Займенники у професійному мовленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: Займенники у професійному мовленні



ВСТУП

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов'язана з виробництвом, із його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона - елемент соціальної сфери. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій - знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією. займенник мова діловий розряд

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної та політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми стали свідками народження нових професій і формування їх мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та установах помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно - політичною лексикою і термінологією.

Мовні знання - один з основних компонентів професійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що сфера професійного мовлення завжди перебувала під пильною увагою лінгвістів. Особливо важливим є правильне, доречне вживання різних частин мови у ділових документах, їх співвідношення, взаємозамінність, стилістичне забарвлення та вмотивованість використання.

Дослідники не раз аналізували використання займенників у професійному мовленні, але їх розвідки мали побіжний, поверхневий характер. Це статті у підручниках і наукові статті таких лінгвістів, як Г. Волкотруб, М. Волощак, У. Зарицька, Г. Кацавець, З. Мацюк, В. Мозговий, Л. Паламар, Л. Погиба, Н. Станкевич, С. Шевчук та інші.

Об'єктом роботи є морфологічні особливості професійного мовлення.

Предметом є особливості займенників у мові ділових паперів.

Мета дослідження - аналіз використання займенників у професійному мовленні.

Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань:

- визначити специфічні особливості займенників як самостійної частини мови;

- обґрунтувати закономірності використання займенників у документах;

- проаналізувати вживання особових, присвійних, означальних, вказівних, заперечних та неозначених займенників у ділових паперах;

- виокремити типові помилки у мовностилістичному використанні займенників.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури (25 позицій). Загальний обсяг роботи - 30 сторінок.

РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАЙМЕННИКІВ ЯК САМОСТІЙНОЇ ЧАСТИНИ МОВИ

1.1 Займенник у діловому мовленні

Займенник - це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови.

З-поміж усіх частин мови займенник вирізняється способом репрезентації (вказівність). У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Співвідносячись з названими класами слів, займенник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції.

Специфіка семантики займенників полягає в опосередкованості їх лексичного значення, тобто лише в сфері мовлення вони наповнюються конкретним змістом. З огляду на це займенники використовують тільки у відповідному контексті, у зв'язку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їх значень [3, с. 135].

Закріпленість займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функціональне призначення - текстотвірне, тобто займенники можуть замінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення і виступають засобом розгортання та встановлення змістових зв'язків у тексті, напр.: Це місто - монстр. Воно себе пасе. Воно не знає, де його коріння (Л. Костенко). У такий спосіб вони сприяють скороченню елементів тексту, конденсації висловлювання.

Кількість займенників у лексичному складі сучасної української літературної мови обмежена, але частота їх вживання дуже висока. Без допомоги займенників важко уявити собі процес побудови речення, хоча, звичайно, їх нагромадження без відповідного словесного оточення утруднює розуміння тексту.

Так, особові, питально-відносні, заперечні, неозначені займенники можуть заступати іменник і в реченні відігравати роль підмета чи додатка. Наприклад: я, ти, ніхто, ніщо і т.д.

Присвійні, означальні й вказівні займенники частіше заступають прикметники й у реченні виконують роль означення. Наприклад: наш, кожний, інший, такий і т.п.

За українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена займенником, стоїть переважно у називному відмінку, а не в орудному, як у російській мові. Наприклад: Основну увагу ми звернули на виготовлення предметів широкого вжитку.

Характерна ознака займенників - це те, що вони не зберігають, як правило, своєї основи в непрямих відмінках. І цим вони відрізняються від інших частин мови, у яких основа залишається незмінною. Наприклад: я - мене, ти - тебе, він - його.

Під час відмінювання змінюється й основа займенників: я - мене, ти - тобі, хто - кому.

Важливо пам'ятати, що в основі багатьох займенників відбувається чергування і, о, е: - мій - мого, моєму; твій - твого, твоєму.

В особових займенниках третьої особи після прийменників у, до, біля, на тощо з'являється приставний приголосний н.

Наприклад: У нього є угода... До нас завітали представники...

У діловому спілкуванні надається перевага використанню різних форм та розрядів займенників множини, зокрема особових. Наприклад: ми запланували; ми підписали; вони використали.

Слід зазначити, що російським прислівникам по-моему, по-вашему в українській мові відповідають особові займенники, що стоять у знахідному відмінку з прийменником на. Наприклад: На нашу думку; на ваш розсуд.



1.2 Розряди займенників за значенням

За значенням займенники поділяють на дев'ять розрядів:

І. Особові - займенники, які вказують на особи: перша особа - мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа - співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви); третя особа - особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).

Давня українська традиція передбачає вживання займенника Ви як пошанної множини у стосунку до батьків. Зникнення його у звертанні до рідних дехто сприймає не як звичайне руйнування граматичної форми, а як занепад моральних засад українського суспільства: “Вже рідні діти з матір'ю на ти” (Л. Костенко). Займенник Ви, звичайно, використовують для називання особи, старшої за віком чи посадою [3, с. 129].

Узагальнена вказівка на учасників комунікативного акту може бути засобом протиставлення дій, процесів, станів мовця, адресата мовлення, третьої особи і на основі такого протиставлення дає змогу будувати стилістично марковані тексти-мініатюри, напр.: дієвідмінювання за особами (граматична вправа 70-их - початку 80-их рр. XX ст.)

