Концептуальні та мовні аспекти перекладу сучасних італійських релігійних текстів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Концептуальні та мовні аспекти перекладу сучасних італійських релігійних текстів

Чернишова Ю.О.

Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство

Київ ? 2010

Вступ

Особливості перекладу сучасних релігійних текстів є одними з найменш досліджених у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві. На фоні численних здобутків художнього та спеціального перекладу помітна незначна кількість праць із проблем перекладу релігійних текстів. Відновлення релігійного життя в Україні, розвиток міжконфесійних відносин і відносин Церкви та держави, висвітлення подій релігійного життя засобами масової комунікації актуалізували переклад творів сучасної релігійної літератури. Відродження після 1991 року структур Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков в Україні стимулювало переклад текстів католицької літератури, значна кількість яких пишеться італійською мовою, однією з офіційних мов Святого Престолу. Релігійна література, перекладена з італійської мови, становить значну частину всієї кількості перекладної італійської літератури, що друкується в Україні останнім часом. При цьому у вітчизняному перекладознавстві бракує досліджень особливостей перекладу сучасних релігійних текстів з італійської мови.

Актуальність дослідження зумовлена активізацією релігійного життя в Україні та збільшенням кількості перекладної італійської літератури на релігійні теми, необхідністю вдосконалення методик перекладу релігійних текстів українською мовою та визначення засад перекладу сучасних релігійних текстів.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Розвиток мов та літератур в умовах глобалізації” (код 06 БФ 044-01), яка розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка й затверджена Міністерством освіти і науки України.

Мета дослідження полягає у комплексному аналізі концептуальних та мовних аспектів перекладу сучасних італійських релігійних текстів українською мовою. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

визначити поняття сучасного релігійного тексту, з'ясувати типологію сучасних релігійних текстів, релевантну для дослідження;

розглянути історію формування принципів перекладу християнських текстів, проаналізувати позицію Церкви щодо перекладання;

дослідити особливості відтворення релігійних концептів в українських перекладах;

проаналізувати особливості сучасного італійського й українського релігійного дискурсу та пов'язані з ними мовні та концептуальні аспекти перекладу;

визначити лінгвокультурні аспекти перекладу, зумовлені різницею італійської та української культур і особливостями українського католицизму;

обґрунтувати правомірність виділення релігійного перекладу як особливого виду перекладу.

Об'єктом дослідження є сучасні італійські релігійні тексти та їхні українські переклади.

Предметом вивчення є концептуальні та мовні аспекти перекладу сучасних італійських релігійних текстів.

Матеріали дослідження. Сучасні італійські релігійні тексти - це, головним чином, тексти Католицької Церкви, адже католики становлять абсолютну більшість населення Італії, Сан-Марино, Ватикану - країн, для яких італійська мова є офіційною. Під назвою “сучасний релігійний текст” розуміємо сучасний текст, написаний в рамках католицької конфесії. В дослідженні були використані сучасні італійські оригінали й українські переклади віровчительних текстів, молитов, проповідей, релігійних науково-популярних, богословських творів і релігійних текстів медійного дискурсу, видані в римо-католицьких, греко-католицьких і позаконфесійних видавництвах, зроблені світськими (З. Михасютою, М. Прокопович, Г. Теодорович, С. Ярошенко) і духовними особами (О.І. Музичкою, О.Л. Гайдуківським, О.М. Щудлом, О.Т. Пилявським, О.П. Підручним). Для порівняння залучалися варіанти перекладів текстів, зроблені в різних конфесійних традиціях, і переклади, використані релігійними та світськими засобами масової комунікації. Загальна кількість проаналізованих джерел - 92. Усього опрацьовано 5500 сторінок емпіричного матеріалу.

Методи дослідження. В дослідженні використані загальнонаукові методи: спостереження, порівняння, узагальнення, аналізу, синтезу. Особливості функціонування мови в релігійній комунікації розкриті в руслі когнітивної парадигми. Конкретні явища релігійного дискурсу досліджені з використанням семантичного та прагматичного аналізу, методів перекладознавчого та лінгвістичного аналізу текстів. Процедура виявлення перекладацьких стратегій спирається на стилістичний, порівняльний, трансформаційний аналіз. При дослідженні релігійних явищ ми дотримувалися принципів об'єктивності дескриптивно-історичного осмислення релігійних феноменів та аконфесійності.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у даній дисертаційній роботі вперше в українському перекладознавстві зроблено спробу комплексного аналізу концептуальних і мовних аспектів перекладу сучасних італійських релігійних текстів українською мовою, і ці проблеми перекладу досліджені в світлі принципів перекладу, зазначених в інструкції Святого Престолу Liturgiam Authenticam. Наукову новизну має введення до теорії перекладу релігійних текстів такого об'єкта дослідження, як сучасні релігійні тексти, та з'ясування впливу теоретичних засад біблійного та богослужбового перекладу, а також позиції Католицької Церкви на переклад сучасних релігійних текстів. Вперше в українському перекладознавстві розглядаються особливості перекладу італійських релігійних текстів, написаних у стилі ecclesialese, обґрунтовується виділення релігійного перекладу як специфічного виду перекладу, поряд із художнім і спеціальним, особливості перекладу аналізуються у світлі процесу сакралізації/десакралізації мови, що використовується в релігійній комунікації.

Теоретичне значення дисертації полягає в розробці теорії перекладу релігійних текстів, засад герменевтичного підходу до перекладу цього типу текстів. Теоретичні узагальнення щодо шляхів досягнення еквівалентності та адекватності перекладу, врахування при перекладі особливостей цільової мови та культури, визначення проблем і стратегій відтворення релігійних концептів оригіналу в перекладі становлять внесок у розвиток загальної та часткової теорій перекладу.

Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в перекладацькій практиці, при розробці методики викладання теорії та практики перекладу, при укладанні двомовних словників релігійної лексики й у спецкурсах з теорії та практики релігійного перекладу, у нормативних курсах з порівняльної лексикології, порівняльної стилістики для вищих навчальних закладів.

На захист виносяться такі положення:

1.Релігійний переклад є особливим видом перекладацької діяльності, що сформувався в контексті християнської перекладацької традиції. Неврахування відмінностей його засад від засад світського перекладу призводитиме до десакралізації тексту перекладу.

2.Релевантними для релігійного перекладу є репрезентативна та комунікативна функції релігійного дискурсу. Відтворення репрезентативної функції створює значні проблеми при перекладі сучасних італійських релігійних текстів. Адекватна експлікація в українських перекладах релігійних концептів стає можливою за умови дотримання перекладацьких стратегій, покликаних розмежовувати сакральну та профанну мови: архаїзації тексту перекладу, точності у відтворенні біблійних, літургійних цитат, збереження релігійних образів, метафор, символів, сталих епітетів, використання клішованих елементів, збереження латинських виразів, специфікації контексту, вибору відповідників, що більшою мірою включені до системи релігійних уявлень та асоціацій.

3.Реалізація комунікативної функції релігійного дискурсу передбачає врахування перекладачем комунікативної компетенції реципієнтів і незбігу мовно_концептуальних картин світу, створення додаткової інформаційної надлишковості завдяки поясненням, тлумаченням, коментарям, паралельному наданню декількох синонімів, перекладу латиномовних елементів.

4.Сучасний італійський релігійний дискурс є більш десакралізованим порівняно з українським релігійним дискурсом, що виявляється в меншій конфесійній маркованості італійської релігійної лексики та знаходить своє крайнє вираження у стилі ecclesialese. Різний ступінь сакралізованості релігійного дискурсу вимагає від перекладача вміння ідентифікувати італійську немарковану релігійну лексику та відтворювати її конфесійно-маркованими українськими відповідниками.

5.На особливостях перекладу сучасних релігійних текстів позначається лінгвокультурна специфіка релігійного дискурсу. Релігійний дискурс Католицької Церкви в Україні знаходиться під впливом дискурсів греко-католицької та православної конфесій, що відображається на мовно-концептуальному рівні в перекладах. Відтворюється лінгвокультурна специфіка релігійного дискурсу цільової спільноти, і не декодуються особливості ментальності носіїв мови оригіналу. Крім того, наявність в Україні двох католицьких конфесій з різною традицією мовокористування та перебування релігійного стилю української мови на етапі становлення зумовлюють необхідність добору відповідника з низки лексико-граматичних і правописних варіантів та прагматичної адаптації залежно від орієнтації перекладу на певну конфесію.

6.Мовні особливості перекладу сучасних італійських релігійних текстів пов'язані з відмінностями концептуалізації релігійної картини світу в італійській та українській мовах, що дає можливість узагальнити основні проблеми перекладу сучасних релігійних текстів як мовно-концептуальні.

7.Визначальну роль при перекладі сучасних італійських релігійних текстів відіграє прескриптивна позиція Церкви стосовно мовного вираження релігійної картини світу. В той же час для адекватного відтворення сучасних релігійних текстів необхідні особливі герменевтичні зусилля перекладача, спрямовані на гармонізацію мовно-концептуальних картин світу перекладача та автора тексту, ідентифікацію релігійної лексики в тексті оригіналу, експлікацію релігійного компонента в перекладі, усвідомлення концептуальних відмінностей італійської та української християнських культур.

Апробація роботи. Положення дисертації обговорювалися на трьох наукових конференціях Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Міжнародній науковій конференції за участю молодих учених “Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, квітень 2004), наукових читаннях “Український переклад від Зерова до сьогодення” (Київ, жовтень 2004) та на конференції “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, квітень 2005).

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової та довідкової літератури і джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг роботи становить 253 сторінки, з них основного тексту - 200 сторінок. Список використаних джерел складається з 479 позицій, серед яких 19 джерел довідкової літератури. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 92 позиції.

1. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються його об'єкт і предмет, фактичний матеріал та використані методи аналізу. Дається перелік положень, що виносяться на захист, з'ясовуються наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - “Сучасний релігійний текст як об'єкт перекладу” -обґрунтовується необхідність застосування міждисциплінарного підходу, подається аналіз перекладознавчих досліджень у сфері перекладу релігійних текстів, пропонується визначення сучасного релігійного тексту, розглядається жанрова класифікація релігійних текстів та обґрунтовується вибір емпіричного матеріалу для дослідження, аналізується історія біблійних і літургійних перекладів та позиція Католицької Церкви стосовно перекладання релігійних текстів.

Переклад релігійних текстів є, з одного боку, чи не найбільш дослідженою проблемою в історії перекладання, зважаючи на багатовікову історію перекладів Біблії. Історію та проблеми біблійного перекладу широко висвітлювали закордонні та вітчизняні дослідники (С. С. Авєрінцев, Є. М. Верещагін, С. І. Головащенко, А. С. Десницький, В. В. Німчук, Я. де Ваард, Ю. Найда, К. Буццетті, К. Моларі, Дж. Барр, В. Вандерлі). Існують також численні розвідки з проблем перекладу богослужбової літератури (П. Ґаладза, І. Огієнко, Ж. Деліль, Л. Герарді, Р. Фальсіні, П. Феррарі, Дж. Поцці). Втім, сучасні релігійні тексти не так часто потрапляють до кола уваги дослідників (І. С. Алексєєва, Т. Ю. Галкіна, В. В. Демецька, І. П. Забула), і в перекладознавчій, лінгвістичній, філософській, богословській літературі, в основному, під “релігійним текстом” розуміються лише біблійні та богослужбові тексти.

