Лексика родинних обрядів подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

10.02.01 - українська мова

УДК 811.161.2'373

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЛЕКСИКА РОДИННИХ ОБРЯДІВ ПОДІЛЬСЬКО-БУКОВИНСЬКО-НАДДНІСТРЯНСЬКОГО СУМІЖЖЯ

Жвава Ольга

Анатоліївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі діалектології Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник:доктор філологічних наук, професор, Гриценко Павло Юхимович, директор Інституту української мови НАН України.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, Глуховцева Катерина Дмитрівна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української філології та загального мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент, Бігусяк Михайло Васильович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, директор Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Захист відбудеться «_6__» квітня_ 2010 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано “__5___” лютого 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А. В. Висоцький

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Різноаспектне дослідження лексики територіальних діалектів, складу тематичних і лексико-семантичних груп, генезису та географії номінативних одиниць залишається одним з актуальних завдань українського мовознавства. Нагальність і невідворотність цих студій зумовлена відсутністю інформації про лексику багатьох діалектів, окремих діалектних зон, неповнотою багатьох діалектних словників та відсутністю Словника українських діалектів (т. зв. зведеного), Лексичного атласу української мови. Водночас відкритим залишається питання про місце лексики серед диференційних рис діалектів, її роль в окресленні меж говорів та груп говірок.

Особливе значення має дослідження лексики говірки як системи - організованої сукупності елементів, пов'язаних між собою різноманітними відношеннями. Лексика більшою мірою порівняно з іншими структурними рівнями зберігає інформацію про традиційну духовну і матеріальну культуру народу. Тому повнота інформації про лексику говорів забезпечує не тільки об'єктивне визначення особливостей українських діалектів, а й ментальності, кодів культури діалектоносіїв. Відтак збирання діалектної лексики, її систематизація, опис у різних аспектах, уведення в інформаційний простір залишається першочерговим завданням українських лінгвістів.

У сучасному науковому пізнанні спостерігається зацікавлення комплексом проблем, пов'язаних із традиційною культурою, з'ясуванням її локальної специфіки, трансформації у сучасних етнокультурних умовах. Давньою за часом формування і цінною як джерело інформації про історію мови, про діалектну диференціацію діалектного континууму, є лексика родинних обрядів. Обрядова лексика як структурна складова мови підпорядкована притаманним цій мові закономірностям формальної і семантичної організації. Лексика функціонує у сфері культури, зокрема, обряду, співвідноситься з іншими елементами мови культури й культурних текстів акціональним, предметним, персонажним, локативним, часовим кодами обряду. Серед різних складових обрядового тексту лексика є одним із центральних носіїв культурної семантики.

В українському мовознавстві обрядовій лексиці присвячено спеціальні докладні студії Я. Ю. Вакалюк, П. Ф. Романюка, М. В. Бігусяка, В. Т. Шевченко, В. Л. Конобродської, І. В. Магрицької, В. Ю. Дроботенко, О. В. Тищенка, В. В. Жайворонка, Н. В. Хібеби, Р. Д. Іванського та ін.; значну за обсягом ін-формацію про українську традиційну культуру та її номінацію на загально-слов'янському тлі містить ґрунтовна п'ятитомна праця „Славянские древности. Этнолингвистический словарь” (под. ред. Н. И. Толстого. - Т. 1-4. - М., 1995-2009). Водночас чимало загальних проблем (як співвідношення мовних і позамовних елементів обряду), а також лексичних і позавербальних компонентів обрядів у різних діалектах українського континууму ще чекають на уважне вивчення; адже чимало українських більших і менших діалектних зон досі не охоплено комплексним діалектологічним та етнолінгвістичним вивченням.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчити склад, структуру тематичної групи лексики сімейних обрядів (весільного, родильного, поховального), семантику номінативних одиниць в обряді на тлі просторової варіативності елементів обряду, їх назв, з'ясувати диференціацію в ареалі їхнього суміжжя.

Метою дослідження є семантичне, ареалогічне та етнолінгвістичне вивчення номінативних засобів родинних обрядів у говірках подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя.

Метою зумовлено розв'язання таких завдань:

зафіксувати за спеціально укладеною програмою вербальні описи обрядів, номінацію реалій, понять родинних обрядів у говірках ареалу суміжжя трьох діалектів;

дослідити структурну організацію, семантику номінативних одиниць зазначених тематичних груп лексики на тлі структур відповідних обрядів;

з'ясувати варіативність (типи та інтенсивність) номінативних елементів цієї тематичної групи, виявити просторову поведінку лексики родинних обрядів на підставі зафіксованих одиниць;

визначити стан розмежування подільсько-буковинсько-надністрянського суміжжя.

Джерелами дослідження є записане автором діалектне мовлення у 31 населеному пункті Хмельницької, Чернівецької та Тернопільської обл. (див. карту № 1, с. 18); матеріал зібрано за програмою (включає 670 питань) у режимі питання - відповідь та на підставі текстів-оповідей діалектоносіїв; використано „Атлас української мови” (т. 2, К., 1988), лінгвістичні та етнографічні студії.

Об'єкт дослідження - українські говірки подільсько-буковинсько-надністрянського суміжжя.

Предмет дослідження - лексика родинних обрядів у говірках подільсько-буковинсько-надністрянського суміжжя, її структурна організація, семантика, просторова поведінка.

Методи дослідження: лінгвогеографічний (визначення ареальної пове-дінки лексики), описовий (інвентаризація та систематизація мовних одиниць); використано елементи порівняльно-історичного (з'ясування ґенези лексичних одиниць), зіставного методів (встановлення спільних та відмінних рис між досліджуваними говірками) та методики моделювання (встановлення архітектоніки обрядів та структурної організації лексико-семантичних та тематичних груп), контекстуального аналізу (виявлення особливостей мовленнєвої реалізації досліджуваної лексики).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше досліджено вербальні засоби родинних обрядів говірок подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя як складника лексико-семантичної системи української діалектної мови, показано стан диференціації трьох діалектів за матеріалами лексики традиційних обрядів; виявлено динаміку складу лексики говірок; розширено емпіричну базу української діалектології - у науку введено значний за обсягом репертуар номінативних одиниць архаїчних діалектів.

