Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

філологічних наук

Історія розвитку зворотних займенників в англійській мові: структурний та функціональний аспекти

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Гирин Олег Володимирович

ХЕРСОН - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології імені Д. І. Квеселевича Житомирського державного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Буніятова Ізабелла Рафаїлівна,

Національний університет «Києво-Могилянська академія»,

професор кафедри загального і слов'янського мовознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Шевченко Ірина Семенівна,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу

кандидат філологічних наук, доцент

Романова Наталя Васидівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

докторант кафедри німецької філології

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню структурних та функціональних особливостей англійських зворотних займенників у писемних пам'ятках і літературних джерелах VII-ХХІ століть. Граматичні студії посідають чільне місце серед інших мовознавчих здобутків, незмінно привертаючи увагу як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників.

Вивчення зворотних займенників у синхронному та діахронному аспектах становить окрему ділянку опрацювання сучасної категорійно-функціональної граматики (О. В. Бондарко, І. Є. Грачова, Г. О. Золотова, О. В. Падучева, К. Г. Городенська, М. А. Шелякин, V. Lifari, Ch. F. Meyer, G. Muller, W. Schmidt, B. Strang). Значний внесок у роз'язання проблем, пов'язаних із висвітленням природи частиномовних одиниць, а також їх функціонуванням у реченні, зробили представники генеративної граматики (І. Р. Буніятова, І. Є. Снісаренко, В. І. Нодь, J. Fisiak, R. Freidin, L. Haegeman, Т. Hoekstra, А. Holmer, R. Hudson, P. Kisparsky, A. Radford, E. C. Traugott, A. van Kemenade, M. Rissanen). Досягнення цієї парадигми мовного знання сприяли поступовому утвердженню формалізованих процедур у світовій мовознавчій практиці і поширенню їх у вітчизняній науці.

В англістиці останніх десятиліть, що органічно поєднала здобутки традиційної, структуральної і генеративної парадигм, утвердився підхід, згідно з яким аналіз мовних явищ має здійснюватися у триєдності його складників: структурному, семантичному та фунціональному (І. Р. Буніятова, І. В. Дудко, Л. В. Короткова, О. О. Селіванова, В. В. Таран, V. Gast, D. Hole, E. L. Keenan, E. Kцnig, C. Lange, P. Siemund, T. Reinhart, E. Reuland, D. R. Storoshenko). Попри наявність ґрунтовних праць, присвячених аналізу частиномовних одиниць, зворотні займенники ще не становили об'єкт спеціального наукового дослідження. Походження, структура, функціональні групи, комунікативне навантаження зворотних займенників є актуальними питаннями, які потребують поглибленого аналізу з погляду новітніх досягнень граматичної науки. Зазначене коло питань включає також вивчення семантичного наповнення зворотних та інтенсифікаційних конструкцій у писемних пам'ятках та літературних джерелах VII-ХХІ століть.

Актуальність теми дослідження визначається спрямованістю сучасних граматичних студій на проблеми функціонування й розвитку елементів мовних систем, що передбачає належний рівень формалізації дослідницьких процедур. Відсутність інтегрального підходу до дослідження англійських зворотних займенників зумовлює потребу поліаспектного дослідження цього розряду займенників як у синхронній, так і діахронній площині, що передбачає врахування взаємодії різних мовних рівнів.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Функціонування мовних одиниць”, що розробляється на кафедрі англійської філології та перекладу імені Д. І. Квеселевича Житомирського державного університету імені Івана Франка (тему затверджено вченою радою ЖДУ, протокол № 4 від 24 вересня 2004 року).

Мета роботи полягає у комплексному дослідженні структурних і функціональних характеристик зворотних займенників протягом усієї історії розвитку англійської мови. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання низки конкретних завдань:

– виокремити функціональні типи зворотних займенників у сучасній англійській мові;

– виявити джерела формування морфологічно складних зворотних займенників в англійській мові;

– висвітлити процес заміщення особових займенників зворотними у рефлексивних конструкціях, а також морфологічно простих інтенсифікаторів складними у середньоанглійській мові;

розкрити передумови утворення форм зворотних займенників за різними моделями наприкінці давньоанглійського - на початку середньоанглійського періодів;

окреслити процес становлення форм однини та множини англійських зворотних займенників у ХІІ - ХІХ століттях;

визначити морфологічний і синтаксичний статуси зворотних займенників у рефлексивних конструкціях у сучасній англійській мові;

встановити основні функції зворотних займенників та інтенсифікаторів, проаналізувати динаміку їх реалізації в англійській мові;

визначити комунікативне навантаження зворотних займенників, інтенсифікаторів і вільних зворотних анафор.

Об'єктом дослідження є англійські зворотні займенники зі структурою Pronoun + self в англійській мові VII-XXI століть.

Предмет аналізу в роботі складають структурні та функціональні особливості англійських зворотних займенників протягом усієї історії розвитку англійської мови..

Матеріалом дослідження слугували речення зі зворотними (V_trns + Pronoun (+ self) ) та інтенсифікаційними (NP (+ V) + intensifier) конструкціями і вільними зворотними анафорами, дібрані методом суцільної вибірки з 11252 сторінок текстів давньо-, середньо- та новоанглійського періодів. Загальна кількість одиниць - 6500, з яких було дібрано 190 одиниць для ілюстрації становлення структури, а також функціонування зворотних займенників у рефлексивних та інтенсифікаційних конструкціях.

