Лексико-стилістичні параметри дискурсу романів Девіда Лоджа

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

З початку 1970-х років стилістика потрапляє під всеохоплюючий вплив функціоналізму, що відображено у працях численних учених (П. Сімпсон, Р. Картер, Г. Відовсон, Дж. Ліч, М. Шорт та ін.). Тому дослідження лексики художнього дискурсу, окрім описових завдань, включає вивчення лексем у їхній функціональній реалізації. Функціоналісти вважають художній твір елементом словесної комунікації (М.М. Бахтін, Ґ. Кук, М.Л. Прет), тобто дискурсом (Т.ван Дейк, Р. Фаулер, О.О. Селіванова), а орієнтація на вивчення дискурсу також є фундаментальною ознакою сучасного функціоналізму (І.А. Бехта, А.Д. Бєлова, М.М. Полюжин). Стилістичний аналіз текстів неодмінно залучає контекстуальні дані (І.В. Арнольд, Ґ. Кук, М. Ріффатер та ін.), а зосередженість на зв'язку тексту з контекстом характерне як для стилістики, так і для дискурсних явищ. Вербальна (тобто традиційна мовленнєва), комунікативна та контекстуальна складові художніх творів визначають розгляд художньої літератури, романів Девіда Лоджа зокрема, як дискурсу.

Під лексико-стилістичними параметрами дискурсу романів Девіда Лоджа маємо на увазі стилістичну систему та динаміку функціонування лексичних одиниць різноманітних пластів англійської мови (а саме спеціально-літературної та спеціально-розмовної лексики. Вибір даного автора зумовлено популярністю та актуальністю його творчості, а також тим фактом, що Девід Лодж успішно поєднує в собі три іпостасі - письменника, науковця та університетського викладача, що водночас широко відображає сучасний стан та має вагомий вплив на англійську мову.

Актуальність дисертації зумовлено загальною тенденцією сучасних наукових досліджень до вивчення функціонування мовних одиниць у процесі комунікації, в тому числі з дискурсних аналітичних позицій, адже дискурсна методологія як підхід орієнтує на глибший зв'язок мовного і позамовного, контекстуального, а для досліджень стилістичного плану це прерогатива. Дисертаційна робота є також актуальною у плані системно-структурного опису різноманітних пластів лексики, а, відтак, є вкладом у дослідження конкретної персоналії. Отже, актуальність теми дисертації зумовлено її основною проблематикою, яка відповідає сучасним вимогам мовознавства щодо пріоритетного розвитку системно-функціонального пошуку.

Мета дослідження - комплексний стилістичний аналіз спеціально-літературної та спеціально-розмовної лексики дискурсу романів англійського письменника Девіда Лоджа як у системному плані наявності та структурній різноманітності, так і в функціональному аспекті комунікативної спрямованості відповідних лексем. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

1) висвітлити теоретико-методологічні аспекти стилістики як науки, простежити передумови її розвитку від текстуалізму до контекстуалізму та його вплив на формування сучасної стилістики;

2) розкрити природу художньої літератури як дискурсу і довести доцільність використання термінів „дискурс”, „художній дискурс” та „дискурс роману” до творів художньої літератури, їхньої мовної тканини, акту комунікації;

3) виокремити лексико-стилістичні параметри дискурсу романів Девіда Лоджа і обгрунтувати важливість дослідження даних елементів англійської мови;

4) каталогізувати та систематизувати лексичні одиниці дискурсу досліджуваного письменника у всьому різноманітті словесних пластів спеціально-літературної та спеціально-розмовної англійської лексики;

5) простежити та проаналізувати продуктивність способів утворення оказіоналізмів у дискурсі романів Девіда Лоджа з урахуванням їхніх динамічних ознак;

6) виявити та описати стилістичні функції досліджуваних лексичних одиниць та зробити висновки про їхній характер у дискурсі романів автора.

1. Теоретико-методологічні засади стилістичних досліджень у світлі досягнень сучасної лінгвістики

Простежується розвиток стилістичної науки з початку ХХ ст. до сьогодення крізь призму методології та теоретичних здобутків. Її хід, як постає з дослідження, відображає розвиток стилістики від структуралізму з його таксономічними лінгвістичними моделями (російського та чеського формалізму, англо-американської неокритики та генеративної стилістики після хомськіанської революції) до постструктуралізму (афективної, дискурсної, когнітивної, феміністичної, функціональної стилістики тощо) із головно функціональними лінгвістичними моделями, від текстуалізму до контекстуалізму. Останній зосереджений на зв'язку тексту з контекстом, що характерне як для стилістики, так і для дискурсних явищ. Наше дослідження базується на інтегрованому теоретичному конструкті: воно примикає до контекстуалізованого підходу, не відкидаючи, однак, текстуально-орієнтованого, поєднуючи переваги точності та систематичності останнього з глибиною першого а, отже, може називатись системно-функціональним.

Оскільки сфера зацікавленості сучасної стилістики охоплює усі види мовного вживання, рівноправні між собою, бінарна опозиція „лінгвістична - літературознавча стилістика” не відображає реального поділу стилістичної науки на підгалузі, а тому може бути об'єднана парасольковим щодо стилістичного дослідження численних різновидів дискурсу терміном „загальна стилістика” чи, зрештою, просто „стилістика”.