Сучасне перекладознавство проблемами релігійного перекладу не займалося. Здобутки вітчизняного та закордонного перекладознавства (Л. С. Бархударов, Ю. О. Жлуктенко, Р. П. Зорівчак, О. Каде, В. Н. Комісаров, М. О. Новикова, О. І. Чередниченко, Ж.-Р. Ладміраль, У. Еко) важко переоцінити з огляду на їхню теоретичну цінність для цього дослідження. Разом з тим, у працях із загальної теорії перекладу знаходимо лише поодинокі згадки про релігійний переклад. Назва “релігійний переклад” вживається, головним чином, для перекладу Біблії, тому в рамках дослідження необхідним було перевірити, наскільки переклад сучасних релігійних текстів можна називати релігійним перекладом, протиставляючи його світському перекладу, або ж необхідно розглядати його в контексті загальної теорії перекладу, відносячи до художнього чи до інформативного виду перекладу.

Сучасний релігійний текст визначаємо як сучасний текст релігійного змісту в ситуації релігійної комунікації. Для систематизації вибору емпіричного матеріалу застосовано критерій функціональної важливості жанрів релігійної літератури для християнської традиції, критерій кількісної представленості жанрів релігійних текстів, що циркулюють у релігійному дискурсі в Україні, та критерій відповідності текстів стратегіям релігійної комунікації. На основі цих критеріїв були вибрані проповіді (недільні проповіді Пап Римських “Ангел Господній”, проповіді Й. Ратцінгера), молитви (у недільних проповідях “Ангел Господній”, великодніх та різдвяних повідомленнях “Urbi et Orbi”, у папських посланнях та енцикліках), віровчительні тексти (енцикліки, апостольські послання, звернення, листи Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI), теологічні тексти (Л. Падовезе, Т. Шпідлік), релігійні науково-популярні тексти (Г. Аморт, М.Х. Брем, А. Де Ліґуорі, Іван Павло ІІ, Дж. Мартінетті, В. Мессорі, М. Рупнік/С. Авєрінцев), релігійні тексти медійного дискурсу (прес-повідомлення, тексти новин, інтерв'ю для католицьких ЗМК). Разом з цим, на думку дослідників, своєрідність релігійної комунікації, а саме її фідеїзм, визначає еквівалентні риси в релігійних текстах, в яких ця комунікація реалізується. Це дозволяє бачити в релігійних текстах певну “наджанрову спільність” (І.В. Богачевська, А.С. Жулинська, Н.Б. Мечковська). Оскільки наше дослідження є значною мірою першою узагальнюючою працею з даної теми, вважаємо за доречне розглядати такі тексти в їхній “наджанровій спільності”, виділяючи аспекти, властиві для текстів всіх цих жанрів, та аналіз яких є першочерговим для з'ясування загальних особливостей перекладу сучасних релігійних текстів.

Першочергово важливим стало з'ясування церковної позиції щодо питань перекладу, адже замовником перекладу є, передусім, церковна спільнота. В основі християнської вістки лежить принцип перекладності. Разом з тим, християнство відзначається особливим ставленням до слова і до всіх видів діяльності, пов'язаних зі збереженням та переданням слова, що виражається у неконвенційному трактуванні мовного знаку, ставленні до певних мов як до особливих, “сакральних”, і, як наслідок, в опорі до створення перекладів протягом історії християнської церкви.

Єдиної теорії біблійного перекладу не існує. Головні моделі ставлення до біблійного тексту (символічна і догматична) постулюють цінність дослівного перекладу. Сучасні принципи перекладу Біблії різняться залежно від функціонального призначення перекладу. В 2001 році Католицька Церква відреагувала на створення надзвичайно вільних біблійних і літургійних перекладів виданням інструкції Liturgiam Authenticam про використання національних мов при виданні літургійних книг. В ній відображені побоювання Церкви щодо спотворення доктринального змісту, висуваються вимоги буквального перекладу, дотримання традиційної лексики віруючих, збереження застарілих виразів, уникання надмірних пояснень, смислового перекладу. Концепція Католицької Церкви, визначена в інструкції, є майже протилежною до принципів теорії функціональної еквівалентності, яка застосовувалася в сучасних біблійних перекладах.

Принципи перекладу біблійних і богослужбових текстів віддзеркалюють церковну позицію щодо перекладання, яка має незаперечне значення для з'ясування теоретичних засад перекладу сучасних релігійних текстів. Біблійна мова та мова літургії формують “священний стиль” мови, що використовується релігійною спільнотою (Інструкція, ст. 47). Релігійний дискурс тісно пов'язаний з мовою Святого Письма, оскільки запозичує готові форми з Біблії. Висувається припущення, що церковна позиція стосовно перекладання виявляється і в перекладах сучасних релігійних текстів.

Лінгвістичною основою теорії перекладу релігійних текстів є пошук лексичних, стилістичних, синтаксичних відповідностей. В роботі приділяється увага дослідженням релігійного стилю сучасної української мови (Н.Д. Бабич, С.В. Бібла, О. Горбач, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, В.В. Задорожний, Г. Наконечна, В.В. Німчук, Н.В. Пуряєва, Л.І. Шевченко), італійської мови (Р. Далла Мутта, Р. Дігрегоріо, К. Коста, Дж. Мартіна).

Оскільки релігійний текст визначається нами як текст релігійного змісту за критеріями типу комунікантів (комунікація між членами релігійної спільноти), змісту (комунікація з приводу релігійного вчення) та мети комунікації (залучити до віри, пояснити віровчення, отримати підтримку від Бога), це дозволяє аналізувати проблеми перекладу в контексті релігійної комунікації, яку Н. Б. Мечковська визначає як комунікацію, яка об'єднує всі види спілкування у сфері релігії. В сучасній науковій літературі ще триває процес формування підходів до опису релігійної комунікації.