Методи дослідження, зумовлені метою, завданнями та фактичним матеріалом, базуються на комплексному підході до вивчення еволюційних процесів у граматичній системі англійської мови, на прийомах порівняльно-історичного методу з елементами компонентного аналізу. Враховуючи особливості досліджуваного матеріалу, для вирішення поставлених завдань застосовано такі методи: індуктивний, що дає змогу формувати висновки на основі аналізу конкретного матеріалу, а теоретичні положення ретельно обґрунтовувати та ілюструвати мовними даними; метод дистрибутивного аналізу для виявлення оточення, в якому вживаються зворотні займенники; метод контекстуального аналізу, який враховує безпосередній контекст вивчення мовного явища, систематизацію та узагальнення особливостей функціонування зворотних займенників у письмових текстах; метод субституції, який дозволяє визначити комунікативне навантаження зворотних займенників на позиціях з можливим використанням особових займенників; метод лінгвістичного опису, що передбачає безпосереднє дослідження явища в тексті, систематизацію та узагальнення відомостей про особливості функціонування зворотних займенників. Кількісний аналіз мовних фактів є необхідним для встановлення числових співвідношень отриманих результатів та кількісного порівняння досліджуваних одиниць мови і передбачає встановлення їхніх якісних характеристик, а також дозволяє виявити загальні тенденції функціонування зворотних займенників з тією чи іншою структурою.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній лінгвістиці здійснено комплексний аналіз структурних і функціональних особливостей зворотних займенників в історії англійської мови. Новим є також встановлення комунікативних функцій зворотних інтенсифікаторів і вільних зворотних анафор у сучасній англійській мові. У межах виконаної роботи вперше було виділено сублімаційну функцію зворотних займенників. Новим є також виокремлення предикативної групи зворотних інтенсифікаторів. Запропоновано якісно нову схему розвитку морфологічно складних зворотних займенників.

Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена у положеннях, що виносяться на захист:

Розряд зворотних займенників у сучасній англійській мові включає власне зворотні займенники, що функціонують як комплементи дієслів, зворотні інтенсифікатори, які підсилюють семантику іменної або дієслівної фраз, та вільні зворотні анафори, які займають проміжну позицію між власне зворотними займенниками та інтенсифікаторами.

У сучасній англійській мові зворотні займенники виконують функцію комплемента перехідних дієслів і не слугують допоміжними словами для створення аналітичної форми зворотного стану дієслова у рефлексивних конструкціях, а отже не зазнають граматикалізації. Випадки, де значення вербалізованої моделі [V_trns + Pronoun Reflexive] не становить суму значень її складників, слід трактувати як початок процесу лексикалізації сполучення.

Поєднання давньоанглійського особового займенника третьої особи з інтенсифікатором self у постпозиції до перехідного дієслова слугувало джерелом виникнення зворотних займенників. Таке використання зумовило набуття інтенсифікатором self значення рефлексивності та можливості використовуватися за аналогією з особовими займенниками першої та другої особи в рефлексивних конструкціях. Поєднання особового займенника й інтенсифікатора, витіснило self при підсиленні семантики іменників і займенників.

Початок процесу субстантивації прикметника self припадає на кінець давньо- - початок середньоанглійського періодів. Категорійна реінтепретація self зумовила неоднорідність форм зворотних займенників у сучасній англійській мові. На початку середньоанглійського періоду поєднання особових займенників третьої особи однини в об'єктному відмінку з інтенсифікатором закріплене в мові. Водночас зворотні займенники першої та другої особи утворилися впродовж середньоанглійського періоду як поєднання особового займенника в родовому відмінку та іменника self.

Упродовж середньоанглійського періоду відбувалася граматикалізація інтенсифікатора self з подальшою лексикалізацією структури [Pronoun personal + self], що витіснила особові займенники при експлікації внутрішньо направленої референції. Частота вживання інтенсифікатора self зменшилася на користь лексикалізованих морфологічно складних інтенсифікаторів зі структурою як у власне зворотних займенників.

У сучасній англійській мові власне зворотні займенники позбавлені додаткового комунікативного навантаження, за винятком конструкцій із імпліцитно-рефлексивними дієсловами. У таких реченнях використання зворотних займенників протиставляє референтів висловлення іншим можливим особам або предметам/явищам. Функціональне навантаження зворотних інтенсифікаторів і вільних зворотних анафор полягає у сублімації референта, що передбачає його виділення з-поміж інших можливих і протиставлення їм, зациклення уваги на ньому, а також підвищення ступеня його соціальної прийнятності.

Комунікативне навантаження апозиційних інтенсифікаторів полягає в експлікації перманентної, темпоральної, релятивної або логофоричної сигніфікації референта. Ад'юнктні інтенсифікатори виражають ексклюзивну та інклюзивну сигніфікацію референта. При інверсії у реченнях із придієслівними інтенсифікаторами значення останніх збігається із темпорально сигніфікативним значенням приіменних інтенсифікаторів, що уможливлює викоремлення предикаційной групи інтенсифікаторів. Останні підсилюють одночасно семантику іменної та дієслівної фраз. Вільні зворотні анафори у тексті виконують низку комунікативних функцій, а саме: перспективне інтерпретування, контрастивне акцентування, уточнену референцію, ілюстративну та лімітаційну референцію, референційну соціалізацію та суб'єктно-об'єктний рольовий розподіл.

