Інформаційний потенціал девербативів у комунікативній структурі речення і тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Інформаційний потенціал девербативів у комунікативній структурі речення і тексту

Пономаренко Катерина Вікторівна

Донецьк 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Вінтонів Михайло Олексійович, Донецький національний університет, доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Скаб Марія Василівна, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, професор кафедри історії та культури української мови; кандидат філологічних наук Івкова Наталія Миколаївна, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться 22 червня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 21 травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради канд. філол. наук, доцент В.Д. Познанська

1. Загальна характеристика роботи

девербатив комунікативний семантичний зворот

У сучасних синтаксичних дослідженнях особливого значення набуває підхід до мовних об'єктів, що передбачає їх рівневий аналіз, послідовне вивчення функцій, комунікативних виявів, текстотвірного потенціалу тощо.

Такого аналізу потребують насамперед ті явища мовної дійсності, які не підлягають однозначній лінгвістичній типологізації, а засвідчують факт синтезу різних мовних реалій у структурі однієї одиниці.

Девербативи як особливий граматичний феномен тривалий час перебувають у полі зору дослідників. Поясненням незмінної уваги науковців до цього мовного об'єкта можуть слугувати особливості семантики й граматичного функціонування, девербативів, декореляція з усталеним ще з часів античних граматик фундаментальним принципом протиставлення класу іменника й класу дієслова тощо.

У сучасних мовознавчих дослідженнях девербативи розглядають серед проблем словотворення (зокрема, на синхронному рівні: В.В. Виноградов, Н.Ф. Клименко, В.П. Олексенко, О.Ф. Пінчук, Л.О. Родніна, Л.М. Третевич, І.С. Улуханов, М.М. Шанський та ін.; на діахронному рівні: С.П. Бевзенко, Т.М. Возний, Л.Л. Гумецька, І.І. Ковалик, А.В. Майборода, І.Г. Матвіяс, Н.Т. Шелихова та ін.), в аспекті реалізації семантичного потенціалу вихідних дієслів (К.Г. Городенська, В.О. Горпинич, М.П. Лесюк, О.О. Прокопчук, Г.М. Ращинська, О.М. Тихонов, О.М. Шевчук та ін.), у плані семантико-синтаксичних властивостей (П. Адамець, Н.Г. Долженко, В.П. Казаков, О.Е. Пчелінцева, С.Г. Ульянцева та ін.), синонімії з підрядним реченням (В.О. Іцкович, В.І. Кононенко, В.П. Сухотін, Г.Ф. Татарникова та ін.), синкретизму (В.В. Бабайцева, Л.В. Щерба та ін.) тощо.

Окремі аспекти девербативів вивчали на рівні тексту, зокрема на матеріалі англійської мови (Д. Ґрімшо) та російської мови (Г.О. Золотова, Б. Нільссон), але текст при цьому аналізували як контекст для реалізації тієї чи іншої семантики девербатива.

Актуальність роботи. Вибір теми дисертації зумовлений кількома чинниками: передусім, неординарною мовною природою девербатива, умовною відповідністю аналізованої одиниці традиційній системі частин мови, недостатньою розробкою поняття «ускладнене речення», відсутністю праць, присвячених розгляду девербативів у зв'язку з комунікативною організацією речення і тексту, а отже, потребою вивчення текстотвірних можливостей девербатива й девербативного звороту, які досі залишалися поза увагою мовознавців.

Аналіз девербативів та девербативних зворотів є важливим і перспективним у плані простеження особливостей комунікативних, стилістичних і прагматичних умов їх використання, закономірностей концептуалізації навколишньої дійсності у свідомості мовців.

Тому постає необхідність комплексного дослідження девербативів на українському мовному матеріалі.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали погляди С.Д. Кацнельсона (дуалізм мовного знака), В.А. Курдюмова та П.О. Леканта (положення щодо теорії предикації), вчення В.В. Виноградова про предикативність як основну ознаку речення, ідеї семантичного синтаксису (праці Н.Д. Арутюнової, І.Р. Вихованця, В.Г. Гака, К.Г. Городенської) та комунікативної граматики (концепція Г.О. Золотової), розуміння тексту як найвищого рівня системи мови (праці А.П. Загнітка, Н.С. Валгіної та ін.).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок і проблематика дослідження пов'язані з темою кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету «Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти» (0100U001962), «Граматичні, лексичні й семантичні одиниці в українській національно-мовній картині світу» (0105U004527) (2005-2009 рр.). Тема дисертаційної праці затверджена на засіданні вченої ради Донецького національного університету (протокол № 4 від 29 квітня 2005 р.) і погоджена в Науковій координаційній раді «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 4 від 11 квітня 2007 р.).

Мета роботи - комплексно дослідити девербативи в сучасній українській мові, установити їхнє інформаційне навантаження та комунікативну роль у структурі речення і тексту.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) визначити місце девербативів серед засобів вираження додаткової пропозиції в структурі речення;

2) розглянути категорійні властивості девербативів як синкретичних мовних утворень;

3) охарактеризувати структурні різновиди девербативних зворотів;

4) окреслити функціонально-семантичне навантаження девербативів у структурі речення;

5) виявити роль девербативів у творенні різних типів зв'язку в тексті;

6) установити функції девербативів у формуванні комунікативної перспективи тексту;

7) розкрити інформаційне навантаження девербативів у реченні та тексті.

Об'єктом дослідження є девербативи в структурі речення й тексту.

Предметом дослідження є реалізація предикатної семантики девербативів у формально-синтаксичній структурі простих елементарних і неелементарних речень, визначення параметрів експлікації інформаційного потенціалу девербативів в українській мові.

Для досягнення поставленої мети та розв'язання визначених завдань використано кілька методів. Основним був описовий метод, що дав змогу ґрунтовно проаналізувати структуру, семантику та комунікативну роль девербативів, а також простежити їхнє інформаційне навантаження у реченні та тексті. Використано також: 1) метод спостереження за особливостями функціонування девербативів у тексті; 2) метод моделювання - для побудови речень із достатнім набором компонентів, за допомогою яких проілюстровано вживання девербативів із різними за морфологічним вираженням частинами девербативних зворотів; 3) прийом трансформації - для аналізу процесів перетворення семантично елементарних речень, породжених девербативами, у формально-синтаксичні двоскладні.