Специфіка використання мови в релігійній комунікації є предметом досліджень російських (І.В. Бугайова, І.М. Гольберг, Л.П. Крисін, Б.А. Успенський), білоруських (Н.Б. Мечковська), австрійських (Е.-Х. Суттнер), французьких (Ж. Жоліве, М.-Д. Шеню), польських (І. Баєрова, М. Войтак, Я. A. Клочовський, М. Макуховська), словенських (Й. Містрик), румунських (М. Константинеску, Е. Чокою) фахівців.

На нашу думку, високий ступінь розмитості релігійних смислів визначає необхідність розглядати релігійний переклад як герменевтично орієнтовану діяльність. Дослідження питань філологічної герменевтики та герменевтичних проблем перекладу займають важливе місце в доробку Н.Л. Галєєвої, М.К. Гарбовського, Н.О. Гучинської, О.О. Залевської, Ю.О. Сорокіна, І.С. Шевченко, С. Басснетт, В. Коллера, А. Лефевра, Р. Штольце. Втім, застосування герменевтичного підходу до перекладу сучасних релігійних текстів фактично ще не відбувалося.

Герменевтичний підхід до проблем перекладу сучасних релігійних текстів зумовлює перспективність використання здобутків дискурсології (А. Д. Бєлова, В. Б. Бурбело, К. С. Серажим, Є. В. Бобирьова, В. І. Карасик) та лінгвокультурології (Н. Д. Арутюнова, А. Вежбицька, І. О. Голубовська, В. В. Красних, Н. В. Слухай, Ю. С. Степанов). Релігійний дискурс визначається дослідниками як “релігійний текст у ситуації реального спілкування” (І. В. Богачевська), як система мовленнєвої взаємодії між індивідами щодо релігійних текстів (О. В. Швед).

Складне явище релігійного перекладу потребувало також філософського та богословського обґрунтування (І. В. Богачевська, Т. Г. Горбаченко, О. В. Горкуша, М. М. Єресько, І. Ісіченко, В. В. Бібіхін, А. Пеллегріні, П. Рікер, К. Хубер).

У сучасній науці герменевтичний підхід часто трактується як один із підходів когнітивного наукового напрямку. Сутність релігійної мови - мовних засобів релігійної картини світу - активно досліджується у рамках теолінгвістики (Й._П. ван Ноппен, О. К. Гадомський). Релігійна картина світу розуміється нами як сакральна площина картини світу, адже “як одна з іпостасей мовної картини світу, міфопоетична картина протистоїть буденній, фоновій, як сакральне протистоїть профанному” (Т.П. Вільчинська). Релігійна картина світу та її одиниці - релігійні концепти - досліджуються багатьма науковцями (Є.В. Бобирьова, Т. П. Вільчинська, В. В. Демецька, О.В. Дзера, Л.О. Кузьменко, Л.Г. Панова). В даному дослідженні пропонується аналізувати релігійні тексти як вербалізацію релігійної свідомості, а концептуальні аспекти перекладу - з точки зору особливостей мовної об'єктивації релігійної картини світу. Це зумовлює необхідність аналізу особливостей вербалізації релігійних концептів в італійському та українському релігійних дискурсах з метою встановлення спільних і відмінних рис, що дасть можливість краще зрозуміти природу перекладацьких рішень.

Другий розділ - “Особливості перекладу сучасних італійських релігійних текстів у контексті функцій релігійного дискурсу” - присвячено дослідженню концептуальних та мовних аспектів перекладу, пов'язаних із репрезентативною та комунікативною функціями релігійного дискурсу.

Репрезентативна функція - функція вербалізації релігійної картини світу - є характерною для будь-якого релігійного твору і відрізняє релігійне мовлення від інших комунікативних актів. Сфера специфічних релігійних смислів, які втілюються за допомогою мовних засобів, визначає, на нашу думку, головні особливості та проблеми перекладу сучасних релігійних текстів. Тому першочерговими для перекладу стають особливості мовної об'єктивації релігійної картини світу. Мовні аспекти перекладу слід розглядати в такому разі у тісному зв'язку із концептуальними аспектами.

Оскільки мова, яка використовується релігійною спільнотою, є не тільки засобом вираження Істини, але й мусить бути засобом комунікації (Б. А. Успенський), значною мірою на добір мовних засобів автором релігійного тексту та перекладачем впливає комунікативна функція релігійного дискурсу.

Чимало дослідників вважають, що основною категорією релігійних текстів є категорія сакральності. В. Ю. Лебєдєв виділяє сакральні метасмисли - смисли більш високого рівня, що є родовими по відношенню до інших. До їх числа належить сакральність, яка визначається як здатність тексту провокувати вихід реципієнта до світу специфічних сакральних смислів, занурюючи його до відповідного дискурсу (В. Ю. Лебєдєв).

Незважаючи на те, що не всі релігійні тексти є сакральними, більшою чи меншою мірою категорія сакральності властива цим текстам. На погляд С. Р. Абрамова, сакральність тексту не визначається кожним його елементом, але певні елементи - маркери сакральності - надають усьому комунікативному простору тексту цю якість.