- Ну, гаразд, нехай Я мовчу. А чому ТИ мовчиш? І чому ВІН мовчить?

- ВІН мовчить, очевидно, тому, що МИ мовчимо - Я і ТИ.

- А МИ чому мовчимо?

- А ВИ чому мовчите? А ВОНИ, ВОНИ - їх багато - чому мовчать і ВОНИ? (В. Ганущак)

2. Зворотний - це займенник, який вказує на кого- або що-небудь, що є об'єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб'єкта. Основним репрезентантом зворотності виступає займенник себе [12, 306]. Йому не властива форма називного відмінка, оскільки вказує на виконавця / виконавців зворотної дії, які позначені особовими займенниками, напр.: Я (ти, він) впевнений в собі. Лише в контексті виявляється числове протиставлення через поєднання з узгоджуваними формами дієслів, напр.: Я бачу себе / Ми бачимо себе.

У формі давального відмінка собі може втрачати самостійність лексичного значення та синтаксичної функції і переходити до розряду часток. Вживаючись при дієсловах, а також інших словах, які виступають у ролі присудка, наголошує, що дія відбувається вільно, незалежно. Функціонує переважно у текстах, що мають розмовний характер, напр.: “А братія мовчить собі, витріщивши очі” (Т. Шевченко).

Використання цього займенника в усному діловому мовленні пом'якшує категоричність наказу, напр.: “Не беріть собі до серця!”

У складі виразу нічого собі передає значення „досить добре, непогано” або „такий, як треба; досить добрий, непоганий”, напр.: “Він хлопець нічого собі!”

З виразним оцінним значенням, що супроводжує захоплення та здивування, звучить вираз Нічого собі! у радіопередачі про незвичайні історії та події.

3. Присвійні - вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх), першій, другій і третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує свою діяльність.

Із сукупності присвійних займенників вирізняється група його, її, їх, якій характерна омонімічність з формами родового відмінка особових займенників він, воно, вона, вони. Таким чином, їхня присвійність виражається синтаксичною позицією, на відміну від займенника їхній (їхня, їхнє, їхні) [12, 307]. З метою уникнути двозначності в текстах ділового мовлення перевагу слід надавати займеннику їхній для вираження значення присвійності, пор.: їх запрошення і їхнє запрошення, їх вибір і їхній вибір.

4. Вказівні - стосуються широкого діапазону ознак (кількості) предмета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.: Річний звіт включає такі форми.

Супроводжувальною функцією займенників цей, той є вказівка на просторову та часову близькість, напр.: у цьому будинку - у тому будинку, ця конференція - та конференція. Для окреслення часового проміжку, позначеного іменником рік, використовують слова цей і минулий, пор.: цього року і минулого року.

Під впливом діалектного оточення можлива підміна форм - займенник той вживають у значенні „цей", а його функцію виконує діалектний займенник тамтой.

5. Означальні - пов'язані з вираженням кількісно-означальних значень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший).

Займенник сам, самий (сама, саме, самі) вказує на виокремлення особи чи предмета, які виконують дію самостійно, без сторонньої допомоги, напр.: Він сам розв'язав цю задачу.

Інше значення „крайня просторова або часова межа” виражає займенник сам, самий (сама, саме, самі), що має наголос на першому складі, напр.: Край дороги гне тополю до самого долу (Т. Шевченко).

У формі середнього роду саме займенник може виконувати роль частки і підсилювати значення часу, причини, напр.: саме тому не прийшов; саме тоді не прийшов.

Високою частотою вживання в діловому мовленні відзначається займенник інший, напр.: інші види діяльності, кредити банків та інших кредиторів, інші джерела фінансування, придбання майна іншого підприємства. Він вказує на предмет чи особу, виражаючи відокремлення, відмежування його від подібних йому або раніше названих, напр.: Фірма здійснює реалізацію продукиії. інших матеріальних цінностей.

Дослідники Н. Ботвина [3, с. 135], М. Зубков [10, с. 229] вказують на паралельне вживання присвійних займенників їхній та їх, однак стверджують, що перший має відтінок розмовності, другий - книжності, або навпаки, наголошують, що для уникнення зайвого паралелізму краще в діловому мовленні додержуватися родового чи знахідного відмінків множини займенника вони (тобто їх), ніж присвійного займенника їхній.

Синонімічними є займенники кожен (кожний) і всякий (усякий, всяк), які виражають значення „виділення окремого із сукупності", тобто виконують функцію розділовості, напр.: “Ми оцінюємо роботу кожного на основі його вкладу в загальний результат; Ми є прибічниками компетентної роботи кожного з нас на всіх рівнях; Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт” (І. Франко); “…кожен з нас те знав, що слави нам не буде, ні пам 'яті в людей за сей кривавий труд” (І. Франко). До речі, з двох паралельних форм означального займенника кожний і кожен в офіційно-діловій мові перевага надається повній формі кожний.

6. Питальні - використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) - хто? що?; ознаку предмета (якість, властивість чи належність) -я/аш? чий?; кількість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі - скільки? котрий?

