку не втрачається, а навпаки, фіксується в пам'яті.

Як бачимо, у розщепленого присудка є цілий ряд переваг: здатність передавати точні термінологічні значення, властиві діловому стилю, створювати потрібний сухувато-офіційний, без домішок розмовності, колорит ділового тексту; неабияке значення мають і традиції ділового стилю.

Не скрізь вживання розщепленого присудка буває виправданим і доречним; досить часто це данина традиції, яку дехто розуміє надто спрощено, а то й неправильно. Не завжди розщеплені присудки вживаються точно - не враховується та обставина, що допоміжні дієслова можуть сполучатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Наприклад: ставити, порушувати, висувати питання - можна; піднімати, загострювати - не можна; допускатися (припускатися) - помилки, суперечності, недоречності - можна, браку, поломки, розкрадання - не можна; викликати захоплення, радість, овації - можна; протест, хворобу - не можна.

Серед розщеплених присудків трапляються і порожні, беззмістовні, а то й просто неграмотні словосполучення, наприклад: забезпечувати покращення, відбувається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін. та ін. Отже, оцінити вживання розщепленого присудка можна, лише виходячи з умов і завдань його використання в певному контексті, з урахуванням його виду, мети й при значення.

4. Труднощі з узгодженням

Йдеться насамперед про узгодження присудка з підметом. Тут є кілька правил:

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 151, 2001 та ін.), то присудок при такому підметі ставиться у формі однини.

2. Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині. Однина тут можлива тільки тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру (було переведено три працівники). Такі конструкції в ділових паперах цілком доречні.

3. При підметах типу п'ять чоловік, сто п'ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів та інших присудок може стояти як в однині, так і в множині. Однина підкреслює внутрішню нерозчленованість, цілісність; вона надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсумковий результат; однина тут може ще позначати пасивність предметів. При позначенні великої кількості предметів теж обирається форма однини.

4. Підмети зі словами більшість, меншість, ряд, части на, багато, кілька в діловому стилі вимагають від присудка форми однини. Множина з'являється лише тоді, коли підмет або присудок - однорідні члени, коли підмет і при судок відділені другорядними членами речення або підряд ним реченням; коли підмет стоїть перед присудком. Ось один із можливих прикладів: “

більшість абітурієнтів, які більшість абітурієнтів, які успішно склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію та забезпечені гуртожитком”. Порівняймо це речення без підрядного:

більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію та забезпечена гуртожитком.

5. Слід рахуватися з тим, що форма однини присудка більш відповідає традиціям книжно-писемного мовлення, тому відступи від неї повинні бути обов'язково вмотивовані.

6. Для української мови правильними є вислови типу: останні два квартали і останніх два квартали. Для ділових паперів типовим є вживання першого варіанта: тільки за останні два тижні прийнято на сесії вісім законів; нові поправки внесено у дві діючі угоди та ін.

7. При підметі, вираженому займенником хто, присудок звичайно ставиться у формі однини {усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з'явитися…).

8. При підметі, вираженому займенником ніхто, ніщо, дехто та іншими, присудок теж ставиться в однині (дехто з присутніх на сесії участі у голосуванні не брав).

9. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою. Не завжди легко встановити, де в словосполученні типу музей-садиба, вагон-лабораторія, блок-майстерня, школа-інтернат, секретар-друкарка та інших підмет, а де прикладка (тобто означення, яке дає підмету нову назву). Вважається, що прикладкою є поняття вужче, видове, а підметом - ширше, родове поняття (виставка, вагон, музей, блок, школа, секретар).

10. Коли підмет - символічна або умовна назва, присудок треба узгоджувати із загальною, родовою назвою при цій умовній, символічній та видовій. Для ділового стилю неправильним є написання:

“Світанок” уклав угоду на постачання... Тут мало б бути: об'єднання “Світанок” уклало угоду на постачання.

11. Присудок ставиться в однині ще в таких випадках: коли однорідні підмети тематично близькі; коли при перерахуванні перед однорідними підметами повторюються слова весь, кожний, ніякий, особливо в тих випадках, коли висловленню надається підкреслено безособовий характер; зі словами частина, кількість, ряд, число та іншими, що мають при собі означення (значна частина, велика кіль кість, цілий ряд, деяка сума) і об'єднують однорідні під мети (значна частина верстатів і механізмів), присудок ставиться в однині (значна частина врожаю значна частина врожаю жита й пшениці була відправлена).

12. Як правильно: півтора карбованця чи півтора карбованці? Існує таке правило: числівник півтора звичайно поєднується з родовим відмінком іменників. Тому півтора карбованця, півтора мільйона, півтора метра та ін.

5. Складні випадки керування

Які вади найчастіше трапляються в мові ділових паперів? Це неточність чи двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки.

Інформація, яка міститься в службовому документі, повинна бути виражена максимально точно і зрозуміло для адресата. Недостатньо чітке формулювання, з одного боку, збільшує обсяг тексту, а з другого - викривлює зміст написаного. Розглянемо конкретні мовні ситуації.

Особливо часто помилки виникають внаслідок того, що при дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків, уживається спільний додаток, наприклад: у доповіді було також відзначено, що ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. Порівняймо: опанувати методами і вдосконалення методів. Ще приклад: для організації колективу на активні дії замало самого інформування, повідомлення фактів. Порівняймо: повідомляти факти та ін формувати про факти. Спільний додаток тут неможливий.

Помилки з'являються й тоді, коли в стійких слово сполученнях замінюються або вводяться нові слова. Від цього словосполучення руйнується, наприклад: взяло за самолюбство, за гордість, (так перероблено вислів узяло за живе).