Стилістичний аналіз текстів звичайно охоплює всі традиційні рівні мови (фонетичний, морфологічний, лексико-семантичний, синтаксичний). Разом із тим, сучасна стилістика спрямована на мову як дискурс, тобто на статус тексту як дискурсу (П. Сімпсон). На рівні дискурсу стилістика досліджує значення, недоступні для попередніх рівнів. Взаємопов'язаність рівнів також означає, що необов'язково є якась відправна точка у стилістичному аналізі.

Важливо наголосити, що художня література - це не відокремлений від інших вид комунікації з особливою системою мови для оповідних цілей (М. Флудернік), а формально й функціонально паралельний іншим вид словесної діяльності, невіддільний від контексту, в якому він відбувається (М.Л. Прет); це рівноправний іншим функціональний стиль, чи - через розмитість даного терміна та його непоширеність на Заході - радше різновид дискурсу. Кожний художній твір - елемент словесної комунікації, зразок художнього дискурсу. Водночас мова художньої літератури - не ізольована, окрема „художня” чи „поетична” мова з експресією чи ненормативністю як головною ознакою. Це складова конкретної загальнонародної мови, що служить соціальним та комунікативним цілям, а в конкретному випадку проявляється як дискурс певного художнього твору.

Стилістика поступово асимілювала ширший погляд на літературу як дискурс, що повинен охоплювати контекст та користувачів. Закладались основи розуміння будь-якого фрагмента мовного вживання -художнього чи нехудожнього - як дискурсу, комунікації, а також утверджувалась роль стилістики як динамічного посередника між мово- та літературознавством (Г. Відовсон). У працях, виконаних у цьому руслі, постійно підкреслюється залежність організації мовних конструкцій від головної комунікативної функції, від ситуації спілкування, думок і поглядів комунікантів.

Правомірність та доцільність застосування у стилістичних дослідженнях термінів „дискурс” та „художній дискурс” до творів художньої літератури випливає з таких тверджень щодо ознак цих понять:

- дискурс означає сукупність текстів у певній комунікативній сфері і об'єднує всі різновиди використання мови;

- дискурс охоплює аспекти комунікації, що лежать вище рівня організації речення, а також мову у вжитку;

- дискурс здатний інтегрувати поняття „функціональний стиль”, „мова”, „текст”;

- завдяки своїй багатоаспектності дискурс покриває і мову (Т. ван Дейк, Ю.С. Степанов), і мовлення (Е. Бенвеніст), і мовленнєву діяльність (Дж. Браун, Дж. Юль, Г.Г. Почепцов), які в різні періоди розвитку стилістичної науки становили об'єкт її досліджень;

- широке розуміння дискурсу як вияву мовленнєво-діяльнісних можливостей мовної особистості (В.Г. Борботько, В.В. Красних) наближається до поняття індивідуального стилю;

- дискурс розглядається як процес або результат мовленнєвої діяльності (Ф.С. Бацевич, І.А. Бехта);

- необхідний при статусі художньої літератури як дискурсу комунікативний аспект забезпечується комунікативними актами між персонажами твору, між автором і читачем, а сам художній твір розглядається як елемент словесної комунікації.

2. Системно-структурні та функціональні параметри спеціально-літературної лексики дискурсу романів Девіда Лоджа

Передусім обґрунтовується потреба вивчення лексики зі стилістичних позицій, що визначається щоденною людською комунікацією у всіх її проявах та сферах, а відтак необхідністю усвідомлювати, оперувати чи навіть маніпулювати стилістичними значеннями лексичних одиниць. Доцільність дослідження лексико-стилістичних аспектів дискурсу романів Д. Лоджа підсилюється вже згаданою актуальністю та популярністю його творчості, а, отже, репрезентативністю мовних даних та потенційним прагматичним впливом його слова.

У класифікації лексики англійської мови та її поділі на окремі стилістичні пласти орієнтуємося на розробки видатних лінгвістів В.В. Виноградова, Г.О. Винокура, та зокрема англістів І.Р. Гальперіна, Ю.М. Скрєбнєва, О.М. Мороховського, О.П. Воробйової та ін. Вибір саме спеціально-літературних та спеціально-розмовних пластів лексики продиктований в тому числі і концепцією Ш. Баллі, який на „нейтральному фоні” вирізняв синонімічні форми, що володіють стилістичним забарвленням, яке вчений розумів саме як „знижене”, розмовно-фамільярне і, навпаки, „високе”, книжне.

До лексем спеціально-літературного чи книжного пласту, наявних у дискурсі романів Д. Лоджа, слід віднести терміни, поетизми, архаїзми та історизми, а також різноманітні іншомовні лексичні засоби.