Матеріалом дослідження стали речення й тексти, дібрані методом суцільного виписування з художніх творів українських письменників, преси останніх п'яти років, наукових й офіційно-ділових текстів, мережі «Інтернет».

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в запропонованому дослідженні здійснено спробу комплексного аналізу девербатива, уперше в українському мовознавстві девербатив підлягає аналізу в комунікативному аспекті, з'ясовано реченнєвотвірні й текстотвірні потенції девербатива, описано структурно-семантичні типи девербативів та девербативних зворотів, виявлено комунікативні функції й інформаційне навантаження девербатива в реченні й тексті. Новизною вирізняється й аналіз головних членів речення як носіїв згорнутої предикації.

Теоретичне значення дослідження зумовлене розробкою проблем семантичного синтаксису, комунікативної лінгвістики й лінгвістики тексту, у результаті якої встановлено специфіку синкретичних категорійних властивостей девербатива, виявлено його семантико-синтаксичні функції в односкладному й двоскладному реченні, вплив цих функцій на характер ускладнення реченнєвої семантики, визначено роль девербатива в комунікативній структурі тексту.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можна використати в подальшому вивченні загальнотеоретичних проблем синтаксису, зокрема у створенні цілісної комунікативної граматики української мови.

Результати дослідження можуть прислужитися у викладанні граматики української мови, спецкурсів і спецсемінарів із синтаксису. Низка положень дослідження знайде застосування в укладанні навчальних посібників з української мови, написанні курсових, дипломних робіт, магістерських досліджень тощо.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження щодо функціонування девербативів у реченні й тексті отримані особисто здобувачем.

Апробація дисертації. Основні результати дисертації викладено в доповідях на Міжнародних наукових конференціях «Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах» (Дніпропетровськ, 2005); «Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти» (Черкаси, 2007); «Східнослов'янська філологія: від Нестора до сучасності» (Горлівка, 2007); «Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній парадигмах (на матеріалі української та російської мов)» (Харків, 2010), а також протягом роботи Всеукраїнського граматичного семінару 2007 - 2010 рр. у м. Донецьку. Окремі розділи й дисертація загалом були предметом обговорення на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.

Публікації. Основний зміст дисертаційної роботи викладено в 9 статтях, з яких 6 опубліковано в наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Обсяг і структура дисертації визначені її метою та завданнями. Дослідження складається зі вступу, основної частини, яка містить три розділи з висновками, загальних висновків, списку використаної літератури (277 найменувань), списку використаних джерел (104 позиції). Повний обсяг дисертації - 207 с., основного тексту - 171 с.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету й завдання, визначено об'єкт і предмет роботи, методи дослідження та джерела фактичного матеріалу, окреслено наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача, охарактеризовано ступінь апробації результатів праці.

Дослідження інформаційного навантаження девербатива передбачає визначення особливостей його семантики в різних функціях у реченні й тексті. Відповідно, у першому розділі «Пропозиційний аспект речення», який містить чотири підрозділи, значну увагу було приділено семантико-синтаксичному аспекту речення, насамперед, поняттям пропозиції та предикації, що є базовими у вивченні формування змісту речення. Проаналізовано поняття пропозиції, основні підходи до його визначення у зв'язку із семантичним ускладненням формально елементарних речень.

Наявні на сучасному етапі тлумачення пропозиції умовно можна об'єднати в кілька груп (підходів): власне-семантичний, структурно-семантичний, когнітивний тощо. Дотримуючись структурно-семантичного підходу, визначаємо пропозицію як семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення й похідних від речення конструкцій, інакше - семантичну модель речення. Структуру пропозиції формує предикат, валентними властивостями якого зумовлена кількість і характер інших компонентів.

Базовим для нашої роботи стало розуміння пропозиції як зв'язної ланки між реченням і текстом, у якому речення втрачає властивість бути окремою одиницею й перетворюється на частину комунікації як мовленнєвого акту, побудованого за законом логічного зв'язку між номінативними об'єктами (В.Г. Колшанський). Такий підхід уможливлює розуміння пропозиції як певної інформації, закладеної в реченні й тексті.

Незаперечний факт становить те, що більшість речень складається з кількох пропозицій. Основною називають ту пропозицію, яка актуалізує зміст висловлення, набуваючи ознак предикативності. Інші є додатковими, вторинними й пов'язані з основною різними типами логічних відношень. Вони ускладнюють і поглиблюють змістовий план речення, розширюючи обсяг його інформації. Уважаємо, що за значенням основна пропозиція еквівалентна додатковій, тому поділ пропозицій на основну і додаткову приймаємо умовно, для зручності викладу.

У зв'язку з поняттям пропозиції перебуває пресупозиція, яку розуміємо як логічну передумову, що виконується в реченні для його адекватного розуміння, наявність певної імпліцитної інформації, необхідної в реченні для того, щоб між ним і попереднім або наступним реченням можна було встановити відношення послідовності.

Простежено розвиток наукових поглядів на явище предикації, встановлено взаємний зв'язок понять предикації та пропозиції. Викладено й систематизовано тлумачення предикативності сучасними лінгвістами, розкрито зміст термінів «предикативний зв'язок» та «предикативне відношення».

На наш погляд, пропозиція постає результатом предикації як мисленнєвого приписування предмету ознаки. Предикативність уважаємо граматичною реалізацією зазначених понять у реченні.

Окреслено способи введення в реченнєву структуру кількох пропозицій. Результатом їх наукового осмислення є терміни «додаткова предикація», «додаткова предикативність або напівпредикативність» і «додаткова пропозиція», змістовому співвідношенню яких приділено значну увагу.

Результатом аналізу формально елементарних і неелементарних, але семантично ускладнених речень стало виділення таких засобів вираження додаткової пропозиції, як детермінант, дуплексив, однорідні члени речення, звертання, пояснювально-уточнювальна конструкція, відокремлені члени речення тощо.

Особливим знаком пропозиції є девербатив як специфічна асиметрична мовна одиниця. У простих реченнях, які, окрім граматичної основи, містять у своєму складі девербатив (або девербативний зворот), репрезентовані кілька подій, ситуацій (дві та більше). Отже, у досліджуваних одиницях мови знаходить вираження опозиція змісту і форми: у семантичному плані девербатив (девербативний зворот) сягає рівня речення, у граматичному ж - являє собою словосполучення або й одиничну словоформу.

