Когнітивно-комунікативний аспект простого речення (на матеріалі сучасної англійської мови)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Дисертацію присвячено дослідженню когнітивного та комунікативного аспектів простого речення в сучасній англійській мові.

Дослідження базується на позиціях структурної семантики, а саме на теорії логіко-граматичної динаміки, розробленій та уведеній у науковий дискурс О.А. Жаборюк.

Теоретично робота спирається на здобутки радянських, а також сучасних російських та українських граматистів, які зробили великий внесок у розвиток теорії речення (Н.Д. Арутюнова, Л.С. Бархударов, М.Я. Блох, І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, Г.О. Золотова, Б.О. Ільїш, В.Ю. Копров, Ю.О. Левицький, В.В. Мартинов, І.І. Мєщанінов, О.М. Пешковський, Г.Г. Почепцов, І.П. Распопов, О.С. Скоблікова, О.І. Смирницький, Я.Г. Тестелець). Також у роботі використано праці сучасних зарубіжних англістів, зокрема Д. Байбера, Л. Брінтон, М. Верспоор, Р. Кверка, Р. Клоуза, Д. Крістала, П. Метьюза, Дж. Міллера, Р. Редфорда тощо. Особливу увагу приділено науковим досягненням представників Одеської граматичної школи, заснованої А.К. Корсаковим, у яких речення висвітлюється з позицій структурної семантики і які багато в чому перегукуються з концепцією речення у реферованій роботі. Ця школа представлена такими вченими, як І.С. Докторевич, Н.Г. Мойсеєнко, І.Б. Морозова, О.М. Образцова, Т.П. Сазикіна, Р.С. Турчин, Л.М. Фіногіна, О.М. Чумаков та інші.

Теоретична база дисертації також спирається на ідеї знаних представників сучасної мовознавчої науки (Ф.С. Бацевич, С.С. Єрмоленко, Ю.О. Карпенко, М.П. Кочерган, А.Е. Левицький), зокрема когнітивної лінгвістики (І.Р. Буніятова, О.П. Воробйова, В. Еванс, M. Грін, Р.С. Джекендофф, С.А. Жаботинська, О.С. Кубрякова, Р. Ленекер, О.О. Селіванова, Р.М. Фрумкіна, І.С. Шевченко).

Актуальність дослідження, насамперед, зумовлена наявністю в сучасній англістиці цілої низки проблем у тлумаченні простого речення, його визначенні та класифікації, що свідчить про відсутність єдиної граматичної концепції як речення загалом, так і простого речення зокрема. Просте речення сучасної англійської мови розглядається в дисертації у когнітивному (в загальнонауковому розумінні цього поняття) та комунікативному аспектах, з позицій антропоцентризму та синергетизму, що в сукупності відповідає основним тенденціям сучасного мовознавства, увиразнюючи актуальність дослідження.

Мета дослідження -- з'ясувати когнітивну та комунікативну сутність простого речення в сучасній англійській мові з позицій теорії логіко-граматичної динаміки і, розвиваючи деякі аспекти цієї теорії, розробити класифікацію простого речення.

Мета дослідження передбачає вирішення наступних завдань:

1) проаналізувати наявні концепції простого речення в сучасній англістиці, виявити основні розбіжності трактування англійського простого речення та з'ясувати їх першопричину;

2) всебічно проаналізувати (з позицій теорії та практики) методологічно споріднену структурно-семантичну модель речення, запропоновану синтаксичною школою А.К. Корсакова, та, виявивши її сильні та слабкі сторони, а також з'ясувавши першопричину останніх, створити необхідну теоретико-практичну зіставну базу дослідження;

3) відштовхуючись від основних позицій теорії логіко-граматичної динаміки та доопрацювавши певні її аспекти, запропонувати власну якісно нову класифікацію англійського простого речення. Це завдання передбачає наступні кроки:

а) окреслюючи основні засади теорії логіко-граматичної динаміки, спрямовані на вирішення проблеми взаємовідношення між мисленням та мовою, уточнити зміст таких філософських понять як “стан”, “думка”, “ядро думки” тощо;

б) створивши необхідні логіко-філософські передумови для вирішення проблем речення, зокрема класифікації простого речення (класифікація ядер думок), обґрунтувати кореляцію між основними типами думок та засобами їх вербалізації у англійській мові і на цій базі розробити теоретичні засади класифікації простого речення;

в) апробувати запропоновану класифікацію на матеріалі сучасної англійської мови;

г) описати, спираючись на аналіз практичного матеріалу, типологію простих речень сучасної англійської мови з урахуванням їх якісно-кількісного розподілу по горизонталі та вертикалі класифікації;

4) узагальнити результати проведеного дослідження, акцентуючи пояснювальний потенціал пропонованої класифікації, зокрема у порівнянні зі спорідненою структурно-комунікативною класифікацією, запропонованою синтаксичною школою А.К. Корсакова.

1. Англійське просте речення у світлі новітніх граматичних теорій. Аналіз теоретичних джерел свідчить про те, що просте речення, як феномен сучасної англійської мови, є згустком складних проблем, які ще чекають на своє розв'язання

Як показав аналіз, не у всіх працях наявне визначення простого речення, ті ж автори, які все ж надають такі дефініції, трактують його розмаїто і суперечливо.

Всі розглянуті визначення простого речення можна умовно поділити на цілісні та дискретні. До цілісних відносимо визначення, які акумулюють у собі такі аспекти речення, як структурний, семантичний та комунікативний, що характерно для граматик т.зв. “традиційного” напряму (М.Я. Блох, М.О. Ганшина, В.Л. Каушанська, Б.С. Хаймович, І.К. Харітонов), або зосереджуються лише на структурному аспекті (Р. Клоуз, Д. Крістал, Дж. Ліч, П. Метьюз, М. Селсе-Мурсія). Під дискретними розуміємо дефініції, що складаються з 2-3 підвизначень, де кожен аспект речення подається окремо. Дискретні визначення притаманні сучасним „декількаплановим” граматикам, автори яких розуміють мислення, мову та мовлення як автономні асиметричні сутності (Д. Байбер, М. Гарман, Д. Делаханті, Р. Кверк, Н.О. Кобріна, Г.Г. Почепцов).

