Семантичні та комунікативно-прагматичні особливості самооцінних висловлень вихваляння (на матеріалі англомовного художнього дискурсу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

СЕМАНТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІННИХ ВИСЛОВЛЕНЬ ВИХВАЛЯННЯ

(на матеріалі англомовного художнього дискурсу)

Гончар Катерина Леонідівна

Львів - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Увага сучасних мовознавців зосереджена на вивченні проблем комунікації та дискурсивної поведінки її учасників (Т. А. ван Дейк, О. В. Зубов, О. С. Іссерс, Л. П. Крисін, Є. Ф. Тарасов, N. Buerkel-Rothfuss). У межах антропоцентричного підходу до мовних явищ пильна увага лінгвістів звернена на вивчення функціонування мови в різноманітних ситуаціях спілкування (Ю. Д. Апресян, Н. Д. Арутюнова, А. П. Мартинюк, Й. А. Стернін, І. С. Шевченко), на дослідження ролі продуцента висловлень - суб'єкта мовлення (Ф. С. Бацевич, В. Г. Гак, Є. В. Клюєв, D. Sperber), на його світобачення, концептуальні орієнтири (В. В. Богданов, А. Вежбицька, M. Horneck), мотиви, інтенції (В. П. Чахоян, P. Brown, S. Levinson, Y. Gu), а також на емоційні та вольові стани мовця (Л. А. Бірюлін, О. О. Борисов, В. І. Карасік, Н. П. Киселюк).

Одним із пріоритетних напрямів сучасних лінгвістичних студій є інтерес до вивчення некооперативних форм спілкування (Т. П. Андрієнко, О. В. Дерпак, П. Г. Крючкова, Н. А. Одарчук, A. Utsumi), вербального вираження самопрезентації та самооцінки мовця (A. B. Fisher, N. K. Gamble, C. Spiegel), дослідження оцінки як суб'єктивного компонента складного процесу пізнання (Н. А. Авганова, Ю. О. Бронникова, В. О. Василенко, О. М. Вольф, О. А. Івін).

Реферована дисертація присвячена дослідженню семантики й прагматики самооцінних висловлень вихваляння в англомовному художньому дискурсі. Учені досліджували окремі аспекти самооцінних висловлень, а саме активно аналізували проблеми самопрезентації мовця в процесі міжособистісного спілкування (D. Beck, W. Holly), прагматичні аспекти самопрезентації (B. Hannover, E. H. Witte), когнітивну природу Я-образу (У. Джемс, І. С. Кон, Ф. Райс, E. Goffman), особливості самооцінки як основного компонента Я_концепції (P. A. Betrocci, S. R. Coopersmith, R. Harrй, H. R. Markus) та ін. Однак досі залишаються не вивченими самооцінні висловлення вихваляння, які в пропонованій роботі інтерпретуються як вербалізація позитивного Я-образу.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена спрямованістю сучасних мовознавчих студій на поглиблене вивчення комунікативно-функціонального аспекту мови, потребою комплексного аналізу ролі висловлень позитивної самооцінки, необхідністю виявлення структурно-семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей висловлень вихваляння, які націлені на вираження позитивної, зазвичай завищеної, самооцінки мовця.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми “Системні та функціональні характеристики мовних одиниць фонетичної, граматичної й лексичної систем сучасної англійської мови”, що розробляється кафедрою практики англійської мови Волинського національного університету імені Лесі Українки (тема затверджена вченою радою університету, протокол № 9 від 21 травня 1998 року).

Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні семантичних і комунікативно-прагматичних аспектів самооцінних висловлень вихваляння в англомовному художньому дискурсі.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

? визначити понятійну основу самооцінного висловлення вихваляння;

? систематизувати вербальні засоби репрезентації вихваляння в термінах лексико-семантичного поля;

? виявити семантичні типи реалізації глоричного значення в базових синтаксичних моделях;

? виокремити невербальні засоби на позначення вихваляння в досліджуваному дискурсі;

? визначити прагматичний потенціал висловлень вихваляння;

? установити вплив соціолінгвальних чинників на функціонування аналізованих висловлень;

? розкрити дискурсивні характеристики самооцінних висловлень вихваляння.

Об'єктом дослідження слугують самооцінні висловлення вихваляння в англомовному художньому дискурсі.

Предметом аналізу є семантичні та комунікативно-прагматичні особливості самооцінних висловлень вихваляння.

Матеріал дослідження становлять 2132 висловлення вихваляння, відібраних методом суцільної вибірки з художніх творів англомовних письменників загальним обсягом 14 880 сторінки.