У процесі аналізу перекладів сучасних італійських релігійних текстів були виявлені такі характерні явища, що мають місце при вербалізації релігійної картини світу в українських перекладах, і які вважаємо засобами мовної об'єктивації категорії сакрального, дискурсною реалізацією метасмислу сакральність:

- архаїзація тексту перекладу за рахунок вживання церковнослов'янізмів і специфічного синтаксису: l'Incarnazione del Verbo eterno (De Liguori) - воплочення Божого Сина (Де Ліґуорі, 5), veramente (Rupnik, 37) - воістину (Рупнік, 33), Spirito Santo, Amore riversato nei cuori… (Vita Consecrata) - Душе Святий, Любове влита до сердець наших… (Богопосвячене життя, 163), ricapitolazione di tutto in Cristo (Vita Consecrata) - з'єднання всіх і вся во Христі (Богопосвячене життя, 83);

- збереження образності релігійного дискурсу. Одним із найуживаніших знарядь концептуалізації в релігійному тексті є релігійні метафори, образи, символи, які виконують не лише естетичну функцію, але несуть концептуальний зміст, втілюють важливі християнські догмати. При відтворенні релігійних метафор, образів, християнських символів не припустимі лексичні трансформації: Il sale del cristianesimo ha rischiato di diventare insipido (Messori 1998, 24) - Сіль християнства “звітріла” (Мессорі 1998, 35) (апеляція до біблійної метафори: “Ви - сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити?” (Мт 5, 13));

- лексична та граматична стереотипізація, що виявляється у використанні стандартизованих відповідників, характерних саме для релігійного дискурсу. Це вимагає надзвичайної точності при відтворенні біблійних і літургійних цитат та релігійної лексики: Gesщ Cristo vuole che nel Padre nostro noi chiediamo: “Liberaci dal male” (Љpidlнk, 129) - Ісус Христос каже нам просити Отця нашого: “визволь нас від злого” (Шпідлік, 116), il paralitico (Memoria, 36) - розслаблений (Пам'ять, 37), а не паралітик, Giudizio (Spe Salvi) - Страшний Суд (Спасенні надією, 41);

- збереження латиномовних елементів: slancio missionario ad gentes (Vita Consecrata) - місійний запал іти до народів (ad gentes) (Богопосвячене життя, 115). Концептуальним є збереження латинських назв папських енциклік, послань, листів.

На наше переконання, вживання архаїзмів, застосування стратегій стереотипного відтворення релігійної лексики, біблійних цитат і біблеїзмів, збереження релігійних образів, латинських виразів, дотримання мови Святого Письма відповідають існуючій в українському католицькому дискурсі тенденції до розмежування сакрального та буденного, тобто до сакралізації релігійного дискурсу. Сакралізацію трактують як “надання предметам, явищам, діям, людській свідомості надприродного значення, внаслідок чого вони виводяться за межі “природних зв'язків”, потрапляють у позицію виняткової ваги, цінності і на цій підставі вимагають благоговійного ставлення до себе” (Т. П. Вільчинська). Саме специфічне ставлення до мови у релігійному вжитку як до мови, що описує сакральне, пояснює особливості відтворення вербалізаторів категорії сакрального.

Сучасний релігійний текст, як і дискурс загалом, знаходиться між профанним і сакральним. Хоча український релігійний текст не стоїть у чіткій опозиції до профанного, в ньому більшою мірою, ніж в італійському тексті, об'єктивується метасмисл сакральність. Італійський релігійний дискурс має більш десакралізований характер, і максимальне вираження це знайшло в появі стилю ecclesialese, для якого характерне використання суспільно-політичної лексики замість релігійних лексем, нечіткість та неконкретність виразів, за якими складно зрозуміти смисл висловлювання, вживання банальних фраз і штампів.

Досліджуване нами тяжіння до вживання в українських перекладах церковнослов'янізмів і специфічного синтаксису, відсіву профанно маркованих одиниць є проявом більшого ступеня сакралізованості українського католицького дискурсу в порівнянні з італійським. Така специфіка українського дискурсу має враховуватися перекладачем не як стилістична тенденція, а як стратегія релігійної мови, яка прагне відмежувати себе від світської мови. Збереження латинської спадщини Римо-Католицькою Церквою також віддзеркалює намагання захистити особливий характер мови, що використовується в релігійній комунікації.

Оскільки в сучасній релігійній комунікації Католицької Церкви більше не використовується особлива сакральна мова, релігійна картина світу об'єктивується мовними засобами, які надають загальновживані мови. Це створює передумови до накладання та перетину релігійної та повсякденної картин світу, ускладнює перекладацьке прочитання релігійного тексту та може призводити до неадекватного перекладу. Складний характер релігійних смислів вимагає застосування герменевтичного підходу до перекладу сучасного релігійного тексту.

Внаслідок небезпеки перетину релігійного концепту в свідомості реципієнта з концептом повсякденної картини світу застосовуються перекладацькі прийоми для запобігання такому змішуванню релігійної та світської картин світу:

- специфікація контексту, уточнення приналежності певної одиниці до християнської картини світу: об'єктивуючи релігійний концепт ЛЮБОВ, перекладач підкреслює, що йдеться про любов в її християнському розумінні - християнську любов: testimonianza dell'amore (Benedetto XVI, Lettera 10.03.09) - свідчення християнської любові і милосердя (Бенедикт XVI, Лист 10.03.09);

- використання з низки синонімів відповідників, які більшою мірою належать до релігійної свідомості: la sua veritа interiore (Rupnik, 14) - її внутрішня істина (Рупнік, 8) - відповідник істина використаний для об'єктивації релігійного концепту ІСТИНА на відміну від концепту ПРАВДА, що апелює до світської картини світу.

Комунікативна функція релігійного дискурсу, пов'язана із завданням поширення вчення, реалізується в перекладах завдяки прийомам пояснення реалій релігійного життя, історичних подій, богословських термінів, латинських слів та виразів: Al termine del nostro impegno di misericordia (Messori 1998, 12) - Біля витоку нашої цілковитої посвяти для служіння всякому добру (Мессорі 1998, 22); застосування паратекстів: Durante gli esercizi spirituali… (Testamento) - Під час реколекцій**… (після тексту виноска: ** у Католицькій Церкві молитовні чування і розмисли напередодні Великодня) (Заповіт); надання декількох синонімів: la sua assoluta trascendenza (Orientale Lumen) - абсолютна трансцендентність (надприродність) (Світло Сходу, 16). Значною мірою необхідність адаптації перекладу викликана відмінностями у рівні релігійної свідомості італійців та українців.