Терміни, переважно поліморфемної, полісемної, запозиченої природи, органічно входять у мовну тканину романів автора. Незважаючи на різнобій у класифікації термінів та трактуванні їх наявності у художніх творах, незаперечним є факт їх естетичної (а, відтак, експресивної) цінності у порівнянні з нейтральними словами (Скребнев, с. 59). Завдяки сюжетним, ідейно-тематичним лініям романів Д. Лоджа їхній дискурс насичений економічними, технічними, телевізійними, медичними, мово- та літературознавчими термінами, термінами військової, морської та фотосправи. Вживання у прямому та невласне-прямому мовленні персонажів мистецьких, релігійних термінів, термінів шоу-бізнесу тощо підпорядковане передусім характерологічній функції. Зоологічні, анатомічні, фізичні, авіаційні терміни тощо, окрім головної денотативної функції, виконують описово-експресивну (наприклад, медичні терміни у змалюванні зовнішності персонажів: rheumy eyes, anorexic slimness). Завдяки гумористичному, іронічному ефекту функції перелічених термінів можуть бути доповнені комічною (як-от, іронічно-наївні метафоричні пояснення теологічних термінів: There was also such a thing as plenary indulgence, which was a kind of jackpot, because it wiped out all the punishment accruing to your sins up to the time of obtaining the indulgence (How Far Can You Go?, с. 8). Характерною рисою дискурсу романів Д. Лоджа є наявність філологічних термінів у всіх, крім першого, романах автора. Така особливість пояснюється родом занять автора і своєрідною двоплановістю романів Д. Лоджа, в яких обов'язково присутня інтелектуальна площина, яка й передбачає наявність термінів відповідних сюжету сфер інтелектуальної діяльності. Так, викладач-феміністка вдається до пояснення різниці між метафорою та метонімією менеджеру ливарного заводу: `When you say a man “has balls”, approvingly, it's a metonymy, whereas if you say something is a “lot of balls”, or “a balls-up”, it's a sort of metaphor. The metonymy attributes value to the testicles whereas the metaphor uses them to degrade something else' (`Nice Work', c. 224). Таке використання термінів продиктовано у тому числі просвітницькою функцією.

Поетизми, загалом не характерні для дискурсу романів Д. Лоджа, представлені нечисленними чистими поетизмами на зразок повторюваних autumnal, forlorn, а також більш численними другорядними лексико-семантичними варіантами поетизмів на зразок fair. Дані лексеми, наявні головно у непрямому мовленні романів, виконують описову та іронічно-гумористичну функції (особливо у буденному ситуативному та мовному контексті), а також мають роль пародійно-алюзивної стилізації (наприклад, mounted on his trusty scooter (`The British Museum Is Falling Down', c. 129). Відтак, функції цих слів не завжди „поетичні”, і навпаки, стилістичні функції на зразок поетичної в розумінні Р. Якобсона можуть виконувати формально не поетичні лексеми. Отже, контекст є основним критерієм для визначення функціонального навантаження поетизмів. Архаїзми у дискурсі романів Д. Лоджа здебільшого представлені застарілими формами слів (spake) та синтаксичних конструкцій (until death did them part) і підпорядковані комічній функції, зумовленій ситуаційною несумісністю даних слів із буденним контекстом. Зафіксовано також з десяток книжних синсемантичних слів на зразок `hitherto', `whereof', `thereof', `whither', які І.Р. Гальперін називає `obscolescent' і які служать засобом урочистості (Скребнев, с. 63), синтаксичної точності та авторитетності. Функцію історичної стилізації нечисленні архаїзми виконують лише в дискурсі роману `Author, Author'. Історизми в дискурсі романів Д. Лоджа вичерпуються декількома випадками і служать номінативній функції чи компаративним засобом для стилістичних прийомів. Поетизми, архаїзми та історизми несуть інтертекстуальний зміст, адже, за В. В. Рижковою, завдяки притаманному їм часовому колориту вони побічно вказують на наявність в даному тексті тексту з іншим суб'єктом мовлення. З усіх чотирьох типів іншомовних лексичних засобів у дискурсі романів Д. Лоджа переважають запозичення, що належать до вищого стилістичного тону в порівнянні зі своїми нейтральними автохтонними відповідниками. Домінують слова романського, особливо французького походження. Кількісно переважає французька як мово-джерело і в випадку з варваризмами (sang-froid, risquй, mйnage, bonhomie тощо) та іншомовними словами та фразами (mot juste, idйe fixe, affaire, Au contraire, c'est normal, tout de suite, en famille, a deux тощо). Далі слідують латинська, італійська, німецька, іспанська тощо з певними модифікаціями стосовно набору даних лексем та кількості випадків їх вживання. Співвідношення загальної кількості випадків вживання варваризмів до іншомовних слів та фраз у дискурсі романів автора становить 503 :: 341. Втім, їхні функції збігаються: номінативна та прагматична з підфункціями останньої (емотивна, експресивна та оцінна, естетична, комічна, евфемістична та сугестивна). Характерним для письменника є відсутність традиційних способів забезпечення рівня розуміння читачами цих лексем (переклади, коментарі), натомість маємо лише непрямі пояснення або сюжетні підказки. Екзотизми у романах Лоджа (siesta, lei, muu-muu, ukulele) сприяють передачі колориту країн та їх жителів, залучених до сюжету. Динаміка вживань іншомовних лексичних засобів у романах Д. Лоджа відповідає місцю дії та сюжетним перипетіям конкретного роману. Однак, окрім цього параметра залучення іншомовних лексичних засобів у дискурс даних романів, слід назвати притаманне автору вкраплювання варваризмів та іншомовних слів та фраз в усі мовленнєво-композиційні форми дискурсу та засоби репродукції мовлення, що відповідає ідіосинкретичним особливостям персонажів та оповідача, їх свідомому бажанню вживати іншомовні засоби.