Для досягнення поставленої мети та розв'язання сформульованих завдань у дослідженні використано низку методів лінгвістичного аналізу: описовий, що слугував для виявлення формальних, семантичних та функціональних характеристик досліджуваних одиниць; аналіз словникових дефініцій, який забезпечив виокремлення лексичних засобів позначення вихваляння у сучасній англійській мові; компонентний аналіз використано для визначення та опису семантичної структури досліджуваних лексичних одиниць; метод польового аналізу - для структурування лексико-семантичного макрополя вихваляння; структурно-семантичний аналіз - установлення базових синтаксичних моделей та семантичних типів реалізації значення вихваляння; контекстуальний аналіз - для дослідження мовних і позамовних чинників, які впливають на засоби позначення й вираження вихваляння; прагмасемантичний аналіз мовленнєвих актів дав змогу визначити місце самооцінних висловлень вихваляння серед іллокутивних актів; метод дискурсивного аналізу застосовано для дослідження стратегій і тактик реалізації вихваляння в глоричному дискурсі; елементи кількісного аналізу уможливили опис кількісних характеристик уживання висловлень вихваляння в англомовному художньому дискурсі.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше на матеріалі англомовного художнього дискурсу систематизовано чинники, які впливають на актуалізацію вихваляння, представлено вербальні одиниці реалізації глоричного значення в термінах лексико-семантичного макрополя вихваляння, установлено репертуар невербальних засобів комунікації на позначення вихваляння, а також визначено прагматичний потенціал та дискурсивні характеристики висловлень вихваляння.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що результати аналізу комунікативно-прагматичної природи глоричних висловлень, типологічна класифікація мовленнєвих актів вихваляння за принципом вираження іллокутивної сили є певним доробком у розвиток прагмалінгвістики. Вивчення лексичних одиниць реалізації вихваляння є внеском у теорію номінації. Дослідження невербальних засобів на позначення вихваляння сприятимуть поглибленню знань про їхній функціональний потенціал.

Практична цінність роботи визначається тим, що результати наукового пошуку знайдуть застосування у викладанні курсу теоретичної граматики (розділ “Комунікативні типи речень”); у розробці спецкурсів із прагмалінгвістики, теорії комунікації, теорії дискурсу; у навчально-методичній роботі для укладання навчальних та методичних посібників.

Особистий внесок дисертанта полягає в теоретичному обґрунтуванні поняття “висловлення вихваляння”; конкретизації вербальних одиниць вихваляння в термінах лексико-семантичного поля; дослідженні семантичних, комунікативно-прагматичних і типологічних особливостей самооцінних висловлень вихваляння; виявленні невербальних засобів, які використовуються для позначення вихваляння в англомовному художньому дискурсі.

На захист виносяться такі основні положення:

1. Висловлення вихваляння є основною формою реалізації позитивної самооцінки мовця як суб'єкта пізнання й комунікації та характеризуються певним відхиленням від наявних норм, моральних принципів і стереотипів. Досліджувані одиниці вербалізують ідеальний, потенційний та реальний Я_образ особистості, що відображає градуальний характер глоричного значення.

2. Лексичні одиниці репрезентації вихваляння утворюють лексико-семантичне макрополе, яке складається з чотирьох лексико-граматичних класів слів (дієслів, іменників, прикметників, прислівників), організованих у мікрополя. Досліджуване макрополе характеризується нечіткими, розмитими кордонами між ядром і периферією, що свідчить про складність семантики його лексичних одиниць.

3. Висловлення вихваляння актуалізуються низкою синтаксичних моделей, структурну цілісність яких забезпечують семантичні та категоріальні ознаки лексичних компонентів. Ці синтаксичні моделі відображають семантичні типи глоричних висловлень.

4. Поширеним засобом актуалізації вихваляння є невербальні компоненти комунікації, серед яких виокремлюємо кінесичні (жести, міміка) та паралінгвістичні (фонаційні) (за Г. Ю. Крейдліним), які в процесі міжособистісної комунікативної взаємодії можуть функціонувати як самостійно, так і супроводжувати вербалізацію глоричного значення.

5. У прагматичному аспекті висловлення вихваляння є самооцінним мовленнєвим актом неперформативного вираження, іллокутивна спрямованість якого полягає в позитивній, часто завищеній самопрезентації мовця. Вихваляння реалізується прямими й непрямими мовленнєвими актами. Досліджувані одиниці є полііллокутивними, оскільки, крім основної інтенції адресанта, виражають додаткові цілі (викликати заздрість, завищити соціальний статус мовця, повідомити нову інформацію тощо).

6. Глоричні висловлення несуть загрозу позитивному “обличчю” як мовця, так і співрозмовника, характеризуються порушенням принципу ввічливості, утворюють неофіційний потенційно-конфліктний маніпуляційний авторитарний дискурс, який за характером респонсивної репліки поділяється на конфліктно-конструктивний й конфліктно-деструктивний.