Займенники хто? що? неозначено вказують на одну особу (предмет) чи кількох осіб, пор.: Хто ти такий? Хто ви такі? Що приніс? Морфологічною ознакою їх є координація у ролі підмета з присудком: питальний займенник хто? вимагає дієслівної форми чоловічого роду, а займенник що? - дієслівної форми середнього роду, пор.: Хто приїхав? Що впало? Залежні слова прикметникового типу словозміни допомагають виявити ознаки чоловічого і жіночого роду та ознаки числа займенника хто?, напр.: Хто такий? і Хто така? Хто такі? [10, с. 230].

7. Відносні - займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки).

Для займенників хто, що найтиповішою є функція зв'язку підрядного речення з головним, в якому наявні співвідносні займенники той, такий, кожний, все, напр.: Відповідати буде той, хто вчинив злочин; Треба займатися тим, що приносить прибуток.

Рідше ці займенники можуть стосуватися також іменника в головному реченні, приєднуючи підрядне означальне речення, напр.: Сума коштів, що надійшла на банківський рахунок; Треба залучити працівників, у кого є досвід роботи. Власне атрибутивні відношення між частинами складнопідрядного речення передають займенники який, чий, котрий, пор.: Договір складено в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу; На кожний сорт і артикул товару. котрому визначено окрему ціну, відкривають окремий аналітичний рахунок.

8. Заперечні - узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, абстрактних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсутність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки). Вони виступають другою формою вираження заперечення при основному запереченні, що здійснюється за допомогою частки не, напр.: Ніхто не промовив ні слова.

Заперечні займенники ніхто, ніщо у формі нікого, нічого вказують на відсутність суб'єкта, об'єкта, адресата, знаряддя дії в безособовому реченні, напр.: Нікому передати досвід; Нічого було втрачати. В текстах ділових паперів практично не використовуються. 9. Неозначені - вказують на невизначеність особи, предмета, кількісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності надають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий, котрий, скільки, напр.: дехто, дещо, деякий, декотрий, абихто, абищо, абиякий, абикотрий і под.

Використання неозначених займенників у текстах ділового та наукового стилю обмежене. Звичайно, окремі з них беззастережно функціонують у професійному мовленні, напр.: дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час. Однак займенники, в структурі яких є частки аби-, казна-, хтозна-, вживають лише в розмовній мові.

У багатьох випадках значення займенників переймають інші частини мови, зокрема прикметники. Неозначений займенник деякий замінюють прикметниками окремий, певний, напр.: в окремих випадках, певний час.

1.3 Змістове наповнення і стилістичне забарвлення займенників

Широке семантичне застосування та cтрокатість морфологiчних i синтаксичних ознак займенникiв зумовлюють рiзноманiтнiсть їх стилiстичних функцій.

Займенники дуже часто мають вiдповiднi стилiстичнi функцiї, надають мовленню урочистого характеру або передають iронiю.

У розмовному й художньому мовленнi займенники є стилiстичним засобом виокремлення, пiдкреслення iменникiв i прикметникiв (часто в порiвняннях зi словами як, наче, немов, неначебто, немовбито тощо): А степ як той океан. Посилюють i виокремлюють якiсть, пiдкреслюючи прикметники.

Водночас кожний iз займенникiв має свої вiдтiнки значення й особливостi вживання, наприклад, передає спiвчуття, створює тон жартiвливостi, iронiчностi, глузування тощо; уживаються в офiцiйних звертаннях, листах для створення високої урочистостi [7, с. 50].

Деякі ззайменники в розмовному й художньому мовленнi можуть вживатися в ролi часток, забарвлюючи мовлення емоцiйними вiдтiнками незадоволення, роздратування, презирства, здивування тощо.

У текстах ділового мовлення існують застереження щодо використання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи стилістичне забарвлення, зокрема:

1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввічливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою.

У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допустити); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо.

2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або використати слова пан, добродій.

3. У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми пришили до таких висновків. Особливого забарвлення набуває займенник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?

4. Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює наявне у тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у сучасній українській літературній мові значення „свій", наприклад, свій власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з... або Це випадок з власної практики.

5. Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведено замість вами доведено. Отже, займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом, числом, відмінком іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати слова і речення в текстах ділових документів.



РОЗДІЛ ІІ. ЗАКОНОМІРНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ

2.1 Особові займенники у фаховій мові

Використання чи невикористання займенників у професійному мовленні змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

Займенник я позначає особу мовця (людини чи персонiфiкованих iстоти, предмета). Займенник я при формах дiєслiв теперiшнього й майбутнього часу пропускають, що, наприклад, характерне для наукового стилю, в якому замiсть я вживають також т. зв. авторське ми. Але за протиставлення обов'язково наголошується займенник (у другiй частинi речення): Я прийшов, а ти ні.

Паралельне вживання займенникiв першої особи однини i дiєслiвних форм першої особи "акцентує увагу на iнформацiї про мовця, вирiзняє його в комунiкативному планi". Займенник я входить до складу фразеологiзованих сполучень, якi вживають з метою переконати когось у чомусь, передати ставлення (здебiльшого скептичне) до когось чи до чогось або як погрозу: Не я буду; Щоб я провалився [15, с. 180].