Таким чином, було сформульовано основну гіпотезу дослідження: функції девербатива в реченні й тексті зумовлені пропозитивністю його семантики.

У другому розділі «Девербатив у структурі речення: статус, структура, семантика» розкрито синкретичну мовну природу девербатива, здійснено його структурний і функціонально-семантичний аналіз, з'ясовано специфіку досліджуваного об'єкта.

Термін «девербатив» уживають на позначення віддієслівних утворень загалом та як синонім до терміна «віддієслівний іменник» (девербативний іменник, ім'я дії). Така неусталеність зумовлена не тільки різноманітністю підходів чи відсутністю узагальнювальних праць, але й складною семантико-граматичною природою досліджуваного об'єкта. Адже, з одного боку, іменники пропозитивної семантики - це не обов'язково девербативи: концерт, заутреня. З іншого боку, не кожному іменникові, утвореному від дієслівної основи, властива семантика дії. До складу віддієслівних іменників належать аґентивні субстантиви: будильник, лікарня, очистки; назви осіб, утворені від дієслівної основи: орач, учитель, палій, швець тощо, та неаґентивні іменники, позбавлені семи «аґенс», одним із основних значень яких є дія: допомога, спів, чекання.

Ці позиції є базовими для виділення в межах поняття девербатива різновиду невласне-девербатив, який утворюють повністю номіналізовані лексеми, позбавлені семантики дії: водій, незабудка.

З метою чіткого протиставлення девербативів і невласне-девербативів у роботі було вироблено такі критерії: 1) семантичний: девербативи позначають дію, стан, процес або відношення й, відповідно, мають залишки видової, темпоральної, аспектуальної й модальної семантики, тоді як невласне-девербативи позначають особу або предмет; 2) семантико-синтаксичний: девербативи зберігають валентність вихідного дієслова й можуть перетворюватися на основний предикат простого речення; невласне-девербативи дієслівну валентність не зберігають; 3) контекстуальний: девербативи можуть виявляти дієслівне значення в контексті, а невласне-девербативи зберігають загальне значення предметності в будь-якому реченні.

Отже, девербатив було визначено як синкретичну неізосемічну мовну одиницю, що є фактом переходу дієслова в іменник, поєднує граматичні властивості цих частин мови, позначаючи опредметнену дію, зберігає семантичні зв'язки з вихідним дієсловом і використовується в мові для опосередкованої назви дії.

За зовнішніми граматичними ознаками більшість лінгвістів зараховує девербатив до класу іменників, хоч існують і радикальні погляди, коли девербатив визначають як форму дієслова.

Набуваючи категорійного значення (формально), морфологічного оформлення й синтаксичних функцій іменників, девербативи певною мірою зберігають і деякі семантико-граматичні властивості вихідних дієслів.

Функціональна подібність іменника в знахідному відмінку при перехідному дієслові й іменника в родовому відмінку при віддієслівних іменниках, мотивованих перехідними дієсловами, свідчить про збереження девербативами дієслівної семантики перехідності. Порівн.: написати поему _ написання поеми, читати книгу _ читання книги тощо.

Зауважимо, що на сьогодні більшість мовознавців визнає збереження залишків категорії виду лише в іменниках на -ння / -ття, які мають дві мотиваційні основи - доконаного та недоконаного виду. Порівн.: Більшість із вас дбає не про велич Османської держави, не про славу аллаха й ісламу, а про спокій, про врятування власних голів, що не гідно воїнів падишаха! (В. Малик) і Бронеку їхньому теж належала відзнака за рятування табірних дітей (О. Гончар). Інші девербативи позбавлені граматичних показників цієї категорії. Проте її залишки в семантиці девербативів-назв дії можна відновити й довести за допомогою контексту. Тому припускаємо наявність у них видових значень, але не ототожнюємо їх із дієслівною категорією виду.

Однією з визначальних особливостей девербативів уважаємо збереження ними валентних властивостей дієслова й здатності до керування.

Девербативам притаманна як лівобічна, так і правобічна валентність. Вони можуть приєднувати атрибут: Важке зітхання і ще важчий плач роздався по хаті (Панас Мирний). Часто роль атрибута виконує потенційний суб'єкт дії: І це ти будеш редагувати життя, кимось пережите, і моє сприйняття його (О. Гончар) чи родовий суб'єкта, напр.: Останнє захоплення Яші - це батисфера, підводний світ (О. Донченко). Ці вторинні предикати можуть відкривати позиції: 1) об'єкта дії, репрезентованого родовим об'єкта, напр.: Я прибув сюди, щоб подякувати тобі і всім полководцям за визволення Болгарії (С. Скляренко) та прийменниково-відмінковою конструкцією з атрибутивно-об'єктним значенням: а) власне об'єкта (особи чи предмета), на який спрямовано дію, напр.: Замах на Мертенса (В. Винниченко); б) адресата: Звернення Об'єднання українців Москви до виборців України (Літературна Україна, 24.02.2004); Звернення до українського народу (Літературна Україна, 24.02.2004); 2) інструмента (знаряддя чи засобу), вираженого орудним інструментальним, напр.: А візьміть глушіння на наших річках та по ставках риби гранатами та пляшками з вапном (Остап Вишня); 3) локатива, репрезентованого прийменниково-відмінковим зворотом, що в присубстантивній позиції набуває атрибутивно-обставинного значення, напр.: Дав Бог людині зразок тимчасового перебування на землі - довколишню природу (Р. Іваничук) або будь-які їхні комбінації, напр.: Вони кажуть, княже, що всюди на погостах і у весях тільки й чутки, що про похід Ярополка на Новгород (С. Скляренко) і под.

Показовою є властива лише дієслівним формам здатність девербатива приєднувати інфінітив, напр.: І всі наші домагання набути чимпобільше грошей, мужчин, вражень, дипломів, суконь, автомобілів, - тільки жалюгідні, смішні потуги наблизитися до плюс-нескінченности, додаючи до мізерної суми одиницю за одиницею (О. Забужко); Але Сашка дратувало намагання Галини приховати їхню дружбу від товаришів (О. Донченко).