Теоретичне значення визначається тим, що поглиблено вивчення проблеми мова і культура, перевірено ефективність застосування етнолінгвістичних методик в ареальній лінгвістиці, обґрунтовано доцільність вивчення часової динаміки обряду та його вербального складника.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що зібраний і систематизований мовний та етнографічний матеріал може бути використаний у діалектній лексикографії, лінгвогеографії, етимології, етнології, лінгводидактиці.

Апробація дослідження. Результати дослідження представлено у доповідях на науковому семінарі „Актуальні проблеми етнолінгвістики” (м. Житомир, 2005-2007 р.), на міжнародних наукових конференціях „Мова і культура” ім. проф. Сергія Бураго (м. Київ, червень, 2006 р.), „Літературні мови та діалекти українського Подунав'я” (м. Ізмаїл, листопад, 2006 р.), на Всеукраїнських наукових конференціях „Подільський діалект: стан і перспективи вивчення” (м. Кам'янець-Подільський, червень, 2007 р.), „Діалектне суміжжя як об'єкт мовознавчих досліджень” (м. Умань, жовтень, 2007 р.).

За результатами дослідження видано 5 одноосібних публікацій, які відбивають основні положення дослідження.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (399 позицій), додатків (список обстежених населених пунктів, програма-питальник для збирання лексики родинних обрядів, індекс номінативних одиниць, атлас). Загальний обсяг тексту дисертації - 355 сторінок, основний текст - 188 сторінок; додатки складають - 167 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, окреслено ареал студій, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів до-слідження, наведено публікації з проблематики дослідження, окреслено структуру роботи.

Перший розділ - „Подільсько-буковинсько-наддністрянське суміжжя у світлі номінації явищ традиційної культури” - складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі „Подільсько-буковинсько-наддністрянське суміжжя як об'єкт описової діалектології та лінгвістичної географії” проаналізовано стан вивчення ареалу сходження подільського, буковинського і надністрянського діалектів, зазначено, що особливістю досліджуваного регіону є сходження і взаємозв'язок трьох говорів; останнє зумовлює функціонування на відносно невеликій території великої кількості співвідносних явищ. Зазначено, що вивчення ареальних характеристик мовних одиниць досліджуваної діалектної зони дозволяє удокладнити межу між західноподільськими і наддністрянськими та північнобуковинськими говірками, враховуючи при цьому давні адміністративні кордони на цій території. Проаналізовано відтворення зазначеного діалектного суміжжя на картах „Атласу української мови” та в атласі проф. К. Ф. Германа. Зауважено, що багато карт цих атласів засвідчили наявність чіткої демаркації діалектів по річках Дністер і Збруч; водночас багато рис виявилися інтегральними для двох чи усіх діалектів.

У другому підрозділі „Обряд і номінація” відображено історіографію і сучасний стан вивчення лексики родинних обрядів, окреслено внесок кількох поколінь українських і зарубіжних дослідників (О. О. Потебні, М. Ф. Сумцова, М. І. Толстого, О. В. Гури, Я. Ю. Вакалюк, М. В. Бігусяка, Д. М. Брилінського, В. Т. Шевченко, В. Л. Конобродської, П. Ф. Романюка, І. В. Магрицької, В. Ю. Дроботенко, О. В. Тищенка, О. О. Сєдакової та ін.) у різноаспектне вивчення цієї лексики, її ґенези, особливостей динаміки і функціонування.

У дослідженнях, що спеціально не були присвячені вивченню номінації українських традиційних обрядів (студії Л. Нідерле, Д. К. Зеленіна, Л. Ф. Артюх та ін.) наявні описи окремих обрядових дій, але без належної уваги до проблем номінації.

У роботах ХІХ ст., автори яких досліджували номінацію українських традиційних обрядів (П. П. Чубинський, С. В. Руданський, А. Л. Метлинський, Я. Ф. Головацький, В. М. Гнатюк, П. Я. Литвинова-Бартош та ін.), та ХХ ст. (В. К. Борисенко, Н. К. Гаврилюк, М. В. Бігусяк, В. Л. Конобродська, Л. М. Виноградова, З. Ф. Кузеля, Р. Д. Іванський та ін.) представлено докладні описи обрядів або окремих обрядових дій і водночас подано номінацію елементів обрядів, зокрема, відтворено та проаналізовано їхні семантичні та словотвірні, а також фонетичні й акцентні особливості.

Найбільш досліджено в етнографічному та лінгвістичному аспектах весільний обряд; родильному обрядові присвячено небагато праць (переважно це студії про окремі елементи обряду, ритуальні дії, учасників родильного обряду, правила поведінки). Констатовано, що обраний для аналізу ареал етнолінгвістично і власне діалектологічно сьогодні залишається недостатньо вивченим, незважаючи на наявність низки розрізнених студій про Поділля.

У третьому підрозділі „Структура родинних обрядів подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя” представлено архітектоніку кожного з родинних обрядів досліджуваного ареалу. Підкреслено, що традиційні родинні обряди - це упорядковане повторюване дійство з чітко окресленими етапами. Кожному етапу притаманні свої маркери: учасники / виконавці обрядодій (обов'язкові й факультативні), часові, просторові характеристики, спеціальні реалії і предмети. Невербальні компоненти обряду по-різному кореспондують зв'язок з вербальними елементами обряду, часто дублюючи або доповнюючи останні.

Обрядова лексика об'єднує два типи елементів: а) специфічні, не вико-ристовувані поза обрядом елементи; б) номінативні одиниці з широкими функціональними полями (використовуються в обряді і в комунікативній ситуації поза обрядом).

У висновках до розділу обґрунтовано доцільність поглибленого вивчення зв'язків мовних і позамовних елементів традиційних обрядів.

У другому розділі - „Традиційне весілля у світлі номінації” - розглянуто вербальну складову весільного обряду. Матеріал подано у семи підрозділах: номінація весільного обряду і його елементів; назви учасників весілля; назви весільного одягу молодих; назви обрядової їжі; назви ритуальних предметів; назви обрядових дій; назви приданого.