7. Досягнення комунікативної мети вихваляння детермінує типові стратегії й тактики комунікантів. Основними мовленнєвими стратегіями мовця є конфліктна та маніпуляційна, які втілюються такими тактиками: оптимальної самопрезентації, апеляції до здорового глузду, дискредитації, психологічного тиску, порівняння, заперечення, захисної тактики й тактики узагальнення. До типових реакцій реципієнта відносимо тактики неприйняття вихваляння, згоди, ігнорування та мовчання. Важливими соціолінгвальними чинниками, які впливають на комунікативно-прагматичну організацію висловлень вихваляння й добір лексико-граматичних засобів, є комунікативний статуc, гендер та вік інтерактантів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснена на шести міжнародних науково-практичних конференціях: “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє” (Луцьк, 2007 р., 2008 р., 2009 р.), “Міжкультурна комунікація: мова-культура-особистість” (Острог, 2007 р.), “Мова і світ” (Ялта, 2008 р.), “Пріоритети германського та романського мовознавства” (Луцьк; Світязь, 2010 р.); чотирьох всеукраїнських наукових конференціях: “Пріоритети германського та романського мовознавства” (Луцьк 2007 р., 2008 р., 2009 р.), “Іноземна філологія у XXI столітті” (Запоріжжя, 2008 р.); VI Міжвузівській конференції молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2008 р.); на засіданнях кафедри практики англійської мови ВНУ імені Лесі Українки (2006?2009 рр.).

Публікації. Основні положення та результати дослідження висвітлено в 13 публікаціях, у тому числі дев'яти одноосібних наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України (4,6 др. арк.)

Структура та обсяг дисертації. Дисертація загальним обсягом 199 сторінок (обсяг основного тексту дисертації - 165) складається зі вступу, трьох розділів із висновками до них, загальних висновків, списку використаних джерел (374 позиції), у тому числі 312 позицій теоретичної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

семантичний комунікативний англомовний глоричний

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено об'єкт, предмет та матеріал аналізу, сформульовано мету й завдання наукової праці, розкрито її наукову новизну, установлено теоретичне та практичне значення отриманих результатів, охарактеризовано методологічний апарат дослідження, визначено основні положення, які виносяться на захист, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та їх висвітлення в публікаціях.

У першому розділі - “Самооцінні висловлення вихваляння в семантичному аспекті” - окреслено теоретичні засади дослідження самооцінного висловлення вихваляння; описано категорії оцінки та самооцінки з філософського та психологічного поглядів; проаналізовано образ власного Я як понятійну основу самооцінного висловлення; подано лінгвістичні підходи до вивчення оцінки й самооцінки; наведено семантичну класифікацію глоричних висловлень.

Висловлення вихваляння як вербалізація позитивної самооцінки й позитивного Я-образу індивідуума характеризуються певними семантико-синтаксичними та функціонально-прагматичними особливостями, реалізують переважно ідеалізоване представлення мовцем своїх власних рис і дій у найвигіднішому для себе світлі. Під самооцінкою розуміємо не лише визнання власних здібностей, досягнень, але й оцінювання мовцем себе через те, що він уважає “своїм” (на противагу “чужому”) - людей, із ним пов'язаних, предметів, що належать йому, тощо. Самооцінка має морально-етичний характер, оскільки формується на основі певних принципів і норм моралі.

Досліджувані висловлення є глоричними, оскільки реалізують “глоричні емоції” (почуття гордості, переваги, бажання взяти реванш), які пов'язані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану, що виникають під час реального або уявного “пожинання лаврів”. Вихваляння - це вербальна та/або невербальна презентація мовцем своїх переваг, успіхів і позитивних або завищених можливостей.

Основний зміст глоричних висловлень можна представити таким чином: Я є Х (позитивна самооцінка), або Я є Х+^{Х примножений} (завищена позитивна самооцінка) і Я кажу це з гордістю, щоб переконати, вразити комунікативного партнера, довести, що Я є Х/Х+^{Х примножений}. Самооцінні висловлення вихваляння є різновидом оцінних висловлень, у структурі яких ми виділяємо суб'єкт та об'єкт самооцінки, що, зазвичай, збігаються, предмет і позитивний знак самооцінки.

У глоричних висловленнях суб'єкт самооцінки представлено особовим займенником першої особи однини (I), що в кількісному відношенні становить 63,4 % від усіх проаналізованих нами прикладів висловлень вихваляння. Така вербалізація суб'єкта глоричного висловлення є основним механізмом його самопрезентації: “I've already changed his nappies,” Mark boasted (L. Payton). Менш частотним є вираження суб'єкта висловлень вихваляння особовим займенником першої особи множини (we) (9,4 %) та іменником (27,2 %), що позначають осіб або групи осіб, до яких відносить себе мовець: “We did,” Margaret bragged. “We've been happily married ever since (L. Payton); She burst out laughing. `She has that look. The look, the one that says “I have a man and he's all mine.” A guy might not recognize it but every woman does' (B. Taylor). В окремих випадках мовець вихваляє себе через те, що йому належить, використовуючи присвійний займенник (my) у сполученні з іменником:“There is no doubt in my mind that my boys are very special. Regardless of cold, mud, and enemy entrenchment, they joke,” Mark bragged (L. Payton).