Девербатив із залежними словоформами утворює девербативний зворот, який не відокремлюється в структурі речення, хоч і характеризується певною семантичною автономністю, що виявляється в збереженні структури пропозиції й дозволяє йому бути трансформованим у самостійне речення, абсолютно тотожне за семантикою, напр.: Може, народ не потребує мого клопоту, до речі, і не знає про його існування (О. Довженко).

Девербативні звороти можуть мати фактографічну модальність, тобто позначати беззаперечні факти, напр.: Чув позад себе натужне дихання мисливця (О. Гончар) та ідеографічну модальність, тобто виражати абстрактні ідеї про факти, напр.: Все це мимоволі схиляє до споглядання (О. Гончар) (невідомо, відбудеться споглядання чи ні). Таку диференціацію визначають переважно модально-часові властивості дієслівної форми, яка виражає головну предикацію, або семантика основного предиката речення.

Часове значення девербатива співвідноситься із загальним темпоральним значенням присудка простого речення. Якщо трансформувати зворот, утвориться складне речення, напр.: Тіло його заніміло від лежання на голому дереві (В. Підмогильний) - Тіло його заніміло від того, що він лежав на голому дереві. В обох частинах дієслова-присудки мають значення минулого часу, і можна визначити, що дія, виражена девербативним зворотом, передує дії, вираженій присудком.

Отже, девербативи мають подвійну морфолого-синтаксичну природу, зберігають залишки дієслівної категорійної семантики, яка й визначає особливості їхнього функціонування.

Визначено, що семантичною умовою додаткової іменної предикації є взаємозалежність подій, описуваних у реченні з девербативним зворотом. Семантичною ознакою додаткової девербативної предикації є певна семантична незалежність її носіїв. Граматичною умовою додаткової іменної предикації є «потенційна дієслівність» досліджуваних зворотів, виражена в таких граматичних ознаках останніх: 1) певна граматична (структурна) самостійність досліджуваних зворотів у складі простого речення; 2) власний модально-часовий план і вираження синтаксичної особи; 3) бінарність (двокомпонентність) девербативних зворотів на основі співвідношення предмет - його ознака; проте необхідно розрізняти бінарність як принцип і бінарність як реалізацію; 4) у деяких випадках слабкі прислівні зв'язки іменних словоформ (ця ознака не є загальною).

Здатність девербативних зворотів бути виразниками суб'єктно-предикатних відношень передбачає дію принципу бінарності їх складу, тобто двокомпонентність структури. Проте, як зазначалося, цей принцип не має неодмінної реалізації. Отже, досліджувані звороти можуть бути: 1) однокомпонентні, напр.: Дуже легка мова й поетичний колорит трохи втягував її в читання (І. Нечуй-Левицький); 2) двокомпонентні, напр.: Ніч була така погідна і прозора, така прекрасна й тиха, - нічого, крім цвірінькання сверщків (О. Кобилянська); 3) трикомпонентні, напр.: Підлизування сім'ї дядькової до дідуся не бачила вона, а просто догляд людський (А. Тесленко); 4) звороти можуть містити й більшу кількість компонентів (залежно від здатності девербатива поширюватися залежними компонентами): Матіркування, шлякування і псякревання чути було на кожному кроці, їх заглушувало хіба тарахкання хлопців дубовими довбеньками до церковних парканів у велику п'ятницю і в глуху суботу (Б. Лепкий).

За морфологічним вираженням девербативні звороти можна розподілити на типи: 1) девербатив + родовий відмінок субстантива: приїзд учителя; гострення серпа; 2) девербатив + давальний відмінок субстантива: довіра матері; відповідь другу; допомога сиротам; 3) девербатив + орудний відмінок субстантива: керівництво закладом; дихання носом; захоплення поезією; 4) девербатив + інфінітив: бажання вчитися; прагнення створити; порада піти; 5) девербатив + присвійний займенник або прикметник: свої володіння; помилування царське; 6) девербатив + вказівний займенник цей або такий: такий загад; це усвідомлення; 7) девербатив + прикметник з темпоральною або локативною семантикою: довголітнє товаришування; хатнє ремствування; 8) девербатив + прикметник із якісним або оцінним значенням: тонке дзюркотіння; зловісний гуркіт; 9) девербатив + порядковий числівник (або прикметник останній): друге народження; остання сподіванка.

Девербативи функціонують у складі простого речення у двох виявах - з прийменником / без прийменника. Отже, можна виділити:

1) безприйменникові девербативні звороти: Звісно, все це безглуздий набір слів, багато з них нічого не означають (О. Донченко);

2) прийменникові девербативні звороти: Із приходом до міста зайшла в Михайлі зміна (О. Кобилянська); Від її першого нападу почав ходити до церкви (О. Кобилянська).

Тому доцільно виділити безприйменникову й прийменникову додаткову іменну (девербативну) предикативність.

Потенція передавати суб'єктно-предикатні відношення визначає структурно-семантичні особливості додаткового предикативного ядра, утворюваного девербативним зворотом. Найчастіше девербативні звороти характеризуються реалізацією таких схем: а) предикат + суб'єкт: За ними не чутно ні неугавного сюрчання коників, ні веселого щебетання пташок, ні голодного кіб'ячого гуку (Панас Мирний); б) предикат + об'єкт: Чулося тереблення кукурудзи, як зернята дзоркали до поливаної миски й лоскотіло дерево в печі (О. Кобилянська); в) предикат + суб'єкт + об'єкт: І це ти будеш редагувати життя, кимось пережите, і моє сприйняття його (О. Гончар); г) предикат + об'єкт + об'єкт: Учора у Козловського сказав мені Самосуд: коли Москвін узнав про усунення мене з Сталінського преміального комітету, він сказав: «Як жаль. З комітету вийняли серце й душу» (О. Довженко); ґ) предикат + суб'єкт + суб'єкт: Ближчого ж дня, зібравши синкліт і запросивши на нього патріарха Антонія, проедр Василь домігся, що члени синкліту визнали шлюб Іоанна з Феодорою недійсним…(С. Скляренко); д) спільний предикат + кілька суб'єктів / об'єктів: А потім, покірно і в той же час нехотя ступаючи, мов бик на заріз ідучи, перелазячи через густе сплетіння ніг, рук і голів, вийшов (Іван Багряний). Необхідно зауважити, що суб'єкт і об'єкт у такому випадку потенційні.

Аналіз засвідчив, що девербатив ускладнює вихідну, первинну структуру речення, вводить у неї додатковий суб'єктно-предикатний план. Тому опис функцій девербатива в реченні доповнено розглядом семантики відповідних конструкцій.

