Власна назва в українській художній прозі про Київську Русь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

10.02.01 - українська мова

УДК 811.161.2'38:801

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВЛАСНА НАЗВА В УКРАЇНСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ

ПРО КИЇВСЬКУ РУСЬ

Жовта Наталія Михайлівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Сологуб Надія Миколаївна,

Інститут української мови НАН України,

провідний науковий співробітник відділу

стилістики та культури мови;

кандидат філологічних наук

Калита Оксана Михайлівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова,

доцент кафедри стилістики української мови.

Захист відбудеться “12” травня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, ауд. 63).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12)

Автореферат розісланий “10” квітня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої радидоц. Л.П.Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

історичний ономастика власний

Здобуття Україною незалежності закономірно пов'язане з процесами мовно-культурного відродження і зміцнення інтересу до історичної пам'яті як фахівців, так і широкої громадськості. Неабияку роль у цьому відіграє художня література епіко-історичного спрямування. Моделюючи минуле, автори таких творів тим самим актуалізують його, пов'язуючи з сьогоденням і спрямовуючи в майбутнє. Провідну роль у художньому моделюванні минулого відіграють власні назви (оніми).

Антропонімія, Топонімія, міфонімія Київської Русі привернули увагу таких відомих дослідників, як М.О. Максимович, О.О. Потебня, М.С. Державін, І.І. Огієнко, Б.О. Рибаков, В.В. Іванов, В.Ю. Франчук, І.М. Желєзняк, В.М. Топоров, Б.А. Успенський, М.Л. Худаш, П.П. Чучка, М.І. Зубов та ін.

Ономастичні дослідження на основі літературно-художньої творчості здійснювалися багатьма сучасними українськими лінгвістами, серед яких Л.О. Белей, В.М. Калінкін, Ю.О. Карпенко, Т.І. Крупеньова, М.Р. Мельник, Є.С. Отін, М. М. Торчинський, З.Т. Франко та ін. Незважаючи на значну кількість таких студій, онімний простір української літератури нині досліджений не повною мірою.

В історичній прозі оніми виступають виразними засобами художнього відтворення світогляду й культури Київської Русі. Вивчення письменницького ономастикону художньої літератури на історичну тематику сприятиме встановленню особливостей відтворення антропо-просторових маркерів дійсності в найвіддаленіших часових проміжках, зокрема Київській Русі.

Актуальність пропонованого дослідження зумовлена потребою поглибленого вивчення та систематизації ономастикону української літератури, необхідністю з'ясування функціонально-семантичних особливостей онімної лексики прозових творів про Київську Русь з урахуванням жанрової специфіки досліджуваних текстів, авторських інтенцій таких самобутніх майстрів слова, як Семен Скляренко, Сергій Плачинда і Валерій Шевчук.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше вивчено онімну репрезентацію матеріальної й духовної культури Київської Русі та специфіку її вияву в різних лексико-семантичних групах власних назв. Встановлено спільне і відмінне в онімному втіленні давньоукраїнської культури Семеном Скляренком, Сергієм Плачиндою та Валерієм Шевчуком.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової теми кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини «Склад лексики української мови з погляду походження і функціонування». Тему дослідження затверджено вченою радою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол №9 від 21 квітня 2008 року) та на засіданні Наукової координаційної ради «Українська мова» (протокол №43 від 14 липня 2008 року).

Мета дослідження - проаналізувати роль власних назв в українській історичній прозі (на матеріалі творів Семена Скляренка, Сергія Плачинди, Валерія Шевчука).

Мета передбачає необхідність розв'язання таких завдань:

– дослідити основні здобутки української літературної ономастики на сучасному етапі її розвитку;

– схарактеризувати найважливіші результати в галузі історичної ономастики, зокрема, онімного простору Київської Русі.

– визначити роль назви (заголовка) як особливо навантаженого типу онімів художнього твору;

– встановити місце онімного масиву історичної прози Семена Скляренка, Сергія Плачинди та Валерія Шевчука;

– визначити диференційні та інтегральні риси функціонального навантаження онімів у текстах творів досліджуваних письменників;

– з'ясувати міру творчого підходу до онімії історичної прози кожного з авторів та дослідити межі креативного втручання письменників до масиву власних назв описуваного періоду.

Об'єктом дослідження є система власних назв прозових творів про Київську Русь.

Предмет дослідження - особливості семантичної і стилістичної репрезентації онімного слова прози про Київську Русь Семена Скляренка, Сергія Плачинди, Валерія Шевчука.

Матеріалом дослідження стали романи Семена Скляренка «Святослав» і «Володимир», цикл художньо-історичних нарисів Сергія Плачинди «Київські фрески», дослідницький роман Валерія Шевчука «Мислене дерево».

Основним методом, використаним у дисертаційному дослідженні, є описовий, що включає прийоми спостереження та класифікації мовних явищ. У ході дослідження використано також етимологічні прийоми порівняльно-історичного методу, прийоми стилістичного аналізу та статистичних спостережень.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її узагальнення та висновки сприяють побудові комплексної міждисциплінарної моделі мови та культури Київської Русі в різноманітних її аспектах, допомагають розв'язати широку проблему ролі власної назви в художньому творі в порівнянні з фольклорним текстом, з одного боку, та історичними відомостями про певний онім, з другого боку, висвітлюють специфіку процесу символізації оніма.