Теоретичне значення дослідження полягає в новому підході до розв'язання проблем історичної морфології з урахуванням останніх досягнень лінгвістичної думки. Результати дослідження є внеском у порівняльно-історичне, загальне і германське мовознавство, типологію граматичних систем, сприяють глибшому розумінню специфіки досліджуваного явища як у сучасній англійській мові, так і в історичному аспекті. Системне висвітлення проблеми займенникової реалізації у тексті допомогло розкрити взаємодію різнорівневих мовних одиниць (слова і тексту), а також визначити прагматико-комунікативний потенціал мовних одиниць нижчого рівня через визначення можливих схем і моделей реалізації за допомогою займенникових одиниць багатьох текстових ознак.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання її основних результатів, теоретичних положень та висновків у курсах історії англійської мови (розділ “Морфологія” і “Синтаксис”), теоретична граматика (розділи “Морфологія” “Синтаксис”, “Члени речення”). Матеріали дослідження можуть бути використані для створення методичних посібників із теоретичної граматики та історії англійської мови, при розробці загальних і спеціалізованих курсів з названих дисциплін у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, при написанні наукових праць з англійської філології.

Апробацію роботи було здійснено на відкритому засіданні кафедри англійської філології Житомирського державного університету імені Івана Франка (Житомир, 2010 р.); на V міжнародній науково-практичній конференції «Наукові дослідження. Теорія та експеримент» (Полтава, 2009), на всеукраїнській науково-практичній конференції "Дні науки - 2010" (Миколаїв, 2010), на всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції "Україна наукова" (Київ, 2010).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження відбито в 9 публікаціях, з яких 6 - у фахових виданнях ВАК України, а 3 - тези та матеріали вищезгаданих конференцій. Загальний обсяг публікацій - 3,1 др. арк.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, глосарія, списка опрацьованої наукової літератури і джерел ілюстративного матеріалу, а також додатків. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них текстова частина - 164 сторінки. Бібліографія містить списки використаної літератури (251 позиція, з яких 145 - іноземними мовами) та джерел ілюстративного матеріалу (38 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Зворотні займенники як об'єкт лінгвістичного дослідження”. Розмаїття підходів до трактування природи зворотного займенника, його генези, шляхів формування та функціонального навантаження зумовлюють необхідність поліаспектного висвітлення цієї частиномовної одиниці з урахуванням усього багатства її структурних та функціональних можливостей.

Так, у традиційній граматиці зворотні займенники досліджують здебільшого в контексті виділення їхніх класифікаційних ознак (Р. Кварк, С. Грінбаум та ін.) У категорійно-функціональних граматиках, зокрема, відсутня єдина точка зору стосовно статусу зворотних займенників та інтенсифікаторів (А. В. Кравченко, А. С. Хорнбі О. Єсперсен).

У функціональній граматиці зворотні займенники розглядають у площині розпрацювання дієслівної категорії зворотності (А. В. Бондарко, М. А. Шелякін). Проте ця категорія залишається однією з найменш досліджених представниками цієї граматичної школи.

У генеративній парадигмі зворотні займенники досліджують лише під кутом зору правил і принципів синтаксичної організації речення. Це відбувається в трьох вимірах: функціонування зворотних анафор в аргументній позиції (Е. Кьоніг, К. Полард, у неаргументній позиції (апозиційній та ад'юнктній) (П. Зімунд, Е. Кайзер, Т. Маккей) та функціонування вільних зворотних анафор (Е. Кьоніг, Д. Хоул). Увага дослідників зосереджена також на ділянці зв'язування (binding domain) зворотних займенників перших двох груп (Ф. Ґаст, К. Ланґе).

Виділення граматичної категорії зворотності можливе за наявності структурно-семантичних засобів її реалізації. Зворотність (рефлексивність) - це кореферентність внутрішнього та зовнішнього аргументів предиката, які функціонують переважно як суб'єкт та об'єкт відповідно. У сучасній англійській мові формальним показником зворотності є переважно займенники на -self. Рефлексивне значення також спорадично реалізується за допомогою особових займенників, а також інгерентно рефлексивних дієслів.

У рефлексивних конструкціях власне зворотні займенники не зазнають граматикалізації і не слугують допоміжними словами для створення аналітичної форми зворотного стану дієслова, оскільки опозиція перехідне дієслово + зворотний займенник vs. дієслово активного стану є неможливою як у структурному, так і в семантичному плані. У разі, коли сукупне значення перехідного дієслова та зворотного займенника не дорівнює сумі складників цього утворення (to enjoy oneself, to find oneself тощо), йдеться про початок процесу лексикалізації сполучення перехідного дієслова та зворотного займенника. Тому зворотні займенники виконують функцію комплемента при перехідних дієсловах. Наприклад:

(1) Next week I expect myself and my wife to get promoted

За однакових формальних характеристик, розмежування зворотних займенників у рефлексивній (анафоричній) та інтенсифікаційній функціях часто виявляється неможливим. Для усунення труднощів в ідентифікації граматико-функціонального статусу названих одиниць ми пропонуємо метод субституції. Слід замінити зворотний займенник на словосполучення one's own self (а при дитранзитивних дієсловах - на to/for one's own self). У цьому словосполученні обов'язковою є кореферентність суб'єкта та присвійного займенника. Якщо речення залишається граматично правильним із максимально наближеним до вихідного значенням, а умова кореферентності виконана, то заміщені зворотні займенники виконують рефлексивну функцію, як у прикладі (2). Неграматичність і змінене значення свідчить про інтенсифікаційну функцію заміщеного зворотного займенника, як у прикладі (3). У разі отримання граматично правильного речення, але невиконання умови кореферентності підмета й присвійного займенника в словосполученні, заміщений зворотний займенник є вільною зворотною анафорою (приклад 4). Пор.:

(2) He is not himself today - He is not his_i own self today.