Називаючи складне явище дійсності (подію, ситуацію), девербатив функціонує в структурі простого речення як будь-який член - самостійний або залежний.

Речення з девербативами є неізосемічними, являють собою семантично неелементарні моделі й репрезентують у мові результати мисленнєвої діяльності людини як суб'єкта пізнання. У реченні девербатив, зберігаючи пропозитивну природу, може виступати носієм як додаткової, так і основної предикативності.

Перебуваючи в позиції підмета, девербатив зберігає значення додаткової предикації, яку в цьому випадку доцільно називати згорнутою. За семантикою конструкції з підметом-девербативом можуть бути: 1) каузативними: А красномовство його запалить військові подвиги ромеїв (С. Скляренко); 2) авторизованими: Чується гармонійний гудок морського пароплава і пісня (О. Довженко); 3) фазисними: А коли приїхали на Україну, почалося биття (В.Сосюра); 4) оцінними: Дуже сумне моє прощання! -- чи не знак? (В. Барка); 5) характеристикою дії (стану) за інтенсивністю: Звуки кроків і брязкіт щитів усе дужчали (С. Скляренко); 7) інтродуктивними: У мене є прохання (В. Малик) тощо.

Як присудок девербатив бере участь в організації обмеженого кола конструкцій, виступаючи компонентом складеного або простого присудка.

У функції частини складеного іменного присудка девербативи беруть участь в організації речень зі значенням ототожнення, напр.: Карлова побіда - це визволення наше (Б. Лепкий) або партитивного відношення: Екологічне знання - це специфічна галузь знання, яка утворюється складною системою різних структурованих сукупностей фактів, закономірностей, теоретичних побудов, відображень, що сприяють цілісному уявленню про навколишнє середовище та місце людини в природі (О. Ліщинська).

Як компонент простого присудка девербатив бере участь в утворенні речень зі значенням фізичної або ментальної дії. Такі конструкції є функціональним еквівалентом дієслова. На відміну від аналогічних конструкцій із конкретними іменниками, девербатив змінює значення фінітного дієслова, з яким поєднується: Старий гетьман робив враження на молодого короля (Б. Лепкий).

Сталі дієслівні словосполучення можуть брати участь в утворенні складеного дієслівного присудка як його модальна зв'язка: Цей закон дає змогу обирати, у який спосіб держава буде замовляти юридичні послуги (Правовий тиждень, 08.05.2007)); Мав намір викрасти поламаний віз (Л. Мартович).

Девербатив може виконувати функцію головного члена односкладного речення, отже, нами виділено такі різновиди речень: 1) буттєві номінативні речення: Мовчання (О. Кобилянська); 2) власне-називні речення, до яких належать назви книг, статей, картин, написи на вивісках тощо: Повернення із забуття (Слово просвіти, 17.05.2007); Служіння і прислужування (Літературна Україна, 5.03.2006); Вихід; 3) речення зі значенням характеризації стану: а) особи: Сонливість, апатія, збайдужіння (О. Гончар); б) зовнішнього середовища: Скрип підвід, немов ячіння журавлине, жалібне, без кінця й краю... (О. Гончар); 4) спонукально-бажальні номінативні речення, які стверджують необхідність або бажаність того, щоб стан, дія, названа девербативом, відбулася або почалася: Мовчання! (В. Дрозд); Зйомка! (О. Довженко), або ж навпаки - припинилася: Розмови! (В. Винниченко).

Аналіз девербативів як носіїв значення додаткової предикативності засвідчив можливість їхнього вживання в будь-якій функції, крім узгодженого означення. За даними проаналізованого мовного матеріалу, девербатив або девербативний зворот може реалізуватися в реченні як неузгоджене означення, прикладка, додаток, обставина. У функції неузгодженого означення девербатив характеризується різноспрямованістю зв'язків і синкретизмом семантики. У ролі додатка девербатив вживається при дієсловах зі значенням ментальної дії, каузативних, емоційного стану, логічного відношення, сприйняття, з модальним і фазовим значенням. Як обставина девербатив характеризується семантикою місця, часу, способу дії, мети, умови, допусту, наслідку, причини, міри й ступеня. Як детермінанти девербативи поділяють за семантикою на фонові, детермінанти зумовленості (причини, мети, умови, міри й ступеня, наслідку, допусту), детермінанти з характеризувальним значенням.

Третій розділ дисертації «Девербатив у структурі тексту: інформаційно-комунікативний підхід» присвячено аналізу функцій девербатива в комунікативній структурі речення й тексту, його інформаційного навантаження й закономірностей вживання.

Відповідно до мети й завдань нашої роботи, під терміном «текст» розуміємо як повністю завершений твір, так і мікротекст - надфразну єдність (складне синтаксичне ціле), яка становить сполучення речень, що поєднані семантико-синтаксичним зв'язком і мають одну функціональну перспективу в плані вирішення спільного комунікативного завдання.

Розглянуто комунікативні функції девербатива у висловленні й тексті, встановлено, що роль девербативів у комунікативній організації речення-висловлення й тексту та їх інформаційне навантаження взаємопов'язані, оскільки ідея «інформаційних центрів» речення як висловлення передбачає звернення до комунікативного членування (Є.А. Реферовська).

Суттєвим є відношення компонентів актуального членування до повідомлюваної в ньому інформації. Тема і рема - носії різної інформації. Ремі властивий максимум семантико-контекстуальної ваги, максимум нової інформації. Тема містить мінімум нової інформації або не містить такої взагалі

Процес переходу змістовної інформації в актуальну в лінгвістичній літературі одержав назву актуалізація.