Проблема визначення простого речення ускладнюється ще й тим, що кожен з аспектів речення, незалежно від типу дефініції, також є суперечливим.

Так, структурний аспект простого речення трактується граматистами по-різному, в залежності від їх підходу до складу структурного ядра речення. Останнє, на думку більшості лінгвістів, є бінарним і складається з підмета та присудка (М.Я. Блох, Д. Делаханті, В.Л. Каушанська, Р. Кверк, Р. Клоуз, Ю.О. Левицький, О.І. Смирницький, Б.С. Хаймович). Існує й інша точка зору, згідно з якою структурне ядро простого речення є багатокомпонентним з вербоцентричною побудовою. У його центрі знаходиться дієслово-присудок, якому підпорядковується певна кількість обов'язкових учасників або ролей (Д. Байбер, Лінгвістичний словник Лонгмана). Поодинокі дослідники визначають структурне ядро простого речення занадто широко та неясно, зокрема як “модель елементів” (Д. Крістал) або як “модель, що характеризується відношеннями” (М. Гарман).

Аналіз теоретичних джерел дав підстави також виокремити цілу низку вужчих невирішених проблем структурного аспекту речення, зокрема таких, як проблема відносної вагомості підмета та присудка, лінійних меж присудка, а також меж простого та складного речень.

Не менш проблемним є семантичний аспект простого речення. Як показав аналіз, лінгвісти можуть приписувати простому реченню одне значення або цілий семантичний комплекс, що складається з основного значення та низки додаткових.

У тих випадках, коли у дефініції простого речення наявне лише одне значення, воно може розумітися як ситуація (Р. Кверк), або як логічна пропозиція (Д. Делаханті, Ч. Філмор). Таким чином, у першому випадку мова безпосередньо накладається на об'єктивну дійсність, тоді як у другому -- співвідноситься з дійсністю не безпосередньо, а через мислення.

У випадках, коли просте речення подається як семантичний комплекс, основним значенням найчастіше вважається думка, при цьому що саме розуміється під думкою залишається неясним (М.О. Ганшина, В.Л. Каушанська, П.О. Лекант, Б.С. Хаймович, І.К. Харітонов). Дещо рідше основним значенням простого речення виступає ситуація//ситуаційна подія, оброблена свідомістю людини та актуалізована за допомогою категорії предикативності (М.Я. Блох, Г.Г. Почепцов, О.М. Старікова). До додаткових семантичних характеристик простого речення відносяться, зазвичай, предикативність та/або модальність.

Отже, в сучасній лінгвістиці практично немає чіткого уявлення про те, що саме слід розуміти під структурою речення, погляди дослідників різняться щодо кількості її компонентів та її структурної конфігурації. Немає і чіткого уявлення про семантичне наповнення структури речення (думка, ситуація, пропозиція тощо), до цього часу не з'ясовано з чим саме співвідноситься мовна структура -- з мисленнєвими чи з буттєвими сутностями. Узагальнюючи ці суперечності, припускаємо, що вони є виявами такої основоположної проблеми, як проблема взаємовідношення між мовою (її структурою) та мисленням (семантичним наповненням останньої).

Проблема ж комунікативного аспекту простого речення виявляється в тому, що одні лінгвісти при розгляді простого речення віддають перевагу як на структурно-семантичному, так і на комунікативному рівні поняттю “речення” (О.С. Ахманова, М.Я. Блох, М.О. Ганшина, В.А. Звегинцев, І.К. Харітонов), інші оперують цим поняттям лише на структурно-семантичному рівні. На комунікативному ж рівні вони пропонують окрему одиницю - висловлення (М. Гарман, Д. Делаханті, Н.О. Кобріна, Ю.О. Левицький, Г.Г. Почепцов, О.О. Селіванова, І.П. Сусов, В.С. Юрченко). Це пояснюється тим, що представники першої точки зору розглядають мову і мовлення в єдності, як дві сторони одного явища, а представники другої точки зору - як дві окремі системи. Отже, проблема комунікативного аспекту простого речення зводиться до загальної проблеми взаємовідношення між мовою та мовленням.

Не менш суперечливо тлумачиться граматистами питання взаємовідношення між структурним та семантичним аспектами простого речення, тобто між його формою та значенням. Усі представники традиційного напряму, які вважають речення засобом вираження думки (О.С. Ахманова, М.О. Ганшина, В.Л. Каушанська, П.О. Лекант, Б.С. Хаймович, І.К. Харітонов), розглядають структуру та семантику речення як нерозривну єдність. У тих же авторів, які приписують реченню такі значення як ситуація або пропозиція, форма речення завжди контрастує з останніми. Згідно з позицією більшості представників цієї точки зору, форма є бінарною (складається з підмета та присудка), значення ж (ситуація або пропозиція) є багатокомпонентною вербоцентричною побудовою (М.Я. Блох, Г.Г. Почепцов, О.М. Старікова).

Зафіксовано і спроби поєднати дві вищезазначені точки зору, що значно ускладнює цю проблему (Д. Байбер).

Узагальнюючи, можна звести співвідношення між мовною формою (мовою) та значенням (семантикою) до двох основних точок зору -- симетрії між мовою та семантикою й асиметрії між ними. Зважаючи ж на те, що у лінгвістиці семантика ототожнюється з мисленням (“традиційна” граматика, когнітивна лінгвістика, структурна семантика), можна зробити висновок, що ця розбіжність у трактуванні простого речення є виявом такої основоположної лінгвістичної проблеми, як проблема взаємовідношення між мовою та мисленням.