3. Системно-структурні та функціональні параметри спеціально-розмовної лексики дискурсу романів Девіда Лоджа

Простежуються, каталогізуються та дискурсно експлікуються уживані в романах Д. Лоджа лексичні одиниці спеціально-розмовних пластів. Простежуються та визначаються параметри ідентифікації, класифікації чи можливість розширення лексико-стилістичних пластів субколоквіальної лексики, а також функціональні та динамічні особливості кожної підгрупи.

До лексем спеціально-розмовного чи субколоквіального пласту, наявних у дискурсі романів Д. Лоджа, слід віднести сленгізми, вульгаризми, діалекттизми, а також регіоналізми.

Зі сленгізмів, на загал не характерних для романів досліджуваного письменника, зафіксовано слова загального сленгу (як-от bum, crap, a pick-up, booze, half-seas over, boozy, classy, smoochy, sweetie, gooey тощо) як емотивна та експресивна альтернатива загально розмовним лексемам; слова ж спеціального сленгу аналізуються як жаргонізми (наприклад, `fix' у дискурсі студентського ессе в рамках роману `Thinks…' як здобич, порція їжі, а саме крові, адже написано ессе від особи кажана-вампіра) і професіоналізми (наприклад, ливарно-виробничі a downturn, a shutdown, a spec, set-up, a knockout), що виконують характерологічну, описову та комічну функції. Прикладом останньої може бути професіоналізм університетського життя Dean's Relief (`Nice Work', с. 52), що пояснюється з точки зору розумної, та непрацевлаштованої героїні-викладачки як педнавантаження, вивільнене щойно обраним деканом, і сприймається з сарказмом через тимчасовість та низькооплачуваність та з комізмом у зв'язку з багатозначністю лексеми relief (утіха, розрада; допомога безробітним). Ці три групи субколоквіальних пластів об'єднані зумисним зниженням стилістичного тону.

Вульгаризми наявні в дискурсі романів Д. Лоджа у двох своїх підгру- пах - 1) лайки та прокльони (як обсценні (What the fuck, Piss off!, fucking, shit, for fuck's sake тощо), так і необсценні (bloody, Damn bloody, damn, what the hell, oh drat, dammit тощо)) та 2) непристойні, брудні слова та вирази, непристойність яких виявляється у самому предметно-логічному змісті слів, що позначають деякі частини тіла та їх функції, що відносяться до табуйованої сфери (balls, prick, wick, willie, a knobstick, cock, dick, a todger, widdler, boobs, tits, knockers, coupling, shag, screw, fuck, rogering, bonk, a quickie тощо). З хронологічної точки зору спостерігається неухильна динаміка зростання вульгаризмів другої групи, але фактор тематичних, ідейних та сюжетних особливостей кожного роману великою мірою коригує криву вживання вульгаризмів.

Основне функціонування вульгаризмів - як актуалізатора емоцій та дисфемізма - доповнюється комічною ціллю. Схожі функції у дискурсі романів Лоджа виконують також споріднені за семантикою лексеми будь-якого стилістичного пласту, що, однак, порушують загальноприйнятні норми щодо об'єктів референції у художньому дискурсі і викликають збентеження адресата через неочікуваність їх чисельного представлення. Останні пропонуємо називати ембарасизмами, прикладами яких можуть бути різноманітні лексеми на позначення фізіологічних станів та дій людей, як-от belching, breaking wind, constipated, to wipe himself, nocturnal emissions, threw up, incontinent, menarche тощо, а також термінологічні чи нейтральні найменування сексуальних актів на зразок copulation, intercourse, sexual congress. Надзвичайно продуктивною є сполучуваність лексеми та морфеми `sex', що, наприклад, у романі `How Far Can You Go?' вживається 164 рази на 244 сторінках тексту, що стилістично вагомо: така кількість і розмаїття спільнокореневих слів лексеми `sex', зазвичай небагаточисленних у художньому дискурсі, завдає фривольний, безпосередній тон оповіді, а їх присутність у прямому мовленні персонажів створює враження розкутості та, власне, бентежної неприхованості їхніх думок. Ембарасивні дієслова на позначення фізіологічних дій виконують функцію когезивного зв'язку у дискурсі роману `Small World', зводячи в одну сюжетну площину героїв, що фізично знаходяться в різних точках планети на відмінних часових лініях.

Очевидна перевага сексуально-тілесного в лайці дискурсу романів Д. Лоджа не виключає релігійного та їх поєднання в лайці (Fugging Christ! (`Ginger, You're Barmy', c. 84), але не поступається актуальному на даний час домінуванню політичного, національного та расового в лайці (за винятком ранніх романів автора чи випадкам характеризації персонажів у решті). Недотримання норм політичної коректності в її вікових, фізичних, розумових та психічних різновидах, окрім відверто комічних випадків, не характерні для дискурсу романів письменника. Неоднозначні випадки гендерних аспектів політкоректності: трапляється гендерно упереджена інтерпретація лексем на позначення людини як у виключно чоловічому роді (наприклад, `Each person is alone, temporarily, with his own thoughts' (`Changing Places', с. 52), так і зумисно в жіночому (як-от, `people were free to pursue excellence and self-fulfilment, each according to her own rhythm and inclination' (`Nice Work', с. 346). Проте в динаміці простежуємо утвердження гендерно коректних пріоритетів: дейксис понять `student', `self', `novelist' тощо подається займенниками обох родів, на позначення професій добираються гендерно нейтральні лексеми (flight attendant, police officers тощо).