Практична цінність дослідження полягає в можливості використання його результатів у викладанні нормативних курсів «Історія української мови», «Сучасна українська мова (лексика, стилістика)», спецкурсів з ономастики, етнолінгвістики, лінгвокультурології тощо. Результати дослідження можуть також становити певний інтерес для суміжних дисциплін, як-от літературознавство, історія, культурологія, релігієзнавство.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримані дисертантом самостійно.

Апробація дисертаційної праці здійснена на 5 міжнародних і 1 всеукраїнській наукових конференціях: Міжнародній науково-теоретичній конференції „Актуальні проблеми дослідження граматики та лексикології” (Вінниця, 2006); Міжнародній термінологічній конференції (Умань, 2007); Міжнародній науковій конференції «Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики» (Київ, 2007); Міжнародній ономастичній конференції «Українська ономастика у загальнослов'янському контексті» (Чернівці, 2007); Міжнародній науковій конференції «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології» (Умань, 2008); Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених „Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність” (Київ, 2007).

Результати дисертаційного дослідження викладені в 10 публікаціях, серед яких 3 у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Повний обсяг дисертації становить 182 сторінки, із них основного тексту - 151 сторінка. Список використаної літератури (310 позицій) займає 30 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1 - «Теоретичні засади дослідження онімного простору історичного художнього твору» - містить розгляд вивчення літературної ономастики в українській лінгвістиці, аналіз основних напрямів дослідження онімного простору художнього твору, дослідження символіки назви заголовка. Проаналізовано сучасний стан історичної ономастики й онімний простір Київської Русі, представлений у лінгвістичних дослідженнях, розглянуто міфонімію як один із найскладніших об'єктів ономастичного дослідження і, зокрема, язичницьку теонімію Київської Русі, вивчено проблему історичної достовірності онімії художнього твору.

Аналіз онімного простору художнього твору потребує врахування досягнень лінгвістики в галузі ономастикону тієї держави, культури, періоду, які описані в літературному тексті. Онімний простір Київської Русі в різноманітних його аспектах (як сам по собі, так і у зв'язках з ономастичними системами західнослов'янських, південнослов'янських, балтійських, германських, кельтських, іранських, тюркських та інших народів), в широкому контексті матеріальної й духовної культури вивчали М.В. Ломоносов, М.О. Максимович, О.О. Потебня, Ф.Є. Корш, М.С. Державін, Б.О. Рибаков, М.Ю. Брайчевський, В.В. Мартинов та інші дослідники. Особливу увагу дослідників привертав етнонім, а пізніше назва держави Русь, урбанонім Київ разом із київською мікротопонімією, назви інших міст Київської Русі, імена легендарних епонімів Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либеді, імена богів шестибожного язичницького пантеону князя Володимира та інші теоніми праукраїнського язичництва. Найскладнішим для дослідження класом онімів виступає міфонімія. Система онімної й апелятивної лексики міфологічної тематики є виразником символіки духовної культури й винятково цінним джерелом для реконструкції світу ідей Київської Русі

Надзвичайно важливу образно-смислову, символічну роль у художньому творі відіграє заголовне онімне слово. Специфіка назви істотно залежить від жанру твору. Поетичний твір, як відомо, не завжди потребує найменування - таку роль може виконувати перший рядок. Для роману чи повісті назва є необхідним атрибутом, і нерідко - дуже вагомим, оскільки вона найчастіше містить визначальний образ твору. Художня значущість таких заголовків зумовлена виділенням одного з персонажів, авторською акцентуацією. За словами Ю. О. Карпенка вони нагадують «крупний план у кінофільмі».

Називаючи свої історичні романи «Святослав» і «Володимир», Семен Скляренко акцентує на тому, що саме ці постаті є визначальними репрезентантами відповідної історичної епохи.

Сергій Плачинда дає своєму історично-художньому циклові творів назву «Київські фрески», підкреслюючи тим самим зв'язок літературного тексту з твором образотворчого мистецтва, натякаючи, очевидно, на стародавні традиції синтезу мистецтв. Варті уваги назви окремих оповідей («фресок») досліджуваного циклу історичної прози Сергія Плачинди - «Роси» (йдеться про етнонім руси), «Либідь» (міфологічний антропонім і гідронім водночас, хоча питання про те, що було первинним: гідронім, який персоніфікувався в образі героїні міфологічної легенди, чи міфонім, від якого, за літописними повідомленнями, утворилася назва річки), залишається дискусійним, «Кожум'яки» (давній київський мікротопонім, пов'язаний з назвою професії й міфологізованим образо - (легендарного Кирила Кожум'яки).