Займенник ми позначає групу мовця разом з iншими особами, а також може:

? набувати експресивного забарвлення, передавати поняття друзi (близькi, однодумцi) i протиставлятися ви (МИ i ви);

? набувати значення я, коли автор говорить вiд іменi колективу (авторське ми в публiцистичному й науковому стилях) (ми дослiдили);

? уживатися замiсть я в сполученнi з прийменником з О.в. iменника або займенника (ми з мамою, ми з тобою). Це є характерним для розмовного стилю;

? уживатися замiсть я в opaторів, учителiв, лекторiв, щоб уникнути повторення я (МИ розглянули тему);

? уживатися замiсть ти, ви для передавання спiвчуття, жартiвливостi, iронiчностi, глузування тощо (он ЯК МИ заговорили);

? уживатися замiсть я в офiцiйних звертаннях монархів для створення високої урочистостi.

Позначаючи особу чи предмет, до яких звернене мовлення, займенник ти може також набувати й iншого (здебiльшого узагальненого) значення: Кому ти потрiбен з такими знаннями?!

З цим значенням ти часто вживають у розмовних фразеологiзмах, а також у прокльонах: А щоб тобi ... I що ти йому скажеш?! 3айменник ти може мати рiзноманiтне експресивне забарвлення, передаючи грубiсть, презирство, зневагу i нiжнiсть, iнтимнiсть, повагу тощо.

Усталеним прийомом (особливо в поетичнiй мовi) є звертання до визначних осiб не у формi пошанної множини, а у формi пошанної пафосної однини: Ти зiгрiвала Майдан! Займенник ви позначає групу осiб, до якої належить особа спiврозмовника разом з iншою особою (з iншими особами). Kpiм того: у сполученнi з прийменником з та О.в. iменника або займенника ви означає ти (або шанобливе ви) з ким-небудь (ви з нею пiдiть у лабораторiю); ви вживають замiсть ти для передавання ввiчливостi (пошанна множина) [15, с. 182].

Тут варто пам'ятати таке:

?слова весь, один, який, такий iз займенником ви узгоджуються в однинi, а вживання їх у множинi є просторiчним або експресивно забарвленим, передає улесливiсть, пiдлабузництво; прикметник у складі iменногo присудка також треба ставити в однинi (яка ви вродлива);

? при займеннику ви присудок, виражений коротким прикметником, не вживають. Тут можлива тiльки форма множини (ви згоднi, а не ви згоден);

? нестягненi форми повних прикметникiв (веселая, вeceлії) при ви не вживаються;

? здебiльшого прикметники при ви в ролi присудка можуть мати i форму однини, i форму множини (ви гарнi- ви гарна). При цьому виникають такі вiдтiнки: у множинi повнiше передається емоцiя ввiчливостi, в однинi - приязнь, iнтимнiсть, фамiльярнiсть.

Biн, вона, воно, вони замiнюють у мовленнi слова, що позначають не

тiльки назви iстот, а й назви рiзних предметiв. Тому займенники третьої особи стоять здебiльшого пiсля iменникiв, указуючи на них. 3айменники третьої особи позначають також основні предмети мовлення, якi з тих чи iнших причин iменниками не називаються; цi предмети мовлення маскують, евфемiстично позначаючи займенником: Його проти ночi не згадуй! Займенник воно має особливо багато семантико-граматичних i стилiстичних модифiкацiй; він, крім основного, може мати значення вказiвностi, неозначеностi (Що воно таке?), значення частки (Оце воно тобi й є!).

Воно в значеннi частки входить до складу розмовних фразеологiзмiв: воно й видно, ось воно як. Форму Р-Зн.в. (його) вживають як частку, посилюючи питальнi займенники та займенниковi прислiвники: Що б його зробити? Куди б його пiти? Форма воно є також засобом експресивного забарвлення, передає зневагу, презирство, спiвчуття, жаль тощо: Воно ще зовсiм слабке. А воно ще й комизиться.

Вони замiсть він уживають для улесливого, пiдлабузницького позначання представникiв, якi займають вищу від мовця посаду, а також переважно в просторiччi для висловлювання поваги, пошани. Вживання заайменникiв він, вона на позначення присутньої пiд час розмови третьої особи має відтінок або неввiчливостi, або фамiльярностi, iнтимностi [15, с. 183].

Вживання особових займенників у документах:

1. Займенник я вживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів (автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).

2. У розпорядчих документах займенник я обминається. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...).

3. Займенник я в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським ми. Також займенник ми вживається, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (...ми дійшли таких висновків).

4. Займенники третьої особи (він, вона, воно, вони) в орудному відмінку мають -н- і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.

5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без -н-: завдяки їм, всупереч йому.

6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант - на ньому, а не (на нім).

7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесоності займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитись з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження. Економіст Іваненко В. П. внесла пропозицію. Головуючий з нею (?) не погодився.

8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.

9. Займенник ми у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації - пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Управління повідомляє...).

10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).

11. Для показу суворого об'єктивного викладу, катагоричної вимоги, займенник Ви опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення - надсилаємо для ознайомлення.

12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися - пропоную Вам з'явитися.