Проблема класифікації простого речення сучасної англійської мови, як і проблема його дефініції, виявляється передусім у розмаїтті та суперечливості існуючих класифікації. Як і визначення, класифікації умовно поділяються на цілісні та дискретні. Цілісні класифікації будуються одночасно на декількох принципах, які відповідають вищенаведеним аспектам речення -- структурному, семантичному та комунікативному (у нашому матеріалі зафіксовано лише одну класифікацію цього типу, запропоновану Е.Я. Мороховською, де поєднано структурний та семантичний аспекти). До дискретних відносимо класифікації, що розпадаються на декілька (2 або 3) підкласифікацій, кожна з яких є втіленням окремого принципу. При цьому основна увага приділяється структурному та комунікативному аспектам, семантична підкласифікація подається лише у поодиноких працях (М.Я. Блох, О.М. Коваленко).

Проблема класифікації простого речення ускладнюється й неузгодженістю термінології. Так, традиційно комунікативна класифікація (М.Я. Блох, В.Л. Каушанська, Н.О. Кобріна) у певних граматиках подається під назвою структурна (Д. Байбер, Д. Делаханті, Р. Кверк, Дж. Ліч). Ця проблема зумовлена своєрідним розумінням вищезгаданими дослідниками взаємовідношення між мовою та мовленням. На рівні мови речення класифікуються за певними структурними типами (декларативні / інтерогативні / імперативні тощо), мовленнєвими ж відповідниками цих типів на комунікативному рівні є твердження, питання, наказ відповідно. Ці дві класифікації, хоч і накладаються одна на одну, але не мають жорсткої відповідності, засвідчуючи те, що їх автори розуміють мову і мовлення як дві роз'єднані системи.

Крім того, дискретні класифікації, зокрема дві найпредставленіші групи підкласифікацій - структурна та комунікативна, мають цілу низку внутрішніх суперечностей.

Так, внутрішні проблеми структурної підкласифікації охоплюють проблему основного принципу структурного поділу речень: найчастіше речення поділяються за кількістю головних членів на двоскладні // односкладні (Б.О. Ільїш, В.Л. Каушанська, Н.О. Кобріна, С.І. Потапенко, Б.С. Хаймович). В окремих випадках речення можуть поділятися на еліптичні//нееліптичні (Л.С. Бархударов), предикативні//непредикативні (Структурний синтаксис англійської мови) та предикативно-структуровані // непредикативно-структуровані (А.К. Корсаков). Проблемою є також статус т.зв. “односкладних речень”, що можуть вважатися як особливим типом речення (Б.О. Ільїш, В.Л. Каушанська, Н.О. Кобріна), так і взагалі нереченнями (Д. Байбер, Р. Кверк, Р. Клоуз). Серед першої групи дослідників немає єдності й щодо трактування головного члена односкладного речення, що може розглядатися чи то як підмет, чи то як присудок (Б.О. Ільїш, В.Л. Каушанська, Н.О. Кобріна) або як злиття підмета та присудка (Е.Я. Мороховська, С.І. Потапенко).

Внутрішньою проблемою комунікативної класифікації насамперед є проблема кількості основних комунікативних типів речення (від 2 до 4 типів), а також критерію визначення цих типів - вони можуть визначатися за їх формальними або комунікативними ознаками. Проблемою є й нерівномірний розподіл гілок комунікативної класифікації: у переважній більшості праць поділу піддаються фактично лише питальні речення (Д. Байбер, Д. Делаханті, В.Л. Каушанська, Р. Кверк, Н.О. Кобріна, Д. Крістал, Дж. Ліч). Рівномірну класифікацію всіх комунікативних типів речення зустрічаємо лише в граматиці А.К. Корсакова.

Таким чином, аналіз теоретичних джерел дав підстави зробити висновок, що, попри все розмаїття проблем, пов'язаних із трактуванням простого речення, всі вони, в цілому, зводяться до таких основних проблем лінгвістики, як проблема взаємовідношення між мовою і мисленням та похідної від неї проблеми взаємовідношення між мовою і мовленням.

2. Зіставна платформа дослідження: англійське просте речення крізь призму спорідненої структурно-семантичної теорії

Другий розділ роботи присвячено створенню зіставної бази дослідження, під якою ми розуміємо всебічний аналіз з позицій теорії і практики структурно-семантичної концепції англійського простого речення А.К. Корсакова, засновника Одеської граматичної школи. Ця теорія стоїть у витоків нашої базової концепції -- теорії логіко-граматичної динаміки (далі Л-ГД) і має з нею багато точок перетину. Отже, аналіз цієї теорії зумовлений, з одного боку, необхідністю чіткого теоретичного розмежування обох споріднених структурно-семантичних напрямів (А.К. Корсакова та запропонованого в дисертації), а з іншого -- необхідністю створення теоретичної та практичної бази для обґрунтування більшої пояснювальної сили нашої класифікації простого речення у порівнянні з класифікацією А.К. Корсакова.

Детальний розгляд синтаксичної теорії А.К. Корсакова зумовлений ще й тим, що, хоч ця концепція має незаперечні переваги над більшістю концепцій речення, існуючих у сучасній англістиці, вона дотепер представлена лише фрагментарно в окремих працях учнів та послідовників А.К. Корсакова і, як така, не є достатньо відомою широкому науковому загалу.

Вважаємо за потрібне зосередитися перш за все на теоретичних аспектах цієї концепції, які для нашої роботи є вельми важливими.