Актуалізація вихваляння супроводжується емоціями, тому досліджувані самооцінні глоричні висловлення характеризуються емотивністю, експресивністю та модальністю, у їхній семантичній структурі домінує емоційно-оцінний компонент. Градуальний характер вираження вихваляння залежить від ступеня ідеалізації самооцінки. За цим критерієм ми поділяємо аналізовані одиниці на висловлення вихваляння, які реалізують ідеальний, потенційний і реальний Я_образ особистості. У глоричних висловленнях, що реалізують ідеальний Я_образ, мовець приписує собі позитивні риси, якими б він хотів володіти, але вони за жодних обставин йому не притаманні. Цей тип висловлень характеризується найбільшою інтенсивністю значення вихваляння: “But you know me, I have a thing about making my own decisions. Thing is, I've never had to answer to anyone” (J. Collins).

Висловлення вихваляння виражають потенційний Я-образ, коли мовець вихваляється не властивими йому позитивними характеристиками, які за певних умов він міг би мати. У таких висловленнях емоційно-оцінний компонент переважає раціональний і вони мають менший ступінь категоричності значення: All the struggling comics stole their material, and they bragged about it. “I'm doing Jerry Lester” - meaning they were using his material - “and I'm twice as good as he is” (S. Sheldon). Коли в основі самовихваляння лежить позитивна самооцінка, яка збігається з існуючим станом справ і має погодження з боку реципієнта, тоді глоричні висловлення є вербалізацією реального Я-образу й базуються на більш раціональному самосприйнятті автора висловлення: “I know that the work I have done, since I met Dorian Gray, is good work.” - “Basil, this is extraordinary!” (O. Wild).

Згідно з аспектом позитивної самооцінки, висловлення вихваляння поділяються на висловлення загального вихваляння (9,7 %), які включають позитивну самооцінку об'єкта в цілому, за сукупністю різноманітних характеристик і є сумою його часткових оцінок: “I'm good” (E. Hemingway), та висловлення часткового вихваляння (90,3 %). Типовими предметами вихваляння мовців у комунікативній ситуації є риси характеру та властивості особистості: “I somehow felt that I had one prominent advantage over these gentlemen, and that was - good character” (M. Twain); ментальні й інтелектуальні характеристики об'єкта оцінки (погляди, ідеї, судження, почуття моральної та розумової переваги): “Are you staying here too?” “No, I am not such a fool as that” (W. S. Maugham); соціально-статусні характеристики (вік, гендер, професія, освіта, національна, расова, релігійна приналежність тощо): “I don't think anyone could be more patriotic than I'm. I'm English through and through” (W. S. Maugham); поведінка, вчинки, дії: “I am not in the habit of throwing people over!” (J. Galsworthy); матеріальний стан: “I am a rich man - and in a manner of speaking two hundred pounds is neither here nor there to me” (A. Christie).

За формою вираження самооцінки досліджувані одиниці поділяємо на експліцитні (63,4 %), у яких значення вихваляння реалізується через синтаксичні структури, у яких підмет виражений особовим займенником першої особи однини (I), а суб'єкт та об'єкт вихваляння збігаються: “Oh, I dare say you don't hear all the gossip that goes round. I do! I know what people are saying” (N. F. Brown) та імпліцитні глоричні висловлення (36,6 %), у яких мовець вихваляється через іншу особу або через групу людей, до котрої включає й себе, чи через щось, що йому належить. У таких висловленнях суб'єкт вихваляння не збігається з граматичним підметом речення та є імплікованим: “Have you your passport on you?” “Yes. In these war-times I think a foreigner is wise always to keep his passport on him” (W. S. Maugham).

У другому розділі дисертації - “Вербальні та невербальні засоби на позначення вихваляння” - подано опис лексичних засобів репрезентації вихваляння у вигляді лексико-семантичного макрополя, що складається з чотирьох лексико-семантичних мікрполів; зосереджено увагу на встановленні семантичних типів глоричних висловлень та базових синтаксичних моделей, які їх реалізують; досліджено невербальні засоби на позначення вихваляння й закономірності їх узаємодії з вербальними.

Лексико-семантичне макрополе вихваляння є спільністю лексичних одиниць, які містять архісему “вихваляння через позитивну завищену самооцінку”. Макрополе вихваляння складається з ядра, приядерної та периферійної зон, межа між якими є розмитою, оскільки окремі лексико-семантичні варіанти однієї лексеми можуть бути конституентами обох зон. Ядро лексико-семантичного макрополя вихваляння - дієслово boast, що виступає універсальним виразником цього значення.

Основним мікрополем лексико-семантичного макрополя вихваляння є дієслівне, оскільки саме дієслово є головним у вираженні його категоріальної ознаки. До приядерної зони дієслівного мікрополя вихваляння належать синоніми дієслова boast, що містять експліцитно-виражену архісему “вихвалятися через позитивну завищену самооцінку”: bounce; brag, crack, crow, flourish, gasconade, glory, plume, rodomontade, swagger, vapor, vaunt.

Периферійна зона макрополя вихваляння містить лексичні одиниці, словникові дефініції яких трактуються через семантичний компонент ядра, а саме pride, proud. Такі дієслова характеризуються наявністю диференційної семи“горда самопрезентація”: inflate, pique, puff, strut. Серед інших ? на периферії досліджуваного лексико-семантичного мікрополя є “виставлення (себе) напоказ”: flaunt, preen, show (off), sport та “набундючений вигляд, хода”: bluster, prance, swank, swash. До периферії досліджуваного лексико-семантичного макрополя також належать фразеологічні одиниці зі значенням вихваляння.