13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено - я запровадив, нами запропоновано - ми запропонували, вами доведено - ви довели.

14. Не слід використовувати особові займенники в присутності тих, про кого йде мова.

2.2 Присвійні займенники в документах

За логiчного або емоцiйного пiдкреслення, виокремлення особи замiсть можливогo займенника свій уживають мій, твiй, наш та iн.: Я люблю мiй народ. У розмовному мовленнi свiй може набувати рiзноманiтних стилiстично забарвлених переносних значень:

? передавати узагальнену належнiсть (Кожен кулик свое болото хвалить. Свое болото найдорожче);

? уживатися в ролi прикметника (Свої люди- чужi люди);

? субстантивуватися (Своє - найдорожче. Йду до своїх);

? входити до складу експресивно забарвлених фразеологiзмiв (На своїх двох. Свого часу).

Займенник наш (наша, наше, нашi) може:

? передавати близькiсть, відданість загальнiй справi, патрiотичнi почуття тощо (За наш народ, за наше нацiональне вiдродженння. Наша Українa);

? протиставлятися прикметниковi з антонiмiчним значенням (Нашi й ворожi

бiйцi. Нашi й чужi люди);

? субстантивуватися (Фiльм О.Невзорова "Нашi");

? здебiльшого опредмечуючись, входити до складу рiзних фразеологiзмiв

(Наша взяла! Наших б'ють! , нашим i вашим. Наш брат. Наше згори?

Г.Й. Волкотруб та деякi iншi дослiдники культури мови дають рекомендації щодо вживання конструкцiй з iхнiй, їхня, їхнє, їхнi та з iх [4, с. 96]).

При цьому пiдкреслюють, що згаданi конструкції розрiзняються суто

стилiстично. Книжна форма їx переважає в офiцiйно-дiловому й науковому стилях. Для iнших стилiв прийнятнiший присвiйний займенник їхнiй. Форми М.в. на кшталт (на) моїм, своїм, синонiмiчнi з (на) моєму, своєму, є наближениими до розмовних. Форми Р. i Д.в. на кшталт мойого, мойому, мому просторiчнi або дiалектнi.

У документах вживаються:

1. Присвійні прикметники в родовому і давальному відмінках мають форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Форми мойого, твойого, мойому, твойому властиві розмовному стилю.

2. Присвійні займенники в місцевому відмінку мають тільки нормативні форми: на моїм - на моєму, на твоїм - на твоєму, на їхнім - на їхньому, на вашім - на вашому.

3. Для уникнення зайвого паралелізму, у діловому мовленні вживається присвійний займенник їхній, а не їх (він - вони): їх обладнання - їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції - надійшли їхні пропозиції.

4. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило, дублює вже наявне в тексті слово: Петренко І. П. не справився зі своїми обов'язками диспетчера. Він своїми руками відремонтуав свою машину - він власноруч відремонтував особисту машину.

5. Уникати двозначності при використанні присвійного займенника свій: Директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозиції - Директор запропонував присутнім прокоментувати їхні пропозиції.

2.3 Вживання означальних, вказівних, питальних, неозначених займенників у ділових паперах

1. У давальному і місцевому відмінках однини слід використовувати нормативні форми займенників: у чиїм - у чийому, був відсутній якийсь час - був відсутній деякий час, сі продукти - ці продукти, цеї домовленості - цієї домовленості, казна-який звіт - неводомо який звіт, котрогось із присутніх - декого із присутніх.

2. Правильно використовувати близькі, але не тотожні за значенням займенники: кожний, всякий, будь-який: Думаю, зможу відповісти на будь-яке (кожне, всяке) запитання. Але: Кожний відповідає за відведену ділянку роботи. Нас влаштовує будб-який квиток.

3. На означення особи перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ - що: інженера-конструктора, який проживає..., економіста, який працює..., Зарубу Олега Гнатовича, який мешкає...контракт, що був підписаний.

4. Слід дотримуватися варіювання у використанні питальних займенників: Звичайно ухвали складаються із вступної частини, в якій зазначається стан питання, що розглядається, і розпорядчої, яка містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання...

5. Двозначність виникає, якщо вказівний займенник це відноситься до двох явищ: Директор звільнив Бойка з обійманої посади і призначив на його місце Остапенка. Це (?) рішення не схвалюють у колективі.

Зворотний займенник "себе"

Зворотний займенник себе завжди стосується тiльки пiдмета й, виступаючи в реченнi додатком, набуває значення вiдповiдно до значення пiдмета: Василь насипав собi борщу [собi = Василевi].

I.Р. Вихованець вiдносить до зворотних займенникiв, крім себе, ще й один одного. Коли займенник себе стосується особи, яку в межах речення можуть позначати рiзнi iменники, то можливе виникнення двозначностi внаслiдок вiднесення займенника себе до тих слiв, що можуть також виступати як суб'єкти цiєї дії або стану, тобто якщо займенник себе стосується кiлькох iменникiв, то це є причиною виникнення двозначностi: Степан попросив дружину насипати собi борщу.