«Мислене древо» Валерія Шевчука названо відповідно до тексту «Слова о полку Ігоревім», де цей вислів згадується двічі: одного разу саме так, другого - дещо змінено. Автор дає своєму творові і підзаголовок «Роман-есе про давній Київ». Твір поділяється не на розділи, а на роздуми (промовиста гра слів очевидна). Роздум перший має назву «Троян», роздум другий - «Віча Троянові» (автор вважає, що у «Слові о полку Ігоревім» ідеться не про віки, як вважає переважна більшість сучасних дослідників, і не про січі, як читав за тогочасним рукописом М.М.Карамзін, а саме про органи давньоруського народоправства - віча), роздум третій - «Олег та Ольга», роздум четвертий - «Володимир». Отже, Валерій Шевчук для найменування розділів («роздумів») використав найбільш знакові оніми. Той самий принцип зафіксовано в назвах дрібніших підрозділів твору - «Либідь», «Свінельд», «Ілля Мурин».

Дослідження онімії літературного твору історичного жанру дає змогу, з одного боку, визначити її художні функції, а, з другого, співвіднести систему онімів з науковими відомостями про відомі власні назви відповідного періоду і цим самим свідчити про ступінь органічності введення в художній контекст тих чи тих онімних номінацій.

Розділ 2 - «Оніми в художній системі історичної дилогії Семена Скляренка» - вміщує аналіз міфонімії як вираження індивідуально-авторського бачення Семеном Скляренком язичницького світогляду Київської Русі, дослідження символіки давньоруських топонімів, антропонімів та етнонімів, онімних образів сусідніх країн.

Дилогія С.Скляренка містить теоніми Перун (центральний і найбільш уживаний), Волос, Сварог, Купало, Мокоша, Тур, що виступають винятково важливими знаками язичницької духовної культури. Теоніми є необхідними компонентами язичницьких заклинань (Перун, чур мене!) і молитов (Вона зверталась до Перуна, до Дажбога, до Лади, до пращурів, лісовиків, домовиків, вона просила їх допомогти, дати їй краплину щастя). Автор художньо моделює давньоруський язичницький фольклор (Крутить коло вогняне Коляда, Коляда, // Утікай, Корочуне, із двора, із гнізда). Символами Київської землі й історичної пам'яті є три легендарні брати: Три гори височіли вдалині і до них прикуті були очі всіх на лодії: Києва гора, де й був тепер княжий город - Гора, гора Щекавиця, де поставив перші стіни Київ брат Щек, та ще гора Хоревиця - вотчина Хорива, другого брата Кия. Власні назви давньоруського язичництва акумулюють у собі різні аспекти цієї світоглядної системи.

Столиця Київської Русі виступає як персоніфікований образ, культурно навантажений символ. Київ - виразний символ князівської влади та її спадковості: Ольга запрошує візантійських гостей до Києва-города, де живу й князюю я з синами моїми Святославом і Улібом. На початку князювання Володимира Київ символізує не лише осередок політичної влади, а й загальнодержавний центр язичницької культури (Добре, що в Києві утверджені старі закони й покони, а ви згодні їх захищати… - говорить Володимир). За межами Київської Русі астіонім Київ символізує руську землю і державу: Руські люди ми, з Києва, чуєте?

Особливе місце в художньому описі топонімних деталей Києва посідає Гора - давнє позначення Верхнього міста (на противагу Нижньому місту - Подолу). Київська Гора - символ боярської верхівки, що протиставляється не тільки простому людові, але й князівській владі. Образ її персоніфіковано, вона описується як жива істота. Мікротопонімія Києва (Почайна, Боричів узвіз, Поділ, Оболонь) виконує у творі роль художньої деталі, виступає підґрунтям історичної правдивості дилогії. Деталізуючи мікротопонімію, автор неначе переносить читача в далеке історичне минуле й дає можливість уявити віддалені події не схематично, а в їх реальному життєвому розвитку. Перелічення мікротопонімів (поряд з тісним зв'язком художнього твору з історією відіграє подібну) композиційно-стилістичну роль, що й розгорнутий опис пейзажу напередодні змалювання стрімких подій - уповільнення оповіді й психологічна підготовка читача.

Першорядним символом виступає онім Русь - спершу, відповідно до історії, як етнонім, а потім як назва держави. Ця назва (у формі Руська земля) є мовно-культурним знаком на зразок герба чи гімну, особливо вагомим за межами держави. Вдається автор і до етимологічних міркувань (хай і непрямо) щодо походження назви Русі. …Річку, яка протікала мимо Будутина й текла далі до Дніпра, називали Руською річкою - Россю. Символічну величі держави репрезентує й назва Чорного моря як Руське море. Назва Русь разом із похідними символізує державу, єдність її громадян, протистояння ворогу, а в устах сусідів і супротивників - могутність і нездоланність. Топоніми, зокрема астіоніми (урбаноніми) та гідроніми (серед яких особливо важливу символіку має Дніпро), символізують величезні простори найбільшої європейської держави - Київської Русі, а за її межами слугують знаками рідної землі й відповідними орієнтирами - подібно до їхніх функцій у фольклорі.

За допомогою онімії творяться образи сусідніх країн - дружньої Болгарії (Дунай символізує Болгарію, як Дніпро - Русь і Київ), ворожих Візантії (Константинополь протиставлений Києву, Візантія - Русі, ромеї - слов'янам) і Германської імперії.