(3) The President himself was present at the meeting - *The President his own self was present at the meeting.

(4) There is always someone poorer than yourself - There is always someone_i poorer than your_j own self.

Таким чином, до розряду зворотних займенників належать власне зворотні займенники, що функціонують здебільшого як комплементи дієслів, зворотні інтенсифікатори, які підсилюють семантику іменної або дієслівної фраз, та вільні зворотні анафори, що займають проміжну позицію між власне зворотними займенниками та інтенсифікаторами.

У сучасних історичних студіях досягнуто консенсусу щодо структури зворотних займенників. Традиційно - це поєднання інтенсифікатора self з особовим займенником. Утім, існують розбіжності у визначенні відмінкового оформлення такого займенника наприкінці давньо- - початку середньоанглійського періодів: родовий (пізніше - присвійний займенник) або давальний (пізніше - об'єктний) та причин, що зумовили лексичне та граматичне злиття двох окремих слів.

У більшості давньогерманських мов так само, як і в праіндоєвропейській, поряд зі зворотними формантами (суфіксами) використовували зворотні займенники. З іншого боку, у давньоанглійській мові особові займенники, а також сполучення [Pronoun Personal + Adjective Intensive] у постпозиції до дієслова слугували засобами реалізації значення зворотності дії, що відповідає типологічній характеристиці давньоанглійської як мови V2-типу. Граматикалізація особового займенника із self й утворення складних зворотних займенників у середньоанглійській мові зумовили окремішність англійської мови у колі інших германських мов за способом вираження зворотності. зворотний займенник англійський

Розділ 2. “Структура зворотних займенників та інтенсифікаторів в історії англійської мови”. У давньоанглійській мові на позначення зворотно направленої референції дії використовувалися особові займенники в непрямих відмінках. З метою підсилення семантики цих займенників, в основному третьої особи однини, а також референційних іменних фраз (NP) у постпозиції до перехідних дієслів міг розміщуватися прикметниковий інтенсифікатор self, форма якого залежала від дієслівного керування, а отже, він узгоджувався за відмінком. Окрім того, прикметниковий інтенсифікатор self мав категорії роду та числа, які визначалися референційною NP.

У давньоанглійській мові джерелом формування морфологічно складних зворотних займенників слугувала комбінація непрямого відмінка особового займенника чоловічого роду третьої особи однини з інтенсифікаційним прикметником self у пре- або постпозиції до перехідних дієслів. Наприклад:

(5) Her swealt Herodus from him selfum ofsticod (Chron., 3).

Here died Herodus from piercing (with a knife) himself.

На зламі давньо- та середньоанглійського періодів через високу частоту використання комбінації [V_trns + Pronoun Personal + self] лексичне значення прикметника self зазнало збліднення й набуло значення рефлексивності у поєднанні з особовим займенником, розміщеним у препозиції до нього. Це уможливило його використання за аналогією у постпозиції до особових займенників першої та другої особи в рефлексивних конструкціях. Наприклад:

(6) ic ne tealde me sylfne южt ic to рe come (Luke, 7:7).

I didn't tell myself that I will come to you.

Наприкінці давньоанглійського періоду розпочався процес витіснення морфологічно простого інтенсифікатора self сполученням особового займенника з інтенсифікатором при підсиленні семантики іменної або дієслівної фраз. Наприклад:

(7) he his selfa ne mжg/… ende geюencean (Beo, 1733-1734).

He himself can't … put end to it.

Наприкінці давньоанглійського періоду через стале розміщення у постпозиції до займенника та збліднення семантики прикметник self у [Pronoun Personal + self] уживається як іменник. Така категорійна реінтерпретація спричинила неоднорідність форм зворотних займенників у сучасній англійській мові. Так, присвійний займенник, як перший елемент, представлений у зворотних займенниках першої та другої особи, натомість об'єктний відмінок особового займенника - у третій особі. Така структурна неоднорідність зумовлена тим, що на початку середньоанглійського періоду поєднання особових займенників третьої особи однини в об'єктному відмінку з прикметниковим інтенсифікатором self уже було закріплене в мові, оскільки в давньоанглійській мові воно було найуживанішим у рефлексивних та інтенсифікаційних конструкціях, наприклад:

(8) He wжs on himselfum mid ржs ... mжgene (Gregory's Past., 16: 100).

He was himself with the ... power

Водночас зворотні займенники першої та другої особи однини утворилися впродовж середньоанглійського періоду як поєднання присвійного займенника і вже іменника self, наприклад:

(9) Now chese yourselven, wheither that yow liketh (Cant, 88: 1227).

Now choose yourselves whether your like it.

Форми множини були створені за аналогією до відповідних зворотних займенників однини, а тому дублюють їхню структурну неоднотипність.

Протягом середньоанглійського періоду відбувалася граматикалізація інтенсифікатора self. Наслідки цього процесу засвідчено на фонетичному, семантичному та морфолого-синтаксичному рівнях. Граматикалізація інтенсифікатора self уможливила подальшу лексикалізацію структури [Pronoun personal + self], що витіснила особові займенники при експлікації внутрішньо направленої референції. Частота вживання інтенсифікатора self зменшилася на користь лексикалізованих складних інтенсифікаторів, структура яких збіглася зі структурою зворотних займенників.

У пам'ятках другої половини XV ст. знаходимо запозичену з північних діалектів форму themself як варіант зворотного займенника у третій особі множини hemself, а також поряд із thyself при звертанні до однієї особи, спочатку вищої за соціальним статусом, а пізніше - до будь-якої використовується форма множини your(e)self, наприклад:

(10) why make ye youreself for to be/Lyk a fool (Cant, 168: 980-981)?

why do you make a fool of yourself?