Близькозначні слова можуть вимагати після себе не однакових відмінків. При недостатньому знанні мови одне слово підміняється іншим, а спосіб керування залишається, так з'являється помилка. Ось кілька близькозначних слів, які найчастіше служать причиною появи помилок:

властивий (кому) - характерний (для кого), завідувач (чого) - завідуючий (чим), сповнений (чого) - наповнений (чим), оснований (на u1095 чому) - заснований (ким), багата (на що) - славиться (чим), (чим), дорівнювати (чому) - рівнятися (на що), (на що), торкатися (чого) - (чого) - доторкатися (до чого). (до чого). Перегляньмо ще раз цей перелік і - опануймо його або оволодіймо ним, нехай знання ці будуть властиві нам або характерні для нас (але (але не властиві для нас й характерні нам - це неправильно!).

Помилки виникають і при нерозрізненні засобів української і російської мов: однакове за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах. Для усного мовлення загалом нетипові складні, довгі й заплутані речення: у повсякденному неофіційному мовленні ми звичайно вдовольняємося короткими, простими реченнями й пов'язуємо їх між собою сурядним або підрядним зв'язком.

Проте частіше ми - учасники діалогів. Щоб відштовхнутися від повсякденного побутового мовлення, доповідач, готуючи писемний текст виступу, будує речення за зразком наукового стилю (це його уявний ідеал). Одне з правил цього стилю вимагає сказати про об'єкт думки якомога повніше в межах одного речення (саме тому в наукових текстах речення великі за кількістю слів і ускладнені за будовою: у них багато відокремлених обставин, означень, вставних і вставлених конструкцій). Написати такий текст доповіді чи лекції можна, а от як його прочитати? А як слухати? Як свідчать дослідження, проведені у нас, і за рубежем, сприймання тексту на слух прямо залежне від таких його параметрів, як довжина речення (кількість слів у ньому), довжина слова (кіль кість довгих, багатоскладових слів), кількість особових займенників (чим їх більше, порівняно з безособовим способом мовлення, тим легше сприймається текст). Багато значить у процесі сприймання виступу на слух його синтаксична будова, насамперед початок фрази. Якщо речення починається називним відмінком іменника, воно сприймається значно легше, ніж речення, яке починається цілою низкою непрямих відмінків та ще й із прийменником. Наприклад: У значному технічному відставанні нашої країни від західних не останню роль відіграв механізм організації й управління науковою діяльністю, котрий був гальмом не тільки розвитку зв'язків науки з виробництвом.

Доповідач тут припустився кількох помилок: вісім непрямих відмінків на початку речення; сутність фрази ( механізм управління механізм управління - - гальмо розвитку) захована всередині речення; довжина речення - двадцять два захована всередині речення; довжина речення - двадцять два витку повнозначних слова - перевищує норму писемного тексту. Складна, велика фраза не лише важко сприймається на слух - її ще й важко вимовити: поки лектор дочитає її до кінця, слухачі забудуть початок. Навіть сам мовець часом забуває, як він розпочав речення, й змінює його будову в процесі виголошення. Наприклад, репортер каже: Преса познайомила нас про цей законопроект. Якщо “познайомила” - то “з цим законопроектом”, якщо “про цей” - тоді “розповіла”. Журналіст думає, як би коротше й точніше переказати зміст закону; тому вся увага його зосереджується на наступному реченні, а у виголошуваному реченні через не уважність помиляється. Такі помилки звуться синтаксичним зміщенням. А ось приклад синтаксичного зміщення в більшому за обсягом реченні; тут під впливом емоцій заплутався промовець, а за ним, слід гадати, й слухачі: Наведений щойно неприємний, прямо скажемо - обурливий факт, панове, ми повинні вважати, безумовно, як нагадування, як пересторога тим, хто стоїть на такому шляху. Під кінець промовець збився і перейшов з однієї синтаксичної конструкції (вважати нагадуванням, пересторогою) на іншу (факт - це нагадування, пересторога). Щоб уникнути цього, треба одразу - при підготовці виступу - орієнтуватись на коротку фразу.

Щоб утримати увагу слухачів, необхідно пам'ятати про повтори. З точки зору логіки повтор того самого слова чи словосполучення створює багатослів'я. Проте з психологічної точки зору повтори необхідні - насамперед повтори смислові. Багатство можливостей української мови дозволяє повторювати думку, не повторюючи форм вираження.

Якщо промовець хоче створити атмосферу вільної, невимушеної розмови, він повинен уникати повторення сполучників на зразок тому що, через те що, завдяки тому що, внаслідок того що як нетипових для усного мовлення. В усному мовленні громіздкі сполучні засоби заміняє інтонація, простіші причинно-наслідкові засоби зв'язку (найчастіше сполучник бо ).

Висновок

інфінітивний діловий присудок синтаксис

Отже, Для синтаксису писемного ділового мовлення характерні такі особливості.

¦ використання словосполучень з віддієслівними іменниками (справа здійснення, стан справ, вдосконалення прогресу, надходження суми, з урахуванням можливих змін, своєчасне обслуговування);

¦ частотність поширених речень різних типів (Контроль за виконанням цього наказу доручити заст. директора Онищенкові П.І.; його посадовий оклад 150 (сто п'ятдесят) грн. на місяць);

¦ використання порядку слів для вираження логіко-граматичного членування речень; підмет ставиться перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, вставні слова - на початку речення;

¦ активність речень з однорідними та відокремленими членами речення;

¦ висока продуктивність інфінітивних конструкцій (пропоную відзначити; зловживати службовим обов'язком; треба враховувати; нести відповідальність, брати зобов'язання тощо).

Розглянемо окремі специфічні для ділового стилю синтаксичні структури на рівні словосполучення, речення та цілого тексту.

Размещено на Allbest.ru