Основним надбанням теорії А.К. Корсакова у порівнянні з його попередниками та сучасниками є спроба поєднати структуралізм із семантикою, зокрема, структурне ядро простого речення - структуру предикації - з конкретним елементарним процесом об'єктивної дійсності, а її компоненти (підмет та присудок) - з компонентами процесу (субстанцією та її існуванням у часі та просторі) відповідно. Перевагою такого трактування структури та семантики речення є однозначне вирішення проблеми меж присудка, до складу якого входять, окрім особової форми дієслова, ще й такі обов'язкові структурно-семантичні компоненти, як чотири типи комплементів. Значною перевагою концепції А.К. Корсакова є також надійна філософська база, яку цей автор залучає для вирішення семантичних проблем лінгвістики.

Співвіднесеність ядра простого речення з конкретним елементарним процесом об'єктивної дійсності стала базою для запропонованого А.К. Корсаковим визначення простого речення, а також двох класифікацій останнього -- структурної та комунікативної.

Проте, попри вищенаведені переваги, визначення і класифікації простого речення А.К. Корсакова не є довершеними. Причину цього вбачаємо в тому, що А.К. Корсаков розуміє семантику мовних одиниць дещо спрощено -- як сітку загальних онтологічних сутностей (процес, субстанція, існування, стан тощо), не беручи до уваги такий важливий рівень мислення, як логічне інтерпретування цих сутностей людиною. В окремих випадках цей дослідник безпосередньо "накладає" синтаксичні структури на об'єктивну дійсність, фактично ототожнюючи онтологічну семантику з безпосередньою дійсністю.

Наслідком цього підходу є невідповідність його визначення та класифікацій простого речення законам формальної та діалектичної логіки, зокрема принципу тотожності та закону єдності форми і змісту, відповідно.

Проте, відзначені вище порушення жодним чином не применшують досить значного таксономічного потенціалу структурно-комунікативної класифікації А.К. Корсакова (в дисертації ми розглядали структурну та комунікативну класифікації як єдине ціле) порівняно з іншими класифікаціями. Вона теоретично припускає наявність 108 структурно-комунікативних типів простого речення, з яких у корпусі було виявлено 42 типи.

Попри певні переваги цієї класифікації, вона все ж не охоплює всього розмаїття фактичного матеріалу, тобто є вужчою за класифікований об'єкт. На засвідчені у матеріалі 42 типи припадає лише 78 % корпусу. 22% аналізованих відрізки мовлення (т.зв. “проблемні випадки”) або взагалі залишаються поза межами цієї класифікації, або входять у неї умовно, виключно за поверхневими (структурними) ознаками.

Наприклад, проблемними для структурної класифікації є т.зв. “непредикативно-структуровані речення”, до яких А.К. Корсаков уналежнює вигуки, звертання, формули ввічливості (Hello), “номінативні” речення (Night) тощо. Їх частка у нашому матеріалі досить значна - майже 10% від загального корпусу. Проблема статусу цих утворень є досить вагомою, оскільки вона є “каменем спотикання” при визначенні речення не лише у А.К. Корсакова, а й у інших лінгвістів. Окрім “непредикативно-структурованих речень” у нашому фактичному матеріалі були зафіксовані ще й такі складні для структурної класифікації явища, як спонукальні речення без підмета (Say no more [Tolkien, 113]), речення з “вторинною конверсією” I'm trying to help! [Rowling, 47], з “контамінацією” (His eyelids drifted shut [Richards, 73) тощо. Перелік проблемних випадків є далеко не повним. Аналіз показав, що ці та інші речення, які не охоплюються структурною класифікацією, зрештою упираються у проблему взаємовідношення між мовою та мисленням.

Комунікативна класифікація теж не позбавлена “проблемних випадків”. До них належать декларативні питання I've been out for one hour? [Richards, 41], риторичні питання What life is it for a child of this age tramping the roads? [Cookson, 32], речення з лексичним вираженням заперечення Apparently no one had found anything [Golding, 38] тощо. Аналіз показав, що той факт, що ця класифікація не охоплює усіх вищезазначених речень, можна пояснити непослідовністю у врахуванні автором взаємодії структурно-комунікативних моделей речення з такими чинниками як фонетичний, лексичний та прагматичний, а отже, не зовсім чітким розумінням ним сутності взаємовідношення між мовою і мовленням.

Теоретичний та практичний аналіз теорії А.К. Корсакова, зокрема апробація його класифікації на фактичному матеріалі, ще раз довели наш попередній висновок про те, що першопричиною неспроможності лінгвістів дати науково адекватне визначення та класифікацію простого речення є не зовсім чітке розуміння ними таких основоположних проблем лінгвістики, як проблема взаємовідношення між мовою та мисленням, а також між мовою та мовленням.

3. Когнітивно-комунікативна сутність простого речення з позицій теорії логіко-граматичної динаміки

Спробу вирішення питання взаємовідношення між мовою та мисленням, до якого зводяться проблеми простого речення сучасної англійської мови, знаходимо у новому напряму структурної семантики - теорії Л-ГД, започаткованій О.А. Жаборюк. Згідно з цією теорією мова є зовнішньою оболонкою мислення. Мислення, що розуміється у роботі як процес моделювання систематичних відношень об'єктивної дійсності свідомістю людини, умовно прирівнюється до стану. Останній визначається як штучно призупинений та певним чином переломлений у свідомості людини процес об'єктивної дійсності. Мислення (стан) має дві основні форми буття: предикативність (первісна форма мислення на рівні психологічних уявлень, притаманна людині відвіку) та предикація (сучасна форма мислення на рівні думок). Обидві форми мають відповідні засоби вербалізації у мові. Першій формі (предикативності) відповідають цілісні висловлення, типу т.зв. “номінативних речень” (Night), вигуків (Oh!) тощо (такі висловлення О.О. Потебня називає рудиментами первісного мислення), а другій (предикації) -- дискретні, структуровані висловлення, інакше кажучи, висловлення, які містять первинну структуру предикації.