Етнонімія є важливим чинником усвідомлення людиною свого місця в етнічному світі й засобом формування національної ідентифікації, що проілюстровано й дилогією С.Скляренка. Водночас етнонімія досліджуваних творів репрезентує простори Київської Русі й міжетнічні контакти як усередині держави, так і на її кордонах (поляни, древляни, весь, меря, чудь - союзники, протиставлені варягам, печенігам).

Серед антропонімів дилогії найбільш вживаними та найвагомішими за змістовим навантаженням є імена Святослав, Володимир (наявні вже в назвах романів), Малуша, Микула, Ольга, Уліб, Ігор, Добриня, низка імен іноземних персонажів - болгарських, візантійських та ін. Князівські імена нерідко символізують зіткнення, конфлікти, усобиці, що мали місце в історії (Вої князя Ярополка і князя Володимира зустрілися на високій кручі…). Різко негативно змальований письменником князь Ярополк - відповідно до літописних свідчень, редагованих на користь переможця конфлікту Володимира та його сина Ярослава. Ім'я князя у романі «Володимир» стає суто позитивним символом, зокрема, фігурує у кличах слави. Особливим емоційним і водночас соціальним навантаженням позначено образ людини з низів - повстанця Давила, ім'я якого має виразну внутрішню форму.

Отже, власні назви романів утілюють у собі зв'язок художнього простору з історичною дійсністю, що відображено в назвах творів за іменами князів - «Святослав» і «Володимир». За допомогою мікротопонімів створюються у текстах своєрідні пейзажі, що уповільнюють розгортання сюжету. Важливою функцією топонімів є репрезентація розмірів і величі держави, неосяжності просторів, різноманітності її природи. Низка астіонімів своєю різноманітністю демонструє розвиненість містобудівного мистецтва Київської Русі. Особливу роль відіграють оніми, що виступають головними знаками держави, її самобутності й самостійності - Київ, Русь, Дніпро.

У розділі 3 - «Оніми в історичній прозі Сергія Плачинди і Валерія Шевчука» - представлено дослідження міфонімії й міфологізованої астронімії, функцій назв Києва в системі онімного вираження простору Київської Русі, антропонімного та етнонімного вимірів історичної прози Сергія Плачинди; символіки назви Києва та імен легенди про Кия, антропонімії, топонімії як системи культурно навантажених територіальних маркерів, теонімії й астронімії «Мисленого дерева» Валерія Шевчука.

Якщо у С. Скляренка опис давньоукраїнського язичництва принагідний, то у С. Плачинди язичництву та його різноманітним ономастичним утіленням приділено значно більшу й до того ж спеціальну увагу. Язичницька міфонімія належить до основних, центральних знаків культури в тексті «Київських фресок». Автор подає цілісний опис давньоукраїнського пантеону на чолі з Родом біля священної столиці Роденя: Праворуч від Рода стоять капища Перуна, Сварога, Волоса, Ярила, Лади й Дани. Ліворуч - святилища Слави, Хорса, Дажбога, Трояна, Стрибога й Коляди. Інші боги - Білобог, Світовид, Мокоша, Числобог, Білі Вили, Купайло, Лад, Полель, Овсень, Симаргл, Тур, Плуг, Радогост, Жива та ще і ще - стоять у шанобі на божницях у кожній хаті роса, а також під склепінням малих каплищ на перехрестях доріг, на майданах городищ і селищ Оратанії. Подекуди текст нагадує виклад міфу (до чого письменник, очевидно, й прагне): І вродилося двоє могутніх богів - Білобог і Чорнобог. Дав їм Сокіл-Род Слово. І повелів Чорнобогу володарювати пітьмою, а Білобогові - світлом, і Прадубом, і озером священним - цим островом серед пітьми, островом, що йому наймення Вирій. Художньо моделює автор і насичені онімами язичницькі молитви, заклинання, клятви: клянусь Родом, Славою і всіма богами Оратанії рідної. Насичена міфонімами молитва Либеді до чотирьох богів нагадує язичницьку молитву Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім»: Місяченьку-царю! Трояне наш славний! Постели доріженьку ясну моєму любому Руславу… Стрибоже, лицарю могутній!.. Понеси на своїх крилах моє моління до коханого мого, аби він не барився. Роде великий! Ти всемогутній, тобі всі скоряються… Чуре, милий і добрий охоронцю душ людських!..

Пантеон прози Сергія Плачинди помітно багатший і різноманітніший, ніж пантеон (і, відповідно, теонімікон) досліджуваних романів Семена Скляренка. Рівень насиченості Плачиндових текстів язичницькими міфонімами незрівнянно вищий. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що Семен Скляренко зосереджувався передусім на житті й характері людських персонажів, тоді як Сергій Плачинда, судячи зі спрямування його творчості загалом, прагнув творчо відтворити атмосферу язичницького космосу давньої України.