Під час комунікативного аналізу висловлень з девербативними конструкціями було виявлено, що засобами їх актуалізації є:

1) інтонація й порядок слів:

? у функції підмета для девербатива нейтральною є препозиція щодо присудка: Звуки кроків і брязкіт щитів усе дужчали (С. Скляренко). Порівн.: Усе дужчали звуки кроків і брязкіт щитів. Але для деяких речень, що означають явище чи спосіб його спостереження, нейтральна постпозиція підмета: Почалася люта січа (С. Скляренко). Порівн.: Люта січа почалася;

? у функції присудка для більшості речень нейтральною виступає постпозиція щодо підмета: Щоб почувати себе певніше, Добриня одірвав погляд від обличчя Перуна... (С. Скляренко);

? нейтральною є також постпозиція девербатива в ролі додатка або обставини щодо присудка. Порівн.: Піддячий списує зізнання (Б. Лепкий) і Зізнання списує піддячий, а також: Василіки лютували, вони кипіли від обурення (С. Скляренко) і Василіки лютували, від обурення вони кипіли;

2) лексичні засоби:

а) частки:

- маркери реми: - і (й): Але то більш уночі - і гарячкове белькотіння, і стогін (Іван Багряний); - тільки: Це тільки обвинувачення, а ви будете боронитись (Іван Багряний); - лише (лиш): Без весняної небесної легкості - лише важке двигтіння по обрію (О. Гончар); - навіть: Навіть у ставленні до футболістів з'явилось щось, схоже на прощення (О. Гончар); -хоч: - Гожа! - хоч на заручини, а нехай не наврочу...(В. Барка); - саме: Але саме в розпалі приготувань Яків виїхав на схід (Улас Самчук); - таки: Любов таки найкраща з усього, що життя лише має!..(О. Кобилянська); - все-таки (все-ж): Все-таки боротьба тухольців з монголами нерівна (І. Франко); - просто: І вони розсипалися скрізь поміж острівців, і річечок, які були просто підтьоками - слідами не до кінця охайно виконаної роботи (Ю. Мушкетик); - зате: Зате гомін і рик величезної юрби ставався чимраз голоснішим, оглушаючим (І. Франко); - не: Для нього безправство людини не порушення норми, а якраз норма (О. Гончар); - хіба: Та ще хіба надією на кращі дні...(В. Шевчук); - ніби: Професорові вчувся в його словах ніби натяк якийсь, розвідування (О. Гончар); - також: Це була образа, виклик зухвалому київському князеві, на які він міг відповісти також образою (С. Скляренко);

- маркери теми: - же (ж): Читання ж згорнуто і впроваджено в кишеню (В. Барка); - а: А стрільба все йде, йде... (В. Сосюра); - ось (от): А от відчуття, як йому починати день, ясніше, ніж завжди (Ю. Мушкетик).

Граматизоване значення вираження теми і реми мають конструкції типу: Що ж до випускання Оверкових книжок, то тут я собі думаю: нехай мій твір буде мов та рясна яблуня, з якої кожний може струсити по мірі сил своїх (О. Довженко); Щодо моєї роботи, то краще не питай (М. Коцюбинський) тощо;

б) сполучники: Не нагадував батька ні зверхнім виглядом, ні доведенням з людьми (Б. Лепкий); Ані залякування, ані тортури, ані провокації не могли ані притупити його зброї, ані зломити (Іван Багряний);

в) повнозначні слова (здебільшого займенники): Саме миття - то була досить неприємна розвага (Іван Багряний); Ніякої зради за гетьманом не знає... (Б. Лепкий); Було потім ще одне відрядження (О. Гончар);

3) синтаксичні засоби:

а) вставні та вставлені конструкції: Графиня прислала за мною, щоб оголосити, що на прохання графа Федора Петровича тобі дозволено жити у Петербурзі (під наглядом поліції) і під керівництвом графа Ф. П. для продовження навчання живопису при Академії мистецтв.. (В. Шевчук);

б) називний теми (називний уявлення): Мовчанка. Вояки сопуть, тяжко тупотять і човгають чобітьми, тягнучи свої тяжкі наплічники й зброю (О. Гончар);

в) парцеляція: Узнав про фальшування. Про свідчення штатних «очкарів». Про мордування жінок (Іван Багряний);

г) приєднання: Туга стояла в повітрі, і досить було двох рядків тужливої пісні, як десь у кутку вибухали направлені в підлогу, безвихідні й безпорадні ридання. Ридання, втовкмачені в бруд, в лахміття (Іван Багряний);

ґ) еліпсис: Довкола вибухи, стрілянина (В. Сосюра);

д) повтор: І чекання, чекання …(Іван Багряний); Так і вмер від кохання син поміщиці, від нерозділеного і проклятого кохання (В. Сосюра); Він уже став не те, що неврастеніком, він став істериком і лише безумним напруженням волі ще так-сяк тримав себе в руках. Ні, не напруженням (Іван Багряний);

е) контраст: Власне, не до згоди, а до розуміння законів кінематографії (Ю. Яновський) тощо.

Актуалізатори девербативних конструкцій нерідко поєднуються, наприклад: повнозначне слово + частка: Які нелюди придумали отеє от знущання над життям людським (О. Довженко); повтор + частка: - Це не має значення! - Ні, це має значення (Іван Багряний); поєднання кількох часток: І це вирішило всю справу, бо ж самого лише знайомства з Андрієм та замовчування цього факту досить, щоб зламати кар'єру кому завгодно (Іван Багряний) тощо.

Одним із варіантів ролі девербатива в комунікативному членуванні висловлення є т. зв. «синтаксична фузія» (Н.О. Слюсарева) - результат накладання двох синтаксичних структур, при якому відбувається поєднання теми другої частини з іменним компонентом рематичного складу першої частини, а також включення до складу другої частини елементів вторинної предикації. Структурно об'єкт зливається з суб'єктом, в актуальному аспекті - тема з частиною реми. Наприклад: Ми // успадкували від батьків // це прагнення (В. Дрозд).

Актуальне членування тексту має специфічний вияв. Специфіка виявляється в існуванні певного вихідного пункту тексту - гіпертеми (макротеми) і гіперреми (макрореми) тексту, що становить певне узагальнення тем і рем конкретних висловлень, які входять до складу цього тексту, їх змістовий і формальний інваріант. При цьому тематичні елементи висловлень певним чином повторюються протягом усього тексту, забезпечуючи його цілісність, а рематичні елементи, будучи носіями нової інформації, сприяють розгортанню, динаміці тексту. Поєднання гіпертеми з гіперремою дає нам комунікативно-синтаксичну й семантико-синтаксичну формулу організації певного тексту.

З ідеями комунікативного членування тексту пов'язана думка про глобальні структури тексту (макроструктури або суперструктурні схеми), до яких зараховують насамперед семантичні мікротеми, тобто топіки, теми усього тексту. Ці суб'єкти або об'єкти, що наявні в усіх частинах тексту, складають один конекторний ряд макротеми.