Логіко-мовна структура предикації є епіцентром сучасного синтаксису, адже саме вона є точкою перетину сучасного типу мислення з мовою. Когнітивно-комунікативна сутність цієї структури, згідно з О.А. Жаборюк, полягає в тому, що вона є носієм конкретної елементарної думки (ядра думки), узагальненим контурним мисленнєво-мовним оформленням її відповідного типу. Думка ж є конкретним утіленням структури предикації у мовленні. Таким чином, думка та структура предикації знаходяться між собою в діалектичній єдності явища та його сутності.

Структура предикації визначається як така, що складається з концепту субстанціальності (у логічному ранзі суб'єкта думки) та концепту буття (у ранзі предиката думки). Когнітивно-комунікативний потенціал цієї структури є безпрецедентним, оскільки за своєю семантикою і структурою вона є власне логічною формулою процесу об'єктивної дійсності, тобто моделлю структури світу. Структура предикації є узагальненням багатовікового пізнавально-практичного досвіду людини у взаємодії з навколишнім світом, свого роду “квантом” цього досвіду (за термінологією О.С. Кубрякової).

Трактування структури предикації як носія конкретної елементарної думки стало основою для визначення в теорії Л-ГД речення взагалі та простого речення зокрема. Під простим реченням будемо розуміти групу слів або слово, які містять (повністю, частково або імпліцитно) не більше однієї первинної структури предикації та виражають не більше однієї конкретної думки -- елементарної або розширеної.

Розвиваючи теорію Л-ГД, зокрема її філософську базу, та вводячи до неї тернарну концепцію побудови світу А.І. Уйомова, ми запропонували власну класифікацію різновидів елементарної думки, або ж “ядер” думок.

Згідно з цією класифікацією, основними (базовими) формами ядра думки (структури предикації) є предикація-об'єктне відношення, предикація-локативне відношення, предикація-властивість суб'єкта та предикація-властивість буття.

Зважаючи на те, що матерія, перетікаючи з однієї форми в іншу, може набувати не лише чітко окреслених форм, а й перехідних, розмитих, які також фіксуються мисленням, ми передбачили у розробленій класифікації ядер думок наявність типів, перехідних між базовими. Ці типи були виявлені і у фактичному матеріалі. У нашій класифікації для перехідних випадків передбачено другий план.

Аналіз мовних фактів дав підстави також зробити припущення про існування у свідомості вищого (другого) рівня абстракції, на якому типи першого рівня абстракції проходять подальше переосмислення, формуючи більш складні симбіотичні утворення. Для них передбачено другий підрівень класифікації, який ми назвали рівнем абстракції другого порядку.

У результаті встановлення відповідності між типом ядра думки та характером її вербалізації у мові нами розроблено принципи класифікації простого речення (на базі англійської мови).

Особливістю цієї класифікації є те, що вона складається з трьох рівнів, кожен з яких є продовженням попереднього. Ці рівні умовно позначаємо як комунікативно-інваріантний (складається з двох підрівнів), комунікативно-варіативний та комунікативно-дискурсний. Кожен з цих рівнів є двоплановим (на першому рівні другий план використовується для перехідних випадків, на двох наступних - для додаткової деталізації основних типів). Ці рівні мисляться як реалізовані у реченні одночасно, а не послідовно, як це є у трансформаційній граматиці, де ці рівні позначають процес породження речення. Комунікативний, антропоцентричний характер нашої класифікації виявляється у врахуванні на всіх її етапах, починаючи з найглибшого (комунікативно-інваріантного), ролі мовця в осмисленні об'єктивного світу.

Охарактеризуємо кожен рівень класифікації окремо.

1. Комунікативно-інваріантний рівень -- це рівень семантико-структурних інваріантів речення. На цьому рівні речення класифікується в залежності від типу когнітивно-комунікативного ядра -- структури предикації (див. Рис. 2). Цей рівень є найбільш глибинним рівнем класифікації і включає у себе інваріантну, сутнісну семантику речення, без якої неможлива комунікація. Комунікативно-інваріантний рівень умовно поділяється на два підрівні.

Перший (базовий) підрівень корелює з першим рівнем мисленнєвої абстракції в класифікації ядер думок і виявляє 4 семантико-структурних інваріанти простого речення (в цих та наступних прикладах до комунікативно-інваріантного рівня підмет підкреслено, присудок виділено жирним шрифтом) - об'єктні речення (Piggy clasped his hands in apprehension [Golding, 9]), локативні речення (Next moment, Ludo Bagman charged into the box [Rowling, 93]), іменні речення (My name is Christopher John Francis Boone [Haddon, 1]) та дієслівні речення (The room was still whirling [Richards, 41]). Для речень, в основі яких лежить перехідний тип ядра думки на цьому підрівні передбачено другий план. Цей план включає чотири типи речень, які не можна однозначно уналежнити до певного базового типу, оскільки вони дозволяють подвійне трактування. Це речення, які можна одночасно розглядати як об'єктні або локативні (He turned to Strider [Tolkien, 34]), як об'єктні або іменні (Ralph was faintly interested [Golding, 8]), як об'єктні або дієслівні (My Lord, I have heard differently [Rowling, 11]), як локативні або іменні (His pressure was on the low edge of normal [Richards, 56]). До другого плану уналежнюємо також і об'єктно-локативні речення (тип 1+2), тобто речення, які структурно містять як об'єктний, так і адвербіальний комплемент, наприклад I put my hand on the muzzle of the dog [Haddon, 1].

Другий підрівень корелює з другим рівнем мисленнєвої абстракції у класифікації ядер думок і виявляє 3 інваріанти простого речення - ускладнені речення (His fingers began to warm [Richards, 83]), змішані речення (A large wooden trunk stood open at the foot of his bed (...) [Rowling, 21]) та речення з непрозорою деривацією (There was also a padded bench [Haddon, 17]).