Вказівні займенники

Посилювальнi вказiвнi займенники оцей (оця, оце, оцi), отой (ота, оте, oтi), отакий (отака, отаке, oтакi) здебiльшого вживають у розмовному мовленнi. Займенники сей (ся, се, ci), отсей (отся, отсе, oтci) вживаються лише зрiдка. Цi форми використовують як дiалектизми й архаїзми, що мають вiдповiднi стилiстичнi функцiї, надають мовленню урочистого характеру або передають iронiю. Займенник цей уживається тодi, коли йдеться про те, що перебуває в безпосереднiй просторовiй або часовiй близькостi до мовця.

Займенник той використовують для позначання чогось дальшого, наступного.

3айменник тамтой уживають як дiалектний. У стiйкому експресивному сполученнi такий-сякий (або сякий-такий) є вказiвний займенник сякий, що самостiйно не вживається. Займенниковi форми таке, така, таку, такi; те, та, ту, тi; це, ця, цю, цi, се, ся, сю, ci можуть мати нестягненi форми (такеє, сюю, ції та iн.), що вживають, як i аналогiчнi форми прикметникiв, у фольклорi.

Займенники той, ото, ота, це, оце, така, таке в розмовному мовленнi можуть вживатися в ролi часток, забарвлюючи мовлення емоцiйними вiдтiнками незадоволення, роздратування, презирства, здивування тощо: Таке скажеш! Ото тобi й на! Займенник той можна вживати замiсть особового займенника вiн, запобiгаючи виникненню двозначностi: Студент пpинic курсову роботу науковому керiвниковi. Він довго не брався до неї - Студент принiс курсову роботу науковому керiвниковi. Той довго не брався до нeї Займенник той у розмовному й художньому мовленнi є стилiстичним засобом виокремлення, пiдкреслення iменникiв i прикметникiв (часто в порiвняннях зi словами як, наче, немов, неначебто, немовбито тощо): А степ як той океан. Посилюють i виокремлюють якiсть, пiдкреслюючи прикметники, вказiвний займенник такий i питальний який: Такий ти веселий! Яка ти щаслива!

Означальні займенники

Синонiмiя означальних займенникiв явище, характерне для мови ділових паперів та мови ЗMI. Спiльною рисою означальних займеннникiв - весь, всякий, сам, самий, кожний (кожен), жодний (жоден), iнший - є узагальнено-якiсне значення, властиве їм.

У кiлькох означальних займенникiв відзначається і повна i коротка форма: кожний i кожен, жодний i жоден, усякий i усяк. Два останнix займенники вживаються у розмовному мовленнi, вci iншi належать до загальностильових.

Водночас кожний iз означальних займенникiв має свої вiдтiнки значення й особливостi вживання. Зокрема, займенники всякий i кожний дуже близькi за значенням. Вони позначають сукупнiсть узятих окремо одиниць кiлькiсного ряду. Проте окремiшнiсть, роздiловiсть виразнiше передає займенник кожний, а сукупнiсть - займенник усякий.

Займенник усякий має ще й такi особливi значення:

? рiзний, рiзноманiтний, найрiзноманiтнiший, усiлякий (Ходять тут усякi люди);

? будь-який з ряду однорiдних предметiв (Про це здогадується всяка дiвчина).

Займенник кожний (кожен) має iншi особливi значення:

? один з ycix у цьому кiлькiсному рядi (Кожен зi студентiв);

? будь-який iз собi подiбних, узятий окремо (Кожен журналiст має це знати).

3айменник увесь (весь, ввесь) має значення суцiльностi, сукупностi, повного охоплення чогось. При цьому займенник увесь:

* в однинi встановлює зв'язок частини предмета з його цiлiстю (весь текст);

* у множинi встановлює зв'язок предмета або особи iз сукупнiстю однорiдних предметiв чи осiб (усі друзі).

Займенник сам (сама, само):

? виокремлює, пiдкреслює самостiйну роль особи або предмета (за уособлення): Я сама це зроблю;

? позначає вiдокремлення особи або предмета вiд iнших осiб або предметiв

(Самі очi, здавалося, просили про допомогу);

? набуває значення "один", "тiльки один" (Я пiду сам);

? виокремлює серед iнших особу, предмет, пiдкреслює їx важливicть, неповторнiсть (З його творiв дихало саме життя).

Займенник самий (сама, саме) здебiльшого стосується нeicтот, уживаючись:

? для передавання крайньої межi в якомусь просторовому або часовому поняттi (до самого ранку);

? для пiдкреслення тотожностi (у поєднаннi з вказiвним займенником): той самий;

? в ролi посилювальної частки при iменниках чи прислiвниках, що позначають час (саме тоді).

Не вживається займенник самий для творення складеної форми найвищого ступеня порiвняння прикметникiв (не самий розвинутий, а найбiльш розвинутий).

Займенник iнший уживається для вiдмежування якогось предмета чи якоїсь особи вiд уже вiдомих предметiв чи осiб, протиставляючи цей предмет чи цю особу першому, попередньому (Тепер настали iншi часи).

3айменник жодний окремi дослiдники не без певних пiдстав вiдносять до розряду заперечних. Проте в багатьох пiдручниках i посiбниках для вищих шкiл слово жодний розглядають серед означальних займенників. У сучаснiй українськiй мовi займенник жодний (жоден) уживають у таких двох значеннях: у значеннi "ні один" (жодний з вiдомих мені журналiстiв); у значеннi "нiякий" (це не мало для нас жодних наслiдкiв).