Діалектизми, які в даній роботі розуміються виключно як локальні (територіальні), а не класові, особливості мовлення, наявні в дискурсі романів Д. Лоджа головно як експоненти міських діалектів Лондона (кокні) та Раммиджа, де Раммидж - псевдотопонім. У ході дослідження доводиться хибність вузького трактування явища діалектизмів (у розумінні регіональних, нестандартних діалектів, часто сільського типу) та визнається паритет усіх діалектів англійської мови включно з британським стандартом. Встановлено, що у дискурсі романів Лоджа останньому належить весь дискурс наратора та більшість персонажного, невеликий відсоток якого подано іншими діалектами (дербіширським наділений герой роману `How Far Can You Go?', ланкаширським - персонаж роману `Thinks…') чи радше певними їх фонетичними, синтаксичними та рідше лексичними особливостями. Останні вкраплюються у пряме мовлення відповідних персонажів, переважно не головних (явище т. зв. „придушення діалектів”); суцільні відрізки дискурсу носіїв кокні наявні лише у першому романі автора, де їх пряме мовлення двічі складає по 3 сторінки (`The Picturegoers', с. 116-118, 183-185). Функціональна матриця діалектизмів охоплює характерологічну, експресивну та сатиричну стилістичні функції. Своєрідну когезивну функцію у дискурсі роману `The Picturegoers' виконують багаторазові прохання неповнолітніх любителів кіно провести їх в кінотеатр: їх пряме мовлення, як і мовлення окремих кіноманів та працівників всередині кінотеатру тяжіє до кокні того типу, що ним розмовляють неосвічені (Arnold, с. 236), напів-грамотні і неграмотні (Raevska, с. 275).

Регіоналізми, як елементи варіантів англійської мови, розглядаються окремо від територіальних діалектів, та все ж ближчі до них, аніж до іншомовних лексичних засобів, з огляду на споріднені функціонально-стилістичні та історично-географічні параметри. Головно наявні у прямому мовленні персонажів з характерологічною функцією, американізми представлені фонетичними (Whadddya do…?, dincha hear?, a helluva lot, Kinda shy, sorta stuff), орфографічними (Harbor, center, neighbor, program), граматичними (gotten), лексичними (sidewalk, elevator, billfold, movie, fill out, candies, vacation), синтаксичними (I had this great idea, He's got this client, Like the name means nothing to me, he like crumpled in front of my eyes) та дискурсними (Gee, Geeze, Yeah, No way, There You Go!) особливостями. Регіоналізми у Д. Лоджа репрезентуються також елементами ірландської англійської (Be off with you, you little spalpeens, the Protestants themselves, with me own eyes, come to ye, babby, daddy, the likes of you), що надають експресії відповідним відтинкам дискурсу. Велику роль у залученні регіоналізмів до дискурсу романів відіграє контекстуальна та змістова складова.

4. Системно-структурні та функціональні параметри оказіоналізмів дискурсу романів Девіда Лоджа

Розглянуто систематизовано за словотвірними способами оказіоналізми дискурсу романів Д. Лоджа. Обґрунтовуються структурні та семантичні передумови їх виділення, наводяться хронологічні та динамічні показники відповідних груп лексем, відстежуються їхні функціональні та художні параметри.

Оказіоналізми, що від неологізмів відрізняються невходженням до узусу, нефіксованістю у словниках, належністю до мовлення, нерегулярністю вживання, контекстуальною залежністю, прагматичною маркованістю, новизною/незвичністю тощо, у дискурсі романів Д. Лоджа представлені 1553 зафіксованими випадками, тобто з середньою густотою 1 на 2,25 сторінки тексту. В даній роботі брались до уваги словотворчі оказіоналізми.

Збалансувавши різного роду погляди на складні, складнопохідні слова та слова, утворені з участю комбінованих форм шляхом ієрархічного об'єднання двох перших категорій та виділення третіх в окремий спосіб творення оказіоналізмів, констатуємо лідерство перших (69%) та другу за чисельністю позицію словопродукування (15%), за якою близько слідують афіксальні утворення (14%). Периферійні способи словотворення представлені конверсією, редуплікацією, реверсією та телескопією.

Отже, найпродуктивнішим способом утворення оказіоналізмів у дискурсі романів Д. Лоджа є словоскладання в широкому розумінні, що, окрім власне складних слів (як-от gossip-point, tit-holders, needle-sharp, thirstquenching, feet-first, crotch-high, sex-mad, second-honeymooner, bottle-blonde) включає складнопохідні оказіоналізми, утворені при одночасному акті словоскладання і афіксації (alphabet-chested, brutal-faced, summerfrocked, loose-livers тощо) та багатокомпонентні слова (have-now-pay-later principle, a promotions-and-appointments couch і т.д.). Словопродукування або деривацію з участю комбінованих форм (як прийнято називати словотворчі елементи перехідного характеру, які є на шляху переходу до повновартісних афіксів) представимо оказіоналізмами superlife, half-belief, Cossack-style, factorywise, Fantasyville, Californiaspeak, афіксацію - лексемами breasty, winterless, a wardrobeful, heartstoppingly, take-uppable, seasidey. Простежується зростаюча динаміка афіксальних утворень.