У ранньоновоанглійській мові відбувається закріплення складної форми інтенсифікатора та майже остаточне витіснення морфологічно простого інтенсифікатора self. Натомість складна форма зворотного займенника спорадично може бути замінена на особовий займенник в об'єктному відмінку. У цьому періоді вперше реєструємо приклади так званого королівського we - ourself:

(11) Ourself will mingle with society (Macbeth, AIIISIV).

Становлення формальних показників множини зворотних займенників, а також лексикалізація безособового зворотного займенника oneself завершується в новоанглійській мові.

Наразі поряд із морфологічно складними зворотними займенниками наявні залишки давньоанглійських особових займенників у рефлексивній функції. Морфологічно простий інтенсифікатор використовується переважно в офіційно-діловому та художньому стилях мовлення.

Розділ 3. “Функціонально-комунікативні особливості зворотних займенників”. У сучасній англійській мові у реченнях зі зворотними займенниками питома вага власне зворотних займенників становить 63 %, інтенсифікаторів - 24 %, вільних зворотних анафор - 12 %, лексикалізованих одиниць, до складу яких входить зворотний займенник, - 1 %.

Власне зворотні займенники позбавлені додаткового комунікативного навантаження, за винятком конструкцій з імпліцитно-рефлексивними дієсловами, наприклад:

(12) A good barber always shaves himself before he shaves his customers.

У таких реченнях використання зворотних займенників протиставляє референтів висловлення іншим можливим: особам, предметам або явищам.

За відсутності в ситуації альтернативних референтів власне зворотних займенників, останні, розміщуючись переважно в кінцевій позиції речення, залишаються ненаголошеними, а отже, не несуть смислового навантаження. Інверсований порядок слів у реченні акцентує увагу адресата на зворотному займеннику. Наприклад:

(13) For myself I do not care, but I do not want armed retainers terrifying my household by arresting me in the dead of night (BNC: H98 86).

Інверсія об'єкта дії, вираженого зворотним займенником, також може спричиняти його реінтерпретацію, а саме трансформувати у парантезу, наприклад:

(14) For myself, I would much rather be hunting -- or even back in the army again (BNC: FU8 1032)

Функціональне навантаження зворотних інтенсифікаторів та вільних зворотних анафор полягає у сублімації референта, що передбачає його виділення з-поміж інших можливих референтів та протиставлення їм (приклад 15 ), зациклення уваги на ньому (приклад 16), а також підвищення його соціального статусу (приклад 17):

(15) It was something closer to what Jesus himself had propagated.

(16) Richard can now feel the change taking place inside himself.

(17) Her Grace has ofttimes written to yourself and your brother (BNC: CCD 2189).

Апозиційні (приіменні) зворотні інтенсифікатори вказують на сигніфікацію референта, яка може бути перманентною (приклад 18), темпоральною (приклад 19), релятивною (приклад 20) або логофоричною (приклад 21):

(18) Barrack Obama himself will sign the document.

(19) The passengers got away injured. The driver himself died on the scene of the accident.

(20) Mary's husband looks after the children. Mary herself has a regular job.

(21) He was not particularly tall, a little taller than Jemima herself perhaps (Splash, 88).

У сучасній англійській мові виявлено тенденцію до зменшення частоти вираження перманентної, релятивної та логофоричної сигніфікації референта інтенсифікаторами в апозиції до займенника. Натомість цю функцію виконують приіменникові інтенсифікатори.

Ад'юнктні (придієслівні) зворотні інтенсифікатори виражають ексклюзивну (приклад 22) або інклюзивну (приклад 23) сигніфікацію референта:

(22) The President wrote the speech himself.

(23) Don't tell me how nice it is in Paris. Some time I'll go there myself.

При інверсії придієслівних інтенсифікаторів у реченнях, що в сучасній англійській мові відбувається у 47 % випадків, значення останніх збігається з темпорально сигніфікативним значенням приіменних інтенсифікаторів. Останнє дає змогу об'єднати ці дві групи інтенсифікаторів у спільну - предикаційну. Такі інтенсифікатори підсилюють одночасно семантику іменної та дієслівної фраз, наприклад:

(24) When man himself started to make decisions which were to become contributions to the substance of the Created God, there arose individuals who could not accept the decisions which were designated `good' by the majority (BNC: BM2 837).

Аналіз писемних пам'яток та літературних джерел англійської мови, доводить існування цієї функціональної підгрупи протягом усього розвитку інтенсифікаторів.

До вільних зворотних анафор ми зараховуємо всі випадки, які допускають альтернацію особового та зворотного займенників, а саме: речення з дискурсивними антецедентами (приклад 25), з кількома можливими антецедентами (приклад 26), а також із фразовими дієсловами, що позначають часо-просторові характеристики дії (приклад 27):

(25) He_i [Philip] closed the door behind him. The blinds were drawn, and the room, in the cold light of a January afternoon, was dark. On the dressing-table were Mrs. Carey's brushes and the hand mirror. In a little tray were hairpins. There was a photograph of himself_i on the chimney-piece and one of his father (Bondage, III).

(26) He (Thompson)_i sneered at Philip_j because he_j was better educated than himself_i (Bondage, XXXVIII).

(27) Betty Fowler said he nearly brought a pan of sugar over himself yesterday (BNC: AT7 712).