Глоричні висловлення представлені дев'ятьма синтаксичними моделями та конкретними семантичними типами, що відображають їхні основні структурні й семантичні характеристики. Базові синтаксичні моделі реалізуються простими та складними реченнями, розповідними (стверджувальними/заперечними) й питальними. Серед простих синтаксичних структур найчастотнішою є ад'єктивна модель Pr. personal (I) + V link + Adj, яка містить суб'єкт вихваляння, виражений особовим займенником першої особи однини I, та складений іменний присудок, предикативна частина якого представлена прикметником з оцінною семантикою. Найтиповішою складнопідрядною структурою реалізації значення вихваляння, є підрядне з'ясувальне речення (див. табл. 1).

Таблиця 1. Семантичні типи висловлень вихваляння та базові синтаксичні моделі їх реалізації

Серед невербальних засобів на позначення вихваляння найтиповішими є кінесичні (71 %), а саме жести голови: “That's right.” She lifted her chin even higher (M. Child); міміка (посмішка): Luther took another sip and grinned smugly at the world (J. Grisham); гордовита хода: Lamar strutted from the office and passed Nina, who was carrying a stack of papers (J. Grisham). Вихваляння також репрезентується через зовнішній вигляд мовця. До початку комунікації за його зовнішнім виглядом можна визначити і сам характер діалогу в процесі інтеракції: Next to it was a long table where the county prosecutor, Rocky Childers, sat taking notes and looking important (J. Grisham). Менш типовою групою невербальних одиниць, що вживаються на позначення вихваляння, є паралінгвістичні (голосові модуляції) (29 %): When she spoke, her voice was smug, self-satisfied (R. Thayne); “You've got it the wrong way round, babe,” he said with an air of blatant conceit. “It's the women who chase me” (P. Evans). Невербальні засоби актуалізації вихваляння поділяємо на самостійні, що функціонують без вербальних компонентів, та супровідні, які супроводжують вербальну інтеракцію й сприяють підсиленню значення вихваляння.

У третьому розділі дисертації - “Комунікативно-прагматичні параметри самооцінних висловлень вихваляння” - здійснено аналіз комунікативно-прагматичних характеристик самооцінних висловлень вихваляння; установлено місце досліджуваних одиниць у загальній таксономії мовленнєвих актів; розкрито прагматичний потенціал прямих й непрямих мовленнєвих актів вихваляння; виявлено їх полііллокутивний характер; проаналізовано дотримання комунікантами основних принципів лінгвальної ввічливості в ситуації вихваляння; досліджено дискурсивні особливості висловлень вихваляння та виокремлено основні стратегії, тактики мовця й респонсивні реакції слухача в глоричному дискурсі; визначено вплив соціально-статусних характеристик інтерактантів на комунікативно-функціональну організацію висловлень вихваляння.

Із прагматичного погляду, мовленнєвий акт вихваляння є мінімальною одиницею соціомовленнєвої поведінки, іллокутивна мета якого полягає в бажанні адресанта виглядати в очах адресата кращим, ніж він є насправді, уплинути на його емоційну та раціональну сфери. Іллокуція вихваляння реалізується різними типами мовленнєвих актів: бехабітивами, репрезентативами, експресивами, актами оцінки, компетитивами й конфліктивами. Перлокуція глоричних мовленнєвих актів тісно пов'язана з реакцією співрозмовника та не прогнозована.

Іллокутивна сила вихваляння реалізується як прямими, так і непрямими формами. Прямі глоричні мовленнєві акти характеризуються відповідністю іллокутивної сили вихваляння й лексико-граматичної структури висловлення, у яких есплікується позитивна самооцінка мовця. У синтаксичній структурі прямих мовленнєвих актів вихваляння адресант позначається особовим займенником першої особи однини (I), а пропозиційна структура містить позитивно-оцінний компонент значення. У прямих глоричних мовленнєвих актах суб'єкт та об'єкт позитивної самооцінки збігаються. Експліцитні глоричні мовленнєві акти реалізуються за допомогою мовленнєвих актів-констативів, що можуть бути стверджувальними або заперечними: “I'm not an ordinary person,” - said Anthony in a shocked tone. “I'm very extraordinary” (A. Christie).