Підкреслено, що лексика весільного обряду бере свій початок від доісторичних часів язичництва і впродовж історичного розвитку української мови зазнала відчутних змін, впливів інших мов; багато з найдавніших обрядових назв вийшли з ужитку. На початку XXI ст. спостережено тенденцію до втрати як елементів народного весільного обряду, так і назв на позначення низки весільних реалій; до сьогодні добре збережено лише усталені назви в офіційній частині весільної церемонії. Зазначено, що активно і найпершими виходять з ужитку назви оглядин та розвідин як складових весільної драми.

Весілля - обряд одруження та святкування цієї події за звичаєм - має назви: У роботі подано локалізацію усіх фонетичних, морфемних та акцентних варіантів; номери у тексті вказують на населений пункт, де зібрано матеріал, див. к. № 1, с. 18. в'іс'і|л'а, в'іс'і|л':а, в'і|с'іл'а, веис'і|л':а, в'іс'і|л'е, в'і|с'іл'е, с|вад'ба, с|ваiба, с|ват'ба; лексема весілля (і варіанти) поширена в усіх українських говорах та в інших слов'янських мовах; лексема с|вад'ба, с|ваiба (і варіанти) менш поширена у досліджуваних говірках (див. к. № 2, с. 19).

Для обрядової вечірки молодої напередодні весілля зафіксовано вербальні засоби, які мають неоднакову граматичну структуру: в'ін|ке, в'ін|ки (2-5, 7-15, 18, 21, 23-27, 30, 31), iте до в'ін|ка, |бутие на в'ін|ку (2, 5, 11, 14), збе|ратиес'а до в'ін|ка (25, 27), |розспл'іткие (1), за|водене, за|водини (22), д'іву|ван':а (8), в'інкоп|летиение (4, 16, 17, 19, 20, 24-27), в'і|нок (|бутие на в'ін|кове) (5, 11, 12, 14, 24-27).

Обряд вінчання молодих у церкві у досліджуваних говірках репрезентований назвами: в'ін'|чан:'а, в'ін'|чан'а, в'ін'|ч'ан'а (усі н.п.); шл'уб, ш*л'уб; бе|рут шл'уб (1, 2, 4, 5, 9, 11-15, 17-20, 22-27), бе|рут' с*л'уб (22, 23), в'ін'|ч'атиес'а, в'ін'|чатиес'а, в'ін|чатис'а (усі н.п.), в'ін|чайуца (23, 28-31), в'ін'|чайуцие, в'ін'|чайуц'а (24-27). Кульмінацією весілля є обряд знімання з нареченої головного убору і пов'язування хустки, що символізує закінчення дівочого життя і перехід дівчини в стан заміжньої жінки. Такий обряд має назви: покре|ватие моло|ду (6, 8-10, 12, 13, 15, 17, 19, 20, 23-27), покре|ватие моулоу|духу (4), покреи|ван:'а, покреи|ван'а, покре|ван'а (1, 3, 7), розўйаз|ати мо*ло|ду (21), заўйа|затие моулоу|ду (16, 18), покре|ватие |д'іўчиену (2, 5, 11, 14), розбе|ратие моло|ду (2, 5, 11, 14), зави|вати мо*ло|ду (23); головними засобами вираження є дієслова та віддієслівні іменники.

Ядро номінативних одиниць традиційного весільного обряду складає загальновживана лексика: |парубок, х|лопец', |розпиес, благосло|вен:'а, |гос'т'і, мого|рич, дого|вор, |д'іўчиена, |д'іўка, |ж'інка, ку|харкие, рег'іст|рац'ійа (нове) та ін. Низка лексем втрачає визначальну семантику, яку вони мають в обрядовому контексті. Усталена синтагматика лексеми староста з дієсловами засилати, посилати, йти сигналізує про збереження обрядової семантики (засилати старостів, посилати старостів, йти в старости), зберігає зв'язок з весільним обрядом. Власне обрядову семантику зберігають номени: за|ручиение, ог|л'адиение (знайомство родин задля оцінки майнового стану), веис'і|л':а, с|вад'ба, с|ваiба, зап|росение, |розспл'іткие (розплітання коси молодої), в'ін|ке, за|водини (заведення молодих до хати), в'інкоп|летиение, розсп|летиение, пе|реiмие, |векуп, |розпиес, в'ін'|чан:'а, шл'уб, засе|латие друже|ну, пере|п'іi, за|пал'уватие во|рота, пок|ретие мол*о|ду, перегу|л'атие в'і|нок, в'іно|вати (обдаровувати молодих), ве|татие моло|ду, ве*ли|чатие дириў|це, ск|ладчиена (пригощання у бу-динку молодого після шлюбної ночі), в'і|д'інеи (відвідування молодих після весілля), пере|сувиение (перенесення приданого до будинку молодого), пре|дане, пос|тавиетие на |д'іўку (у с. Купин Городоцького р-ну Хмельницької обл. зафіксовано обрядодію, що окреслює наведене значення: це на вес'і|л:у / бе|рут с|туло / са|д'ат мо|лодтшу сиест|ру моло|дойі і п'ідтке|дайут' / то ўже бу|де д'і|вочиела) та ін.; лексеми злагода, договір мають обрядове значення тільки у контексті весільного обряду.

Серед назв учасників весільного дійства же|них (же|н'іх), за|ручеиниi, н'е|в'еста (н'і|в'еста), наре|чена, моулоу|духа, за|ручена, |в'ід:аница, моло|деi, ґанджо|ва (`нецнотлива дівчина'), ґанджо|вита (`тс'), гу|л'ашча (`тс'), коро|ваiниец'а є спеціальними обрядовими лексемами, а інші ? мають ширшу семантику. Серед назв неодружених і незаміжніх учасників весілля тільки тор|гоўц'і, продаў|ц'і мають ширшу семантику, а інші (|старшиеi |дружба, |старша |дружка, |шафер, |шаферка, св'і|телка, |дружба, |дружка) є спеціальними обрядовими лексемами. Зазначено, що назви учасників весільного дійства утворюють три групи: а) номени на позначення основних учасників - молодого, молодої, старшого дружби, старшої дружки; б) назви учасників окремих обрядодій - свата, свахи, старости, боярина, одружених чоловіків і жінок; в) назви весільної дружини - груп хлопців і дівчат.