Власні назви посідають важливе місце в назвах окремих творів циклу С.Плачинди - «Роси» (етнонім), «Либідь», «Кий». Центральним є образ Києва (назву автор виводить від київ, якими боронилися мешканці), що розглядаються в онімній ретроспективі: спершу Гелон, згадуваний Геродотом, потім Бож-город, згодом Борич-город, а тоді Київ. Автор подає топонімний пейзаж прадавнього міста: …Там, де Почайна впадає в Славуту, де Самбатас людний і гомінкий, підводяться до неба три гори. Наче троє братів-богатирів, і звуться вони Волос-гора, Дажбог-гора і Перун-гора. Образ Києва увиразнює, деталізує й приєднує до просторово-часової реальності мікротопонімія (Хрещатик, Оболонь, Дарниця, Корчувате), спроекційована в V ст. н.е.

Описуючи обшир землі й велич її народу, автор подає цілу панораму міст Русі: Плече в плече, як дуби, стоять родії й каніївці, християни з Хрещатика й Пекарів, мужі з Бучака й Витачева, Володарева й Заруба, Триполя й Самгородка, Роських Полян і Межиріча. Священними символами виступають культовий центр бога Рода Родень, найдавніше місто Трипіль, Дніпро-Славута й острів Хортиця (в автора Хорсиця від Хорса). Русь зветься Оратанією, нерідко з епічними епітетами - благословенною Оратанією, Оратанією милою, Оратанією рідною. Загалом серію художньо-історичних нарисів Сергія Плачинди можна образно визначити як «ономастичний гімн» прадавній Русі.

Значною кількістю імен репрезентована у С. Плачинди язичницька антропонімія: Каній, Ант, Ярун, баба Киянка, Лунь, Крек, Борич, Любава, Корислав, Селимир, Домажир, Бор, Скор та ін. Важливо відзначити, що імена майже не повторюються, чи не кожен з епізодичних персонажів є за найменуванням унікальним. Місцями перелік антропонімів створює художній ефект, який за психологічним впливом нагадує враження від епічного стилю Гомерової «Іліади»: Мов дуби, стояли закуті в лати Мужнар, Бач, Докучай, Воїло, Косара, Лютко… Тут же тримали важкі шпичакуваті булави й келепи на плечах Вогорд, Кулпа, Діян, Ріг… Антропоніми Геродот, Александр Македжонський, Бож, етноніми скіфи-орачі, сармати символізують далеке минуле, історичну пам'ять.

Етнонімні позначення мешканців Русі відтворюють велику багатоплемінну державу; етнонімія мирних сусідів, передусім слов'ян передає дружні, добросусідські відносини русів з іншими народами. Немирних сусідів називають етноніми ромеї, гунни, готи, яси з відповідними відетнонімними утвореннями.

На наш погляд, є підстави стверджувати, що досліджувані твори Семена Скляренка належать до традиційного жанру історичної прози, та твори Сергія Плачинди являють собою міфологічну прозу, близьку до жанру «фентезі» в літературі Західної Європи і США (йдеться про фентезі на історичну й міфо-історичну тематику на зразок творчості Клайва Льюїса, Дж.Р.Р.Толкієна, Роджера Желязни, Гаррі Гаррісона). Сергій Плачинда робить досить удалу спробу створити своєрідний художній текст, що є літературним моделюванням цілісної язичницької ідеології Русі.

«Мислене дерево» Валерія Шевчука має підзаголовок «Роман-есе про давній Київ» і поєднує художні сторінки з дослідницькими роздумами в науково-популярному жанрі. Сам письменник підкреслює знакову роль онімів у культурі Київської Русі: Коли ж я думаю про історію культури народу, то перші асоціації, які постають у мозку, - це Київ, а в ньому - Софія Київська; Київ - це те місце, звідки тягнуться і куди стягуються усі нитки нашого культурного буття, а Софія - його образ. Фігурують у тексті імена першозасновників Києва, найдавніших князів Олега, Ігоря, Ольги, найголовніших язичницьких божеств.

Автор по-своєму переспівує «Слово о полку Ігоревім», актуалізуючи відповідні оніми й наділяючи їх новою символікою, витлумачуючи своєрідно «темні місця»: І снився Трояну сон каламутний.., снилися йому ворони Бусові, ті, що з'їдали в дебрі самого Буса і його найбільших мужів… Це був сон, який завжди бачив Троян в отаку, як ця, ніч, на русалчин великдень; бачив він Либідь Білу, яка пливла по мертвій та чорній воді.

Знакові імена, репрезентовані Валерієм Шевчуком, виступають потужним джерелом інформації як для наукового дослідження, так і для художньої реконструкції світобачення людей епохи Київської Русі. Так, топоніми у творах Валерія Шевчука, подібно до текстів Семена Скляренка й Сергія Плачинди, є маркерами історичної території й культурними символами. Топоніміка цікавить Валерія Шевчука не тільки як матеріал для художнього твору, але й як лінгвістична дисципліна. Письменник має власне бачення співвідношення історичних і народнопоетичних відомостей. Щоб зрозуміти механіку топонімотворення, ми повинні вийти зі світу історичних фактів, а увійти у світ поетичної символіки українського народу. Письменник намагається не лише поставити кожне міфологічне ім'я в той художній контекст, який вважає для нього найбільш природним, але й прагне добути з кожної власної назви максимум історико-культурної інформації, залучаючи різноманітні лінгвістичні, фольклорні, історичні відомості.