Загалом, комунікативно-інваріантний рівень класифікації виявляє 7 семантико-структурних інваріантів простого речення.

2. Комунікативно-варіативний рівень. Виокремлення цього рівня зумовлено тим, що ядро думки існує в конкретній ситуації, яка вимагає його розширення або / та адаптації до комунікативних потреб мовця. Відповідно, в цей рівень закладено принципи поділу речень за поширеністю ядра (непоширені // поширені) та за комунікативною спрямованістю (декларативні // інтерогативні // імперативні). Комунікативно-варіативний рівень виявляє 6 семантико-структурних варіантів основних інваріантів простого речення, два з яких (поширені та непоширені декларативні речення) мають підтипи другого плану - неінвертовані//інвертовані речення.

ПРИКЛАДИ (предикативне ядро речення виділене жирним шрифтом): 1. а) The diskette was wet [Richards, 55], б) Inside was a table and a chair [Tolkien, 40]; 2. What were they talking about? [Rowling, 85]; 3. Put the kettle on, Daphne [Cookson, 28]; 4. а) The card had pictures of cars on the front [Haddon, 75], б) And then came the Irish team [Rowling, 104], 5. What was Simon doing with a computer diskette? [Richards, 55]; 6. All of you get more wood! [Golding, 46].

3. На комунікативно-дискурсному рівні прості речення класифікуються за дискурсними ознаками: за повнотою - нееліптичні//еліптичні, за прагматичним перезавантаженням - прагматично-нейтральні // прагматично-перезавантажені), а також за експресивним забарвленням - неемотивні // емотивні. На цьому рівні враховуються такі мовленнєві ознаки речення, як просодичні характеристики, контекстне оточення (в дискурсному розумінні), лексичне наповнення тощо. Завдяки врахуванню цих ознак запропонована нами класифікація може бути застосована не лише до писемного, а й до усного, спонтанного мовлення. Загалом, комунікативно-дискурсний рівень класифікації виявляє 9 типів простого речення. Гілка еліптичних речень ще містить підтипи другого плану - еліптичні речення // апосіопеза.

ПРИКЛАДИ (предикативне ядро речення виділене жирним шрифтом): 1. You are on a game show on television [Haddon, 78]; 2. But now we are safe! [Tolkien, 16]; 3. Would you knock the rond anchor for me? [Cookson, 25]; 4. Petersen, you've got to uncuff me! [Richards, 42]; 5. а) We can use this to call the others. Have a meeting. [Golding, 15], б) I am offering you… [Cookson, 33]; 6. He speaks over two hundred! [Rowling, 82].

Позитивні сторони нашої класифікації вбачаємо у наступному:

- класифікація є органічним компонентом цілісної теорії речення і узгоджується з наявним у цій теорії вирішенням проблеми взаємовідношення між мовою і мисленням, а також між мовою та мовленням;

- класифікація логічно узгоджується з наявним у теорії Л-ГД визначенням речення;

- класифікація є цілісною, вона починається з самого глибинного (мовно-мисленнєвого) рівня речення, проходить крізь рівень ситуативної адаптації речення (мовно-мовленнєвий рівень) і виходить на найбільш поверхневий (мовленнєво-дискурсний) рівень, системно поєднуючи такі аспекти речення як структурний, семантичний та комунікативний (у інших класифікаціях ці аспекти, зазвичай, подаються у відриві один від одного). Комунікативно-інваріантний та комунікативно-варіативний рівні класифікації є мовним та мовно-мовленнєвим, відповідно, на цих рівнях комунікативний та семантичний аспекти речення (граматична семантика речення) органічно поєднуються зі структурним. Комунікативно-дискурсний рівень є суто мовленнєвим, він обмежується лише конотативною семантикою, яка не знаходить вираження у структурі речення;

- класифікація передбачає місце для низки проблемних випадків, зокрема таких, як речення, що можна подвійно інтерпретувати та „симбіотичні” типи речень. Ці випадки, зазвичай, залишаються поза межами інших класифікацій.

Запропонована класифікація була апробована на фактичному матеріалі (4000 відрізків мовлення), у результаті чого була розроблена типологія англійського простого речення.

Як показав аналіз фактичного матеріалу, на першому (комунікативно-інваріантному) рівні класифікації в корпусі наявні всі 7 основних інваріантів простого речення. На другому (комунікативно-варіативному) рівні аналіз виявив 38 семантико-структурних варіантів (структурних моделей) простого речення із 42 теоретично можливих. З отриманих моделей 50% є низькочастотними, тобто на кожну з них припадає менше 1% фактичного матеріалу.

На першому та другому рівнях класифікації спостерігається достатньо стала, визначена картина структури речення, оскільки ці рівні є мовним та мовно-мовленнєвим відповідно. На третьому, комунікативно-дискурсному (мовленнєвому) рівні спостерігається значна диверсіфікація типів речення. Цей рівень виявляє 101 тип простого речення з 336 теоретично можливих. Переважна більшість кінцевих типів (91 тип, 88%) є низькочастотними (кожен тип охоплює менше 1% матеріалу). Аналіз показує, що дроблення кінцевих типів відбувається за рахунок таких дискурсних ознак речення, як еліптичність, прагматична перезавантаженість та емотивність.

На комунікативно-інваріантному рівні у матеріалі спостерігається чітке тяжіння до об'єктного інваріанту -- на нього припадає приблизно третя частина корпусу (29%). Серед інших основних інваріантів матеріал розподіляється наступним чином: дієслівні та іменні речення - 17% кожний, локативні та ускладнені речення - 11% кожний, речення з непрозорою деривацією - 5%, змішані речення -3%. На перехідні випадки припадає 5% фактичного матеріалу, на об'єктно-локативні речення - 2%.

На комунікативно-варіативному рівні найчастотніша модель Оbj, ext, decl охоплює п'яту частину корпусу - 20% (наприклад He recognized it at once [Rowling, 15].