У тексті вільні зворотні анафори виконують низку комунікативних завдань, а саме: перспективне інтерпретування (приклад 28), контрастивне акцентування (приклад 29), уточнену референцію (приклад 30), ілюстративну (приклад 31) та лімітаційну (приклад 32) референцію, шанобливо-непретензійне позиціонування (приклад 33) та із PNP, суб'єктно-об'єктний рольовий розподіл (приклад 34):

(28) Harry saw Moody's magical eye travel over Snape, and then, unmistakeably, onto himself (HP3, 409).

(29) Remember Antony Baker? His novel … was best-seller last spring. … As for himself, Baker attended many talk-shows then.

(30) This was exactly what Harry had been hoping for. He … waited until Cedric's friends had disappeared into their classroom, and hurried up the corridor, which was now empty of everyone except himself… (HP3, 298).

(31) Even Muggles like yourself should be celebrating, this happy, happy day! (HP1, 10).

(32) Physicists like yourself are godsend.

(33) Now, I should have thought the natural successor to the job, once Draco fails, is yourself? (HP4, 684).

(34) John heard from Mary_i about a damaging rumor about herself_i that was going around.

У сучасній англійській мові спостерігаємо поступове вирівнювання частоти реалізації комунікативних завдань вільними зворотними анафорами.

ВИСНОВКИ

Необхідними умовами діахронного вивчення англійських зворотних займенників вважаємо спрямування уваги дослідника не тільки на шляхи формування зворотних займенників, а й на механізми, що спричинили їх реінтерпретацію на різних етапах мовної історії. Останнє неможливе без усебічного дослідження їхньої структури та функціонального навантаження.

Виокремлення зворотних займенників з-поміж кола однорідних за граматичною природою мовних одиниць зроблено з урахуванням їхнього лексичного та граматичного значень, а також функціонально-комунікативного навантаження. Завдяки поліфункціональності цього розряду займенників провідним критерієм є морфологічний. Тому зворотні займенники - складні лексичні одиниці зі стуктурою [Pronoun + self]. З функціональної точки зору зворотні займенники включають власне зворотні займенники, зворотні інтенсифікатори та вільні зворотні анафори.

Зворотність - морфолого-семантична категорія, що полягає у формальному вираженні кореферентності внутрішнього та зовнішнього аргументів предиката. У сучасній англійській мові формальним показником зворотності є переважно займенники на -self. Рефлексивне значення спорадично реалізується за допомогою особових займенників й інгерентно рефлексивних дієслів.

Сучасна англійська мова займає окреме місце серед інших германських мов за способом вираження зворотності й інтенсифікації. В англійській мові зворотні займенники є рефлексом давньоанглійського сполучення [Pronoun personal + self], а не спільногерманського зворотного займенника й, відповідно, праіндоєвропейського. При цьому всі особові форми власне зворотного займенника й інтенсифікатора збігаються.

У мові давньоанглійського періоду на позначення зворотно направленої референції дії використовували особові займенники в непрямих відмінках. Проте для підсилення семантики цих займенників, здебільшого третьої особи однини, а також референційних NP у постпозиції до перехідних дієслів уживався прикметниковий інтенсифікатор self. Його форма узгоджувалася за відмінком, оскільки визначалася дієслівним керуванням, а також зумовлювалася родом та числом NP, семантику якої self підсилював.

Найвживаніша комбінація особового займенника третьої особи однини чоловічого роду з інтенсифікатором self слугувала джерелом виникнення зворотних займенників. Таке використання призвело до того, що інтенсифікатор self набув відтінку значення рефлексивності та міг використовуватися за аналогією до особових займенників першої та другої особи в рефлексивних конструкціях, а підсилений інтенсифікатором особовий займенник почав замінювати морфологічно простого інтенсифікатора self для підсилення семантики NP або VP.

З кінця давньоанглійського періоду до XV ст. відбувався процес субстантивації прикметника self. Таке переосмислення спричинило неоднорідність форм зворотних займенників у сучасній англійській мові. На початку середньоанглійського періоду комбінація особового займенника третьої особи в об'єктному відмінку з інтенсифікатором була закріплена в мові. Натомість зворотні займенники першої та другої особи утворилися вже як поєднання особового займенника в родовому відмінку та іменника self.

Протягом середньоанглійського періоду (починаючи з ХІІ ст.) у мові відбувалася граматикалізація інтенсифікатора self із подальшою лексикалізацією структури [Pronoun Personal + self], що витіснила особові займенники зі зворотних конструкцій. Частотність вживання інтенсифікатора self зменшилася на користь лексикалізованих складних інтенсифікаторів, структура яких збіглася зі структурою власне зворотних займенників.

У другій половині XV ст., як варіант зворотного займенника у третій особі множини hemself, з'являється запозичена з північних діалектів форма themself, а також поряд із thyself при звертанні до однієї особи з'являється можливість використання форми множини your(e)self.

У ранньоновоанглійській мові становлення структури особових форм зворотних займенників завершилося лексикалізацією форм множини. Складна форма інтенсифікатора в основному витіснила з ужитку морфологічно простий інтенсифікатор self. Натомість складну форму зворотного займенника спорадично замінювали особовим займенником в об'єктному відмінку. Розвиток зворотних займенників у новоанглійській мові характеризується завершенням процесу становлення всіх форм зворотних займенників, зокрема й безособового зворотного займенника oneself.

У сучасній англійській мові наявні залишки історичного використання особових займенників у зворотній функції.