Таким чином, онімія «Київських фресок» Сергія Плачинди сприяє створенню міфологізованого праісторичного світу, літературного міфу, тоді як онімія «Мисленого дерева» Валерія Шевчука втілює авторський принцип поєднання художніх і науково-дослідницьких прийомів для реконструкції минулого.

ВИСНОВКИ

Сучасний етап розвитку української лінгвістики характеризується підвищеним інтересом науковців до літературної ономастики як поетичних, так і прозових творів. Однак величезний масив онімів (топонімів, антропонімів, теонімів), уживаних у творах української літератури залишається малодослідженим, зокрема з погляду художніх функцій.

Художньо змодельована й творчо осмислена онімія літературних творів історичного жанру співвідноситься з реальною історичною онімією описуваних періодів. Отже, лінгвістичний інтерес становлять не лише літературна та історична онімія, з одного боку, історична онімія, з другого боку, розглянуті окремо, а й індивідуально-авторська своєрідність письменницького переосмислення системи власних назв історичної епохи, в досліджуваному випадку - Київської Русі.

Історична ономастика, зокрема вивчення топонімії, антропонімії, етнонімії та міфонімії Київської Русі, посідає вагоме місце в українській лінгвістиці. Етимологічне, етнолінгвістичне, лінгвокультурологічне дослідження давньоруського онімного простору має значні досягнення і становить істотну джерельну базу для аналізу художніх текстів з відповідної тематики.

Історична проза Семена Скляренка, Сергія Плачинди та Валерія Шевчука виступає репрезентативним зводом текстів з великим онімним потенціалом, що має відповідне змістове, художнє навантаження.

У художньому баченні описуваної дійсності всіма трьома письменниками істотне навантаження припадає на оніми, які зосереджують у собі винятково цінну історико-культурну й етнолінгвістичну інформацію, виступаючи ключовими словами, знаками культури, це насамперед міфоніми й етноніми Перун, Дажбог, Мокоша, поляни, древляни, сіверяни. Не менш важливі функції виконують власні назви, що належать до топонімного й антропонімного класів (Русь, Київ, Дніпро, Борич, Любава, Ігор, Святослав тощо).

Вивчення текстів аналізованих письменників дає підстави стверджувати, що власні назви посідають одне з провідних місць у найменуванні і самих творів, й окремих їх частин. Серед інтегральних рис, що об'єднують авторські концепції онімії досліджуваних прозаїків, провідне місце відведено змістовій й художній навантаженості оніма-заголовка. Ім'я героя, як і назва місцевості (рідше), виступають в усіх творах знаками держави, культури, епохи, ідеології тощо.

Авторська система художньої онімії Семена Скляренка, Сергія Плачинди і Валерія Шевчука помітно відрізняються між собою, виявляючи риси індивідуального бачення кожним письменником масиву топонімів, антропонімів та міфонімів досліджуваного періоду в контексті тієї художньої ідеї, якою кожний автор наснажує свій текст, у якому оніми відіграють важливу роль.

Дослідження доводить, що Семен Скляренко, мінімально втручаючись у наявну в історичній науці інтерпретацію описуваної дійсності, залишає за собою тільки художній аспект. Він створює характери невідомих в історії, але досить виразних персонажів (тут немалу роль відіграє вдало дібрана антропонімія), як-от селянин-воїн Микула (явне відсилання читачів до билинного Микули Селяниновича, що символізує перемогу селянської сили над воїном Вольгою), київський бунтар Давило (ім'я з винятково виразною внутрішньою формою), болгарський друг руських воїнів Ангел (високопозитивна конотація імені не викликає жодних сумнівів). Коли ж ідеться про відомих історичних персонажів, то автор дозволяє собі власне літературне осмислення лише окремих деталей, де оніми відіграють передусім роль символів політичної та військової могутності держави (Київ, Святослав, Володимир), словесних знаків історичного минулого (Кий, Олег). Показово, що літописний засновник давньокиївської династії Рюрик фігурує у дилогії лише в невеличкому епізоді й супроводжується негативною оцінкою діяльності цього напівлегендарного князя в дусі офіційної радянської теорії «антинорманізму» - рішучого заперечення будь-якої участі скандинавських елементів у становленні Київської Русі (для прибічників же протилежного табору істориків - «норманістів» - Рюрик символізував прихід скандинавів). Найбільшою мірою Семен Скляренко вдається до власних інтерпретацій тих образів, які втілює теонімія й, ширше, міфонімія, стосовно яких і в науці панує безліч гіпотез та дискусій.