Серед назв одягу молодих не всі елементи є спеціально обрядовими: обрядового змісту більшість назв одягу набуває у контексті весільної драми, за винятком весільного вбрання молодої, квітки молодого, які є обрядово специфічними. Первинні широкі функції втрачає елемент головного убору заміжньої жінки пе|рем'ітка, який продовжує використовуватись лише як елемент весільного одягу.

Серед весільних страв обрядовими є коро|ваi, який є символом весілля, подружнього життя, а також веи|с'іл'н'і х|л'ібчиекие (8), |шешка, |шишка, |шешка (2-7, 9-20, 23-27) - хлібний виріб для запрошення на весілля, для обдаровування жінок, які випікали коровай, а також для обдаровування дружок після вінкоплетин чи весілля; ко|са (1) - хліб для обдаровування дружок після вінкоплетин чи весілля. Спеціальною обрядовою стравою є також с'н'і|данок (1, 3, 6, 7, 9, 12, 16, 18, 21, 22), ка|бак (8) - різні види страв в одній посудині, сніданок молодим після шлюбної ночі.

Назви весільного хліба не відрізняються варіативністю, але форма хліба варіюється від говірки до говірки, що свідчить про різноманітність і специфіку обрядових звичаїв, пов'язаних з випіканням та символічним осмисленням ролі короваю. Зазвичай коровай є круглим, але на Тернопільщині може бути прямокутним, квадратним, овальним; на півдні Хмельницької області - круглим чи овальним, а на Чернівеччині - овальним (див. к. № 3, с. 20). Зауважено, що весільні предмети набувають обрядових функцій і значення у структурі обряду завдяки спеціальним діям учасників весілля. Серед весільних предметів чи атрибутів із символічним значенням - весільний хліб, коровай, весільне деревце, весільний вінок молодої і квітка молодого, посаг, подарунки, символи згоди та відмови під час сватання (заручин), деякі інші ритуальні предмети. Номінацію цих реалій зафіксовано в усіх досліджуваних говірках: це передусім давні назви: коро|ваi, в'і|нок, |кв'ітка, руш|ниек, г'іл'|це (`весільне деревце молодого чи молодої'), |р'ізка (`весільне деревце молодого чи молодої'), |посаг (`придане у вигляді речей'). Окремі назви є запозиченими: дзестри `придане у вигляді речей' - зі східнороманських мов, пор.: румунське zмstre `посаг; майно' [ЕСУМ, ІІ, 58]; плац `придане у вигляді земельного наділу' - через польське посеред-ництво з німецької мови Platz [ЕСУМ, ІV, 433-434]; ґрунт `придане у вигляді земельного наділу' з німецької Grunt `дно; земля; фундамент' [ЕСУМ, І, 106] та ін.

Таким чином, картографування матеріалу засвідчило, що у досліджуваних говірках у межах весільної лексики виявлено протиставлення на лексичному рівні (`сватання' - з|*лагода, |веч'ір (у буковинських), за|ручеин:'а (у наддністрянських), мого|реч, с|лово (у подільських); на фонетичному рівні - у подільських іменники середнього роду мають флексію -а: в'іс'і|л'а - в'і|с'іл'а - веис'і|л':а, у наддністрянських та буковинських говірках спостерігаємо -а, -е: в'іс'і|л'а - в'і|с'іл'а - веис'і|л':а - в'іс'і|л'е - в'і|с'іл'е; приставний [в] засвідчено в подільських говірках, а також в наддністрянських та буковинських, що межують з подільськими (во|бар'інкие, вобра|зе, воб|ручка, воуб|ручка, (в)обп|тесок, (в)о|вал'ниi хл'іб, в'і|коние); у буковинських говірках простежено протиставлення твердість / м'якість приголосних вечор|нец'і (подільські), вечор|н'іци, вичир|ници (буковинські і деякі суміжні подільські), ўк|ра*ласа, роспи|сатиса, роспи|сатиси, рос|п'ешуца. Картографування лексики підтвердило чітке розмежування подільських, буковинських і наддністрянських говірок.

Третій розділ - „Родильний обряд у світлі номінації” - об'єднує чотири підрозділи: номінація родильного обряду та його елементів; назви учасників родильного обряду; назви обрядових дій; назви ритуальних предметів.