Наприклад, виражена девербативом макротема (гіпертема) оповідання Ю. Покальчука «Паморочливий запах джунглів» - запах - наявна в заголовку, несе основне смислове навантаження в інтродуктивний частині: «Перше, що спадає на гадку, це запах. Це запах саме нічного тропічного міста <...>»; епізодично з'являється в основній частині й допомагає передати остаточне враження в заключній: «Але мені й сьогодні ввижається раз по раз густа яванська ніч, волога і таємнича, сповнена неймовірних можливих пригод, дурманячий запах кокосової олії, лоскочуть ніздрі пахощі сигарет з гвоздикою » (Ю. Покальчук).

У цьому макротексті гіпертема «запах» виконує функцію конектора, проходить крізь усі інформаційні блоки: блок індикатора (заголовок), інтродукції (інтродуктивний комунікативний блок), основної комунікативної інформації, заключної інформації.

У тексті девербатив бере участь в утворенні різних типів поєднання речень, різних способів текстового зв'язку: послідовного, паралельного, інтеграційно-кумуляційного. Проаналізований матеріал свідчить, що девербативи, як і дієслова, становлять засіб його внутрішньої єдності, будують часовий континуум тексту, перебуваючи у відношеннях одночасності або послідовності.

Будь-який текст несе в собі певну інформацію. Сукупну кількість інформації, закладену в тексті, називають його інформаційною насиченістю. Прагнучи передати або отримати якомога більше інформації за одиницю часу, комуніканти вдаються до стиснення інформації. Суттєвим, на наш погляд, є те, що тема і рема інформації, поданої стисло, й інформації, поданої розгорнуто, ідентичні.

Девербативи являють особою один із засобів інтенсивного способу збільшення кількості текстової інформації - за рахунок зменшення текстового простору при збереженні обсягу самої інформації. Здійснено спробу кількісного підрахунку інформаційної щільності тексту й з'ясовано, що в більшості випадків девербатив є найзмістовнішою одиницею, яку можна використати для вибірки, напр.: Карл-Йозеф Цумбруннен дивився на Карла-Йозефа Цумбруннена. Другий з них був тілом і лежав на докупи зсунутих письмових столах, від ніг до пояса вкритий рештками старої мішковини. Перший натомість був чимось іншим, значно тоншим. Цієї ночі настала мить його вивільнення. Йому було дивно бачити себе ззовні і не в дзеркалі: власне кажучи, то було не що інше як зіткнення двох найбільших таємниць існування - Смерті з Я (Ю. Андрухович). Щодо семантичної організації мікротексту, у ньому можна виділити ключові слова, найбільш вагомі для організації інформації - «вивільнення» і «зіткнення таємниць існування». У плані комунікативної організації цього мікротексту (ССЦ), його тему становить «вивільнення Карла-Йозефа Цумбруннена з власного тіла», а рему - «зіткнення Смерті з Я». Такою й буде найкоротша вибірка інформації цього тексту: «Вивільнення Карла-Йозефа Цумбруннена з власного тіла як зіткнення Смерті з Я» - 12 слів із 67 (17,9 %). Цей підрахунок дає й інший важливий висновок: девербативу властива здатність фокусувати на собі увагу, а отже, передавати основну семантику речення, тексту.

У системі способів створення структурно напруженого тексту девербативи як засіб посідають особливе місце: вони є вторинними предикатами, можуть називати дію, не зазначаючи суб'єкта, а також звільняють текст від зайвої дієслівності, їх використовують для утворення інформаційно компактних речень.

Інформаційна компресія, виражена девербативом, може поєднуватися і з комунікативною компресією, які співвідносяться як видове й родове поняття. Комунікативно компресивними є речення, у яких у складі теми є нове, напр.: - Хай заспіває про Супруна-козака, - сказав Панько Виривайло, - ох і пісня ж грусна!

Загальна мовчанка (Т) // підтвердила, що Панькове бажання припало до серця всім (R) (Ю. Яновський).

Виступаючи засобом повторної номінації, девербатив являє собою комунікативний спосіб згортання інформації. При цьому він може виконувати різні функції: заміщення, пояснення, посилення експресії, заперечення, питання тощо.

Ці функції реалізуються шляхом заміни дієслова на відповідний девербатив, заміни девербатива синонімом, повторного вживання того самого девербатива, повторного вживання девербатива в складі метафори або метонімії тощо.

Вживання девербатива є інформаційно значущим, оскільки привертає увагу до змісту всього тексту й окремих його компонентів. Отже, вживання девербатива в різних стилях мови обумовлене однією з його основних комунікативних функцій - інформаційно-значущою функцією.

На конкретному мовному матеріалі доведено вживання девербатива в усіх стилях мови, у всіх комунікативних регістрах мовлення.

Висновки

У висновках узагальнено результати дослідження.

Проблема інформаційного навантаження девербативів у комунікативній структурі речення і тексту є актуальною й багатоаспектною. Навіть сучасні погляди лінгвістів на частиномовну приналежність і категорійні властивості девербатива різняться - від його визначення як іменника до кваліфікації як форми дієслова.

Девербатив - це синкретична неізосемічна мовна одиниця, яка є фактом переходу дієслова в іменник, зберігає семантичні зв'язки з вихідним дієсловом та використовується в мові для опосередкованої назви дії. У такому випадку форма однієї частини мови модифікує категорійне значення іншої частини мови, що безпосередньо впливає на її функціонування.

На рівні семантики девербатив генетично успадковує інформацію про дієслівні категорії, яка найбільш повно виявляється в контексті. Наявність залишків видової, темпоральної, аспектуальної, модальної семантики визначає пропозитивний характер девербатива як мовного знака.

У семантичному плані девербатив (девербативний зворот) сягає рівня речення, у граматичному - являє собою словосполучення або й одиничну словоформу. Синтаксично девербатив зберігає валентні властивості вихідного дієслова й виступає носієм згорнутої предикативності, яку можна довести синонімією з підрядним реченням.

Функціонально-семантична типологія девербатива засвідчила його можливість виконувати в реченні різноманітні функції, виступати носієм як додаткової предикативності, так і основної (зі специфікою накладання значень основної й згорнутої предикації).