Відмітною ознакою досліджених оказіоналізмів є їх образність, зумовлена великим емоційним зарядом, і синтаксична компресія. Функціональна модель даних лексем включає номінативну, прагматичну (експресивну, оціночну, емотивну) та дотичну до неї комічну (гумористичну, іронічну, сатиричну), а також синтаксичну функції. Останню часто виконують оказіоналізми, утворені за моделями n+PI, n+PII, n+n+ed, adj+n+ed, n+ v+ er, adj+ v+ er тощо в цілях компактності та економії синтаксичних засобів (`a relaxed, sauntering, window-browsing, ice-cream-licking, straw-sucking crowd' (`Paradise News', с. 131), `eye-rolling, yellow-fanged, greasy-looked villain' (`Author, Author', с. 321)), з огляду на що можна говорити про їх значення у творенні дискурсу.

Естетичні, поетичні, експресивні та інші стилістичні функції поряд з номінативною функцією усіх різнопластових лексем проявили свою комунікативну природу через зацікавленість адресанта та адресата у забезпеченні відповідного розуміння та співтворення у процесі спілкування, що підтверджує статус художньої літератури як дискурсу.

Висновки

лодж стилістика літературний текстуалізм

На підставі аналізу теоретико-методологічних засад стилістичних досліджень ХХ-ХХІ ст. з опорою на сучасну методологію стилістики та виходячи з результатів системно-функціонального аналізу стилістичних параметрів лексики дискурсу романів Д. Лоджа зроблено такі висновки:

1. Підхід до стилістики в епоху панівного структуралізму був головно текстуалістським. Акцент на дослідженні художньої літератури як окремого типу мовлення, відображений у вивченні т. зв. „художньої мови”, зумовлював використання таксономічних лінгвістичних моделей у стилістичних дослідженнях. В епоху постструктуралізму підхід передусім контекстуалістський. Розуміння художньої літератури як одного з різновидів дискурсу, рівноцінного з іншими видами комунікації, та його дослідження у сукупності тексту й контексту виявляється у застосуванні функціональних лінгвістичних моделей у стилістичних дослідженнях. У сучасних стилістичних дослідженнях логічним та плідним постає інтегрований системно-функціональний аналіз дискурсу художньої літератури,зумовлений потребою вивчення художнього тексту з широких філологічних позицій.

2. Сучасна стилістика спрямована на мову як дискурс та на те, як текст набирає значення в контексті. Художній твір - це елемент словесної комунікації, зразок художнього дискурсу. Художня література - формально й функціонально паралельний іншим вид словесної діяльності, рівноправний іншим функціональний стиль, чи різновид дискурсу. Мова художньої літератури - не ізольована, окрема „художня” чи „поетична” мова з експресією, ненормативністю чи „поетичною функцією” як головною ознакою, а складова конкретної загальнонародної мови, що служить тим самим соціальним і комунікативним цілям.

3. Художня література розглядається як діяльність, комунікація, дискурс, де дискурс - це мова, мовлення, мовленнєва діяльність і текст у їх взаємозв'язку, це процес і результат мовленнєвої діяльності, це письмовий чи усний вербальний продукт комунікативної події. Доцільність використання термінів „дискурс”, „художній дискурс”, „дискурс романів” у стилістичних дослідженнях художніх творів зумовлено такими ознаками дискурсу:

- дискурс означає сукупність текстів у певній комунікативній сфері і об'єднує всі різновиди використання мови, художню літературу зокрема, а відтак здатний інтегрувати поняття „функціональний стиль”, „мова”, „текст”;

- дискурс охоплює аспекти комунікації, що лежать вище рівня організації речення, а також мову у вжитку і висловлювання;

- дискурс трактується як вияв мовленнєво-діяльнісних можливостей мовної особистості, як індивідуальне мовлення тощо, а, отже, наближається до поняття індивідуального стилю, ідіолекту;

- дискурс як комунікація в художньому творі реалізується інтратекстовими, інтертекстовими та позатекстовими комунікативними актами (між персонажами твору, художніми творами та автором і читачем).

4. Вивчення лексики художніх творів зумовлено лексикоцентричною орієнтацією у сучасному мовознавстві, а акцент на спеціальних стилістичних пластах англійської мови мотивований рівнем стилістичного ефекту даних лексем у художньому дискурсі. Системно-структурні дані та функціональні особливості спеціально-літературних та спеціально-розмовних лексем дискурсу романів Д. Лоджа з урахуванням динамічних показників цих пластів слів визначено як лексико-стилістичні параметри даного дискурсу.