Художня проза Сергія Плачинди має ту визначальну рису, що в ній центральним завданням, судячи з аналізованого тексту, виступає художнє відтворення духовної культури, зокрема язичницької ідеології, в якій винятково важливе місце посідають власні назви, серед яких виділяються імена богів (теоніми). У сфері художнього відтворення язичницького міфологічного світу Київської Русі досліджені художні твори Сергія Плачинди є досить близькими до численних науково-популярних текстів автора, присвячених давньоруській міфології та фольклору. Говорячи про духовну культуру української праісторичної давнини, письменник не проводить чіткої межі між науковою і художньою творчістю, поєднуючи наукові факти, близькі до науки гіпотези і художній вимисел.

Дещо відмінною є творча позиція Валерія Шевчука, який в одному творі поєднує науково-популярні і художні нариси, однак чітко проводить межу між ними. Літературно-художні тексти виступають своєрідними ілюстраціями й водночас орнаментальним тлом для дослідницьких повідомлень автора.

У ході дослідження встановлено риси, що об'єднують прийоми художньої інтерпретації дійсності Сергієм Плачиндою і Валерієм Шевчуком. Сергій Плачинда і Валерій Шевчук виступають як письменники-дослідники, які на відміну від Семена Скляренка, пропонують читачеві не просто художній опис дійсності (історичних подій, політичних діячів та особливостей культури Київської Русі), а дослідницьку реконструкцію подій та образів.

Таким чином, Семен Скляренко створив і втілив в онімах різних класів новий художній опис Київської Русі, Валерій Шевчук здійснив нову художньо-дослідницьку інтерпретацію матеріалу давньоруської історії та культури, а Сергій Плачинда запропонував власну авторську цілісну модель духовного світу Київської Русі. Якщо Семен Скляренко цілком довіряє історичним свідченням, а Валерій Шевчук неначе змагається з істориками у відтворенні давноминулих подій, то Сергій Плачинда, про що свідчать тексти його творів, ставить собі за мету далеко випередити історичну науку (не випадково він) вибрав і відповідний період - дописемний, що передує літописному, від якого не збереглося писемних джерел), відтворити, художньо описати праісторію Київської Русі суто у своєму баченні.

Дослідження текстів аналізованих письменників показало, що власні назви посідають одне з провідних місць серед найменувань і самих творів, і окремих їхніх частин. У дилогії Семена Скляренка найбільш символічно навантаженими виступають антропоніми, що репрезентують дійових осіб з їх характерами та вчинками. Такий підхід можна вважати традиційним у художній літературі.

Сергій Плачинда центром художньої уваги обирає міфонімію, найбільш етнокультурно наснажену, але водночас і найбільш дискусійну в лінгвістиці й культурології групу власних назв, відтворюючи події малозафіксованого періоду описуваної епохи.

У творах Валерія Шевчука основними постають міфологізовані антропоніми і топоніми (Кий, Либідь), що знаходять індивідуально-авторське художнє і наукове контекстуальне осмислення.

РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Жовта Н.М. Київська Русь у власних назвах: монографія / Н.М. Жовта -Умань: ПП Жовтий, 2010. - 192 с.

2. Жовта Н.М. Поетоніміка у структурі ономастичної терміносистеми / Н.М. Жовта // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. VІІ / Відп. ред. Л.О. Симоненко. - К.: Київський національний економічний університет, 2007. - С. 248-251.

3. Жовта Н.М. Антропонімія роману Семена Скляренка «Володимир» / Н.М. Жовта // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. Вип. 23 / Відп. ред. О.І. Чередниченко. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2007. - С. 243-246.

4. Жовта Н.М. Стилістично-виражальні можливості хоронімів (на матеріалі роману С. Скляренка «Володимир» / Н.М. Жовта // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Чернівецький університет, 2007. - С. 104-106.

5. Жовта Н.М. Міфонімія як вираження індивідуально-авторського бачення С.Скляренком язичницького світогляду Київської Русі / Н.М. Жовта // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць - К., Умань, 2009. - Вип. 95. - С. 9-24.

6. Жовта Н.М. Основні підсумки дослідження онімії історичної прози С. Скляренка, С. Плачинди та В. Шевчука / Н.М. Жовта // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць - К., Умань, 2009. - Вип. 96. - С. 31-35.

7. Жовта Н.М. Міфологізовані астроніми в прозі Семена Скляренка і Сергія Плачинди: порівняльне дослідження / Н.М. Жовта // Зодіак: Етноастрономія, астрономія, археоастрономія. - К.; Умань, 2009. - Т. 1. - С. 4-7.

8. Жовта Н.М. Українська народна астрономія в художньому висвітленні Валерія Шевчука / Н.М. Жовта // Астро-логос: Етноастрономія, астрономія, археоастрономія. - К.; Умань, 2009. - Т. 2. - С. 4-5.

9. Жовта Н.М. Міфонімія як один із найскладніших об'єктів ономастичного дослідження. Язичницька теонімія Київської Русі / Н.М. Жовта // Гномон: Етноастрономія, астрономія, археоастрономія. - К.; Умань, 2009. - Т. 3. - С. 20-23.

10. Наука і молодь в Україні ХХІ століття. / [Ю. Л. Мосенкіс, М. А. Болобан, Н.М. Жовта та ін.] - К .; Умань: ПП Жовтий, 2010. - 260 с.