Перекладацькі прийоми пояснення інформації пов'язані з жанровою приналежністю твору. Майже не застосовуються пояснення інформації в молитвах, віровчительних і богословських текстах, якщо вони орієнтовані на спеціалістів. Переклад проповідей, послань, повідомлень релігійних ЗМК, науково-популярної літератури орієнтований більшою мірою на реципієнта. Тим не менш, орієнтація на реципієнта не означає в релігійному перекладі можливості зміни основного тезаурусу, заміни біблійних образів, релігійних символів, назв. Такі невірні перекладацькі рішення спостерігаємо головним чином у перекладах світських мас-медіа, що пов'язано із недостатньою професійною підготовкою перекладача, наданням особистої або редакційної позиції щодо події, намаганням акцентувати увагу на речах, відмінних від авторської інтенції.

В розділі 3 - “Лінгвокультурні аспекти перекладу сучасних італійських релігійних текстів” - аналізуються лінгвокультурні особливості релігійного дискурсу в перекладознавчому аспекті.

У сучасній українській богословській термінології та лексиці наявна синонімія і варіантність внаслідок існування в Україні двох католицьких конфесій і використання декількох біблійних перекладів. Переклади РКЦ тяжіють до відповідності літературній нормі та правопису сучасної української мови. Для перекладів УГКЦ характерна тенденція до більшого збереження архаїчності, церковнослов'янської лексики, часто дотримання правил харківського правопису 1928 року. Це призводить до необхідності вибору належного відповідника при відтворенні богословських термінів, топонімів, антропонімів, церковно_релігійних назв, біблійної лексики: Verbo Incarnato - Втілене Слово (Де Ліґуорі, 4), Incarnazione del Verbo - Воплочення Слова (Наближення, 1); San Benedetto - св. Венедикт (Богопосвячене життя, 9), Св. Бенедикт (Ангел, 10.07.05); tabernacolo - дарохранительниця (Ангел, 4.09.05), кивот (Катехизм, 1330), табернакул; відхилень від загальноприйнятого в Україні правопису: инші органи (Мартінетті, 89), смерти (Мартінетті, 72), Люрд (Мартінетті, 91).

Необхідність урахування різниці в мовокористуванні римо-католиків і греко_католиків ускладнюється й тим, що в обох конфесіях стиль релігійного спілкування знаходиться в стадії становлення: спостерігаємо різні варіанти у виданнях одного й того самого видавництва в різні роки, різні варіанти в перекладах одного перекладача. Наразі перекладач релігійних текстів вимушений працювати за умов відсутності словників, неусталеності та неуніфікованості богословської термінології, невизначеності правописних правил.

Внаслідок незбігу мовно-концептуальних картин світу, а також через складну історію української мови, яка обслуговувала релігійну комунікацію, існує проблема відсутності чітких українських відповідників до італійських релігійних лексем, що вербалізують релігійні концепти. У перекладах спостерігаємо заміни одного слова італійського оригіналу (конфесійно маркованої лексеми) словосполученням або складною конструкцією в тексті українського перекладу: peccati “provvidenziali” (Љpidlнk, 132) - гріхи, “послані Божим Провидінням” (Шпідлік, 118); збереження грецьких і латинських форм, зумовлене узагальнюючим характером запозичених термінів (абсолюція, беатифікація, консисторія); використання різних відповідників: Insieme a te lo adoriamo (Urbi et Orbi Natale 2003) - Разом із Тобою ми поклоняємося Йому (Різдвяне послання 2003); И una religione di adorazione di un Messia (Messori 1998, 39) - Це є релігія вшанування Месії (Мессорі 1998, 54).

Католицька церква в Україні не є панівною християнською конфесією. Великий вплив на українську ментальність справило православ'я. На нашу думку, релігійний дискурс Католицької Церкви в Україні знаходиться під значним впливом релігійного стилю православної та греко-католицької конфесій. Римо-католицька конфесія застосовує термінологію та дискурсивні стратегії, випрацювані в межах східної християнської традиції, що призводить до асиміляції понять східнохристиянської культури та може спричиняти концептуальні зсуви у змісті мовних одиниць, які вербалізують релігійну свідомість іншого, західнохристиянського типу.

Характерним прикладом відмінностей концептуального наповнення є відповідники timore di Dio (Љpidlнk, 133) - страх Божий (Шпідлік, 119). Страх Божий - складне релігійне поняття, в якому тісно пов'язані складові поклоніння в глибокій пошані, благоговійного трепету та смирення перед Богом. В італійській мові є можливість розрізнити PAURA і TIMORE, де перший відповідає українському страх, а другий означає пошану, трепет, благоговіння. В українській мові конотації лексеми страх впливають на концептуалізацію СТРАХУ БОЖОГО, формуючи концептуальну картину віруючого. Таким чином, мовна картина світу впливає на релігійну свідомість.

Внаслідок етнокультурної маркованості релігійного дискурсу в мові перекладу відображається концептосфера східнослов'янського християнства: додавання прикметників “святий”, “Божий” до імен святих, Бога, Богородиці, біблійних персонажів: sotto l'azione dello Spirito (Vita Consecrata) - за дією Святого Духа (Богопосвячене життя, 104); використання великої літери в займенниках (Ти, Він, Вона, Який/Яка, Котрий/Котра) при розповіді про Бога, Богородицю: E tu, Maria… che custodisci il segreto di Natale… (Urbi et Orbi Natale 2003) - А Ти, Маріє… Яка бережеш таємницю Народження… (Різдвяне послання 2003); вживання суфіксів і префіксів суб'єктивної оцінки: beata Vergine Maria (Memoria, 177) - Пресвята Діва Марія (Пам'ять, 148); обов'язкове додавання атрибутів до назв Діви Марії: Apparizioni di Maria (Martinetti, 67) - Появи Пресвятої Богородиці (Мартінетті, 58); вживання великої літери: dieci comandamenti (Tertio Millennio) - Десять Заповідей (Наближення, 55).