5. Виявлено та проаналізовано спеціально-літературні пласти лексики дискурсу романів Девіда Лоджа, а саме (в порядку спадання чисельності представлення в дискурсі):

- іншомовні лексичні засоби в усіх чотирьох своїх підгрупах. Домінують запозичення, але їх стилістичне навантаження невелике через асиміляцію англійською мовою. Девід Лодж надає перевагу саме запозиченим (більш літературним, книжним) еквівалентам нейтральних автохтонних англійських слів. Понад 500 випадків вживання налічує група варваризмів із відчутною перевагою романських мов-джерел, понад 340 випадків залучення іншомовних слів та фраз представлють схожі показники мов: відповідно кількості усіх випадків вживання варваризмів за французькою, італійською та латинською ідуть німецькі та іспанські одиниці; щодо випадків вживання іншомовних слів та фраз лідирують французька, іспанська, італійська, німецька та латинська як мови-джерела. Функції лексем цих двох груп зводяться до номінативної та прагматичної. Остання представлена багатьма підфункціями: емотивною, експресивною, оцінною, естетичною, комічною, евфемістичною та сугестивною. Комунікативно-прагматичною потребою створення національного чи локального колориту підпорядковане використання екзотизмів. На загал можна говорити про велике залучення автором різних типів іншомовних лексичних засобів у дискурс своїх романів. Динаміка їхнього використання Д. Лоджем упродовж усієї творчості радше відповідає сюжетним та характерологічно-персонажним особливостям конкретного роману;

- терміни, представлені у всій різноманітності своєї класифікації. У дискурсі романів Д. Лоджа виявлено терміни усіляких сфер людської діяльності, загальна кількість яких 25. Кількість слововживань цього пласту сягає тисячі. Такі показники дозволяють стверджувати, що терміни є характерною рисою дискурсу романів автора. Філологічні терміни присутні майже у всіх романах письменника. Така особливість пояснюється родом занять автора і своєрідною двоплановістю романів Девіда Лоджа, в яких обов'язкова присутня інтелектуальна площина. Крім денотативної та просвітницької, у дискурсі романів Д. Лоджа терміни служать описово-експресивній, характерологічній та комічній функціям;

- на порядок менш численні поетизми, архаїзми та історизми, що виконують різні описово-номінативні, комічні функції та служать засобом історичної, чи, частіше, пародійно-алюзивної стилізації, та разом з латинізмами (що належать до іншомовних лексичних засобів) несуть інтертекстуальний зміст завдяки притаманному їм часовому колориту.

6. Виявлено та проаналізовано спеціально-розмовні пласти лексики дискурсу романів Девіда Лоджа, а саме (в порядку спадання):

- вульгаризми, наявні у двох підгрупах - лайки та прокльони (обсценні і необсценні) та обсценні, брудні слова та вирази, використання яких заборонене в немаркованому спілкуванні як непристойних. Остання група головно представлена т. зв. „сексуальною лайкою”. З хронологічної точки зору спостерігається зростання вульгаризмів другої групи, але фактор тематичних, ідейних та сюжетних особливостей кожного роману великою мірою коригує криву вживання вульгаризмів. Основні функції вульгаризмів - емотивна, дисфемістична та комічна - прагматично зближують їх зі спорідненими за семантикою лексемами будь-якого стилістичного пласту, номінативно прийнятними, та референційно табуйованими, що головно позначають фізіологічні акти, процеси, стани, сексуальні стосунки, пози, природні потреби тощо. Пропонуємо окремий розгляд останніх як ембарасизмів з огляду на їх прагматичний ефект збентеження, спричинений незвичністю наявності чи великої чисельності таких лексем у художньому дискурсі. У романах Д. Лоджа представлено релігійний компонент лайки та нечисленні випадки політичного, національного та расового в лайці, майже відсутні прояви вікової, фізичної, розумової та психічної некоректністі; тема гендерної рівності властива усій творчості письменника;

- регіоналізми, кількісно переважаючи діалектизми в романах Д. Лоджа, представлені лексемами та надлексемними елементами, які переважно належать прямому мовленню персонажів і завжди відзначаються стилістичною та комунікативною вмотивованістю. Як елементи варіантів англійської мови, що розвинули свої регіональні стандарти, американські та ірландські регіоналізми дискурсу романів Д. Лоджа головно мотивовані сюжетно-тематичними лініями і виконують передусім характерологічно-лінгвістично-культурну функцію, що є своєрідним сплавом характеристики персонажів, інформування про їх походження, фон та статус, порівняння британського та американського/ північно-ірландського менталітетів;

- діалектизми в їх територіальному ракурсі представлені головно у прямому мовленні персонажів. Рівноправність усіх діалектів та акцентів англійської мови, доведена в ході розгляду теоретичних аспектів діалектизмів, у художньому дискурсі, однак, не заперечує маркованості саме „нестандартних” діалектів. Так, дискурс усіх без винятку романів Д. Лоджа складає як свого роду матриця Standard English dialect/ британський англійський стандарт(ний діалект), проте майже кожен роман містить вкраплені елементи міських діалектів кокні та Раммиджу, чий ареал, як і діалект - вигадані. Їхні особливості переважно подані фонетичними, синтаксичними та рідше лексичними засобами). Окрім головної характерологічної функції, у дискурсі романів Д. Лоджа діалектизми додатково підпорядковані сатиричній, експресивній та когезивній цілям;

- нечисленні сленгізми дискурсу романів Д. Лоджа слід розглядати радше як слова загального, ніж спеціального, сленгу, які відповідають емотивно-експресивним цілям. Лексеми спеціального сленгу представлені професіоналізмами та ще рідше жаргонізмами, що покликані відтворити атмосферу, в якій працюють та живуть герої і підпорядковані характерологічній, описовій та комічній функціям. Усі разом об'єднані зумисним зниженням стилістичного тону.