Семантика конструкцій з девербативом у ролі підмета засвідчує їхню диференціацію на каузативні, авторизовані, фазові, оцінні тощо. Як присудок або компонент присудка девербатив утворює конструкції зі значенням ототожнення, партитивного відношення, фізичної або ментальної дії. Виступаючи головним членом односкладного речення, девербатив може утворювати власне-номінативні й номінативні буттєві речення зі значенням дії, характеризації стану особи або зовнішнього середовища, спонукально-бажальні. У функції неузгодженого означення девербатив характеризується різноспрямованістю зв'язків і синкретизмом семантики. У ролі додатка девербатив вживається при дієсловах зі значенням ментальної дії, каузативних, емоційного стану, логічного відношення, сприйняття, з модальним і фазовим значенням. Обставинному вживанню девербатива властива семантика місця, часу, способу дії, мети, умови, допусту, наслідку, причини, міри й ступеня.

Семантика утворюваних девербативами моделей речень дозволяє підсумувати, що девербатив - це синкретична неізосемічна асиметрична мовна одиниця, пов'язана зі сферою логічного мислення, яка являє собою результати осягнення людиною дійсності (емпіричного й наукового), відповідно, рівень синтаксичної ієрархії речень з девербативами вищий за рівень речень із предметними іменниками.

Аналіз комунікативних функцій девербатива у висловленні засвідчив перевагу випадків функціонування як реми (65 %) над випадками вживання як теми (35 %) висловлення.

Гібридна природа девербатива й специфіка семантики визначають його текстові функції. Девербатив бере безпосередню участь у формуванні текстової категорії події, часового континууму тексту, специфічно визначає суб'єктну перспективу висловлення. Важлива роль належить аналізованій одиниці й в утворенні послідовного й паралельного зв'язку в тексті. Можлива також участь девербатива в організації суперструктурної схеми тексту, а отже, й у виділенні певного мінімуму найважливішої інформації.

У комунікативній структурі тексту девербатив може вживатися як тема і рема висловлення, гіпертема або гіперрема складного синтаксичного цілого або всього тексту (твору), складова «синтаксичної фузії», називний теми тощо, виконуючи при цьому різні функції: конекторну, заміщувальну, контактовстановлювальну і частковоінформувальну, резюмувальну тощо.

Проведені мовні експерименти підтверджують думку про здатність девербатива фокусувати на собі увагу, передавати базову семантику висловлення й тексту.

Показовим є вживання девербатива в усіх стилях мови, у всіх комунікативних регістрах мовлення. Основною метою вживання девербатива вважаємо лаконічність подання інформації зі збереженням її обсягу.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Баклагова К. Девербатив як знак пропозиції в структурі речення / К. Баклагова // Лінгвістичні студії : [зб. наук. праць / укл. : Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін.]. - Донецьк : ДонНУ, 2004. - Вип. 12. - С. 87-91.

2. Баклагова К. Засоби вираження додаткової предикативності в структурі речення / К. Баклагова // Студентські філологічні студії початку ХХІ століття : [збірник тез доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції 21-22 квітня 2004 р.]. - Донецьк : ДОУ, 2004. - С. 75-79.

3. Баклагова К. Засоби вираження згорнутої предикації в простому двоскладному реченні / К. Баклагова // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство». - Д. : Вид-во ДНУ, 2005. - Вип. 2 , Т. 1. - С. 34-39.

4. Пономаренко К. Девербатив у функції головних членів речення / К. Пономаренко // «Східнослов'янська філологія : від Нестора до сьогодення» : матеріали Міжнар. наук. конф. / МОН України, Горлівський держ. педаг. ін-т іноз. мов. - Горлівка : Вид-во ГДПІІМ, 2008. - С. 98-99.

5. Пономаренко К. Девербатив як носій основної предикативності простого поліпропозитивного речення / К. Пономаренко // Східнослов'янська філологія : [зб. наук. праць / відп. ред. О.О. Кочетова.]. - Горлівка : Вид-во ГПДІІМ, 2008. - Вип. 15. - С. 210-216.

6. Пономаренко К. Девербатив у семантико-синтаксичній структурі речення / К. Пономаренко // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Серія «Мовознавство». - Донецьк : Укр. культурол. центр, Східний видавничий дім, 2008. - Т. 22. - С. 73-87.

7. Пономаренко К. Частка як засіб актуалізації девербативних конструкцій / К. Пономаренко // Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Серія «Філологія». Журналістика. - Донецьк : ДІСО, 2008. - Т. IV. - С. 49-54.

8. Пономаренко К. Морфолого-синтаксичний статус девербатива / К. Пономаренко // Мовознавчий вісник : [зб. наук праць / відп. ред. Г.І. Мартинова.] / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. - Черкаси, 2009. - Вип. 9. - С. 168-174.

9. Пономаренко К. Девербатив у позиції другорядних членів речення / К. Пономаренко // Лінгвістичні дослідження : [зб. наук. праць / гол. ред. Л.А. Лисиченко]. - Харків : Харківський нац. пед. ін-т ім. Г.С. Сковороди, 2009. - Вип. 27. - С. 213-224.

Анотація

Пономаренко К.В. Інформаційний потенціал девербативів у комунікативній структурі речення і тексту. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

Дисертаційна праця присвячена вивченню інформаційного потенціалу девербативів, їхніх функцій у комунікативній структурі речення і тексту. На основі ретельно дібраного фактичного матеріалу проаналізовано засоби вираження додаткової пропозиції в простому реченні, з'ясовано статус девербатива як синкретичної неізосемічної мовної одиниці шляхом аналізу його категорійних властивостей, валентного потенціалу, дослідження структурно-семантичних особливостей девербативних зворотів. Визначено умови й ознаки додаткової іменної предикації, вираженої девербативним зворотом. Результатом аналізу функцій девербатива як носія основної, так і додаткової предикативності в реченні й семантики утворюваних за його участі моделей став висновок про те, що в будь-якій функції девербатив зберігає пропозиційне значення, ускладнює семантику речення, збільшуючи тим самим кількість інформації в ньому. Здійснений комунікативний аналіз показав, що у висловленні й тексті девербатив актуалізує найважливішу інформацію, є засобом інформаційної компресії, бере участь в утворенні суперструктурної схеми тексту, організації різних типів текстового зв'язку, забезпечуючи смислову когерентність, формальну когезійність і композиційний зв'язок частин тексту.

...