Питання вирішення проблеми етнокультурної маркованості релігійного дискурсу, збереження чи елімінації культурної інформації в процесі перекладу має враховувати церковну позицію щодо місця культурної своєрідності в проголошенні Слова Божого. Етнокультурна маркованість сучасного релігійного дискурсу та відмінності в концептуалізації християнської картини світу в різних мовах не стають на заваді до створення адекватного перекладу, оскільки в системі цінностей християнства першочергова роль відводиться релігійним істинам, які вимагають глибокого осмислення в межах церковної традиції.

Переклад сучасних італійських релігійних текстів має відбуватися в контексті католицької мовної та перекладацької традиції з урахуванням етнокультурної специфіки цільового дискурсу. До професійної компетенції перекладача має входити обізнаність з формами християнської культури як у порівнянні зі світською культурою, так і у співставленні її етноконфесійних варіантів.

Висновки

релігійний текст переклад християнський

1.Особливості перекладу сучасних релігійних текстів визначаються притаманним для релігійної комунікації змістом та цілями спілкування. Структура, характер, добір мовних засобів залежать від репрезентативної та комунікативної функцій релігійного дискурсу, причому репрезентативна функція є засадничою, оскільки релігійний дискурс виокремлюється саме внаслідок його особливої референції.

2.Аналіз мовних аспектів перекладу та особливостей вербалізації релігійних концептів DIO, MADRE DI DIO, AMORE, POVERTА, MISTERO, VERITА, PIETAS, INTIMITА CON DIO, ALBERO DI NATALE, ADORAZIONE, GOLOSITА, FORNICAZIONE, PARADISO, LUCIFERO, TIMOR DI DIO, MEDITAZIONE виявив, що в перекладах конкретизується метасмисл сакральність. Концептуально значущими для перекладу сучасних італійських релігійних текстів українською мовою є такі перекладацькі стратегії, покликані відмежувати мову релігійної комунікації від буденної мови: архаїзація перекладів шляхом використання церковнослов'янізмів і специфічних синтаксичних конструкцій, максимальна точність при відтворенні біблійних, літургійних цитат, збереження релігійних образів, метафор, сталих епітетів, використання клішованих елементів, збереження латинських виразів. Тенденція до розмежування сакральної та світської мов, яка має в Церкві давнє коріння, виявляється більшою мірою в українському релігійному дискурсі. В італійському релігійному дискурсі вона послаблена, що знайшло своє крайнє вираження у стилі ecclesialese. Десакралізованість італійських релігійних лексем стає на заваді ідентифікації цих засобів як вербалізаторів релігійної картини світу і може призводити до невірної інтерпретації їхньої дискурсної приналежності та до небезпеки відтворення їх лексикою, що не вживається в українському релігійному дискурсі, внаслідок чого католицький текст може набути десакралізованого характеру.

3.Мова, яка використовується релігійною спільнотою, є засобом комунікації, що визначає другу пріоритетну функцію релігійного дискурсу - комунікативну і призводить до необхідності адаптації тексту перекладу з урахуванням комунікативної компетенції українських реципієнтів: використовуються паратексти, пояснюються реалії релігійного життя, історичні події, латинські слова та вирази, богословські терміни, паралельно надається декілька синонімів.

4.Релігійний дискурс є етнокультурно маркованим, тому адекватність релігійного перекладу забезпечується шляхом відтворення не тільки змісту переданої інформації, але й способу її репрезентації у цільовому дискурсі. Дотримання традицій мовної об'єктивації релігійної картини світу в українському релігійному дискурсі зумовлює використання стереотипних конфесійно маркованих засобів та архаїзацію тексту перекладу.

5.Релігійний дискурс Католицької Церкви в Україні знаходиться під значним впливом православного та греко-католицького дискурсів, застосовує термінологію та дискурсивні стратегії східнохристиянської традиції. Внаслідок національної специфіки мовно-концептуальних картин світу при вираженні західнохристиянських релігійних понять українською мовою, яка довгий час обслуговувала східнохристиянські конфесії, відбуваються семантичні зсуви в змісті концептуальних структур. Відсутність усталених українських відповідників призводить до замін слова словосполученням або складною описовою конструкцією, збереження грецьких і латинських термінів, а також до концептуальних втрат. Більш консервативний характер східнохристиянської традиції виявляється в додаванні прикметників святий, Божий до власних імен, застосуванні великої літери в займенниках при розповіді про Бога, Богородицю, особливостях вербалізації концепту Богородиця, застосуванні великої літери для називання релігійних свят, подій, реалій релігійного життя, вживанні суфіксів і префіксів суб'єктивної оцінки. Адекватний переклад передбачає усвідомлення відмінностей італійської та української християнських культур і вимагає максимальної уваги до відтворення концептуального змісту тексту, створеного в рамках західнохристиянської ментальності.

6.Існування в Україні двох католицьких конфесій призводить до необхідності вибору відповідника з кількох лексико-граматичних варіантів, які використовуються для відтворення релігійних понять, реалій релігійного життя, антропонімів, топонімів, назв релігійних свят, молитов. Двоваріантність релігійного стилю створює необхідність прагматичної адаптації тексту залежно від орієнтації перекладу на римо-католицьку чи греко-католицьку конфесію.