Родильний обряд дослідники кваліфікують як перехідний, оскільки уособлює перехід дитини і матері з одного стану в інший. В цьому обряді виділяються передродовий, власне родильний, післяродовий етапи. У передродовий проміжок часу здійснюються магічні, ритуальні, оберегові дії; з цим етапом пов'язані різноманітні повір'я та табу, адже вагітній жінці приписували багато заборон, зокрема: у с'ва|та не |можна н'і|чого ро|бете (1, 3, 6-9, 12, 13, 15, 16, 18, 21, 22, 24, 26, 27, 30, 31); у с'в'йа|та не |можна н'іц ро|бете (2, 5, 11, 14); у с'ва|та не |можна |р'ізатие (15); у с'ва|та не |можна н'і|чого |р'ізатие бо де|тен'і шос' в'ід|р'іже (13); у с'ва|та не |можна н'і|чого |р'ізатие шоб де|тен'і н'і|чого не в'ід|р'ізалеи (10); не |можна |т'атие н'іц шоб де|тен'і н'і|чого не в'ід|р'ізалеи (10); не |можна |р'ізатие м|н'аса / |ребу бо де|тен'і шос' в'ід|р'іже (13); не |можна ру|бате, не |можна важ|ку ро|боту ро|бете (1, 3, 6-9, 12, 16, 18, 21, 22); у с'ва|та не |можна |шете (1, 3, 6-9, 12, 16-22, 30, 31); у с'ва|та не |можна вйа|зате / бо iа|зек пре|шейут чие шос' з|робец'а де|тен'і (17, 19, 20); у с'ва|та не |можна |шете / бо шос' де|тен'і над|р'іжут (24, 26, 27); не |можна наст|рашетес'а (1, 3, 6-9, 12, 16-20); не |можна наст|рашитиси (21, 22); не |можна л'і|петие / шпару|ватие (замазувати будь-які нерівності на поверхні чого-небудь) / бо де|тен'і |оч'і за|л'іпеи (4); не |можна ст|рашетес'а бо знак бу|де (4); не |можна з'|в'ір'іў обра|жатие (7); не |можна ко|та ко|патие (копати - бити ногою) (15); не |можна на |похорон iте (7); (через) шнур|ке (різні мотузки) не |можна пере|ходете (18); |через ш|ворку (мотузок чи ланцюг) не |можна периесту|пати шо ко|рову приеў |йазуйут (23, 28, 29); у св'а|то не |можна |го*лку / |ножиц'і б|рати (23, 28, 29); не |можна пере|ступатеи |через моту|зок чие лан|цуг бо де|тена |буде за|путана (24, 26, 27); не |можна iте iак тре в'ід|ра не|сут / бо тре|духова (хворі легені будуть) де|тена бу|де (24-27); стес|катес'а не |можна (18); |в'інеком не |можна перем'і|татие |через поу|р'іг (18); не |можна к|растие (8, 13); не |можна л'а|катиес'а (8); не |можна насту|патие на |йамие (8); не |можна ха|патиес'а йак |л'ачно (16); не |можна з бан'ач|ка |йістие (18); не |можна пере|ступате |через |йаму (13); не буд' |дуже |жадна бо де|тена |буде |жадна (10); не лаз' н'і|кудие бо де|тена |буде |лазиела (10); не |можна заў|йазуватиес'а пойа|самие (16). Окремі табу діалектоносії сьогодні вже не можуть пояснити, проте підкреслюють необхідність їх дотримання.

Семема `вагітна жінка' реалізована окремими лексемами, описовими словосполученнями та формулами-табу (див. к. № 4, с. 21). Народженню дитини передують перейми: пе|реiмие, пе|реiми (1-3, 5-12, 14, 16-23, 28-31); сх|ваткие (усі н.п.); ха|пайе (2, 4, 5, 11, 14, 18, 21, 22); |роде нача|лес'а (7, 13, 15, 16), ро|де нача|л'ес'а (2, 5, 11, 14), |роде нача|*леси (23, 28-31); народження дитини має назви, похідні від род-: |роде, ро|де, |родеи, ро|дете, ро|дети, ўро|дете, ўро|дети, наро|дете.

Одним з перших етапів після народження дитини у досліджуваних говірках є надання їй імені: да|ватие / |дати ім|йа. Перші відвідування породіллі після пологів мають назви: ро|денеи, ро|дини, ўро|дене, або використовуються дієслова: про|в'ідатие, про|в'ідати, в'ід|в'ідатие, в'ід|в'ідати. Дієслова набувають обрядової семантики тільки у наведених контекстах та у відповідних ситуаціях комунікації; окремі з наведених назв мають значення `святкування народження дитини' (ро|денеи, ро|дини, ўро|дене). семантика лексика родинний обряд

На сороковий день після народження дитини відбувається її хрещення: х|решчен':а, х|решчен'а, х|решчен'е; хрес|тиение, хрес|тение, хрес|тени, хрис|тини, крес|тени; за свідченнями інформантів, це дійство має особливий ритуальний зміст - означає: долу|чете до |Бога (1, 3, 6, 9, 12), залу|чатие до Хрес|та (4, 7, 16), за*лу|чатие до Хрес|та (21, 22), прелу|чете до Хрес|та (18), |датие де|тену до Хрес|та (8, 13, 15), |нестие до Хрес|ту (5, 10, 11, 14, 24-27), у с. Токи Збаразького р-ну Тернопільської обл. у виразі |нестие до хрес|ту мається на увазі предмет, а не особа.

Обряд першого підстригання волосся в рік дитини має назви: пост|реижеиние (1, 3, 6, 8, 9, 12), ст|режиение (7, 13, 15,), ст|режини (21, 22), ст|режене (18), ст|режени (16). У частині говірок спеціальний термін відсутній, його заступає відповідне дієслово: стре|жут (2, 5, 10, 11, 13-15, 17, 19, 20, 24-27, 30, 31,), стре|жут' (1, 3, 4, 6, 15), стре|ч:е, стри|ч:е, ст|решчи, ст|ришчи (21-23, 28-31).

Отже, фіксація і тлумачення обрядового тексту дає надійну інформацію про традиції народу, зокрема про магічні функції багатьох обрядодій (охоронна, заміщення, очищення). Спостереження показують, що останнім часом деякі етапи родильного обряду зазнали відчутної редукції (повністю зник етап допомоги породіллі повитухою), хоча інформанти зберігають відповідні назви і ідентифікують їх семантично.

Лексика родильного обряду досліджуваних говірок зберігається не лише старшими, а й молодшим поколіннями діалектоносіїв. Це підтверджують записи мовлення молодих інформантів, які чітко словесно описують обряд, його поділ на етапи, оперують номінативними засобами щодо учасників обрядів та обрядодій.

Постійно вербіалізованими у говірках є поняття, що творять ядро обряду: назви етапів та учасників обрядів. Серед вербальних засобів поширені описові конструкції, інколи з виразною евфемізацією: не |майе д'і|теi; пере|ходе ў та|к'ім с|тан'і; в'ін йі|йі не ўз'аў; преи пос|л'ед'н'іi на|д'ійі; г|рош'і тра с|коро пошчи|тати / йак с|коро пошчи|тайеш / так с|коро де|тена зач|не ба|*лакати.

Четвертий розділ - „Поховальний обряд у світлі номінації” - пред-ставлений трьома підрозділами: номінація поховального обряду та його еле-ментів; учасники поховального обряду; назви ритуальних предметів, що супроводжують етапи поховального обряду.