Зворотні займенники в рефлексивних конструкціях не граматикалізуються і не слугують допоміжними словами для створення аналітичної форми зворотного стану дієслова. Натомість вони виконують функцію комплемента при перехідних дієсловах. Однак, коли сполучення перехідного дієслова зі зворотним займенником характеризується ідіоматичністю, можна постулювати лексичне зближення елементів.

Власне зворотні займенники позбавлені додаткового комунікативного навантаження, за винятком функціонування в імпліцитно-рефлексивних конструкціях і в реченнях з інверсованим порядком слів. За відсутності в ситуації альтернативних референтів вони залишаються ненаголошеними у кінцевій позиції речення, а отже, не несуть смислового навантаження. Інверсований порядок слів у реченні акцентує зворотного займенника, а також може спричиняти його трансформацію у парантезу.

Функція зворотних інтенсифікаторів та вільних зворотних анафор, а також власне зворотних займенників при інгерентно рефлексивних дієсловах полягає в сублімації референта - виділенні з-поміж інших можливих та/або протиставленні їм, зацикленні уваги на виділеному референті та апелюванні до його соціального статусу.

У реченнях з інверсованим порядком слів, у яких вільна зворотна анафора або придієслівний інтенсифікатор не займають кінцеву позицію, відбувається акцентування інших членів речення, які внаслідок інверсії розміщені у цій позиції.

Приіменні інтенсифікатори можуть виражати сигніфікацію референта, яка може бути перманентною, темпоральною, релятивною або логофоричною. У сучасній англійській мові виявлено тенденцію до зменшення частоти експлікації перманентної, релятивної та логофоричної сигніфікації референта інтенсифікаторами в апозиції до займенника. Натомість цю функцію на себе беруть приіменникові інтенсифікатори.

Придієслівні зворотні інтенсифікатори вказують на ексклюзивну або інклюзивну сигніфікацію референта. У разі інверсії у реченнях із придієслівними інтенсифікаторами їхнє значення збігається з темпорально сигніфікативним значенням приіменних інтенсифікаторів. При цьому можливе об'єднання цих двох груп інтенсифікаторів у спільну - предикаційну. Аналіз пам'яток писемності та літературних джерел англійської мови, підтверджує існування цієї функціональної підгрупи протягом усього розвитку інтенсифікаторів. Предикаційні зворотні інтенсифікатори в інверсованих реченнях з абсолютними конструкціями можуть спричиняти структурні зміни.

Вираження інклюзивної сигніфікації референта придієслівними інтенсифікаторами є спорадичним упродовж усього періоду їхнього функціонування, тому таке функціонально-комунікативне навантаження не можна вважати визначальним для виділення цієї підгрупи зворотних інтенсифікаторів. У сучасній англійській мові придієслівні інтенсифікатори в 48 % випадків експлікують значення, яке не збігається із семантикою приіменних інтенсифікаторів. Саме такі випадки і становлять основу функціональної підгрупи зворотних займенників у функції ад'юнкта.

Вільні зворотні анафори вживаються в реченнях, де їхній зв'язок з антецедентом є нечітким або відсутнім взагалі, що уможливлює альтернацію особового та зворотного займенників. Тому вільні зворотні анафори вживаються в реченнях із дискурсивними антецедентами, з кількома можливими антецедентами, а також із фразовими дієсловами, що позначають часо-просторові характеристики дії.

У тексті вільні зворотні анафори виконують низку комунікативних завдань, а саме: перспективне інтерпретування, контрастивне акцентування, уточнену референцію, ілюстративну та лімітаційну референцію, шанобливо-непретензійне позиціонування та суб'єктно-об'єктний розподіл. При цьому у сучасній англійській мові спостерігається поступове вирівнювання частотності реалізації цих завдань.

Наведений у роботі аналіз становлення структури та особливостей функціонування зворотних займенників не є вичерпним. Перспективним вважаємо аналіз функціонування особових займенників рефлексивно в сучасній англійській мові, розгляд функціонально-стилістичних особливостей використання зворотних займенників, діалектних особливостей структури та функціонування сучасних зворотних займенників, а також дослідження лексикалізованих елементів, до складу яких вони входять.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гирин О.В. Інтенсифікатор self як джерело становлення системи зворотних займенників у англійській мові / О. В. Гирин // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія філологія. - 2008. - Том 11. - № 2. С. 42-44.

2. Гирин О. В. Структура зворотних займенників в англійській мові у синхронічному та діахронічному аспектах / О. В. Гирин // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - К. : Логос, 2008. - Вип. 14. - С. 91-95.

3. Гирин О. В. Формант -self: наслідки розвитку давньоанглійського прикметника в середньоанглійський іменник / О. В. Гирин // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2008. - Вип. 41. - С. 205-208.

4. Гирин О. В. Категоріальний статус зворотних конструкцій в сучасній англійській мові / О. В. Гирин // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. - 2010. - Вип. 22. - Том 1. - С. 77-80.

5. Гирин О. В. Категорія зворотного стану у сучасній англійській мові / О. В. Гирин // Вісник Харківського Національного університету ім. В. Н. Каразіна Серія «Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов». - 2010. - № 896. - Вип. 61. - С. 86-90.

6. Гирин О. В. Функціонально-прагматичне навантаження англійських вільних зворотних анафор / О. В. Гирин // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2011. - Вип. 55. - С. 173-176.

7. Гирин О. В. Кількісний метод для дослідження структури зворотних займенників у давньоанглійській мові / О. В. Гирин // Наукові дослідження - теорія та експеримент 2009: матеріали п'ятої міжнародної науково-практичної конференції (Полтава, 18-20 травня, 2009). - Полтава : Вид-во «ІнтерГрафіка», 2009. - Т.11. - С. 18-21.