7.Складний характер релігійних смислів вимагає від перекладача широкої референційної підготовки та герменевтичних зусиль: досконалого знання біблійного перекладу, традиції мовокористування в італійському й українському релігійному дискурсах, вміння зберегти елементи релігійного тексту, які є дискурсною реалізацією метасмислу сакральність, врахування відмінностей між етноконфесійними християнськими культурами. Герменевтична позиція перекладача не передбачає надання власної інтерпретації, засадничою є церковна позиція щодо вживання лексики. Для запобігання сприйняття читачем українських немаркованих лексем в їхньому мирському, нерелігійному значенні важливою є адекватна інтерпретація церковно-релігійних компонентів змісту та відтворення їх шляхом специфікації контексту, уточнення, використання із низки синонімів відповідника, що є маркером релігійної картини світу. Внаслідок перерваності релігійного життя в Україні герменевтичний підхід перекладача передбачає також створення додаткової інформаційної надлишковості.

8.Оскільки головні проблеми релігійного перекладу стосуються вербалізації складних релігійних понять, при перекладі виникають суперечності, пов'язані з відмінностями двох мовно-концептуальних картин світу. Ці відмінності зумовлені розбіжностями культур (світської - релігійної, італійської католицької - української католицької), що дає можливість узагальнити їх як мовно-концептуальні.

9.При перекладі сучасного католицького тексту необхідно враховувати широкий контекст католицької перекладацької традиції. Доведено, що особливе ставлення до слова, яке протягом історії було притаманне християнству, проявляється і в українських перекладах сучасних італійських релігійних текстів. Спостерігаються чіткі прескриптивні стратегії релігійного перекладу - нормативні обмеження, що мають приписовий характер і визначають перекладацький вибір у контексті релігійного перекладу: зберігається неконвенційне ставлення до слова, засадничим залишається питання збереження доктринальної вірності, продовжують використовуватися створені Церквою механізми збереження інформації. Концепція, виражена в інструкції Liturgiam authenticam, віддзеркалює загальне ставлення Католицької Церкви до проблем перекладу і є визначальною також для перекладу сучасних релігійних текстів.

10.У процесі дослідження виявлено концептуальні засади релігійного перекладу, що відрізняють його від функціональних видів перекладу, які традиційно виділяє лінгвістична теорія перекладу. Релігійний переклад є особливим видом перекладацької діяльності, який протиставляємо світському перекладу. Релігійні тексти об'єднує завдання, яке ставить перед собою релігійне вчення: донести до людини істину, залучити людину до віри. Ця функція релігійної комунікації визначає особливі стратегії релігійного дискурсу та їхню реалізацію в тексті, а, отже, і особливі вимоги досягнення адекватності оригіналу та перекладу. Неврахування церковних приписів щодо вербалізації специфічних релігійних смислів, ступеня сакралізованості релігійного дискурсу етнокультурних спільнот віруючих, нехтування герменевтичними аспектами перекладу, відсутність навичок ідентифікації та збереження маркерів сакральності призводить до змирщення тексту перекладу. Релігійний переклад враховує, передусім, церковну позицію щодо перекладання і не обмежується використанням засад загальної теорії перекладу.

11.Серед напрямків подальших наукових розвідок перспективними видаються аналіз мовних і концептуальних особливостей перекладу у різних жанрових середовищах, дослідження особливостей об'єктивації ядерних концептів у перекладознавчому аспекті, дослідження особливостей відтворення сучасної лексики, що використовується Католицькою Церквою (стосовно проблем суспільства, реалій сучасного життя), переосмисленої через призму релігійних концептів, укладання двомовного словника із сучасної релігійної лексики для пари мов італійська-українська.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Чернишева Ю.О. Відтворення фонової інформації при перекладі італійських релігійних текстів / Ю. О. Чернишева // Проблеми семантики слова, речення та тексту : Зб. наук. праць. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2003. - Вип. 9. - С. 408-414.

2. Чернишева Ю. О. Вплив мовної картини світу на релігійну свідомість: до проблеми перекладу релігійних текстів / Ю. О. Чернишева // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : Зб. наук. праць. - К. : ВПЦ “Київ. ун-т”, 2004. - Вип. 5. - С. 93-100.

3. Чернишева Ю.О. Особливості перекладу нестандартизованих авторських молитов українською мовою / Ю. О. Чернишева // Проблеми семантики слова, речення та тексту : Зб. наук. праць. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2005. - Вип. 15. - С. 215-220.

4. Чернишева Ю.О. Проблема множинності відповідників при перекладі сучасних італійських релігійних текстів / Ю. О. Чернишева // Мовні і концептуальні картини світу : Зб. наук. праць. - К. : ВПЦ “Київ. ун-т”, 2004. - Вип.10. - С. 669-676.

5. Чернишева Ю.О. Проблеми правопису в українських перекладах сучасних італійських релігійних текстів / Ю. О. Чернишева // Мовні і концептуальні картини світу : Зб. наук. праць. - К. : ВПЦ “Київ. ун-т”, 2004. - Вип. 15. - С. 155-160.

6. Чернишева Ю.О. Релігійний дискурс в контексті глобалізації / Ю. О. Чернишева // Мовні і концептуальні картини світу : Зб. наук. праць. - К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2005. - Вип. 16. - Кн. 2. - С. 327-331.

7. Чернишева Ю.О. Тенденції розвитку сучасного італійського релігійного дискурсу та проблеми перекладу / Ю. О. Чернишева // Мовні і концептуальні картини світу : Зб. наук. праць. - К. : ВПЦ “Київ. ун-т”, 2004. - Вип. 12. - Ч. ІІ. - С. 351-355.

8. Чернишова Ю.О. Герменевтичний підхід до перекладу сучасних релігійних текстів / Ю.О. Чернишова // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : Зб. наук. праць - К. : Логос, 2009. - Вип. 16.- С. 532-541.

9. Чернишова Ю.О. Прескриптивні стратегії в перекладі сучасних релігійних текстів (до питання про функції релігійної мови та еквівалентність перекладу) / Ю. О. Чернишова // Проблеми семантики слова, речення та тексту : Зб. наук. праць. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. - Вип. 23. - С. 396-406.

Размещено на Allbest.ru