Обряди, пов'язані зі смертю людини, включають поховальний і поминальний етапи. Смерть людини сприймалася не лише як горе, а й як необхідність. Така неоднозначність у ставленні до смерті зумовила формування складної системи поховальних обрядів, основою яких, на думку багатьох дослідників, був культ предків. Всі дії, які супроводжували поховання небіжчика, були спрямовані на забезпечення переходу душі покійного на “той світ” і охорону живих від шкідливого впливу духу вмерлого, який, за певних умов, міг повернутися у цей світ; після похоронів влаштовували поминки. У досліджуваних говірках момент смерті має назви: смерт' (усі н.п.), |кончиеўс'а, |кон'чиеўс'а, |кон'чиўс'і, |кончиўса; по|мер / по|мерла, по|мер / по|мер*ла; ўмер / ўмерла, ўмер / ўмер*ла; прес|тавеиўс'а, прис|тавиўс'і, прес|тавиўса; о|д:аў / в'і|д:аў |Богов'і |душу (усі н.п.); п'і|шоў на тоi с'в'іт (усі н.п.); п'і|шоў ў |земл'у; заб|раўс'а, заб|раўс'і; заб|раўс'а на тоi с'в'іт; заб|раўси на тоi с'в'іт; ско|наў; йо|му ка|пец', йі|му ка|пец; здох; |бен'кнуў; пере|кинуўс'а, пере|кинуўс'і, пере|кинуўса; к'і|нец', к'і|нец; ка|пец', ка|пец; |гикнуў; уже ўс'о; спочие|вайе, спочие|ва (див. к. № 5, с. 22).

Настання смерті прагнули передбачити і підготуватися до неї. Старші люди готували смертний одяг, матеріал для труни, віддавали розпорядження відносно похоронів, поминок тощо. Усі ці дії, предмети досі зберігають у говірках розгалужену систему номінативних засобів.

Прикмети, за якими передбачали наближення смерті, пройняті поглядами на смерть і потойбічне існування душі; вони схожі у всіх східних слов'ян. Ці прикмети мають назви: с|нец'а / снеў си, зда|лос'а, |ведко, з|накие / зна|ке /зна|мен':а, |в'іха, да|йе з|натие, да|йе на|в'ішкие, |чуствуйе, шос'. Серед цих прикмет зафіксовано: с|нец'а |церква / у н'іi су|с'ідие мер|ц'і (1, 3, 6-9, 12, 16, 18); с|ница |церква / у н'іi су|с'іди мир|ц'і (21, 22); йак|шо по|к'іiниек пре|ходе у с'н'і і к|лиече за со|бом / то |можеш по|мертие (1, 3, 6-9, 12, 13, 15, 16, 18); с|нец'а кроў (1-3, 5-9, 11, 12, 14, 16, 18); с|ница кроў (21, 22); снеў шо |беўси / то хтос' пом|ре (23, 28, 29); с|нец'а шо |хата |валец'а (8); мер|ц'і с'|н'ац'а (16); с|нец'а шо |кашл'айу кро|вом (6, 8, 9, 18); с|нец'а шо |виепаў зуб / йак|шо з кро|вом / то пом|ре хтос' з |родиеч'іў / а йак без к|ров'і (кро|в'і) / хтос' неи з ро|диение (1, 3, 6-9, 12, 16, 18, 21, 22); с|нец'а |орана зеим|л'а (1, 6, 7, 9, 12, 16, 18); с|нец'а |чорна зеим|л'а / р'і|л':а / шо л'у|дена йде по н'іi (10); с|нец'а шо хтос' |тоне у г|р'аз'н'іi во|д'і (1, 3, 16, 21, 22); с|нец'а шо хтос' |миейе п'ід|логу ў |хат'і (1, 3, 6-9, 12, 16, 18, 21, 22); приевеи|жайуц'а |р'ід'н'і шо по|мерлие (17, 19, 20).

Поховальний обряд є складним комплексом ритуальних і магічних актів з високим ступенем міфологізації, що пов'язано з уявленнями про смерть як перехід в інший світ.

Людина, яка померла, має назви: мер|лец, мер|*лец, мер|лец'; мер|леi; мер|ц'е (преи|ход'ат на мер|ц'е), по|к'іiнек, по|к'іiнеик, по|коiн'ік; по|к'іiниеi; ўмрец', ўмрец.

Обряд вшанування покійника від моменту смерті до поховання має назви: |похорон (усі н.п.), |похороние (1, 3, 6-9, 12, 13, 15-31), |похороне (2, 5, 11, 14), похоро|на (23, 28, 29), мер|*ление (21, 22).

Процес поминання називається |поминкие / по|минкие (1-22, 24-27), |поминки / по|минки (21-23, 28-31), по|м'інкие (15), помие|нан':а (1-3,5-9, 11, 12, 14, 16-22, 24-27), по|мана (21-23, 28-31).

Номінація поховального обряду засвідчила побутування значної кількості лексем, фразем, які на наддіалектному рівні утворюють ряди міжговіркових відповідників, часто відчутно диференціюють досліджуваний континуум.

У „Висновках” подано узагальнення із спостережень, які підтвердили погляди інших вчених на лексику родинних обрядів як один з архаїчних шарів діалектного словника, розгалуженого і мало оновлюваного. Усього зафіксовано 1792 назви на позначення реалій, пов'язаних із родинними обрядами подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя, які утворюють окремі тематичні та лексико-семантичні групи.

З'ясовано архітектоніку родинних обрядів подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя. Традиційний весільний обряд ділиться на три етапи: передвесільний (знайомство, сватання, заручини), власне весільний (запрошення гостей на весілля, вінкоплетини, розплітання коси, посад молодої, випікання короваю, збирання молодої, викуп молодої, благословення молодих, вінчання, реєстрація шлюбу, весілля у молодої / молодого, покривання молодої, перегулювання вінка, перепій, перегулювання гільця) і післявесільний (сніданок, дурна молода, курача, придане).

Родильний обряд поділяється на чотири етапи: передродовий (ритуальні, магічні, оберегові дії та повір'я, табу), власне родильний (запрошення баби-повитухи, пологи, перша купіль дитини), післяродовий (родини, вибір імені дитині, вибір кумів, церковне хрещення, хрестини), соціалізуючий (постриження дитини).