8. Гирин О. В. Джерела виникнення зворотних займенників в англійській мові / О. В. Гирин // Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції [Дні науки - 2010], (Миколаїв, 17 жовтня. 2010). - Миколаїв : НУК, 2010. - С.32-34.

9. Гирин О. В. Функціонально-прагматичні особливості вільних зворотних анафор / О. В. Гирин // Сучасність. Наука. Час. Взаємодія та взаємовплив: матеріали сьомої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (Київ, 18-20 листопада, 2010). - К. : Меганом, 2010. - С.72-75.

АНОТАЦІЯ

Гирин О. В. Історія розвитку англійських зворотних займенників: структурний та функціональний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 - германські мови. - Херсонський державний університет. - Херсон, 2011.

У дисертації досліджено структурні і функціонально-комунікативні особливості англійських зворотних займенників та конструкцій, в яких вони функціонують у мові протягом усього періоду свого розвитку. Виявлено джерела виникнення і причини неоднотипності парадигми зворотних займенників. Визначено основні етапи становлення структури [Pronoun personal + self] та уточнено часові рамки, у межах яких відбувалося становлення різних особових форм зворотних займенників. Здійснено функціональний аналіз зворотних займенників. Основними функціональними типами зворотних займенників є власне зворотні займенники, зворотні інтенсифікатори та вільні зворотні анафори. У межах зворотних інтенсифікаторів виокремлено предикативний підтип. Виявлено, що функція зворотних інтенсифікаторів та вільних зворотних анафор, а також спорадично зворотних займенників полягає у сублімації референта. Здійснено комунікативний аналіз функціональних типів зворотних займенників. Ключові слова: зворотний займенник, зворотний інтенсифікатор, вільна зворотна анафора, антецедент, референція, сигніфікація референта, логофоричність, сублімація.

Гирин. О.В. История развития английских возвратных местоимений: структурный и функциональный аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Херсонский государственный університет. - Херсон, 2011.

В диссертации исследованы структурные и функционально-коммуникативные особенности английских возвратных местоимений и конструкций, в которых они функционируют в языке в течение всего периода своего развития. Выявлены источники возникновения и причины неоднотипности парадигмы возвратных местоимений. Определены основные этапы становления структуры [Pronoun personal + self] и уточнены временные рамки, в пределах которых происходило становление различных личных форм возвратных местоимений.

Осуществлен функциональный анализ возвратных местоимений. Основными функциональными типами возвратных местоимений являются собственно возвратные местоимения, возвратные интенсификаторы и свободные возвратные анафоры. В рамках возвратных интенсификаторов выделен предикативный подтип. Выявлено, что функция возвратных интенсификаторов и свободных возвратных анафор, а также спорадически возвратных местоимений заключается в сублимации референта.

Осуществлен коммуникативный анализ функциональных типов возвратных местоимений. Собственно возвратные местоимения лишены дополнительной коммуникативной нагрузки за исключением функционирования в имплицитно-рефлексивных конструкциях и в предложениях с инвертированным порядком слов. Собственно возвратные местоимения, занимая преимущественно конечную позицию в предложении, при отсутствии в ситуации альтернативных референтов, остаются безударными, а следовательно, не несут смысловой нагрузки. Измененный порядок слов в предложении акцентирует возвратное местоимение. Также инверсивное расположение дополнения, выраженного возвратным местоимением, может вызвать его трансформацию в парантезу.

В предложениях с инвертированным порядком слов, в которых свободная возвратная анафора или приглагольный интенсификатор не занимают конечную позицию, происходит акцентирование других членов предложения, которые вследствии инверсии занимают эту позицию.

Приименные интенсификаторы эксплицируют сигнификацию референта, которая может быть перманентной, темпоральной, релятивной или логофоричной. В современном английском языке выявлена тенденция к уменьшению частоты экспликации перманентной, релятивной и логофоричнои сигнификации референта интенсификаторами в апозиции к местоимениям. Эту функцию на себя берут интенсификаторы при существительных.

Приглагольные возвратные интенсификаторы указывают на эксклюзивную или инклюзивную сигнификацию референта. При инверсии в предложениях с приглагольными интенсификаторами их значение совпадает с темпорально сигнификативним значением приименных интенсификаторов. В этом случае представляется возможным объединение этих двух групп интенсификаторов в общую - предикативную. Анализ памятников письменности английского языка, начиная с древнеанглийского периода, подтверждает существование этой функциональной подгруппы на протяжении всего времени развития интенсификаторов. Предикативные возвратные интенсификаторы в инверсированных предложениях с абсолютными конструкциями могут вызвать структурные изменения.

Выражение инклюзивной сигнификации референта приглагольных интенсификаторов является спорадическим на протяжении всего периода их функционирования, поэтому такую функционально-коммуникативную нагрузку нельзя считать определяющей при выделении этой подгруппы возвратных интенсификаторов.

Свободные возвратные анафоры употребляются в предложениях с дискурсивными антецедентами, с несколькими возможными антецедентами, а также с фразовыми глаголами, обозначающими временно-пространственные характеристики действия.

Свободные возвратные анафоры в тексте выполняют ряд коммуникативных задач, а именно: перспективное интерпретирование, контрастивное акцентирование, уточненную референцию, иллюстративную и лимитирующую референцию, почтительно-непретенциозное позиционирование и субъектно-объектное распределение. При этом в современном английском языке наблюдается постепенное выравнивание частоты реализации этих задач.

...