Непрямі мовленнєві акти вихваляння характеризуються невідповідністю прагматичного змісту й форми та представлені констативами й квеситивами. Імпліцитні глоричні констативи - це структури, які не містять прямої вказівки на суб'єкт мовлення (не вживається займенник I) і в яких позитивна самооцінка мовця імплікується в контексті конкретної мовленнєвої ситуації, тому слухачеві потрібно більше зусилля для інтерпретації таких висловлень. Уникнення особового займенника першої особи однини пояснюється небажанням мовця давати прямі самохарактеристики: “Oh, sure. Caught `em like mice. It's lucky robbers aren't smart. If Joey-boy wrote a book how to rob a bank, the cops would never catch anybody” (J. Steinbeck). На основі питальних структур було виявлено два типи непрямих глоричних мовленнєвих актів: риторичні вихваляння-квеситиви, що не містять запиту інформації й не вимагають відповіді реципієнта:“Can you imagine what kind of children we'll have?” Kyra said dreamily. “Do you know how cute they'll look?” (J. Collins); “I look all right, don't I?” (A. Christie), та власне вихваляння-квеситиви, які, окрім вираження позитивної самооцінки адресанта, реалізують і питальну функцію: “I'm good. Aren't I good? You don't want any other girls, do you?” “No.” (E. Hemingway).

Висловлення вихваляння є комплексними полііллокутивними мовленнєвими актами, які, окрім домінуючої іллокутивної сили (вираження позитивної самооцінки мовця з метою нав'язування співрозмовнику ідеалізованого враження про себе), мають додаткові іллокуції: підняти соціальний статус та авторитет в очах співрозмовника, самоствердитися, викликати заздрість, захоплення тощо. Полііллокутивні глоричні мовленнєві акти реалізуються за допомогою констативів і квеситивів: “For myself I have no need of money; I am a soldier and I can live on a crust and a few olives” (W. S. Maugham); “I'll be a great success, won't I?” (E. Hemingway).

Мовленнєві акти вихваляння зазвичай дестабілізують міжособистісні відносини комунікантів та входять до класу конфліктних іллокуцій, що відображається в порушенні прагматичного принципу ввічливості. Прямі глоричні мовленнєві акти несуть загрозу позитивному “обличчю” як мовця, так і адресата (face-threatening acts). Використання мовцем непрямих мовленнєвих актів вихваляння сприяє збереженню “обличчя” мовця й зменшує загрозу соціальному “обличчю” адресата.

Висловлення вихваляння реалізуються в потенційно-конфліктному маніпуляційному авторитарному глоричному дискурсі. Згідно з характером мовленнєвого впливу на адресата ми виділяємо маніпуляційний глоричний дискурс, який спрямований на: а) раціональну сферу адресата: “I've got twenty years on the cops without a mark against me. I know when I'm being kidded and I know when a guy is holding out on me. The wise guy never fools anybody but himself. Take it from me, chum. I know.” (R. Chandler); б) емоційну сферу адресата: “I'm an addiction for you. I always have been. From child to woman, you're still hooked. Quite obviously mine” (P. Wilson).

Глоричний дискурс складається з ініціативного висловлення (репліки-стимулу) та респонсивної репліки адресата, яка визначається характером вихваляння (вираженням ідеального/реального/потенційного Я-образу мовця), емоційним станом інтерактантів і соціолінгвальними чинниками. Реципієнт відіграє важливу роль у комунікативній ситуації вихваляння, оскільки саме він визначає інтенсивність досліджуваного значення. За характером респонсивної репліки дискурс вихваляння поділяємо на конфліктно-конструктивний глоричний дискурс (17,8 %) та конфліктно-деструктивний (82,2 %). Конфліктно-конструктивний глоричний дискурс характеризується наявністю вихваляння, яке реалізує реальний Я-образ мовця, та респонсивної репліки згоди на висловлену інтенцію, що зумовлює послаблену конфліктогенність дискурсу, оскільки реципієнт підтримує погляди адресанта:

- “It is Plant, isn't it?” he said.

- “Yes”.

- “Thought so. I never forget a face. They call it the royal gift, don't they?”

- “Do they?”

- “Yes. I am punctual too. It's a curious thing because you see? Actually? Though I don't make any fuss about it in the position I'm in, I'm descended from Henry VII. I say you do remember me, don't you?”

- “Vividly” (E. Waugh).

Конфліктно-деструктивний глоричний дискурс складається з висловлення вихваляння та респонсивної репліки, яка заперечує зміст попереднього висловлення. У такому типі дискурсу адресат не погоджується з адресантом і таким чином сприяє мовленнєвому конфлікту:

- “There's just one thing that prevents me from taking you.” Brissenden waited a moment. “The thing is big - the biggest I've ever done. I know that. It's my swan song. I am almighty proud of it. I worship it. It's better than whiskey. It is what I dreamed of - the great and perfect thing - when I was a simple young man, with sweet illusions and clean ideals. And I've got it, now, in my last gasp, and I'll not have it pawed over and spoiled by a lot of swine. No, I won't take the bet. It's mine. I made it, and I've shared it with you.”

- “But think of the rest of the world,” Martin protested. “The function of beauty is joy-making.”

- “It's my beauty.”

- “Don't be selfish” (J. London).