Поховально-поминальні обряди складаються з поховання і поминок, які разом утворюють замкнутий обрядовий комплекс, у якому виділяється кілька менших утворень: передчуття смерті, смерть, похорон (від моменту смерті і до поховання, поховання) та поминання.

Спостереження над лексикою досліджуваних говірок дає підстави відзначити збереження репертуару номінативних засобів у мовленні як старшого, так і молодшого поколінь. Постійно вербіалізованими у різних говірках виявилися поняття, що творять ядра обрядів: назви етапів обряду, н. учасників, н. обрядового одягу (стосується весілля), н. ритуальних предметів, н. страв і напоїв здебільшого обрядово спеціалізованих.

Лексика родинних обрядів засвідчила наявність варіантів на лексичному рівні (семему `сватання' представляють 7 різнокореневих слів, `дарування гостями подарунків молодим' - 7, `вагітна' - 8, `перейми' - 3, `пологи' - 3 та ін.); словотвірному рівні (|г'ілка - г'іл'|це, |хустка - хус|тена, моло|да - моло|духа, шва|гро - шва|грова, |небож - не|божка - не|бошчиц'а та ін.); фонетичному рівні (|де(и)ре(и)ўце, в'ін|ке(и), ве(и)чо(и)р|н'і(е,и)ци(і), ог|л'а(е)дие(і)ние, в'іс'і|л'(:)а(е), с|вад'(т,i)ба, |гос'т(к)'і, благосло|ве(і)н(:)'а(е), с|пов'ід'(а), пе(и)ре(и)|п'іi, |х(ф)устка, |фа*лб(д)а та ін.); акцентуаційному рівні (в'іс'і|л'а, в'і|с'іл'а, в'іс'і|л'е, в'і|с'іл'е; |догов'ір, дого|вор; з|дибанки, здибан|ки; |ґ'іўчина / ґ'іў|чина та ін.).

Частина аналізованих лексем є полісемічними: |гос'т'і - репрезентує 5 значень, мого|реч - 2, с|лово - 2, пере|п'іi - 2, в'іс'і|л'а - 2; моносемічні є назви в'ін'|чан:'а, при|час'т'а, ўк|ра*лас'а, ог|л'адиение, везе|вайемо со*ло|вйа (у с. Клішківці Хотинського району Чернівецької області так називають різні дії, за допомогою яких хлопці викликають дівчат на побачення). До складу весільної лексики входять здебільшого полісемічні лексеми, а до складу родильного і поховального - моносемічні.

Типовими для досліджуваних говірок є моделі мотивації:

`дія' > `обряд' (ог|л'адиение, везе|вайемо со*ло|ўйа, за|водене, з|дибанки, пе|реiма (весільний обряд), пе|реiмие (родильний обряд), |попраўка, пе|ребран'і, в'і|д'інеи, |роспл'іткие); `діяч' > `обряд' (бат'ку|вати, |бач:ини, матку|вати, |мач:ини); `атрибут' > `обряд' (дур|на моло|да, при|дане, |дзестри, дириў|це, |в'іно, в'ін|ке, по|мана); `час' > `обряд' - сн'і|данок, веич'ір|ке, вечор|н'іци; `місце' > `обряд' - |посад; `страва' > `обряд' - бу|*л'они, |курача, по|мана; `вік' > `діяч' - |молод', |молод'іж; `страва' > `діяч' - коро|ваiниец'а; `колір' > `одяг' - |б'іле п|лат'а, |б'іла су|к'енка, |б'іл'і рука|виечкие.

Чимало понять реалізовано описово: моло|дем поў|йазуйут' |рукие; |бат'ко |робе о|каз'ійу; бат'|ке накре|вайут рушни|ком; моло|д'і п|рос'а за с'т'іл; с'п'і|вайут' моулоу|дем п'і|сен'; |мама за фарту|шок чие за по|д'іл ве|де до |хатие; не |майе д'і|теi; пере|ходе ў та|к'ім с|тан'і; в'ін йі|йі не ўз'аў; преи пос|л'ед'н'іi на|д'ійі; г|рош'і тра с|коро пошчи|тати / йак с|коро пошчи|тайеш / так с|коро де|тена зач|не ба|*лакати; тра |датие ст|р'ітен'с'ку с'|в'ічку.

За поширенням у досліджуваних говірках виділено лексеми, що

а) інтегрують увесь досліджуваний ареал: по|к'іiнеик, в'іс'і|л'а, |ход'ат', |б'іле п|лат'а, приек|метие, баiст|рук, пове|туха, х|решчен':а, ро|денеи, |куп'іл', по|логе, |роде;

б) інтегрують попарно різні діалекти (наддністрянський і буковинський - гембл'іў|ке, гемб*л'іў|ки `стружки з дерева, що кладуть на дно труни'; про|цас'ійа `особи, які йдуть попереду труни'; наддністрянський і подільський - коу|рона, ко|рона `головний убір молодої'; за|ручиение, за|ручене `передвесільний обряд, що є свідченням остаточного закріплення згоди на шлюб'; подільський і буковинський - с|лово, с|*лово `передвесільний обряд, що є свідченням остаточного закріплення згоди на шлюб'; |бат'ко `найкращий друг молодого або найближчий родич, який бере участь у весільному обряді на запрошення молодого'; |матка `найкраща подруга молодої або найближча родичка, яка бере участь у весільному обряді на запрошення молодої'; |чаша `церковний вінець, який тримають старший дружба і дружка над головами молодих'; |бен'карт, |бен'керт `дитина, яка народилася без батька');

в) відомі у більшості говірок: в'ін|ке, коро|ваiниец'а, по|коiн'ік, па|вунка, в'і|с'іл'е, пере|п'іi, пе|реiмие, ст|р'ітиение, |геблен'а, в'інкоп|летиение;

г) відомі в окремих діалектах (у буковинських - ўк|ра*ласа, везе|вайемо со*ло|вйа, мат|кун, ф'ін, бу|*л'они, зави|вати мо*ло|ду, по|мана, вата|же*л'; у наддністрянських - се|нос'в'іт, коуп'іi|ке на му|л'іне, кол'і|жанка, воус'і|дач'ка, важш|ка; у подільських - груш|ке бйут, пос|тавиетие на |д'іўку, суха|р'і, марш фа|т'і, пе|реб'ігие).