Заперечні займенники

Займенники нixтo, нiщо, нiякий, нiчий, нiкотрий утворені вiд питальних за допомогою частки нi. Вони передають заперечення того лексичного змiсту, близькі, але не тотожні за значенням займенники кожний, всякий, будь-який. У певних контекстах вони можуть взаємозамінюватись. Заміна неможлива, коли займенники реалізують властиві їм відтінки значення: кожний - "усі по одному", всякий - "різноманітний, різний", будь-який - який завгодно на вибір. [4, с. 96].

Можуть указувати на:

* повну вiдсутнiсть особи, предмета (нixтo цього не знав; нiчого тут не було);

* повну вiдсутнiсть ознаки предмета (нiякий колiр так не подразнює око).

Названі займенники вимагають заперечної форми присудка, але, незважаючи на формальне виникнення в реченнi iз заперечними займенниками подвiйного заперечення, це речення не перетворюється на стверджувальне (Пор.: Я не можу не писати = Я можу (мушу!!!) писати i Hixтo не писав не = Хтось писав).

Неозначені займенники

Неозначенi займенники мають певнi функцiонально-стилiстичнi й експресивно-змiстовi особливостi, зумовленi характером часток, за допомогою яких вони утворюються вiд питальних займенникiв. Так, iз часткою аби- та з казна-, хтозна-, бозна- займенники вживаються переважно в розмовному мовленнi: абихто, казна-що, бозна-який. До просторiччя належать форми iз чортзна-: чортзна-хто. Цi займенники передають здебiльшого погорду, пиху, зневагу, презирство, обурення тощо. Емоцiйного забарвлення можуть набувати й iншi неозначенi займенники (байдужостi, зневаги тощо): Якийсь доцент!

Неозначений займенник щось виявляє тенденцiю до переходу в прислiвник чи в частку, його використовують для надання конструкції значення приблизностi (Щось цього матерiалу, мабуть, замало буде; Щось рокiв зо пять тому).

Пiд час перекладу з росiйської мови треба зважати на те, що не вci росiйськi неозначенi займенники можна автоматично передавати аналогiчними українськими.

Скажiмо, росiйський займенник некоторые, що виконує в реченнi роль пiдмета чи додатка (не означення), варто перекладати на українську мову не

як деякi, а як дехто (зрiдка дещо): Некоторые об этом знают. Некоторые из них об этом знают - Дехто про це знає. Дехто з них про це знає.

Займенники що, який, котрий стосуються і людей і речей. Вони взаємозамінні. Займенник котрий не властивий науковому і офіційно-діловому мовленню. У складних реченнях з неоднорідними підрядними слід варіювати займенники.

2.4 Типові помилки у мовностилістичному використанні займенників

Аналізуючи мову професійного спілкування та засобів масової інформації, ми можемо виокремлювати такі помилки у використанні займеників:

1. Помилки, пов'язанi з уживанням займенника "ви", що має форму пошанної множини: Ви певен, що це саме так (Дзеркало тижня. - 1996. - 19 листопада).

2. Уживання мiж iменником i займенником, що на нього вказує, iншого iменника в такому ж родi й числi: Нелегким назвав жереб наставник французьких футболiстiв Еме Жаке, який випав на долю команди (Високий замок. - 1998. - 23 сiчня).

3. Редагування потребують речення, в яких форми особових займенників їх, його, її у присвiйнiй функції, а також займенники себе, cвій спiввiдносяться з кiлькома iменниками, що є причиною виникнення двозначностi, наприклад: Степанець пiсля закінчення конcepвaтopiї 5 poків грав у камерному ансамблi. Його виступи завжди проходили з аншлагом; Вчителька заnроnонувала нам оnисати в домашньому твopi свою квартиру.

4. Зайве вживання присвiйних та зворотного займенникiв: У своєму aтecтaтi я не маю жодної трійки. За все своє життя не чув нiчого смiшнiшого. Наша рiдна держава в цiй ситуації не хоче брати на себе щодо нас певних зобов'язань: плати i все! Як при соцiалiстичному режимi (День. - 1998. - №2); …львiвська кондитерська фiрма "Свiточ" подарувала Заварову свої цукерки (Високий замок. - 1998. - №4).

5. Уживання вказiвного займенника без iменника чи прикметника, на який згаданий займенник указував би в тексті: За той час, oкрім газетних публiкацiй, був i страйк польських водіїв. Як на мене, у такому немає нічого дивного (День. - 1998. - №10).

6. Неточнiсть у виборi означального чи неозначеного займенника: Бо ж у вcix смаки рiзнi, i кожний iз нас мистецтво трактує по-рiзному (Селянська правда. -1998. - №1); У деяких це були серйознi полiтичнi переконання (День. - 1998. - №4).

7. Уживання стилiстично невиправданих форм заперечних та окремих

неозначених займенникiв з прийменниками: Генерала залишили з нiчим (День. - 1997. - №48); Середньовiчнi цирульники, що застосовували кровопускання вiд багатьох хвороб, мали в дечому рацiю (Високий замок. - 1998. - 23 сiчня).

Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті.

1. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках). Напр: “У зв'язку зі скрутним матеріальним становищем прошу надати грошову допомогу” замість “ Прошу Вас надати мені грошову допомогу у зв'язку з моїм скрутним матеріальним становищем”

2. Слід уникати вживання займенників:

* із суфіксами зменшеності: такесенький, самісінький, нікогісінько;

* складних неозначених форм: абиякий, казна-хто, хтозна-який, хто-небудь;

* усічених форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, тої, на чим;

3. Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів. Напр.: на моєму (замість на моїм), був відсутній деякий час (замість був відсутній якийсь час).

4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. відмінку. Напр.: я запровадив (а не мною запроваджено); вони привезли (а не ними привезено) .

5. Уникати двозначності, що може виникнути:

а) якщо можливе співвіднесення займенника з будь-яким зі слів, однаково граматично вираженим. Напр.: Головуючий (голова зборів) відхилив пропозицію лаборанта Горобець В.О. (замість Лаборант Горобець В. О. внесла пропозицію. Головуючий з нею не погодився.

б) якщо замість особового займенника вжито присвійний:

Я отримав завдання… (замість Моїм отриманим завданням було…

в) якщо вжито зворотно-присвійний займенник свій. Напр.: Він власноруч відремонтував особисту машину(замість Він своїми руками відремонтував свою машину).

Таким чином, займенники кожного розряду за значенням мають свої стилістичні особливості та використовуються в професійному мовленні з різною метою. Позначаючи особу чи предмет, до яких звернене мовлення, займенники можуть набувати урочистого, експресивного, або iншого (здебiльшого узагальненого) значення. Пiд час створення документів, перекладенних з росiйської мови треба зважати на те, що не вci росiйськi займенники можна автоматично передавати аналогiчними українськими.

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження ми дійшли до таких висновків.

Займенник вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Займенники в професійному мовленні вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті.

Займенники мають вiдповiднi стилiстичнi функцiї, надають мовленню урочистого характеру або передають iронiю. У розмовному й художньому мовленнi є стилiстичним засобом виокремлення, пiдкреслення iменникiв i прикметників, посилюють i виокремлюють якiсть, пiдкреслюючи прикметники. Кожний займенник має свої вiдтiнки значення й особливостi вживання

Використання чи невикористання займенників у професійному мовленні змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

Паралельне вживання займенникiв першої особи однини i дiєслiвних форм першої особи акцентує увагу на iнформацiї про мовця, вирiзняє його в комунiкативному планi.

Ми виокремили типові помилки у мовностилістичному використанні займенників. На наш погляд, займенники в професійному ммовленні треба вживати для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно використані займенники допомагають створити досконалий, зрозумілий текст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. - К.: "Сім кольорів", 2007. - 320 с. - С. 196-197.

2. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. - Львів: Світ, 2003. - 232 с.

3. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навч. посібн. - К., 1999. - 263 с. - С. 135.

4. Волкотруб Г.Й. Практична стилiстика української мови: Використання морфологiчних засобiв мови. - К.: ТОВ "ЛДЛ", 1998. - 176 с. - С. 96-97.

5. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови : навчальний посібник. - К.: МАУП, 2002 - 208 с.

6. Волощак М.Й. Неправильно-правильно. Довiдник з українського слововживання: За матерiалами ЗMI. - К.: Марія Волощак, 2007. - С. 173.

7. Дронова В.В., Рибас Н.Т., Шевцова В.О Українське ділове мовлення. / Навчальний посібник. - Луганськ: Видавництво СУДУ. 1999. - 147 с.

8. Дудик П.С. Стилістика української мови : навчальний посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - 368 с.

9. Зарицька У.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів , 1997. - 128.

10. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. - Харків: «Торсінг», 2001. - 382 с.

11. Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. - X., 2004. - С. 229.

12. Зубков М. Сучасна українська ділова мова: Підручник для вищих навчальних закладів, Харків: Торсінг, 2003. - 446 с.

13. Корж А.В. Ділова українська мова для юристів. - К., 2002. - 176 с.

14. Лобода В.В. Українська мова в таблицях: Довідник. - К., 1993. - 239 с.

15. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. - К.: Каравела, 2005. - 352 с. ISBN 966-8019-43-1.

16. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. - К.: Вища школа, 2003. - 462 с.

17. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ. - К., 1992. - 396 с.

18. Мозговий В.І. Українська мова у професійному спілкуванні. Модульний курс : навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 592 с.

19. Погиба Л. Складання ділових паперів. Практикум. - К.:Либідь , 2002. - 240 с.

20. Паламар Л.М., Г.М.Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. - К.: Либідь , 1998. - 296 с.

21. Україна: інформація і свобода слова / упорядник Задворний А.М. - К., 1997.

22. Українсько-російський поняттєвий словник термінів та абревіатур у сфері інформатизації / За ред. Л.С. Вінаріка, Я.Г. Берсуцького. - Донецьк: Національна академія наук України; Ін-т економіки промисловості НАН України; Донецький ун-т економіки та права, 2006.

23. Українська мова / під ред. Дудика П.С. - К., 1993. - 414 с.

24. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. - К., 2000. - 823 с.

25. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення . - К.: Літера ЛТД , 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru

...