На комунікативно-дискурсному рівні найчастотнішими є речення типу Also people break the rules all the time [Haddon, 38] (obj, ext, decl, non-elli, non-pr, non-emo), на які припадає приблизно шоста частина матеріалу (16 %).

Розроблена класифікація охоплює 88% фактичного матеріалу (3537 відрізків мовлення з 4000), що повністю відповідає вимогам до верифікації наукової класифікації. Випадки, вилучені з корпусу (12% матеріалу, 463 приклади) - це речення з однорідними присудками, які, з огляду на їх проміжний статус між простими та складними реченнями, у роботі не розглядалися. Враховуючи цей факт, можна стверджувати, що охоплення матеріалу пропонованою класифікацією становить 100%. Для порівняння, відзначимо, що класифікація А.К. Корсакова охоплює 78% корпусу.

У межах нашої класифікації розв'язується проблема класифікації цілої низки випадків (16 типів проблемних випадків із 30, а саме 527 прикладів, 13% корпусу), які зафіксовано під час аналізу класифікацій інших граматистів, включно з класифікацією А.К. Корсакова.

Зокрема, була проведена чітка межа між реченням та висловленням -- проблема, яка до цього часу залишалася у лінгвістиці нез'ясованою. Так, ми розрізняємо висловлення в широкому та вузькому сенсі (власне висловлення). В широкому розумінні висловлення включає у себе як дискретні, предикативно-структуровані висловлення (речення), так і цілісні висловлення (власне висловлення). В основі власне висловлень лежить лише така форма мислення як предикативність, а не предикація. Наприклад: I like dogs - речення (предикація), Hello -- власне висловлення (предикативність). У результаті цього була розв'язана проблема класифікації „номінативних” речень, т.зв. “розмовних формул”, вигуків тощо, які ми вважаємо власне висловленнями.

Також з'ясовано проблеми класифікації речень з контамінацією, вторинною конверсією, апосіопезою, інверсією, риторичних питань, декларативних питань тощо. Для тих же явищ, проблема класифікації яких не була однозначно з'ясована (14 типів проблемних випадків з 30 або 343 приклади, 9% корпусу), у нашій класифікації було передбачено місце з урахуванням їхніх особливостей та вказані напрямки їхньої інтерпретації.

Висновки

речення англістика семантичний синтаксичний

І. У результаті проведеного дослідження з'ясовано когнітивно-комунікативну сутність простого речення сучасної англійської мови та розроблено його якісно нову класифікацію, яка ґрунтується на базових типах структури предикації-ядра думки.

ІІ. Аналіз існуючих теорій простого речення в сучасній англістиці показав, що основною причиною їх суперечливості в трактуванні простого речення, його визначення та класифікації є невирішеність дослідниками таких основоположних проблем лінгвістики, як проблема взаємовідношення між мовою та мисленням, а також між мовою та мовленням.

ІІІ. У результаті створення зіставної бази дослідження, яка полягала в аналізі спорідненої структурно-семантичної концепції простого речення, розробленої А.К. Корсаковим, ми дійшли висновку, що, незважаючи на цілу низку незаперечних переваг перед іншими теоріями речення та спробу з'ясування проблем взаємовідношення між мовою і мисленням та між мовою і мовленням, у концепції А.К. Корсакова ці питання також до кінця не вирішено.

Основною причиною цього вважаємо виключно онтологічну спрямованість філософської бази цієї теорії та недооцінювання автором логічного та психологічного факторів в осмисленні дійсності. Як результат, запропонована А.К. Корсаковим класифікація простого речення не охоплюють цілу низку т.зв. “проблемних випадків”, які залишаються поза її межами або входять до неї лише за поверхневими ознаками.

IV. У результаті доопрацювання теорії логіко-граматичної динаміки, яка містить спробу вирішення проблеми взаємовідношення між мовою та мисленням, ми запропонували якісно нову класифікацію простого речення та з'ясували його типологію в сучасній англійській мові:

1. Основним теоретичним положенням теорії логіко-граматичної динаміки є те, що епіцентром синтаксису та точкою перетину сучасного типу мислення з мовою є логіко-мовна структура предикації. Ця структура є носієм конкретної елементарної думки (ядром думки). Просте речення, згідно з цією теорією, визначається як група слів або слово, які містять (повністю, частково або імпліцитно) не більше однієї первинної структури предикації та виражають не більше однієї конкретної думки -- елементарної або розширеної.

2. У процесі доопрацювання теорії логіко-граматичної динаміки були уточнені такі ключові для теорії речення лінгвофілософські поняття, як стан, думка, ядро думки тощо.

3. Розвиваючи теорію логіко-граматичної динаміки, зокрема її філософську базу, та вводячи в неї тернарну концепцію побудови світу А.І. Уйомова, ми розбудували логіко-філософське підґрунтя для класифікації простого речення, а саме класифікацію елементарних думок (ядер думок).

4. Встановивши відповідність між різновидом ядра думки та характером її вербалізації у сучасній англійській мові, ми розбудовали класифікацію англійського простого речення. Ця класифікація складається з трьох рівнів - комунікативно-інваріантного, комунікативно-варіативного та комунікативно-дискурсного. Кожен рівень класифікації є комунікативним у відповідності з принципом антропоцентризму, оскільки на кожному рівні враховується роль мовця. Позитивними сторонами цієї класифікації вважаємо наступне:

а) класифікація базується на абсолютно нових засадах, а саме на структурних типах предиката (різновидах ядра думки);

б) класифікація є органічним компонентом цілісної теорії речення й узгоджується з наведеним у цій теорії вирішенням проблеми взаємовідношення між мовою і мисленням, а також між мовою і мовленням та з визначенням речення;

в) класифікація є цілісною, вона починається з самого глибинного (мовно-мисленнєвого) рівня речення, проходить крізь рівень ситуативної адаптації речення (мовно-мовленнєвий рівень) і виходить на найбільш поверхневий (мовленнєво-дискурсний) рівень, системно поєднуючи такі аспекти речення як структурний, семантичний та комунікативний (в інших класифікаціях ці аспекти, зазвичай, подаються у відриві один від одного);

г) у класифікації передбачено місце для таких проблемних типів речення, як випадки, що припускають подвійну інтерпретацію (вони відносяться до другого плану), та симбіотичні випадки.