Картографування лексики родинних обрядів, показало, що річки Збруч і Дністер, по яких у різний час пролягали адміністративні кордони, досі зали-шаються демаркаційними лініями між подільськими і наддністрянськими, між подільськими і буковинськими, між наддністрянськими і буковинськими говірками.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Жвава О. Із досвіду збирання матеріалу про родинні обряди Поділля // Етнолінгвістичні студії. 1. - Житомир: Полісся, 2007. - С. 105-114.

2. Жвава О. А. Структура весільного обряду та номінація його етапів у подільських говірках // Мова і культура (Науковий журнал). - Київ : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Вип. 9. - Т. ІV (92). Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. - С. 288-294.

3. Жвава О. А. Весільна лексика наддністрянсько-подільського суміжжя // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Філологічні науки. Вип. 21. - Ізмаїл: Ізмаїльський державний гуманітарний університет, 2006. - С. 82-89.

4. Жвава О. А. Лексика родильного обряду у говірках наддністрянсько-подільського суміжжя // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Вип. 16. Т. 1. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2008. - С. 118-127.

5. Жвава О. Лексика поховального обряду у говірках наддністрянсько-буковинсько-подільського суміжжя // Лемківський діалект у загальноукраїнському контексті. - Випуск 27. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, 2009. - С. 135-140.

АНОТАЦІЇ

Жвава О. А. Лексика родинних обрядів подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності: 10.02.01 - українська мова. - Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. - Київ, 2010.

Дисертаційна робота є першою в українському мовознавстві спробою системного аналізу лексики родинних обрядів подільсько-буковинсько-надністрянського суміжжя у контексті діалектної диференціації ареалу.

У дисертації на підставі самостійно зібраних за спеціальною програмою матеріалів представлено значний за обсягом емпіричний матеріал - номінативні засоби презентації родинних обрядів у досліджуваних говірках. Вивчено склад, семантику номінативних одиниць весільного, родильного, поховального обрядів. Опис номінації цих обрядів у говірках здійснено у структурно-семантичному, етнолінгвістичному та ареалогічному аспектах. З'ясовано структурну організацію, семантику номінативних одиниць зазначеної тематичної групи лексики на тлі структури обряду, просторову поведінку кожної номіна-тивної одиниці досліджуваного ареалу. Підтверджено виразне протиставлення наддністрянського, буковинського і подільського діалектів - попри наявність інтегральних рис - та значення річок, що виконували у минулому роль адмі-ністративних меж, як ліній міждіалектного розмежування.

Ключові слова: діалект, ареал, діалектне суміжжя, подільський діалект, буковинський діалект, наддністрянський діалект, номен, тематична група лексики, обряд, структура обряду, етнолінгвістика, просторова поведінка мовних одиниць, ареальна диференціація.

Жвавая О. А. Лексика семейных обрядов подольско-буковинско-надднестрянских говоров. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности: 10.02.01. - украинский язык. - Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова. - Киев, 2010.

В диссертации проанализированы состав, структурная организация, семантика, пространственная вариативность лексики семейных обрядов подольского, буковинского, надднестрянского говоров в зоне их смежности, что впервые стало предметом изучения в украинской лингвистике.

Диссертация базируется на материалах, собранных автором по специально разработанной программе, а также на корпусе диалектных текстов, записанных автором.

Анализ лексики включает репрезентацию зафиксированного названия, указание семантики, определение системных отношений в пределах лексико-семантической группы, характеристику пространственного поведения.

В первом разделе проанализировано состояние исследования лексики семейных обрядов говоров подольско-буковинско-надднестрянской смежности, отражена историография и современное состояние изучения лексики, репрезентирована архитектоника каждого из изучаемых обрядов. Подчеркнуто, что каждый этап обрядов представлен участниками этого действия, временными, пространственными маркерами, а также специальными реалиями, предметами. Все эти составляющие коррелируют с понятийным полем и соответствующим набором языковых средств, которые отражают данные понятия и образуют структурно сложное единство.

В состав обрядовых номинаций входит лексика как функционирующая в пределах обряда, так и полифункциональная, принадлежащая одновременно к нескольким тематическим группам, включая и обрядовую.

Во втором разделе рассмотрена обрядовая свадебная лексика, состав которой в диалектах в последние десятилетия испытывает изменения; многие из архаических обрядовых названий постепенно исчезают из обихода. В начале XXI в. наблюдается упрощение народного свадебного обряда, соответственно - и состава названий, обозначающих свадебные реалии. Хорошо сохранились лишь те названия, которые поддерживаются официальной церемонией бракосочетания, новыми традициями.

В третьем разделе рассмотрено номинацию родильного обряда. Подчеркнуто, что родильный обряд принадлежит к классу переходных обрядов, символизирующих переход ребенка и матери из одного состояния в другое. Анализ тематической группы номинативных единиц в говорах подольско-буковинско-надднестрянской зоны смежности демонстрирует их структурную разветвленность. Исследуемым номинативным единицам присуща высокая формальная вариативность (лексическая, словообразовательная, фонетическая).

Четвертый раздел посвящен исследованию элементов номинации традиционного похоронного обряда: раскрыты особенности функционирования, пространственного поведения, мотивация этих наименований. Описание номинации свадебного, родильного, похоронного обрядов в говорах подольско-буковинско-надднестрянской смежности выполнено в структурно-семантическом, этнолингвистическом и ареалогическом аспектах, изучены генезис, мотивация лексики. Отмечено, что в состав свадебной лексики входят полисемичные названия, а в состав родильного и похоронного обрядов - моносемичные.

Основной слой лексики семейных обрядов исследованных говоров составляет общенародная лексика древнего происхождения.

Картографирование языкового материала исследованных говоров позволило верифицировать известные в лингвоукраинистике положения о демаркационной роли рек Збруч и Днестр, по которым в разное время проходили административные границы. Часть представленных на картах номинативных единиц делят исследуемый континуум на три отдельные диалекта, другие же номинативные единицы объединяют диалекты по различным направлениям.