Основними мовленнєвими стратегіями мовця в комунікативній ситуації вихваляння є маніпуляційна та конфліктна, що актуалізуються за допомогою конкретних тактик, які за ступенем впливу на адресата поділяються на “м'які” й “жорсткі”. Конфліктна стратегія реалізується використанням тактик оптимальної самопрезентації, заперечення, дискредитації та захисту. Серед тактик маніпуляційної стратегії виокремлюємо тактики психологічного впливу, апеляції до здорового глузду співрозмовника, припущення, порівняння й узагальнення. Окрім тактик реалізації вихваляння, продукованих адресантом, ми виокремлюємо респонсивні тактики адресата (реакції реципієнта на висловлене самовихваляння мовця): неприйняття вихваляння, згоду, ігнорування та мовчання.

На комунікативно-прагматичні особливості висловлень вихваляння впливають соціолінгвальні характеристики учасників комунікації, а саме комунікативний статус комунікантів, вікові/гендерні параметри учасників комунікації; комунікативна дистанція між ними. Досліджувані глоричні висловлення є статусно-маркованими, тому що мовець демонструє свій вищий комунікативний статус стосовно реципієнта:

- “Count Carlo Vittorio Vitti,” he said, kissing Kyra's hand. “And you are?”

- “Oh, come on,” Kyra said, bursting with laughter. “You don't know who I am?”

- “No, I'm sorry - should I?”

- “The rest of the world certainly does,” Kyra said, slightly put out. “I'm Kyra Kattleman” (Collins, 138).

У ході дослідження виявлено, що глоричні висловлення частіше використовуються чоловіками, ніж жінками. Це обумовлюється тим, що жінки, за своєю природою, є менш конфліктними й надають перевагу кооперативному стилю спілкування, у той час як чоловіки із задоволенням вихваляються своєю силою, мужністю, успішністю, незважаючи на те, що вони спричиняють конфліктну мовленнєву ситуацію. Для ситуації вихваляння характерні як симетричні, так і асиметричні вікові відносини.

ВИСНОВКИ

В основі семантичної організації висловлень вихваляння лежать позитивна самооцінка, позитивний Я-образ мовця, які формуються в процесі його самоусвідомлення та самопізнання через узаємодію з іншими людьми та світом. Основний зміст глоричних висловлень можна представити таким чином: Я є Х (позитивна самооцінка), або Я є Х+^{Х примножений} (завищена позитивна самооцінка) і Я кажу це з гордістю, щоб переконати, вразити, довести що Я є Х/Х+^{Х примножений}. Значення вихваляння має багатоаспектний характер та, крім домінантного позитивного самооцінного елемента, містить емоційний, експресивний і модальний змістові компоненти.

Самооцінні висловлення вихваляння за градуальним характером вираження глоричного значення поділяємо на ті, що реалізують ідеальний, потенційний та реальний Я-образ мовця. За аспектом самооцінки аналізовані одиниці поділяються на висловлення загального й часткового вихваляння, за формою вираження самооцінки виділяємо експліцитні та імпліцитні глоричні висловлення.

Лексичні одиниці на позначення вихваляння, що характеризуються наявністю архісеми “вихваляння через позитивну завищену самооцінку”, утворюють лексико-семантичне макрополе, яке має ядро, приядерну й периферійну зони. Межі між зонами макрополя аморфні, оскільки окремі лексико-семантичні варіанти однієї лексеми є конституентами обох зон, що засвідчує складність семантики досліджуваних одиниць. Ядром макрополя вихваляння є дієслово boast. Макрополе вихваляння включає чотири лексико-граматичні класи слів: дієслова, іменники, прикметники та прислівники, які конкретизують різні аспекти вихваляння й утворюють окремі мікрополя, що накладаються. Дієслівне лексико-семантичне мікрополе вважаємо основним, оскільки позначення вихваляння як дії є категоріальною ознакою саме дієслова. Периферію макрополя вихваляння складають фразеологічні одиниці зі значенням вихваляння.

До синтаксичних засобів реалізації глоричного значення належать базові синтаксичні моделі, що представлені простими та складними реченнями, розповідними (стверджувальними/заперечними) й питальними. Вихваляння реалізується також невербальними засобами, серед яких виокремлюємо самостійні, які вживаються без вербальних компонентів, та супровідні, що вживаються поряд із мовними засобами й підсилюють, доповнюють, збагачують досліджуване значення. Найтиповішими невербальними компонентами комунікації на позначення вихваляння є кінесичні, до яких відносимо жести голови, вираз обличчя (посмішка), зовнішній вигляд, та паралінгвістичні, а саме модуляції голосу.

Функціонально-прагматичний зміст висловлень вихваляння полягає в ідеалізованій самопрезентації продуцента висловлення, у позитивній, зазвичай завищеній самооцінці його власних характеристик та дій, із метою впливу на раціональну, або на емоційну сфери адресата. До основних прагматичних типів мовленнєвих актів, що реалізують інтенцію вихваляння, належать бехабітиви, репрезентативи, експресиви, акти оцінки, компетитиви та конфліктиви.