АНОТАЦІЯ

Жовта Н.М. Власна назва в українській художній прозі про Київську Русь. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Узагальнено результати сучасних лінгвістичних досліджень онімії художнього твору. Проаналізовано нинішній стан дослідження системи власних назв Київської Русі в українській та зарубіжній лінгвістиці.

На матеріалі прозових творів Семена Скляренка, Сергія Плачинди та Валерія Шевчука простежено образно-смислові, функціональні характеристики онімної лексики в художньому тексті.

Назва художнього твору визнає один із найважливіших символів, фокусом реалізації авторського задуму. Семен Скляренко, називаючи романи «Володимир» і «Святослав», тим самим акцентує, що ці постаті є визначальними репрезентантами відповідного історичного проміжку. Найбільш знаковими онімами названі розділи в творах Сергія Плачинди і Валерія Шевчука. Даючи своєму історично-художньому циклові творів назву «Київські фрески», Сергій Плачинда натякає на стародавні традиції синтезу мистецтв. Заголовок «Мислене дерево» Валерія Шевчука є виразною алюзією тексту «Слова о полку Ігоревім».

В дисертації означено особливості художнього моделювання історичної дійсності кожним із письменників, індивідуально-авторська своєрідність уведення в літературний контекст цілого масиву топонімів, антропонімів, міфонімів, що виступають важливими характеристичними маркерами епохи Київської Русі.

Ключові слова: власне ім'я, топонім, антропонім, етнонім, міфонім, теонім, Київська Русь, художній текст

АННОТАЦИЯ

Жовта Н.М. Имя собственное в украинской художественной прозе о Киевской Руси. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.13 - украинский язык. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертационном исследовании обобщены результаты современного лингвистического изучения онимии художественного произведения, в частности его названия. С целью определения объективной информационной базы проанализировано современное состояние исследования системы имен собственных Киевской Руси в украинской и зарубежной лингвистике.

Особое внимание уделяется мифонимии как самому сложному для интерпретации материалу по сравнению с другими группами имен собственных эпохи Киевской Руси - топонимами, антропонимами, этнонимами. Исследована теонимия исторической прозы Семена Скляренко, Сергея Плачинды и Валерия Шевчука как воплощение мировоззрения языческой эпохи. Рассмотрена мифологизированная астронимия исторической прозы о Киевской Руси как попытка писателя художественно смоделировать древние народные воззрения на небесные объекты.

Исследована художественная микротопонимия Киева и топонимия Киевской Руси как система привязки произведений к исторической реальности, пространственных маркеров и воплощение величия государства. Изучено онимное воплощение образов соседних государств - Болгарии, Византии, германских земель, политических образований восточных кочевых народов и т.д. Исследована этнонимия исторической прозы как пример символизации отношений племен Киевской Руси с этносами Запада и Востока. Уделено внимание различным аспектам авторской интерпретации отдельных онимных единиц.

Показано, что основное отличие онимных воплощений художественных концепций изученных произведений трех авторов состоит в том, что Семен Скляренко предлагает преимущественно описание системы онимов Киевской Руси в соответствии с письменными источниками того времени и, частично, лингвистическими исследованиями; Валерий Шевчук соединяет художественное моделирование онимной системы с ее исследованием, выступая в роли не только писателя, но и историка и лингвиста; наконец, для Сергея Плачинды система онимов является неотъемлемым элементом создаваемой им целостной мифо-фэнтезийной картины жизни в Киевской Руси предысторического и раннеисторического периодов.

Онимы для каждого из авторов имеют собственную нагрузку и контекст в соответствии с указанными различными творческими концепциями. Для Сергея Плачинды и в значительной степени - для Валерия Шевчука имя мифологического персонажа, название топонимического объекта выступают своеобразным концентрированным мифом и, по представлениям исследуемых авторов, подлежат творческой интерпретации, своеобразной дешифровке.

Ключевые слова: имя собственное, топоним, антропоним, этноним, мифоним, теоним, Киевская Русь, художественный текст

SUMMARY

Zhovta N.M. Proper names in Kievan Rus related Ukrainian prose. - Manuscript.

Thesis for the acquisition of the Candidate degree in philology, specialty 10.02.01 - Ukrainian language. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2009.

The results of literary work onymy research, maіnly its name, are summed up. The current stage of Kievan Rus proper names system research in Ukrainian and Western linguistics is analyzed. Attention is focused on mythonymy as the most difficult branch for interpretation. The dissertation touches upon theonymy of historical prose written by Semen Skliarenko, Serhii Plachynda and Valerii Shevchuk as embodiment of pagan consciousness. The mythological astronymy of Kievan Rus related historical prose is analyzed. The dissertation contains a research of Kyiv microtoponymy and Kievan Rus toponymy as a system of space markers and embodiment of state power. The onymic images of neighbor countries such as Bulgaria, Byzanthine empire, German lands, nomadic tribes unions, etc. The ethnonymy of historical prose is studied as an example of symbolization of relationship between Kievan Rus and Eastern and Western countries.

Key words: proper name, toponym, anthroponym, ethnonym, mythonym, theonym, Kyiv Rus, literary text

Размещено на Allbest.ru

...