5. У результаті апробації запропонованої класифікації на фактичному матеріалі була розроблена типологія простого англійського речення. Аналіз матеріалу дозволив виокремити наступні тенденції:

а) на першому, комунікативно-інваріантному рівні класифікації просте речення представлене сімома основними інваріантами -- об'єктним, локативним, іменним, дієслівним, ускладненим, змішаним та з непрозорою деривацією. Найпредставленішим є об'єктний інваріант (29%);

б) на другому, комунікативно-варіативному рівні просте речення представлене 38 структурними моделями з 42 теоретично можливих, найчастотніша модель - оbj, ext, decl охоплює 20% корпусу. На цьому рівні класифікації частотність окремих типів зменшується порівняно з першим;

в) на третьому, комунікативно-дискурсному рівні зафіксовано 101 тип простого речення з 336 теоретично можливих. Найчастотнішим є тип obj, ext, decl, non-elli, non-pr, non-emo, на який припадає приблизно шоста частина матеріалу (16%). На цьому рівні спостерігається значна диверсіфікація типів речення, за рахунок таких дискурсних ознак як еліптичність, прагматична перезавантаженість та емотивність.

6. Запропонована класифікація охоплює 88% корпусу (3537 відрізків мовлення), що повністю відповідає вимогам до верифікації наукової класифікації (охоплення класифікації А.К. Корсакова становить 78%). З урахуванням же випадків, які були вилучені з корпусу як перехідні між простими та складними реченнями (речення з однорідними присудками - 463 приклади, 12% матеріалу), можна стверджувати, що розроблена класифікація охоплює 100% матеріалу.

7. Власне класифікація та осмислення фактичного матеріалу уможливили розв'язання і пояснення цілої низки проблем, наявних у класифікації А.К. Корсакова (16 типів проблемних випадків або 527 прикладів, 13% корпусу). Основною серед них вважаємо розмежування між реченням та висловленням. Для решти випадків, які свого часу залишалися поза межами класифікацій (14 типів проблемних випадків, а саме 343 приклади, 9% корпусу), у нашій класифікації було знайдено належне місце з урахуванням їхніх особливостей та вказано напрямки їхньої інтерпретації.

У перспективі запропонована класифікація простого речення може бути використана для вирішення конкретних граматичних проблем, зокрема таких, як проблема артикля, ієрархії синтаксичних структур у реченні, типів присудка тощо. Також можуть бути поглиблені деякі теоретичні положення, на яких ґрунтується ця класифікація, зокрема такі одвічні мовознавчі проблеми, як проблема взаємовідношення між мовою і мисленням та між мовою і мовленням. У практичному плані класифікація може бути застосована для вивчення не лише писемного, але й усного, спонтанного мовлення, оскільки вона враховує дискурсні характеристики останнього. Перспективною видається також екстраполяція цієї класифікації на матеріал інших природних мов.

Література

1. Піхіца Н.П. Проблеми структурного, семантичного та комунікативного аспектів простого речення / Н.П. Піхіца // Діалог. Медіа-студії. - Одеса.: ОРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 5. - С. 173-184.

2. Піхіца Н.П. Визначення простого речення: больові точки теорії / Н.П. Піхіца // Записки з романо-германської філології. - Одеса.: Фенікс, 2007. - Вип. 18. - С. 135-143.

3. Архіпова Н.П. До проблеми простого односкладного речення / Н.П. Архіпова // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.- Харків.: Константа, 2007. - №782. - С. 122-125.

4. Архіпова Н.П. Проблеми класифікації простого речення / Н.П. Архіпова // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. Філологічні науки. - Частина ІІ. - Луганськ, 2007. - № 20 (136). - С. 5-11.

5. Архіпова Н.П. Трактування простого односкладного речення у зарубіжних лінгвістичних теоріях / Н.П. Архіпова // Мова і культура (Науковий щорічний журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008.- Вип. 10. - Т. ІІI (103) "Національні мови та культури в їх специфіці та взаємодії". - С. 159-164.

6. Архіпова Н.П. Проблемні випадки класифікації ядра простого речення / Н.П. Архіпова // Мова і культура (Науковий щорічний журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009.- Вип. 11. - Т. I (113) "Національні мови та культури в їх специфіці та взаємодії". - С. 98-105.

7. Жаборюк О.А Когнітивно-комунікативне підґрунтя класифікації простого речення / О.А. Жаборюк, Н.П. Архіпова // Записки з романо-германської філології. - Одеса.: Фенікс, 2009. - Вип. 24. - С. 71-82.

8. Піхіца Н.П. Структурно-семантичний та комунікативний аспекти простого речення / Н.П. Піхіца // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету: зб. - О.: Міжнар. гуманітар. ун-т., 2007. - Вип.6. - С. 38-40.

9. Архіпова Н.П. Проблемні випадки структурної класифікації простого речення / Н.П. Архіпова // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету: зб. - О.: Міжнар. гуманітар. ун-т, 2008. - Вип.12. - С. 56-62.

10. Архіпова Н.П. Визначення простого речення у синтаксичній концепції А.К. Корсакова - критичний аналіз / Н.П. Архіпова // Матеріали VIII Всеукраїнської наукової конференції „Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація”. - Харків.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. - С. 11-12.

Размещено на Allbest.ru