Інтенція вихваляння реалізується прямими й непрямими формами. Прямі мовленнєві акти вихваляння в синтаксичній структурі містять експліцитно виражений суб'єкт позитивної самооцінки (займенник першої особи однини I), що одночасно є граматичним підметом речення, а предикативну частину представлено оцінною лексикою. Експліцитні глоричні мовленнєві акти реалізуються в мовленні за допомогою констативів, що можуть бути стверджувальними або заперечними за формою. Непрямі мовленнєві акти вихваляння характеризуються асиметрією пропозиційного й прагматичного змістів. У синтаксичній структурі імпліцитних констативів суб'єкт позитивної самооцінки не збігається з підметом речення. Іллокуція вихваляння є прихованою та адресат може кодифікувати її за наявності достатньої комунікативної компетенції. Такі глоричні мовленнєві акти представлені констативами й квеситивами, що й доводить полііллокутивність досліджуваних мовленнєвих одиниць.

Глоричні мовленнєві акти належать до тих актів, які несуть загрозу позитивному “обличчю” комунікативного партнера й адресанта вихваляння (face-threatening acts). Вони реалізуються в потенційно-конфліктному маніпуляційному авторитарному глоричному дискурсі, який за формою може бути як монологічним, так і діалогічним. За характером респонсивної репліки адресата ми поділяємо глоричний діалогічний дискурс на конфліктно-конструктивний і конфліктно-деструктивний.

Серед основних стратегій мовця в ситуації вихваляння виокремлюємо конфліктну та маніпуляційну, які реалізуються за допомогою різних мовленнєвих тактик. За ступенем психологічного впливу на адресата останні поділяємо на “м'які” й “жорсткі”. Конфліктна стратегія втілюється тактиками оптимальної самопрезентації, заперечення, дискредитації та захисту, а маніпуляційна - тактиками психологічного тиску, апеляції до здорового глузду, припущення й узагальнення. До респонсивних тактик адресата в глоричному дискурсі відносимо тактику неприйняття вихваляння, згоди, ігнорування та мовчання.

Ситуація вихваляння характеризується асиметричними й симетричними відносинами комунікантів. Важливі соціолінгвальні чинники, що значно впливають на добір мовних засобів і комунікативно-прагматичну організацію висловлень вихваляння, - це комунікативний статус, гендер та вік інтерактантів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гончар К. Л. Оцінка як основне значення вихваляння / К. Л. Гончар // Тези І Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів і студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє”. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. - Т. 2. - С. 216-218.

2. Гончар К. Л. Особливості організації семантичної структури висловлень вихваляння в сучасній англійській мові / К. Л. Гончар // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. - 2007. - № 3. - С. 67-70.

3. Гончар К. Л. Прагматичні особливості висловлень вихваляння / К. Л. Гончар // Наукові записки. Сер. філол. - Острог: Вид-во НаУ “Острозька академія”. - Вип. 8. - 2007. - 424 с.

4. Гончар К. Л. Я-концепція як основний компонент самооцінного значення висловлень вихваляння / К. Л. Гончар // Матеріали VI Міжвузівської конференції молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур”. - Донецьк: ДонНУ, 2008. - Т. 1. - С. 66-69.

5. Гончар К. Л. Базові синтаксичні моделі та семантико-функціональні типи висловлень вихваляння в сучасній англійській мові / К. Л. Гончар // Нова філологія: зб. наук. пр. - Запоріжжя: ЗНУ, 2008. - № 30. - С. 184-188.

6. Гончар К. Л. Про категорію самооцінки / К. Л. Гончар // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів та студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє”. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. - Т. 2. - С. 62-63.

7. Гончар К. Л. Комунікативні стратегії та тактики у ситуації вихваляння / К. Л. Гончар // Наук. вісн. ВНУ ім. Лесі Українки. Філол. науки. - 2008. - № 5. - С. 221-226.

8. Гончар К. Л. Прямі та непрямі форми реалізації мовленнєвих актів вихваляння / К. Л. Гончар // Науч. журн. “Культура народов Причерноморья”. - Сімф.: КРИППО, 2008. - Т. 1. - № 142. - С. 183-186.

9. Гончар К. Л. Невербальні засоби комунікації на позначення вихваляння / К. Л. Гончар // Наук. вісн. ВНУ ім. Лесі Українки. Філол. науки. - 2009. - № 5. - С. 392-395.

10. Гончар К. Л. Структура дієслівного лексико-семантичного мікрополя вихваляння в сучасній англійській мові / К. Л. Гончар // Наук. вісн. ВНУ ім. Лесі Українки. Філол. науки. - 2009. - № 6. - С. 239-242.

11. Гончар К. Л. Мовленнєвий акт вихваляння в аспекті принципу ввічливості / К. Л. Гончар // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів та студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє”. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. - Т. 2. - С. 299-300.

12. Гончар К. Л. Комунікативно-прагматичні параметри англомовного глоричного дискурсу / К. Л. Гончар // Наук. вісн. ВНУ ім. Лесі Українки. Філол. науки. - 2009. - № 17. - С. 15-19.

13. Гончар К. Л. Фразеологічні одиниці сучасної англійської мови на позначення вихваляння / К. Л. Гончар // Наук. вісн. ВНУ ім. Лесі Українки. Філол. науки. - 2010. - № 9. - С. 376-378.

Размещено на Allbest.ru