7. Оказіоналізми, що бувають спеціально-розмовними та спеціально-літературними, є фактами мовлення, дискурсу на відміну від неологізмів як фактів мови. Дискурс романів Д. Лоджа містить 1553 словотворчі цільнооформлені оказіоналізми різноманітних способів словотворення з перевагою словоскладання (1074), словопродукування (228) та афіксації (216) та нечисленними випадками телескопії (13), конверсії (10), редуплікації (7) та реверсії (5). Спосіб словоскладання представлений багатьма складними, багатокомпонентними та складнопохідними моделями з найрізноманітнішими смисловими відношеннями між компонентами. Прослідковується вплив аналогії, що трактується як принцип, а не спосіб словотворення. Виявлено певне наростання оказіонального словоскладання у творчості досліджуваного письменника, як і зростаюча динаміка афіксації.

Образність, конотативність та маркованість у плані наявності додаткової інформації зумовлює контекстуальну залежність оказіоналізмів. Функціонування даних лексем виявляє їхню інформативність, прагматичність (естетичну, оціночну, експресивну підфункції), комічність (гумористичну, іронічну, сатиричну підфункції) та синтаксично-дискурсну вигоду, зумовлену здатністю складних та складнопохідних оказіоналізмів синтаксично замінити та семантично відтворити звороти чи підрядні речення.

8. Стилістичне дослідження лексичних одиниць різних пластів на матеріалі романів Д. Лоджа засвідчило характерні для кожного пласту та загальнонародної англійської мови параметри, а також виявило специфічні дискурсу художніх творів досліджуваного автора риси стосовно наявності, чисельності, дистрибуції та динаміки. Лексичні одиниці дискурсу романів Д. Лоджа проявили широку гаму функцій. У своїй сукупності номінативна та власне стилістичні функції різнопластових лексем у романах Лоджа виразно демонструють комунікативний характер, і, відтак, можуть бути об'єднані комунікативним спрямуванням, що узгоджується з розумінням художньої літератури як дискурсу, що в свою чергу породжується комунікацією.

9. Для повного стилістичного аналізу дискурсу романів Д. Лоджа необхідно дослідити стилістичні прийоми різних рівнів. Перспективним також може виявитися аналіз стилістичних параметрів дискурсу науково-публіцистичних та наукових праць автора, а також порівняльне дослідження його художнього та наукового доробку. Сучасна наука потребує комплексних досліджень мовної особистості, індивідуального стилю чи дискурсу письменника - автора різностильових текстів. Кожен з досліджених параметрів та пластів лексики дискурсу романів Д. Лоджа може послужити предметом подальшого вивчення. З іншого боку, романи Д. Лоджа - благодатний матеріал для вивчення сучасного художнього дискурсу, в т. ч. постмодерного, а також для досліджень лінгво-прагматичного та лінгвокогнітивного плану.

Література

1. Ладницька О.Л. Лексико-стилістичні аспекти авторського дискурсу художніх творів Девіда Лоджа / О.Л. Ладницька // Філологічні студії. - 2003. - № 3-4. - С. 87-95.

2. Ладницька О. Оказіональна словотворчість у дискурсі романів Девіда Лоджа / Олеся Ладницька // Вісник Львівського університету. Серія іноземні мови : Зб. наук. праць. - 2007. - Вип. 14. - С. 38-46.

3. Ладницька О. Про доцільність використання терміну „дискурс” у стилістичних дослідженнях художніх творів / Олеся Ладницька // Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство) : [у 5 ч.] - Кіровоград, 2008. - Вип. 75 (3). - С. 356-359.

4. Ладницька О.Л. До питання поділу стилістики на лінгвістичну та літературознавчу / О.Л. Ладницька // Мова і культура : Науковий журнал. -- К.: Видавн. Дiм Дм. Бураго, 2009. -- Вип. 11. - T. XI (123). -- C. 41-46.

5. Ладницька О.Л. Лексичні аспекти політичної коректності у дискурсі романів Девіда Лоджа / О.Л. Ладницька // Нова філологія : Зб. наук. праць. - Запоріжжя, 2009. - № 35. - С. 108-112.

6. Ладницька О.Л. Сучасна стилістика крізь призму рівнів мови / О.Л. Ладницька // Проблеми та перспективи лінгвістичних досліджень в умовах глобалізаційних процесів: міжнар. наук.-практ. конф., 30-31 жовт. 2007 р.: статті. - Тернопіль: Економічна думка, 2007. - Част. 1. - С. 118-120.

7. Ладницька О. Комунікативний аспект художнього дискурсу / Олеся Ладницька // Людина. Комп'ютер. Комунікація: Всеукр. наук.-практ. конф., 6-8 трав. 2008 р.: статті. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту „Львівська політехніка”, 2008. - С. 64-65.

Размещено на Allbest.ru